ANTIRAID

Чем Вы обосновываете свою апелляцию?

Аналитическая записка АУБ по поводу виновности иностранных банков в кризисе, здесь: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=1903 Очень рекомендую почитать.

Очень рекомендую почитать: Аналітична записка Уроки банківської кризи 2008-2009 років і шляхи стратегічної трансформації банківської галузі України Полный текст в прикрепленном файле. analitzapaub.doc

Справа № 2-2288/2010 рік. РІШЕННЯ Іменем України 23 листопада 2010 року Ірпінський міський суд Київської області в складі: Головуючого судді Кафтанова В.В., при секретар Змаженко Н.Ю., Боголєй О.І., Гаркуши Ю.В., з участю представників ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Ірпінського міського суду цивільну справу за позовом ТОВ «АУЗ Факторинг» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості,- в с т а н о в и в: ТОВ «АУЗ Факторинг» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості посилаючись на те, що 26.04.2007 року Акціонерне товариство «Індустріально-Експортний банк» та фізична особа ОСОБА_5 уклали кредитний договір № 6152/713652. Вказує, що згідно п. 1.1. кредитного договору, Банк надає позичальнику кредит у сумі 4 000 дол. США строком на 36 місяців з 26.04.2007 року до 25.04.2010 року включно, а позичальник одержує та повертає кредит і сплачує за його користування проценту та комісійну винагороду в сумі, строки та на умовах, що передбачені кредитним договором. Відповідно до пункту 4.2.2. позичальник зобов’язується забезпечити повернення одержаного кредиту, до п. 4.2.3. щомісячно, у строки зазначені у п. 3.3. вказаного договору, сплатити кредитору нараховані проценти та комісію. Позивач вказує, що 26.09.2009 року між ТОВ «АУЗ Факторинг» та «Індустріально-Експортний Банк» було укладено договір факторингу № 03/09. Згідно даного договору Товариство набуває право вимоги до боржника Банку. ТОВ «Агенція по управлінню заборгованістю» за дорученням Товариства приймає на себе зобов’язання від свого імені або від імені Товариства здійснювати дії по стягненню заборгованості з фізичних осіб – позичальників банку. Банк свої зобов’язання за кредитним договором виконав, надавши позичальнику кредит в сумі 4 000 дол. США, еквівалент в гривнях 20 200 грн. 00 коп., строком на 36 місяців. В порушення умов договору, передбачених в п. 4.2.2., п. 4.2.3., позичальник свої зобов’язання не виконує, прострочив сплату тіла кредиту, в результаті чого має прострочену заборгованість по кредиту в сумі 7 993,19 грн. Відповідно до п. 5.1. кредитного договору, у випадках прострочення строку сплати комісійної винагороди та/або погашення кредиту з порушеннями, позичальник сплачує банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки від суми простроченої заборгованості за кредитним договором за кожен день прострочення платежу, а у разі використання кредиту з порушеннями, позичальник сплачує банку штраф в розмірі 25 % від суми використаного з порушенням кредиту. Станом на 07.07.2010 р. розмір пені становив 3231,06 грн. Станом на 08.06.2010 р. загальний розмір заборгованості відповідача перед позивачем становить – 19 186,55 грн., що включає в себе: 6 253,31 грн. – поточна заборгованість по кредиту; 7 993,19 грн. – прострочена заборгованість по кредиту; 134,91 грн. – поточна процентна винагорода; 1 193,49 грн. – прострочена процентна винагорода; 380,59 грн. – поточна комісійна винагорода; 3 231,06 грн. – пеня за несвоєчасне погашення кредиту, процентної та комісійної винагороди. Відповідно до п. 6.2., 6.2.3., 6.3. кредитного договору № 6152/713652 від 26.04.2007 р. при невиконанні позичальником умов договору, Банк в праві ставити питання про дострокове стягнення кредиту в повній сумі та пені. Позивач також вказує, що при невиконанні відповідачем зобов’язання стосовно повернення кредиту, кредитодавець вправі вимагати у позичальника суми боргу в порядку позовного провадження, оскільки між сторонами існує цивільно-правовий спір. Згідно договору факторингу № 03/09 від 26.09.2009 р., ТОВ «АУЗ Факторинг» набула право вимоги до боржника банку. Співробітники Агентства намагалися в досудовому порядку врегулювати питання щодо повернення грошових коштів відповідачем перед позивачем. Були спроби встановити контакт з відповідачем в телефонному режимі, але це не дало результатів. Просить стягнути з ОСОБА_5 на користь ТОВ “АУЗ Факторинг” заборгованість за кредитом у розмірі 23 653,61 грн., що включає в себе: 6 253,31 грн. – поточна заборгованість по кредиту; 7 993,19 грн. – прострочена заборгованість по кредиту; 134,91 грн. – поточна процентна винагорода; 1 193,49 грн. – прострочена процентна винагорода; 380,59 грн. – поточна комісійна винагорода; 3 231,06 грн. – пеня за несвоєчасне погашення кредиту, процентної та комісійної винагороди; 1 304,69 грн. – сума боргу з урахуванням інфляції; 403,71 грн. – сума боргу 3 % річних; 2 758,66 грн. – сума боргу з урахуванням пені. Стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, пов’язанні з поданням даної заяви до суду. В судовому засіданні представник позивача позов підтримав в повному обсязі, просив його задовольнити, підтвердив викладені обставини в позовній заяві. Представники відповідача в судовому засіданні позов не визнали, заперечували проти задоволення позовних вимог, просили відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Відповідач ОСОБА_7 подав до суду заперечення посилаючись на те що, 26.04.2007 року між ним та АТ «Індустріально-Експортний банк» було укладено кредитний договір № 6152/713652. Позовні вимоги не визнав в повному обсязі, вважає їх безпідставними оскільки, позовна заява подана особою, яка не має повноважень на введення справи. Відповідно до ст. 40 ЦПК України представником у суді можу бути адвокат або інша особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність і належно посвідчені повноваження на здійснення представництва в суді, за винятком осіб, визначених у статті 41 цього Кодексу. Відповідач вказує, що довіреність від 26.09.2009 року, на яке посилається ТОВ «Агенція по управлінню заборгованістю» видана ТОВ «АУЗ Факторинг» Товариству з обмеженою відповідальністю «Агенції по управлінню заборгованості» - тобто юридичній особі. В ст. 40 ЦПК України не зазначено, що представником у суді може бути юридична особа. І в самій позовній заяві зазначено, що представником позивача є Товариство з обмеженою відповідальністю «Агенція по управлінню заборгованості». Вважає, що позовна заява не відповідає вимогам ст.ст. 119, 120 ЦПК України і відповідно до ч. 3 ст. 121 ЦПК України повинна була бути повернута судом. Вказує, що в позові зазначено, що між ТОВ «АУЗ Факторинг» та «Індустріально-Експортний банк» 26.09.2009 року було укладено Договір факторингу № 03/09. Згідно даного договору ТОВ «АУЗ Факторинг» набуває право вимоги до боржника банку, а ТОВ «Агенція по управлінню заборгованістю» за дорученням приймає на себе зобов’язання від свого імені або від імені Товариства здійснювати дії по стягненню заборгованості з фізичних осіб – позичальників банку. В довіреності, на яку посилається ТОВ «Агенція по управлінню заборгованості» не зазначено, що ця колекторська компанія має право вчиняти такі дії. Відповідно до п. 11 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» факторинг – віднесено до фінансових послуг, які можуть здійснюватись при наявності відповідної ліцензії. Вважає, що це твердження Агенції не підтверджено відповідними належними доказами. Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 119 ЦПК України позовна заява повинна містити зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину. Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ч. 2 ст. 1083 ЦК України, якщо договором факторингу допускається наступне відступлення права грошової вимоги, воно здійснюється відповідно до положень глави 73 ЦК України. Згідно з ч. 6 ст. 23 Закону України «Про інформацію», інформація про особу охороняється законом. Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Право на збирання та зберігання інформації про нього ТОВ «Агенції по управлінню заборгованості» ніхто не надавав. За порушення законодавства про інформацію особи, винні у вчиненні таких порушень, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Стаття 182 КК України передбачає відповідальність за незаконне збирання, зберігання, використання або поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди. Відповідач має намір звернутись з відповідною заявою до правоохоронних органів на предмет встановлення вчинення незаконного збирання, зберігання та поширення конфіденційної інформації про нього. В договорі факторингу № 03/09 від 26.09.2009 року не передбачена умова про відступлення факторові своє право вимоги саме до нього. Вважає, що договору факторингу про відступлення факторові своє право грошової вимоги до нього не існує. Також вказує, що кредитний договір № 6152/713652 між ним та АТ «Індустріально-Експортний банк» було укладено 26.04.2007 року. Договір факторингу між банком та ТОВ «АУЗ Факторинг» укладено 26 вересня 2009 року, тобто після укладення кредитного договору. Майбутня вимога фактору не могла бути передана, оскільки згідно ч.2 ст. 1079 ЦК України майбутня вимога вважається переданою до фактора з дня виникнення права вимоги Банку, яким є день укладення договору, в даному випадку 26.04.2007 року. На той час договору факторингу не існувало, отже право грошової вимоги не передано. Також, кредит банком був наданий йому до 25.04.2010 року, тому не може бути прострочена заборгованість по кредиту в сумі 7 993 грн. і поточна заборгованість – 6 253,31 грн., поточна процентна винагорода – 134,91 грн., прострочена процентна винагорода – 1193,49 грн., поточна комісійна винагорода – 380,59 грн. Взагалі не зазначено яким саме пунктом кредитного договору передбачена так звана «поточна заборгованість». Щодо нарахованої пені в сумі 3 231,06 грн., ця цифра є завідомо неправдивою, оскільки в розрахунку вказана сума боргу 19 186,55 грн. від якої нарахована пеня, що вказана в позовній заяві як загальна сума боргу до стягнення, в яку вже включено суму 3 231,06 грн., яку позивач вимагає стягнути з нього як пеню. Також немає доказів того, що заборгованість по кредиту у нього виникла з 26.09.2009 року. Щодо розрахунку суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних відповідно до ст. 625 ЦК України, то кредитним договором взагалі такі зобов’язання не передбачаються, а тому взагалі не обґрунтовані. До того ж, платежі по кредиту він мав право здійснювати до 26.04.2010 року, а ці суми зараховано, починаючи від 26.09.2009 року, і знову ж таки від суми заборгованості 19 186,55 грн., з якої на цю дату не могло бути, а також нараховані індекс інфляції та 3% річних на пеню. Позивачем не пред’явлено доказів його заборгованості перед банком. Вважає, що позовні вимого є необґрунтованими і не підлягають до задоволення. Просив відмовити позивачеві в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.. Суд, заслухавши пояснення представника позивача, відповідача та його представників, вивчивши матеріали справи, дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Так, в судовому засіданні встановлено, що 26.04.2007 р. між Акціонерним товариством «Індустріально-Експортний банк» та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір № 6152/713652, відповідно до якого позивач надав відповідачу грошові кошти в розмірі 4 000,00 доларів США 00 центів строком на 36 місяців – з 26.04.2007 року до 25.04.2010 року зі сплатою 11 % річних за користування кредитом. Крім того, судом встановлено, що 26.09.2009 року між ТОВ «АУЗ Факторинг» та «Індустріально-Експортний Банк» було укладено договір факторингу № 03/09. ТОВ «Агенція по управлінню заборгованістю» за дорученням Товариства приймає на себе зобов’язання від свого імені або від імені Товариства здійснювати дії по стягненню заборгованості з фізичних осіб – позичальників банку. ТОВ «Агенція по управлінню заборгованістю» за дорученням Товариства приймає на себе зобов’язання від свого імені або від імені Товариства здійснювати дії по стягненню заборгованості з фізичних осіб – позичальників банку. Також в судовому засіданні встановлено, що позивач виконав свої зобов’язання у повному обсязі, а саме: в порядку передбаченому Кредитним договором надав відповідачу кредитні кошти в сумі 4 000,00 доларів США 00 центів строком на 36 місяців. Згідно п. 4.2.2. позичальник зобов’язується забезпечити повернення одержаного кредиту, до п. 4.2.3. щомісячно, у строки зазначені у п. 3.3. вказаного договору, сплатити кредитору нараховані проценти та комісію. У порушення умов договору відповідач свої зобов’язання не виконав, в результаті чого має прострочену заборгованість по кредиту в сумі 7 993,19 грн. та поточну заборгованість по кредиту в сумі 6 253,31 грн. Відповідно до п. 5.1. кредитного договору, у випадках прострочення строку сплати комісійної винагороди та/або погашення кредиту з порушеннями, позичальник сплачує банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки від суми простроченої заборгованості за кредитним договором за кожен день прострочення платежу, а у разі використання кредиту з порушеннями, позичальник сплачує банку штраф в розмірі 25 % від суми використаного з порушенням кредиту. Також судом встановлено, що станом на 08.06.2010 року заборгованість за кредитом складає 19 186,55 грн., а саме: 6 253,31 грн. – поточна заборгованість по кредиту; 7 993,19 грн. – прострочена заборгованість по кредиту; 134,91 грн. – поточна процентна винагорода; 1 193,49 грн. – прострочена процентна винагорода; 380,59 грн. – поточна комісійна винагорода; 3 231,06 грн. – пеня за несвоєчасне погашення кредиту, процентної та комісійної винагороди. Наведені обставини підтверджуються поясненнями представника позивача, відповідачем, представниками відповідача, копією кредитного договору № 6152/713652 від 26.04.2007 р., розрахунком суми заборгованості та пені, копією договору факторингу № 03/09 від 26ю09.2009р., іншими матеріалами справи. Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно ч. 1 ст. 1082 ЦК України боржник зобов’язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. У відповідності до ч. 2 ст. 1082 ЦК України боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов’язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов’язку перед ним. Однак, позивач в порушення даної статті ЦК України не повідомив письмово відповідача про відступлення права грошової вимоги факторові, що підтверджується поданою позовною заявою, де позивач вказує, що він намагався врегулювати питання про повернення грошових коштів в телефонному режимі (а.с.3). Також, позивач не надав доказів того, що АТ «Індустріально-Експортний банк» передав йому право вимоги стягнення заборгованості по кредиту відносно відповідача ОСОБА_5, тому суд відмовляє в задоволенні позовних вимог. На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 1077, 1082 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 60, 209, 212, 214-223 ЦПК України суд,- в и р і ш и в : Відмовити в задоволенні позову. Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Київської області через Ірпінський міський суд шляхом подачі апеляційної скарги на протязі 10 днів з дня його проголошення. Суддя В.В. Кафтанов http://reyestr.court.gov.ua/Review/12561547

Можно попытаться признать договор недействительным, но пока это дело будет рассматриваться, исполнительное производство не приостановиться.

Купите этому юристу губозакатывающую машинку. О таких больных фантазиях я еще не слышал.И по старому и по новому, пока договор не прекратил свое действие или не расторгнут (добровольно либо судом) банк имеет право начислять проценты, штрафы, пеню и т.д. По поводу обложения суммы кредита, Вам сказали не правду. Сумма не возвращенного кредита не будет являться Вашим доходом до момента, пока банк ее не спишет (т.е. простит Вам), либо пройдет срок исковой давности. При этом налоговая скорее придет в банк, как к налоговому агенту и заставит их заплатить за Вас налог, а уже потом банк если сможет, то взыщет эту сумму с Вас.

Исполнительный лист Вам нужен чтобы ГИС открыло производство и потом возбудить уголовное дело в отношении председателя банка за неисполнение решения суда или сотрудников ГИС. Мазаны не мазаны, а Ваши письма официально регистрируются.Вот адрес: ВИЩА РАДА ЮСТИЦІЇ Адреса: вул. Артема, 89 м. Київ, Україна 04050 Приймальна Голови Вищої ради юстиції тел./факс: /044/238-68-66 Відділ організації прийому громадян тел.: /044/482-09-39 Прес-служба тел./факс: /044/568-58-79 e-mail: [email protected]

Суд не имеет права отказать Вам в выдаче исполнительного листа по решению вступившему в силу. Напишите официальное заявление на выдачу листа. Если не выдадут, заявление пишите на председателя суда, прокуратуру и высший совет юстиции.

