Постановление БП-ВС о возможности рассматривать иски к юрлицу в гражданском суде

[ANTIRAID]

Постанова
Іменем України

25 квітня 2018 року

м. Київ

Справа N 1522/18417/12-ц
Провадження N 14-74цс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В.С.,
судді-доповідача Ситнік О.М.,
суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство "Родовід банк" (далі - ПАТ "Родовід банк"),
відповідачі: ОСОБА_3, Товариство з обмеженою відповідальністю "Прімавтотранс" (далі - ТОВ "Прімавтотранс"), Товариство з обмеженою відповідальністю "Вегніт" (далі - ТОВ "Вегніт"), Товариство з обмеженою відповідальністю "РВ-лізинг" (далі - ТОВ "РВ-лізинг"),

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ПАТ "Родовід банк"

на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 20 листопада 2014 року у складі судді Кравчук Т.С. та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 14 квітня 2016 року у складі колегії суддів Суворова В.О., Артеменка І.А., Сватаненка В.І.

у справі за позовом ПАТ "Родовід банк" до ОСОБА_3, ТОВ "Прімавтотранс", ТОВ "Вегніт", ТОВ "РВ-лізинг" про стягнення заборгованості за кредитним договором,

УСТАНОВИЛА:

У лютому 2012 року ПАТ "Родовід банк" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, ТОВ "Прімавтотранс", ТОВ "Вегніт", ТОВ "РВ-лізинг" про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 19 травня 2008 року між банком і Закритим акціонерним товариством "РВ-лізинг", правонаступником якого є ТОВ "РВ-лізинг", укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 1 113 200 євро, який зобов'язався повернути у строк до 19 травня 2011 року та сплатити проценти за користування кредитом.

На забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором ПАТ "Родовід банк" уклав такі договори: 19 травня 2008 року - договір поруки з ТОВ "Вегніт"; 19 травня 2008 року - договір поруки із ОСОБА_3; 25 червня 2008 року - договір поруки з ТОВ "Прімавтотранс"; 15 січня 2010 року - договір іпотеки, за яким ОСОБА_3 передав в іпотеку банку належні йому на праві власності нежитлові приміщення по АДРЕСА_1 загальною площею 154,3 кв. м

У зв'язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором від 19 травня 2008 року, станом на 15 лютого 2012 року виникла заборгованість у розмірі 611 184,12 євро, що за курсом Національного банку України (далі - НБУ) еквівалентно 6 429 351 грн 35 коп., яку позивач просив солідарно стягнути з відповідачів.

Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 29 травня 2014 року позов ПАТ "Родовід банк" задоволено частково. Стягнуто солідарно з ТОВ "Прімавтотранс", ТОВ "РВ-лізинг", ТОВ "Вегніт" на користь ПАТ "Родовід банк" заборгованість за кредитним договором від 19 травня 2008 року у розмірі 611 184,12 євро, що за курсом НБУ еквівалентно 6 429 351 грн 35 коп., що складається із заборгованості за кредитом у розмірі 509 092 євро, що за курсом НБУ еквівалентно 5 355 393 грн 29 коп., та пені у розмірі 102 092,12 євро, що за курсом НБУ еквівалентно 1 073 958 грн 06 коп. Стягнуто солідарно з ТОВ "Прімавтотранс", ТОВ "РВ-лізинг", ТОВ "Вегніт" на користь ПАТ "Родовід банк" судовий збір у розмірі 3 219 грн. У задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 відмовлено.

20 жовтня 2014 року ТОВ "РВ-лізинг" подало заяву про перегляд рішення Приморського районного суду міста Одеси від 29 травня 2014 року у зв'язку з нововиявленими обставинами, посилаючись на пункт 1 частини другої статті 361 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) 2004 року.

Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 20 листопада 2014 року заяву ТОВ "РВ-лізинг" задоволено частково. Скасовано рішення Приморського районного суду міста Одеси від 29 травня 2014 року у зв'язку з нововиявленими обставинами, якими суд визнав припинення та скасування державної реєстрації ТОВ "Прімавтотранс", і ту обставину, що на час укладення договорів поруки та іпотеки ОСОБА_3 не усвідомлював своїх дій та не міг керувати ними, що враховано при постановленні заочного рішення Приморського районного суду міста Одеси від 29 січня 2014 року, яким визнано договір поруки та договори іпотеки, укладені 19 травня 2008 року між ПАТ "Родовід банк" та ОСОБА_3, недійсними саме з цих підстав та ухвалено нове рішення, яким закрито провадження у справі за позовом ПАТ "Родовід банк" до ТОВ "Прімавтотранс" про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позов ПАТ "Родовід банк" задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ "Вегніт" на користь ПАТ "Родовід банк" заборгованість за кредитним договором від 19 травня 2008 року у розмірі 611 184,12 євро, що за курсом НБУ еквівалентно 6 429 351 грн 35 коп., яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 509 092 євро, що за курсом НБУ еквівалентно 5 355 393 грн 29 коп., та пені у розмірі 102 092,12 євро, що за курсом НБУ еквівалентно 1 073 958 грн 06 коп. Стягнуто з ТОВ "Вегніт" на користь ПАТ "Родовід банк" судовий збір у розмірі 3 219 грн.

У задоволенні позовних вимог ПАТ "Родовід банк" до ОСОБА_3 і ТОВ "РВ-лізинг" відмовлено.

Закриваючи провадження у справі у частині вимог ПАТ "Родовід банк" до ТОВ "Прімавтотранс", суд першої інстанції керувався тим, що 26 червня 2013 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців на підставі ухвали Господарського суду Одеської області від 26 червня 2013 року внесено запис про припинення діяльності цього товариства, а тому на підставі пункту 7 частини першої статті 205 ЦПК України 2004 року закрив провадження у справі.

Зазначив, що відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язання повинно виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов договору, тому, встановивши, що основне зобов'язання за кредитним договором не виконано, суд на підставі частини першої статті 553 ЦК України стягнув заборгованість з поручителя - ТОВ "Вегніт". При цьому суд керувався тим, що ні позичальник, ні кредитор, ні поручитель не заперечували проти стягнення всієї суми боргу з ТОВ "Вегніт".

У задоволенні позовних вимог до поручителя ОСОБА_3 суд відмовив з тих підстав, що рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 29 січня 2014 року договір поруки та договори іпотеки, укладені між ОСОБА_3 і ПАТ "Родовід банк", визнано недійсними, а тому немає підстав для стягнення з нього заборгованості за кредитним договором.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 14 квітня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ "Родовід банк" відхилено, рішення Приморського районного суду міста Одеси від 20 листопада 2014 року в частині відмови у задоволенні позову про стягнення заборгованості за кредитним договором із ОСОБА_3 залишено без змін.

Апеляційний суд вказував на те, що договір поруки та договори іпотек, укладені з ОСОБА_3, визнані недійсними, а тому немає підстав для притягнення його до відповідальності за невиконання боржником своїх зобов'язань за кредитним договором.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 14 квітня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ "Родовід банк" задоволено частково. Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 20 листопада 2014 року в частині позовних вимог ПАТ "Родовід банк" до ТОВ "Прімавтотранс", ТОВ "РВ-лізинг", ТОВ "Вегніт" про стягнення заборгованості за кредитним договором скасовано, провадження у справі в цій частині закрито.

Ухвалу апеляційного суду мотивовано тим, що позовні вимоги ПАТ "Родовід банк" до ТОВ "Прімавтотранс", ТОВ "РВ-лізинг", ТОВ "Вегніт" про стягнення заборгованості за кредитним договором не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки сторонами у цій справі є юридичні особи, тому ці вимоги необхідно розглядати в порядку господарського судочинства.

У травні 2016 року ПАТ "Родовід банк" подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Приморського районного суду міста Одеси від 20 листопада 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 14 квітня 2016 року про закриття провадження у справі скасувати і постановити нову ухвалу, якою заяву ТОВ "РВ-лізинг" про перегляд рішення Приморського районного суду міста Одеси від 29 травня 2014 року у з зв'язку з нововиявленими обставинами залишити без задоволення.

Доводи, наведені у касаційній скарзі

Касаційну скаргу мотивовано тим, що у судів не було законних підстав для перегляду рішення Приморського районного суду міста Одеси від 29 травня 2014 року у зв'язку з нововиявленими обставинами та суди безпідставно відмовили у стягненні заборгованості з ТОВ "РВ-лізинг".

Крім того, заявник стверджує, що апеляційний суд неправильно застосував положення пункту 7 частини першої статті 205 ЦПК України на підставі висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 лютого 2016 року у справі N 6-1965цс15, що стало підставою для постановлення незаконної та необґрунтованої ухвали про закриття провадження в частині вимог до юридичних осіб. Зазначає, що апеляційний суд застосував положення про предметну юрисдикцію неправильно.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 травня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі.

У червні 2016 року ТОВ "РВ-лізинг" подало відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає, оскільки суди встановили всі обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, наявність судового рішення про визнання недійсними договору поруки та договорів іпотек, укладених між ПАТ "Родовід банк" та ОСОБА_3, ліквідацію ТОВ "Прімавтотранс". Крім того, апеляційний суд обґрунтовано закрив провадження у справі в частині вимог банку до юридичних осіб, оскільки в цій частині справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства і має розглядатися господарським судом.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 березня 2017 року вказану справу призначено до судового розгляду.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким ЦПК України викладено в новій редакції.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду, посилаючись на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (у редакції Закону N 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У касаційній скарзі ПАТ "Родовід банк" просило скасувати рішення суду першої інстанції у повному обсязі та ухвалу суду апеляційної інстанції, якою закрито провадження у справі, в частині юридичних осіб.

Тобто ухвала апеляційного суду від 14 квітня 2016 року про відмову у перегляді рішення Приморського районного суду міста Одеси від 20 листопада 2014 року у частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо ОСОБА_3 не оскаржувалася, тому не підлягає касаційному перегляду і є чинною.

Оскаржується лише висновок суду про закриття провадження у справі щодо юридичних осіб.

Одним з доводів касаційної скарги є посилання на порушення судом апеляційної інстанції правил предметної та суб'єктної юрисдикції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне між собою.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

ЦПК України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) у пунктах 1, 3 частини першої статті 15 передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

ЦПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) у статті 19 визначив, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Разом з тим, при визначенні юрисдикції, суд має враховувати, що відповідачі у справі пов'язані солідарним обов'язком як боржники.

Відповідно до частини першої статті 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.

Наслідки солідарного обов'язку боржників передбачені статтею 543 ЦК України, основним з яких є зазначені у частині першій цієї статті, а саме, у разі солідарної вимоги кредиторів (солідарних кредиторів) кожний із кредиторів має право пред'явити боржникові вимогу у повному обсязі. До пред'явлення вимоги одним із солідарних кредиторів боржник має право виконати свій обов'язок будь-кому із них на свій розсуд.

Крім того, ЦК України передбачає і гарантії для боржника, який виконав солідарний обов'язок, на зворотну вимогу.

У пункті 1 частини другої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) (у редакції, чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції) визначено юрисдикцію господарських судів у вирішенні, зокрема, спорів, що виникають при виконанні господарських договорів, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин і віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Тобто критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб'єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.

Суди установили, що з позовом до суду звернулася юридична особа - ПАТ "Родовід банк" про стягнення заборгованості з іншої юридичної особи - ТОВ "РВ-лізинг", яке уклало з позивачем кредитний договір, а також до поручителів, якими є ТОВ "Вегніт", ТОВ "Прімавтотранс", та фізична особа - ОСОБА_3 Вказані особи є відповідачами у зв'язку з тим, що на забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором ПАТ "Родовід банк" уклав такі договори: 19 травня 2008 року - договір поруки з ТОВ "Вегніт"; 19 травня 2008 року - договір поруки з ОСОБА_3; 25 червня 2008 року - договір поруки з ТОВ "Прімавтотранс"; 15 січня 2010 року - договір іпотеки із ОСОБА_3 Договори поруки і іпотеки укладалися банком з ОСОБА_3 як із фізичною особою.

Закриваючи провадження у справі у частині вимог банку до юридичних осіб, суд апеляційної інстанції керувався вимогами частини першої та другої статті 15 та статті 16 ЦПК України, а також статті 12 ГПК України у редакціях, що діяли до 15 грудня 2017 року.

Згідно зі статтею 16 ЦПК України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом. Тобто, цей припис унеможливлював розгляд в одному провадженні вимог, які за предметом належать до юрисдикції різних судів.

Заявлена у цій справі позовна вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором солідарно з боржника та поручителів могла бути предметом розгляду як в порядку цивільного, так і в порядку господарського судочинства, оскільки зазначені стаття 15 ЦПК України та стаття 12 ГПК України не встановлювали відповідної заборони.

Вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором була заявлена у цій справі юридичною особою - банком ПАТ "Родовід банк" до юридичної особи - ТОВ "РВ-лізинг" як позичальника за кредитним договором, а також до його поручителів - ОСОБА_3, який водночас є іпотекодавцем, та ТОВ "Прімавтотранс", ТОВ "Вегніт", кожен з яких за умовами договорів поруки погодився солідарно відповідати із позичальником за наслідки невиконання останнім зобов'язання за кредитним договором.

Стаття 1 ГПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) обмежувала участь фізичних осіб у господарському судочинстві окремими категоріями спорів, до яких не було віднесено спори щодо виконання умов кредитного договору між кредитором, юридичною особою - боржником за основним зобов'язанням і поручителями, частина з яких є юридичними, а частина - фізичними особами.

ЦПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій) не містив обмежень щодо розгляду спорів з таким предметом залежно від суб'єктного складу учасників процесу.

Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти і об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.

Всебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично - значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного і обґрунтованого рішення.

Крім того, вирішення за правилами господарського судочинства такого спору в частині позовних вимог до боржника й поручителя, які є юридичними особами, а за правилами цивільного судочинства - в частині позовних вимог до поручителя, який є фізичною особою та несе солідарну з боржником відповідальність, порушуватиме принцип повноти, всебічності й об'єктивності з'ясування обставин справи, що випливає, зокрема, зі змісту частини четвертої статті 10 ЦПК України (у редакції, чинній на розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій), оскільки дослідження одного і того ж предмета, а також одних і тих самих підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій.

Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими висновки апеляційного суду про необхідність закриття провадження у справі в частині позовних вимог до боржника і поручителів, які є юридичними особами.

Підсумовуючи, можна зробити такі висновки.

Відповідно до вимог статті 15 ЦПК України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

При визначенні юрисдикційності спору слід ураховувати, що критеріями розмежування між цивільною та іншими юрисдикціями є, по-перше, характер спору про право (справи за позовами, що виникають з будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами інших видів судочинства), по-друге, однією зі сторін у спорі є, як правило, але не абсолютно, фізична особа.

Тобто критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб'єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.

Позовні вимоги до кількох відповідачів, серед яких є хоча б одна фізична особа, мають розглядатися в одному провадженні, якщо такі вимоги однорідні, нерозривно пов'язані між собою та від вирішення однієї з них залежить вирішення інших вимог.

Така правова позиція вже висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 13 березня 2018 року від 14-40цс18 та від 21 березня 2018 року N 14-41цс18 і підстав для відступу від такої правової позиції не вбачається.

За таких обставин ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а справа - направленню до цього суду для продовження розгляду.

Керуючись статтями 258, 259, 400, 402, 403, 409, 411, 415, 416, 419ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Родовід банк" на ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 14 квітня 2016 року задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 14 квітня 2016 року скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська

[ANTIRAID]

Большая палата ломая десятки позиций ВСУ указала, что при определении юрисдикции спора следует учитывать, что критериями разграничения между гражданской и другими юрисдикциями является, во-первых, характер спора о праве (дела по искам, возникающим из любых правоотношений, кроме случаев, когда рассмотрение таких дел проводится по правилам других видов судопроизводства), во-вторых, одной из сторон в споре является, как правило, но не абсолютно, физическое лицо.

То есть критериями разграничения между делами гражданского и хозяйственного судопроизводства является одновременно субъектный состав участников процесса и характер спорных правоотношений. Исковые требования к нескольким ответчикам, среди которых есть хотя бы одно физическое лицо, должны рассматриваться в одном производстве, если такие требования однородны, неразрывно связанные между собой и от решения одной из них зависит решение других требований.

Таким образом возможно рассмотрение споров с юрлицами в гражданских судах.