Постановление БП-ВС о гражданской юрисдикции споров касательно выделения служебного жилья военному

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2018 року

м. Київ

Справа N 488/1176/14-а

Провадження N 11-639апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Саприкіної І.В.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2016 року (у складі колегії суддів Кравченка К.В., Лук'янчук О. В., Градовського Ю.М.) у справі за його позовом до Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України (далі - ГКЕУ ЗСУ; ЗСУ відповідно), треті особи: квартирно-експлуатаційний відділ м. Миколаєва (далі - КЕВ м. Миколаєва), ОСОБА_4, про визнання неправомірними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИЛА:

У лютому 2014 року ОСОБА_3 звернувся до Корабельного районного суду м. Миколаєва з позовом до ГКЕУ ЗСУ, треті особи: КЕВ м. Миколаєва, ОСОБА_4, у якому з урахуванням зміни позовних вимог, просив:

- визнати незаконним та скасувати рішення (протокол) комісії з контролю за розподілом житла в гарнізонах ЗСУвід 04 липня 2013 року N 93;

- зобов'язати ГКЕУ ЗСУта комісію з контролю за розподілом житла в гарнізонах ЗСУпогодити рішення про надання позивачу службового житла, а саме квартири АДРЕСА_1;

- визнати незаконним та скасувати рішення (протокол) комісії з контролю за розподілом житла в гарнізонах ЗСУ від 11 вересня 2012 року N 142;

- зобов'язати ГКЕУ ЗСУ та КЕВ м. Миколаєва направити погоджений список розподілу службового житла на ОСОБА_3 до виконавчого комітету Миколаївської міської ради для подальшої видачі позивачу ордера.

Корабельний районний суд м. Миколаєва постановою від 10 травня 2016 року позов задовольнив. Визнав протиправним та скасував рішення комісії з контролю за розподілом житла в гарнізонах ЗСУ від 04 липня 2013 року N 93 в частині відмови в погодженні рішення про надання ОСОБА_3 службового житла і зобов'язав ГКЕУ ЗСУ та комісію з контролю за розподілом житла в гарнізонах ЗСУ погодити рішення про надання ОСОБА_3 службового житла (квартира АДРЕСА_1). Визнав протиправним та скасував рішення комісії з контролю за розподілом житла в гарнізонах ЗСУ від 11 вересня 2012 року N 142 в частині погодження рішення про надання старшому солдату ОСОБА_4 службового житла (квартири АДРЕСА_1) без зняття з квартирного обліку. Зобов'язав ГКЕУ ЗСУ направити погоджений список розподілу службового житла ОСОБА_3 до виконавчого комітету Миколаївської міської ради для видачі позивачу ордера на спірну службову квартиру.

Судове рішення мотивовано тим, що розподіл спірної службової квартири третій особі - ОСОБА_4 відбувся всупереч вимогам житлового законодавства та з порушенням порядку надання службового житла.

Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 17 серпня 2016 рокускасував постанову суду першої інстанції та закрив провадження в цій справі, оскільки спір не є публічно-правовим і не належить до юрисдикції адміністративних судів.

У вересні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, у якій просив скасувати ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2016 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що за своїм характером цей спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Вищий адміністративний суд України ухвалою 12 вересня 2016 року відкрив касаційне провадження за вказаною скаргою.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.

Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 23 травня 2018 року передав вказану вище справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 6 ст. 346 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), оскільки учасник справи оскаржує судове рішення з підстави порушення правил предметної юрисдикції.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, ВеликаПалата Верховного Суду встановила наступне.

Судами встановлено, що ОСОБА_3 проходить військову службу у військовій частині А4465 (далі - в/ч А4465) на посаді заступника командира авіаційної ескадрильї, а з квітня 2013 року - на посаді командира авіаційної ескадрильї.

На підставі наказу Міністра оборони України від 30 листопада 2011 року N 737 та враховуючи рішення житлової комісії в/ч А4465 (протокол N 20 від 03 травня 2012 року), командиром в/ч А4465 від 05 травня 2012 року N 353 видано наказ, яким ОСОБА_3 зі складом родини три особи надано службову двокімнатну квартиру N 6 на вул. Тернопільська, 79-Б в м. Миколаєві.

Вказана квартира рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 20 грудня 2004 року N 2514 закріплена, як службова житлова площа за Миколаївською квартирно-експлуатаційною частиною району і знаходиться на обліку в КЕВ м. Миколаєва, як службове житло в/ч А4465.

Рішенням засідання житлової комісії Миколаївського гарнізону, оформленого протоколом N 3 від 07 травня 2012 року, на позивача та його сім'ю (дружина та син) розподілено житло, а саме службову двокімнатну квартиру АДРЕСА_1.

24 травня 2012 року командиром в/ч А4465 на адресу КЕВ м. Миколаєва направлено документи стосовно отримання вказаного житла, а саме: витяг з наказу від 05 травня 2012 року N 353 про розподіл вивільнених службових квартир, витяг з протоколу засідання житлової комісії в/ч А4465 від 03 травня 2012 року N 20 та список розподілу житлової площі.

