ремикс

Точно, сидит он в Верховном суде в отдельном кабинете, где то на высалках и ни с кем не общается в том ВС, ибо некогда ему - бред пишет очередной.

как вам такое..... и снова Луспеник Постанова Іменем України 11 липня 2018 року м. Київ справа № 356/1261/16-ц провадження № 61-30244 св 18 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Луспеника Д. Д., суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Черняк Ю. В., учасники справи: позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»; представник позивача - АндрійченкоВіталій Миколайович; відповідач - ОСОБА_4; представник відповідача- ОСОБА_5; розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Київської області від 12 липня 2017 року у складі колегії суддів: Суханової Є. М., Данілова О. М., Мережко М. В., В С Т А Н О В И В : Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. У травні 2016 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення суми кредитної заборгованості. Позовна заява мотивована тим, що 13 серпня 2012 року відповідно до Умов та правил надання банківських послуг ОСОБА_4, підписавши анкету- заяву, отримав у банку кредит у розмірі 2 тис. грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, за умовами якої передбачено сплату 30 % річних за користування кредитом на суму залишку заборгованості. У зв'язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору станом на 31 березня 2016 року виникла заборгованість у розмірі 16 332 грн 54 коп., з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 1 931 грн 26 коп., заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі 10 547 грн 35 коп.; заборгованість за комісією у розмірі 2 600 грн; штраф (фіксована частина) у розмірі 500 грн, штраф (процентна складова) у розмірі 753 грн 53 коп. Ураховуючи викладене позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 16 332 грн 54 коп., а також понесені судові витрати. Рішенням Березанського міського суду Київської області від 30 березня 2017 року у складі судді Голік Г. К. у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що Умови і правила надання банківських послуг не містять підпису позичальника, тому їх не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору. При цьому матеріали справи не містять даних про те, що банком був відкритий картковий рахунок за конкретним договором та те, що відповідачу видана на підставі саме цього договору картка, також відсутні докази отримання відповідачем платіжної карти та здійснення ним операцій за договором. Рішенням апеляційного суду Київської області від 12 липня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено, рішення Березанського міського суду Київської області від 30 березня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення. Позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» суму заборгованості за кредитним договором від 13 серпня 2012 року № б/н у розмірі 16 332 грн 26 коп., з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 1 931 грн 26 коп., заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі 10 547 грн 35 коп.; заборгованість за комісією у розмірі 2 600 грн; штраф (фіксована частина) у розмірі 500 грн, штраф (процентна складова) у розмірі 753 грн 53 коп. Вирішено питання розподілу судових витрат. Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. ОСОБА_4 свої зобов'язання за кредитним договором не виконав, що є підставою для стягнення з нього заборгованості за кредитним договором від 13 серпня 2012 року відповідно до наданого банком розрахунку, який відповідає вимогам закону. При цьому зазначив, що ОСОБА_4 підписав заяву про те, що згоден з Умовами і правилами надання банківських послуг, які є складовою частиною кредитного договору. У липні 2017 року ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просив рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й залишити в силі рішення суду першої інстанції. Касаційна скарга мотивована тим, що він не отримував повідомлення від банку про наявність заборгованості, платіжну картку не отримував і нею не користувався. Надані банком Умови і правила надання банківських послуг не містять його підпису про ознайомлення з ними, його фото, надане позивачем, не підтверджує того, що він отримав саме ту картку, на яку посилається позивач, так як банк він відвідував неодноразово і отримував різні платіжні картки. Також анкета-заява від 13 серпня 2012 року не містить даних щодо розміру кредитного ліміту, строку дії картки, відсотків за користування грошима тощо. Відзив на касаційну скаргу не надійшов. Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. У травні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає. Судом установлено, що 13 серпня 2012 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 було укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання анкети-заяви, в якій зазначено, що ОСОБА_4 ознайомився з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами банку, які разом з заявою складають між сторонами договір про надання банківських послуг, відповідно до умов якого встановлено кредитний ліміт на платіжну картку у розмірі 2 тис. грн.. зі сплатою 30 % річних за користування кредитом на суму залишку заборгованості. ОСОБА_4 взяті на себе зобов'язання не виконував, на вимоги банку не реагував, унаслідок чого станом на 31 березня 2016 року виникла заборгованість, яка за розрахунком банку становила 16 332 грн 54 коп., з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 1 931 грн 26 коп., заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі 10 547 грн 35 коп.; заборгованість за комісією у розмірі 2 600 грн; штраф (фіксована частина) у розмірі 500 грн, штраф (процентна складова) у розмірі 753 грн 53 коп. У частині першій статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України). У частині першій статті 1056-1 ЦК України передбачено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (стаття 638 ЦК України). Вирішуючи спір, апеляційний суд виходив із того, що між сторонами досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договору шляхом підписання анкети-заяви, згідно з якою ОСОБА_4 ознайомився з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами банку (а. с. 5 т. 1). Обґрунтовуючи доводи заперечень на апеляційну скаргу, ОСОБА_4 посилався на те, що до позовної заяви позивачем було додано Умови та правила надання банківських послуг, які не містять його підпису, тому не можна вважати, що саме ці Умови та правила надання банківських послуг діяли на час підписання ним анкети-заяви, що ними було узгоджено відсоткову ставку за кредитом, неустойку, комісію тощо. У справі, яка переглядається, суди встановили, що між сторонами укладено кредитний договір шляхом підписання заяви позичальника, в якій вказано, що вона разом з Умовами і тарифами складає між сторонами договір про надання банківських послуг. Натомість зазначені Умови не містять підпису відповідача. При цьому апеляційний суд не встановив наявності належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ті Умови, які банк надав суду, є складовою частиною укладеного між сторонами договору про надання банківських послуг і що саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи заяву, чи передбачені цими Умовами штрафні санкції, нараховані позивачем. Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 22 березня 2016 року № 6-2320цс16. Таким чином, апеляційний суд у порушення наведених вище норм права та вимог статей 212-214, 303, 316 ЦПК України 2004 року не встановив, чи саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами договору про надання банківських послуг, не врахував доводів відповідача про те, що анкета-заява від 13 серпня 2012 року не містить даних щодо розміру кредитного ліміту, строку дії картки, розміру та підстав нарахування процентів, комісії, штрафу та пені, а надані позивачем Умови та правила надання послуг не містять його підпису і позивачем не доведено, що саме ці Умови діяли на час підписання ним анкети-заяви; крім того, анкета-заява була підписана в одному примірнику і відповідач іншого примірника анкети-заяви не мав. При новому розгляді справи суду слід звернути увагу на правову позицію Верховного Суду України, висловлену у постанові від 16 листопада 2016 року № 6-1746цс16 про те, що банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь, та правову позицію Верховного Суду України, висловлену у постанові від 21 жовтня 2015 року № 6-2003цс15 про застосування статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення (штрафу і пені). За таких обставин рішення апеляційного суду не може вважатись законним й обґрунтованим, тому відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України воно підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Згідно з пунктами 1 та 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду П О С Т А Н О В И В : Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Київської області від 12 липня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: О. В. Білоконь Б. І. Гулько Є. В. Синельников Ю. В. Черняк Справа № 356/1261/16-ц Головуючий у І інстанції Голік Г. К.Провадження № 22-ц/780/3649/18 Доповідач у 2 інстанції Березовенко Р. В.Категорія 26 25.09.2018 ПОСТАНОВА Іменем України 25 вересня 2018 року м. Київ Апеляційний суд Київської області в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді -Березовенко Р.В., суддів:Лівінського С.В., Матвієнко Ю.О.,з участю секретаряНемудрої Ю.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» на рішення Березанського міського суду Київської області від 30 березня 2017 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості, - В С Т А Н О В И В: В травні 2016 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернулось до суду з вказаним позовом, посилаючись при цьому на те, що відповідно до укладеного договору №б/н від 13.08.2012 року ОСОБА_5 отримав кредит у розмірі 2000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою»,затверджених наказом №СП-2010-256 від 06.03.2010 року та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, складає між ним та Банком Договір, що підтверджується підписом у заяві. При укладенні договору сторони керувалися ч.1 ст.634 ЦК України. Згідно цієї статті ЦК договором приєднання є договір, умовами якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Банк нараховує відсотки за користування кредитом в розмірі, встановленому «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, з розрахунку 360 календарних днів на рік, що підтверджується п.2.1.1.12.6 «Правил користування платіжною карткою». ПАТ КБ «Приватбанк» свої зобов'язання за договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором. Відповідач не надав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору. Станом на 31.03.2016 року відповідач має заборгованість 16332,54 гривні, яка складається з наступного: 1931,26грн. - заборгованість за кредитом; 10547,35грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 2600,00 грн. - заборгованість за комісією; 500,00 грн. - штраф (фіксована частина); 753,53 грн. -штраф (процентна складова), яку банк просив стягнути з відповідача та судові витрати у розмірі 1378.00 грн. Рішенням Березанського міського суду Київської області від 30 березня 2017 року в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» відмовлено. Не погодившись із вказаним судовим рішенням