VENERA

хоть вымога, хоть иск - в любом случае кредитор изменил срок выполнения основного обязательства. Теперь он требует выполнения "здесь и сейчас". Но это все относится лишь к личности должника. А выдвинуть аналогичные требования к поручителю кредитор может лишь в соответствие с процедурой уведомления. Пока лично к поручителю эти требования не предъявлены, считается, что срок выполнения им его обязательств еще не наступил.Поэтому, лаконично на Ваши оба вопроса можно ответить: нет, для поручителя не наступил

Доброго предпраздничного утра всем Хочу разобраться с учетом вашего поста. Вот выдержка из все той же Ухвалы ВСУ: Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов’язання не встановлений або встановлений моментом пред’явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред’явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. З договору поруки вбачається, що в ньому не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов’язання перед Спілкою або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов’язань (п. 6) не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам ст. 252 ЦК України. Згідно із цією нормою права строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Цього в договорі поруки не встановлено. У зв’язку з наведеним у задоволенні позову про стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителів судами правомірно відмовлено. Разом із тим суди помилково виходили з того, що порука припиняється, якщо строк основного зобов’язання не встановлений або встановлений моментом пред’явлення вимоги, оскільки такий строк у кредитному договорі чітко визначений – строк повернення кредиту встановлено до 5 серпня 2003 року (п. 1). Тому відмовити в позові слід було виходячи з того, що в договорі поруки не встановлено строку припинення поруки, а тому порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Я отсуюда почерпнула - нашла подтверждение своей трактовке закона - именно вот это: З договору поруки вбачається, що в ньому не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов’язання перед Спілкою або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов’язань (п. 6) не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам ст. 252 ЦК України. Згідно із цією нормою права строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Цього в договорі поруки не встановлено. И вот это: оскільки такий строк у кредитному договорі чітко визначений – строк повернення кредиту встановлено до 5 серпня 2003 року (п. 1). Тому відмовити в позові слід було виходячи з того, що в договорі поруки не встановлено строку припинення поруки, а тому порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Дальше смотрим в каждый отдельный договор кредита и поручительства. Как правило, в кредитны. договорах всегда есть дата последнего платежа. Это у нас - срок (точнее - ТЕРМИН) выполнения основного обязательства. А в договоре поручительства, обычно, не указывается срок действия обязательства поручительства. Но указан срок действия договора поручительства. Но, как косвенно указывает ст. 559 ГКУ, срок действия обязательства поручительства тоже должен быть указан на ряду со сроком действия договора. Если этого срока нет, то ...ч. 4 этой статьи. Как я уже говорила, срок исполнения основного обязательства всегда установлен. Вот после наступления этой даты. спустя 6 месяцев, поручительство прекратится. Это может быть и в 2026 году. А в моем случае банк прислал должнику вымогу погасить всю задолженность целиком. Значит, изменил срок выполнения основного обязательства. Вот спустя 6 месяцев после этого поручительство прекратилось. ___________________________________ Как я это описывала в возражениях. Відповідно до умов пункту 2 частини першої Кредитного договору датою остаточного повернення кредиту є 25 вересня 2026 року. Моя порука за Звєрєву Л.В. є такою, що припинилася, в силу частини 4 статті 559 ЦК України. Так, згідно з частиною 4 статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. В цивільному праві слід розрізняти поняття договору й зобов’язання, та поняття строку договору й строку виконання зобов’язання. Так, згідно з частиною 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). А відповідно до частини 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до частини 1 статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Згідно з частиною 1 статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Згідно з частиною 1 статті 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Згідно з частиною 2 статті 252 ЦК України термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Таким чином, згідно з приписами цивільного законодавства, кредитний договір та договір поруки мають бути укладені на певний строк (укладення договору на термін законодавством не передбачено). Окрім того, в кожному з цих договорів повинні знайти відображення зміст зобов’язань за договором, та строк (термін) зобов’язань. Підпунктом 1.5.1 пункту 5.1 кредитного договору встановлено строк (термін) виконання Звєрєвою Л.В. Боргових зобов’язань по поверненню відповідної частини кредиту та сплати процентів. Цей термін становить щомісяця у Розмірі Платежу та не пізніше Дати Платежу. Дати платежу наведено в додатку № 1 «Графік повернення Кредиту та сплати відсотків» до кредитного договору. Тобто кожного місяця в певну дату у позичальника, Відповідача-1, виникало зобов’язання сплатити певну суму на користь Позивача – мало місце настання строку виконання основного зобов’язання, в розумінні ч. 4 ст. 559 ЦК України. Позивач стверджує, що, починаючи з 26.10.2010, Відповідач-1 свої зобов’язання перестав виконувати. Отже кожного дня, наступного за Датою Платежу, простроченого Відповідачем-1, Позивач мав право звернутися до поручителя з метою отримання від останнього суми платежу. А 28.02.2007 Позивач, на підставі умов кредитного договору, викладених в підпункті 1.9.1 пункту 1.9 кредитного договору, змінив строк виконання основного зобов’язання, вимагаючи сплатити всю суму кредиту в розмірі 50 787,50 доларів США. В такому разі виконання Боргових зобов’язань повинно бути проведено позичальником протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати отримання позичальником відповідної вимоги. Вимогу про сплату всієї суми кредиту Відповідачем-1 отримано 20.04.2007. Таким чином, строк виконання основного зобов’язання сплинув 20.05.2007. Але Позивач жодним чином не повідомляв мене, як поручителя, про факти несплати (невиконання основного зобов’язання) Відповідачем-1, не надавши мені можливість своєчасно виконати свої зобов’язання поручителя, не допустити нарахування пені на прострочену суму. Також Позивач не повідомляв мене про зміну строку виконання зобов’язання, та про невиплату суми кредиту у встановлений строк. Статтею 4 договору поруки встановлено термін дії договору (хоча в цивільному законодавстві не існує поняття «терміну дії договору», а є лише «строк договору»), однак не встановлено строк закінчення поруки. Таким чином, в договорі поруки строк закінчення поруки не встановлено, а отже підлягає застосуванню норма, згідно з якою порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Строк виконання основного зобов’язання сплинув 20.05.2007. Протягом шести місяців, до 20.11.2007 включно, Позивач до поручителя свої вимоги не пред’явив. Тому, відповідно до приписів ч. 4 статті 559 ЦК України порука Звєрєва С.І. за договором поруки 25.09.2006 № СGML-200/595/2006 припинилася. Вимоги Позивача стягнути з мене солідарно суму 533 872,41 грн. є безпідставною і такою, що не ґрунтується а ні на законі, а ні на договорі.

