Постановление ВС-КУС об отмене приговора по ДТП и новом рассмотрении в связи с ненадлежащим исследованием и неправильным рассмотрением гражданского иска
Считаете ли Вы решение законным и справедливым?
2 members have voted
-
Пользователи
-
Similar Content
-
By ANTIRAID
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 листопада 2020 року
м. Київ
Справа № 813/5892/15
Провадження № 11-132апп20
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Анцупової Т. О.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Сімоненко В. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
розглянула в порядку письмового провадження справу № 813/5892/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Яблуневий дар» до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби за участю Прокуратури Львівської області про визнання протиправним і скасування наказу
за касаційними скаргами Прокуратури Львівської області та Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2015 року (суддя Сакалош В. М.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2016 року (у складі колегії суддів Пліша М. А., Шинкар Т. І., Ільчишин Н. В.),
УСТАНОВИЛА:
Рух справи
1. 23 жовтня 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Яблуневий дар» (далі - ТзОВ «Яблуневий дар») звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Львові Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби (далі ? СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Львові МГУ ДФС), у якому просило визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 22 жовтня 2015 року № 124 «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТзОВ «Яблуневий дар».
2.Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідно до абзацу другого пункту 78.2 статті 78 Податкового кодексу України (далі ? ПК України; тут і далі ? у редакції, чинній на момент прийняття спірного наказу) контролюючим органам забороняється проводити документальні позапланові перевірки, які передбачені підпунктами 78.1.1, 78.1.4, 78.1.8, 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 ПК України, у разі, якщо питання, що є предметом такої перевірки, були охоплені під час попередніх перевірок платника податків. Позивач зазначає, що оскаржуваним наказом призначено проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТзОВ «Яблуневий дар» з питань дотримання податкового законодавства України щодо фінансово-господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю «ТБ Сад» (далі ? ТзОВ «ТБ Сад») за період 2013?2014 років. Однак період фінансово-господарської діяльності позивача з 01 жовтня 2012 року по 31 грудня 2013 року охоплений плановою виїзною документальною перевіркою, яка проведена посадовими особами Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Львові Міжрегіонального головного управління Міндоходів (далі ? СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Львові МГУ Міндоходів), за результатами якої складено акт від 29 вересня 2014 року № 429/28-06-39-01/32475074. Відтак ТзОВ «Яблуневий дар» вважає, що предмет та період документальної позапланової виїзної перевірки, яка призначена оскаржуваним наказом, вже були об`єктами планової виїзної перевірки, що задокументовано відповідним актом перевірки.
3.Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2016 року, позовні вимоги ТзОВ «Яблуневий дар» задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано наказ СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Львові МГУ ДФС від 22 жовтня 2015 року № 124. Стягнуто з державного бюджету України на користь ТзОВ «Яблуневий дар» витрати зі сплати судового збору в розмірі 1218 грн.
4. Не погодившись із зазначеними судовими рішеннями, СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Львові МГУ ДФС та Прокуратура Львівської області звернулися до Вищого адміністративного суду України з касаційними скаргами, у яких, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просять скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2016 року і прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.
5. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09 червня 2016 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Прокуратури Львівської області.
6. 27 червня 2016 року від ТзОВ «Яблуневий дар» до Вищого адміністративного суду України надійшло заперечення на касаційну скаргу Прокуратури Львівської області, у якій позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2016 року ? без змін.
7. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29 червня 2016 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Львові МГУ ДФС та об`єднано зазначені касаційні скарги в одне касаційне провадження для спільного розгляду.
8. 13 листопада 2017 року до Вищого адміністративного суду України надійшло клопотання ТзОВ «Яблуневий дар», у якому позивач просив не здійснювати заміну сторони адміністративної справи № 813/5892/15 СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Львові МГУ ДФС на Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби (далі ? Офіс великих платників податків ДФС).
9. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.
10. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
11. 07 листопада 2018 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від Офісу великих платників податків ДФС надійшло клопотання про заміну відповідача СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Львові МГУ ДФС на Офіс великих платників податків ДФС у зв`язку з реорганізацією спеціалізованих державних податкових інспекцій з обслуговування великих платників шляхом їх приєднання до Офісу великих платників податків ДФС відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 березня 2016 року № 247 «Деякі питання територіальних органів Державної фіскальної служби» та наказу Державної фіскальної служби України від 26 квітня 2016 року № 377 «Про реорганізацію територіальних органів Державної фіскальної служби України з обслуговування великих платників».
12. Ухвалою від 03 квітня 2020 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС України, мотивувавши це тим, що учасники справи оскаржують судові рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
13. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 13 квітня 2020 року прийняла та призначила цю справу до розгляду в порядку письмового провадження.
14. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 18 червня 2020 року замінено позивача у справі на належного - Офіс великих платників податків ДФС.
Фактичні обставини
15.Судами встановлено, що відповідно до акта планової виїзної перевірки від 29 вересня 2014 року № 429/28-06-39-01/32475074 податковим органом проведено перевірку своєчасності, достовірності та повноти нарахування і сплати всіх передбачених ПК України податків та зборів за період з 01 жовтня 2012 року по 31 грудня 2013 року.
16.Ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2015 року надано дозвіл на проведення співробітниками СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Львові МГУ Міндоходів позапланової перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства України ТзОВ «Яблуневий дар» щодо фінансово-господарських операцій з ТзОВ «ТБ Сад» за період 2013-2014 років, що перебуває на податковому обліку в СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Львові МГУ Міндоходів, на предмет своєчасності, повноти нарахувань та сплати всіх передбачених ПК України податків і зборів за весь період фінансово-господарської діяльності з урахуванням доказів, зібраних у ході досудового розслідування кримінального провадження від 19 червня 2015 року № 3201532015100110000154.
17. З метою безумовного виконання ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2015 року, на підставі пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 ПК України начальником СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Львові МГУ Міндоходів видано наказ «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТзОВ «Яблуневий дар» від 22 жовтня 2015 року № 124.
18. 22 жовтня 2015 року працівниками СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Львові МГУ Міндоходів здійснено виїзд на юридичну адресу ТзОВ «Яблуневий дар». Однак представник позивача Кулак І. О. повідомив про відсутність посадових осіб на підприємстві, а також про відсутність у нього повноважень на отримання зазначеного наказу та прийняття рішення про допуск або недопуск до перевірки і просив прибути 26 жовтня 2015 року, коли будуть присутні відповідні посадові особи.
На підставі зазначеного 22 жовтня 2015 року працівниками СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Львові МГУ Міндоходів складено акт про неможливість вручення копії наказу та пред`явлення направлень на перевірку, який зареєстровано у відповідному журналі СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Львові МГУ Міндоходів за № 25/28-22-20/32475074.