№ 2-5284\2010 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 листопада 2010 року місто Краматорськ Краматорський міський суд Донецької області в складі: головуючого судді Клімова В.В. при секретарі Лізенко Х.А. за участю: представника позивача ОСОБА_1 представника відповідача Филипенок К.Ф. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Закритого акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» в особі Краматорської філії публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» про визнання п.2.3.1 кредитного договору № КТТ5G50000003744 від 29.02.2008 року недійсним, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_3 звернулася в суд з позовом до Закритого акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» в особі Краматорської філії публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» про визнання п.2.3.1 кредитного договору № КТТ5G50000003744 від 29.02.2008 року недійсним. В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 пояснила, що 29.02.2008 року між позивачем та ЗАТ КБ «Приватбанк» був укладений кредитний договір № КТТ5G50000003744, за яким відповідач зобов’язався надати грошові кошти у сумі 24240,00грн. на споживчі цілі, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,25 % на місяць. Позивач щомісяця повинен надавати Банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 310,54 грн. для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту та відсотками. Пунктом 2.3.1 кредитного договору передбачено, що Банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом, при зміні курсу долара США до гривні більше ніж на 10% у порівнянні з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ на момент укладання даного договору; зміні облікової ставки НБУ; зміні розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд або зміні середньозваженої ставки по кредитах банків України у відповідній валюті (по ставці НБУ). 12.12.2008 року був прийнятий Закон України №661-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку», який набрав чинності та діяв з 09.01.2009 року. Вказаним Законом внесені зміни до ЦК України, а саме: доповнено статтею 1056-1, ч.2 якої передбачає, що встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку. Частина 3 вказаної статті передбачає, що умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною. Також вказаним Законом стаття 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» була доповнена частиною четвертою, згідно якої банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитним договорами… Крім того, умови пункту 2.3.1 кредитного договору передбачають порядок збільшення розміру відсоткової ставки лише Банком і не містять можливості для узгодження іншого варіанту зміни відсоткової ставки, враховуючи зауваження позивачки, як сторони договору. Такі умови, порушують вимоги діючого законодавства щодо принципу рівності сторін договору при його укладанні. Умови кредитного договору не повинні передбачати дії одної сторони без згоди іншої щодо суттєвих змін умов кредитного договору. Позивачка добросовісно виконувала взяті на себе зобов’язання за кредитним договором, не має заборгованості, тому стягнення нарахованих сум, як боргу є незаконним. З боку позивачки не існує порушень взятих на неї зобов’язань по кредитному договору. Хоча правовідносини між сторони виникли до вступу вищезазначеного закону, але у відповідності до ст. 58 Конституції України, ч.2 ст.5 ЦК України акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом’якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Крім того умови п.2.3.1 кредитного договору дискредитують права позивачки, як споживача, адже кредитування – це той продукт, який відповідач пропонує до споживання. Відносно до Закону про захист прав споживачів, встановлення дискримінаційних відносно споживача правил зміни процентної ставки є несправедливою умовою договору. Крім того, хоча від відповідача позивачка не отримувала повідомлення про підвищення відсоткової ставки за кредитом, але підвищення сум які позивачка сплачує як заборгованість за кредитом, дають йому підстави вважати, що Банк в односторонньому порядку підвищив відсоткову ставку у розмір який зазначається у п.2.1.3 кредитного договору. 23.03.2009 року, позивачка отримала від відповідача лист, де повідомлялось, що станом на 18.03.2009 року позивачка має прострочену заборгованість за кредитним договором у сумі 582,81 грн. і пропонувалось її негайно погасити, хоча на момент отримання вказаного листа заборгованості за кредитом позивачка не мала. 23.04.2009 року позивачка отримала аналогічний лист за № 3043604006, за яким сума заборгованості станом на 15.04.2009 року складала 464,79 грн. Таким чином, щомісячний платіж, що має позивачка вносити як заборгованість за кредитним договором збільшився з 310,54 грн. майже до 615грн., що підтверджується відповідними квитанціями. Вважає, що у такий спосіб, відповідачем було підвищено відсоткову ставку за кредитним договором, з порушенням прав позивачки як сторони за договором. Суми які були сплачені позивачкою понад сум кредитного договору – 310,54 грн. є переплатою. А тому на сьогоднішній день сума переплати заборгованості за кредитним договором складає: з 27.09.2008 року по 02.06.2010 року – 6163,70 грн. Просила суд прийняти рішення, яким визнати п.2.3.1 кредитного договору № КТТ5G50000003744 від 29.02.2008 року щодо підвищення відсоткової ставки за кредитним договором у односторонньому порядку недійсними з 09.01.2009 року; залишити п.7.1 Кредитного договору № КТТ5G50000003744 від 29.02.2008 року у частині сплати відсотків за кредитом без змін, а саме «зі сплатою за користуванням кредитом відсотків у розмірі 1,25 % на місяць на суму залишку заборгованості…»; зобов’язати відповідача зарахувати суму переплати у розмірі 6163,70 грн. у рахунок майбутніх платежів по погашенню заборгованості за кредитним договором № КТТ5G50000003744 від 29.02.2008 року; зобов’язати відповідача внести до розрахункових квитанцій з 28.09.2009 року та подальших розрахунків, де призначення платежу зазначати, як «Погашение задолженности по кредитному договору КТТ5G50000003744 от 29.02.2008»; стягнути з відповідача 37,00 грн. за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Представник відповідача позов не визнала та суду пояснила, що відповідно до ч.4 ст. 55 Закону України «Про банки та банківську діяльність» банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розміри процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимоги), за винятком випадків, встановлених законом. По закону, який діяв на момент укладення договору, дозволялося в односторонньому порядку змінювати умови договору, якщо не було передбачено умовами самого договору. Відповідно до ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» комерційні банки самостійно встановлюють процентні ставки та комісійну винагороду по своїх операціях. Відповідно до п.3.5 Постанови Правління Національного банку України «Про затвердження правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» від 10 травня 2007 року, банки мають право змінювати процентну ставку лише в разі настання події, не залежної від волі сторін договору, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку. Згідно з вимогами ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та пункту 3.5 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2005 № 168, у договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки Національного банку України або в інших випадках. Такі випадки, а також порядок підвищення процентних ставок та їх граничні розміри, були визначені сторонами при укладенні кредитних договорів. Так, відповідно до п.2.3.1 кредитних договорів, банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користуванням кредитом при зміні кон’юктури ринку грошових ресурсів в Україні, а саме: зміні курсу долара США до гривні більше ніж на 10% у порівняні з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ на момент укладення договору; зміні облікової ставки НБУ; зміні розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд або зміні середньозваженої ставки по кредитам банків України у відповідній валюті (по статистиці НБУ). При цьому банк надсилає позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом 7 календарних днів з дати вступу в чинність зміненої процентної ставки. Збільшення процентної ставки банком у вищезазначеному порядку можливо в границях кількості пунктів, на які збільшилася ставка НБУ, розмір відрахувань у страховий фонд, середньозважена ставка по кредитах або пропорційно збільшенню курсу долара США. Обставини, які відбулися за час дії кредитних договорів, належним чином підтверджені і є підставами для підвищення процентних ставок за діючими кредитними договорами, це наступні події: зміна курсу долара США до гривні більше ніж на 10 % у порівнянні з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ на момент укладення договору; зміна середньозваженої ставки по кредитам банків України у відповідній валюті (по статистиці НБУ); зміна облікової ставки. У випадку відсутності нормативного врегулювання щодо моменту зміни договору (у випадку реалізації права на односторонню зміну), це питання може бути врегульоване в договорі. Пунктом 2.3.1 договору встановлено: «банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки». Відповідно до цього пункту договору, «при цьому банк надсилає позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом 7 календарних днів з дати вступу в чинність зміненої процентної ставки». Тобто, договір вже змінено. Про цю зміну банк і повідомляє клієнта. Зазначена умова договору повністю узгоджується з положеннями чинного законодавства. Так ч.4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що «у договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки Національного банку України або в інших випадках. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів з дати її зміни. Таким чином, законом також встановлено: спочатку відбувається одностороння зміна, потім повідомлення. Згідно з реєстром №424 від 08.01.2009 року рекомендованим листом з відміткою Укрпошти (штамп від 08.01.09р) на адресу позивача, яка вказана в кредитному договорі було відправлено повідомлення Приватбанку про зміну процентної ставки. З врахуванням вищевказаного та порядком встановлення нового розміру відсоткової ставки за Договором, а саме п.2.3.1, повідомлення клієнта состоїть не во врученні йому листа в руки, а в здійсненні юридичного діяння, яке можна трактувати як увідомлення клієнта. Прийняття рішення про підвищення ставки (зміну умов договору), і відправлення повідомлення про прийняте рішення були здійснені до 09.01.2009 року. Тобто, до моменту набрання чинності законом від 12.12.2008 року про заборону одностороннього підвищення ставок. Виходячи із умов кредитного договору, зміна процентної ставки, - право банку і згода/незгода позичальника не має значення, так як процентна ставка вже змінена; посилання банка в листі на те, що у випадку незгоди клієнта з підвищенням процентної ставки, він має право погасити заборгованість в повному обсязі слід розуміти наступним чином: процентна ставка вже підвищена, а лист направляється з метою повідомлення та пропонування альтернативного варіанту: сплата заборгованості за користуванням кредитом в повному обсязі за старою процентною ставкою. Просила в позові відмовити в повному обсязі. Суд, вислухавши пояснення сторін, вивчивши зібрані в справі докази, вважає, що позов підлягає задоволенню. Відповідно до кредитного договору № КТТ5G50000003744 від 29.02.2008 року укладеного між сторонами в справі п.2.3.1 банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користуванням кредитом, при зміні кон’юктури ринку грошових ресурсів в Україні, а саме курсу долара США до гривні більш ніж на 10% у порівнянні з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ на момент укладання даного договору; зміні облікової ставки НБУ; зміні розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд або зміні середньозваженої ставки по кредитах банків України у відповідній валюті (по ставці НБУ). При цьому Банк надсилає позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом 7 календарних днів з дати вступу в чинність зміненої процентної ставки НБУ, розмір відрахувань у страховий фонд, середньозважена ставка по кредитах або пропорційно збільшеного курсу долара США. З відповіді Центру поштового зв’язку № 7 вбачається, що за період з 01.01.2009 року по 01.03.2009 року на адресу АДРЕСА_1 на ім’я ОСОБА_3 поштової кореспонденції, що підлягає реєстрації (з повідомленням) не надходило. У відповідності до ч.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» Договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. Обов’язок доведення того, що один з оригіналів договору був переданий споживачеві, покладається на кредитодавця. У договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки Національного банку України або в інших випадках. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів з дати її зміни. Без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною. Суд вважає, що відповідач порушив норми законодавства, законні права позивача, тому позов підлягає задоволенню. Відповідно до ст.88 ЦПК України у зв’язку з обґрунтованістю пред’явленого позову, на користь позивачки підлягають стягненню судові витрати в розмірі 37,00грн. Керуючись ст.ст. 3, 10, 14, 60, 88, 213 ЦПК України, ч.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», суд,- В И Р І Ш И В: Позовні вимоги ОСОБА_3 до Закритого акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» в особі Краматорської філії публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» про визнання п.2.3.1 кредитного договору № КТТ5G50000003744 від 29.02.2008 року недійсним – задовольнити. Визнати п.2.3.1 кредитного договору № КТТ5G50000003744 від 29.02.2008 року щодо підвищення відсоткової ставки за кредитним договором у односторонньому порядку недійсними з 09.01.2009 року. Залишити п.7.1 Кредитного договору № КТТ5G50000003744 від 29.02.2008 року у частині сплати відсотків за кредитом без змін, а саме «зі сплатою за користуванням кредитом відсотків у розмірі 1,25 % на місяць на суму залишку заборгованості». Зобов’язати Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» зарахувати суму переплати у розмірі 6163,70 грн. у рахунок майбутніх платежів по погашенню заборгованості за кредитним договором № КТТ5G50000003744 від 29.02.2008 року. Зобов’язати Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» внести до розрахункових квитанцій з 28.09.2009 року та подальших розрахунків, де призначення платежу зазначати, як «Погашение задолженности по кредитному договору КТТ5G50000003744 от 29.02.2008». Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Приватбанк» на користь ОСОБА_3 витрати на інформаційно-технічне забезпечення справи в розмірі 37,00 грн. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення може бути подана до Апеляційного суду Донецької області через суд м. Краматорська протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Якщо апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених ст. 294 ЦПК України, залишається без розгляду, якщо апеляційний суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала. Рішення ухвалене й надруковане в нарадчій кімнаті в єдиному екземплярі. Суддя: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12618070