Rossi, даже если с банками связан, то все равно очень граммотно и толлерантно дисскутировал. п.с. появлюсь тут чуть позже

Я разграничиваю СРОК договора и срок выполнения обязательства. Обязательство вытекает из договора. Договор может уже вступить в действие, но срок выполнения обязательств еще может не наступить. В кредитных договорах, обычно, устанавливаются сроки для выполнения конкретных обязательств (ежемесячно). Так же необходимо разграничивать срок окончания договора и срок выполнения обязательств. Логично предположить, что обязательства нужно успеть выполнить до окончания срока действия договора, в противном случае срок действия договора продлевается до полного вполнения обязательств.Но в любом случае срок действия договора определяется годами, месяцами и т.д., а термин действия - указанием на календарную дату. Поэтому считаю, неправильным, когда в любых договорах пишут: договор действует до полного выполнения обязательств. Правильнее было бы писать: договор действует до 31.12.2011, но в любом случае - до полного выполнения обязательств. Теперь ответ конкретно на вопрос. 1) если срок кредитного договора указан: полное выполнение обязательств или это не срок?. Нет, это не срок в понимании норм закона. 2) а сроком является дата последнего платежа. Дата последнего платежа - это срок выполнения обязательства в рамках договора, срок которого, фактически, не определен. Т.е. в договоре должно быть отражено два срока: срок его действия и срок выполнения обязательств по нему. Обязательства поручительства по Дог. поручительства - не исключение. Должен быть указан срок действия договора поручительства, и должен быть указан срок, в течение которого обязательства поручительства действуют. (ну уж так накрутили законодатели)

Ну, так а че кассацию зарубили?

Но все эти суды - куча времени! Тут надо штурмом брать дом и вселяться, а потом уже, совместно проживая, судиться - хоть на выселение, хоть на признание недействительным торгов.

Это именно так, как Вы сейчас поняли. Я над этим бьюсь еще с 2007 года. А на форуме Лиги у меня там целая дисскусия образовалась с мэтрами права. Вот и подтверждения моего буквоедства, в котором меня обвиняли, не признавая силы за именно таким толкованием норм закона.