19. 23 жовтня 2015 року ТзОВ «Яблуневий дар» до Львівського окружного адміністративного суду подано заяву про забезпечення позову, у якій позивач просив зупинити дію наказу від 22 жовтня 2015 року № 124 до набрання законної сили рішенням у справі та заборонити СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Львові МГУ Міндоходів учиняти дії стосовно проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТзОВ «Яблуневий дар» з питань дотримання податкового законодавства України щодо фінансово-господарських операцій з ТзОВ «ТБ Сад» за період 2013?2014 років.
20. 26 жовтня 2015 року працівниками СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Львові МГУ Міндоходів здійснено повторний виїзд на юридичну адресу ТзОВ «Яблуневий дар». За вказаною адресою вхід стороннім особам на територію ТзОВ «Яблуневий дар» обмежено і контролюється службою охорони. До працівників СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Львові МГУ Міндоходів вийшла особа, яка представилася керівником служби безпеки, та повідомила, що посадові особи підприємства, а також представники чи інші уповноважені особи на момент прибуття та до кінця дня будуть відсутні, причини та тривалість відсутності зазначених осіб невідомі.
З урахуванням зазначеного працівниками СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Львові МГУ Міндоходів складено акт про неможливість вручення копії наказу та пред`явлення направлень на перевірку посадовим особам ТзОВ «Яблуневий дар».
21.Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2015 року заяву ТзОВ «Яблуневий дар» про забезпечення позову задоволено частково. Зупинено дію наказу від 22 жовтня 2015 року № 124 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТзОВ «Яблуневий дар» до набрання законної сили рішенням у справі.
22. 04 листопада 2015 року до Львівського апеляційного адміністративного суду надійшла апеляційна скарга СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Львові МГУ ДФС на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2015 року.
23.Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2015 року апеляційну скаргу СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Львові МГУ ДФС задоволено. Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2015 року скасовано та прийнято нову, якою в задоволенні заяви ТзОВ «Яблуневий дар» про забезпечення позову відмовлено.
24. 29 січня 2016 року СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Львові МГУ ДФС складено акт № 27/28-06-22-20/32475074 про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТзОВ «Яблуневий дар» з питань дотримання вимог податкового законодавства України щодо фінансово-господарських операцій з ТзОВ «ТБ Сад» за період 2013?2014 років з урахуванням доказів, зібраних у ході досудового розслідування кримінального провадження від 19 червня 2015 року № 3201532015100110000154.
25. На підставі зазначеного акта СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Львові МГУ ДФС винесено податкові повідомлення-рішення від 11 лютого 2016 року № 0000202202/1759, 0000212202/1760, 0000222202/1761.
Оцінка судів першої та апеляційної інстанцій
26.Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2016 року, позовні вимоги задоволено повністю.
27. Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що плановою виїзною документальною перевіркою позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2012 року по 31 грудня 2013 року, за результатом якої складений акт від 29 вересня 2014 року, вже були охоплені питання, визначені предметом перевірки за спірним наказом, а саме дотримання позивачем податкового законодавства України щодо фінансово-господарських операцій з ТзОВ «ТБ Сад» за період 2013 року.
28. Крім того, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, установив, що ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва Макухи А. А. від 20 жовтня 2015 року № 1-КС/760/6137/15, на безумовне виконання якої видано оскаржуваний наказ, слідчим суддею не призначено перевірку, а лише надано дозвіл на проведення співробітниками СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Львові МГУ Міндоходів позапланової документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства ТзОВ «Яблуневий дар» щодо фінансово-господарських операцій з ТзОВ «ТБ Сад» за період 2013?2014 років, що перебуває на податковому обліку в СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Львові МГУ Міндоходів, на предмет своєчасності, повноти нарахування та сплати всіх передбачених ПК України податків і зборів за весь період фінансово-господарської діяльності з урахуванням доказів, зібраних у ході досудового розслідування кримінального провадження від 19 червня 2015 року №3201532015100110000154.
Суди першої та апеляційної інстанцій мотивували це тим, що серед обставин, за яких передбачено здійснення документальних позапланових перевірок, визначених статтею 78 ПК України, відсутня така обставина, як надання дозволу суду на проведення перевірки, оскільки підпункт 78.1.11 пункту 78.1 указаної статті чітко визначає як обставину для проведення позапланової перевірки судове рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки або постанову органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону, а не рішення суду (судді) про надання дозволу про проведення перевірки.
Короткий зміст та обґрунтування вимог наведених у касаційній скарзі СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Львові МГУ ДФС
29. У касаційні скарзі СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Львові МГУ ДФС зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
30.Зокрема, судами попередніх інстанцій не враховано, що відповідно до абзацу першого пункту 78.2 статті 78 ПК України передбачено, що обмеження у підставах проведення перевірок платників податків, визначені Кодексом, поширюються на перевірки, що проводяться в межах кримінального провадження. Тому скаржник вважає, що підстави для проведення позапланової документальної виїзної перевірки ТзОВ «Яблуневий дар» не можуть бути предметом розгляду адміністративного суду, оскільки їх належить розглядати в порядку кримінального судочинства.
31.Також скаржник зазначає, що питання, що є предметом перевірки відповідно до оскаржуваного наказу, не були охоплені під час попередньої перевірки платника податків.
32. Крім цього, СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Львові МГУ ДФС зауважує, що на підставі оскаржуваного наказу винесено податкові повідомлення-рішення від 11 лютого 2016 року № 0000202202/1759, 0000212202/1760, 0000222202/1761, тобто наказ було реалізовано і він втратив чинність.
Короткий зміст та обґрунтування вимог, наведених у касаційній скарзі Прокуратури Львівської області
33. У касаційній скарзі Прокуратура Львівської області зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені внаслідок помилкового та неповного встановлення обставин справи, невірного трактування положень статті 78 ПК України, а також вимог статті 124 Конституції України щодо безумовного виконання судових рішень, зокрема й тих, які прийняті відповідно до порядку, встановленого статтями 93, 94, 110, 309, 910 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України).
34.Скаржник зазначає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, зокрема щодо предмета та строку перевірки, а саме те, що плановою перевіркою охоплювався період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2013 року, а наказом передбачено проведення перевірки за період 2013?2014 років.
35. Суд апеляційної інстанції взяв до уваги доводи апелянтів, які не були враховані судом першої інстанції, зокрема щодо предмета та строку перевірки, Однак, змінивши підстави щодо задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції, не змінивши і не скасувавши рішення суду першої інстанції, залишив його без змін.
36. Крім цього, Прокуратура Львівської області вважає, що Львівським апеляційним адміністративним судом безпідставно застосовано приписи пункту 78.2 статті 78 ПК України щодо обмеження права на проведення повторної перевірки платника податку, оскільки відповідно до пункту першого зазначеної норми такі обмеження не поширюються на перевірки, що проводяться в межах кримінального провадження.
