Крым, алименты, права несовершеннолетнего ребенка


Recommended Posts

Такая ситуация:

До 2014 год женщина с несовершеннолетним ребенком проживала в гражданском браке в Крыму в доме гражданского мужа, который был куплен им ранее. Ребенок от гражданского мужа. Все были прописаны в доме. После событий 2014 года женщина с ребенком вернулись в родне в Украину, получили статус беженцев, гражданский муж остался в Крыму, связи с ним более не поддерживаются. Сейчас гражданский муж подал в суд (Крым) на снятие с регистрации женщины и ребенка, т.к. у него есть намерение продать свой дом.

Интересует три вопроса:

1. имеет ли ребенок какие то права на этот дом, т.к. это дом его отца (уже гражданина РФ)?

2. как решается вопрос с алиментами, если отец проживает в Крыму и уже гражданин РФ?

3. как быть с судом о снятии с регистрации из дома гражданского мужа (Крым) - возражать, соглашаться (подчиниться) или что то иное?

В общем, прошу подсказать, в какую сторону двигаться и с чего начать?

Link to post
Share on other sites
5 часов назад, ais сказал:

Такая ситуация:

До 2014 год женщина с несовершеннолетним ребенком проживала в гражданском браке в Крыму в доме гражданского мужа, который был куплен им ранее. Ребенок от гражданского мужа. Все были прописаны в доме. После событий 2014 года женщина с ребенком вернулись в родне в Украину, получили статус беженцев, гражданский муж остался в Крыму, связи с ним более не поддерживаются. Сейчас гражданский муж подал в суд (Крым) на снятие с регистрации женщины и ребенка, т.к. у него есть намерение продать свой дом.

Интересует три вопроса:

1. имеет ли ребенок какие то права на этот дом, т.к. это дом его отца (уже гражданина РФ)?

2. как решается вопрос с алиментами, если отец проживает в Крыму и уже гражданин РФ?

3. как быть с судом о снятии с регистрации из дома гражданского мужа (Крым) - возражать, соглашаться (подчиниться) или что то иное?

В общем, прошу подсказать, в какую сторону двигаться и с чего начать?

Начать с изучения ГКРФ, ГПКРФ, СКРФ... Для начала...

1. Конечно имеет... Но отец ли он ему вот вопрос... У нас ведь мода другая...

2. Запросто, как обычно...

3. А они чего хотят, жить в этом доме...?

Link to post
Share on other sites
4 часа назад, Bolt сказал:

Начать с изучения ГКРФ, ГПКРФ, СКРФ... Для начала...

1. Конечно имеет... Но отец ли он ему вот вопрос... У нас ведь мода другая...

2. Запросто, как обычно...

3. А они чего хотят, жить в этом доме...?

Спасибо, что откликнулись.

1. Ездили на Украину рожать, в свидетельстве указан гражданский муж.

3. Жить хотят в Украине и живу в Украине (мать и ребенок), на дом жена не претендует. А в отношении ребенка непонятка. По суду хотят снять с регистрации жену, а про ребенка тишина. А ведь не может быть так, что отец и мать прописаны в одном месте, а ребенок типа нет, но в иске о нем не заявлено. Кстати раздела нажитого имущества не было (она и ребенок бежали с тем что смогли взять).

ПС. можно ли заявить встречно об алиментах (раздел нажитого думаю бесперспективен); а может обратиться к министру юстиции - нашему ярому борцу "детей чужих не бывает" за помощью?B)

Link to post
Share on other sites
6 часов назад, ais сказал:

Спасибо, что откликнулись.

 1. Ездили на Украину рожать, в свидетельстве указан гражданский муж.

Всегда пожалуйста...

1. Не понял... В каком смысле на Украину ездили рожать, если Вы пишите, что они жили в Украине тогда...? Отцом ребёнка указан реальный человек, он ходил в ЗАГС, или со слов матери данные вписаны...?

  • Like 1
Link to post
Share on other sites
7 часов назад, ais сказал:

3. Жить хотят в Украине и живу в Украине (мать и ребенок), на дом жена не претендует. А в отношении ребенка непонятка. По суду хотят снять с регистрации жену, а про ребенка тишина. А ведь не может быть так, что отец и мать прописаны в одном месте, а ребенок типа нет, но в иске о нем не заявлено. Кстати раздела нажитого имущества не было (она и ребенок бежали с тем что смогли взять).

В чём проблема не могу понять, если им ничего не надо и они ни на что не претендуют... Может ребёнок там вообще не прописан... Может быть, что ребёнок нигде не прописан конечно... Если не заявлено, то значит его не прописывали скорее всего никуда... И о каком разделе нажитого имущества идёт речь... если они не женаты... Для это вначале надо другой иск подать, о проживании одной семьёй... (а за ними гнались и не отпускали...)

  • Like 1
Link to post
Share on other sites
7 часов назад, ais сказал:

ПС. можно ли заявить встречно об алиментах (раздел нажитого думаю бесперспективен);

а может обратиться к министру юстиции - нашему ярому борцу "детей чужих не бывает" за помощью?B)

Причём здесь встречное... Можно просто заявить отдельно иск о взыскании алиментов, но только если есть реальная запись, а не по статье... (раздел какого нажитого и с кем и на основании чего... ведь Вы сами пишите, что дом его...)

Обратитесь...))))))

Link to post
Share on other sites
5 часов назад, Bolt сказал:

Всегда пожалуйста...

1. Не понял... В каком смысле на Украину ездили рожать, если Вы пишите, что они жили в Украине тогда...? Отцом ребёнка указан реальный человек, он ходил в ЗАГС, или со слов матери данные вписаны...?

Хорошие вопросы, спасибо, особенно от куда ездили рожать )) надо будет уточнить детали.

Link to post
Share on other sites

Женщина и ребёнок не имеют собственности в этом доме. Женщина не проживает в этом доме, поэтому через суд признают ее такою, что потеряла право проживания. Единственное в суд на алименты, если отец реально вписан по его заявлению.

  • Like 2
Link to post
Share on other sites
1 час назад, Николай Михайлович сказал:

Женщина и ребёнок не имеют собственности в этом доме. Женщина не проживает в этом доме, поэтому через суд признают ее такою, что потеряла право проживания. Единственное в суд на алименты, если отец реально вписан по его заявлению.

Абсолютно верно...

Link to post
Share on other sites
21 час назад, Николай Михайлович сказал:

Женщина и ребёнок не имеют собственности в этом доме. Женщина не проживает в этом доме, поэтому через суд признают ее такою, что потеряла право проживания. Единственное в суд на алименты, если отец реально вписан по его заявлению.

С собственностью, понятно.

Да, есть такое намерение взыскать алименты. Отец реально вписан по собственному желанию.

ПС. вот в отношении ребенка не понятно - он прописан или нет у отца, в суде об этом не заявлено. Но должен быть прописан при рождении, т.к. все проживали в квартире мужа. И тут вопрос: а могут ли лишить ребенка права пользования квартирой своего отца? если нет, то и мать не могут, т.к. ребенок по сути находится и должен находится с матерью (ведь брак гражданский был)? Так?

ПС2. не смотря на суд, отец пригласил ребенка на лето на отдых к нему в Крым типа на море. Обоснованы ли опасения матери, что приглашение - это только предлог, что отец может не вернуть ребенка обратно, а оставить его в РФ навсегда?

Link to post
Share on other sites

У меня такая ситуация похожая была. Подали в суд на признание бывшей жены и ребёнка. Так как ответчица согласилась добровольно сняться с регистрации и перерегистрировать ребёнка иск оставили без рассмотрения. Судья сказала, что если бы добровольно не снялись, вынесла бы решение образно говоря о выселении ибо было доказано, что у ребёнка есть где жить.

Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...
  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      13 квітня 2021 року
      м. Київ
      Справа № 2-4237/12
      Провадження № 14-21звц21
      Велика Палата Верховного Суду у складі
      головуючого судді Князєва В. С.,
      судді-доповідача Гудими Д. А.,
      суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В.
      за участю
      секретаря судового засідання Штихна В. О.,
      представника позивача - Міністерства юстиції України, за дорученням якого діють спеціалісти відділу судової роботи та міжнародної правової допомоги Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Фартушна Віта Леонідівна та Самойлова Дар`я Михайлівна ,
      представника відповідачки - адвоката Заруцького Олександра Вадимовича
      розглянула у судовому засіданні заяву ОСОБА_2 (далі - відповідачка) про перегляд за виключними обставинами постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 серпня 2018 року (далі - заява про перегляд судового рішення)
      у зв`язку зі встановленням Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні в справі «Сатановська та Роджерс проти України» (Satanovska and Rodgers v. Ukraine, заява № 12354/19) (далі також - рішення ЄСПЛ) порушення Україною міжнародних зобов`язань за статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - ЄКПЛ) при вирішенні судом справи
      за позовом ОСОБА_3 (далі - позивач) до відповідачки за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на стороні відповідачки - Органу опіки та піклування Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації (далі - третя особа) - про забезпечення повернення малолітньої дитини до Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії (далі - Сполучене Королівство).
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      (1) Вступ
      1. Громадянин Сполученого Королівства звернувся до суду в Україні, бажаючи визнати незаконним утримування його неповнолітньої дитини її матір`ю на території України, а також повернути цю дитину у Сполучене Королівство до місця постійного проживання. Суди розглядали справу неодноразово. Згідно з останнім рішенням Верховний Суд позовні вимоги задовольнив. Проте матір і дитина звернулися до ЄСПЛ, який ухвалив рішення про порушення Україною під час розгляду справи зобов`язань за ЄКПЛ. Велика Палата Верховного Суду за заявою матері дитини має забезпечити виконання рішення ЄСПЛ у частині перегляду рішення Верховного Суду як такого, що не було належно мотивованим відповідно до вимог процесуального аспекту статті 8 ЄКПЛ.
      (2) Короткий зміст позову
      2. У грудні 2012 року Головне управління юстиції м. Києва в інтересах позивача звернулось до суду з позовом, в якому з урахуванням уточнень, просило:
      2.1. Визнати незаконним утримування відповідачкою на території України неповнолітньої дитини ОСОБА_4 (далі - дитина), ІНФОРМАЦІЯ_1 .
      2.2. Повернути дитину до місця постійного проживання за адресою: АДРЕСА_1 ( Manor Cottage , АДРЕСА_1 ; далі також - місце проживання позивача у Сполученому Королівстві);
      2.3. Для забезпечення повернення дитини зобов`язати відповідачку, ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 , передати дитину позивачеві, ІНФОРМАЦІЯ_3 , у місце його проживання у Сполученому Королівстві.
      3. Головне управління юстиції м. Києва мотивувало позовну заяву так:
      3.1. 10 квітня 2010 року позивач і відповідачка уклали шлюб у відділі реєстрації актів цивільного стану Солом`янського районного управління юстиції у м. Києві.
      3.2. ІНФОРМАЦІЯ_4 у м. Шеффілді (Південний Йоркшир, Сполучене Королівство) у подружжя народилася дитина, яка з того часу постійно проживала з позивачем і відповідачкою за адресою: АДРЕСА_3 ( АДРЕСА_3 ).
      3.3. 11 квітня 2012 року дитина у супроводі позивача та відповідачки прибула в Україну з метою відвідування родичів відповідачки. Позивач і відповідачка планували повернення до Сполученого Королівства 22 квітня 2012 року, проте позивачеві довелося повернутися раніше - 14 квітня 2012 року.
      3.4. Відповідачка з дитиною, які мали авіаквитки для повернення в обумовлену раніше дату, до Сполученого Королівства не повернулись. Відповідачка самостійно змінила місце проживання дитини з порушенням прав позивача, який ні усної, ні письмової згоди на зміну постійного місця проживання дитини не давав.
      3.5. Відповідачка незаконно утримує дитину на території України, а тому на спірні правовідносини поширюються приписи Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року (далі - Гаазька конвенція). Дії щодо утримування дитини в Україні порушують права піклування позивача.
      3.6. 10 серпня 2012 року позивач через Центральний орган Англії та Уельсу подав до Міністерства юстиції України заяву про повернення дитини.
      3.7. 12 вересня 2012 року на адресу Головного управління юстиції у м. Києві надійшли пояснення відповідачки, у яких вона повідомила, що відмовляється добровільно повертати дитину до Сполученого Королівства.
      3.8. Головне управління юстиції у м. Києві уповноважене діяти від імені позивача на підставі Закону України «Про приєднання України до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей», статті 7 Гаазької конвенції, пунктів 2 і 12 Порядку виконання на території України Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 липня 2006 року № 952.
      (3) Короткий зміст судових рішень, ухвалених під час первинного розгляду справи
      4. 5 червня 2013 року Печерський районний суд міста Києва ухвалив рішення, згідно з яким у задоволенні позову відмовив.
      5. 3 вересня 2013 року Апеляційний суд міста Києва ухвалив рішення, згідно з яким скасував рішення Печерського районного суду міста Києва від 5 червня 2013 року й ухвалив нове, за яким позов задовольнив частково: визнав незаконним утримання дитини на території України, зобов`язав відповідачку повернути дитину до Сполученого Королівства за адресою: АДРЕСА_3 , або передати дитину позивачеві, який приїде в Україну, щоби забрати дитину в присутності представника служби дітей; в іншій частині у задоволенні позову відмовив.
      6. 23 жовтня 2013 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановив ухвалу, згідно з якою залишив рішення Апеляційного суду міста Києва від 3 вересня 2013 року без змін.
      7. 2 липня 2014 року Верховний Суд України прийняв постанову, згідно з якою скасував ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 жовтня 2013 року, справу передав на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Вказав, що, вирішуючи питання про повернення дитини до місця її постійного проживання з підстав, передбачених Гаазькою конвенцією, суд, ураховуючи найвищі інтереси дитини, повинен дослідити, чи є переміщення або утримання дитини незаконним, і забезпечити негайне повернення дитини (статті 3 та 12 Гаазької конвенції). Суд має переконатись у наявності (відсутності) виключень, передбачених статтями 13 і 20 Гаазької конвенції, зокрема, чи здійснювалося піклування про дитину в місці постійного проживання до моменту переміщення, чи існує серйозний ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної загрози або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку, а також, чи таке повернення допускається з урахуванням основних принципів запитуваної держави.
      (4) Короткий зміст судових рішень, ухвалених під час нового розгляду справи
      8. 10 вересня 2014 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановив ухвалу, згідно з якою скасував рішення Апеляційного суду міста Києва від 3 вересня 2013 року та передав справу до цього суду на новий розгляд. Скасовуючи рішення апеляційної інстанції, колегія суддів звернула увагу на необхідність дослідження доказів і встановлення фактів, як зазначив Верховний Суд України у постанові від 2 липня 2014 року.
      9. 3 грудня 2014 року Апеляційний суд міста Києва постановив ухвалу, згідно з якою залишив без змін рішення Печерського районного суду міста Києва від 5 червня 2013 року.
      10. 1 квітня 2015 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановив ухвалу, згідно з якою скасував рішення Печерського районного суду міста Києва від 5 червня 2013 року й ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 3 грудня 2014 року, а справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції. Вважав, що суди не виконали вказівки Верховного Суду України, викладені у його постанові від 2 липня 2014 року, та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладені в ухвалі від 10 вересня 2014 року.
      (5) Короткий зміст рішення суду першої інстанції (повторний новий розгляд справи)
      11. 27 травня 2016 року Печерський районний суд міста Києва ухвалив рішення, згідно з яким у задоволенні позову відмовив. Мотивував так:
      11.1. 10 квітня 2010 року позивач і відповідачка зареєстрували шлюб у відділі реєстрації актів цивільного стану Солом`янського районного управління юстиції у м. Києві.
      11.2. Після відкриття відповідачці візи як дружині позивача подружжя переїхало до Сполученого Королівства.
      11.3. ІНФОРМАЦІЯ_4 у м. Шеффілді (Південний Йоркшир, Сполучене Королівство) у подружжя народилася дитина, яку того ж дня Посольство України у Сполученому Королівстві зареєструвало громадянином України та вписало у закордонний паспорт матері.
      11.4. 9 грудня 2011 року дитині видано паспорт громадянина Сполученого Королівства.
      11.5. Дитина разом із батьками проживала у Сполученому Королівстві за адресою:
      АДРЕСА_4 . Позивач виставив на продаж будинок, в якому проживала сім`я з дитиною, й особисті речі останньої.
      11.7. За результатами психологічних досліджень дитина сприймає своє місце проживання в Україні постійним і комфортним; знаходиться у житлі, у якому створені необхідні для цього умови; відвідує дитячий садок; пройшла обряд хрещення у православній церкві. Тому існує ризик того, що повернення до Сполученого Королівства завдасть шкоди психіці дитини.
      11.8. Спеціаліст - психолог Центру психологічної експертизи та психодіагностики Міжнародного інституту глибинної психології ОСОБА_6 (далі - психолог) - пояснила, що у дитини немає проблем із адаптацією за місцем проживання та у дитячому садочку; дитина сприймає таке місце в Україні постійним і комфортним для себе та своєї сім`ї; існує серйозний ризик того, що повернення до Сполученого Королівства створить для дитини загрозу заподіяння психічної та фізичної шкоди. Вказане підтверджують висновки за результатами психологічних досліджень від 12 лютого 2013 року, 30 грудня 2013 року та 28 липня 2015 року.
      (6) Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції (повторний новий розгляд справи)
      12. 21 вересня 2016 року Апеляційний суд міста Києва постановив ухвалу, згідно з якою залишив рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 травня 2016 року без змін. Мотивував ухвалу так:
      12.1. 11 квітня 2012 року дитина у супроводі обох батьків прибула в Україну до родичів відповідачки, які проживають у м. Києві.
      12.2. 14 квітня 2012 року позивач повернувся до Сполученого Королівства, а дитина з відповідачкою залишились в Україні, де мали перебувати до 22 квітня 2012 року.
      12.3. 29 жовтня 2013 року Святошинський районний суд м. Києва ухвалив рішення про розірвання шлюбу позивача та відповідачки.
      12.4. Звернення до суду з позовом є реалізацією прав позивача, проте наявні у справі матеріали доводять надання ним мовчазної згоди на утримування дитини матір`ю, оскільки «відсутні вимоги про повернення дитини до звернення до суду із такою заявою» відповідно до Гаазької конвенції.
      12.5. Позивач не здійснював права піклування щодо дитини до моменту її переміщення, що підтверджує листування з Шеффілдським центром захисту від домашнього насильства; позивач не надав належних і допустимих доказів того, що він здійснював би такі права, якби не утримування дитини в Україні.
      12.6. Суд першої інстанції на підставі показань спеціаліста та складених ним висновків зробив законний і обґрунтований висновок про існування серйозного ризику того, що повернення дитини батькові загрожуватиме завданням їй психічної шкоди.
      (7) Короткий зміст рішення суду касаційної інстанції (повторний новий розгляд справи)
      13. 29 серпня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду прийняв постанову, згідно з якою рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 травня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 21 вересня 2016 року скасував. Ухвалив нове рішення, за яким позовні вимоги задовольнив: визнав незаконним утримання на території України дитини та зобов`язав повернути останню до Сполученого Королівства за адресою місця проживання позивача. Мотивував постанову так:
      13.1. Суди першої й апеляційної інстанцій вдалися до з`ясування обставин, які не є предметом доказування у спорах про повернення дитини у контексті цілей Гаазької конвенції, зокрема: наявності чи відсутності у матері та батька житла у власності; можливості забезпечення належних умов для проживання малолітньої дитини; її ставлення до кожного з батьків; реалізації матір`ю батьківських обов`язків з догляду, утримання та виховання дитини в Україні.
      13.2. У справі не надано переконливих доказів того, що повернення дитини до держави її постійного місця проживання, спілкування з родичами, вивчення культури та мови країни походження загрожуватиме заподіянням дитині фізичної або психічної шкоди. Висновки судів попередніх інстанцій щодо існування серйозного ризику створення нетерпимої обстановки для дитини з боку позивача у Сполученому Королівстві ґрунтуються на припущеннях.
      13.3. Після неповернення дитини у квітні 2012 року до Сполученого Королівства позивач вже у липні 2012 року звернувся до Центрального органу Англії та Уельсу за місцем постійного проживання дитини та до органів медіації, з якими відповідач відмовилась контактувати. З моменту незаконного переміщення дитини до моменту звернення батька до суду минуло менше року, а тому суди першої й апеляційної інстанцій невиправдано застосували абзац другий статті 12 Гаазької конвенції, положення якого є виключними обставинами лише в разі, коли процедура повернення розпочата після спливу річного терміну з моменту викрадення дитини. Тому неповернення дитини протягом шести тижнів із дати початку процедур, передбачених Гаазькою конвенцією, не є підставою для відмови у поверненні дитини.
      13.4. Відповідачка на законних підставах вивезла сина з держави його постійного місця проживання. Проте подальше утримання дитини на території України без отримання згоди батька є підставою для застосування передбаченого Гаазькою конвенцією механізму, згідно з яким дитину треба повернути до Сполученого Королівства.
      13.5. Визнавши фактично, що дитина з 2012 року утримується на території України незаконно, суди попередніх інстанцій безпідставно застосували одночасно декілька передбачених статтями 12 і 13 Гаазької конвенції виняткових підстав для відмови у поверненні дитини до держави її постійного місця проживання. Вони неправильно витлумачили положення Гаазької конвенції стосовно винятків, передбачених у статтях 12, 13 (a) і 13 (b), вдалися до з`ясування обставин, які не входять до предмета доказування у такій категорії справ, і відмовили у поверненні дитини без законних та достатніх на те підстав.
      13.6. Позивач не мав ефективного засобу юридичного захисту відповідно до статті 13 ЄКПЛ, оскільки суди допустили надмірно тривале провадження у справі та не розглянули питання повернення дитини «протягом шести тижнів, як то рекомендує Гаазька конвенція».
      (8) Короткий зміст рішення ЄСПЛ
      14. 28 січня 2021 року за зверненням відповідачки та дитини ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «Сатановська та Роджерс проти України» (Satanovska and Rodgers v. Ukraine, заява № 12354/19) щодо порушення Україною зобов`язань за статтею 8 ЄКПЛ у її процесуальному аспекті. ЄСПЛ зробив такі висновки:
      14.1. Верховний Суд вирішив повернути дитину за результатами розгляду касаційної скарги, хоча такий розгляд був обмеженим за обсягом і ґрунтувався на тих самих матеріалах справи. Відхиливши заперечення за пунктом «b» першого абзацу статті 13 Гаазької конвенції, Верховний Суд офіційно не виключив із доказової бази у справі висновки психолога, що відрізняє справу відповідачки від справи «Х. проти Латвії», в якій суди прямо відмовилися визнати допустимим доказом висновок психологічного обстеження (§ 34 рішення ЄСПЛ).
      14.2. У стислому обґрунтуванні Верховний Суд не розглянув питання, чи були висновки психологічного обстеження й усні показання психолога відповідними та достовірними, та не навів жодних причин, чому не взяв їх до уваги (§ 35 рішення ЄСПЛ).
      14.3. Верховний Суд не проаналізував тверджень відповідачки про відсутність у неї можливості поїхати зі своїм сином до Сполученого Королівства через проблеми зі здоров`ям, коштами та візою, хоча питання про можливе заподіяння шкоди дитині у випадку її повернення було пов`язане саме з розлученням відповідачки з її дитиною. Обґрунтування Верховного Суду стосовно наявності підстав для задоволення позову було настільки загальним і шаблонним, що за обставин справи не могло бути результатом ефективного розгляду заперечень відповідачки проти задоволення заяви про повернення (§ 35 рішення ЄСПЛ).
      14.4. Заявники зазнали непропорційного втручання у їхнє право на повагу до сімейного життя через те, що процес прийняття рішень відповідно до національного законодавства не відповідав процесуальним вимогам, передбаченим статтею 8 ЄКПЛ. Верховний Суд не здійснив ефективний розгляд заперечень відповідачки, які ґрунтувалися на пункті «b» першого абзацу статті 13 Гаазької конвенції (§ 36 Рішення).
      14.5. Згідно зі статтею 41 ЄКПЛ слід зобов`язати Україну впродовж трьох місяців сплатити заявникам спільно: 1 200 (одну тисячу двісті) євро в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись; 1 500 (одну тисячу п`ятсот) євро і додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись, в якості компенсації витрат на правову допомогу; 30 (тридцять) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявникам, в якості компенсації поштових витрат, понесених під час провадження у ЄСПЛ.
      (9) Рух заяви про перегляд судового рішення
      15. 23 лютого 2021 рокудо Великої Палати Верховного Суду від відповідачки, в інтересах якої діє адвокат Заруцький О. В., надійшла заява від 20 лютого 2021 року про перегляд судового рішення. У цій заяві відповідачка просить скасувати постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 серпня 2018 року й ухвалити нове рішення, згідно з яким відмовити у задоволенні касаційної скарги, поданої в інтересах позивача, та залишити в силі рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 травня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 21 вересня 2016 року.
      16. 26 лютого 2021 року Велика Палата Верховного Суду постановила ухвалу, згідно з якою відкрила провадження за виключними обставинами про перегляд судового рішення на підставі рішення ЄСПЛ тапризначила справу до розгляду.
      17. 15 березня 2021 року з Міністерства юстиції України надійшла копія рішення ЄСПЛ разом із його автентичним перекладом українською мовою.
      18. 6 квітня 2021 року на адресу Великої Палати Верховного Суду надійшло клопотання третьої особи з проханням розглядати справу за відсутності її представника.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1) Доводи особи, яка подала заяву про перегляд судового рішення