Правильно понимаете.Еще надо посмотреть, каков порядок уведомления поручителя о просрочке должника, прописанный в договоре порукы. Если кредитор ВООБЩЕ никак официально не уведомил поручителя, не рислал ему досудебные требования о необходимости погнасить долг вместо должника, то на это нужно указывать в возражениях. Есть решения судов в пользу поручителей, когда кредиторам отказывают во взыскании с них долга из-за НЕУВЕДОМЛЕНИЯ о долге

А как у вас прописан срок действия договора порукы?Может быть, вот так примерно: "договір поруки діє до повного виконання позичальником зобов’язання перед Спілкою за вищевказаним кредитним договором, або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов’язань по поверненню всіх грошових см по умовам вищевказаного кредитного договору" ???? Тогда вот Вам для размышления: У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 7 жовтня 2009 року м. Київ Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Гнатенка А.В., суддів: Барсукової В.М., Григор’євої Л.І., Косенка В.Й., Луспеника Д.Д., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Запорізької обласної кредитної спілки «Довіра» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про розірвання кредитного договору та стягнення заборгованості за касаційною скаргою Запорізької обласної кредитної спілки «Довіра» на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 10 листопада 2008 року та рішення апеляційного суду Запорізької області від 14 січня 2009 року, в с т а н о в и л а: У липні 2008 року Запорізька обласна кредитна спілка «Довіра» (далі – КС «Довіра») звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 5 лютого 2003 року згідно з кредитним договором ОСОБА_1 надали кредитні кошти в розмірі 2 800 грн. зі сплатою 4% щомісячно наперед від залишку суми неповернутого кредиту на строк до 5 серпня 2003 року. Взяті на себе зобов’язання ОСОБА_1 не виконала. 9 грудня 2005 року судовим наказом з неї стягнута заборгованість за договором та штрафні санкції за період з 5 лютого 2003 року до 27 жовтня 2005 року. У зв’язку з тим, що судовий наказ не був виконаний, за період з 10 листопада 2005 року до 11 липня 2008 року в неї виникла заборгованість за нарахованими відсотками в розмірі 2 176 грн., яку й просили з неї стягнути. Оскільки відповідачі ОСОБА_2 і ОСОБА_3 згідно з договором поруки поручилися перед кредитором за виконання ОСОБА_1 свого зобов’язання, то КС «Довіра» просила стягнути вказану суму солідарно зі всіх відповідачів та розірвати кредитний договір у зв’язку з істотним порушенням його умов. Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 10 листопада 2008 року позов задоволено частково. Розірвано кредитний договір і на користь КС «Довіра» з ОСОБА_1 стягнуто 2 176 грн. заборгованості та судові витрати. У позові до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 відмовлено. Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 14 січня 2009 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову скасовано й у позові до ОСОБА_1 відмовлено. В іншій частині рішення суду залишено без змін. У касаційній скарзі КС «Довіра» просить ухвалені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, і ухвалити рішення про задоволення позову в повному обсязі. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Судом установлено, що 5 лютого 2003 року між кредитором, КС «Довіра», та ОСОБА_1 укладений кредитний договір, а з ОСОБА_2 і ОСОБА_3. – договір поруки. Оскільки ОСОБА_1 своїх зобов’язань не виконала, 9 грудня 2005 року судом виданий судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором та штрафних санкцій за період з 5 лютого 2003 року до 27 жовтня 2005 року. У зв’язку з тим, що судовий наказ не виконано, КС «Довіра» нарахувала проценти за користування кредитом у розмірі 2 176 грн. за період з 10 листопада 2005 року до 11 липня 2008 року й звернулась до суду з указаним вище позовом. Задовольняючи позов частково та стягуючи заборгованість за кредитним договором лише з боржника ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що вона порушила свої договірні зобов’язання, тому кредитний договір підлягає розірванню зі стягненням на користь КС «Довіра» нарахованих процентів