Постановления БП-ВС о гражданской юрисдикции спора о признании кредитором банка и включения в перечень акцептированных требований

ANTIRAID · July 29, 2018

ПОСТАНОВА
Іменем України

27 червня 2018 року

м. Київ

Справа N 307/2765/15-ц

Провадження N 14-220цс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Лященко Н.П.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 14 грудня 2015 року у складі судді Калініченко Л.С. та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 26 березня 2016 рокуу складі суддів Слюсар Т.А., Волошиної В.М., Побірченко Т.І. в цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства "Банк "Золоті Ворота" (далі - АТ "Банк "Золоті Ворота") про захист прав споживача, визнання кредитором та внесення до реєстру кредиторів,

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що вона є вкладником АТ "Банк "Золоті Ворота" на підставі укладеного між ними договору строкового валютного банківського вкладу. У зв'язку з початком процедури ліквідації банку вона звернулася із заявою про визнання грошових вимог кредиторів, проте відповідач відмовив їй у включенні до реєстру кредиторів з огляду на закінчення встановленого законом строку на звернення з такою заявою. Посилаючись на поважність причин та обставин пропуску цього строку (перенесення робочих днів на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України та припадання першого робочого дня після вихідних на понеділок, який визначено вихідним днем для єдиного поштового відділення у селі, де вона фактично проживає), які банк не взяв до уваги, ОСОБА_3 просила: поновити їй термін подачі кредиторських вимог до АТ "Банк "ЗолотіВорота"; зобов'язати відповідача визнати її кредитором банку та включити майнові вимоги ОСОБА_3 у сумі 70 991,00 доларів США до реєстру акцептованих вимог кредиторів АТ "Банк "Золоті Ворота".

У листопаді 2015 року АТ "Банк "Золоті Ворота" звернулося до суду з клопотанням про закриття провадження у справі з тих підстав, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки з дня початку процедури ліквідації банку повноваження органів управління банку здійснює Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд).

Заперечуючи проти позову АТ "Банк "Золоті Ворота" послалося на безпідставність вимог ОСОБА_3, оскільки вона не зазначила причини, з якими пов'язує поважність пропущеного строку, та об'єктивні підстави, які перешкоджали їй заявити свої вимоги до банку протягом 30 днів з дня офіційного опублікування відомостей про ліквідацію банку. Розгляд кредиторських вимог відбувся відповідно до вимог закону.

У судовому засіданні 14 грудня 2015 року за заявою представника позивача до участі у справі як співвідповідача залучено уповноважену особу Фонду.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 14 грудня 2015 року провадження у справі в частині вимог до уповноваженої особи Фонду закрито з тих підстав, що такі вимоги підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 14 грудня 2015 року в задоволенні позову ОСОБА_3 до АТ "Банк "Золоті Ворота" відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 26 березня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково: рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 14 грудня 2015 року скасовано, провадження у справі закрито.

У квітні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просила скасувати рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 14 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 26 березня 2016 року й ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційну скаргу мотивовано, зокрема, тим, що справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки позов заявлено саме до банку.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 квітня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали та надано особам, які беруть участь у справі, строк для подачі заперечень на касаційну скаргу.

Учасники справи у визначений ухвалою суду строк не скористалися наданим їм процесуальним законом правом надання заперечень.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 жовтня 2016 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У зв'язку з наведеним касаційну скаргу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 16 травня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на те, що ОСОБА_3 оскаржує судові рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

25 травня 2018 року справа надійшла до Великої Палати Верховного Суду та прийнята нею до розгляду ухвалою від 31 травня 2018 року з підстав, визначених у частині шостій статті 403 ЦПК України.

Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених статтею 389, частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Під час розгляду справи суди встановили, що 21 жовтня 2013 року між АТ "Банк "ЗолотіВорота" і ОСОБА_3 (вкладником) укладено договір строкового банківського вкладу (депозиту) N 415Д/13 (далі - Договір), за умовами якого вкладник вносить у банк грошові кошти в сумі 70 991 долар США, а банк приймає вклад і зобов'язується на умовах і в порядку, передбаченому договором, повернути вкладнику ці кошти та виплачувати 8 % річних. Датою повернення вкладу банк визначив 28 жовтня 2014 року.

