ANTIRAID

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 2010 року жовтня місяця 07 дня колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі: Головуючого, судді Іващенко В.В. Суддів Дяченко Л.О., Летягіної О.В. При секретарі Іванові О.К. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про визнання недійсним кредитного договору та відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», на рішення Сакського міськрайонного суду АР Крим від 01 липня 2010 р. встановила: у березні 2010 р. ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ЗАО КБ «Приватбанк» про визнання недійсним кредитного договору та відшкодування моральної шкоди. Позов мотивовано тим, що в червні 2007 р. з повідомлення кредитного експерта ТОВ «Українське фінансове агентство «VERUS» їй стало відомо про наявність кредитного договору від 20 жовтня 2006 р. № DNH4KS25720568 на суму 6078,47 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 25,08% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 21 жовтня 2009 р. Вказаний договір був оформлений від імені позивачки з ЗАО КБ «ПриватБанк», але його вона не підписувала і не могла його укласти, оскільки у зв’язку з перенесеною операцією лівої половини гортані не могла спілкуватися. Відповідачем та за його дорученням, колекторськими фірмами надсилалися чисельні листи, які містили образливий та погрожуючий характер, до дому позивачки приходив представник відповідача з вимогами повернути гроші та підписати додаткові угоди. Посилаючись на вказані обставини, позивачка просить суд визнати недійсним з моменту укладання вказаний кредитний договір та стягнути на її користь з відповідача 6000 грн. у відшкодування моральної шкоди. Ухвалою Сакського міськрайонного суду АРК Рим від 01.07.2010 р. до справи залучено правонаступника Закритого Акціонерного Товариства комерційний банк «Приватбанк» - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк». Рішенням Сакського міськрайонного суду АР Крим від 01 липня 2010 р. позов задоволено частково. Визнано недійсним з моменту укладання кредитний договір № DNH4KS25720568 від 20 жовтня 2006 р. на суму 6078,47 грн. між Закритим Акціонерним Товариством комерційний банк «Приватбанк» та ОСОБА_5. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_5 грошове відшкодування моральної шкоди у розмірі 1000 грн., витрати, які пов’язані з оплатою правової допомоги адвоката у сумі 600 грн., судові витрати у сумі 189, 50 грн., а всього 1789, 50 грн. В апеляційній скарзі представник ПАТ КБ «ПриватБанк» ставить питання про скасування рішення суду в частині задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, стягнення витрат на правову допомогу і судових витрат, та ухвалення в цій частині нового рішення про відмову у задоволені позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Зокрема апелянт зазначає, що позивачкою не було доведено у встановленому законом порядку, у чому саме полягає моральна шкода, яка спричинена працівникам банку, оскільки вина відповідача не підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, та не встановлено причинного зв’язку між діями працівників банку та хворобою позивачки. Також просить звернути увагу та те, що позивачами у позовній заяві не було заявлено вимог про відшкодування витрат на правову допомогу, та не заявлено таке клопотання під час судового засідання. Суд вийшов за межі заявлених позивачем вимог, стягнувши витрати на правову допомогу з відповідача. Заслухавши доповідача, дослідивши обставини справи і перевіривши їх доказами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є частково обґрунтованою і підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Задовольняючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд виходив із того, що позивачка зазнала моральних страждань в зв’язку з діяльністю колекторських фірм, які вимагали повернення нею кредиту по кредитному договору, який вона з ПАТ КБ «ПриватБанк» не укладала. Проте таких висновків суд дійшов з порушенням норм матеріального і процесуального права. Відповідно п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від31.03.1995р. із змінами «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюється законодавчими актами, введеними в дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з’ясувати характер правовідносин сторін і встановлювати, якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування шкоди при даному виді правовідносин… Конституція України, Цивільний Кодекс України та деякі правові акти встановлюють цілком конкретні випадки, в яких передбачено відшкодування моральної шкоди у разі порушення права фізичної особи Діюче цивільне законодавство не передбачає відшкодування моральної шкоди у договірних правовідносинах. За таких обставин рішення суду у частині задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди згідно з п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог. Судова колегія вважає переконливими і доводи апеляційної скарги про неправильність рішення суду у частині покладення обов’язку на відповідача відшкодувати витрати позивачки на правову допомогу з таких підстав. Відповідно до ч.1 ст. 88 ЦПК України суд, незалежно від заяви сторони, при ухваленні рішенні вирішує питання про розподіл судових витрат, до яких згідно з ч.3 ст. 79 ЦПК України витрати на правову допомогу не віднесені. Витрати на правову допомогу можуть відшкодовуватися судом стороні, на користь якої ухвалене рішення, за її заявою. Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду з позовом ( акр.4, 5) позивачка не заявляла про відшкодування їй таких витрат. Таких вимог вона не заявляла й впродовж розгляду справи. Окрім цього, її витрати на правову допомогу не підтверджені квитанцією фінансової установи, а лише довідкою адвоката, що є недопустимим. За таких обставин рішення суду в частині стягнення з відповідача на користь позивачки витрат на правову допомогу підлягає скасуванню. В іншій частині рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не свідчать про неправильність рішення, що є підставою згідно з ч.1 ст. 308 ЦПК України для залишення його без змін у цій частині На підставі викладеного і керуючись статтями 303, 304, 309 ч.1 п.4, 314,316, 317, 325 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах, - в и р і ш и л а : апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково. Рішення Сакського міськрайонного суду АР Крим від 01 липня 2010 р. у частині задоволення позовних вимог ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про відшкодування моральної шкоди та відшкодування витрат на правову допомогу скасувати. Ухвалити у цій частині нове рішення про відмову ОСОБА_5 у задоволенні позовних вимог до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про відшкодування моральної шкоди. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів. Судді : http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/11862714

Справа № 2-1465/ 2010р 01 липня 2010 року копія місто Саки РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Сакський міськрайонний суд Автономної Республіки Крим у складі: Головуючого, судді: Асанова Е.Н., при секретарі: Васильченко В.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання недійсним кредитного договору та відшкодування моральної шкоди, - ВСТАНОВИВ: У березні 2010 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ЗАО КБ «ПриватБанк» про визнання недійсним кредитного договору та відшкодування моральної шкоди. Позовні вимоги мотивовані тим, що в червні 2007 року позивачка із повідомлення кредитного експерта ТОВ «Українське фінансове агентство «VERUS» стало відоме про наявність кредитного договору від 20 жовтня 2006 року № DNH4KS25720568 на суму 6078,47 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 25,08% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 21 жовтня 2009 року. Вказаний договір був оформлений від імені позивачки з ЗАО КБ «ПриватБанк». У позовній заяві йдеться , що вказаний договір вона не підписувала і не могла його укласти, оскільки у зв’язку з перенесеною операцією лівої половини гортані не могла спілкуватися з працівниками банку. Відповідачем та, за його дорученням, колекторськими фірмами надсилалися численні листи, яки містять погрожуючій та образливий характер, до дому позивачки приходив представник відповідача з вимогами повернути гроші та підписати якісь додаткові угоди. Вказані обставини свідчать про масштабне цькування позивачки. Посилаючись на вказані обставини, позивачка просить суд визнати недійсним з моменту укладення вказаний кредитний договір та стягнути на її користь з відповідача 6000 гривень у відшкодування моральної шкоди. Відповідач подав до суду письмові заперечення на позов, в яких частково визнав позовні вимоги та просив суд визнати кредитній договір недійсним та відмовити у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, посилаючись на відсутність вини відповідача, причинного зв’язку між діями відповідача та душевними стражданнями позивачки. Ухвалою суду від 01 липня 2010 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» було залучено до участі у справі як правонаступник ЗАО КБ «ПриватБанк». У судовому засіданні позивачка та адвокат ОСОБА_4 підтримали позов та просили суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Також просили суд стягнути на користь позивачки з відповідача витрати, які пов’язані з оплатою правової допомоги адвоката. Представник відповідача у судовому засідання визнала позовні вимоги про визнання недійсним кредитного договору, у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди просила суд відмовити. Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи позовної заяви, заслухавши пояснення позивачки та представників сторін, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову. Судом встановлено, що 20 жовтня 2006 року від імені ОСОБА_3 з однієї сторони, та ЗАО КБ «ПриватБанк», з другої сторони, був укладений кредитний договір № DNH4KS25720568 на суму 6078,47 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 25,08% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 21 жовтня 2009 року. Із змісту доданих до позовної заяви документів, зокрема виписного епікризу №6260 Полтавської міської клінічної лікарні, виписних епікризів КРУ «Клінічна лікарня ім.. Семашка» №4593, №103016,№3702 вбачається, що позивачка з 03.10.2006 року по 10.10.2006 року перебувала на стаціонарному лікуванні в Полтавській міській клінічній лікарні, де їй було зроблена операція з віддалення щитовидної залози ( тірєоідектомія з приводу фолікулярної аденоми щитовидної залози). Після операції позивачці був встановлений діагноз - післяопераційний парез (а.с.17,18,22,23,24). Таким чином, доводи позивачки про те, що вона під час оформлення кредитного договору після перенесення операції перебувала у хворобливому стані, підтверджуються матеріалами справи. Згідно частині 3 статті 203 Цивільного кодексу України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Враховуючі, що відповідач визнав позовні вимоги в частині визнання недійсним кредитного договору, суд дійшов висновку, що під час оформлення кредитного договору не було вільного волевиявлення позивачки на вчинення правочину. Відповідно частині 1 статі 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У разі визнання відповідачем позову, суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову, що передбачено частиною 4 статті 174 Цивільного процесуального кодексу України . Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди суд виходить з наступного. Відповідно до частини 2 статті 216 Цивільного кодексу України, якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Із матеріалів справи вбачається, що відповідачем з червня 2007 року по березень 2010 року позивачці неодноразово пред’являлись вимоги про погашення заборгованості по вказаному кредитному договору. У тому числі таки вимоги пред’являлись і в судовому порядку, що підтверджується судовим наказом Сакського міськрайонного суду від 27 квітня 2009 року, виданим за заявою ЗАО КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором, та ухвалою Сакського міськрайонного суду від 01 березня 2010 року, якою позов ЗАО КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за оскаржуваними кредитним договором був залишений без розгляду. В зазначений період відповідачем, а також за його дорученням, колекторськими фірмами: ТОВ «УЛЬТІМО Українській центр грошових вимог», Колекторське Агентство «Вердикт», Національними колекторськім агентством «Зеніт», ТОВ «Українське фінансове агентство «VERUS» позивачці направлялися листи з вимогою погасити заборгованість за кредитним договором. Представник відповідача у судовому засіданні визнав, що зазначені колекторські фірми діяли за дорученням ЗАО КБ «ПриватБанк». Згідно статті 61 Цивільного процесуального кодексу України, обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. На думку суду, зміст вказаних листів, яки направлялися протягом тривалого часу - з червня 2007 року по жовтень 2009 року, що підтверджується відтисками штампу почти на конвертах - для позивачки, яка не укладала кредитний договір, і тому не була зобов’язана погашати заборгованість, мав певний образливий характер та негативні наслідки. Тому суд вважає, що позивачка зазнала душевні страждання, перенесла певне нервове потрясіння, була змушена за захистом своїх прав звертатися до органів внутрішніх справ та неодноразово з’являтися до суду. Виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд вважає, що позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди підлягають частковому задоволенню і 1000 гривень є достатньою компенсацією. При цьому суд виходить також з того, що, якщо б позивачка звернулась до суду з вимогами про визнання недійсним кредитного договору, одразу після того, як дізналася про його існування у червні 2007 року, то зазнала б меншої моральної шкоди. Доводи представника позивача про відсутність вини відповідача у заподіяні позивачці моральної шкоди, суд не приймає до уваги, оскільки саме недбале відношення працівників банку до своїх обов’язків під час оформлення оскаржуваного договору, відсутність зі сторони керівництва відповідача належного контролю дій своїх працівників, перевірки правомірності видачі кредиту, а також несвоєчасне вжиття відповідних заходів для усунення наслідків неправомірного оформлення такого договору, заподіяло позивачці моральну шкоду. Згідно зі частиною 1 статті 88 Цивільного процесуального кодексу України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. В матеріалах справи є оригінали платіжних документів, які підтверджують оплату позивачем судового збору у сумі 78 гривень, витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 120 гривень. Згідно Декрету Кабінету Міністрів України „Про Державне мито” та Постанови Кабінету Міністрів України, якої затверджений Порядок оплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення судових процесів, пов’язаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів, у цієї справі сума судового збору складає 61 гривну з вимог про визнання недійсним договору та 8,5 гривень з вимог про відшкодування моральної шкоди, а також 120 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. На підставі статті 84 Цивільного процесуального кодексу України та Постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 № 590 "Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави" з відповідача також підлягають стягненню витрати, які пов’язані з правовою допомогою адвоката. У підтвердження вказаних витрат, адвокатом ОСОБА_4, яка діє в інтересах позивачки, суду надана квитанція від 11 березня 2010 року про оплату 600 гривень за надання юридичної допомоги. Виходячи із засад розумності та співмірності, складності цивільної справи і обсягу участі адвоката в розгляді справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість вказаної суми. Таким чином. стягненню з відповідача на користь позивачки підлягають судові витрати, які пов’язані з подачею позовної заяви до суду у сумі 189 гривень 50 копійок, та витрати, які пов’язані з оплатою правової допомоги адвоката у сумі 600 гривень. Враховуючі наведене, на підставі статей 203,215,216 Цивільного кодексу України , керуючись статями 10,11,60,61,80,84,88,174,212-215 Цивільного процесуального кодексу України, - ВИРІШІВ: Позов ОСОБА_3 – задовольнити частково. Визнати недійсним з моменту укладення кредитний договір № DNH4KS25720568 від 20 жовтня 2006 року на суму 6078 гривень 47 копійок між Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_3 у відшкодування моральної шкоди 1000 гривень, витрати, які пов’язані з оплатою правової допомоги адвоката у сумі 600 гривень, судові витрати, які пов’язані з подачею позовної заяви до суду, у сумі 189 гривень 50 копійок, а всього 1789 гривень 50 копійок (одну тисячу сімсот вісімдесят дев’ять гривень 50 копійок). Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду АР Крим шляхом подачі до Сакського міськрайонного суду АРК заяви про апеляційне оскарження у десятиденний строк з дня проголошення рішення і подання після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України. Суддя /підпис/ Е.Н.Асанов http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/10385708

Справа №2п-1322/09 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 травня 2009 року Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі: головуючого судді Семерак І.О. при секретарі Віраг Е.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді справу за позовом ОСОБА_1 до ВАТ ОСОБА_2 «Укргазбанк» про визнання незаконних дій, та зобов'язання повернення депозитного вкладу, відшкодування моральної шкоди, - ВСТАНОВИВ: Позивач ОСОБА_1-І. А. звернувся в суд з даним позовом до ВАТ ОСОБА_2 «Укргазбанк» про визнання незаконних дій, та зобов'язання повернення депозитного вкладу і відшкодування моральної шкоди. Позов мотивує тим, що 04 серпня 2008 р. між ОСОБА_1-І. А., надалі «Позивач», та ВАТ АБ «Укргазбанк» в особі начальника Відділення № 10, Ужгородської філії ВАТ АБ «Укргазбанк» ОСОБА_3, надалі «Відповідач», укладено депозитний договір (строковий банківський вклад), надалі «договір». Відповідно до даного договору банківського вкладу Позивач зробив депозитний вклад у розмірі 20000 грн. За умовами даного договору відповідач прийняв від позивача грошовий вклад строком на 1 (один) рік, з 04 серпня 2009 року (дата внесення) по 12 серпня 2009 року (дата повернення) зі сплатою банком вкладнику процентів із розрахунку 19 % річних за вказаний період. Відповідно до п. 3.6 вказаного договору банк зобов'язався за першою вимогою Вкладника достроково повернути депозит або його частину протягом 2 (двох) робочих днів з дня одержання банком письмової вимоги Вкладника (не враховуючи дату одержання заяви Банком). Всупереч умов даного договору відповідач взяті на себе зобов'язання по поверненню грошового вкладу після вимоги Вкладника достроково повернути депозит, не виконує. Незважаючи на усні прохання позивача про отримання належного йому грошового вкладу з ВАТ АБ «Укргазбанк» відповідач не реагує і в поверненні вищевказаного грошового вкладу позивачу відмовлено. Враховуючі наведене позивач просить суд визнати дії відповідача щодо неповернення позивачу його вкладу неправомірними, такими, що порушують його конституційні права щодо розпорядження особистою власністю, зобов'язати відповідача повернути позивачу вклад згідно з п. 3.6 депозитного договору № 112 від 04.08.2008 року, стягнути з відповідача на його користь 3000 грн. моральної шкоди та стягнути з відповідача на його користь судові витрати понесені ним в зв'язку з розглядом даної справи. В ході судового розгляду даної справи позивач збільшив розмір свої позовних вимог і просив суд стягнути з відповідача на його користь 1169 доларів США упущеної вигоди у зв'язку з неможливістю користуватися своїми коштами додавши відповідний розрахунок. В судовому засіданні позивач позов підтримав в повному обсязі та просив суд його задовольнити. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи і про причини своєї неявки суд не повідомив, однак в ході судового розгляду даної справи надав свої письмові заперечення. Дослідивши матеріали справи, заслухавши думку учасників судового розгляду суд приходить до наступних висновків. Так, як вбачається з матеріалів справи та встановлено в ході судового розгляду даної справи 04 серпня 2008 р. між сторонами, укладено депозитний договір (строковий банківський вклад). Відповідно до умов вказаного договору банківського вкладу Позивач зробив депозитний вклад у розмірі 20000 грн. Також за умовами даного договору п.1.1 відповідач прийняв від позивача грошовий вклад строком на 1 (один) рік, з 04 серпня 2009 року (дата внесення) по 12 серпня 2009 року (дата повернення) зі сплатою банком вкладнику процентів із розрахунку 19 % річних за вказаний період. Відповідно до п. 3.6 вказаного договору банк зобов'язався за першою вимогою Вкладника достроково повернути депозит або його частину протягом 2 (двох) робочих днів з дня одержання банком письмової вимоги Вкладника (не враховуючи дату одержання заяви Банком). Як вбачається з матеріалів справи, позивач звертався до відповідача з заявою про повернення йому вищевказаного вкладу у сумі 20000 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи заявою позивача, яку відповідач отримав 16.10.2008 року, згідно штампу вхідної кореспонденції відповідача, який міститься на вказаній заяві. Однак як встановлено судом на даний час відповідач всупереч умов даного договору взяті на себе зобов'язання по поверненню грошового вкладу не виконав. Відповідно до ст.ст. 626, 629, 651 ЦК України, договір є підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків, він є обов'язковим для виконання сторонами, а зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Обов'язки за договором виконуються в межах, встановлених договором і в силу вимог ч.2 ст. 1060 ЦК України за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника. Також п.2 ч.5 ст. 1061 ЦК України передбачено, що у разі повернення вкладу виплачуються усі нараховані до цього моменту проценти. Вимогами ст. 319 ЦК України встановлено, що особи здійснюють право власності за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Відповідно ж до ст. 526 ЦК України зазначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Враховуючи вище викладене, а також те, що позивач звертався до відповідача з відповідною заявою про повернення йому вказаних вище коштів, а відповідач в добровільному порядку відмовляється повернути позивачу належні йому кошти у сумі 20000 гривень, тому в силу вимог ст. 526 ЦК України відповідача слід зобов'язати повернути позивачу депозитний вклад згідно з п.3.6 депозитного договору № 112 від 04.08.2008 року укладеного між сторонами у розмірі 20000 (двадцять тисяч) гривень 00 копійок. Крім того слід зазначити, що відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Одними із збитків зазначених у даній нормі статті є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). У даному випадку позивачу завдано збитки у зв'язку з неповерненням йому коштів депозитного вкладу, за які він мав намір придбати іноземну валюту (долари США) і якими він міг розпоряджатися на власний розсуд. Враховуючі коливання курсу валюти долара США відносно гривні за період звернення позивача до відповідача з заявою про повернення йому коштів депозитного вкладу та на даний час змінювався, що і призвело до майнової шкоди позивача (упущена вигода), яка згідно розрахунку позивача становить 1169 доларів США, що еквівалентно по курсу НБУ станом на 07.05.2009 року - 9001.30 грн., а тому в силу ст. 22 ЦК України дана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Також суд вважає обґрунтованими та доведеними позовні вимоги, щодо спричинення йому відповідачем моральної шкоди, яка виразилася у душевних стражданнях з приводу неповернення відповідачем позивачу його коштів, сильного хвилювання за можливість втрати та неотримання своїх коштів, хвилювання з приводу неможливості проведення лікування позивача у лікаря-стоматолога у зв'язку з відсутністю в нього вказаних вище коштів, яка потрібна йому для оплати за вказане лікування, що відповідно підтверджується копією консультації позивача у лікаря-стоматолога ОСОБА_4, яка міститься в матеріалах справи. Щодо розміру моральної шкоди спричиненою позивачу то суд вважає її доведеною на суму 3000 грн., а тому вказана сума в силу вимог ст. 23 ЦК України підлягає також стягненню з відповідача на користь позивача. В силу вимог ст. 88 ЦПК України з відповідача також підлягає стягненню на користь держави судові витрати, а саме 51 грн. державного мита та 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 10, 15, 57, 60, 88, 208, 209, 212, 218, ЦПК України, ст.ст. 22, 23, 319, 526, 626, 629, 651, 1060, 1061 ЦК України, суд, - РІШИВ: Позов ОСОБА_1 до ВАТ ОСОБА_2 «Укргазбанк» про визнання незаконних дій, та зобов'язання повернення депозитного вкладу, відшкодування моральної шкоди - задовольнити. Зобов'язати ВАТ ОСОБА_2 «Укргазбанк» повернути ОСОБА_1 депозитний вклад згідно з п.3.6 депозитного договору № 112 від 04.08.2008 року укладеного між сторонами у розмірі 20000 (двадцять тисяч) гривень 00 копійок. Стягнути з ВАТ ОСОБА_2 «Укргазбанк» на користь ОСОБА_1 - 1169 доларів США майнової шкоди (упущена вигода), що еквівалентно по курсу НБУ станом на 07.05.2009 року - 9001.30 грн. Стягнути з ВАТ ОСОБА_2 «Укргазбанк» на користь ОСОБА_1 - 3000 гривень моральної шкоди. Стягнути з ВАТ ОСОБА_2 «Укргазбанк» на користь ОСОБА_1 судові витрати, а саме 51 грн. державного мита та 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. На рішення може бути подана апеляція протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження рішення може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення. Рішення набирає законної сили після закінчення строків для подачі заяви про апеляційне оскарження або апеляційної скарги, передбачених ст. 294 ЦПК. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/8357642