Справа №2-1528-2010 рік РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 листопада 2010 року Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі: головуючої – судді Токар Н.В., при секретарі – Хоменко Н.Ю., за участю представника позивача - Копач Р.В., за участю представника відповідачів: ОСОБА_2, ОСОБА_3 - ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Павлограді Дніпропетровської області цивільну справу за позовною заявою Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», треті особи - ОСОБА_3, ОСОБА_6, Національний банк України про визнання кредитних договорів недійсними та застосування наслідків недійсності правочину, - В С Т А Н О В И В: У лютому 2010 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, уточнивши позовні вимоги (Том 1 арк.с.170-171), просив ухвалити рішення, яким стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_6 заборгованість за кредитним договором №ML-300/0332/2007, укладеним 26 червня 2007 року у сумі 1006902 грн. 71 коп.; стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором №ML-300/728/2007, укладеним 27 грудня 2007 року у сумі 1236001 грн. 23 коп. та стягнути солідарно з відповідачів всі судові витрати. В обґрунтування позову позивач вказав на те, що між позивачем та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №ML-300/0332/2007 від 26 червня 2007 року, згідно якого, відповідачу ОСОБА_2 були видані кредитні кошти у розмірі 129377,00 доларів США, що підтверджується валютним меморіальним ордером №354 від 26.06.2007 року. З метою забезпечення вимог позивача, 26 червня 2007 року між позивачем та ОСОБА_6 було укладено договір поруки №SR-300/0332/2007 від 26.06.2007 року, згідно якого, ОСОБА_6 – відповідач по справі, на добровільних засадах бере на себе зобов’язання, перед позивачем відповідати по зобов’язанням відповідача ОСОБА_2, які виникають з умов кредитного договору, в повному обсязі цих зобов’язань. Згідно умов договору поруки, у випадках невиконання або неналежного виконання відповідачем ОСОБА_2 взятих на себе зобов’язань по кредитному договору, відповідач ОСОБА_6 несе солідарну відповідальність з відповідачем ОСОБА_2 перед позивачем на всю суму заборгованості. Також, між позивачем та ОСОБА_2 був укладений кред итний договір №ML-300/728/2007 від 27 грудня 2007 року, згідно якого, відповідачу ОСОБА_2 були видані кредитні кошти у розмірі 136527,65 доларів США, що підтверджується валютним меморіальним ордером №401 від 27.12.2007 року. З метою забезпечення вимог позивача, 27 грудня 2007 року між позивачем та ОСОБА_3 було укладено договір поруки №SR-300/728/2007 від 27.12.2007 року, згідно якого, ОСОБА_3 - відповідач по справі, на добровільних засадах бере на себе зобов’язання, перед позивачем відповідати по зобов’язанням відповідача ОСОБА_2, які виникають з умов кредитного договору, в повному обсязі цих зобов’язань. Згідно умов договору поруки, у випадках невиконання або неналежного виконання відповідачем ОСОБА_2 взятих на себе зобов’язань по кредитному договору, відповідач ОСОБА_3 несе солідарну відповідальність з відповідачем ОСОБА_2 перед позивачем на всю суму заборгованості. Погашення кредиту, згідно умов кредитних договорів, повинно проводитися кожен місяць, відповідно з встановленим графіком. Але у порушення умов договору, відповідач ОСОБА_2 зобов’язання вчасно, в повному обсязі та належним чином не виконував, у зв’язку з чим, за договорами виникла заборгованість, яку позивач просить стягнути з відповідачів. Таким чином, відповідачами порушено умови договору, а також ст. ст. 526, 530, 543, 546, 549, 553, 554, 1048-1050, 1054 ЦК України, у зв’язку з чим, позивач вимушений звернутися до суду із вказаною позовною заявою. У судовому засіданні представник позивача Копач Р.В. підтримав уточнені позовні вимоги, просив позов задовольнити, посилаючись на підстави, зазначені в позовні заяві. Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4, у судовому засіданні позовні вимоги не визнала, заперечувала проти задоволення позову, посилаючись на те, що дійсно між Банком та відповідачем ОСОБА_2 було укладено два кредитні договори, один - №ML-300/0332/2007 від 26 червня 2007 року на суму 129377,00 доларів США, другий - №ML-300/728/2007 від 27 грудня 2007 року на суму 136527,65 доларів США. Вважає, що зазначені договори є недійсними (нікчемними) у зв’язку з тим, що умови Кредитних договорів щодо валюти виконання ОСОБА_2 як позичальником зобов'язань по поверненню кредиту та сплати процентів (використання долара США як засобу платежу) без отримання ОСОБА_2 або ж Банком індивідуальної ліцензії НБУ на здійснення такої разової валютної операції зобов'язує обидві сторони Кредитних договорів, порушити існуючий порядок здійснення таких операцій, є такими, що заздалегідь порушують публічний порядок в частині порядку та умов здійснення валютних операцій, оскільки індивідуальну ліцензію НБУ не отримано ні Банком, ні ОСОБА_2. Таким чином, умови Кредитних договорів щодо використання долару США як засобу платежу за Кредитними договорами, без отримання індивідуальної ліцензії НБУ є такими, що порушують публічний порядок. Також, Банк, ігноруючи положення Кредитних договорів, у своєму розрахунку, заборгованість по відсотках, вирахував, діючи виключно з інтересів власної вигоди: розбив періоди нарахування, виходячи з періодів дії ставки FIDR без фіксування її на конкретну дату, яка визначається Кредитним договором №ML-300/728/2007 від 27 грудня 2007 року, чим порушує права ОСОБА_2 та ігнорує положення зазначеного Кредитного договору. Крім того, в розрахунку заборгованості за Кредитним договором №ML-300/728/2007 від 27 грудня 2007 року, Банк нарахував пеню у розмірі 1% починаючи з 25 грудня 2008 року, в той час як вихідна дата позовної заяви - 24 січня 2010 року, а до суду позовна заява надійшла ще пізніше. Таким чином, Банк має право звернутися до суду про стягнення пені лише в частині, розрахованій за період не раніше 25 січня 2009 року (за умови, що позовна заява надійшла до суду або була надіслана поштою в день, зазначений як вихідна дата - 24 січня 2010 року). У зв’язку з цим, позивачем був пропущений строк позовної давності, що є підставою для відмови у позові. Представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4, у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог, в своїх поясненнях також посилалась на підстави, які визначила в запереченнях відповідача ОСОБА_2. Відповідач ОСОБА_6 в судове засідання не з’явився, надавши на адресу суду письмову заяву про розгляд справи за його відсутності, заперечував проти задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» (Том 2 арк.с.120). У квітні 2010 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», треті особи - ОСОБА_3, ОСОБА_6, Національний банк України про визнання кредитних договорів недійсними та застосування наслідків недійсності правочину, уточнивши позовні вимоги (Том 2 арк.с.70-76), ОСОБА_2 просив ухвалити рішення , яким в изнати кредитний договір №ML-300/0332/2007, укладений 26 червня 2007 року між Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» та ОСОБА_2 – недійсним; застосувати наслідки недійсності правочину – кредитного договору №ML-300/0332/2007, укладеного 26 червня 2007 року між Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» та ОСОБА_2, шляхом зарахування сум процентів за користування кредитом у розмірі 32221,71 доларів США, фактично сплачених на підставі зазначеного недійсного кредитного договору в суму фактично повернутого кредиту ОСОБА_2; визнати кредитний договір №ML-300/728/2007, укладений 27 грудня 2007 року між Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» та ОСОБА_2 – недійсним; застосувати наслідки недійсності правочину – кредитного договору №ML-300/728/2007, укладеного 27 грудня 2007 року між Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» та ОСОБА_2, шляхом зарахування сум процентів за користування кредитом у розмірі 23968,78 доларів США, фактично сплачених на підставі зазначеного недійсного кредитного договору в суму фактично повернутого кредиту ОСОБА_2; судові витрати покласти на відповідача. В обґрунтування зустрічного позову, відповідач за первісним позовом – позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2, посилався на те, що умови Кредитних договорів №ML-300/0332/2007, укладеного 26 червня 2007 року та №ML-300/728/2007, укладеного 27 грудня 2007 року щодо валюти виконання ОСОБА_2 як позичальником зобов'язань по поверненню кредиту та сплати процентів (використання долара США як засобу платежу) без отримання ОСОБА_2 або ж Банком індивідуальної ліцензії НБУ на здійснення такої разової валютної операції зобов'язує обидві сторони Кредитних договорів, порушити існуючий порядок здійснення таких операцій, є такими, що заздалегідь порушують публічний порядок в частині порядку та умов здійснення валютних операцій, оскільки індивідуальну ліцензію НБУ не отримано ні Банком, ні ОСОБА_2 Також, приймаючи рішення про укладення Кредитних договорів №ML-300/0332/2007, укладеного 26 червня 2007 року та №ML-300/728/2007, укладеного 27 грудня 2007 року, ОСОБА_2 виходив з того, що такі властивості та якості долара США як його вартість по відношенню до української гривні не зміниться, а такі властивості і якості української національної валюти, як їх стабільність по відношенню до іноземних валют та купівельна спроможність не зміняться, тобто національна валюта (гривня) не знеціниться, а долар США не подорожчає, рівень інфляції буде стабільним, а тому придбати долар США для повернення кредиту та сплати процентів за його користування буде об'єктивно можливим та не призведе ОСОБА_2 до скрутного матеріального становища. Якби ОСОБА_2 міг очікувати або передбачити погіршення, які відчув фінансовий ринок, перевищення офіційного рівня інфляції 22 %, девальвацію гривні на 60% та відповідно подорожчання іноземної валюти, відсутність долара США у вільному продажі, то уклав би Кредитні договори №ML-300/0332/2007, укладеного 26 червня 2007 року та №ML-300/728/2007, укладеного 27 грудня 2007 року на інших умовах (кредит був би у національній валюті) або не уклав би жодного з них. Щодо застосування наслідків недійсності правочину ОСОБА_2, зазначив, що на виконання Кредитного договору №ML-300/0332/2007, укладеного 26 червня 2007 року, ОСОБА_2, згідно графіку повернення кредиту та сплати відсотків було сплачено Банку проценти за користування кредитом всього 32221,71 долар США. На виконання Кредитного договору №ML-300/728/2007, укладеного 27 грудня 2007 року, ОСОБА_2, згідно графіку повернення кредиту та сплати відсотків було сплачено Банку проценти за користування кредитом всього 23968,78 доларів США. Просив застосувати наслідки недійсності правочинів не шляхом фактичного стягнення з відповідача – Банку сум процентів, сплачених на підставі зазначених кредитних договорів, а шляхом зарахування таких сплачених сум процентів за користування кредитом в суму фактично сплачених ОСОБА_2 платежів щодо повернення кредитів за відповідними договорами. В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 за зустрічною позовною заявою - ОСОБА_4, підтримала уточнену зустрічну позовну заяву, просила її задовольнити, посилаючись на підстави, зазначені у зустрічній позовній заяві. Представник відповідача Копач Р.В. за зустрічною позовною заявою в судовому засіданні заперечував проти задоволення зустрічної позовної заяви посилаючись на те, що «ОТП Банк» діє на підставах положень чинного законодавства та підзаконних нормативно-правових актів України, тому 08.11.2006 року отримав генеральну банківську ліцензію №191 від 02.03.1998 року на право здійснення банківських операцій, визначених частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», серед яких передбачено право здійснювати операції з валютними цінностями. Невід’ємною частиною ліцензії №191 є Дозвіл від 08.11.2006 року за №191-1 з додатком, в якому наведено перелік операцій, які має право здійснювати ПАТ «ОТП Банк» з валютними операціями. Відповідно до Додатку до дозволу №191-1 від 08.11.2006 року Банк має право здійснювати операції з валютними цінностями, зокрема шляхом «Залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України», тому вважає, що правових перешкод для того, щоб ПАТ «ОТП Банк» мало право укладати кредитні договори та видавати кредити в іноземній валюті – немає. Тому, просив відмовити в задоволенні позовних вимог. Представник третьої особи ОСОБА_3 за зустрічною позовною заявою - ОСОБА_4, підтримала зустрічну позовну заяву ОСОБА_2, просила її задовольнити. Третя особа ОСОБА_6 за зустрічною позовною заявою, в судове засідання не з’явився, надавши на адресу суду письмову заяву про розгляд справи за його відсутності. Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 підтримав (Том 2 арк.с.120). Представник третьої особи – Національного банку України у судове засідання не з’явився, надавши на адресу суду письмову заяву про розгляд справи за їх відсутності (Том 2 арк.с.120-127). Вислухавши доводи представника позивача, з’ясувавши заперечення представника відповідачів, вивчивши та дослідивши письмові матеріали справи у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічна позовна заява ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», треті особи - ОСОБА_3, ОСОБА_6, Національний банк України про визнання кредитних договорів недійсними та застосування наслідків недійсності правочину підлягають частковому задоволенню, у зв’язку з наступним. Відповідно до змісту ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і у встановлений термін, відповідно закону, договору. Відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України. Згідно ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитор) зобов’язана надати грошові кошти (кредит) позичальнику в розмірі і на умовах, передбачених договором, а позичальник зобов'язаний повернути кредит і сплатити відсотки. У судовому засіданні встановлено, що між Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» (який є правонаступником всіх прав та обов’язків Закритого акціонерного товариства «ОТП Банк») та ОСОБА_2 був укладений Кредитний договір №ML-300/0332/2007 від 26 червня 2007 року (Том 1 арк.с.12-15). Договір підписано уповноваженим представником та скріплено печаткою. Згідно Кредитного договору №ML-300/0332/2007 від 26 червня 2007 року, відповідачу ОСОБА_2 були видані кредитні кошти у розмірі 129377,00 доларів США, кредит надавався на строк з 26 червня 2007 року по 26 червня 2022 року зі сплатою плаваючої процентної ставки 4,99% + FIDR (процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті, тотожній Валюті Кредиту, що розміщені в Банку на строк в 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору) (Том 1 арк.с.12). Згідно частини 1 ст.546 ЦК України, виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Так, з метою забезпечення вимог позивача, 26 червня 2007 року між Банком та ОСОБА_6 було укладено договір поруки №SR-300/0332/2007 від 26.06.2007 року, згідно якого, ОСОБА_6 – відповідач по справі, на добровільних засадах бере на себе зобов’язання перед позивачем відповідати по зобов’язанням відповідача ОСОБА_2, які виникають з умов Кредитного договору №ML-300/0332/2007 від 26 червня 2007 року, в повному обсязі цих зобов’язань. Згідно умов договору поруки, у випадках невиконання або неналежного виконання відповідачем ОСОБА_2 взятих на себе зобов’язань по Кредитному договору №ML-300/0332/2007 від 26 червня 2007 року, відповідач ОСОБА_6 несе солідарну відповідальність з відповідачем ОСОБА_2 (Том 1 арк.с.17). Також, між Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» (який є правонаступником всіх прав та обов’язків Закритого акціонерного товариства «ОТП Банк») та ОСОБА_2 був укладений Кредитний договір №ML-300/728/2007 від 27 грудня 2007 року (Том 1 арк.с.7-11). Договір підписано уповноваженим представником та скріплено печаткою. Згідно Кредитного договору №ML-300/728/2007 від 27 грудня 2007 року, відповідачу ОСОБА_2 були видані кредитні кошти у розмірі 136527,65 доларів США, кредит надавався на строк з 27 грудня 2007 року по 26 грудня 2022 року зі сплатою плаваючої процентної ставки 5,99% + FIDR (процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті, тотожній Валюті Кредиту, що розміщені в Банку на строк в 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору) (Том 1 арк.с.7). Згідно частини 1 ст.546 ЦК України, виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Так, з метою забезпечення вимог позивача, 27 грудня 2007 року між Банком та ОСОБА_3 було укладено договір поруки №SR-300/728/2007 від 27.12.2007 року, згідно якого, ОСОБА_3 – відповідач по справі, на добровільних засадах бере на себе зобов’язання перед позивачем відповідати по зобов’язанням відповідача ОСОБА_2, які виникають з умов Кредитного договору № ML-300/728/2007 від 27 грудня 2007 року, в повному обсязі цих зобов’язань. Згідно умов договору поруки, у випадках невиконання або неналежного виконання відповідачем ОСОБА_2 взятих на себе зобов’язань по Кредитному договору № ML-300/728/2007 від 27 грудня 2007 року, відповідач ОСОБА_3 несе солідарну відповідальність з відповідачем ОСОБА_2 (Том 1 арк.с.16). Відповідно до умов Кредитного договору №ML-300/0332/2007 від 26 червня 2007 року та № ML-300/728/2007 від 27 грудня 2007 року, банком було відкрито ОСОБА_2 поточний рахунок 26204001715634 та видано кредит у сумі 129377,00 доларів США за Кредитним договором №ML-300/0332/2007 від 26 червня 2007 року, що підтверджується меморіальним валютним ордером №354 від 26.06.2007 року (Том 1 арк.с.52), та видано кредит у сумі 136527,65 доларів США за Кредитним договором № ML-300/728/2007 від 27 грудня 2007 року, що підтверджується меморіальним валютним ордером №401 від 27.12.2007 року (Том 1 арк.с.53). Відповідно до п.1.1 Частини №2 Кредитного договору №ML-300/728/2007 від 27 грудня 2007 року, предметом договору є те, що в порядку, передбаченому цим Договором Банк надає Позичальнику - Кредит у Розмірі та Валюті, визначеній у Частині №1 цього Договору, а Позичальник приймає Кредит, зобов'язується належним чином використати та повернути Банку - суму отриманого Кредиту, а також сплатити відповідну плату за користування Кредитом і виконати всі інші зобов'язання, як вони визначені у цьому Договорі. Згідно п.2 Кредитного договору №ML-300/728/2007 від 27 грудня 2007 року, розмір Кредиту - 136527,65, валюта Кредиту - долар США. Згідно п.3 зазначеного Кредитного договору, проценти сплачуються у розмірі, що дорівнює сумі фіксованого відсотку у розмірі 5,99 % річних та FIDR, що є процентною ставкою по строкових депозитах фізичних осіб у валюті, тотожній валюті цього кредиту, що розміщені у Банку на строк в 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору. Згідно ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Таким чином, предметом Кредитного договору №ML-300/728/2007 від 27 грудня 2007 року є зобов'язання Банку надати кредит, з однієї сторони, та зобов'язання відповідача ОСОБА_2 повернути кредит, який фактично одержав, та сплатити проценти за його користування, з другої сторони. Відповідно до ст.217 ЦК України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсності частини. Згідно меморіального валютного ордеру №401 від 27.12.2007 року Банк надав ОСОБА_2 грошові кошти (кредит) у розмірі 136527,65 доларів США, а він їх отримав (Том 1 арк.с.53). Відповідно до ст.524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Згідно ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 року № 15-93, надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, потребують індивідуальної ліцензії, яка видається Національним банком України резидентам і нерезидентам на здійснення валютної разової операції на період, необхідний для здійснення такої операції (підпункт «в»). Оскільки станом як на 26 червня 2007 року (дату укладання кредитного договору №ML-300/0332/2007), так і на 27 грудня 2007 року (дату укладання кредитного договору №ML-300/728/2007) законодавством не встановлено обмежень щодо термінів та сум надання і одержання кредитів в іноземній валюті, то надання та одержання грошових коштів (кредиту) в іноземній валюті за вказаними кредитними договорами не суперечило чинному законодавству України, що не заперечується представником відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3 Проте, відповідно до п.4 Кредитного договору №ML-300/728/2007 від 27 грудня 2007 року, повернення кредиту та сплата процентів здійснюється шляхом сплати ОСОБА_2 як позичальником платежів, що зменшуються, тобто шляхом щомісячного погашення кредиту рівними частинами з нарахуванням процентів на залишок заборгованості по кредиту. Відповідно до п.1.11.1 Частини №2 Кредитного договору №ML-300/728/2007 від 27 грудня 2007 року, усі платежі для повернення суми кредиту та сплати процентів за користування кредитом повинні здійснюватися ОСОБА_2 як позичальником у валюті кредиту в строки та на умовах, встановлених цим Кредитним договором. Інші платежі, згідно з цим Договором, розраховуються у валюті кредиту і підлягають сплаті у валюті України, виходячи з валютного курсу НБУ на день сплати. Згідно Кредитного договору №ML-300/728/2007 від 27 грудня 2007 року, платіж - це дія платника чи комплекс дій, направлена на належне отримання грошових коштів їх одержувачем. Аналогічні положення містяться в Кредитному договорі №ML-300/0332/2007 від 26 червня 2007 року. Згідно зі ст.99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Статтею 524 ЦК України передбачено, що зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в iноземнiй валюті. Тобто, вiдповiдно до ст.524 ЦК України, допускається лише визначення еквіваленту зобов’язання у iноземнiй валюті, а не сплата нею. Вiдповiдно до ч.1 ст.533 ЦК України зобов’язання підлягає виконанню у нацiональнiй валюті. За приписами ст.35 Закону України ,,Про Національний банк України” гривня (банкноти i монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів. Таким чином, єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня. Отже, діючим законодавством України встановлено вичерпний перелік випадків, коли зобов’язання між сторонами може бути виражене в iноземнiй валюті та підлягає виконанню в валюті, вiдмiннiй від гривні України; такими випадками є визначення ціни в iноземнiй валюті у зовнiшньоекономiчному договорі (контракті) та, як наслідок, його виконання в iноземнiй валюті, а також наявність у конкретного суб’єкта виключного права на проведення розрахунків в iноземнiй валюті у разі отримання вимог, прямо передбачених законодавством. Таким чином, грошові зобов’язання можуть бути виражені в iноземнiй валюті лише у випадках, якщо суб’єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в iноземнiй валюті вiдповiдно до законодавства. Виходячи з вищевикладеного, наявність у спірних Кредитних договорах №ML-300/0332/2007 від 26 червня 2007 року та № ML-300/728/2007 від 27 грудня 2007 року положень щодо вираження грошових зобов’язань між позивачем та вiдповiдачем в доларах США суперечить приписам ст.99 Конституції України, ст.524 ЦК України, оскільки грошові зобов’язання можуть бути виражені в iноземнiй валюті лише у випадках, якщо сторони договору мають право проводити розрахунки між собою в iноземнiй валюті вiдповiдно до законодавства, що у даному випадку місця не має. Згідно ст.533 ЦК України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках та на умовах, встановлених законом. Стаття 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність» передбачає, що документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на пiдставi якого банки та фiлiї іноземних банків мають право здійснювати банківську дiяльнiсть є банківською лiцензiєю. Вiдповiдно до приписів ст.5 Декрету Кабінету Мiнiстрiв України ,,Про систему валютного регулювання i валютного контролю” передбачено, що на здійснення валютних операцій Національний Банк України видає генеральні та iндивiдуальнi лiцензiї. Генеральні лiцензiї видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операцій, що не потребують iндивiдуальної лiцензiї, на весь період дії режиму валютного регулювання. Iндивiдуальнi лiцензiї видаються резидентам i нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Згідно ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 року № 15-93, використання іноземної валюти на території України як засобу платежу потребує індивідуальної ліцензії, яка видається Національним банком України резидентам і нерезидентам на здійснення валютної разової операції на період, необхідний для здійснення такої операції (підпункт «г»). Відповідно до ч.5 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 року № 15-93, одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою стороною, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії. Як вбачається з матерiалiв справи за Кредитними договорами №ML-300/0332/2007 від 26 червня 2007 року та № ML-300/728/2007 від 27 грудня 2007 року, розмір відсотків за договорами, комiсiйна винагорода та вiдповiдальнiсть за порушення зобов’язань визначено у iноземнiй валюті. Вiдповiдно, виходячи з викладеного, надання та одержання кредиту в iноземнiй валюті, використання іноземної валюти як засобу платежу можливо при дотриманні імперативних вимог законодавства щодо одержання вiдповiдної iндивiдуальної лiцензiї. Частиною 5 ст.5 Декрету Кабінету Мiнiстрiв України ,,Про систему валютного регулювання i валютного контролю”, п. 1.10 Положення «Про порядок видачі Національним банком України iндивiдуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу» передбачено одержання iндивiдуальної лiцензiї однією із сторін валютної операції, означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами лiцензiї. Отримання iндивiдуальної лiцензiї є необхідною умовою для правомiрностi видачі та одержання кредиту незалежно від суми грошових коштів, які надаються банком, та строку їх повернення позичальником. Статтею 16 зазначеного Декрету передбачено відповідальність за порушення валютного законодавства, зокрема використання валютних цінностей (іноземної валюти) як засобу платежу, тобто вчинення цих дій без відповідного дозволу (ліцензії), якщо відповідно до цього Декрету та інших актів валютного законодавства наявність такого дозволу (ліцензії) є обов’язковою, тягнуть за собою адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України, а також до резидентів застосовується така фінансова санкція, як штраф у сумі, еквівалентній сумі зазначених валютних цінностей, перерахованих у валюту України за обмінним курсом НБУ на день здійснення таких операцій. На підтвердження зазначеного, представник позивача – «ОТП Банку» зазначав, що 08 листопада 2006 року Банк отримав генеральну банківську ліцензію №191 від 02.03.1998 року (Том 1 арк.с.213) на право здійснення банківських операцій, визначених частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», серед яких передбачено право здійснювати операції з валютними цінностями. Невід’ємною частиною ліцензії №191 є Дозвіл від 08.11.2006 року за №191-1 з додатком (Том 2 арк.с.39-40), в якому наведено перелік операцій, які має право здійснювати ПАТ «ОТП Банк» з валютними операціями. Відповідно до Додатку до дозволу №191-1 від 08.11.2006 року Банк має право здійснювати операції з валютними цінностями, зокрема шляхом «Залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України». Чинне законодавство України розрізняє поняття «залучення» та «розміщення» іноземної валюти на валютному ринку з поняттям «здійснення платежів в іноземній валюті» та не ототожнює їх. Дозвіл №191-1 від 08 листопада 2008 року, виданий Національним банком України, як доказ наявності у позивача – за первісним позовом, права на здійснення вказаних вище валютних операцій без iндивiдуальної лiцензiї, суд до уваги не приймає, оскільки згідно п.5.3 Положення «Про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій» виступає генеральною лiцензiєю на здійснення валютних операцій згідно із Декретом Кабінету Мiнiстрiв України ,,Про систему валютного регулювання i валютного контролю” (Том 2 арк.с.39-40). Хоча, відповідно до п.1.5. Положення про порядок видачі Національним Банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями). Проте, Положення про порядок видачі Національним Банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, встановлює певний порядок та умови видачі Національним Банком України резидентам і нерезидентам індивідуальних ліцензій на використання саме безготівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу (п. 1.2). У ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» термін «кошти» зазначається через поняття грошей у національній або іноземній валюті. Згідно ст.3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках). Зі змісту обох кредитних договорів не вбачається обов’язку позичальника ОСОБА_2 здійснювати повернення кредиту та сплату відсотків за його користування, а також штрафних санкцій в іноземній валюті у безготівковій формі, а тому суд робить висновок про те, що Положення про порядок видачі Національним Банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу на правовідносини, що виникли між сторонами спору, не поширюються. Отже, суд приходить до висновку, що наявність генеральної лiцензiї на здійснення валютних операцій (дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями) не звільняє сторони від обов’язку отримати індивідуальну ліцензію відповідно до приписів пункту «г)» ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Мiнiстрiв України ,,Про систему валютного регулювання i валютного контролю”. Матеріалами справи не підтверджується наявність у жодної із сторін за Кредитними договорами №ML-300/0332/2007 від 26 червня 2007 року та № ML-300/728/2007 від 27 грудня 2007 року iндивiдуальної лiцензiї, отже, позивач за первісним позовом - Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», відповідно до ст.10 ЦПК України, повинен був довести за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень ст.ст.57-59 ЦПК України, зазначені ним обставини наявності iндивiдуальної лiцензiї, таких доказів він не надав суду. Отже, позивачу – Публічному акціонерному товариству «ОТП Банк», необхідно було отримати індивідуальну ліцензію Національного банку України, оскільки за спірними Кредитними договорами №ML-300/0332/2007 від 26 червня 2007 року та № ML-300/728/2007 від 27 грудня 2007 року оплата процентів, штрафних санкцій банку здійснюється відповідачем ОСОБА_2 в iноземнiй валюті, тобто, має місце використання валюти на території України як засобу платежу, а використання іноземної валюти на території України як засобу платежу повинно проводитись на пiдставi отриманої суб’єктами договірних відносин iндивiдуальної лiцензiї, як це передбачено пунктом «г)» ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Мiнiстрiв України ,,Про систему валютного регулювання i валютного контролю”. Як встановлено в судовому засіданні, вказана iндивiдуальна лiцензiя у сторін відсутня, внаслідок чого, використання долару США як засобу платежу за кредитними договорами №ML-300/0332/2007 від 26 червня 2007 року та № ML-300/728/2007 від 27 грудня 2007 року суперечить приписам пункту г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Мiнiстрiв України «Про систему валютного регулювання i валютного контролю» та Положенню «Про порядок видачі Національним банком України iндивiдуальних лiцензiй на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу». Отже, умови Кредитних договорів №ML-300/0332/2007 від 26 червня 2007 року та № ML-300/728/2007 від 27 грудня 2007 року, щодо валюти виконання ОСОБА_2 як позичальником зобов'язань по поверненню кредиту та сплати процентів (використання долара США як засобу платежу) без отримання ОСОБА_2 або Банком індивідуальної ліцензії НБУ, як це прямо передбачено Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 року № 15-93, на здійснення такої разової валютної операції зобов’язує обидві сторони Кредитних договорів №ML-300/0332/2007 від 26 червня 2007 року та № ML-300/728/2007 від 27 грудня 2007 року, порушити існуючий порядок здійснення таких операцій, тобто такими, що порушують публічний порядок в частині порядку та умов здійснення валютних операцій. Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства. Частина перша ст.215 ЦК України передбачає, що в разі недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема частиною першою ст.203 ЦК України, є підставою недійсності правочину. Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, потрібно встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угод недійсними i настання вiдповiдних наслiдкiв, а саме: вiдповiднiсть змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомiрнiсть дій сторони та iншi обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Згідно ст.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він, зокрема, був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Відповідно до ст.68 Конституції України, кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України. Згідно ст.22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Отже, обов'язок додержання Конституції та законів України одночасно є і правом громадянина. Таким чином, умови Кредитних договорів №ML-300/0332/2007 від 26 червня 2007 року та № ML-300/728/2007 від 27 грудня 2007 року щодо використання долару США як засобу платежу за зазначеними Кредитними договорами, без отримання індивідуальної ліцензії НБУ є такими, що порушують публічний порядок, отже порушують права та законні інтереси ОСОБА_2 За таких обставин, суд вважає, що Кредитні договори №ML-300/0332/2007 від 26 червня 2007 року та № ML-300/728/2007 від 27 грудня 2007 року повинні бути визнані частково недійсними в частині визначення Валюти платежу - долар США; повернення суми Кредиту та сплати процентів за користування Кредитом, які повинні здійснюватись Позичальником у Валюті Кредиту – долар США; відсутності у Позичальника можливості виконати Боргові зобов’язання у Валюті Кредиту – долар США то, при наявності іншої вільноконвертованої валюти, Позичальник повинен запропонувати Банку виконання своїх зобов’язань у такій іншій валюті; відсутності або недостатності у Позичальника коштів у Валюті Кредиту – долар США, для погашення Кредиту або сплати процентів чи комісій Банку за користування Кредитом, Банк має право, в порядку передбаченому чинним законодавством України, на примусове списання (стягнення) коштів у іншій вільноконвертованій/національній валюті з усіх рахунків Позичальника відкритих у Банку, в розмірі еквівалентному сумі заборгован ості у Валюті Кредиту – долар США за Кредитним договором та здійснити купівлю/продаж іноземної/національної валюти. Посилання позивача ОСОБА_2 за зустрічною позовною заявою щодо визнання Кредитних договорів №ML-300/0332/2007 від 26 червня 2007 року та № ML-300/728/2007 від 27 грудня 2007 року такими, які вчинено під впливом помилки, суд не приймає до уваги, у зв’язку з наступним. Згідно ст.229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов’язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Предметом Кредитних договорів №ML-300/0332/2007 від 26 червня 2007 року та № ML-300/728/2007 від 27 грудня 2007 року є зобов’язання позивача – Банку надати кредит, з однієї сторони, та зобов’язання відповідача ОСОБА_2 повернути кредит, який фактично одержав, та сплатити проценти за його користування. Відповідно до Кредитних договорів №ML-300/0332/2007 від 26 червня 2007 року та № ML-300/728/2007 від 27 грудня 2007 року та положень ст.1054 ЦК України. кредит – це грошові кошти Банку, які надаються та мають бути повернені на умовах, визначених цими договорами. Відповідно до ст.36 Закону України «Про Національний банк України», офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється Національним банком України. Валютні курси згідно ч.1 ст.8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» встановлюються Національним банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України. Поряд з тим, згідно Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 12.11.2003 р. №496, офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема й долара США, установлюються щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют за станом на останню дату. Отже, незмінність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не встановлена. Таким чином, укладаючи спірні кредитні договори в іноземній валюті, обидві сторони приймали на себе певні ризики на випадок зміни валютного курсу. Щодо вимог Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про стягнення заборгованості по відсоткам за користування кредитом, суд вважає, що вони задоволенню не підлягають у зв’язку з наступним. Маючи на увазі те, що положення кредитних договорів щодо здійснення платежів щодо повернення кредиту та сплати відсотків за його користування в іноземній валюті без отримання індивідуальної ліцензії Національного банку України на здійснення такої разової валютної операції є нікчемними, слід враховувати також те, що відповідно до вимог ч.1 ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Так, згідно ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Наданий позивачем за первісною позовною заявою розрахунок стягнення заборгованості по відсоткам за користування кредитом, не відповідає дійсним обставинам справи. Так, згідно Кредитного договору №ML-300/728/2007 від 27 грудня 2007 року, сторони домовилися, що для розрахунку процентів за користування Кредитом буде використовуватися Плаваюча процентна ставка, яка вираховується як сума фіксованого відсотку 5,99 % та FIDR, тобто процентної ставки по строкових депозитах фізичних осіб у валюті тотожній Валюті Кредиту, що розміщені в Банку на строк в 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору. В залежності від зміни вартості кредитних ресурсів Банку ставка FIDR може змінюватися Банком в порядку, передбаченому цим Договором (п.3). Відповідно до підпунктів 1.4.1.1.3-1.4.1.1.5. Частини 2 Кредитного договору №ML-300/728/2007 від 27 грудня 2007 року, плаваюча процентна ставка по кредиту підлягає корегуванню протягом дії цього Договору щоразу після перебігу кожного 12-го календарного місяця, починаючи з дати укладання цього Договору, якщо інше не передбачено цим Договором. Плаваюча процентна ставка за користування Кредитом впродовж першого року дії Договору, підлягає корегуванню після перебігу 11-го календарного місяця, починаючи з дати укладання цього Договору. Плаваюча процентна ставка фіксується відповідно до умов даного Договору в перший банківський день місяця, наступного за місяцем закінчення вищезазначеного 11/12 місячного періоду дії попередньої Плаваючої процентної ставки. З зазначених дат проценти нараховуються виходячи із ставок FIDR (фактично діюча на дату корегування) + фіксований відсоток з розрахунку річної бази нарахування процентів. Однак, згідно розрахунку заборгованості, станом на 07 квітня 2010 року плаваюча процентна ставка була змінена Банком не в порядку, передбаченому Кредитним договором №ML-300/728/2007 від 27 грудня 2007 року. Так, Кредитний договір №ML-300/728/2007 від 27 грудня 2007 року, був укладений 27 грудня 2007 року, на день його укладення, фіксувалася плаваюча процентна ставка, на підставі чого був складений графік платежів, що є невід'ємною частиною Договору. Плаваюча процентна ставка відповідно до Кредитного договору №ML-300/728/2007 від 27 грудня 2007 року, могла змінитися (підлягати корегуванню) лише станом на 01 грудня 2008 року (понеділок), оскільки саме цей день є першим банківським днем по закінченні 11 місяців першого року після укладення Договору. Наступна дата зміни плаваючої процентної ставки - 04 січня 2009 року, оскільки саме цей день є першим банківським днем по закінченні 12 місяців після укладення Договору. Далі, за таким же принципом, слідують дати корегування плаваючої процентної ставки 04 січня 2010 року і так далі. Проте позивач за первісною позовною заявою, всупереч положенням Кредитного договору №ML-300/728/2007 від 27 грудня 2007 року, у своєму розрахунку заборгованість по відсотках вирахував шляхом розбивки періодів нарахування виходячи з періодів дії ставки FIDR без фіксування її на конкретну дату, яка визначається Кредитним договором №ML-300/728/2007 від 27 грудня 2007 року, із зазначеної у розрахунку процентної ставки неможливо з’ясувати, яка її частина є плаваючою, а яка фіксованою, доказів правомірності використання саме цього розміру процентної ставки позивачем не надано, а тому немає можливості встановити правомірність здійсненого розрахунку, а отже й позовних вимог. Те саме, щодо нарахування відсотків за плаваючою процентною ставкою стосується нарахування заборгованості за Кредитним договором №ML-300/0332/2007 від 26 червня 2007 року. Так, Кредитний договір №ML-300/0332/2007 від 26 червня 2007 року був укладений 26 червня 2007 року. На день укладення цього Договору фіксувалася плаваюча процентна ставка, на підставі чого, був складений графік платежів, що є невід'ємною частиною Договору. Плаваюча процентна ставка відповідно до Кредитного договору №ML-300/0332/2007 від 26 червня 2007 року, могла змінитися (підлягати корегуванню) лише станом на 02 червня 2008 року (понеділок), оскільки саме цей день є першим банківським днем по закінченні 11 місяців першого року після укладення Договору. Наступна дата зміни плаваючої процентної ставки - 01 липня 2009 року (вівторок), оскільки саме цей день є першим банківським днем по закінченні 12 місяців після укладення Договору. Далі, за таким же принципом, слідують дати корегування плаваючої процентної ставки 01 липня 2010 року і так далі. Проте позивач за первісною позовною заявою всупереч положенням Кредитного договору №ML-300/0332/2007 від 26 червня 2007 року, у своєму рахунку заборгованість по відсотках вирахував шляхом розбивки періодів нарахування виходячи з періодів дії ставки FIDR без фіксування її на конкретну дату, яка визначається Кредитним договором №ML-300/0332/2007 від 26 червня 2007 року, із зазначеної у розрахунку процентної ставки неможливо з’ясувати, яка її частина є плаваючою, а яка фіксованою, доказів правомірності використання саме цього розміру процентної ставки позивачем не надано, а тому немає можливості встановити правомірність здійсненого розрахунку, а отже й позовних вимог. За таких обставин, представник позивача – «ОТП Банк», відповідно до вимог ст.10 ЦПК України, повинен був довести за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень ст.ст.57-59 ЦПК України, зазначені ним обставини правильності нарахування суми заборгованості по відсоткам за користування кредитом як за Кредитним договором №ML-300/0332/2007 від 26 червня 2007 року, так і за Кредитним договором №ML-300/728/2007 від 27 грудня 2007 року, таких доказів він не надав суду. Тому, з урахуванням нікчемності положень кредитних договорів про здійснення платежів з повернення кредиту та сплати відсотків за його користування в іноземній валюті без отримання індивідуальної ліцензії Національного банку України на здійснення такої разової валютної операції, а також недоведеність позовних вимог про стягнення відсотків за користування кредитом, суд вважає, що вимога Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про стягнення заборгованості по пені за прострочення виконання зобов’язань також задоволенню не підлягає. Крім того, за правилами ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом,пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання. Тобто пеня – це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й доки зобов’язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення. До вимог про стягнення неустойки (штрафу,пені) застосовується позовна давність тривалістю один рік, що передбачено ч.2 ст.258 ЦК України. Згідно ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Із розрахунку заборгованості за Кредитним договором №ML-300/728/2007 від 27 грудня 2007 року, наявним в матеріалах справи, вбачається, що Банк нарахував пеню у розмірі 1% починаючи з 25 грудня 2008 року (Том 1 арк.с.19), в той час як вихідна дата позовної заяви - 24 січня 2010 року, а до суду позовна заява надійшла 04 лютого 2010 року, що підтверджено вхідним штампом канцелярії суду (Том 1 арк.с.1). За правилами ст.253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язаний її початок. Правова природа пені така, що строк позовної давності щодо її стягнення обчислюється за кожним днем (місяцем), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права. Таким чином, Банк мав право звернутися до суду з вимогою про стягнення пені лише в частині, розрахованій за період не раніше 04 лютого 2009 року. Згідно ст.267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Тому, в частині стягнення заборгованості по пені за прострочення виконання зобов’язань, суд відмовляє Публічному акціонерному товариству «ОТП Банк». Стосовно вимог Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до поручителів - ОСОБА_3, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитними зобов’язаннями, суд виходить із наступного. Згідно ст.553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Зі змісту наведеної норми випливає, що порука є угодою щодо прийняття перед третьою особою на себе обов’язку поручитися перед кредитором за виконання боржником свого зобов’язання та нести відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов’язання боржником шляхом відшкодування у грошовій формі того, що не було виконане боржником. Відповідно до вимог ст.554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Таким чином, порука є способом забезпечення виконання зобов’язання; договір поруки не створює обов’язків для будь-яких інших осіб, крім сторін за договором; в договорі поруки кредитор наділений лише правами, а поручитель – обов’язками; у разі невиконання боржником основного зобов’язання, забезпеченого порукою, поручитель зобов’язується виконати борг боржника замість останнього; обов’язок поручителя полягає не лише у виконанні обов’язку замість боржника, а у відшкодуванні збитків, завданих невиконанням обов’язку боржником. Як свідчать матеріали справи, 26 червня 2007 року між позивачем «ОТП Банком» та ОСОБА_6 було укладено договір поруки №SR-300/0332/2007 від 26.06.2007 року та 27 грудня 2007 року між позивачем «ОТП Банком» та ОСОБА_3 було укладено договір поруки №SR-300/728/2007 від 27.12.2007 року, які були укладені з метою забезпечення вимог позивача – Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», а саме, з метою забезпечення основних зобов’язань - Кредитних договорів №ML-300/0332/2007 від 26 червня 2007 року та № ML-300/728/2007 від 27 грудня 2007 року. Вiдповiдно до приписів ч.2 ст.548 ЦК України, недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Недiйснiсть основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недiйснiсть правочину щодо його забезпечення, якщо iнше не встановлено цим Кодексом. За таких обставин, приймаючи до уваги висновок щодо часткової недiйсностi Кредитних договорів №ML-300/0332/2007 від 26 червня 2007 року та №ML-300/728/2007 від 27 грудня 2007 року, договори поруки №SR-300/0332/2007 від 26.06.2007 року та договір поруки №SR-300/728/2007 від 27.12.2007 року також є недійсними на пiдставi ч.2 ст.548 ЦК України. Отже, сума заборгованості по Кредитним договорам №ML-300/0332/2007 від 26 червня 2007 року та №ML-300/728/2007 від 27 грудня 2007 року, за первісною позовною заявою, підлягає стягненню саме з відповідача ОСОБА_2 Вимога позивача за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 щодо застосування наслідків недійсності правочину, підлягає задоволенню у зв’язку з наступним. Згідно ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі те, що вона одержала на виконання цього правочину. Вимога про застосування наслідків нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою стороною. Так, на виконання Кредитного договору №ML-300/0332/2007 від 26 червня 2007 року ОСОБА_2, згідно графіку повернення кредиту та сплати відсотків було сплачено Банку проценти за користування кредитом всього 32221,71 доларів США, що підтверджується квитанціями та розрахунком ПАТ «ОТП Банк» (Том 2 арк.с.3-23). На виконання Кредитного договору №ML-300/728/2007 від 27 грудня 2007 року ОСОБА_2 згідно графіку повернення кредиту та сплати відсотків було сплачено Банку проценти за користування кредитом всього 23968,78 долар США, що підтверджується квитанціями та розрахунком ПАТ «ОТП Банк» (Том 2 арк.с.24-38). Застосування наслідків недійсності правочинів передбачає повернення ОСОБА_2 несплачених сум кредитів за Кредитними договорами, а з іншого боку, повернення ПАТ «ОТП Банк» сум безпідставно отриманих відсотків, фактично сплачених ОСОБА_2 Проте, відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог. Тому, суд вважає можливим, застосувати наслідки недійсності правочинів не шляхом фактичного стягнення з відповідача за зустрічною позовною заявою сум процентів, сплачених на підставі недійсних кредитних договорів, а шляхом зарахування таких сплачених сум процентів за користування кредитом в суму фактично сплачених ОСОБА_2 платежів щодо повернення кредитів за відповідними договорами, що відповідає положенням ч.1 ст.11 ЦПК України, виходячи із наступного розрахунку: - по Кредитному договору №ML-300/0332/2007 від 26 червня 2007 року: 115720,37 доларів США (залишок суми неповернутого кредиту, на день подання Банком позовної заяви) – 32221,71 долар США (сума фактично сплачених процентів) = 83498,66 доларів США (сума кредиту, що підлягає поверненню внаслідок застосування наслідків недійсності правочинів після зарахування сум фактично сплачених відсотків як сум сплати кредиту); - по Кредитному договору №ML-300/728/2007 від 27 грудня 2007 року: 127425,77 доларів США (залишок суми неповернутого кредиту, на день подання Банком позовної заяви) – 23968,78 долар США (сума фактично сплачених процентів) = 103456,99 доларів США (сума кредиту, що підлягає поверненню внаслідок застосування наслідків недійсності правочинів після зарахування сум фактично сплачених відсотків як сум сплати кредиту). У зв’язку з викладеним, позовна заява Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором підлягає частковому задоволенню, та стягненню з відповідача ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором №ML-300/0332/2007, укладеним 26 червня 2007 року у сумі 661726 грн. 88 коп., а за кредитним договором №ML-300/728/2007, укладеним 27 грудня 2007 року – у сумі 819896 грн. 64 коп. Відповідно до вимог ч.1 ст.88 ЦПК України, з відповідача ОСОБА_2 за первісним позовом, на користь позивача повинно бути стягнено сплачені судові витрати: судовий збір у сумі 819 грн. 89 коп. та витрати на інформаційне-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 120 грн. Зустрічна позовна заяву ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», треті особи - ОСОБА_3, ОСОБА_6, Національний банк України про визнання кредитних договорів недійсними та застосування наслідків недійсності правочину, також підлягає частковому задоволенню; визнання Кредитного договору №ML-300/0332/2007, укладеного 26 червня 2007 року між Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» та ОСОБА_2 – частково недійсним; визнавши недійсними - пункт 2 частини 1 кредитного договору №ML-300/0332/2007, пункт 1.11.1 частини 2 кредитного договору №ML-300/0332/2007, пункт 1.11.3 частини 2 кредитного договору №ML-300/0332/2007, застереження 1 після пункту 2.2.5 частини 2 кредитного договору №ML-300/0332/2007; та застосувати наслідки недійсності правочину – кредитного договору №ML-300/0332/2007, укладеного 26 червня 2007 року, шляхом зарахування сум процентів за користування кредитом у розмірі 32221,71 доларів США, що дорівнює 255357 грн. 05 коп., фактично сплачених на підставі зазначеного частково недійсного кредитного договору в суму фактично повернутого кредиту ОСОБА_2 А також визнання кредитного договору №ML-300/728/2007, укладеного 27 грудня 2007 року між Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» та ОСОБА_2 – частково недійсним, визнавши недійсними - пункт 1.11.1 частини 2 кредитного договору №ML-300/728/2007, пункт 1.11.3 частини 2 кредитного договору №ML-300/728/2007, застереження після пункту 2.2.4 частини 2 кредитного договору №ML-300/728/2007; та застосувати наслідки недійсності правочину – кредитного договору №ML-300/728/2007, укладеного 27 грудня 2007 року, шляхом зарахування сум процентів за користування кредитом у розмірі 23968,78 доларів США, що дорівнює 189952 грн. 58 коп., фактично сплачених на підставі зазначеного частково недійсного кредитного договору в суму фактично повернутого кредиту ОСОБА_2 Відповідно до вимог ч.1 ст.88 ЦПК України, з відповідача «ОТП Банку» за зустрічною позовною заявою, на користь позивача повинно бути стягнено сплачені судові витрати: судовий збір у сумі 255 грн. 35 коп. та витрати на інформаційне-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 120 грн. На підставі вищевикладеного, керуючись ст.99 Конституції України, ст.35 Закону України ,,Про Національний банк України”, ст.2 Закону України «Про банки та банківську діяльність», ст. 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», ст.5 Декрету Кабінету Мiнiстрiв України ,,Про систему валютного регулювання i валютного контролю”, п.1.2. Положення про порядок видачі Національним Банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, ст. ст. 203, 215, 236, 524, 533, 548 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 57-61, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд, - В И Р І Ш И В : Позовну заяву Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» в рахунок стягнення заборгованості за кредитним договором №ML-300/0332/2007, укладеним 26 червня 2007 року суму 661726 (шістсот шістдесят одна тисяча сімсот двадцять шість) грн. 88 (вісімдесят вісім) коп. Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» в рахунок стягнення заборгованості за кредитним договором №ML-300/728/2007, укладеним 27 грудня 2007 року суму 819896 (вісімсот дев’ятнадцять тисяч вісімсот дев’яносто шість ) грн. 64 (шістдесят чотири) коп. Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» судовий збір у сумі 819 (вісімсот дев’ятнадцять) грн. 89 (вісімдесят дев’ять) коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 (сто двадцять) грн. В іншій частині позовних вимог – відмовити. Позовну заяву ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», треті особи - ОСОБА_3, ОСОБА_6, Національний банк України про визнання кредитних договорів недійсними та застосування наслідків недійсності правочину – задовольнити частково. Визнати кредитний договір №ML-300/0332/2007, укладений 26 червня 2007 року між Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» та ОСОБА_2 – частково недійсним, а саме: -визнати пункт 1.11.1 частини 2 кредитного договору №ML-300/0332/2007, згідно якого усі Платежі для повернення суми Кредиту та сплати процентів за користування Кредитом повинні здійснюватись Позичальником у Валюті Кредиту – долар США, в строки та на умовах встановлених цим Договором – недійсним; -визнати пункт 1.11.3 частини 2 кредитного договору №ML-300/0332/2007, згідно якого Банк має право на свій власний розсуд прийняти виконання Боргових зобов’язань, що повинні бути виконані у вільноконвертованій валюті, іншій вільноконвертованій валюті. Якщо у Позичальника не буде можливості виконати Боргові зобов’язання у Валюті Кредиту – долар США то, при наявності іншої вільноконвертованої валюти, Позичальник повинен запропонувати Банку виконання своїх зобов’язань у такій іншій валюті – недійсним; -визнати застереження 1 після пункту 2.2.5 частини 2 кредитного договору №ML-300/0332/2007, згідно якого сторони наступним прийшли до згоди, що в разі відсутності або недостатності у Позичальника коштів у Валюті Кредиту – долар США, для погашення Кредиту або сплати процентів чи комісій Банку за користування Кредитом, Банк має право на примусове списання (стягнення) коштів в іншій вільноконвертованій/національній валюті з усіх рахунків Позичальника відкритих у Банку, в розмірі еквівалентному сумі заборгованості у Валюті Кредиту – долар США за Кредитним договором та згідно заявки Позичальника здійснити купівлю/продаж іноземної/національної валюти на Міжбанківському Валютному ринку України відповідно до вимог чинного законодавства, з метою погашення заборгованості Позичальника за цим Договором – недійсним. Застосувати наслідки недійсності правочину – кредитного договору №ML-300/0332/2007, укладеного 26 червня 2007 року між Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» та ОСОБА_2, шляхом зарахування сум процентів за користування кредитом у розмірі 32221,71 доларів США, що дорівнює 255357 (двісті п’ятдесят п’ять тисяч триста п’ятдесят сім) грн. 05 (п’ять) коп., фактично сплачених на підставі зазначеного частково недійсного кредитного договору в суму фактично повернутого кредиту ОСОБА_2. Визнати кредитний договір №ML-300/728/2007, укладений 27 грудня 2007 року між Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» та ОСОБА_2 – частково недійсним, а саме: -визнати пункт 2 частини 1 кредитного договору №ML-300/728/2007, згідно якого розмір та Валюта Кредиту визначені – долар США – недійсним; -визнати пункт 1.11.1 частини 2 кредитного договору №ML-300/728/2007, згідно якого усі Платежі для повернення суми Кредиту та сплати процентів за користування Кредитом повинні здійснюватись Позичальником у Валюті Кредиту – долар США в строки та на умовах, встановлених цим Договором – недійсним; -визнати пункт 1.11.3 частини 2 кредитного договору №ML-300/728/2007, згідно якого Банк має право на свій власний розсуд прийняти виконання Боргових зобов’язань, що повинні бути виконані у вільноконвертованій валюті, іншій вільноконвертованій валюті. Якщо у Позичальника не буде можливості виконати Боргові зобов’язання у Валюті Кредиту – долар США то, при наявності іншої вільноконвертованої валюти, Позичальник повинен запропонувати Банку виконання своїх зобов’язань у такій іншій валюті – недійсним; -визнати застереження після пункту 2.2.4 частини 2 кредитного договору №ML-300/728/2007, згідно якого сторони наступним прийшли до згоди, що в разі відсутності або недостатності у Позичальника коштів у Валюті Кредиту – долар США, для погашення Кредиту або сплати процентів чи комісій Банку за користування Кредитом, Банк має право, в порядку передбаченому чинним законодавством України, на примусове списання (стягнення) коштів у іншій вільноконвертованій/національній валюті з усіх рахунків Позичальника відкритих у Банку, в розмірі еквівалентному сумі заборгованості у Валюті Кредиту – долар США за Кредитним договором та здійснити купівлю/продаж іноземної/національної валюти на Міжбанківському Валютному ринку України відповідно до вимог чинного законодавства, з метою погашення заборгованості Позичальника за цим Договором – недійсним. Застосувати наслідки недійсності правочину – кредитного договору №ML-300/728/2007, укладеного 27 грудня 2007 року між Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» та ОСОБА_2, шляхом зарахування сум процентів за користування кредитом у розмірі 23968,78 доларів США, що дорівнює 189952 (сто вісімдесят дев’ять тисяч дев’ятсот п’ятдесят дві) грн. 58 (п’ятдесят вісім) коп., фактично сплачених на підставі зазначеного частково недійсного кредитного договору в суму фактично повернутого кредиту ОСОБА_2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» на користь ОСОБА_2 судовий збір у сумі 255 (двісті п’ятдесят п’ять) грн. 35 (тридцять п’ять) коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 (сто двадцять) грн. В іншій частині позовних вимог – відмовити. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Суддя Н.В.Токар http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12619316

