Постановление БП-ВС о юрисдикции споров по оспариванию актов о принятии в эксплуатацию пристроек

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2018 року

м. Київ

Справа N 1512/2-а-151/11
Провадження N 11-117апп18

Велика Палата Верховного Суду в складі:

судді-доповідача Князєва В.С.,
суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.

розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_3 до виконавчого комітету Одеської міської ради, третя особа - ОСОБА_4, про визнання рішення нечинним, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Київського районного суду міста Одеси від 08 червня 2016 року (суддя Рева С.В.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2016 року (судді Семенюк Г.В., Потапчук В.О., Жук С.І.),

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2009 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати нечинним рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 20 березня 2008 року N 262, яким затверджено акт міської міжвідомчої комісії про прийняття в експлуатацію прибудови, літ. "а5", та другого поверху житлового будинку літ. "А", що належить ОСОБА_4, за адресою: АДРЕСА_1.

На обґрунтування своїх вимог позивач ОСОБА_3 зазначила, що рішення відповідача є незаконним оскільки ОСОБА_4 здійснила будівельні роботи без дозволу на реконструкцію та без проектної документації, яка повинна бути узгоджена з іншими співвласниками та сусідами.

Суди розглядали справу неодноразово.

Київський районний суд міста Одеси ухвалою від 08 червня 2016 року закрив провадження в адміністративній справі з тієї підстави, що справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, оскільки спір у ній не є публічно-правовим.

Одеський апеляційний адміністративний суд погодився з таким висновком місцевого суду та своєю ухвалою від 06 вересня 2016 року залишив зазначене судове рішення без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання, просить їх рішення скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для розгляду по суті.

На обґрунтування вимог своєї скарги позивач зазначив, що справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства з огляду на те, що вона оскаржує рішення органу місцевого самоврядування, прийняте ним як суб'єктом владних повноважень, і цей акт індивідуальної дії стосується її прав, оскільки здійснена ОСОБА_4 без необхідних дозвільних документів та з порушенням санітарних і будівельних норм реконструкція вплинула на стан житлового будинку позивача.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 06 лютого 2018 року передав справу N 1512/2-а-151/11 на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстави, визначеної частиною шостою статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), а саме, оскарження учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 16 лютого 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 345 КАС.

Перевіривши обґрунтованість рішень судів першої та апеляційної інстанцій у межах наведених у касаційній скарзі доводів про недотримання цими судами правил предметної юрисдикції, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.

Позивач у своїй позовній заяві порушує питання про визнання нечинним рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 20 березня 2008 року N 262.

Цим рішенням затверджено акт міської міжвідомчої комісії про прийняття в експлуатацію прибудови та другого поверху належного третій особі - ОСОБА_4 житлового будинку і прийнято їх в експлуатацію.

Цим же рішенням на Комунальне підприємство "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості" (далі - КП "ОМБТІ та РОН") покладено обов'язок внести зміни до технічного паспорта на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, провести перерахунок ідеальних частин, а також видати ОСОБА_4 свідоцтво про право власності на частину названого домоволодіння. Водночас ОСОБА_4 зобов'язано переоформити, у встановленому законом порядку, документи на землекористування за вказаною адресою.

Позивач наполягає на тому, що це рішення зачіпає її права і є незаконним, оскільки ОСОБА_4 здійснила реконструкцію свого будинку з порушенням санітарних і будівельних правил та без необхідної дозвільної документації, що мало наслідком погіршення стану житлового будинку, який належить позивачу.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року в справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття судами рішень) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Справою адміністративної юрисдикції у розумінні пункту 1 частини першої статті 3 КАС є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За правилами пункту 1 частини другої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Відповідно до частини другої статті 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Згідно із частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Одним зі способів захисту цивільного права є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини першої статті 16 Цивільного кодексу України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (в редакції, чинній на момент ухвалення судами оскаржуваних рішень) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Рішення органу місцевого самоврядування, яке оскаржується, за своєю правовою природою є актом індивідуальної дії, на підставі якого виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією суб'єктами цих правовідносин певних суб'єктивних прав, охоронюваних законом інтересів, а також з виконанням покладених цим рішенням на ОСОБА_4 та КП "ОМБТІ та РОН" обов'язків.

Набуття ОСОБА_4 права власності на об'єкти будівництва, зазначені у рішенні про прийняття їх в експлуатацію, свідчить про те, що цей акт індивідуальної дії є реалізованим, отже подальше його оскарження до суду може безпосередньо вплинути на майнові права ОСОБА_4 на ці об'єкти, а тому має вирішуватися в порядку цивільної юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.

Заявлені в позовній заяві вимоги направлено саме на захист цивільного права, про що свідчить та обставина, що негативні наслідки спричинені, на переконання позивача, прийнятим відповідачем рішенням, виразилися в тому, що внаслідок здійсненої ОСОБА_4 реконструкції об'єкта нерухомості, власником якого вона (ОСОБА_4.) є, погіршився стан житлового будинку, належного ОСОБА_3, тобто судовий розгляд спору ініційовано позивачем з метою захисту свого права як власника майна, що вказує на приватно-правовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає правильним висновок суду першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, про наявність правових підстав для закриття провадження в адміністративній справі, оскільки спір у цій справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Суди попередніх інстанцій належним чином визначили характер спору, суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет та підстави заявлених вимог, унаслідок чого дійшли обґрунтованого висновку щодо належності спору до юрисдикції цивільного суду, а отже, наведені в касаційній скарзі доводи про те, що цей спір має розглядатися саме в порядку адміністративного судочинства, є безпідставними.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

За правилами частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 2, 3, 4, 17 КАС (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), статтями 345, 350, 356, 359 КАС (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), ВеликаПалата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Київського районного суду міста Одеси від 08 червня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В.С. Князєв Судді: Н.О. Антонюк О.Б. Прокопенко С.В. Бакуліна Л.І. Рогач В.В. Британчук І.В. Саприкіна Д.А. Гудима О.М. Ситнік В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська Н.П. Лященко

[ANTIRAID]

Большая палата указала, что поскольку заявленные в исковом заявлении требования направлены именно на защиту гражданского права, о чем свидетельствует то обстоятельство, что негативные последствия вызванные, по мнению истца, принятым ответчиком решением, выразившиеся в том, что в результате проведенной реконструкции объекта недвижимости, собственником которого она есть, ухудшилось состояние жилого дома, принадлежащего другому лицу, есть судебное разбирательство спора инициировано истцом с целью защиты своего права как собственника имущества, указывает на частно-правовой, а не публично-правовой характер спорных правоотношений.

Таким образом этот спор не подведомствен административным судам.