Справа № 2-2571/11 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 лютого 2011 року Приморський районний суд міста Одеси у складі: головуючого - судді Ільченко Н.А. при секретарі Довгань Ж.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства „Імексбанк” про стягнення штрафних санкцій, упущеної вигоди та моральної шкоди, завданих несвоєчасним поверненням депозитного вкладу; ВСТАНОВИВ : У вересні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства „Імексбанк” (далі ПАТ „Імексбанк”) про стягнення штрафних санкцій, упущеної вигоди та моральної шкоди, завданих несвоєчасним поверненням депозитного вкладу за договором № 990200350 банківського вкладу від 21.02.2008 р. При цьому позивач вимагає стягнути з відповідача на його користь суму інфляційного збільшення суми депозиту за час прострочення з 01.09.2009 р. по 16.02.2010 р., що складає 4 382,49 грн., та 3 % річних від суми депозиту за час прострочення з 25.08.20009 р. по 16.02.2010 р., що складає 821,90 грн., на підставі ст.625 ЦК України, а також упущену вигоду у розмірі 7 145,05 грн. на підставі ст.ст.22,623 ЦК України та моральну шкоду в сумі 3 287,60 грн. на підставі ст.ст.23,611 ЦК України, мотивуючи свої вимоги невиконанням відповідачем своїх зобов’язань перед ним за вищевказаним договором банківського вкладу щодо повернення суми депозиту готівкою у встановлений цим договором термін. В судому засіданні позивач підтримав позов, а представник відповідача –Чебанюк М.В. не визнала позов, посилаючись, що 24.08.2009 р. закінчився термін розміщення депозитних коштів за укладеним між сторонами договором № 990200350 банківського вкладу від 21.02.2008 р. й на виконання своїх обов’язків перед позивачем за цим договором з повернення депозитного вкладу після закінчення терміну дії цього договору, відповідач 25.08.2009 р. перерахував кошти позивача в повному обсязі на його поточний рахунок, який було відкрито одночасно з вкладним рахунком 21.02.2008 р. для зарахування відсотків та інших грошових коштів, виконання розпоряджень клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій, про що відповідач повідомив позивача своїм листом від 08.09.2009 р. за № 3848, а отже свої зобов’язання з повернення банківського владу за вказаним договором відповідачем було виконано у повному обсязі. Також представник відповідача стверджує, що позивач мав змогу розпоряджатись своїми грошовими коштами з дати зарахування на його поточний рахунок. Дослідивши матеріали справи і вислухавши пояснення позивача та представника відповідача, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволеннб з наступних підстав. Статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно ст.526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. У відповідності до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).. Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). Згідно ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. У відповідності до ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Судом установлено, що згідно укладеного між Акціонерним комерційним банком „Імексбанк”, назва якого згодом була змінена на Публічне акціонерне товариство „Імексбанк”, і ОСОБА_1 договору № 990200350 банківського вкладу від 21.02.2008 р. з додатком від 04.09.2008 р., Банк прийняв грошові кошти від ОСОБА_1 в сумі 57 470,00 грн. строком на 550 днів, з 21.02.2008 р. по 24.08.2009 р., на депозитний рахунок НОМЕР_1_, зі сплатою ОСОБА_1 процентів на банківський вклад за процентною ставкою 16 % річних, з кінцевою датою повернення ОСОБА_1 суми депозиту з нарахованими процентами в повному обсязі –24.08.2009 р. 25.08.2009 р. позивач звернувся до відповідача з вимогою про повернення суми депозиту готівкою за вказаним договором у зв’язку з закінченням терміну дії цього договору, але відповідач відмовив позивачу в цьому, без пояснення підстав відмови. Водночас судом установлено, що 25.08.2009 р. відповідач перерахував кошти позивача в повному обсязі на його поточний рахунок, який було відкрито одночасно з вкладним рахунком 21.02.2008 р. для зарахування відсотків та інших грошових коштів, виконання розпоряджень клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій, та про ці дії повідомив позивача своїм листом від 08.09.2009 р. за № 3848. Вирішуючи дану справу, суд виходить з того, що у відповідності з п.2.4.4. договору № 990200350 банківського вкладу від 21.02.2008 р. Банк зобов’язався повернути Вкладнику суму депозиту з нарахованими відсотками після закінчення терміну договору, на першу вимогу Вкладника, готівкою або в безготівковій формі за заявою вкладника шляхом перерахування на поточний або інший депозитний рахунок, вказаний Вкладником. Проте ОСОБА_1 не звертався до відповідача з заявою про перерахування суми депозиту на його поточний рахунок. Крім того, не заслуговують на увагу суду доводи представника відповідача стосовно того, що позивач мав змогу розпоряджатись своїми грошовими коштами з дати зарахування на його поточний рахунок, оскільки позивач заперечує ці обставини, а представник відповідача в судовому засіданні підтвердила, що позивач не міг розпоряджатись в повному обсязі сумою депозиту з дати зарахування цих коштів на його поточний рахунок, у тому числі не міг отримати з свого поточного рахунку суму депозиту одноразово в повному обсязі. Також судом установлено, що лише 16.02.2010 року відповідач повернув позивачу суму депозиту у розмірі 57 470,00 грн. за договором № 990200350 банківського вкладу від 21.02.2008 р. в порядку примусового виконання судового наказу № 2н-6875/09, виданого Приморським районним судом м.Одеси 18.11.2009 року, про стягнення з АБ „Імексбанк” на користь ОСОБА_1 заборгованості до договору банківського вкладу в сумі 57 470,00 грн. Все це свідчить про неналежне виконання відповідачем своїх зобов’язань перед позивачем за договором № 990200350 банківського вкладу від 21.02.2008 р. щодо повернення суми депозиту готівкою після закінчення терміну дії цього договору, на першу вимогу позивача, а тому суд вважає, що позивач має право вимагати від відповідача сплати штрафних санкцій за несвоєчасне повернення суми депозиту на підставі ч.2 ст.625 ЦК України, а саме сплати суми інфляційного збільшення простроченої суми депозиту за час прострочення з 01.09.2009 р. по 16.02.2010 р., що складає 4 382,49 грн., та сплати 3% річних від простроченої суми депозиту за час прострочення з 25.08.2009 р. по 16.02.2010 р., що складає 821,90 грн., що разом складає 5 204,39 грн. (4382,49грн.+821,90грн.). Вирішуючи позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача неотриманих доходів (упущеної вигоди) в сумі 7 145,05 грн. на підставі ст.ст.22,623 ЦК України, суд виходить з наступного. Обґрунтовуючи ці свої позовні вимоги, позивач вказує, що неповернення відповідачем йому суми депозиту в розмірі 57 470,00 грн. за договором № 990200350 банківського вкладу від 21.02.2008 р. призвело до неможливості отримання ним в період з 25.08.2009 р. по 16.02.2010 р. доходів від розміщення цих коштів на своєму депозитному рахунку № 26303100265410 в ВАТ „Кредитпромбанк” у відповідності до договору № 002654/FDD10-09 про строковий банківський вклад „Суперактивний” від 05.02.2009 р., який передбачає поповнення суми вкладу по 05.01.2010 р. включно і процентна ставка по якому з 04.03.2009 р. складає 26,08 % річних. Разом з тим, суд погоджується з доводами представника відповідача щодо того, що після закінчення терміну дії договору № 990200350 банківського вкладу від 21.02.2008 р., відповідач пропонував позивачу розмістити свої кошти в розмірі 57 470,00 грн. в ПАТ „Імексбанк” шляхом укладення з відповідачем іншого депозитного договору, за яким позивач міг отримати дохід у вигляді процентів на суму депозиту за процентною ставкою до 23 % річних, на підтвердження чого представник відповідача надала суду „Депозитну програму АБ „Імексбанк” для фізичних осіб-резидентів”. За таких обставин, неотриманий позивачем дохід (упущена вигода) в період з 25.08.2009 р. по 16.02.2010 р. з вини відповідача, на думку суду, має бути визначений, виходячи з різниці між доходом, який позивач міг би отримати за цей час від розміщення коштів в сумі 57 470,00 грн. на своєму депозитному рахунку в ВАТ „Кредитпромбанк” у відповідності за договором № 002654/FDD10-09 про строковий банківський вклад „Суперактивний” від 05.02.2009 р., процентна ставка по якому складає 26,08 % річних, та доходом, який позивач міг би отримати за цей час від розміщення коштів в сумі 57 470,00 грн. в ПАТ „Імексбанк”, якщо б він уклав з відповідачем інший депозитний договір, процентна ставка по якому складає 23 % річних. Таким чином, сума неотриманого позивачем доходу (упущеної вигоди) складає 843,82 грн. (57470,00грн. х 26,08% : 365д. х 174д.) - (57470,00грн. х 23% : 365д. х 174д.) =843,82грн.). Вирішуючи позовні вимоги позивача в частині стягнення на його користь з відповідача моральної шкоди в сумі 3 287,60 грн. на підставі ст.ст.23, 611 ЦК України, суд виходить з того, що така відповідальність за порушення зобов’язань не передбачена укладеним між сторонами договором № 07-08-S/0024 банківського вкладу від 02.12.2008 року Також суд враховує, що положення глави 82 ЦК України, які врегульовують правила деліктної відповідальності, не можуть застосуватися до правовідносин, що виникли з порушення договірного зобов’язання, тому у випадку невиконання зобов’язань, в тому числі неповернення депозитного внеску та несплати нарахованих на нього процентів, положення ст.1167 ЦК України не застосовуються. Отже позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача моральної шкоди не підлягають задоволенню. Частково задовольняючи позовні вимоги позивача, суд стягує з відповідача на користь позивача понесені ним і документально підтверджені судові втрати в сумі 120,00 грн., пов’язані з оплатою витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, а також стягує з відповідача на користь держави судовий збір пропорційно до суми задоволених позовних вимог, що складає 60,48 грн. (5204,39грн.+843,82грн. =6048,21грн.х1%=60,48грн.). Крім того, суд стягує з позивача на користь держави судовий збір пропорційно до суми позовних вимог, які не підлягають задоволенню, що складає 71,51грн. (7145,05грн.-843,82грн.= 6301,23грн.х1% =63,01грн.+ 8,50грн.=71,51грн.). На підставі викладеного і керуючись ст.ст.10,11,60,88,209,212,214-215 ЦПК України, ст.ст.22,23,611,623,625 ЦК України, суд, - ВИРІШИВ : Позов ОСОБА_1 задовольнити частково. Стягнути з Публічного акціонерного товариства „Імексбанк” на користь ОСОБА_1 штрафні санкції у розмірі 5 204 (п’ять тисяч двісті чотири) грн. 39 коп. та упущену вигоду у розмірі 843 (вісімсот сорок три) грн. 82 коп. за договором № 990200350 банківського вкладу від 21 лютого 2008 року, й судові витрати в сумі 120 (сто двадцять) грн., що разом складає 6 168 (шість тисяч сто шістдесят вісім) грн. 21 коп. У задоволені решти частини позовних вимог відмовити. Стягнути з Публічного акціонерного товариства „Імексбанк” на користь держави судовий збір в сумі 60 (шістдесят) грн. 48 коп. Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в сумі 71 (сімдесят одна) грн. 51 коп. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через Приморський районний суд м.Одеси шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення. Суддя Н.А.Ільченко http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13693480

Для интервью одному из центральных телеканалов нужен человек судившийся с коллекторской компанией и желательно победивший в суде. Звоните по телефону 050-809-2796 или пришлите свои координаты на электронную почту: [email protected]