      19. Відповідачка мотивувала заяву тим, що постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 серпня 2018 року було прийнято на тих самих фактичних і доказових підґрунтях (обставинах), що і рішення судів першої й апеляційної інстанцій. Тому адекватним способом досягнення restitutio in integrum буде скасування вказаної постанови та залишення в силі рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 травня 2016 року й ухвали Апеляційного суду міста Києва від 21 вересня 2016 року.
      20. На судовому засіданні представник відповідачки підтримав доводи, викладені у заяві про перегляд судового рішення.
      (2) Доводи інших учасників справи
      21. Позивач і третя особа письмово позицію щодо заяви про перегляд судового рішення не висловили.
      22. Представник позивача на судовому засіданні вказав, що рішення касаційного суду, про перегляд якого просить відповідачка, є законним, і дитину потрібно повернути до Сполученого Королівства. Відповідаючи на запитання суду, зазначив, що позивач вчасно звернувся до суду, і на час розгляду справи у суді першої інстанції зв`язок дитини з матір`ю був домірним зв`язку із батьком; висновки психолога були складені лише під час нового розгляду справи у суді першої інстанції. Тому за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення Велика Палата Верховного Суду має касаційну скаргу позивача задовольнити, але з інших підстав.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів учасників справи
      23. Велика Палата Верховного Суду заслухала суддю-доповідача, представників відповідачки та позивача, оцінила їхні доводи, зміст встановлених у рішенні ЄСПЛ порушень Україною міжнародних зобов`язань, а також судові рішення, ухвалені національними судами на підставі зібранихі досліджених доказів. Враховуючи передбачені законодавством межі перегляду судових рішень за виключними обставинами, відповідно до підстав такого перегляду, а саме у зв`язку зі встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення останньою міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом, Велика Палата Верховного Суду вирішила, що заяву про перегляд судового рішення слід задовольнити.
      (1.1) Загальні принципи перегляду судового рішення у зв`язку зі встановленням ЄСПЛ порушення Україною зобов`язань за Конвенцією при вирішенні справи судом
      24. Україна зобов`язана виконувати остаточне рішення ЄСПЛ в будь-якій справі, в якій вона є стороною (стаття 46 ЄКПЛ, стаття 2 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV)). Для виконання рішення ЄСПЛ, яким констатовано порушення Україною ЄКПЛ, мають вживатися заходи індивідуального та загального характеру (глава 3 Закону № 3477-IV).
      25. Якщо ЄСПЛ визнає факт порушення ЄКПЛ або протоколів до неї і якщо внутрішнє право держави, яка була стороною у справі, передбачає лише часткову компенсацію, ЄСПЛ у разі необхідності надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію (стаття 41 ЄКПЛ). Виплата стягувачеві відшкодування має бути здійснена у тримісячний строк з моменту набуття рішенням ЄСПЛ статусу остаточного або у строк, передбачений у цьому рішенні (частина перша статті 8 Закону № 3477-IV).
      26. Додатковими до виплати присудженого ЄСПЛ відшкодування (статті 7-9 Закону № 3477-IV) заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення ЄКПЛ (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні ЄСПЛ (частина друга статті 10 Закону № 3477-IV).
      27. У рішенні ЄСПЛ може бути прямо вказано на необхідність вжиття державою додаткових заходів індивідуального характеру, чи з самого рішення ЄСПЛ можна зробити висновок про необхідність відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення ЄКПЛ, шляхом повторного розгляду її справи судом, включаючи відновлення провадження у відповідній справі (частина третя статті 10 Закону № 3477-IV). Для цього слід враховувати Рекомендацію Комітету Міністрів Ради Європи № R (2000) 2, відповідно до якої повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, рекомендовано застосовувати, особливо тоді:
      27.1. Коли потерпіла сторона і далі зазнає негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше, ніж через повторний розгляд або поновлення провадження;
      27.2. Коли рішення ЄСПЛ спонукає до висновку, що а) оскаржене рішення національного суду суперечить ЄКПЛ, або б) в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.
      28. Якщо інше не вказав ЄСПЛ у рішенні, повторний розгляд справи судом, включаючи відновлення провадження у справі, можливий, коли ЄСПЛ у рішенні, ухваленому на користь заявника, визнав порушення Україною зобов`язань за ЄКПЛ саме під час вирішення судом на національному рівні тієї справи, в якій ухвалене судове рішення, про перегляд якого просить цей заявник.
      29. Підставами для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні даної справи судом (пункт 2 частини третьої статті 423 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).
      30. З огляду на те, які порушення статті 8 ЄКПЛ констатував у рішенні ЄСПЛ, Велика Палата Верховного Суду вважає, що відповідачка і далі зазнає значних негативних наслідків рішення, ухваленого на національному рівні у суді касаційної інстанції, - наслідків, щодо яких присуджена ЄСПЛ справедлива сатисфакція не є адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше, ніж через скасування рішення національного суду, про перегляд якого просить відповідачка.
      (1.2) Щодо порушень Конвенції, встановлених у рішенні ЄСПЛ
      31. У рішенні ЄСПЛ на підставі його попередньої практики вказав, що стаття 8 ЄКПЛ покладає на національні органи влади конкретний процесуальний обов`язок у контексті провадження за Гаазькою конвенцією: під час розгляду заяви про повернення дитини суди повинні не тільки розглянути небезпідставні твердження про існування «серйозного ризику» для дитини у випадку повернення, а й ухвалити рішення, в якому будуть наведені конкретні причини з огляду на обставини справи. Відмова врахувати заперечення проти повернення, які можуть підпадати під сферу дії статей 12, 13, 20 Гаазької конвенції, і недостатня аргументація у рішенні про відхилення таких заперечень, суперечили б вимогам статті 8 ЄКПЛ, а також меті та завданню Гаазької конвенції. Необхідним є належний розгляд таких тверджень, продемонстрований національними судами в його аргументації, що не є шаблонною та стандартною, а достатньо детальною з огляду на винятки, передбачені Гаазькою конвенцією, які треба тлумачити вузько. Це також дозволить ЄСПЛ, завдання якого полягає не у підміні собою національних судів, здійснювати доручений йому європейський нагляд (§ 31 рішення ЄСПЛ).
      32. ЄСПЛ звернув увагу, що у справі заявників суд першої інстанції, дослідивши обставини справи під час повноцінного судового розгляду, вирішив відмовити у задоволенні заяви про повернення дитини з огляду на винятки, передбачені Гаазькою конвенцією. Зокрема, беручи до уваги три висновки психологічного обстеження й усні показання психолога під час судового розгляду, суд першої інстанції виснував, що повернення дитини до Сполученого Королівства поставить її під загрозу заподіяння психічної шкоди у розумінні пункту «b» першого абзацу статті 13 Гаазької конвенції. Під час перегляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд залишив без змін рішення суду першої інстанції. Висновки судів нижчих інстанцій згодом були відхилені Верховним Судом, який зробив протилежний висновок - про відсутність ризику заподіяння психічної шкоди у випадку повернення дитини до Сполученого Королівства (§ 32 рішення ЄСПЛ).
      33. ЄСПЛ вказав, що головне питання у цій справі полягає у тому, чи дотримався Верховний Суд процесуальних зобов`язань за статтею 8 ЄКПЛ стосовно надання конкретного та детального обґрунтування у контексті винятків, передбачених Гаазькою конвенцією, під час скасування рішень судів нижчих інстанцій і видачі розпорядження про повернення дитини. На думку ЄСПЛ, той із батьків, хто виступає проти повернення, має, насамперед, надати достатньо доказів щодо цього. Відповідачка виконала свій обов`язок, надавши висновки психологічного обстеження, які мали значення для оцінки існування серйозного ризику того, що повернення дитини поставить останню під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди. А суд першої інстанції розглянув ці висновки та перевірив їх, безпосередньо допитавши психолога під час судового розгляду. На підставі попередньої практики ЄСПЛ виснував, що суд першої інстанції надав сторонам можливість перехресного допиту психолога, забезпечивши цим змагальність сторін під час розгляду висновків, і такі докази становили невід`ємну частину справи. Тому їх не можна було згодом опосередковано відхилити як невідповідні або неважливі (§ 33 рішення ЄСПЛ).
      34. Як встановили суди, у липні 2012 року, тобто до спливу одного року з моменту переміщення дитини в Україну, позивач звернувся із заявою про повернення незаконно утримуваної в Україні дитини до Центрального органу Англії та Уельсу, який направив до Міністерства юстиції України запит про повернення дитини.
      35. Згідно зі статтею 3 Гаазької конвенції переміщення або утримування дитини розглядаються як незаконні, якщо: a) при цьому порушуються права піклування про дитину, що належать будь-якій особі, установі або іншому органу, колективно або індивідуально, відповідно до законодавства держави, у якій дитина постійно мешкала до переміщення або утримування; та b) у момент переміщення або утримування ці права ефективно здійснювалися, колективно або індивідуально, або здійснювалися б, якби не переміщення або утримування.
      36. Якщо дитина незаконно переміщена або утримується так, як це передбачено статтею 3, і на дату початку процедур у судовому або адміністративному органі тієї Договірної держави, де знаходиться дитина, минуло менше одного року з дати незаконного переміщення або утримування, відповідний орган видає розпорядження про негайне повернення дитини. Судовий і адміністративний орган, навіть у тих випадках, коли процедури розпочаті після сплину річного терміну, про який йдеться в попередньому пункті, також видає розпорядження про повернення дитини, якщо тільки немає даних про те, що дитина вже прижилася у своєму новому середовищі (частини перша та друга статті 12 Гаазької конвенції).
      37. З позовом до суду в інтересах позивача Головне управління юстиції м. Києва звернулося у грудні 2012 року. Проте через складність справи, що з огляду на предмет та підстави позову потребувала особливої ретельності, судовий процес був тривалим.
      38. Згідно зі статтею 13 Гаазької конвенції, незважаючи на положення попередньої статті, судовий або адміністративний орган запитуваної держави не зобов`язаний видавати розпорядження про повернення дитини, якщо особа, установа або інший орган, що заперечує проти її повернення, доведуть, що:
      a) особа, установа або інший орган, що піклуються про дитину, фактично не здійснювали права піклування на момент переміщення або утримування, або дали згоду на переміщення або утримування, або згодом дали мовчазну згоду на переміщення або утримування; або
      b) існує серйозний ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку.
      Судовий або адміністративний орган може також відмовити в розпорядженні про повернення дитини, якщо виявить, що дитина заперечує проти повернення і досягла такого віку і рівня зрілості, при якому слід брати до уваги її думку. Розглядаючи обставини, про які йдеться в цій статті, судові й адміністративні органи беруть до уваги інформацію про соціальне походження дитини, подану Центральним органом або іншим компетентним органом країни постійного проживання дитини.
      39. У § 35 рішення ЄСПЛ вказав, що Верховний Суд взагалі не розглянув питання, чи були висновки психологічного обстеження й усні показання психолога відповідними та достовірними, не навів жодних причин, чому не взяв їх до уваги, не розглянув ключові докази, які були відповідними, та не пояснив, яке значення вони мали, і які висновки слід було зробити. А у § 36 рішення ЄСПЛ звернув увагу на те, що Верховний Суд не здійснив ефективний перегляд заперечення відповідачки, які ґрунтувалися саме на пункті «b» першого абзацу статті 13 Гаазької конвенції. Тому Велика Палата Верховного Суду має, зокрема, оцінити доводи відповідачки стосовно того, що повернення дитини до Сполученого Королівства загрожуватиме заподіянням їй фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку.
      40. Суди першої й апеляційної інстанцій дослідили висновки за результатами психологічних досліджень від 12 лютого 2013 року, 30 грудня 2013 року та 28 липня 2015 року:
      40.1. У висновку від 12 лютого 2013 року психолог пояснила, що аналіз результатів спостереження за характером поведінки ситуації спілкування з незнайомою людиною та незнайомою іграшкою, за змінами у пізнавальній активності дитини, за взаємодією дитини з мамою (відповідачкою) дозволяє визначити тип сформованої прив`язаності дитини до своєї матері як надійний, тобто такий, що дав можливість виникнути почуттю довіри та безпеки до оточуючого світу і склав передумову успішного входження у світ людських стосунків.
      40.2. У висновку від 30 грудня 2013 року психолог зазначила про таке:
      1) за умови повернення дитини до Сполученого Королівства потреба дитини в безпеці не буде в повному обсязі задоволена: для особи такого віку сама наявність перехідної ситуації (переїзд, зміна соціального та предметного оточення) є стресом, на який вона відреагує психомоторними та соматоневрологічними розладами регресивного характеру;
      2) за умови повернення дитини до Сполученого Королівства буде завдано шкоду розвитку: вилучення зі звичного мовного середовища (занурення дитини у лінгвистично та культурно чуже середовище, особливо за умови припинення слідування з матір`ю) призведе до сповільнення/призупинення процесу розвитку мови та мовлення. Результатом, враховуючи тривалість сензитивного періоду у розвитку цієї психічної функції та її безпосередній зв`язок із розвитком мислення, буде відхилення у психічному розвитку, подолання якого вимагатиме спеціальної компенсації (надолуження);
      3) втрата об`єкта первинної прив`язаності є глибинною психологічною травмою, пов`язаною з несподіваним і незворотнім розривом тісних зв`язків із матір`ю; для дитини цього віку така втрата матиме довгострокові наслідки, серед яких на першому місці є формування хибної самості - деформації внутрішньої структури особистості, що призводить до виникнення депресивних станів протягом усього життя людини та перешкоджає встановленню близьких довірчих стосунків у дорослому житті, які є необхідною умовою досягнення успіху в житті особистому та професійному.
      40.3. У висновку від 28 липня 2015 року у відповідь на питання, чи існує серйозний ризик того, що повернення до Сполученого Королівства створить для дитини загрозу заподіяння психічної та фізичної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку, психолог надала ствердну відповідь. Аргументувала тим, що, враховуючи вік дитини, немає еквівалентної альтернативи тій підтримці у психічному та фізичному розвитку дитини, яку створила відповідачка за участі підтримуючого оточення. За умови повернення дитини до Сполученого Королівства: а) не буде в повному обсязі задоволена потреба дитини у безпеці (припинення спілкування з матір`ю як об`єктом первинної прив`язаності має наслідком деформацію внутрішньої структури особистості, яка призводить до виникнення депресивних станів протягом усього життя людини та перешкоджає встановленню близьких довірчих стосунків у дорослому житті); б) занурення дитини у лінгвистично та культурно чуже середовище призведе до сповільнення/призупинення процесу розвитку мови та мовлення, який для дітей відповідного віку продовжує залишатися головним показником успішності психічного розвитку.
      Щодо ризику завдання фізичної шкоди психолог також вказала, що для дитини такого віку сама наявність перехідної ситуації (переїзд, зміна соціального та предметного оточення) є стресом, на який вона відреагує психомоторними та соматоневрологічними розладами регресивного характеру. У зв`язку з утратою людини, яка забезпечує дитині максимальне задоволення вітальних потреб, в останньої виникає стан, який характеризується прогресуючою втратою інтересу до оточуючого світу, зникненням апетиту, зниженням маси тіла, уповільненням темпу фізичного та психічного розвитку.
      41. Велика Палата Верховного Суду бере до уваги, що суди першої й апеляційної інстанцій зробили їхні висновки, проаналізувавши показання допитаного в суді першої інстанції психолога, який пояснив, що проблем з адаптацією у дитини за місцем проживання та у дитячому садочку немає; дитина сприймає місце проживання в Україні постійним і комфортним для себе та своєї сім`ї; існує серйозний ризик того, що повернення до Сполученого Королівства створить для дитини загрозу заподіяння психічної та фізичної шкоди. Учасники справи могли ставити запитання психологу під час його допиту на судовому засіданні у суді першої інстанції (т. 8, а. с. 124). Тому принцип змагальності під час дослідження вищевказаних доказів був додержаний, а достовірність висновків психолога перевірена під час його допиту (див. § 33 рішення ЄСПЛ).
      42. Із заявою про призначення експертизи для з`ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, за правилами статті 143 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, позивач до суду не звертався. За обставин цієї справи складені психологом як спеціалістом висновки є належними, допустимими та достатніми доказами. У Великої Палати Верховного Суду немає підстав не брати до уваги досліджені судами першої й апеляційної інстанцій докази, що мають значення для застосування пункту «b» першого абзацу статті 13 Гаазької конвенції та підтверджують наявність обґрунтованих ризиків заподіяння шкоди психіці дитини внаслідок її повернення до Сполученого Королівства.
      43. На запитання Великої Палати Верховного Суду стосовно наявності підстав для з`ясування думки дитини, яка не досягла десятирічного віку, про можливість її повернення до місця проживання позивача у Сполученому Королівстві, представники позивача та відповідача однаково зазначили, що такі підстави відсутні з огляду на недосягнення дитиною того віку та рівня зрілості, про які йде мова у Гаазькій конвенції.
      44. Представник відповідачки наголосив на тому, що востаннє дитина бачилася з позивачем у віці шести місяців; з часу приїзду в Україну за її межі не виїжджала; майже десять років позивач із дитиною не спілкувався та не зустрічався; на пропозиції відповідачки поспілкуватися з дитиною не реагував; участі в утриманні дитини не бере, у зв`язку з чим відповідачка ініціювала судовий процес про стягнення з позивача аліментів на дитину.
      45. Стосовно того, коли востаннє позивач бачився з дитиною та чи є у нього нова сім`я, представник позивача суду не відповів. Пояснив, що особистих зустрічей з дитиною у позивача, відколи він ініціював судовий процес в Україні, не було, оскільки позивач не може прибути в Україну. Конкретні причини такої неможливості представник позивача не пояснив. Зазначив, що постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 29 серпня 2018 року, ухвалена на користь позивача, не була виконана, оскільки у відкритті виконавчого провадження було відмовлено з причин, які представникові невідомі. На запитання суду, чи оскаржив позивач цю відмову, представник позивача відповів, що, наскільки йому відомо, таких дій позивач не вчиняв, а Міністерство юстиції України неповноважне представляти інтереси позивача не етапі виконання судового рішення.
      46. У § 35 рішення ЄСПЛ вказав, що Верховний Суд не навів жодного аналізу тверджень відповідачки про відсутність у неї можливості поїхати зі своїм сином до Сполученого Королівства через проблеми зі здоров`ям, коштами та візою, хоча питання про можливе заподіяння шкоди дитині у випадку її повернення було пов`язане саме з розлученням відповідачки та дитини.
      47. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, зокрема, таке:
      47.1. Згідно з даними з виписок-епікризів з історії хвороби відповідачки з 17 до 30 квітня 2012 року, а надалі з 3 до 15 травня 2012 року вона знаходилась на лікування у терапевтичному відділенні Науково-практичного медичного центру Харківського національного медичного університету. Відповідачці було поставлено діагноз і рекомендовано уникати нервових стресів, проходити нагляд у терапевта, невропатолога, санаторно-курортне лікування, протипоказано переміщення у повітряному просторі.
      47.2. Згідно з консультативним висновком Київського міського центру малоінвазивної травматології та ортопедії від 9 липня 2012 року відповідачка була оглянута на предмет препателярного бурситу лівого коліна. Лікар рекомендував відповідачці уникати фізичних навантажень і пройти повторний огляд через 14 днів.
      47.3. З 9 серпня до 21 жовтня 2012 року позивач мав продовжити візу відповідачці та сплатити відповідні кошти. Через те, що строк дії візи, відкритої відповідачці як дружині позивача, сплив, а позивач цю візу не продовжив, починаючи з 19 листопада 2012 року відповідачка не могла повернутися до Сполученого Королівства.
      47.4. Згідно з наданим як позивачем, так і відповідачкою листуванням сторін електронною поштою, починаючи з квітня 2012 року, позивач був обізнаний про неможливість відповідачки подорожувати за станом здоров`я, а надалі - без допомоги іншої особи, але на прохання відповідачки про надання допомоги для повернення до Сполученого Королівства не відреагував.
      47.5. Позивач продав будинок, в якому проживала сім`я з дитиною, проте не надав жодних доказів для підтвердження того, що він проживає за новою адресою ( АДРЕСА_1 ), яку представник позивача вказав у заяві про уточнення позовних вимог як адресу постійного місця проживання позивача (т. 7, а. с. 119). На яких умовах дитина буде проживати у новому помешканні та що дитині будуть створені там належні умови для проживання, представник позивача не вказав.
      47.6. Відповідачка з дитиною проживають у власній квартирі за адресою: АДРЕСА_2 .
      47.7. Для проживання дитини в Україні створені належні умови, що підтверджує акт обстеження умов проживання від 27 липня 2015 року. Дитина відвідує дитячий навчальний заклад відповідно до її віку, отримує належне медичне та побутове забезпечення, тобто вона прижилася у новому середовищі, адаптована до соціального оточення та сім`ї.
      48. Представник відповідачки на судовому засіданні повідомив Велику Палату Верховного Суду, що дитина і далі проживає у згаданій квартирі з відповідачкою, виїзд якої до Сполученого Королівства утруднений необхідністю отримання візи та є обтяжливим, виходячи з фінансових міркувань. А розраховувати у цьому на підтримку позивача, з яким у відповідачки давно припинилися подружні відносини, немає підстав. Тому, на думку представника відповідачки, у випадку повернення дитини до Сполученого Королівства її зв`язок із матір`ю перерветься. На запитання суду про поточний стан здоров`я відповідачки її представник не зміг відповісти через відсутність у нього актуальної інформації, але зазначив, що характер раніше виявленого захворювання є триваючим.
      49. Велика Палата Верхового Суду вважає, що факти, встановлені судами, а також наведені пояснення представника відповідачки підтверджують її доводи про відсутність у неї можливості вільно їздити до Сполученого Королівства у разі задоволення позову та розлучення із дитиною. За такої ситуації у суду тим більше немає підстав ставити під сумнів наявність ризиків, про які зазначив у письмових висновках психолог, допитаний у суді першої інстанції.
      50. Тому, враховуючи вказане, зміст рішення ЄСПЛ, факти, які встановили суди першої й апеляційної інстанцій, докази, які дослідили ці суди, а також пояснення сторін, Велика Палата Верховного Суду вважає, що висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, який не взяв до уваги відповідні доводи відповідачки, не є належно обґрунтованими. У контексті винятків, передбачених Гаазькою конвенцією, досліджені судами у цій справі належні та допустимі докази є достатніми для підтвердження заперечень відповідачки проти повернення дитини до Сполученого Королівства. Висновки судів першої й апеляційної інстанцій ухвалені на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу їхніх вимог і заперечень, підтверджених відповідними доказами.
      51. Право батьків і дітей бути поряд один із одним становить основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, що можуть перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 ЄКПЛ. Таке втручання є порушенням зазначеного положення, якщо воно здійснюється не згідно із законом, не відповідає легітимним цілям, переліченим у пункті 2 цієї статті, та не може вважатися необхідним у демократичному суспільстві.
      52. Відмова у задоволенні позову у цій справі становить втручання у гарантоване статтею 8 ЄКПЛ право позивача, але з огляду на викладене вище немає жодних підстав виснувати про порушення такого права у світлі пункту 2 статті 8 ЄКПЛ:
      52.1. Відмова у задоволенні позову ґрунтується на приписах Гаазької конвенції, що визначає низку випадків, за яких національні органи можуть відмовити у поверненні дитини. Отже, за пунктом 2 статті 8 ЄКПЛ втручання у право позивача є таким, що встановлене законом, а останній характеризувався належною якістю і дозволяв позивачеві прогнозувати можливість відмови у поверненні дитини, зокрема через існування серйозного ризику заподіяння шкоди психіці дитини у разі її повернення.
      52.2. З огляду на встановлені судами першої й апеляційної інстанцій ризики (пункт «b» першого абзацу статті 13 Гаазької конвенції) втручання у право позивача, гарантоване статтею 8 ЄКПЛ, переслідує легітимну мету, а саме захист прав і свобод дитини.
      52.3. В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (частина перша статті 3 Конвенції про права дитини, яку Верховна Рада України ратифікувала 27 лютого 1991 року).
      Держави-учасниці забезпечують те, щоби дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини (частина перша статті 9 вказаної Конвенції).
      Принцип додержання найкращих інтересів дитини також закладений і в Гаазькій конвенції. Неповернення дитини до країни проживання іноді може бути виправдане в силу об`єктивних причин, які відповідають інтересам дитини, на які вказують передбачені у цій конвенції виключення, зокрема у випадку серйозного ризику того, що повернення дитини завдасть їй фізичної чи психічної шкоди.
      Задля досягнення означеної вище легітимної мети та найкращого задоволення інтересів дитини за існування встановленого судами на підставі належних, допустимих і достатніх доказів серйозного ризику того, що повернення дитини поставить її під загрозу заподіяння шкоди психіці, відмова у позові є виправданою.
      (2) Висновки за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення
      53. За результатами перегляду судового рішення за виключними обставинами суд може, зокрема, задовольнити заяву про перегляд судового рішення за виключними обставинами, скасувати відповідне судове рішення та ухвалити нове рішення (пункт 2 частини третьої статті 429 ЦПК України).
      54. Велика Палата Верховного Суду вважає заяву відповідачки про перегляд судового рішення обґрунтованою. Тому постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 серпня 2018 року слід скасувати й ухвалити нове рішення: касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, а ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 21 вересня 2016 року та рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 травня 2016 року - без змін.
      Керуючись статтями 409, 410, 416, 418, 419, 429 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      п о с т а н о в и л а :
      1. Заяву ОСОБА_2 про перегляд за виключними обставинами постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 серпня 2018 року задовольнити.
      2. Постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 серпня 2018 року скасувати й ухвалити нове рішення: касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 травня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 21 вересня 2016 року - без змін.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
      Головуючий суддя
      В. С. Князєв
      Суддя-доповідач
      Д. А. Гудима
      Судді:
      Т. О. Анцупова
      Г. Р. Крет
      В. В. Британчук
      Л. М. Лобойко
      Ю. Л. Власов
      К. М. Пільков
      І. В. Григор`єва
      О. Б. Прокопенко
      М. І. Гриців
      Л. І. Рогач
      В. І. Данішевська
      О. М. Ситнік
      Ж. М. Єленіна
      В. М. Сімоненко
      О. С. Золотніков
      І. В. Ткач
      Л. Й. Катеринчук
      Джерело: ЄДРСР 96342875
    • By ANTIRAID
      28.09.2020 Справа № 363/2337/19
      РІШЕННЯ
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      28 вересня 2020 року Вишгородський районний суд Київської області в складі:
      головуючого-судді Чіркова Г.Є.,
      при секретарі Петранюк П.Д.,
      за участю позивача ОСОБА_1 ,
      представника позивача ОСОБА_2 ,
      представника третьої особи Черепан С.М.,
      розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вишгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора Комунального підприємства «Путрівське» Рибалко Віолетти Миколаївни, ТОВ «Фінансова компанія «Алькор Інвест», третя особа - Орган опіки і піклування Вишгородської міської ради, про визнання протиправним та скасування рішення,
      встановив:
      позивачка звернулася до суду із позовом, в якому, просить визнати незаконними дії державного реєстратора Комунального підприємства «Путрівське» Рибалко В.М. щодо проведення 17.05.2019 року державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 , за ТОВ «Фінансова компанія «Алькор Інвест» та визнати протиправним й скасувати рішення, індексний номер 46962473 від 21.05.2019 року, згідно з яким 17.05.2019 року внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 31638966 про державну реєстрацію права власності на вказану квартиру, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1833952932218, за ТОВ «Фінансова компанія «Алькор Інвест».
      Свої вимоги мотивувала тим, що в порушення умов укладеного між нею та ВАТ КБ «Надра» іпотечного договору та ст. 37 Закону України «Про іпотеку» державний реєстратор без достатніх правових підстав, а саме за відсутності договору про задоволення вимог іпотекодержателя, в період дії мораторію на примусове відчуження майна, прийняв рішення про державну реєстрацію права власності на вказану квартиру, в якій зареєстровані та проживають двоє неповнолітніх дітей, за правонаступником ВАТ КБ «Надра» - ТОВ «Фінансова компанія «Алькор Інвест».
      В суді позивачка та її представник просили про задоволення позову з викладених у ньому підстав.
      Представник третьої особи в суді позов підтримала та просила про його задоволення. Зазначила, що в порушення вимог ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» із дозволом на вчинення правочину щодо вказаної квартири, в якій зареєстровані неповнолітні діти, до Органу опіки і піклування Вишгородської міської ради звернень не надходило та рішення з даного приводу не приймалося.
      Представники відповідачів, будучи належним чином повідомленими про розгляд справи, до суду не прибули та про причини своєї неявки суд не повідомили.
      Представник ТОВ «Фінансова компанія «Алькор Інвест» подав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що державна реєстрація права власності на квартиру АДРЕСА_2 за ТОВ «Фінансова компанія «Алькор Інвест» відбулася на підставі застереження у договорі іпотеки, яке прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя, з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства, коли підстав для відмови у здійсненні такої реєстрації не було.
      Оскільки суд позбавлений можливості відкласти розгляд справи на підставі ст. 223 ЦПК України, в межах строку встановленого ст. 210 ЦПК України, дану справу слід розглянути на підставі наявних доказів в загальному порядку.
      Заслухавши сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного.
      Як убачається з матеріалів справи, 22 серпня 2006 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №17/П/14/2006-840, відповідно до якого остання отримали кредит у розмірі 30 000 доларів США з остаточним терміном повернення кредиту не пізніше 10 серпня 2021 року зі сплатою процентів в розмірі 11% річних за користування кредитом (п.п. 1.1, 1.3.1, 1.4 кредитного договору).
      22 серпня 2006 року на забезпечення виконання вказаного кредитного договору між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Левчук О.Б. за реєстровим номером 10203.
      Згідно п. 1 договору іпотеки предметом іпотеки є однокімнатна квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 47,1 кв. м., жилою площею 20,9 кв. м.
      Відповідно до п. 1.2 договору іпотеки визначена сторонами вартість предмета іпотеки становить 225 700 грн., що в еквіваленті при перерахуванні на долари США по офіційному курсу НБУ на день укладання цього договору складає 44 700 доларів США.
      Згідно п. 5.1 договору іпотеки іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання зобов`язання в цілому або в тій чи іншій частині, а також у випадку порушення іпотекодавцем будь-яких зобов`язань за цим договором або будь-яких гарантій та запевнень, наданих іпотекодержателю за цим договором.
      Як передбачено п. 5.3 договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки відбувається на підставі:
      -рішення суду;
      -виконавчого напису нотаріуса;
      -домовленості сторін про передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, передбаченому ст. 37 Закону України «Про іпотеку»;
      -права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку встановленому ст. 38 Закону України «Про іпотеку».
      Відповідно до п. 5.4 договору іпотеки іпотекодкержатель має право на свій розсуд обрати умову та порядок звернення стягнення на предмет іпотеки в межах, передбачених п. 5.3 цього договору.
      04 березня 2019 року між ПАТ КБ «Надра» та ТОВ «Фінансова компанія «Алькор Інвест» укладено договір про відступлення прав за договором іпотеки, посвідченого 22 серпня 2006 року приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Левчук О.Б. за реєстровим номером 10203.
      Згідно п. 1.1 вказаного договору в порядку та на умовах, визначених договором, ПАТ КБ «Надра» (первісний іпотекодержатель) відступає (передає), а ТОВ «Фінансова компанія «Алькор Інвест» (новий іпотекодержатель) набуває (приймає) належні первісному іпотекодержателю права за договором іпотеки, включаючи, але не обмежуючись, у разі невиконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, право задовольнити свої вимоги за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором.
      З моменту набрання чинності цим договором до нового іпотекодержателя переходять усі права і зобов`язання первісного іпотекодержателя у зобов`язаннях, що виникають на підставі договору іпотек, в обсязі та на умовах, що існують на момент набрання чинності цим договором.
      У зв`язку із неналежним виконанням позивачкою договірних зобов`язань 05 березня 2019 року ТОВ «Фінансова компанія «Алькор Інвест» направило на адресу ОСОБА_1 лист з вимогою у тридцятиденний термін повернути всю суму заборгованості за кредитним договором, що станом на 04 березня 2019 року становить 2 373 101 грн. 15 коп. та повідомило про свій намір у разі невиконання вказаної вимоги звернути стягнення на предмет іпотеки відповідно до договору іпотеки, а саме: за домовленістю сторін набути право власності на предмет іпотеки на підставі застереження в ст. 5 Договору іпотеки у порядку встановленому цим договором та ст. 37 Закон України «Про іпотеку» та/або шляхом продажу предмету іпотеки будь-якій особі на підставі застереження в ст. 5 Договору іпотеки у порядку встановленому цим договором та ст. 38 Закон України «Про іпотеку» на умовах та порядку, визначений на власний розсуд іпотеко держателя.
      17 травня 2019 року ТОВ «Фінансова компанія «Алькор Інвест» звернулося до Державного реєстратора Комунального підприємства «Путрівське» Рибалко Віолетти Миколаївни із заявою про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 .
      21 травня 2019 року Державний реєстратор Комунального підприємства «Путрівське» Рибалко В.М. прийняв рішення про проведення державної реєстрації права власності на вказану квартиру за ТОВ «Фінансова компанія «Алькор Інвест».
      Як вбачається з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №167397296 від 21 травня 2019 року право власності на квартиру АДРЕСА_2 зареєстровано за ТОВ «Фінансова компанія «Алькор Інвест».
      Підставою виникнення права власності стали договір про відступлення прав за договором іпотеки від 04 березня 2019 року, договір іпотеки від 22 серпня 2006 року та кредитний договір від 22 серпня 2006 року.
      Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» в редакції чинній на момент укладання договору іпотеки іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
      Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» в редакції чинній на момент укладання договору іпотеки іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.
      Як передбачено ч. 1 та ч. 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» в редакції чинній на момент укладання договору іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
      Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
      Згідно ст. 36 Закону України «Про іпотеку» в редакції чинній на момент укладання договору іпотеки сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог потекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати:
      передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону;
      право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
      Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.
      Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» в редакції чинній на момент укладання договору іпотеки іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
      Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.
      Згідно ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор, серед іншого:
      встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема,:
      -відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом;
      -відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав;
      -відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах;
      -наявність обтяжень прав на нерухоме майно;
      -наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації;
      перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення;
      відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права на нерухоме майно та їх обтяження;
      присвоює за допомогою Державного реєстру прав реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна у випадках, передбачених цим Законом;
      виготовляє електронні копії документів, поданих у паперовій формі, та розміщує їх у реєстраційній справі в електронній формі у відповідному розділі Державного реєстру прав (у разі якщо такі копії не були виготовлені під час прийняття документів за заявами у сфері державної реєстрації прав);
