Постановление ВС-КГС об отказе в обращении взыскания на предмет ипотеки путем признания права собственности


Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

2 members have voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      2
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      2
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

Постанова
Іменем України

23 травня 2018 року

м. Київ

справа N 369/9724/15-ц
провадження N 61-1500 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Хопти С.Ф. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О.В., Гулька Б.І., Синельникова Є.В., Черняк Ю.В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Експобанк",

відповідач - ОСОБА_1,

третя особа - приватне підприємство "Мрія Імпекс",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Експобанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 3 жовтня 2016 року у складі судді Дубас Т.В. та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 7 грудня 2016 року у складі колегії суддів: Сушко Л.П., Кулішенка Ю.М., Ігнатченко Н.В.,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2015 року публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Експобанк" (далі - ПАТ "КБ "Експобанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності.

Позовна заява мотивована тим, що 22 лютого 2008 року між ПП "Мрія Імпекс" та товариством з обмеженою відповідальністю "КБ "Експобанк", (правонаступником якого є ПАТ "КБ "Експобанк") було укладено договір кредитної лінії, відповідно до якого ПП "Мрія Імпекс" було надано кредит, ліміт якого в сумі не перевищує 15 млн грн., зі сплатою за користування кредитом 20 % річних, строком до 22 лютого 2011 року. За угодою до договору кредиту від 15 червня 2012 року банком позичальнику було надано кредит у розмірі 20 млн 100 тис. грн зі сплатою за користування кредитом 13 % річних, зі строком повернення кредиту та процентів за користування кредитом до 20 лютого 2013 року.

22 лютого 2008 року з метою забезпечення належного виконання зобов'язання, що випливає з кредитного договору, між банком та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки, за яким ОСОБА_1 передав в іпотеку земельну ділянку за адресою: с. Горбовичі, Києво-Святошинський район, Київська область, площею 3,2557 га у межах згідно з планом, цільове призначення земельної ділянки: для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель та споруд.

ПП "Мрія Імпекс" умови договору кредиту належним чином не виконує.

25 серпня 2015 року на адресу ПП "Мрія Імпекс" направлено вимогу про усунення порушень основного зобов'язання у тридцятиденний термін. Проте зобов'язання за кредитним договором не виконано, у зв'язку з чим утворилася заборгованість за кредитним договором, яка станом на

25 серпня 2015 року становить 40 945 437 грн 91 коп., з яких: прострочена заборгованість за кредитом - 20 млн 100 тис. грн. прострочена заборгованість за процентами - 1 829 048,06 грн. пеня за простроченим кредитом з 21 лютого 2013 року по 25 серпня 2015 року - 13 410 279,45 грн. пеня за простроченими процентами з 21 лютого 2013 року по 25 серпня 2015 року - 1 220 300,78 грн. штраф за кредитом - 4 млн 20 тис. грн. штраф за процентами - 365 809,61 грн.

Враховуючи викладене, позивач просив у рахунок виконання основного зобов'язання за договором кредитної лінії від 22 лютого

2008 року, укладеним між ПАТ "КБ "Експобанк" та ПП "Мрія Імпекс", звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 22 лютого 2008 року, укладеним між ПАТ "КБ "Експобанк" та ОСОБА_1, шляхом визнання за іпотекодержателем ПАТ "КБ "Експобанк" права власності на предмет іпотеки, а саме: земельну ділянку за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, Шпитьківська сільська рада, с. Горбовичі, площею 3,2557 га, вартістю згідно з висновком про вартість майна, складеним суб'єктом оціночної діяльності станом на 25 серпня 2015 року, у розмірі 8 424 081 грн.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 жовтня 2016 року у задоволенні позову ПАТ "КБ "Експобанк" відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову ПАТ "КБ "Експобанк", суд першої інстанції виходив із того, що вимоги позивача є необґрунтованими, оскільки передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки є позасудовим способом врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки і суд не наділений повноваженнями вирішувати вказане питання таким способом.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 7 грудня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 жовтня 2016 року залишено без змін.

Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, виходив з того, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки є позасудовим способом врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

У грудні 2016 року ПАТ "КБ "Експобанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просило скасувати рішення районного та апеляційного судів, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не встановили належним чином та у повному обсязі обставин справи та не врахували, що банк відповідно до умов іпотечного договору та Закону України "Про іпотеку" має право на набуття права власності на предмет іпотеки у разі порушення позивальником умов кредитного договору.

Відзив на касаційну скаргу сторони не подавали.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

09 січня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Судом установлено, що 22 лютого 2008 року між ПП "Мрія Імпекс" та товариством з обмеженою відповідальністю "КБ "Експобанк", правонаступником якого є ПАТ "КБ "Експобанк", укладений договір кредитної лінії N 54, згідно з яким банк надав кредит позичальнику, ліміт якого в сумі не перевищує 15 млн грн. із сплатою за користування кредитом у розмірі 20 % річних, строком повернення кредиту та процентів за користування кредитом до 22 лютого 2011 року.

Угодою до договору кредиту від 15 червня 2012 року банк надав позичальнику кредит у розмірі 20 млн 100 тис. грн із сплатою за користування кредитом у розмірі 13 % річних, строком повернення кредиту та процентів за користування кредитом до 20 лютого 2013 року.

22 лютого 2008 року з метою забезпечення належного виконання зобов'язання за кредитним договором, між банком та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір, за умовами якого останній передав в іпотеку банку, для забезпечення виконання зобов'язань ПП "Мрія Імпекс" за кредитним договором від 22 лютого 2008 року, нерухоме майно, а саме: земельну ділянку за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, Шпитьківська сільська рада, с. Горбовичі, площею 3,2557 га, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд.

Вказана земельна ділянка належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 12 січня 2008 року.

Зобов'язання за кредитним договором не виконано.

Згідно з розрахунком, наданим позивачем станом на 25 серпня 2015 року, заборгованість ПП "Мрія Імпекс" становить 40 945 437,91 грн. з яких: прострочена заборгованість за кредитом - 20 млн. 100 тис. грн. прострочена заборгованість за процентами - 1 829 048,06 грн. пеня за простроченим кредитом з 21 лютого 2013 року по 25 серпня 2015 року -

13 410 279,45 грн. пеня за простроченими процентами з 21 лютого 2013 року по 25 серпня 2015 року - 1 220 300,78 грн. штраф за кредитом - 4 млн 20 тис. грн. штраф за процентами - 365 809,61 грн.

25 серпня 2015 року банком на адреси ПП "Мрія Імпекс" та ОСОБА_1 направлено лист з вимогою про усунення порушень основного зобов'язання у тридцятиденний строк, у якому банк зазначив, що іпотекодержатель набуває право задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки у випадку, якщо у момент настання строку (терміну) виконання зобов'язань, вони не будуть виконані (виконані належним чином).

Відповідно до пункту 4.1 іпотечного договору іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки за хоча б однією підставою з наступних: пункт 4.1.1 порушення іпотекодавцем договору кредиту (несвоєчасне повернення кредиту повністю або частково, або несвоєчасна сплата процентів, комісії тощо); пункт 4.1.2 порушення іпотекодавцем цього договору; пункт 4.1.3 в інших випадках, передбачених чинним законодавством України та/або цим договором.

Згідно пункту 4.2 звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється, на розсуд іпотекодержателя, відповідно до цього договору або чинного законодавства України за виконавчим написом нотаріуса, рішенням суду або шляхом позасудового врегулювання через продаж від власного імені предмета іпотеки чи передачу іпотекодержателю предмета іпотеки у власність.

Відповідно до пункту 4.3 іпотечного договору за рішенням та на розсуд іпотекодержателя, задоволення вимог іпотекодержателя може здійснюватись шляхом позасудового врегулювання заборгованості за договором кредиту (це застереження є договором про задоволення вимог іпотекодержателя), що полягає у наступному: згідно з пунктом 4.3.1 у випадку набуття права звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодержатель може прийняти рішення про передачу йому права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання договору кредиту. Таке рішення приймається іпотекодержателем одноосібно. Підписанням цього договору сторони цього договору засвідчують, що іпотекодавець надає іпотекодержателю згоду на передачу права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя за рішенням іпотекодержателя.

Згідно із пунктом 4.3 та пунктом 4.3.1 іпотечного договору сторони домовились, що за рішенням та на розсуд іпотекодержателя задоволення вимог іпотекодержателя може здійснюватись шляхом позасудового врегулювання заборгованості за договором кредиту (це застереження є договором про задоволення вимог іпотекодержателя), та відповідно у випадку набуття права звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодержатель може прийняти рішення про передачу йому права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання договору кредиту. Таке рішення приймається іпотекодержателем одноосібно. Підписанням цього договору сторони цього договору засвідчують, що іпотекодавець надає іпотекодержателю згоду на передачу права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя за рішенням іпотекодержателя.

Тобто сторони, підписавши іпотечний договір, обумовили всі його умови, у тому числі вирішили питання щодо позасудового врегулювання спору і не передбачили можливості звернення до суду іпотекодержателя з позовом про визнання за ним права власності на предмет іпотеки.

У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.

Щодо можливості звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

У статті 12 Закону України "Про іпотеку" вказано, що вразі порушення іпотекодавцем обов'язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Стаття 33 цього Закону передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання.

Згідно зі статтею 36 Закону України "Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку"; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому необхідно врахувати, що стаття 37 Закону України "Про іпотеку" не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.

Відповідно до цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді.

Можна констатувати, що чинним законодавством передбачене право оспорити в суді державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за іпотекодавцем, набутого в позасудовому порядку.

Разом з тим у частині першій статті 38 згаданого Закону право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві може бути передбачено в рішенні суду або договорі про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідному застереженні в іпотечному договорі).

Можливість реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет іпотеки передбачена у статті 3 Закону України від 07 липня 2004 року N 1953-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", у якій визначено, що загальними засадами державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) є: 1) гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; 2) обов'язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав; 3) публічність державної реєстрації прав; 4) внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом; 5) відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Статтею 18 вказаного Закону передбачений порядок проведення державної реєстрації прав.

Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та процедура державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Державні реєстратори зобов'язані надавати до відома заявників інформацію про перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав.

Згідно з пунктами 6, 9, 12, 18, 19, 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року N 1127, державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб'єкта державної реєстрації прав або нотаріуса, крім випадків, передбачених цим Порядком.

Разом із заявою заявник подає оригінали документів, необхідних для відповідної реєстрації, та документи, що підтверджують сплату адміністративного збору та/або внесення плати за надання інформації з Державного реєстру прав.

Розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який установлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на це саме майно, а також відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства та відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями.

За результатом розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації.

Державний реєстратор за результатом прийнятого рішення щодо державної реєстрації прав відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав.

Для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя в разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови в державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.

Тобто для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.

При цьому позивач не позбавлений відповідно до статей 38, 39 Закону України "Про іпотеку" можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього.

Зазначений правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року N 14-38цс18.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ПАТ "КБ "Експобанк", суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшли до правильного висновку про те, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду. Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі.

При цьому, з урахуванням вимог статей 328, 335, 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку", суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання право власності на нього за іпотекодержателем.

Доводи касаційної скарги не дають правових підстав для встановлення неправильного застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків судів. При вирішенні вказаної справи судами правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює.

Враховуючи те, що висновки судів відповідають встановленим у справі обставинам, рішення судів ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а судові рішення без змін, відповідно до положень статті 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 402, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Експобанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 3 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 7 грудня 2016 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: Хопта С.Ф.
Судді: Білоконь О.В.
Гулько Б.І.
Синельников Є.В.
Черняк Ю.В.

Link to comment
Share on other sites

ВС-КГС на позицию Большой палаты указал, что суды на основании надлежащим образом оцененных доказательств, представленных сторонами, пришли к правильному выводу о том, что передача ипотекодержателю права собственности на предмет ипотеки в соответствии со статьями 36, 37 Закона Украины "Об ипотеке" является способом внесудебного урегулирования, который осуществляется по соглашению сторон без обращение в суд. Оговорки в договоре об удовлетворении требований ипотекодержателя путем признания права собственности на предмет ипотеки - это исключительно внесудебный способ урегулирования спора, стороны устанавливают самостоятельно в договоре.

Link to comment
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...