У разі неотримання вкладником вкладу та процентів за ним в указаний термін строк дії вкладу не продовжується і нарахування процентів у майбутньому не здійснюється; банк відкриває вкладнику рахунок "Кошти на вимогу фізичних осіб" для обліку вкладу на вимогу та перераховує на нього суму вкладу та суму нарахованих процентів. Указаний рахунок закривається після повернення вкладнику сум за вкладом (пункт 6.1 Договору).

Згідно з квитанцією від 21 жовтня 2013 року N 512929 філією АТ "Банк "Золоті Ворота" в м. Києві прийнято від ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 70 991 долар США.

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 4 грудня 2014 року N 781 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "БанкЗолоті ворота" виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 5 грудня 2014 року N 142, яким розпочато процедуру ліквідації АТ "Банк "Золоті Ворота" з 5 грудня 2014 року та призначено уповноважену особу Фонду.

Звертаючись із позовом, ОСОБА_3 послалась на те, що відповідно до вимог статті 45 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку. Останнім днем подання заяв кредиторів АТ "Банк "ЗолотіВорота" було 9 січня 2015 року. ОСОБА_3 стверджувала, що згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12 листопада 2014 року N 1084-р було перенесено робочі дні у 2015 році: з п'ятниці 2 січня на суботу 17 січня; з четверга 8 січня на суботу 31 січня; з п'ятниці 9 січня на суботу 14 лютого, тому з 1 по 11 січня 2015 року були вихідні дні. Першим робочим днем був понеділок 12 січня 2015 року, який визначено вихідним у поштовому відділені в селі, де вона фактично проживає. Тому заяву про визнання грошових вимог кредитора ОСОБА_3 направила 13 січня 2015 року. Листом від 28 січня 2015 року банк повідомив їй про закінчення строку подання такої заяви, у зв'язку із чим включення її до реєстру кредиторів неможливо. 11 червня 2015 року ОСОБА_3 звернулась до уповноваженої особи Фонду з доповненням до заяви про визнання грошових вимог кредитора з посиланням на поважність причин пропуску строку її подання. Листом від 16 червня 2015 року банк повідомив ОСОБА_3 про відсутність законних підстав для прийняття її заяви для визнання кредиторських вимог після закінчення встановленого законом строку та зазначив, що розпорядження Кабінету Міністрів України про перенесення робочих днів у 2015 році не стосувалось Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта", а для банківської системи було встановлено особливий порядок роботи в зазначений період.

Відмовляючи в задоволенні позову до банку, суд першої інстанції виходив з того, що з дня початку процедури ліквідації банку повноваження його органів управління здійснює Фонд (уповноважена особа Фонду), до якого ОСОБА_3 зверталась із заявою про визнання грошових вимог кредитора та доповненням до неї, а тому саме він є належним відповідачем у цій справі. Проте позов пред'явлено до банку, який повноважень на вирішення порушених у позові питань (щодо включення вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів) не має.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, апеляційний суд виходив з того, що повноваження в частині представлення інтересів АТ "Банк "Золоті Ворота", а також вирішення заяв щодо вимог кредиторів, складання реєстру акцептованих вимог кредиторів та здійснення заходів щодо задоволення таких вимог покладаються законом на Фонд (уповноважену особу Фонду). Свої вимоги до банку позивачка обґрунтовувала неправомірністю відмови в задоволенні поданої нею заяви про включення до реєстру кредиторів. Отже, відповідно до положень Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" стороною у справі є АТ "Банк "Золоті Ворота" в особі Фонду, у компетенції якого і перебуває вирішення питання щодо включення вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів банку. За таких обставин висновки районного суду про звернення ОСОБА_3 з позовом до неналежного відповідача є необґрунтованими. Разом з тим, оскільки Фонд, що виконує спеціальні функції і здійснює повноваження АТ "Банк "Золоті Ворота", є юридичною особою публічного права, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, то спір є публічно-правовим і підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених статтею 389, частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 15 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Аналогічну норму закріплено у частині першій статті 19 ЦПК України у редакції Закону N 2147-VIII.