      формує за допомогою Державного реєстру прав документи за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав;
      формує реєстраційні справи у паперовій формі.
      Відповідно до ст. 11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав.
      Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
      Згідно п. 3 та 4 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» реєстратор відмовляє в державній реєстрації прав. якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.
      Відповідно до ч. 1 Стаття 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.
      Так, відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» є три різні підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки: рішення суду, виконавчий напис нотаріуса та договір про задоволення вимог іпотекодержателя.
      Частиною першою ст. 36 Закону України «Про іпотеку» іпотечне застереження прирівняне до окремого договору. Проте у разі його відсутності у договорі іпотеки - сторонам необхідно укласти окремий договорі щодо позасудового задоволення вимог кредитора.
      Як вбачається договору іпотеки сторони погодили можливість виникнення в іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя та у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку» (підпункт 5.3 договору іпотеки).
      Таким чином ч. 1 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» в редакції чинній на момент укладання договору іпотеки, однозначно вказує на необхідність укладання окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у позасудовому порядку у разі відсутності іпотечного застереження у договорі іпотеки.
      При цьому законодавець фактично визначає іпотечне застереження окремим правочином за яким у сторін виникають певні права та обов`язки та який є підставою для вчинення дій щодо реєстрації права власності на заставне майно.
      Проте, докази укладення такого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у матеріалах справи відсутні.
      Окремого застереження в іпотечному договорі, як підставу виникнення права власності у іпотекодержателя, ст. 37 Закону України «Про іпотеку» в редакції чинній на момент укладання договору іпотеки не передбачала і в іпотечному договорі сторони про це не домовлялися.
      А тому прийняття державним реєстратором рішення про державну реєстрацію права власності, що виникає на підставі договору про відступлення прав за іпотечним договором та договором іпотеки, є протиправним (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду в постанові від 11 квітня 2018 року в справі №554/14813/15-ц).
      Крім того, 07 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03 червня 2014 року, відповідно до п. 1 ст. 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:
      -таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;
      -загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.
      Як вбачається з довідок про реєстрацію місця проживання №№3269, 3270 та 3271 від 05 листопада 2019 року у вказаній квартирі зареєстровані позивачка та двоє неповнолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
      Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
      Згідно ст. 317 ЦК України зміст права власності полягає в наявності у особи правомочностей володіння, користування та розпорядження своїм майном.
      Як вбачається із матеріалів справи, квартира, яка є предметом іпотеки, загальна площа якої становить 47.1 кв.м, використовується як місце постійного проживання позивача, а тому не може бути примусово стягнута (шляхом перереєстрації права власності на нерухоме майно) на підставі дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у тому числі шляхом реєстрації права власності за іпотекодержателем, як забезпечення виконання іпотекодавцем умов кредитного договору, укладеного в іноземній валюті. Тобто, згода іпотекодавця є обов`язковою.
      Суд вважає, що мораторій також розповсюджується на позасудове звернення стягнення на спірне іпотечне майно за ст. 37 Закону України «Про іпотеку», згідно правового висновку Верховного Суду в постанові від 20 листопада 2019 року в справі №802/1340-18-а.
      Таким чином, у відповідача Державного реєстратора Комунального підприємства «Путрівське» Рибалко В.М., були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за ТОВ «Фінансова компанія «Алькор Інвест».
      Разом з тим, суд звертає увагу й на те, що вказана квартира позивачкою придбаний не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою, а належить їй ще з 29 серпня 2005 року на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно.
      Крім того, згідно ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна.
      Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень.
      Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону.
      Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.
      Разом з тим, як встановлено з матеріалів справи, реєстрацію права власності на вказану квартируза ТОВ «Фінансова компанія «Алькор Інвест» вчинено без попереднього дозволу органу опіки та піклування, що призвело до порушення прав неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
      Відтак, судом встановлено, що рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 , за Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест» державним реєстратором прийнято протиправно, з порушенням вимог законодавства, а тому його дії слід визнати незаконними, а вказане рішення скасувати.
      Таким чином, судом встановлено порушене право позивачки, яке підлягає захистові, а позов про це задоволенню.
      Крім того, позивачкою представлене документальне підтвердження понесених нею судових витрат, що складаються із судового збору, які слід стигнути з відповідачів на її користь на підставі ст. 141 ЦПК України.
      На підставі викладеного та керуючись статтями 259, 265, 268 ЦПК України,
      вирішив:
      позовну заяву задовольнити.
      Визнати дії державного реєстратора Комунального підприємства «Путрівське» Рибалко Віолети Миколаївни щодо проведення 17.05.2019 року державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 , за Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест» незаконними.
      Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Путрівське» Рибало Віолети Миколаївни, індексний номер 46962473 від 21.05.2019 року, згідно з яким 17.05.2019 року внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 31638966 про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1833952932218, за Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест».
      Стягнути з Державного реєстратора Комунального підприємства «Путрівське» Рибалко Віолетти Миколаївни та ТОВ «Фінансова компанія «Алькор Інвест» на користь ОСОБА_1 судові витрати, зокрема судовий збір в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 (сорок) коп. з кожного.
      Повне судове рішення складено 02 жовтня 2020 року.
      Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання повного рішення шляхом подання в зазначений строк апеляційної скарги через Вишгородський районний суд Київської області.
      Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_3 .
      Відповідач: Державний реєстратор Комунального підприємства «Путрівське» Рибалко Віолетта Миколаївна, ЄДРПОУ 41943094, адреса: Київська область, Васильківський район, с. Путрівка, вул. Путрівська, 46.
      Відповідач: ТОВ «Фінансова компанія «Алькор Інвест», ЄДРПОУ 39306471, адреса: м. Київ, вул. Шолуденка, 1-б, оф. 207.
      Третя особа: Орган опіки і піклування Вишгородської міської ради, адреса: Київська область, м. Вишгород, пл. Шевченка, 1.
      Суддя
      Джерело: ЄДРСР 92203597
    • By ANTIRAID
      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
      Апеляційне провадження: Доповідач - Кулікова С.В.
      № 22-ц/824/10678/2020
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      м . Київ
      Справа № 2-655/12
      11 листопада 2020 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
      головуючого судді - Кулікової С.В.
      суддів - Желепи О.В.
      - Олійника В.І.
      при секретарі - Климчук Т.В.
      розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Бабенка Юрія Сергійовича на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 14 листопада 2019 року, постановлену під головуванням судді Батрин О.В., за скаргою ОСОБА_1 про визнання протиправними дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Чижика Андрія Павловича у виконавчому провадженні № 57499196 з примусового виконання виконавчого листа про передачу квартири на реалізацію Державному підприємству «Сетам», заінтересована особа: стягувач Публічне акціонерне товариство «Креді Агріколь Банк»,-
      в с т а н о в и в:
      У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Печерського районного суду м. Києва зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Чижика Андрія Павловича, в якій просила визнати протиправними дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Чижика Андрія Павловича про передачу нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_1 на реалізацію Державному підприємству «Сетам».
      На обґрунтування скарги зазначала, що з метою виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 28.05.2012 про звернення стягнення на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на праві власності, шляхом реалізації вказаного майна у рахунок погашення перед АТ «Креді Агріколь Банк» заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 65/08-Ж від 18.04.2008 року у розмірі 228 599 доларів США 11 центів, що за курсом НБУ станом на 10.02.2012 року складає 1 826 484,03 грн., судом видано виконавчий лист. Приватним виконавцем Чижиком А.П. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження (ВП № 57499196) від 23.10.2018 р.
      З метою виконання рішення суду приватний виконавець передав на реалізацію ДП «Сетам» вказану квартиру, який надав оголошення на своєму офіційному сайті за посиланням: https://setam.net.ua/auction/365232 про реалізацію квартири:
      Стан аукціона: Реєстрація учасників Номер лоту: 363812
      Дата проведення аукціону: 16 Серпня 2019 09:00 Дата закінчення торгів; 16 Серпня 2019 18:00 Дата закінчення подання заявок: 16 Серпня 2019 08:00 Стартова ціна: 808 000.00 грн.
      Гарантійний внесок: 40 400.00 грн.
      Крок аукціону: 16 160.00 грн.
      Область: м. Київ
      Місцезнаходження майна: АДРЕСА_2
      Такі дії приватного виконавця щодо передачі нерухомого майна на реалізацію ДП «Сетам» боржник вважає незаконними, оскільки заявка на реалізацію арештованого майна не відповідає вимогам Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 року № 2831/5. Зокрема, до неї не долучено копію дозволу органу опіки та піклування або відповідне рішення суду, так як у зазначеній квартирі зареєстрована неповнолітня дитина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
      Крім того, дії приватного виконавця щодо передачі квартири боржника на реалізацію є неправомірними, оскільки ОСОБА_1 не має у власності іншого нерухомого майна і на ці правовідносини поширюються положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
      При цьому, боржник вважає, що строк звернення до суду зі скаргою не пропущено, оскільки жодних документів від приватного виконавця щодо здійснення примусових дій з виконання рішення суду, не отримувала.
      Враховуючи, що лише 06.08.2019 року при ознайомленні з матеріалами виконавчого провадження боржник довідалася про порушення її прав, то у визначений п. «а» ч. 1 ст. 449 ЦПК України десятиденний строк звернулась з вказаною скаргою до суду.
      Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 14 листопада 2019 року в задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.
      Не погоджуючись з такою ухвалою суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 14 листопада 2019 року та ухвалити нове судове рішення, яким скарги задовольнити.
      Апеляційну скаргу обґрунтовував тим, що судове рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначав, що суд дійшов помилкового висновку, відсутні порушення статей 17,18 Закону України «Про охорону дитинства», статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» внаслідок проведення прилюдних торгів та продажу предмета іпотеки, не врахувавши, що у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти до заявки на реалізацію арештованого майна необхідно додати копію дозволу органів опіки та піклування або відповідне рішення суду, тоді як заявка на реалізацію арештованого майна приватного виконавця Чижика А.П. не містить посилання на наявність даного дозволу. Вважав, що інформація, яка розміщена на сайті ДП «Сетам» є не повною та не достовірною. При цьому, ДП «Сетам» в порушення п. 4 Розділу ІІ Порядку не повідомило виконавця про необхідність усунення недоліків в частині до заявки всіх необхідних документів.
      Вказував на те, що суд не надав належної правової оцінки доводам скаржника щодо порушення приватним виконавцем вимог Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Твердження суду першої інстанції про те, що предмет іпотеки не є єдиним майном (житлом) боржника, оскільки згідно повідомлення КП Павлоградське міжміське БТІ за боржником на праві власності зареєстровано 1/3 частина квартири за адресою: АДРЕСА_3 , не відповідає дійсним обставинам справи, так як згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 19.11.2019 року, право власності на квартиру № 24 ОСОБА_1 було припинено 12.07.2013 року. Отже, станом на дату передачі приватним виконавцем квартири на реалізацію, у власності ОСОБА_1 не було іншого нерухомого майна.
      Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
      В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.
      Інші учасники справи в судове засідання не зявилися, про час та місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку, про причини неявки суд не повідомили, тому колегія суддів вважала за можливе проводити розгляд справи у їх відсутності.
      Заслухавши доповідь судді Кулікової С.В., пояснення представника скаржника, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
      Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з того, що приватний виконавець при передачі квартири боржника на примусову реалізацію діяв в межах чинного законодавства, порушень з його сторони судом не встановлено та боржником не доведено.
      Колегія суддів вважає, що такі висновки суду не ґрунтуються на нормах матеріального та процесуального права.
      Судом встановлено, що рішенням Печерського районного суду м. Києва від 28.05.2012року у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 65/08-Ж від 18.04.2008 року у розмірі 228 599 доларів США 11 центів, що за курсом НБУ станом на 10.02.2012 року складає 1 826 484,03 грн., звернуто стягнення на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на праві власності, шляхом реалізації вказаного майна на публічних торгах в межах процедури виконавчого провадження (т. 1 а.с. 151-154), яке набуло законної сили відповідно до ухвали Апеляційного суду м. Києва від 31 січня 2013 року (т. 2 а.с. 45-48).
      За рішенням суду стягувачу видано виконавчий лист, який пред`явлено до виконання.
      23 жовтня 2018 рокуприватним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, яка разом з додатками: викликом приватного виконавця, розрахунком основної винагороди приватного виконавця, декларацією про доходи та майно боржника фізичної/юридичної особи боржника 24 жовтня 2018року направлена сторонам виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі, з дотриманням вимог ч. 1 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження». Зокрема, боржнику направлені документи за адресою: АДРЕСА_5 , яка зазначена у виконавчому документі (т. 2 а.с. 108-116).
      Відповідно до іпотечного договору від 18.04.2008 року,забезпеченням виконання зобов`язань за кредитним договором є нерухоме майно, а саме: квартира АДРЕСА_1 , яка згідно з відповіддю КП Київської міської ради «Київське міське БТІ» на праві власності зареєстрована за боржником.
      23 жовтня 2018 року приватним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника - цієї квартири.
      29 травня 2019 року приватним виконавцем було описано та арештовано майно боржника, а саме: квартиру АДРЕСА_1 .
      29 травня 2019 року приватним виконавцем до Київської філії ДП «СЕТАМ» направлено пакет документів щодо реалізації майна боржника.
      Згідно з повідомленнямДП «СЕТАМ», електронні торги щодо реалізації предмета іпотеки призначено дату та час проведення електронних торгів -на 16 серпня 2019 року о 09:00 год., реєстраційний номер лота - 336202.
      Звертаючись до суду із скаргою, ОСОБА_1 вказувала на те, дії приватного виконавця щодо передачі нерухомого майна на реалізацію ДП «Сетам» є незаконними, оскільки заявка на реалізацію арештованого майна не відповідає вимогам Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 року № 2831/5, зокрема, до неї не долучено копію дозволу органу опіки та піклування або відповідне рішення суду, так як у зазначеній квартирі зареєстрована неповнолітня дитина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
      Відповідно до п. 3 Розділу ІІ Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 року № 2831/5, виконавець у строк не пізніше п`яти робочих днів після ознайомлення сторін із результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна готує проект заявки на реалізацію арештованого майна, який містить інформацію, передбачену абзацами третім - шістнадцятим пункту 2 цього розділу.
      Заявка на реалізацію арештованого майна подається разом із такими документами (в електронній або паперовий формі): копія виконавчого документа, а в разі наявності зведеного виконавчого провадження - довідка виконавця щодо загальної кількості виконавчих документів та суми, що підлягає стягненню за ними; копія постанови про опис та арешт майна боржника, а у разі якщо опис та арешт майна проводили до набрання чинності Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» - копія акта опису та арешту майна боржника; копії документів, що підтверджують вартість (оцінку) майна (повідомлення сторін про визначення вартості майна, акт виконавця про визначення вартості майна або звіт суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання про оцінку майна, строк чинності якого відповідає вимогам частини шостої статті 57 Закону України «Про виконавче провадження»); у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, - копія дозволу органів опіки та піклування або відповідне рішення суду.
      Приватний виконавець самостійно формує і перевіряє заявку та документи щодо передання майна на реалізацію на відповідність вимогам законодавства та після встановлення відповідності документів таким вимогам підписує (за допомогою кваліфікованого електронного підпису із застосуванням засобів кваліфікованого електронного підпису, які мають вбудовані апаратно-програмні засоби, що забезпечують захист записаних на них даних від несанкціонованого доступу, від безпосереднього ознайомлення із значенням параметрів особистих ключів та їх копіювання або власноруч у випадку, передбаченому пунктом 4 розділу І цього Порядку) заявку на реалізацію арештованого майна та надсилає її разом із документами, передбаченими абзацами четвертим-восьмим пункту 3 розділу ІІ цього Порядку, в електронному вигляді через особистий кабінет приватного виконавця для внесення інформації про проведення електронних торгів (торгів за фіксованою ціною) до Системи.