позивач Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» подав апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. При цьому зазначає, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг складає між ним і Банком Договір, про що свідчить підпис Відповідача у заяві. Укладення кредитного договору у даному випадку здійснюється за принципом укладання банком і клієнтом договору приєднання (ст.634 Цивільного кодексу України). Підписанням заяви позичальник приєднується до запропонованих банком Умов та правил надання банківських послуг, шо разом становить кредитний договір. Тобто, з моменту підписання фізичною особою заяви, між Кредитором і Позичальником було укладено кредитний договір в порядку ч.1 ст.634 ЦК України шляхом приєднання Позичальника до запропонованого Кредитором договору (умов кредитування). Таким чином, між позичальником і Кредитором був укладений договір в письмовій формі. Укладання кредитного договору таким чином не суперечить вимогам законодавства України. Посилання суду на правову позицію Верховного Суду України у справах №6- 16цс15, № 6-698цс15, № 6-757цс15 тощо, як на підставу не вважати Умови та правила надання банківських послуг частиною кредитного договору, у даному випадку є безпідставним. Зокрема, зазначені справи стосувались незгоди відповідача з окремим пунктом Умов надання споживчого кредиту фізичним особам "Розстрочка" (стандарт), яким був встановлений збільшений строк позовної давності. Підставою розгляду зазначених справ стало неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми матеріального права, а саме частини першої статті 259 ЦК України, якою передбачено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін, договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Отже, справи, на які посилався суд у своєму рішенні, стосувались договірного підвищення строку позовної давності, а не укладання договору шляхом приєднання Позичальника до Умов та правил надання банківських послуг. У даній справі питання щодо строку позовної давності не вирішувалось, отже предмет спору у зазначених судом справах та у даній справі не є тотожним, тому суд безпідставно застосував вказані правові позиції Верховного Суду України, які взагалі не стосуються справ щодо стягнення заборгованості за кредитними договорами з використанням кредитних карт. Відповідач не заперечував факт підписання заяви позичальника та отримання картки, отже фактично підтвердив наявність між сторонами кредитних правовідносин на запропонованих Банком Умовах. Крім цього, з наданого до суду розрахунку заборгованості вбачається активне користування відповідачем кредитною карткою, що включало у себе як зняття кредитних коштів, так і поповнення картки. Таким чином, вважає, що відповідач своїми діями підтвердив наявність між сторонами кредитних правовідносин. Зазначають, що до матеріалів справи додано належні та допустимі докази на підтвердження факту та розміру заборгованості за кредитним договором, серед яких - детальний розрахунок заборгованості по кредиту із зазначенням розміру відсоткової ставки, ставки пені, сум нарахувань за кожний окремий проміжок часу, у тому числі - окремо по відсотках, пені, тілу кредиту; суму нарахувань по кожному з видів зобов'язань, у тому числі - накопичувальним порядком. Із зазначеного розрахунку заборгованості, вбачається розмір встановленого відповідачу кредитного ліміту по договору. Відповідачем такий розрахунок жодним чином не спростовано, не наведено контррозрахунку, який би підтверджував факт повного або часткового погашення заборгованості за Договором, не надано доказів повної та своєчасної сплати заборгованості перед Банком та відсутності заборгованості за договором або її наявності у розмірі, що відрізняється від запропонованої Банком. В ухвалі про відкриття апеляційного провадження було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу, однак відзив не подавався. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного. Згідно ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом першої інстанції встановлено, що 13.08.2012 року ОСОБА_5 заповнив бланк Анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг, де повідомив про своє місце проживання, паспортні дані, контактний телефон, та банком було зазначено види банківських послуг. У вказаній анкеті не зазначені дата на номер затвердження таких Правил та Умов у Приват Банку, відсутній вибір відповідача щодо отримання бажаного кредитного ліміту (а.с. 5). В місцевому суді також встановлено, що позивач в обґрунтування заявлених позовних вимог, не надав суду доказів щодо відкриття карткового рахунку на ім'я відповідача, договору про відкриття кредитної лінії, правила користування кредитною карткою з якою ознайомлено відповідача, доказів про отримання кредитної картки, доказів про ознайомлення відповідача саме з цим текстом Умов кредитування та Умов і Правил надання банківських послуг затвердження наказом №СП-2010-256 від 06.03.2010 року, оскільки в анкеті-заяві відповідача не йдеться саме про ці правила та умови та отримання картки саме зазначеного банком виду. На підтвердження боргу позивачем надано розрахунок заборгованості за договором №б/н від 13.08.2012 року, станом на 31 березня 2016 року (а.с.4). Позивач зазначає, що підстави для здійснення таких нарахувань передбачені "Умовами і Правилами надання банківських послуг, "Правилами користування платіжною карткою" та "Тарифами Банку", які викладені на сайті банку, вимоги яких відповідач зобов'язався виконувати та до яких він приєднався при підписанні Анкети-заяви. Відмовляючи в задоволенні позову на підставі ст. ст. 11, 203, 205, 207, 208, 509, 627-629 ,634, 638, 1054, 1055 ЦК України, місцевий суд вважав, що позов не доведений і задоволенню не підлягає, з чим погоджується колегія суддів, оскільки в обґрунтування позовних вимог правочин на оформлення та відкриття кредитної картки суду не надано, доказів про відкриття карткового рахунку на ім'я відповідача та номер карткового рахунку, доказів про отримання кредитної картки відповідачем саме за спірним кредитним договором. Крім того, позивачем не надано доказів про ознайомлення з Правилами надання банківських послуг, затверджених наказом №СП-2010-256 від 06.03.2010 року, відповідно не може бути належним і допустимим доказом у справі розрахунок заборгованості за кредитним договором від 13 серпня 2012 року, складений банком станом на 31 бюерезня 2016 року, так як він не може підтверджувати отримання кредиту відповідачем та існування боргу, оскільки банком не доведено факту погодження між сторонами при укладенні договору підстав та умов нарахування відсотків, сплати комісії та пені. Тому відсутні правові підстави для нарахування та стягнення з відповідача на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" вказаних нарахувань. Таких висновків колегія суддів дійшла, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно із ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно із ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами. Уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства та скріплюються печаткою. Відповідно до ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочин між фізичною та юридичною особою, крім правочинів передбачених ч.1 ст. 206 ЦК України. Згідно із ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Виходячи з правового аналізу вказаних норм, представлені банківською установою умови, правила та тарифи надання кредиту не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору. Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у справах № 6-16цс15, № 6-698цс15, № 6-757цс15. Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України в постанові від 22 березня 2017 року у справі № 6-2320цс16 посилання на внутрішні документи банка (правила, положення і т. д.), які не були підписані позичальником як додаток до договору і які містять умови надання, користування банківським кредитом, не мають юридичного значення та юридичних наслідків. Такі документи не є частиною договору і не можуть бути використані судами про визнання умов кредитного договору, зокрема порядку його повернення, оскільки не можливо ідентифікувати, чи саме з цими умовами та правилами погоджувався позичальник, при отриманні банківської карти. З матеріалів справи вбачається, що 13 серпня 2012 ОСОБА_5, виявив бажання приєднатися до Умов та правилам надання банківських послуг у Приватбанку, про, що відповідно заповнив бланк Анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг, де повідомив про своє місце проживання, паспортні дані, контактний телефон. При цьому, будь-яких інших конкретних видів послуг, а саме, щодо отримання бажаного розміру кредитного ліміту ОСОБА_5 визначено не було. Банком, також, не було зазначено види банківських послуг, які він визначив надавати клієнту. Крім того, у вказаній анкеті не зазначені дата на номер затвердження Правил та Умов у Приват Банку, з якими саме ознайомлювався відповідач. В матеріалах справи відсутні будь-які докази з приводу того, що дана анкета-заява була погоджена банком, відповідачу було надано будь-які банківські послуги, видано відповідну кредитну картку та нараховано кредитний ліміт. За викладених обставин колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про те, що позивачем не надано належних доказів, які містять інформацію щодо предмету доказування, оскільки на підставі доданих до позовної заяви додатків неможливо встановити факт отримання відповідачем кредитних коштів, їх дійсну суму, повернутого боргу відповідачем та залишок боргу на час розгляду справи, виконання позивачем умов договору про надання кредитного ліміту відповідачу, а також про неналежність та недопустимість як доказу представленої банком комп'ютерної роздруківки фотознімку відповідача з пластиковою карткою, оскільки вона не завірена належним чином і не містить інформація щодо номеру пластикової картки, та на підставі якого саме договору вона видавалась (а.с. 167) є цілком обґрунтованими. Отже, переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обгрунтоване рішення про відмову у задоволенні позову, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, яке слід залишити без змін. Що ж стосується доводів апеляційної скарги про те, що відповідачем розрахунок заборгованості не спростований і належні докази не укладення договору ним не подавалися, то вони колегією суддів розцінюються критично, оскільки відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Аналіз наведених норм права, на думку колегії суддів свідчить про те, що неподання (відсутність) належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову, а не лише у разі наявності заперечень з боку відповідача. Обов’язок по доведенню обставин, які позивач зазначає як підставу своїх вимог покладається виключно на позивача. А відсутність заперечень з боку відповідача не є обов’язковою підставою для задоволення необґрунтованого та безпідставного позову. За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає фактичним обставинам справи, ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Керуючись ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» залишити без задоволення. Рішення Березанського міського суду Київської області від 30 березня 2017 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: Р.В. Березовенко Судді: С.В. Лівінський Ю.О. Матвієнко