Василий прислал еще документы касающиеся этого дела и попытки руководства банка Хрещатик уклонится от исполнения решения суда. Замостянський районний суд м Вінниці Позивач -1: Зінченко Денис Васильович Вул.. Леніна, буд. 4, кв. 1, м. Липовець, Вінницька область, 22500. Тел. 8 068 111 02 75; 8 (04358) 2-11-08; 8 066 292 07 50. Позивач – 2: Костюк Людмила Василівна 21017 м. Вінниця, вул. Черешнева, буд. 24 Відповідач: ВАТ КБ «Хрещатик» вул.. Хрещатик, 8-а, м. Київ, 01001. Ціна позову: 103 030.1 доларів США та 20 000 грн. ПОЗОВНА ЗАЯВА про стягнення коштів за договором банківського вкладу Позивач Зінченко Д.В. за договором банківського вкладу №41-12559Д від 05.09.2008 року передав Відповідачеві Липовецькому відділенню Вінницької філії ВАТ КБ «Хрещатик» готівкові кошти в сумі 100 000 доларів США. Наведені обставини підтверджуються письмовим договором та квитанцією № 1 від 05.09.2008 року. У встановлений договором строк, боржник суму вкладу та нараховані відсотки не повернув. Відповідно до ч. 2 ст. 1060 ЦК України, за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов’язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника. Відповідно до абз. 2, ч. 5 ст. 1061 ЦК України, у разі повернення вкладу виплачуються усі нараховані до цього моменту проценти. Відповідно до п. 1.2. договору, процентна ставка на вклад встановлена у 12 % річних. Нарахування процентів здійснюється банком щомісячно, виходячи фактичної кількості днів в місяці та році. В перший робочий день кожного місяця, наступного за місяцем нарахування, нараховані проценти приєднуються до суми вкладу і в подальшому нарахування процентів здійснюється на збільшену суму вкладу. Сума процентів нарахованих відповідно до п. 1.2. договору складає 3 030.1 доларів США. На вимогу вкладника, банк суму вкладу та нараховані проценти не повернув, а отже не виконав своїх зобов’язань за договором банківського вкладу, чим порушив право позивача. 24.02.2009 року позивач Зінченко Д.В. передав згідно договору про відступлення права вимоги на користь позивачки Костюк Л.В. право вимоги від боржника (відповідача) за договором банківського вкладу № 41-12559Д від 05.09.2008 року, право вимоги частини суми вкладу в розмірі 20 000 доларів США. Договір про відступлення права вимоги коштів за договором банківського вкладу №41-12559Д від 05.09.2008 року укладений у повній відповідності із ст. ст. 512, 513, 514, 516 ЦК України, тому позивачка Костюк Л.В. звертається до суду з вимогою стягнути з відповідача на її користь відступлену їй за договором від 24.02.2009 року частку в сумі 20 000 доларів США. Крім того, безпідставна відмова відповідача у поверненні суми вкладу та нарахованих процентів, поставила вкладника (позивача) Зінченка Д.В. у становище, за якого останній зазнав моральної шкоди. Сума вкладу є значною для вкладника, тому він нервував і хвилювався через відмову у поверненні його коштів. Втрати немайнового характеру позивач Зінченко Д.В. оцінює в 20 000 грн. та враховує при цьому те, що йому більш як два місяці по закінченню вкладу, кошти повернені не були і весь цей час він нервував і хвилювався за повернення своїх коштів. Також визначаючи розмір моральної шкоди позивач Зінченко Д.В. враховує майновий стан відповідача та неправомірність його бездіяльності щодо виконання зобов’язання про повернення суми вкладу. Залучення фінансових активів із зобов’язанням щодо наступного їх повернення згідно ст. 4 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» є фінансовою послугою, що надається фінансовою установою (банком). Вкладник в такому випадку є споживачем фінансових послуг, що надаються фінансовими установами (банками). Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито», споживачі, за позовами, що пов’язані з порушенням їх прав, звільняються від сплати державного мита. Відповідно до ч. 5 ст. 110 ЦПК України, позов пред’являється за місцем проживання позивачки Костюк Л.В., оскільки має місце альтернативна підсудність (за вибором позивача). На підставі викладеного, відповідно до ст. 1060, 1061 ЦК України, керуючись ст. 32, 118, 119, 120 ЦПК України, - П Р О Ш У: Відкрити провадження у справі; Стягнути з відкритого акціонерного товриства комерційного банку «Хрещатик» (код ЄДРПОУ 19364259) на користь Зінченко Дениса Васильовича 80 000 доларів США (еквівалент у гривнях 616 000 грн. за курсом НБУ); Стягнути з відкритого акціонерного товриства комерційного банку «Хрещатик» (код ЄДРПОУ 19364259) на користь Зінченко Дениса Васильовича нараховані за договором проценти в сумі 3030.1 доларів США (еквівалент у гривнях 23331.77 грн. за курсом НБУ); Стягнути з відкритого акціонерного товриства комерційного банку «Хрещатик» (код ЄДРПОУ 19364259) на користь Зінченко Дениса Васильовича 20 000 грн. моральної шкоди; Стягнути з відкритого акціонерного товриства комерційного банку «Хрещатик» (код ЄДРПОУ 19364259) на користь Костюк Людмили Василівни 20 000 доларів США (еквівалент у гривнях 154 000 за курсом НБУ); 25.02.2009 року Позивач – 1 Д. В. Зінченко Від імені Костюк Л.В. представник Д. В. Зінченко Додатки: Копія договору депозитного вкладу; Копія квитанції про внесення коштів за договором на користь банку; Копія договору про відступлення права вимоги від 24.02.2009 року; Докази сплати витрат на ІТЗ розгляду справи; Копія довіреності; Зловживання у Вінницькій філії ВАТ КБ "Хрещатик" Банк «Хрещатик» має репутацію солідної банківської установи, яка має успішний досвід роботи на вітчизняному банківському ринку. Політика банку спрямована на мінімізацію ризику та гармонізацію відносин з акціонерами, менеджментом, партнерами і клієнтами. Як вказав Дмитро Миколайович в одному із свої інтерв’ю «… Хочеться звернути особливу увагу на підвищення якості управління банком. На формування нової ідеології стабільного банківського бізнесу, який орієнтований не на миттєвий, а на довгостроковий прибуток, не на перекупку менеджерів, а на виховання персоналу і формування команди, …». Тому банк «Хрещатик» постійно проводить підвищення якості обслуговування клієнтів та стимулювання працівників розвиватися, вчитися, набиратися знань. У банку «Хрещатик» є всі для цього можливості. Нажаль, ситуація яка склалася у Вінницькій філії ВАТ КБ «Хрещатик» не відповідає вказаним засадам. Слід відмітити, що багато в чому якість праці працівників банку, а відповідно і прибутковість та її репутація, залежать від роботи керівника цієї фінансової установ, його авторитету серед підлеглих. Якщо ж директор банку здійснює вплив на працівників тільки за рахунок погроз та незаконних звільнень, забезпечити нормальну роботу та прибутковість банківської діяльності на постійній основі він не зможе. Більше того, незаконні дії керівника ставлять під удар можливість функціонування будь-якої установи, оскільки створюють підстави для її перевірок з боку правоохоронних та інших контролюючих органів. Директор Вінницької філії ВАТ КБ «Хрещатик» Тимчук Л. П. використовує ресурси банку для зведення особистих рахунків з окремими працівниками банку. При цьому ним застосовуються такі протизаконні методи впливу як фальсифікація та підробка документів, переслідування, залякування працівників, підкуп чиновників за рахунок коштів банку. Такі дії призвели до того, що банк не тільки втрачає кваліфікованих працівників, але й страждає репутація банку у Вінницькому регіоні (зокрема діяльність директора Тимчук Л. П. вже стала об’єктом перевірки правоохоронних органів). Прикриваючись інтересами банку Тимчук Л. П. та Діхтяр К. О. зводять особисті рахунки з керуючими відділень банку (Бершадського, Гоголівського відділень та інші), намагаючись перекласти на них відповідальність за власні неправомірні дії та бездіяльність. Від незаконних дій Тимчука Л. П. постраждала і діяльність Вишенського відділення Вінницької філії ВАТ КБ «Хрещатик». Я працювала в банківській сфері вже 10 років, з них майже 5 років на відповідальних посадах. З 01.02.2006 року по 07.09.2009 року я очолювала Вишенське відділення Вінницької філії ВАТ КБ «Хрещатик». Дане відділення здійснює весь спектр банківських послуг, які надає банк «Хрещатик». Під моїм керівництвом показники роботи відділення стали одними з найкращих серед відділень Вінницької філії, у зв’язку з чим мене було відзначено подякою від Голови правління Банку. І за весь час моєї трудової діяльності на мене не було жодних нарікань з боку керівництва аж до того часу, поки я не відмовилась вчинити за дорученням директора Вінницької філії ВАТ КБ «Хрещатик» Тимчука Л. П. кримінально-карані діяння. А саме, у лютому 2009 року, до мене звернувся директор Вінницької філії ВАТ КБ «Хрещатик» Тимчук Леонід Петрович з проханням, щоб я підробила три квитанції на загальну суму майже 8 000,00 дол. США, а саме замість фактичного платника В.О.Є. зазначила в них платником К.Г.В. Зі слів директора Тимчука Л. П. я зрозуміла, що підроблені квитанції необхідні К.Г.В. для надання їх до суду у зв’язку з тим, що останнім подано позовну заяву до Ленінського районного суду м. Вінниці про стягнення заборгованості з В.О.Є. Оскільки фактичним платником є В.О.Є. і саме її внесено в комп’ютерну базу даних як платника, у даному проханні Тимуку Л. П. я відмовила, нагадавши йому норми Кримінального кодексу України. В той самий час, з таким самим проханням неодноразово приїжджав на Вишенське відділення ВФ ВАТ КБ «Хрещатик» клієнт банку та товариш директора Тимчука Леоніда Петровича К.Г.В., для якого і на користь якого й потрібно було здійснити вищезазначені фальсифікації в документах. При цьому К.Г.В. при собі вже мав бланки квитанцій і вимагав від мене лише їх підписати та посприяти в підписанні у касира відділення. Після моєї відмови здійснити кримінально-карані дії в мій бік почалися погрози, залякування та переслідування з боку директора Тимчука Л.П. та К.Г.В. В особистій розмові Тимчук Л.П. мені прямо сказав, що якщо я не підпишу фальсифіковані квитанції мене буде звільнено, але вже за статтею. Після моєї повторної відмови, після написання та надсилання мною доповідної на ім’я керівництва 12.05.2009р. № б/н, користуючись своїм службовим становищем директор філії почав тиснути на працівників Вишенського відділення (моїх безпосередніх підлеглих) заради того, щоб останні надавали або підтверджували неправдиві данні надумані та фальсифіковані керівництвом філії, які б компрометували безпосередньо мене як керівника та мою сім’ю. Більше того, за наказом директора Вінницька філія ВАТ КБ «Хрещатик» видала К.Г. В. довідку, яка містила неправдиві відомості щодо особи яка гасила кредит та вказана в касових документах по цим квитанціям. І, на скільки мені відомо, на підставі цієї довідки місцевий суд прийняв рішення, яким задовольнив позовні вимоги К.Г.В. Варто відмітити, що для запобігання подібних кримінально-караних дій з боку працівників банку і в т.ч. керівництва філії, в нашій фінансовій установі функціонує служба безпеки. Але працівники останньої, зокрема начальник служби безпеки Василюк Леонід Федорович, чомусь закриває очі на ці та інші правопорушення. Проте, цими правопорушеннями не вичерпується список незаконних дій зі сторони керівництва філії та деяких співробітників банку. Так, не досягнувши бажаної мети після звільнення мого чоловіка директор заборонив здійснювати нарахування та виплату мені заробітної плати та соціальних платежів та наказав заблокувати мою зарплатну картку. І це при тому, що в цей період я була єдиним працюючим членом сім’ї (адже мого чоловіка директор незаконно звільнив) і на моєму утриманні знаходився малолітній син 2004 р.н. Вказані незаконні дії призвели до накладення на Вінницьку філію ВАТ КБ «Хрещатик» фінансових санкцій з боку управління охорони праці у вересні 2009 року. Коли і ці заходи не дали бажаного результату, директор сфальсифікував відомості та ініціював порушення кримінальної справи щодо діяльності посадових осіб Вишенського відділення ВАТ КБ «Хрещатик», тобто по суті проти мене, адже як керівник цього відділення я і була його посадовою особою. Зокрема, за його заявою, 14.08.2009 року постановою заступника прокурора Вінницької області старшого радника юстиції Шишко П.Ф. було порушено кримінальну справу за фактом. І це при тому, що єдине правопорушення, яке реально мало місце, серед тих вигаданих звинувачень, які лунають в бік посадових осіб Вишенського відділення, фактично було скоєне не на відділенні, а безпосередньо на Вінницькій філії ВАТ КБ «Хрещатик», саме за розпорядженням директора філії Тимчука Л.П . Я звернулась до суду зі скаргою на вказану постанову, оскільки кримінальну справу було порушено цілком безпідставно з єдиною метою, примусити мене виконати незаконні вимоги Тимчука Л.П. І 02.10.09 року постановою Ленінського районного суду м. Вінниці по справі № 4с-133/09 задоволено мою скаргу та вказану постанову скасовано, як таку, що прийнята з порушенням порядку визначеного чинним КПК України 08.10.2009 року прокурором відділу захисту майнових, інших особистих прав і свобод громадян та інтересів держави прокуратури Вінницької області Вікулом О. П. було подано апеляційну скаргу на вказану постанову. 16 жовтня 2009 року ухвалою судової палати з кримінальних справ Апеляційного суду Вінницької області справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Справу було розглянуто новим складом суду і постановою Ленінського районного суду м. Вінниці по справі № 4с-148/09 вдруге задоволено мою скаргу та скасовано постанову заступника прокурора Вінницької області Шишка П. Ф. від 14.08.2009 року про порушення кримінальної справи за фактом. Вказана Постанова Ленінського районного суду м. Вінниці від 30.11.09 року (далі – оскаржувана постанова) є такою, що винесена в межах вимог кримінально-процесуального закону та підлягає виконанню. Разом з тим, 04 грудня 2009 року прокурором відділу захисту майнових, інших особистих прав і свобод громадян та інтересів держави прокуратури Вінницької області Вікулом О. П. знову було оскаржено постанову Ленінського районного суду м. Вінниці. І 21.12.2009 року справу знову направлено на новий розгляд. Оскільки очевидно, що якщо прокуратура порушила без достатніх підстав кримінальну справу не без певних стимулювань з боку керівництва Вінницької філії ВАТ КБ «Хрещатик», то логічно, що вони почали посилено оскаржувати постанови судів першої інстанції і будуть це робити й надалі. Тому, я вирішила привернути увагу спільноти до безкарного зловживання владою керівництва фінансової установи яка створює небезпечний прецедент. Підсумовуючи, змушена констатувати, що така діяльність керівництва фінансових установ та посадових осіб органів влади, покликаних захищати громадян України від свавілля та беззаконня не тільки порушує мої права та права членів моєї сім’ї, а й створює небезпечний прецедент безкарного зловживання владою. Це в майбутньому може призвести до ще більш серйозних порушень як з боку керівництва Вінницької філії ВАТ КБ «Хрещатик» так і власне окремих посадових осіб органів прокуратури, які і надалі замість виконання обов’язку щодо підтримання законності будуть виконувати приватні замовлення тих, хто більше заплатить. Ще одним прикладом реальної ситуації яка є в Вінницькій філії ВАТ КБ «Хрещатик» є стаття у газеті «Місто» за 22.01.2010 року. ПОЯСНЕННЯ Ваша честь, згідно з договором банківського вкладу від 05 вересня 2008 року я передав Відповідачеві через Липовецьке відділення Вінницької філії ВАТ КБ «Хрещатик» готівкові кошти в сумі 100 000 доларів США. Наведені обставини підтверджуються письмовим договором та квитанцією № 1 від 05 вересня 2008 року. У встановлений договором строк, боржник суму вкладу та нараховані відсотки не повернув. Відповідно до ч. 2 ст. 1060 ЦК України, за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов’язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника. Відповідно до абз. 2, ч. 5 ст. 1061 ЦК України, у разі повернення вкладу виплачуються усі нараховані до цього моменту проценти. Відповідно до п. 1.2. договору, процентна ставка на вклад встановлена у 12 % річних. Нарахування процентів здійснюється банком щомісячно, виходячи фактичної кількості днів в місяці та році. В перший робочий день кожного місяця, наступного за місяцем нарахування, нараховані проценти приєднуються до суми вкладу і в подальшому нарахування процентів здійснюється на збільшену суму вкладу. Сума процентів нарахованих відповідно до п. 1.2. договору складає 3 030.1 доларів США, що еквівалентно за курсом НБУ 23 331 грн. 77 коп.. Із закінченням терміну, на який було покладено кошти, а згодом і на маю вимогу, банк суму вкладу та нараховані проценти не повернув, а отже не виконав своїх зобов’язань за договором банківського вкладу, чим порушив мої права. Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до п. 2.1.4. договору банківського вкладу «накопичувальний» від 05 вересня 2008 року, банк зобов’язався в останній день терміну розміщення вкладу повернути вкладнику внесену суму та суму нарахованих процентів. Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов’язковим для виконання сторонами. В останній день терміну розміщення вкладу, відповідач внесену суму та суму нарахованих процентів не повернув, чим порушив умови договору та відповідні положення цивільного законодавства. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Згідно з наведеним у заяві про збільшення позовних вимог від 02 квітня 2009 року розрахунком, який проведено керуючись рекомендаціями Верховного Суду України викладеними в листі від 03.04.97 р. № 62-97 «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», інфляційні втрати, складають 6799.99 доларів США, що еквівалентно за офіційним курсом НБУ 52 359.92 грн.. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України). Відповідно до ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Розмір процентів, які зобов’язаний сплатити відповідач за прострочення виконання зобов’язання договором не встановлений, однак відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 1061 ЦК України, якщо договором не встановлений розмір процентів, банк зобов’язаний виплачувати проценти у розмірі облікової ставки Національного банку України. Згідно наведеного в заяві про збільшення позовних вимог розрахунку, розмір процентів за прострочення у виконанні грошового зобов’язання, що належить стягнути на мою користь складає 3924.08 доларів США, що еквівалентно за офіційним курсом НБУ 30215.41 грн.. Також банк має відшкодувати завдані простроченням у виконанні зобов’язання збитки, а саме упущену вигоду, що полягає в такому… Враховуючи, що в зазначений договором строк відповідач зобов’язання не виконав, суму вкладу та суму нарахованих відсотків не повернув, чим порушив п. 2.1.4 договору банківського вкладу від 05.09.2008 року, а також те, що відповідач на першу вимогу не видав суму вкладу та нараховані відсотки, чим порушив положення ч. 2 ст. 1060 ЦК України. У зв’язку з порушенням умов договору я поніс значні збитки, оскільки з вини банку, що полягала у неправомірній бездіяльності щодо виконання зобов’язання з повернення вкладу не зміг провести обмін належної мені іноземної валюти та згідно наведеного в заяві про збільшення позовних вимог від 02.04.2009 року розрахунку недоотримав фактично 128 696 грн. 66 коп. Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Крім того, бездіяльністю відповідача, щодо повернення мого вкладу та нарахованих процентів, мені завдано моральної шкоди, що полягає у нервуванні, хвилюваннях та пережитих стресах, викликаних протиправною поведінкою банку. Моральну шкоду я оцінюю в 20 000 грн., які на мою думку є незначною сумою порівняно з втратами немайнового характеру які я зазнав. Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. За таких обставин, коли відповідачем порушено умови договору, вимоги відповідних норм матеріального права та безпосередньо мої права, вважаю позов обґрунтованим і прошу задовольнити в повному обсязі. До Вищої ради юстиції 04050, м. Київ, вул.. Артема, 89 Голові Верховного Суду України Онопенко Василю Васильовичу 01024, вул.. П. Орлика, 4-А, м. Київ Генеральному прокурору України О. Медведьку 01601, м. Київ, вул.. Різницька, 13/15 Міністру юстиції України Оніщуку Миколі Васильовичу 01001, м. Київ, вул.. Архітектора Городецького, 13 Уповноваженому Верховної ради України з прав людини Карпачовій Ніні Іванівні 01008, м. Київ, вул.. Інститутська, 21/8 Голові комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Швецю В.Д. 01008, Київ-8, вул. Грушевського, 5 Голові комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин народному депутату України Зарубінському О.О. 01008, Київ-8, вул. Грушевського, 5 Члену Ради суддів України Стеблюк Л. П. 21050, м. Вінниця, вул.. Соборна, 6 Голові ради суддів судів загальної юрисдикції Вінницької області Вишару І. Ю. 21034, вул. Грушевського, 17, м. Вінниця Зінченко Денис Васильович 22500, Вінницька обл.., м. Липовець, вул.. Леніна, 4/1. Тел. 8 068 111 02 75 З А Я В А про звільнення судді з посади у зв’язку з порушенням присяги та постановленням завідомо незаконної ухвали 05.01.2010 року до Замостянського районного суду м. Вінниці із скаргою на дії державного виконавця звернувся ВАТ КБ «Хрещатик» і того ж дня суддя Замостянського районного суду м. Вінниці Батрин Олеся Василівна постановила завідомо незаконну ухвалу, якою забезпечила скаргу ВАТ КБ «Хрещатик» на неправомірні дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління Юстиції у м. Києві і заборонила проведення будь-яких виконавчих дій по виконанню виконавчого листа № 2-1736 від 22.12.2009 року про стягнення на користь Зінченко Дениса Васильовича заборгованості в загальній сумі 850 603 грн. 73 коп.. Відповідно до п. 2 постанови пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року № 9 Про практику застосування судами цивільно-процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову: «Недопустимо забезпечувати позов шляхом зупинення виконання судових рішень, що набрали законної сили». Відповідно до ч. 5 ст. 124 і п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України: «Судові рішення ухвалюються іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України». Заборона виконувати судове рішення, яке набрало законної сили є грубим порушенням Конституції України, свідомим ігноруванням постанови пленуму Верховного Суду України і порушенням прав стягувача, що підриває авторитет органів судової влади в Україні та грубо порушує принци верховенства права. Суддя Батрин не мала жодних правових підстав для того, щоб винести ухвалу про вжиття будь-яких заходів забезпечення скарги на дії державного виконавця, оскільки згідно з вимогами ст. ст. 151-153 ЦПК України, суд вправі забезпечити позов, а не скаргу на дії державного виконавця. Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 151 ЦПК України: «Суд лише за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову». Пленум Верховного Суду України у п. 1 постанови від 22.12.2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільно-процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», роз’яснив судам, що за змістом ч. 1 ст. 151 Цивільного процесуального кодексу України єдиною підставою для забезпечення позову є відповідне клопотання у формі мотивованої заяви будь-якої з осіб, котрі беруть участь у справі. Оскільки до суду не було подано ані позову, ані заяви про забезпечення позову, - суд не мав передбачених законом повноважень вживати заходи забезпеченя. Для того, щоб вжити заходи забезпечення, згідно з вимогами ст. 151 ЦПК України, суд повинен отримати заяву, в якій повинні бути зазначені причини, у звязку з якими потрібно забезпечити позов і достатньо обгрунтоване припущення заявника, що невжиття заходів забезпечення, може утруднити чи унеможливити виконання рішення суду. Однак ВАТ КБ «Хрещатик» у своїй скарзі, а суд в своїй ухвалі не зазначили, - як невжиття заходів забезпечення може утруднити або унеможливити визнання дій державного виконавця неправомірними чи утруднити скасування постанови про відкриття виконавчого провадження. ВАТ КБ «Хрещатик» взагалі не просив забезпечити виконання рішення суду, оскільки в п. 3 прохальної частини скарги йде мова про забезпечення розгляду скарги, а не забезпечення виконання рішення суду. Цивільне процесуальне законодавство не має жодних норм, якими передбачалося б забезпечення розгляду скарги, проте суддя Батрин О.В. перекрутивши положення ст. ст. 151, 152 та 153 ЦПК України, які передбачають забезпечення виконання рішення суду, - забезпечила розгляд скарги. Незаконно забезпечивши розгляд скарги і заборонивши виконувати рішення суду, яке набрало законної сили, суддя Батрин О.В. байдуже поставилася до того, що таке забезпечення грубо й невиправдано порушує права стягувача. Відповідно до п. 2 постанови пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року № 9: « Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів». Враховуючи викладене, 11.01.2010 року я звернувся до судді Батрин О.В. з заявою про скасування вжитих заходів забезпечення. Відповідно до ч. 4 ст. 154 ЦПК України, заява про скасування заходів забезпечення розглядається судом протягом двох днів, однак вказана норма навмисно була порушена суддею, оскільки призначивши розгляд заяви на 13.01.2010 року о 15 год. 00 хв. суддя Батрин О.В. знаходячись в приміщенні суду мою заяву не розглянула. Численні і свідомі порушення суддею Батрин О.В. законів та Конституції України підчас постановлення на користь банку ухвали від 05.01.2010 року підтверджують той факт, що ця ухвала постановлена на замовлення банку. Такі вчинки є порушенням присяги судді, згідно з якою суддя повинен “чесно і сумлінно виконувати обов’язки судді, здійснювати правосуддя, підкоряючись тільки закону, бути об’єктивним і справедливим” (частина перша статті 10 Закону України “Про статус суддів"). Грубі порушення суддею Батрин О.В. ст. ст. 8, 124, 129 Конституції України, ігнорування роз’ясненнями Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 року та порушення прав громадян підривають авторитет правосуддя та держави в цілому і не можуть залишатись поза увагою. Судді зобов’язані при здійсненні правосуддя дотримувати Конституції та законів України, забезпечувати повний, всебічний та об’єктивний розгляд судових справ з дотриманням встановлених законом строків, додержуватись службової дисципліни, не допускати вчинків та будь-яких дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості та незалежності (ст. 6 ЗУ «Про статус суддів»). Постановивши завідомо незаконну ухвалу суддя Батрин О.В. вчинила злочин, передбачений ст. 375 КК України за що має бути притягнена до кримінальної відповідальності і понести покарання. На підставі викладеного, - П Р О Ш У : Ініціювати питання про звільнення судді Замостянського районного суду м. Вінниці Батрин Олесі Василівни з посади судді за порушення присяги та питання про притягнення її до кримінальної відповідальності за ст. 375 КК України; 13.01.2010 року Д.В. Зінченко Додатки: Копія скарги ВАТ КБ «Хрещатик»; Копія ухвали від 05.01.2010 року; Копія заяви про скасування заходів забезпечення від 11.01.2010 року; Справа № 4с-76 2009 рік ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 липня 2009 року Ленінський районний суд м. Вінниці в складі головуючого судді: ____________; при секретарі: ________________; за участю прокурора: _____________; слідчого Іллінецького РВ ГУ МВС України у Вінницькій області: Коротко С.В.; та скаржника: Зінченко Д.В.; розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вінниці скаргу Зінченко Д.В. на постанову заступника прокурора Вінницької області від 22.04.2009 року про порушення кримінальної справи по факту підроблення квитанції №1 від 05.09.2008 року про внесення Зінченком Д.В. через касу Липовецького відділення Вінницької філії ВАТ КБ «Хрещатик» 100 000 доларів США, за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України, - В С Т А Н О В И В: 22 квітня 2009 року заступником прокурора області, старшим радником юстиції Шишко П.Ф. винесено постанову про порушення кримінальної справи по факту підроблення квитанції № 1 від 05.09.2008 року про внесення гр.. Зінченко Денисом Васильовичем через касу Липовецького відділення Вінницької філії ВАТ КБ «Хрещатик» 100 000 доларів США, за ознаками складу злочину, передбаченого ч.1 ст. 358 КК України. 01.06.2009 року гр.. Зінченко Д.В. звернувся до Ленінського районного суду м. Вінниці із скаргою на постанову заступника прокурора Вінницької області Шишка П.Ф. від 22.04.2009 року про порушення кримінальної справи. 11 червня 2009 року Ленінський районний суд м. Вінниці виніс постанову, якою задовольнив скаргу Зінченко Д.В., постанову заступника прокурора Вінницької області Шишка П.Ф. від 22.04.2009 року про порушення кримінальної справи скасував, а в порушенні кримінальної справи за фактом підроблення квитанції № 1 від 05.09.2008 року про внесення гр.. Зінченко Денисом Васильовичем через касу Липовецького відділення Вінницької філії ВАТ КБ «Хрещатик» 100 000 доларів США, за ознаками складу злочину, передбаченого ч.1 ст. 358 КК України - відмовив. Прокурором, що приймав участь у розгляді справи в суді першої інстанції на вказану постанову суду була подана апеляція. Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 03 липня 2009 року рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 11 червня 2009 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до того ж суду в іншому складі, з тих підстав, що Зінченко Д.В. не зазначив в скарзі на постанову заступника прокурора від 22 квітня 2009 року про порушення кримінальної справи, - як його інтересів стосується порушена справа. 13.07.2009 року в судовому засіданні гр.. Зінченко Д.В. подав доповнення до своєї скарги на постанову від 22.04.2009 року про порушення кримінальної справи, яким обґрунтував, як його інтересів стосується порушена справа. Заслухавши пояснення Зінченко Д.В., думку прокурора, який заперечує проти задоволення скарги, дослідивши матеріали кримінальної справи стосовно наявності підстав та приводів для порушення кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України, оцінивши зібрані докази в сукупності, суд вважає, що каргу Зінченко Д.В. слід задовольнити з таких підстав… Відповідно до ст. 236-8 КПК України, розглядаючи скаргу на постанову про порушення справи, суд повинен перевіряти наявність приводів і підстав для винесення зазначеної постанови, законність джерел отримання даних, які стали підставою для винесення постанови про порушення справи, і не вправі розглядати й заздалегідь вирішувати ті питання, які вирішуються судом при розгляді справи по суті. Відповідно до ст. 94 КПК України, приводами до порушення кримінальної справи є: 1) заяви або повідомлення підприємств, установ, організацій, посадових осіб, представників влади, громадськості або окремих громадян; 2) повідомлення представників влади, громадськості або окремих громадян, які затримали підозрювану особу на місці вчинення злочину або з полічним; 3) явка з повинною; 4) повідомлення, опубліковані в пресі; 5) безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину; Справа може бути порушена тільки в тих випадках, коли є достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину. Відповідно до ч. 1 ст. 98 КПК України, при наявності приводів і підстав, зазначених у статті 94 цього Кодексу, прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов’язані винести постанову про порушення кримінальної справи, вказавши приводи і підстави для порушення справи, статтю кримінального закону, за ознаками якої порушується справа, а також дальше її спрямування. У постанові заступника прокурора Вінницької області П.Ф. Шишко від 22.04.2009 року, передбачених статтею 94 КПК України приводів для порушення кримінальної справи не наведено, чим порушено вимоги ст. 98 КПК України. Твердження прокурора про те, що приводом для порушення кримінальної справи стало безпосереднє виявлення прокурором ознак злочину (п.4 ч.1 ст. 94), про що зазначено у вступній частині постанови від 22.04.2009 року про порушення кримінальної справи свого підтвердження не знайшли, бо насправді у вступній частині постанови викладено: «Заступник прокурора Вінницької області старший радник юстиції Шишко П.Ф., розглянув матеріали перевірки дотримання вимог законодавства про банки і банківську діяльність…». Так, у вступній частині постанови від 22.04.2009 року про порушення кримінальної справи, як і в мотивувальній та резолютивній її частинах не зазначено, що приводом для порушення кримінальної справи стало безпосереднє виявлення прокурором ознак злочину, як на те посилається прокурор. Крім того, в своєму листі № 07/1-1544-09 від 13.05.2009 року прокурор вказав, що порушив кримінальну справу за результатами розгляду заяви директора ВФ ВАТ КБ «Хрещатик» № 16/1546 від 09.04.2009 року, а в своїй постанові від 22.04.2009 року про порушення кримінальної справи прокурор не вказав, що приводом для порушення справи є заява директора ВФ ВАТ КБ «Хрещатик» № 16/1546 від 09.04.2009 року. Разом з тим, заступник прокурора Вінницької області старший радник юстиції Шишко П.Ф. не вказав в своїй постанові, які саме конкретно дані матеріалів, що зібрані в ході дослідчої перевірки безпосередньо підтверджують наявність ознак злочину, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України. Не вказано в постанові й тих на його думку, беззаперечних доказів, на яких ґрунтується висновок прокурора про те, що підписи в квитанції № 1 від 05.09.2008 року працівникам Липовецького відділення Вінницької філії ВАТ КБ «Хрещатик» не належать. Відповідно до ч. 2 ст. 94 КПК України: «Справа може бути порушена тільки в тих випадках, коли є достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину». З матеріалів дослідчої перевірки та безпосередньо з постанови заступника прокурора Вінницької області Шишка П.Ф. від 22.04.2009 року про порушення кримінальної справи, ознак злочину, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України не вбачається. За таких обставин, коли в постанові заступника прокурора Вінницької області Шишка П.Ф. від 22.04.2009 року про порушення кримінальної справи, в порушення вимог ст. 98 КПК України не вказано приводів для порушення кримінальної справи та конкретних даних матеріалів дослідчої перевірки, які безпосередньо підтверджують наявність ознак злочину, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України, коли в постанові не зазначено на яких саме доказах ґрунтуються висновки прокурора, - постанова заступника прокурора Вінницької області Шишка П.Ф. від 22.04.2009 року про порушення кримінальної справи винесена в порушення вимог ст. ст. 94, 98 КПК України. На підставі викладеного, керуючись ст. 236-8 КПК України, - П О С Т А Н О В И В: Скаргу гр. Зінченко Д.В. від 01.06.2009 року , - задовольнити; Постанову заступника прокурора Вінницької області Шишка П.Ф. від 22.04.2009 року про порушення кримінальної справи по факту підроблення квитанції №1 від 05.09.2008 року про внесення Зінченком Д.В. через касу Липовецького відділення Вінницької філії ВАТ КБ «Хрещатик» 100 000 доларів США, за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України, - скасувати; На постанову суду протягом семи діб з дня її винесення може бути подана апеляція до апеляційного суду Вінницької області; Суддя: Секретар: Замостянський районний суд м. Вінниці Позивач -1: Зінченко Денис Васильович Вул.. Леніна, буд. 4, кв. 1, м. Липовець, Вінницька область, 22500. Тел. 8 068 111 02 75; 8 (04358) 2-11-08; 8 066 292 07 50. Позивач – 2: Костюк Людмила Василівна 21017 м. Вінниця, вул. Черешнева, буд. 24 Відповідач: ВАТ КБ «Хрещатик» вул.. Хрещатик, 8-а, м. Київ, 01001. З А Я В А про збільшення позовних вимог Відповідно до ч. 2 ст. 31 ЦПК України, крім прав та обов’язків, визначених у статті 27 цього Кодексу, позивач має право протягом усього часу розгляду справи змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, а відповідач має право визнати позов повністю або частково, пред’явити зустрічний позов. Враховуючи положення вище зазначеної норми, а також те, що позивачами у зв’язку з протиправною бездіяльністю відповідача щодо повернення коштів за договором банківського вкладу понесені збитки, є вагомі підстави збільшення позовних вимог. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Інфляційні втрати, які зобов’язаний сплатити відповідач у відповідності з вимогами ч. 2 ст. 625 ЦК України на користь Зінченко Д.В., згідно з наведеним нижче розрахунком , який проведено відповідно до рекомендацій Верховного Суду України (лист ВСУ від 03.04.97 р. № 62-97 «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ») становить: Розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції що має бути стягнено на користь Зінченко Д.В.: Період заборгованості Сума боргу (дол.США) Середній індекс інфляції за період ? Інфляційне збільшення суми боргу ? Сума боргу з врахуванням індексу інфляції ?(дол.США) 05.12.2008 - 24.02.2009 103030.1 1.066 6799.99 109830.09 Таким чином, сума боргу з урахуванням індексу інфляції складає 109830.09 грн. Розрахунок проводився з 05.12.2008 року (виникнення у відповідача обов’язку повернути суму вкладу і нараховані відсотки) по 24.02.2009 року, оскільки 24.02.2009 року Зінченко Д.В. за договором відступлення права вимоги від 24.02.2009 року передав на користь Костюк Л.В. право вимоги частини суми вкладу, в розмірі 20 000 доларів США, тому з 24.02.2009 року розрахунок інфляційних втрат проводитиметься з суми 83030.1 доларів США. Розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції: Період заборгованості Сума боргу (дол.США) Середній індекс інфляції за період ? Інфляційне збільшення суми боргу ? Сума боргу з врахуванням індексу інфляції ?(дол.США) 24.02.2009 - 01.04.2009 83030.1 1.000 0.00 83030.10 Таким чином, сума боргу з урахуванням індексу інфляції складає 83030.10 грн. Розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції, що має бути стягнено на користь Костюк Л.В.: Період заборгованості Сума боргу (дол.США) Середній індекс інфляції за період ? Інфляційне збільшення суми боргу ? Сума боргу з врахуванням індексу інфляції ?(дол.США) 24.02.2009 - 01.04.2009 20000 1.000 0.00 20000.00 Таким чином, сума боргу з урахуванням індексу інфляції складає 20000.00 грн. Відповідно до ч. 2 ст. 1214 ЦК України, у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу). Відповідно до ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Розмір процентів, які зобов’язаний сплатити відповідач за прострочення виконання зобов’язання договором не встановлений, однак, відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 1061 ЦК України, якщо договором не встановлений розмір процентів, банк зобов’язаний виплачувати проценти у розмірі облікової ставки Національного банку України. Облікова ставка Національного банку України становить 12%, отже розрахунок: Розрахунок процентів, що мають бути стягнені на користь Зінченко Д.В. Сума боргу (дол.США) Період прострочення Кількість днів прострочення Розмір процентів річних Загальна сума процентів (дол.США) 103030.1 05.12.2008 - 24.02.2009 82 12 % 2777.58 Таким чином, загальна сума процентів складає 2777.58 грн. Розрахунок проводився з 05.12.2008 року (виникнення у відповідача обов’язку повернути суму вкладу і нараховані відсотки) по 24.02.2009 року, оскільки 24.02.2009 року Зінченко Д.В. за договором відступлення права вимоги від 24.02.2009 року передав на користь Костюк Л.В. право вимоги частини суми вкладу, в розмірі 20 000 доларів США, тому з 24.02.2009 року розрахунок процентів проводитиметься з суми 83030.1 доларів США. Розрахунок процентів Сума боргу (дол.США) Період прострочення Кількість днів прострочення Розмір процентів річних Загальна сума процентів (дол.США) 83030.1 24.02.2009 - 06.04.2009 42 12 % 1146.50 Таким чином, загальна сума процентів за договором складає 1146.50 грн. Розрахунок процентів, що мають бути стягнені на користь Костюк Л.В. Сума боргу (дол.США) Період прострочення Кількість днів прострочення Розмір процентів річних Загальна сума процентів (дол.США) 20000 24.02.2009 - 06.04.2009 42 12 % 276.16 Таким чином, загальна сума процентів за договором складає 276.16 грн. Отже, відповідно до проведених розрахунків, крім основного боргу на користь Зінченко Д.В. має бути стягнено інфляційні втрати в сумі 6799.99 доларів США та 3924.08 доларів США процентів від простроченої суми, а на користь Костюк Л.В. 276.16 доларів США (проценти від простроченої суми). Крім того, відповідно до п. 2.4.1 договору № 41-12559Д від 05.09.2008 року, вкладник має право на отримання суми вкладу та процентів по ньому згідно з умовами договору. Відповідно до п. 2.1.4 договору № 41-12559Д від 05.09.2008 року, банк зобов’язався в останній день терміну розміщення вкладу повернути вкладнику внесену суму та суму нарахованих процентів. Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов’язковим для виконання сторонами. У зв’язку з порушенням умов договору № 41-12559Д від 05.09.2008 року, позивач Зінченко Д.В. та позивачка Костюк Л.В. понесли значні збитки, оскільки з вини банку, що полягала у неправомірній бездіяльності щодо виконання зобов’язання з повернення вкладу, Зінченко Д.В. та Костюк Л.В. не змогли провести обмін належної їм іноземної валюти, (Зінченко Д.В. в сумі 83030.1 американських доларів США, а Костюк Л.В. в сумі 20 000 доларів США) за найбільш вигідним для них комерційним курсом, який згідно довідки ВАТ КБ «Надра» станом на 25 лютого 2009 року, складав 9.25 грн. за один долар США, тобто позивач Зінченко Д.В., якби його право не було порушено отримав би 768 028. 43 грн., а Костюк Л.В. 185 000 грн.. За таких обставин, коли через судовий спір, що виник з вини відповідача, стягуватиметься еквівалент 83030.1 та 20 000 американських доларів США за офіційним курсом НБУ, що складає 7.7 грн. за 1 долар США, тобто 639 331.77 грн. на користь Зінченко Д.В. та 154 000 грн. на користь Костюк Л.В., позивач Зінченко Д.В. фактично недоотримає кошти в сумі (668028.43 – 639 331.77) 128 696.66 грн.., а позивачка Костюк Л.В. (185000 – 154000) 31 000 грн.. Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. На підставі викладеного, відповідно до ст. 31 ЦПК України, ст. ст. 22, 536, 625, 629, 1061, 1166 та 1214 ЦК України та у звязку із збільшенням позовних вимог, позивачі змінюють прохальну частину позовної заяви від 25.02.2009 року та заяви про уточнення позовних вимог від 06.03.2009 року і просять попередні вимоги до уваги не брати, а вважати вірними вимоги викладені в наступній редакції: Задовольнити позов в повному обсязі; Стягнути з відкритого акціонерного товриства комерційного банку «Хрещатик» (код ЄДРПОУ 19364259, адреса м. Київ, вул. Хрещатик, 8-а) або з Вінницької філії відкритого акціонерного товриства комерційного банку «Хрещатик» (ідентифікаційний код 33194490, адреса: м. Вінниця, вул. 1-го травня, 158) на користь Зінченко Дениса Васильовича кошти в сумі 80 000 доларів США, що еквівалентно за офіційним курсом НБУ 616 000 грн.; Стягнути з відкритого акціонерного товриства комерційного банку «Хрещатик» (код ЄДРПОУ 19364259, адреса м. Київ, вул. Хрещатик, 8-а) або з Вінницької філії відкритого акціонерного товриства комерційного банку «Хрещатик» (ідентифікаційний код 33194490, адреса: м. Вінниця, вул. 1-го травня, 158) на користь Зінченко Дениса Васильовича нараховані за договором проценти в сумі 3030.1 доларів США, що еквівалентно за офіційним курсом НБУ 23331.77 грн; Стягнути з відкритого акціонерного товриства комерційного банку «Хрещатик» (код ЄДРПОУ 19364259, адреса м. Київ, вул. Хрещатик, 8-а) або з Вінницької філії відкритого акціонерного товриства комерційного банку «Хрещатик» (ідентифікаційний код 33194490, адреса: м. Вінниця, вул. 1-го травня, 158) на користь Зінченко Дениса Васильовича проценти за прострочення виконання грошового зобовязання в сумі 3924.08 доларів США, що еквівалентно за офіційним курсом НБУ 30215.41 грн; Стягнути з відкритого акціонерного товриства комерційного банку «Хрещатик» (код ЄДРПОУ 19364259, адреса м. Київ, вул. Хрещатик, 8-а) або з Вінницької філії відкритого акціонерного товриства комерційного банку «Хрещатик» (ідентифікаційний код 33194490, адреса: м. Вінниця, вул. 1-го травня, 158) на користь Зінченко Дениса Васильовича інфляційні втрати в сумі 6799.99 доларів США, що еквівалентно за офіційним курсом НБУ 52359.92 грн; Стягнути з відкритого акціонерного товриства комерційного банку «Хрещатик» (код ЄДРПОУ 19364259, адреса м. Київ, вул. Хрещатик, 8-а) або з Вінницької філії відкритого акціонерного товриства комерційного банку «Хрещатик» (ідентифікаційний код 33194490, адреса: м. Вінниця, вул. 1-го травня, 158) на користь Зінченко Дениса Васильовича упущену вигоду в загальній сумі 128696.66 грн; Стягнути з відкритого акціонерного товриства комерційного банку «Хрещатик» (код ЄДРПОУ 19364259) або з Вінницької філії відкритого акціонерного товриства комерційного банку «Хрещатик» (ідентифікаційний код 33194490, адреса: м. Вінниця, вул. 1-го травня, 158) на користь Зінченко Дениса Васильовича 20 000 грн. моральної шкоди; Стягнути з відкритого акціонерного товриства комерційного банку «Хрещатик» (код ЄДРПОУ 19364259, адреса м. Київ, вул. Хрещатик, 8-а) або з Вінницької філії відкритого акціонерного товриства комерційного банку «Хрещатик» (ідентифікаційний код 33194490, адреса: м. Вінниця, вул. 1-го травня, 158) та передати на користь Костюк Людмили Василівни 20 000 доларів США, що еквівалентно за офіційним курсом НБУ 154 000 грн.; Стягнути з відкритого акціонерного товриства комерційного банку «Хрещатик» (код ЄДРПОУ 19364259, адреса м. Київ, вул. Хрещатик, 8-а) або з Вінницької філії відкритого акціонерного товриства комерційного банку «Хрещатик» (ідентифікаційний код 33194490, адреса: м. Вінниця, вул. 1-го травня, 158) та передати на користь Костюк Людмили Василівни 276.16 доларів США, що еквівалентно за офіційним курсом НБУ 2126.43 грн.; Стягнути з відкритого акціонерного товриства комерційного банку «Хрещатик» (код ЄДРПОУ 19364259, адреса м. Київ, вул. Хрещатик, 8-а) або з Вінницької філії відкритого акціонерного товриства комерційного банку «Хрещатик» (ідентифікаційний код 33194490, адреса: м. Вінниця, вул. 1-го травня, 158) та передати на користь Костюк Людмили Василівни 31 000 грн.; 01.04.2009 року __________________________Д.В. Зінченко __________________________ представник Костюк Л.В. Додатки: Довідка комерційного банку «Надра»; До Апеляційного суду Вінницької області Голові суду Стеблюк Людмилі Павлівні 21050 м. Вінниця; вул. Соборна, 6 Сторони у справі: Позивач: Зінченко Денис Васильович вул.. Леніна, буд. 4, кв. 1, м. Липовець, Вінницька область, 22500. Тел. 8 068 111 02 75; 8 (04358) 2-11-08; Позивачка: Костюк Людмила Василівна 21017 м. Вінниця, вул. Черешнева, буд. 24 Відповідач: Відкрите акціонерне товариство Комерційний банк «Хрещатик» Юридична адреса: м. Київ, вул. Хрещатик,8а в особі Вінницької філії ВАТ КБ "Хрещатик", місцезнаходження: 21020, м. Вінниця, вул. 1-го Травня, 158 номер засобу зв'язку - 8/0432/ 592030 Справа: № 22-1576 Суддя доповідач: Колодійчук В.М. С К А Р Г А ( З А Я В А) про відвід суддів Підставою даної заяви є те, що апеляційним судом справа за моєю та відповідача апеляційними скаргами слухається з грубим порушенням встановлених законом процесуальних строків, за моїм переконанням з вини членів судової колегії Іванюка М.В. та Камзалова В.В. Перше судове засідання по справі відбулось ще 15.07.09р. і до сьогоднішнього дня - не закінчене. Вказані судді в процесі слухання справи проявили упередженість в постановлені справедливого та правосудного рішення, що зокрема проявилось в наступному. При розгляді справи даними суддями задавались мені провокаційні питання, які абсолютно не стосуються суті спору та явно дають зрозуміти їх передчасне налаштування скасувати законне рішення суду першої інстанції в т.ч.: - Які у мене стосунки з співпозивачем, якій я уступив право вимоги боргу у встановленому законом порядку ще до виникнення спору між сторонами та на якій підставі я так поступив? - Чому я вимагаю відшкодування моральної шкоди - а в банківському договорі цього не передбачено і чому я завчасно не вніс до договору дану умову, та яке я маю право тепер цього вимагати? - Чи порушена кримінальна справа з підстави даного договору банківського вкладу? Отже, не дивлячись на мою відповідь що в порядку кримінального судочинства така справа не порушена а лише оскаржено постанову про порушення кримінальної справи задали мені цілий ряд питань по кримінальній справі, якої не існувало. Результатом такої не правової позиції саме цих членів судової колегії після їх виходу з нарадчої кімнати стало зупинення слухання справи до вирішення питання по неіснуючій кримінальній справі. Вказані обставини й стали підставою такого затяжного процесу в апеляційній інстанції. Мені стало відомо, що судді Іванюк М.В. та Камзалов В.В. мають упереджену думку по справі № 22-1576 за моєю апеляційною скаргою на рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 14 квітня 2009 року, оскільки до завершення розгляду справи та встановлення фактичних обставин і перевірки їх доказами, проявили упередженість та необ’єктивність, бо обговорюючи поза межами судового засідання обставини справи, висловлювалися про намір відмовити в задоволенні моєї апеляційної скарги, а апеляційну скаргу відповідача задовольнити. Ці обставини викликають сумнів у неупередженості суддів Іванюка М.В. та Камзалова В.В., оскільки рішення повинно прийматися після того, як будуть з’ясовані всі обставини справи, оцінені та перевірені всі докази і заслухані сторони, а в даному випадку судді без з’ясування всіх фактичних обставин по справі, вивчення і перевірки всіх доказів, упереджено вирішили відмовити в задоволенні моєї апеляційної скарги. У мене немає жодних сумнівів у тому, що колегія в даному складі не прийде до справедливого вирішення спору. Ці обставини викликають сумнів у неупередженості суддів Іванюка М.В. та Камзалова В.В., оскільки рішення повинно прийматися після того, як будуть з’ясовані всі обставини справи, оцінені та перевірені всі докази і заслухані сторони, а в даному випадку судді без з’ясування всіх фактичних обставин по справі, вивчення і перевірки всіх доказів, упереджено вирішили відмовити в задоволенні моєї апеляційної скарги. Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 20 ЦПК України, суддя не може брати участь в розгляді справи і підлягає відводу, якщо є обставини, які викликають сумнів в об’єктивності та неупередженості судді. На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 20, 23 ЦПК України, - П Р О Ш У : Задовольнити заявлений відвід та відвести по справі № 22-1576 суддів Іванюка М.В. і Камзалова В.В.; 04.12.2009 року Д.В. Зінченко

