Постановление БП-ВС о невозможности в судебном порядке оспорить включение данных в ЕРДР

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2019 року

м. Київ

Справа N 807/1456/17

Провадження N 11-1460апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого Князєва В.С.,

судді-доповідача Прокопенка О.Б.,

суддів Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.

за участю:

секретаря судового засідання- Ключник А.Ю.,

позивача - ОСОБА_3,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Національної поліції України в Закарпатській області про зобов'язання вчинити дії

за касаційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2018 року (судді Ільчишин Н.В., Пліш М.А., Шинкар Т.І.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий зміст і підстави позовних вимог

1. 17 листопада 2017 року позивач звернувся до адміністративного суду з позовом, в якому просив зобов'язати відповідача виключити з системи єдиного обліку злочинів і осіб, які їх вчинили, відомості про пред'явлення позивачеві 07 квітня 2015 року обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 Кримінального кодексу (далі - КК) України.

2. Позовні вимоги мотивував так:

2.1. Розгляд кримінального провадження N 42015070210000043 (далі - кримінальне провадження) стосовно позивача не здійснюється через утрату в суді його матеріалів, вирок щодо позивача не ухвалений;

2.2. Наявність у системі єдиного обліку злочинів і осіб, які їх вчинили, відомостей про пред'явлення позивачу обвинувального акта перешкоджає виконанню службових обов'язків позивача та просуванню по службі;

2.3. Оскільки Інструкція про єдиний облік злочинів, затверджена наказом Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Державної податкової адміністрації України, Міністерства юстиції України від 26 березня 2002 року N 20/84/293/126/18/5 (далі - Інструкція), не передбачає можливості органів внутрішніх справ самостійно виключати відомості про особу з відповідної системи єдиного обліку злочинів і осіб, які їх вчинили, позивач змушений звертатися за захистом його прав саме до суду.

Стислий зміст рішення суду першої інстанції

3. 22 січня 2018 року Закарпатський окружний адміністративний суд ухвалив рішення, яким позов задовольнив.

4. Мотивував так:

4.1. Розгляд кримінального провадження за обвинуваченням позивача у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, не відбувається, справа за судом не рахується, обвинувальний акт в суді відсутній, матеріали кримінального провадження втрачені, а відновити їх неможливо;

4.2. Позивач не звільнений з посади, не відсторонений від роботи, а обіймає посаду начальника організаційно-планового відділення, має військове звання підполковника, а наявність про нього відомостей в системі єдиного обліку злочинів і осіб, які їх вчинили, перешкоджає здійсненню професійної діяльності, виконанню обов'язків і просуванню по службі.

Стислий зміст рішення суду апеляційної інстанції

5. 14 травня 2018 року Львівський апеляційний адміністративний суд прийняв постанову, якою рішення суду першої інстанції скасував, провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України.

6. Мотивував тим, що вимоги, які є предметом позову, мають вирішуватися за правилами кримінального, а не адміністративного судочинства.

Стислий зміст вимог касаційної скарги

7. 19 червня 2018 року позивач подавкасаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду про закриття провадження у справі та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

8. Скаржиться на порушення апеляційним судом норм процесуального права.

Стислий зміст ухвали суду касаційної інстанції

9. 10 грудня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

10. Обґрунтував ухвалу тим, що позивач оскаржує постанову апеляційного суду, зокрема, з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

11. Позивач мотивує касаційну скаргу так:

11.1. Є помилковим висновок апеляційного суду про те, що спір у цій справі належить розглядати за правилами кримінального, а не адміністративного судочинства, оскільки матеріали кримінального провадження щодо нього втрачені без можливості їх відновлення.

11.2. Апеляційний суд неналежно повідомив позивача про дату, час і місце розгляду справи: копії апеляційної скарги й ухвали про відкриття апеляційного провадження позивач отримав уже після прийняття цим судом оскарженої постанови, у зв'язку з чим був позбавлений можливості взяти участь в апеляційному перегляді рішення суду першої інстанції.

12. На судовому засіданні позивач підтримав вимоги та доводи, викладені у касаційній скарзі.

(2) Доводи відповідача

13. 21 серпня 2018 року відповідач подав відзив на касаційну скаргу. Просить залишити її без задоволення, а оскаржену постанову апеляційного суду - без змін.

14. Мотивує відзив так:

14.1. Інструкція не передбачає можливості виключення відомостей із системи обліку злочинів у випадку втрати (знищення) матеріалів кримінального провадження;

14.2. Ця справа має розглядатися за правилами кримінального судочинства.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

15. Заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши у межах, установлених статтею 341 КАС України, наведені в касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла таких висновків:

(1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків суду апеляційної інстанції

(1.1) Щодо юрисдикції суду

16. Права і свободи людини та громадянина захищаються судом (частина перша статті 55 Конституції України).

17. Відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

18. Згідно з пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом.

19. З огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві національне законодавство має забезпечувати достатній рівень доступу до суду в аспекті права на суд. Для того, щоби право на доступ до суду було ефективним, особа має мати зрозумілу та реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі "Белле проти Франції" (Bellet v. France) від 4 грудня 1995 року, заява N 23805/94, § 36).

20. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що правона доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis рішення у справі "Перетяка та Шереметьев проти України" (Peretyaka And Sheremetyev v. Ukraine) від 21 грудня 2010 року, заяви N 17160/06 та N 35548/06, § 33).

21. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

22. Відповідно до частини першої статті 2 КАС України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду, завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, їхніх посадових і службових осіб при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. Близькі за змістом завдання адміністративного судочинства сформульовані у частині другій статті 2 КАС України у редакції, чинній на час прийняття оскарженої постанови.

23. Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є, зокрема, орган виконавчої влади, його посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства (пункт 1 частини першої статті 3 КАС України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду).

24. Близьке за змістом визначення адміністративної справи сформульоване у КАС України у редакції, чинній на час прийняття оскарженої постанови, відповідно до пунктів 1-2 частини першої статті 4 якого адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона, зокрема, здійснює публічно-владні управлінські функції, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

25. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень - правових актів індивідуальної дії (частина перша, пункт 1 частини другої статті 17 КАС України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду). Близький за змістом припис закріплений у пункті 1 частини першої статті 19 КАС України у редакції, чинній на час прийняття оскарженої постанови.

26. З огляду на вказане визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, в якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і який виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

27. Стосовно терміну "публічно-владні управлінські функції", то у розумінні пункту 2 частини першої статті 4 КАС України у редакції, чинній на час прийняття оскарженої постанови, термін "публічно-" означає, що такі функції суб'єкта спрямовані на задоволення публічного інтересу; зміст поняття "владні" полягає в наявності у суб'єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин. Управлінські функції - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб'єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб'єкта. Аналогічний зміст має термін "владні управлінські функції", закріплений у пункті 1 частини першої статті 3 КАС України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду.

28. Отже, до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний (зобов'язані) виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень (аналогічний висновок сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі N 914/2006/17).

29. Предметом розгляду у цій справі є зобов'язання відповідача виключити з системи єдиного обліку злочинів і осіб, які їх вчинили, відомості про пред'явлення обвинувального акта позивачу про обвинувачення його у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України.

30. Суди у цій справі встановили:

30.1. 06 лютого 2015 року щодо позивача, на той момент військового комісара Іршавсько-Виноградівського об'єднаного районного військового комісаріату Закарпатської області, внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, і розпочате досудове розслідування у кримінальному провадженні;

30.2. 07 квітня 2015 року у кримінальному провадженні складений і затверджений прокурором обвинувальний акт, відповідно до якого позивачу інкриміноване вимагання й одержання неправомірної вигоди з кваліфікацією дій за частиною третьою статті 368 КК України (а. с. 8-10). Обвинувальний акт направлений до Іршавського районного суду Закарпатської області. Кримінальна справа зареєстрована за N 301/768/15-к і перебувала в провадженні суду;

30.3. 20 лютого 2016 року внаслідок пожежі в приміщенні суду матеріали зазначеного кримінального провадження знищені, що підтвердив Іршавський районний суд Закарпатської області у листі від 2 березня 2016 року за вихідним N 1449/16 (а. с. 11);

30.4. 05 вересня 2016 року військовий прокурор Ужгородського гарнізону звернувся до Іршавського районного суду Закарпатської області із заявою про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження;

30.5. 04 жовтня 2016 року Іршавський районний суд Закарпатської області залишив цю заяву без розгляду, вказавши на відсутність у нього процесуальних повноважень щодо відновлення матеріалів цього кримінального провадження, оскільки воно не завершене ухваленням вироку;

30.6. 03 березня 2017 року військовий прокурор Ужгородського гарнізону повторно звернувся до Іршавського районного суду Закарпатської області із заявою про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження;

30.7. 21 березня 2017 року Іршавський районний суд постановив ухвалу, якою відмовив у відкритті провадження з тих же підстав;

30.8. 1 червня 2017 року Апеляційний суд Закарпатської області постановив ухвалу, якою ухвалу суду першої інстанції від 21 березня 2017 року скасував і призначив новий розгляд заяви про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження в суді першої інстанції;

30.9. За наслідками нового розгляду 17 липня 2017 року Іршавський районний суд Закарпатської області постановив ухвалу, якою знову відмовив у відкритті провадження. Ця ухвала набрала законної сили 25 липня 2017 року.

31. Для вирішення питання про те, чи поширюється юрисдикція адміністративних судів на зазначену в позові вимогу, необхідно з'ясувати юридичну природу спірних правовідносин, а саме, чи пов'язані оспорювані позивачем дії та бездіяльність органу поліції зі здійсненням цим органом публічно-владних управлінських функцій.

32. Аналізуючи з цією метою положення спеціального законодавства, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що питання реєстрації кримінальних правопорушень, осіб, які їх учинили, обліку прийнятих під час досудового розслідування рішень та результатів судового провадження регулюються не Інструкцією, на яку посилаються позивач і суди попередніх інстанцій, а Положенням про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР, Реєстр), затвердженим наказом Генерального прокурора України 6 квітня 2016 року N 139 (далі - Положення N 139), що набрало чинності 21 червня 2016 року, а до цього - аналогічним Положенням, затвердженим наказом Генерального прокурора України 17 серпня 2012 року N 69 (далі - Положення N 69).

33. Відповідно до норм чинного Кримінального процесуального кодексу (далі - КПК) України 2012 року та Положень офіційним джерелом інформації щодо зареєстрованих злочинів, осіб, підозрюваних (обвинувачених) у їх вчиненні, та руху кримінальних справ (кримінальних проваджень) є ЄРДР, а не система єдиного обліку злочинів і осіб, які їх вчинили, що регламентувалася Інструкцією і функціонувала на підставі КПК України 1960 року в період чинності цього Кодексу.