37. Скаржники зауважують, що підстави проведення документальної позапланової виїзної перевірки не можуть бути предметом розгляду адміністративного суду, оскільки їх належить вирішувати в порядку кримінального судочинства.
Позиція позивача щодо касаційної скарги Прокуратури Львівської області
38. У запереченнях на касаційну скаргу Прокуратури Львівської області ТзОВ «Яблуневий дар» зазначає, що правовідносини позивача з ТзОВ «ТБ Сад» перевірені в повному обсязі під час планової документальної перевірки за період з 01 жовтня 2012 року по 31 грудня 2013 року, за результатом якої складено акт від 29 вересня 2014 року. З урахуванням зазначеного позивач вважає, що твердження Прокуратури Львівської області про те, що перевірка ТзОВ «Яблуневий дар» за 2014 рік не проводилася, а тому наказ не може бути скасовано, є помилковим. Мотивує це тим, що наслідком установлення судом невідповідності частини рішення суб`єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства є визнання такого акта частково протиправним за умови, що цю частину може бути ідентифіковано та що без неї оспорюваний акт не втрачає своєї цілісності значення.
39. Вважає необґрунтованим твердження прокуратури про те, що підстави проведення позапланової перевірки не можуть бути предметом розгляду адміністративного суду, оскільки таку перевірку належить виконувати в порядку кримінального судочинства. Зокрема, ТзОВ «Яблуневий дар» зазначає, що предметом оскарження в цій справі є наказ від 22 жовтня 2015 року № 124, а не ухвала судді Солом`янського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2015 року, тому в силу норм КАС України суди попередніх інстанцій правомірно надали оцінку обставинам справи, доказам сторін і прийняли законні й обґрунтовані рішення в цій справі.
Позиція Великої Палати Верховного Суду
40.Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційних скаргах доводи щодо порушення судами першої та апеляційної інстанцій правил предметної юрисдикції, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про часткове задоволення касаційних скарг з таких мотивів.
41.Першочерговим у цій справі є вирішення питання щодо юрисдикційної належності спору.
42.Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
43. З матеріалів справи та встановлених судами попередніх інстанцій обставин спору слідує, що предметом спору у цій справі є наказ СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Львові МГУ ДФС від 22 жовтня 2015 року № 124 щодо проведення позапланової виїзної документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства ТзОВ «Яблуневий дар».
44.Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України податкові органи, серед іншого, мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
45. Пунктом 75.1 статті 75 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
46. Підпунктом 78.4 статті 78 ПК України передбачено, що керівник контролюючого органу приймає рішення про проведення документальної позапланової перевірки, яке оформлюється наказом, у якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи ? платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці ? адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися (пункт 81.1 статті 81 ПК України).
47. Зі змісту касаційних скарг слідує, що оскарження підстав проведення позапланової виїзної документальної перевірки, на думку скаржників, має відбуватись у межах кримінального судочинства, оскільки ухвала слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва Макухи А. А. від 20 жовтня 2015 року про дозвіл на проведення співробітниками СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Львові МГУ Міндоходів позапланової документальної перевірки ТзОВ «Яблуневий дар» щодо фінансово-господарських операцій з ТзОВ «ТБ Сад» за період 2013?2014 років постановлена в межах кримінального провадження.
48. З урахуванням зазначеного Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що ухвала слідчого судді та наказ контролюючого органу на проведення документальної позапланової виїзної перевірки мають різну правову природу та різні правові наслідки.
Зокрема, порядок проведення перевірок контролюючими органами визначається спеціальним податковим законодавством, що зумовлює виокремлення суб`єктів таких правовідносин (контролюючий орган як суб`єкт владних повноважень та платник податків), зміст правовідносин (здійснення суб`єктом владних повноважень функцій, що передбачені законодавством), а також можливість оскаржити відповідний наказ контролюючого органу в порядку адміністративного судочинства.
49. Крім того, пунктом 75.1 статті 75 ПК України визначається, що документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень та виключно у випадках та у порядку, що визначені цим Кодексом.
50. Відповідно до вимог підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності судового рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки або постанови органу, який здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону.
51. З урахуванням зазначеного нормативного регулювання, а також обставин справи Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що ухвала слідчого судді від 20 жовтня 2015 року, якою надано дозвіл на проведення документальної позапланової виїзної перевірки, не передбачена пунктом 78.1 статті 78 ПК України як обставина для проведення позапланової перевірки.
52. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що ухвала слідчого судді, якою надано дозвіл на проведення перевірки, може бути оскаржена в порядку кримінального судочинства. Зокрема, позиція Великої Палати Верховного Суду в подібних правовідносинах викладена в постанові від 23 травня 2018 року у справі № 243/6674/17-к.
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали слідчого судді у випадках, передбачених КПК України (частина третя статті 392). Буквальне тлумачення зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що ухвала слідчого судді може бути оскаржена в апеляційному порядку лише тоді, коли в КПК України є норма, якою це дозволено. Однак Конституційний Суд України, розглядаючи положення пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України, дійшов висновку про те, що апеляційне оскарження судового рішення можливе в усіх випадках, крім тих, коли закон містить заборону на таке оскарження (абзац другий підпункту 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2010 року № 3-рп/2010 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_1 щодо офіційного тлумачення положення пункту 18 частини першої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України у взаємозв`язку зі статтею 129 Конституції України (про апеляційне оскарження ухвал суду).
Оскільки ухвалу слідчого судді про надання дозволу на проведення позапланової перевірки не передбачено КПК України, то немає ні дозволу, ні заборони щодо апеляційного оскарження такої ухвали.
З урахуванням зазначеного у справі № 243/6674/17-к Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що апеляційні суди зобов`язані відкривати апеляційне провадження за скаргами на ухвали слідчих суддів про надання дозволу на проведення позапланових перевірок.
53. З матеріалів цієї справи слідує, що ухвала слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва про надання дозволу на проведення позапланової документальної перевірки від 20 жовтня 2015 року, на підставі якої видано оскаржуваний наказ від 22 жовтня 2015 року № 124, постановлена в межах кримінального провадження № 32015100110000154 від 19 червня 2015 року, за ознаками кримінального порушення, передбаченого частиною третьою статті 212 Кримінального кодексу України.
Отже, основною метою проведення співробітниками СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Львові МГУ Міндоходів позапланової документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства ТзОВ «Яблуневий дар» щодо фінансово-господарських операцій з ТзОВ «ТБ Сад» за період 2013?2014 років відповідно до пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 ПК України, як слідує зі змісту ухвали слідчого судді від 20 жовтня 2015 року, є отримання інформації, що може мати суттєве значення для встановлення істини у кримінальному провадженні.