Никуда они не уходят. А предлагают такой дисконт, потому что пропустили срок исковой давности. Универсалбанк никому на встречу не идет. Таких случаев еще не было и вряд ли будут.

Если Вы действительно хотите изменить ситуацию, нужно письменно обратится в банк с просьбой изменить порядок выплаты возмещения, но банк на это вряд ли пойдет.Можете попробовать подать иск в суд и заявление в Антимонопольный комитет о навязывании Вам услуги банком.

Обязательно и не только в ВСЮ, но и в прокуратуру.

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 лютого 2009 р. № 6/113-08 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого - судді Кривди Д.С., суддів Жаботиної Г.В., Уліцького А.М. у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін: від позивача: не з’явився від відповідача: Ковриженко С.О. розглянувши касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства ”Банк Петрокоммерц-Україна” на постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 21.10.2008р. у справі № 6/113-08 Господарського суду Вінницької області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ”Запоріжцукорпостач” до Закритого акціонерного товариства ”Банк Петрокоммерц-Україна” про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю ”Запоріжцукорпостач” звернулося до Господарського суду Вінницької області з позовом до Закритого акціонерного товариства ”Банк Петрокоммерц-Україна” про визнання виконавчого напису нотаріуса, вчиненого Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шкуро І.М., зареєстрованого в реєстрі за №1716 від 24.04.2007р. про звернення стягнення на заставлене майно, а саме: обладнання, детальний опис якого наданий в Додатку № 1 до Договору застави обладнання № 018-03-06/11, посвідченого Жуковською І.В., приватним нотаріусом Літинського районного нотаріального округу 05.07.2006р. за реєстровим №1100, що знаходиться за адресою: Вінницька область, Літинський район, село Уладівка, вул. Заводська, 1, та належить на праві власності ТОВ ”Запоріжцукорпостач”, за рахунок якого запропоновано задовольнити вимоги ЗАТ ”Банк Петрокоммерц –Україна” на суму 4546359,06 грн., таким що не підлягає виконанню. Рішенням Господарського суду Вінницької області від 27.06.2008р. (суддя Н.Говор), залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 21.10.2008р. (судді: Л.Зарудяна, І.Вечірко, А.Ляхевич), позовні вимоги задоволено, визнано виконавчий напис, вчинений Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шкуро І.М., зареєстрований в реєстрі за № 1716 від 24.04.2007р. про звернення стягнення на заставлене майно, а саме: обладнання, детальний опис якого наданий в Додатку №1 до Договору застави обладнання №018-03-06/11, посвідченого Жуковською І.В., приватним нотаріусом Літинського районного нотаріального округу 05.07.2006р. за реєстровим №1100, що знаходиться за адресою: Вінницька область, Літинський район, село Уладівка, вул. Заводська, 1, та належить на праві власності ТОВ ”Запоріжцукорпостач”, за рахунок якого запропоновано задовольнити вимоги ЗАТ ”Банк Петрокоммерц –Україна” на суму 4546359,06 грн., таким що не підлягає виконанню, стягнуто з Закритого акціонерного товариства ”Банк Петрокомерц –Україна” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ”Запоріжцукорпостач” 85,00 грн. витрат по сплаті держмита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, Закрите акціонерне товариство ”Банк Петрокоммерц-Україна” подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Вінницької області від 27.06.2008р. та постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 21.10.2008р. та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог. Свою вимогу Закрите акціонерне товариство ”Банк Петрокоммерц-Україна” мотивує тим, що господарським судом першої та апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права. Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування місцевим та апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга Закритого акціонерного товариства ”Банк Петрокоммерц-Україна” не підлягає задоволенню. Господарським судом встановлено: 05.07.2006р. між відповідачем та позивачем укладено договір застави обладнання № 018-03-06/11, згідно якого для забезпечення повного і своєчасного виконання позивачем його зобов’язань, визначених у кредитному договорі, позивач надав відповідачу у заставу належне йому на праві власності майно (обладнання). Предметом застави за договором є обладнання, передавальні пристрої, устаткування, що належать позивачу на праві власності, та знаходиться за такою адресою: Вінницька область, Літинський район, с. Уладівка, вул. Заводська,1. 24.03.2007 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шкуро І.М. було вчинено виконавчий напис за реєстровим № 1716 про звернення стягнення на заставлене майно, а саме: обладнання, детальний опис якого наданий в додатку № 1 до договору застави обладнання № 018-03-06/11, посвідченого Жуковською І.В., приватним нотаріусом Літинського районного нотаріального округу 05.07.06 за реєстровим № 1100, що знаходиться за адресою: Вінницька область, Літинський район, село Уладівка, вул. Заводська,1 та належить на праві власності позивачу на користь відповідача у даній справі на суму 4546359,06грн. Згідно ч. 7 ст. 50 Закону України "Про нотаріат", у редакції, що існувала на час виникнення спірних правовідносин, спір про право, оснований на вчиненій нотаріальній дії, розглядається судом у порядку позовного провадження. Спір про визнання вчиненого нотаріусом виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса розглядається судом за позовом боржника до стягувача. Згідно ст. 1 Закону України ”Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” –цей Закон визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов’язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна. Відповідно до ч. 1 ст. цього Закону до забезпечувальних обтяжень належать застава рухомого майна згідно з параграфом 6 глави 49 Цивільного кодексу України, що виникає на підставі договору. Частиною 1 ст. 590 ЦК України визначено, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно ч. 1 ст. 24 Закону України ”Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень”, звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом. Частиною 1 ст. 26 вказаного Закону передбачено, що обтяжувач має право на власний розсуд обрати один із таких позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження: 1) передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов’язання в порядку, встановленому цим законом; 2) продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах; 3) відступлення обтяжувачу права задоволення забезпеченої обтяженням вимоги у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги; 4) переказ обтяжувачу відповідної грошової суми, у тому числі в порядку договірного списання, у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є гроші або цінні папери. Таким чином, вищенаведеними нормами Закону України ”Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” не передбачено звернення стягнення на заставлене майно шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису, оскільки таке звернення може бути вчинено лише на підставі рішення суду. Окрім того, частинами 1, 3 розділу IX ”Прикінцеві та перехідні положення Закону України ”Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень”, який набрав чинності з січня 2004 р., визначено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечить цьому закону. Частина 6 ст. 20 Закону України ”Про заставу” передбачає можливість вчинення виконавчого напису, якщо інше не встановлено законом. Але законом встановлено інше, а саме: ч. 1 ст. 24 Закону України ”Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” визначено, що звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим законом. Вказаний закон не передбачає такий позасудовий засіб звернення, як стягнення на підставі виконавчого напису. Матеріали справи свідчать про те, що господарськими судами в порядку ст. 43 ГПК України всебічно, повно і об’єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права. Відповідно до п. 1 ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права. Твердження відповідача про порушення і неправильне застосування господарськими судами норм законодавства при прийнятті рішення і постанови не знайшли свого підтвердження, в зв’язку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових актів колегія суддів не вбачає. Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 1 ст. 111-9, 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ : Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства ”Банк Петрокоммерц-Україна” залишити без задоволення, постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 21.10.2008р. у справі № 6/113-08 - без змін. Головуючий - суддя Кривда Д.С. судді Жаботина Г.В. Уліцький А.М. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/3084972

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _________________________________________________ ________________________________________________________________________________ __ 10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65 тел.(8-0412) 48-16-02 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "21" жовтня 2008 р. Справа № 6/113-08 Житомирський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Зарудяної Л.О. суддів: Вечірка І.О Ляхевич А.А. при секретарях: Кулик О.А. Кузнєцовій, за участю представників сторін: від позивача: не з"явився від відповідача: Походзяєва О.Л. - представника за довіреністю від 29.04.2008 р. ( присутнього в судовому засіданні 14.10.2008 р.) розглянувши апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Банк Петрокоммерц-Україна", м.Київ на рішення господарського суду Вінницької області від "27" червня 2008 р. у справі № 6/113-08 ( суддя Н. Говор ) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжцукорпостач", м. Запоріжжя до Закритого акціонерного товариства "Банк Петрокоммерц-Україна", м. Київ про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню з оголошеною в судовому засіданні 14.10.2008 р. перервою до 21.10.2008 р. згідно зі ст.77 ГПК України, ВСТАНОВИВ: Рішенням господарського суду Вінницької області від 27.06.2008 р. усправі №6/113-08 позов задоволено. Визнано виконавчий напис, вчинений Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шкуро І.М., зареєстрований в реєстрі за № 1716 від 24 квітня 2007 р. про звернення стягнення на заставлене майно, а саме: обладнання, детальний опис якого наданий в Додатку № 1 до Договору застави обладнання № 018-03-06/11, посвідченого Жуковською І.В., приватним нотаріусом Літинського районного нотаріального округу 05 липня 2006 р. за реєстровим № 1100, що знаходиться за адресою: Вінницька область, Літинський район, село Уладівка, вул. Заводська, 1, та належить на праві власності ТОВ „Запоріжцукорпостач", за рахунок якого запропоновано задовольнити вимоги ЗАТ „Банк Петрокоммерц - Україна" на суму 4 546 359 гривень 06 копійок, таким що не підлягає виконанню. Стягнуто з Закритого акціонерного товариства "Банк Петрокомерц -Україна" ( м. Київ, вул. Велика Житомирська, 20, код ЄДРПОУ 22906155) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжцукорпостач" ( м. Запоріжжя, вул. Лахтінська,8, код ЄДРПОУ 34067712) 85 грн. витрат з держмита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу . Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, відповідач у справі подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржене рішення скасувати з підстав, наведених у скарзі, та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог. Апеляційну скаргу мотивовано, зокрема тим, що судом першої інстанції неповно з"ясовано обставини, що мають значення для справи; неправильно застосовано норми матеріального і процесуального права, а саме: - місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку, що договір застави, на підставі якого вчинено виконавчий напис, містить відсильні на діюче законодавство положення щодо звернення стягнення на предмет застави, та не містить положень, які б встановлювали інший спосіб звернення стягнення на предмет застави - рухоме майно, ніж передбачено законом, що не містить положень щодо можливості звернення стягнення на предмет застави шляхом вчинення виконавчого напису; - суд не надав належної оцінки тому факту, що відповідач у відзиві від 10.06.2008 р. проти позову заперечує з тих підстав, що договором застави (п.6.3) передбачено право заставодержателя використовувати для звернення стягнення на предмет застави будь-який інший порядок і будь-які інші права і процедури, дозволені (чи не заборонені) чинним законодавством, але не передбачені в цьому договорі; - договором застави було передбачено усі можливі способи звернення стягнення на заставлене майно; - в даному випадку застосовуються положення діючого законодавства, які передбачають не лише судовий спосіб звернення стягнення на предмет застави або застосування позасудових способів, а й спосіб звернення стягнення на заставлене майно через вчинення виконавчого напису нотаріусом; - приватним нотаріусом правомірно вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на заставлене майно; - помилковим є висновок суду першої інстанції щодо неможливості звернення стягнення на заставлене майно через вчинення виконавчого напису нотаріусом у зв"язку з прийняттям Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень"; - звернувши стягнення на заставлене обладнання, відповідач скористався одним із способів захисту своїх прав та інтересів; згідно із ст.18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом; - затверджений постановою КМУ від 29.06.1999 р. №1172 "Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів" визначає право звернення стягнення на заставлене майно за нотаріально посвідченими угодами, що передбачають сплату грошових сум; - положення Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" не забороняють такий спосіб звернення стягнення на забезпечувальне обтяжування як виконавчий напис; - керівництво ТОВ "Запоріжцукорпостач" не виконує свої зобов"язання не лише перед позивачем у справі, а перед іншими банками та органами місцевого самоврядування, працівниками і органами держави. В засіданні апеляційного суду 14.10.2008 р. представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити. Позивач не скористався наданим йому ст.96 ГПК України правом надіслання відзиву на апеляційну скаргу, свого представника в засідання 14.10.2008 р. не направив. 13.10.2008 р. на адресу апеляційного суду від позивача надійшла телеграма, в якій заявлено клопотання про розгляд скарги без участі його представника. В судовому засіданні 14.10.2008 р. оголошувалась перерва до 21.10.2008 р. згідно зі ст.77 ГПК України. Заслухавши пояснення присутнього в засіданні апеляційного суду 14.10.2008 р. представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального й процесуального права, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд вважає за необхідне зазначити таке. Матеріали справи свідчать, що ТОВ "Запоріжцукорпостач" ( м. Запоріжжя ) звернулось до господарського суду Вінницької області з позовом про визнання виконавчого напису, вчиненого Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шкуро І.М. зареєстрованого в реєстрі за № 1716 від 24 квітня 2007 р. про звернення стягнення на заставлене майно, а саме: обладнання, детальний опис якого наданий в Додатку № 1 до Договору застави обладнання № 018-03-06/11, посвідченого Жуковською І.В., приватним нотаріусом Літинського районного нотаріального округу 05 липня 2006 р. за реєстровим № 1100, що знаходиться за адресою: Вінницька область, Літинський район, село Уладівка, вул. Заводська, 1, та належить на праві власності ТОВ „Запоріжцукорпостач", за рахунок якого запропоновано задовольнити вимоги ЗАТ „Банк Петрокоммерц-Україна" на суму 4 546 359 гривень 06 копійок, таким що не підлягає виконанню. Відповідачем зазначено ЗАТ „Банк Петрокоммерц-Україна" (а.спр.2- 4). Позов мотивований тим, що договором застави, на підставі якого вчинений нотаріальний напис , не містить умови про можливість здійснення стягнення заставного майна в порядку нотаріального виконавчого напису, а тому такий напис суперечить вимогам Закону України "Про заставу" та Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень". Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у даній справі сторонами є юридичні особи, тобто склад учасників спору відповідає статтям 1, 21 ГПК України, а правовідносини, з яких виник спір, є господарськими. З урахуванням викладеного спір у даній справі підлягає вирішенню в господарському суді. Крім цього, Законом України ”Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо примусового проникнення до житла, виїмки та вилучення документів виконавчого провадження” від 15.03.2006 р. за № 3538-IV (набрав чинності з дня опублікування в газеті Урядовий кур'єр, 06.04.2006 р. № 65) ч. 7 ст. 50 Закону України ”Про нотаріат” доповнено реченням такого змісту: ”Спір про визнання вчиненого нотаріусом виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса розглядається судом за позовом боржника до стягувача”. Цим же законом ч. 3 ст. 15 ГПК України доповнено реченням такого змісту: ”Справи у спорах за участю боржника і стягувача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача або за місцем виконання виконавчого напису нотаріуса за вибором позивача”. Ухвалою господарського суду Вінницької області від 12.05.2008 р. порушено провадження у справі №6/113-08 і прийнято позовну заяву до розгляду (а.спр.1). Розглянувши позовні вимоги по суті, як вже було зазначено, місцевий господарський суд своїм рішенням від 27.06.2008 р. у справі №6/113-08 позов задовольнив. Визнав виконавчий напис, вчинений Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шкуро І.М., зареєстрований в реєстрі за № 1716 від 24 квітня 2007 р. про звернення стягнення на заставлене майно, а саме: обладнання, детальний опис якого наданий в Додатку № 1 до Договору застави обладнання № 018-03-06/11, посвідченого Жуковською І.В., приватним нотаріусом Літинського районного нотаріального округу 05 липня 2006 р. за реєстровим № 1100, що знаходиться за адресою: Вінницька область, Літинський район, село Уладівка, вул. Заводська, 1, та належить на праві власності ТОВ „Запоріжцукорпостач", за рахунок якого запропоновано задовольнити вимоги ЗАТ „Банк Петрокоммерц - Україна" на суму 4 546 359 гривень 06 копійок, таким що не підлягає виконанню (а.спр.93-95). При цьому, суд першої інстанції, зокрема зазначив, що договір застави містить відсильні на діюче законодавство положення щодо звернення стягнення на предмет застави, та не містить положень, які б встановлювали інший спосіб звернення стягнення на предмет застави - рухоме майно, ніж передбачено законом, в тому числі не містить положень щодо можливості звернення стягнення на предмет застави шляхом вчинення виконавчого напису. Місцевий суд наголосив, що з врахуванням особливостей договору застави в даному випадку застосовуються положення діючого законодавства, які передбачають лише судовий спосіб звернення стягнення на предмет застави або застосування позасудових способів, серед яких відсутній спосіб звернення стягнення на заставлене майно через вчинення виконавчого напису нотаріусом. Суд дійшов висновку, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шкуро І.М. неправомірно вчинений виконавчий напис про звернення стягнення на заставлене майно. Апеляційний суд погоджується з рішенням суду першої інстанції, зважаючи на наступне. Судовою колегією встановлено, що 05.07.2006 р. між ЗАТ "Банк Петрокоммерц-Україна" ( Заставодержатель ) і ТОВ "Запоріжцукорпостач" ( Заставодавець ) укладено договір застави обладнання №018-03-06/11, згідно з п.1.1 якого для забезпечення повного і своєчасного виконання Заставодавцем його зобов"язань, визначених у Кредитному Договорі, Заставодавець надає Заставодержателеві у заставу належне йому на праві власності майно ( обладнання ), описане згідно з додатком до цього договору ( а.спр. 12-17 ). Предметом Застави за цим Договором є обладнання, передавальні пристрої, устаткування, що належать Заставодавцю на праві власності, та знаходиться за такою адресою: Вінницька область, Літинський район, с. Уладівка, вул. Заводська,1 (п.3.1.). Як вбачається з матеріалів справи, 24.03.2007 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шкуро І.М. було вчинено виконавчий напис за реєстровим №1716 про звернення стягнення на заставлене майно, а саме: обладнання, детальний опис якого наданий в Додатку № 1 до Договору застави обладнання №018-03-06/11, посвідченого Жуковською І.В., приватним нотаріусом Літинського районного нотаріального округу 05.07.06 за реєстровим №1100, що знаходиться за адресою: Вінницька область, Літинський район, село Уладівка, вул. Заводська,1 та належить на праві власності Боржнику - Товариству з обмеженою відповідальністю "Запоріжцукорпостач" на користь відповідача у даній справі на суму 4 546359 грн.06 коп. (а.спр.59). Відповідно до частини 1 ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. В підпункті в) пункту 6.3 договору застави сторони погодили, що Заставодержатель має право використовувати для звернення стягнення на Предмет Застави будь-який інший порядок і будь-які інші права і процедури, дозволені ( чи не заборонені ) чинним законодавством, але не передбачені в цьому договорі. Частина 6 ст. 20 Закону України „Про заставу" передбачає, що звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачено законом або договором застави. Проте законом встановлено інше. Так, згідно зі ст.1 Закону України „Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" цей Закон визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов"язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна. Предметом укладеного між сторонами у справі 05.07.2006 р. договору застави обладнання є рухоме майно. Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 21 вищезгаданого Закону до забезпечувальних обтяжень належить, зокрема застава рухомого майна згідно з параграфом 6 глави 49 Цивільного кодексу України, що виникає на підставі договору. Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону України „Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом. Частиною 1 ст.26 зазначено закону передбачено, що обтяжувач має право на власний розсуд обрати один із таких позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження: 1) передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов'язання в порядку, встановленому цим Законом; 2) продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах; 3) відступлення обтяжувачу права задоволення забезпеченої обтяженням вимоги у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги; 4) переказ обтяжувачу відповідної грошової суми, у тому числі в порядку договірного списання, у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є гроші або цінні папери. Отже, Законом України „Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" не передбачено такий позасудовий спосіб звернення стягнення на заставлене майно як стягнення на підставі виконавчого напису нотаріуса. Крім того, частиною 2 розділу IX "Прикінцеві та перехідні положення Закону України „Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" ( набрав чинності з 01.01.2004 р.) встановлено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону ( аналогічною є позиція ВГСУ в його постанові від 14.03.2008 р. у справі №22/228/07 ). Підсумовуючи вищенаведене, апеляційний суд дійшов висновку, що з врахуванням особливостей договору застави в даному випадку застосовуються положення діючого законодавства, які передбачають лише судовий спосіб звернення стягнення на предмет застави або застосування позасудових способів, серед яких відсутній спосіб звернення стягнення на заставлене майно шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису ( такого ж висновку дійшов і суд першої інстанції, з яким не можна не погодитись ). Таким чином, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шкуро І.М. неправомірно вчинений виконавчий напис про звернення стягнення на заставлене майно ( такого ж висновку дійшов і суд першої інстанції, з яким не можна не погодитись ), а тому його слід визнати таким, що не підлягає виконанню. Враховуючи наведене, місцевий господарський суд правомірно задовольнив позовні вимоги, а також правильно вирішив питання розподілу судових витрат з державного мита та послуг з інформаційно -технічного забезпечення судового процесу, поклавши їх на відповідача. Оскаржене рішення законне і обґрунтоване, відповідає матеріалам справи та вимогам чинного законодавства. Підстави для скасування рішення відсутні, а тому його слід залишити без змін. Не стосуються предмета спору у даній справі доводи апеляційної скарги про те, що керівництво ТОВ "Запоріжцукорпостач" не виконує свої зобов"язання не лише перед позивачем у справі, а перед іншими банками та органами місцевого самоврядування, працівниками і органами держави. Інші доводи скарги не є переконливими, спростовуються матеріалами справи. Підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні. Керуючись ст.ст. 101,103,105 Господарського процесуального кодексу України, Житомирський апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ: 1. Рішення господарського суду Вінницької області від 27.06.2008р. усправі №6/113-08 залишити без змін, а апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Банк Петрокоммерц-Україна" ( м. Київ) - без задоволення. 2. Справу №6/113-08 повернути до господарського суду Вінницької області. Головуючий суддя Зарудяна Л.О. судді: Вечірко І.О Ляхевич А.А. Віддрук. 4 прим.: ----------------------- 1 - до справи 2,3 - сторонам 4 - в наряд http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/2233088

Справа 6/113-08 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ 21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua ________________________________________________________________________________ _________________ Іменем України РІШЕННЯ 27 червня 2008 р. за позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжцукорпостач", м. Запоріжжя. до:Закритого акціонерного товариства "Банк Петрокоммерц-Україна", м. Київ. про визнання виконавчого напису нотаріусу таким, що не підлягає виконанню Головуючий суддя Cекретар судового засідання Представники позивача : Шапочка В.Г. (дор. від 10.06.08) відповідача: Походзяєв О.Л. ( дор. від 29.04.08) У судовому засіданні оголошувалась перерва до 27.06.2008 р. ВСТАНОВИВ : Подано позов про визнання виконавчого напису, вчиненого Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шкуро І.М. зареєстрованого в реєстрі за № 1716 від 24 квітня 2007 р. про звернення стягнення на заставлене майно, а саме: обладнання, детальний опис якого наданий в Додатку № 1 до Договору застави обладнання № 018-03-06/11, посвідченого Жуковською І.В., приватним нотаріусом Літинського районного нотаріального округу 05 липня 2006 р. за реєстровим № 1100, що знаходиться за адресою: Вінницька область, Літинський район, село Уладівка, вул. Заводська, 1, та належить на праві власності ТОВ „Запоріжцукорпостач", за рахунок якого запропоновано задовольнити вимоги ЗАТ „Банк Петрокоммерц-Україна" на суму 4 546 359 гривень 06 копійок, таким що не підлягає виконанню. Позов мотивований тим, що договором застави, на підставі якого вчинений нотаріальний напис , не містить умови про можливість здійснення стягнення заставного майна в порядку нотаріального виконавчого напису, а тому такий напис суперечить вимогам Закону України "Про заставу" та Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень". Відповідач у відзиві від 10.06.2008 проти позову заперечує з тих підстав, що договором застави, а саме п.6.3 Договору передбачено право Заставодержателя використовувати для звернення стягнення на предмет застави будь-який інший порядок і будь-які інші права і процедури, дозволені ( чи не заборонені) чинним законодавством, але не передбачені в цьому Договорі. Судом встановлено, що 24.03.2007 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шкуро І.М. було вчинено виконавчий напис за реєстровим № 1716 про звернення стягнення на заставлене майно, а саме: обладнання, детальний опис якого наданий в Додатку № 1 Договору застави обладнання № 018-03-06/11, посвідченого Жуковською І.В., приватним нотаріусом Літинського районного нотаріального округу 05.07.06 за реєстровим номером1100, що знаходиться за адресою Вінницька обл. Літинський район, с. Уладівка, вул.. Заводська,1 та належить на праві власності позивачу на користь відповідача на суму 4 546359 грн.06 коп. Відповідно до ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Нормами спеціальних законів, які в сукупності регулюють відносини зі звернення стягнення на предмет застави, встановлено: - ч. 6 ст. 20 Закону України „Про заставу" передбачає, що звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачено законом або договором застави. - ч. 1 ст. 24 Закону України „Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" передбачає, що звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, до якого у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 21 Закону України „Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" належить застава рухомого майна згідно з параграфом 6 глави 49 ЦК України, що виникає на підставі договору, здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно з вказаним Законом. Закон України „Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" не передбачає такий спосіб звернення на предмет забезпечувального обтяження - заставу рухомого майна, як вчинення виконавчого напису нотаріусом. Враховуючи положення п. 2 Прикінцевих положень Закону України „Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (набрав чинності з 01.01.2004 р.), яким встановлено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону, та те, що Закон України „Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" передбачає інше ніж встановлено Законом України „Про заставу" в частині способів звернення стягнення на заставлене майно, то Закон України „Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" спростовує можливість вчинення виконавчого напису на договорі застави як способу звернення стягнення на предмет застави у випадку, коли сторони не передбачили можливість звернення стягнення на предмет застави шляхом вчинення виконавчого напису в укладеному ними договорі застави. З матеріалів справи вбачається, що Підпунктом а) п. 6.3. Договору застави обладнання № 018-03-06/11, посвідченого Жуковською І.В., приватним нотаріусом Літинського районного нотаріального округу 05 липня 2006 р. за реєстровим № 1100 визначено, що Заставодержатель має право звернутись до уповноважених органів і осіб за захистом своїх прав в порядку, встановленому законодавством. Тобто Договір застави містить відсильні на діюче законодавство положення щодо звернення стягнення на предмет застави, та не містить положень, які б встановлювали інший спосіб звернення стягнення на предмет застави — рухоме майно, ніж передбачено законом, в тому числі не містить положень щодо можливості звернення стягнення на предмет застави шляхом вчинення виконавчого напису. Отже , з врахуванням особливостей договору застави в даному випадку застосовуються положення діючого законодавства, які передбачають лише судовий спосіб звернення стягнення на предмет застави або застосування позасудових способів, серед яких відсутній спосіб звернення стягнення на заставлене майно через вчинення виконавчого напису нотаріусом. Таким чином Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шкуро І.М. неправомірно вчинений виконавчий напис про звернення стягнення на заставлене майно, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню на підставі ст. 590 ЦК України, ч. 6 ст. 20 Закону України „Про заставу", ч. 1 ст. 24, ст. 26 Закону України „Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень". Керуючись ст.ст. 49, 82,84,85 ГПК України ,- ВИРІШИВ : Позов задовольнити. Визнати виконавчий напис, вчинений Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шкуро І.М. зареєстрованого в реєстрі за № 1716 від 24 квітня 2007 р. про звернення стягнення на заставлене майно, а саме: обладнання, детальний опис якого наданий в Додатку № 1 до Договору застави обладнання № 018-03-06/11, посвідченого Жуковською І.В., приватним нотаріусом Літинського районного нотаріального округу 05 липня 2006 р. за реєстровим № 1100, що знаходиться за адресою: Вінницька область, Літинський район, село Уладівка, вул. Заводська, 1, та належить на праві власності ТОВ „Запоріжцукорпостач", за рахунок якого запропоновано задовольнити вимоги ЗАТ „Банк Петрокоммерц-Україна" на суму 4 546 359 гривень 06 копійок, таким що не підлягає виконанню Стягнути з Закритого акціонерного товариства "Банк Петрокомерц – Україна" ( м. Київ, вул. Велика Житомирська, 20,код ЄДРПОУ 22906155) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжцукорпостач" ( м. Запоріжжя, вул. Лахтінська,8, код ЄДРПОУ 34067712) 85 грн. витрат з держмита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу . Видати наказ після набрання рішенням законної сили. Суддя Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України віддрук. прим.: 1 - до справи 2 - позивачу 3 - відповідачу http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/1776289

Справа № 22-ц-34/2010 р. Головуючий у 1-й інстанції – Яковець О.Ф. Категорія - 27 Суддя-доповідач – Кононенко О.Ю. РІШЕННЯ іменем України 12 січня 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі: головуючого - Шевченка В.А., суддів - Кононенко О.Ю., Білецького О.М. з участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 28 жовтня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» про повернення депозиту, відшкодування майнової та моральної шкоди, в с т а н о в и л а : У квітні 2009 року ОСОБА_2 звернулася до суду з вказаним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 09 жовтня 2008 року між нею та ТОВ «Укрпромбанк» був укладений договір банківського вкладу НОМЕР_1 (вклад капітал) в національній валюті з виплатою процентів в кінці строку, відповідно до якого вона внесла на депозитний рахунок, а відповідач прийняв грошові кошти в сумі 36750 грн. з відсотковою ставкою 20% річних. Строк дії договору з 09 жовтня 2008 року по 07 лютого 2009 року. Після закінчення строку дії договору відповідач умови договору не виконав, банківський вклад позивачу не повернув. Остаточно уточнивши вимоги, просила стягнути з відповідача банківський вклад з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення платежу та три відсотки річних, майнову та моральну шкоду, витрати на правову допомогу. Заочним рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 28 жовтня 2009 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Український промисловий банк» на користь ОСОБА_2 депозитний вклад у розмірі 36750 грн. за договором банківського вкладу НОМЕР_1 від 9 жовтня 2008 року, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 30 грн., витрати на правову допомогу у розмірі 200 грн., витрати на ксерокопіювання у розмірі 18 грн., поштові витрати у розмірі 15 грн. 60 коп. В іншій частині позову ОСОБА_2 відмовлено. Стягнуто з ТОВ «Український промисловий банк» на користь держави судовий збір у розмірі 367 грн. 50 коп. В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неповноту з’ясування обставин справи, порушення норм матеріального і процесуального права, просить зазначене рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення її позову в повному обсязі. При цьому зазначає, що судом безпідставно не стягнуто з відповідача індекс інфляції за весь час прострочення та три відсотки річних. Вказує, що необґрунтовано відмовлено їй у відшкодуванні майнової та моральної шкоди, не в повному обсязі відшкодовано витрати на правову допомогу. Дослідивши матеріали справи та перевіривши рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Згідно зі ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ч.1 ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що 09 жовтня 2009 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Український промисловий банк» був укладений договір банківського вкладу НОМЕР_1 (вклад капітал) в національній валюті з виплатою процентів в кінці строку, відповідно до якого вона внесла на депозитний рахунок, а відповідач прийняв грошові кошти в сумі 36750 грн. з відсотковою ставкою 20% річних. Строк дії договору з 09 жовтня 2008 року по 07 лютого 2009 року (а.с.4). Внесення ОСОБА_2 грошових коштів в сумі 36750 грн. на депозитний рахунок підтверджується квитанцією №1008/151 від 09 жовтня 2008 року та випискою рахунку НОМЕР_2 (а.с.5-6). Відповідно до пунктів 2.1.2, 2.1.5 умов договору передбачено обов’язок банку нараховувати та сплачувати проценти в порядку, передбаченому цим договором, повернути повністю вклад у дату повернення, тобто 07 лютого 2009 року, готівкою або у безготівковій формі за вибором вкладника. Проценти за користування депозитним вкладом позивачка отримала. 04 лютого 2009 року ОСОБА_2 звернулася до ТОВ «Український промисловий банк» з повідомленням про те, що по закінченню дії договору має намір отримати суму депозитного внеску і відсотки по ньому (а.с.7). На вказане повідомлення відповідач надав відповідь, в якій зазначив, що повернення депозиту неможливе, так як з 21 січня 2009 року згідно із ЗУ «Про банки і банківську діяльність» до ТОВ «Український промисловий банк» введено тимчасову адміністрацію та тимчасовий мораторій на задоволення вимог кредиторів з метою захисту інтересів кредиторів та вкладників, забезпечення схоронності капіталу та активів, стабілізації діяльності, поліпшення фінансового стану банку. Також позивачу було запропоновано переоформити депозит на новий термін. Зазначені факти правильно встановлені судом і сторонами не оспорюються. За таких обставин, місцевий суд правильно встановив порушення установою банку прав вкладника, передбачених умовами договору та ст.1060 ЦК України, а тому дійшов обґрунтованого висновку про необхідність їх захисту шляхом стягнення з ТОВ «Український промисловий банк» на користь позивача суми депозиту, передбаченої договором. Проте, відмовляючи у задоволенні вимог з підстав, передбачених ст. 625 ЦК України, суд першої інстанції, всупереч вимогам ст.212 ЦПК України, допустив істотну неповноту з’ясування обставин справи, внаслідок чого висновки суду не в повній мірі відповідають фактичним обставинам, що потягло неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Тому, вимоги ОСОБА_2 про стягнення індексу інфляції за весь час прострочення виконання зобов’язання за договором банківського вкладу та 3% річних від простроченої суми підлягають задоволенню, а рішення суду у частині відмови у задоволенні цих вимог - скасуванню на підставі п.п.1, 3, 4 ч.1 ст.309 ЦПК України. Так, згідно з методикою розрахунку 3% річних від простроченої суми за один день становить 3% : 365 днів = 0, 0082%. 22 дні (лютого) х 0,0082% = 0,18% 31 день (березень) х 0,0082% = 0,254% 30 днів (квітень) х 0,0082% = 0,246% 31 день (травень) х 0,0082% = 0,254% 30 днів (червень) х 0,0082% = 0,246% 31 днів (липень) х 0,0082% = 0,0254% Таким чином, 36750 грн. (сума основного боргу) х (102,12% (індекс інфляції за 22 дні лютого) + 0,18% (3% річних за 22 дні) : 100% = 37595, 25 грн., тобто нарахування становить 845,25 грн. 37595,25 грн. х (101,8% (індекс інфляції за березень) + 0,254) : 100 %= 38367,5 грн., нарахування – 722,20 грн.; 38367,5 грн. х (101% (індекс інфляції за квітень) + 0,246) :100% = 38845,5 грн., нарахування – 478 грн.; 38845,5 грн. х (100,6 (індекс інфляції за травень) + 0,254%) : 100% = 39177,25 грн., нарахування – 331,75 грн.; 39177,25 грн. х (100,9% (індекс інфляції за червень) + 0,246%) : 100% = 39626,22 грн., нарахування 449 грн.; 39626,22 грн. х (100% (індекс інфляції за липень) + 0,254%) : 100% = 39727 грн., нарахування - 100,78 грн. Отже, сума заборгованості за договором банківського вкладу перед ОСОБА_2 з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та 3 % річних від простроченої суми становить 39727 грн. Враховуючи, що сума вкладу – 36750 грн. стягнута за рішенням суду першої інстанції, до стягнення апеляційним судом підлягає сума 2977 грн. інфляційних витрат та трьох процентів річних від простроченої суми (39727 грн. – 36750 грн.). Призначення у ТОВ «Український промисловий банк» тимчасового адміністратора та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів і вкладників, не може бути підставою для відмови у стягнені 3% річних від простроченої суми, оскільки ці обмеження поширюються лише на виконання судових рішень. Отримання позивачкою відсотків за користування депозитним вкладом не свідчить про те, що вона не несе інфляційних втрат за весь час прострочення виконання грошового зобов’язання – повернення суми основного боргу (депозитного вкладу), а тому не є підставою для відмови у позові в цій частині. В іншій частині рішення суду відповідає вимогам матеріального і процесуального закону, а тому підстав для його зміни чи скасування не вбачається. Відповідно до ч.5 ст.88 ЦПК України необхідно вирішити питання про розподіл судових витрат. З ТОВ «Український промисловий банк» на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 51 грн. та на користь позивачки – 120 грн. в повернення витрат за інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в апеляційному суді. Керуючись ст.303, п.2 ч.1 ст.307, п.1, 3, 4 ч.1 ст.309, ст.ст.314, 316 ЦПК України, колегія суддів, в и р і ш и л а : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. Заочне рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 28 жовтня 2009 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів річних від простроченої суми. Позов ОСОБА_2 у цій частині задовольнити та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» на користь ОСОБА_2 інфляційні витрати та три проценти річних від простроченої суми у розмірі 2977 грн. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» на користь держави судовий збір у розмірі 51 грн. та на користь ОСОБА_2 120 грн. в повернення витрат за інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в апеляційному суді. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Рішення набрало законної сили з моменту проголошення і з цього часу протягом двох місяців може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України. Головуючий – Шевченко В.А. Судді – Кононенко О.Ю., Білецький О.М. З оригіналом згідно: суддя Апеляційного суду Сумської області О.Ю.Кононенко http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/7501478

Справа № 2-681 2010 рік ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 2 лютого 2010 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області в складі головуючого судді Дмитренко А.М. при секретарі судового засідання Вангородській О.С. розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті Білій Церкві залі суду № 1 справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу та моральної шкоди ,- В С Т А Н О В И В: Позивач звернувся до суду з вказаним позовом мотивуючи тим, що 27.08.2008 року відповідач позичив у нього 18000 грн., які зобов’язувався повернути до 30.09.2008 року, про що написав розписку, але грошей не повернув і ухиляється від виконання своїх зобов’язань, а тому позивач просив суд стягнути з відповідача вказану суму боргу з врахуванням індексу інфляції /2719,08 грн./ , 3% річних з простроченої суми-540 грн., всього 21259грн.08 коп., а також відшкодувати на його користь спричинену з вини відповідача моральну шкоду в сумі 5000 грн. В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги. Відповідач до суду не з’явився, про час розгляду справи повідомлений належним чином під розписку, причини неявки суду невідомі, заяви щодо розгляду справи без участі відповідача до суду не надано, а тому згідно ст.ст.224-226 ЦПК України за згодою позивача суд вважає за можливе провести заочний розгляд даної справи без участі відповідача. Заслухавши пояснення позивача, оглянувши матеріали даної справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення частково. Так, з матеріалів справи вбачається, що між сторонами був укладений договір позики на суму 18 000 грн., за умовами якого відповідач зобов’язувався в строк до 30 вересня 2008 року повернути позивачу вказану суму боргу, що стверджується власноручною розпискою відповідача від 27.08.2008 року /а.с.15/. За ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона /позикодавець/ передає у власність другій стороні /позичальникові/ грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. В даному випадку відповідно до вимог ст.1047 ЦК України договір позики повинен бути укладеним у письмовій формі. Згідно п.2 вказаної статті на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Суду надана позивачем розписка в підтвердження того, що відповідач взяв у нього в борг кошти в сумі 18 000 грн. А отже, хоча зазначена вище розписка і не є письмовою формою договору позики, як вважає суд, але згідно законодавства може прийматися до уваги і приймається судом для підтвердження укладення договору позики між сторонами. А тому суд приходить до висновку, що між сторонами дійсно мав місце договір позики на суму 18 000 грн., на даний час умови договору відповідач не виконав, оскільки протягом обумовленого строку боргу не повернув. Жодних інших доказів для спростування вказаного висновку суду не було надано. Крім того, судом враховується те, що відповідач в судове засідання не з’явився, через канцелярію суду надав письмові заперечення на позов, де той факт, що взяв в борг кошти у вказаній вище сумі, не оспорює. Судом не приймаються до уваги письмові заперечення відповідача щодо того, що строк повернення коштів по розписці-30.09.2009 року, оскільки з оригіналу розписки, який надано позивачем суду, чітко вбачається дата повернення боргу -30.09.2008 року, а не 2009 року, як вказує відповідач. А тому суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача 18 000 грн. боргу, оскільки відповідач не виконав умови укладеного між сторонами договору позики. Згідно ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Позивач просить суд стягнути з відповідача суму боргу з урахуванням індексу інфляції, який визначено Держкомстатом України, але розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції позивачем проведено за період з вересня 2008 року, тоді як термін повернення боргу-30.09.2008 року. Отже, розрахунок боргу з врахуванням індексу інфляції необхідно провести наступним чином: індекс інфляції у жовтня 2008 року -101,7, у листопаді -101,5, у грудні-102,1, за три місяці- 105,4; індекс інфляції у січні 2009 року-102,9; у лютому-101,5, у березні-101,4, у квітні-100,9, у т равні-100,5, у червні-101,1, а за 6 місяців- 108,6; індекс інфляції за липень-жовтень не брався до розрахунку, оскільки є меншим 100. Таким чином, за 2008 рік борг з індексом інфляції становить : 18000 х105,4 : 100=18972 грн., інфляційні кошти-972 грн.; за 2009 рік борг з індексом інфляції становить: 18000 х 108,6 : 100=19548 грн., інфляційні кошти-1548 грн., всього 2520 грн. Підлягають до задоволення і вимоги позивача про стягнення суми боргу з урахуванням 3 % річних з простроченої суми, що буде становити за рік 540 грн. /18000 грн. х 3%/. Таким чином, на користь позивача належить стягнути з відповідача борг з урахуванням індексу інфляції і 3% річних з простроченої суми, що становить 21060 грн. /18000 грн.-основний борг + 2520 грн.- інфляційні кошти + 540 грн.-3% річних/. Позивач просив також суд стягнути з відповідача на його користь 5000 грн. моральної шкоди посилаючись на те, що у нього в сім’ї почалися сварки, оскільки відповідач своєчасно не повернув борг, крім того, він змушений витрачати свій час, кошти для того, щоб захистити свої права в судовому порядку, ситуація, яка склалася, змушує його хвилюватися, нервувати. Як вказано в п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної /немайнової/ шкоди», саме позивач має зазначити, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. А саме жодних достовірних доказів для підтвердження вказаних обставин суду позивачем не було надано, тоді як згідно зі ст.10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Крім того, в даному випадку мають місце між сторонами договірні відносини, і ні умовами укладеного між сторонами договору, ні нормами ЦК України, які регулюють даний вид договірних відносин, стягнення моральної шкоди в разі невиконання умов договору позики однією із сторін не передбачено. А ст.1167 ЦК України, на яку посилається позивач в обґрунтування своїх вимог щодо стягнення моральної шкоди, регулює недоговірні зобов’язання /делікти/, тоді як в даному випадку між сторонами мають місце договірні стосунки, про що вказано вище. В зв’язку з наведеним суд відмовляє в задоволенні позову в частині відшкодування моральної шкоди за його необґрунтованості. Суд також вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача відповідно до ст.ст.81,88 ЦПК України понесені ним судові витрати в розмірі 120 грн. на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. На підставі ст.4 п.18 Декрету КМ України «Про державне мито» позивач звільнений від сплати судового збору на користь держави. Керуючись ст.ст. 625, 1046, 1047 ЦК України, ст.ст. 10,60, 81, 88, 209, 212-215, 224-226 ЦПК України, суд- В И Р І Ш И В: Позов задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг в сумі 21060 грн. та 120 грн. судових витрат, всього 21180 грн. В решті позову відмовити. Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 211 грн. Рішення може бути оскаржене позивачем до апеляційного суду Київської області через Білоцерківський міськрайонний суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, яка може бути подана до суду протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Заочне рішення може бути переглянуте Білоцерківський міськрайонним судом Київської області за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана до суду протягом десяти днів з дня отримання копії рішення. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку. Суддя Дмитренко А.М. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/7860463