за договором за термін після видачі судом судового наказу, який не був виконаний. Відмовляючи в позові до поручителів, суд послався на те, що позивач пред’явив до них позов зі спливом одного року від дня укладення договору поруки, що вказує на те, що договір поруки припинився (ч. 4 ст. 559 ЦК України). Апеляційний суд, ухвалюючи власне рішення, виходив із того, що судовим наказом від 9 грудня 2005 року вимоги КС «Довіра» були задоволені, на її користь із ОСОБА_1 стягнуто заборгованість за кредитним договором та штрафні санкції, а тому кредитний договір, договори поруки й правовідносини між сторонами фактично припинилися. Проте повністю погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна, оскільки до нього суд дійшов із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Загальні умови виконання зобов’язання зазначені в ст. 526 цього Кодексу. Оскільки ОСОБА_1 своїх зобов’язань за договором не виконала й після видачі судового наказу заборгованість за кредитним договором КС «Довіра» не повернула, то кредитор мав право нараховувати проценти за користування кредитними коштами. Посилання апеляційного суду на те, що видачею судового наказу як різновиду судового рішення припиняються кредитні зобов’язання між сторонами, а кредитний договір фактично є припиненим не основані на законі, тому що зобов’язання припиняються не внаслідок ухвалення судового рішення, а в результаті належного виконання грошового зобов’язання. Таке грошове зобов’язання не було виконане належним чином. У зв’язку з викладеним висновок суду першої інстанції про розірвання кредитного договору та стягнення заборгованості з боржника ОСОБА_1 відповідає вимогам закону, а апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції в цій частині, його висновків не спростував, допустився помилок у застосуванні та правильному тлумаченні норм матеріального права. Колегія суддів Верховного Суду України погоджується з висновками судів про те, що КС «Довіра» пропустила строк пред’явлення вимоги до поручителів, оскільки він відповідає вимогам закону і в цій частині доводи касаційної скарги є безпідставними. Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов’язання не встановлений або встановлений моментом пред’явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред’явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. З договору поруки вбачається, що в ньому не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов’язання перед Спілкою або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов’язань (п. 6) не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам ст. 252 ЦК України. Згідно із цією нормою права строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Цього в договорі поруки не встановлено. У зв’язку з наведеним у задоволенні позову про стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителів судами правомірно відмовлено. Разом із тим суди помилково виходили з того, що порука припиняється, якщо строк основного зобов’язання не встановлений або встановлений моментом пред’явлення вимоги, оскільки такий строк у кредитному договорі чітко визначений – строк повернення кредиту встановлено до 5 серпня 2003 року (п. 1). Тому відмовити в позові слід було виходячи з того, що в договорі поруки не встановлено строку припинення поруки, а тому порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Неправильне застосування та тлумачення норми закону не призвело до неправильного вирішення спору, тому згідно із ч. 2 ст. 337 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань. Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у х в а л и л а: Касаційну скаргу Запорізької обласної кредитної спілки «Довіра» задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Запорізької області від 14 січня 2009 року в частині відмови в задоволенні позову до ОСОБА_1 скасувати та в цій частині залишити без змін рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 10 листопада 2008 року. В іншій частині судові рішення залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий А.В. Гнатенко Судді: В.М. Барсукова Л.І. Григор’єва В.Й. Косенко Д.Д. Луспеник ссылку на реестр щас не подскажу. Да ее легко найти по параметрам