54. З урахуванням зазначеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що оскаржуваний наказ відповідача від 22 жовтня 2015 року № 124 про проведення документальної позапланової перевірки видано з метою збору доказів у межах кримінального провадження, а не для виконання контролюючим органом визначених ПК України повноважень.
55. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що оскаржуваний наказ виданий СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Львові МГУ ДФС відповідно до вимог підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 ПК України та на підставі ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення позапланової виїзної перевірки.
Беручи до уваги зазначене, а також практику Великої Палати Верховного Суду щодо апеляційного оскарження ухвал про надання дозволу на проведення позапланової перевірки в межах кримінального судочинства, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що оскаржуваний наказ, виданий з метою зібрання доказів у кримінальному провадженні № 32015100110000154 від 19 червня 2015 року, не може бути предметом самостійного оскарження в суді.
56. Крім цього, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що оскаржуваний наказ як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, зокрема допуском посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки ТзОВ «Яблуневий дар», за результатом якої СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Львові МГУ ДФС складено акт від 29 січня 2016 року № 27/28-06-22-20/32475074 та винесено податкові повідомлення-рішення від 11 лютого 2016 року № 0000202202/1759, 0000212202/1760, 0000222202/1761.
57. Ураховуючи обставини цієї справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що цей позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. На переконання Великої Палати Верховного Суду, поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, у цій справі слід тлумачити в контексті частини третьої статті 124 Конституції України в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підпадають під юрисдикцію не лише адміністративних судів, а взагалі не підлягають судовому розгляду.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
58.Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
59. За правилами частини першої статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, установлених статтями 238, 240 цього Кодексу.
60. Отже, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційних скарг Прокуратури Львівської області та Офісу великих платників податків ДФС і скасування постанови Львівського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2015 року та ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2016 року та закриття провадження у цій справі.
Керуючись статтями 243, 341, 349, 354, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА:
1. Касаційні скарги Прокуратури Львівської області та Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби задовольнити частково.
2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2016 року скасувати.
3. Провадження у справі № 813/5892/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Яблуневий дар» до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби за участю Прокуратури Львівської області про визнання протиправним і скасування наказу закрити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Т. О. Анцупова
Судді: Н. О. Антонюк О. С. Золотніков
С. В. Бакуліна В. С. Князєв
В. В. Британчук В. М. Сімоненко
Ю. Л. Власов О. С. Ткачук
М. І. Гриців В. Ю. Уркевич
В. І. Данішевська О. Г. Яновська
Ж. М. Єленіна
Джерело: ЄДРСР 93336740
-
By ANTIRAID
Постанова
Іменем України
15 вересня 2020 року
м. Київ
Справа № 352/1802/18
Провадження № 14-72 цс 20
Велика Палата Верховного Суду у складі
судді - доповідача Гудими Д. А.,
суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
розглянула справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (далі - відповідач, Національне агентство), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТзОВ) «Нікром Трейд Груп» - про усунення перешкод у користуванні майном
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 10 вересня 2018 року, постановлену суддею Хоминець М. М., і постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 6 листопада 2018 року, прийняту колегією суддів у складі Бойчука І. В., Девляшевського В. А., Пнівчук О. В.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
(1) Вступ
1. Чоловік, який є підозрюваним у кримінальному провадженні, та його дружина у позові просять суд захистити їхнє право власності на майно, порушене, на їхню думку, безпідставним переданням цього майна Національному агентству для здійснення заходів з управління та перевищенням повноважень цим агентством щодо управління корпоративними правами в юридичних особах. Суди попередніх інстанцій вважали, що вжиті заходи у межах кримінального провадження не можна оскаржувати поза ним. Перед судом касаційної інстанцій постало питання про те, чи мають можливість сторона захисту у кримінальному провадженні й інші особи, майно яких передане відповідачеві для здійснення заходів з управління, отримати захист у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законом, чи такий захист можливий лише за негаторним позовом, заявленим за правилами цивільного судочинства.
(2) Короткий зміст позовних вимог
2. У вересні 2018 року позивачі звернулися до суду з позовною заявою, у якій просили усунути перешкоди в користуванні майном, що перебуває в режимі спільної сумісної власності, шляхом припинення відповідачем «організації управління таким майном» (далі - майно):
- земельною ділянкою з кадастровим номером 2625887800:02:006:0196, розташованою за адресою : Івано-Франківська область, Тисменицький район, Черніївська сільська рада;
- 43/100 частинами домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ;
- корпоративними правами у вигляді 100 % статутного капіталу ТзОВ «Водне плесо»;
- корпоративними правами у вигляді 20 % статутного капіталу ТзОВ «Мережа супермаркетів «Плюс Бонус»;
- корпоративними правами у вигляді 50 % статутного капіталу ТзОВ «Прикарпатська кераміка»;
- корпоративними правами у вигляді 100 % статутного капіталу ПП «Плюс 999»;
- корпоративними правами у вигляді 100 % статутного капіталу ТзОВ «Нікром груп ЛТД»;
- корпоративними правами у вигляді 49,9 % статутного капіталу ТзОВ «Калуський Бровар».
3. Мотивували позов так:
3.1. 21 липня 2017 року слідчий суддя Солом`янського районного суду міста Києва у кримінальному провадженні ухвалою наклав арешт на майно, а також на Ѕ квартири за адресою: АДРЕСА_2 (далі - квартира), і на Ѕ нежитлового приміщення № 51 за адресою: АДРЕСА_3 (далі - нежитлове приміщення).
3.2. 30 травня 2018 року слідчий суддя Солом`янського районного суду міста Києва ухвалою передав в управління відповідачу всі перелічені вище об`єкти.
3.3. Передання майна відповідачеві є неправомірним, оскільки: в управління помилково перейшли раніше відчужені подружжям об`єкти нерухомості (квартира та нежитлове приміщення); таке передання відбулося без виділення частки ОСОБА_2 , а тому порушує право спільної сумісної власності, обмежує ОСОБА_1 у вільному володінні, користуванні та розпорядженні майном; передані в управління відповідачу активи були набуті подружжям задовго до вчинення дій, які Національне антикорупційне бюро України кваліфікує як кримінальне правопорушення.
(3) Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
4. 10 вересня 2018 року Тисменицький районний суд Івано-Франківської області постановив ухвалу, згідно з якою відмовив у відкритті провадження у справі. Мотивував ухвалу тим, що спір треба розглядати за правилами кримінального судочинства, бо до майна застосовані такі заходи забезпечення кримінального провадження як арешт та передання в управління відповідачу. Всі питання щодо таких заходів належить вирішувати у межах кримінального провадження.