прогнозы неутешительные там же Луспеник

по этому делу уже окончательное

Чувак явно на проценте от прихвата сидит, так как другим этот бред не возможно оправдать. у людей интернета нет что бы увидеть эти умовы та правила. и как доказать что они вообще были на сайте в момент подписания заявы-анкеты. никогда, никогда таких доказательств приват в суд не представлял. а если таких доказательств нет, нет интернета, то как можно вообще рассуждать о приеднени к этим условиям и правилам. как говорил один из моих клиентов "справедливость есть только за неё надо платить"

ну как вам этот бред по руководством Головуючого Д. Д. Луспеник

Постанова Іменем України 7 березня 2018 року м. Київ справа № 755/18246/15-ц провадження № 61-3320 св 18 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Луспеника Д. Д., суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В., учасники справи: позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», представник позивача - ОСОБА_4, відповідач - ОСОБА_5, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Дніпровського районного суду м. Києва у складі судді Катющенко В. П. від 5 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва у складі суддів: Крижанівської Г. В., Чобіток А. О., Немировської О. В., від 13 вересня 2016 року, В С Т А Н О В И В : Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. У вересні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовна заява мотивована тим, що 16 червня 2012 року між банком та ОСОБА_5 був укладений кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав грошові кошти у розмірі 2 007 грн 45 коп. зі сплатою 0, 12 % річних з кінцевим строком повернення 15 грудня 2013 року. Оскільки позичальник зобов'язання за цим договором не виконав, у нього станом на 26 серпня 2015 року утворилась заборгованість у розмірі 4 793 грн 39 коп., яку банк просив стягнути з відповідача. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 5 квітня 2016 року у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що банком не на надано доказів отримання позичальником саме тих Умов та правил і Тарифів, що були додані до позовної заяви, а також позивачем не надано графіку платежів, який у заяві зазначено невід'ємним додатком. Також банком не доведено перерахування кредитних коштів на рахунок ТОВ «Дієса», у якому відповідачем було придбано товар за кредитні кошти. Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 13 вересня 2016 року апеляційна скарга ПАТ КБ «ПриватБанк» залишена без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишено без змін. Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що матеріали справи не містять доказів, які б підтвердили факт укладення кредитно-заставного договору. У касаційній скарзі, поданій у серпні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати судові рішення із направленням справи в на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач, підписавши заяву, виразив свою волю на видачу кредитних коштів, які за умовами договору були перераховані ТОВ «Дієса», у якого позичальником було придбано товар, зазначений у цій заяві. За змістом заяви підписання Умов та правил не вимагалося та законодавством, зокрема статтею 634 ЦК України, не передбачена вимога про підписання сторонами стандартних форм, до яких приєднується позичальник. Крім того, заява позичальника засвідчує факт отримання відповідачем товару у повному обсязі. Графік погашення кредиту, розмір платежу, термін і кінцевий строк його повернення сторони визначили безпосередньо у заяві позичальника. Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. 19 січня 2018 року справа передана до Верховного Суду. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Із матеріалів справи вбачається, що 16 червня 2012 року між банком та ОСОБА_5 був укладений договір шляхом підписання заяви позичальника, в якій вказано, що заява разом із Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам та тарифами складає кредитно-заставний договір. На підставі зазначеного договору відповідач отримав кредит у розмірі 2 007 грн 45 коп. зі сплатою 0, 12% річних з кінцевим строком повернення 15 грудня 2013 року для придбання телефону у ТОВ «Дієса», шляхом перерахування коштів на поточний рахунок продавця. Відповідно до вимог статей 526, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк. Згідно з частиною першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти За нормами частин першої, другої статті207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). ОСОБА_5, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, приєднався до договору приєднання та погодився з його умовами. При цьому Умови та Правила надання банківських послуг є складовою частиною кредитного договору, при яких підпис під ними не потрібен, якщо саме ці Умови та Правила були чинними під час укладення договору. Проте суд апеляційної інстанції у порушення статей 212-214, 316 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи) вказавши, що банком не доведено, що саме ці Умови та Правила надання банківських послуг, які були приєднані до позовної заяви, розумів відповідач, не встановив, які ж все таки Умови були чинними на момент укладення правочину, а також те, чи не змінювались вони в подальшому. При цьому, якщо Умови та Правила надання банківських послуг змінювались, то апеляційний суд не вказав, які норми матеріального права в цьому разі перешкоджають стягнути кредит, отриманий позичальником, та ті суми, які були обчислені на час надання кредиту згідно з Умовами та Правилами надання банківських послуг. Стаття 633 ЦК Українипередбачає, що договори, які укладаються банком з фізичними особами є публічними. Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до частини першої статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Згідно зі статтею638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Проте апеляційний суд не врахував, що відповідач укладення, чи не укладення кредитного договору не оспорював, а з розрахунку кредитної заборгованості та виписки по рахунку вбачається, що позичальник частково сплачував заборгованість, користувався кредитними коштами, тобто погоджувався з Умовами та Правилами надання банківських послуг та тарифами. Отже, у порушення вимог статей 212-214, 316 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи) апеляційний суд зазначені вище положення закону та обставини справи уваги не звернув, не встановив, які правовідносини сторін випливають з установлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, не перевірив доводів позивача й не надав належної правової оцінки поданим ним доказам та дійшовши передчасного висновку про відмову в задоволенні позову, який ґрунтується на припущеннях, що заборонено в силу частини четвертої статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи). Ураховуючи викладене, оскаржувана ухвала апеляційного суду не може вважатись законною й підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий апеляційний розгляд з підстав, встановлених статтею 411 ЦПК України. Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду П О С Т А Н О В И В : Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Ухвалу апеляційного суду м. Києва від 13 вересня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: О. В. Білоконь Є. В. Синельников С. Ф. Хопта Ю. В. Черняк АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 03110, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а факс: 284-15-77, e-mail: [email protected] Апеляційне провадження Головуючий в 1 інстанції - Катющенко В.П. №22-ц/796/3865/2018 Доповідач - Українець Л.Д. Справа №755/18246/15-ц П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 06 червня 2018 року Апеляційний суд міста Києва в складі: судді-доповідача УкраїнецьЛ.Д. суддів Шебуєвої В.А., ЯщукТ.І., за участю секретаря Федорчук Я.С. розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 05 квітня 2016 року в справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,- В С Т А Н О В И В У вересні 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором. У мотивування вимог посилалося на те, що 16 червня 2012 року між банком та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № K2S4R103651221 за умовами якого позичальник отримав грошові кошти у розмірі 2 007 грн 45 коп. зі сплатою 0,12 % річних з кінцевим строком повернення 15 грудня 2013 року. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами надання кредиту фізичним особам «Розстрочка» складає між ним і банком договір, про що свідчить підпис відповідача у заяві. Позичальник зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав, у результаті чого станом на 26.08.2015 рокуутворилась заборгованість в розмірі 4793,39 грн., яка складається з: 1 656,24 грн.- заборгованість за кредитом, 1,05 грн. - заборгованість по процентах за користування кредитом, 120,45 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом, 2 311,20 грн.- пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, а також штрафи в сумі 500,00 грн. - фіксована частина, 204,45 грн. - процентна складова. Враховуючи наведене, просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість в розмірі 4793,39 грн. та судові витрати. Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 05 квітня 2016 року в задоволенні позову відмовлено. Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 13 вересня 2016 року апеляційна скарга ПАТ КБ «ПриватБанк» залишена без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 07 березня 2018 рокукасаційну скаргу ПАТ КБ«ПриватБанк» задоволеночастково.Ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 13 вересня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. При новому розгляді встановлено, що ПАТ КБ «Приватбанк» не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Зазначило, що всупереч твердженням суду про відсутність підпису позичальника в Умовах та Правилах надання банківських послуг, їх підписання кредитним договором не передбачено. Натомість підписуючи заяву позичальника, відповідач вказав, що він ознайомлений та згоден з Умовами та Правилами надання банківських послуг. Цей факт був встановлений в судовому засіданні та не спростований відповідачем. Указом Президента України № 452/2017 від 29.12.2017 «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» ліквідовано апеляційний суд міста Києва та утворено Київський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Київську область і місто Київ, з місцезнаходженням у місті Києві. У відповідності до ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду. Відповідно до п. 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом. Пунктом 8 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (в редакції, яка діє з 15.12.2017) передбачено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується. У зв'язку з цим справа підлягає розгляду Апеляційним судом міста Києва. ОСОБА_3 в судові засідання, призначені на 18 квітня, 16 травня та 6 червня 2018 року не з&q?нн;явився. Направлені йому за місцем реєстрації повідомлення про час та місце розгляду справи повернулися з відмітками поштового відділення про повернення за закінчення встановленого терміну зберігання. Про розгляд справи 06 червня 2018 року о 14 годині 30 хв суд помістив оголошення про виклик ОСОБА_3 на офіційному веб-порталі Судової влади України 17.05.2018 року. Отже суд прийняв усі міри для повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи. У межах строків, передбачених для розгляду справи, відкладав її розгляд з підстав неповідомлення відповідача про час та місце розгляду справи і тричі направляв ОСОБА_3 повідомлення про час та місце розгляду справи за його відомим місцем проживання. За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи за відсутності відповідача, враховуючи, що справа перебуває в провадженні суду з вересня 2015 року. Заслухавши доповідь судді, представника банку Передереєва В.Г., дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню. Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що банком не на надано доказів отримання позичальником саме тих Умов та правил і Тарифів, що були додані до позовної заяви, а також позивачем не надано графіку платежів, який у заяві зазначено невід'ємним додатком. Також банком не доведено перерахування кредитних коштів на рахунок ТОВ «Дієса», у якому відповідачем було придбано товар за кредитні кошти. Проте з таким висновком суду погодитися не можливо з огляду на наступне. Судом встановлено, що 16 червня 2012 року між банком та ОСОБА_3 укладено кредитний договір шляхом підписання заяви позичальника, в якій вказано, що заява разом із Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам та тарифами складає кредитно-заставний договір. На підставі зазначеного договору відповідач отримав кредит у розмірі 2 007 грн 45 коп. зі сплатою 0,12% річних з кінцевим строком повернення 15 грудня 2013 року для придбання телефону у ТОВ «Дієса», шляхом перерахування коштів на поточний рахунок продавця. (а.с.5-15) Згідно з частиною першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти За нормами частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Стаття 633 ЦК України передбачає, що договори, які укладаються банком з фізичними особами є публічними. Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом. Відповідно частини першої статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Згідно статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. ОСОБА_3, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, приєднався до договору приєднання та погодився з його умовами. При цьому Умови та Правила надання банківських послуг є складовою частиною кредитного договору, при яких підпис під ними не потрібен, якщо саме ці Умови та Правила були чинними під час укладення договору. Проте суд першої інстанціїне врахував, що відповідач укладення, чи не укладення кредитного договору не оспорював, а з розрахунку кредитної заборгованості та виписки по рахунку вбачається, що позичальник частково сплачував заборгованість, користувався кредитними коштами, тобто погоджувався з Умовами та Правилами надання банківських послуг та тарифами. Крім того, відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції пославшись на правову позицію, висловлену в постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року № 6-16цс15, не врахував, що вона не стосується даних правовідносин, оскільки в цій справі йдеться про зміну Умов надання споживчого кредиту фізичним особам щодо збільшення позовної давності, де положення ч. 1 ст. 259 ЦК України вимагає письмової згоди, а в даній справі - про публічну пропозицію ПАТ КБ «ПриватБанк» на укладення кредитного договору, з умовами якого відповідач ознайомився, підписавши анкету - заяву. У пункті 15 Заяви позичальник погодився на те, що заява разом із Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам та тарифами складає кредитно-заставний договір Відповідачем не надано спростовання факту отримання Умов надання споживчого кредиту фізичним особам в редакції, яка долучена до позовної заяви, шляхом надання цих Умов у відмінній редакції, тому суд апеляційної інстанції приходить до висновку про укладення між банком та ОСОБА_3 кредитного договору. Крім того, факт отримання платіжної картки, грошових коштів не оспорюється, як і не спростовується факт користування отриманими в кредит коштами. Також в постанові Верховного Суду від 07 березня 2018 року, якою направлено справу на новий розгляд суду апеляційної інстанції, зауважено, що відповідач укладення, чи не укладення кредитного договору не оспорював, а з розрахунку кредитної заборгованості та виписки по рахунку вбачається, що позичальник частково сплачував заборгованість, користувався кредитними коштами, тобто погоджувався з Умовами та Правилами надання банківських послуг та тарифами. У силу ч.1 ст.417 ЦПК України, вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи. За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про безпідставність рішення суду про відмову в задоволенні позову, тому рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення. Згідно зі ст. ст.526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_3 своїх зобов'язань за кредитним договором, утворилася заборгованість, яка станом на 26.08.2015 року становить 4793,39 грн.та складається з: 1 656,24 грн.- заборгованість за кредитом, 1,05 грн. - заборгованість по процентах за користування кредитом, 120,45 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом, 2 311,20 грн.- пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, а також штрафи в сумі 500,00 грн. - фіксована частина, 204,45 грн. - процентна складова. (а.с.4) Відповідачем не надано власного розрахунку з обґрунтуванням його правильності та повноти, як того вимагає цивільно-процесуальне законодавство. У суду апеляційної інстанції відсутні підстави ставити цей розрахунок під сумнів, тому суд бере його за основу при вирішенні питання про розмір заборгованості, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Ураховуючи наведене позов ПАТ КБ «ПриватБанк»підлягає задоволенню в повному обсязі і з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» підлягає стягнунню заборгованість за кредитним договором в сумі 4793,39 грн., яка складається з: 1 656,24 грн.- заборгованість за кредитом, 1,05 грн. - заборгованість по процентах за користування кредитом, 120,45 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом, 2 311,20 грн.- пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, а також штрафи в сумі 500,00 грн. - фіксована частина, 204,45 грн. - процентна складова. Частинами 1, 13 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Ураховуючи задоволення позову та апеляційної скарги в повному обсязі, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подачу позову в сумі 1218 грн., за подачу апеляційної скарги в розмірі 1339,80 грн., та 1461,60 грн. судового збору за подачу касаційної скарги, а всього підлягає стягненню 4019,40 грн. судового збору. Керуючись статями 526, 530, 610, 612, 629 ЦК України,статями 141, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 05 квітня 2016 року скасувати. Позов Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити. Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 4793,39 грн. та 4019,40 грн. судового збору. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду. Повне судове рішення складено 07 червня 2018 року. Суддя-доповідач Л.Д. Українець Судді В.А. Шебуєва Т.І Ящук