Мы перестали верить в справедливость. Так не лишайте нас веры в чудеса!С Праздниками!)))

Детей не выселят, какие бы права на собственность у иных лиц на жилье не возникли. Здесь имеет место коллизия институтов права собственности и права проживания. + Ч. 5 и 7 ст. 319 Гражданского код. Укр.: 5. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. 7. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Понимаете, о чем я? Право собственности не должно нарушать прав на жилье других лиц, особенно малолетних! БЕРИСЛАВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ РІШЕННЯ 08.04.2009 р. Справа N 2-249/09 Бериславський районний суд Херсонської області у складі головуючого, судді Сіянка В. М., за участю секретаря Третьякової Т. М., представників: К. В. І., Л. В. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бериславі Херсонської області в залі суду цивільну справу за позовом Херсонської обласної кредитної спілки "Благо" до ОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про виселення із житлового приміщення; третя особа: орган опіки та піклування Бериславської міської ради Херсонської області, встановив: Херсонська обласна кредитна спілка "Благо" звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про виселення відповідачів з будинку АДРЕСА_1, посилаючись на те, що 12.12.2007 року між відповідачем ОСОБА_1 та позивачем було укладено договір кредиту за НОМЕР_1, відповідно до якого відповідач отримав від позивача 30000 гривень кредиту. Для забезпечення належного виконання відповідачем умов договору кредиту між сторонами було укладено договір іпотеки від 12.12.2007 року НОМЕР_1, в якому предметом застави виступив будинок будинку АДРЕСА_1. В цей же день між сторонами було укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, відповідно до п. 2 якого в разі невиконання чи неналежного виконання відповідачем умов основного договору, сторони домовилися про те, що звернення стягнення на передане в іпотеку майно буде здійснене шляхом продажу від імені іпотекодержателя предмета іпотеки в рахунок виконання зобов'язань іпотекодавця за основним договором у порядку, передбаченому ст. 38 Закону України "Про іпотеку" та договором. У відповідності до п. 3.1.1 договору відповідачу було надіслано вимоги про необхідність належного виконання умов договорів, які останній отримав 09.10.2008 року і залишив їх без реагування. З посиланням на ст. ст. 33, 38, 39, 40 Закону України "Про іпотеку", ст. 109 ЖК України, 526, 527 ЦК України просили суд задовольнити позовні вимоги. У судовому засіданні представник позивача К. В. І. позов підтримала, наполягала на його задоволенні, з підстав викладених у позові, з урахуванням доповнень просила виселити всіх відповідачів із будинку АДРЕСА_1. Додатково пояснила, що на момент укладання договорів в будинку був зареєстрований лише відповідач ОСОБА_1, але після звернення позивача до суду з даним позовом відповідач обманним шляхом отримав нову домову книгу та зареєстрував у будинку дружину та двох неповнолітніх дітей, що було зроблено ним навмисно, з метою утруднити виселення відповідача з будинку через проживання у ньому малолітніх дітей відповідача. У судовому засіданні відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які також приймали участь у справі як законні представники свої малолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_3, позов не визнали, пояснили, що у зв'язку з фінансовою кризою відповідач втратив роботу та стабільний дохід, на який розраховував отримуючи кредит у позивача, кредитні кошти вклали в інвестиційний проект і цими коштами заволоділа група осіб шахрайським шляхом, з приводу чого вони зверталися до органів прокуратури з відповідною заявою про порушення кримінальної справи. На даний момент у відповідача на утриманні перебувають двоє малолітніх дітей та вагітна дружина-інвалід і у них немає іншого житла, в якому можливо було б проживати їх сім'ї. Просили суд відмовити у задоволенні позову. У судовому засіданні представник третьої особи Л. В. В. позов не визнала, пояснила суду, що діючи в інтересах малолітніх дітей, просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, оскільки у міській раді відсутнє соціальне житло, в яке можливо було б пересилити сім'ю відповідачів, останнім не буде де подітися та їм не буде де жити, що безумовно відобразиться на матеріальному та моральному стані сім'ї відповідачів та їх дітей в сторону значного погіршення. Крім того відповідачка є інвалідом 3 групи та є вагітною. Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін та їх представників, вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 згідно договору дарування від 03.12.98 року є власником житлового будинку АДРЕСА_1 (а. с. 13). Відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками малолітніх ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 30, 33). Відповідачі є членами однієї родини та проживають спільно в будинку АДРЕСА_1. Відповідачка ОСОБА_2 згідно довідки КУ "Бериславська ЦРЛ" є вагітною строком 15 тижнів станом на 12.02.2009 року (а. с. 27). 12.12.2007 року між відповідачем ОСОБА_1 та позивачем було укладено договір кредиту за НОМЕР_1, відповідно до якого відповідач отримав від позивача 30000 гривень кредиту (а. с. 5 - 6). Для забезпечення належного виконання відповідачем умов договору кредиту між сторонами було укладено договір іпотеки від 12.12.2007 року НОМЕР_1, в якому предметом застави виступив будинок будинку АДРЕСА_1 (а. с. 7 - 8). В цей же день між сторонами було укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, відповідно до п. 2 якого в разі невиконання чи неналежного виконання відповідачем умов основного договору, сторони домовилися про те, що звернення стягнення на передане в іпотеку майно буде здійснене шляхом продажу від імені іпотекодержателя предмету іпотеки в рахунок виконання зобов'язань іпотекодавця за основним договором у порядку, передбаченому ст. 38 Закону України "Про іпотеку" та договором (а. с. 9). У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем ОСОБА_1 умов кредитного договору позивач на 08.10.2008 року надіслав на адресу відповідача вимогу N 240 від 02.10.2008 року про необхідність у місячний строк після отримання вимоги сплатити суму боргу з урахуванням відсотків, неустойки, послуг нотаріуса та експерта в загальній сумі 35141,43 грн., яку відповідач отримав 09.10.2008 