Разом з тим відповідно до частини другої статті 4, пункту 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України).

Аналогічну норму закріплено у частині першій статті 19 КАС України у редакції Закону N 2147-VIII.

З аналізу наведених процесуальних норм вбачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб'єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Зі змісту позовних вимог у справі, яка розглядається, вбачається, що вкладник банку оскаржує дії щодо відмови у прийнятті її заяви про визнання грошових вимог кредитора під час здійснення процедури ліквідації банку.

Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" установлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 зазначеного Закону уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

За змістом статті 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Згідно із частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими частиною другою статті 4 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", серед яких, зокрема, здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами; акумулювання коштів, отриманих з джерел, визначених статтею 19 цього Закону, здійснення регулювання участі банків у системі гарантування вкладів фізичних осіб; здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організація відчуження активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку.

За приписами частини першої статті 54 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Таким чином, за змістом наведених правових норм на Фонд, який є юридичною особою публічного права, покладено функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Зі свого боку уповноважена особа Фонду виконує від його імені делеговані Фондом повноваження щодо забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку. До таких повноважень, зокрема, відноситься здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами та щодо задоволення вимог кредиторів банку, який ліквідується.

Правовідносини, щодо яких виник спір, обумовлені наявністю кредиторських вимог (майнових вимог фізичної особи до суб'єкта господарювання - банку, що ліквідується), які задовольняються в порядку черговості, визначеної статтею 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" за рахунок коштів, одержаних в результаті ліквідації та продажу майна банку.

Такі вимоги до банку кредитори мають право заявити уповноваженій особі Фонду протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку. При цьому вимоги фізичних осіб -вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами не заявляються (частина п'ята статті 45 цього Закону).

Повноваження уповноваженої особи Фонду щодо складення реєстру акцептованих вимог кредиторів та внесення змін до цього реєстру визначені у пункті 4 частин першої статті 48 зазначеного Закону.

При цьому статтею 47 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено, що уповноважена особа Фонду діє без довіреності від імені банку, що ліквідується, має право підпису будь-яких договорів (правочинів), інших документів від імені банку

Відповідно до частини першої статті 52 цього Закону кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів. У четвертій черзі задовольняються грошові вимоги вкладників - фізичних осіб у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом.

Тобто Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" диференціює правовідносини, що: 1) виникають між вкладником банку та Фондом щодо відшкодування коштів за вкладами у межах граничної суми виплати за рахунок коштів Фонду, складаються без участі банку боржника та регулюються положеннями розділу V "Гарантії Фонду та відшкодування коштів за вкладами" цього Закону; 2) виникають між вкладником та банком, від імені якого діє уповноважена особа Фонду під час його ліквідації, щодо вимог кредиторів за вкладами у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом, задоволення яких здійснюється за рахунок коштів, одержаних в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку та регулюються положеннями розділу VIII "Ліквідація банків" цього Закону.

У першому випадку правовідносини випливають із владних управлінських функцій Фонду як суб'єкта публічного права, який реалізує публічні інтереси держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, у цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

У другому випадку правовідносини випливають із майнових (кредиторських) вимог фізичної особи до банку за договором банківського владу, задоволення яких відбувається не з підстав гарантування вкладів фізичних осіб, а з інших підстав - за рахунок коштів, одержаних унаслідок ліквідації банку в загальному порядку. Закон не покладає на державу в особі уповноважених нею органів забезпечення гарантійних зобов'язань щодо задоволення таких вимог.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду дійшла до висновку, що оскільки лише Фонду за законом доручено забезпечувати відновлення платоспроможності банку або підготовку його до ліквідації, а спірні правовідносини випливають з укладених між банком і фізичною особою договорів, уповноважена особа Фонду та Фонд діють як представники сторони договірних відносин.