(4) Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
5. 6 листопада 2018 року Івано-Франківський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою залишив без змін ухвалу Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 10 вересня 2018 року. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що усунення перешкод у користуванні майном шляхом припинення управління ним слід розглядати у порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України (далі - КПК України).
(5) Короткий зміст вимог касаційної скарги
6. 3 грудня 2018 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу. Просить скасувати ухвалу Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 10 вересня 2018 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 6 листопада 2018 року, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Скаржиться на порушення судами першої й апеляційної інстанцій норм процесуального права.
(6) Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
7. 28 квітня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Мотивував тим, що ОСОБА_1 в апеляційній і касаційній скаргах зазначає про необхідність розгляду спору за правилами цивільного судочинства.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
8. ОСОБА_1 мотивувала касаційну скаргу так:
8.1. КПК України не регулює повернення майна власнику у разі незаконного передання цього майна в управління, не захищає прав добросовісних набувачів, майно яких необґрунтовано перейшло в управління, не дозволяє усунути перешкоди у користуванні таким майном співвласнику, який не має стосунку до кримінального провадження.
8.2. Стаття 174 КПК України стосується виключно арешту майна та не поширюється на передання активів в управління. Чинний КПК України не передбачає перегляд рішення про передання активів в управління ні в апеляційному, ні в іншому порядку, що є порушенням права особи на ефективний засіб юридичного захисту. Заперечення проти ухвали слідчого судді про передання майна в управління відповідачу можна подати лише в суді під час підготовчого провадження у кримінальній справі.
8.3. Єдиною підставою припинення управління активами згідно зі статтею 174 КПК України є зняття арешту з майна. Вказана стаття не регулює відносини, коли обтяження у державному реєстрі прав на нерухоме майно відсутні, а майно перебуває в управлінні відповідача.
8.4. Отже, через прогалини у правовому регулюванні відносин щодо скасування передання активів в управління відповідачу для відновлення порушених прав позивачів належним способом захисту є усунення перешкод у користуванні майном.
9. 26 березня 2019 року ОСОБА_1 подала письмові пояснення, в яких вказала, що позивачі не оскаржують ухвали про арешт та про передання майна в управління відповідачу, а просять усунути перешкоди, які створені їм у користуванні майном. Тому справу треба розглядати за правилами цивільного судочинства.
(2) Позиції інших учасників справи
10. 27 грудня 2018 року відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити в задоволенні касаційної скарги, а оскаржені рішення залишити без змін. Мотивує відзив так:
10.1. Позов не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, за якими суд вирішує спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється, зокрема, за правилами кримінального судочинства.
10.2. Предметом спору є активи, на які під час досудового розслідування у кримінальному провадженні № 5201000000000439 від 21 листопада 2016 року накладений арешт, а самі ці активи передані в управління відповідачу. Позивачі вважають, що передання активів в управління відповідачу було безпідставним. Тобто, вони не погоджуються з рішеннями, прийнятими у кримінальному провадженні. Надання їм оцінки у цивільній справі є неможливим.
11. ОСОБА_2 відзив на касаційну скаргу не подав.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
(1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
(1.1) Щодо юрисдикції суду
12. Велика Палата Верховного Суду має вирішити питання про визначення юрисдикції суду щодо розгляду позову подружжя, один з членів якого є підозрюваним (обвинуваченим) у кримінальному провадженні, про усунення перешкод у користуванні майном (на яке накладений арешт і яке передане для здійснення заходів з управління арештованим майном) шляхом припинення відповідачем «організації управління таким майном». Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, відмовив у відкритті провадження у справі, вважаючи, що, всі питання щодо арешту майна й управління ним належить вирішувати у межах кримінального провадження. ОСОБА_1 у касаційній скарзі стверджує, що у порядку кримінального судочинства позивачі не можуть захистити їхнє право власності, зокрема, через прогалини правового регулювання, а тому тільки цивільне судочинство може забезпечити ефективний захист порушеного права. Велика Палата Верховного Суду з такими доводами не погоджується та вважає правильним висновок судів щодо юрисдикції за вимогами позивачів.
13. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
14. Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) передбачає, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19).
15. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.
16. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін, зазвичай, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
17. Суди попередніх інстанцій встановили такі обставини:
17.1. 21 липня 2017 року слідчий суддя Солом`янського районного суду міста Києва у кримінальному провадженні у справі № 760/12922/17 постановив ухвалу, за якою наклав арешт на майно підозрюваного ОСОБА_2
17.2. 18 вересня 2017 року Апеляційний суд міста Києва залишив без змін ухвалу слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 21 липня 2017 року.
17.3. 30 травня 2018 року слідчий суддя Солом`янського районного суду міста Києва постановив ухвалу, за якою передав відповідачу в управління за договором на підставах, у порядку та на умовах, визначених статтями 19 і 21 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів», майно підозрюваного ОСОБА_2 , на яке у кримінальному провадженні № 52016000000000439 від 21 листопада 2016 року за ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 21 липня 2017 року (провадження № 1-кс/760/10540/17, справа № 760/12922/17) накладений арешт.
17.4. 23 липня 2018 року Апеляційний суд міста Києва відмовив у відкритті провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 30 травня 2018 року, оскільки згідно зі статтею 309 КПК України зазначену ухвалу не можна оскаржити в апеляційному порядку. Аналогічно виснував Київський апеляційний суд, постановляючи 11 березня 2019 року ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 як власника майна, в інтересах якого діяв адвокат Пльотка П. Ю., на ухвалу слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 30 травня 2018 року.
18. Процесуальними рішеннями, які, на думку позивачів, створюють їм перешкоди у користуванні майном, є ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 21 липня 2017 року про арешт майна ОСОБА_2 і від 30 травня 2018 року про передання майна в управління відповідачу.
19. Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України (частина перша статті 1 КПК України).
20. Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (стаття 2 КПК України).
21. КПК України надає можливість сторонам кримінального провадження, а також іншим особам, прав та інтересів яких стосується процесуальне рішення, оскаржити останнє (зокрема, рішення слідчого судді) в порядку, визначеному цим кодексом (частина перша статті 24 КПК України).
22. Підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано (частина перша статті 174 КПК України).
23. Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово вирішувала питання щодо юрисдикції суду за вимогами про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами кримінального судочинства (див. постанову від 30 червня 2020 року у справі № 727/2878/19 (пункти 21, 37)). Так, якщо арешт накладений за КПК України 2012 року на майно особи, яка не є учасником кримінального провадження, то вирішення питання щодо зняття такого арешту й оскарження відповідних дій або бездіяльності слідчого в кримінальному провадженні здійснюються за правилами КПК України 2012 року (постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі № 202/5044/17, від 28 листопада 2018 року у справі № 636/959/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 640/17552/16-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 202/1452/18, від 11 вересня 2019 року у справі № 504/1306/15-ц).
24. Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_2 як сторона кримінального провадження реалізував право на оскарження в апеляційному порядку ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 21 липня 2017 року про арешт майна. Крім того, з клопотанням про скасування арешту, накладеного ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 21 липня 2017 року, ОСОБА_2 як обвинувачений у кримінальному провадженні звернувся до Вищого антикорупційного суду. Останній ухвалою від 2 березня 2020 року у справі № 760/17909/18 відмовив у задоволенні цього клопотання.
25. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що вирішення за правилами КПК України 2012 року питання про скасування арешту, накладеного на майно у межах кримінального провадження, не створює можливості звернення з позовом про усунення перешкод у користуванні цим майном за правилами цивільного судочинства. Кримінальний процесуальний закон не передбачає обмеження права на повторне подання клопотання про скасування арешту майна. Тому з таким клопотанням ОСОБА_2 може знову звернутися у порядку, визначеному КПК України, аргументувавши необґрунтованість накладення арешту чи відсутність у ньому потреби.
26. Якщо арешт на майно накладено в порядку, передбаченому КПК України 2012 року, особа, яка вважає, що такими діями порушено її право власності, навіть за умови, що вона не є учасником кримінального провадження, має право оскаржити такі дії та звернутися до суду про скасування арешту лише в порядку кримінального судочинства. І такий порядок захисту прямо передбачений нормами КПК України та є ефективним. Разом з тим чинний ЦПК України не передбачає можливості такого захисту в порядку цивільного судочинства (див.постанови від 27 березня 2019 року у справі № 202/1452/18, від 11 вересня 2019 року у справі № 504/1306/15-ц).
27. Отже, ОСОБА_1 теж може звернутись із клопотанням про скасування арешту майна, навівши у порядку, передбаченому КПК України, аргументи щодо порушення її права власності. Стосовно твердження ОСОБА_1 про порушення її прав користуватися та розпоряджатися часткою у спільному майні подружжя Велика Палата Верховного Суду зазначає, що ОСОБА_1 не позбавлена можливості вирішити за правилами цивільного судочинства питання поділу майна, що є спільній сумісній власності. Крім того, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що ОСОБА_1 не є уповноваженою на захист прав на майно третіх осіб, які, за її словами, на момент накладення на нього арешту були його власниками (співвласниками), а саме прав ОСОБА_2 , а також тих осіб, яким подружжя ОСОБА_2 раніше відчужило квартиру та нежитлове приміщення.
28. У касаційній скарзі ОСОБА_1 стверджує, що КПК України не регулює повернення майна власнику у разі незаконного передання цього майна в управління. А тому через відсутність у КПК України процедури оскарження судового рішення про передання майна в управління відповідачу ОСОБА_1 вважає, що її право власності на майно можна захистити лише за правилами цивільного судочинства. Проте Велика Палата Верховного Суду вважає такі доводи необґрунтованими.
29. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження (перше речення частини першої статті 170 КПК України). Арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди (частина друга статті 170 КПК України).
30. Зберігання речових доказів є однією з гарантій реалізації завдань кримінального провадження, передбачених статтею 2 КПК України, й умовою дотримання прав на майно, визнане речовим доказом у кримінальному провадженні, і на яке слідчий суддя наклав арешт. Таке зберігання регламентується, зокрема, статтею 100 КПК України. Відповідно до частини першої вказаної статті речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених статтями 160-166 (тимчасовий доступ до речей і документів), 170-174 (арешт майна) цього кодексу. Речові докази вартістю понад 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження, передаються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за рішенням слідчого судді, суду Національному агентству для здійснення заходів з управління ними з метою забезпечення їх збереження або збереження їхньої економічної вартості, а речові докази, зазначені в абзаці першому цієї частини, такої самої вартості - для їх реалізації з урахуванням особливостей, визначених законом (абзац сьомий частини шостої статті 100 КПК України).
31. Управління активами - це діяльність із володіння, користування та/або розпорядження активами, тобто забезпечення збереження активів, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, та їх економічної вартості або реалізація таких активів чи передача їх в управління відповідно до цього Закону, а також реалізація активів, конфіскованих у кримінальному провадженні (пункт 4 частини першої статті 1 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів» у редакції, яка була чинною на час передання майна в управління відповідачеві; близький за змістом припис вказаний пункт має і в чинній редакції).
32. Управління рухомим та нерухомим майном, цінними паперами, майновими та іншими правами здійснюється Національним агентством шляхом реалізації відповідних активів або передачі їх в управління (частина перша статті 21 вказаного Закону). Управління цими активами здійснюється на умовах ефективності, а також збереження та збільшення їх вартості (речення перше частини четвертої зазначеної статті).
33. Отже, мета передання відповідачеві арештованого майна для здійснення заходів з управління ним - це, зокрема, забезпечення збереження активів, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, та їх економічної вартості. Іншими словами, передання арештованого майна в управління має забезпечувати досягнення мети арешту, визначеної у статті 170 КПК України. Проте це не дозволяє ототожнювати арешт майна з переданням такого майна на зберігання як речового доказу у кримінальному провадженні, у тому числі з переданням майна для здійснення Національним агентством заходів з управління ним (див. постанову об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 27 січня 2020 року у справі № 758/16546/18).
34. Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_2 оскаржив ухвалу слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 30 травня 2018 року про передання майна в управління відповідачу, однак апеляційний суду відмовив у відкритті апеляційного провадження, оскільки таку ухвалу не можна оскаржити в апеляційному порядку. Слідчий суддя Солом`янського районного суду міста Києва в ухвалі від 30 травня 2018 року на підставі статей 100, 170-173 КПК України визначив порядок зберігання речових доказів у кримінальному провадженні шляхом їх передання в управління відповідачу. Слідчий суддя вказав, що застосування такого заходу спрямоване на усунення ризику неможливості виконання покарання у вигляді конфіскації майна ОСОБА_2 як підозрюваного у кримінальному провадженні № 5201000000000439 шляхом втрати, погіршення фізичного стану майна, зменшення його економічної вартості. Тобто, метою передання майна в управління було забезпечення реалізації завдання та досягнення мети арешту цього майна.
35. За змістом частини дванадцятої статті 100 КПК України у порядку цивільного судочинства слід вирішувати спір про належність речей, що підлягають поверненню, а не про припинення «організації управління» арештованим майном чи заходів з управління цим майном, вжитих для забезпечення його збереження та збереження його економічної вартості.