Приват в своё обоснование в апелляции посылается на постановление ВС №755/18246/15-ц (61-3320св18) от 07.03.2018р.

если внимательно почитаете ухвалу про відкриття провадження то там вам предложено в течении 15 дней с момента получения ухвали надать відзив- это и будет ваша точка зрения. и сокращённо это не значит ещё без вызова к суду. читайте внимательно ухвалу.

Да у самого несколько десятков таких дел и некоторые уже в апелляшке. И тоже задумался останавливать производство или же не стоит.

Очень важно!!!!!! УХВАЛА 09 січня 2019 року м. Київ справа № 176/207/18 провадження № 61-45893св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Червинської М. Є., суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Курило В. П., учасники справи: позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», представники позивача: Литвиненко Олена Леонідівна, Савіхіна Анастасія Миколаївна, УстименкоВікторія Вікторівна, Чумак Сергій Олександрович, відповідач - ОСОБА_6, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на заочне рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 23 березня 2018 року в складі судді Волчек Н. Ю. та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 вересня 2018 рокув складі колегії суддів: Городничої В. С., Варенко О. П., Лаченкової О. В., В С Т А Н О В И В: У лютому 2018 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовна заява мотивована тим, що відповідно до укладеного договору від 17 серпня 2012 року ОСОБА_6 отримав кредит у розмірі 7 900,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Однак, відповідач взяті на себе кредитні зобов'язання належним чином не виконує, внаслідок чого станом на 30 вересня 2017 року у нього утворилась заборгованість у розмірі 117 000,00 грн, з яких: 12 176,51 грн - заборгованість за кредитом; 104 823,49 грн - відсотків за користування кредитом. З урахуванням викладеного, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути з ОСОБА_6 на користь позивача заборгованість за кредитним договором від 17 серпня 2012 року в розмірі 117 000,00 грн. Рішенням Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 23 березня 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 вересня 2018 року, в задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили із того, що позивачем не надано суду доказів оформлення та укладання між сторонами та відповідно отримання позичальником умов та правил надання банківських послуг, тарифів і пам`ятки клієнта, щоб в сукупності із заявою-анкетою свідчило б про укладений у належній формі договір між сторонами про надання банківських послуг. У жовтні 2018 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій, та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Касаційна скарга мотивована тим, що суди помилково посилались на неможливість вважати Умови та правила надання банківських послуг складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, оскільки вони не містять підпису відповідача і на нього не розповсюджуються, що призвело до неправильного вирішення спору. Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2018 року передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 754/13763/15-ц за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_8 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ПАТ КБ «ПриватБанк» на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 29 січня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 20 квітня 2016 року. Аналіз ухвали Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі № 754/13763/15-ц свідчить, що колегія суддів вирішила, що обставини цієї справи дають підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду згідно з частиною п'ятою статті 403 ЦПК України. Отже, вбачається, що оскаржуване судове рішення у цій справі та оскаржуване рішення, яке передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду, ухвалені у подібних правовідносинах. У пункті 10 частини першої статті 252 ЦПК встановлено, що у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (у іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду, суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі. Відповідно до пункту 14 частини першої статті 253 ЦПК Українипровадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пунктом 10 частини першої статті 252 цього Кодексу до закінчення перегляду в касаційному порядку. Оскільки справа № 754/13763/15-цпередана на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів вважає за необхідне зупинити касаційне провадження у справі № 176/207/18. Керуючись пунктом 10 частини першої статті 252, пунктом 14 частини першої статті 253, статтею 260 ЦПК, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, У Х В А Л И В: Зупинити касаційне провадження у справі № 176/207/18 за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на заочне рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 23 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 вересня 2018 рокудо закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 754/13763/15-ц. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Головуючий М. Є. Червинська Судді: Н. О. Антоненко В.І. Журавель В. М. Коротун В. П. Курило

Якщо когось цікавить, то при наявності такої ухвали всі аналогічні справи можно зупинити.

Очень важно !!!!!!! УХВАЛА 09 січня 2019 року м. Київ справа № 176/207/18 провадження № 61-45893св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Червинської М. Є., суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Курило В. П., учасники справи: позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», представники позивача: Литвиненко Олена Леонідівна, Савіхіна Анастасія Миколаївна, УстименкоВікторія Вікторівна, Чумак Сергій Олександрович, відповідач - ОСОБА_6, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на заочне рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 23 березня 2018 року в складі судді Волчек Н. Ю. та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 вересня 2018 рокув складі колегії суддів: Городничої В. С., Варенко О. П., Лаченкової О. В., В С Т А Н О В И В: У лютому 2018 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовна заява мотивована тим, що відповідно до укладеного договору від 17 серпня 2012 року ОСОБА_6 отримав кредит у розмірі 7 900,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Однак, відповідач взяті на себе кредитні зобов'язання належним чином не виконує, внаслідок чого станом на 30 вересня 2017 року у нього утворилась заборгованість у розмірі 117 000,00 грн, з яких: 12 176,51 грн - заборгованість за кредитом; 104 823,49 грн - відсотків за користування кредитом. З урахуванням викладеного, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути з ОСОБА_6 на користь позивача заборгованість за кредитним договором від 17 серпня 2012 року в розмірі 117 000,00 грн. Рішенням Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 23 березня 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 вересня 2018 року, в задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили із того, що позивачем не надано суду доказів оформлення та укладання між сторонами та відповідно отримання позичальником умов та правил надання банківських послуг, тарифів і пам`ятки клієнта, щоб в сукупності із заявою-анкетою свідчило б про укладений у належній формі договір між сторонами про надання банківських послуг. У жовтні 2018 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій, та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Касаційна скарга мотивована тим, що суди помилково посилались на неможливість вважати Умови та правила надання банківських послуг складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, оскільки вони не містять підпису відповідача і на нього не розповсюджуються, що призвело до неправильного вирішення спору. Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2018 року передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 754/13763/15-ц за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_8 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ПАТ КБ «ПриватБанк» на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 29 січня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 20 квітня 2016 року. Аналіз ухвали Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі № 754/13763/15-ц свідчить, що колегія суддів вирішила, що обставини цієї справи дають підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду згідно з частиною п'ятою статті 403 ЦПК України. Отже, вбачається, що оскаржуване судове рішення у цій справі та оскаржуване рішення, яке передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду, ухвалені у подібних правовідносинах. У пункті 10 частини першої статті 252 ЦПК встановлено, що у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (у іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду, суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі. Відповідно до пункту 14 частини першої статті 253 ЦПК Українипровадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пунктом 10 частини першої статті 252 цього Кодексу до закінчення перегляду в касаційному порядку. Оскільки справа № 754/13763/15-цпередана на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів вважає за необхідне зупинити касаційне провадження у справі № 176/207/18. Керуючись пунктом 10 частини першої статті 252, пунктом 14 частини першої статті 253, статтею 260 ЦПК, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, У Х В А Л И В: Зупинити касаційне провадження у справі № 176/207/18 за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на заочне рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 23 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 вересня 2018 рокудо закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 754/13763/15-ц. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Головуючий М. Є. Червинська Судді: Н. О. Антоненко В.І. Журавель В. М. Коротун В. П. Курило

И снова бред в интересах прихвата

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/872/18 Справа № 176/585/17 Суддя у 1-й інстанції - Волчек Н.Ю. Суддя у 2-й інстанції - Єлізаренко І. А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 грудня 2018 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого судді Єлізаренко І.А. суддів Красвітної Т.П., Свистунової О.В., за участю секретаря Черкас Є.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 18 грудня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" про захист прав споживачів та визнання окремого пункту кредитного договору недійсним,- В С Т А Н О В И Л А : У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ПАТ КБ "Приватбанк" про захист прав споживачів та визнання окремого пункту кредитного договору недійсним. В обґрунтування позовних вимог позивач ОСОБА_1 посилався на те, що 07 листопада 2006 року між ним та відповідачем був укладений кредитний договір №DNJ0GК00000092 для придбання окремої квартири за адресою АДРЕСА_1. Згідно вказаного договору банком було надано кредит у розмірі 9000 доларів США на строк до 08 листопада 2021 року під 1% на місяць. Вважає, що вимога банку викладена у п.1.1 кредитного договору стосовно сплати щомісячної винагороди у розмірі 0,2% від суми виданого кредиту не відповідає вимогам закону і підлягає визнанню її недійсною, так як є несправедливою та містить умови про зміни у витратах. Також вважає, що строк позовної давності ним пропущений не був, так як він дізнався про порушення своїх прав лише на початку 2017 року. На підставі викладеного просив суд визнати недійсними вимоги, викладені у п.1.1. кредитного договору №DNJ0GK00000092 від 07 листопада 2006 року стосовно сплати щомісячної винагороди у розмірі 0,2% від суми виданого кредиту, укладеного між ним та ПАТ КБ "Приватбанк". Рішенням Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 18 грудня 2017 року відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ КБ "Приватбанк" про захист прав споживача та визнання окремого пункту кредитного договору недійсним. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду від грудня 2017 року скасувати та ухвали ти нове рішення, про задоволення його позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково з наступних підстав. Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно ч.1 ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. З матеріалів справи вбачається, 07 листопада 2006 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк» було укладено кредитний договір №DNJ0GК00000092 (а.с.3). Відповідно до п.1.1. вказаного кредитного договору банк зобов'язався надати позичальнику кредитні кошти шляхом: надання готівкою через касу на строк з 07листопада 2006 року по 08 листопада 2021 року включно, у вигляді не поновлюваної кредитної лінії у розмірі 9000 доларів США на наступні цілі: купівля житла, а також у розмірі 1215 доларів США на сплату страхових платежів та згідно порядку, передбачених п.п.2.1.3., 2.2.7 даного договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,00% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом і винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, щомісяця в період сплати у розмірі 0,2% від суми виданого кредиту, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з п.3.11 даного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п.6.2 даного договору. При цьому сторони домовилися про порядок погашення заборгованості за цим договором, яка здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати Банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 126,98 доларів США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди, комісії. З кредитного договору вбачається, кредитний договір був підписаний позивачем 07 листопада 2006 року та виконувався позивачем протягом певного часу. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції посилався на те, що до заявлених позивачем вимог мають бути застосовані наслідки спливу позовної давності, заявлені банком, та оспорюваний пункт договору не містить у собі несправедливих умов, які б могли тягнути за собою визнання його недійсним, а тому вимоги є необгрунтованими, однак погодитися з такими висновками суду неможливо, оскільки суд дійшов них у порушення норм матеріального права, що відповідно до ст.376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення. Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначити умови такого договору. Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Цивільне законодавство базується на принципі обов'язкового виконання сторонами зобов'язань за договором. Так, положення ЦК України встановлюють, що кредитний договір є двостороннім, консенсуальним, відплатним та обов'язковим до виконання сторонами. Частиною 1 ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами кредитного договору є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, розмір, порядок нарахування та виплата процентів, відповідальність сторін. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" договір про надання фінансових послуг повинен містити розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків. За положеннями ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. 07 листопада 2006 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк» було укладено кредитний договір №DNJ0GК00000092 (а.с.3). Відповідно до п.1.1. вказаного кредитного договору банк зобов'язався надати позичальнику кредитні кошти шляхом: надання готівкою через касу на строк з 07листопада 2006 року по 08 листопада 2021 року включно, у вигляді не поновлюваної кредитної лінії у розмірі 9000 доларів США на наступні цілі: купівля житла, а також у розмірі 1215 доларів США на сплату страхових платежів та згідно порядку, передбачених п.п.2.1.3., 2.2.7 даного договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,00% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом і винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, щомісяця в період сплати у розмірі 0,2% від суми виданого кредиту, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з п.3.11 даного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п.6.2 даного договору. При цьому сторони домовилися про порядок погашення заборгованості за цим договором, яка здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати Банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 126,98 доларів США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди, комісії. З кредитного договору вбачається, кредитний договір був підписаний позивачем 07 листопада 2006 року та виконувався позивачем протягом тривалого часу. Слід зазначити, волевиявлення позивача під час укладання кредитного договору було вільним, свідомим та повністю відповідало його внутрішній волі та було направлено на реальне настання правових наслідків, що відповідає вимогам ст. 203 ЦК України. Доказів на підтвердження несправедливості умов договору суду не надано. Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду справи та є необґрунтованими, а тому в даному випадку не підлягають застосування строки позовної давності, заявлені банком, і у задоволенні позовних вимог позивача ОСОБА_1 слід відмовити у зв'язку з недоведеністю. За таких обставин, враховуючи вищевикладене апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 18 грудня 2017 року скасувати та ухвали нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у зв'язку з недоведеністю. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 18 грудня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" про захист прав споживачів та визнання окремого пункту кредитного договору недійсним - скасувати. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" про захист прав споживачів та визнання окремого пункту кредитного договору недійсним - відмовити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Судді

Как то не задалось с восстановлением срока исковой давности, у кого то есть идеи, буду при много благодарен

Постанова Іменем України 14 листопада 2018 року м. Київ справа № 176/1714/16-ц провадження № 61-20996св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Ступак О. В., Усика Г. І., учасники справи: позивач - ОСОБА_1, відповідач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 травня 2017 року у складі колегії суддів: Максюти Ж. І., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., ВСТАНОВИВ: У червні 2016 року ОСОБА_1звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») про захист прав споживача та визнання пунктів кредитного договору недійсними, посилаючись на те, що 13 травня 2008 року між нею та Закритим акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», було укладено кредитний договір № DNJ0GА0000000075, за умовами якого вона отримала кредит у розмірі 17 221 доларів США зі сплатою 15,0 % річних на строк до 13 травня 2018 року. Умови пункту 4.2 вказаного договору є несправедливими, оскільки вона вимушена сплачувати винагороду за резервування ресурсів у розмірі 4,08 % річних від суми зарезервованих коштів. Крім того, зазначений у пункті 6.4 договору штраф, який відповідно до вимог закону має обчислюватися у процентах від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, визначений у розмірі 250 грн + 5 % від суми позову. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила визнати недійсними вищевказані пункти кредитного договору. Рішенням Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 17 січня 2017 року, з врахуванням ухвали цього ж суду від 24 січня 2017 року про виправлення описки, позов задоволено частково. Визнано недійсним пункт 4.2 кредитного договору від 13 травня 2008 року № DNJ0GA0000000075, укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Рішення місцевого суду мотивоване тим, що положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення є несправедливими. Тому позовні вимоги в частині визнання недійсним пункту 4.2 кредитного договору, укладеного між сторонами, підлягають задоволенню. ОСОБА_1 не пропущено позовну давність, оскільки вона дізналася про порушення свого права в день звернення за юридичною допомогою, а не в день підписання спірного правочину. Законом передбачена свобода договору щодо встановлення розміру неустойки, предметом якої є грошова сума. Пункт 6.4 не містить у собі несправедливих умов, які могли б слугувати підставою для визнання його недійсним. Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 травня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 17 січня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що місцевим судом безпідставно не застосовано наслідки спливу позовної давності до заявлених ОСОБА_1 позовних вимог. Підписавши договір, позивач погодилася з його умовами та виконувала їх. Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» є спеціальним нормативним актом, який регулює відносини спеціальних суб'єктів - учасників ринку фінансових послуг, і не поширюється на всіх інших юридичних і фізичних осіб - суб'єктів договору позики. Визнання місцевим судом пункту кредитного договору, яким комісія визначена сталим процентним показником, на підставі вказаного закону та Закону України «Про захист прав споживачів» є необґрунтованим, у зв'язку з чим у задоволенні позову слід відмовити за недоведеністю. У серпні 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 травня 2017 року, а рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 17 січня 2017 року залишити в силі. Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що нею не пропущено позовну давність, оскільки вона дізналася про порушення свого права в день звернення за юридичною допомогою, а не в день підписання спірного правочину. Положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення є несправедливими, і це слугує підставою для визнання таких положень договору недійсними. Тому апеляційний суд дійшов неправильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі. У листопаді 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк» подало заперечення на касаційну скаргу, в якому зазначило про законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення і просило відмовити у задоволенні скарги, посилаючись на те, що комісія, яка отримана банком за резервування кредитної лінії під час ініціювання або придбання кредиту, визнається невід'ємною частиною доходу фінансового інструменту, якщо є ймовірність того, що кредитний договір буде укладено. Тому така умова в договорі є послугою. Крім цього, підписавши договір, позивач погодилася з його умовами та виконувала їх. Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. 03 травня 2018 року справу № 176/1714/16-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Рішення судів попередніх інстанцій в частині вирішення позовної вимоги про визнання недійсним пункту 6.4 кредитного договору в касаційному порядку не оскаржені, а тому Верховним Судом не переглядаються. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до статті 213 Цивільного процесуального кодексу Українивід 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України 2004 року), рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 214 ЦПК України 2004 року). Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення у повній мірі не відповідає. Статтею 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Судами встановлено, що 13 травня 2008 року між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», було укладено кредитний договір № DNJ0GА0000000075, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 17 221 доларів США зі сплатою 15,0 % річних на строк до 13 травня 2018 року. Пунктом 4.2 кредитного договору передбачено, що за надане право використання позичальником зарезервованих банком ресурсів для виконання зобов'язань за цим договором у розмірах, зазначених у графіку погашення кредиту, позичальник сплачує банку винагороду за резервування ресурсів у розмірі, зазначеному в пункті 8.1 договору. Згідно з пунктом 8.1 кредитного договору банк зобов'язується надати позичальнику кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу у вигляді поновлювальної лінії у розмірі 17 221 доларів США, з яких: 15 тис. доларів США - на споживчі цілі, 450 доларів США - на сплату винагороди за надання фінансового інструменту у момент надання кредиту, 86 доларів США - на страхування майна, 75 доларів США - на особисте страхування, а також 1 610 доларів США - на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених пунктами 2.1.3, 2.2.7 цього договору, зі сплатою за користування кредитом процентів у розмірі 1,25 % на місяць на суму залишку заборгованості, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 3 % від суми виданого кредиту в момент надання кредиту, винагороди за резервування ресурсів у розмірі 4,08 % річних від суми зарезервованих ресурсів. При порушенні позичальником строків платежів за будь-яким з грошових зобов'язань, передбачених кредитним договором, більш ніж на 30 днів позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 250 грн + 5 % від суми позову (пункт 6.4 кредитного договору). За положеннями статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203цього Кодексу. Оскільки банк надав позичальнику кредит на споживчі цілі, то особливості регулювання відносин сторін визначаються також Законом України «Про захист прав споживачів». За положеннями частини п'ятої статті 11, частин першої, другої, п'ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Аналіз указаних правових норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо сплати винагороди за резервування ресурсів, і це є підставою для визнання таких положень недійсними. Оскільки у спірному договорі сплата винагороди за резервування ресурсів визначена у процентах, тобто є змінною величиною, то такі умови суперечать положенням частини п'ятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Крім того, відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність»відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. З Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 вбачається, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи,договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо). Зазначений правовий висновок наведений у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16. Суд апеляційної інстанцій, дійшовши висновку про те, що ОСОБА_1 була обізнана з умовами договору та належним чином проінформована, зокрема про сплату додатково, крім процентів, винагороди за резервування ресурсів, не звернув уваги на те, що умова про встановлення у кредитному договорі такої винагороди є несправедливою, порушує принцип добросовісності, а її наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Тому пункт договору, який містить вказану умову, підлягає визнанню недійсним. Отже, суд апеляційної інстанції неправильно застосував вищевказані норми матеріального права та дійшов помилкового висновку щодо необґрунтованості позову в означеній частині. У січні 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк» подало заяву про застосування позовної давності до заявлених ОСОБА_1позовних вимог. За змістом статей 256-258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п'ята статті 261 ЦК України). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Судами встановлено, що позивач була обізнана з умовами кредитного договору, зокрема з оспорюваним пунктом 4.2 з моменту його укладення (13 травня 2008 року), а з позовом до суду звернулася у червні 2016 року. Отже, позивач пропустила позовну давність для звернення до суду з вимогами, зокрема щодо визнання недійсним вказаного пункту кредитного договору, оскільки саме з дня укладення договору почався перебіг позовної давності. З огляду на зазначене Верховний Суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним пункту 4.2 кредитного договору щодо встановлення винагороди за резервування ресурсів, проте враховуючи, що позивач пропустила встановлений законом строк звернення до суду за захистом порушеного права, у задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити у зв'язку з пропуском позовної давності. Доводи ОСОБА_1 про те, що нею не пропущено позовну давність, оскільки вона дізналася про порушення свого права в день звернення за юридичною допомогою, а не в день підписання спірного правочину, не заслуговують на увагу. Як зазначалося вище, позивач була обізнана з умовами кредитного договору з моменту його укладення. Крім того, графіком погашення кредиту, який підписаний сторонами, підтверджується, що до розміру щомісячного обов'язкового платежу банком була включена винагорода за резервування. Саме по собі незнання закону не звільняє від відповідальності. ОСОБА_1 не надала суду переконливих аргументів щодо наявності у неї об'єктивних перешкод звернутися за юридичною допомогою в межах встановлених законом строків, які є розумними і достатніми для захисту порушеного права. Також позивачем не надано суду доказів щодо поважності причин пропуску позовної давності. З врахуванням наведеного висновки суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 не пропустила позовну давність, є безпідставними і ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права. Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, то рішення судів попередніх інстанцій в означеній частині підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову у зв'язку з пропуском позовної давності. Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 17 січня 2017 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 травня 2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним пункту 4.2 кредитного договору від 13 травня 2008 року скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»в частині визнання недійсним пункту 4.2 кредитного договору від 13 травня 2008 року відмовити у зв'язку з пропуском позовної давності. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. ГоловуючийВ.А.Стрільчук Судді:С.О.Карпенко В.О.Кузнєцов О.В.Ступак Г.І.Усик

Как там говорят: Он же жираф ему виднее

Куда же им, они же судьи, они сами воплощение закона......

Договор поруки обеспечивает весь кредитный договор на всю суму задолженности а не на отдельные периодические платежи и как может в таком случае прекращаться порука частями....полный абсурд....

Вопрос не в конкретном каком то случае, а именно в сути правомерности насчитывания двух штрафов одновременно и законности таковых как я указал выше. Вот и хотел узнать кто из коллег далеко продвинулся в этом вопросе....и есть ли какая практика по этому вопросу, может кто то встречал....спасибо за поддержку.

Уважаемый коллега, я обратился с данным вопросом не для того что бы кому-то, что-то доказывать здесь, и даже не горю желанием. Лично меня интересует борьба с двумя видами штрафом. Как собственно и незаконность этих штрафов в принципе по причине что они противоречат ч.2 ст.549 ГК, де определено : "что штраф рассчитывается в процентах от суммы невыполненных или несовсем выполненых обязательств", а не от размера иска или сумы кредита, а ещё лучше в фиксированной суме. И если такой вопрос Вам не импонирует, то это не значит что его необходимо подвергать критике. Мне кажется, что чем больше будет возможности обжаловать требования Прихвата в той или иной позиции, то это только на руку нашим клиентам. У меня возник вопрос, я обратился за помощью и в этом нет ничего зазорного....И надо сообща и любыми доступными методами бить нашего общего Врага.....

штрафы фиксированные и штраф процентный и которые прихват просит стягнуть

Немножко не то, я имеел ввиду именно два вида штрафа которые Прихват начисляет за нарушение- фиксированный размер он бывает 250 грн или 500 и тут же - процентный штраф который бывает до 5% от сумы иска или от сумы задолженности или от сумы взятого кредита. В исках Прихвата они часто просматриваются, вот мне и хочется свести их тоже к минимуму. А то бывает так, в зависимости что в иске первое - пеня или штраф суд оставляет, а в другом отказывает как дойная ответственность. Так если два вида штрафа за одно и тоже нарушение это же тоже двойная ответственность.

Большое спасибо что откликнулись, щас посмотрю