року, що підтверджується копією повідомлення про вручення поштового відправлення (а. с. 10 - 12). На момент розгляду справи у суді, відповідач ОСОБА_1 не погасив існуючу заборгованість перед позивачем зі сплати кредиту. За ст. 2 Закону України "Про іпотеку" законодавство України про іпотеку базується на Конституції України і складається з Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Земельного кодексу України, цього Закону та інших нормативно-правових актів, а також міжнародних договорів України. За частинами 1, 3 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Відповідно до ч. 2 ст. 39 Закону України "Про іпотеку" одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя вправі винести рішення про виселення мешканців, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення. За ст. 40 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. У відповідності до ч. 3 ст. 109 ЖК УРСР звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення всі громадяни, що мешкають у ньому, зобов'язані на письмову вимогу кредитора або нового власника цього жилого приміщення добровільно звільнити його протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. У відповідності до ч. 2 ст. 2 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, підписаною Україною 21.02.90 року, ратифікована Україною 27.02.91 року, набрала чинності для України 27.09.91 року (далі по тексту - Конвенція), Держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів для забезпечення захисту дитини від усіх форм дискримінації або покарання на підставі статусу, діяльності, висловлюваних поглядів чи переконань дитини, батьків дитини, законних опікунів чи інших членів сім'ї. За ч. 1 ст. 3 Конвенції в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Згідно статті 27 Конвенції Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Держави-учасниці відповідно до національних умов і в межах своїх можливостей вживають необхідних заходів щодо надання допомоги батькам та іншим особам, які виховують дітей, у здійсненні цього права і у випадку необхідності надають матеріальну допомогу і підтримують програми, особливо щодо забезпечення дитини харчуванням, одягом і житлом. Держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів щодо забезпечення відновлення утримання дитини батьками або іншими особами, які відповідають за дитину як всередині Держави-учасниці, так і за кордоном. У відповідності до преамбули Закону України "Про охорону дитинства" (далі по тексту - Закон) цей Закон визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток встановлює основні засади державної політики у цій сфері. За статтею 1 Закону охорона дитинства - система державних та громадських заходів, спрямованих на забезпечення повноцінного життя, всебічного виховання і розвитку дитини та захисту її прав. Згідно статті 8 Закону кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Згідно статті 11 Закону сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. У відповідності до статті 18 Закону діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла. У відповідності до статті 6 СК України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. За ч. 3 ст. 5 СК України держава забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини. Згідно ч. 2 ст. 3 СК дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. За статтею 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. У відповідності до ч. 2 ст. 176 СК України права батьків та дітей на користування житлом, яке є власністю когось із них, встановлюється законом. Згідно ст. 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей" держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей. Для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав і охоронюваних законом інтересів дітей при наданні згоди на вчинення правочинів щодо належного дітям нерухомого майна. Виходячи з пояснень представника позивача у судовому засіданні, на момент укладання договорів іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя з відповідачем ОСОБА_1 позивач був проінформований про наявність у відповідача двох малолітніх дітей, але в супереч зазначеним вище нормам, сторони при укладанні договорів між собою, не отримали згоди органу опіки та піклування (третьої особи) на укладення договорів, укладені договори безумовно впливають на права та інтереси дітей та на обов'язок органу місцевого самоврядування щодо надання сім'ї відповідачів соціального житла, а тому суд вважає за необхідне стати на захист інтересів малолітніх дітей, з урахуванням норм ч. 3 ст. 39 Закону України "Про іпотеку", оскільки позивачем не доведено завдання збитків неналежним виконанням з боку відповідача кредитного зобов'язання перед позивачем. Таким чином, чинне законодавство України передбачає можливість виселення громадян з житлового приміщення, переданого в іпотеку виключно після або (чи) одночасно з зі зверненням стягнення на предмет іпотеки. Більше того, позивач не висував до відповідачів вимоги про виселення у зв'язку з продажем предмету іпотеки, як те передбачене ч. 3 ст. 109 ЖК УРСР. Оскільки позивач у позові та доповненнях до позову не заявляв вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки, не надав суду рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки чи продажу предмету іпотеки в порядку, передбаченого договором про задоволення вимог іпотекодержателя, укладеного між сторонами, вимоги позивача про виселення відповідачів задоволенню не підлягає. На підставі викладеного, керуючись Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, Законом України "Про охорону дитинства", ст. 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей", Законом України "Про іпотеку", ст. ст. 3, 5, 6, 176, 180 СК України, ст. ст. 109, 156 ЖК України, ст. 203 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 57 - 66, 209, 212, 214 - 215 ЦПК України, суд вирішив: У задоволенні позову Херсонської обласної кредитної спілки "Благо" до ОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про виселення із житлового приміщення відмовити повністю. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Херсонської області через Бериславський районний суд шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження рішення і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги або в порядку, встановленого ч. 4 ст. 295 ЦПК України. Суддя В. М. Сіянко

