Постановление БП-ВС о гражданской юрисдикции спора касающегося регистрации предмета ипотеки за банком госрегистратором

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 серпня 2018 року

м. Київ

Справа N 813/1159/17

Провадження N 11-638апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О.Б.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_3 до державного реєстратора Годовицько-Басівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області Тузяка Павла Тарасовича (далі - державний реєстратор), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради, Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Приватбанк" (далі - Банк) про визнання протиправним і скасування рішення

за касаційною скаргою Банку на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2017 року (у складі колегії суддів Довгополова О.М., Гудима Л.Я., Святецького В.В.),

УСТАНОВИЛА:

У березні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому просив скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 29 вересня 2016 року за індексним N 31639633 (запис про право власності 16656352), згідно з яким об'єкт нерухомого майна - квартира за адресою: АДРЕСА_1, перейшла у власність Банку.

Позивач зазначив, що умовами іпотечного договору, укладеного ним із Банком, передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо в момент настання термінів виконання якого-небудь із зобов'язань, передбачених кредитним договором, вони не будуть виконані.

Оскаржуване рішення відповідача, на думку ОСОБА_3, не відповідає вимогам Закону України від 1 липня 2004 року N 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон N 1952-IV) та підлягає скасуванню з таких підстав.

Так, ОСОБА_3 вказав на те, що належна йому на праві приватної власності квартира за згаданою вище адресою є його єдиним постійним місцем проживання із дружиною та неповнолітньою дочкою, іншого нерухомого майна він не має, а тому перехід права власності на цю квартиру до Банку на підставі іпотечного застереження згідно з договором іпотеки порушує вимоги статті 12 Закону України від 2 червня 2005 року N 2623-IV "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей", а також суперечить положенням Закону України від 3 червня 2014 року N 1304-VII "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

Львівський окружний адміністративний суд ухвалою від 17 жовтня 2017 року провадження у справі закрив на підставі чинного на той час пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) та роз'яснив, що цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 19 грудня 2017 року ухвалу суду першої інстанції скасував і направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Не погодившись із рішенням апеляційного суду, Банк подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2017 року, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2017 року залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована ти, що спір у цій справі не є публічно-правовим, оскільки випливає з договірних відносин.

На час розгляду справи позивач та відповідач відзивів на касаційну скаргу не подали.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах, установлених статтею 341 КАС наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на нижченаведене.

Стаття 2 КАС (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду) завданням адміністративного судочинства визначала захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Пункт 1 частини першої статті 3 КАС (у зазначеній редакції) справою адміністративної юрисдикції визнавав публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За правилами частини першої статті 17 КАС (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду) юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Ужитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).

Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і який виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Наведене узгоджується й з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час звернення ОСОБА_3 до суду) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає в наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових чи особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Приймаючи оскаржувану постанову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позовні вимоги обґрунтовані прийняттям державним реєстратором рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за відсутності необхідних документів, передбачених Законом N 1952-IV. Тобто спір про право відсутній, а дослідженню підлягає виключно владне (управлінське) рішення державного реєстратора, який у межах спірних правовідносин діє як суб'єкт владних повноважень.

Так, ОСОБА_3 оскаржив до адміністративного суду рішення суб'єкта владних повноважень - державного реєстратора, вказавши на невідповідність такого рішення Закону N 1952-IV, при цьому позивач не зазначає, які саме положення цього Закону щодо порядку прийняття рішень державним реєстратором останнім не дотримано, які протиправні управлінські дії чи бездіяльність відповідача призвели до прийняття незаконного, на думку позивача, рішення.

Натомість наведене позивачем обґрунтування його вимог до адміністративного суду зводиться до безпідставного і незаконного звернення стягнення на предмет іпотеки та набуття Банком права власності на квартиру на підставі правочину, який, до того ж, на думку позивача, порушує права неповнолітньої дитини та укладений без дозволу органу опіки й піклування.

Таким чином, спірні у цій справі правовідносини пов'язані з реалізацією прав іпотекодержателя на предмет іпотеки - квартири позивача, та виникли у зв'язку із запереченням позивачем такого права, а отже, існує спір про право, що виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства. Такий спір суди мають вирішувати за правилами Цивільного процесуального кодексу України.

В апеляційній скарзі на ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у справі ОСОБА_3 посилався на те, що підставою його звернення саме до адміністративного суду є недотримання нотаріусом вимог Закону N 1952-IV та відсутність у нього права вчиняти реєстраційні дії без учинення нотаріальної дії з нерухомим майном, однак такі доводи позивача не узгоджуються із суб'єктним складом спірних правовідносин, адже оскаржуване у цій справі рішення державного реєстратора прийняте не нотаріусом.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про те, що спір у цій справі є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів.

Відповідно до частини першої статті 352 КАС суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Ураховуючи наведене, касаційна скарга Банку підлягає задоволенню, постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2017 року - скасуванню, а ухвала Львівського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2017 року про закриття провадження у справі - залишенню в силі.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" задовольнити.

2. Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2017 року скасувати.

3. Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2017 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська В.С. Князєв
 

[ANTIRAID]

Большая палата указала, что в данном деле спорные правоотношения связаны с реализацией права ипотекодержателя на предмет ипотеки - квартиры истца, и возникли в связи с отрицанием истцом такого права, а следовательно, существует спор о праве, который исключает возможность рассмотрения этого дела по правилам административного судопроизводства. Такой спор суды должны решать по правилам Гражданского процессуального кодекса Украины.