Справа №2-7231-2010 рік РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 листопада 2010 року Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі: головуючої судді Токар Н.В., при секретарі Романцові М.В., за участю позивача ОСОБА_1, за участю представника позивача ОСОБА_2, за участю представника відповідача Златової В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Павлограді Дніпропетровської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк», третя особа - Національний банк України про захист прав споживачів та про визнання кредитного договору частково недійним, суд - ВСТАНОВИВ: У вересні 2010 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив винести рішення, яким визнати недійсним п.1.1 Кредитного договору №06.19/17-СК від 03.10.2007 року у частині розміру відсотків, визнати недійсним п.3.2,3.4,5.2 Кредитного договору №06.19/17-СК від 03.10.2007 року, визнати недійсним Додаток №1 до Кредитного договору №06.19/17-СК від 03.10.2007 року у частині щомісячної сплати відсотків та суми до сплати, стягнути з відповідача судові витрати по справі в сумі 37 грн. В обґрунтування позовної заяви, позивач вказав на те, що 03 жовтня 2007 року між ним та відповідачем Публічним акціонерним товариством «ВТБ Банк» (раніше Відкрите акціонерне товариство «ВТБ Банк») було укладено Кредитний договір №06.19/17-СК від 03.10.2007 року. Згідно п.1.1 зазначеного договору, відповідач надав йому кредитні кошти у розмірі 170000 доларів США. Відповідно до п.1.1 Кредитного договору №06.19/17-СК від 03.10.2007 року Позичальник зобов’язується сплачувати відсотки за користування кредитом у розмірі 14,1 % річних. Кожний місяць в період сплати Позичальник повинен надавати Банку кошти (щомісячний платіж) відповідно до Додатку №1 Кредитного договору №06.19/17-СК від 03.10.2007 року, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди. Згідно п.3.2 Кредитного договору при розрахунку процентів використовується 360 умовних днів. При нарахуванні процентів враховується день зарахування коштів на позичковий рахунок і не враховується день повернення кредиту або його частину. Пунктом 3.4 Кредитного договору передбачено, що у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання зобов’язань Позичальника за кредитним договором у повному обсязі, ця сума погашає вимоги Банку у наступній черговості: у першу чергу сплачується неустойка та відшкодовуються витрати Банку, що пов’язані із одержанням виконання; у другу чергу плата за користування кредитом; у третю чергу сплачується сума кредиту. Пунктом 5.2 Кредитного договору передбачено, що за видачу кредиту в день підписання даного договору до надання кредиту позичальник самостійно сплачує на рахунок Банку комісію в розмірі 1% від суми кредиту в гривнях по курсу НБУ, що діє в день сплати комісії. Зазначив, що грошовою одиницею України є гривня, таким чином грошові зобов’язання можуть бути виражені в іноземні валюті лише у випадках, якщо суб’єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті, відповідно до законодавства, положення, щодо обов’язкового вираження зобов’язань в грошовій одиниці України (гривні). На здійснення валютних операцій Національний Банк України видає генеральні та індивідуальні ліцензії. Проте, ні він, ні відповідач не мають відповідної індивідуальної ліцензії на проведення валютної операції. Крім того, на день укладення Додаткової угоди до Договору про іпотечний кредит, курс іноземної валюти становив 1 долар США = 5,05 грн., а на сьогоднішній день становить 1 долар США = 7,90 грн. Отже, існує істотна зміна становища, щодо виконання боргових зобов’язань за кредитом, тобто з підвищенням курсу іноземної валюти, сума боргу значно зросла, яку йому необхідно сплачувати, в зв’язку з чим, значно погіршився його фінансовий стан, у зв’язку з чим, позивач вимушений звернутися до суду. У судовому засіданні позивач, його представник, кожен окремо, підтримали заявлені позовні вимоги, просили позов задовольнити, посилаючись на підстави, зазначені в позовній заяві. Представник відповідача ОСОБА_3 у судовому засіданні позовні вимоги не визнала в повному обсязі, просила відмовити в їх задоволенні, посилаючись на те, що право на здійснення операції в іноземній валюті на підставі банківської ліцензії, в тому числі і надання кредитів в іноземній валюті, передбачено ст.533 ЦК України, Законом України «Про банки та банківську діяльність», Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» Постановою НБУ від 30.05.2007 року «Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України та внесення змін до деяких нормативно-правових актів НБУ» та іншими нормативними актами, що регулюють діяльність Банків. Зазначила, що посилання позивача на обов’язкове отримання індивідуальної ліцензії на надання та одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, безпідставне, оскільки на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання кредитів в іноземній валюті, тобто операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії, а тому вважає, що позовні вимоги є безпідставними і задоволенню не підлягають. Представник третьої особи – Національного банку України у судове засідання не з’явився, надавши на адресу суду письмову заяву про розгляд справи за їх відсутності (арк.с.21-26). Вислухавши позивача, його представника, заперечення представника відповідача, вивчивши та дослідивши письмові матеріали справи у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у зв’язку з наступним. Як встановлено у судовому засіданні і не заперечувалось сторонами по справі, 03 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «ВТБ Банк» (раніше Відкрите акціонерне товариство «ВТБ Банк») було укладено Кредитний договір №06.19/17-СК від 03.10.2007 року про надання позивачу ОСОБА_1 коштів у розмірі 170000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14,1% з кінцевим погашенням заборгованості 03.10.2014 року (арк.с.7,8). Договір підписано уповноваженим представником та скріплено печаткою. Відповідач по справі повністю виконав умови спірного Кредитного договору №06.19/17-СК від 03.10.2007 року та надав позивачу ОСОБА_1 кошти у розмірі 170000 доларів США. Пунктом 1.1 спірного Кредитного договору та Додатком №1 до спірного Кредитного договору передбачено, що сплата суми кредиту та процентів за договором здійснюється в доларах США на рахунок банку (арк.с.7,8). Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Як встановлено судом, за своєю правовою природою між сторонами укладено Кредитний договір, за яким виникли цивільно-правові відносини. Згідно ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором Банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити відсотки. Як вбачається Кредитного договору №06.19/17-СК від 03.10.2007 року , Банк зобов’язався надати ОСОБА_1 кредит в iноземнiй валюті /долари США/ (арк.с.7). Згідно зі ст.99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Відповідно до ст.192 ЦК України, законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця – гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених Законом. Статтею 524 ЦК України передбачено, що зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в iноземнiй валюті. Тобто, вiдповiдно до ст.524 ЦК України, допускається лише визначення еквіваленту зобов’язання у iноземнiй валюті, а не сплата нею. Вiдповiдно до ч.1 ст.533 ЦК України зобов’язання підлягає виконанню у нацiональнiй валюті. Згідно з ч.3 ст.533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. За приписами ст.35 Закону України «Про Національний банк України» гривня (банкноти i монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів. Таким чином, єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня. Отже, діючим законодавством України встановлено вичерпний перелік випадків, коли зобов’язання між сторонами може бути виражене в iноземнiй валюті та підлягає виконанню в валюті, вiдмiннiй від гривні України; такими випадками є визначення ціни в iноземнiй валюті у зовнiшньоекономiчному договорі (контракті) та, як наслідок, його виконання в iноземнiй валюті, а також наявність у конкретного суб’єкта виключного права на проведення розрахунків в iноземнiй валюті у разі отримання вимог, прямо передбачених законодавством. Таким чином, грошові зобов’язання можуть бути виражені в iноземнiй валюті лише у випадках, якщо суб’єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземнiй валюті вiдповiдно до законодавства. Виходячи з вищевикладеного, наявність у спірному Кредитному договорі положень щодо вираження грошових зобов’язань між позивачем та вiдповiдачем в доларах США суперечить приписам ст.99 Конституції України, ст.524 ЦК України, оскільки грошові зобов’язання можуть бути виражені в iноземнiй валюті лише у випадках, якщо суб’єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в iноземнiй валюті вiдповiдно до законодавства, що у даному випадку місця не має. Законодавством України сторонам у договорі надано право, при визначенні розміру грошових зобов’язань в гривні, вказати еквівалент в іноземній валюті. У такому випадку сума, яка повинна бути оплачена в гривні, визначається згідно з офіційним курсом валюти на дату проведення платежу. Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов’язки суб’єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства передбачені Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», який з урахуванням ст.4, 192 ЦК України є єдиним нормативно-правовим актом, який має силу закону і застосовується у регулюванні правовідносин у валютній сфері. Відповідно до п.2 ст.1 Декрету КМУ, під валютними операціями розуміються операції, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції пов’язанні з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов’язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов’язанні з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезення, переказування і пересилання за її межі валютних цінностей. Надання відповідачем позивачу кредиту, тобто проведення розрахунків за своїми зобов’язаннями по Кредитному договору в іноземній валюті та здійснення позивачем виконання своїх обов’язків, тобто проведення розрахунків за своїми зобов’язаннями по Кредитному договору, в іноземній валюті за своєю правовою природою є валютною операцією. Стаття 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність» передбачає, що документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на пiдставi якого банки та фiлiї іноземних банків мають право здійснювати банківську дiяльнiсть є банківською лiцензiєю. Вiдповiдно до приписів ст.5 Декрету Кабінету Мiнiстрiв України ,,Про систему валютного регулювання i валютного контролю” передбачено, що на здійснення валютних операцій Національний Банк України видає генеральні та iндивiдуальнi лiцензiї. Генеральні лiцензiї видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операцій, що не потребують iндивiдуальної лiцензiї, на весь період дії режиму валютного регулювання. Iндивiдуальнi лiцензiї видаються резидентам i нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Пунктами в), г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Мiнiстрiв України ,,Про систему валютного регулювання i валютного контролю” передбачено, що iндивiдуальної лiцензiї потребують, в тому числі, операції щодо: надання i одержання резидентами кредитів в iноземнiй валюті, якщо терміни i суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. Згідно з п.1.4 Положення «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу», затвердженого Постановою НБУ від 14.10.2004 року №483, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 09.11.2004 року №1429/10028, під використанням іноземної валюти як засобу платежу розуміється використання іноземної валюти та території України для виконання будь-яких грошових зобов’язань або оплати товарів, що придбаються. Відповідно до п.1.1 Кредитного договору відповідач надав позивачу кредит у сумі 170000 доларів США на умовах цільового використання, забезпеченості, строковості, повернення плати за користування та інших умов викладених в договорі. Відповідно до п.2.2 Кредитного договору позивач, шляхом перерахування кредитних коштів у валюті кредиту на рахунок позивача, отримав у розмірі, вказаному у п.1.1 Кредитного договору. Відповідно до п.5.1 Кредитного договору та Додатку №1, який є невід’ємною частиною Кредитного договору, сплата суми кредиту та процентів за договором здійснюється позивачем в доларах США на рахунок банку. Таким чином, кредит в сумі 170000 доларів США був наданий банком позичальникові в іноземній валюті, внаслідок чого усі розрахунки за користування кредитом (відсотки) також проводились позивачем в доларах США, що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями в іноземній валюті (арк.с.50-61). Крім того, відповідно до ст.2 Постанови НБУ №119 від 26.03.1998 року «Про затвердження правил використання готівкової іноземної валюти на території України», яка зареєстрована в Міністерстві юстиції 15.04.1998 року №245/2685 (втратила чинність на підставі Постанови НБУ №200 від 30.05.2007 року), використання на території України готівкової іноземної валюти як засобу платежу або як застави дозволяється у разі відсутності в фізичних осіб – нерезидентів або резидентів, а також повноважних представників юридичної особи нерезидента – суб’єкта підприємницької діяльності коштів у грошовій одиниці України і неможливості здійснення валютно-обмінної операції через пункт обміну іноземної валюти в таких випадках: п.2.1 – на територіях митниць; п.2.2 – на територіях вокзалів, аеропортів та портів; п.2.3 – використання на території України готівкової іноземної валюти як засобу платежу дозволяється у разі надання суб’єктами підприємницької діяльності готельних послуг фізичним особам нерезидентам з оплатою в іноземній валюті у тому числі зі застосуванням дорожніх чеків міжнародних платіжних систем у вільно конвертованій валюті; п.2.4 – використання готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу у випадках, що не передбачені цією главою, а також застави дозволяється за умови отримання індивідуальної ліцензії НБУ. Як встановлено судом, вказана індивідуальна ліцензія у позивача або відповідача відсутня, внаслідок чого використання долару США, як засобу платежу за Кредитним договором №06.19/17-СК від 03.10.2007 року суперечить п. г) ч.4 ст.5 Декрету КМУ, Постанові НБУ №119 від 26.03.1998 року. Наданий відповідачем до матеріалів справи дозвіл №79-1 від 20.04.2007 року Національного банку України, як доказ наявності у відповідача права на здійснення вказаних вище валютних операцій без індивідуальної ліцензії, суд до уваги не приймає з огляду на те, що зазначений документ відповідно до приписів п.5.3 Положення «Про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій» виступає генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно із Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (арк.с.67). Наявність генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій (дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями) не звільняє сторони від обов’язку отримання індивідуальної ліцензії відповідно до приписів п. г) ч.4 ст.5 Декрету КМУ та не робить укладений Кредитний договір законним. Крім того, в вичерпному переліку операцій, які має право здійснювати відповідач, не вказані операції по використанню готівкової іноземної валюти та території України як засобу платежу. Вичерпний перелік неторговельних операцій в іноземній валюті містить в собі п.11 Положення «Про порядок та умови торгівлі іноземною валютою», яке затверджено Постановою НБУ від 10.08.2005 року №281, зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 29.08.2005 року №950/11230 і застосовується судом при розгляді цього спору відповідно до ст.8 ЦК України. Цей перелік також не містить в собі надання права відповідачу використання готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу. Наявність у спірному Кредитному договорі положень щодо розрахунків за грошовими зобов’язаннями між позивачем та відповідачем в доларах США за відсутності у сторін індивідуальної ліцензії на використання готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу та використання позивачем долару США, як засобу платежу за Кредитним договором, суперечить приписам ст.99 Конституції України, ст.524 ЦК України, ст.3 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст.35 Закону України «Про Національний банк України». Відповідно до п.17 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), згідно зі ст.227 ЦК України є оспорюваним. Вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися як сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою особою в разі, якщо таким правочином порушено її права, чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до Закону здійснюють контроль за видом діяльності, яка потребує ліцензування. Стаття 227 ЦК України встановлює, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Частини 1,3 та 5 ст.203 ЦК України визначають, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою та шостою ст.203 цього Кодексу. За таких обставин, приймаючи до уваги вищевикладене, враховуючи, що умови спірного Кредитного договору суперечать переліченим вище приписам законодавства, позовні вимоги про визнання недійними пунктів 1.1 Кредитного договору №06.19/17-СК від 03.10.2007 року у частині розміру відсотків, пунктів 3.2, 3.4, 5.2 Кредитного договору №06.19/17-СК від 03.10.2007 року та Додатку №1 до Кредитного договору, укладеного між відповідачем Публічним акціонерним товариством «ВТБ Банк» (раніше Відкрите акціонерне товариство «ВТБ Банк») та ОСОБА_1, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню. Відповідно до ст.236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Таким чином, враховуючи висновки суду щодо недійсності правочину, який оформлений Кредитним договором №06.19/17-СК від 03.10.2007 року, останній є таким з моменту його вчинення. Отже, позивач, відповідно до ст.10 ЦПК України, довів за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень ст.ст.57-59 ЦПК України, зазначені ним обставини. Таким чином, всі заперечення представника відповідача щодо позовних вимог, спростовуються вищевикладеним. Відповідно до вимог ч.1 ст.88 ЦПК України з відповідача на користь позивача повинно бути стягнено сплачені судові витрати по справі - витрати на інформаційне-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 37 грн. Відповідно до вимог ч.3 ст.88 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави, тому з відповідача повинно бути стягнено в дохід держави судовий збір у сумі 17 грн. На підставі викладеного, керуючись керуючись ст.99 Конституції України, ст.35 Закону України ,,Про Національний банк України”, ст.2 Закону України «Про банки та банківську діяльність», ст.5 Декрету Кабінету Мiнiстрiв України ,,Про систему валютного регулювання i валютного контролю”, п.1.2. Положення про порядок видачі Національним Банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, ст. ст. 203, 215, 236, 524, 533, 548 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 57-61, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд - ВИРІШИВ: Позовну заяву ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк», третя особа - Національний банк України про захист прав споживачів та про визнання кредитного договору частково недійним – задовольнити. Визнати недійсними пункти 1.1, 3.2, 3.4, 5.2 Кредитного договору №06.19/07-СК від 03 жовтня 2007 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством «ВТБ Банк», (раніше Відкрите акціонерне товариство «ВТБ Банк») та ОСОБА_1. Визнати недійсним Додаток №1 до Кредитного договору №06.19/07-СК від 03 жовтня 2007 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством «ВТБ Банк», (раніше Відкрите акціонерне товариство «ВТБ Банк») та ОСОБА_1, в частині щомісячної сплати відсотків та суми до сплати. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» на користь ОСОБА_1 витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи в сумі 37 (тридцять сім) грн. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» на користь державного бюджету м.Павлограда Дніпропетровської області на р/р 31412537700032 код ЄДРПОУ 24237540 банк ГУДКУ в Дніпропетровській області м. Дніпропетровськ МФО 805012 судовий збір у сумі 17 (сімнадцять) грн. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Суддя Н.В. Токар http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12619348