120 грн ИТЗ - если спор имущественный (о взыскании денежных средств). Госпошлину определяете: половину от той суммы, которая была уплачена при подаче иска в первую инстанцию. Т.е., если было уплачено 1700 грн, то необходимо платить половину от этой суммы - 850 грн.

У вас в посте противоречие. Вы говорите, что была куплена лишь ЧАСТЬ дома! а не дом целиком. Значит, права детей не нарушены никак. Поэтому, думаю, форумчане, вы зря так рьяно нападаете.Раз с торгов была продана лишь часть дома, значит, в этой части покупателям и жить полагается, а в другой части - полагается жить совладельцам. Как мог банк утверждать, что должники с ребенком выселяться после продажи, если они продавали лишь какую-то часть дома? Банк врал, а добросовестные покупатели че - сами не понимают значения понятия "сособственность"? По-моему, выселять ни взрослых, ни детей оснований нет - пусть живут себе в своей половине! Совместно с новыми хозяевами. Штурмом взять дом - выломать дверь, набить лица сособственникам и нагло сосуществовать! А иначе - никак! Никто никогда добровольно не впустит - хоть трижды иски о вселении выиграете! Часть - это не весь дом!

Есть такие. Я, например.По трем небольшим гривневым кредитам (на 800 грн, 300 грн, 10000 грн.) банки и спилкы предали долги коллекторам. Знаете, иногда очень полезно расчитываться по своим долгам, особенно, если эти суммы действительно в долг брал. Вот я и настояла, чтобы муж погасил свои долги двухлетней давности - спокойствия в семье хочется. Нам и долларового кредита хватает! Оплатив, мы разослали письма коллекторам с просьбой письменно подтвердить погашения кредита и закрытие договоров. Все ответили письмами. Повторюсь - муж реально деньги брал в кредит, а вернуть вовремя что-то помешало.

Стаття 34. Обставини, що зумовлюють обов'язкове зупинення виконавчого провадженняВиконавче провадження підлягає обов'язковому зупиненню у випадках: 7) подання до суду позову про виключення майна з акта опису й арешту; Вот норма закона, которая предусматривает возможность защитить свои права в суде именно таким способом. И статья из ГПКУ, которую Вы цитировали. Даже процессуальный закон эту возможность дает истцам

Ведь не сказано что по месту ВЧИНЕННЯ (осуществления), а сказано : исполнения (виконання), т.е. так сказать, по местонахождению исполнительной службы, которая начала этот напис исполнять.

А вот такая диллема: срок ИД по пене 1 год. Просрочка длилась уже более 1 года, а затем должник частично погасил долг, признав долг, тм самым. Можно ли в этом случае говорить о прерывании течения СИД по взысканию начисленной пени? Я имею ввиду, той пени, которая была начислена еще до частичной оплаты. Или тут, логика подсказывает, СИД давности фактически истек, поэтому его прерывания не было. Другими словами: не возможно прервать тот срок ИД, который истек. Или, возможно, у меня появляется право начислять пеню с момента частичной оплаты? В частности, спор хозяйственный - там пеня лишь первые 6 месяцев после возникновения задолженности начисляется.

Спасибо)))

Итак, чтобы разобраться. По договору предусмотрена обязанность ежемесячно уплачивать какую-то определенную сумму. Например, 1000 грн. Если эта сумма в срок не поступит, то начнется начисляться пеня. Именно на эту сумму, просроченную в уплате. Обратиться в суд для ее принудительного взыскания можно лишь в течение 1 года после начала ее начисления. В следующем месяце у заемщика снова возникает обязанность уплатить следующую 1000 грн. И если будет снова просрочка, то и на эту сумму будет начисляться пеня. Срок для обращения в суд - тот же самый. И так до бесконечности. Приэтом срок исковой давности по пене будет истекать не одномоментно, а дифференцировано, в зависимости от момента начала ее начисления. Замечу, что это идеальная норма, если ИНЫЕ сроки исковой давности не предусмотрены договором и если не имело место прерывание течения ИД, как указывал y.voronizhskiy, путем проплаты хоть даже 1 гривны в подтверждение своего долга. Пример: 1 января 2010 года я не оплатила вовремя кредитный платеж за декабрь 2009 года. Значит, со 02.01.2010 начисляется пеня. Начисляться она будет именно до того момента, пока я не уплачу смму долга - именно за декабрь 2009 года. Затем я допускаю просрочку по уплате кредитного платежа за январь 2010 года. С февраля начисляется пеня. В итоге, срок иск. давности истечет сначала для пени, начисленной из-за неуплаты за декабрь. Истечет она 02.01.2011. Но срок исковой давности для пени, начисленой из-за неуплаты за январь, еще будет длится целый месяц. Поэтому можно будет расчитывать на отказ судом во взыскании "первой" пени, а "вторую" взыщут. Теперь по телу кредита и процентам. Здесь не все однозначно. Тело кредита необходимо погашать равномерными частями на протяжении всего периода кредитования. Каждый месяц в определенную дату возникает обязанность уплатить какую-то часть тела кредита. Но если не наступает оплата добровольно, то ее можно взыскать через суд. Тут, казалось бы, должна применяться ч. 1 ст. 261 ГКУ, что когда лицо узнало о просрочке, тогда и начало течение исковой давности. Но здесь применяется ч. 5 ст. 261 ГКУ. - т.к. определен сроу выполнения обязательства - а это та дата, до которой кредит должен быть полностью возвращен. Вот только после истечения той далекой аты начнет течь СИД. А по процентам, считаю, что как раз должна применяться ч. 1 ст. 261 ГКУ. Но с оговоркой. Смотря что написано в договоре. Если написано, что заемщик обязан вернуть в не позже 25 марта 2026 года Кредит и ПРОЦЕНТЫ, то смотрим ч. 5 ст. 261. А если речь идет лишь о Кредите, а обязанность уплачивать проценты за кредит установлена определенными календарными датами, а граничный срок их уплаты не установлен, то СИД исчисляется с момента просрочки в течение 3 лет. При этом опять же истекает СИД для каждого месячного платежа дифференцировано (как по пене). Если не права, прошу к дисскуссии.

Вопрос ко всем, и Вам персонально. Аудиозапись... У мен я в деле совершенно нет записей судебных заседаний. У судьи вечно Камертон не работал. Хочу на следующее явиться с диктофоном. Чтобы я имела право в последующем использовать это в высших инстанциях, как необходимо оформить в процессе моего диктофончика? Испросить разрешения у судьи и стороны и попросить, чтобы это занесли в протокол судебного заседания?

В статье 16 (последний абзац части второй) ГКУ указано, что суд может защитить гражданское право или интерес иным способом, установленным договором ИЛИ ЗАКОНОМ. Отсуюда ссылка на ст. нужного нам закона! А если суд совсем уже будет упираться, так можно прицепиться к узко-буквальному толкованию термина "гражданский" и утверждать, что эта статья не может применяться к хозяйственным правоотношениям, т.к. предусматривает исключительно защиту ГРАЖДАНСКИХ, а не ХОЗЯЙСТВЕННЫХ прав и интересов. Какие мысли по этому поводу? Вот-вот-вот! Нашла! Читаем статью 20 ХОЗЯЙСТВЕННОГО КОДЕКСА УКР.!!!!!! 2. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. 3. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами. Т.е. список далеко не исчерпывающий. А содержит прямую отсылку к иным законам!

А заемщик может похвалиться тем, что свое обязательство вернуть ТЕЛО КРЕДИТА он выполнил в момент расторжения договора? Вряд ли! Иначе, мы его б на форуме не встретили ;-) Коль расторгли договор кредита - верните полученное. Не возвращаете - уплатитет пеню согласно договора и %%% за неправомерное использование средств (ст. 536 ГКУ) + 3% годовых (ст. 625 ГКУ) + инфляция (если кредит гривневый) (ст. 625 ГКУ). Замечу, что после расторжения прекращается обязательство по уплате процентов за кредит (договорных %%, так сказать), но прощение долга по телу кредита не было. В случае не выполнения требования вернуть тело кредита - начисляются уже "законные" %%%%

А, может, это процесс по взысканию средств? И банк сам проговорился, что направлял именно с таким содержанием письмо? Может, даже реестр отправленной корреспонденции показал судье?

А давайте подискутируем: да, с прекращением договора прекращаются и обязательства по уплате процентов за пользование кредитом. Но, согласно ч. 4 ст. 631 ГКУ ответственность за нарушение договора продолжается (неустойка).А еще ст. 625 ГКУ сюда пременима, ну и 1212 ГКУ, скорее всего. Как думаете?

я на практике только планирую опробировать эту возможность, еще она у меня испытания практикой не прошла.Но, а почему нет? разве в законе есть запрет? Наоборот - Згідно з ч.1 ст. 304 Цивільного процесуального кодексу України справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими цією главою. А відповідно до пункту 4) ч. 1 ст. 201 Цивільного процесуального кодексу України неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства.