Постановление БП-ВС о порядке признания исполнительно надписи нотариуса не подлежащей исполнению

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2019 року

м. Київ

Справа N 137/1666/16-ц

Провадження N 14-84цс19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Лященко Н.П.,

суддів Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" на рішення Літинського районного суду Вінницької області від 31 жовтня 2016 року в складі судді Білик Н.В. та рішення Апеляційного суду Вінницької області від 20 грудня 2016 року в складі колегії суддів Міхасішина І.В., Стадника І.М., Войтка Ю.Б., у цивільній справі за позовом Споживчого товариства "Гарант" до Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк", ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Літвинчук Ігор Анатолійович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,

УСТАНОВИЛА:

У серпні 2016 року Споживче товариство "Гарант" (далі - СТ "Гарант") звернулося до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк"), ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу (далі - КМНО) Літвинчук І.А., про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

СТ "Гарант" зазначало, що 19 грудня 2014 року приватним нотаріусом КМНО Літвінчуком І.А. було вчинено виконавчий напис, на підставі якого звернено стягнення на предмет іпотеки - належну СТ "Гарант" будівлю кафе "ІНФОРМАЦІЯ_1" за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 590,30 кв. м для задоволення вимог кредитора ПАТ "УкрСиббанк" до ОСОБА_3 про стягнення коштів в сумі 96 тис. 090 доларів США 02 центи.

Всупереч статті 88 Закону України "Про нотаріат", Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року N 20/5, майновому поручителю не повідомлялась та не узгоджувалась сума заборгованості, зазначена у виконавчому написі, позивач не отримував повідомлення приватного нотаріуса про вчинення виконавчого напису й доказів безспірності заборгованості. Водночас, на момент вчинення виконавчого напису між позичальником та банком існував спір щодо заборгованості за кредитним договором, який перебував на розгляді в суді.

Рішенням Літинського районного суду Вінницької області від 31 жовтня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не довів наявності спору щодо розміру заборгованості. Сама по собі наявність позову в суді не свідчить про наявність спору щодо суми заборгованості, а банк може самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права. При цьому в подальшому цей позов було залишено без розгляду, а виконавчий лист з виконання виконавчого напису повернуто стягувачу без подальшого примусового виконання.

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 20 грудня 2016 року рішення Літинського районного суду Вінницької області від 31 жовтня 2016 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов СТ "Гарант" задоволено.

Визнано виконавчий напис, вчинений 19 грудня 2014 року приватним нотаріусом КМНО Літвінчуком І.А., зареєстрований в реєстрі за N 8978, таким, що не підлягає виконанню. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що висновки суду першої інстанції про те, що сума, яку просив стягнути банк за позовом і сума, яка зазначена у виконавчому написі, ідентичні, є помилковими.

Залишення в подальшому позовної заяви про стягнення заборгованості без розгляду, а також повернення виконавчого документа без виконання виконавчого напису стягувачу не впливають на обґрунтованість виконавчого напису на момент його вчинення.

У січні 2017 року ПАТ "УкрСиббанк" звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, у якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі рішення у частині вимог СТ "Гарант" до ПАТ "УкрСиббанк" скасувати, провадження у справі в цій частині закрити; рішення суду апеляційної інстанції в частині задоволення позову СТ "Гарант" до ОСОБА_3 скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції у цій частині.

Касаційна скарга мотивована тим, позов СТ "Гарант" до ПАТ "УкрСиббанк" підлягає розгляду у порядку господарського судочинства. В частині решти позовних вимог, зокрема до ОСОБА_3, то остання прав СТ "Гарант" не порушувала та не має відношення до оскаржуваного виконавчого напису.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 січня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її з суду першої інстанції.

Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 червня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У квітні 2018 року справу отримано Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду.

Касаційний цивільний суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 6 лютого 2019 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки ПАТ "УкрСиббанк" оскаржує судові рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Велика Палата Верховного Суду вважала мотиви, на підставі яких постановлено зазначену ухвалу Верховного Суду, обґрунтованими та ухвалою від 25 лютого 2019 року прийняла справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

При визначенні предметної та/або суб'єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Згідно із частиною першою статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Аналогічну норму закріплено в частині першій статті 19 ЦПК України у редакції ЗаконуУкраїни від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII).

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне.

По-друге, таким критерієм є суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

За положеннями статті 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

За пунктом 1 частини першої статті 2 зазначеного Кодексу господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Таким чином, критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб'єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.

Суди встановили, що 20 листопада 2007 року між АКІБ "УкрСиббанк" (правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк") та ОСОБА_3 було укладено договір про надання споживчого кредиту N 1125403000.

З метою забезпечення зобов'язань за кредитним договором між АКІБ "УкрСиббанк" та СТ "Гарант" було укладено договір іпотеки, посвідчений держаним нотаріусом Літинської держаної нотаріальної контори Гуменюк Н.П. 20 листопада 2007 року за реєстровим N 3075.

За умовами договору СТ "Гарант" передав банку в іпотеку будівлю кафе "ІНФОРМАЦІЯ_1" за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 590, 3 кв. м

У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_3 зобов'язань за кредитним договором утворилася заборгованість, яка станом на день звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису становила 65 тис. 250 доларів США 18 центів заборгованості за кредитом та 30 тис. 830 доларів США 84 центи заборгованості за процентами.

19 грудня 2014 року приватний нотаріус вчинив виконавчий напис з метою погашення вказаної кредитної заборгованості ОСОБА_3 перед ПАТ "УкрСиббанк".

Спори між боржниками та стягувачами, а також спори за позовами інших осіб, прав та інтересів яких стосуються нотаріальні дії чи акт, у тому числі про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, про повернення стягнутого за виконавчим написом, якщо суб'єктний склад сторін відповідного спору відповідає приписам ЦПК України вирішуються судом за позовами до стягувачів у порядку цивільного судочинства.

З огляду на це Велика Палата Верховного Суду вважає, що у цій справі спір є пов'язаним з невиконанням зобов'язання за кредитним договором фізичною особою ОСОБА_3 та вчиненням у зв'язку із цим виконавчого напису нотаріуса.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

В частині решти доводів касаційної скарги ПАТ "УкрСиббанк" слід зазначити наступне.

В обґрунтування позовних вимог іпотекодавець СТ "Гарант" зазначив, що у момент вчинення виконавчого напису заборгованість не була безспірною, оскільки судом було відкрито провадження у справі за позовом банку до позичальниці про стягнення кредитної заборгованості.

Крім того позивач зазначав, що не був повідомлений нотаріусом про вчинення виконавчого напису.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України "Про нотаріат" та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону України "Про нотаріат"). Таким актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року N 296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій).

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України "Про нотаріат"). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України "Про нотаріат" та Глава 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій.

Так, згідно зі статтею 87 Закону України "Про нотаріат" для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України "Про нотаріат" визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій).

Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій). Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв'язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій).

Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року N 1172 (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України "Про нотаріат" та Порядку вчинення нотаріальних дій.

Нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти (стаття 50 Закону України "Про нотаріат").

За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти таких висновків.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України "Про нотаріат"). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов'язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України "Про нотаріат" захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Можливість звернення стягнення на предмет іпотеки передбачена як загальним Законом України "Про нотаріат", так і спеціальним Законом України "Про іпотеку".

При цьому стаття 33 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачала, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Частинами першою, другою статті 35 цього Закону визначено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції про відмову в позові та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову обмежився лише констатацією вищезазначених вимог Закону та не навів в рішенні будь-яких доводів на підтвердження фактів їх дотримання нотаріусом при вчиненні виконавчого напису. Апеляційний суд помилково виходив лише з наявності в суді позову кредитора про стягнення заборгованості.

Проте, вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів.

Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат" у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Суд взагалі не надав жодної оцінки документам на підтвердження безспірності заборгованості, не перевірив факт надання стягувачем нотаріусу всіх необхідних документів, що підтверджують безспірність заборгованості та встановлюють прострочення виконання зобов'язання, не перевірив дотримання нотаріусом при вчиненні виконавчого напису всіх вищезазначених вимог закону. Більш того, в матеріалах справи узагалі відсутній примірник кредитного договору, а суд не встановив, на яку суму, строк та на яких умовах його було видано.

Вказані обставини не були предметом дослідження апеляційного суду, він не дав їм належної правової оцінки.

Відповідно до пунктів 1-3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Відповідно до частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені цим судом.

Верховний Суд переглядає справи виключно з підстав і в порядку, встановлених ЦПК України, і не має можливості встановлювати обставини, які не були встановлені в рішенні. Оскільки зазначені помилки допущені судом апеляційної інстанції, то справа підлягає направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Отже, рішення Апеляційного суду Вінницької області від 20 грудня 2016 року підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 141, 258, 259, 400, 402-404, 411, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Вінницької області від 20 грудня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до Вінницького апеляційного суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська Л.М. Лобойко

[ANTIRAID]

Большая палата указала, что решая спор о признании исполнительной надписи не подлежащей исполнению, суд не должен ограничиваться только проверкой соблюдения нотариусом формальных процедур и факта представления взыскателем документов в подтверждение бесспорной задолженности должника согласно Перечню документов.

Для правильного применения положений статей 87, 88 Закона Украины "О нотариате" в таком споре суд должен проверить доводы должника в полном объеме и установить и указать в решении, действительно ли на момент совершения нотариусом исполнительной надписи должник имел бесспорную задолженность перед взыскателем, то есть существовала ли задолженность вообще, была ли задолженность именно такого размера, как указано в исполнительной надписи, и не было ли нерешенных по сути споров относительно задолженности или ее размера по состоянию на момент совершения нотариусом исполнительные ого надписи.

[Bolt]

Я так и не пониманию это хорошо или плохо... И насколько я понимаю это не относится к кредитным договорам... Там всётаки играет роль именно формальность... а иначе это тупик...

[Marina-NET]

В 06.04.2019 в 20:03, Bolt сказал:

И насколько я понимаю это не относится к кредитным договорам... Там всётаки играет роль именно формальность... а иначе это тупик...

Здравствуйте! Я, прочитав эту Постанову, сделала для себя следующие выводы:

1) 20.11.2007 года физлицо (Особа-3) заключила договор потребительского кредита с АКІБ "УкрСиббанк", в тот же день юрлицо  СТ "Гарант" стал имущественным поручителем за физлицо перед банком - "було укладено договір іпотеки, посвідчений держаним нотаріусом Літинської держаної нотаріальної контори Гуменюк Н.П. 20 листопада 2007 року за реєстровим N 3075."

2) в конце 2014 года банк обращается с иском к физлицу, с требованием о взыскании с нее денежных средств по кредиту, и сразу же (не дожидаясь рассмотрения судом его исковых требований) 19.12.2014 года обращается к частному нотариусу за исполнительной надписью на ипотечном договоре между банком и СТ "Гарант"

3) нотариус, никого не ставя в известность и не особо вникая в структуру долга и обоснованность требований банка, "подмахивает" банку-заявителю исполнительную надпись. А структура долга вызывает вопросы, так как она якобы составляла "65 тис. 250 доларів США 18 центів заборгованості за кредитом та 30 тис. 830 доларів США 84 центи заборгованості за процентами". Подозрение вызывает что : 30,8 тыс. дол. США процентов это 47% от суммы кредита 65,2 дол. США, такая сумма процентов (учитывая среднюю ставку по потребительским кредитам в 2007 году - 13%) должна была бы набежать за 3,5 года - что-то не так либо с вычислениями банка либо со сроками

4) СТ "Гарант" (не понятно чего ждал почти 2 года) в августе 2016 года обращается в суд о признании исполнительной надписи не подлежащей исполнению, привлекая в ответчики и банк и физлицо-заемщика 

5) первая инстанция СТ "Гарант" в иске отказала, а апелляция иск удовлетворила, но "очень коротко" . Банк подал кассацию с обжалованием, в том числе, подсудности (что непоследовательно, так как кассант просил оставить в силе решение 1 инстанции - цивильной). Раз была заявлена подсудность - автоматом передали на БП-ВС

6) БП-ВС (естественно) сочла решение апелляции таким, что не достаточно "раскрыло тему" взаимоотношений сторон и мягко указала суду какие вопросы должны быть описаны при повторном рассмотрении дела в апелляции. 

Ничего супер-плохого я в Постанове не нашла, а в апелляции есть поле для плодотворной работы юристов истца. ИМХО