Справа № 22ц-6257 Головуючий в І інстанції Заболотний В.М. Категорія 27 Доповідач Колісниченко А.Г. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 жовтня 2010 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Херсонської області у складі : головуючого Колісниченка А.Г., суддів Капітан І.А., Вадзінського П.О., при секретарі Перевознік В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Херсоні справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» на рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 27.05.2010 року по справі за позовом ОСОБА_3 в інтересах малолітніх ОСОБА_4, ОСОБА_5 до публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», ОСОБА_6,треті особи без самостійних вимог на предмет спору відділ опіки та піклування виконавчого комітету Дніпровської районної ради м. Херсона, ОСОБА_7, ОСОБА_8, приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу ОСОБА_9 про визнання недійсним іпотечного договору , - В С Т А Н О В И Л А : Рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 27.05.2010 року позов ОСОБА_3 задоволено. Іпотечний договір № РМ-SMEH00/005/2008 укладений 28.02.2008 року між ОСОБА_6 та ЗАТ «ОТП БАНК» про передачу в іпотеку жилого будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_1 визнано недійсним. Приватного нотаріуса зобов’язано зняти заборону на відчуження вказаного майна та вилучити запис про його іпотеку із Держаного реєстру іпотек. З ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_6 стягнуто судові витрати. В апеляційній скарзі ПАТ «ОТП Банк», посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову позивачці у задоволенні позову. За клопотанням представника ПАТ «ОТП Банк» під час розгляду справи, апеляційним судом було допущено процесуальне правонаступництво і у якості відповідача та апелянта допущено ТОВ «ОТП Факторинг Україна». Представниця апелянта, у судовому засіданні, на задоволенні скарги наполягала посилаючись на те, що при укладенні оспорюваного договору іпотеки сторонами було дотримано всіх вимог закону, правочин не суперечить інтересам неповнолітніх. Вказані обставин судом першої інстанції до уваги не взяти і тому ухвалено незаконне рішення. Представниця позивачки та ОСОБА_3, який також представляв інтереси ОСОБА_6 та ОСОБА_8, у судому засіданні, проти задоволення скарги заперечували, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Треті особи, повідомлені про розгляд справи в установленому порядку, до суду не з'явились, про причини неявки не повідомили, тому колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності на підставі ч.2 ст. 305 ЦПК України. Заслухавши доповідача, учасників процесу, що з'явились до судового засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду у межах, визначених процесуальним законом, колегія суддів вважає, що апеляція задоволенню не підлягає. Судом першої інстанції правильно встановлено, що 28.02.2008 року між ОСОБА_3 та ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого став ПАТ «ОТП Банк» укладено кредитний договір № Сrl-SMEH00/005/2008 на суму 350 000 доларів США. Також 28.02.2008 року між ОСОБА_3 та ЗАТ «ОТП Банк» укладено договір поруки № SR-SMEH/005/2008. Окрім того, 28.02.2008 року між ОСОБА_6 та ЗАТ «ОТП Банк» укладено договір іпотеки № РМ-SMEH00/005/2008, за умовами якого ОСОБА_6 передав в іпотеку жилий будинок загальною площею 256,1 м2 та земельну ділянку площею 0,0390 га, розташовані у АДРЕСА_1. У даному будинку на час укладення іпотечного договору та на час розгляду справи судом постійно проживали і проживають ОСОБА_3, її чоловік ОСОБА_7, та їх малолітні діти ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується довідкою квартального комітету № 46 Дніпровського району м. Херсона від 03.03.2010 року, а також поясненнями свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 Вказані обставини відповідачем належними доказами не спростовано. Із довідки Херсонського ОБТІ від 04.03.2010 року вбачається, що за ОСОБА_3 та ОСОБА_7 нерухомого майна не зареєстровано. Колегія суддів вважає правильним і погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що подружжя ОСОБА_7 та їх неповнолітні ОСОБА_5 та ОСОБА_4, на час укладення оспорюваного договору іпотеки, мали право користування житловими приміщенням у будинку АДРЕСА_1. Частини перша та третя статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» визначають, що неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень. Для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. Доказів попередньої згоди органів опіки та піклування на вчинення спірного договору іпотеки від 28.02.2008 року відповідачем не надано. Згідно із ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Частиною першою статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Зважаючи на наведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції те, що позовні вимоги ОСОБА_3 із заявлених нею підстав є обґрунтованими і підлягають задоволенню. Доводи апелянта, що стосуються довідки № 58 від 27.02.2008 року, виданої головою квартального комітету про проживання у жилому будинку АДРЕСА_1 на час укладення спірного договору лише ОСОБА_6, колегією суддів перевірені та до уваги не приймаються, оскільки ця обставина перевірялась судом першої інстанції і свідок ОСОБА_10, у суді пояснювала, що ця довідка підтверджує лише факт реєстрації ОСОБА_6 у будинку, а дані щодо фактичного проживання інших осіб у цьому будинку нею не надавались, оскільки на той час про це ніхто не просив (а.с.62). Інші доводи, якими апелянт обґрунтовує свою позицію, щодо відсутності у неповнолітніх ОСОБА_5 та ОСОБА_4 права користування житловим приміщенням у будинку АДРЕСА_1 на час укладення оспорюваного договору,колегією суддів перевірені та до уваги не приймаються, оскільки вони також були предметом дослідження суду першої інстанції і цим доводам судом дана оцінка у відповідності і з вимогами процесуального законодавства, що регламентує процедуру оцінки доказів по справі. Доводів, що спростовували б висновки суду та доказів на їх підтвердження, які не були предметом дослідження суду першої інстанції апелянтом не надано. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим та таким, що скасуванню чи зміні не підлягає. Тому підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачається. Керуючись ст.ст.303,307,308,315 ЦПК України колегія суддів ,- У Х В А Л И Л А : Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», правонаступником якого було допущено товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» відхилити, а рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 27.05.2010 року залишити без змін. Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги. Головуючий Колісниченко А.Г. судді Вадзінський П.О. Капітан І.А. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12490250

Продолжайте потихоньку выплачивать. Как только выплатите полный долг и проценты на Ваше усмотрение, предложите Привату урегулировать спор в судебном порядке. Никаких документов подписывать с ними не нужно, они все равно Вас обманут. Такая у них политика - обманывать своих клиентов.

Обязательно дайте ответ, что с суммой задолженности не согласны. Ну и еще раз попросите провести реструктуризацию, укажите сумму ежемесячного платежа которую Вы готовы платить с учетом погашения и тела кредита.

Все правильно именно на это необходимо дополнительно обращать внимание судов, помимо отсутствия бесспорности.

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 липня 2010 року м. Київ Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі: Луспеника Д.Д., Косенка В.Й., Костенка А.В., розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», третя особа – приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Бургазли Ірина Іванівна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 9 грудня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 18 лютого 2010 року, в с т а н о в и л а : У червні 2009 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що за зверненням відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» приватним нотаріусом Бургазли І.І. вчинено виконавчий напис № 318 від 14 січня 2009 року за невиконання кредитного договору, на підставі якого державним виконавцем було відкрито виконавче провадження і складено акт опису та арешту майна від 13 травня 2009 року, за яким був описаний, належний йому на праві власності житловий будинок АДРЕСА_1. Позивач просив суд визнати виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню, зазначаючи, що договір іпотеки забезпечував кредитний договір з іншою датою, ніж він підписав з відповідачем; нотаріусом не перевірена безспірність заборгованості, правильності розрахунку боргу, а також не враховано невідповідність дат підписаного кредитного договору. Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 9 грудня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 18 лютого 2010 року, позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано виконавчий напис № 318 від 14 січня 2009 року, вчинений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Бургазли І.І. таким, що не підлягає виконанню. У касаційній скарзі публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» просить скасувати ухвалені судові рішення з підстав порушення судами норм матеріального та процесуального права і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують. Відсутні й передбачені ст. 338 ЦПК України підстави для обов’язкового скасування судового рішення. Враховуючи наведене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити судові рішення без змін. Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у х в а л и л а : Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» відхилити. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 9 грудня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 18 лютого 2010 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: Д.Д. Луспеник В.Й. Косенко А.В. Костенко http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/10719101

