Постановление ВС-КАС по пересмотру о возможности проведение платежей в день признания банка неплатежеспособным

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
Іменем України

18 вересня 2018 року

Київ

справа N 826/10002/15

адміністративне провадження N К/9901/12618/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого Гриціва М.І.,

суддів: Берназюка Я.О., Бучик А.Ю., Гімона М.М., Коваленко Н.В.,-

розглянув у порядку письмового провадження справу за заявою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства "Банк Київська Русь" (далі - Уповноважена особа; Фонд та Банк відповідно) про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 22 березня 2017 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Укравтозапчастина" (далі - ТОВ) до Уповноваженої особи, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - ОСОБА_2, про визнання протиправним та скасування рішення щодо визнання правочинів нікчемними,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2015 року ТОВ звернулося до адміністративного суду позовними вимогами визнати протиправним та скасувати оформлене листом від 30 квітня 2015 року N 3591/16 рішення Уповноваженої особи про визнання нікчемним правочину з перерахування грошових коштів у сумі 9 500 000 грн з рахунку N НОМЕР_2, який належить ОСОБА_2, на рахунок N НОМЕР_3, який належить ТОВ, з призначенням платежу - надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги згідно з договором від 19 березня 2015 року N 1, і про визнання нікчемним правочину з перерахування грошових коштів у сумі 9 500 000 грн з рахунку N НОМЕР_3, який належить ТОВ, відкритий у Банку, на рахунок N НОМЕР_1 з призначенням платежу - погашення кредиту за кредитним договором від 08 квітня 2013 року N 33290-20/13-1.

Суди встановили такі обставини.

Правління Національного банку України (далі - НБУ) 19 березня 2015 року прийняло по постанову N 190 "Про віднесення публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" до категорії неплатоспроможних", на підставі якої виконавча дирекція Фонду 19 березня 2015 року прийняла рішення N 61 про запровадження з 20 березня 2015 року тимчасової адміністрації та призначення Уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в Банку.

За наслідками перевірки правочинів, укладених Банком до запровадження тимчасової адміністрації, Уповноважена особа надіслала ТОВ лист від 30 квітня 2015 року за N 3590/16 з повідомленням про те, що правочин із перерахування грошових коштів в сумі 9 500 000 грн з рахунку N НОМЕР_2, який належить ОСОБА_2 та відкритий у Банку, на рахунок N НОМЕР_3, належний ТОВ і відкритий у Банку, з призначенням платежу "надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги згідно з договором від 19 березня 2015 року N 1", а також правочин з перерахування грошових коштів в сумі 9 500 000 грн з рахунку N НОМЕР_3, що належить ТОВ, відкритий у Банку, на рахунок N НОМЕР_1 з призначенням платежу "погашення кредиту за кредитним договором від 8 квітня 2013 року N 33290-20/13-1", визнано нікчемними.

За змістом листа від 30 квітня 2015 року за N 3590/16 правовою підставою для визнання нікчемними правочинів, вчинених на підставі платіжних доручень N N 1876, 9557 від 19 березня 2015 року, стали положення пунктів 2, 6 частини третьої статті 38 Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI).

Перерахування грошових коштів в означеній вище сумі та з названих рахунків здійснювалися на підставі платіжного доручення ОСОБА_2 за N 1876 від 19 березня 2015 року, в якому вказано призначення платежу як "надання безповоротної фінансової допомоги згідно з договором від 19 березня 2015 року N 1". З цим договором ОСОБА_2 надає ТОВ шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок останнього безвідсоткову поворотну фінансову допомогу у вигляді грошових коштів в національній валюті України розміром 9 500 000 грн. яку ТОВ зобов'язалось повернути терміном до 31 грудня 2015 року.

Перерахування грошових коштів здійснювалося з поточного рахунку ОСОБА_2 на поточний рахунок позивача, реквізити яких вказано в договорі про надання поворотної фінансової допомоги від 19 березня 2015 року.

Того самого дня ТОВ перерахувало зі свого поточного рахунку N НОМЕР_3 кошти сумі 9 500 000 грн на свій позичковий рахунок N НОМЕР_1 з призначенням платежу "погашення кредиту за кредитним договором від 8 квітня 2013 року". Цю банківську операцію Банк виконав на підставі платіжного доручення N 9557 від 19 березня 2015 року, а перераховані кошти зарахував на погашення кредиту, який позивач отримав на умовах кредитного договору на відкриття відновлювальної кредитної лінії від 8 квітня 2013 року N 33290-20/13-1, укладеного з Банком. За цим кредитним договором (в його редакції від 5 грудня 2014 року) рахунок N НОМЕР_1 відкрито для обліку строкової заборгованості позичальника за кредитом та на який згідно з п. 4.1 кредитного договору здійснюється повернення кредиту позичальником з його поточного рахунку.

Суди відзначили, що згаданий вище кредитний договір є дійсним, доказів його нікчемності чи визнання недійсним немає.

Встановлено також, що 02 липня 2014 року Банк і ОСОБА_2 уклали договір банківського вкладу в іноземній валюті "Супер-вклад" за N 76841-29.1.2, відповідно до пункту 2.1 якого вкладник надав Банку, а Банк прийняв від вкладника на зберігання грошові кошти у формі депозитного вкладу в сумі 500 000 доларів США з терміном внесення вкладу 02 липня 2014 року. Додатковою угодою від 02 лютого 2015 року про внесення змін та доповнень до договору банківського вкладу, сторони домовились продовжити дію цього договору до 06 грудня 2015 року.

19 березня 2015 року ОСОБА_2 звернувся із заявою до директора департаменту роздрібного бізнесу Банку з вимогою про дострокове повернення частини коштів у сумі 415 000 доларів США, які знаходилися в Банку згідно з договором банківського вкладу N 76841-29.1.2 від 02 липня 2014 року.

Відтак грошові кошти у сумі 9 545 000 грн на підставі меморіального ордеру від 19 березня 2015 року N 1886 з призначенням платежу - зарахування гривні на поточний рахунок згідно з постановою НБУ N 160 були зараховані на належний ОСОБА_2 рахунок N НОМЕР_2, відкритий у Банку, і того самого дня грошові кошти у сумі 9 500 000 грн платіжним дорученням від 19 березня 2015 року N 1876 були перераховані з рахунку N НОМЕР_2 на рахунок ТОВ N НОМЕР_3 зі згаданим вище призначенням.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 24 червня 2015 року позов задовольнив.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 16 березня 2016 року це рішення скасував та постановив нове - про відмову у задоволенні позову.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 22 березня 2017 року постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2015 року скасував, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 червня 2015 року залишив в силі.

Уповноважена особа 27 червня 2017 року подала заяву про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 22 березня 2017 року з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 (за змістом заяви насправді має бути посилання на пункт 5) частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у редакції, чинній на час ухвалення рішення суду касаційної інстанції. Просить це рішення та рішення судів попередніх інстанцій скасувати і закрити провадження у справі. Вважає, що на спір про визнання нікчемними правочинів, який виник у цій справі, не поширюється юрисдикція адміністративних судів, оскільки вони були здійснені Банком, що знаходився в процедурі ліквідації у зв'язку з визнанням його неплатоспроможним. Попри посилання на пункт 1 (неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах) та пункт 4 (5) (невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України (далі -- ВСУ) висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права) статті 237 КАС основним, домінуючим мотивом для втручання в оспорені рішення визначено, як видно з аргументації заяви, неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права (пункт 2 частини першої статті 237 цього Кодексу).

На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм процесуального права Уповноважена особа додає рішення суду касаційної інстанцій від 14 червня і 04 липня 2016 року (справи N N К/800/16033/16, К/800/17863/16 відповідно). Обґрунтовуючи підстави перегляду, передбачені пунктом 5 частини першої статті 237 КАС, посилається на викладені у постановах Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі N 6-3133цс15 і від 16 лютого 2016 року у справі N 21-4846а15 висновки, яким, з погляду заявника, суперечить оспорене рішення суду касаційної інстанції.

Суддя Верховного Суду України ухвалою від 22 липня 2017 року відкрив провадження у справі та витребував її з Окружного адміністративного суду міста Києва.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII).

Згідно з підпунктом 1 пункту 1 Перехідних положень КАС у редакції Закону N 2147-VIII заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

Відповідно до підпункту 7 пункту 1 Перехідних положень КАС в редакції Закону N 2147-VIII заяви і скарги, зазначені в підпунктах 1, 3 - 6 цього пункту, передаються відповідно до Касаційного адміністративного суду, Великої Палати Верховного Суду за розпорядженням керівника апарату суду, до якого подані такі заяви і скарги, протягом тридцяти днів з дня набрання чинності цією редакцією Кодексу.

На підставі наведених вище вимог підпунктів 1, 7 пункту 1 Перехідних положень КАС в редакції Закону N 2147-VIII керівник апарату Верховного Суду України розпорядженням від 12 січня 2018 року N 20/0/19-18 передав заяву Уповноваженої особи до Касаційного адміністративного суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31 січня 2018 року для розгляду заяви Уповноваженої особи визначено суддю-доповідача Гриціва М.І. та колегію суддів.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 01 лютого 2018 року заяву уповноваженої особи передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 06 червня 2018 року справу повернула до касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для продовження розгляду у відповідній колегії.

Ухвалою судді Касаційного адміністративного суду у Верховному Суді від 17 липня 2018 року визначено розгляд заяви провести колегією суддів у складі п'яти суддів.

В аспекті заявленого неоднакового правозастосування Верховний Суд дійшов висновку про таке.

У рішенні суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, йдеться про рішення Уповноваженої особи, яким визнано нікчемними два правочини, вчинені на підставі платіжних доручень. Предметом судового контролю були розрахункові банківські операції з перерахування коштів спершу з поточного рахунка ОСОБА_2 на рахунок ТОВ, яке в свою чергу перерахувало гроші на рахунок за кредитним договором з Банком. З огляду на те, що ОСОБА_2 згідно з Правилами залучення коштів фізичних осіб в публічному акціонерному товаристві "Банк "Київська Русь" подав заяву про дострокове розірвання договору банківського вкладу, станом на час проведення операцій жодних обмежень щодо розрахунково-касового обслуговування клієнтів не було, тому ці дії не були визнані протиправними.

У справі N 820/4082/15 (провадження N К/800/17863/16), наданій для порівняння, суд касаційної інстанції, коли формулював свою згоду із висновком суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі, виходив зі змісту спірних правовідносин, які склалися між сторонами. Зокрема, у цій справі предметом спору були вимоги спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові заявлені до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Уповноваженої особи цього Фонду, треті особи публічне акціонерне товариство (далі - ПАТ) "Брокбізнесбанк", Управління Державної служби охорони ГУ МВС у Харківській області, про включення грошових вимог податкового органу до боржника ПАТ "Брокбізнесбанк" до реєстру кредиторських вимог у повному обсязі в сумі 646910,62 грн.

Вимоги мотивувалися тим, що заявлена до внесення до реєстру сума боргу виникла внаслідок несплати податкових зобов'язань з податку на додану вартість державної служби охорони в розмірі 630 000 грн. На цю суму боргу була нарахована пеня за порушення строку зарахування податку до бюджетів або державних цільових фондів в розмірі 16 910 грн 62 коп. У відповідь Уповноважена особа листом повідомила про безпідставність цих вимог, оскільки клієнтом ПАТ "Брокбізнесбанк" є управління державної служби охорони при ГУ МВС України у Харківській області, саме клієнт, а не отримувач коштів (у цьому випадку податковий орган) є кредитором банку ПАТ "Брокбізнесбанк", а отже грошові вимоги державної служби охорони акцептовані на підставі заяви про кредиторські вимоги у сумі 630 000 грн будуть задоволені у 7 чергу.

В іншій, наданій для порівняння, справі N 826/2043/15 (провадження К/800/16033/16) спір виник, щодо наказу тимчасової адміністрації публічного акціонерного товариства (далі - ПАТ) "РАДИКАЛ БАНК" від 09 листопада 2015 року N 204 про визнання нікчемними на підставі частини третьої статті 38 Закону N 4452-VI ряду правочинів, повязаних із розміщення через систему АБС Б2 коштів на депозитний/поточний рахунок клієнта через рахунки каси Банку 09 липня 2015 року поза межами робочого часу та/або операційного дня, а також трансакції в системі АБС Б-2 щодо розміщення коштів на депозитний поточних рахунок клієнта через рахунки каси Банку 09 липня 2015 року за одним й тим самим часом проведення трансакції в одній касі одним і тим самим касиром, які пов'язані з вкладними (депозитними) операціями за договорами банківського вкладу (депозиту) та/або договорами банківського рахунку (поточними рахунками), а також зарахування грошових коштів на рахунки таких осіб в ПАТ "РАДИКАЛ БАНК".

На підставі цього наказу Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "РАДИКАЛ БАНК" направила на адресу позивача повідомлення про те, що відповідно до положень частини третьої статті 38 Закону N 4452-VI є нікчемною трансакція ПАТ "РАДИКАЛ БАНК" із перерахування на користь фізичної особи грошової суми з призначенням платежу "Внесення коштів на власний рахунок" на суму 200 000 грн. вчиненої 09 липня 2015 року о 16:25.

У цих рішеннях суд касаційної інстанції схвалив рішення судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі. У першому і другому випадках, суд касаційної інстанції, коли приймав такі рішення, виходив з того, що вимоги про протиправність дій та рішень Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банків заявлялись тоді, коли відбувалася процедура виведення банків з ринку як неплатоспроможних та їх ліквідація, тобто тому і тоді, як можна зрозуміти з мотивації цих рішень, коли кожен із банків у цих справах перебував на стадії його ліквідації, на якій на прийняті Уповноваженою особою дії і рішення не поширюється юрисдикція адміністративних судів.

У кожному із цих рішень просто робилося посилання на правову позицію Верховного Суду України у справі N 21-4846а15, але не досліджувалися і не аналізувалися зміст (суть) спірних правовідносин кожної зі справ і не мотивувалася відповідність, схожість фактичних обставин цих справ з реальними передумовами, на підстав яких формувався правовий висновок у постанові Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року.

У цій постанові Верховний Суд України підсумував, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів. Підґрунтям цьому висновку стали обставини про відмову Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Брокбізнесбанк" визнати та внести до реєстру вимог кредиторів суми боргу в розмірі 2 409 грн 25 коп., на які посилалося управління Пенсійного фонду України у Васильківському районі Дніпропетровської області. Пенсійний орган свої вимоги мотивував тим, що відповідач протиправно не визнав і не включив до реєстру вимог кредиторів грошові вимоги управління Пенсійного фонду України у Васильківському районі Дніпропетровської області в означеному розмірі.

Зіставлення фактичних обставин оспореного та порівнюваних судових рішень суду касаційної інстанції і застосованих до них положень матеріального закону випливає, що вони різняться між собою за обсягом, характером та спрямованістю вимог, юридичними підставами ухвалення рішень. У рішенні, що переглядається, висновки судів формулювалися на підставі дослідження правомірності рішення Уповноваженої особи про віднесення згаданих у ньому правочинів до нікчемних, тоді як у справі N 820/4082/15 (провадження N К/800/17863/16) вимоги про протиправне визнання правочинів нікчемними не заявлялися, а у справі N 826/2043/15 (провадження К/800/16033/16), хоча й заявлялися чимось подібні вимоги, але висновок про закриття провадження у справі висновувався не з оцінки змісту спірних правовідносин, а тільки через посилання на правову позицію Верховного Суду України, яка формувалася на іншій казуальній основі.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 237 КАС одним із мотивів перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального, але не процесуального права.

У зв'язку з цим посилання заявника на невідповідність оспореного судового рішення правовим висновкам, викладених у постановах ВСУ від 20 січня 2016 року у справі N 6-3133цс15 і від 16 лютого 2016 року у справі N 21-4846а15 не можуть бути підставами для втручання в нього, оскільки в розумінні пункту 5 частини першої статті 237 КАС не утворюють предмет перегляду.

Відповідно до частини першої статті 244 КАС Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися або норма права у рішенні, про перегляд якого подана заява, застосована правильно.

Отож, заява Уповноваженої особи задоволенню не підлягає, позаяк обставини цієї справи, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись підпунктами 1, 7 пункту 1 розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII, статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства "Банк Київська Русь" відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Гриців М.І.

Судді: Берназюк Я.О.

Бучик А.Ю.

Гімон М.М.

Коваленко Н.В.

[ANTIRAID]

Это очень интересное решение по своей сути. В данном деле ВС-КАС действовал как Верховный суд Украины, пересматривая дело по неодинаковому применению норм права. Суд не нашел неодинакового применения, где ВАСУ оставив в силе решение ОАСК отказал в признании ничтожным перечисление средств в день признания банка неплатежеспособным с депозита физлица на его текущий счет, далее в виде финансовой помощи юрлицу, которое в этом же банке погасил кредит.

Конечно сами стороны тут не совсем простые, а именно банк Киевская Русь и ООО "Укравтозапчасть" к которой некоторое время президент имел отношение и речь о сумме в 415 000 долларов США, эквивалентной на тот момент 9 500 000 грн.

Суд первой инстанции, чьё решение осталось в силе отметили, что упомянутый выше кредитный договор является действительным, доказательств его ничтожности или признания недействительным нет. Таким образом даже в день признания банка неплатежеспособным, проведение платежей законно и возможно таким образом погашение кредитов за счет депозитов.