ANTIRAID

Справа № 22ц – 14109 /2010року АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ Головуючий по 1-й інстанції: Чернюк В.Д. Суддя-доповідач: Панченко О.О. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 грудня 2010 року м. Полтава Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі: Головуючого судді: Панченка О.О. Суддів: Триголова В.М., Бондаревської С.М. при секретарі: Амеліній М.В. розглянувши у відкритому судовому засідання в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою заступника директора Полтавської обласної філії Публічного акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль” на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 30 вересня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль” про дострокове розірвання договорів на вклади і стягнення грошових сум та за позовом Публічного акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль” до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсним договорів на вклади , - В С Т А Н О В И Л А : В квітні 2009 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ВАТ “Райффайзен Банк Аваль” про дострокове розірвання договорів на вклади і стягнення грошових сум. Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 14 травня 2008 року він у приміщенні службового кабінету начальника Миргородського відділення ПАТ “Райффайзен Банк Аваль” - ОСОБА_5 уклав з відповідачем два договори № 20/02-02/8 та №20/02-02/9 на вклад “Універсальний” (без пролонгації) на підставі яких передав готівкою 11700 доларів США та ще 1000 доларів США терміном на 12 місяців під відсоткову ставку – 25 % річних, а згодом передав відповідачу 25700 грн. терміном на 12 місяців під відсоткову ставку – 27 % річних. У зв?язку з цим на підтвердження отримання коштів одержав від ОСОБА_5 відповідні прибуткові касові ордери та прибуткові валютні ордери з необхідними підписами та скріплені печаткою. У свою чергу ПАТ “Райффайзен Банк Аваль” звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 та ОСОБА_4 про визнання договорів на вклади недійсними з підстав недотримання встановленої законодавством для їх укладання форми. Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 30 вересня 2010 року позов ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль” ( 01011, м. Київ, вул. Лєскова, 9, код ЄДРПОУ 14305909 ) на користь ОСОБА_4 в рахунок повернення депозитних вкладів: по Договору № 20/02-02/8 на вклад Універсальний від 14 травня 2008 року 12700 долврів США та 1238, 25 доларів США відсотків по цьому вкладу, а всього стягнуто за даним договором 13938 доларів 25 центів США; по Договору № 20/02-02/9 на вклад Універсальний від 14 травня 2008 року 25700 гривень та 3855 гривень відсотків по цьому вкладу, а всього стягнуто за даним договором 29555 гривень. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль” на користь ОСОБА_4 в рахунок відшкодування витрат по оплаті інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи 30 грн. та на користь держави в рахунок оплати судового збору 1398, 06 грн. і 7,50 грн. в рахунок доплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи, неповно сплачених позивачем на час подачі позову в суд. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_4 до ПАТ “Райффайзен Банк Аваль” – відмовлено. У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль” до ОСОБА_5 та ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів № 20/02-02/9 та №20/02-02/8 на вклад “Універсальний” (без пролонгації) від 14 травня 2008 року – відмовлено. Не погодившись з рішенням суду заступник директора Полтавської обласної філії Публічного акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль” подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції змінити та відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 з підстав порушенням норм процесуального та матеріального права. Зокрема, вказує на невідповідність наданого позивачем прибуткового ордеру, який не може бути оцінений судом як належний доказ внесення готівки на депозитний рахунок. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції вірно встановлено, що 14 травня 2008 року між позивачем ОСОБА_4 та ВАТ “Райффайзен Банк Аваль” ( згідно рішення Загальних Зборів акціонерів № 3б-45 від 14 жовтня 2009 року ПАТ “Райффайзен Банк Аваль”) у приміщенні службового кабінету начальника Миргородського відділення ПАТ “Райффайзен Банк Аваль” - ОСОБА_5 було укладено два договори № 20/02-02/8 та №20/02-02/9 на вклад “Універсальний” (без пролонгації ) на підставі яких ОСОБА_4 загалом передав готівкою 12700 доларів США та 25700 грн. На підтвердження отримання банком коштів одержав від ОСОБА_5 відповідні прибуткові касові ордери та прибуткові валютні ордери від 14.05.-, 24.06.-, 01.08.-, 22.08.2008 року. Посилаючись на відмову банка виконати свої зобов’язання за вказаними депозитними договорами, просив суд достроково їх розірвати та стягнути на його користь 25700 гривень грошового вкладу, 27 % річних від суми вкладу та 12700 доларів США з 25% річних від суми вкладу. Натомість ПАТ “Райффайзен Банк Аваль” просило у позові до ОСОБА_5 та ОСОБА_4 спірні договори на вклади визнати недійсними, оскільки не додержана форма їх укладення, вони не зареєстровані і не обліковуються в установі банку. Так, згідно з ст.1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. Відповідно до пункту 8 Інструкції про касові операції у банках України після завершення приймання готівки клієнту видається квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Передбачені угодою банківського вкладу кошти позивачем в касу банку не вносилися, а були передані начальнику Миргородського відділення Полтавської обласної дирекції ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» ОСОБА_5 за прибутковими ордерами. Згідно з ч.4 ст. 95 ЦК України керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданою нею довіреності. Спірні договори були підписані від імені банку повноважною особою – начальником Миргородського відділення Полтавської обласної дирекції ПАТ “Райффайзен Банк Аваль” ОСОБА_5, якій такі повноваження були надані довіреністю від 27.12.2006 року. Окрім того, виконання підписів та рукописних записів на спірних договорах та ордерах саме ОСОБА_5 підтверджується висновками судово-почеркознавчої експертизи №6427 від 30.10.2009 року. З урахуванням викладеного, судом вірно зроблено висновки про додержання письмової форми спірних договорів банківського вкладу та відмову у задоволенні позовних вимог ПАТ “Райффайзен Банк Аваль” про визнання їх недійсними. Відповідно до ч.2 ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. З цих підстав та з урахуванням діючих на момент укладення договорів процентних ставок висновок місцевого суду про порушення відповідачем прав позивача є правильним, а рішення в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_4 про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» коштів обґрунтованим. За таких обставин, судова колегія дійшла до висновку, що порушень норм матеріального та процесуального права, які б могли призвести до зміни чи скасування рішення Автозаводського районного суду м.Кременчука від 08 червня 2010 року та задоволення апеляційної скарги не встановлено. Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів -, УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу заступника директора Полтавської обласної філії Публічного акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль” – відхилити. Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 30 вересня 2010 року – залишити без змін. Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий (підпис) Судді : (підписи) ВІРНО: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13438086

По этому поводу я уже не однократно говорил. Узагальнення - это частное мнение Лучпеника и главного консультанта Мельника. Ну дали им денег и написали за них узагальнення. Это говорит только о не грамотности судьи. На возражение, что постановление пленума по потребителям от 97 года, можете всегда сказать, что в 2009 есть постановление пленума о решении в гражданском процессе, гда четко установлено, что решение по валюте необходимо выносить в гривне по курсу на момент принятия решения, а вундеркинд Луспеник с Мельником или кто там еще неграмотный написали, что выносить нужно в валюте. Если судья не хочет принимать законное решения и Вас услышать он найдет реферат первокурсника юрфака и будет на него ссылаться, говоря, что это написал праправнук Вышинского или Берии, которых он очень уважает. Судьи прекрасно понимают, что таким образом эта проблема не решиться, а исков становится все больше и при этом они никак не могут понять, почему они отказывают, а люди все равно подают по этим же основаниям. И это их довольно сильно пугает, ведь в конце концов победит же правда и кому то придется за весь этот беспредел ответить.

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 червня 2010 р. № 2/315 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Козир Т.П. –головуючого, Малетича М. М., Мамонтової О. М., за участю представників: позивача –Середюка С. М. дов. № 03-09 від 17.03.2010 року, відповідача –Довбні К. О. дов. № 1-4-3824/1 від 23.11 2009 року, розглянувши касаційну скаргу приватного підприємства «СВІТ» на постанову Київського апеляційного господарського суду від 4 лютого 2010 року у справі господарського суду м. Києва за позовом приватного підприємства «СВІТ»до ВАТ «Комерційний банк «Даніель», 3-я особа –ОСОБА_6, про дострокове розірвання договорів поруки та іпотеки, У С Т А Н О В И В: У листопаді 2009 року приватне підприємство «СВІТ» звернулось до господарського суду з позовом до ТОВ «Комерційний банк «Даніель», 3-я особа –ОСОБА_6, про розірвання іпотечного договору, укладеного між сторонами 29 березня 2007 року, та про розірвання договору поруки № 924-04 від 29 березня 2007 року. У позовній заяві зазначив, що відповідач та третя особа без його відома та погодження внесли зміни до кредитного договору в частині підвищення відсоткової ставки, тобто, незаконно збільшили обсяг відповідальності поручителя. Рішенням господарського суду м. Києва від 8 грудня 2009 року позов задоволено. Розірвано іпотечний договір від 29 березня 2007 року, укладений між приватним підприємством «СВІТ» та ТОВ «Комерційний банк «Даніель». Розірвано договір поруки № 924-04 від 29 березня 2007 року, укладений між приватним підприємством «СВІТ» та ТОВ «Комерційний банк «Даніель». Постановою Київського апеляційного господарського суду від 4 лютого 2010 року рішення господарського суду скасовано. У позові відмовлено. У касаційній скарзі приватне підприємство «СВІТ» просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції ст.ст. 16, 20, 559 ч.1, 653 ч.2 ЦК України та ст.20 ГК України. Наполягає на тому, що він має право вимагати розірвати спірні угоди і припинити правовідносини поручительства та іпотеки внаслідок збільшення обсягу його відповідальності як поручителя без його згоди на те. У судове засідання не з'явилась 3-я особа, про причини неявки суд не повідомила. Враховуючи, що про час і місце розгляду справи сторони повідомлені належним чином, суд вважає за можливе розглянути касаційну скаргу за її відсутності. Вислухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, вивчивши матеріали справи, Вищий господарський суд України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником. Відповідно до ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання, а також у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Як встановлено судом, 29 березня 2007 року між відповідачем та третьою особою був укладений кредитний договір № Т-964-КЗН, за яким відповідач надав третій особі кредит у сумі 277000 доларів США, а позичальник зобов’язався повернути кредит у термін до 28 березня 2014 року включно, щомісячно сплачувати відсотки за користування кредитом в розмірі 13,5 річних, сплатити одноразову комісію за управління кредитом в розмірі 0,5 відсотка від його суми, а також неустойку в розмірах і випадках, встановлених договором. За пунктом 4.2 кредитного договору зобов’язання за цим договором забезпечується договором поруки з приватним підприємством «СВІТ». 29 березня 2007 року між сторонами було укладеного договір поруки № 924-04, за яким поручитель –позивач забезпечує вимоги банка, які витікають з кредитного договору, а саме: повернення кредиту в розмірі 277000 доларів США, сплату процентів за користування кредитом в розмірі 13,5 відсотків річних, одноразової комісії за управління кредитом в розмірі 0,5 відсотків від суми наданого кредиту, а також штрафів та пені. Також сторони уклали договір іпотеки, за яким позивач передав, а відповідач прийняв в іпотеку нерухоме майно, а саме: земельну ділянку площею 1,500 га, розташовану в Бориспільському районі Київської області на території Дударківської сільради, кадастровий номер 3220883601:01:029:0002. Пунктом 1.1 договору іпотеки сторони визначили, що іпотека забезпечує повне виконання позичальником зобов’язань перед відповідачем, які виникають із кредитного договору, в строки та на умовах, визначених кредитним договором, а також штрафи та пені у розмірі та випадках, передбачених кредитним та цим договорами, з врахуванням змін та доповнень до кредитного та цього договору якщо такі будуть прийняті. У подальшому до кредитного договору внесено ряд істотних змін, зокрема, розмір кредиту був збільшений на 240000 доларів США, а додатковою угодою від 15 липня 2008 року розмір відсоткової ставки за користування кредитом за період з 15 липня 2008 року по 28 березня 2014 року підвищений на 3 відсотки річних –до 16,5 відсотків річних. При цьому збільшення обсягу відповідальності поручителя на 3 відсотки річних з позивачем обумовлено не було. Враховуючи, що в даному випадку внаслідок підвищення відсоткової ставки за користування кредитом на 3 відсотки річних без згоди поручителя істотно збільшився обсяг відповідальності позивача, місцевий господарський суд повно з’ясував обставини справи, правильно застосував норми матеріального і процесуального права, прийшов до юридично обґрунтованого висновку про наявність підстав для припинення поруки і розірвання іпотечного договору з поручителем та підставно задовольнив позов. За таких обставин постанова суду апеляційної інстанції є помилковою та підлягає скасуванню, а рішення місцевого господарського суду законне та обґрунтоване, а тому зміні чи скасуванню не підлягає. Керуючись ст. ст. 1115, 1117 –1119, 11111 ГПК України, Господарського процесуального кодексу України, суд П О С Т А Н О В И В: Касаційну скаргу задовольнити. Скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 4 лютого 2010 року. Рішення господарського суду м. Києва від 8 грудня 2009 року залишити без зміни. Згідно ст.ст. 125, 129 Конституції України, рішення Конституційного Суду України від 11 березня 2010 року та президії Вищого господарського суду України від 30 березня 2010 року постанова Вищого господарського суду України касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий Т. Козир Судді М. Малетич О. Мамонтова http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/10591097

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 липня 2010 р. № 39/291пн Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Головуючого Кота О.В. суддів Шевчук С.Р. (доповідач) Демидової А.М. розглянувши касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства " Комерційний банк "Промекономбанк" на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 02.03.2010р. у справі №39/291пн за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до 1. Відкритого акціонерного товариства " Комерційний банк "Промекономбанк" 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Нові природоохоронні технології" про визнання відсутнім права та припинення правовідносин В судовому засіданні взяли участь представники : - позивача: ОСОБА_5 дов. від 07.10.2009р. - відповідача-1: Краснов О.В. дов. від 25.02.10р.; Сватанов Є.О. дов. від 02.04.10р. - відповідача-2: не з'явились; ВСТАНОВИВ: В жовтні 2009 року фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до господарського суду з позовом до відкритого акціонерного товариства " Комерційний банк "Промекономбанк" та товариства з обмеженою відповідальністю "Нові природоохоронні технології" про: - визнання відсутнім права відкритого акціонерного товариства " Комерційний банк "Промекономбанк" на застосування до Фізичної особи-підриємця ОСОБА_4 відповідальності за невиконання товариством з обмеженою відповідальністю "Нові природоохоронні технології" зобовязань за кредитним договором №46-2006/к від 27.12.2006р. на підставі договору поруки від 08.08.2008р; - визнання відсутнім права відкритого акціонерного товариства комерційний банк з іноземними інвестиціями «Промекономбанк» на застосування до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 відповідальності за невиконання товариством з обмеженою відповідальністю «Нові природоохоронні технології» зобов'язань за кредитним договором № 46 - 2006/к від 27.12.2006р. на підставі договору іпотеки № 78/ИП від 27.12.2006р. - припинення з 30.09.2008р. правовідносин між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 та відкритим акціонерним товариством комерційний банк з іноземними інвестиціями «Промекономбанк», які виникли на підставі договору поруки від 08.08.2008р., укладеному в забезпечення виконання товариством з обмеженою відповідальністю «Нові природоохоронні технології»зобов'язань за кредитним договором № № 46 - 2006/к від 27.12.2006р. - припинення з 28.12.2007р. правовідносин між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 та відкритим акціонерним товариством комерційний банк з іноземними інвестиціями «Промекономбанк», які виникли на підставі договору іпотеки № 78/ИП від 27.12.2006р., укладеному в забезпечення виконання товариством з обмеженою відповідальністю «Нові природоохоронні технології»зобов'язань за кредитним договором № № 46 - 2006/к від 27.12.2006р. - визнання відсутнім права відкритого акціонерного товариства комерційний банк з іноземними інвестиціями «Промекономбанк» вимагати та отримувати від фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 виконання грошового обов'язку за кредитним договором № 46 - 2006/к від 27.12.2006р., укладеним між відкритим акціонерним товариством комерційний банк з іноземними інвестиціями «Промекономбанк»та товариством з обмеженою відповідальністю «Нові природоохоронні технології». - визнання відсутнім права відкритого акціонерного товариства комерційний банк з іноземними інвестиціями «Промекономбанк» утримувати під обтяженнями та обмеженнями майно фізичної особи - підприємця ОСОБА_4, раніше передане в іпотеку за договором іпотеки № 78/ИП від 27.12.2006р. укладеним в забезпечення виконання товариством з обмеженою відповідальністю «Нові природоохоронні технології»зобов'язань за кредитним договором № № 46 - 2006/к від 27.12.2006р. Рішенням господарського суду Донецької області від 07.12.2009р.у справі №39/291пн (суддя Морщагіна Н.С.) позовні вимоги задоволено частково: - визнано відсутнім право відкритого акціонерного товариства комерційного банку з іноземним капіталом “Промекономбанк” на застосування до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 відповідальності за невиконання товариством з обмеженою відповідальністю “Нові природоохоронні технології” зобов’язань за кредитним договором № 46-2006/к від 27.12.2006р. на підставі договору поруки від 08.08.2008р.; - визнано відсутнім право відкритого акціонерного товариства комерційного банку з іноземним капіталом “Промекономбанк” на застосування до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 відповідальності за невиконання товариством з обмеженою відповідальністю “Нові природоохоронні технології” зобов’язань за кредитним договором № 46-2006/к від 27.12.2006р. на підставі договору іпотеки № 78/ИП від 27.12.2006р.; - визнано відсутнім право відкритого акціонерного товариства комерційного банку з іноземним капіталом “Промекономбанк” вимагати та отримувати від фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 виконання грошового обов’язку за кредитним договором № 46-2006/к від 27.12.2006р., укладеним між відкритим акціонерним товариством комерційним банком “Промекономбанк” та товариством з обмеженою відповідальністю “Нові природоохоронні технології”. - визнано відсутнім право відкритого акціонерного товариства комерційного банку з іноземним капіталом “Промекономбанк” утримувати під обтяженням та обмеженнями майно фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 передане в іпотеку за договором іпотеки № 78/ИП від 27.12.2006р., укладеним в забезпечення виконання товариством з обмеженою відповідальністю “Нові природоохоронні технології” зобов’язань за кредитним договором № 46-2006/к від 27.12.2006р.; - стягнуто з відкритого акціонерного товариства комерційного банку з іноземним капіталом “ПРОМЕКОНОМБАНК” м. Донецьк на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 м. Донецьк витрати за державним митом в сумі 56,67 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 157,33грн. - провадження у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 м. Донецьк до товариства з обмеженою відповідальністю “Нові природоохоронні технології” м. Донецьк припинено. В іншій частині позовних вимог –відмовлено. Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 02.03.2010р. (головуючий Волков Р.В., судді Запорощенко М.Д., Новікова Р.Г.) вказане рішення суду залишено без змін. Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, відкрите акціонерне товариство "Комерційний банк "Промекономбанк" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та провадження по справі припинити. У відзиві ОСОБА_4 доводи касаційної скарги не визнає, оскаржувані судові акти вважає законними та обґрунтованими, а тому просить касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства" Комерційний банк "Промекономбанк" залишити без задоволення, а оскаржувані постанову Донецького апеляційного господарського суду від 02.03.2010р. та рішення господарського суду Донецької області від 07.12.2009р. –залишити без змін. Товариство з обмеженою відповідальністю "Нові природоохоронні технології" не реалізувало процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення було повідомлено належним чином. Перевіривши доводи касаційної скарги та доповнення до неї, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного. Попередніми судовими інстанціями встановлено, що 27.12.2006р. між відкритим акціонерним товариством комерційним банком з іноземним капіталом “ПРОМЕКОНОМБАНК” (Кредитор; відповідач-1) та товариством з обмеженою відповідальністю “Нові природоохоронні технології” (Позичальник; відповідач-2), укладено кредитний договір № 46-2006/К згідно п.1.1 якого, кредитор зобов'язався надати позичальнику кредит у вигляді відкличної кредитної лінії з лімітом 3 500 000,00 грн. в строк до 26.12.2008р. в обмін на зобов'язання позичальника по поверненню кредиту, сплаті процентів, комісійної винагороди в обумовлені цим договором строки. Додатковими угодами №1 від 13.11.2007р., № 2 від 28.12.2007р., № 3 від 17.01.2008р. до кредитного договору ліміт кредитної лінії за договором № 46-2006/К збільшувався та згідно Додаткової угоди №6 був збільшений до 14 050 000,00грн. Додатковою угодою № 4 від 29.01.2008р. до Кредитного договору сторони домовилися внести зміни до п. 1.3 Договору, виклавши його в наступній редакції: "Строк повернення кредиту згідно графіку зниження ліміту (додаток 5), але не пізніше 12.11.2010р." та додатково погодили розмір комісійної винагороди, що підлягає сплаті Позичальником за організацію Банком фінансування. Додатковою угодою № 5 від 27.02.2008 р. до Кредитного договору визнано такими, що втратили юридичну силу Додатковий договір № 3 від 17.01.2008 р. та Додатковий договір № 4 до кредитного договору № -2006/К від 27.12.2006 р. З метою забезпечення виконання кредитних зобов'язань позичальником за кредитним договором № 46-2006/К від 27.12.2006 р., між ОСОБА_4 (Іпотекодавець; позивач) та відкритим акціонерним товариством комерційним банком з іноземним капіталом “ПРОМЕКОНОМБАНК” (Іпотекодержатель) укладено договір іпотеки №78/ИП згідно п.1.1 якого, Іпотекодавець надає в іпотеку нерухоме майно, а саме культурно-оздоровчий центр за Літерою А-2 з господарськими спорудами загальною площею 1730,6 кв.м., “Б” –сарай, “В” –убиральня, “Г” –навіс, “Д” –навіс, № 1 –паркан, І-ІІ –замощення, який знаходиться за адресою місто Донецьк, вул. Архітекторів, будинок за № 21, в забезпечення виконання зобов’язання за кредитним Договором № 46-2006/К від 27.12.2006р. Відповідно до п. 1.4 Договору іпотеки, Іпотекою забезпечено виконання Позичальником перед Іпотекодержателем зобов’язань, а саме: - повернення кредиту в розмірі 3 500 000,00грн.у відповідності до графіку зниження ліміту, визначеного п. 1.4.1 Договору іпотеки з терміном погашення не пізніше 26.12.2008 р. чи іншого визначеного Договором кредиту терміну його дострокового погашення; - сплата визначених згідно п. 4.1 Договору кредиту відсотків 18%; - при порушенні позичальником зобов’язань по сплаті відсотків за користування кредитом, порушення повернення кредиту, комісійної винагороди, Позичальник сплачує Іпотекодержателю за кожний раз порушення пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ України, яка діяла в період, за який сплачується пеня. Враховуючи збільшення ліміту кредитної лінії за кредитним договором № 46-2006/К від 27.12.2006р., додатковим договором № 1 від 27.12.2006 р., сторони дійшли згоди про внесення змін до договору іпотеки № 78/ИП від 27.12.2006 р. стосовно розміру забезпечених іпотекою зобов’язань, графіку зниження ліміту та строку погашення кредиту (до 4 500 000, 00 грн.). Крім того, 08.08.2008р. в забезпечення виконання зобов'язань позичальником за кредитним договором № 46-2006/К від 27.12.2006р., між фізичною особою ОСОБА_4 (поручитель), товариством з обмеженою відповідальністю "Нові природоохоронні технології" (боржник) та відкритим акціонерним товариством комерційним банком з іноземним капіталом “ПРОМЕКОНОМБАНК” (кредитор боржника) укладено договір поруки, згідно п. 1.1 якого поручитель зобов'язався перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання боржником зобов'язань, щодо повернення суми кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, а також можливих штрафних санкцій, у розмірі та у випадках, передбачених Кредитним договором №46-2006/К від 27.12.2006р. та додаткових угод до нього. Відповідно до п.п. 2.1., 2.1.1 Договору поруки зміст забезпеченого порукою зобов'язання: повернення кредиту в сумі 14 050 000,00 грн. (чотирнадцять мільйонів п'ятдесят тисяч гривень) згідно графіку погашення до Договору кредиту не пізніше 12.11.2010р. чи інший, визначений Договором кредиту термін його строкового повернення. Як встановили господарські суди та вбачається з банківських виписок банком (кредитором) за кредитним договором №46-2006/к від 27.12.2006р. товариству з обмеженою відповідальністю "Нові природоохоронні технології" додатково було перераховано грошові кошти в сумі 244500,00 грн., що перевищує ліміт кредитної лінії за тілом кредиту, забезпеченого договором іпотеки №78/ИП від 27.12.2006р. та договором поруки від 08.08.2008р., що підтверджується довідкою № И2809/4К10 від 28.09.2009р. та висновком спеціаліста-судового експерта з правом проведення судово-економічних експертиз №239/24 від 01.12.2009р. При цьому, матеріали справи не містять доказів отримання згоди позивача на збільшення ліміту кредитної лінії за договором №46-2006/к від 27.12.2006р. Відповідно до ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Згідно з ч.1статті 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, порукою і заставою. Згідно з ч.ч.1,3 ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом. (Закон України "Про іпотеку" №898-IV від 05.06.2003). Згідно з ч.1 ст.559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Виходячи із системного аналізу правових норм, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що передання власного майна в іпотеку з метою забезпечення виконання зобов'язання третьою особою є різновидом поруки –майновою порукою. Відтак, беручи до уваги те, що відбулось збільшення ліміту кредитної лінії за кредитним договором №46-2006/к від 27.12.2006р., що призвело до збільшення обсягу відповідальності поручителя (позивача) без його згоди на те, попередні судові інстанції з урахуванням приписів статті 559 ЦК України дійшли обґрунтованого висновку, що зобов'язання позивача за договором іпотеки №78/ИП від 27.12.2006р. припинились з 28.12.2007р., а за договором поруки від 08.08.2008р. –з 30.09.2008р. За таких обставин та враховуючи приписи ст. 559 ЦК України і те, що припинення договірних зобов'язань тягнуть за собою втрату кредитором права вимагати від боржника виконання передбачених зобов'язаннями обов'язків боржника, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, задовольнив позовні вимоги в частині визнання відсутнім права відкритого акціонерного товариства комерційного банку з іноземним капіталом “Промекономбанк” на застосування до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 відповідальності за невиконання товариством з обмеженою відповідальністю “Нові природоохоронні технології” зобов’язань за кредитним договором № 46-2006/к від 27.12.2006р. на підставі договору поруки від 08.08.2008р.; визнання відсутнім права відкритого акціонерного товариства комерційного банку з іноземним капіталом “Промекономбанк” на застосування до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 відповідальності за невиконання товариством з обмеженою відповідальністю “Нові природоохоронні технології” зобов’язань за кредитним договором № 46-2006/к від 27.12.2006р. на підставі договору іпотеки № 78/ИП від 27.12.2006р.; визнання відсутнім права відкритого акціонерного товариства комерційного банку з іноземним капіталом “Промекономбанк” вимагати та отримувати від фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 виконання грошового обов’язку за кредитним договором № 46-2006/к від 27.12.2006р., укладеним між відкритим акціонерним товариством комерційним банком “Промекономбанк” та товариством з обмеженою відповідальністю “Нові природоохоронні технології”; визнання відсутнім права відкритого акціонерного товариства комерційного банку з іноземним капіталом “Промекономбанк” утримувати під обтяженням та обмеженнями майно фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 передане в іпотеку за договором іпотеки №78/ИП від 27.12.2006р., укладеним в забезпечення виконання товариством з обмеженою відповідальністю “Нові природоохоронні технології” зобов’язань за кредитним договором №46-2006/к від 27.12.2006р. В іншій частині позовних вимог, щодо припинення правовідносин між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 та відкритим акціонерним товариством комерційним банком з іноземними інвестиціями «Промекономбанк»відмовлено, оскільки спірні договірні відносини припинені в силу прямої вказівки закону. За приписами ч.2 ст.104 Цивільного кодексу України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Відповідно до п. 6 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо підприємство чи організацію, які є сторонами, ліквідовано. За змістом довідки Головного управління статистики у Донецькій області № 14/4-20/5730 від 16.11.2009 р., 07.09.2009 р. державним реєстратором проведено державну реєстрацію припинення Товариства з обмеженою відповідальністю “Нові природоохоронні технології”, у зв’язку з ліквідацією юридичної особи, відтак, місцевий господарський суд на підставі п. 6 ч.1 ст. 80 ГПК України припинив провадження у справі №39/291пн. Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що висновки попередніх судових інстанцій зроблені з дотриманням вимог ГПК України щодо повного і всебічного встановлення усіх обставин справи. Однак, колегія суддів вважає помилковим висновок господарських судів, що передання власного майна в іпотеку з метою забезпечення виконання зобов'язання третьою особою є різновидом поруки –майновою порукою. Ні Цивільному кодексу України, ні Господарському кодексу України не відоме поняття "майнова порука". Натомість, згідно з ст.1 Закону України "Про іпотеку" майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи-боржника. Відтак, законодавець чітко розмежовує поняття поручителя в договорі поруки (Глава 49, параграф 3 ЦК України) і поняття майнового поручителя як сторони в договорі застави (іпотеки) (Глава 49, параграф 6 ЦК України; ЗУ "Про іпотеку"). До того ж, порука і іпотека (застава) згідно ст. 546 ЦК України є самостійними видами забезпечення виконання договірних зобов'язань, які регулюються різними правовими нормами, та яким притаманні певні особливості, зокрема, і в частині правового регулювання припинення відносин. Отже, застосування господарськими судами ст. 559 ЦК України до договору іпотеки є безпідставним. За приписами ст.609 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю. За приписами ст.559 Цивільного кодексу України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання. За змістом ст.17 Закону України „Про іпотеку” іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору. Приймаючи до уваги той факт, що товариство з обмеженою відповідальністю “Нові природоохоронні технології” є ліквідованим, а ні місцевий господарський суд, а ні суд апеляційної інстанції не звернули уваги на приписи ст. 609 ЦК України та ст. 17 Закону України "Про іпотеку". Водночас, наведені помилки в застосуванні норм матеріального права не потягли прийняття неправильного рішення, а тому не дає підстав для скасування чи зміни оскаржуваної постанови. За таких обставин, встановлені господарськими судами першої та апеляційної інстанцій з дотриманням правил ст. 43 Господарського процесуального кодексу України факти, на підставі яких касаційна інстанція відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України перевіряє правильність застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, спростовують доводи касаційної скарги щодо порушення господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. З огляду на викладене, підстав для скасування постанови Донецького апеляційного господарського суду від 02.03.2010р. та рішення господарського суду Донецької області від 07.12.2009р. у справі №39/291пн не вбачається. Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Комерційний банк "Промекономбанк" залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 02.03.2010р. у справі №39/291пн залишити без змін. Головуючий Кот О.В. С у д д я Шевчук С.Р. С у д д я Демидова А.М. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/10588381

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 січня 2010 р. № 15/251/09 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого Дерепи В.І. суддів : Грека Б.М., Подоляк О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ТОВ "Інтелтрейд" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 25.08.2009 р. у справі № 15/251/09 за позовом ВАТ "ВіЕйБі Банк" в особі Миколаївської філії до ТОВ "ІНТ-АГРО"; ТОВ "Інтелтрейд" про стягнення 1 227 705,04 грн. та за зустрічним позовом ТОВ "Інтелтрейд" до ВАТ "ВіЕйБі Банк" в особі Миколаївської філії (надалі –Банк) третя особа без самостійних вимог ТОВ "ІНТ-АГРО" про припинення правовідношення за участю представників: від позивача - Казаєва О.О. від відповідача-1 - не з'явилися від відповідача-2 - Дікусар І.Л. В С Т А Н О В И В: У березні 2009 р. Банк звернувся до господарського суду з позовом до ТОВ "ІНТ-АГРО" та ТОВ "Інтелтрейд" про стягнення солідарно 1 227 705,04 грн., з яких: 989 571,69 грн. заборгованості по кредиту, 60 362,33 грн. заборгованості по сплаті відсотків, 173 311,09 грн. пені за прострочення повернення кредиту, 1 480,79 грн. пені за прострочення сплати відсотків, 2 979,14 грн. комісії за користування овердрафтом за договором про надання кредиту у формі овердрафту за № 1/К-О від 17.03.2008 р., укладеного між Банком та ТОВ "ІНТ-АГРО" та згідно договору поруки від 17.03.2008 р., укладеним між Банком, ТОВ "ІНТ-АГРО" та ТОВ "Інтелтрейд". В ході розгляду справи ТОВ "Інтелтрейд" звернулось до суду із зустрічним позовом до Банку про припинення правовідношення за договором поруки від 17.03.2008 р. Рішенням господарського суду Миколаївської області від 21.05.2009 р. (суддя Ржепецький В.О.) первісний позов задоволено частково: стягнуто з ТОВ "ІНТ-АГРО" на користь Банку суму заборгованості; в задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості в солідарному порядку з ТОВ "Інтелтрейд" відмовлено; зустрічний позов задоволено: припинено правовідношення поруки за договором поруки від 17.03.2008 р. Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 25.08.2009 р. (судді: Бойко Л.І., Бандура Л.І., Величко Т.А.) рішення скасовано, первісний позов задоволено: стягнено в солідарному порядку з ТОВ "ІНТ-АГРО" та ТОВ "Інтелтрейд" на користь Банку 1 170 307,90 грн. та ТОВ "ІНТ-АГРО" на користь Банку 57 397,14 грн.; зустрічний позов залишено без задоволення. Не погоджуючись з постановою, ТОВ "Інтелтрейд" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням апеляційним судом норм матеріального та процесуального права. Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи із наступного. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 17.03.2008 р. між Банком та ТОВ "ІНТ-АГРО" укладено договір про надання кредиту у формі овердрафту за № 1/К-О (надалі –Кредитний договір). Згідно п 1.1. Кредитного договору Боржник прийняв на себе зобов'язання повернути банку грошові кошти в порядку і на умовах зазначених в кредитному договорі. Відповідно до п.п. 1.3 даного договору, проценти за користування овердрафтом встановлюються в залежності від терміну фактичного користування овердрафтом і становлять від 12 до 17,5 % річних. Згідно п. 4.1. Кредитного договору облік заборгованості за овердрафтом здійснюється за рахунком № 26000730015567/ 980 "Кошти на вимогу суб'єктів господарювання", відкритим в Банку (далі - Поточний рахунок). Пунктом 4.2. Кредитного договору встановлено, що овердрафт надається Позичальнику шляхом сплати протягом банківського операційного часу платіжних документів Позичальника (далі - платіжний документ) з його Поточного рахунку в Банку в сумах, які перевищують фактичний залишок коштів на Поточному рахунку. Відповідно до п.4.6 Кредитного договору за надання Банком послуг з управління овердрафтом позивальник сплачує банку комісію: за розрахунок та встановлення ліміту по овердрафту на кожний календарний квартал –0,1% від суми встановленого ліміту овердрафту. Згідно п. 5.2. Кредитного договору нарахування процентів за користування овердрафтом починається з першого дня утворення дебетового залишку на Поточному рахунку Боржника. Строк безперервного користування овердрафтом, згідно з п. 7.1. Кредитного договору, складає 29 днів. Також, п. 9.1. Кредитного договору передбачено, що за повне або часткове не повернення у строки (терміни), що передбачені цим Договором загальної заборгованості за овердрафтом Позичальник зобов'язаний сплатити Банку пеню в розмірі подвійної процентної ставки, зазначеної в п. 1.3. цього договору, від суми не повернутого в строк (термін) овердрафту за кожний день прострочення. Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Судами встановлено, що на підставі Кредитного договору Банком ТОВ "ІНТ-АГРО" було видано кредит в сумі 1 000 000 грн. терміном користування по 16.03.2009 р. Проте, в порушення прийнятих на себе зобов'язань за Кредитним договором, ТОВ "ІНТ-АГРО" кредит та відсотки нараховані за користування кредитом в повному обсязі в термін передбачений Кредитним договором Банку не сплатило, в результаті чого у нього виникла заборгованість в загальній сумі 1 227 705,04 грн., з яких: 989 571,69 грн. - заборгованість по кредиту, 60 362,33 грн. - заборгованість по сплаті відсотків, 173 311,09 грн. - пеня за прострочення повернення кредиту, 1 480,79 грн. - пеня за прострочення сплати відсотків, 2 979,14 грн. комісія за користування овердрафтом. З огляду на встановлені обставини, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правомірних висновків про обґрунтованість позовних вимог Банку в частині нарахування та наявності підстав для стягнення зазначеної вище заборгованості з ТОВ "ІНТ-АГРО" –позичальника за Кредитним договором. Також, судами встановлено, що з метою забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором, 17.03.2008 р. між Банком (Кредитор), ТОВ "ІНТ-АГРО" (Боржник) та ТОВ "Інтелтрейд" (Поручитель) укладено договір поруки (надалі –Договір поруки), відповідно до умов якого Поручитель та Боржник поручились солідарно всім своїм майном перед Кредитором Боржника за виконання останнім в повному обсязі зобов'язань, що випливають з Кредитного договору. Згідно п. 10 Договору поруки "порука за даним договором припиняється у разі зміни умов Кредитного договору, що можуть викликати збільшення обсягу відповідальності поручителя без його згоди". Як встановлено судами, з травня 2008 р. Банк в односторонньому порядку змінив процентну ставку за користування овердрафтом, піднявши її до 21 % річних, не повідомивши про це ТОВ "Інтелтрейд" (Поручителя). Рішення суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні первісного позову Банку до відповідача-2 –ТОВ "Інтелтрейд" та задоволення зустрічного позову останнього мотивовано тим, що правовідношення поруки за Договором поруки припинені згідно п. 10 даного договору. Суд апеляційної інстанції з вказаними висновками місцевого господарського суду не погодився та дійшов власних висновків про те, що не погоджене збільшення обсягу відповідальності поручителя стосується лише відповідальності за погашення процентів, а тому саме в цій частині поручитель (ТОВ "Інтелтрейд") не повинен нести солідарну відповідальність з боржником (ТОВ "ІНТ-АГРО") перед кредитором (Банком). З огляду на свої висновки апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове рішення про задоволення первісного позову повністю та відмову в задоволенні зустрічного позову, Аналізуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що Банк, піднявши процентну ставку за Кредитним договором, в односторонньому порядку, без згоди ТОВ "Інтелтрейд" (Поручителя), змінив умови Кредитного договору таким чином, що це викликало збільшення обсягу відповідальності Поручителя. Згідно ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. В силу ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. З огляду на положення зазначених норм чинного законодавства та враховуючи умови п. 10 Договору поруки, суд першої інстанції правомірно задовольнив зустрічні вимоги ТОВ "Інтелтрейд" про припинення правовідношення поруки за Договором поруки та обґрунтовано частково відмовив Банку в позові шляхом відмови в стягненні суми боргу з ТОВ "Інтелтрейд" (відповідача-2), як солідарного боржника. Суд апеляційної інстанції скасовуючи правомірне рішення суду першої інстанції зроблених у ньому висновків належним чином не спростував та дійшов власних, що не ґрунтуються на законі. Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що суд першої інстанції в порядку ст. 43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізував правовідносини сторін та дійшов правомірних висновків. Як наслідок, прийняте судом рішення відповідає положенням ст. 84 ГПК України та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 "Про судове рішення" зі змінами та доповненнями. В порушення ст. ст. 43, 99, 101, 104, 105 ГПК України, доводи апеляційного господарського суду за якими він не погодився з висновками суду першої інстанції, є необґрунтованими. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний господарський суд висновків місцевого господарського суду не спростував та дійшов власних висновків, які суперечать обставинам справи та вимогам законодавства. Здійснена апеляційним господарським судом неналежна юридична оцінка обставин справи призвела до неналежного з'ясування дійсних прав і обов'язків сторін та неправильного застосування матеріального закону, що регулює спірні правовідносини. Як наслідок, постанова апеляційного господарського суду не відповідає положенням ст. 105 ГПК України та вимогам, які викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення" від 29.12.1976 р. № 11 із змінами та доповненнями. У зв'язку із вищевикладеним колегія суддів вважає, що приймаючи оскаржувану постанову, апеляційний господарський суд надав невірну юридичну оцінку обставинам справи, порушив і неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а законне і обґрунтоване рішення місцевого господарського суду –залишенню в силі. Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 ГПК України, суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ТОВ "Інтелтрейд" задовольнити. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 25.08.2009 р. у справі № 15/251/09 скасувати. Рішення господарського суду Миколаївської області від 21.05.2009 р. у даній справі залишити без змін. Головуючий, суддя В. Дерепа Судді Б. Грек О. Подоляк http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/7793523

ДЕРЖАВНА ІНСПЕКЦІЯ З КОНТРОЛЮ ЗА ЦІНАМИ Л И С Т 06.08.2009 N 200/7-10/3269 Державна інспекція з контролю за цінами розглянула звернення щодо встановлення ціни договору в еквіваленті іноземної валюти і повідомляє. Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.98 р. N 1998 встановлено, що формування, встановлення та застосування суб'єктами підприємництва вільних цін на території України здійснюється виключно у національній грошовій одиниці. Таким чином, встановлення суб'єктом господарювання ціни договору в еквіваленті іноземної валюти суперечить вимогам чинного законодавства України. Заступник начальника І.Прилипко http://zakon.nau.ua/doc/?uid=1041.35720.0 ГОСУДАРСТВЕННАЯ ИНСПЕКЦИЯ ПО КОНТРОЛЮ ЗА ЦЕНАМИ П И С Ь М О 03.12.2009 N 200/7-6/6148 Во исполнение поручения Кабинета Министров Украины от 06.11.2009 г. N 62565/1/1-09 относительно рассмотрения обращения <...> Государственная инспекция по контролю за ценами сообщает. Согласно пункту 1 постановления Кабинета Министров Украины от 18.12.98 г. N 1998 "Об усовершенствовании порядка формирования цен" формирование, установление и применение субъектами предпринимательства свободных цен на территории Украины осуществляются исключительно в национальной денежной единице. Таким образом: - украинский субъект хозяйствования в договоре с другим украинским субъектом хозяйствования не имеет права устанавливать цену договора в эквиваленте иностранной валюты с привязкой к официальному курсу НБУ на день оплаты; - украинский субъект хозяйствования в договоре с другим украинским субъектом хозяйствования не имеет права устанавливать цену договора в эквиваленте иностранной валюты с привязкой к рыночному курсу НБУ на день оплаты; - действие указанного постановления Кабинета Министров Украины распространяется на всех субъектов хозяйствования независимо от формы собственности, в том числе на физических лиц - предпринимателей. Вместе с тем в названном постановлении Кабинета Министров Украины указывается, что учет расходов в долларовом эквиваленте во время формирования цен считается обоснованным только в части импортной составляющей структуры цены. Одновременно Государственная инспекция по контролю за ценами сообщает, что письмо от 06.08.2009 г. N 200/7-10/3267 в адрес <...> не направлялось. Заместитель начальника И.Прилипко http://zakon.nau.ua/doc/?uid=1041.36835.0

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 грудня 2010 року м. Київ Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Гуменюка В.І., суддів: Жайворонок Т.Є., Лященко Н.П., Луспеника Д.Д., Охрімчук Л.І.,- розглянувши в судовому засіданні справу за позовом відкритого акціонерного товариства «Банк Професійного Фінансування» (далі – ВАТ «ПроФін Банк») до ОСОБА_7, дочірнього підприємства «Консультативний фінансовий центр «Глобус» (далі – ДП «КФЦ «Глобус») про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою ДП «КФЦ «Глобус» на заочне рішення Калінінського районного суду м. Донецька від 24 грудня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 27 січня 2010 року, в с т а н о в и л а: У листопаді 2008 року ВАТ «ПроФін Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_7, ДП «КФЦ «Глобус» про стягнення заборгованості за кредитним договором, укладеним 2 лютого 2006 року. Заочним рішенням Калінінського районного суду м. Донецька від 24 грудня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 27 січня 2010 року, позов ВАТ «ПроФін Банк» задоволено. Стягнуто з ДП «КФЦ «Глобус», ОСОБА_7 солідарно на користь ВАТ «ПроФін Банк» 2 885 грн. 93 коп. заборгованості за кредитним договором. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ДП «КФЦ «Глобус» просить скасувати ухвалені рішення судів, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Відповідно до п. 2 розд. XIII «Перехідні положення» Закону України від 7 липня 2010 року № 2453–VI «Про судоустрій і статус суддів» касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом. У зв’язку із цим справа підлягає розгляду за правилами ЦПК України від 18 березня 2004 року в редакції, яка була чинною до змін, внесених згідно із Законом України від 7 липня 2010 року № 2453 – VI «Про судоустрій і статус суддів». Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Судами встановлено, що 2 лютого 2006 року акціонерний банк «Ікар-Банк» (далі – Банк), ОСОБА_7 та ДП «КФЦ «Глобус» уклали тристоронній кредитний договір, за умовами якого банк надав ОСОБА_7 кредит у сумі 3 055 грн. 93 коп. зі строком погашення до 2 серпня 2007 року, а ДП «КФЦ «Глобус» згідно з п. 10 договору виступив поручителем за кредитним договором із солідарними зобов’язаннями. У порушення умов кредитного договору ОСОБА_7 погашення боргу не здійснював, у зв’язку із чим сума заборгованості за кредитом станом на 29 жовтня 2008 року складає 2 885 грн. 93 коп. Пунктом 11 зазначеного договору передбачено, що в разі несплати позичальником відповідних сум у встановлені договором строки ДП «КФЦ «Глобус» бере на себе зобов’язання сплатити банку необхідну суму протягом двох днів з моменту письмового звернення банку до нього. Задовольняючи позов ВАТ «ПроФін Банк», суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що ДП «КФЦ «Глобус»» як поручитель несе солідарну відповідальність за кредитним договором, ураховуючи те, що поруку не припинено, оскільки банком дотримано передбачений ч. 4 ст. 559 ЦК України строк у шість місяців для пред’явлення вимоги до поручителя щодо виконання зобов’язання. Однак з висновком суду не можна погодитись із таких підстав. Згідно із ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. На підтвердження факту дотримання строку, передбаченого ч. 4 ст. 559 ЦК України, щодо пред’явлення вимоги до поручителя ВАТ «ПроФін Банк» послався на лист від 17 жовтня 2007 року № 26/10-ДП, яким пред’явив поручителю вимогу перерахувати суму заборгованості за кредитними договорами, у тому числі за кредитним договором від 2 лютого 2006 року, укладеним зі ОСОБА_7 (а. с. 16-17). Приймаючи цей лист як належний доказ своєчасного пред’явлення вимоги банком до поручителя, суд не звернув уваги й не дав оцінки тій обставині, що зазначений лист не містить відповідних реквізитів про його реєстрацію юридичною особою як вхідної кореспонденції, на ньому відсутні жодні відмітки про його отримання. При цьому в порушення вимог ст. 214 ЦПК України судом не встановлено: чи надсилався вказаний лист на адресу ДП «КФЦ «Глобус», чи був він отриманий ДП «КФЦ «Глобус», чи було зареєстровано цей лист у журналі реєстрації вхідної кореспонденції цієї юридичної особи. Між тим, з’ясування зазначених обставин має суттєве значення для вирішення питання про дію чи припинення дії договору поруки та для правильного вирішення спору. З огляду на викладене ухвалені судами рішення не можна визнати законними та обґрунтованими й вони підлягають скасуванню, а справа – передачі на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у х в а л и л а: Касаційну скаргу дочірнього підприємства «Консультативний фінансовий центр «Глобус» задовольнити частково. Заочне рішення Калінінського районного суду м. Донецька від 24 грудня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 27 січня 2010 року скасувати. Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий В.І. Гуменюк Судді: Т.Є. Жайворонок Д.Д. Луспеник Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13361603

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 липня 2010 року м. Київ Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Балюка М.І., Данчука В.Г., Григор’євої Л.І., Охрімчук Л.І.,- розглянувши в судовому засіданні справу за позовом відкритого акціонерного товариства «Банк Професійного Фінансування» до ОСОБА_7, дочірнього підприємства «Консультаційний фінансовий центр «Глобус» про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою дочірнього підприємства «Консультаційний фінансовий центр «Глобус» на рішення Калінінського районного суду м. Донецька від 16 вересня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 21 грудня 2009 року, в с т а н о в и л а: У листопаді 2008 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 19 грудня 2005 року із ОСОБА_7 та дочірнім підприємством «Консультаційний фінансовий центр «Глобус» (далі - ДП “КФЦ “Глобус”) був укладений тристоронній кредитний договір, згідно з умовами якого банком був наданий споживчий кредит ОСОБА_7 у сумі 3 607 грн. 80 коп., строк повернення якого до 19 грудня 2007 року шляхом сплати щомісяця, не пізніше 19 числа, суми не меншої ніж 150 грн. 32 коп. Відповідно до п. 10 договору поручитель ДП «КФЦ «Глобус» та позичальник ОСОБА_7 зобов’язались солідарно відповідати за належне виконання умов договору. Зобов’язання за договором позичальником не виконувались належним чином, ним сплачено лише 1 255 грн. Таким чином, заборгованість за кредитним договором, станом на листопад 2008 року, складала 2 352 грн. 80 коп. Банк просив стягнути солідарно із ОСОБА_7 та ДП «КФЦ «Глобус» на його користь суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 2 352 грн. 80 коп. і судові витрати. Рішенням Калінінського районного суду м. Донецька від 16 вересня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 21 грудня 2009 року, позов задоволено. Стягнуто солідарно із ОСОБА_7 та ДП «КФЦ «Глобус» на користь відкритого акціонерного товариства «Банк Професійного Фінансування» заборгованість за кредитним договорм у сумі 2 352 грн. 80 коп. У касаційній скарзі ДП «КФЦ «Глобус» просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, посилаючись на невідповідність висновків судів обставинам справи, неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права. Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що ДП «КФЦ Глобус» як поручитель несе солідарну відповідальність за кредитним договором, ураховуючи, що порука не припинена, оскільки банком дотримано передбачений ч. 4 ст. 559 ЦК України строк у шість місяців для пред’явлення вимоги до поручителя щодо виконання зобов’язання. З висновком судів погодитись не можна. Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов’язання не встановлений або встановлений моментом пред’явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред’явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. На підтвердження факту дотримання строку, передбаченого ч. 4 ст. 559 ЦК України, для пред’явлення вимоги до поручителя ВАТ «Банк Професійного Фінансування» посилалося на лист від 25 січня 2008 року № 26/01-ДП, яким банк пред’явив поручителю вимогу перерахувати суму заборгованості за кредитними договорами, у тому числі за кредитним договором від 19 грудня 2005 року, укладеним із ОСОБА_7 Приймаючи цей лист як належний доказ своєчасного пред’явлення вимоги банком до поручителя, суд не звернув уваги й не дав оцінки тій обставині, що зазначений лист не містить відповідних реквізитів про його реєстрацію юридичною особою як вхідної кореспонденції, а містить лише підпис ОСОБА_8 про його отримання. При цьому в порушення вимог ст. 214 ЦПК України судом не встановлено: чи є ОСОБА_8 уповноваженою особою ДП «КФЦ «Глобус» на отримання кореспонденції, чи отримано 31 січня 2008 року зазначену вимогу уповноваженими особами ДП «КФЦ «Глобус» та чи зареєстровано цей лист у журналі реєстрації вхідної кореспонденції цієї юридичної особи. З’ясування зазначених обставин має суттєве значення для вирішення питання про дію чи припинення дії договору поруки та для правильного вирішення спору. Ураховуючи те, що допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального й процесуального права апеляційним судом не усунені, ухвалені судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у х в а л и л а: Касаційну скаргу дочірнього підприємства «Консультаційний фінансовий центр «Глобус» задовольнити частково. Рішення Калінінського районного суду м. Донецька від 16 вересня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 21 грудня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий А.Г. Ярема Судді: М.І. Балюк Л.І. Григор’єва В.Г. Данчук Л.І. Охрімчук http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/10528583

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 січня 2010 року м. Київ Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Гнатенка А.В., суддів: Григор'євої Л.І., Косенка В.Й., Данчука В.Г., Луспеника Д.Д.,- розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом відкритого акціонерного товариства “Банк Професійного Фінансування” (далі – ВАТ “Банк Професійного Фінансування” ) до ОСОБА_4, дочірнього підприємства “Консультативний фінансовий центр Глобус” про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою дочірнього підприємства “Консультативний фінансовий центр Глобус” (далі – ДП “КФЦ Глобус”) на заочне рішення Калінінського районного суду м. Донецька від 25 грудня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 13 липня 2009 року, встановила: У жовтні 2008 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 та ДП “КФЦ Глобус” про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором, укладеним 27 березня 2006 року. Заочним рішенням Калінінського районного суду м. Донецька від 25 грудня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 13 липня 2009 року, позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_4 та ДП “КФЦ Глобус” на користь ВАТ “Банк Професійного Фінансування” заборгованість за кредитним договором у сумі 3 412 грн. 89 коп., судовий збір у сумі 51 грн. і витрати на оплату інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи в сумі 30 грн. У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі ДП “КФЦ Глобус” просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Судами встановлено, що 27 березня 2006 року акціонерний банк “Ікар-Банк” (далі – Банк), ОСОБА_4 та ДП “КФЦ Глобус” уклали тристоронній кредитний договір, за умовами якого АБ “Ікар-Банк” надав ОСОБА_4 кредит у сумі 3 412 грн. 89 коп. зі строком погашення до 27 вересня 2007 року, а ДП “КФЦ Глобус” згідно з п. 10 договору виступив поручителем за кредитним договором із солідарними зобов’язаннями. У порушення умов кредитного договору ОСОБА_4 погашення боргу не здійснював, у зв’язку із чим сума заборгованості за кредитом складає 3 412 грн. 89 коп. Пунктом 11 зазначеного договору передбачено, що в разі несплати позичальником відповідних сум у встановлені договором строки ДП “КФЦ Глобус” бере на себе зобов’язання сплатити Банку необхідну суму протягом двох днів з моменту письмового звернення Банку до нього. Задовольняючи позов ВАТ “Банк Професійного Фінансування”, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що ДП “КФЦ Глобус” як поручитель несе солідарну відповідальність за кредитним договором, ураховуючи, що порука не припинена, оскільки Банком дотримано передбачений ч. 4 ст. 559 ЦК України строк у шість місяців для пред’явлення вимоги до поручителя щодо виконання зобов’язання. Однак з висновком суду не можна погодитись із таких підстав. Згідно із ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. На підтвердження факту дотримання строку, передбаченого ч. 4 ст. 559 ЦК України, щодо пред’явлення вимоги до поручителя ВАТ “Банк Професійного Фінансування” послався на лист від 23 листопада 2007 року № 26/11-ДП, яким Банк пред’явив поручителю вимогу перерахувати суму заборгованості за кредитними договорами, у тому числі за кредитним договором від 27 березня 2006 року, укладеним із ОСОБА_4 (а.с. 33-34). Приймаючи цей лист як належний доказ своєчасного пред’явлення вимоги Банком до поручителя, суд не звернув уваги й не дав оцінки тій обставині, що зазначений лист не містить відповідних реквізитів про його реєстрацію юридичною особою як вхідної кореспонденції, а містить лише підпис ОСОБА_5 про його отримання 27 листопада 2007 року (а.с. 34). При цьому в порушення вимог ст. 214 ЦПК України судом не встановлено: чи є ОСОБА_5 уповноваженою особою ДП “КФЦ Глобус” на отримання кореспонденції в АБ “Ікар-Банк”, чи отримано 27 листопада 2007 року зазначену вимогу уповноваженими особами ДП “КФЦ Глобус” та чи зареєстровано цей лист у журналі реєстрації вхідної кореспонденції цієї юридичної особи. Між тим, з’ясування зазначеної обставини має суттєве значення для вирішення питання про дію чи припинення дії договору поруки та для правильного вирішення спору. Ураховуючи, що допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального й процесуального права апеляційним судом не усунені, ухвалені судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України ухвалила: Касаційну скаргу дочірнього підприємства “Консультативний фінансовий центр Глобус” задовольнити частково. Заочне рішення Калінінського районного суду м. Донецька від 25 грудня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 13 липня 2009 року скасувати, передати справу на новий розгляд до Калінінського районного суду м. Донецька. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий А.В. Гнатенко Судді: Л.І. Григор’єва В.Г. Данчук В.Й. Косенко Д.Д. Луспеник http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/8039085

Вот вам решение ВСУ по этому вопросу: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=2364

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 липня 2010 року м. Київ Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор'євої Л.І., Данчука В.Г., Балюка М.І., Охрімчук Л.І.,- розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства ”Банк Кредит Дніпро”, товариства з обмеженою відповідальністю ”Східнафтогаз” про припинення правовідносин поруки, договору поруки та визнання договору неукладеним за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду м. Києва від 16 березня 2010 року, встановила: У вересні 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що товариство з обмеженою відповідальністю ”Східнафтогаз” (далі – ТОВ ”Східнафтогаз”) та закрите акціонерне товариство ”Комерційний банк ”Кредит-Дніпро” (далі – ЗАТ ”КБ ”Кредит-Дніпро”) уклали договір про надання кредитної лінії в сумі 8 млн. грн. на закупівлю нафтопродуктів. Для забезпечення кредитного зобов’язання ЗАТ ”КБ ”Кредит-Дніпро” цього ж дня уклав із позивачем договір поруки, відповідно до якого зобов’язувався солідарно відповідати перед банком за зобов’язаннями ТОВ ”Східнафтогаз”. 13 березня 2009 року укладено договір про внесення змін до договору поруки від 6 березня 2008 року. Під час підписання цього договору йому стало відомо, що раніше – 1 жовтня 2008 року – ТОВ ”Східнафтогаз” та ЗАТ ”КБ ”Кредит-Дніпро” без погодження з ним внесені зміни до договору про надання кредитної лінії від 6 березня 2008 року, відповідно до яких плата за користування кредитом збільшувалася до 26 %, а у разі прострочення повернення кредиту – до 52 %. Посилаючись на те, що ці зміни не погоджувались з ним, просив на підставі ч.1 ст. 559 ЦК України визнати припиненими з 1 жовтня 2008 року правовідносини за договором поруки від 6 березня 2008 року № 060308-11/1 між ним, ТОВ ”Східнафтогаз” та публічним акціонерним товариством ”Банк Кредит Дніпро”, визнати припиненим договір поруки від 6 березня 2008 року № 060308-11/1, неукладеним договір від 13 березня 2009 року № 1 про внесення змін до договору поруки від 6 березня 2008 року № 060308-11/1; стягнути з відповідачів судові витрати. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 22 грудня 2009 року позов задоволено. Рішенням апеляційного суду м. Києва від 16 березня 2010 року рішення районного суду скасовано, у задоволенні позову відмовлено. У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Судами встановлено, що 6 березня 2008 року ТОВ ”Східнафтогаз” і ЗАТ ”КБ ”Кредит-Дніпро” уклали договір про надання кредитної лінії в сумі 8 млн. грн. на закупівлю нафтопродуктів строком до 5 березня 2009 року (а.с. 15-19). Пунктами 1.3, 1.4 цього договору передбачено плату за користування кредитними ресурсами в розмірі 18 % річних та 36 % річних у разі прострочення повернення кредиту. 6 березня 2008 року ОСОБА_3, ТОВ ”Східнафтогаз” і ЗАТ ”КБ ”Кредит-Дніпро” уклали договір поруки № 0603008-11/1, відповідно до умов якого ОСОБА_3 зобов’язувався солідарно і в повному обсязі відповідати за виконання зобов’язань боржником – ТОВ ”Східнафтогаз” – за договором про надання кредитної лінії від 6 березня 2008 року (а.с. 13-14). Так, відповідно до пп. 1.1, 1.3 договору в разі невиконання боржником указаних зобов’язань поручитель повинен погасити заборгованість за договором у тому самому обсязі та на тих самих умовах, що й боржник. Одночасно пунктом 2.2.1 договору поруки передбачено обов’язок сторін погоджувати з поручителем можливі зміни, доповнення, які вносяться в кредитний договір, що стосуються збільшення обсягу відповідальності поручителя в частині суми заборгованості. Однак, як установлено судом, 1 жовтня 2008 року ТОВ ”Східнафтогаз” та ЗАТ ”КБ ”Кредит-Дніпро” уклали договір про внесення змін до договору про надання кредитної лінії від 6 березня 2008 року, відповідно до якого плата за користування кредитом збільшується до 26 %, а в разі прострочення повернення кредиту – до 52 % (а.с. 11). 13 березня 2009 року ТОВ ”Східнафтогаз”, ЗАТ ”КБ ”Кредит-Дніпро” та ОСОБА_3 підписали договір про внесення змін до договору поруки з урахуванням договору про внесення змін до кредитного договору від 1 жовтня 2008 року (а.с. 12). Задовольняючи позов ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що внесення 1 жовтня 2008 року змін до кредитного договору, які збільшували розмір плати за користування кредитними коштами й обсяг відповідальності поручителя без погодження цих змін із позивачем, відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України припинило договір поруки та правовідносини сторін щодо поруки. Висновки суду першої інстанції узгоджуються з матеріалами справи й вимогами закону. Так, згідно зі ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання, а також у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Обсяг відповідальності поручителя визначається договором поруки. Судами встановлено, що поручитель згідно з п. 1.3 договору поруки від 6 березня 2008 року прийняв на себе повну відповідальність за виконання боржником зобов’язання. Згідно з п. 2.2.1 договору поруки від 6 березня 2008 року кредитор зобов’язується погоджувати з поручителем можливі зміни, доповнення, які вносяться в кредитний договір, що стосуються збільшення обсягу відповідальності поручителя в частині суми заборгованості. Оскільки 1 жовтня 2008 року боржник і кредитор без погодження з поручителем (п. 2.2.1 договору поруки від 6 березня 2008 року) змінили зобов’язання боржника в бік збільшення, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про припинення із цього часу поруки відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України. Порука при цьому не зберігається й у тій частині зобов’язання, яка була забезпечена порукою до зміни зобов’язання. Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про припинення поруки ОСОБА_3 з 1 жовтня 2008 року у зв’язку з відсутністю доказів про погодження з ним цих змін до їх внесення до договору від 6 березня 2008 року, ураховуючи, що відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України сам факт зміни умов поруки без згоди з поручителем є самостійною підставою припинення правовідносин поруки, яка не вимагає укладення договору. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про безпідставність вимог позивача, оскільки повідомлення ОСОБА_3 про зміни до договору від 6 березня 2008 року листами від 16 жовтня 2008 року, з якими він був ознайомлений 30 жовтня 2008 року, не свідчить про попереднє – до 1 жовтня 2008 року погодження з ним змін договору поруки, як того вимагає закон. Крім того, висновок апеляційного суду про те, що, підписуючи договір від 13 березня 2009 року, ОСОБА_3 погодився зі збільшенням відсоткової ставки за користування кредитними коштами за договором від 6 березня 2008 року та зі змінами до договору поруки, внесеними договором від 1 жовтня 2008 року, не можна визнати обґрунтованим, оскільки зміни можуть бути внесені до чинного правочину, у той час як порука за договором від 6 березня 2008 року на час підписання договору була припинена. Так, виходячи з аналізу змісту норм ст. ст. 559, 598 ЦК України припинення зобов’язання поруки означає такий стан сторін, при якому в силу передбачених законом обставин суб’єктивне право і кореспондуючий йому обов’язок перестають існувати. За таких обставин підписання 13 березня 2009 року ОСОБА_3 змін до договору поруки від 6 березня 2008 року, укладеного на строк до 5 березня 2009 року, дія якого фактично припинена 1 жовтня 2008 року на підставі ч. 1 ст. 559 ЦК України, не свідчить про відновлення дії договору поруки від 6 березня 2008 року зі змінами від 1 жовтня 2008 року. За таких обставин рішення апеляційного суду в частині відмови в позові ОСОБА_3 про припинення поруки за договором від 6 березня 2008 року підлягає скасуванню із залишенням у силі в цій частині рішення суду першої інстанції. Що стосується судових рішень у частині позову ОСОБА_3 про визнання неукладеним договору № 1 від 13 березня 2009 року, то судові рішення в цій частині підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки, заявляючи вимоги про визнання договору неукладеним, позивач фактично посилався на його невідповідність вимогам ст. ст. 203, 628, 553 ЦК України, які регулюють питання недійсності правочинів. За таких обставин з урахуванням вимог ст. ст. 10, 11 ЦПК України та виходячи з диспозитивності судового процесу, суд, сприяючи всебічному й повному з’ясуванню обставин справи, повинен був уточнити зміст і підстави позовних вимог у цій частині та ухвалити відповідні рішення. Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України ухвалила: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення апеляційного суду м. Києва від 16 березня 2010 року в частині відмови в позові ОСОБА_3 про припинення поруки за договором від 6 березня 2008 року скасувати, залишити в цій частині в силі рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 грудня 2009 року. Рішення апеляційного суду м. Києва від 16 березня 2010 року та рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 грудня 2009 року в частині визнання неукладеним договору від 13 березня 2009 року скасувати, передати справу в цій частині на новий розгляд до Печерського районного суду м. Києва. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий А.Г. Ярема Судді: Л.І. Григор’єва М.І. Балюк В.Г. Данчук Л.І. Охрімчук http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/10528923 Решение Печерского суда, здесь: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=3096

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 6 жовтня 2010 року м. Київ Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Патрюка М.В., суддів: Жайворонок Т.Є., Лященко Н.П., Мазурка В.А., Перепічая В.С.,- розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Укргазбанк» (далі – ПАТ «АБ Укргазбанк») про розірвання договору іпотеки за касаційною скаргою ПАТ «АБ Укргазбанк» на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 листопада 2009 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 9 лютого 2010 року, в с т а н о в и л а : У жовтні 2009 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ПАТ «АБ «Укргазбанк» про розірвання договору іпотеки. Зазначала, що 20 лютого 2008 року між ПАТ «АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_7 було укладено кредитний договір № 20/08-1/02, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит у розмірі 1 400 000 доларів США на задоволення споживчих потреб строком з 20 лютого 2008 року по 19 лютого 2013 року. У забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором того ж дня між ОСОБА_6 та ПАТ «АБ «Укргазбанк» було укладено договір іпотеки № 20-08/02-2, яким було надано в іпотеку нерухоме майно – житловий будинок А-2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 0,1195 га, кадастровий № 0722884800:03:001:2054, виділена для будівництва та обслуговування житлового будинку та розташована за адресою: АДРЕСА_1. 31 грудня 2008 року між ПАТ «АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_7 було укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору № 20/08-1/02, відповідно до якої змінено розмір щомісячної суми повернення кредиту до 28 742,05 доларів США, а відсоткова ставка за кредитом збільшена до 14,5%. Оскільки згоди на зміну умов кредитного договору ОСОБА_6 як поручитель не давала, остання просила розірвати договір іпотеки № 20-08/02-2 від 20 лютого 2008 року. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 листопада 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Волинської області від 9 лютого 2010 року, позов ОСОБА_6 задоволено. Розірвано договір іпотеки № 20-08/02-2 від 20 лютого 2008 року, укладений між ВАТ «АБ Укргазбанк» та ОСОБА_6 та знято заборону на відчуження нерухомого майна, що було предметом вказаного договору іпотеки. У касаційній скарзі ПАТ «АБ Укргазбанк» просить скасувати ухвалені судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовити. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Ухвалюючи рішення й задовольняючі позовні вимоги ОСОБА_6, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що неповідомлення банком іпотекодавця ОСОБА_6 про внесення змін до кредитного договору (основного зобов’язання), згідно якого відповідальність іпотекодавця збільшилася, відсутність згоди іпотекодавця на укладення додаткової угоди № 1 від 31 грудня 2008 року та не укладення з нею нотаріально посвідченої угоди про внесення змін до кредитного договору є істотними порушеннями договору іпотеки, що тягне за собою розірвання договору. Проте з такими висновками суду повністю погодитися не можна, оскільки суд дійшов їх без повного й всебічного з’ясування дійсних обставин справи, прав та обов’язків сторін у даних правовідносинах, належної правової оцінки зібраних у справі доказів, з порушенням норм матеріального та процесуального закону. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 651 ЦК України, на підставі якої судом вирішено спір, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Отже, істотність порушення визначається виключно за об’єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. При цьому сторона, яка ставить питання про розірвання договору, має довести наявність істотного порушення договору та наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною. Проте на порушення вимог ст. 212-214 ЦПК України висновки суду про збільшення відповідальності іпотекодавця у зв’язку зі змінами до основного договору не ґрунтуються на належних доказах. Відповідно до ст. 19 Закону України «Про іпотеку» зміни і доповнення до іпотечного договору підлягають нотаріальному посвідченню. Відповідні відомості про зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою підлягають державній реєстрації у встановленому законом порядку. Крім того, будь яке збільшення основного зобов’язання або процентів за основним зобов’язанням, крім випадків, коли таке збільшення прямо передбачено іпотечним договором, може бути здійснене після державної реєстрації відповідних відомостей про зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою. Встановивши, що у порушення вимог чинного законодавства між сторонами не було укладено додаткову угоду до договору іпотеки, додаткові відомості про зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою шляхом її державної реєстрації у встановленому законом порядку внесено не було, суд не встановив та у рішенні не зазначив чи змінився у зв’язку з цим обсяг зобов’язань іпотекодавця перед іпотекодержателем, чи залишився на рівні, визначеному договором іпотеки в межах вартості предмета іпотеки, а саме – 1 291 300 грн. Поза увагою суду залишилися і вимоги ч. 1 ст. 559 ЦК України відповідно до якої у зобов’язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя, не дає підстав покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов’язань перед банком. Крім того, правові наслідки зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності передбачені ч. 1 ст. 559 ЦК України. Апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретних обставин і фактів, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін. За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у х в а л и л а: Касаційну скаргу ПАТ «АБ «Укргазбанк» задовольнити частково. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 листопада 2009 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 9 лютого 2010 року скасувати. Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий М.В. Патрюк Судді: Т.Є. Жайворонок Н.П. Лященко В.А. Мазурок В.С. Перепічай http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13336977

Справа № 22ц-8231/10 Суддя першої інстанції: Циганок В.Г. Категорія 57 Суддя-доповідач апеляційного суду: Шаманська Н.О. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 2 грудня 2010 р. колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі: головуючого: Данилової О.О., суддів: Шолох З.Л., Шаманської Н.О., при секретарі: Голубкіній О.О., за участю: представників позивачки – ОСОБА_2, ОСОБА_3, представника відповідача – Процюк А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «ОТБ Банк» на рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 17 червня 2010 р., ухваленого за позовом ОСОБА_5 до публічного акціонерного товариства „ОТП Банк” (далі – АТ „ОТП Банк”), третя особа – приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, в с т а н о в и л а: У грудні 2009 р. ОСОБА_5 звернулася з позовом до ПАТ „ОТП Банк” про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Позивачка зазначала, що 6 жовтня 2009 р. приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6 вчинено виконавчий напис яким задоволено вимоги Банку в розмірі 727209 грн. 53 коп. (як безспірна заборгованість) за рахунок звернення стягнення на предмет іпотеки нерухомого майна – житлового будинку АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_5 Посилаючись на те, що виконавчий напис вчинено без дотримання вимог закону, які пред’являються до документів, що підтверджують безспірну заборгованість, позивачка просила задовольнити її позов. Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 17 червня 2010 р. позов задоволено. Визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 6 жовтня 2009 р. , вчинений приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу ОСОБА_6, реєстровий № 9074 про звернення стягнення на нерухоме майно – житловий будинок АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_5, передане в іпотеку ПАТ «ОТП Банк» по договору іпотеки, посвідченому 4 червня 2008 р. приватним нотаріусом Миколаївського нотаріального округу Філіпенко В.В., реєстровий № 2948. Розподілені судові витрати. В апеляційній скарзі ПАТ «ОТП Банк», посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення районного суду, просив його скасувати та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позову. Заслухавши суддю – доповідача, пояснення осіб, які з’явились в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги та законність й обґрунтованість рішення районного суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до положень ст. 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Згідно із ч. 2 п. 284 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом МЮ України 3 березня 2004 року № 20/5, заборгованість або інша відповідальність боржника визнається безспірною і не потребує додаткового доказування у випадках, якщо подані для вчинення виконавчого напису документи передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України. За п. 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172, для одержання виконавчого напису подаються документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання. Судом встановлено, що 4 червня 2008 р. у відповідності до умов кредитного договору, ОСОБА_5 отримала від ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк» 607840 грн. строком до 2 червня 2038 р. для придбання нерухомого майна. Вказане нерухоме майно, а саме житловий будинок АДРЕСА_1, позивачка передала в іпотеку банку за договором іпотеки від 2 червня 2008 року, посвідченого нотаріально. Відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку» та п. 6.2 умов договору іпотеки, у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотеко держатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Порядок повідомлення про порушення основного зобов’язання передбачений ст. 35 Закону «Про іпотеку», зокрема, іпотекодержатель повинен надіслати іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов’язань, вимога про виконання порушеного зобов’язання у не менш ніж тридцяти денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. З матеріалів справи вбачається, що 20 березня 2009 р. ПАТ «ОТП Банк» направив позивачці досудову вимогу, в якої виклав зміст порушених зобов’язав та надав тридцяти денний строк для виконання зобов’язань в сумі 666635 грн. 94 коп. Проте, попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки, зазначена вимога не містить. Після отримання зазначеної вимоги позивачка частково виконувала зобов’язання. Незважаючи на це, та не перевіряючи безспірність заявлених банком вимог, 6 жовтня 2009 р., майже ніж через 4 місяці, приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6 вчинено виконавчий напис, яким задоволено вимоги Банку в розмірі 727209 грн. 53 коп. за рахунок звернення стягнення на предмет іпотеки нерухомого майна – житлового будинку АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_5 При цьому нотаріус не звернув увагу на те, що сума, зазначена в вимозі Банку та сума яка зазначена в виконавчому написі є значно більшою. За таких обставин, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що сума заборгованості не є безспірною, а тому вірно визнав виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню. Посилання апелянта на те, що у нотаріуса були підстави для вчинення виконавчого напису, оскільки вимогу про дострокове виконань зобов’язань було отримано позивачкою 27 березня 2009 р., колегія судів вважає безпідставними, оскільки зазначена вимоги не містить попереджень про звернення стягнення на предмет іпотеки. До того ж, з матеріалів справи вбачається, що в серпні 2009 р. ПАТ «ОТП Банк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, з вимогою про стягнення 727209 грн. 53 коп. заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки. Отже, право відповідача звернути стягнення на майно, що знаходиться в іпотеки не втрачено. Таким чином, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду. Керуючись ст. ст. 303, 307, 308 , 315 ЦПК України, колегія суддів у х в а л и л а: Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» відхилити, а рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 17 червня 2010 р. залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржена до суду касаційної інстанції. Головуючий: Судді: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13079494

Справа 2-2819/10 2010р. РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 грудня 2010р. Ленінський районний суд м. Луганська, в складі: головуючого – судді Матвєйшиної О.Б. при секретарі Машталенко Ю.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ „ОТП Банк” в особі Регіонального відділення АТ „ОТП Банк” в м. Луганську, третя особа – приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2 про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, ВСТАНОВИВ: У квітні 2010 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача ПАТ «ОТП Банк» в особі Регіонального відділення в м. Луганську, в якому послалася, що між нею та АКБ « РайффайзенБанк Україна», правонаступником якого є відповідач, 10 травня 2006 року було укладено кредитний договір № ML -900/129/2006, відповідно до якого вона отримала кредит у сумі 28600 доларів США на ремонт нерухомого майна строком по 10 травня 2012року, та зобов’язалася погашати цей кредит зі сплатою 11,5% річних у встановлені строки та порядку, також у цей же день було укладено нотаріально договір іпотеки № PML -900/129/2006 року, згідно якого нею передано у іпотеку банку житловий будинок, розташований за адресою АДРЕСА_1, та земельна ділянка, розташована за цією ж адресою, які належать їй на праві власності. Також 10 травня 2006 року укладено договір поруки № SP-ML -900/129/2006, згідно якому поручитель ОСОБА_3 зобов’язався відповідати на повне та своєчасне виконання нею зобов’язань за вказаним кредитним договором. У жовтні 2009 року відповідачем подано у Жовтневий районний суд м. Луганська позовну заяву про стягнення з неї та поручителя заборгованості за вказаним кредитним договором, по якій відкрито провадження. Нею також подано позов до Ленінського районного суду м. Луганська про визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки. Однак, 12 березня 2010 року приватним нотаріусом ОСОБА_2 видано виконавчий напис №2098 про стягнення з неї на користь відповідача 164602,30 гр., на підставі якого відкрито виконавче провадження 8 квітня 2010 року. Вона вважає, що дії відповідача щодо отримання виконавчого напису є незаконними, оскільки він не мав права за наявності не розглянутого спору у суді, вирішувати питання щодо виконавчого напису, бо виконавчий напис видається тільки у разі відсутності спору. Тому вона просить визнати виконавчий напис №2098 про стягнення з неї на користь відповідача 164602,30 гр., виданий приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2, таким, що не підлягає виконанню. У подальшому позивачка уточнила свої позовні вимоги, зазначивши також, що дії відповідача є незаконними ще також і тому, що ним порушено вимоги Закону України «Про іпотеку», згідно якого іпотеко держатель має право вибрати один зі способів звернення стягнення на предмет іпотеки, або отримати виконавчий напис, або рішення суду. У судовому засіданні представник позивачки підтримав позовні вимоги позивачки, дав суду пояснення, аналогічні викладеному у позовній заяві, просив позов задовольнити. Представник відповідача проти позову заперечував, послався, що наявність справ у суді не є перешкодою для звернення за отриманням виконавчого напису, діючим законодавством не заборонено здійснювати захист порушених прав одночасно кількома способами. Заслухавши пояснення сторін, представників, дослідивши надані докази, суд приходить до наступного. Згідно ст.50 Закону України «Про нотаріат» спір про визнання вчиненого нотаріусом виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса розглядається судом за позовом боржника до стягувача. Відповідно до ст. 1 Закону України „Про іпотеку” від 05.06.2003 року зі змінами та доповненнями та умов Договору іпотеки, Іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання (Боргових зобов’язань) нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Боргові зобов’язання –всі зобов’язання Боржника (Позивача) перед іпотекодержателем по сплаті останньому будь-яких сум, що виникають згідно з положеннями Кредитного договору, який забезпечений Іпотекою згідно цього договору. Згідно із ст. 33 Закону України „Про іпотеку” у разі невиконання або неналежного виконання боржником (Позивачем) основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Аналогічні норми також передбачені ст.ст. 572, 589, 590 Цивільного кодексу України, ст. ст. 19, 20 Закону України „Про заставу ”. У відповідності до ст.18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчиненням виконавчого напису на борговому документі у випадках і порядку встановлених законом. Відповідно до ст.ст. 87,88 Закону України «Про нотаріат», для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Пунктом 1 переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів затвердженого постановою кабінету Міністрів України від 29.06.99р. № 1172, вказано: для подання одержаного виконавчого напису подаються: а) оригінали нотаріально посвідченої угоди; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості та встановлюють прострочення виконання зобов`язання. Відповідно до ст. 91 Закону України „Про нотаріат” виконавчий напис, за яким стягувачем або боржником є громадянин, може бути пред'явлено до примусового виконання протягом трьох років, а з усіх інших вимог - протягом одного року з моменту вчинення виконавчого напису, якщо законом не встановлено інших строків. Судом встановлено, що 10 травня 2006 року позивачкою з банком, правонаступником якого є відповідач, було укладено кредитний договір № ML -900/129/2006, відповідно до якого вона отримала кредит у сумі 28600 доларів США на ремонт нерухомого майна строком по 10 травня 2012року, та зобов’язалася погашати цей кредит зі сплатою 11,5% річних у встановлені строки та порядку, також у цей же день було укладено нотаріально договір іпотеки № PML -900/129/2006 року, згідно якого нею передано у іпотеку банку житловий будинок, розташований за адресою АДРЕСА_1, та земельна ділянка, розташована за цією ж адресою , які належать їй на праві власності. Оскільки позивачкою порушувалися умови договору щодо погашення кредиту та відсотків за нею створилася заборгованість станом на 18 вересня 2009 року у сумі 164602,30 гр., про що їй відповідачем було надіслано іпотечне повідомлення від 22 вересня 2009 року про необхідність погасити заборгованість та попереджено, що у разі непогашення, будуть вжиті заходи щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, яке згідно поштового повідомлення вручено їй 10 жовтня 2009 року. Після спливу встановленого законом 30-денного строку, відповідач звернувся до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2, яким 12 березня 2010 року видано виконавчий напис №2098 про стягнення з позивачки на користь відповідача 164602,30 гр., на підставі якого 8 квітня 2010 року відкрито виконавче провадження. Вказані обставини підтверджуються наданими до суду документами. Таким чином, предметом спору є правомірність видачі вказаного виконавчого напису за наявності у судах справ за позовом відповідача про стягнення з неї суми заборгованості за кредитним договором та за її позовом про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки, що свідчить про не безспірність боргу, а тому у нотаріуса не було підстав для видачі виконавчого напису. Згідно із ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України «Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу». Відповідно до ч.1 ст. 20. Цивільного кодексу України «Право на захист особа здійснює на свій розсуд.», тобто особа самостійно обирає спосіб захисту свого порушеного права та орган, до якого вона буде звертатися, або здійснить самозахист. Цивільним кодексом України передбачено можливість захисту порушених цивільних прав декількома способами. При цьому , жодним законодавчим актом України не заборонено здійснювати захист прав декількома способами одночасно. Судом встановлено, що відповідач звернувся до нотаріуса за видачею виконавчого напису після того, як звернувся до суду з позовом про стягнення з позивачки заборгованості, при цьому розмір заборгованості вказано інший, цей позов було прийнято, по ньому відкрито провадження у Жовтневому районному суді м. Луганська, справа по суті ще не розглянута, тобто між сторонами на момент звернення відповідача до нотаріуса має місце спір про право, який розглядається судом. Таким чином, наявність у суду вказаної не розглянутої справи свідчить про відсутність безспірності характеру виниклих між сторонами правовідносин щодо стягнення заборгованості, про що відповідач не повідомив нотаріуса під час видачі виконавчого напису, крім того, після його видачі відповідач не вирішив питання стосовно подальшої долі свого позову про стягнення заборгованості, тобто спір до теперішнього часу знаходиться на вирішенні суду . За таких обставин виданий виконавчий напис суперечить ст.88 Закону України "Про нотаріат", за якою стягнення заборгованості провадиться на підставі виконавчих написів нотаріусів тільки у безспірному порядку, у зв'язку із чим цей виконавчий напис слід визнати таким, що не підлягає примусовому виконанню, оскільки виконання його може призвести до стягнення заборгованості двічі. Керуючись ст. 10,15,57,60,212 ЦПК України, ст. 16,20,572,589,590 ЦК України, Законом України „Про іпотеку”, Законом України „Про заставу”, Законом України „Про нотаріат”, суд ВИРІШИВ: Позовні вимоги позивачки ОСОБА_1 задовольнити. Визнати виконавчий напис №2098 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованості у сумі 164602,30 гр., виданий приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2 12.03.2010р., таким, що не підлягає виконанню. Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Луганської області через Ленінський районний суд м. Луганська протягом 10 днів з дня його проголошення. Суддя http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12867297

Справа № 2-8371/10 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 грудня 2010 року Печерський районний суд м. Києва в складі головуючого судді Остапчук Т. В. при секретарі Бурлаченко Д.В. розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Родовід Банк», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, 3-тя особа ОСОБА_3 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся в суд з позовом про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, посилаючись на те, що 28.04.2009 року приватним нотаріусом ОСОБА_2 було вчинено за заявою ПАТ «Родовід Банк» нотаріальний напис та звернуто стягнення на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1. Вказує на те, що виконавчий напис не відповідає вимогам закону та порушує права, заборгованість по кредитному договору не є безспірною, строк кредитного договору не закінчився. В судовому засіданні позивач позов підтримав з викладених в ньому підстав, просив задовольнити. Представник відповідача ПАТ «Родовід Банк» проти позову заперечувала в повному обсязі, просила відмовити, посилаючись на те, що виконавчий напис було вчинено приватним нотаріусом згідно чинного законодавства. Відповідач приватний нотаріус ОСОБА_4 в судове засідання не з’явився. До суду надійшла заява про розгляд справи у його відсутність. Третя особа проти позову не заперечувала, просила задовольнити. Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові матеріали справи, приходить до слідуючого. Встановлено, що 11.04.2008 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Родовід Банк» було укладено кредитний договір № 37.3/ІЖ-008.08.1 на суму 150000,00 доларів США. Для забезпечення виконання даного зобов’язання по кредитному договору, укладено договір іпотеки від 11.04.2008 року на нерухоме майно – квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Встановлено, що 30.03.2009 року ПАТ «Родовід Банк» звернувся до приватного нотаріуса ОСОБА_2 про вчинення виконавчого напису. 28.04.2009 року, ПАТ «Родовід Банк» надано приватному нотаріусу розрахунок заборгованості на суму 226118,75 доларів США та цього ж дня вчинено виконавчий напис на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, який отримано позивачем 09.06.2010 року в приміщенні ДВС Святошинського району м. Києва. Відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку», підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки. У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених ст. 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Відповідно до ст. 35 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення основного зобов’язання та/або умов іпотечного договору, іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов’язань, вимога про виконання порушеного зобов’язання у не менш ніж тридцяти денний строк та попередження про звернення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до вимог цього Закону. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись в будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку. Відповідно до ч.1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Твердження представника відповідача про те, що позивачем була направлена вимога банку від 13.01.2009 року про погашення заборгованості в розмірі 158048,22 доларів США, не може бути прийнято судом до уваги, оскільки виконавчий напис вчинено на заборгованість 226118,75 доларів США, а претензія на дану суму позивачу не направлялась, що ним не заперечується. Також представником відповідача не надано доказів того, що при вчиненні виконавчого напису нотаріуса була безспірна заборгованість. Відповідно до ст. 88 ч. 1 Закону України «Про нотаріат», нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують заборгованість або іншу відповідальність боржника. В судовому засіданні позивачем заперечується сума заборгованості за збільшеними відсотками за користування кредитом та строк кредитного договору не закінчився. Аналізуючи зібрані докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, виконавчий напис вчинено з порушенням ст. 35 Закону України «Про іпотеку», ст. 88 Закону України «Про нотаріат», тому позов підлягає задоволенню. Керуючись ст.ст. 33, 35 Закону України «Про іпотеку», ст. 88 Закону України «Про нотаріат», ст.ст. 10, 11, 60, 209, 212, 213 ЦПК України, суд В И Р І Ш И В Позов ОСОБА_1 до ПАТ «Родовід Банк», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, 3-тя особа ОСОБА_3 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню задовольнити. Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, зареєстрований за № 287 від 28 квітня 2009р. Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Печерський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя Остапчук Т.В. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12980954

Справа № 2-569/2011 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 січня 2011 року Київський районний суд м. Сімферополя у складі головуючого – судді Бєлоусова М.М., при секретарі – Аношкіній О.В., за участю позивача ОСОБА_1, представника відповідача Онущак Н.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства банк «Морський», треті особи Приватний нотаріус Севастопольського міського нотаріального округу Северіна А.Д., Підрозділ Примусового виконання рішень відділу ДВС Головного управління юстиції МЮУ в АРК, ОСОБА_4 про визнання виконавчого напису недійсним та таким, що не підлягає виконанню – ВСТАНОВИВ : 17.11.2010 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ПАТ Банк «Морський», третіх осіб Приватного нотаріусу Севастопольського міського нотаріального округу Северіної А.Д., Підрозділу Примусового виконання рішень відділу ДВС Головного управління юстиції МЮУ в АРК, ОСОБА_4 про визнання виконавчого напису недійсним та таким, що не підлягає виконанню. Свої вимоги обґрунтовує тим, що у лютому 2007 року між ОСОБА_4 та ПАТ Банк «Морський» (далі Банк) було укладено кредитний договір № 450207-КЮ від 27.02.2007 року, відповідно до якого Банк надав кредит в сумі 690000 доларів США зі сплатою 15 % річних, з кінцевою датою погашення до 25.02.2010 року. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком, ОСОБА_4 та позивачем 10.12.2007 року було укладено іпотечний договір, згідно з яким ОСОБА_1 передав в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме: житловий будинок з надвірними побудовами та земельну ділянку, площею 0,0451 га, які розташовані по АДРЕСА_1. 04.11.2010 року ним була отримана Постанова державного виконавця Підрозділу примусового виконання рішень ВДВС ГУЮ Міністерства юстиції України в АР Крим Дорошенка В.В. про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого напису, виданого 04.10.2010 р приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу Северіною А.Д. по реєстру за № 1911 про звернення стягнення на нерухоме майно згідно іпотечного договору від 10.12.2007 року посвідченого приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу Северіною А.Д. по реєстру за № 5348 та задоволенню вимог ПАТ Банк «Морський» за рахунок реалізації нерухомого майна в розмірі 7934446 грн. 43 коп. Вважає, що виконавчий напис складено в порушення вимог законодавства, а саме ст. 88 Закону України «Про нотаріат» та п.п. 283, 284 «Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», оскільки з сумою кредитної заборгованості позивач не згоден та на день вчинення виконавчого напису між сторонами був невирішений спір, у зв’язку з чим виконавчий напис є недійсним та виконанню не підлягає. Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та зазначив, що кредитний договір, в забезпечення якого було укладено іпотечний договір, на момент вчинення виконавчого напису і по цей час є предметом спору в господарському суді м. Севастополя, а отже заборгованість не є безспірною. Представник ПАТ Банк «Морський» Онущак Н.С. у судовому засіданні позовні вимоги не визнала, зокрема посилаючись на свої заперечення, в яких зазначила, що виконавчий напис зроблений відповідно до вимог чинного законодавства, а саме ст. 88 Закону України «Про нотаріат», в якій зазначено, що нотаріус вчиняє виконавчий напис, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Заборгованість ОСОБА_4 за кредитним договором в зазначений строк погашена не була. Сума заборгованості була визнана боржником, але не сплачена та на час здійснення виконавчого напису іпотечний договір не був визнаний недійсним. Таким чином, у нотаріуса були безспірні підстави для здійснення виконавчого напису та нотаріусом при вчиненні виконавчого напису були дотримані вимоги ст. 89 Закону України «Про нотаріат». Крім того, заборгованість та прострочення виконання зобов’язання є безспірними, оскільки згідно з п.1.1. іпотечного договору Іпотекодавець забезпечує виконання в повному обсязі зобов’язання позичальника перед Іпотекодержателем за кредитним договором й можливих змін до нього, а п. 5.2. передбачено що у випадку внесення змін і доповнень в основне зобов’язання іпотекою забезпечується виконання зобов’язань, що виникли внаслідок таких змін і доповнень. На підставі чого, просить у позовних вимогах відмовити. Третя особа приватний нотаріус Севастопольського міського нотаріального округу Северіна А.Д. в судове засідання не з'явилася, суду надіслала заяву про розгляд справи за її відсутності та письмові заперечення на позов, вказуючи, що виконавчий напис по іпотечному договору вчиняється у зв’язку з простроченням виплат обов’язкових платежів у разі закінчення строку основного зобов’язання. Згідно розділу 32 «Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», виконавчий напис вчинений згідно вимогам чинного законодавства України є безспірним та оскарженню не підлягає, у зв’язку з чим просить відмовити в задоволенні вимог позивача. Представник третьої особа – Підрозділ примусового виконання рішень ВДВС ГУЮ Міністерства юстиції України в АР Крим в судове засідання не з’явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутністю. Третя особа - ОСОБА_4 до судового засідання не з’явився, про дату час та місце розгляду справи сповіщений належним чином, причин своєї неявки суду не повідомив. Судом встановлено, що 27 лютого 2007 року між ПАТ Банк «Морський» (далі Банк), ОСОБА_4 як позичальником та Sandra Maritime Corporation як гарантом-поручителем було укладено кредитний договір № 450207-КЮ, відповідно до якого Банк надав кредит в сумі 690000 доларів США зі сплатою 15 % річних, з кінцевою датою погашення до 25.02.2010 року (а.с.8-35). В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком, ОСОБА_4 та позивачем 10.12.2007 року було укладено іпотечний договір, згідно з яким ОСОБА_1 передав в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме: житловий будинок з надвірними побудовами та земельну ділянку, площею 0,0451 га, які розташовані по АДРЕСА_1. (а.с. 42-43) 10.10.2008 року між Банком, ОСОБА_4 та Sandra Maritime Corporation були укладені додаткові угоди до Кредитного договору № 450207-КЮ, відповідно до яких сторони дійшли згоди змінити п.1.1. кредитного договору на підставі чого Банк надає забезпечений строковий кредит у формі поновлювальної відзивної мультівалютної кредитної лінії з кредитним лімітом еквівалентним сумі 743000 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитною лінією виходячи з: 16 % річних по траншам у доларах США та 18 % річних по траншам в евро (а.с. 36-38). 24.11.2008 року між Банком, ОСОБА_4 та Sandra Maritime Corporation була укладена додаткова угода № 4 до кредитного договору № 450207-КЮ, відповідно до якої було змінено п. 3.1. кредитного договору щодо розміру та графіку погашення кредиту, а саме погашення здійснюється щомісячно у сумі не меншою чим 43000 доларів США починаючи з 25.01.2009 року (а.с. 39). 10.12.2008 року між Банком, ОСОБА_4 та Sandra Maritime Corporation була укладена додаткова угода № 5 до кредитного договору № 450207-КЮ, відповідно до якої була збільшена процентна ставка за користування кредитом, а саме 20 % річних по траншу у доларах США (а.с. 40). 25.01.2009 року між Банком, ОСОБА_4 та Sandra Maritime Corporation була укладена додаткова угода № 6 до кредитного договору № 450207-КЮ, відповідно до якої змінено п. 3.1. кредитного договору щодо розміру та графіку погашення кредиту, а саме погашення здійснюється щомісячно у сумі не меншою ніж 43000 доларів США починаючи з 25.04.2009 року (а.с. 41). Однак, як вбачається з матеріалів справи, зазначені додаткові угоди укладалися без згоди поручителя та сторонами не було враховано, що у зобов'язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя, не дає підстав покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань перед банком. Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Відповідно до ст.88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Проте, судом встановлено та сторонами у судовому засіданні не спростовано, що кредитний договір, в забезпечення якого було укладено іпотечний договір, на момент вчинення виконавчого напису і по цей час є предметом спору в господарському суді м. Севастополя, а отже заборгованість не є безспірною. Крім того, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 №20/5 та зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 03.03.2004 за №283/8882, передбачено, що вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту одержання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушень. Однак, як вбачається з копії поштових повідомлень направлені нотаріусом письмові заяви-вимоги про сплату суми заборгованості за кредитним договором поручителем ОСОБА_1 не отримані (а.с. 88-92), внаслідок чого, на думку суду, останній був позбавлений можливості в установленому порядку звернутися до нотаріуса з відповідною заявою про зупинення вчинення виконавчого напису. Водночас, при вчиненні Напису нотаріус не отримував від Банку та позивачів первинні бухгалтерські документи щодо видачі кредиту та здійснення його часткового погашення (платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки тощо), тому у нотаріуса були відсутніми підстави вважати, що розмір заборгованості ОСОБА_4 та ОСОБА_1 перед Банком, а також суми процентів та пені, зазначені у Написі, є безспірними. Розрахунок боргу, наданий працівниками Банку щодо наявності грошового зобов'язання позивача як поручителя по тілу кредиту, відсотках, процентах річних та пені - є лише відображенням односторонніх арифметичних розрахунків стягувача та не може відображати правові підстави для стягнення відповідних сум та слугувати доказом безспірності розміру грошових вимог Банку до ОСОБА_4 та ОСОБА_1 За таких обставин, суд вважає, що при вчиненні виконавчого напису нотаріусом не дотримано вимог ст.88 Закону України «Про нотаріат» та пункту 283 Інструкції, у зв’язку з чим є підстави для визнання виконавчого напису незаконним та таким що не підлягає виконанню. На підставі Закону України „Про нотаріат”, керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 88, 212-215 218 ЦПК України, суд – ВИРІШИВ: Позов ОСОБА_1 – задовольнити. Визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис приватного нотаріуса Севастопольського міського нотаріального округу Северіної А.Д. від 04.10.2010 року, зареєстрований по реєстру за № 1911 про звернення стягнення на житловий будинок з надвірними побудовами та земельну ділянку площею 0,0451 га, розташовані у АДРЕСА_1. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13504995

Разъяснение Минюста о необходимости получения подтверждения о задолженности от должника для осуществления исполнительной надписи, здесь: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=2320

Міністерством юстиції України розглянуто звернення Федерації профспілок України з питання внесення змін до Інструкції про вчинення нотаріальних дій від 16.11.2009 р. і у листі до ФПУ повідомляється наступне: Щодо змін до Закону України „Про нотаріат” 1 грудня 2008 набрав чинності Закон України „Про внесення змін до Закону України „Про нотаріат”, який був розроблений Міністерством юстиції України з метою подальшого реформування нотаріату України як інституту захисту прав громадян та юридичних осіб, вдосконалення механізму допуску громадян до нотаріальної діяльності, посилення вимог до рівня кваліфікації осіб, що мають намір займатися нотаріальною діяльність, а також покращення доступу громадян до нотаріальних послуг та їх якості. Законом зрівняно в повноваженнях по вчиненню нотаріальних дій державних та приватних нотаріусів, що має зменшити завантаженість державних контор і створити умови для реалізації законних прав як всіх громадян у державі, так і нотаріусів. Обмеження у повноваженнях по вчиненню нотаріальних дій приватних нотаріусів, які існували до набуття чинності прийнятих змін, призводило до перевантаження державних нотаріальних контор, значних черг, що створювало соціальну напругу в суспільстві. На сьогодні порядок оформлення спадкових прав не змінився. Разом з тим, при оформленні спадкових прав громадян також і приватними нотаріусами, яких в Україні зареєстровано 4958, відпадає необхідність очікувати черги у державних нотаріальних конторах. Прийнятим Законом передбачено ряд заходів, спрямованих на покращення доступу громадян до нотаріальних послуг, а також щодо запобігання фальсифікації нотаріальних документів. Передбачено встановлення часу прийому громадян приватними нотаріусами не менше п’яти годин на день і п’яти робочих днів на тиждень. Розширено коло заходів для забезпечення таємниці вчинення нотаріальної дії, гарантії нотаріальної діяльності, форми контролю за нотаріальною діяльністю, встановлено єдиний перелік видів нотаріальних дій. У Законі також реалізована концепція щодо нотаріальної контори приватного нотаріуса як його робочого місця і на законодавчому рівні закріплено встановлення вимог до приміщення, призначеного для якісного обслуговування громадян та забезпечення їх прав та законних інтересів: дотримання конфіденційності вчинюваних нотаріальних дій, якісна підготовка документів, забезпечення схоронності документів. Зокрема, статтею 25 Закону визначено, що робоче місце (контора) має забезпечувати дотримання нотаріальної таємниці; давати можливість кожному приватному нотаріусу незалежно від іншого нотаріуса здійснювати свою нотаріальну діяльність; бути захищеним від несанкціонованого проникнення та забезпеченим сейфом для зберігання печаток, штампів, металевою шафою для зберігання архіву нотаріуса; бути пристосованим для роботи технічного персоналу з документами у відокремленій від нотаріуса кімнаті, тощо. З метою належного захисту майнових прав громадян та юридичних осіб у разі заподіяння шкоди внаслідок незаконних дій або недбалості приватного нотаріуса збільшено розмір страхової суми, що гарантуватиме відшкодування заподіяної ним шкоди у повному обсязі. Щодо виконавчого напису нотаріуса. Підстави вчинення виконавчих написів врегульовані Законом України „Про нотаріат”, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року № 20/5 (зі змінами) (далі – Інструкція), постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 „Про затвердження переліку документів за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів” (далі – Перелік), із яких вбачається, що підставою вчинення виконавчого напису нотаріусом є безспірність заборгованості, тобто така заборгованість має бути настільки безспірною, що не потребуватиме будь-якого додаткового доказування. Відповідно до статті 12 Закону України „Про іпотеку” у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки. У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (стаття 33 вказаного Закону). З метою вдосконалення порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, спрямування та координації дій нотаріусів шляхом чіткого визначення підстав, за яких можливе здійснення виконавчих написів на іпотечних договорах, а також у зв’язку з зі зверненнями до Міністерства юстиції юридичних та фізичних осіб щодо вчинення виконавчих написів нотаріусами виникла необхідність в унесенні змін до пункту 283 Інструкції. При підготовці цих змін Міністерством юстиції України було також враховано результати колоквіуму, який проводився 2 листопада 2009 року у Мін’юсті за участю представників банківських установ та нотаріальної громадськості, а також узагальнено інформацію, що надана головними управліннями юстиції щодо вчинення нотаріусами виконавчих написів на іпотечних договорах. За наслідками зазначеного, Міністерством юстиції України 16 листопада 2009 року № 2152/5 видано наказ „Про внесення змін до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України”, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 17 листопада 2009 року за № 1084/17100, яким абзац одинадцятий пункту 283 Інструкції викладено в такій редакції: „Виконавчий напис на іпотечному договорі, що передбачає задоволення вимоги іпотекодержателя за основним зобов'язанням, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами основного зобов'язання, вчиняється нотаріусом за умови подання іпотекодержателем документів, достатніх для встановлення безспірності заборгованості та прострочення виконання зобов'язання.”. Ця редакція пункту Інструкції буде сприяти роботі банківського сектору, оскільки надасть змогу звертатись до нотаріуса для вчинення виконавчого напису при відсутності спору. Зазначені зміни Інструкції також є позитивними для осіб, які є боржниками за кредитним договором, та іпотекодавцями, оскільки виконавчий напис нотаріусом буде вчинено лише за умови подання іпотекодержателем документів, достатніх для встановлення безспірності заборгованості та прострочення виконання зобов'язання (наприклад: нотаріус повинен буде витребувати від стягувача заяву від імені боржника про відсутність спору щодо заборгованості). Заступник Міністра Л.В.Єфіменко Источник: http://www.fpsu.org.ua/index.php?option=co...d=2&lang=ru

Справа 2-802/11 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "21" січня 2011 р. Личаківський районний суд м. Львова в складі: головуючого-судді Мартинишина Я.М. при секретарі судових засідань Горбань О.Ю. при участі представника позивача ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Відкритого акціонерного товариства Комерційний банк «Надра», третіх осіб Підрозділу примусового виконання рішень відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області, Приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд - встановив: Позивач звернувся з позовом про визнання виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрований в реєстрі за №799 від 08.04.2010 року про звернення стягнення на нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1 таким, що не підлягає виконанню. Свої вимоги мотивує тим, що йому на праві власності належить квартира АДРЕСА_1. На підставі договору іпотеки від 18.10.2007 року вказана квартира передана в іпотеку ВАТ КБ «Надра»для забезпечення виконання ПФ «Авіта» своїх зобов’язань, що витікають із кредитного договору про надання кредитної лінії з вільним режимом кредитування №374/2007 від 17.10.2007 року. 08.04.2010 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_4 вчинено виконавчий напис №799, яким звернено стягнення на вказану квартиру. За рахунок коштів, отриманих від реалізації вказаної квартири нотаріусом запропоновано задовольнити вимоги ВАТ КБ «Надра»у розмірі 7 031 133,69 грн. та 8 000,00 грн. за вчинення виконавчого напису. Вважає такий нотаріальний напис вчинено з порушенням норм чинного законодавства, зокрема: йому не було надіслано вимоги про сплату суми заборгованості за кредитним договором, виконавчий напис вчинено без документів, що підтверджують безспірність заборгованості, у виконавчому написі не вказано усіх передбачених законом даних. Тому просить визнати такий виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню. В судовому засіданні представник позивачки –ОСОБА_2 позов підтримав, дав пояснення аналогічні фабулі позовної заяви. Додатково зазначив, що заборгованість згідно кредитного договору про надання кредитної лінії з вільним режимом кредитування №374/2007 від 17.10.2007 року погашено повністю. Представник відповідача ОСОБА_5, діючи згідно довіреності, в судовому засіданні пояснив, що заборгованість згідно кредитного договору про надання кредитної лінії з вільним режимом кредитування №374/2007 від 17.10.2007 року погашено повністю. Жодних претензій згідно вказаного кредитного договору ВАТ КБ «Надра»не має. В останнє судове засідання представник відповідача ВАТ КБ «Надра»та третя особа Підрозділ примусового виконання рішень відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області явку повноважних представників в судове засідання не забезпечили, про причини неявки представників суд не повідомили. Третя особа Приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_4 в судове засідання не з’явилася, надіслала на адресу суду письмову заяву про розгляд справи за її відсутністю. Суд вважає за можливе розглянути справу у їх відсутності. Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши та перевіривши зібрані по справі докази, суд вважає, що позов підлягає до задоволення. Судом встановлено, що 18.10.2007 року між ВАТ КБ «Надра»(по договору іпотекодержатель) з однієї сторони та позивачем - ОСОБА_3 (по договору іпотекодавець) було укладено договір іпотеки. Згідно умов вказаного договору іпотеки, з метою забезпечення виконання ПФ «Авіта» своїх зобов’язань, що витікають з кредитного договору про надання кредитної лінії з вільним режимом кредитування №374/2007 від 17.10.2007 року, іпотекодавець передав, а іпотекодержатель прийняв в заставу квартиру АДРЕСА_1. 08.04.2010 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_4 вчинено виконавчий напис №799, яким звернено стягнення на квартиру АДРЕСА_1. За рахунок коштів, отриманих від реалізації вказаної квартири нотаріусом запропоновано задовольнити вимоги ВАТ КБ «Надра» згідно кредитного договору №374/2007 від 17.10.2007 року у розмірі 7 031 133,69 грн. та 8 000,00 грн. за вчинення виконавчого напису. Як вбачається із матеріалів справи підставою для вчинення виконавчого напису були наступні документи: заява про вчинення напису ВАТ КБ «Надра», розрахунок заборгованості, повідомлення про існування заборгованості згідно договору кредиту №374/2007 від 17.10.2007 року направлена та отримана ПФ «Авіта» та ОСОБА_3, договір кредиту із додатками, договір іпотеки з додатками та довіреність від ВАТ КБ «Надра». Відповідно до ст.88 Закону України «Про нотаріат», нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. У відповідності до п.284 Інструкції Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від №20/5 03.03.2004 року, нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Заборгованість або інша відповідальність боржника визнається безспірною і не потребує додаткового доказування у випадках, якщо подані для вчинення виконавчого напису документи передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України. Відповідно до п.286 Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, при вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів. У відповідності до переліку документів, за якими стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 р. N 1172, для одержання виконавчого напису подаються оригінал нотаріально посвідченої угоди та документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання. У відповідності до п.283 Інструкції Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України затвердженої, виконавчий напис на іпотечному договорі, що передбачає задоволення вимоги іпотекодержателя за основним зобов'язанням, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами основного зобов'язання, вчиняється нотаріусом за умови подання іпотекодержателем документів, достатніх для встановлення безспірності заборгованості та прострочення виконання зобов'язання. Аналізуючи наведені приписи та документи надіслані на адресу суду приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_4, на підставі яких вчинено виконавчий напис №799, суд приходить до висновку, що такі документи не підтверджують безспірності вимог ВАТ КБ «Надра». Зокрема серед таких документів відсутній банківські виписки по кредитному рахунку боржника та документи, що підтверджують згоду боржника та іпотекодавця із сумою заборгованості. Про необхідність пред’явлення стягувачем заяви від імені боржника про відсутність спору щодо заборгованості для вчинення виконавчого напису зазначалося зокрема у Роз’ясненні Міністерства юстиції України від 22.01.2010 року з питання внесення змін до Інструкції про вчинення нотаріальних дій від 16.11.2009 р. У відповідності до ст.33 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Згідно п.283 розділу 32 Інструкції Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від №20/5 03.03.2004 року, вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту одержання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушень. Із листа від 12.02.2010 року, направленого ВАТ КБ «Надра»на адресу позивача вбачається, що він не є вимогою в розумінні ст.33 Закону України «Про іпотеку». Зокрема такий не містить вимоги про виконання порушеного боржником зобов’язання, здійснення такого у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. У вказаному листі відсутні також реквізити для погашення заборгованості. Окрім того сума заборгованості у вказаному листі вказана у сумі 2 497 412,05 грн., а у виконавчому написі 7 031 133,69 грн. При ухваленні рішення про задоволення позову судом враховується також факт погашення заборгованості перед ВАТ КБ «Надра» згідно договору про надання кредитної лінії з вільним режимом кредитування №374/2007 від 17.10.2007 року в повному обсязі. У відповідності до ст.598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Відповідно до ст.599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Згідно приписів ст.593 ЦК України, право застави припиняється у разі припинення зобов'язання, забезпеченого заставою. Аналогічні норми містяться і у Законі країни «Про заставу»та Законі України «Про іпотеку». Відповідно до ст.26 Закону України «Про заставу», заставодавець має право в будь-який час до моменту реалізації предмета застави припинити звернення стягнення на заставлене майно виконанням забезпеченого заставою зобов'язання. В силу приписів ст.42 Закону України «Про іпотеку», боржник вправі до дня продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах виконати вимогу за основним зобов'язанням чи ту її частину, виконання якої прострочено, разом з відшкодуванням будь-яких витрат та збитків, завданих іпотекодержателю, включаючи судові витрати, витрати на оплату винагороди залученим експертам (оцінювачам, юристам), витрати на підготовку до проведення прилюдних торгів тощо. Таке виконання є підставою для припинення реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах. Умови договорів, що обмежують це право боржника, є недійсними. Таким чином основне зобов’язання, що виникло на підставі договору про надання кредитної лінії з вільним режимом кредитування №374/2007 від 17.10.2007 року припинилося, відповідно припинилося й право застави та підлягає припиненню реалізація предмета застави. Керуючись ст.ст. 10, 11, 57, 60, 209, 213, 214, 215 ЦПК України, 572, 593, 598, 599 ЦК України, Законом України «Про заставу», Законом України «Про іпотеку», Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 р. N 1172, Інструкцією Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від №20/5 03.03.2004 року, суд – вирішив: Позов ОСОБА_3 задовольнити. Визнати виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_4 зареєстрований в реєстрі за №799 від 08.04.2010 року про звернення стягнення на нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_2 таким, що не підлягає виконанню. Стягнути із Відкритого акціонерного товариства Комерційний банк «Надра»в користь ОСОБА_3 судові витрати в розмірі 45 грн. 50 коп. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13627211

Справа №2 -5129/10 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 листопада 2010 року Приморський районний суд м. Одеси у складі: головуючого судді Бондаря В.Я. при секретарі Подорожній О.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Сведбанк», приватного нотаріуса ОСОБА_2, підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області про визнання виконавчого запису таким, що не підлягає виконанню ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду, та, уточнивши позовні вимоги в порядку ст.31 ЦПК України, просив суд визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_2 13.05.2009р., зареєстрований в реєстрі за №1601 про звернення стягнення на вбудоване нежитлове приміщення, загальною площею 257,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2. При цьому він посилається на те, що 13.05.2009р. нотаріусом ОСОБА_2 був накладений виконавчий напис за іпотечним договором №1501/0407/98-072-Z-1 від 25.04.2007р., укладеним між АКБ «ТАС-КОМЕРЦБАНК», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк» та ним, в забезпечення укладеного між ними кредитного договору «1501/0407/98-072 від 23.04.2007р. За вказаним виконавчим написом було звернуто стягнення на вбудоване нежитлове приміщення, загальною площею 257,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2. Вважає, що напис було видано у порушення норм чинного законодавства, у порушення кредитного договору та договору іпотеки, та що видання цього виконавчого напису нотаріуса порушує його права та законні інтереси, внаслідок чого підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню на підставі ст.88 Закону України „Про нотаріат”, оскільки, напис був виданий не на підставі безспірного документу про заборгованість боржника, а на підставі одностороннього розрахунку з боку кредитора, а також із зазначенням неправильної адреси боржника. З сумою штрафних санкцій, які були нараховані банком за кредитом не згодний, вважає її необґрунтованою та такою, що підлягає розгляду у судовому порядку, а не стягненню у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, в порушення ст.88 Закону України „Про нотаріат” банком не було надано нотаріусу підтвердження визнання ним суми заявлених банком штрафних санкцій по кредиту. В судовому засіданні представник позивача підтримав позов і наполягав на задоволені позовних вимог в повному обсязі, а представник ПАТ «Сведбанк» позов не визнав, надавав письмові заперечення на позов, які приєднані судом до матеріалів справи, в яких посилався на те, що доводи позивача є необґрунтованими, не підкріплені доказами, надумані та не відповідають дійсності. Згідно данних, зазначених у реквізитах сторін Додаткової угоди від 24.11.2008 року до Кредитного договору № 1501/0407/98-072 від 23.04.2007., вказано місце проживання позивача зазначено : АДРЕСА_1, та відповідно на цю адресу банком направлялося повідомлення. Виконавчий напис нотаріуса на договорі іпотеки вчинено 13.05.2009 року, відповідно строк 50 днів для добровільного виконання ОСОБА_1 своїх зобов'язань сплив. Порушення приписів Закону України "Про нотаріат", як вбачається із позовної заяви, відсутні. Відсутні також будь-які підстави недійсності оспорюваного виконавчого напису, оскільки він вчинений без порушення законодавства, по формі та змісту відсутні будь-які недоліки, оформлений лідно порядку передбаченого Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Приватний нотаріус ОСОБА_2 в судове засідання не з’явився, про причини неявки суду не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлявся. Дослідивши матеріали справи і вислухавши пояснення представників позивача і ПАТ «Сведбанк», суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав. Судом установлено, що 23.04.2007 року між позивачем та АКБ «ТАС-КОМЕРЦБАНК , назва якого змінена на ПАТ «Сведбанк»був укладений кредитний договір №1501/0407/98-072, згідно якого банк надав позивачу кредит в сумі 450 000 доларів США із сплатою 14 % річних, з кінцевим строком повернення кредиту та усіх нарахувань за кредитом –не пізніше 21.04.2017р. В якості забезпечення цього кредитного договору, 25.04.2007 року між позивачем з однієї сторони, та АКБ «ТАС-КОМЕРЦБАНК», назва якого змінена на ПАТ «Сведбанк»з другої сторони, був укладений договір іпотеки, за умовами якого було передано в іпотеку вбудоване нежитлове приміщення, загальною площею 257,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2. У зв’язку з тим, що у позивача виникла заборгованість перед банком по кредиту, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_2 13.05.2009р., виданий виконавчий напис про звернення стягнення на вбудоване нежитлове приміщення, загальною площею 257,8 кв.м., що знаходиться за адресою: Одеська область, м. Іллічівськ, вул. Паркова, №48/65-Н. для задоволення вимог банку у розмірі 2 530 311,17 грн. Згідно ст. 88 Закону України "Про нотаріат", п. 284 Інструкції та пп. "б" ч. 2 п. 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабміну України від 29.06.99 р. № 1172, нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Судом встановлено, що при вчиненні виконавчого напису нотаріус не отримував від відповідача та позивача первинні документи щодо видачі кредиту та здійснення його часткового погашення (платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки тощо), тому у нотаріуса були відсутніми підстави вважати, що розмір заборгованості позивача перед відповідачем, а також суми штрафних санкцій та процентів, зазначені у виконавчому написі, є безспірними. Крім того, розрахунок боргу, здійснений відповідачем щодо наявності грошового зобов'язання позивача по кредиту, відсотках, процентах річних та пені, не може вважатися документом, який підтверджує безспірність вимог банку до боржника. Як вбачається, згідно наданих нотаріусу документів, а саме Заяви про вчинення виконавчого напису від 13.05.09 та Листа від 28.10.08 р. від відповідача на ім’я позивача про погашення заборгованості суми заборгованості за відсотками та пенею значно різняться, що також виключає безспірність вимог відповідача до позивача. Керуючись ст.ст. 10,60, 81, 88, ч. 3 ст. 209, ст.ст. 213-215,218 ЦПК України, суд - ВИРІШИВ: Позов ОСОБА_1 –задовольнити. Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Одекського міського нотаріального округу ОСОБА_2 13 травня 2009 року, зареєстрований в реєстрі за №1601 про звернення стягнення на вбудоване нежитлове приміщення, загальною площею 257,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2. Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, яки брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя В.Я. Бондар http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13693517

Справа №2-446/11 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ (заочне) 13 січня 2011 року Іллічівський міський суд Одеської області у складі: головуючого судді –Максимович Г.В., при секретарі Корець О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Іллічівського міського суду Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2, публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню (третя особа –відділ державної виконавчої служби Іллічівського міського управління юстиції Одеської області), В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до Іллічівського міського суду Одеської області з позовом (а.с.4-6) до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2, ПАТ «ОТП Банк»про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 15.02.2008 року між ним та закритим акціонерним товариством «ОТП Банк»правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «ОТП БАНК» було укладено кредитний договір №МL-505/018/2008, відповідно до якого позивачу було надано кредит у розмірі 105278, 00 доларів США, строком до 15.02.2028 року. Для забезпечення виконання зобов’язання за кредитним договором між позивачем та банком 15.02.2008 року було укладено іпотечний договір посвідчений приватним нотаріусом Іллічівського міського нотаріального округу ОСОБА_3К за реєстровим №2237, предметом якого виступало нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. В зв’язку з простроченням зобов’язання за кредитним договором Банк 05.10.2009 року звернувся до Іллічівського міського суду Одеської області з позовом про стягнення з позивача заборгованості за кредитним договором у розмірі 908205,00 грн. Та вже 08.02.2010 року відповідач звернувся до приватного нотаріусу Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2, яка вчинили виконавчий напис на іпотечному договорі, який передбачає звернення стягнення на нерухоме майно –квартиру АДРЕСА_1 Одеської області що належить на праві власності позивачу. Також позивач стверджував, що вчиняючи виконавчий напис, нотаріус не врахував та не перевірив факту про безспірність заборгованості, чи входить в перелік безспірних заборгованостей заборгованість, відносно якої було вчинено виконавчий напис, та у тексті зазначеного виконавчого напису не вказав жодного документа підтверджуючого суму безспірної заборгованості, документів підтверджуючих факт настання кінцевого терміну виконання зобов’язань чи факт прострочення виконання зобов’язання забезпеченого заставою (іпотекою). Сума невиконаних зобов’язань вказана у виконавчому написі не може складати 833121,60 грн., оскільки у зв’язку із частковим погашенням боргу перед банком є істотно меншою. Крім того, банк мав проінформувати його про розмір заборгованості до моменту вчинення виконавчого напису і в разі відсутності заперечень із його сторони стосовно розміру заборгованості зазначена сума набула би статусу безспірної. Позивач вважає дії нотаріуса та банку незаконними, оскільки на час вчинення виконавчого напису не закінчився строк основного зобов’язання за кредитним договором, не було встановлено безспірність заборгованості та виконавчий напис було зроблено без жодного повідомлення його із порушенням чинного законодавства України. Позивач просив суд визнати виконавчий напис приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2, зареєстрований у реєстрі за №857 від 08.02.2010 року, про звернення стягнення на нерухоме майно (квартиру) за адресою: АДРЕСА_1, таким, що не підлягає виконанню, стягнути на його користь солідарно з відповідачів згідно акту виконаних робіт №21 від 26.10.2010 р. витрати на юридичне обслуговування в розмірі 1 000, 00 (одна тисяча) грн., та витрати пов’язані із сплатою судового збору та ІТЗ згідно наданих квитанцій. В судове засідання представник позивача ОСОБА_4 та позивач ОСОБА_1 не з’явилися, представник позивача надав до суду заяву про підтримку позовних вимог в повному обсязі та розглядом справи за відсутністю його як представника позивача та позивача, про розгляду справи у заочному порядку не заперечував (а.с.43). Відповідач –приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2 надала до суду заяву про розгляд справи за її відсутністю, заперечень проти позову не надала (а.с.29,36). Відповідач ПАТ «ОТП Банк»належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи в судове засідання не з’явився, заперечень проти позову не надав, свого представника в судове засідання не направив (а.с.37). Третя особа - ВДВС Іллічівського міського управління юстиції Одеської області належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи в судове засідання не з’явився, свого представника в судове засідання не направив (а.с.35). Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі, за наступних підстав. Судом встановлено, що 15.02.2008 року між закритим акціонерним товариством «ОТП Банк»правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «ОТП БАНК»та позивачем було укладено кредитний договір (а.с.9-13) №МL-505/018/2008, відповідно до якого позивачу було надано кредит у розмірі 105278, 00 доларів США, строком до 15.02.2028 року. Для забезпечення виконання зобов’язання за кредитним договором між позивачем та банком 15.02.2008 року було укладено іпотечний договір посвідчений приватним нотаріусом Іллічівського міського нотаріального округу ОСОБА_3К за реєстровим №2237, предметом якого виступало нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. В зв’язку з простроченням зобов’язання за кредитним договором Банк 05.10.2009 року звернувся до Іллічівського міського суду Одеської області з позовом про стягнення з позивача заборгованості за кредитним договором у розмірі 908205,00 грн.(а.с.39-42). Та вже 08.02.2010 року відповідач звернувся до приватного нотаріусу Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2, яка вчинили виконавчий напис (а.с.8) на іпотечному договорі, який передбачає звернення стягнення на нерухоме майно –квартиру АДРЕСА_1 Одеської області що належить на праві власності позивачу. Також судом встановлено, що вчиняючи виконавчий напис, нотаріус не врахував та не перевірив факту про безспірність заборгованості, чи входить в перелік безспірних заборгованостей заборгованість, відносно якої було вчинено виконавчий напис, та у тексті зазначеного виконавчого напису не вказано жодного документа підтверджуючого суму безспірної заборгованості, документів підтверджуючих факт настання кінцевого терміну виконання зобов’язань чи факт прострочення виконання зобов’язання забезпеченого заставою (іпотекою). Крім того, банк на підставі п.1.9 кредитного договору №МL-505/018/2008 від 15.02.2008 року мав проінформувати позивача про розмір заборгованості до моменту вчинення виконавчого напису і в разі відсутності заперечень із його сторони стосовно розміру заборгованості зазначена сума набула би статусу безспірної (а.с.9-13). Відповідно до виконавчого напису сума невиконаних зобов’язань складає 833121, 60 грн. (а.с.8). Як вбачається з п.2 частини першої вищевказаного кредитного договору, дата остаточного повернення кредиту, тобто закінчення строку основного зобов’язання є 15.02.2028 року. (а.с.9-13). Згідно ст.5 Закону України «Про нотаріат»нотаріус зобов’язаний відмовити у вчиненні нотаріальної дії в разі її невідповідності законодавству України або міжнародним договорам. Згідно ст.87 Закону України «Про нотаріат», п.1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 р. №1172, для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченої угоди; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання. Відповідно до ст.88 Закону України «Про нотаріат», п.284 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України" №20/5 від 03.03.2004 р. нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Виконавчий напис нотаріуса можливий за умови виникнення права вимоги, та вчиняється на підставі документів, які підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Згідно п.283 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №20/5 від 03.03.2004 р виконавчий напис на іпотечному договорі, що передбачає задоволення вимоги іпотекодержателя за основним зобов'язанням, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами основного зобов'язання, вчиняється нотаріусом за умови подання іпотекодержателем документів, достатніх для встановлення безспірності заборгованості та прострочення виконання зобов'язання. Відповідно ст.35 Закону України "Про іпотеку", п.283 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №20/5 від 03.03.2004 р. вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту одержання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушень. Тобто в порушення ст.ст.87, 88 Закону "Про нотаріат", розд.1 Постанови №1172 від 29.06.1999 р. нотаріус допустив вчинення виконавчого напису за наявності у боржника спору з кредитором стосовно суми боргу за тілом кредиту, відсотків за користування та пені, який виник на підставі кредитного договору, при цьому нотаріус не взяв до уваги, що за умовами кредитного договору строк виконання зобов’язання не настав. Згідно ст.50 Закону України «Про нотаріат» нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти. Таким чином, суд вважає, що право позивача порушено і виконавчий напис №857 від 08.02.2010 року, вчинений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2, є таким, що не підлягає виконанню. Виходячи з наведеного, суд вважає, що вимоги позивача обґрунтовані, відповідають вимогам чинного законодавства, у зв’язку із чим підлягають задоволенню в повному обсязі. На підставі викладеного, керуючись 213-215, 224-226 ЦПК України, суд, - В И Р І Ш И В: Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити. Визнати виконавчий напис приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2, зареєстрований у реєстрі за №857 від 08.02.2010 року, про звернення стягнення на нерухоме майно (квартиру) за адресою: АДРЕСА_1, таким, що не підлягає виконанню. Стягнути солідарно на користь позивача з відповідачів витрати на юридичне обслуговування в розмірі 1 000, 00 (одна тисяча) грн. Стягнути на користь позивача з відповідачів в рівних долях витрати по сплаті судового збору в розмірі 17 грн., по 8, 50 грн. з кожного та витрати по сплаті інформаційно-технічного розгляду справи в розмірі 37 грн., по 18, 50 грн. з кожного. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 10 днів з дня отримання його копії. Рішення може бути оскаржене позивачем в апеляційному порядку до Апеляційного суду Одеської області через Іллічівський міський суд шляхом подачі протягом десяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13878269

Справа № 2-627/11 РІШЕННЯ іменем України 9 лютого 2011 року Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі: головуючого –судді Прасолова В.М. при секретарі –Горбуновій Л.С. за участю представника позивача, він же відповідач по зустрічним позовам ПАТ «УкрСиббанк»–Ридоша М.М. за участю представника відповідачів за позовом та позивачів за зустрічним позовом – ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, зустрічним позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного «УкрСиббанк» про визнання договору припиненим та зустрічним позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного «УкрСиббанк» про визнання договору недійсним, суд – ВСТАНОВИВ: Позивач ПАТ «УкрСиббанк»(далі за текстом «ПАТ») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4, в якому просить: стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заборгованість по кредиту у розмірі 85015 грн. 47 коп. В обґрунтування позову наводить наступне. 29 вересня 2008 року між АКІБ «УкрсиБбанк»(далі за текстом «АКІБ»та ОСОБА_3 було укладено договір про надання споживчого кредиту, згідно умов якого надано кредит (грошові кошти) в іноземній валюті у сумі 11215,00 доларів США 00 центів, під 15% річних зі строком повернення кредиту не пізніше 28.09.2015р., якщо тільки не буде застосовано іншого терміну повернення кредиту відповідно до п.1.2.2. договору. ПАТ є правонаступником АКІБ. З метою забезпечення своєчасного виконання зобов'язань, які виникають з договору, 29.09.2008р. між АКІБ та гр. ОСОБА_4 було укладено договір поруки,згідно умов якого ОСОБА_4 поручається перед відповідати за виконання ОСОБА_3 зобов'язань, що виникли з кредитного договору, як ті, що існують у даний час, так і тих, котрі можуть виникнути у майбутньому. ОСОБА_4 добре відомі всі умови кредитного договору, тому відповідає перед ПАТ у тому ж обсязі, що і ОСОБА_3 Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Згідно до умов кредитного договору ОСОБА_3 зобов'язався за повернення кредиту та нарахованих відсотків, відшкодування можливих збитків, за сплату пені й інших штрафних санкцій, обумовлених кредитним договором. ОСОБА_3 умови кредитного договору належним чином не виконував, плату за кредит своєчасно не повертав. Відповідно до ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Згідно п.2.2. договору поруки, у випадку невиконання зобов'язань по кредитному договору, ПАТ має право висунути свої вимоги безпосередньо до ОСОБА_4, як поручителя, які є обов'язковими до виконання протягом 10 робочих днів з дати відправлення вимоги. Відповідно до Правил (договірних умов) споживчого кредитування позичальників ПАТ, затверджених рішенням Продуктово-тарифного комітету ПАТ (Протокол № 243 від 21.08.2008 р.) кредитного договору, у випадку не усунення позичальником порушень, вказаних у вимозі протягом 31 календарного дня з дати одержання вимоги, термін повернення кредиту вважається таким, що настав на 32 календарний день з дати одержання вищевказаної вимоги, чи у разі неотримання повідомлення з інших підстав термін повернення кредиту вважається таким, що настав, на 41-й день з дати відправлення позичальнику вимоги про дострокове повернення банку кредиту. У зв'язку з виникненням боргу за кредитним договором, керуючись Правилами (договірних умов) споживчого кредитування позичальників ПАТ кредитного договору та розділом 2 договору поруки, ПАТ 22.03.2010р., направлялась ОСОБА_3 вимога про негайне погашення простроченої заборгованості,повернута у зв'язку з закінченням терміну зберігання, що підтверджується поштовим повідомленням з відміткою про повернення. Вимога направлена ОСОБА_4 отримана про що свідчить особистий підпис на поштовому повідомленні. Однак, вимоги відповідачами до теперішнього часу не виконані. Таким чином, строк погашення кредиту в повному обсязі настав 02.05.2010 року. На 11.06.2010 р. заборгованість складає: всього: 10738,48 доларів США, що за курсом НБУ на 11.06.2010 р. становить 85015,47 грн., з них: заборгованість за кредитом - 9 989,96 доларів США, що за курсом НБУ на 11.06.2010 р. становить - 79089,51 грн. і заборгованість по процентам за користування кредитом - 684,35 долара США, що за курсом НБУ на 11.06.2010 р. становить - 5 417,93 грн. і пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом: 42,94 долара США, що за курсом НБУ на 11.06.2010 р. становить - 339,96 грн. і пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам - 21,23 долар США, що за курсом НБУ на 11.06.2010 р. становить - 168,07 грн. і всього пеня - 64,17 долара США 17 центів, що за курсом НБУ на 11.06.2010 р. становить-508,03 грн. Під час слухання справи ОСОБА_4 звернувся до суду з зустрічним позовом до ПАТ , в якому просить: визнання договір поруки від 29 вересня 2008 року, укладений між АКІБ та ОСОБА_4 таким що припинив свою дію. В обґрунтування зустрічного позову навів наступне. 29 вересня 2008 року між АКІБ та ОСОБА_3 був укладений договір про надання споживчого кредиту згідно умов якого отримав кредит у сумі 11215 дол. США, під 15% річних зі строком повернення кредиту не пізніше 28.09.2015 року. З метою забезпечення своєчасного виконання зобов'язань, які виникають з кредитного договору від 29.09.2008 року між ПАТ та ОСОБА_4 було укладено договір поруки, згідно умов якого поручався перед за виконання ОСОБА_3 усіх його зобов'язань, що виникли з кредитного договору. У відповідності до договору поруки, а саме п. 1.2 було відомо про наступне: сума основного боргу - 11215 доларів США, чи 54517 , 24 грн. , процентна ставка -15% річних, термін виконання договору - 28 вересня 2015 року, інші умови основного договору. ( розділ 3 основного договору). Але не був ознайомлений з наступними документами: графік погашення кредиту; графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту; додаткова угода(договір застави транспортного засобу) від 27.03.2008 року, додаток № 1 до додаткової угоди №1 від 27.03.2009 року. Також ПАТ та ОСОБА_3 змінювали процентну ставку за використання кредиту, про це не був повідомлений. Додаток №3 " Тарифи до договору" у якому вказано , що окрім сплати кредиту та процентної ставки ОСОБА_3 повинен сплатити: комісію за управління кредиту - від 0,1% до 0,99% від суми залишкової заборгованості. У відповідності до вищевикладеного при укладанні та виконанні кредитного договору відбулись додаткові угоди з якими не був ознайомлений та які збільшили відповідальність без його, ОСОБА_4 згоди, як поручителя , що є порушенням ст. 559 ЦК України, своєї згоди на збільшення відповідальності не давав. Тим самим ПАТ позбавив як поручителя знати суттєві умови видачі кредиту, які необхідно знати поручителю до укладання договору поруки, а саме; графік погашення кредиту, процентна ставка, збільшення обсягу відповідальності. У відповідності до ст.ст. 1054,553,554,559 ЦК України , якщо в основному кредитному договорі передбачено укладання іншого договору, в якому внесені зміни до основного кредитного договору, то слід було вказати у договорі поруки про виконання умов передбачених і цими договорами. Зміна зобов'язань без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, є підставою для припинення договору поруки. Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України, у разі зміни зобов'язань за кредитним договором, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності, банк зобов'язаний отримати згоду поручителя на такі зміни. Наполягає, що законом передбачена згода поручителя на зміну умов кредитного договору, а не ознайомлення поручителя зі змінами в кредитному договорі. На підставі ст. 559 ЦК України, порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Під час слухання справи ОСОБА_3 звернувся до ПАТ з зустрічним позовом, в якому просить: визнати недійсним кредитний договір від 29 вересня 2008 року, укладений між ПАТ до ОСОБА_3 з моменту його вчинення; зобов’язати ПАТ прийняти у ОСОБА_3 суму 37820 грн. 00 коп. Уточнивши зустрічний позов, ОСОБА_3 просить: визнати недійсним кредитний договір від 29 вересня 2008 року, укладений між ПАТ до ОСОБА_3 з моменту його вчинення. В обґрунтування уточненого зустрічного позову наводить наступне. 29 вересня 2008 року між АКІБ та ОСОБА_3 був укладений договір про надання споживчого кредиту, згідно умов якого отримав кредит у сумі 11215 дол. США, під 15% річних зі строком повернення кредиту не пізніше 28.09.2015 року. В договорі не вказано, що за валютний ризик під час виконання зобов'язань за кредитним договором повинен нести відповідальність один позивач. Додатком № 1 до спірного кредитного договору передбачено, що сплата суми кредиту та процентів за договором здійснюється в доларах США на рахунок банку. Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Просить врахувати те, що спір фактично виник не з надання кредиту в іноземній валюті, а з того, що розрахунки за спірним кредитним договором визначені і провадились обома сторонами в іноземній валюті. Умови та порядок розрахунків є суттєвими умовами кредитного договору. Відповідно до ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Статтею 524 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Згідно ч.3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Відповідно до ст.35 Закону України "Про Національний банк України", гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів. Таким чином, єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків міме резидентами на території України є гривня. Законодавством України сторонам у договорі надано право, при визначенні розміру грошових зобов'язань в гривні, вказати еквівалент в іноземній валюті. У такому випадку сума, яка повинна бути оплачена в гривні, визначається згідно з офіціальним курсом відповідної валюти на дату проведення платежу. Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідала за порушення валютного законодавства передбачені Декретом КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" , який з урахуванням ст.4, 192 ЦК України є єдиним нормативно-правовим актом, який має силу закону і застосовується в регулюванні правовідносин у валютній сфері. Відповідно до п.2 ст. 1 Декрету КМУ, під валютними операціями розуміються операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції, пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей. Надання кредиту, тобто проведення розрахунків за своїми зобов'язанням по кредитному договору, в іноземній валюті та здійснення виконання своїх обов'язків, тобто проведення розрахунків за зобов'язаннями по кредитному договору, в іноземній валюті за своєю правовою природою є валютною операцією. Згідно ч. 1 та ч.2 ст.5 Декрету КМУ, НБУ видає індивідуальні та генеральні ліцензії на: здійснення валютних операції, які підпадають під режим ліцензування згідно з Декретом КМУ. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальних ліцензій на весь період дії режиму валютного регулювання. Проведення розрахунків за спірним кредитним договором, в тому числі, оплата процентів, штрафних санкцій позивачем відповідачу в іноземній валюті потреб-індивідуальної ліцензії Національного банку України, виходячи з наступного. Згідно із п.п. г) ч.4 ст.5 Декрету КМУ, індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. Згідно із п.1.4 Положення "Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу", затвердженого Постановою НБУ від 14.10.2004 р. № 483, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 09.11.2004 р. № 1429/10028, під використанням іноземної валюти як засобу платежу розуміється використання іноземної валюти на території України для виконання будь-яких грошових зобов'язань або оплати товарів, що придбаваються. Оплата боргу та інших платежів, стягнення яких в іноземній валюті, кредитного договору також потребує індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу. Наявність генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій (дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями) не звільняє сторони від обов'язку отримати індивідуальну ліцензію відповідно до приписів п. г) ч. 4 ст. 5 Декрету КМУ та не робить укладений кредитний договір законним. Відповідач не надав документів які б підтверджували наявність у нього індивідуальної ліцензії. Крім того, у вичерпному переліку операцій, які має право здійснювати позивач, не вказані операції по використанню готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу. Вичерпний перелік неторговельних операції в іноземній валюті містить в собі п.11 Положення "Про порядок та умови торгівлі іноземною валютою", яке затверджено Постановою НБУ від 10.08.2005р. і повинен бути застосований судом при розгляді цього спору відповідно до ст. 8 ЦК України. Цей перелік також не містить в собі надання права відповідачу та позивачу використання готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу. Індивідуальні ліцензії мають цільовий характер і надаються на вчинення разової валютної операції. Відповідно до диспозиції ст.80 КК України об'єктивна сторона передбаченого нею злочину виражається в одній із п'яти операцій, вчинених без відповідного дозволу (ліцензії): скуповуванні, продажу, обміні, використанні валютних цінностей як засобу платежу та використанні їх як застави. Використання валютних цінностей як засобу платежу - це розрахунок ними за товари, послуги, об'єкти права інтелектуальної власності тощо. Використання валютних цінностей як застави полягає в їх передачі та прийнятті в рахунок забезпечення зобов'язань. Разом з тим одержання валютними цінностями процентів за договором позики слід вважати їх використанням як засобу платежу за надану послугу, що тягне відповідальність за ст.80 КК України за наявності передбачених нею підстав. Порушення правил про валютні операції слід вважати закінченим злочином з моменту здійснення відповідної незаконної угоди щодо валютних цінностей, у процесі якої відбулася їх повна чи часткова передача іншій особі. Дії, спрямовані на укладення такої угоди (наприклад, спроба продати, купити, обміняти валютні цінності або використати їх як засіб платежу чи як заставу) слід розцінювати як замах на порушення правил про валютні операції і кваліфікувати за статтями 17, 80 КК України. Оскільки індивідуальні ліцензії мають цільовий характер і надаються на вчинення разової валютної операції на необхідний для цього період, слід мати на увазі, що відповідно до п.4 ст. 5 Декрету вчинення іншої операції з валютними цінностями або в більшому розмірі, ніж передбачено ліцензією є порушенням правил про валютні операції і за наявності підстав тягне відповідальність за ст.80 КК України. Наявність у спірному кредитному договорі положень щодо розрахунків за грошовими зобов'язаннями між позивачем та відповідачем в доларах США за відсутності у сторін індивідуальної ліцензії на використання готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу та використання долару США як засобу платежу за кредитним договором, суперечить приписам ст. 99 Конституції України, ст. 5 24 Цивільного кодексу України, ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", ст.35 Закону України "Про Національний банк України". Таким чином, використання долара США, як предмету кредиту за споживчим, кредитом, є внесенням в кредитний договір пункту, що значно погіршує становище позивача, як споживача порівняно з відповідачем (надавачем фінансових послуг) в разі настання певних подій, що дає право для позивача відповідно до пул 2 статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", за своїм вибором вимагати визнання в цілому кредитний договір недійсним, Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), згідно зі статтею 227 ЦК України є оспорюванним. Вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися як сторона правочину, так і будь-якою заінтересованою особою в разі, якщо таким правочином порушено її права чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видом діяльності, яка потребує ліцензування. Стаття 227 ЦК України встановлює, що правочин юридичної особи, вчинений не відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Частини 1, 3 та 5 ст. 203 ЦК України визначають, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержані момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Частина 1 ст. 216 ЦК України встановлює, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам роз'яснено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. За змістом статті 216 ЦК Українці виходячи із загальних засад цивільного законодавства суд може застосувати з власної ініціативи реституцію як наслідок недійсності оспорюваного правочину. Судам необхідно враховувати, що виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків. Відповідно до п. 10 Постанови № 9, реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується в разі наявності між сторонами укладеного договору, який визнано недійсним. На виконання цього правочину, отримав від банку 11215 доларів США, що на день отримання становило 54517,24 грн.24 коп., виходячи з офіційного курсу НБУ на 29 вересня 2009 року. 1 долар США = 4,86 грн. ПАТ на виконання цього правочину, отримав 3433 дол. США. Шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог різниця між отриманим позивачем та відповідачем за спірним кредитним договором становить 11215 - 3 433 = 7782 дол. США, чи 7782 дол. США х 4, 86( курс на день оформлення кредиту) становить 37820 грн. Відповідно до ст.236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Відповідно до приписів ч.2 ст.548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. ЦК України у параграфі 6 глави 49 не передбачено інших негативних наслідків визнання недійсним основного зобов'язання, забезпеченого договором застави (іпотеки), як визнання недійсним і додаткового зобов'язання. Згідно ст.ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень. ПАТ не було надано доказів, що б підтверджували отримання відповідної індивідуальної чи генеральної ліцензій та взагалі будь якої ліцензії для надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті та використання іноземної валюти на території України як засобу платежу на момент укладання договору та під час його виконання. Згідно ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо. При цьому справедливість можна трактувати як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних п:. та інтересів особи адекватно її ставленню до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. Розумність - це зважене вирішення питань регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів усіх учасників, а також інтересів громади (публічного інтересу). Отже, подальше виконання кредитного договору на умовах, що діють на даний час є порушенням одного із принципів цивільно-правових відносин, які закріплені у ст. З ЦК України - принципу справедливості. Умови кредитного договору є несправедливими, так як всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду відповідача, споживача кредитних послуг. Несправедливими є, зокрема, умови кредитного договору в частині надання кредиту в доларах США, що передбачає згідно умов кредитного договору погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США, що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону, відповідач перекладає, як суб'єкт підприємницької (господарської) діяльності виключно на позивача - позичальника за кредитним договором та споживача кредитних послуг, що є грубим порушенням частини 3 статті 13 Цивільного кодексу України. Відповідно до ст.236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Відповідно до приписів ч.2 ст.548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. ЦК України у параграфі 6 глави 49 не передбачено інших негативних наслідків визнання недійсним основного зобов'язання, забезпеченого договором застави (іпотеки), як визнання недійсним і додаткового зобов'язання. Даний кредит брав для купівлі автомобіля у автосалоні, куди банк і перерахував взяті у кредит кошти, а саме у гривнях , а не у доларах США . Перерахована сума становила 54517 грн.24 коп. Але чомусь був введений робітниками банку в оману стосовно валюти виконання кредиту і платив у доларах США , коли повинен був платити у гривнях. Сума боргу повинна розраховуватися не з 11215,00 дол. США , а з 54517 грн. 24 коп. У відповідності до вищевикладеного розрахунок зроблений банком не вірний, потрібно зробити розрахунок у гривнях. Згідно із ч.1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Тим самим має право погасити кредит за своїм вибором, чи доларах США чи у гривнях, а саме на цей момент у відповідності до договору має борг не 85015,47грн., а 37820 грн. Це також підтверджується розрахунками банку, у яких пеня за прострочення за кредитним договором викладена у валюти кредиту - у гривнях - 339 грн.96 коп. та пеня за прострочення за процентами - 168 грн. 07 коп. У розрахунках банку також є помилки , а саме пеня на проценти не нараховується у відповідності до ЦК України та пеня береться тільки за 1 рік. У відповідності до ЦК України , а також «Інструкції про вчинення нотаріальних дій», п. 2.1. договору № 11399242000 від 29 вересня 2008 року є незаконним. Договір застави на рухоме майно повинен бути посвідчений обов'язково нотаріально, якщо навіть не на момент укладання договору , то після укладання договору обов'язково. Тому даний пункт договору є незаконним і повинен бути визнаний недійсним. У судовому засіданні представник ПАТ зустрічні позови не визнав, свій позов підтримав повністю. При цьому підтвердив зміст свого позову, заперечуючи проти задоволення зустрічного позову навів наступне. Вимоги щодо визнання недійсним кредитного договору обґрунтовуються недодержанням вимог, які встановлені, ч.1 статі 203 ЦК України, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, що відповідно до положень ст. 215 ЦК України є підставою недійсності правочину. Підставами для недійсності кредитного договору зазначено укладення останнього в валюті, відмінній від гривні України, та використання іноземної валюти за спірним кредитним договором як засобу платежу, суперечить вимогам законодавства, зокрема ст.5 (п.п."в","г" ч.4) Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю". Недійсність договору забезпечення зобов'язань обґрунтовується положеннями ст.548 ЦК України. Заперечує проти задоволення вимог з наступних підстав. Обґрунтовуючи висновок про неправомірність вираження зобов'язання у Кредитному договорі в іноземній валюті, позивач послався на положення ст. 524 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, а також ч. 2 ст. 189 Господарського кодексу України, яка встановлює загальне правило - ціна договору має бути виражена у гривні. Зазначений висновок спростовується наступним. Відповідно до ч.3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Згідно ч. 2 ст. 198 ГК України грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону. Законодавчими актами, що встановлюють право банку здійснювати операції в іноземній валюті, є Закон України "Про банки і банківську діяльність", Декрет КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", Закон України "Про Національний банк України". Зазначені нормативні акти визначають, що банк має право здійснювати свою діяльність на підставі виданої НБУ ліцензії. 