      З матеріалів справи вбачається, що приватним виконавцем 29 травня 2019 року до Київської філії ДП «Сетам» було направлено пакет документів щодо реалізації майна боржника.
      Листом від 12.07.2019 року № 7894/17-18-19 ДМ «Сетам» повідомило приватному виконавцю, стягувачу та боржнику відомості щодо реалізації предмета іпотеки шляхом проведення електронних торгів.
      Доводи боржника з приводу того, що приватним виконавцем не отримано дозвіл від органу опіки та піклування, оскільки в квартирі зареєстрована неповнолітня дитина, суд першої інстанції обґрунтовано відхилив, так як вказаним обставинам надано оцінку рішенням Печерського районного суду м. Києва від 28 травня 2012 року та ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 06 вересня 2012 року. Так, судами встановлено, що на час укладання сторонами договору іпотеки єдиним власником та користувачем предметом іпотеки - квартири АДРЕСА_1 була відповідач ОСОБА_1 . Реєстрація сина ОСОБА_2 в цій квартирі відповідачка здійснила 08 грудня 2011 року, тобто після укладення договору іпотеки без згоди іпотекодержателя.
      Тому, відсутні порушення статей 17, 18 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-III «Про охорону дитинства», статті 12 Закону України від 02 червня 2005 року № 2623-IV «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» внаслідок проведення прилюдних торгів та продажу предмета іпотеки, оскільки за змістом вказаних правових норм дозвіл органу опіки та піклування на відчуження житлового приміщення, право користування яким мають неповнолітні, необхідний на момент укладення договору іпотеки.
      Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією викладеною Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року, справа № 678/301/12.
      Крім того, рішенням Печерського районного суду м. Києва у справі №757/33524/14-ц від 09.04.2015 року позов ПАТ «Креді Агріколь Банк» про виселення та зняття з реєстраційного обліку боржника ОСОБА_1 задоволено повністю.
      Проте, колегія суддів вважає, що суд безпідставно вказав, що предмет іпотеки, квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 не є єдиним майном (житлом) боржника, оскільки згідно з повідомленням КП Павлоградське міжміське БТІ за боржником на праві власності зареєстровано 1/3 частина квартири за адресою: АДРЕСА_3 , у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку, що на неї не поширюється мораторій відповідно до положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», виходячи з такого.
      З матеріалів справи вбачається, що згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 19.11.2019 року право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_6 було припинено 12.07.2013 року.
      Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки.
      Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.
      Поняття мораторій у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов`язання (п. 2 ч. 1 ст. 263 ЦК України).
      Отже, мораторій є відстроченням виконання зобов`язання, а не звільненням від його виконання. Відтак встановлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати його (відчужувати без згоди власника).
      Рішення судів про звернення стягнення на предмет іпотеки, ухвалені до і після прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» залишаються в силі, а їх виконання зупиняється до вдосконалення механізму, передбаченого ст. 3 цього Закону.
      Крім того, згідно з п. 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
      Вказаний Закон є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності.
      Так, із матеріалів справи вбачається, що належна ОСОБА_1 квартира АДРЕСА_1 придбана за кошти, надані за кредитним договором, має площу 57,00 кв.м. та є предметом договору іпотеки, яким забезпечено виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором, валютою за яким є долар США.
      Доказів наявності у боржника іншого нерухомого житлового майна матеріали справи не містять.
      Крім того, ОСОБА_1 посилалася на те, що вказана квартира використовується нею та її неповнолітнім сином,як місце постійного проживання.
      Зазначене, матеріалами справи, доводами стягувача та приватного виконавця не спростовано.
      Виходячи із наведених вимог закону та враховуючи встановлені судом апеляційної інстанції обставини, що мають значення для вирішення справи колегія суддів вважає, що на квартиру розповсюджуються дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
      Відтак, апеляційний суд приходить до висновку про неправомірність дій приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Чижика Андрія Павловича щодо передачі на реалізацію ДП «Сетам» квартири АДРЕСА_1 .
      За таких обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України - скасуванню, оскільки постановлена із порушенням норм матеріального та процесуального права, із прийняттям постанови про задоволення скарги ОСОБА_1 на дії приватного виконавця.
      Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382, 389 ЦПК України, суд, -
      п о с т а н о в и в :
      Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Бабенка Юрія Сергійовича задовольнити.
      Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 14 листопада 2019 року скасувати і прийняти нову постанову, якою скаргу ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Чижика Андрія Павловича у виконавчому провадженні № 57499196 з примусового виконання виконавчого листа про передачу квартири на реалізацію Державному підприємству «Сетам» задовольнити.
      Визнати дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Чижика Андрія Павловича щодо передачі на реалізацію Держаному підприємству «Сетам» квартири АДРЕСА_1 неправомірними.
      Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
      Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину постанови, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
      Повний текст постанови складено 12 листопада 2020 року.
      Головуючий: Судді:
      Джерело: ЄДРСР 92883559
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      08 вересня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 2-1606/07
      Провадження № 14-662свц19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В. С.,
      судді -доповідача Ситнік О. М.,
      суддів : Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      за участю секретаря судового засідання - Лямзіної А. Д.
      представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Левчук Тетяни Василівни,
      розглянула у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом за виключними обставинами рішення Апеляційного суду Житомирської області від 13 лютого 2008 року у складі колегії суддів Жизневської А. В., Малахової Н. М., Матюшенка І. В. та ухвали Верховного Суду України від 09 липня 2008 року у складі колегії суддів Охрімчук Л. І., Мазурка В. А., Сеніна Ю. Л. з підстав установлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом
      у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до відділу державної виконавчої служби Житомирського районного управління юстиції (далі - ВДВС Житомирського РУЮ), відділу державної виконавчої служби Богунського районного управління юстиції (далі - ВДВС Богунського РУЮ), відділу державної виконавчої служби Корольовського районного управління юстиції (далі - ВДВС Корольовського РУЮ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - ОСОБА_2 , про визнання дій державних виконавчих служб неправомірними та відшкодування моральної шкоди та
      ВСТАНОВИЛА
      Короткий зміст позовних вимог
      У листопаді 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання дій державних виконавчих служб неправомірними та відшкодування моральної шкоди. Під час розгляду справи уточнив та доповнив позовні вимоги. Просив визнати незаконними дії ВДВС Житомирського РУЮ, ВДВС Богунського РУЮ, ВДВС Корольовського РУЮ в частині нарахування заборгованості за аліментами і накладення арешту на майно та стягнути по 50 тис. грн з кожного відповідача на відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями державних виконавців.
      Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з позивача стягнено на користь ОСОБА_3 аліменти на дитину, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини всіх доходів щомісяця, починаючи з 20 березня 1996 року та до її повноліття, але не менше 25 % мінімальної заробітної плати. Виконавчий лист видано Богунським районним судом м. Житомира 06 грудня 2005 року у справі № 12-109/96, дублікат виконавчого листа від 28 березня 2006 року.
      03 листопада 2006 року державним виконавцем ВДВС Житомирського РУЮ відкрито виконавче провадження з примусового виконання рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 аліментів у строк до 10 листопада 2006 року та вказано розмір стягнення - 0,00 грн, у зв`язку із чим позивач сплатив 1 грн на зазначений у постанові рахунок.
      Під час звернення до державного виконавця ВДВС Житомирського РУЮ з питання про визначення розміру стягуваних аліментів позивач дізнався, що має заборгованість за аліментами в 75 тис. грн і його майно та кошти підлягають арешту.
      Пояснень з приводу причин виникнення та розміру заборгованості за аліментами державний виконавець не надав, посилаючись на відсутність матеріалів.
      Позивач вважав, що видана Державною податковою інспекцією м. Житомира (далі - ДПІ м. Житомира) відомість, на підставі якої ВДВС Богунського РУЮ та ВДВС Корольовського РУЮ нарахована заборгованість за аліментами, не відповідає вимогам закону та фактичному змісту, про що позивач зазначив у запереченнях від 28 лютого 2007 року на довідку ВДВС Корольовського РУЮ від 26 жовтня 2006 року.
      Крім того, арешт на майно ОСОБА_1 накладено постановою державного виконавця ВДВС Житомирського РУЮ від 08 листопада 2006 року з порушенням вимог частини другої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), оскільки позивач регулярно та добровільно сплачував аліменти на дитину. Разом з тим у вказаній нормі передбачено, що арешт на майно може накладатися лише в разі неможливості стягнення аліментів із заробітної плати чи інших доходів боржника протягом трьох місяців підряд, якщо боржник не працює і не одержує доходів.
      Такими неправомірними діями державних виконавців, унаслідок яких у позивача настала тимчасова непрацездатність, йому заподіяно моральної шкоди, яку ОСОБА_1 оцінив у 150 тис. грн, які просив стягнути з відповідачів.
      Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 09 листопада 2007 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано неправомірними дії ВДВС Богунського РУЮ та ВДВС Корольовського РУЮ в частині нарахування заборгованості за аліментами ОСОБА_1 у розмірі 32 тис. 393 грн 85 коп. та 75 тис. 83 грн 5 коп. відповідно. Визнано неправомірними дії ВДВС Житомирського РУЮ в частині визнання цієї суми без перевірки, накладення арешту на майно позивача та залишення його звернень без розгляду. Стягнуто з кожного з відповідачів по 500 грн моральної шкоди на користь позивача. Стягнуто з кожного з відповідачів по 16 грн судового збору в дохід держави та по 2 грн 50 коп. витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи.
      Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що нарахування відповідачами заборгованості за аліментами в розмірі 75 тис. 83 грн 5 коп. на підставі відомостей з центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб - платників податків проведено з порушенням вимог закону, зокрема Указу Президента України від 03 липня 1998 року № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб`єктів малого підприємництва», постанови Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року № 146 «Про перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб». Про неправильне нарахування відповідачами заборгованості за аліментами свідчить і висновок призначеної судом з метою встановлення розміру фактичного доходу позивача судово-бухгалтерської експертизи. Крім того, залишення ВДВС Житомирського РУЮ звернень позивача без відповіді є порушенням вимог статті 11-1 Закону України «Про виконавче провадження». З огляду на зазначене неправомірними діями відповідачів позивачу спричинено моральних страждань.
      Рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 13 лютого 2008 року рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 09 листопада 2007 року скасовано. Ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 за безпідставністю.
      Суд апеляційної інстанції керувався тим, що при визначенні розміру заборгованості за аліментами не підлягає застосуванню податкове законодавство, оскільки жоден нормативний акт не визначає стягнення аліментів з певного виду доходу - чистого, сукупного чистого, валового, виручки, кошти стягуються на утримання дитини позивача, а не в дохід держави. Крім того, у відомостях з центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб - платників податків зазначено про суми виплачених доходів підприємцю ОСОБА_1 на підставі поданої ним інформації. Відтак порушень з боку державних виконавців чинного законодавства щодо стягнення аліментів не встановлено.
      Ухвалою Верховного Суду України від 09 липня 2008 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Апеляційного суду Житомирської області від 13 лютого 2008 року залишено без змін з огляду на те, що його ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
      Короткий зміст рішення Європейського суду з прав людини
      Рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) від 20 червня 2019 року у справі «Котенко та інші проти України» у пунктах 44-48 встановлено, що пункт1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує національні суди обґрунтовувати свої рішення. Це зобов`язання не можна розуміти як таке, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, і питання дотримання цього зобов`язання має вирішуватись виключно з огляду на обставини справи (рішення у справах «Руіс Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, пункт 29, Серія A№ 303A, та «Гарсія Руіз проти Іспанії» [ВП] (<...>) [GC], заява № 30544/96, пункт 26, ЄСПЛ 1999-I). Ці принципи застосовувалися у низці справ проти України, в яких Суд встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення у справах «Бендерський проти України» (Benderskiy v. Ukraine) від 15 листопада 2007 року заява № 22750/02, пункти 42-47, «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine) від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, пункт 25, та «Богатова проти України» (Bogatova v. Ukraine) від 07 жовтня 2010 року), заява № 5231/04, пункти 18 і 19.
      Суд розглянув конкретні факти кожної справи відповідно до цих принципів, у тому числі і за заявою № 2575/09, поданої ОСОБА_1 .
      У пунктах 46, 47 та 48 рішення ЄСПЛ зазначено, що у судах ОСОБА_1 стверджував, що державні виконавці здійснили неправильний розрахунок його чистого доходу з метою визначення розміру його заборгованості за аліментами. На обґрунтування свого позову він посилався на висновок призначеної судом експертизи, яким було спростовано розрахунок державних виконавців. Суд першої інстанції задовольнив його позов, пославшись на цей висновок. Проте апеляційний суд відмовив у задоволенні позову, встановивши, що державні виконавці законно отримали інформацію про дохід заявника від податкових органів, і заявник не оскаржив цієї суми.
      ЄСПЛ зазначив, що, як убачається з матеріалів справи, заявник не оскаржив отриману державними виконавцями інформацію від податкових органів, оскільки суть його позову вочевидь полягала в іншому. Зокрема, він доводив, що зазначена податковими органами сума була не чистим доходом, а його валовим доходом. Проте не вбачається, що апеляційний суд розглянув по суті ключовий аргумент заявника про різницю між його чистим доходом та валовим. А також, пославшись на досить загальні підстави, суд не взяв до уваги висновок експерта та відмовив у задоволенні позову у зв`язку з необґрунтованістю. Нічого не свідчить про те, що згодом основне питання заявника було розглянуто Верховним Судом України.
      За цих обставин ЄСПЛ вважав, що національні суди не розглянули ключового аспекту позову заявника. З цього випливає, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції.
      ЄСПЛ постановив, що у заяві № 2575/09 (поданій ОСОБА_1 ) було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції.
      Зобов`язано упродовж трьох місяців державу-відповідача сплатити заявнику суму в розмірі 2 400 євро, та додатково суму будь-якого податку, що може йому нараховуватись. Відповідні суми мали бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу. Із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховувати простий відсоток (simpleinterest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
      Рішення ЄСПЛ від 20 червня 2019 року у справі «Котенко та інші проти України» набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції.
      Короткий зміст вимог заяви про перегляд
      У жовтні 2019 року до Великої Палати Верховного Суду надійшла заява ОСОБА _1 про перегляд за виключними обставинами рішення Апеляційного суду Житомирської області від 13 лютого 2008 року та ухвали Верховного Суду України від 09 липня 2008 року з підстави, передбаченої пунктом 2 частини третьої статті 423 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), а саме у зв`язку зі встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні даної справи судом.
      Доводи особи, яка подала заяву про перегляд судових рішень
      Обґрунтовуючи наявність підстави для перегляду судових рішень, ОСОБА_1 посилається на рішення ЄСПЛ від 20 червня 2019 року у справі «Котенко та інші проти України», ухвалене за результатами розгляду його заяви № 2575/09.
      Зокрема, ОСОБА_1 зазначив, що за результатами розгляду його заяви ЄСПЛ ухвалив рішення, що у справі має місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції»; апеляційний суд не розглянув по суті ключового аргументу про різницю між його чистим і валовим доходом та, пославшись на досить загальні підстави, не взяв до уваги висновок експерта та відмовив у задоволенні позову у зв`язку з необґрунтованістю. Верховний Суд України не звернув уваги на доводи щодо визначення розміру доходу, з якого обчислювались аліменти.
      На думку заявника, рішення Апеляційного суду Житомирської області від 13 лютого 2008 року та ухвала Верховного Суду України від 09 липня 2008 року є незаконними і необґрунтованими та підлягають скасуванню з підстави, передбаченої пунктом 2 частини третьої статті 423 ЦПК України.
      Нагальність та актуальність скасування цих судових рішень заявник пояснив тим, що на час звернення із заявою про перегляд ВДВС Житомирського РУЮ продовжує вчиняти виконавчі дії зі стягнення з нього 74 тис. 925 грн 59 коп. заборгованості за аліментами у виконавчому провадженні № 41998831.
      Просив скасувати рішення Апеляційного суду Житомирської області від 13 лютого 2008 року та ухвалу Верховного Суду України від 09 липня 2008 року та залишити в силі рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 09 листопада 2007 року.
      Розгляд заяви про перегляд судових рішень
      24 жовтня 2019 року Велика Палата Верховного Суду постановила ухвалу, якою заяву ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами рішення Апеляційного суду Житомирської області від 13 лютого 2008 року та ухвали Верховного Суду України від 09 липня 2008 року залишила без руху. Встановила строк для усунення недоліків.