За таких обставин не буде помилкою зазначити в такому позові як відповідача банк, від імені якого під час ліквідації діє уповноважена особа Фонду.

Зазначене дає підстави стверджувати, що спір у цій справі не є публічно-правовим і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а належить до цивільної юрисдикції.

Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть та суб'єктний склад спірних правовідносин, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку, що спір про визнання кредитором банку та включення кредиторських вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів не є публічно-правовим і підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а тому суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про закриття провадження в цій справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 205 ЦПК України (у редакції, чинній на час прийняття судового рішення).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно із частинами четвертою, шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

Оскільки ухвала апеляційного суду про закриття провадження у справі перешкоджає провадженню у справі, рішення суду першої інстанції не було предметом апеляційного розгляду щодо фактичних обставин, від установлення яких залежить правильне визначення характеру спірних правовідносин, застосування відповідних їм норм матеріального права та вирішення позовних вимог, то ухвала Апеляційного суду м. Києва від 26 березня 2016 рокупідлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, передбачено: якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цьому випадку справа направляється на розгляд до суду апеляційної інстанції, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.

Керуючись статтями 141, 402-404, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 26 березня 2016 рокускасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: Н.О. Антонюк О.Б. Прокопенко С.В. Бакуліна І.В. Саприкіна В.В. Британчук О.М. Ситнік Д.А. Гудима О.С. Ткачук В.І. Данішевська В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська Л.М. Лобойко

ANTIRAID · July 29, 2018

Большая Палата пришла к выводу, что поскольку только Фонду по закону поручено обеспечивать восстановление платежеспособности банка или подготовку его к ликвидации, а спорные правоотношения вытекают из заключенных между банком и физическим лицом договоров, уполномоченное лицо Фонда и Фонд действуют как представители стороны договорных отношений. При таких обстоятельствах не будет ошибкой указать в таком иске в качестве ответчика банк, от имени которого во время ликвидации действует уполномоченное лицо Фонда.

Указанное дает основания утверждать, что спор по этому делу не является публично-правовым и не подлежит рассмотрению в порядке административного судопроизводства, а относится к гражданской юрисдикции.

Таким образом, спор о признании кредитором банка и включения кредиторских требований в реестр акцептованных требований кредиторов не является публично-правовым и подлежит рассмотрению в порядке гражданского судопроизводства.

ANTIRAID · October 9, 2018

И еще одно постановление:

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 серпня 2018 року

м. Київ

Справа N 809/654/16

Провадження N 11-448апп18

ВеликаПалата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Золотнікова О.С.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.

розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2017 року (судді Довгополов О.М., Гудим Л.Я., Святецький В.В.) у справі N 809/654/16 за позовом ОСОБА_3 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" Чернявської Олени Степанівни (далі - уповноважена особа, ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" або Банк відповідно) про зобов'язання вчинити дії та

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Фонду та уповноваженої особи, в якому просив зобов'язати уповноважену особу внести зміни до реєстру акцептованих вимог кредиторів, включивши кредиторську вимогу позивача до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" для отримання грошових коштів згідно з договором банківського вкладу від 28 серпня 2015 року N 300131/200279/9-15.

Позов обґрунтованотим, що позивачу протиправно відмовлено у включенні його вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" під час його ліквідації, оскільки встановлений законом тридцятиденний термін з моменту опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку позивач пропустив у зв'язку з перебуванням в іншій країні, а тому він не міг знати про початок процедури ліквідації банку з об'єктивних причин.

Івано-Франківський окружний адміністративний суд постановою від 01 листопада 2016 року позов задовольнив повністю.

Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 06 червня 2017 року апеляційну скаргу уповноваженої особи задовольнив частково, постанову суду першої інстанції скасував та закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_3 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2017 року та залишити в силі постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду.

На обґрунтування касаційної скарги позивач зазначив, що Фонд є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, а уповноважена особа виконує від імені Фонду делеговані останнім повноваження щодо ліквідації банку та гарантування вкладів фізичних осіб, а тому спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими та підлягають вирішенню за правилами КАС України.

Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 20 липня 2017 року відкрив касаційне провадження в цій справі, копії касаційної скарги надіслав учасникам справи з установленням строку для подання заперечень на неї.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким КАС України викладено в новій редакції.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції цього Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У березні 2018 року цю справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 11 квітня 2018 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 10 травня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи відповідно до пункту 3 частини першої статті 345 КАС України.

25 червня 2018 року Фонд подав відзив на касаційну скаргу, в якому ставиться питання про відмову в задоволенні касаційної скарги ОСОБА_3

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги.

Суди попередніх інстанцій установили, що 28 серпня 2015 року між ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" та ОСОБА_3 укладено договір про банківський строковий вклад (депозит) "Стандарт" на 9 місяців в іноземній валюті, згідно з яким кошти у сумі 39 тис. 250 євро, які були вкладені за попереднім договором, зараховуються на рахунок позивача N НОМЕР_1.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 17 вересня 2015 року N 612 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" до категорії неплатоспроможних" виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 17 вересня 2015 року N 171 "Про запровадження тимчасового адміністратора банку", згідно з яким у ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" запроваджено тимчасову адміністрацію на три місяці з 18 вересня по 17 грудня 2015 року, призначено уповноважену особу та делеговано всі повноваження адміністратора ПАТ "Банк "Фінанси та кредит", визначені статтями 37-39 Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI), Чернявській О.С. строком на три місяці.

16 листопада 2015 року ОСОБА_3 звернувся до Національного банку України з листом, у якому просив повернути кошти за вказаним договором банківського вкладу.

24 листопада 2015 року позивач повторно звернувся до Національного банку України, а також до ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" та Фонду із заявою про повернення коштів у сумі 39 тис. 250 євро.

19 березня 2016 року ОСОБА_3 у відділенні ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" отримав інформацію про те, що постановою Правління Національного банку України від 17 грудня 2015 року N 989 відповідно до статті 77 Закону України від 07 грудня 2000 року N 2121-III "Про банки та банківську діяльність" банківську ліцензію ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" відкликано та прийнято рішення про ліквідацію цього банку. Також позивача було усно повідомлено про те, що вимогу щодо повернення вкладу в розмірі 39 тис. 250 євро не включено до реєстру акцептованих вимог кредиторів.

01 квітня 2016 року позивач звернувся із заявою до уповноваженої особи про включення його вимоги до вказаного реєстру, однак листом від 08 квітня 2016 року за N 3-037610/4877 його було повідомлено про те, що до реєстру акцептованих вимог кредиторів включено вимоги кредиторів, які заявили Фонду про свої вимоги до Банку протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції керувався тим, що подання позивачем заяви уповноваженій особі про свої вимоги до Банку з пропуском тридцятиденного строку, встановленого частиною п'ятою статті 45 Закону N 4452-VI, з урахуванням відсутності позивача на території України у період з дня відліку вказаного строку не є підставою для позбавлення його законних прав на включення до реєстру акцептованих вимог кредиторів.

Суд апеляційної інстанції, закриваючи провадження у справі, виходив з того, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів, а такі справи належить розглядати в порядку господарського судочинства.

Велика Палата Верховного Суду частково не погоджується з указаним висновком апеляційного суду з огляду на таке.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно із частиною другою статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Як установлено матеріалами справи, позивач звернувся до адміністративного суду з позовом до Фонду та уповноваженої особи, направленим на включення його вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" згідно з договором про банківський строковий вклад (депозит) "Стандарт" на 9 місяців в іноземній валюті від 28 серпня 2015 року.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом N 4452-VI. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 зазначеного Закону уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

За змістом статті 3 Закону N 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Згідно із частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими частиною другою статті 4 Закону N 4452-VI, серед яких, зокрема, акумулювання коштів, отриманих із джерел, визначених статтею 19 цього Закону; здійснення регулювання участі банків у системі гарантування вкладів фізичних осіб; здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організація відчуження активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку.