Справа № 22-861/10 АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ Головуючий у 1-й інстанції: Кляшторний В.С. Суддя-доповідач: Глазкова О.Г. У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 лютого 2010 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі: головуючого Бєлки В.Ю. суддів Глазкової О.Г. Кримської О.М. при секретарі Остащенко О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Запорізької обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» на рішення Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 09 грудня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Запорізької обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль», третя особа: приватний нотаріус Запорізького нотаріального округу Бургазли Ірина Іванівна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, В С Т А Н О В И Л А : У червні 2009 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовною заявою до ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Запорізької обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль», третя особа: приватний нотаріус Запорізького нотаріального округу Бургазли І.І., про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, в якій було зазначено, що за зверненням ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» приватним нотаріусом Бургазли І.І. вчинено виконавчий напис № 318 від 14.01.2009 року. На підставі зазначеного виконавчого напису державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції було відкрито виконавче провадження та складено акт опису та арешту майна від 13.05.2009 року, за яким був описаний будинок АДРЕСА_1. Позивач вважав, що відповідач не мав права звертатися для вчинення, а приватний нотаріус Бургазли І.І. не мав права вчиняти виконавчий напис № 318 від 14.01.2009 року з наступних підстав. Від нотаріуса Бургазли І.І. позивач 24.12.2008 року отримав лист, в якому зазначалося, що 28.03.2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та позивачем був укладений кредитний договір № 014М7-40М 348-36, відповідно до якого позивач отримав кредит в сумі 38380 доларів США. В забезпечення виконання зобов'язання за вказаним кредитним договором від 28.03.2007 року між Банком та позивачем був укладений договір іпотеки, посвідчений 28.03.2007 року за № 1630 приватним нотаріусом Бургазли І.І. Також в зазначеному листі говорилось про наявність заборгованості за кредитним договором в сумі 307324 грн. 94 коп. В п.п. 1.1. іпотечного договору № 1630, посвідченого приватним нотаріусом Бургазли 1.1., зазначено, що цей договір забезпечує вимоги іпотекодержателя, що виникають з кредитного договору № 014М7-40М248-36 від 27.03.2007 року. Кредитний договір 27.03.2007 року між сторонами не укладався, він був укладений 28.03.2007 року, отже іпотечний договір не забезпечував виконання зобов'язань саме за кредитним договором від 28.03.2007 року. Однак, виконавчий напис був зроблений саме у зв'язку з невиконанням кредитного договору від 28.03.2007 року. Невідповідність дат в договорах простежується і у вимогах банку від 28.11.2008 року, і в квитанціях про погашення процентів. Крім того, нотаріусом не були досліджені документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання, нотаріус обмежився вимогою банку від 12.11.2007 року № 11-13\01-02\308, а на момент звернення відповідача до нотаріуса для вчинення виконавчого напису минув майже рік, перевірки по змінам, які відбулись за цей рік проведено не було. Крім того, виконавчим написом від 14.01.2009 року звернено стягнення на житловий будинок АДРЕСА_1. В будинку мешкають позивач, його дружина, батьки та діти: ОСОБА_7, 2002 року народження та ОСОБА_8, 2003 року народження. У зв'язку з зазначеними обставинами позивач просив суд визнати виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Бургазли І.І. № 318 від 14.01.2009 року таким, що не підлягає виконанню. Рішенням Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 09 грудня 2009 року позов задоволено. Визнано виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Бургазли І.І. №318 від 14.01.2009 року таким, що не підлягає виконанню. В апеляційній скарзі ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Запорізької обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль», посилаючись на незаконність та необгрунтованність рішення суду першої інстанції у зв’язку з порушенням норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог ОСОБА_4 відмовити. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Відповідно до п.1 ч.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін. Статтею 308 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 28.03.2007 року між позивачем та відповідачем був укладений кредитний договір. В забезпечення виконання зобов”язання за кредитним договором від 28.03.2007 року між сторонами 28.03.2007 року був укладений договір іпотеки. У зв”язку з неналежним виконанням кредитного договору 28.11.2008 року за № 12-21/11-9047 ОСОБА_4 та поручителям Банком була направлена вимога про повернення заборгованості по кредиту протягом 30 днів з моменту отримання вимоги. 19.12.2008 року Банком на адресу приватного нотаріуса направлено клопотання про здійснення виконавчого напису. 14.01.2009 року вчинено виконавчий напис за № 318, на підставі якого державний виконавець відкрив виконавче провадження та склав акт опису та арешту майна від 13.05.2009 року, на підставі якого був описаний жилий будинок № 209 по вул.Епронівській в м.Запоріжжі, який належить на праві приватної власності іпотекодавцю, для подальшого його реалізації не раніше 23.05.2009 року. Задовольняючи позовні вимоги позивача про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд правильно прийшов до висновку, що його вимоги законні та підтверджуються наданими доказами, відповідають вимогам закону. Так, у п.п.11 договору іпотеки зазначено, що цей договір забезпечує вимоги іпотеко- держателя, що виникають з кредитного договору № 014/17-40/1348-36 від 27.03.2007 року. Проте, 27.03.2007 року між сторонами кредитний договір не укладався і таким чином договір іпотеки не забезпечував виконання зобов”язань за кредитним договором від 28.03.2007 року. Крім того, у виданих Банком квитанціях призначення платежу по кредитному договору вказані різні дати договору, а саме від 27.03.2007 року та від 28.03.2007 року. Твердження представника Банку про те, що невідповідність зазначених дат в документах виникла внаслідок помилок, є безпідставними, оскільки ніякими доказами не підтверджені. Також судом встановлено, що відсутні документи на підтвердження безпірності заборгованості та її розмір, правильність нарахування пені. Згідно ч.1 ст.33 Закону України „Про іпотеку” у разі невиконання боржником основного зобов”язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов”язанням шляхом стягнення на предмет іпотеки. Виконавчим написом від 14.01.2009 року звернено стягнення на жилий будинок № 209 по вул.Епронівській в м.Запоріжжі, який на праві власності належить ОСОБА_4 та в якому проживає він, його дружина, батьки та двоє малолітніх дітей. Стаття 58 Закону України „Про іпотеку” передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві. Стаття 40 цього ж Закону передбачає, що звернення стягнення на передані в іпотеку жилий будинок чи жиле приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Але стаття 47 Конституція України передбачає права кожного на житло, а держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. В статті 48 Конституції України зазначено, що кожний має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім”ї, що включає і житло. Колегія суддів вважає, що сума заборгованості Банку суттєво не впливає на стан його фінансово-господарської діяльності або змінює обсяг його прав. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм закону, а тому підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів - УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Запорізької обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» відхилити. Рішення Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 09 грудня 2009 року залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення. Головуючий Судді http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/8318571

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 липня 2010 року м. Чернівці Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Чернівецької області у складі: Головуючого судді Галичанського А.Д. суддів: Міцнея В.Ф., Яремка В.В. секретар Тодоряк Г.Д. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1, третя особа на стороні позивача Чернівецька міська рада, до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», ОСОБА_4, приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Балацького Олега Олександровича про визнання договору іпотеки недійсним, зобов’язання скасувати реєстраційні записи, за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» на рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 27 травня 2010 року, - в с т а н о в и л а : Рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівці від 27 травня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним договір іпотеки № 014/05/359/1077 від 26.06.2007 р., укладений між ОСОБА_4 та відкритим акціонерним товариством «Рйфайзен Банк Аваль». Зобов’язано приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Балацького О.О. скасувати реєстраційний запис від 26.06.2007 року щодо реєстрації в Державному реєстрі іпотек іпотеки житлового будинку з належними до нього надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 та скасувати реєстраційний запис від 26.06.2007 року в Єдиному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо заборони відчуження житлового будинку з належними до нього надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1. В апеляційній скарзі Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 27 травня 2010 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог. Посилається на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним та таким, що не відповідає нормам матеріального права. Судом першої інстанції встановлено, що 26.06.2007 р. між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», в особі заступника директора з питань операційної підтримки Чернівецької обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» ОСОБА_7 і начальником управління продаж та підтримки малого та середнього бізнесу Чернівецької обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» ОСОБА_8 та ОСОБА_1 укладено Генеральний кредитний договір за № 014/05/359. В рамках Генерального Договору між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 укладені кредитні договори за № 014/05/359/1 від 26.06.2007 р., № 014/05/359/2 від 23.10.2007 р., № 014/05/359/3 від 24.12.2007 р., по яких видано у готівковій формі 112 000 доларів США. В забезпечення вимог ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», передбачених Генеральним Договором між Банком та ОСОБА_4, як майновим поручителем - іпотекодавцем 26.06.2007 р. укладено договір іпотеки за № 014/05/359/1077, нотаріально посвідчений та зареєстрований в реєстрі за № 4777 приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Балацьким О.О. При цьому, предметом іпотеки зазначено належний ОСОБА_4 на праві власності житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 що підтверджується Свідоцтвом серії ЯЯЯ № 433266 про право власності на нерухоме майно видане Виконкомом Чернівецької міської ради від 03.05.2006 р. і зареєстроване 11.05.2006 р. у Чернівецькому ОК БТ1 за № 14644036. Згідно копії свідоцтва про шлюб НОМЕР_1 від 04.10.1985 р., ОСОБА_1 та ОСОБА_4 перебувають в зареєстрованому шлюбі з 04.10.1985 р. по цей час, тому набуте ОСОБА_1 та ОСОБА_4 під час шлюбу 11.05.2006 р. нерухоме майно, а саме житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 є спільною сумісною власністю подружжя. Подружжя ОСОБА_4 мають трьох дітей: повнолітнього ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, повнолітнього ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2, доньку ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_3, яка на момент укладення оскаржуваного Договору іпотеки була неповнолітньою і ці відомості були відомі відповідачам з паспортів ОСОБА_1 та ОСОБА_4 Як встановлено з довідки ЧКОБТІ за № 170 від 03.02.2010 р. на обліку та в електронному реєстрі про право власності на нерухоме майно в м.Чернівці будинки (домовласність) за ОСОБА_1 - не зареєстровано. Відповідно до довідки ЧКОБТІ за № 193 від 08.02.2010 р., на обліку та в електронному реєстрі про право власності на нерухоме майно в м. Чернівці будинки (домовласність) за ОСОБА_11 - не зареєстровано. Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав. Вищезазначені обставини судом першої інстанції встановлені повно на підставі належних та допустимих доказів, яким дана правильна юридична оцінка і до встановлених таким чином спірних правовідносин вірно застосовані норми матеріального права, що їх регулюють. Доводи апеляційної скарги про відповідність спірного договору іпотеки вимогам чинного законодавства спростовуються ст.12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», якою встановлено, що держава охороняє та захищає права та інтереси дітей при вчиненні право чинів щодо нерухомого майна. Неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей. Для здійснення будь-яких право чинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. Помиляється апелянт вважаючи, що на дітей позивача даний закон не розповсюджується. За таких обставин суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для його скасування. Керуючись ст.ст.307,308 ЦПК України, колегія суддів, - у х в а л и л а: Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» відхилити. Рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 27 травня 2010 року залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двох місяців до Верховного Суду України. Головуючий /підпис/ Судді: /підписи/ З оригіналом згідно http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12121973

Справа № 22ц-5006/10 Головуючий в 1 інстанції – Ковтуненко В.В. Категорія - 27 Доповідач – Стрільчук В.А. АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ _____________________________________________________________________________ У Х В А Л А іменем України 21 жовтня 2010 року. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Волинської області в складі: головуючого - судді Стрільчука В.А., суддів – Здрилюк О.І., Карпук А.К., при секретарі Лещенко Т.І., з участю представника позивача ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2, представників відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4, представника третьої особи Христін Р.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_2, публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (далі – ПАТ КБ «Приватбанк»), приватного нотаріуса Луцького районного нотаріального округу ОСОБА_7, третя особа орган опіки та піклування Луцької районної державної адміністрації, про визнання недійсним договору іпотеки за апеляційною скаргою відповідача ПАТ КБ «Приватбанк» на рішення Луцького міськрайонного суду від 20 вересня 2010 року, в с т а н о в и л а: Рішенням Луцького міськрайонного суду від 20 вересня 2010 року позов задоволено частково. Постановлено договір іпотеки ROMWGA00000126 від 14 листопада 2006 року, укладений між ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 з метою забезпечення виконання зобов’язань ОСОБА_2 за кредитним договором № ROMWGA00000126 від 14 листопада 2006 року, укладеним між ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2, який посвідчений приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстрований в реєстрі за № 4570, визнати недійсним. Зобов’язати приватного нотаріуса Луцького районного нотаріального округу ОСОБА_7 виключити з Державного реєстру іпотек запис за реєстраційним номером 4050378, контрольна сума 4381ВВ9Б50. Зобов’язати приватного нотаріуса Луцького районного нотаріального округу ОСОБА_7 виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна запис за реєстраційним номером 4050180, контрольна сума 2ГБ590ГІЕВ та запис за реєстраційним номером 4050339, контрольна сума 2823А560Г2. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 понесених і документально підтверджених судових витрат по сплаті судового збору в розмірі 8,50 грн. та витрат на інформаціно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 37,00 грн. В решті позовних вимог відмовити. В апеляційній скарзі відповідач ПАТ КБ «Приватбанк», покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального, просить скасувати це рішення і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. В запереченні на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_6 просить відхилити апеляційну скаргу і залишити рішення без змін, зазначаючи про його законність та обґрунтованість. Судом першої інстанції встановлено, що 14 листопада 2006 року між ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки з метою забезпечення зобов’язань ОСОБА_2 за кредитним договором від цього ж числа, укладеним між нею та ЗАТ КБ «Приватбанк». Договір посвідчено приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу ОСОБА_7 і зареєстровано в реєстрі та накладено заборону відчужувати житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами і земельну ділянку, що знаходяться в с. Милуші Луцького району по вул. Тарасова, 16 та належать ОСОБА_2 на праві власності. На час укладення договору разом з ОСОБА_2 у вказаному житловому будинку проживав її неповнолітній син позивач ОСОБА_6, який мав право на користування цим житлом як член сім’ї власника. Однак ОСОБА_2 не було отримано згоди органу опіки і піклування на передачу будинку в іпотеку банку. Апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких мотивів. Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу (далі – ЦК) України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Статтею 203 цього Кодексу встановлено вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має учинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. За змістом ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека – це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Встановлені судом першої інстанції та наведені вище обставини, крім пояснень осіб, які беруть участь у справі, підтверджуються сукупністю наявних у справі доказів, зокрема, договором іпотеки від 14 листопада 2006 року, за умовами якого в забезпечення виконання кредитного договору ОСОБА_2 передала в іпотеку нерухоме майно (а. с. 12-13), довідкою Маяківської сільської ради від 6 травня 2006 року № 1211, згідно з якою разом з ОСОБА_2 в будинку АДРЕСА_1 проживав її неповнолітній на той час син (а. с. 15), витягом про реєстрацію у Державному реєстрі іпотек, з якого вбачається, що до Державного реєстру іпотек внесено договір іпотеки від 14 листопада 2006 року за реєстраційним номером 405078 контрольна сума 4381ВВ9Б50 (а. с. 74), витягами про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна за реєстраційним номером 4050180, контрольна сума 2ГБ590ГІЕВ, реєстраційним номером 4050339, контрольна сума 2823А560Г2, за якими приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу ОСОБА_7 було накладено заборону відчужувати житловий будинок та земельну ділянку по АДРЕСА_1 (а. с. 75, 76). Відповідно до ч. 3 ст. 17 Закону України "Про охорону дитинства" батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов’язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов’язання. Згідно зі ст. 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей" держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень. Для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. З матеріалів справи вбачається, що на час укладення оспорюваного договору іпотеки позивач ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, був неповнолітнім і мав право користування спірним будинком (а. с. 16). При укладенні згаданого договору від 14 листопада 2006 року відповідачами ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 було допущено порушення наведених вимог законодавства, оскільки ОСОБА_2 передала за договором в іпотеку банку житловий будинок без згоди органу опіки та піклування, порушивши при цьому законні права та інтереси позивача. Виходячи з викладеного, давши вірну правову оцінку обставинам справи, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов частково, визнавши недійсним договір іпотеки та зобов’язавши нотаріуса вчинити пов’язані з цим дії. Порушення судом вимог ч. 2 ст. 31 ЦПК України, яке виразилося в прийнятті змін до позовної заяви після початку розгляду справи по суті, є формальним і не вплинуло на правильність вирішення спору, а тому відповідно до ч. 2 ст. 308 цього Кодексу не може бути підставою для скасування рішення. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не містять підстав для скасування оскаржуваного рішення. Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314-315 ЦПК України, колегія суддів у х в а л и л а: Апеляційну скаргу відповідача ПАТ КБ «Приватбанк» відхилити, а рішення Луцького міськрайонного суду від 20 вересня 2010 року в даній справі залишити без змін. Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили. Судді: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/11707803

У х в а л а ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 грудня 2009 року м. Київ Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі : Левченка Є.Ф., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л., розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до закритого акціонерного товариства «ОТП Банк», приватного нотаріуса ОСОБА_5, третя особа – виконавчий комітет Мукачівської міської ради як орган опіки та піклування, про визнання договору іпотеки недійсним, в с т а н о в и л а : У березні 2009 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 15 травня 2007 року він уклав із ЗАТ «ОТП Банк» договір іпотеки, за яким передав в іпотеку банку будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку, право користування будинком має його неповнолітній син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, однак при укладенні договору іпотеки не було одержано згоди органу опіки та піклування. Позивач просив визнати договір іпотеки недійсним, вилучити запис із єдиного реєстру іпотек щодо будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки, скасувати накладену нотаріусом заборону на відчуження будинку й земельної ділянки. Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 24 червня 2009 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 21 жовтня 2009 року, позов задоволено. У касаційній скарзі публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» просить скасувати ухвалені в справі судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права. Касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Доводи скарги та матеріали витребуваної справи не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст. ст. 338 - 341 ЦПК України як підстави для скасування рішень. Згідно з ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, а тому доводи касаційної скарги в цій частині не можуть бути визнані як підстава для призначення справи до судового розгляду. Оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 332, 336 ЦПК України, колегія суддів Cудової палати у цивільних справах Верховного Суду України у х в а л и л а : Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» відхилити, рішення Мукачівського міськрайонного суду від 24 червня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 21 жовтня 2009 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді Верховного Суду України: Є.Ф. Левченко Л.І. Охрімчук Ю.Л. Сенін http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/7418796