      11 листопада 2019 року ухвалою Великої Палати Верховного Суду відкрито провадження за виключними обставинами у цивільній справі за заявою про перегляд, справу призначено до розгляду, витребувано справу із суду першої інстанції та копію рішення ЄСПЛ з її автентичним перекладом українською мовою із Секретаріату Уповноваженого у справах ЄСПЛ.
      03 грудня 2019 року до Великої Палати Верховного Суду надійшов лист Житомирського районного суду Житомирської області від 22 листопада 2019 року, з якого вбачалося, що справу за вказаним позовом знищено за закінченням терміну зберігання.
      Ухвалою від 03 грудня 2019 року Велика Палата Верховного Суду направила матеріали у справі № 2-1606/07 до Житомирського районного суду Житомирської області для ініціювання відновлення втраченого судового провадження. Зупинила провадження за вказаною заявою ОСОБА_1 до надходження відновленого судового провадження.
      10 березня 2020 року до Великої Палати Верховного Суду надійшла цивільна справа № 2-1606/07, втрачене провадження у якій відновлено ухвалою Житомирського районного суду Житомирської області від 22 січня 2020 року.
      Ухвалою від 11 березня 2020 року Велика Палата Верховного Суду поновила провадження за заявою ОСОБА_1 та призначила справу до розгляду.
      28 квітня 2020 року надійшло клопотання представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6 , у якому він просить відмовити в задоволенні заяви про перегляд у зв`язку з пропущенням строків, оскільки з дня набрання законної сили оскаржуваними судовими рішеннями - 13 лютого 2008 року та 09 липня 2008 року - пройшло понад 10 років.
      04 травня 2020 року надійшло клопотання ВДВС Житомирського РУЮ у якому зазначено, що вказану заяву про перегляд відповідач не визнає та просить залишити її без задоволення.
      Короткий опис обставин справи
      Суди встановили, що відповідно до рішення суду позивач сплачує на користь ОСОБА_3 аліменти на дитину, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 заробітку (доходу) щомісяця, починаючи з 20 березня 1996 року та до її повноліття, але не менше 25 % мінімальної заробітної плати (виконавчий лист видано Богунським районним судом м. Житомира 06 грудня 2005 року у справі № 12-109/96; дублікат виконавчого листа від 28 березня 2006 року).
      За змістом постанови ВДВС Корольовського РУЮ від 20 грудня 2005 року про закінчення виконавчого провадження залишок несплаченої позивачем суми за аліментами становить 0,00 грн, а заборгованість указана в розмірі 32 тис. 393 грн 85 коп. Розрахунки щодо цієї заборгованості відсутні.
      Згідно з довідкою-рахунком ВДВС Корольовського РУЮ від 26 жовтня 2006 року заборгованість ОСОБА_1 за аліментами з 01 жовтня 2003 року по 30 червня 2005 року становила 74 тис. 925 грн 59 коп.
      Така заборгованість указана й у постанові ВДВС Корольовського РУЮ про закінчення виконавчого провадження від 07 лютого 2014 року.
      03 листопада 2006 року державним виконавцем ВДВС Житомирського РУЮ відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 зазначених аліментів на дитину в строк до 10 листопада 2006 року та вказано розмір стягнення - 0,00 грн.
      08 листопада 2006 року постановою державного виконавця ВДВС Житомирського РУЮ про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_1
      26 грудня 2006 року постановою начальника ДВС Житомирської області визнано такими, що відповідають вимогам Закону України «Про виконавче провадження», дії державного виконавця ДВС у Корольовському районі м. Житомира при виконанні виконавчого провадження про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 аліментів.
      У позові ОСОБА_1 вказував, що відомість, видана ДПІ м. Житомира, на підставі якої ВДВС Богунського РУЮ та ВДВС Корольовського РУЮ нарахували заборгованість за аліментами, не відповідає вимогам закону та фактичному змісту; державний виконавець визначив суму боргу на підставі валового доходу, отриманого позивачем як приватним підприємцем, без урахування витрат, понесених ним у ході цієї діяльності; арешт на майно позивача накладено постановою державного виконавця ВДВС Житомирського РУЮ від 08 листопада 2006 року з порушенням вимог частини другої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), оскільки позивач регулярно та добровільно сплачував аліменти на утримання дитини; неправомірними діями державного виконавця, внаслідок яких у позивача настала тимчасова непрацездатність, позивачу завдано моральної шкоди.
      19 березня 2007 року ухвалою Житомирський районний суд Житомирської області призначив проведення судово-бухгалтерської експертизи у справі № 2а-20/07.
      За висновком судово-бухгалтерської експертизи у цивільній справі № 2а-20/07 від 08 червня 2007 року за період з 01 жовтня 2003 року по 30 червня 2005 року ОСОБА_1 мав дохід у розмірі 6 тис. 753 грн 10 коп., з якого повинен сплатити 1 тис. 650 грн 95 коп. аліментів. У довідці ДВС у Корольовському районі м . Житомира від 26 жовтня 2006 року відсутні відомості про розмір доходу ОСОБА_1 , з якого обчислені аліменти, що підлягають сплаті; сума нарахованих за результатами експертизи аліментів не відповідає сумі, вказаній у цій довідці. Установити причини, періоди та суми виникнення розбіжностей обчисленої за результатами експертного дослідження суми аліментів порівняно з указаною в довідці від 26 жовтня 2006 року неможливо у зв`язку з відсутністю розрахунків або будь-яких інших роз`яснень особи, яка склала довідку.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, пояснення учасників справи, перевіривши наведені в заяві доводи та матеріали справи, вважає, що провадження за заявою про перегляд підлягає закриттю з огляду на таке.
      Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 423 ЦПК України рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за виключними обставинами з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні даної справи судом.
      Також ЦПК України встановлено вимоги щодо строку звернення із заявою про перегляд судових рішень за виключними обставинами.
      Стаття 8 Конституції України передбачає, що Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.
      Відповідно до статті 9 Основного Закону України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
      У статті 55 Конституції України зазначено, що кожен має право після використання всіх національних засобів юридичного захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.
      Конвенцію ратифіковано Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року. Для України вона набрала чинності 11 вересня 1997 року і є частиною національного законодавства України.
      Для забезпечення дотримання Високими Договірними Сторонами їхніх зобов`язань за Конвенцією та протоколами до неї створюється ЄСПЛ, що передбачено статтею 19 Конвенції.
      У статті 32 Конвенції зазначено, що юрисдикція ЄСПЛ поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї, подані йому на розгляд відповідно до статей 33, 34, 46 і 47.
      Відповідно до частини першої статті 44 Конвенції рішення Великої палати ЄСПЛ є остаточним.
      Високі Договірні Сторони зобов`язуються виконувати остаточні рішення ЄСПЛ у будь-яких справах, у яких вони є сторонами, що закріплено у пункті 1 статті 46 Конвенції. Остаточне рішення ЄСПЛ передається Комітетові міністрів Ради Європи, який здійснює нагляд за його виконанням.
      Таким чином, ЄСПЛ є належною міжнародною установою, юрисдикція якої визнана Україною. ЄСПЛ наділений повноваженнями встановлювати порушення Україною міжнародних зобов`язань при розгляді справ судом у розумінні пункту 2 частини третьої статті 423 ЦПК України.
      З урахуванням вимог, передбачених частиною першою статті 32 Конвенції щодо поширення юрисдикції ЄСПЛ на всі питання тлумачення і застосування Конвенції, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України щодо обов`язку органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у контексті статті 124 Конституції України та статті 5 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» можна зробити висновок, що всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї є компетенцією ЄСПЛ, а застосування норм матеріального і процесуального права та вирішення справ при здійсненні правосуддя в Україні є виключними повноваженнями національних судів.
      Відносини, що виникають у зв`язку з виконанням рішень ЄСПЛ, урегульовано, зокрема, самою Конвенцією, рішеннями ЄСПЛ та статтями 26, 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, до якої Україна приєдналася 14 травня 1986 року, а також Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV (далі - Закон № 3477-IV).
      Таким чином, ЄСПЛ є належною міжнародною установою, юрисдикція якої визнана Україною. ЄСПЛ наділений повноваженнями встановлювати порушення Україною міжнародних зобов`язань при розгляді справ судом у розумінні пункту 2 частини третьої статті 423 ЦПК України.
      Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, який, будучи одним з основних принципів демократичного суспільства, передбачає судовий контроль над втручанням у права людини.
      Принцип верховенства права закріплено й у статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»: суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
      Частини перша, друга, четверта, восьма статті 10 ЦПК України встановлюють, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права. У разі невідповідності правового акта міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує міжнародний договір України.
      В Україні діє Закон № 3477-IV. У його преамбулі передбачено, що цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку з обов`язком держави виконати рішення ЄСПЛ у справах проти України; з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції протоколів до неї.
      Так, згідно з частиною першою статті 2 Закону № 3477-IV остаточне рішення ЄСПЛ є обов`язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції в будь-якій справі, у якій Україна виступає стороною.
      Разом з тим у частині другій зазначеної статті вказано, що порядок виконання рішення визначається цим Законом, Законом України «Про виконавче провадження», іншими нормативно-правовими актами з урахуванням особливостей, що передбачені цим Законом.
      За змістом статті 10 Закону № 3477-IVз метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру, якими є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції (restitutioin integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні ЄСПЛ.
      Згідно із частиною третьою статті 10 Закону № 3477-IV відновлення попереднього юридичного стану особи здійснюється, зокрема, шляхом повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі.
      Застосування принципу restitutioin integrum можливе шляхом повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі, у разі вжиття Україною заходів індивідуального характеру на виконання рішення ЄСПЛ у справі, в якій вона є стороною.
      Можна зробити висновок, що порядок відновлення попереднього юридичного стану особи шляхом повторного розгляду справи національними судами передбачено у спеціальних законах, якими є процесуальні кодекси відповідної юрисдикції, у цьому випадку - ЦПК України, норми яких і є обов`язковими до застосування.
      Необхідно звернути увагу і на Рекомендацію № R (2000) 2 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини», прийняту Комітетом міністрів на 694-му засіданні заступників міністрів від 19 січня 2000 року, відповідно до якої повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, рекомендовано застосовувати, особливо тоді: коли потерпіла сторона і далі зазнає негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше, ніж через повторний розгляд або поновлення провадження; коли рішення ЄСПЛ спонукає до висновку, що а) оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції, або б) в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.
      У цьому випадку ОСОБА_1 вказував, що він продовжує зазнавати негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні, яке прийнято з суттєвими процедурними помилками.
      Тому ця заява прийнята до розгляду Великою Палатою Верховного Суду як належним судом, до компетенції якого входить повноваження з перегляду судових рішень з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні даної справи судом.
      Разом з тим при розгляді заяви Велика Палата Верховного Суду бере до уваги, що однією із основних засад справедливого судочинства вважається принцип верховенства права. Він знаходить своє вираження в різних джерелах права, зокрема в практиці ЄСПЛ, тому повинен застосовуватися під час здійснення правосуддя в Україні під час розгляду конкретних справ.
      У звіті Європейської комісії «За демократію через право» (далі - Венеціанська комісія) від 25-26 березня 2011 року на підставі аналізу правових систем європейських держав у пошуках спільних складових, характерних як для «верховенства права», так і «правової держави», пропонується щонайменше 6 необхідних елементів, яких необхідно дотримуватися не лише формально, але й по суті, а саме: 1) законність, включно з прозорим, підзвітним і демократичним процесом прийняття законів; 2) правова визначеність; 3) заборона свавілля у прийнятті рішень; 4) доступ до правосуддя, що здійснюється незалежним і безстороннім судом, включно з можливістю оскаржити в суді адміністративні акти; 5) повага до прав людини; 6) недискримінація і рівність перед законом.
      Одним з аспектів принципу правової визначеності є те, щоб у разі винесення судами остаточного судового рішення воно не підлягало перегляду. Сталість і незмінність остаточного судового рішення, що набуло чинності, забезпечується через реалізацію відомого принципу resjudicata. Остаточні рішення національних судів не повинні бути предметом оскарження. Можливість скасування остаточних рішень, без урахування при цьому безспірних підстав публічного інтересу, та невизначеність у часі на їх оскарження несумісні з принципом юридичної визначеності. Тому категорію resjudicata слід вважати визначальною й такою, що гарантує незмінність установленого статусу учасників спору, що визнано державою та забезпечує сталість правозастосовних актів. Правова визначеність також полягає в тому, щоб остаточні рішення судів були виконані.
      У рішенні ЄСПЛ у справі «Брумареску проти Румунії» підкреслено, що право на справедливий судовий розгляд судом, яке гарантується пунктом 1 статті 6 Конвенції, має тлумачитися в світлі преамбули до Конвенції, яка у відповідній частині свідчить, що принцип верховенства права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
      Це також знайшло своє повторення у пунктах 33, 34 рішення ЄСПЛ від 19 лютого 2009 року у справі «Христов проти України» Суд повторює, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, необхідно тлумачити в контексті Преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу «Брумареску проти Румунії» (Brumarescuv. Romania) [GC], заява № 28342/95, пункт 61, ECHR1999-VII). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу resjudicata (див. там же, пункт 62), тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи.
      Отже , Велика Палата Верховного Суду має врахувати, що рішення, у якому ЄСПЛ покладає на державу зобов'язання припинити порушення прав щоб таким чином, наскільки це можливо, поновити стан заявника, який мав місце до такого порушення.
      Разом з тим, Конвенція не містить положень, якими б Високі Договірні Сторони були зобов`язані передбачати у національному законодавстві можливість перегляду справ та провадження у справі для досягнення restitutio in integrum.
      Метою введення додаткових критеріїв є визначення тих виключних випадків, коли захист прав особи та імплементація рішень ЄСПЛ превалює над принципами, що лежать в основі доктрини res judicata.
      У підпункті "i" Рекомендації № R(2000) 2 Комітету міністрів Ради Європи визначені випадки, коли потерпіла сторона продовжує відчувати вплив негативних наслідків від рішень національних судів, якщо не забезпечена справедлива сатисфакція.
      У справах про перегляд судових рішень, за заявами щодо яких ЄСПЛ присудив справедливу компенсацію, питання про те, яким чином таку компенсацію буде взято до уваги, повинне вирішуватися компетентним національним судом з урахуванням обставин конкретної справи.
      Отже, Велика Палата Верховного Суду при розгляді заяви ОСОБА_1 про перегляд судових рішень за виключними обставинами бере до уваги, що вказаний спір у національних судах стосувався приватно-правових відносин між колишнім подружжям з приводу визначення розміру аліментів на дитину.
      У висновку ЄСПЛ міститься посилання лише на порушення процедури розгляду справи у суді апеляційної інстанції, а саме недостатню вмовтивованість неприйняття одного з доказів у справі, який, на думку позивача, мав визначальне значення, з чим погодився і ЄСПЛ.
      Разом з тим інших порушень норм Конвенції, а саме порушень права власності, на що посилалася представник ОСОБА_1 , у рішенні ЄСПЛ за заявою ОСОБА_1 не встановлено.
      У рішенні ЄСПЛ визначена сума справедливої сатисфакції ОСОБА_1 , у розмірі 2400 євро, яка співмірна з розміром заборгованості за аліментами, стягнутої за оскаржуваними судовими рішеннями.
      У ЦПК України урегульовано питання щодо порядку розгляду заяви про перегляд судових рішень з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні даної справи судом та встановлені відповідні процесуальні строки, які є у тому числі й преклюзивними (статті 423, 424 цього Кодексу).
      Тобто , Велика Палата повинна визначити, чи дотримані строки звернення до суду особою, яка подала заяву про перегляд судових рішень.
      Рішення Апеляційного суду Житомирської області постановлене 13 лютого 2008 року, а ухвала Верховного Суду України - 09 липня 2008 року.
      Рішення ЄСПЛ ухвалив 20 червня 2019 року.
      У жовтні 2019 року надійшла заява про перегляд указаних рішень.
      Для вирішення питання про дотримання строків звернення із заявою та можливість її розгляду по суті необхідно застосувати процесуальний закон, чинний на час ухвалення національними судами оскаржуваних рішень.
      Відповідно до статті 319 ЦПК України в редакції, чинній на час ухвалення рішення Апеляційного суду Житомирської області, рішення або ухвала апеляційного суду набирають законної сили з моменту їх проголошення.
      За статтею 317 ЦПК України рішення та ухвали апеляційного суду проголошуються за правилами, встановленими статтею 218 цього Кодексу, за змістом якої рішення суду або його вступна та резолютивна частини проголошувалися негайно після закінчення судового розгляду і прилюдно, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
      Згідно із частиною першою статті 349 ЦПК України в редакції, чинній на час постановлення ухвали Верховного Суду України, рішення і ухвала суду касаційної інстанції набирали законної сили з моменту їх оголошення.
      Із заявою про перегляд судових рішень, які ухвалені та набрали законної сили у 2008 році, ОСОБА_1 звернувся лише у 2019 році, після прийняття ЄСПЛ рішення у справі «Котенко та інші проти України», тобто більше ніж через 10 років.
      У ЦПК України передбачені як підстави перегляду судових рішень за виключними обставинами, так і встановлено вимоги щодо звернення із заявою про перегляд судових рішень, а також окремо зазначено, які строки є преклюзивними, тобто такими, що поновленню не підлягають.
      Оскільки жодних положень щодо дій суду у випадку подання заяви про перегляд судового рішення з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань поза межами встановленого ЦПК України строку не визначено, необхідно керуватися положеннями цього Кодексу, які регламентують загальний порядок дій суду касаційної інстанції.
      У цьому випадку судові рішення, які ОСОБА_1 просив переглянути, ухвалені та набрали законної сили більше ніж за десять років до звернення ОСОБА _1 із заявою про їх перегляд.
      Велика Палата Верховного Суду, проаналізувавши як принципи так і правозастосовчу діяльність ЄСПЛ, межі компетенції держави у законотворчій діяльності та компетенцію суду щодо тлумачення і застосування норм права, керується принципом верховенства права, складовою якого є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata.
      При зіставленні наслідків перегляду та відмови у перегляді судових рішень Велика Палата керується тим, що спір є приватноправовим, сторонами його є дві фізичні особи, стягнення стосується майнового забезпечення дитини, оскільки національними судами визначена заборгованість ОСОБА_1 за аліментами. У своєму рішенні ЄСПЛ указав лише на порушення процедури розгляду справи, а саме недостатню вмотивованість висновку суду апеляційної інстанції щодо переоцінки одного з доказів у справі - висновку експерта щодо розміру доходу ОСОБА_1 , з якого належало обчислювати розмір аліментів і заборгованості, ЄСПЛ присудив 2400 євро справедливої сатисфакції, що є співмірним із розміром заборгованості за аліментами, присудженими національними судами.
      З урахуванням існування преклюзивного, тобто такого що не підлягає поновленню, строку на звернення із заявою про перегляд судових рішень за виключними обставинами з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань, Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсутні підстави для розгляду заяви ОСОБА_1 про перегляд судових рішень, оскільки таке право обмежене щодо умов прийнятості скарги і саме таким чином врегульоване з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання.
      Велика Палата Верховного Суду вважає, що процесуальним законодавством чітко визначені строки та наслідки їх пропуску щодо звернення із заявою про перегляд і їх поновлення є порушенням імперативної вимоги закону та зумовлює порушення принципу правової визначеності, який охоплює не лише змістовний принцип верховенства права, але й процедурний аспект, який грунтується на вимогах відповідності правотворчої та правозастосовної практики певним стандартам, зокрема ясності та несуперечності закону, застосування прийняття заяви на підставі закону.
      Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для закриття провадження за заявою про перегляд судового рішення за виключними обставинами.
      Заява про перегляд судового рішення за виключними обставинами може бути подана з підстав, визначених частиною третьою статті 423 ЦПК України, - не пізніше десяти років з дня набрання таким судовим рішенням законної сили (пункт 2 частини другої статті 424 цього Кодексу).
      Частиною третьою статті 424 ЦПК України встановлено, що строки, визначені в частині другій цієї статті, не можуть бути поновлені.
      Порядок перегляду судових рішень за виключними обставинами визначений статтею 429 ЦПК України, за змістом частини другої якої справа розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом для провадження у суді тієї інстанції, яка здійснює перегляд.
      Відповідно до пункту 1 частини першої статті 394 ЦПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
      Також у статті 396 ЦПК України передбачено можливість закриття касаційного провадження. Оскільки Велика Палата Верховного Суду прийняла до розгляду заяву про перегляд судових рішень за виключними обставинами, які такому перегляду не підлягають у зв`язку з пропуском десятирічного строку з дня набрання чинності такими рішеннями, провадження про перегляд підлягає закриттю.
      У цьому випадку судові рішення, які ОСОБА_1 просив переглянути, ухвалені та набрали законної сили більше ніж за десять років до звернення ОСОБА _1 із заявою про їх перегляд.
      Тому рішення Апеляційного суду Житомирської області постановлене 13 лютого 2008 року, та ухвала Верховного Суду України постановлена 09 липня 2008 року, перегляду за виключними обставинами не підлягають, а відкрите провадження за заявою ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами цих судових рішень підлягає закриттю.
      Керуючись статтями 259, 268, 394, 396, 423, 424, 429 Цивільного процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду,
      ПОСТАНОВИЛА:
      Закрити провадження за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом за виключними обставинами рішення Апеляційного суду Житомирської області від 13 лютого 2008 року та ухвали Верховного Суду України від 09 липня 2008 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до відділу державної виконавчої служби Житомирського районного управління юстиції, відділу державної виконавчої служби Богунського районного управління юстиції, відділу державної виконавчої служби Корольовського районного управління юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - ОСОБА_2 , про визнання дій державних виконавчих служб неправомірними та відшкодування моральної шкоди з підстав установлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом.
      Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя В. С. Князєв
      Суддя-доповідач О. М. Ситнік
      Судді: Н. О. Антонюк О. С. Золотніков
      Т. О. Анцупова О. Р. Кібенко
      С. В. Бакуліна Л. М. Лобойко
      В. В. Британчук О. Б. Прокопенко
      Ю. Л. Власов В. В. Пророк
      М. І. Гриців Л. І. Рогач
      Д. А. Гудима О. С. Ткачук
      В. І. Данішевська В. Ю. Уркевич
      Ж. М. Єленіна О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 91855204
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      04 березня 2020 року
      м. Київ
      справа № 682/3112/18
      провадження № 14-580цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Ткачука О.С.,
      суддів Антонюк Н.О., Анцупової Т.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Пророка В.В., Ситнік О.М.,
      розглянула у порядку письмового провадження справу за скаргою ОСОБА_1 на дії і постанови державного виконавця та виконуючого обов`язки начальника Славутського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області, заінтересована особа - ОСОБА_2 , за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 20 лютого 2019 року, постановлену Шевчуком В.В., ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 03 червня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 03 червня 2019 року, прийняті у складі суддів Талалай О.І., Корніюк А.П., П`єнти І.В.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст та обґрунтування скарги
      1. У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою про визнання протиправними та скасування постанов державного виконавця Славутського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області (далі - державний виконавець, ДВС) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України та про накладення на нього штрафу за невиконання рішення суду, а також визнання незаконними дій в.о. начальника ДВС щодо визначення суми заборгованості по сплаті аліментів.
      2. Скарга мотивована тим, що він сплачував аліменти належним чином, проте це не було враховано при визначенні розміру заборгованості зі сплати аліментів. Крім того, при визначенні розміру заборгованості зі сплати аліментів в.о. начальника ДВС виходив із невірного розміру відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Також заявник посилався на те, що неврахування державним виконавцем фактичної сплати аліментів та невірного визначення суми заборгованості зі сплати аліментів стало підставою для необґрунтованого обмеження його у праві виїзду за межі України.
      Короткий зміст судових рішень
      3. Ухвалою Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 20 лютого 2019 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.
      4. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що державний виконавець не знав та не міг знати про сплату боржником аліментів на користь стягувача, тому дії державного виконавця щодо визначення розміру заборгованості та винесення постанов про встановлення для боржника тимчасових обмежень відповідали вимогам Закону України «Про виконавче провадження» і підстав для їх скасування немає.
      5. Постановою Хмельницького апеляційного суду від 03 червня 2019 року ухвалу Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 20 лютого 2019 року в частині оскарження дій щодо визначення суми заборгованості за та постанов про встановлення тимчасових обмежень залишено без змін.
      6. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що постанови державного виконавця про встановлення для боржника тимчасових обмежень прийняті 16 березня 2018 року, проте квитанції про сплату аліментів ОСОБА_1 пред`явив державному виконавцю лише у вересні 2018 року. Тобто у державного виконавця станом на момент прийняття оскаржених постанов не було відомостей про сплату останнім аліментів, відтак, ці постанови не можуть бути скасовані як незаконні.
      7. Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 03 червня 2019 року ухвалу Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 20 лютого 2019 року в частині оскарження постанови державного виконавця про накладення штрафу скасовано. Провадження у справі в цій частині закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
      8. Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що постанова про накладення на боржника штрафу підлягає оскарженню в порядку адміністративного судочинства та не може бути предметом перегляду в порядку ЦПК України.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      9. У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просив скасувати ухвалу Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 20 лютого 2019 року, ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 03 червня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 03 червня 2019 року та ухвалити нове рішення про задоволення його скарги.
      10. Касаційна скарга мотивована тим, що постанову про накладення на боржника штрафу державний виконавець прийняв у межах примусового виконання рішення суду у цивільній справі, тому і її оскарження повинно відбуватися у порядку цивільного судочинства. Крім того, ОСОБА_1 посилався на те, що рішенням суду із нього стягнули аліменти у розмірі 30% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, проте розрахунок в.о. начальника ДВС проведено із застосуванням 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, що призвело до збільшення розміру заборгованості зі сплати аліментів.
      Позиція Верховного Суду
      11. Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
      12. Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.
      13. Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, установлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
      14. Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (далі - Конвенція).
      15. Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
      16. Згідно зі статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (тут і далі - у редакції, що діє на момент звернення скаржника до суду) (далі - Закон № 1404-VІІІ») виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
      17. Відповідно до частини другої статті 63 Закону № 1404-VІІІ у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
      18. Судами встановлено, що постановою державного виконавця від 16 березня 2018 року на ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 9 433 грн 50 коп. у зв`язку з несплатою останнім аліментів на суму 18 876 грн.
      19. За змістом пункту 7 частини другої статті 17 Закону № 1404-VІІІ постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є виконавчими документами. Якщо виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір, витрати на проведення виконавчих дій або штраф не стягнуто, відповідна постанова виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в загальному порядку.
      20. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      21. Отже, висловлювання «судом, встановленим законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
      22. Частиною 2 ст. 74 Закону № 1404-VІІІ передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
      23. З урахуванням вищенаведеного колегія суддів Великої Палати Верховного Суду дійшла висновку, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.
      24. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18), від 06 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18), від 20 вересня 2018 року у справі № 821/872/17 (провадження № 11-734апп18), від 17 жовтня 2018 року у справі № 826/5195/17 (провадження № 11-801апп18), від 16 січня 2019 року у справі № 279/3458/17-ц (провадження № 14-543цс18), від 09 жовтня 2019 року у справі № 758/201/17 (провадження № 14-468цс19), і підстав для відступлення від неї не вбачається.
      25. Враховуючи викладене вище, скарга ОСОБА_1 на постанову державного виконавця про накладення на нього штрафу не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а повинна розглядатися адміністративним судом. Таким чином, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
      26. За правилами частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      27. З огляду на викладені вище висновки, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 в частині оскарження ухвали Хмельницького апеляційного суду від 03 червня 2019 року задоволенню не підлягає, а зазначену ухвалу слід залишити без змін.
      28. Щодо розрахунку заборгованості зі сплати аліментів та винесення державним виконавцем постанов про накладення на боржника тимчасових обмежень Велика Палата Верховного суду зазначає наступне.
      29. Судами встановлено, що в провадженні Славутського міськрайонного ВДВС ГТУЮ в Хмельницькій області перебуває виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа від 21 вересня 2009 року про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітнього сина в розмірі 30% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку.
      30. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» від 17 травня 2017 року № 2037-VIII частину другу статті 182 Сімейного кодексу України (далі - СК України) викладено в новій редакції, відповідно до якої розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
      31. Частиною першою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час винесення державним виконавцем постанов) порядок стягнення аліментів визначається законом.
      32. Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
      33. Згідно частини другої статті 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
      34. У частині першій статті 192 СК України передбачено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
      35. У постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13 зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів. СК України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов`язує їх зі способом присудження. Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки).
      36. Отже, у спірних правовідносинах підлягає застосуванню не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).
      37. Аналіз змісту статті 192 СК України свідчить, що зміна законодавцем мінімального розміру аліментів, які підлягають стягненню з платника аліментів на одну дитину, не є підставою для зміни розміру аліментів відповідно до статті 192 СК України.
      38. Згідно статті 8 СК України якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім`ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами ЦК України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
      39. Аналіз статті 8 СК України та частини першої статті 9 ЦК України дозволяє зробити висновок, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин.
      40. У частинах першій, другій статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.
      41. Усталеним є розуміння юридичних фактів як певних фактів реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов`язків.
      42. У частині третій статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
      43. Зміна законодавцем мінімального розміру аліментів, які підлягають стягненню з платника аліментів на одну дитину, не є підставою для зміни розміру аліментів відповідно до статті 192 СК України, але є підставою для зміни мінімального розміру аліментів, зазначених у виконавчому листі у процедурі виконання та стягнення аліментів, та враховується під час визначення суми аліментів або заборгованості.
      44. Законом України від 03 липня 2018 року № 2475-VIII частину першу статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» доповнено абзацом другим, яким передбачено, що виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України. Тобто законодавством передбачений механізм, який надає можливість забезпечити виплату аліментів у розмірі не нижче мінімального гарантованого розміру, передбаченого СК України навіть при наявності постановлених раніше судових рішень про стягнення аліментів у розмірі, нижчому ніж мінімальний гарантований розмір аліментів, встановлений законом на час стягнення.
      45. Отже, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що державний виконавець, розраховуючи заборгованість по аліментам, правильно виходив із мінімально граничного розміру аліментів на рівні 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
      46. Відповідно до частини дев`ятої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців, державний виконавець виносить вмотивовані постанов: про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі; про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі; про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі; про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі.
      47. Судами встановлено, що у боржника наявна заборгованість зі сплати аліментів, на підставі чого державний виконавець правомірно виніс постанови про встановлення тимчасових обмежень.
      48. Отже, суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні скарги ОСОБА_1 в частині встановлення йому тимчасових обмежень, визначених частиною дев`ятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження».
      49. З огляду на викладені вище висновки, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, а ухвалу Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 20 лютого 2019 року (у незміненій апеляційним судом частині), ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 03 червня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 03 червня 2019 року слід залишити без змін.
      Щодо судових витрат
      50. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про залишення касаційної скарги без задоволення судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.
      Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А:
      Касаційну скаргу ОСОБА_1 в частині оскарження ухвали Хмельницького апеляційного суду від 03 червня 2019 року залишити без задоволення.
      Ухвалу Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 20 лютого 2019 року (у незміненій апеляційним судом частині), ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 03 червня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 03 червня 2019 року залишити без змін.
      Постанова Великої Палати Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя -доповідач О.С. Ткачук
      Судді: Н.О. Антонюк О.С. Золотніков
      Т .О. Анцупова О.Р. Кібенко
      С.В. Бакуліна В.С. Князєв
      В.В. Британчук Л.М. Лобойко
      Ю.Л. Власов Н.П. Лященко
      М.І. Гриців В.В. Пророк
      Д.А. Гудима О.М. Ситнік
      Джерело: ЄДРСР 88376289