На підставі частини п'ятої статті 34 Закону N 4452-VI під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

Відповідно до частини другої статті 37 зазначеного Закону Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема, вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом.

За приписами частини першої статті 54 Закону N 4452-VІрішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Таким чином, за змістом наведених правових норм на Фонд, який є юридичною особою публічного права, покладено функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Зі свого боку, уповноважена особа Фонду виконує від його імені делеговані Фондом повноваження щодо забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб'єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.

Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Правовідносини, щодо яких виник спір, обумовлені наявністю кредиторських вимог (майнових вимог фізичної особи до суб'єкта господарювання - Банку, що ліквідується), які задовольняються у порядку черговості, визначеної статтею 52 Закону N 4452-VI, за рахунок коштів, одержаних унаслідок ліквідації та продажу майна банку.

Повноваження уповноваженої особи Фонду щодо складення реєстру акцептованих вимог кредиторів та внесення змін до цього реєстру визначені пунктом 4 частини першої статті 48 Закону N 4452-VI.

Відповідно до частини першої статті 52 зазначеного Законукошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів у певній черговості. Зокрема, у четвертій черзі задовольняються грошові вимоги вкладників - фізичних осіб у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основні функції Фонду мають як владний характер, зокрема щодо врегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і не містять владної складової, а спрямовані на здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом тимчасової адміністрації та ліквідації.

Зазначене дає підстави стверджувати, що оскільки лише Фонду за закономдоручено забезпечувати відновлення платоспроможності банку або підготовку його до ліквідації, а спірні правовідносини випливають з укладеного між банком і фізичною особою договору, уповноважена особа та Фонд у цьому випадку діють як представники сторони договірних відносин.

Беручи до уваги наведене та враховуючи суть спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір про включення кредиторських вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому висновок суду апеляційної інстанції про закриття провадження в цій справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 157 КАС України (у редакції, чинній на час прийняття рішення), є обґрунтованим.

Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня та 23 травня 2018 року у справах N 826/7532/16 та N 811/568/16 відповідно.

Водночас Велика Палата Верховного Суду зауважує, що суд апеляційної інстанції, закриваючи провадження у справі, помилково зазначив, що спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Як убачається з матеріалів справи, спірні правовідносини виникли між фізичною особою ОСОБА_3 та юридичною особою ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" в особі уповноваженої особи Фонду.

Відповідно до статті 1 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення; далі - ЦПК України) завданням цивільного судочинства є справедливий неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

На підставі статті 15 ЦК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Предметна підсудність, юрисдикція цивільних справ визначена частиною першою статті 15 ЦПК України, згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Беручи до уваги наведене та враховуючи суб'єктний склад учасників справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що цей спір має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

За нормами частини третьої статті 3 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Статтею 351 КАС України визначено, що підставами для зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції по суті прийняв правильне рішення, але з помилковим застосуванням норм процесуального права, а тому наявні підстави для зміни ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2017 року в її мотивувальній частині з викладених вище обставин.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

2. Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2017 року змінити в частині встановлення підсудності справи суду господарської юрисдикції, визначивши право позивача на звернення із цим позовом до суду в порядку цивільного судочинства. У решті судове рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.С. Золотніков

Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко

С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко

В.В. Британчук Л.І. Рогач

Д.А. Гудима І.В. Саприкіна

В.І. Данішевська О.С. Ткачук

О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич

В.С. Князєв О.Г. Яновська

Лобойко Л.М.