Справа №22-1645/09 Головуючий у першій інстанції: Слюсарчук В.М. Доповідач - Фазикош Г.В. УХВАЛА Іменем України 21 жовтня 2009 року м. Ужгород Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області у складі: головуючої - судді Фазикош Г.В., судців - Власова С.О., Куцина М.М.. при секретарі - Медяник Л.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача закритого акціонерного товариства «ОТП Банк» Бачинського ЯР. на рішення Мукачівського міськрайонного суду від 24 червня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_1 до закритого акціонерного товариства «ОТП Банк», приватного нотаріуса Мукачівського міського нотраіального округу ОСОБА_2, третя особа орган опіки і піклування, про визнання договору недійсним, - встановила: Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 24 червня 2009 року було задоволено позов ОСОБА_1 до закритого акціонерного товариства «ОТП Банк» ( далі по тексту Банк), приватного нотаріуса Мукачівського міського нотраіального округу ОСОБА_2, третя особа орган опіки і піклування, та визнано недійсним договір іпотеки №РСТ - 801/074/2007 від 15 травня 2007 року, укладений між ОСОБА_1 та Банком для забезпечення кредиту. Суд прийшов до висновку, що вказаний договір порушує вимоги закону, а саме вимоги ст.18 Закону України «Про охорону дитинства», відповідно до якого органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням житлових прав дітей при віджуджені жилих приміщень. Вказаний договір іпотеки було укладено та посвідчено без згоди органу опіки та піклування, чим було порушено права малолітнього _ сина позивача ОСОБА_1,ІНФОРМАЦІЯ_1 На це рішення представник Банку подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та ухвалити в справі нове рішення, яким у задоволені позову відмовити повністю. Свою позицію апелянт мотивує тим, що, на його думку, місцевий суд неповно встановив фактичні обставини справи, зробив висновки, які не відповідають цим обставинам, та неправильно застосував норми матеріального права. Зокрема, суд не прийняв до уваги, що позивач прописав свою дружину з малолітньою дитиною в АДРЕСА_1 без дозволу Банку, хоча цей будинок був предметом іпотеки і в оспорюваному договорі було перебачено обов'язок іпотекодавця не прописувати ( не реєструвати) будь-яких третіх осіб на території ( площі) предмета іпотеки, без попередньо отриманої на те письмової згоди іпотекодавця. На думку апелянта, оскільки вказана прописка здіснена неправомірно, вона є нечинною, і малолітній син позивача та його дружина не мають право на користування відповідною житловою площею; Відтак, у випадку початку процедури звернення стягнення на предмет іпотеки права неповнолітної особи порушені не будуть, оскільки ця особа проживає у будинку без згоди Банку, тобто незаконно. Крім того, апелянт звертає увагу на те, що за наявною у Банку інформацією в будинку проживає гр.ОСОБА_3, разом із сім'єю, а не позивач із сім'єю. Апелянт також зауважує на те, що наслідком скасування договору іпотеки буде погіршення фінансового стану Банка, що призведе до скорочення кредитних ресурсів, негативно позначиться на можливості надання кредитів іншим особам, спричинить ризик неможливості виконання Банком своїх зобов'язань перед третіми особами. На думку апелянта, суд першої інстанції неправильно витлумачив норми матеріального права щодо необхідності одержання дозволу органу опіки і піклування на укладення певних видів договорів. Зокрема, він вважає, що така згода була необхідна у разі, якщо батьками вчинялися" правочини щодо нерухомого майна неповнолятніх осіб або відчужувалося (набувалося) нерухоме майно, право на користування яким мала дитина. У цьому випадку, оскільки дитина була прописана в будинку неправомірно, всупереч письмової згоди Банку, а на момент оформлення договору іпотеки в будинку взагалі ніхто не був прописаний, вона не має право на користування цим будинком, а тому і згода органу опіки і піклування не потрібна. У судовому засіданні в апеляційній інстанції представник апелянта скаргу підтримав та просив задовольнити із наведених у ній підстав. Представник позивача скаргу не визнав та просив відхилити. Крім того він пояснив, що доводи апелянта про те, що визнання недійсним договору іпотеки призведе до нагативних наслідків для Банку є нобгрунтованими. Банк звернувся до суду з позовом про стягнення боргу за кредитним договором ' судом застосовано заходи по забезпеченню позову: ухвалою від 09 жовтня 2009 року на будинок накладено арешт. У судовому засіданні в апеляційній інстанції за клопотанням представника позивача, яке підтримав представник апелянта, було допитано в якості свідків ОСОБА_3, та ОСОБА_4. ОСОБА_3, підтвердив факт того, що він ніколи не проживав та не проживає у будинку, який належить ОСОБА_1 Він постійно проживає та зареєстрований у АДРЕСА_2, що підтверджується відповідною відміткою у його паспорті. ОСОБА_4 пояснила, що тривалий час вона працює поштарем. ОСОБА_1 знає особисто, оскільки він проживав на території, яку вона обслуговувала. Раніше він із сім'єю проживав у АДРЕСА_2 , однак цю квартиру продав і там не проживає, однак поштова кореспонденція йому продовжує надходити. Вона особисто передає її ОСОБА_1, оскільки він праціє біля її поштового відділення. Вислухавши присутніх учасників процесу, дослідивши матеріали даної справи та оригінаг кредитної справи, колегія перевірила законність та обгрунтованність рішення суду першої інстанції ^ межах доводів апеляційної скарги та прийшла до наступного. Відповідно до ст.214 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для справи, та докази на їх підтвердження; які правові відносини сторін випливають із встановлених осбтавин; яка норма права підлягає застосуванню до цих правових відносин тощо. Зібрані по справі докази суд повинен оцінити відповідно до вимог процесуального закону з врахуванням встановлених у ньому правових презумцій. У цій справі суд першої інстанції встановив і сторони це не заперечили, що позивач ОСОБА_1 15 травня 2007 року для проживання своєї сім'ї дружини та неповнолітнього сина ОСОБА_1,ІНФОРМАЦІЯ_1 придбав у ОСОБА_5 АДРЕСА_1 та земельну ділянку для обслуговування цього будинку площею 0,0588га. Будинок був придбаний частково за кошти, отиманні авансом до укладення договору купівлі-продажу від реалізації АДРЕСА_2 та частково за рахунок отриманого від Банку кредиту. 15 травня 2007 року для забезпечення кредитну між Банком та позивачем було укладено договір іпотеки, предметом якого є вказаний будинок та земельна ділянка. Після придбання будинку позивач вселився у будинок разом із неповнолітнім сином та дружиною. Всі троє також зареєстровані у ньому. Ці обставини строни не оспорюють. Суд першої інстанції встановив, що під час укладення спірного договору іпотеки згода органу опіки та піклування не надавалася, що суперечить вимогам ст.18 Закону України «Про охорону дитинства» і є підставою для визнання його недійсним. Колегія суддів вважає, що цей висновок місцевого суду є правильним та узгоджується зі змістом чинного законодавства України та її міжнародним зобов'язаннями. Так, відповідно до ст.З Конвенції «Про права дитини», схваленої резолюцією 44-сесії Генеральної Асамблеї ООН 44/25 від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою ВР України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Основним законом, який визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріорітет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток встановлює основні засади державної політики у цій сфері, є Закон України «Про охорону дитинства», норми якого узгоджуються із вищеназваними положеннями Конвенції «Про права дитини» та, на переконання колегії, не можуть тлумачися звужено. У випадку наявності будь-якої правової колізії, неповноти, нечіткості або суперечливості законодавства, що регулює спірні правові відносини, що стосуються інтересів дитини, суд відповідно до вимог ст.8 ЦПК України та ст.З Конвенції «Про права дитини» повинен надавати перевагу якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. У т.ч. це стосується й положень такого підзаконного норативно-правовогр акту, як Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Одним із правочинів, які не можуть вчиняти батьки без дозволу органів опіки і піклування, відповідно до статті 177 СК України є відмова від майнових прав дитини, до яких відноситься і право користування жилим приміщенням. Адже відповідно до частини другої та третьої ст.18 Закону України «Про охорону дитинства» діти члена сім'ї наймача або власника житлового приміщення мають право ^ користуванися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчужені жилих приміщень та купівлі нового житла. Наведені положення узгоджується із вимогами частини другої ст.64 та частини першої ст.156 ЖК України та ст.405 ЦК України. Таким чином, батьки управляють майном, майновими правами, які належать дитині, з обов'язковим врахуванням потреб та інтересів дитини, зокрема, з додержанням відповідних правил про опіку та піклування (з дозволу органу опіки та піклування), а тому отримання батьками дозволу органів опіки та піклування на укладення договорів, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, є необхідним не тільки тоді, коли ці договори стосуються майна дитини, але й тоді, коли вони стоуються її майнових прав, зокрема, права на користування жилим приміщенням. Отримання такого дозволу є необхідною умовою законності відповідного правочину. Наведене тлумачення цілком узгоджується з правовими позиціями, викладеними Міністерством праці та соціальної політики України в листі від 22.05,2006 року за №3411/0/14-06/042 та Міністерством юстиції України від 25.07.2006 року за №19-50-556 «Щодо отримання згоди органів опіки та піклування». У даному випадку, на переконання колегії, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку щодо наявності у неповнолітньої дитини іпотекодавця права на користування жилим приміщенням, що передавалося в іпотеку. Договір купівлі-продажу будинку, кредитний договір та договір іпотеки укладалися одночасно в один день, відтак покупець будинку та його сім'я не були та не могли бути зареєстровані в ньому в той же день з об'єктивних причин. Сторонам було відомо те, що позивач брав кредит саме для купівлі житлового будинку для поліпшення житлових умов своєї сім'ї, що квартира,, у якій його сім'я проживала до цього, має бути продана, і іншого житла його сім'я немає. Тобто мала місце єдина операція, спрямована на зміну житлових умов сім'ї позивача, а віддтак і його неповнолітнього сина. Ці обставини були встановлені судом першої інстанції і сторонами не оспорювалися. Колегія відхиляє доводи апеляційної скарги щодо того, що реєстрація у будинку дружини позивача та його неповнолітнього сина є незаконною, оскільки такі твердження матеріалами справи не підтверджуються. Дійсно в оспорюваному договорі було перебачено обов'язок іпотекодавця не прописувати (не реєструвати) будь-яких третіх осіб на території (площі) предмета іпотеки, без попередньо отриманої на те письмової згоди іпотекодавця. Однак це положення договору не узгоджується із вимогами частини другої ст.64 та частини першої ст.156 ЖК України, ст.405 ЦК України та ст. 177 СК України, і фактично є такими, що спрямовані на обмеження законних прав неповнолітньої дитини. Крім того, реєстрація була фактично здійснена і Банком не оспорювалася, тобто вона є чинною. Колегія також відхиляє аргументи представника апелянта про те, що насправді у будинку проживає інша особа, а саме гр. ОСОБА_3, із сім'єю, оскільки такі не узгоджуються із наявними матеріалами справи та спростовані показами свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4, що були дані ними в суді апеляційної інстанції. Що стосується доводів апеляційної скарги про те, що наслідком скасування договору іпотеки буде погіршення фінансового стану Банка, що призведе до скорочення кредитних ресурсів, негативно позначиться на можливості надання кредитів іншим особам, спричинить ризик неможливості виконання Банком своїх зобов'язань перед третіми особами, то колегія відхиляє їх, як такі, що не мають визначального значення для вирішення даної справи. Якщо правочин суперечить Цивільному Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, він може бути визнаний недійним відповідно до вимог ч.1 ст.203 та ст.215 Цивільного Кодексу України незалежно від фінансового стану сторін цього правочину. Крім того, колегія звертає увагу й на те, що між сторонами існує інший судовий спір про стягнення боргу за кредитним договором і судом застосовано заходи по забезпеченню позову Банку шляхом накладення арешту на відповідний будинок та земельну ділянку. Таким чином, майнові інтереси банку є забезпечені. Враховуючи викладене, колегія вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального, права, і доводи апеляційної скарги не спростовують висновків цього суду. Апеляційна скарга є небгрунтованою та до задоволення не підлягає. Керуючись ст.ст.Ю, 11, 60, 303, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, - ухвалила: Апеляційну скаргу представника відповідача закритого акціонерного товариства «ОТП Банк» Бачинського ЯР. - відхилити. Рішення Мукачівського міськрайонного суду від 24 червня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_1 до закритого акціонерного товариства «ОТП Банк», приватного нотаріуса Мукачівського міського нотаріального округу ОСОБА_2, третя особа орган опіки і піклування, про визнання договору недійсним - залишити в силі. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили безпосередньо до Верховного Суду України. Головуюча: Судді: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/6586938

Решение суда апелляционной инстанции, здесь: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=756

О больной фантазии коллекторов говорили уже не раз. Милиция так не разговаривает. Если Ваша сестра настолько больна и не может жестко отшить этих фантазеров, тогда предложите следующее. Пусть заключит договор с адвокатом или юристом и когда позвонят в очередной раз, то даст его телефон и скажет чтобы все переговоры вели с ее представителем, и сразу пусть кладет трубку и не слушает больных фантазий у нее и так проблем хватает.

У Х В А Л А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 18 березня 2010 року м. Київ Суддя Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України Мазурок В.А., розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 вересня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 19 листопада 2009 року в справі за позовом заступника прокурора м. Хмельницького в інтересах малолітнього ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (далі – ПАТ КБ "Приватбанк"), ОСОБА_4, треті особи: відділ у справах дітей виконавчого комітету Хмельницької міської ради, приватний нотаріус Хмельницького міського нотаріального округу Палінчак Тетяна Вікторівна, про визнання недійсними договору іпотеки та додаткового договору, в с т а н о в и в: Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 вересня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 19 листопада 2009 року, позов заступника прокурора м. Хмельницького в інтересах малолітнього ОСОБА_1, ОСОБА_2 задоволено. Визнано недійсними договір іпотеки № 0704/938 від 27 квітня 2007 року укладений ОСОБА_4 та ПАТ КБ "Приватбанк" та додатковий договір № 1 від 18 травня 2007 року. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ПАТ КБ "Приватбанк" ставить питання про скасування судових рішень з підстав неправильного застосування судами норм матеріального та процесуального права, ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову. У відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав. Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 328 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені у ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи. Із оскаржуваних судових рішень, доданих до них матеріалів убачається, що скарга є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності рішення суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду. Керуючись п. 5 ч. 3 ст. 328 ЦПК України, у х в а л и в: У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 вересня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 19 листопада 2009 року в справі за позовом заступника прокурора м. Хмельницького в інтересах малолітнього ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", ОСОБА_4, треті особи: відділ у справах дітей виконавчого комітету Хмельницької міської ради, приватний нотаріус Хмельницького міського нотаріального округу Палінчак Тетяна Вікторівна, про визнання недійсними договору іпотеки та додаткового договору іпотеки відмовити. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити публічному акціонерному товариству Комерційний банк "Приватбанк". Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя Верховного Суду України В.А. Мазурок http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/8516419

Справа № 22ц-2191 АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Головуючий у першій інстанції – Трембач О.Л. Доповідач – Ніколаєва В.М. Категорія № 19,27 19 листопада 2009 року м. Хмельницький Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Хмельницької області в складі : головуючої – судді Ніколаєвої В.М., суддів : Заїки В.М., Ніколової Б.Ю., при секретарі : Дідик А.Б., з участю : сторін, їх представників розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 22ц-2191 за апеляційною скаргою ЗАТ (ПАТ) КБ "ПриватБанк" на рішення Хмельницького міськрайонного суду від 11 вересня 2009 року за позовом заступника прокурора міста Хмельницького в інтересах малолітніх ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, закритого акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк", ОСОБА_4, з участю третьої особи на стороні позивача - відділу у справах дітей виконавчого комітету Хмельницької міської ради, третьої особи на стороні відповідача – приватного нотаріуса Хмельницького міського нотаріального округу ОСОБА_5 про визнання недійсним договору іпотеки та додаткового договору іпотеки. Заслухавши доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, колегія суддів в с т а н о в и л а : Заступник прокурора міста Хмельницького, звертаючись в суд з позовом, вказувала, що 27 квітня 2007 року між ОСОБА_4 та іпотекодержателем ЗАТ КБ "ПриватБанк" укладено договір іпотеки № 0704/938, а 18 травня 2007 року додатковий договір № 1 до означеного договору іпотеки на забезпечення зобов'язань ОСОБА_3 за кредитною угодою від 17 квітня 2007 року № 0704/938. Предметом договору іпотеки є квартира АДРЕСА_1, яка належить іпотекодавцю ОСОБА_4 на підставі договору дарування від 10 грудня 2003 року № 3793097. В ході проведеної прокуратурою м. Хмельницького перевірки встановлено, що в зазначеній квартирі прописані ОСОБА_4 та двоє її малолітніх дітей : ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2. Однак зазначені договори укладені без згоди на це органів опіки та піклування. Тому просила визнати недійсними договір іпотеки № 0704/938 від 27 квітня 2007 року і додатковий договір № 1 від 18 травня 2007 року, укладені між ОСОБА_4 та іпотекодержателем ЗАТ КБ "ПриватБанк" на забезпечення зобов'язань ОСОБА_3 за кредитною угодою від 17 квітня 2007 року № 0704/938, зобов'язати ОСОБА_3 повернути непогашену суму кредиту. Під час розгляду справи заступник прокурора міста Хмельницького уточнила позовні вимоги, просила залучити ЗАТ КБ "ПриватБанк" в якості відповідача по справі і визнати недійсним договір іпотеки № 0704/938 від 27 квітня 2007 року, додатковий договір № 1 від 18 травня 2007 року, укладені між ОСОБА_4 та іпотекодержателем на забезпечення зобов'язань ОСОБА_3 за кредитною угодою від 17 квітня 2007 року № 0704/938. Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду від 11 червня 2009 року ЗАТ "ПриватБанк" залучено до участі в справі в якості відповідача. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 11 вересня 2009 року позов задоволено. Визнано недійсними договір іпотеки № 0704/938 від 27 квітня 2007 року, укладений між ОСОБА_4 і ЗАТ КБ "ПриватБанк", та додатковий договір № 1 від 18 травня 2007 року до договору іпотеки від 27 квітня 2007 року. Стягнуто з ОСОБА_3 в дохід держави судовий збір в сумі 566 грн. 67 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 40 грн. Стягнуто з ЗАТ КБ "ПриватБанк" в дохід держави судовий збір в сумі 566 грн. 67 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 40 грн. Стягнуто з ОСОБА_4 в дохід держави судовий збір в сумі 566 грн. 67 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 40 грн. В апеляційній скарзі закрите акціонерне товариство (нині публічне акціонерне товариство) КБ "ПриватБанк" просить скасувати вказане рішення суду, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, порушення норм матеріального права. Вказує, що на момент укладення договору іпотеки ОСОБА_4 та її малолітні діти не були прописані у квартирі, що є предметом договору іпотеки. Відповідачка була зареєстрована за іншою адресою, тобто вона, її діти мали право користування іншим житловим приміщенням. Тому нотаріус не мав підстав для отримання згоди органу опіки та піклування на посвідчення такого правочину. Апеляційну скаргу слід відхилити з таких мотивів. У відповідності з ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом вірно встановлені фактичні обставини справи, дана їм належна оцінка, його висновки узгоджуються з матеріалам справи, відповідають закону. З'ясовано, що 27 квітня 2007 року між ОСОБА_4 та іпотекодержателем ЗАТ КБ "ПриватБанк" укладено договір іпотеки № 0704/938, а 18 травня 2007 року додатковий договір № 1 до означеного договору іпотеки на забезпечення зобов'язань ОСОБА_3 за кредитною угодою від 17 квітня 2007 року № 0704/938. Предметом договору іпотеки є квартира АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_4 на підставі договору дарування від 10 грудня 2003 року. Відповідно до ст. 12 Закону України " Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей" держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень. Для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. З матеріалів справи вбачається, що згода органу опіки та піклування на укладення зазначених договорів не надавалась. Це підтверджується листом начальника служби у справах дітей виконавчого комітету Хмельницької міської ради № 167 від 30 січня 2009 року. Не заперечували вказані обставини і відповідачі. У відповідності зі ст. 17 Закону України "Про охорону дитинства" батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання. Згідно зі ст. 203 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. В судовому засідання ОСОБА_4 пояснила, що з ціллю уникнення отримання згоди органу опіки та піклування на укладення оспорюваних правочинів, 19 квітня 2007 року знялась з дітьми з реєстрації у квартирі АДРЕСА_1 та зареєструвалась у іншій квартирі. При цьому вона і її діти залишались проживати у вказаній квартирі. З довідок (виписки з домової книги про склад сім'ї та прописку) № 4117 та 4114 від 16 грудня 2008 року, виданих ЗАТ "ЖЕО" видно, що у квартирі АДРЕСА_1 прописані та проживають ОСОБА_4, її діти : ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, які 19 квітня 2007 року зняті з реєстрації, а 14 червня 2007 знову зареєстровані за цією адресою. При таких обставинах суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову заступника прокурора міста Хмельницького. Доводи апеляційної скарги не містять посилань на докази, які б спростовували висновки суду і впливали на законність, обґрунтованість його рішення. Суд першої інстанції правильно встановив дійсні обставини справи, характер правовідносин, що виникли між сторонами, вірно застосував чинне законодавство, яке їх регулює. Підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог позивача не вбачається. Керуючись ст. ст. 307, 308, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів у х в а л и л а : Апеляційну скаргу закритого акціонерного товариства (публічного акціонерного товариства) комерційного банку "ПриватБанк" відхилити. Рішення Хмельницького міськрайонного суду від 11 вересня 2009 року залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двох місяців з дня набрання законної сили до Верховного Суду України. Головуюча: Судді: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/9162734