34. Відповідно до пункту 1.2 глави 1 розділу І Положення N 69 Реєстр - це створена за допомогою автоматизованої системи електронна база даних, відповідно до якої здійснюється збирання, зберігання, захист, облік, пошук, узагальнення даних, зазначених у пункті 2.1 цього Положення, які використовуються для формування звітності, а також надання інформації про відомості, внесені до Реєстру.

35. Згідно з пунктом 2 глави 1 розділу І Положення N 139 Реєстр - це створена за допомогою автоматизованої системи електронна база даних, відповідно до якої здійснюється збирання, зберігання, захист, облік, пошук, узагальнення даних, зазначених у пункті першому глави 2 цього розділу (зокрема, про закінчення досудового розслідування у формі звернення прокурора до суду з обвинувальним актом на підставі пункту третього частини другої статті 283 КПК України), які використовуються для формування звітності, а також надання інформації про відомості, внесені до Реєстру з дотриманням вимог кримінального процесуального законодавства та законодавства, яким врегульовано питання захисту персональних даних та доступу до інформації з обмеженим доступом.

36. Відповідно до пункту 1.3 глави 1 розділу І Положення N 69 Реєстр утворений та ведеться відповідно до вимог КПК України з метою забезпечення:

36.1. Єдиного обліку кримінальних правопорушень та прийнятих під час досудового розслідування рішень, осіб, які їх учинили, та результатів судового провадження;

36.2. Оперативного контролю за додержанням законів під час проведення досудового розслідування;

36.3. Аналізу стану та структури кримінальних правопорушень, вчинених у державі.

37. Як передбачає пункт 3 глави 1 розділу І Положення N 139, Реєстр утворений та ведеться відповідно до вимог КПК України з метою забезпечення:

37.1. Реєстрації кримінальних правопорушень (проваджень) та обліку прийнятих під час досудового розслідування рішень, осіб, які їх учинили, та результатів судового провадження;

37.2. Оперативного контролю за додержанням законів під час проведення досудового розслідування;

37.3. Аналізу стану та структури кримінальних правопорушень, вчинених у державі;

37.4. Інформаційно-аналітичного забезпечення правоохоронних органів.

38. Облік кримінальних проваджень відповідно до пункту 3.1 глави 3 розділу І Положення N 69 та пункту 1 глави 3 розділу І Положення N 139 здійснюється шляхом внесення до ЄРДР відомостей щодо руху таких проваджень, у тому числі про закінчення досудового розслідування.

39. Реєстратори у межах повноважень, визначених КПК України, на підставі пункту 4.1 глави 4 розділу II Положення N 69 та пункту 1 глави 4 розділу II Положення N 139 "Облік наслідків досудового розслідування кримінальних правопорушень, результатів відшкодування матеріальних збитків та вилучення предметів злочинної діяльності" вносять до Реєстру відомості про наслідки досудового розслідування кримінальних правопорушень.

40. Зазначені відомості є підставою для відображення у звітності даних про прийняття одного з передбачених кримінальним процесуальним законом рішень, у тому числі про звернення прокурора до суду з обвинувальним актом (пункт 4.2 глави 4 розділу II Положення N 69, пункт 2 глави 4 розділу II Положення N 139).

41. Отже, наявність у Реєстрі відомостей щодо вручення позивачу обвинувального акта є лише підтвердженням того, що такий акт існує як офіційний документ, складений, підписаний і вручений обвинуваченому уповноваженими на те особами за наслідками досудового розслідування.

42. Використання поліцією відображених у Реєстрі відомостей, як і інша діяльність цього органу, відповідно до частини першої статті 8 Закону України від 02 липня 2015 року N 580-VIII "Про Національну поліцію" (далі - Закон України N 580-VIII) може здійснюватися виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

43. Статті 25, 26 Закону N 580-VIII передбачають повноваження поліції щодо формування, наповнення та підтримання в актуальному стані баз даних єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України стосовно зареєстрованих кримінальних правопорушень, результатів їх розгляду у судах, а також обвинувачених, обвинувальний акт щодо яких направлено до суду.

44. Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що діяльність уповноважених службових осіб поліції, як і інших правоохоронних органів, щодо інформаційного наповнення ЄРДР полягає в офіційному фіксуванні здійснених у кримінальному провадженні процесуальних дій та прийнятих процесуальних рішень і є похідною від них. Внесення до Реєстру відомостей про закінчення досудового розслідування в одній з установлених КПК України форм, у тому числі звернення до суду з обвинувальним актом, саме по собі не впливає на юридичне становище особи, не змінює характеру й обсягу її прав та обов'язків та існуючого стану правовідносин, а також не містить ознак управління діяльністю інших суб'єктів.

45. Набуття особою статусу обвинуваченого та подальший рух справи на стадії судового розгляду є правовими наслідками передбачених законом процесуальних дій слідчого, прокурора - складання обвинувального акта та направлення його до суду (частина друга статті 42 КПК України), а не наслідками відображення інформації про ці дії у відповідній базі даних.

46. Виключення з Реєстру інформації, якою лише констатується факт здійснення процесуальної діяльності органів досудового розслідування та її результати, чинне законодавство не передбачає.

47. Виходячи з наведеного, дії чи бездіяльність уповноважених службових осіб, пов'язані із внесенням або невнесенням передбачених КПК України відомостей до ЄРДР, не є здійсненням публічно-владних управлінських функцій. А тому спори щодо таких дій або бездіяльності не є публічно-правовими, і юрисдикція адміністративних судів на них не поширюється.

48. Позивач не оскаржує вчинення слідчим, прокурором процесуальних дій і прийняття ними процесуальних рішень, відомості про які позивач вважає за необхідне виключити з Реєстру.

49. Водночас заявлена позивачем вимога не може розглядатися і за правилами кримінального судочинства, а відповідний висновок суду апеляційної інстанції є помилковим з огляду на таке.

50. Суд, як інші органи державної влади, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

51. Згідно з частиною першою статті 1 КПК України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.

52. Право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого, що належить до загальних засад кримінального провадження, з огляду на положення частини першої статті 24 КПК України не є необмеженим, а гарантується кожному в порядку, передбаченому цим Кодексом.

53. Із дій, бездіяльності слідчого, прокурора, пов'язаних з фіксацією інформації в ЄРДР, пунктом першим частини першої статті 303 КПК України передбачена можливість оскаржити до слідчого судді лише бездіяльність, що полягає у невнесенні до Реєстру відомостей про кримінальне правопорушення після отримання заяви чи повідомлення про нього.

54. Наведений у частині першій цієї статті перелік рішень, дій або бездіяльності, що можуть бути предметом судового оскарження, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. У частині другій статті 303 КПК України закріплена пряма заборона окремого оскарження інших рішень, дій або бездіяльності слідчого, прокурора.

55. Зазначене свідчить про відсутність правових підстав для розгляду судом кримінальної юрисдикції вимог особи до органу досудового розслідування про виключення відомостей з ЄРДР.

56. Внесення інформації до Реєстру є передбаченим законом фіксуванням комплексу вчинених у кримінальному провадженні процесуальних дій - офіційного пред'явлення особі обвинувачення, викладеного в обвинувальному акті, а також подальшого руху справи на стадії судового розгляду з метою розрахунку показників, пов'язаних з результатами розслідування і розкриття кримінальних правопорушень.

57. Всупереч доводам позивача, викладеним в адміністративному позові та касаційній скарзі, відображення в ЄРДР цих відомостей не є констатацією винуватості позивача у вчиненні злочину, не суперечить закріпленим у статті 62 Конституції України і статті 17 КПК України засадам презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, не перешкоджає його професійній діяльності іне обмежує жодних інших прав та інтересів.

58. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що приписи "заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства" (пункт 1 частини першої статті 109 КАС України у редакції, чинній на час вирішення питання про відкриття провадження), "справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства" (пункт 1 статті 157 КАС України у редакції), "позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства" (пункт 1 частини першої статті 170 КАС України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), "справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства" (пункт 1 статті 238 КАС України у редакції) стосуються як позовів, які не можуть розглядатися за правилами адміністративного судочинства, так і тих позовів, які взагалі не можуть розглядатися судами (див., зокрема, пункт 66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі N 757/43355/16-ц).

59. З урахуванням особливостей заявленого предмета позову та того, що чинне законодавство не передбачає виключення з Реєстру інформації, якою лише констатується факт здійснення процесуальної діяльності органів досудового розслідування та її результати, така інформація не впливає на юридичне становище позивача, не змінює характеру й обсягу його прав і обов'язків та існуючого стану правовідносин. Отже, заявлену позовну вимогу суди не можуть розглядати за правилами будь-якого судочинства.

60. Вказане не суперечить суті права позивача на доступ до суду, переслідує легітимну мету офіційного фіксування здійснених у кримінальному провадженні процесуальних дій і прийнятих процесуальних рішень, а відповідне обмеження доступу до суду є пропорційним цій меті.

(1.2) Щодо розгляду судом апеляційної скарги за відсутності відомостей про належне повідомлення позивача про дату, час та місце судового засідання

61. Суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними (частина перша статті 313 КАС України).

62. Згідно з частиною першою статті 319 КАС України порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.

63. Цей припис має імперативний характер і не передбачає будь-яких альтернатив, зокрема, пов'язаних із висловленням позицій сторін, вчиненням чи невчиненням ними певних процесуальних дій.

64. Враховуючи те, що висновок суду апеляційної інстанції щодо закриття провадження у справі є правильним, ця справа не має розглядатися судом, а доводи позивача щодо суті спору не могли бути враховані, розгляд апеляційним судом скарги за відсутності відомостей про належне вручення судової повістки позивачу не дає підстав для висновку про необхідність скасування оскарженої постанови з направленням справи для продовження розгляду.

(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

(2.1) Щодо суті касаційної скарги

65. Відповідно до частин першої і четвертої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині за наслідками розгляду касаційної скарги є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

66. Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції, керуючись пунктом першим частини першої статті 238, частини першої статті 319 КАС України, на законних підставах скасував рішення окружного суду і закрив провадження у справі, яку не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

67. Проте оскільки наведені у постанові мотиви закриття провадження у справі ґрунтуються на помилкових висновках суду апеляційної інстанції про необхідність вирішення спору в порядку кримінального судочинства, касаційну скаргу слід задовольнити частково та змінити постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2018 року шляхом викладення її мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Керуючись статтями 344, 349, 351, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_3задовольнити частково.

2. Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2018 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

3. В іншій частині постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В.С. Князєв Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко Судді: С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська Відповідно до частини третьої статті 355 КАС України постанову оформили судді Гудима Д.А., Лобойко Л.М.

[ANTIRAID]

Большая палата указала, что действующее законодательство не предусматривает исключения из Реестра информации, которой только констатируется факт осуществления процессуальной деятельности органов предварительного расследования и его результаты, такая информация не влияет на юридическое положение истца, не меняет характера и объема его прав и обязанностей и существующего состояния правоотношений. Таким образом, заявленное исковое требование суды не могут рассматривать по правилам любого судопроизводства.

[ANTIRAID]

ОКРЕМА ДУМКА

суддів Великої Палати Верховного Суду Прокопенка О. Б. , Золотнікова О . С., Лященко Н. П., Саприкіної І. В., Ситнік О. М. , Яновської О. Г .

на постанову від 26 березня 2019 року у справі № 807/1456/17(провадження № 11-1460апп18)

за позовом ОСОБА_6 до Головного управління Національної поліції України в Закарпатській області про зобов`язання вчинити дії (далі - ГУ НПУ в Закарпатській області)

Стислий виклад обставин справи

17 листопада 2017 року ОСОБА_6 звернувся до адміністративного суду з позовом, у якому просив зобов`язати ГУ НПУ в Закарпатській області виключити із системи єдиного обліку злочинів і осіб, які їх вчинили, відомості про пред`явлення обвинувального акта від 7 квітня 2015 року громадянину ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканцю АДРЕСА_1 , про обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Позовні вимоги мотивовано тим, що розгляд кримінального провадження стосовно ньогоне здійснюється у зв`язку з утратою в суді матеріалів, відповідно й обвинувального вироку щодо позивача не ухвалено. Наявність же в системі єдиного обліку злочинів і осіб, які їх вчинили, відомостей про пред`явлення позивачу обвинувального акта перешкоджає виконанню його службових обов`язків та просуванню по службі.

Позивач зазначив, що оскільки Інструкція про єдиний облік злочинів, затверджена наказамиГенеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Державної податкової адміністрації України, Міністерства юстиції України від 26 березня 2002 року № 20/84/293/126/18/5 (далі - Інструкція), безпосередньо не передбачає можливості органами внутрішніх справ самостійно виключати особу з відповідної системи єдиного обліку злочинів і осіб, які їх вчинили, позивач за захистом своїх прав змушений звертатися саме до суду.

У ході розгляду справи суди встановили таке:

- 6 лютого 2015 року щодо позивача, на той момент військового комісара Іршавсько-Виноградівського об`єднаного районного військового комісаріату Закарпатської області, внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК, і розпочате досудове розслідування у кримінальному провадженні;

- 7 квітня 2015 року у кримінальному провадженні складений і затверджений прокурором обвинувальний акт, відповідно до якого позивачу інкриміноване вимагання й одержання неправомірної вигоди з кваліфікацією дій за частиною третьою статті 368 КК. Обвинувальний акт направлений до Іршавського районного суду Закарпатської області. Кримінальна справа зареєстрована за № 301/768/15-к і перебувала в провадженні суду;

- 20 лютого 2016 року внаслідок пожежі в приміщенні суду матеріали зазначеного кримінального провадження знищені, що підтвердив Іршавський районний суд Закарпатської області у листі від 2 березня 2016 року;

- 5 вересня 2016 року військовий прокурор Ужгородського гарнізону звернувся до Іршавського районного суду Закарпатської області із заявою про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження;

- 4 жовтня 2016 року Іршавський районний суд Закарпатської області залишив цю заяву без розгляду, вказавши на відсутність у нього процесуальних повноважень щодо відновлення матеріалів цього кримінального провадження, оскільки воно не завершене ухваленням вироку;

- 3 березня 2017 року військовий прокурор Ужгородського гарнізону повторно звернувся до Іршавського районного суду Закарпатської області із заявою про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження;

- 21 березня 2017 року Іршавський районний суд постановив ухвалу, якою відмовив у відкритті провадження з тих же підстав;

- 1 червня 2017 року Апеляційний суд Закарпатської області постановив ухвалу, якою ухвалу суду першої інстанції від 21 березня 2017 року скасував і призначив новий розгляд заяви про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження в суді першої інстанції;

- за наслідками нового розгляду 17 липня 2017 року Іршавський районний суд Закарпатської області постановив ухвалу, якою знову відмовив у відкритті провадження. Ця ухвала набрала законної сили 25 липня 2017 року.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Закарпатський окружний адміністративний суд рішенням від 22 січня 2018 року позов задовольнив.

Задовольняючи позовОСОБА_6 та зобов`язуючи ГУ НПУ в Закарпатській області виключити відомості про пред`явлення обвинувального акта позивачу з системи єдиного обліку злочинів і осіб, які їх вчинили, суд першої інстанції керувався тим, що розгляду кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК, не здійснюється, справа за судом не рахується, обвинувального акта в суді немає, матеріали цього кримінального провадження втрачено та неможливо відновити, жодного вироку не ухвалено, тому наявність згаданих відомостей у названій системі призводить до порушення прав та інтересів позивача, перешкоджає його професійній діяльності.

Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 14 травня 2018 року рішення суду першої інстанції скасував, провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), вказавши на те, щовимоги, які є предметом позову, мають вирішуватися за правилами кримінального, а не адміністративного судочинства.

Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_6 подавкасаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду про закриття провадження у справі та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Скаржник вважає помилковими висновок суду про те, що спір у цій справі належить розглядати в порядку кримінального, а не адміністративного судочинства, оскільки матеріали кримінального провадження щодо нього втрачено без можливості їх відновлення.

У відзиві на касаційну скаргу ГУ НПУ в Закарпатській області вказувало на те, що Інструкція не передбачає можливості виключення відомостей із системи обліку злочинів у випадку втрати (знищення) матеріалів кримінального провадження і ця справа має розглядатися за правилами кримінального судочинства.

Велика Палата Верховного Суду постановою від 26 березня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнила частково: постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2018 року змінила, виклавши її мотивувальну частину в редакції своєї постанови. В іншій частині постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2018 року залишено без змін.

Основні мотиви, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду

Велика Палата Верховного Суду постановою від 26 березня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнила частково, дійшовши висновку про те, що суд апеляційної інстанції на законних підставах скасував рішення окружного суду і закрив провадження у справі, яку не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Проте оскільки наведені у постанові мотиви закриття провадження у справі ґрунтуються на помилкових висновках суду апеляційної інстанції про необхідність вирішення спору в порядку кримінального судочинства, касаційну скаргу задовольнила частково та змінила постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2018 року шляхом викладення її мотивувальної частини в редакції своєї постанови.

Змінюючи мотиви закриття провадження у справі, Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що заявлену ОСОБА_6 позовну вимогу суди не можуть розглядати за правилами будь-якого судочинства.

На обґрунтування своєї позиції Велика Палата Верховного Суду зазначила, що діяльність уповноважених службових осіб поліції, як і інших правоохоронних органів, щодо інформаційного наповнення ЄРДР полягає в офіційному фіксуванні здійснених у кримінальному провадженні процесуальних дій та прийнятих процесуальних рішень і є похідною від них. Внесення до Реєстру відомостей про закінчення досудового розслідування в одній з установлених Кримінальним процесуальним кодексом України (далі - КПК) форм, у тому числі звернення до суду з обвинувальним актом, саме по собі не впливає на юридичне становище особи, не змінює характеру й обсягу її прав та обов`язків й існуючого стану правовідносин, а також не містить ознак управління діяльністю інших суб`єктів.

Набуття особою статусу обвинуваченого та подальший рух справи на стадії судового розгляду є правовими наслідками передбачених законом процесуальних дій слідчого, прокурора - складання обвинувального акта та направлення його до суду (частина друга статті 42 КПК), а не наслідками відображення інформації про ці дії у відповідній базі даних.

Виключення з ЄРДР інформації, якою лише констатується факт здійснення процесуальної діяльності органів досудового розслідування та її результати, чинне законодавство не передбачає.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що дії чи бездіяльність уповноважених службових осіб, пов`язані із внесенням або невнесенням передбачених КПК відомостей до ЄРДР, не є здійсненням публічно-владних управлінських функцій. А тому спори щодо таких дій або бездіяльності не є публічно-правовими, і юрисдикція адміністративних судів на них не поширюється.

Водночас, на думку більшості суддів Великої Палати Верховного Суду, заявлена позивачем вимога не може розглядатися і за правилами кримінального судочинства, а відповідний висновок суду апеляційної інстанції є помилковим.

Внесення інформації до ЄРДР є передбаченим законом фіксуванням комплексу вчинених у кримінальному провадженні процесуальних дій - офіційного пред`явлення особі обвинувачення, викладеного в обвинувальному акті, а також подальшого руху справи на стадії судового розгляду з метою розрахунку показників, пов`язаних з результатами розслідування і розкриття кримінальних правопорушень.

Відображення в ЄРДР цих відомостей не є констатацією винуватості позивача у вчиненні злочину, не суперечить закріпленим у статті 62 Конституції України і статті 17 КПК засадам презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, не перешкоджає його професійній діяльності іне обмежує жодних інших прав та інтересів.

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що приписи «заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 109 КАС у редакції, чинній на час вирішення питання про відкриття провадження), «справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства» (пункт 1 статті 157 КАС у редакції, чинній на час вирішення питання про відкриття провадження), «позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 170 КАС у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), «справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства» (пункт 1 статті 238 КАС у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) стосуються як позовів, які не можуть розглядатися за правилами адміністративного судочинства, так і тих позовів, які взагалі не можуть розглядатися судами (див., зокрема, пункт 66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц).

З урахуванням особливостей заявленого предмета позову та того, що чинне законодавство не передбачає виключення з ЄРДР інформації, якою лише констатується факт здійснення процесуальної діяльності органів досудового розслідування та її результати, така інформація не впливає на юридичне становище позивача, не змінює характеру й обсягу його прав і обов`язків та існуючого стану правовідносин. Отже, заявлену позовну вимогу суди не можуть розглядати за правилами будь-якого судочинства.

Підстави і мотиви для висловлення окремої думки

Відповідно до частини третьої статті 34 КАС суддя, не згодний із судовим рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.

Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя статті 124 Основного Закону).

Право особи на доступ до правосуддя гарантовано статтею 55 Основного Закону, положення якого є нормами прямої дії. Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується судовий захист його прав та свобод і можливість оскаржити до суду рішення, дії та бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, громадських об`єднань та посадових осіб.

Правосуддя здійснюють виключно суди, юрисдикція яких поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення (стаття 124 Конституції України), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян. Статтею 55 Основного Закону кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, а тому суд не повинен відмовляти особі в прийнятті чи розгляді скарги, якщо законом не передбачено прямо обмеження такого права.

Крім того, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях зазначає, що право на справедливий судовий розгляд (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція)), одним з аспектів якого є право доступу до суду (див. Golder v. the United Kingdom, рішення від 21 лютого 1975 року, параграф 36; «Перетяка та Шереметьєв проти України», рішення від 20 червня 2011 року, параграф 33), не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги.

Тим не менше, право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (див. Тhe Guerin v. France, рішення від 29 липня 1998 року, параграф 37).

Справді, право на оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності державних органів є однією із найважливіших гарантій захисту громадянами своїх прав та свобод від їх порушення. При цьому значення адекватного реагування суду на скарги полягає в їх розгляді і відповідній перевірці законності, обґрунтованості та справедливості рішень, дій чи бездіяльності державних органів, в наданні можливості судам виявити помилки і недоліки правозастосовної діяльності.

Порівняно із іншими процедурами судовий порядок розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність державних органів забезпечує більшу об`єктивність, більш широкі можливості зацікавлених осіб у відстоюванні своїх інтересів, більшу авторитетність та обов`язковість прийнятого за результатами розгляду скарги рішення.

Також слід відзначити і змагальні засади судового розгляду скарг, що притаманні судовій системі, які визначаються особливою роллю судової влади у системі поділу влад. Суд виступає найвищим арбітром у вирішенні конфліктів на ґрунті реалізації норм права, гарантом захисту прав і свобод людини та громадянина.

Вважаємо, що єдиним критерієм, який дозволяє визначити, які рішення, дії чи бездіяльність державних органів можуть бути оскаржені до суду та хто саме має право на таке оскарження, є обмеження конституційних прав і свобод громадян або створення перепон для доступу до правосуддя. При цьому єдиною підставою для обмеження доступу до правосуддя при оскарженні рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади чи посадових осіб є існування прямої законодавчої заборони.

Скаржник зазначає, що, незважаючи на те, що розгляд кримінального провадження стосовно нього не здійснюється у зв`язку з утратою та відмовою у відновленні в суді матеріалів цього провадження, наявність в системі єдиного обліку злочинів і осіб, які їх вчинили, відомостей про пред`явлення ОСОБА_6 обвинувального акта перешкоджає виконанню його службових обов`язків та просуванню по службі.

Відтак права та законні інтереси скаржника, на його думку, є порушеними і підлягають судовому захисту.

Юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС.

Відповідно до змісту статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері

публічно -правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскаржень рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Також у нерозривному зв`язку з метою адміністративного процесу перебуває мета реалізації громадянином (особою) свого адміністративно-процесуального статусу, котра забезпечує його визнання повноправним учасником адміністративно-процесуальних правовідносин; наділяє його комплексом процесуальних прав і обов`язків та надає їм офіційного характеру шляхом закріплення їх у правових нормах.

При цьому процес формування такого адміністративно-процесуального статусу має бути спрямованим на режим «найбільшого сприяння» особі в її взаєминах з іншими суб`єктами адміністративного процесу.

Таким чином, процес формування та реалізації цього статусу є тісно пов`язаним із регламентацією правового становища інших суб`єктів адміністративного процесу, які вчиняють процесуальні дії.

На нашу думку, така регламентація повинна відбуватися з позиції пріоритету прав і законних інтересів громадянина (особи), що включає в себе забезпечення реальної можливості безперешкодного використання наданих процесуальних прав і виконання обов`язків учасником адміністративного процесу, а також в усуненні можливих перешкод для реалізації своїх прав.

Пункти 1-3 частини першої статті 4 КАС адміністративною справою визначають переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи; а адміністративним судом - суд, до компетенції якого цим Кодексом віднесено розгляд і вирішення адміністративних справ.

За правилами пункту 1 частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і який виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Водночас завданнями кримінального провадження відповідно до частини першої статті 2 КПК є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України (частина перша статті 1 КПК).

Необхідно зазначити, що позивачем не оскаржуються дії особи, яка, зокрема, проводила розслідування справи й щодо заповнення відповідної статистичної картки форми для обліку осіб, які вчинили злочини, у зв`язку зі складанням прокурором обвинувального висновку і направленням кримінальної справи до суду.

Вимоги ОСОБА_6 заявлено до володільця інформації, яка, на думку позивача, не має обліковуватись.

Єдиний облік злочинів полягає в первинному обліку, реєстрації та введенні у статистичну звітність виявлених злочинів та осіб, які їх учинили (пункт 1 Інструкції).

Система єдиного обліку злочинів і осіб, які їх учинили, ґрунтується на реєстрації злочинів з моменту порушення кримінальної справи та осіб, які вчинили злочини, з моменту затвердження прокурором обвинувального висновку або винесення мотивованої постанови про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності і на подальшому коригуванні цих даних залежно від наслідків розслідування та судового розгляду справи. Але таке коригування допускається лише впродовж звітного періоду. Підставами для коригування можуть бути також: розкриття злочинів минулих років; постановка злочинів на облік прокурором; додаткове виявлення злочинів у ході досудового слідства або дізнання; виявлення технічних або методологічних помилок в обліку і звітності (у разі виявлення помилок минулих років коригування у звітах не проводиться, а допущені помилки відображаються у спеціальній записці, яка додається до звіту про злочинність) (пункт 2 Інструкції).

Правила єдиного обліку злочинів поширюються на органи прокуратури (включаючи й військові прокуратури), органи внутрішніх справ, податкової міліції, Служби безпеки України.

Реєстрація злочинів, осіб, які їх вчинили, кримінальних справ, що розслідуються прокурорами, слідчими прокуратури, слідчими і дізнавачами Міністерства внутрішніх справ України, податкової міліції, їх облік, обробка, ведення статистичної звітності здійснюється органами внутрішніх справ. Злочини, у справах яких проводиться розслідування органами Служби безпеки України, обліковуються згідно з правилами цієї Інструкції.

Форми статистичних звітів про злочинність та інструкції до них розробляються відповідними органами, які ведуть облік злочинів, на підставі правил цієї Інструкції і погоджуються з Генеральною прокуратурою України.

Військові та інші злочини у Збройних Силах та в інших військових формуваннях, дислокованих в Україні, вчинені військовослужбовцями, військовозобов`язаними під час проходження зборів та службовцями Збройних Сил і інших військових формувань у зв`язку з виконанням ними службових обов`язків або скоєні в розташуванні військових частин, установ, навчальних закладів, підприємств чи організацій обліковуються військовими прокуратурами відповідно до правил цієї Інструкції.

При цьому форми і реквізити обліково-реєстраційних документів і статистичних звітів затверджуються Генеральною прокуратурою України. Порядок реєстрації злочинів військовими прокурорами також визначається Генеральною прокуратурою України на підставі загальних положень цієї Інструкції.

Облік осіб, які вчинили злочини, ведеться шляхом заповнення особою, яка проводить розслідування справи, статистичної картки форми 2.

Обліку підлягають усі особи, які вчинили злочини, якщо у справах прийняті такі рішення:

а) прокурором затверджено обвинувальний висновок і кримінальна справа направлена прокурором до суду (статті 232 КПК (1002-05));

б) прокурором складено обвинувальний висновок і кримінальна справа направлена до суду відповідно до статті 430 КПК (1003-05).

Відповідно до Інструкції, затвердженої спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України та Державного департаменту України з питань виконання покарань від 23 серпня 2002 року № 823/188, до Управлінь (відділів) оперативної інформації при ГУМВС, УМВС і УМВСТ (на сьогодні - до управлінь інформаційно-аналітичної підтримки головних управлінь Національної поліції України в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, областях, м. Києві) направляються облікові і коригувальні матеріали, зокрема, слідчими органами внутрішніх справ, прокуратурою, Службою безпеки, у провадженні яких знаходяться кримінальні справи або протокольні матеріали на осіб, які притягаються до кримінальної відповідальності, судами після винесення судового рішення.

Частиною першою статті 8 Закону України від 2 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII) визначено, що поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Повноваження поліції у сфері інформаційно-аналітичного забезпечення та формування інформаційних ресурсів передбачено статтями 25, 26 Закону № 580-VIII.

Пунктом 1 частини другої статті 25 цього ж Закону визначено, що в рамках інформаційно-аналітичної діяльності поліція формує бази даних, що входять до єдиної інформаційної системи МВС.

Частина друга статті 25 Закону № 580-VIIIрегламентує, що поліція в рамках інформаційно-аналітичної діяльності формує бази (банки) даних, що входять до єдиної інформаційної системи МВС.

Пунктом 2 частини першої статті 26 вказаного Закону визначено, що поліція наповнює та підтримує в актуальному стані бази даних, що входять до єдиної інформаційної системи МВС, стосовно виявлених кримінальних та адміністративних правопорушень, осіб, які їх учинили, руху кримінальних проваджень; обвинувачених, обвинувальний акт щодо яких направлено до суду.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 1 червня 2010 року № 2297-VI «Про захист персональних даних» (далі - Закон № 2297-VI) цей Закон регулює правові відносини, пов`язані із захистом і обробкою персональних даних, і спрямований на захист основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на невтручання в особисте життя, у зв`язку з обробкою персональних даних.

Цей Закон поширює свою дію на діяльність з обробки персональних даних, яка здійснюється повністю або частково із застосуванням автоматизованих засобів, а також на обробку персональних даних, що містяться у картотеці чи призначені до внесення до картотеки, із застосуванням неавтоматизованих засобів.

Відповідно до статті 5 цього ж Законуоб`єктами захисту є персональні дані.

Частиною другою статті 6 Закону № 2297-VI передбачено, що персональні дані мають бути точними, достовірними та оновлюватися в міру потреби, визначеної метою їх обробки.

Згідно з частиною першою статті 12 Закону № 2297-VI збирання персональних даних є складовою процесу їх обробки, що передбачає дії з підбору чи впорядкування відомостей про фізичну особу.

Відповідно до пункту 6 частини другої статті 8 вказаного Закону суб`єкт персональних даних має право пред`являти вмотивовану вимогу щодо зміни або знищення своїх персональних даних будь-яким володільцем та розпорядником персональних даних, якщо ці дані обробляються незаконно чи є недостовірними.

Згідно з частиною 1 статті 28 Закону № 580-VIIIполіція вживає всіх заходів для недопущення будь-яких порушень прав і свобод людини, пов`язаних з обробкою інформації.

Таким чином, скаржник правомірно звернувся до суду адміністративної юрисдикції, вважаючи, що інформація щодо нього, яка міститься в системі єдиного обліку злочинів і осіб, які їх учинили, впливає на юридичне становище позивача, змінює характер й обсяг його прав і обов`язків, ураховуючи, що на спірні правовідносини не поширюється дія норм кримінального процесуального законодавства.

Висновки

За викладених обставин вважаємо, що Велика Палата Верховного Суду дійшла помилкового висновку про те, що цей спір не підлягав розгляду як у порядку адміністративного судочинства, так за і правилами будь-якого іншого судочинства.

Відтак касаційна скарга ОСОБА_6 підлягала частковому задоволенню, а постанова Львівського апеляційного адміністративного суді від 14 травня 2018 року - скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Судді Великої Палати

Верховного Суду О. Б.

Прокопенко О. С . Золотніков

Н. П . Лященко

І. В. Саприкіна

О. М. Ситнік

О. Г. Яновська

Джерело: ЄДРСР 82095853