Однак, керівником КЕВ м. Миколаєва на перевірку до ГКЕУ ЗСУ список розподілу службової житлової площі разом із відповідними документами щодо отримання службового житла ОСОБА_3 направлено не було.

Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 16 квітня 2013 року зобов'язав КЕВ м. Миколаєва розробити та подати до ГКЕУ ЗСУ на перевірку список розподілу службової житлової площі на підставі наказу командира в/ч А4465 від 05 травня 2012 року N 353 про надання ОСОБА_3 зі складом родини три особи службової двокімнатної квартири N АДРЕСА_1.

Листом від 17 травня 2013 року N 1096 КЕВ м. Миколаєва надіслав на адресу ГКЕУ ЗСУ для перевірки список розподілу службового житла військовослужбовця ОСОБА_3, разом із копіями облікових житлових справ, як самого позивача, так і старшого солдата ОСОБА_4 В цьому ж листі вказано, що відповідно до рішення Міністра оборони України спірну службову квартиру розподілено старшому солдату ОСОБА_4 та що в 2005 році ОСОБА_3 на склад сім'ї з двох осіб забезпечений службовою однокімнатною квартирою АДРЕСА_2.

Рішенням комісії з контролю за розподілом житла в гарнізонах ЗСУ від 04 липня 2013 року N 93 відмовлено у погодженні списку надання ОСОБА_3 службового житла - квартири АДРЕСА_1.

Також з матеріалів справи вбачається, що рішенням комісії з контролю за розподілом житла в гарнізонах ЗСУ N 142 від 11 вересня 2012 року спірну службову квартиру розподілено військовослужбовцю в/ч А3406 старшому солдату ОСОБА_4, і на підставі виданого КЕВ м. Миколаєва оглядового ордеру на службове житлове приміщення від 02 грудня 2013 року її разом з родиною вселено в двокімнатну квартиру АДРЕСА_1.

Вважаючи незаконними рішення комісії з контролю за розподілом житла в гарнізонах ЗСУ від 04 липня 2013 року N 93 та від 11 вересня 2012 року N 142, позивач звернувся до суду із цим адміністративним позовом.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи про оскарження судового рішення апеляційної інстанції з підстав порушення правил предметної юрисдикції, перевіривши матеріали справи й заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.

Завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ч. 1 ст. 2 КАС України; в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом).

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Справою адміністративної юрисдикції в розумінні п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За правилами п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Ужитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України).

Наведені норми узгоджуються з положеннями ст. 2, 4 та 19 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Таким чином, до компетенції адміністративних судів на час розгляду справи судами попередніх інстанцій належали спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких була перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.

Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції визначив, що спір у цій справі не є публічно-правовим.

ВеликаПалата Верховного Суду погоджується із таким висновком з огляду на таке.

Зі змісту позовних вимог ОСОБА_3 вбачається, що спір виник з приводу порушення суб'єктом владних повноважень житлових прав позивача на отримання ним в користування нерухомого майна - службової квартири АДРЕСА_1.

За правилами п. 1 ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України

(далі - ЦПК України; у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених неправомірними, на думку особи, рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, і ці наслідки пов'язані поновленням порушеного права особи отримати житло, то такі спори відносяться до захисту цивільних (житлових) прав, незалежно від участі у справі суб'єктів владних повноважень як відповідача.

Оскільки спірні правовідносини пов'язані із захистом порушених житлових прав ОСОБА_3, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.

Ураховуючи суть спірних правовідносин та суб'єктний склад сторін у справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому висновок суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі є обґрунтованим, оскільки ця справа має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі N 806/104/16.

Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 349, ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що

суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.

Ураховуючи викладене та керуючись ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2016 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.В. Саприкіна Судді: Н.О. Антонюк С.В. Бакуліна В.В. Британчук Д.А. Гудима В.І. Данішевська О.С. Золотніков О.Р. Кібенко В.С. Князєв Л.М. Лобойко О.Б. Прокопенко Л.І. Рогач О.С. Ткачук В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська

[ANTIRAID]

Очередное решение Большой палаты ставящее крест на административной юрисдикции и подтверждающее ее не нужность в судебной системе Украины.

Большая палата указала, что если нарушение своих прав лицо видит в последствиях, вызванных неправомерными, по мнению лица, решением, действием или бездействием субъекта властных полномочий, и эти последствия связаны с возобновлением нарушенного права лица на получение жилья, то такие споры относятся к защите гражданских (жилых) прав, независимо от участия в деле субъектов властных полномочий в качестве ответчика. Поскольку спорные правоотношения связанные с защитой нарушенных жилищных прав истца суд пришел к выводу, что этот спор является не публично-правовым и должен решаться судами по правилам ГПК Украины.