28 жовтня 1991 р. Національним банком України видано АКІБ банківську ліцензію №75 на право здійснювати банківські операції, в тому числі щодо розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, та письмовій Дозвіл № 75-2 від 24 грудня 2001р. на право здійснювати операції з валютними цінностями. Відповідно до ч.3 ст. 14 ГК України ліцензія - це документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності за умови виконання ліцензійних умов. Відносини, пов'язані з ліцензуванням певних видів господарської діяльності, регулюються законом. Законом України "Про банки і банківську діяльність" визначено, що банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії, банківська ліцензія надається Національним банком України (ст. 19). Відповідно до ст. 47 ЗУ "Про банки і банківську діяльність" на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати операції з розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Частиною 1 ст.49 цього Закону розміщення залучених коштів від свого імені визнається кредитною операцією. Відповідно до ст.2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" коштами є гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Таким чином, відповідно до положень Закону України "Про банки і банківську діяльність" банк на підставі банківської ліцензії має право здійснювати кредитування в іноземній валюті. Вважає, що банк має право здійснювати операції з іноземною валютою, у тому числі операції з надання в кредитів в іноземній валюті на підставі отриманої від Національного банку банківської ліцензії та дозволу на здійснення валютних операцій, а тому вираження в іноземній валюті грошового зобов'язання за кредитним договором відповідає вимогам законодавства. Висновок про обов'язковість отримання банком або позичальником індивідуальних ліцензій Національного банку України для здійснення валютних операцій: надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо термін і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, вважає безпідставним, виходячи з наступного. Відповідно до ст.5 Декрет КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Тобто виходячи з положень ст.5 Декрету, вважає, що генеральні ліцензії видаються Національним банком лише певному колу суб'єктів: банкам, фінансовим установам та оператору поштового зв'язку на здійснення ними валютних операцій на постійній основі. Індивідуальні ліцензії можуть видаватися всім суб'єктам (резиденти і нерезиденти) на здійснення лише операції, при цьому у Декреті визначено вичерпний перелік таких операцій. Національним банком прийнято «Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій», яке затверджено постановою Правління НБУ від 17 липня 2001 р. № 275. Відповідно до п. 5.3. Положення, письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.93 за N 15-93. Відповідно до п. 2.3 зазначеного Положення за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями по залученню та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України. Оскільки банк отримав банківську ліцензію та дозвіл Національного банку на здійснення операцій з валютними цінностями, він має право на постійній основі здійснювати операції з щодо розміщення іноземної валюти. Відповідно до п."в" ч.4, ст. Декрету індивідуальні ліцензії видаються на операції з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Тому вважає висновок про обов'язковість отримання банком або позичальником індивідуальної ліцензії для кредитування в іноземній валюті незалежно від сум та термінів грошових коштів, які надаються банком, суперечить положенням ст.19 Конституції України за якими правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Оскільки чинним законодавством не встановлені будь-які обмеження чи вимоги щодо сум та термінів кредитів в іноземній валюті, які надаються або залучаються резидентами України, банк не має зобов'язань щодо отримання індивідуальних ліцензій Національного банку для надання кредитів в іноземній валюті резидентам. Зазначений висновок також підтверджений Національним банком, який у своєму листі від 29.05.2001р. №28-313/2178 з посиланням на норми Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" визначив, що здійснення резидентами операцій по отриманню та наданню кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України. Позиція щодо правомірності надання кредитів в іноземній валюті на підставі саме генеральної ліцензії також підтверджена іншими нормативними актами Національного банку, який відповідно до ст.44 Закону України "Про Національний банк України", діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль. Так у «Положенні про порядок діяльності "Вестерн Ен-Ай-Ес Ентерпрайз Фонду" (США) та його кредитно-фінансової установи в Україні», затвердженому постановою Правління НБУ №269 від 01.11.1995р. зазначається, що кредити в іноземній валюті господарюючим суб'єктам приватної форми власності України Установа надає на підставі отриманої від Національного банку України генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій (п. 6 зазначеного Положення). За наявністю в Установи генеральної ліцензії Національного банку України на здійснення кредитних операцій з розміщення валютних коштів на внутрішньому ринку України Установа має право надавати кредити в іноземній валюті резидентам України - господарюючим суб'єктам приватної форми власності, (п. 10 зазначеного Положення). Таким чином, банк має право на постійній основі здійснювати діяльність з надання кредитів в іноземній валюті на підставі отриманої від Національного банку банківської ліцензії та генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій без отримання індивідуальної ліцензії. Щодо висновку про необхідність отримання індивідуальних ліцензій сторонами кредитного договору для використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, зазначає наступне. Аналіз положень ст.47 та ст.49 Закону України "Про банки і банківську діяльність", та ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" дозволяє зробити висновок, що наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій є достатньою підставою для здійснення банком операцій з валютними цінностями, в тому числі операцій з використання іноземної валюти як засобу платежу. Відповідно до п. 1.5 «Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу», затвердженого постановою НБУ від 14.11.2004р. №483, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є повноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями). Таким чином, Національний банк України у своєму нормативно-правовому акті підтвердив позицію, закріплену в Декреті, та встановив, що операції з використання іноземної валюти як засобу платежу на території України дозволяється без отримання індивідуальної ліцензії, якщо однією стороною операції є банк, який має генеральну ліцензією. АКІБ отримав банківську ліцензію №75 на право здійснювати банківські операції, в тому числі щодо розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, та письмовій дозвіл № 75-2 від 24 грудня 2001р. на право здійснювати операції з валютними цінностями, що є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", тому використання банком і позичальником іноземної валюти як засобу платежу за кредитним договором відповідає вимогам чинного законодавства. Вважає, що аналіз вищезазначених нормативно-правових актів України дозволяє зробити висновок, що надання банком кредиту в іноземній валюті та повернення позичальником такого кредиту здійснюється на підставі генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, виданої Національним банком України, та не потребує отримання банком чи позичальником індивідуальної ліцензії на операцію з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, та операцію з використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. Заявою на отримання кредиту від ОСОБА_3 на суму 11215,00 доларів США. Цією заявою Позивач письмово визначив бажану валюту кредитування. Згідно договору про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу (з Правилами) від 29 вересня 2008 р., банк надав позичальнику кредит шляхом зарахування коштів на поточний рахунок. Позивач підписав кредитний договір без будь-яких застережень, розбіжностей, що свідчить про розуміння ним можливих наслідків на момент укладення договору, а також щодо подальшого його виконання, і згоду з ними. Тому волевиявлення сторін за кредитним договором було вільним, що свідчить про додержання принципу свободи договору, передбаченого ст.3 Цивільного кодексу України. Відповідно п.3.4.1 Правил (договірні умови) споживчого кредитування позичальників АКІБ затверджених Продуктивно - тарифним комітетом АКІБ "УкрСиббанк" (Протокол №243 від 21.08.2008 року.), позичальник зобов'язується використовувати кредит на зазначені у договорі цілі, а також повернути суму кредиту, і сплатити плату за кредит й інші грошові платежі на рахунок банку в порядку та на умовах, передбачених цим договором. Пункт 1.1 Правил (договірні умови) вказує на те, що позичальник усвідомлює можливість виникнення курсових різниць (коливань) валюти кредиту при отриманні кредитних коштів та їх використанні за цільовим призначенням, а отже і при виконанні зобов'язань, які виникають за цими кредитними договорами. Пунктом 7.2 Правил (договірні умови) передбачено, що сторони домовилися вважати, що уклавши цей договір, позичальник своїм підписом засвідчує факт та згоду з умовами цього договору, підтверджує свої права та обов'язки з цим договором і погоджується з ними, підтверджує свою здатність виконувати умови цього договору, та що всі умови договору йому цілком зрозумілі і позичальник вважає їх справедливими по відношенню до нього. Позивач ОСОБА_4 посилається на те, що не був ознайомлений з додатками, графіками та додатковими угодами між банком та ОСОБА_3 Ознайомлення з даними документами не є обов’язковим, адже договором поруки не передбачено обов’язкового ознайомлення поручителя з цим переліком документів. Поручитель має змогу самостійно за власним бажанням ознайомитися з додатковими додатками до кредитного договору. ОСОБА_4 посилається на збільшення відповідальності після укладення додаткової угоди №1 від 29 вересня 2009р., цією угодою було змінено графік погашення кредиту, без зміни відсотків та терміну повернення кредиту. Вважає, що відповідальність поручителя не збільшилася, оскільки жодна із основних умов кредитного договору внаслідок укладання додаткових угод не змінилася, а тому підстав для визнання договору поруки, як це передбачено ст. 559 ЦК України, у суду не має. При укладанні договору поруки ОСОБА_4 мав цивільну дієздатність, усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними. Крім того п. 5.1. договору поруки вказує на те, що уклавши цей договір поручитель підтверджує, що: надані поручителем документи не містять будь-яких недостовірних відомостей, складені та/або отримані в порядку, передбаченому чинним законодавством України; повністю розуміє всі умови основного договору та договору поруки, свої права та обов'язки за договором та погоджується з ними; цей договір не суперечить будь-яким договірним обмеженням, які є обов'язковими для поручителя; на день укладення договору відсутні будь-які перешкоди щодо його належного виконання та ін. Пунктом 1.3 договору поруки встановлено, що поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі що і боржник. Наполягає, що договір поруки цілком відповідає вимогам ст.203 Цивільного кодексу України. Згідно зі ст.553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порука є угодою щодо прийняття перед третьою особою на себе обов'язку поручитися перед кредитором за виконання боржником свого зобов'язання та нести відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язання боржником шляхом відшкодування в грошовій формі того, що не було виконане боржником. Таким чином, порука є способом забезпечення виконання зобов'язання, а не угодою щодо розпорядження майном, належним поручителю; договір поруки не створює обов'язків для будь-яких інших осіб, крім сторін за договором. Змінювати, доповнювати, уточнювати позов, подавати додаткові докази не бажає. У судовому засіданні представник позивачів за зустрічними позовами позови підтримав повністю, не визнавши позову ПАТ. При цьому надав пояснення, які відповідають змісту зустрічних позовів. Змінювати, доповнювати, уточнювати позов, подавати додаткові докази не бажає. У судовому засіданні безпосередньо досліджені наступні письмові докази: кредитний договір(а.с.6), графік(а.с.7-8), додаток(а.с.8,зв.), графік(а.с.9-10), додаткова угода(а.с.11), графік(а.с.12), правила кредитування(а.с.13-19), розпорядження(а.с.20), договір поруки(а.с21-22), заяви(а.с.23, 24), конверт(а.с.25), поштові повідомлення(а.с.26) довідка(а.с.27), розрахунки(а.с.28-35), паспорти(а.с.36,37), свідоцтво(а.с.40), статут(а.с.41-42), ліцензія(а.с.81-83), дозвіл(а.с.84-85), заявка(а.с.86-87, 106-107), додаткова угода(а.с.90,108), графік(а.с.91,109, 110-111), рішення про надання кредиту(а.с.112), квитанція(а.с.113), заявка на видачу готівки(а.с.114), платіжне доручення(а.с.115), квитанції(а.с.116), свідоцтво(а.с.117). Суд, оцінюючи відповідно до ст. 212 ЦПК України, всебічно, повно, об’єктивно та безпосередньо досліджені наявні у справі докази, вважає, що у судовому засіданні встановлені наступні факти та обставини. ПАТ є правонаступник АКІБ, що встановлено свідоцтвом, статутом(а.с.40, 41-42). 24 грудня 2001 року ПАТ отримана ліцензія на здійснення банківських операцій, передбачених п.5 -11 частини другої стаття 47 Закону України “Про банки та банківську діяльність”, що встановлено ліцензією(а.с.81-83). 19 листопада 2002 року банком отриманий дозвіл на право здійснення операцій, визначених пунктами 1 –4 та частиною четвертою стаття 47 Закону України “Про банки та банківську діяльність”, що встановлено дозволом(а.с.84-85). ОСОБА_3 15 вересня 2008 року звернувся за заявкою до ПАТ про надання кредиту у сумі 12814 доларів США для придбання автомобіля «Дачія». 25 вересня 2008 року ПАТ було прийнято рішення про надання ОСОБА_3 кредиту в сумі 12060 доларів США, що еквівалентно 56079 грн. 00 коп. Вказані обставини встановлені заявкою, рішенням(а.с.86-87, 112). 29 вересня 2008 року між ПАТ та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір про надання кредиту у сумі 11215,00 доларів США зі строком погашення до 28 вересня 2015 року зі сплатою 12,5% річних. При цьому сума кредиту була також визначена в гривнях як 54517 грн. 24 коп. Вказані обставини визнаються сторонами, встановлені договором(а.с.6). 29 вересня 2008 року між ПАТ та ОСОБА_4 в забезпечення зазначеного кредитного договору був укладений договір поруки. Вказані обставини визнаються сторонами, встановлені договором(а.с.21-22). 29 вересня 2008 року на підставі кредитного договору ОСОБА_3 було видано11215,00 доларів США, що в еквіваленті у гривнях дорівнює 54517 грн. 24 коп., за рахунок яких була оплачена вартість автомобіля «Дачія», який став власністю ОСОБА_3. Вказані обставини встановлені квитанцією(а.с.113)заявкою(а.с.114), дорученням(а.с.115), квитанціями(а.с.116), свідоцтвом(а.с.117). 24 квітня 2010 року ПАТ направило ОСОБА_3 та ОСОБА_4 вимоги про погашення заборгованості, що встановлено заявами(а.с.23,24). Позивач вніс до ПАТ на виконання своїх зобов’язань 3260,73 доларів США, що встановлено розрахунками(а.с.28-35). Встановленим фактам та обставинам відповідають такі правовідносини, які регулюються нормами Конституції України, ЦК України, Законом України “Про банки та банківську діяльність”, Законом України “Про Національний банк України”. Відповідно до ч.5 ст.4 ЦК України інші органи державної влади України можуть видавати нормативно –правові акти лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом. Згідно ст.2 Закону України “Про Національний банк України”, Національний банк України є особливим органом державного управління. Як встановлено ст. 19 Конституції України, органи державної влади зобов’язані діяти лише на підставах, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України. У відповідності до ст.56 Закону України “Про Національний банк України”, Національний банк видає нормативно –правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які видаються у формі постанов Правління Національно банку, вони не можуть суперечити законам України. Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, в якій визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон держави не встановлює якихось обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Згідно ст.524 ЦК України, зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України –гривні, сторони можуть визначити грошовій еквівалент зобов’язання в іноземній валюті. Стаття 2 Закону України "Про банки та банківську діяльність" передбачає, що документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність є банківською ліцензією. Правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю регулюються Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (далі - Декрет КМУ). Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. У судовому засіданні встановлено, що муж ПАТ та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір. Згідно зі ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу. Судом встановлено, що на час укладення договору та додаткової угоди банк мав банківську ліцензію та дозвіл. Відповідно до ст. 5 Декрету КМУ операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього ж Декрету. Відповідно до п.2.3. “Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій”, що затверджене Постановою Правління НБУ № 275 від 17.07.2001 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 21 серпня 2001 р. за № 730/5921) за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, серед яких є зокрема неторговельні операції з валютними цінностями. Відповідно до п. 1.5 “Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу”, затвердженого постановою Правління НБУ від 14 жовтня 2004 р. № 483, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк. Ініціатором та отримувачем за валютною операцією з надання кредиту був ОСОБА_3., а не ПАТ, тому, відповідно до зазначеного пункту Положення на здійснення кредитування позивача була потрібна індивідуальна ліцензія, яка у ПАТ була відсутня. Згідно ч.1 ст.227 ЦК України, правочин юридичної особи, чинений без відповідно дозволу (ліцензії) може бути визнаний судом недійсним. За відсутності у банку індивідуальної ліцензії суд вважає, що кредитний договір та додаткова є недійсними. Як передбачено ч.1 ст.216 ЦК України, у разі недійсності право чину, кожна сторона зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. На виконання договору ОСОБА_3. отримав від банку 11215,00 доларів США, що у гривнях дорівнювало 54517 грн.24 коп. Зазначену суму позивач, відповідно до договору був повинен повернути банку. На даний час ОСОБА_3 повернув банку 3260,73 доларів США, залишок, виражений в іноземній валюті, який підлягає поверненню дорівнює 7954,27 доларів США. Згідно ст.524 ЦК України, зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України –гривні, сторони можуть визначити грошовій еквівалент зобов’язання в іноземній валюті. Надаючи кредит банк визначив, що сума грошей, яка отримана позивачем в національній валюті України дорівнює 54517 грн. 24 коп., тобто виходив з еквіваленту, відповідно до якого 1 долар США дорівнював 4 грн. 86 коп. Таким чином з позивача належить стягнути 38657 грн. 50 коп. в якості виконання обов’язку, який випливає із змісту частини першої ст.216 ЦК України. На підставі ст. 559 ЦК України, порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання. Згідно ст.509 ЦК України зобов’язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу. Відповідно до ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема є договори та інші правочини. Суд прийшов до висновку про недійсність кредитного договору. Тому є підстави вважати припиненим договір поруки, укладений між ОСОБА_4 та ПАТ на забезпечення зазначеного кредитного договору. Згідно ст.509 ЦК України зобов’язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу. Відповідно до ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема є договори та інші правочини. ПАТ, як на підставу своїх позовних вимог до ОСОБА_3 посилається на те, що між ОСОБА_3 та ПАТ був укладений кредитний договір. Судом встановлено, що кредитний договір є недійсним, тому підстави для стягнення з ОСОБА_3 платежів, визначених у договорі відсутні. Згідно ст.509 ЦК України зобов’язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу. Відповідно до ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема є договори та інші правочини. Відповідно до приписів ч.2 ст.548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. ПАТ, як на підставу своїх позовних вимог посилається на те, що між ОСОБА_4 та ПАТ був укладений договір поруки. Судом встановлено, що договір поруки є припиненим, кредитний договір є недійсним тому підстави для стягнення з ОСОБА_4 платежів, визначених у договорах відсутні. Суд вважає, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 обґрунтовано, у відповідності зі ст.ст. 15,16 ЦК України звернулися до суду за захистом своїх порушених прав. Вислухавши пояснення представників сторін та дослідивши письмові докази, суд на підставі ст. 10 ЦПК України згідно якої кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається та ст. 11 ЦПК України згідно якої цивільні справи розглядаються в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, суд вважає, що зустрічні позови підлягають повному задоволенню, а у задоволенні позову ПАТ належить відмовити повністю. На підставі ст. 88 ЦПК України, з ПАТ на користь ОСОБА_3 належить стягнути витрати по оплаті державного мита в сумі 51 грн. 00 коп. та 120 грн. 00 коп. по сплаті витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. На підставі ст. 88 ЦПК України, з ПАТ на користь ОСОБА_4 належить стягнути витрати по оплаті державного мита в сумі 51 грн. 00 коп. та 120 грн. 00 коп. по сплаті витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Керуючись ст.ст.19,99 Конституції України, ст.ст.4,11,15, 192,203,215,216,227,509,524,1054 ЦК України, ст.ст.2,47,49 Закону України “Про банки та банківську діяльність”, ст.ст. 2,56 Закону України “Про Національний банк України”, ст. ст. 8, 10, 11, 88, 208, 212, 214, 215 ЦПК України, суд – ВИРІШИВ: Зустрічний позов ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк»- задовольнити повністю. Кредитний договір від 29 вересня 2008 року, укладений між та ПАТ «УкрСиббанк» –визнати недійсними. Стягнути в якості реституції на користь публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» з ОСОБА_3 - 37820 грн. 00 коп. Стягнути на користь ОСОБА_3 з публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» судові витрати: 51 грн. державного мита та 120 грн. 00 коп. по сплаті витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. У задоволенні позову публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 –відмовити повністю. На рішення може бути подана апеляційна скарга протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Головуючий суддя: В.М. Прасолов http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13843155

Это не правда, не нужно лишний раз будоражить ситуацию, особенно если Вы не в курсе происходящего.Вот определение ВСУ о принятии дела к рассмотрению.

Возьмите справку и тогда можно будет разобраться.

Банк может требовать все что угодно у них такая работа.Если все так как Вы говорите и письменного требования к поручителю не предъявляли, то договор поручительства прекратил свое действие.