ANTIRAID

Решение апелляционного суда, здесь: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=2055

Ухвала ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 грудня 2010 року м. Київ Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Мартинюк В.І. , розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства “УкрСиббанк” на рішення апеляційного суду Вінницької області від 27 жовтня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до акціонерного комерційного інноваційного банку “УкрСиббанк” в особі Подільського регіонального департаменту, третя особа – ОСОБА_3, про припинення договору поруки, в с т а н о в и в: У лютому 2010 року ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до акціонерного комерційного інноваційного банку “УкрСиббанк” (далі – АКІБ “УкрСиббанк”) в особі Подільського регіонального департаменту, правонаступником якого є публічне акціонерне товариство “УкрСиббанк” (далі – ПАТ “УкрСббанк”), в якому просив визнати припиненим із 5 грудня 2008 року договір поруки № 138526, укладений 4 вересня 2007 року між ним та АКІБ “УкрСиббанк” на забезпечення виконання умов кредитного договору № 11208672000, укладеного 4 вересня 2007 року між АКІБ “УкрСиббанк” та ОСОБА_3 Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 10 вересня 2010 року в позові ОСОБА_2 відмовлено. Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 27 жовтня 2010 року рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 10 вересня 2010 року скасовано. Позов ОСОБА_2 задоволено. Договір поруки № 138526, укладений 4 вересня 2007 року між АКІБ “УкрСиббанк” та ОСОБА_2 визнати припиненим із 5 грудня 2008 року. У касаційній скарзі ПАТ “УкрСиббанк” просить рішення апеляційного суду Вінницької області від 27 жовтня 2010 року скасувати, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, та залишити в силі рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 10 вересня 2010 року. У відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав. Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 328 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені у ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи. Із матеріалів касаційної скарги та змісту оскаржуваних судових рішень убачається, що скарга є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначених судових рішень. Керуючись п. 5 ч. 3 ст. 328 ЦПК України, у х в а л и в: Відмовити публічному акціонерному товариствау “УкрСиббанк” у відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до акціонерного комерційного інноваційного банку “УкрСиббанк” в особі Подільського регіонального департаменту, третя особа – ОСОБА_3, про припинення договору поруки. Додані до скарги матеріали повернути заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ В.І. Мартинюк http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13146837

Прекрасное решение. Вот за такое решение можно судей уважать. При этом обратите внимание - Верховный суд Украины признал наступление финансового кризиса и при этом обратил внимание, что данный факт не требует доказательства.

Вот небольшой комментарий по этому решению: http://news.ligazakon.ua/news/2011/1/18/36320.htm

Ситуация в сознании нашего общества постепенно меняется и в том числе благодаря нам с вами. Я думаю, что в конце концов мы заставим НБУ обратить внимание на проблему и принять соответствующие поправки, чтобы и волки были сыты и овцы целы.А эпитеты, которые отпускают в адрес заемщиков лишь приманка для читаемости. Думаю, скоро, мы эти эпитеты изменим.

Вы немного напутали. Если жена выступила имущественным поручителем, то половина магазина должна принадлежать ей. Или же нужно поделить имущество и выделить в натуре имущество жены, тогда может и весь магазин ей принадлежать. Но для признания имущественного поручительства прекращенным, придется постараться.

Радоваться еще рано, но определенный шаг уже сделан. А ведь в него не так много людей и верило, почитайте комментарии банкиров: http://www.kommersant.ua/doc.html?docId=1569439Или здесь: http://antiraid.com.ua/news/8096-sud-podtv...j-licenzii.html Я так думаю, данное решение заставит все таки многие банки идти на встречу заемщикам. При этом ОТП банк в стремлении договорится с заемщиками, на мой взгляд находится на одном из первых мест. Просто так сложилось. На сколько мне известно вскоре могут появится еще ряд подобных решений.

Решение Печерского районного суда г. Киева по данному делу: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=1046 Определение Апелляционного суда г. Киева по данному делу: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=1857 Постановление Верховного суда Украины по данному делу: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?s=&...ost&p=32594

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 грудня 2010 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Дьоміної О.О., суддів: Гончара В.П., Кузнєцова В.О., - розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства (далі-ПАТ) «ОТП Банк», ОСОБА_6, треті особи: Національний Банк України, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Іванова Лідія Миколаївна, ОСОБА_8, про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки, за касаційною скаргою ПАТ «ОТП Банк» на рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 травня 2010 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва від 27 жовтня 2010 року, в с т а н о в и л а: ОСОБА_4 звернувся до суду із указаним позовом, в якому просив визнати недійсним договір споживчого кредиту № МL 700/1198/2008, укладений між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_6 визнати недійсним договір іпотеки (майнова порука), укладений ним з ПАТ «ОТП Банк», виключити з державного реєстру іпотек та єдиного державного реєстру заборон відчуження нерухомого майна записи про державну реєстрацію іпотеки та заборони відчуження нерухомого майна позивача. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 14 травня 2010 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва від 27 жовтня 2010 року, позов задоволено. Визнано недійсним Договір кредиту № МL 700\1198\2008, укладенні між ОСОБА_6 та ПАТ «ОТП Банк» 17 травня 2008 року. Визнано недійсним Договір іпотеки (майнової поруки), укладений між ОСОБА_4 та ПАТ «ОТП Банк» 17 червня 2008 року. В порядку застосування недійсності Договору іпотеки (майнової поруки), укладений між ОСОБА_4 та ПАТ «ОТП Банк» 17 червня 2008 року, виключено з Державного реєстру іпотек запис за № 3188 від 17 червня 2008 року про державну реєстрацію Договору іпотеки № МL, 700/1198/2008 від 17 червня 2008 року; виключено з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна запис за № 3188 від 17 червня 2008 року про державну реєстрацію заборони відчуження нерухомого майна за Договором іпотеки № МL 700/1198/2008 від 17 червня 2008 року. У касаційній скарзі ПАТ «ОТП Банк» порушує питання про скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Судом установлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують. Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» відхилити, рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 травня 2010 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва від 27 жовтня 2010 року залишити без зміни. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.О. Дьоміна Судді: В.П. Гончар В.О. Кузнєцов http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13146962

Справа №22ц-18531/10 Категорія ЦП; Головуючий у першій інстанції Гаращенко Д.Р. Доповідач Фальчук В.П. АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ УХВАЛА 20 жовтня 2010 року м. Одеса Колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області у складі: головуючого - Фальчука В.П. суддів Каранфілової В.М., Троїцької Л.Л., секретаря Петренко Г.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк Петрокоммерц-Україна» на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 20 травня 2010 року про залишення без розгляду позовної заяви Закритого акціонерного товариства «Банк Петрокомерц-Україна» до ОСОБА_1, про стягнення заборгованості за кредитним договором, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства «Банк Петрокомерц-Україна», за участю третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Одеської області Крицької Наталії Василівни про визнання кредитного та іпотечного договорів недійсними, - встановила: 03.12.2008 року ЗАТ «Банк Петрокоммерц-Україна» звернулося до суду з позовом, який уточнювало в судовому засіданні, та в остаточній його редакції просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором, звернути стягнення на предмет застави посилаючись на те, що відповідачка свої договірні зобов’язання в добровільному порядку не виконує, отриманий кредит та відсотки за користування кредитом не повертає. 22.01.2010 року ОСОБА_1 звернулася до суду з зустрічним позовом до ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна» та третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Одеської області Крицької Наталії Василівни про визнання кредитного та іпотечного договорів недійсними вказуючи, що кредитний договір не може бути укладений в іноземній валюті. Заявою від 18.05.2010 року ЗАТ «Банк Петрокоммерц-Україна» просить залишити заяву товариства та зустрічну заяву ОСОБА_1 без розгляду на підставі ст.207 ЦПК України, оскільки між сторонами у справі укладена угода про вирішення спору за вказаними договорами третейським судом. Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 20.05.2010 року позовну заяву Закритого акціонерного товариства «Банк Петрокомерц-Україна» залишено без розгляду. В задоволенні іншим вимог, викладених в заяві товариству відмовлено. В апеляційній скарзі ЗАТ «Банк Петрокоммерц-Україна» просить ухвалу суду скасувати у зв’язку з порушенням судом норм процесуального права та постановити нову ухвалу, якою заяву товариства задовольнити у повному обсязі вказуючи, що суд першої інстанції безпідставно залишив відкритим провадження у справі за зустрічним позовом відповідачки, хоча повинен був і її позов залишити без розгляду. Колегія суддів заслухавши суддю-доповідача, який доповів зміст ухвали, що оскаржено, доводи апеляційної скарги, межі, в яких повинні здійснюватися перевірка ухвали, встановлюватися обставини і досліджуватися докази вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, за наступних підстав; За правилами п.2ч.1ст.312 ЦПК України розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд скасовує ухвалу суду першої інстанції у постановляє ухвалу з цього питання, якщо воно було вирішено судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права. Залишаючи позовну заяву Закритого акціонерного товариства «Банк Петрокомерц-Україна» без розгляду суд першої інстанції виходив з того, товариство має право на залишення його позову без розгляду відповідно до вимог п.5ч.1ст.207 ЦПК України. Залишаючи інші вимоги ЗАТ «Банк Петрокомерц-Україна» без задоволення, які викладені в заяві від 18.05.2010 року, суд першої інстанції не вказав підстави, з яких він прийшов до такого висновку. Колегія суддів частково не погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки він не відповідає обставинам справи та нормам процесуального права. Згідно п.5ч.1ст.207 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо позивач подав заяву про залишення позову без розгляду. Апеляційним судом встановлено, що 18.05.2005 року ПАТ «Банк Петрокомерц-Україна» звернулося до суду з заявою про залишення їх позовної заяви та зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду (а.с.131) посилаючись на те, що 28.11.2008 року між сторонами укладено третейську угоду, за якою всі розбіжності, вимоги, які виникли при виконання кредитного договору підлягають розгляду спеціально утвореному третейському суду. Таким чином, товариством було вказано підставу для залишення позовних заяв сторін без розгляду – укладення третейської угоди, за якою спір щодо виконання умов кредитного договору підлягав розгляду в третейському суді. За таких обставин вказана заява ПАТ «Банк Петрокомерц-Україна» підлягала розгляду за правилами п.6ч.1ст.207 ЦПК України, відповідно до яких, суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо між сторонами укладено договір про передачу спору на вирішення до третейського суду, і від відповідача надійшло до початку з’ясування обставин у справі та перевірки їх доказами заперечення проти вирішення спору в суді. Отже, суд першої інстанції повинен був розглянути заяву товариства за правилами п.6ч.1ст.207 ЦПК України, а не п.5ч.1ст.207 ЦПК України. Суд першої інстанції порушив вказані норми процесуального права та постановив незаконну ухвалу, так як залишити позовну заяву товариства без розгляду можливо було лише за умови, що ОСОБА_1 до початку з’ясування судом обставин у справі та перевірки їх доказами надала суду заперечення проти вирішення спору в суді. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 участі у справі 20.05.2010 року не приймала, та не надавала суду заперечень проти вирішення спору в суді у зв’язку з тим, що між сторонами укладено третейську угоду про передачу спору на вирішення до третейського суду. В апеляційному суді Одеської області ОСОБА_1 підтвердила, що вона не бажає надавати заперечень проти вирішення спору в суді. Тому заява ПАТ «Банк Петрокомерц-Україна» не підлягає задоволенню у зв’язку з тим, що не ґрунтується на законі. Колегія суддів визнає, що в іншій частині ухвала суду відповідає вимогам закону, так як товариство в порушення ст.27 ЦПК України розпорядилося процесуальними правами ОСОБА_1, та від її імені не маючи на це відповідних повноважень заявило клопотання про залишення її зустрічної позовної заяви без розгляду. Колегія суддів не приймає до уваги пояснення ОСОБА_1 про те, що спір між сторонами розглянутий третейським суддею, оскільки апеляційним судом розглядається питання про закриття провадження у справі, відповідно до п.5ч.1ст.205 ЦПК України. Керуючись ст.304, п.2ч.2ст.307, п.2ч.1ст.312 ЦПК України колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області, - ухвалила; Апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства «Банк Петрокомерц-Україна» задовольнити частково. Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 20 травня 2010 року - скасувати. Відмовити Закритому акціонерному товариству «Банк Петрокомерц-Україна» в задоволенні заяви про залишення без розгляду позовної заяви Закритого акціонерного товариства «Банк Петрокомерц-Україна» до ОСОБА_1, про стягнення заборгованості за кредитним договором, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства «Банк Петрокомерц-Україна», за участю третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Одеської області Крицької Наталії Василівни про визнання кредитного та іпотечного договорів недійсними. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України на протязі двадцяти днів, з дня набрання законної сили. Судді апеляційного суду Одеської області В.П.Фальчук В.М. Каранфілова Л.Л.Троїцька http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13405935

Большая просьба воздерживаться от нецензурных высказываний.

В нашей стране возможно все. В некоторых решений судов, суды подобные действия банков считают, как одностороннее увеличение процентной ставки и прекращают поручительство в том числе и имущественное.

Можно сказать, что ВХСУ в конкретном споре не нашел оснований. Есть довольно большое количество решений где ВХСУ таки нашел основания и признал прекращенными. Тяжело понять, что именно послужило для ВХСУ аргументом Мы идем правильным путем и обосновываем свою позицию. Ну а суд исходя из внутренних "переконань" выносит решение.

Я считаю, что необходимо писать - визнати протиправним підвищення відсоткової ставки та зобов`язати банк зарахувати надмірно сплачені кошти в сплату за тілом кредиту.

Справа № 22ц – 5726 / 2010 Рішення ухвалено під головуванням Копія Категорія 27 судді Кашпрука Г.М. Доповідач : Морозовський В.І. РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 жовтня 2010 року місто Вінниця Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області у складі: головуючого: Морозовського В.І., суддів: Іванюка М.В. і Чуприни В.О., при секретарі: Топольській В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 10 вересня 2010 року за позовом ОСОБА_2 до Акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк» в особі Подільського регіонального департаменту, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача, - ОСОБА_3, - про припинення договору поруки, - в с т а н о в и л а: У лютому 2010 року ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним вище позовом до Акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиб-банк» (далі – АКІБ «УкрСиббанк») в особі його Подільського регіонального департаменту, найменування якого в подальшому змінено на Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі – ПАТ «УкрСиббанк») . В обґрунтування позову представник позивача посилався на те, що 04 вересня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 укладений договір про надання споживчого кредиту № 11208672000, за умовами якого позичальник отримала грошові кошти в розмірі 85.000,00 доларів США під 11,3 % річних. У забезпечення виконання зобов’язань за даним кредитним договором цього ж дня ОСОБА_2 уклав з АКІБ «УкрСиббанк» договір поруки № 138526 , згідно якого зобов ’ язувався солідарно відповідати перед Банком за зобов ’ язаннями ОСОБА_3 05 грудня 2008 року без погодження з позивачем АКІБ «УкрСиббанк» змінив процентну ставку за користування кредитом, збільшивши її на 3%, що призвело до збільшення грошового зобов’язання перед Банком, відповідно й до збільшення обсягу відповідальності поручителя. Оскільки такі дії Банку суперечать вимогам ч.1 ст.559 ЦК України та положенням укладеного між сторонами договору поруки, представник позивача просив визнати останній припине ним з 05 грудня 2008 року. Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 10 вересня 2010 року у задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі представник позивача просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, а також на порушення норм матеріального та процесуального права. У судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити з викладених у скарзі підстав. ПАТ «УкрСиббанк», будучи належним чином повідомлене про час і місце судового засідання, до суду свого представника не направило, проте подало заяву, в якій просило розглянути справу у відсутність його представника. Одночасно відповідачем надані письмові заперечення, згідно яких Банк не визнає доводів апеляційної скарги та просить її відхилити, а рішення суду – залишити без змін. ОСОБА_3 до суду не прибула й про причини своєї неявки не повідомила. З урахуванням даних обставин колегія суддів на підставі ч.2 ст.305 ЦПК України вирішила розгляд справи провести у відсутність осіб, що не з’явились. Заслухавши суддю-доповідача і пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом встановлено, що 04 вересня 2007 року ОСОБА_3 і АКІБ «УкрСиб-банк» уклали договір про надання споживчого кредиту № 11208672000 на суму 85.000,00 доларів США строком до 03 вересня 2030 року (а.с.7-10). Пунктом 1.3.1 цього договору передбачено плату за користування кредитними коштами в розмірі 11,3 % річних. 04 вересня 2007 року ОСОБА_2 уклав з АКІБ «УкрСиббанк» договір поруки № 138526 , відповідно до умов якого зобов’язувався солідарно і в повному обсязі відповідати перед Банком за виконання зобов’язань боржником - ОСОБА_3 на умовах укладеного нею кредитного договору (а.с.11). Згідно п.2.1 договору поруки передбачено, що кредитор не вправі без згоди поручителя змінювати умови основного договору з боржником, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя. При цьому під «згодою поручителя» сторони розуміють візування поручителем змін до основного договору (шляхом проставлення підпису уповноваженої особи та печатки поручителя, якщо останній є юридичною особою) та/або отримання його письмової згоди з такими змінами та/або шляхом обміну листами, факсимільними повідомленнями та/або укладення поручителем додаткової угоди до цього договору щодо внесення відповідних змін. Як установлено судом, 05 грудня 2008 року АКІБ «УкрСиббанк» змінив процентну ставку за користування кредитом, збільшивши її на 3%, тобто до 14,3% річних (а.с.108). Відмоволяючи у задоволенні позову, суд першої інстанції констатував, що кредитор без належного погодження з поручителем підвищив відсоткову ставку, чим збільшив обсяг відповідальності останнього. Однак, посилаючись на те, що ОСОБА_3 в період дії підвищеної процентної ставки не виконувала належним чином своїх зобов’язань щодо сплати щомісячних платежів, а з 01 липня 2009 року й до моменту звернення ОСОБА_2 з позовом розмір річних було знижено до визначених кредитним договором 11,3 %, районний суд вважав, що фактичний обсяг зобов’язань поручителя не збільшився, тому позов є безпідставним та необґрунтованим. З останнім висновком суду першої інстанції погодитись неможна, оскільки він не відповідає встановленим судом обставинам справи та суперечить нормам матеріального права. Так, згідно ст.598 ЦК України зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов’язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. У відповідності до ч.1 ст.559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання, а також у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Виходячи з наведених вище норм матеріального закону, істотними для вирішення дійсного спору є ті обставини, що мали місце по 05 грудня 2008 року включно, тобто на момент збільшення АКІБ «УкрСиббанк» на 3% процентної ставки за користування кредитом, з яких визначальною є дотримання кредитором вимог п.2.1 договору поруки щодо отримання згоди поручителя на зміну умов основного договору з боржником. Оскільки відповідач не надав належних доказів про отримання згоди ОСОБА_2 на збільшення процентної ставки за користування кредитом та взагалі заперечував у суді першої інстанції свій обов’язок отримати таку згоду, при цьому судом беззаперечно встановлено, що зміна процентної ставки призвела до збільшення обсягу відповідальності поручителя, тому у суду були усі необхідні підстави для задоволення позовних вимог щодо припинення договору поруки з 05 грудня 2008 року. Проте, всупереч встановленому, районний суд з посиланням на обставини, що виникли після 05 грудня 2008 року і не мають безпосереднього значення для спірних правовідносин, помилково відмовив у задоволенні позову. Враховуючи, що відповідно до ч.1 ст.559 ЦК України сам факт зміни умов поруки без згоди поручителя є самостійною підставою припинення зобов’язань за договором поруки, рішення суду як незаконне та необґрунтоване підлягає скасуванню з ухваленням апеляційним судом нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 Та обставина, що у своїх письмових запереченнях відповідач стверджує про належне повідомлення поручителя щодо збільшення процентної ставки, на підтвердження чого надає нові письмові докази, висновків апеляційного суду не спростовує. Зокрема, зазначені докази не були предметом дослідження суду першої інстанції та подані з порушенням встановленого ч.2 ст.303 ЦПК України порядку. Крім того, за своїм змістом вони не відповідають вимогам ч.1 ст.58 цього ж Кодексу щодо їх належності, так як не мають відношення до поручителя - ОСОБА_2, а стосуються іншої особи - ОСОБА_4, який не являється учасником судового розгляду у дійсній справі. До того ж, доведення лише факту повідомлення поручителя про збільшення процентної ставки по своїй суті не може бути визнано доказом отримання згоди поручителя на зміну умов основного договору з боржником. На підставі викладеного, керуючись ст.ст.307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, в и р і ш и л а: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 - задовольнити. Рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 10 вересня 2010 року – скасувати. Ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. Договір поруки № 138526, укладений 04 вересня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_2, визнати припиненим з 05 грудня 2008 року. Понесені позивачем при поданні позовної заяви та апеляційної скарги судові витрати у вигляді судового збору в загальному розмірі 2.550,00 грн. і витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 240 грн. стягнути з Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_2. Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двадцяти днів. Головуючий: (Підлис) Судді: (Підлиси) З оригіналом згідно: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/11972851 Определение ВССУГУД оставившее в силе данное решение, здесь: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=2086

Справа № 4/416-10/178 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14.06.10 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тагарсан ЛТД» до Відкритого акціонерного товариства «Кредитпромбанк» про розірвання кредитного договору та визнання припиненим іпотечного договору Суддя Котков О.В. Секретар судового засідання Божук Д.А. Представники: від позивача: не з’явились від відповідача: Шістка В.О. (довіреність від 07.04.2010р.) В судовому засіданні 14 червня 2010 року за згоди представника відповідача було оголошено вступну та резолютивну частину рішення. ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Справа розглядається судом вдруге. Позивач звернувся до суду з позовом про: - розірвання з 27.10.2008 року кредитного договору №05/70/2006-КЛТ, укладеного між ним та відповідачем 02.11.2006 року з наступними змінами до нього відповідно до договору про внесення змін №19 від 04.12.2007 року; - визнання припиненим іпотечного договору №05/70/12/2006-КЛТ від 04.12.2007 року, який був укладений між позивачем та відповідачем. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем було істотно порушено умови оспорюваного кредитного договору, а саме –відмовлено у наданні кредиту. Позивач вказує, що оскільки оспорюваний кредитний договір має бути розірваний, то має бути припинений і договір іпотеки №05/70/12/2006-КЛТ від 04.12.2007р. Відповідач надав відзив на позов, проти позовних вимог заперечує, мотивуючи це тим, що позивачем також порушувались взяті на себе зобов’язання за оспорюваний договором. Рішенням Господарського суду м. Києва від 1 жовтня 2009 року позовні вимоги задоволені частково. Розірвано з моменту набрання чинності рішенням суду кредитний договір № 05/70/2006-КЛТ від 2 листопада 2006 року та визнано припиненим іпотечний договір № 05/70/12/2006-КЛТ від 4 грудня 2007 року. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10 грудня 2009 року рішення Господарського суду м. Києва від 1 жовтня 2009 року скасовано та в позові відмовлено. Постановою Вищого господарського суду України від 14.04.2010 року у справі № 4/416 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Тагарсан ЛТД» задоволено частково, постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.12.2009 року та рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2009 року скасовано, справу передано на новий розгляд. Згідно резолюції справу було передано для розгляду судді Коткову О.В. Ухвалою суду від 21.05.2010р. справу було прийнято до провадження та присвоєно №4/416-10/178. Розглянувши документи і матеріали, подані учасниками процесу, заслухавши пояснення представника відповідача та з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються їх вимоги і заперечення, оцінивши докази, які мають значення для справи, Господарський суд міста Києва, - ВСТАНОВИВ: 2 листопада 2006 року між Відкритим акціонерним товариством «Кредитпромбанк»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Тагарсан-ЛТД»був укладений кредитний договір №05/70/2006-КЛТ. Відповідно до п 1.1 кредитного договору встановлювалась процедура та умови надання відповідачем в майбутньому кредитів позивачу в межах загальної суми 5 000 000, 00 грн., процедура та умови повернення позивачем отриманих кредитів, нарахування та сплата відсотків за отриманими кредитами, а також взаємні права та обов’язки сторін, що виникають при наданні відповідачем кредитів. 04.12.2007р. між сторонами було укладено Договір №19 про внесення змін до кредитного договору №05/70/2006-КЛТ від 02.11.2006 року, яким було збільшено розмір надання кредитів в майбутньому до 7 000 000, 00 грн., зменшено відсоток оплати річних з 20,5% на 17,5% річних, залишено кінцевий термін погашення заборгованості за кредитами не пізніше 02.11.2009 року. Позивач мотивує свої позовні вимоги, тим, що всупереч умовам договору відповідач відмовив йому у видачі кредиту, посилаючись на відсутність вільних ресурсів, у зв’язку із зниженням активності на вітчизняних фінансових ринках, що в цілому торкнулося банківської системи. За кредитним договором №05/70/2006-КЛТ від 02.11.2006 року з наступними змінами до нього відповідно до договору про внесення змін № 19 від 04.12.2007 року Відкрите акціонерне товариство «Кредитпромбанк»(відповідач) зобов'язалось надати грошові кошти (кредит) Товариству з обмеженою відповідальністю «Тагарсан ЛТД»(позивач) в межах загальної суми 7 000 000, 00 (сім мільйонів) гривень на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язався повернути кредит і сплатити відсотки. Основним забезпеченням повернення кредитів, сплати процентів та пені за вказаним кредитним договором є нерухоме майно згідно з іпотечним договором №05/70/12/2006-КЛТ від 04.12.2007 року, яке належить на праві власності позивачу. Відповідно до п. 2.3 кредитного договору №05/70/2006-КЛТ від 02.11.2006 року, підставою для надання кредитів є додаткові угоди, що укладаються тільки за взаємною згодою сторін після надання відповідачу письмової заявки позивача, в якій вказується сума кредиту, конкретна ціль кредитування з посиланням на договір. Листом вих. №211 від 09.10.2008 року позивач звернувся до відповідача з проханням надати кредит у сумі 500 000, 00 грн., обґрунтувавши свою вимогу конкретними цілями, які пов’язані зі статутною діяльністю підприємства. Листом вих. № 307 від 21.10.2008 року позивач звернувся до відповідача за роз’ясненнями з приводу можливостей відкриття чергових траншів у межах кредитного ліміту, встановленого кредитним договором. Також в зазначеному листі позивач просив зазначити терміни надання траншів, посилаючись на те, що невизначеність у даному питанні призведе до погіршення економічної ситуації на підприємстві, зупиненні господарської діяльності, поставить під загрозу виконання господарських та інших фінансових зобов’язань. 27.10.2008 року відповідач відмовив позивачу у видачі кредиту, посилаючись на відсутність вільних ресурсів, у зв’язку із зниженням активності на вітчизняних ринках, що в цілому торкнулося банківської системи (лист вих. № 5682 від 27.10.2008р.). Така відмова розцінюється судом, як така, що суперечить умовам договору та чинному законодавству. Так, відповідно до п. 3.1.10 договору, відповідач має право відмовити в укладанні додаткових угод на умовах, передбачених абзацом 2 п. 2.3 договору. Таким чином, сторони в п. 2.3 договору погодили виключний перелік підстав відмови у наданні кредиту, а саме: відповідача має право відмовити в укладанні чергової додаткової угоди у разі неналежного виконання/невиконання позивачем умов даного договору та вже укладених в рамках цього договору додаткових угод; в разі неподання позивачем відомостей, що стосуються фінансового стану; надання відповідачу недостовірної інформації та звітності; погіршення фінансового стану позивача; використання кредитів не за цільовим призначенням; недостатності забезпечення зобов’язань позивача за кредитним договором. Договір кредитування є двостороннім, права і обов'язки є і в однієї, і в іншої сторони. Отже, в частині, яка стосується надання грошових коштів, відповідач виступає боржником перед позивачем. Відповідно до зазначеного, відповідач порушив своє зобов’язання перед позивачем відмовивши йому у наданні кредиту, з підстав не передбачених умовами договору. Посилання відповідача у письмовому відзиві на те, що він мав право відмовити позивачу у видачі кредитних коштів на підставі ст. 1056 Цивільного кодексу України суд вважає необґрунтованим. Відповідно до ч. 1 ст. 1056 Цивільного кодексу України, кредитодавець має право відмовитися від надання позичальникові передбаченого договором кредиту частково або в повному обсязі у разі порушення процедури визнання позичальника банкрутом або за наявності інших обставин, які явно свідчать про те, що наданий позичальникові кредит своєчасно не буде повернений. В матеріалах справи міститься довідка Дніпропетровської філії ВАТ «Кредитпромбанк»№3741 від 09.07.2009 року, з якої вбачається, що позивач прострочив сплату процентів за користування кредитними коштами на три дні з 28.10.2008 р. по 30.10.2008 р. в розмірі 161, 20 грн. Виходячи з зазначеного, заборгованість позивача перед відповідачем в сумі 161,20 грн. пені виникла 28.10.2008р., а у видачі кредиту відповідач відмовив позивачу 27.10.2008р. Зазначене прострочення сплати відсотків за користування кредитними коштами на три дні не може бути тією обставиною, яка явно свідчить про те, що наданий позивачу кредит не буде повернений. Судом також враховується, що прострочення сплати пені, нарахованої відповідачем в період з 28.10.2008 року по 30.10.2008 року мало місце, однак на момент звернення позивача до ВАТ «Кредитпромбанк»з проханням надати кредит у сумі 500 000,00 грн. відповідач у своєму листі вих. № 5682 від 27.10.2008 року не обґрунтовував відмову у надані кредиту саме неналежним виконанням позивачем умов договору, а відмовив з підстав відсутності вільних ресурсів, в зв’язку із зниженням активності на вітчизняних фінансових ринках. Крім того, суд звертає увагу на неспіврозмірність розміру невиконання зобов’язань позивачем (161,20 грн.) та відповідачем (500 000, 00 грн.). Згідно зі ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідачем не було надано суду доказів того, що відносно позивача порушено процедуру визнання банкрутом, а також не доведенні обставини, які явно свідчать про те, що наданий позичальникові кредит своєчасно не буде повернений. Частиною 2 статтею 651 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про порушення відповідачем істотних умов кредитного договору, в зв’язку з чим позивач не отримав кредит на який розраховував при укладенні даного договору. Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Порушення відповідачем умов кредитного договору шляхом відмови позивачу у видачі чергового траншу кредиту підтверджується і постановою Вищого господарського суду України від 14.04.2010р. у даній справі. Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги в частині розірвання кредитного договору №05/70/2006-КЛТ від 02.11.2006 року належним чином доведені та підлягають задоволенню. Відповідно до частини другої статті 653 Цивільного кодексу України, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. Згідно із положеннями ст. 17 Закону України «Про іпотеку»(в редакції чинній на момент існування відповідних правовідносин), іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання. Вимога позивача щодо розірвання кредитного договору №05/70/2006-КЛТ від 02.11.2006 року з 27.10.2008 року з посиланнями на ч. 5 ст. 188 Господарського кодексу України є необґрунтованою виходячи з наступного: Положеннями ч. 5 ст. 188 Господарського кодексу України визначено, що якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду. Відповідно до ч. 3 ст. 653 Цивільного кодексу України визначено, що у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили. Виходячи з вищенаведених законодавчих положень, суд вважає, що укладений кредитний договір між позивачем та відповідачем буде розірваним з моменту набрання чинності рішенням суду у даній справі. Враховуючи викладене, позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню частково, з урахуванням положень цивільного законодавства щодо моменту припинення зобов’язання. Витрати по оплаті держмита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу згідно ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача. Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, - ВИРІШИВ: Позовні вимоги задовольнити частково. Розірвати кредитний договір №05/70/2006-КЛТ від 02.11.2006 р., укладений між Відкритим акціонерним товариством «Кредитпромбанк»(ідентифікаційний код 21666051, адреса: 01014, м. Київ, бульвар Дружби Народів 38) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Тагарсан ЛТД»(ідентифікаційний код 21886580, адреса: 50086, м. Кривий ріг, пр. Гагаріна 57). Визнати припиненим іпотечний договір №05/70/12/2006-КЛТ від 04.12.2007 року, укладений між Відкритим акціонерним товариством «Кредитпромбанк»(ідентифікаційний код 21666051, адреса: 01014, м. Київ, бульвар Дружби Народів 38) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Тагарсан ЛТД»(ідентифікаційний код 21886580, адреса: 50086, м. Кривий ріг, пр. Гагаріна 57). Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Кредитпромбанк» (ідентифікаційний код 21666051, адреса: 01014, м. Київ, бульвар Дружби Народів 38) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Тагарсан ЛТД»(ідентифікаційний код 21886580, адреса: 50086, м. Кривий ріг, пр. Гагаріна 57) державне мито у сумі 170,00 грн. (сто сімдесят гривень) та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 312,50 грн. (триста дванадцять гривень 50 копійок). В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України. Суддя О.В. Котков Дата підписання повного тексту рішення 30.06.2010р. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/10205864

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 квітня 2010 р. № 4/416 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Козир Т.П. –головуючого, Малетича М. М., Могила С.К., за участю представника позивача –Лисиці Г.С. дов. б/н від 02.11.2009 року та представника відповідача –Шістки В.О. дов. №148 від 07.04.2010 року, розглянувши касаційну скаргу ТОВ "Тагарсан ЛТД" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 10 грудня 2009 року у справі господарського суду м. Києва за позовом ТОВ "Тагарсан ЛТД" до ПАТ "Кредитпромбанк" про розірвання кредитного договору та визнання припиненим іпотечного договору, У С Т А Н О В И В: У травні 2009 року ТОВ "Тагарсан ЛТД" звернулося до господарського суду з позовом до ВАТ "Кредитпромбанк" про розірвання з 27 жовтня 2008 року кредитного договору №05/70/2006-КЛТ від 2 листопада 2006 року та визнання припиненим іпотечного договору №05/70/12/2006-КЛТ від 4 грудня 2007 року. Рішенням господарського суду м. Києва від 1 жовтня 2009 року позовні вимоги задоволені частково. Розірвано з моменту набрання чинності рішенням суду кредитний договір №05/70/2006-КЛТ від 2 листопада 2006 року та визнано припиненим іпотечний договір №05/70/12/2006-КЛТ від 4 грудня 2007 року. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10 грудня 2009 року рішення господарського суду м. Києва від 1 жовтня 2009 року скасовано та в позові відмовлено. Не погоджуючись з прийнятою постановою суду апеляційної інстанції, ТОВ "Тагарсан ЛТД" звернулось з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати та залишити в силі рішення господарського суду м. Києва від 1 жовтня 2009 року. За твердженням заявника, судом апеляційної інстанції порушено положення ст. 539, ч. 2 ст. 651, ст. 653 ЦК України. Вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши доводи касаційної скарги та проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Так, судом встановлено, що 2 листопада 2006 року між ВАТ "Кредитпромбанк" та ТОВ "Тагарсан ЛТД" було укладено кредитний договір № 05/70/2006-КЛТ. Даним договором визначалась процедура та умови надання відповідачем в майбутньому кредитів позивачу в межах загальної суми 5 000 000 грн., процедура та умови повернення позивачем отриманих кредитів, нарахування та сплата відсотків за отриманими кредитами, а також взаємні права та обов’язки сторін, що виникають при наданні відповідачем кредитів. Договором від 4 грудня 2007 року № 19 позивач та відповідач внесли зміни до кредитного договору № 05/70/2006-КЛТ від 2 листопада 2006 року. Вказані зміни стосувалися збільшення розміру надання кредитів в майбутньому до 7 000 000 грн., зменшення відсотку оплати річних з 20,5% до 17,5% річних, залишення кінцевого терміну погашення заборгованості за кредитами не пізніше 2 листопада 2009 року. Відповідно до умов кредитного договору, з урахуванням змін, внесених договором від 4 грудня 2007 року № 19, відповідач зобов'язався надати грошовий кредит позивачу у межах загальної суми 7 000 000грн. на умовах, встановлених договором, а позивач зобов’язався повернути кредит і сплатити відсотки. Пунктом 2.3. договору встановлено, що підставою для надання кредитів є додаткові угоди, що укладаються тільки за взаємною згодою сторін після надання банку письмової заявки позичальника, в якій вказується сума кредиту, конкретна ціль кредитування з посиланням на договір (контракт, угоду, додаток, рахунок-фактуру). Відповідно до пункту 3.3.1 кредитного договору сторони визначили, що відповідач зобов’язаний надавати позивачу кредити згідно з додатковими угодами в межах суми, передбаченої пунктом 1.1. цього договору, за умови, що сума кредитів буде забезпечена заставою на відповідну суму. Також встановлено, що згідно умов договору, а саме: п. п. 2.3, 3.1.10 договору, банк має право відмовити в укладанні чергової додаткової угоди, у розумінні п. 2.3. договору, у разі неналежного виконання/невиконання позивачем умов договору та вже укладених в рамках цього договору додаткових угод, в разі неподання позивачем відомостей, що стосуються його фінансового стану, надання банку недостовірної інформації та звітності, погіршення фінансового стану позивача, використання кредитів не за цільовим призначенням, недостатності забезпечення зобов’язань позивача за спірним кредитним договором. У забезпечення зобов'язань за кредитним договором між позивачем та відповідачем 4 грудня 2007 року було укладено іпотечний договір №05/70/12/2006-КЛТ. Встановлено, що позивач листом вих. № 211 від 9 жовтня 2008 року звернувся до відповідача з проханням надати кредит у сумі 500 000 грн., обґрунтувавши свою вимогу конкретними цілями, які пов’язані зі статутною діяльністю підприємства. Листом від 27 жовтня 2008 року відповідач відмовив позивачу у видачі кредиту, посилаючись на відсутність вільних ресурсів, у зв’язку із зниженням активності на вітчизняних ринках, що в цілому торкнулося банківської системи. Вказана відмова, і стала підставою для звернення з позовом, оскільки, на думку позивача, такі дії відповідача свідчать про порушення останнім умов кредитного договору №05/70/2006-КЛТ від 2 листопада 2006 року. З оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанцій вбачається, що відмовляючи в позові, суд виходив з того, що за наявними у матеріалах справи доказами немає підстав стверджувати про істотність порушення умов договору відповідачем у розумінні ст. 651 ЦК України, а також з урахуванням того, що у відповідача були підстави, передбачені пунктом 2.3. кредитного договору та частиною 2 ст. 348 ГК України, для тимчасового припинення видачі позивачу кредиту, оскільки позивач на той момент прострочив виконання зобов'язань за кредитним договором. Також вбачається, що суд апеляційної інстанції не ставить в залежність підстави відмови в наданні кредиту, якими аргументував відмову відповідач, від підстав такої відмови, закріплених сторонами в договорі. Проте, з такими висновками суду апеляційної інстанції Вищий господарський суд України погодитись не може з огляду на їх невідповідність обставинам справи. Так, як правильно встановлено судом першої інстанції, та підтверджено матеріалами справи відповідач дійсно допустив порушення умов кредитного договору, відмовивши позивачу у видачі чергового траншу кредиту. На відміну від суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції дав правильну юридичну оцінку підставам відмови в наданні кредиту, викладених в листі відповідача №5682 від 27 жовтня 2008 року, зокрема, в частині співвідношення підстав відмови, зазначених в листі, з підставами, визначеними сторонами у кредитному договорі. Водночас, ні суд першої інстанції, ні суд апеляційної інстанції, в порушення ст.ст. 38, 43, 65, 84 і 105 ГПК України, належним чином не перевірили доводи позивача на підтвердження обставин, які, за твердженням позивача, вказують на істотність порушення відповідачем умов договору. Зокрема, відсутні підстави стверджувати, що суди перевірили доводи та заперечення сторін на предмет того, чи дійсно відмова у видачі кредиту негативно вплинула на господарську діяльність позивача. Крім того, є суперечливими висновки судів щодо належного виконання позивачем умов кредитного договору на момент відмови у наданні чергового траншу кредиту. З цих підстав передчасними є й висновки судів щодо наявності чи відсутності підстав для припинення договору іпотеки. За таких обставин судові рішення визнати законними не можна. З огляду на викладене, оскаржувані судові рішення мають бути скасовані, а справа підлягає передачі на новий розгляд до місцевого господарського суду. При новому розгляді господарському суду необхідно врахувати наведене, більш ретельно перевірити доводи сторін, встановити дійсні обставини справи і прийняти рішення відповідно до вимог закону. Постанова Вищого господарського суду України на підставі положень ст. ст. 125, 129 Конституції України, рішення Конституційного Суду України №8-рп/2010 від 11 березня 2010 року та постанови президії Вищого господарського суду України від 30 березня 2010 року касаційному оскарженню не підлягає. Керуючись ст. ст. 1115, 1117-11112 Господарського процесуального кодексу України, суд П О С Т А Н О В И В: Касаційну скаргу задовольнити частково. Скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 10 грудня 2009 року та рішення господарського суду м. Києва від 1 жовтня 2009 року. Справу передати на новий розгляд в іншому складі суду до господарського суду м. Києва. Постанова касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий Т. Козир Судді М. Малетич С. Могил http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/9059366

Вряд ли получится. Вы же оплатили нотариальное действие и не ушли к другому нотариусу. Или Вас заставили оформить доверенность именно у этого нотариуса?

Я уже объяснял. В своем большинсвте судья не желая просто так выносить решение ссылается, что такой способ защиты не предусмотрен. Но есть уже не одно решение как ВСУ, так и ВГСУ признающими договора поручительства прекратившими свое действие. Подавайте апелляцию и если будет необходимо кассацию.

К сожалению, решений первых двух инстанций пока в реестре нет. Но из данного определения можно сделать вывод, что ВСУ и даже судья Луспеник, считают, что имущественное поручительство прекращается в связи с увеличением обязательств без согласия поручителя - ч. 1 ст. 559 ЦК Украины. Вот есть хорошее решение о прекращении имущественного поручительства: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=1769

ВИЩИЙ АРБІТРАЖНИЙ СУД УКРАЇНИ ОГЛЯДОВИЙ ЛИСТ №01-8/97 від 31.01.2001 Арбітражні суди України Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням і виконанням кредитних договорів (за матеріалами судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов) ( Із змінами, внесеними згідно з Листом Вищого арбітражного суду N 01-8/296 від 05.03.2001 ) Вищий арбітражний суд України в порядку інформації надсилає огляд практики вирішення судовою колегією Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов спорів, пов'язаних з укладанням і виконанням кредитних договорів. 1. Надіслання кредитором позичальникові пропозиції про внесення змін до кредитного договору і підписання позичальником документа про розрахунки за договором згідно з новою процентною ставкою та перерахування відповідних відсотків вважається за досягнення сторонами згоди щодо розміру процентної ставки. Рішенням арбітражного суду задоволено позов товариства з обмеженою відповідальністю (далі - товариство) до банку про стягнення зайво сплачених коштів за користування кредитом з посиланням на неправомірність та необгрунтованість зміни відповідачем процентної ставки за користування кредитними коштами (далі - процентна ставка). Постановою наглядової інстанції судове рішення залишено без зміни з тих підстав, що сторонами не погоджено внесення змін до договору в частині збільшення процентної ставки, а підпис позивача на документі щодо розрахунків за кредитним договором свідчить лише про ознайомлення товариства з інформацією стосовно зміни процентної ставки. У заяві до Вищого арбітражного суду України банк просив скасувати постанову та рішення суду зі справи, стягнути на користь банку зайво сплачені кошти, виходячи з того, що ним у встановленому порядку було повідомлено товариство про зміну процентної ставки та на виконання підписаного сторонами документу щодо остаточних розрахунків за договором товариством було перераховано спірну суму. Розглянувши матеріали справи та доводи сторін, судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов встановила таке. Банком та товариством було укладено кредитний договір, згідно з яким кредитор зобов'язувався повідомити позичальника про зміну процентної ставки шляхом надіслання листа за підписом голови правління банку або його заступника протягом п'яти календарних днів з моменту зміни процентної ставки за договором. Сторонами за договором також було передбачено, що у разі зміни кредитної політики банку до договору вносяться відповідні зміни, а у випадку виникнення розбіжностей банк вправі вимагати негайного повернення кредиту. Внесення змін до кредитного договору щодо розміру процентної ставки має здійснюватися у порядку, передбаченому статтею 11 Арбітражного процесуального кодексу України (далі - АПК України). Підписавши документ про розрахунки за кредитним договором згідно з новою процентною ставкою, товариство тим самим надало згоду на внесення до договору відповідних змін. Підтвердженням досягнення згоди щодо збільшення процентної ставки є також перерахування товариством погодженої з банком суми відсотків за кредит. Остання обставина спростовує твердження товариства стосовно того, що підписання ним документу щодо зміни процентної ставки свідчить лише про прийняття ним відповідної інформації до відома. За таких обставин судовою колегією Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов скасовано постанову та рішення суду зі справи, у задоволенні позову відмовлено. 2. Розірвання кредитного договору у зв'язку з його невиконанням не може бути єдиною підставою для припинення права застави і поруки. Рішенням арбітражного суду, залишеним без зміни наглядовою інстанцією, задоволено позовні вимоги банку до підприємства з іноземними інвестиціями (далі - підприємство) про розірвання кредитного договору у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору. У заяві до Вищого арбітражного суду України про перегляд згаданої постанови банк просив виключити з її мотивувальної частини положення стосовно припинення зобов'язань за договорами застави та поруки у зв'язку з припиненням забезпеченого зобов'язання за спірним кредитним договором, залишивши без зміни резолютивну частину постанови. Розглянувши матеріали справи, судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов встановила таке. Відповідно до укладеного кредитного договору банком було надано підприємству кредит у доларах США зі сплатою визначених відсотків річних. Додатковою угодою до кредитного договору за погодженням сторін первісну процентну ставку за користування кредитними коштами було збільшено. Згідно з договором підприємство зобов'язувалося сплатити основну суму кредиту, а також щомісяця сплачувати відсотки за користування кредитними коштами. У разі виникнення заборгованості кредитоодержувача щодо сплати основної суми кредиту та відсотків за користування кредитними коштами кредитодавцю було надано право розірвати договір. На забезпечення зобов'язання за кредитним договором було укладено договори застави та поруки. Рішення арбітражного суду про розірвання кредитного договору було прийнято виходячи з документально підтвердженого факту існування заборгованості відповідача щодо сплати відсотків за користування кредитними коштами. За результатами перевірки матеріалів справи судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов дійшла висновку про безпідставність включення до мотивувальної частини постанови арбітражного суду положення щодо припинення дії договорів застави та поруки у зв'язку з розірванням забезпеченого ними кредитного договору. Відповідно до статей 161, 216 Цивільного кодексу України (далі - Цивільний кодекс) зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, отже зобов'язання за кредитним договором вважалося б припиненим з моменту сплати боржником кредиторові суми кредиту за договором, процентної ставки та пені за несвоєчасну сплату відсотків. З огляду на викладене постановою судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов внесено зміну до мотивувальної частини постанови арбітражного суду шляхом виключення з неї положень щодо припинення зобов'язань за договорами застави та поруки. В іншій частині постанову залишено без зміни. 3. Умовою пред'явлення до банку розпорядження про списання у безспірному порядку грошових сум з рахунку боржника за результатами розгляду претензії є визнання боргу. Рішенням арбітражного суду, залишеним без зміни наглядовою інстанцією, задоволено позов товариства з обмеженою відповідальністю (далі - товариство) до банку про визнання платіжних вимог про безспірне списання коштів такими, що не підлягають виконанню. У заяві до Вищого арбітражного суду України банк, не погоджуючись з рішенням та постановою суду зі справи, просив їх скасувати, посилаючись на відповідність його дій щодо безспірного списання коштів Інструкції N 7 "Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України", затвердженої постановою Правління Національного банку України від 02.08.96 N 204 (з подальшими змінами і доповненнями). За результатами перевірки матеріалів справи судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов встановила таке. Відповідно до укладеного договору банк зобов'язувався надати товариству кредит у національній валюті України, а позичальник - забезпечити повернення кредиту та сплатити відсотки за користування кредитними коштами. Виходячи з того, що товариством було визнано претензію банку на суму, що дорівнювала наданому кредиту та відсоткам за користування кредитними коштами, банком було пред'явлено платіжні вимоги про списання у безспірному порядку визнаної боржником суми. Проте наступним листом товариство повідомило банк про помилкове визнання претензії та недійсність попереднього листа, яким було визнано вимоги банку. Згідно з матеріалами справи платіжні вимоги на день надіслання листа про відхилення претензії виконані не були. Відповідно до частини другої статті 381 Цивільного кодексу без згоди юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності списання коштів, що знаходяться на їх рахунках у банках, не допускається, за винятком випадків, установлених законами України, а також за рішенням суду, арбітражного суду та за виконавчими написами нотаріусів. Як вбачається зі змісту статті 8 АПК України, підставою для пред'явлення до банку розпорядження про списання у безспірному порядку грошових коштів є визнання боржником боргу. Оскільки в листі до банку товариство відхилило претензію, правові підстави для списання з рахунку позивача у безспірному порядку грошових сум за пред'явленими платіжними вимогами відсутні. З огляду на викладене судовою колегією Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов постанову та рішення арбітражного суду зі справи залишено без зміни, а заяву - без задоволення. 4. Додаткова угода до кредитного договору, укладена без наміру створити юридичні наслідки, визнається недійсною. Рішенням арбітражного суду, залишеним без зміни наглядовою інстанцією, задоволено позовні вимоги підприємства до банку про визнання недійсною додаткової угоди до кредитного договору. У заяві до Вищого арбітражного суду України банк, не погоджуючись з рішенням та постановою суду зі справи, просив їх скасувати та відмовити у позові з посиланням на невідповідність викладених у них висновків обставинам справи та порушення норм матеріального права. Розглянувши матеріали справи та доводи заявника, судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов встановила таке. На виконання умов кредитного договору позивачу було надано кредит у національній валюті України для закупівлі борошна. Матеріалами справи підтверджується факт перерахування кредитних коштів на рахунок позивача. Сторонами було укладено додаткову угоду до кредитного договору, відповідно до якої первісний кредитний договір було переоформлено у договір на валютне кредитування. Як вбачається з матеріалів справи, на момент укладення спірної угоди кредитні кошти у національній валюті України були використані позивачем для розрахунків за борошно. Визначений у додатковій угоді цільовий характер кредиту в іноземній валюті не відповідає дійсності з огляду на те, що умовами договору купівлі-продажу борошна не було передбачено розрахунки в іноземній валюті. Крім того, згідно з актом перевірки, проведеної державною податковою інспекцією, кошти в іноземній валюті на відкритий позивачу валютний рахунок не надходили. За таких обставин судовою колегією Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов висновок наглядової інстанції про те, що спірна угода містить ознаки мнимої, визнано обгрунтованим, оскільки, як свідчать матеріали справи, її укладено без наміру створити юридичні наслідки (стаття 58 Цивільного кодексу ). Крім того, у процесі укладення спірної угоди було порушено вимоги пунктів 9, 10, 15, 20 Положення Національного банку України "Про кредитування", затвердженого постановою Національного банку України від 28.09.95 N 246 (з подальшими змінами і доповненнями), щодо надання кредиту на умовах забезпеченості, повернення, платності та цільового характеру використання. З огляду на викладене судовою колегією Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов рішення та постанову арбітражного суду зі справи залишено без зміни як такі, що відповідають фактичним обставинам справи та чинному законодавству. 5. Несвоєчасне перерахування банком коштів за кредитним договором, що стало перешкодою для виконання договірних зобов'язань боржником, звільняє останнього від сплати відсотків за час прострочення кредитора, але не звільняє від сплати основного боргу. Рішенням Вищого арбітражного суду України задоволено позов Національного банку України до закритого акціонерного товариства (далі - товариство) у частині стягнення боргу за кредитним договором. У задоволенні решти позовних вимог щодо стягнення відсотків за користування кредитними коштами, пені за порушення строків погашення кредиту та пені за порушення строків сплати відсотків за користування кредитом відмовлено з посиланням на те, що позивачем не виконано належним чином договірні зобов'язання. (Абзац другий пункту 5 із змінами, внесеними згідно з Листом Вищого арбітражного суду N 01-8/296 від 05.03.2001 ) У заяві про перегляд рішення суду зі справи товариство просило його скасувати, посилаючись на недоведеність факту перерахування банком грошових коштів та заперечуючи існування заборгованості за кредитним договором. Перевіривши матеріали справи та доводи заявника, судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов встановила таке. Товариством було укладено з компанією договір на виконання будівельно-монтажних робіт, згідно з яким компанія зобов'язувалася виконати і здати товариству будівельно-монтажні роботи та забезпечити комплектацію необхідного обладнання, а товариство зобов'язувалося забезпечити своєчасне фінансування робіт. У зв'язку з цим товариство уклало з комерційним банком (далі - банк) кредитний договір про надання банком товариству цільової довгострокової позики у доларах США для фінансування капітальних витрат на будівництво згідно з інвестиційним проектом за рахунок коштів кредитної лінії Європейського банку реконструкції та розвитку для підтримки малого та середнього бізнесу. На виконання кредитного договору для придбання устаткування під проект забудови відповідачеві було перераховано частину обумовлених договором грошових коштів у доларах США, що підтверджується матеріалами справи, зокрема виписками з особового рахунку товариства, копіями платіжних доручень банку. Отже твердження відповідача про недоведеність факту перерахування грошових коштів за кредитним договором є безпідставним. Проте, як свідчать матеріали справи, банком було порушено умови кредитування щодо перерахувань коштів згідно з графіком надання позики на підставі заявки товариства, поданої до банку не пізніше, ніж за 20 днів до запланованого здійснення виплати. Незважаючи на подання товариством заявки на перерахування усієї суми кредиту, кошти у встановлений договором строк банком перераховані не були. Ненадання кредиту у визначений договором строк та у визначеному розмірі позбавило позичальника можливості виконати інвестиційний проект. Відповідно до укладеного договору про перевід боргу банк передав усі права та обов'язки за кредитним договором Національному банку України. У свою чергу Національний банк України прийняті на себе зобов'язання також не виконав. Судовою колегією по перегляду рішень, ухвал, постанов визнано обгрунтованим висновок суду стосовно того, що позивачем не подано доказів належного виконання зобов'язання за кредитним договором. (Абзац одинадцятий пункту 5 із змінами, внесеними згідно з Листом Вищого арбітражного суду N 01-8/296 від 05.03.2001 ) Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу кредитор визнається таким, що прострочив, якщо він не зробив дій, до вчинення яких боржник не міг виконати свого зобов'язання. По грошовому зобов'язанню боржник не повинен платити проценти за час прострочення кредитора. Отже неналежне виконання кредитором зобов'язань за кредитним договором звільняє боржника від сплати відсотків за користування кредитними коштами за час прострочення кредитора, але не звільняє боржника від сплати основного боргу, наявність якого підтверджено матеріалами справи. З огляду на викладене судовою колегією Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов рішення арбітражного суду зі справи залишено без зміни як таке, що відповідає фактичним обставинам справи та чинному законодавству. 6. Сплата позичальником відсотків за користування кредитними коштами розглядається як доказ схвалення юридичної особою кредитної угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень. Арбітражним судом розглянуто позов відкритого акціонерного товариства (далі - товариство) до банку про визнання недійсними кредитного договору та договору застави. Рішенням суду кредитний договір визнано недійсним з огляду на те, що він був укладений посадовою особою товариства, яка не мала відповідних повноважень, а договір застави - таким, що втратив чинність, з посиланням на статтю 28 Закону України "Про заставу", згідно з якою дія договору застави припиняється у зв'язку з припиненням забезпеченого зобов'язання. Постановою заступника голови арбітражного суду рішення зі справи скасовано, у задоволенні позову відмовлено, виходячи з того, що товариством у подальшому було схвалено укладену його керівником кредитну угоду. Доказом такого схвалення визнано платіжні доручення про сплату товариством відсотків за користування кредитними коштами. Наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення. У заяві до Вищого арбітражного суду України товариство просило скасувати постанову суду зі справи з посиланням на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, та неправильне застосування чинного законодавства України. Перевіривши матеріали справи, судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов встановила таке. Банк в особі директора філії банку, який діяв на підставі положення про філію та доручення банку, і товариство в особі його директора, який діяв на підставі статуту товариства, уклали кредитний договір. Відповідно до розпорядження державної адміністрації до установчого договору та статуту товариства мали бути внесені зміни, згідно з якими укладення кредитного договору потребувало згоди спостережної ради товариства, а договір застави мав укладатися за згодою загальних зборів товариства. Суду не було надано протоколів засідань спостережної ради чи то загальних зборів товариства, які свідчили б про надання директору товариства повноважень на укладення згаданих угод. Водночас наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні і т.ін.). У такому випадку вимога про визнання угоди недійсною з мотивів відсутності належних повноважень представника на укладення угоди задоволенню не підлягає. Сплата товариством відсотків за користування кредитним коштами є свідченням того, що відповідна угода схвалена товариством. З огляду на викладене судовою колегією Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов постанову суду зі справи залишено без зміни як таку, що відповідає обставинам справи та чинному законодавству України. 7. Курсові різниці, що виникають в результаті перерахунку кредитних коштів в іноземній валюті у національну валюту України, підлягають оподаткуванню у порядку, передбаченому законом для оподаткування операцій із розрахунками в іноземній валюті. Рішенням арбітражного суду, залишеним без зміни наглядовою інстанцією, задоволено позов спільного підприємства (далі - підприємство) до державної податкової інспекції про визнання недійсним її рішення у частині донарахування суми податку на прибуток, застосування фінансових санкцій та стягнення пені. У заяві до Вищого арбітражного суду України державна податкова інспекція просила скасувати судові акти зі справи з посиланням на безпідставність застосування під час оподаткування кредитів в іноземній валюті пункту 7.3 статті 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі - Закон), яким урегульовано оподаткування операцій із розрахунками в іноземній валюті. Перевіривши матеріали справи та розглянувши доводи заявника, судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов встановила таке. Рішення державної податкової інспекції було прийнято на підставі акта перевірки, згідно з яким курсові різниці, що виникли в результаті перерахунку у національну валюту кредитних коштів в іноземній валюті (далі - курсові різниці), підприємством було віднесено до складу валових витрат, у зв'язку з чим занижено суми податку на прибуток. У заяві до Вищого арбітражного суду України державна податкова інспекція в обгрунтування своїх заперечень посилалася на пункт 7.9 статті 7 Закону, яким урегульовано порядок оподаткування операцій з борговими вимогами та зобов'язаннями. Судовою колегією Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов доводи заявника визнано безпідставними. Оскільки позивачем отримано кредит в іноземній валюті, до оподаткування курсових різниць необхідно застосовувати норми закону, які регулюють особливості оподаткування операцій із розрахунками в іноземній валюті. Такі норми вміщено у підпунктах 7.3.3 та 7.3.6 статті 7 Закону, згідно з якими: будь-яка заборгованість платника податку або перед платником податку, основна сума якої виражена в іноземній валюті, відображається в податковому обліку дебітора або кредитора шляхом перерахунку суми такої заборгованості в гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату її виникнення (балансова вартість заборгованості); з метою оподаткування будь-яка іноземна валюта або заборгованість в іноземній валюті, що перебували на обліку платника податку на кінець звітного періоду (тобто і заборгованість в іноземній валюті за кредитним договором), перераховуються в гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на останній робочий день звітного періоду. При цьому позитивна або від'ємна різниця між результатом такого перерахунку та балансовою вартістю іноземної валюти або заборгованості включається відповідно до валових доходів або валових витрат платника податку - кредитора або до валових витрат чи валових доходів платника податку - дебітора за наслідками звітного періоду. Для наступного податкового періоду балансова вартість іноземної валюти або заборгованості в іноземній валюті прирівнюється до їх вартості, визначеної на кінець попереднього звітного періоду. За таких обставин у прийнятому рішенні суд обгрунтовано дійшов висновку про те, що підпункти 7.9.1 та 7.9.2 пункту 7.9 статті 7 Закону стосуються оподаткування коштів у національній валюті України, що складають основну суму кредиту, а оподаткування курсових різниць має здійснюватися відповідно до вимог пунктів 7.3.3 та 7.3.6 статті 7 Закону. З огляду на відповідність висновків, викладених у рішенні та постанові суду, обставинам справи і чинному законодавству судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов залишила судові акти зі справи без зміни. Заступник Голови Вищого арбітражного суду України А.Осетинський Ссылки на источники в правовых системах и на сайте ВХСУ: http://arbitr.gov.ua/news/582/ http://zakon.nau.ua/doc/?uid=1077.348.0

Решение суда первой инстанции, здесь: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=1690

Справа № 22ц-6303/2010 АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ Головуючий по 1 інстанції Марцішевська О.М. Категорія : 19, 27 Доповідач в апеляційній інстанції - Нерушак Л.В. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 жовтня 2010 р. Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі: головуючого Бурлаки В.О. суддів Нерушак Л.В., Міщенка С.В. при секретарі Макарчук Н.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» в особі філії «Черкаське головне регіональне управління ЗАТ КБ «Приватбанк» на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 30 червня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про визнання недійсними підвищення відсоткової ставки по кредитному договору, Вивчивши матеріали справи, заслухавши сторони, колегія суддів,- в с т а н о в и л а : ОСОБА_6 26.10. 2009 року звернулась до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про визнання недійсними підвищення відсоткової ставки по кредитному договору, посилаючись на те що між сторонами укладений договір про іпотечний кредит № НОМЕР_1 від 08.04. 2008 року, згідно якого позивач отримала кредит в сумі 106050 гривень на строк до 08.04. 2024 року з цільовим призначенням на поліпшення якості житлового будинку по АДРЕСА_1 зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 15% річних. Позивач ОСОБА_6 зобов’язувалась щомісяця погашати отриманий кредит та сплачувати відсотки за користування ним до 8 числа кожного місяця, розмір щомісячного платежу встановлений в розмірі 1475 грн., які вона виконувала належним чином. В листопаді 2008 року при здійсненні чергового щомісячного платежу ОСОБА_6 дізналась про збільшення відсоткової ставки банком в односторонньому порядку за вищевказаним кредитним договором з 08.08. 2008 року до 25, 8 % , без надіслання їй жодного повідомлення. Розмір щомісячного платежу становив суму 2250, 55 грн., тому позивач звернулась до Управління Приватбанку з приводу незгоди з підняттям відсоткової ставки та в збільшеному розмірі відсотки не сплачувала. 12 січня 2009 року ОСОБА_6 отримала лист від 25.12. 2008 року про друге підвищення відсоткової ставки з 01.02. 2009 року до 30 % річних. ОСОБА_6 вважає такі дії відповідача неправомірними та такими, що не відповідають чинному законодавству та порушують її права і законні інтереси як споживача. ОСОБА_6, посилаючись на ст.1056 – 1 ЦК України , вказує що банку в односторонньому порядку з 09.01 2009 року заборонено підвищувати розмір встановленої відсоткової ставки по кредитному договору. Позивач просила суд зобов’язати відповідача вважати обов’язковим платіж по договору кредиту між сторонами від 08.04. 2008 року в розмір 1425 гривень та скасувати нараховану суму боргу та пені. Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 30 червня 2010 року позов ОСОБА_6 задоволено. Визнано недійсним підвищення ЗАТ КБ «Приватбанк» в односторонньому порядку відсоткової ставки до 25, 8 % річних з 08 серпня 2008 року по договору про іпотечний кредит № НОМЕР_1 від 08.04. 2008 року, укладеному між ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_6. Визнано недійсним підвищення ЗАТ КБ «Приватбанк» в односторонньому порядку відсоткової ставки до 30 % річних з 01 лютого 2009 року по договору про іпотечний кредит № НОМЕР_1 від 08.04. 2008 року, укладеному між ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_6. Стягнуто із ПАТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_6 судові витрати в сумі 45 грн. 50 коп. В апеляційній скарзі Публічне акціонерне товариства комерційний банк «Приватбанк» в особі філії «Черкаське головне регіональне управління ЗАТ КБ «Приватбанк» просить скасувати рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 30 червня 2010 року як незаконне, посилаючись, що судом неповно з’ясовані обставини справи, що мають значення для вирішення спору, висновки суду не відповідають обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права , тому винести нове рішення по справі, яким відмовити позивачу в задоволенні її позовних вимог. Перевіривши матеріали справи, законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції , заслухавши пояснення сторін, що з’явились в судове засідання, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до відхилення, виходячи з наступного. Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань. Ст. 213 ЦПК України вказує, що рішення суду повинно бути законним та обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Розглядаючи спір, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив та оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин їх закон, який їх регулює. Відповідно до ст. 55 Закону України »Про банки і банківську діяльність» встановлено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно – правовими актами Національного банку України та угодами (договором ) між клієнтом та банком. Як визначено ч 4 ст. 55 банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу ( крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом. Як передбачено ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України , інших актів цивільного законодавства , звичаїв ділового обороту , вимог розумності та справедливості. Договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитодавця і позичальника та з урахуванням вимог цивільного та банківського законодавства , ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05. 2007 року № 168. Відповідно ч. 1 ст.651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа ( кредитодавець ) зобов’язується надати грошові кошти ( кредит ) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. Судом першої інстанції встановлено, що між сторонами укладений договір про іпотечний кредит № НОМЕР_1 від 08.04. 2008 року, згідно якого позивач ОСОБА_6 отримала кредит в сумі 106050 гривень на строк до 08.04. 2024 року з цільовим призначенням на поліпшення якості житлового будинку по АДРЕСА_1 зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 15 % річних. Судом встановлено, що позивач ОСОБА_6 з моменту укладення договору належним чином виконувала його умови, своєчасно проводила виплати по погашенню кредиту та сплаті відсотків за користування ним. Відповідно до кредитного договору № НОМЕР_1 від 08.04. 2008 року п.8.9 встановлено, що сторони домовились, що за умовами цього Договору може бути встановлений новий розмір відсоткової ставки за користування кредитом і разі настання будь – якої із обставин, передбачених цим підпунктом. Сторони погодили, що протягом дії цього Договору Кредитор відповідно до умов Договору може змінити розмір відсоткової ставки в сторону збільшення в разі настання будь - якої із наступних обставин : порушення позичальником кредитної дисципліни ( тобто, неналежного виконання умов цього Договору), або погіршення фінансового стану Позичальника, документально підтвердженого в результаті щорічного моніторингу, що проводиться Кредитором відповідно до внутрішніх нормативних документів на підставі довідки про доходи, даних про виконання Позичальником кредитної дисципліни, або здійснення поточних коливань відсоткових ставок за вкладами та кредитами, або зміни у грошовій політиці НБУ, підвищення ставки за кредитами Кредиторів України у відповідній валюті , підвищення ставки більш, ніж на 3 відсоткових пункти за бланковими кредитами «овернайт» НБУ з дати укладення цього договору чи останнього перегляду відсоткової ставки. Відповідно до ст. 652 ЦК України передбачено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов’язання. Відповідно до п. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від облікової ставки Національного банку України або в інших випадках. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється протягом семи календарних днів з дати її зміни. Без такого повідомлення будь – яка зміна відсоткової ставки є недійсною. Як вбачається із листа від 26.06. 2008 року № 20 .1.3.2/ 6-7605 за підписом Голови правління Приватбанку , що відповідач повідомив позивача ОСОБА_6 про збільшення розміру відсоткової ставки з 08.08. 2008 року до 25, 08 % на рік, посилаючись на підставу підвищення – відмову Державної іпотечної установи в рефінансуванні іпотечних кредитів Приватбанку. Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про неналежне повідомлення відповідачем позивача ОСОБА_6 та наданий реєстр № 77 ір відправленої рекомендованим листом кореспонденції , так як дане повідомлення було відправлено за адресою АДРЕСА_2, а згідно паспортних даних та даних про адресу проживання згідно договору ОСОБА_6 проживала за адресою АДРЕСА_1 , а зареєстрована була на момент укладення договору в с. М. – Семілянка Смілянського району Черкаської області, про зміну адреси банку не повідомляла. Повторно відповідач листом від 25.12. 2008 року повідомив позивача ОСОБА_6 про збільшення розміру відсоткової ставки з 01.02. 2009 року до 30 % на рік, посилаючись на зміну курсу долара США до гривні більш, ніж на 10 % у порівнянні з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ на момент укладання договору, зміні облікової ставки НБУ, зміні розміру відрахувань у страховий ( резервний ) фонд або зміні середньозваженої ставки по кредитах банків України у відповідній валюті, а також здійснення поточних коливань відсоткових ставок за вкладами або кредитами, або зміни у грошово – кредитній політиці НБУ, підвищення ставки за кредитами у відповідній валюті по статистиці НБУ, підвищення ставки більш як на 3 відсоткових пункти за бланковими кредитами «овернайт» НБУ з дати укладення цього Договору чи останнього перегляду відсоткової ставки. Як вбачається із матеріалів справи та пояснень ОСОБА_6 вказаний лист від 25.12. 2008 року їй був направлений 08.01. 2009 року, а отриманий нею 12.01. 2009 року. 09 січня 2009 року набрав чинності Закон України № 661 –УІ від12 грудня 2008 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку «. Зазначеним Законом доповнено ЦК України ст. 1056 – 1 ЦК України. Відповідно до ст. 1056 – 1 ЦК України встановлено, що розмір процентів та порядок їх оплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною. 14 січня 2009 року набрав чинності Закон України № 800 – УІ від 25 грудня 2008 року «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва « . Згідно ч. 2 ст. 3 вищевказаного Закону кредитно – фінансовим установам за укладеними договорами забороняється збільшувати проценту ставку за кредитами, отриманими фізичними та юридичними особами на придбання або будівництво житла. Така ставка може бути змінена лише за згодою сторін. Як вбачається із матеріалів справи, що між сторонами був укладений іпотечний кредитний договір від 08.04. 2009 року , за умовами якого відповідач надав позивачу кредит в розмірі 106050 гривень на поліпшення якості житлового приміщення зі сплатою за користування кредитом в розмірі 15 % річних. Проценти за користування кредитом у розмірі 30 % річних відповідач почав нараховувати позивачу ОСОБА_6 з 01 лютого 2009 року, на момент дії вимог ст. 1056 - 1 ЦК України про заборону таких дій, тому судом обґрунтовано задоволено вимоги позивача та визнано недійсним підвищення ЗАТ КБ «Приватбанк» в односторонньому порядку відсоткової ставки до 30 % річних з 01 лютого 2009 року по договору про іпотечний кредит від 08.04. 2008 року. Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно задоволено позовні вимоги ОСОБА_6, так як судовою колегією враховується, що відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України та ч. 2 ст. 5 ЦК України закони та інші нормативно – правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи. Таким чином, колегія суддів також вважає, що суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, постановив правильне по суті і справедливе рішення. Доводи апелянта не є суттєвими, були предметом дослідження суду і не дають підстав для задоволення апеляційної скарги. Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 314, 315 ЦПК України колегія суддів, - у х в а л и л а : Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» в особі філії «Черкаське головне регіональне управління ЗАТ КБ «Приватбанк» відхилити. Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 30 червня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про визнання недійсними підвищення відсоткової ставки по кредитному договору залишити без змін. Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення, але може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з моменту проголошення. Головуючий /підпис/ Судді /підписи/ Згідно з оригіналом Суддя Л.В. Нерушак http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12239780

Справа № 2-1142/10 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 червня 2010 року Соснівський районний суд м.Черкаси в складі: головуючого - судді МАРЦІШЕВСЬКОЇ О.М. при секретарі – Снугірській Т.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про визнання недійсними підвищення відсоткової ставки по кредитному договору, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ЗАТ КБ «Приватбанк», посилаючись на те, що між сторонами укладений договір про іпотечний кредит № CSIPGI0000006839 від 08.04.2008 року, згідно якого позивачка отримала кредит в сумі 106050 грн. на строк з до 08.04.2024 року з цільовим призначенням на поліпшення якості житлового будинку АДРЕСА_1 зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 15% річних. Позивачка зобов’язувалась щомісяця погашати отриманий кредит та оплачувати відсотки за користування ним до 8 числа кожного місяця, розмір щомісячного платежу встановлений в розмірі 1475 грн. Вказані зобов’язання позивачка виконувала належним чином. В листопаді 2008 року при сплаті чергового щомісячного платежу позивачка довідалась про збільшення відсоткової ставки банком в односторонньому порядку за вказаним кредитним договором з 08.08.2008р. до 25,08%, не надіславши їй жодного повідомлення та розмір щомісячного платежу в сум 2250,55 грн. В подальшому позивачка зверталась з управління ОСОБА_2 з приводу незгоди з підняттям відсоткової ставки та в збільшеному розмірі відсотки не оплачувала. 12 січня 2009 року позивачкою отриманий лист від 25.12.2009р. про друге підвищення відсоткової ставки з 01.02.2009р. до 30% річних. Такими діями банку, які вважає неправомірними та такими, що не відповідають чинному законодавству, порушені її права та законні інтереси як споживача. Також посилалась на те, що ст.1056-1 ЦК України банку в односторонньому порядку з 09.01.2009р. заборонено підвищувати розмір встановленої відсоткової ставки по кредитному договору. Просить суд зобов’язати відповідача вважати обов’язковий платіж по договору кредиту між сторонами від 08.04.2008р. в розмірі 1425 грн., скасувати нараховану суму боргу та пені. В судовому засіданні позивачка та її представник ОСОБА_3 позовні вимоги підтримали та уточнили, вказували, що збільшенням банком в односторонньому порядку відсоткової ставки з 08.08.2008р. до 25,08% річних, з 01.02.2009р. до 30% річних фактично внесені зміни до укладеного між сторонами договору про іпотечний кредит № CSIPGI0000006839 від 08.04.2008 року. Вказані правочини вважали такими, що суперечать Закону України «Про захист прав споживачів», ст.55 Закону «Про банки і банківську діяльність», нормам ЦК України щодо підстав та порядку збільшення відсоткової ставки, а також форми даних правочинів. Просили суд визнати недійсними підвищення ЗАТ КБ «Приватбанк» в односторонньому порядку відсоткової ставки до 25,08% річних з 08.08.2008р. та до 30% річних з 01.02.2009р. по договору про іпотечний кредит № CSIPGI0000006839 від 08.04.2008 року, стягнути з відповідача судові витрати. За рішенням загальних зборів акціонерів від 30.04.2009р. тип Банку з ЗАТ КБ ОСОБА_2 змінено на ПАТ КБ ОСОБА_2, відповідно змінено найменування банку. Представник відповідача ОСОБА_4 в судовому засіданні позов не визнав, посилався на те, що дії банку щодо підвищення в односторонньому порядку відсоткової ставки до з 08.08.2008р. до 25,08% річних, з 01.02.2009р. до 30% річних по договору про іпотечний кредит № CSIPGI0000006839 від 08.04.2008 року являються правомірними, так як таке право передбачено укладеним між сторонами договором. Щодо заборони банкам підвищувати ставки за ст.1056-1ЦК посилався, що законної сили вказані зміни в законодавстві набрали з 09.01.2009р., зворотної сили не мають, до положень договору між сторонами, укладеного 08.04.2008р. підстави їх застосовувати відсутні. Заслухавши сторони, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного. Статтею 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" встановлено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договором) між клієнтом та банком. Згідно зі ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитодавця і позичальника та з урахуванням вимог цивільного та банківського законодавства, статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" та Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 року N 168. Судом встановлено, що між сторонами укладений договір про іпотечний кредит № CSIPGI0000006839 від 08.04.2008 року (далі- кредитний договір), згідно якого позивачка отримала кредит в сумі 106050 грн. на строк з до 08.04.2024 року з цільовим призначенням на поліпшення якості житлового будинку АДРЕСА_1 зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 15% річних. Позивачка зобов’язувалась щомісяця погашати отриманий кредит та оплачувати відсотки за користування ним до 8 числа кожного місяця, розмір щомісячного платежу встановлений в розмірі 1475 грн. Позивачка належним чином виконувала зобов’язання щодо погашення кредиту. Відповідно до п. 8.9 кредитного договору Кредитор може змінити розмір відсоткової ставки в сторону збільшення в разі настання будь-якої з наступних обставин : а) порушення позичальником кредитної дисципліни; б)погіршення фінансового стану позичальника, в) здійснення поточних коливань відсоткових ставок за вкладами та/або кредитами, або зміни у грошово-кредитній політиці НБУ; підвищення ставки за кредитами у відповідній валюті по статистиці НБУ; підвищення ставки більш як на 3 відсоткових пункти за бланковими кредитами «овернайт» НБУ з дати укладення цього Договору чи останнього перегляду відсоткової ставки. Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Стаття 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000 N 2121-III передбачає право комерційних банків самостійно визначати процентні ставки як складової частини кредитної політики банку, а не підстави для її зміни в укладеному кредитному договорі. Банки самостійно визначають процентні ставки для надання послуг клієнтам, проте, зазначена в договорі процентна ставка може бути змінена на підставах, передбачених законодавством. Відповідно до п. 4 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" у договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки Національного банку України або в інших випадках. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем протягом семи календарних днів з дати її зміни. Без такого повідомлення будь яка зміна відсоткової ставки є недійсною. Відповідно до вступної частини постанови Націнального банку України N 168 від 10.05.2007 р. "Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту" правила прийняті з метою захисту прав споживачів під час укладання договорів про надання споживчих кредитів, запобігання завданню споживачам моральної чи матеріальної шкоди через надання свідомо недостовірної чи неповної інформації. Пунктом 3.5 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту встановлено, що банки мають право ініціювати зміну процентної ставки за кредитом лише в разі настання події, не залежної від волі сторін договору, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку. Банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв'язку з волевиявленням однієї із сторін (зміні кредитної політики банку). Таким чином, зміна процентної ставки відповідно до ст. 652 ЦК України та вимог Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту можлива лише при істотній зміні обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору. Відповідно до листа від 26.06.2008 року № 20.1.3.2/6-7605 за підписом Голови правління ОСОБА_2 Дубілєт вбачається, що відповідач повідомляє позивачку про збільшення з 08.08.2008р. розміру відсоткової ставки за договору про іпотечний кредит № CSIPGI0000006839 від 08.04.2008 року до 25,08 % на рік, при цьому відповідач в своєму листі посилається на підставу такого підвищення – відмову Державної іпотечної установи в рефінансуванні іпотечних кредитів ОСОБА_2. Згідно пояснень позивачки в судовому засіданні, лист від 26.06.2008 року № 20.1.3.2/6-7605 вона не отримувала, дізналась про підвищення ставки в листопаді 2009 року у відділенні банку при здійсненні чергового платежу. 12.11.2008р. на її вимогу відповідачем надана довідка про новий розмір щомісячного платежа 2250,55 грн. В подальшому позивачка зверталась до управління ОСОБА_2 з приводу незгоди з підняттям відсоткової ставки, в збільшеному розмірі відсотки не оплачувала. Посилання представника відповідача про належне повідомлення позивачки щодо підвищення відсоткової ставки листом від 26.06.2009р. та наданий ним реєстр № 77ір відправленої рекомендованої кореспонденції не можуть бути визнані судом обґрунтованими, оскільки вказаний лист був направлений банку по адресі АДРЕСА_2, тоді як згідно пояснень позивачки та даних паспорта з 05.06.2008 року остання була зареєстрована та проживала ІНФОРМАЦІЯ_1. Банк згідно умов договору мав направити таке повідомлення за адресою згідно договору - с.М-Семілянка Сімілянського району Черкаської області, де мешкають батьки позивачки, оскільки про зміну адреси позивачка в письмовому вигляді банку не повідомляла, зокрема і про адресу тимчасового мешкання в квітні-травні 2008 року АДРЕСА_2. Відповідно до листа від 25.12.2008 року № 20.1.3.2/6-35495 за підписом Голови правління ОСОБА_2 Дубілєт вбачається, що відповідач повідомляє позивачку про збільшення з 01.02.2009р. розміру відсоткової ставки за договору про іпотечний кредит № CSIPGI0000006839 від 08.04.2008 року до 30,00 % на рік, при цьому відповідач в своєму листі посилається на умови укладеного між сторонами договору про право банку підвищити ставку в разі настанні одного чи декількох з наступних чинників: зміні курсу долара США до гривні більше ніж на 10 % у порівнянні з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ на момент укладання даного Договору; зміні облікової ставки НБУ; зміні розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд або зміні середньозваженої ставки по кредитах банків України у відповідній валюті (по статистиці НБУ), а також здійснення поточних коливань відсоткових ставок за вкладами та/або кредитами, або зміни у грошово-кредитній політиці НБУ; підвищення ставки за кредитами у відповідній валюті по статистиці НБУ; підвищення ставки більш як на 3 відсоткових пункти за бланковими кредитами «овернайт» НБУ з дати укладення цього Договору чи останнього перегляду відсоткової ставки. Згідно пояснень сторін в судовому засіданні, лист від 25.12.2008 року № 20.1.3.2/6-35495 був направлений позивачці 08.01.2009р. та отриманий останньою 12.01.2009р. Згідно з листом Національного банку України від 04.12.2008 р. N 47-112/3204-17164 «Про дотримання банками вимог чинного законодавства» стосовно необґрунтованого підвищення банками відсоткової ставки за споживчими кредитами, передбачено, що банком відповідно до статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", а також Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 N 168 (далі - Правила N 168) мають надаватись вичерпні для позичальників обґрунтування стосовно підстав для підвищення відсоткової ставки. В свою чергу, всупереч ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" та Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, з листа відповідача від 25.12.2008 року № 20.1.3.2/6-35495 не вбачається конкретних обставин, що змусили відповідача вчинити підвищення процентної ставки по Кредитному Договору до 30,00 % річних та не наведено обґрунтування стосовно підстав для підвищення відсоткової ставки. В листі банку від 26.06.2008 року № 20.1.3.2/6-7605 підставою такого підвищення зазначено відмову Державної іпотечної установи в рефінансуванні іпотечних кредитів ОСОБА_2, дана обставина не передбачена п.8.9 укладеного між сторонами договору про іпотечний кредит № CSIPGI0000006839 від 08.04.2008 року як підстава для збільшення відсоткової ставки. Суд вважає обґрунтованим посилання позивачки та її представника на те, що фактично в такий спосіб позивачці неправомірно була збільшена сукупна вартість кредиту у вигляді підвищення відсоткової ставки в зв’язку з правовідносинами банку з третьої особою - Державною іпотечною установою, яка не була та не є стороною договору. Крім того, в листах від 26.06.2008 року № 20.1.3.2/6-7605 та від 25.12.2008 року № 20.1.3.2/6-35495 відсутня інформація щодо того, чи приймалося банком рішення про зміну умов кредитного договору, коли було прийнято таке рішення, яким органом банку воно приймалося, прийняте рішення стосується усіх кредитних договорів банку чи лише договору укладеного з позивачкою, чи мав орган банку повноваження на прийняття такого рішення. Представником відповідача в судовому засіданні надано пояснення, що такі рішення приймались по першому збільшенню – наказ № PR-2008-228 від 25.06.2008р., яким затверджено технологію зміни відсоткової ставки, при цьому відсутня вказівка про збільшення таких ставок на конкретний розмір, по другому збільшенню – наказ № КТ-БТ-СП-2009-1/1 від 05.01.2009р., який був прийнятий після реєстрації повідомлення позивачці від 25.12.2008 року № 20.1.3.2/6-35495 про збільшення відсоткової ставки. Крім того, лист від 25.12.2008 року № 20.1.3.2/6-35495 має ряд описок, зокрема дата нової ставки 30,00% вказано з 01.02.2008р., також з 03.02.2008р. позивачці роз’ясенно її право дізнатись про збільшену суму щомісячного платежу, як пояснив представник відповідача це є механічною помилкою, в дійсності мались на увазі дати відповідно 01.02.2009р. та 03.02.2009р. Листом від 28.10.2008 року N 18-311/3496-14715 Національний банк України звернув увагу банків на випадки, за яких можливе внесення змін до діючих кредитних договорів в частині вартості кредиту. Зокрема, зміна процентної ставки за кредитом (у тому числі зміна облікової ставки Національним банком України) має бути адекватною тим подіям, які мали безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку. Зміна відсотків за споживчими кредитами у зв'язку із зміною кредитної політики банку є прямим порушенням п. 3.5 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту. Слід зазначити, що остання зміна облікової ставки Національним банком України, що передувала збільшенню відсоткової ставки по договору між сторонами, здійснена 30 квітня 2008 року (постанова Правління Національного банку України від 21.04.2008 року N 107 "Про регулювання грошово-кредитного ринку"). Відповідно до п. 2.2 постанови Правління Національного банку України від 11.10.2008 року N 319 (далі - Постанова N 319) банки повинні враховувати, що внесення до кредитного договору змін щодо вартості кредиту, що не відповідає змінам облікової ставки Національного банку України, кваліфікуватиметься як порушення вимог статті 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність". Згідно ст. 654 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору вчиняється у тій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту. При цьому, норма закону носить імперативний характер і не робить виключень до порядку зміни умов договору в односторонньому порядку. Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою. Відповідно до ч.1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. За змістом ст.ст. 536 та 1054 ЦК України необхідною умовою кредитного договору є розмір процентної ставки, тобто це є істотною умовою, щодо якої сторони повинні дійти згоди в належній формі. Належною формою кредитного договору на підставі ч. 1 ст. 1055 ЦК України є письмова форма. Наслідком недодержання письмової форми такого договору є його нікчемність (ч. 1 ст. 218, ч. 2 ст. 1055 ЦК України). Отже, у разі недосягнення сторонами кредитного договору згоди у письмовій формі щодо нового розміру процентної ставки умова кредитного договору, що передбачає такий розмір, є нікчемною (ч. 2 ст. 215, ч. 2 ст. 236 ЦК України). Вказівка закону на нікчемність договору є імперативною (ч. 2 ст. 215 ЦК України) і такий договір (чи його істотна умова) є недійсним з моменту його укладення (ст. 204, ч. 1 ст. 236 ЦК України) незалежно від того, чи виконали сторони його умови. Порядок збільшення відсоткової ставки передбачений пунктом 8.9 кредитного договору від 08.04.2008р., укладеного між сторонами, згідно з яким : - Кредитор не пізніше 14 днів до дня збільшення ставки повідомляє Позичальника про нову відсоткову ставку шляхом направлення рекомендованого листа за вказаною в Договорі адресою або іншою адресою, яку Позичальник письмово повідомив в разі зміни адреси; - Новий розмір відсоткової ставки буде застосовуватись без укладення сторонами додаткової угоди; - У разі незгоди з новим розміром ставки позичальник інформує про це не пізніше, ніж за 7 днів до дати початку дії нової ставки, що має наслідком розірвання договору та виникнення обов’язку у позичальника повернути непогашену частину кредиту та відсотки за час фактичного користування; - Факт неподання позичальником повідомлення про незгоду з новим розміром ставки вважається згодою останнього на новий розмір ставки; - Про збільшення ставки кредитор протягом 14 днів з дати її збільшення повідомляє письмово позичальника із зазначенням нового розміру ставки та дати, з якої розпочинається її застосування. В супереч вказаному положенню закону, а також п.8.9 укладеного між сторонами кредитного договору зміни відсоткової ставки за кредитним договором між сторонами банком в односторонньому порядку не оформлені документально. Про збільшення ставки банк протягом 14 днів з дати її збільшення не повідомляв письмово позивачку із зазначенням нового розміру ставки та дати, з якої розпочинається її застосування. Суму щомісячного платежу з 08.08.2008 року в розмірі 2250,55 грн. позивачці повідомлено довідкою від 12.11.2008р. на її вимогу, суму платежу з 01.02.2009р. в сумі 2661,94 грн. з’ясовано з наданої суду відповідачем довідки від 13.11.2009р. Таким чином, дії відповідача щодо збільшення відсоткової ставки за користування кредитом до 25,08 % річних з 08.08.2008р. та до 30,00% річниз з 01.02.2009р. порушують умови Кредитного Договору між сторонами, а також норми статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту щодо обґрунтування підстав для таких підвищень відсоткової ставки, розміру такого підвищення та відповідного належного повідомлення про це позивачки стосовно підвищення з 08.08.2008р., а також належного документального оформлення змін відсоткової ставки за кредитним договором. Суд також бере до уваги, що відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку», який набрав законної сили 0 09.01.2009р., статті 1056-1 ЦК України передбачено, що встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку. Фактично після набрання чинності вказаної норми закону з 01.02.2009р. встановлений договором про іпотечний кредит № CSIPGI0000006839 від 08.04.2008 року розмір відсоткової ставки був в односторонньому порядку підвищений ЗАТ КБ «Приватбанк» до 30,0% річних, тому суд вважає обґрунтованими посилання позивачки та її представника щодо протиправності таких дій також з урахуванням вимог ст.1056-1 ЦК України. При цьому суд враховує також, що відповідно до частини першої статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. 9 січня 2009 року набрав чинності Закон України № 661-VІ від 12 грудня 2008 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку ». Зазначеним Законом ЦК України доповнено статтею 1056-1 «Проценти за кредитним договором», відповідно до частин другої та третьої якої встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною. Крім того, 14 січня 2009 року набрав чинності Закон України № 800-VІ від 25 грудня 2008 року «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва». Згідно з частиною другою статті 3 Закону № 800-VІ від 25 грудня 2008 року кредитно-фінансовим установам за укладеними договорами забороняється збільшувати процентну ставку за кредитами, отриманими фізичними та юридичними особами на придбання або будівництво житла. Така ставка може бути змінена лише за згодою сторін. Як вже зазначалось, 08.04.2008р. між сторонами був укладених іпотечний кредитний договір, за умовами якого банк надав кредит у розмірі 106050 грн. на поліпшення якості житлового приміщення зі сплатою за користування кредитом відсотків в розмірі 15% річних. Проценти за користування кредитом у розмірі 30,00 % річних ЗАТ КБ «ПриватБанк» розпочав нараховувати позивачці з 1 лютого 2009 року, на цей час уже була чинною стаття 1056-1 ЦК України про заборону таких дій, а також набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку» та Закон України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва». Оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає до задоволення. На підставі ст.88 ЦПК України до стягнення з відповідача на користь позивачки підлягають понесені останньою державне мито в сумі 8,50 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення в сумі 37 грн. Керуючись ст. ст.10, 11, 57-64, 212-215, 218 ЦПК України, ст.3, 10, 11, 203, 1056-1 ЦК України, Законом України «Про захист прав споживачів», Законом України «Про банки і банківську діяльність» суд,- В И Р І Ш И В: Позов задоволити. Визнати недійсним підвищення ЗАТ КБ «Приватбанк» в односторонньому порядку відсоткової ставки до 25,08% річних з 08 серпня 2008 року по договору про іпотечний кредит № CSIPGI0000006839 від 08.04.2008 року, укладеному між ЗАТ КБ ОСОБА_2 та ОСОБА_1. Визнати недійсним підвищення ЗАТ КБ «Приватбанк» в односторонньому порядку відсоткової ставки до 30,00% річних з 01 лютого 2009 року по договору про іпотечний кредит № CSIPGI0000006839 від 08.04.2008 року, укладеному між ЗАТ КБ ОСОБА_2 та ОСОБА_1. Стягнути з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 45 грн. 50 коп. Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Черкаської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або в порядку ч.4 ст. 295 ЦПК України. Головуючий: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/10274025

qwerty спасибо за найденное письмо