Справа № 2- 1201 2009 р. РІШЕННЯ (заочне) Іменем України 18 листопада 2009 року ТУЛЬЧИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ в складі : головуючого судді Берегового О.Ю. при секретарі Носулько К.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Тульчині справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості , ВСТАНОВИВ: Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості , мотивуючи свої вимоги тим, що в його магазині до 2002 року торгувала ОСОБА_2, та була звільнена з роботи за допущену нестачу в сумі 1388,39 грн. Рішенням суду ОСОБА_2 було присуджено виплатити на його користь допущену нестачу в сумі 1388,39 грн. На підставі рішення суду було виписано виконавчий лист за №2-1050/2002 р. та було подано у виконавчу службу Тульчинського РУЮ. Суму боргу ОСОБА_2 частково погасила, сплативши 250 грн., а залишок – 1138, 39 грн. не погасила. В зв’язку із простроченням виконання грошових зобов’язань та невиконання рішення суду від 2002 року, він звернувся до суду в 2006 році та в березні 2006 року було винесено рішення, яким присуджено стягнення компенсації з ОСОБА_2 в сумі 676,17 грн. в зв’язку з невиконанням рішення суду за 2002 рік, було видано виконавчій лист №2-401/2006 р. на суму 676,17 грн. Станом на 01.04.2007 року ОСОБА_2 рахується борг за двома виконавчими листами, а саме: за виконавчим листом №2-1050/02 р. – рахується залишок суми 1138,39 грн. та за виконавчим листом №2-401/06 р. – сума 676,17 грн. Всього за обома виконавчими листами рахується сума – 1812,56 грн. Дана сума до даного часу не погашена. Згідно довідки №267 від 09.08.2008 р. управління статистики у Немирівському районі повідомило, що офіційно визначений індекс інфляції за період 2007-2008 роки становить: за травень-грудень 2007 року – 814,4% , за січень-березень 2008 року – 311,4%. За квітень 2007 року інфляція не враховується, так як становить 100%. За цей період інфляція становить 25,8 % х 1812,56:100= 467,64 грн. 3% річних становлять 1812,56 х 3 : 100 = 54,37 грн. Інфляція за період з 01.04. 2007 р. по 01.04. 2008 року склала 467,64 + 54,37 = 522,01 грн. Отже ОСОБА_2 належить сплатити за вищевказаний період суму інфляції 522,01 грн. та основний борг 1812,56 грн., всього - 2334,57 грн. Згідно довідки №100 від 08.07.2009 р. Державного комітету статистики України головного управління статистики у Немирівському районі Вінницької області, офіційно визначений індекс інфляції в період з 01.04.2008 року по 01.07.2009 рік становив 120%. За липень та серень 2009 року рівень інфляції не встановлено, оскільки інфляція складає 100%. Сума інфляції за період з 01.04.2008 р. по 01.07.2009 р. склала: 2334, 57 грн. х 120 : 100 = 2801,48 грн. 3% річних за цей період становить : 2334,57 грн. х 3% : 100 = 70,03 грн. Всього інфляція за період з 01.04.2008р. по 01.07.2009 р. склала – 2871,51 грн. Просить суд стягнути з відповідачки заборгованість за прострочення виконання грошового зобов’язання суму інфляції за період з 01.04.2008 року по 01.07.2009 року в розмірі 2871,51 гривень, а також витрати понесені ним при зверненні з заявою до суду. В судовому засіданні позивач позов підтримав, наполягав на його задоволенні. Відповідачка в судове засідання не з'явилася, хоча була своєчасно і належним чином повідомлена про місце, день і час розгляду справи згідно наявного повідомлення про вручення поштового відправлення, і відомостей про причину її неявки до суду не надійшло. За таких обставин, суд ухвалив, розглянути справу заочно за відсутності відповідачки ОСОБА_2 на підставі наявних у справі даних і доказів відповідно до ч. 4 ст. 169, ст. 224 ЦПК України. Вислухавши позивача, вивчивши матеріали справи, суд встановив, що в магазині позивача до 2002 року торгувала відповідачка ОСОБА_2, яка була звільнена з роботи за допущену нестачу в сумі 1388,39 грн. Рішенням суду відповідачкі ОСОБА_2 було присуджено виплатити на користь позивача допущену нестачу в сумі 1388,39 грн. На підставі рішення суду було виписано виконавчий лист за №2-1050/2002 р. , який було подано у виконавчу службу Тульчинського РУЮ. Суму боргу відповідачка ОСОБА_2 частково погасила, сплативши 250 грн., а залишок – 1138, 39 грн. не погасила. В зв’язку із простроченням виконання грошових зобов’язань та невиконання рішення суду від 2002 року, позивач звернувся до суду в 2006 році та в березні 2006 року було винесено рішення, яким присуджено стягнення компенсації з відповідачки ОСОБА_2 в сумі 676,17 грн. в зв’язку з невиконанням рішення суду за 2002 рік, видано виконавчій лист №2-401/2006 р. на суму 676,17 грн. Станом на 01.04.2007 року за відповідачкою ОСОБА_2 рахується борг за двома виконавчими листами, а саме: за виконавчим листом №2-1050/02 р. – рахується залишок суми 1138,39 грн. та за виконавчим листом №2-401/06 р. – сума 676,17 грн. Всього за обома виконавчими листами рахується сума – 1812,56 грн. Дана сума до даного часу відповідачкою ОСОБА_2 не погашена. Згідно довідки №267 від 09.08.2008 р. управління статистики у Немирівському районі , офіційно визначений індекс інфляції за період 2007-2008 роки становить: за травень-грудень 2007 року – 814,4% , за січень-березень 2008 року – 311,4%. За квітень 2007 року інфляція не враховується, так як становить 100%. За цей період інфляція становить 25,8 % х 1812,56:100= 467,64 грн. 3% річних становлять 1812,56 х 3 : 100 = 54,37 грн. Інфляція за період з 01.04. 2007 р. по 01.04. 2008 року склала 467,64 + 54,37 = 522,01 грн. Отже відповідачкою ОСОБА_2 належить сплатити за вищевказаний період суму інфляції 522,01 грн. та основний борг за виконавчими листами №2-1050/02р. та №2-401/06р. - 1812,56 грн., всього - 2334,57 грн. Згідно довідки №100 від 08.07.2009 р. Державного комітету статистики України головного управління статистики у Немирівському районі Вінницької області, офіційно визначений індекс інфляції в період з 01.04.2008 року по 01.07.2009 рік становив 120%. За липень та серпень 2009 року рівень інфляції не встановлено, оскільки інфляція складає 100%. Сума інфляції за період з 01.04.2008 р. по 01.07.2009 р. склала: 2334, 57 грн. х 120 : 100 = 2801,48 грн. 3% річних за цей період становить : 2334,57 грн. х 3% : 100 = 70,03 грн. Всього інфляція за період з 01.04.2008р. по 01.07.2009 р. склала – 536, 94 грн. Суд , вислухавши пояснення позивача, проаналізувавши наявні докази по справі, приходить до висновку, що заявлений позов підлягає задоволенню частково. Відповідно ст. 625 ч.2 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Згідно наданого розрахунку та довідок Державного комітету статистики України головного управління статистики у Немирівському районі Вінницької області №267 від 09.08.2008 року (а.с.10) та № 100 від 08.07.2009 р. (а.с.11) офіційно визначений індекс інфляції в період з 01.04.2007 р. по 01.04.2008 р. за травень-грудень 2007 року – 814,4% , за січень-березень 2008 року – 311,4%. За квітень 2007 року інфляція не враховується, так як становить 100%. За цей період сума інфляції становить - 467,64 грн., 3% річних становлять - 54,37 грн. Загальна сума за період з 01.04. 2007 р. по 01.04. 2008 року становить - 522,01 грн. Загальна сума в період з 01.04.2008 року по 01.07.2009 рік становив 120%, за липень та серпень 2009 року рівень інфляції не встановлено, оскільки інфляція складає 100%. За цей період сума інфляції становить - 466,91 грн., 3% річних становлять - 70,03 грн. Загальна сума за період з 01.04. 2008 р. по 01.07. 2009року становить - 536,94 грн. Тому загальна сума за прострочення виконання грошового зобов’язання та невиконання рішення суду , яка підлягає стягненню з відповідачки ОСОБА_2 на користь позивача становить – 1058 грн. 95 коп. Таким чином суд вважає, що позов підлягає до часткового задоволення, без врахування коштів, які стягуються з відповідачки ОСОБА_2 згідно виконавчих листів №2-1050/02р. та №2-401/06р. Відповідно до ч.1 ст.88 ЦПК України стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 - 51 гривню судового збору за подання позовної заяви та 120 грн. за інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. На підставі викладеного, керуючись ст. 526, ст.1046, ст.1047, ст.1049 ЦК України, ст.4, 15, 88, 213-215, 224-226 ЦПК України, суд, - ВИРІШИВ: Позов задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію та неустойку в зв’язку з простроченням виконання грошового зобов’язання та невиконання рішення суду в розмірі 1058 ( одну тисячу п’ятдесят вісім) грн.95 коп. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 - 51 гривню судового збору та 120 грн. за інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, понесених позивачем при зверненні до суду. Дане рішення може бути переглянуте Тульчинським районним судом Вінницької області за письмовою заявою відповідачки протягом десяти днів з дня отримання його копії . Суддя Тульчинського районного суду ОСОБА_3 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/7077034

Так не получится, физлицо может только представлять предприятие с правом получения средств по решению суда.Если Вы хотите поменять подсудность, необходимо найти физлицо чьи права были нарушены данным кредитным договором и договором ипотеки.

Справа №2-80 2007 p. Рішення Ім'ям України 14 березня 2007 р. місцевий суд Довгинцівського району м.Кривого Рогу в складі: головуючого судді Бардіна О.С. при секретарі Литовченко М.А. за участю: позивача ОСОБА_1 представника позивача ОСОБА_2 відповідача ОСОБА_3 представника відповідача ОСОБА_4 відповідача ОСОБА_5 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Кривому Розі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про стягнення боргу по договору позики, штрафу, 3% річних та нарахування індексу інфляції за просрочення виконання грошового зобов'язання, встановив: ОСОБА_1. звернулася до суду 28 березня 2006 р. з позовом, в якому вказала, що в період 1998-1999 р. ОСОБА_3 позичила в неї 9900 доларів США. Гроші вона брала на невизначений термін. Гроші відповідач довгий час не повертала, тому 23.08.05 р. вона написала розписку, що зобов'язується повернути борг до 1 лютого 2006 р. Але борг відповідач не повернула і позивач просить стягнути з неї борг в сумі 49995 грн., враховуючи курс долара до гривні, встановлений Нацбанком України, 100 до 505 та витрати по справі - держмито в сумі 500 грн. В листопаді 2006 р. ОСОБА_1. звернулася до суду з додатковим позовом, в якому просила стягнути крім основної суми боргу проценти за договором позики на рівні облікової ставки Нацбанку України в сумі 4974,16 грн., 3% річних в сумі 994,42 грн., нарахування за індексами інфляції в сумі 1649,84 грн., витрати на правову допомогу в сумі 1000 грн., витрати на консультацію спеціаліста в сумі 1000 грн. В судовому засіданні позивач позов підтримала та пояснила, що в них був вантажний автомобіль, яким керував син, і відповідач наймала його від імені фірми для перевезення вантажу. Так син познайомився з ОСОБА_3. Вона давала ОСОБА_3 гроші в борг частинами у 1998 р. та на початку 1999 р. Та брала в неї гроші для своєї підприємницької діяльності, а близькі стосунки з її сином у ОСОБА_3 почали налагоджуватися у 1999 р. вже після того, як був переданий борг. Вона просила в ОСОБА_3 повернути борг, але не в категорічній формі, так як та стала проживати з її сином однією сім'єю, зареєстрували шлюб. Після розпаду сім'ї її сина вона стала вимогати від відповідача розписку і та написала розписку, але гроші не повертає. Представник позивача ОСОБА_2 позов підтримав та пояснив, що є розписка, проти якої відповідач не заперечує, тому вона повинна повернути гроші. Відповідач ОСОБА_3 позов визнала частково та пояснила, що вона дійсно позичила гроші, але в сумі меншій, ніж вказано в розписці. Позивач приїхала до неї в офіс, вимагала написати вказану в розписці суму і вона під її пресом вказала 9900 доларів. Фактично вона брала у позивачці 7100 доларів. Вказану суму вона потратила на сімейні потреби з ОСОБА_5, з яким почала жити однією сім'єю з 13.04.97 р. Вони на ці гроші поставили в квартирі євровікна, купували автомобіль інші речі. 3000 доларів вона повернула позивачці, але розписку в неї не брала. Вона вважає, що сума боргу складає 4100 доларів, які позивачці повинні в рівних частках вона та ОСОБА_5 Представник відповідача ОСОБА_4 позов визнала частково, підтримала пояснення відповідача. Відповідач ОСОБА_5 позов не визнав та пояснив, що ОСОБА_3 брала гроші в борг в його матері ще до того, як він почав проживати однією сім'єю з ОСОБА_3. Гроші вона брала для своєї підприємницької діяльності. Вислухав осіб, що беруть участь у справі, дослідив письмові докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково. В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_3 по розписці, складеній 23.08.05 p., у 1998-1999 роках взяла у ОСОБА_1. в борг 9900 доларів США, які зобов'язалася повернути в строк до 01 лютого 2006 р. Ця обставина підтверджується розпискою (а.с.6,78). ОСОБА_3 не заперечує, що вказана розписка складена нею. Згідно довідки Криворізькій філії АКБ «Форум» офіційний курс гривні до долара США на 30.01.07 р. встановлений 505,00 за 100 (а.с.81). Тобто 9900 доларів СІЛА дорівнюються 49995 грн. Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні(позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку кількість речей того ж роду та такої ж якості. Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян. Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Відповідач отримала від позивача позику в сумі 49995 грн., зобов'язалася повернути їх до 01.02.06 p., але в цей строк гроші не повернула, тому вони підлягають стягненню судом. Пояснення відповідача, що борг був частково в сумі 3000 доларів повернений, суд вважає необгрунтованим. Відповідно до ст.545 ЦК України прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. ОСОБА_3 не має на руках ні боргового документа, ні розписки від ОСОБА_1. про повернення нею грошей по договору позики в сумі 3000 доларів. Пояснення відповідача, що гроші вона брала в борг разом з ОСОБА_5, з яким проживала однією сім'єю для їх сімейних потреб, суд вважає надуманими, так як згідно розписці вона брала гроші частками у 1997-1998 p.p., тоді як шлюб з ОСОБА_5 вона зареєструвала лише 5 липня 1998 p., проживати з ним однією сім'єю згідно наданій нею довідці почала з червня 1998 р. (а.с.82 - копія свідоцтва про реєстрацію шлюбу, а.с.84 -копія довідки). Тобто, суд вважає, що гроші в борг ОСОБА_3. отримані для її особистих потреб, а не разом з ОСОБА_5 Відповідно до ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Відповідно до ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідач повинен був повернути борг 01.02.06 p., але не повернув, тому борг стягується з урахуванням індексу інфляції з цієї дати до вересня 2006 p., як того вимагає позивач. В лютому 2006 р. індекс інфляції склав 101.8%, в березні - 99.7%, в квітні - 99.6%, в травні -100.5%, в червні - 100.1%, в липні - 100.9%, в серпні -100.0% (а.с.75 - довідка). Так як в березні, квітні, серпні індекс інфляції не перевищував 100%, то він за цей час не враховується. Загальний індекс за лютий-серпень складає 103.3% (101.8 х 100.5 х 100.1 х 100.9=103.3). З урахуванням індексу інфляції відповідач повинен сплатити 1649 грн. 84 коп., тобто (49995 х 103.3% : 100% = 51644.84) - 49995 = 1649.84. 3% річних складатимуть за рік 1499.85 грн. (49995 х 3% : 100% = 1499.85), за день 4.11 грн. (1499.85: 365 = 4.11). Позивач просить стягнути 3% річних з лютого по жовтень 2006 p., що складає 242 дні - 994.62 грн. (242 х 4.11 = 994.62). Але позивач просить стягнути меньшу суму - 994.42, тому судом стягується сума за вимогою позивача. Цивільні відносини по договору позики виникли на час дії ЦК України 1963 року і продовжують існувати після набрання чинності ЦК України 2003 року - з 1 січня 2004 p., тому судом відповідно до Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2003 року застосовуються норми ЦК України 2003 року. Але на момент, коли між сторонами укладався договір позики, Цивільним кодексом України не передбачалося стягнення процентів за договором позики на рівні облікової ставки Національного банку України. Тому суд вважає, що позовна вимога про стягнення процентів в сумі 4974.16 грн. задоволенню не підлягає. Так як позовні вимоги підлягають задоволенню, з відповідача підлягають стягненню судові витрати, понесені позивачем, - державне мито в розмірі 1% від суми, яка стягується, тобто 526,84 грн., витрати на ІТЗ - 30 грн. Позивач також просить стягнути витрати на правову допомогу в сумі 1000 грн. та на консультацію спеціаліста - 1000 грн. Але квитанцій про оплату цих витрат нею не надано, тому судом вказані витрати не стягуються з відповідача. Керуючись ст.ст.258,625,549,1046,1047,1050 цк України, ст.ст. 10,60,88,212 ЦПК України, суд вирішив: позов ОСОБА_1 задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, уродженки м.Кривого Рогу, на користь ОСОБА_1 борг по договору позики в сумі 49995 (сорок дев'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто п'ять) гривень, нарахування індексу інфляції від просроченої суми боргу в сумі 1694 (одна тисяча шістьтсот дев'яносто чотири) гривні 84 копійки, 3% річних від просроченої суми в сумі 994 (дев'ятсот дев'яносто чотири) гривні 42 копійки, всього 52684 (п'ятдесят дві тисячи шістьсот вісімдесят чотири) гривні 26 копійок, судові витрати - державне мито в сумі 526 (п'ятсот двадцять шість) гривень 84 копійки, витрати на інформаційно-технічне забезпечення в сумі 30 (тридцять) гривень. В іншій частині позов залишити без задоволення. На рішення може бути подана апеляційна скарга в апеляційний суд Дніпропетровської області через Довгинцівський районний суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, яка може бути подана протягом десяти днів з дня проголошення рішення. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/1011551

Справа № 2-265/11 РІШЕННЯ іменем України (заочне) "10" березня 2011 р. Тиврівський районний суд Вінницької області в складі: головуючого Ратушняк І. О. за участю секретаря Тихої О.Н., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договорами позики, - встановив: ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, в якій вказує, що 15.02.2009 року він позичив 10 000 доларів США, що еквівалентно становить 85 000 грн. відповідно до курсу валют НБУ станом на 15.02.2009 року ОСОБА_2. В розписці ОСОБА_2 підтверджує, що отримав гроші в сумі 10 000 доларів ША, що еквівалентно 85 000 грн., які зобов'язувався повернути в строк до 15.02.2010 року. Розписка була написана без примусового тиску і підписана власноручно ОСОБА_2 та в присутності свідків: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 Але, незважаючи на закон та його численні прохання, ОСОБА_2 до теперішнього часу не повернув позичену суму. Відповідно до ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник повинен повернути йому грошові кошти у такій самій сумі та у строк визначений розпискою. На підставі ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. 05.12.2008 року ОСОБА_1 позичив ОСОБА_2.5 000 доларів США, що еквівалентно 39 725 грн. відповідно до курсу валют НБУ станом на 05.12.2008 року , про що отримав розписку. Розписка була написана без примусового тиску і підписана власноручно ОСОБА_2 та в присутності свідків: ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_5 05.04.2009 року ОСОБА_1 позичив ОСОБА_2 10 850 доларів США, що еквівалентно становить 86203,25 грн. відповідно до курсу валют НБУ станом на 09.02.2011 становить 7,945грн. року, про що в присутності свідків була написана розписка. Просить стягнути з ОСОБА_2 належні йому 210928,25грн. отримані ним відповідно до розписок, пеню в розмір 51778,15грн., проценти річних від простроченої суми в розмірі 7275,16грн.; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму збитків від інфляції, яка складає 24338,58грн. та судові витрати. В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_8 позовні вимоги щодо суми стягнення боргу уточнив, оскільки в розрахунках доданих до позовної заяви були допущені арифметичні помилки, а тому просить стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг в сумі 242671,4 грн. (в тому числі інфляційні збитки, пеню) та судові витрати. Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з’явився, хоч про слухання справи повідомлений своєчасно у встановленому законом порядку. Про причини неявки суд не повідомив, заява про відкладення розгляду справи до суду не надходило. Відповідно до ст.77 ч.2 ЦПК України сторони зобов’язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що сторони не з’явились в судове засідання без поважних причин. Відповідно до ст.224 ЦПК України зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи. Суд, вислухавши представника позивача, свідків, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав. Згідно ст. 526 ЦК України зобов»язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов»язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до ч. 2 ст.1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника, яка посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми. Відповідно до ст.530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Відповідно до ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не поверну сум позики, він зобов’язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього Кодексу. Відповідно до ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. В судовому засіданні встановлено, що відповідно до розписок ОСОБА_1 15.02.2009 р. позичив ОСОБА_2 10 000 доларів США, що еквівалентно 85 000 грн., відповідно до курсу НБУ станом на 15.02.2009 р., які ОСОБА_2 зобов’язався повернути 15.02.2010 р. 05.12.2008 року ОСОБА_1 позичив ОСОБА_2 5000 доларів США, що еквівалентно 39 725 грн. відповідно до курсу валют НБУ станом на 05.12.2008 року, які ОСОБА_2 зобов’язався повернути до 25.12.2008 р., що також підтверджується показами свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_9, які були присутні під час укладання договорів позики між позивачем та відповідачем. 05.04.2009 року ОСОБА_1 позичив ОСОБА_2 10 850 доларів США, що еквівалентно становить 86203,25 грн. відповідно до курсу валют НБУ станом на 09.02.2011 становить 7,945грн. року, про що в присутності свідків була написана розписка. До даного часу борг не повернуто. Доказів на спростування цих обставин відповідачем не надано. Таким чином, за договором позики від 15.02.2009 р. за період з 15.02.2010 р. по 01.02.2010 р. стягненню підлягають 95335,02 грн. (85000+2445,20+7889,82), враховуючи, що індекс інфляції в лютому склав 101.9%, в березні –100.9 %, в квітні –99.7 %, в травні –99.4 %, червні -99,6%, липні –99,8%, серпні –101,2%, вересні –102,9%, жовтні –100,5%, листопаді –100,3%, грудні –100,8%, січні 2011 р.- 101,8%), стягненню підлягають інфляційні збитки в сумі 7889,85 грн. (лютий 2010 р. –749,82 грн. (85000 грн. х 101.9 %=86615 -850001=1615/28 днів*13); березень 2010 р. –765 грн. (85000 грн. х 100.9 % -85000); квітень 2010 р. –0 грн., травень 2010 р. –0 грн., червень -0 грн., липень –0 грн., серпень 2010 р.- 1020 грн. (85000 грн. х 101.2 % -85000); вересень 2010 р.- 2465 грн. (85000 грн. х 102.9 % -85000); жовтень 2010 р. - 425 грн. (85000 грн. х 100.5 % -85000); листопад 2010 р. - 255 грн. (85000 грн. х 100.3 % -85000); грудень 2010 р. - 680 грн. (85000 грн. х 100.8 % -85000); січень 2011 р.- 1530 грн. (85000 грн. х 101.8 % -85000) та три відсотки річних в сумі 2445,20 грн. (85000 грн. х 3% /365х350). За договором позики від 05.12.2008 р. за період з 25.12.2008 р. по 01.02.2011 р. стягненню підлягають 50651,87 грн. (39725+1191,75+9735.12), враховуючи, що індекс інфляції в грудні 2008 р. склав 102,1%,, в січні 2009 року - 102,9%, в лютому - 101.5%, в березні –101.4 %, в квітні –100,9%, в травні –100,5 %, червні –101,1%, липні –99,9%, серпні –99,8%, вересні –100,8%, жовтні –100,9%, листопаді –101,1%, грудні –100,9%, січні 2010 р.- 101,8%, в лютому - 101.9%, в березні –100.9 %, в квітні –99.7 %, в травні –99.4 %, червні -99,6%, серпні –101,2%, вересні –102,9%, жовтні –100,5%, листопаді –100,3%, грудні –100,8%, січні 2011 р.- 101,8%), стягненню підлягають інфляційні збитки в сумі 9735,12 грн. (грудень 2008 р. -161,46 грн. (39725х102,1%-39725\31х6), січень 2009 р.- 1152,02 грн. (39725 грн. х 102.9 % -39725), лютий 2009 р. –595,87 грн. (39725 грн. х 101.5 % -39725), березень 2009 р. –556,15 грн. (39725 грн. х 101.4 % -39725), квітень 2009 р. –357,52 грн. (39725 грн. х 100,9 % -39725) грн., травень 2009 р. –198,62 грн. (39725 грн. х 100.5 % -39725), червень –436,97 грн. (39725 грн. х 101.1 % -39725), липень –0 грн., серпень - 0 грн., вересень –317,8 грн. (39725 грн. х 100.8 % -39725), жовтень –357,52 грн. (39725 грн. х 100.9 % -39725), листопад –436,97 грн. (39725 грн. х 101.1 % -39725); грудень –357,52 грн. (39725 грн. х 100.9 % -39725), січень 2010 р.- 715,05 грн. (39725 грн. х 101.8 % -39725), лютий 2010 р. –754,77 грн. (39725 грн. х 101.9 %-39725); березень 2010 р. –357,52 грн. (39725 грн. х 100.9 % -39725); квітень 2010 р. –0 грн., травень 2010 р. –0 грн., червень -0 грн., липень –0 грн., серпень 2010 р.- 476,70 грн. (39725 грн. х 101.2 % -39725); вересень 2010 р.- 1152,02 грн. (39725 грн. х 102.9 % -39725); жовтень 2010 р. –198,62 грн. (39725 грн. х 100.5 % -39725); листопад 2010 р. –119,17 грн. (39725 грн. х 100.3 % -39725); грудень 2010 р. - 317,80 грн. (39725 грн. х 100.8 % -39725); січень 2011 р.- 715,05 грн. (39725 грн. х 101.8 % -39725) та три відсотки річних в сумі 1191,750 грн. (39725 грн. х 3% ). За договором позики від 05.04.2009 р. за період з 15.02.2010 р. по 01.02.2011 р. стягненню підлягають 96684,51 грн. (86203,25+2479,81+8001,45), враховуючи, що індекс інфляції в лютому склав 101.9%, в березні – 100.9 %, в квітні –99.7 %, в травні –99.4 %, червні - 99,6%, липні –99,8%, серпні –101,2%, вересні –102,9%, жовтні –100,5%, листопаді –100,3%, грудні –100,8%, січні 2011 р.- 101,8%),), стягненню підлягають інфляційні збитки в сумі 8001,45 грн. (лютий 2010 р. –760,43 грн. (86203,25 грн. х 101.9 % -86203,25/28*13); березень 2010 р. –775,82 грн. (86203,25 грн. х 100.9 % -86203,25); квітень 2010 р. –0 грн., травень 2010 р. –0 грн., червень -0 грн., липень –0 грн., серпень 2010 р.- 1034,43 грн. (86203,25 грн. х 101.2 % -86203,25); вересень 2010 р.- 2499,89 грн. (86203,25 грн. х 102.9 % -86203,25); жовтень 2010 р. –431,01 грн. (86203,25 грн. х 100.5 % -86203,25); листопад 2010 р. –258,6 грн. (86203,25 грн. х 100.3 % -86203,25); грудень 2010 р. - 689,62 грн. (86203,25 грн. х 100.8 % -86203,25); січень 2011 р.- 1551,65 грн. (86203,25 грн. х 101.8 % -86203,25) та три відсотки річних в сумі 2479,81 грн. (86203,25 грн. х 3% /365х350днів). Отже, за договорами позики від 05.12.2008 р., 05.04.2009 р. та 15.02.2009 р. стягненню підлягає всього 242671,4 грн. (95335,02+ 96684,51+50651,87) . Керуючись ст.ст.10, 11, 60, 61, 88, 212- 215, 224- 226 ЦПК України, ст. 526, 527, 530, 1046, ч. 2 ст. 1047 , ч. 1 ст. 1049, 1050 ЦК України, - вирішив: Позов задоволити. Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг в сумі 242 671 (двісті сорок дві тисячі шістсот сімдесят одна ) грн.., 40 коп. та судові витрати в сумі 1 820 грн. Заочне рішення може бути оскаржено позивачем до Апеляційного суду Вінницької області через Тиврівський районний суд шляхом подання апеляційної скарги, яка подається в десятиденний термін з дня проголошення рішення. Заочне рішення може бути переглянуто за письмовою заявою відповідача поданою ним протягом десяти днів з дня отримання копії рішення. Суддя: І. О. Ратушняк http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/14651312