ANTIRAID · December 15, 2018

и еще одно постановление:

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2018 року

м. Київ

Справа N 813/801/16
Провадження N 11-889апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О.Б.,

суддів Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_3 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" Стрюкової І.О. (далі - уповноважена особа Фонду, Фонд, Банк відповідно), Фонду про зобов'язання вчинити дії

за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 25 травня 2016 року (суддя Кравців О.Р.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 серпня 2016 року (у складі колегії суддів Гінди О.М., Качмара В.Я., Ніколіна В.В.),

УСТАНОВИЛА:

У березні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до адміністративного суду з позовом, у якому просила зобов'язати відповідачів внести зміни до акцептованого реєстру кредиторів Банку, включивши її до зазначеного реєстру кредиторів.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_3 зазначила, що на момент прийняття Правлінням Національного банку України постанови від 4 червня 2015 року N 356 про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Банку на її поточному (картковому) рахунку, відкритому 20 грудня 2010 року у Банку згідно з договором про комплексне банківське обслуговування, залишилася неповернута Банком сума вкладу у розмірі приблизно 5000 доларів США, яка не перевищувала гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами.

Проте уповноважена особа Фонду не включила її до реєстру акцептованих вимог кредиторів Банку у зв'язку з неподанням позивачкою відповідної кредиторської вимоги.

Невключення ОСОБА_3 до зазначеного реєстру вимог, на її думку, суперечить вимогам Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відноси; далі - Закон N 4452-VI), зокрема закріпленому у частині п'ятій статті 45 цього Закону правилу, за яким вимоги фізичних осіб-вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами не заявляються.

Львівський окружний адміністративний суд ухвалою від 25 травня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 серпня 2016 року, провадження у справі закривна підставі чинного на той час пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), вказавши, що ця справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства та має розглядатися судом господарської юрисдикції.

Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_3 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення суду першої та апеляційної інстанцій, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Незгода скаржника з висновком апеляційного суду про наявність підстав для закриття провадження в адміністративній справі мотивована тим, що Фонд є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, а уповноважена особа Фонду виконує від імені Фонду делеговані останнім повноваження щодо ліквідації банку та гарантування вкладів фізичних осіб. Відповідач має ознаки суб'єкта владних повноважень у розумінні пункту 7 частини першої статті 3 КАС у відповідній редакції. При цьому предметом спору є рішення, прийняте на виконання наданих законодавством та делегованих повноважень, тому спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими та підлягають вирішенню за правилами КАС.

На час касаційного перегляду судових рішень у цій справі заперечень на касаційну скаргу відповідачі не подали.

Дослідивши в межах, визначених частиною першою статті 341 КАС (у редакції, чинній на час здійснення касаційного перегляду), наведені в касаційній скарзі доводи щодо порушення судом апеляційної інстанції правил предметної юрисдикції, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги.

Суди першої та апеляційної інстанцій, закриваючи провадження у справі, керувалися тим, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів, і такі справи належить розглядати в порядку господарського судочинства.

Велика Палата Верховного Суду частково не погоджується з указаними висновками судів з огляду на таке.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно із частиною другою статті 2 КАС (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини другої статті 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС (у редакції, чинній на час касаційного розгляду справи), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Як установлено матеріалами справи, ОСОБА_3 звернулася до адміністративного суду з позовом до Фонду та уповноваженої особи, направленим на включення її вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів Банку згідно з договором про комплексне банківське обслуговування.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом N 4452-VI. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 зазначеного Закону уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

За змістом статті 3 Закону N 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Згідно із частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими частиною другою статті 4 Закону N 4452-VI, серед яких, зокрема, акумулювання коштів, отриманих із джерел, визначених статтею 19 цього Закону; здійснення регулювання участі банків у системі гарантування вкладів фізичних осіб; здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організація відчуження активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку.

На підставі частини п'ятої статті 34 Закону N 4452-VI під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

Відповідно до частини другої статті 37 зазначеного ЗаконуФонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема, вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління й органів контролю банку; укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом.