Постановление ВС-КГС об отказе Дельта банку в обращении взыскания на предмет ипотеки

[ANTIRAID]

Постанова
Іменем України

07 травня 2018 року

м. Київ

справа N 712/16783/14-ц
провадження N 61-9262св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Ступак О.В. (суддя-доповідач), Погрібного С.О., Усика Г.І.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк"
відповідачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 03 серпня 2016 року у складі головуючого судді Троян Т.Є. та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 06 жовтня 2016 року у складі колегії суддів: Сіренка Ю.В., Міщенка С.В., Демченка В.А.,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2014 року Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк") звернулось до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовна заява мотивована тим, що 08 травня 2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (далі - АКІБ "УкрСиббанк") та ОСОБА_4 укладено договір про надання споживчого кредиту, згідно з умовами якого останній отримав кредит у розмірі 85 000,00 доларів США з терміном повернення до 08 травня 2018 року, зі сплатою щомісячних ануїтентних платежів у розмірі 1 005,00 доларів США.

З метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за даним кредитним договором між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_4, ОСОБА_5, укладено договір іпотеки, згідно з умова якого ОСОБА_5 передала в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1.

08 грудня 2011 року між ПАТ "УкрСиббанк" (правонаступник АКІБ "УкрСиббанк") та ПАТ "Дельта Банк" укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, на підставі якого до ПАТ "Дельта Банк" перейшло право вимоги за кредитним договором, укладеним 08 травня 2008 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_4

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 01 квітня 2015 року у задоволенні позовних вимог ПАТ "Дельта Банк" відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 18 серпня 2015 року рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 01 квітня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 за кредитним договором від 08 травня 2008 року у розмірі 117 305,28 дол. США, що еквівалентно 1 519 190,89 грн. перед ПАТ "Дельта Банк" звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: на нерухоме майно - двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, шляхом передачі іпотекодержателю ПАТ "Дельта Банк" вказаного предмета іпотеки у власність. Визнано за ПАТ "Дельта Банк" право власності на нерухоме майно - двокімнатну квартиру АДРЕСА_1. Зобов'язано ОСОБА_4, ОСОБА_5 передати ПАТ "Дельта Банк" правовстановлюючі документи на предмет іпотеки - двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, ключі від вхідних дверей, документи, що характеризують об'єкт нерухомості та інші документи, передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року N 868 "Про затвердження Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно". В іншій частині позовних вимог ПАТ "Дельта Банк" відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_5 задоволено частково. Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 01 квітня 2015 року та рішення апеляційного суду Черкаської області від 18 серпня 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Уточнивши позовні вимоги ПАТ "Дельта Банк" остаточно просило в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки та визнати право власності на предмет іпотеки за ПАТ "Дельта Банк" вартість якої, згідно висновку оціночної діяльності, складає 516 174,00 грн.

Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 23 березня 2016 року залучено до участі у розгляді даної справи в якості співвідповідача ОСОБА_6

Останнім рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 03 серпня 2016 року у задоволенні позову ПАТ "Дельта Банк" відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що сторони визначили позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття на нього права власності іпотекодержателем, а законом не передбачено визнання за іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки за рішенням суду, з урахуванням висновків, викладених Верховним Судом України у постанові від 30 березня 2016 року у справі N 6-1851цс15.

Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 06 жовтня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ "Дельта Банк" відхилено. Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 03 серпня 2016 року залишено без змін.

Постановляючи ухвалу про відхилення апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази та ухвалив законне і обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

У жовтні 2016 року ПАТ "Дельта Банк" подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 03 серпня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 06 жовтня 2016 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами першої і апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що умови договору відповідачі належним чином не виконують, кредит не погашають, у зв'язку з чим утворилася заборгованість, а положеннями іпотечного договору передбачено право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки відповідно до застереження про задоволення вимог іпотекодержателя. Крім того, зазначає, що під час розгляду справи в суді змінився власник предмету іпотеки з незалежних від заявника обставин та без його згоди, однак ці обставини не скасовують і не припиняють іпотеку, а отже договір іпотеки є чинним і всі його умови діють і на цей час.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 жовтня 2016 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

У лютому 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано Верховному Суду вказану цивільну справу.

Станом на час розгляду вказаної справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу ПАТ "Дельта Банк".

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін з огляду на таке.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судом встановлено, що 08 травня 2008 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_4 укладено договір про надання споживчого кредиту, згідно з умовами якого останній отримав кредит у розмірі 85 000,00 доларів США з терміном повернення до 08 травня 2018 року, зі сплатою щомісячних ануїтентних платежів у розмірі 1 005,00 доларів США.

З метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за даним кредитним договором між АКІБ "УкрСиббанк" та відповідачами укладено договір іпотеки, згідно з яким ОСОБА_5 передала в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1.

08 грудня 2011 року між ПАТ "УкрСиббанк" (правонаступник АКІБ "УкрСиббанк") та ПАТ "Дельта Банк" укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого до ПАТ "Дельта Банк" перейшло право вимоги за кредитним договором, укладеним 08 травня 2008 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_4

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 27 березня 2012 року визнано недійсним, з моменту його вчинення, договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладеного 07 квітня 2008 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_5 Право власності на квартиру зареєстровано за ОСОБА_8 згідно витягу КП ЧООБТІ N 33959984.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_8 підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 від 15 січня 2015 року.

Згідно відповіді Першої Черкаської державної нотаріальної контори від 29 лютого 2016 року вих. 358/01-16 після смерті ОСОБА_8 із заявою про прийняття спадщини звернулась ОСОБА_6 Із заявами про відмову від спадщини ніхто не звертався, свідоцтво про право на спадщину станом на 29 лютого 2016 року не видавалось. Як вбачається із копії заяви про прийняття спадщини ОСОБА_6 є донькою ОСОБА_8 та на момент її смерті була зареєстрована та проживала за адресою квартири, що є предметом іпотеки.

У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 33 Закону України "Про іпотеку" (далі - Закон) передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання.

Статтею 36 Закону, яка має назву: "Позасудове врегулювання", передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:

передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону;

право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

В свою чергу, статтею 37 Закону, яка має назву: "Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки", передбачає, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Зміст наведених норм дає підстави для висновку, що стаття 37 Закону не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду. При цьому позивач не позбавлений відповідно до статей 38, 39 ЦК України можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду. Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі. Таким чином, суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання право власності на нього за іпотекодержателем.

Такий висновок суду відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 30 березня 2016 року у справі N 6-1851цс15, на яку містить посилання у рішеннях суду першої і апеляційної інстанцій, а також висновкам Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 21 березня 2018 року N 14-38цс18.

У названій постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, про відсутність підстав для відступлення від правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі N 6-1851цс15, крім того вказала наступне.

Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.

Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі.

З урахуванням вимог статей 328, 335, 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання право власності на нього за іпотекодержателем.

Встановивши, що визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, відповідно до якого, позивач має право реалізувати своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, суди попередніх інстанцій правильно вирішили спір.

Доводи касаційної скарги про те, що банк має право звернути стягнення на предмет іпотеки будь-яким способом, не забороненим законодавством, в тому числі за рішенням суду не заслуговують на увагу, оскільки стаття 37 Закону України "Про іпотеку" не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.

Інші наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку не допускається.

Статтею 212 ЦПК України 2004 року установлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Оскаржувані рішення судів першої і апеляційної інстанцій містять висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідають вимогам статей 213-215, 315 ЦПК України 2004 року щодо законності й обґрунтованості.

Таким чином, розглядаючи зазначений позов, суди повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212, 303, 304 ЦПК України 2004 року, правильно встановили обставини справи, у результаті чого ухвалили законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" залишити без задоволення.

Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 03 серпня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 06 жовтня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Ступак О.В.
Погрібний С.О.
Усик Г.І.

[ANTIRAID]

В данном решении ВС-КГС также указал, что передача ипотекодержателю права собственности на предмет ипотеки является способом внесудебного урегулирования, который осуществляется по соглашению сторон без обращения в суд. Оговорки в договоре об удовлетворении требований ипотекодержателя путем признания права собственности на предмет ипотеки - это исключительно внесудебный способ урегулирования спора, стороны устанавливают самостоятельно в договоре. Таким образом, суды не наделены полномочиями обращать взыскание на предмет ипотеки путем признания права собственности на него за ипотекодержателем.

Однако здесь также присутствует и вывод, что ипотека сохранила свою силу и для продавца недвижимости вернувшего ее себе после признания договора купли-продажи недействительным.

[west11]

ВС последователен в порядке применения ст. 37 ЗУ Про ипотеку. Ценным является внимание от  ANTIRAID  на "живучесть" ипотеки...