Справа № 2-ц-537/2010 БОЛГРАДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ Категорія ЦК: 19 Головуючий у перший інстанції Кодінцева С.В. РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 жовтня 2010 року м. Болград Болградський районний суд Одеської області у складі: головуючого – судді Кодінцевої С.В., за участю секретаря - Бочковар Ю.В., представника позивача - ОСОБА_2, представника відповідача ТОВ «Агроплемзавод «Імперія» – Поночовного О.А., відповідача ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Болград цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроплемзавод «Імперія» (надалі ТОВ «Агроплемзавод «Імперія»), ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики та за зустрічним позовом ТОВ «Агроплемзавод «Імперія» до ОСОБА_5 про розірвання договору позики, - в с т а н о в и в: Позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом (а.с.2), який згодом уточнив, збільшивши при цьому позовні вимоги (а.с.28), просить суд постановити рішення яким стягнути з відповідача ТОВ «Агроплемзавод «Імперія» на його користь суму боргу за договором позики у розмірі 700 000 грн., індекс інфляції в розмірі 102 079.78 грн., 3% річних в розмірі 27 271.23 грн., пеню в розмірі – 146 916 грн., а також судові витрати: судовий збір – 1 700 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120.00 грн. Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що 1 вересня 2008 року між ним, позивачем та відповідачем ТОВ «Агроплемзавод «Імперія» був укладений договір позики, відповідно до якого він, позивач передав відповідачу кошти у розмірі 700 000.00 грн. Вказану суму відповідач зобов’язався повернути в строк до 1 лютого 2009 року. На час звернення до суду відповідач не повернув суму боргу позивачу ОСОБА_5 та ухиляється від виконання взятого зобов’язання. Позивач до суду не прибув, про час та місце розгляду справи сповіщений належним чином, про що в справі є відповідні докази (а.с.116). Надав заяву, що уточнені позовні вимоги підтримує, просить задовольнити у повному обсязі та справу розглядати у його відсутність (а.с.93). Представник позивача в судовому засіданні підтримав уточнені позовні вимоги, які просив задовольнити у повному обсязі та надав пояснення з підстав зазначених в позові та уточненій позовній заяві. В задоволенні зустрічного позову просив відмовити, оскільки обставини викладені в позові повинні бути встановлені належними та допустимими доказами в розумінні статей 57-60 ЦПК України. Предметом доказування за зустрічним позовом є саме факт передачі позикодавцем коштів у розмірі 700 000 грн. в касу підприємства. Квитанція приходного касового ордеру від 01.09.2008 року свідчить про прийняття ТОВ «Агроплемзавод «Імперія» від позикодавця безпроцентного займу в сумі 700 000 грн., а наявність у позикодавця оригіналу цього документу підтверджує внесення цієї суми до каси підприємства. Що стосується зарахування коштів на банківський рахунок ТОВ «Агроплемзавод «Імперія», то цей факт не входить в предмет доказування, оскільки дотримання посадовими особами підприємства вимог касової дисципліни і правил ведення бухгалтерського обліку є прямим обов’язком відповідних посадових осіб і порушення ними цих вимог не може вважатись належним та допустимим доказом порушення позикодавцем договірних зобов’язань. Відповідач ТОВ «Агроплемзавод «Імперія» позов не визнав, просив відмовити в задоволенні позовних вимог, та звернувся до позивача з зустрічним позовом про розірвання договору позики. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідач ОСОБА_5 порушив зобов’язання за вказаним договором, а саме не передав суму позики по договору позики № 1-09-08 від 01.09.2008 року у сумі 700 000 грн. до теперішнього часу, грошові кошти по вказаному договору на підприємство не поступали та у відповідних документах бухгалтерського обліку зазначена операція не була відображена, що підтверджується експертним висновком аудитора, а тому зобов’язання може бути припинено на вимогу однієї із сторін. В зв’язку з чим позивач просив постановити рішення, яким договір позики, укладений з ОСОБА_5 01.09.2008 року за № 1-09-08 – розірвати та стягнути понесені ним судові витрати. Представник відповідача «ТОВ «Агроплемзавод «Імперія» в судовому засіданні підтримав зустрічний позов, який просив задовольнити, в задоволенні первісного позову – відмовити. Відповідач ОСОБА_4 позовні вимоги не визнав, посилаючись на те, що позивач коштів за договором позики не передавав. Не заперечував, що він дійсно особисто, без будь-якого примушування з боку позивача підписав договір позики, надав розписку про отримання позики у розмірі 700 000 грн. та видав прибутковий касовий ордер, при цьому діяв як посадова особа товариства та виключно в інтересах товариства, оскільки саме ТОВ «Агроплемзавод «Імперія» дійсно заборгувала позивачу 700 000 грн. Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до наступного висновку за таких підстав. Судом встановлено, що між сторонами виникли договірні відносини у вигляді договору позики, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. 1 вересня 2008 року між позивачем ОСОБА_5 та відповідачем Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроплемзавод «Імперія» було укладено у письмовій формі договір позики № 1-09-08. За вказаним договором позивач надав, а відповідач ТОВ «Агроплемзавод «Імперія» в особі директора ОСОБА_4, діючого на підставі Статуту, отримав безвідсоткову позику у розмірі 700 000 грн. Позика надана була строком до 1 лютого 2009 року. Відповідач за п. 4 вищеназваного договору, взяв на себе зобов’язання: а) своєчасно повернути громадянину ОСОБА_5 всю суму позики в строк до 1 лютого 2009 року; б) у разі прострочення повернення позики виплати громадянину ОСОБА_5 неустойку в розмірі передбаченому діючим законодавством. Договір вступив в силу з дня підписання його сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов’язань за договором (а.с.9). Позивач, позикодавець, взяті на себе зобов’язання по наданню позики у розмірі 700 000 грн. виконав, що підтверджується квитанцією прибуткового касового ордеру від 01.09.2008 року за підписом директора підприємства ОСОБА_4 з наявністю відбитка печатки товариства (а.с.7). Крім того, директором ТОВ «Агроплемзавод «Імперія» було надано 01.09.2008 року розписку, за якою він, ОСОБА_4, директор ТОВ «Агроплемзавод «Імперія», відповідно до договору «1-09-08 про безвідсоткову позику від 01.09.2008 року, отримав від ОСОБА_5 – 700 000 (сімсот тисяч) гривен (а.с.8). За ч.1 ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Відповідно до ст.1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. У підтвердження вимог названого закону відповідач, окрім укладеного договору позики видав позивачеві ще й розписку про отримані гроші, яка ніким не була оскаржена (а.с.8). Крім того, відповідач ОСОБА_4 за своїм особистим підписом видав позивачу квитанцію прибуткового касового ордеру від 01.09.2008 року, з якої вбачається, що прийнято від ОСОБА_5 безвідсоткову позику 700 000 грн. (а.с.7). Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Національного банку України від 15.12.2004 року, № 637, пунктом 3.1. передбачено, що касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням платіжних карток, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівкових коштів . Відповідно до п.3.3 вищезазначеного Положення, приймання готівки в каси проводиться за прибутковими касовими ордерами, підписаними головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником підприємства. Про приймання підприємствами готівки в касу за прибутковими касовими ордерами видається засвідчена відбитком печатки цього підприємства квитанція (що є відривною частиною прибуткового касового ордера) за підписами головного бухгалтера або працівника підприємства, який на це уповноважений керівником. Відривна частина прибуткового касового ордеру від 01.09.2008 року повністю відповідає вимогам зазначеного Положення (а.с.7). Згідно вимог ст.526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Частиною 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Пунктом 2 вказаного договору позики визначено строк повернення всієї суми позики до 1 лютого 2009 року (а.с.9). Відповідно статті 610 ЦК України, порушення зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання, тобто – неналежне виконання. Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов’язання, якщо він не приступив до його виконання або не виконав його в строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов’язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Вимогами частини 1 статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, встановлені договором До цього часу позичальник не повернув позикодавцеві позику. Відповідно до ч.1 ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов’язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 ЦК України. Таким чином, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, про що зазначено у статті 625 ЦК України. Сума заборгованості з урахування індексу інфляції (офіційний індекс інфляції, розраховується Державним комітетом статистики, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці, тобто зменшення купівельної спроможності гривні) станом на 01.05.2010 року складає 102 079.78 грн . з наступного розрахунку: № з/п Назва місяця Сума заборгованості Індекс інфляції (% - а.с.83-84) Сума, яка підлягає стягненню 1 Лютий 2009 р. 700 000 101.5 710 500 2 Березень 2009 р. 710 500 101.4 720 447 3 Квітень 2009 р. 720 447 100.9 726 931.023 4 Травень 2009 р. 726 931.023 100.5 730 565.678 5 Червень 2009 р. 730 565.678 101.1 738 601.90 6 Липень 2009 р. 99.9 7 Серпень 2009 р. 99.8 8 Вересень 2009 р. 738 601.90 100.8 744 510.715 9 Жовтень 2009 р. 744 510.715 100.9 751 211.311 10 Листопад 2009 р. 751 211.311 101.1 759 474.635 11 Грудень 2009 р. 759 474.635 100.9 766 309.907 12 Січень 2010 р. 766 309.907 101.8 780 103.485 13 Лютий 2010 р. 780 103.485 101.9 794 925.451 14 Березень 2010 р. 794 925.451 100.9 802 079.78 ВСЬОГО: 802 079.78 - 700 000 = 102 079.78 Сума боргу з урахуванням трьох відсотків річних становить – 27 271.23 грн. з наступного розрахунку: З 01.02.2009 р. по 31.12.2010 р. - 700 000 грн. : 365 днів х 334 дні х 3 % = 19 216.44 грн. З 01.01.2010 р. по 20.05.2010 р. - 700 000 грн. : 365 днів х 140 днів х 3 % = 8 054.79 грн. Всього: 27 271.23 грн . = 19 216.44 + 8 054.79 Позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 146 916 грн. – задоволенню не підлягають. Відповідно до підпункту б) пункту 4 Договору безвідсоткової позики № 1-09-08 від 01.09.2008 року, укладеного між позивачем ОСОБА_5 та відповідачем Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроплемзавод «Імперія», «Товариства зобов’язується в разі прострочення повернення позики сплатити громадянину неустойку в розмірі, передбаченому діючим законодавством». Розмір неустойки сторонами по договору при укладенні договору позики визначено не було. Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, пеня є неустойкою, яка стягується за кожний день прострочення виконання до повного виконання зобов'язання. В заяві про уточнення позовних вимог, позивач посилається на ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 10 січня 2002 року N 2921-III, якою встановлено обмеження максимального розміру пені до рівня подвійної облікової ставки НБУ та керуючись зазначеними вимогами здійснює розрахунок пені. Проте позивач не звернув уваги, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності. Таким чином, договором позики не визначено розмір неустойки, не передбачено його і діючим законодавством, а тому в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають. Оцінивши належні та допустимі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що первісний позов є обґрунтованим та підлягає частковому задоволенню. Стягненню з відповідача на користь позивача підлягає: - сума боргу у розмірі 700 000 грн. - сума заборгованості з урахуванням індексу інфляції у розмірі 102 079.78 грн. - 3 % річних від простроченої суми заборгованості у розмірі 27 271.23 грн. Разом : 829 351.01 грн. (вісімсот двадцять дев’ять тисяч триста п’ятдесят одна гривня одна копійка). Відповідальність за не повернення боргу за договором позики покладається на ТОВ «Агроплемзавод «Імперія», оскільки договір був укладений саме з товариством. Відповідач ОСОБА_4, укладаючи договір позики (а.с.9), надаючи розписку (а.с.8), видаючи квитанцію прибуткового касового ордеру (а.с.7), діяв як директор, тобто посадова особа товариства, від імені товариства і саме в інтересах товариства. Факт не зарахування коштів на рахунок товариства покладається на посадових осіб товариства, оскільки дотримання вимог касової дисципліни і правил ведення бухгалтерського обліку є їх прямим обов’язком. Таким чином, сума 829 351.01 грн. має бути стягнута з відповідача ТОВ «Агроплемзавод «Імперія». Згідно ч.2 ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Пунктом 2 договору від 01.09.2008 року передбачено, що договір вступає в силу з дня підписання його сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов’язань. Позичальник має право оспорювати договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором (ч.1 ст. 1051 ЦК України). За змістом ч.2 цієї норми при укладенні договору позики в письмовій формі (крім випадків укладення його під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини) безгрошовість такого договору не може ґрунтуватись на свідченнях свідків, а може бути підтверджена лише належними допустимими доказами (ч.2 ст. 58, ст. 59 ЦПК України). Згідно із ч.3 ст.10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень. Надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 57-60 ЦПК України. Як вбачається з матеріалів справи, з часу укладення договору позики з 01.09.2008 року та до часу звернення позивача до суду, боржник за договором позики не оскаржував укладений договір з тих підстав, що кошти за договором не були передані. Зазначене також було підтверджено в судовому засіданні представником відповідача за зустрічним позовом, який посилався на те, що в цьому не було необхідності. Твердження позивача за зустрічним позовом про те, що банківськими виписками підприємства підтверджується, що готівкова виручка з каси ТОВ «Агроплемзавод «Імперія» у сумі 700 000.00 грн. не надходила для зарахування на рахунок підприємства в банк, а також те, що у відповідних документах бухгалтерського обліку зазначена операція не відображена, не можуть спростовувати факт передачі відповідачем коштів в касу підприємства. Предметом доказування по цій справі є факт передачі відповідачем ОСОБА_5 коштів у розмірі 700 000.00 грн. в касу підприємства. При цьому допустимими доказами такої передачі можуть бути лише письмові докази, якими відповідно до ч.1 ст. 64 ЦПК України є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи. Якщо особа надає позику готівкою, то належним підтвердженням отримання грошових коштів є підпис позичальника на ордері про отримання грошових коштів (з зазначенням мети передачі коштів), який складається в касі підприємства відповідно до Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 р. N 637. Квитанція приходного касового ордеру від 01.09.2008 року свідчить про прийняття ТОВ «Агпроплемзавод «Імперія» від відповідача ОСОБА_5 безвідсоткової позики в розмірі 700 000.00 грн., а також факт наявності у відповідача оригіналу цього документу підтверджує внесення цієї суми до каси підприємства. Довідка Одеської філії Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» № 11/529 від 14.06.2010 року (а.с.64) та Експертний висновок спеціаліста ОСОБА_7 від 08.06.2010 року з питання документальної обґрунтованості твердження директора ТОВ «Агроплемзавод «Імперія» ОСОБА_4 щодо факту не відображення в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності угоди по отриманню позики згідно договору № 1-09-08 від 01.09.2008 року (а.с.42-52) свідчать про не зарахування коштів у розмірі 700 000 грн. на рахунок товариства, проте не спростовують самого факту передачі коштів в касу підприємства. Сам факт зарахування коштів на банківський рахунок ТОВ «Агроплемзавод «Імперія» не входить в предмет доказування, оскільки дотримання посадовими особами підприємства вимог касової дисципліни і правил ведення бухгалтерського обліку є прямим обов’язком відповідних посадових осіб і порушення ними цих вимог не може вважатись належним та допустимим доказом порушення позикодавцем договірних зобов’язань. Відповідач ОСОБА_4І в судовому засіданні підтвердив, що договір безвідсоткової позики, розписку про отримання позики у розмірі 700 000.00 грн. та квитанцію прибуткового касового ордеру про отримання коштів у вищезазначеному розмірі він особисто підписав, без будь-якого тиску з боку позикодавця ОСОБА_5 Заперечував щодо отримання ТОВ «Агроплемзавод «Імперія» коштів у розмірі 700 000.00 грн., проте одночасно підтвердив, що дійсно товариство має борг перед позивачем ОСОБА_5 у тому ж розмірі 700 000.00 грн. З матеріалів про відмову у порушенні кримінальної справи по факту шахрайства з боку позивача ОСОБА_5 (ЖРЗПЗ № 1371 від 18.06.2010 року) вбачається, що директор ТОВ «Агроплемзавод «Імперія» ОСОБА_4 звернувся з заявою до ГУ МВС України в Одеській області та прокуратури Одеської області про порушення кримінальної справи та притягнення до кримінальної відповідальності позивача ОСОБА_5, який шахрайськими діями отримав прибутковий касовий ордер від підприємства … Постановою Болградського РВ ГУМВС України в Одеській області від 26.06.2010 року відмовлено в порушенні кримінальної справи за фактом шахрайства за ст. 190 КК України відносно ОСОБА_5, за відсутністю в його діях ознак кримінального злочину (а.с.94-106). Доказів не отримання відповідачем 700 000 грн. до суду не надано, не встановлено таких і в судовому засіданні. Відповідач ОСОБА_4, який діяв як директор ТОВ «Агроплемзавод «Імперія» в інтересах товариства, з моменту укладення договору позики, написання ним розписки та видачі прибуткового касового ордеру будь-яким чином не оскаржив цих дій до часу звернення позивача до суду, не довів суду, що він не одержував від позивача 700 000.00 грн., а навпаки підтвердив, що дійсно товариство має заборгованість перед позивачем ОСОБА_5 На підставі викладеного суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову. Відповідно до ч.1 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відповідно до змісту положень ст.ст.79, 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. З цих підстав та зважаючи на вимоги ст. 88 ЦПК України, підлягають стягненню із відповідача ТОВ «Агрроплемзавод «Імперія» на користь позивача ОСОБА_5 судові витрати в розмірі: 1 700.00 грн. - судового збору, 120.00 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, які були сплачені позивачем при зверненні до суду (а.с.4-5). Керуючись ст. ст. 526, 549, 610-612, 625, 626, 1046, 1047, 1049, 1050, 1051 ЦК України, ст. 10, 11, 57-60, 64, 79, 88, 131, 208, 209, 212-215, 294 ЦПК України, суд, - в и р і ш и в: 1.Позов ОСОБА_5 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроплемзавод «Імперія», ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики – задовольнити частково. 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроплемзавод «Імперія», юридична адреса: вул. Суворова, № 23, с. Василівка Болградський р-н Одеська область (МФО 328759, код ЄДРПОУ 35901676, п/р 26006119328) на користь ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 борг за договором позики у розмірі 829 351.01 грн. (вісімсот двадцять дев’ять тисяч триста п’ятдесят одна гривня одна копійка), в тому числі: - суму боргу у розмірі 700 000.00 грн. - суму заборгованості з урахуванням індексу інфляції у розмірі 102 079.78 грн. - 3 % річних від простроченої суми заборгованості у розмірі 27 271.23 грн. 3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроплемзавод «Імперія» на користь ОСОБА_5 судові витрати в розмірі: 1 700.00 грн. судового збору та 120.00 грн. витрати на інформаційно технічне забезпечення розгляду справи. 4. В іншій частині первісних позовних вимог - відмовити. 5. В задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроплемзавод «Імперія» до ОСОБА_5 про розірвання договору позики – відмовити. Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області через Болградський районний суд Одеської області. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Суддя: С.В.Кодінцева. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12002898

Прекрасный диалог. Я про него совсем забыл. Эта сцена прекрасно демонстрирует весь процесс заседания по валютным кредитам. Брал в валюте - виноват.

Справа №2-727/2009 ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАІНИ 26.03.2009 р. Дергачівський районний суд Харківскої області в складі: головуючого – судді Калмикової Л.К. при секретарі – Ткачовій Н.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Дергачі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми,- ВСТАНОВИВ: Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом доОСОБА_2 про стягнення суми. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що 25.08.2005 р. він передав ОСОБА_2 суму у розмірі 300 доларів США, що на момент подачі позову складало за курсом НБУ: 300 х 7,4731 = 2241,93 грн. - в якості позики на термін до 07.12.2005 року. В підтвердження отриманої вказаної вище суми відповідач надав йому письмову розписку. Проте, у визначений строк відповідач суму позики не повернув. На неодноразові усні та письмові звернення до нього з приводу повернення грошей він на протязі декількох років не реагує, у зв’язку з чим він, ОСОБА_1, змушений звернутись до суду з позовом для примусового стягнення заборгованості. Згідно ст.1049 ч.1 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлений договором. Боржник добровільно не виконує своє зобов’язання про повернення отриманих у позику грошових коштів. В останній раз відповідач отримав письмове повідомлення про необхідність погашення заборгованості 02.06.2008 р., що підтверджується поштовим повідомленням про вручення йому замовного листа №848080. Однак, як передбачено ст.1049 ч.1 ЦК України, у місячний термін суму позики кредитору (позивачу) не сплачено. Таким чином, майнове право кредитора порушено, про що йому стало відомо 02.08.2008 року. Ст.1050 ч.1 ЦК України встановлено, що, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов’язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 ЦК України, яка в свою чергу передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, за вимогою кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індекса інфляції за весь час прострочки, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором чи законом. період Сума основного боргу % інфляції Проіндексована сума боргу примітки 07.12.05 р.- 31.12.05 р. 2241,93 100,9 2262,11 31.01.06 р. 2262,11 101,2 2289,25 28.02.06 р. 2289,25 101,8 2330,46 31.03.06 р. 2330,46 99,7 2330,46 30.04.06 р. 2330,46 99,6 2330,46 31.05.06 р. 2330,46 100,5 2342,11 30.06.06 р. 2342,11 100,1 2344,45 31.07.06 р. 2344,45 100,9 2365,55 31.08.06 р. 2365,55 100,0 2365,55 30.09.06 р. 2365,55 102,0 2412,86 31.10.06 р. 2412,86 102,6 2475,59 30.11.06 р. 2475,59 101,8 2520,15 31.12.06 р. 2520,15 100,9 2542,83 31.01.07 р. 2542,83 100,5 2555,54 28.02.07 р. 2555,54 100,6 2570,87 31.03.07 р. 2570,87 100,2 2576,01 30.04.07 р. 2576,01 100,0 2576,01 31.05.07 р. 2576,01 100,6 2591,47 30.06.07 р. 2591,47 102,2 2648,48 31.07.07 р. 2648,48 101,4 2685,56 31.08.07 р. 2685,56 100,6 2701,67 30.09.07 р. 2701,67 102,2 2761,11 31.10.07 р. 2761,11 102,9 2841,18 30.11.07 р. 2841,18 102,2 2903,69 31.12.07 р. 2903,69 102,1 2964,67 31.01.08 р. 2964,67 102,9 3050,65 29.02.08 р. 3050,65 102,7 3133,02 31.03.08 р. 3133,02 103,8 3252,08 30.04.08 р. 3252,08 103,1 3352,89 31.05.08 р. 3352,89 101,3 3396,48 30.06.08 р. 3396,48 100,8 3423,65 31.07.08 р. 3423,65 99,5 3423,65 31.08.08 р. 3423,65 99,9 3423,65 30.09.08 р. 3423,65 101,1 3461,31 31.10.08 р. 3461,31 101,7 3520,15 30.11.08 р. 3520,15 101,5 3572,95 Розмір заборгованості з урахуванням індексів інфляції за вказаний період з 07.12.2005 р. по 30.11.2008 р. складає 3572,95 грн., тобто втрати за інфляцією складають: 3572,95 – 2241,93 = 1331,02 грн. Згідно ст.1048 ч.1 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Тому у даному випадку застосовується не 3% річних, як передбачає ст.625 ч.2 ЦК України, а облікова ставка НБУ, яка складає: Початок періоду Кінець періоду %, річних 30.04.2008 12.0 % 01.01.2008 29.04.2008 10.0 % 01.06.2007 01.12.2007 8.0 % 10.06.2006 31.05.2007 8.5 % 10.08.2005 09.06.2006 9,5 % Таким чином, проценти від суми позики на момент звернення до суду складають: за період з 08.12.2005 р. по 09.06.2006 р. = 184 дня 2241,93 грн. Х (0,026% в день) х 184 дня = 107,25 грн. за період з 10.06.2006 р. по 31.05.2007 р. = 356 днів 2241,93 грн. х (0,02329 % в день) х 356 днів = 185,88 грн. за період з 01.06.2007 р. по 01.12.2007 р. =215 днів 2241,93 грн. х (0,02192% в день) х 215 днів = 105,66 грн. за період з 01.01.2008 р. по 29.04.2008 р. =120 днів 2241,93 грн. х (0,0274 % в день) х 120 днів = 73,71 грн. за період з 30.04.2008 р. по 15.12.2008 р. =231 день 2241,93 грн. х (0,0329 % в день) х 231 днів =170,38 грн. а всього за період прострочки: 107,25 грн. + 185,88 грн.+105,66 грн. +73,71 грн. +170,38 грн. = 642,88 грн. Оскільки домовленість сторін в даному випадку щодо періоду нарахування процентів відсутня, то згідно ст.1048 ч.1 п.2 ЦК України з боржника підлягають стягненню проценти щомісячно до дня повернення позики. З урахуванням вищевикладеного з відповідача підлягає стягненню: 1. сума основного боргу у розмірі 2241,93 грн.; 2. втрати пов’язані з інфляцієюї складають м1331,02 грн.; 3. проценти від суми позики на момент звернення до суду складає 642,88 грн., тобто загальна сума стягнення складає 4215,83 грн. Ст.526 ЦК України передбачено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Просить стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1: 2241,93 грн. – сума боргу; 1331,02 грн. – втрати, пов’язані з інфляцією; 642,88 – сума відсотків від суми займу, а всього 4215,83 грн.; стягнути зОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 81,00 грн. – судові витрати. В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав свої позовні вимоги, просить їх задовольнити. Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з `явився, причини неявки суду не повідомив, про слухання справи сповіщений згідно повідомлення про вручення поштового відправлення, заяву про слухання справи у його відсутність суду не надав, у зв”язку з чим суд вважає за можливе слухати справу у відсутність відповідача, провівши заочний розгляд справи з винесенням заочного рішення, проти чого позивач не заперечує. Заслухавши позивача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про обґрунтованість позову. Як встановлено судом, 25.08.2005 р. ОСОБА_1передав ОСОБА_2 суму у розмірі 300 доларів США, що на момент подачі позову складало за курсом НБУ: 300 х 7,4731 = 2241,93 грн., - в якості позики на термін до 07.12.2005 року. В підтвердження отриманої вказаної вище суми відповідач надав йому письмову розписку. Проте, у визначений строк за розпискою відповідач суму позики не повернув. На неодноразові усні та письмові звернення до нього з приводу повернення грошей він на протязі декількох років не реагує, у зв’язку з чим ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом для примусового стягнення заборгованості. Згідно ст.1049 ч.1 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлений договором. Боржник добровільно не виконує своє зобов’язання про повернення отриманих у позику грошових коштів. В останній раз відповідач отримав письмове повідомлення про необхідність погашення заборгованості 02.06.2008 р., що підтверджується поштовим повідомленням про вручення йому замовного листа №848080. Однак, як передбачено ст.1049 ч.1 ЦК України, у місячний термін суму позики кредитору (позивачу) не сплачено. Таким чином майнове право кредитора порушено, про що йому стало відомо 02.08.2008 року. Ст.1050 ч.1 ЦК України встановлено, що, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики він зобов’язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 ЦК України, яка в свою чергу передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, за вимогою кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індикса інфляції за весь час прострочки, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором чи законом. період Сума основного боргу % інфляції Проіндексована сума боргу примітки 07.12.05 р.- 31.12.05 р. 2241,93 100,9 2262,11 31.01.06 р. 2262,11 101,2 2289,25 28.02.06 р. 2289,25 101,8 2330,46 31.03.06 р. 2330,46 99,7 2330,46 30.04.06 р. 2330,46 99,6 2330,46 31.05.06 р. 2330,46 100,5 2342,11 30.06.06 р. 2342,11 100,1 2344,45 31.07.06 р. 2344,45 100,9 2365,55 31.08.06 р. 2365,55 100,0 2365,55 30.09.06 р. 2365,55 102,0 2412,86 31.10.06 р. 2412,86 102,6 2475,59 30.11.06 р. 2475,59 101,8 2520,15 31.12.06 р. 2520,15 100,9 2542,83 31.01.07 р. 2542,83 100,5 2555,54 28.02.07 р. 2555,54 100,6 2570,87 31.03.07 р. 2570,87 100,2 2576,01 30.04.07 р. 2576,01 100,0 2576,01 31.05.07 р. 2576,01 100,6 2591,47 30.06.07 р. 2591,47 102,2 2648,48 31.07.07 р. 2648,48 101,4 2685,56 31.08.07 р. 2685,56 100,6 2701,67 30.09.07 р. 2701,67 102,2 2761,11 31.10.07 р. 2761,11 102,9 2841,18 30.11.07 р. 2841,18 102,2 2903,69 31.12.07 р. 2903,69 102,1 2964,67 31.01.08 р. 2964,67 102,9 3050,65 29.02.08 р. 3050,65 102,7 3133,02 31.03.08 р. 3133,02 103,8 3252,08 30.04.08 р. 3252,08 103,1 3352,89 31.05.08 р. 3352,89 101,3 3396,48 30.06.08 р. 3396,48 100,8 3423,65 31.07.08 р. 3423,65 99,5 3423,65 31.08.08 р. 3423,65 99,9 3423,65 30.09.08 р. 3423,65 101,1 3461,31 31.10.08 р. 3461,31 101,7 3520,15 30.11.08 р. 3520,15 101,5 3572,95 Розмір заборгованості з урахуванням індексів інфляції за вказаний період з 07.12.2005 р. по 30.11.2008 р. складає 3572,95 грн., тобто втрати за інфляцією складають: 3572,95 – 2241,93 = 1331,02 грн. Згідно ст.1048 ч.1 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Тому у даному випадку застосовується не 3% річних, як передбачає ст.625 ч.2 ЦК України, а облікова ставка НБУ, яка складає: Початок періоду Кінець періоду %, річних 30.04.2008 12.0 % 01.01.2008 29.04.2008 10.0 % 01.06.2007 01.12.2007 8.0 % 10.06.2006 31.05.2007 8.5 % 10.08.2005 09.06.2006 9,5 % Таким чином, проценти від суми позики на момент звернення до суду складають: за період з 08.12.2005 р. по 09.06.2006 р. = 184 дня 2241,93 грн. Х (0,026% в день) х 184 дня = 107,25 грн. за період з 10.06.2006 р. по 31.05.2007 р. = 356 днів 2241,93 грн. х (0,02329 % в день) х 356 днів = 185,88 грн. за період з 01.06.2007 р. по 01.12.2007 р. =215 днів 2241,93 грн. х (0,02192% в день) х 215 днів = 105,66 грн. за період з 01.01.2008 р. по 29.04.2008 р. =120 днів 2241,93 грн. х (0,0274 % в день) х 120 днів = 73,71 грн. за період з 30.04.2008 р. по 15.12.2008 р. =231 день 2241,93 грн. х (0,0329 % в день) х 231 днів =170,38 грн. а всього за період прострочки: 107,25 грн. + 185,88 грн.+105,66 грн. +73,71 грн. +170,38 грн. = 642,88 грн. Оскільки домовленість сторін в даному випадку щодо періоду нарахування процентів відсутня, то згідно ст.1048 ч.1 п.2 ЦК України з боржника підлягає стягненню проценти щомісячно до дня повернення позики. З урахуванням вищевикладеного з відповідача підлягає стягненню: 4. сума основного боргу у розмірі 2241,93 грн.; 5. втрати пов’язані з інфляцієюї складають м1331,02 грн.; 6. проценти від суми позики на момент звернення до суду складає 642,88 грн., тобто загальна сума стягнення складає 4215,83 грн. Розрахунок заборгованості зроблений правильно. Згідно ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Ст.526 ЦК України передбачено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Таким чином, позов підлягає задоволенню. На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.525,526,1046-1050 ЦК України, ст.ст.10,11,27,31,57-60, 209,212,215,224,226 ЦПК України, суд,- В И Р І Ш И В : Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити повністю. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1: 2241,93 грн. – сума боргу; 1331,02 грн. – втрати пов’язані з інфляцією; 642,88 – сума відсотків від суми займу, а всього 4215,83 грн. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 81,00 грн. – судові витрати. Заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції позивачем може бути подано протягом 10 днів з дня проголошення рішення, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 10 днів з дня отримання його копії. Суддя Л.К.Калмикова http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/5203865

Справа № 22-36835 УКРАЇНА АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 03680, м. Київ, вул. Солом»янська, 2-а Головуючий у 1 інстанції- Плахотнюк К.Г. 2010 рік Доповідач- Ратнікова В.М. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 грудня 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м.Києва в складі: головуючого - Ратнікової В.М. суддів – Горелкіної Н.А. Панченка М.М. при секретарі- Погас О.А. розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Києві справу за апеляційною скаргою представника Кредитної спілки « Українська кредитно-фінансова група» ОСОБА_3 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 30 вересня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_4 до Кредитної спілки "Українська кредитно-фінансова група" про повернення внеску (вкладу), нарахованих відсотків, штрафних санкцій. Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з”явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів,- В С Т А Н О В И Л А: Рішенням Голосіївського районного суду м.Києва від 30 вересня 2010 року позов ОСОБА_4 до Кредитної спілки "Українська кредитно-фінансова група" про повернення внеску (вкладу), нарахованих відсотків, штрафних санкцій, задоволено. Стягнуто з Кредитної спілки "Українська кредитно-фінансова група" на користь ОСОБА_4 25 000, 00 грн. депозитного вкладу, відсотки за користування коштами в розмірі 5 606,25 грн., інфляційні витрати в розмірі 3 761, 94 грн., три відсотки річних у розмірі 1 115,78 грн., понесені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 354,83 грн., витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи в розмірі 120, 00 грн., а всього 35 958 (тридцять п"ять тисяч дев"ятсот п"ятдесят вісім) грн.. 79 коп. В апеляційній скарзі представник Кредитної спілки « Українська кредитно-фінансова група» ОСОБА_3 просила скасувати рішення Голосіївського районного суду м.Києва від 30 вересня 2010 року та залишити позовну заяву ОСОБА_4 без розгляду. Зазначала, що рішення суду ухвалене без повного та об»єктивного з»ясування обставин справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права. Так, в порушенні вимог п.6 ст. 207 ЦПК України, суд 1-ї інстанції, при наявності в договорі про залучення внеску ( вкладу) члена кредитної спілки на депозитний рахунок третейського застереження про розгляд спорів між сторонами в третейському суді та поданого в попередньому судовому засіданні заперечення представника відповідача проти розгляду справи в суді загальної юрисдикції, відмовив представнику відповідача в задоволенні клопотання про залишення позову без розгляду та ухвалив по справі рішення. Такі дії суду свідчать про його упередженість та необ»єктивність при розгляді справи. В судовому засіданні представник Кредитної спілки "Українська кредитно-фінансова група" повністю підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити. Представник позивача ОСОБА_4 проти доводів апеляційної скарги заперечував, посилаючись на те, що рішення суду є законним та обгрунтованим. Заслухавши доповідь судді Апеляційного суду м. Києва Ратнікової В.М., пояснення осіб, що з”явились в судове засідання, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обгрунтованість постановленого по справі рішення, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з слідуючих підстав. Судом встановлено, що між ОСОБА_4 та Кредитною спілкою"Українська кредитно-фінансова група" 30.07.2008 року було укладено договір №КВ - 02253/1910 про залучення внеску (вкладу) члена кредитної спілки на депозитний рахунок. Відповідно до умов договору, ОСОБА_4 вніс на рахунок КС "Українська кредитно-фінансова група" грошові кошти в сумі 25 000, 00 грн., що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру №5070 від 30.07.2008 року, виконавши свої зобов"язання за укладеним договором перед кредитною спілкою. Строк дії укладеного сторонами у справі договору про залучення внеску (вкладу) члена кредитної спілки на депозитний рахунок закінчився 30 серпня 2009 року. ОСОБА_4 18 серпня 2009 року звернувся до відповідача з вимогою повернення внесених ним коштів на депозитний рахунок та належних відсотків за умовами договору. Кредитна спілка не виконала свої зобов"язання перед позивачем, не повертає позивачу внесені ним на депозитний рахунок кошти , не сплачує відсотків за користування коштами. Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або до інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов"язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов»язання, на вимогу кредитора зобов»язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Задовольняючи позовні вимоги та стягуючи з Кредитної спілки "Українська кредитно-фінансова група" на користь ОСОБА_4 25 000, 00 грн. депозитного вкладу, відсотки за користування коштами в розмірі 5 606,25 грн., інфляційні витрати в розмірі 3 761, 94 грн., три відсотки річних у розмірі 1 115,78 грн., суд 1-ї інстанції посилався на те, що строк дії договору закінчився 30 серпня 2009 року, відповідач в порушенні вимог закону не виконує взяті на себе зобов»язання по договору №КВ - 02253/1910 про залучення внеску (вкладу) члена кредитної спілки на депозитний рахунок від 30.07.2008 року, порушене право підлягає захисту шляхом стягнення з відповідача на користь позивача суми депозитного вкладу та відсотків за користування вкладом, а також стягненню підлягають інфляційні витрати та 3 % річних за період прострочення відповідачем виконання своїх зобов»язань по договору. Колегія суддів вважає, що такі висновки суду зроблені на підставі повного та об»єктивного дослідження наданих доказів та в повній мірі відповідають вимогам закону. Так, згідно умов п. 2.6. укладеного між сторонами договору, спілка зобов"язалася повернути члену кредитної спілки суму внеску, а також сплатити нараховані на внесок проценти в день визначений п.1.1. цього договору в якості закінчення строку внеску, а п.1.1. цього ж договору визначено закінчення строку його дії 30 серпня 2009 року. Пунктом 4.1. договору про залучення внеску (вкладу) члена кредитної спілки на депозитний рахунок №КВ-02253\1910 від 30.07.2008 року передбачено, що у випадку порушення умов цього договору, сторони несуть відповідальність згідно чинного законодавства України, а п. 4.2. визначено, що порушенням умов цього договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього договору. Відповідач, всупереч вимогам договору та закону , не повернув позивачу вклад та обумовлені договором відсотки по вкладу , а тому, відповідно до вимог ст.. 525, 526, ч.2 ст. 625 ЦК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 25 000, 00 грн. депозитного вкладу, відсотки за користування коштами в розмірі 5 606,25 грн., інфляційні витрати в розмірі 3 761, 94 грн., три відсотки річних у розмірі 1 115,78 грн. Доводи апеляційної скарги про те, що рішення суду підлягає скасуванню з залишенням позовної заяви без розгляду, оскільки між сторонами в п. 5.2 договору досягнуто угоди про передачу спору на вирішення Третейського суду, представник відповідача в попередньому судовому засіданні та в інших судових засіданнях заявляв клопотання про залишення позову без розгляду з цих підстав відповідно до вимог п.6 ч.1 ст. 207 ЦПК України, проте суд, в порушенні вимог закону розглянув спір по суті, правильність висновків суду не спростовують та не є підставою для скасування правильного по суті рішення. Крім того, умова договору про передачу справи на розгляд Третейського суду є нікчемною, оскільки в ньому не визначено конкретно на розгляд якого Третейського суду передаються спори, що виникають з договору укладеного між сторонами. Безпідставними є також доводи апеляційної скарги щодо допущеної судом 1-ї інстанції неповноти з»ясування дійсних обставин справи, дослідження наданих доказів та упередженості суду при розгляді справи, оскільки суд повно та об»єктивно з»ясував дійсні обставини справи, дослідив надані сторонами докази та дав їм вірну правову оцінку. Тому, колегія суддів вважає, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним доказам, обставинам справи і підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається На підставі викладеного та керуючись ст..ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,- У Х В А Л И Л А : Апеляційну скаргу представника Кредитної спілки « Українська кредитно-фінансова група» ОСОБА_3 відхилити. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 30 вересня 2010 року залишити без зміни. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги. Головуючий: Судді: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13361527

Справа 22а-10088 Головуючий у 1 інстанції Костенко В.В Доповідач Соколан Н.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 липня 2006 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі: Головуючого судді Неклеси В.І. Суддів Соколан Н.О., Братіщевої Л.А. При секретарі Чубіній А.В. За участю розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову від 3 квітня 2006 року Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління житлово-комунального господарства виконкому Криворізької міської ради про стягнення матеріальної та моральної шкоди у зв'язку із порушенням Закону України «Про звернення громадян» ВСТАНОВИЛА: Постановою від 3 квітня 2006 року Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу частково задоволений адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління житлово-комунального господарства виконкому Криворізької міської ради про стягнення матеріальної та моральної шкоди у зв'язку із порушенням Закону України «Про звернення громадян». Визнано неправомірною бездіяльність Управління житлово-комунального господарства виконкому Криворізької міської ради щодо вирішення звернення ОСОБА_1. Стягнуто з відповідача на користь позивача витрати 1 грн 75 коп та 3 грн 40 коп. В іншій частині позову ОСОБА_1 відмовлено. В апеляційній скарзі позивач ставить питання про скасування постанови Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 3.04.2006 року в частині відмови в стягненні моральної шкоди та ухвалені нової постанови про задоволення позову в цій частині, оскільки судом порушені норми матеріального права. Перевіривши законність та обгрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає що апеляційна скарга піддягає задоволенню , а постанова скасуванню в частині відмови в стягнені моральної шкоди та ухваленню нової постанови з наступних підстав. Суд першої інстанції ухваливши постанову дійшов до правильного висновку, визнавши неправомірною бездіяльність Управління житлово-комунального господарства виконкому Криворізької міської ради щодо вирішення звернення ОСОБА_1. Однак, відмовляючи в позові про стягнення моральної шкоди суд не звернув увагу та не дав оцінки позовним вимогам, які викладені в позовній заяві на а.с. 23, де позивач обґрунтовує позов про стягнення моральної шкоди,тому дійшов не правильного висновку, оскільки статею 25 Закону України «Про звернення громадян» передбачено стягнення моральної шкоди громадянину на його вимогу і в порядку, встановленому чинним законодавством, завданої неправомірними діями посадових осіб при розгляді скарги. Стаття 10-1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної(немайнової) шкоди № 4 від 31.03.1995року (із наступними змінами і доповненнями) передбачено, що при розгляді справ за позовами про відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 56 Конституції України, при встановленні факту заподіяння моральної шкоди бездіяльністю органу місцевого самоврядування або його посадовими особами при здійсненні своїх повноважень, моральна шкода підлягає відшкодуванню за рахунок держави або органів місцевого самоврядування. З урахуванням обсягу моральних страждань, інтенсивності та довго тривалості моральних страждань, конкретних обставин по справі, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, колегія суддів вважає необхідним стягнути моральну шкоду з відповідача на користь позивача в розмірі 40 гривень. Керуючись ч 2 ст.205,207 КАС України, колегія суддів ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Постанову Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від З квітня 2006 року в частині відмови в стягненні моральної шкоди скасувати. Позов ОСОБА_1 до Управління житлово-комунального господарства виконкому Криворізької міської ради про стягнення моральної шкоди зодовольнити частково. Стягнути з Управління житлово-комунального господарства виконкому Криворізької міськради на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 40 грн., в іншій частині цих позовних вимог відмовити. Постанову суду в іншій частині залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого Адміністративного Суду України протягом одного місяця з дня проголошення. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/173702

Розглядаючи справу за позовом про відшкодування моральної шкоди, заподіяної неправомірними діями або рішеннями органу чи посадової особи при розгляді скарги, суд зробив правильний висновок про те, що розмір відшкодування такої моральної шкоди не може визначатися відповідно до вимог ст. 4401 ЦК України 1963 р., якою встановлено мінімальний розмір відшкодування заподіяної моральної шкоди Ухвала Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 19 серпня 2004 р. (в и т я г) У серпні 2001 р. Р., Б., О. та інші звернулися до суду з позовом до відкритого акціонерного товариства «Кримавіабуд» (далі — ВАТ) щодо бездіяльності посадових осіб та просили відшкодувати заподіяну їм моральну шкоду, обгрунтовуючи свої вимоги тим, що у травні 2001 р. вони звернулися з письмовою заявою до голови правління ВАТ з проханням оформити документи для отримання ордерів і перепрописки та надати їм письмову відповідь. Однак на порушення норм Закону від 2 жовтня 1996 р. № 393/96-ВР «Про звернення громадян» (далі — Закон) голова правління відповіді їм не надав. Залізничний районний суд м. Сімферополя рішенням від 19 червня 2002 р. позов задовольнив: постановив стягнути з відповідача на користь позивачів для відшкодування моральної шкоди по 2 тис. грн. кожному. Апеляційний суд Автономної Республіки Крим ухвалою від 13 січня 2003 р. рішення районного суду в частині стосовно відшкодування моральної шкоди змінив та постановив стягнути на користь кожного з позивачів по 200 грн. На зазначену ухвалу надійшла касаційна скарга Р., в якій порушено питання про скасування ухвали, з посиланням на неправильне застосування судом норм матеріального права, зокрема ст. 4401 ЦК. Розглянувши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вирішила, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав. Суд першої інстанції, встановивши факт порушення відповідачем прав позивачів, передбачених Законом, обгрунтовано дійшов висновку про право останніх на відшкодування моральної шкоди. Апеляційний суд, діючи в межах своїх повноважень і з урахуванням фактичних обставин справи, зменшив розмір стягуваної моральної шкоди до 200 грн. кожному з позивачів. Посилання в касаційній скарзі на порушення судом ст. 4401 ЦК, згідно з якою розмір відшкодування моральної шкоди не може бути визначений судом меншим від п’яти мінімальних розмірів заробітної плати, безпідставне. Як встановив суд першої інстанції, відповідач порушив право позивачів на одержання відповіді, передбачене Законом. Статтею 25 Закону встановлено право громадян на відшкодування моральних збитків, завданих неправомірними діями посадових осіб при розгляді скарг. Розмір такого відшкодування визначається судом у грошовому виразі. Зазначена норма не визначає нижніх або верхніх обмежень такого розміру. Оскільки правовідносини, що виникли між позивачами і відповідачем, врегульовані спеціальним законодавством, то застосування ст. 4401 ЦК при визначенні розміру відшкодування моральних збитків (шкоди) до них неможливе. Зважаючи на такі обставини та керуючись ст. 334 ЦПК, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу Р. відхилила, а ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 13 січня 2003 р. залишила в силі.

№ 2-5688/09 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 8 грудня 2009 року м. Київ Голосіївський районний суд міста Києва у складі: головуючого - судді Мазурик О.Ф., секретаря Коруни О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Кредитної спілки «Українська кредитна-фінансова група» про розірвання договору, повернення вкладу та стягнення моральної шкоди, В С Т А Н О В И В : В вересні 2009 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом, уточненим в подальшому, до Кредитної спілки «Українська кредитно-фінансова група» (далі - КС «Українська кредитно-фінансова група», Кредитна Спілка) про дострокове розірвання договору про залучення внеску (вкладу) члена кредитної спілки на депозитний рахунок, повернення вкладу та стягнення моральної шкоди. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 23 березня 2009 року між нею та відповідачем укладено договір № КВ-2620 про залучення внеску (вкладу) члена кредитної спілки на депозитний рахунок. Зазначила, що вона має право достроково розірвати договір. На її неодноразові заяви про переоформлення договору на меншу суму відповідач відповіді не дав. У судовому засіданні позивач підтвердила зазначені в позові обставини, підтримала уточнені позовні вимоги та просила суд достроково розірвати договір № КВ-2620 про залучення внеску (вкладу) члена кредитної спілки на депозитний рахунок та стягнути з відповідача суму депозитного вкладу 3 400 грн. 00 коп. Крім того пояснила, що внаслідок халатного відношення до займаної посади голови правління Кредитної спілки «Українська кредитно-фінансова група» їй завдано моральної шкоди, яка полягає в тому, що вона не в змозі скористатися своїми внесеними коштами і це спричинило їй значних душевних страждань та незручностей. Представник відповідача у судовому засіданні позов визнав у повному обсязі та пояснив, що відповідач згоден вирішити питання мировим шляхом та запропонував позивачці з’явитися в офіс відповідача для отримання коштів. Позивач вирішити питання мировим шляхом відмовилась. Наполягала на тому, що б моральну шкоду стягнули з відповідача не у твердій грошовій сумі, а саме у розмірі двох посадових окладів голови правління Кредитної спілки «Українська кредитно-фінансова група». Заслухавши позивача та представника відповідача, повно та всебічно з’ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх наявними у справі письмовими доказами, суд дійшов висновку, що заявлений позов підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно ч. 2 ст. 1 Закону України «Про кредитні спілки» від 20 грудня 2001 року (далі – Закон) кредитна спілка є фінансовою установою, виключним видом діяльності якої є надання фінансових послуг, передбачених законом. Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону кредитна спілка, відповідно до свого статуту залучає на договірних умовах внески (вклади) своїх членів на депозитні рахунки як у готівковій так і в безготівковій формі. З матеріалів справи вбачається, що 23.03.2009 року ОСОБА_1 як член кредитної спілки «Українська кредитно-фінансова група» та Кредитна спілка «Українська кредитно-фінансова група» в особі заступника голови правління Грузинського В.А. уклали договір № КВ-2620 про залучення внеску (вкладу) члена кредитної спілки на депозитний рахунок (далі –Договір) (а.с. 3-4). Частиною 2 ст. 23 Закону України «Про кредитні спілки» передбачено, що кожний член кредитної спілки має право одержати належні йому кошти, зазначені в частині першій цієї статті, у порядку і строки, які визначені відповідно до частини сьомої статті 10 цього Закону, статуту кредитної спілки або укладеними з членом кредитної спілки договорами. Відповідно п. 1.1. вказаного договору Кредитна Спілка прийняла на депозитний рахунок Спілки на умовах строковості, зворотності та платності кошти в розмірі 3 400 грн. на строк до 23 квітня 2010 року. Згідно з п. 3.3.1 Договору член Кредитної Спілки має право в будь-який час достроково розірвати цей договір, письмово попередивши про це Спілку. В такому випадку Кредитна Спілка протягом 20 днів з моменту отримання відповідного письмового повідомлення повертає члену Кредитної Спілки внесок та здійснює всі необхідні розрахунки щодо сплати належних члену Кредитної Спілки процентів, в порядку визначеному п. 2.3 цього Договору. Судом встановлено, що ОСОБА_1 неодноразово зверталася із письмовою заявою до відповідача про дострокове розірвання договору та повернення вкладу, але відповіді не отримала (а.с. 21-23). Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що було порушено право позивача, а тому позовні вимоги про дострокове розірвання договору та повернення вкладу підлягають задоволенню. У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов’язання внаслідок односторонньої відмови від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов’язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України). Судом встановлено, що в зв’язку з неповерненням вкладу позивачці, для якої кошти в розмірі 3 400 грн. є значною сумою, були спричинені душевні страждання та нервові хвилювання, а тому суд дійшов висновку, що їй безумовно було спричинено моральну шкоду. Вирішуючи питання щодо розміру позовних вимог суд виходив із принципу диспозитивності. Оскільки позивачка наполягала на стягненні з відповідача моральної шкоди у розмірі двох посадових окладів голови правління Кредитної спілки, а відповідач проти вказаного розміру не заперечував, суд вважає, що з відповідача підлягає стягненню на користь позивача моральна шкода у розмірі визначеному позивачем. Відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею документально підтверджені судові витрати. Згідно з ч. 3 ст. 88 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. З матеріалів справи вбачається, що при звернені до суду позивачкою сплачено на інформаційно - технічне забезпечення розгляду справи 35 грн. А тому вказані та підтверджені витрати позивача підлягають стягненню з відповідача. Судовий збір у сумі 59 грн. 50 коп. ( 51 грн. + 8,50 грн.) та витрати на інформаційно – технічне забезпечення розгляду справи у сумі 85 грн. підлягають стягненню з відповідача у дохід держави. На підставі Закону України «Про кредитні спілки», ст.ст. 526, 611 ЦК України, та керуючись ст. 8, 36, 57-60, 88, 208, 209, 212-215, 218, 223, ЦПК України, суд В И Р І Ш И В : Позов ОСОБА_1 до Кредитної спілки «Українська кредитна-фінансова група» про розірвання договору, повернення вкладу та стягнення моральної шкоди задовольнити. Розірвати договір № КВ-2620 про залучення внеску (вкладу) члена кредитної спілки на депозитний рахунок укладений 23 березня 2009 року між Кредитною спілкою «Українська кредитна-фінансова група» та ОСОБА_1. Стягнути з Кредитної спілки «Українська кредитна-фінансова група» на користь ОСОБА_1 внесок (вклад) в розмірі 3 400 (три тисячі чотириста) грн. Стягнути з Кредитної спілки «Українська кредитна-фінансова група» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі двох посадових окладів Голови правління кредитної спілки «Українська кредитна-фінансова група». Стягнути з Кредитної спілки «Українська кредитна-фінансова група» на користь ОСОБА_1 витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 35 грн. Стягнути з Кредитної спілки «Українська кредитна-фінансова група» у дохід держави судовий збір у розмірі 59 (п’ятдесят дев’ять) грн. 50 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 85 (вісімдесят п’ять) грн. Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Голосіївський районний суд м. Києва шляхом подання заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів з дня проголошення рішення та апеляційної скарги протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження або шляхом подання апеляційної скарги без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо буде подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційну скаргу не буде подано у встановлений строк, рішення набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Суддя http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/7124640