36. У разі здійснення управління активами у вигляді частки у статутному (складеному) капіталі чи акцій, паїв управитель під час здійснення повноважень власника таких активів у вищих органах управління відповідної юридичної особи зобов`язаний погоджувати свої дії з власником таких активів (абзац п`ятий частини сьомої статті 21 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів»).
37. У разі втрати чи знищення стороною кримінального провадження наданого їй речового доказу вона зобов`язана повернути володільцю таку саму річ або відшкодувати її вартість (речення перше частини четвертої статті 100 КПК України). Проте це не означає, що такій втраті чи знищенню під час вжиття заходів з управління арештованим майном неможливо запобігти. Оскільки ці заходи мають забезпечувати досягнення мети арешту, особи, вказані у частині першій статті 174 КПК України, можуть клопотати про скасування арешту, доводячи, що у подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба, зокрема через те, що належні заходи з управління арештованим майном не вживаються, а вжиті - не забезпечують збереження активів, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, та їх економічної вартості.
38. У разі надходження винесеного у межах наданих законом повноважень рішення прокурора, а також судового рішення, що набрало законної сили, яким скасовано арешт прийнятих в управління активів, Національне агентство у триденний строк повертає їх законному власнику, а в разі їх реалізації - повертає одержані від цього кошти, а також проценти, нараховані як плата за користування банком такими коштами (частина восьма статті статті 21 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів»). Отже, саме судове рішення про скасування арешту майна є однією з визначених законом підстав для припинення заходів з управління арештованим майном.
39. З огляду на зазначене, Велика Палата Верховного Суду вважає безпідставними доводи ОСОБА_1 у касаційній скарзі щодо відсутності у кримінальному судочинстві ефективних юридичних засобів для припинення «організації управління» арештованим майном і заходів з управління цим майном. Ініціювання з метою впливу на порядок зберігання речових доказів у кримінальному провадженні іншої судової процедури за правилами ЦПК України суперечитиме завданням як цивільного, так і кримінального судочинства.
40. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що право на доступ до суду не є абсолютним. Воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов, за яких суд повноважний розглядати позовну заяву. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.
41. Відсутність у позивачівюридичної можливості за правилами цивільного судочинства усунути створені, на їхню думку, на підставі судових рішень, ухвалених у кримінальному провадженні, перешкоди у користуванні арештованим майном шляхом припинення «організації управління таким майном» відповідачем є легітимним обмеженням, покликаним забезпечити юридичну визначеність у застосуванні норм процесуального права. Таке обмеження не шкодить суті права на доступ до суду та є пропорційним означеній меті. Остання досягається гарантуванням того, що доводи про неналежність «організації управління» відповідачем арештованим майном або заходів з управління цим майном, вжитих для забезпечення його збереження та збереження його економічної вартості, може перевірити суд за правилами кримінального судочинства, зокрема під час розгляду клопотання про скасування арешту майна. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає неприйнятним аргумент касаційної скарги про те, що відсутність у КПК України інституту перегляду в апеляційному та касаційному порядку судового рішення про визначення порядку зберігання речових доказів у кримінальному провадженні шляхом передання в управління Національному агентству майна, яке є речовим доказом у цьому провадженні і на яке накладено арешт, є порушенням права особи на ефективний засіб юридичного захисту (див. також постанову об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 27 січня 2020 року у справі № 758/16546/18).
(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
(2.1) Щодо суті касаційної скарги
42. 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі - Закон № 460-IX). Пункт 2 прикінцевих та перехідних положень Закону № 460-IX передбачає, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання ним чинності.
43. Оскільки ОСОБА_1 подала касаційну скаргу 3 грудня 2018 року, а її розгляд не закінчився до набрання чинності Законом № 460-IX, Велика Палата Верховного Суду розглядає цю скаргу за приписами ЦПК України, що діяли до набрання чинності зазначеним Законом.
44. Суд касаційної інстанціїза результатами розгляду касаційноїскарги маєправо залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини першої статті 409 ЦПК України).
45. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 410 ЦПК України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 460-IX).
46. Зважаючи на надану оцінку доводам касаційної скарги та висновкам судів першої й апеляційної інстанцій, Велика Палата Верховного Суду вважає цю скаргу необґрунтованою, а ухвалу Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 10 вересня 2018 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 6 листопада 2018 року - такими, які ухвалені з додержанням норм права. Тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
47. Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим кодексом (стаття 126 ЦПК України). Суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це за необхідне (частина п`ята статті 174 ЦПК України).
48. ОСОБА_1 подала касаційну скаргу 3 грудня 2018 року, а «письмові пояснення», які доповнюють доводи цієї скарги, - 26 березня 2019 року. Тому, враховуючи те, що необхідності у поданні таких пояснень не було, відповідно до статті 126 ЦПК України Велика Палата Верховного Суду залишає їх без розгляду як такі, що подані зі спливом строку, визначеного частиною першою статті 390 та частиною першою статті 398 ЦПК України.
(2.2) Щодо судових витрат
49. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на ОСОБА_1
(3) Висновки щодо застосування норм права
50. Мета передання Національному агентству арештованого майна для здійснення заходів з управління ним - це, зокрема, забезпечення збереження активів, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, та їх економічної вартості (абзац сьомий частини шостої статті 100 КПК України, пункт 4 частини першої статті 1, частина перша, речення перше частини четвертої статті 21 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів»). Передання арештованого майна в управління має забезпечувати досягнення мети арешту, визначеної у статті 170 КПК України.
51. Ініціювання з метою впливу на порядок зберігання речових доказів у кримінальному провадженні іншої судової процедури за правилами ЦПК України суперечитиме завданням як цивільного, так і кримінального судочинства. Особи, вказані в абзаці другому частини першої статті 174 КПК України, можуть клопотати про скасування арешту, доводячи, що у подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба, зокрема через те, що належні заходи з управління арештованим майном не вживаються, а вжиті - не забезпечують збереження активів, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, та їх економічної вартості. Судове рішення про скасування арешту майна є однією з визначених законом підстав для припинення заходів з управління арештованим майном (частина восьма статті статті 21 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів»).
Керуючись частиною четвертою статті 258, частиною першою статті 400, пунктом 1 частини першої статті 409, частиною першою статті 410, статтями 416-419 ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX, Велика Палата Верховного Суду
П О С Т А Н О В И Л А :
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Ухвалу Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 10 вересня 2018 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 6 листопада 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач
Д. А. Гудима
Судді:
Н. О. Антонюк
В. С. Князєв
Т. О. Анцупова
Л. М. Лобойко
С. В. Бакуліна
Н. П. Лященко
В. В. Британчук
О. Б. Прокопенко
Ю. Л. Власов
В. В. Пророк
М. І. Гриців
Л. І. Рогач
В. І. Данішевська
О. М. Ситнік
Ж. М. Єленіна
О. С. Ткачук
О. С. Золотніков
В. Ю. Уркевич
О. Р. Кібенко
О. Г. Яновська
Джерело: ЄДРСР 92270697
-
By ANTIRAID
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 вересня 2020 року
м. Київ
Справа № 440/3831/18
Провадження № 11-55апп20
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Князєва В. С.,
суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного Управління Національної поліції у Полтавській області, Державної казначейської служби України, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання дій протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення дій, стягнення моральної шкоди
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2019 року (судді Присяжнюк О. В., Любчич Л. В., Спаскін О. А.),
У С Т А Н О В И Л А:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. 01 листопада 2018 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного Управління Національної поліції у Полтавській області (далі - ГУ НП у Полтавській області), Державної казначейської служби України (далі також - ДКС України), треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , у якому (з урахуванням заяви про зміну предмета позову) просив:
- визнати протиправними дії ГУ НП у Полтавській області, які виразилися в незабезпеченні належних умов перевезення ОСОБА_1 з Державної установи «Полтавська установа виконання покарань № 23» у місті Полтаві до суду міста Гадяча для участі в судових засіданнях з розгляду кримінальної справи № 532/308/15-к в Гадяцькому районному суді Полтавської області й у зворотному напрямку до місця утримання;
- визнати протиправними дії ГУ НП у Полтавській області, які виразилися в експлуатації спецавтомобіля для перевезення осіб, взятих під варту, на базі автомобіля ГАЗ-3302 «Газель», виріб «Газель АЗУ», згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_1 марки ГАЗ, модель - 3302-288, тип - загальний легковий пасажирський В, на якому здійснюється перевезення ОСОБА_1 з Державної установи «Полтавська установа виконання покарань № 23» у місті Полтаві до суду міста Гадяча для участі в судових засіданнях з розгляду кримінальної справи № 532/308/15-к в Гадяцькому районному суді Полтавської області й у зворотному напрямку до місця утримання;
- зобов`язати ГУ НП у Полтавській області утриматися від перевезення ОСОБА_1 з Державної установи «Полтавська установа виконання покарань № 23» у місті Полтаві до суду міста Гадяча для участі в судових засіданнях з розгляду кримінальної справи № 532/308/15-к в Гадяцькому районному суді Полтавської області й у зворотному напрямку до місця утримання при незабезпеченні належних умов перевезення;
- стягнути ДКС України за рахунок Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 150 000,00 грн на відшкодування завданої моральної шкоди шляхом списання цих сум з єдиного казначейського рахунку.
2. На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що він є інвалідом ІІ групи та учасником ліквідації аварії на ЧАЕС. На момент звернення із цим позовом є учасником судового провадження у кримінальній справі № 532/308/15-к, що розглядається Гадяцьким районним судом Полтавської області. У дні судових засідань позивача доставляють співробітники поліції ГУ НП у Полтавській області в необладнаному спеціальному транспортному засобі - залізному фургоні, а після закінчення судового засідання на цьому транспортному засобі доставляють до місця утримання - Державної установи «Полтавська установа виконання покарань №23». На думку позивача автомобіль, яким його конвоюють до Гадяцького районного суду Полтавської області й у зворотному напрямку, не відповідає належним умовам перевезення. Вважає, що ГУ НП у Полтавській області своїми діями порушило права позивача та завдало йому моральної шкоди, яку ОСОБА_1 оцінив у 150 000,00 грн.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Полтавський окружний адміністративний суд постановою від 20 березня 2019 року позов задовольнив частково. Визнав протиправними дії ГУ НП у Полтавській області, які виразилися в незабезпеченні належних умов перевезення позивача з Державної установи «Полтавська установа виконання покарань № 23» у місті Полтаві до суду міста Гадяча для участі в судових засіданнях з розгляду кримінальної справи № 532/308/15-к у Гадяцькому районному суді Полтавської області й у зворотному напрямку до місця утримання. Визнав протиправними дії ГУ НП у Полтавській області, які виразилися в експлуатації спецавтомобіля для перевезення осіб, взятих під варту, на базі автомобіля ГАЗ-3302 «Газель», виріб «Газель АЗУ» згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_1 , марка - ГАЗ, модель 3302-288, тип - загальний легковий пасажирський В, на якому здійснюється перевезення ОСОБА_1 з Державної установи «Полтавська установа виконання покарань № 23» у місті Полтаві до суду міста Гадяча для участі в судових засіданнях судового розгляду кримінальної справи № 532/308/15-к у Гадяцькому районному суді Полтавської області й у зворотному напрямку до місця утримання.
4. Другий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 10 липня 2019 року рішення суду першої інстанції скасував та закрив провадження у справі.
5. Приймаючи таке рішення, суд виходив з того, що позивачем оскаржуються дії щодо конвоювання до суду для розгляду кримінальної справи за його обвинуваченням, що фактично стосується процесу забезпечення явки учасників кримінальної справи в судове засідання. Клопотання, пов`язані з розглядом кримінальної справи, вирішуються в порядку, встановленому главою 28 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
6. Відтак суд дійшов висновку про те, що з урахуванням положень частини другої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) компетенція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові спори, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
7. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та направити справу на продовження розгляду до цього суду.
8. Скаржник зазначає, зокрема, що суд апеляційної інстанції невірно застосував норми матеріального та процесуального права, оскільки главою 28 КПК не передбачені право та порядок звернення до суду особи - обвинуваченого у кримінальному провадженні з позовом до суб`єкта владних повноважень, який стосується умов конвоювання.
9. ОСОБА_1 , посилаючись на приписи статей 2, 4, 5 та 21 КАС, зазначає, що захист його порушених прав можливий саме в порядку адміністративного судочинства, оскільки ним оскаржуються дії ГУ НП у Полтавській області при виконанні ним владних управлінських функцій, а також і спричинена саме такими діями моральна шкода.
Позиція інших учасників справи
10. У відзиві на касаційну скаргу ГУ НП у Полтавській області просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
11. Відповідач наголошує на обґрунтованості позиції суду апеляційної інстанції щодо поширення на цей спір положень глави 28 КПК з огляду на те, що спірні правовідносини виникли у зв`язку з розглядом кримінальної справи, де позивач є обвинуваченим.
Рух касаційної скарги
12. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 21 серпня 2019 року відкрив касаційне провадження в цій справі, а ухвалою від 03 лютого 2020 року призначив її до розгляду.
13. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою
від 04 лютого 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 до ГУ НП у Полтавській області, ДКС України, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання дій протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення дій, стягнення моральної шкоди передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС у зв`язку з тим, що учасник справи оскаржує судове рішення, зокрема, з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
14. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 13 лютого 2020 року прийняла та призначила цю справу до розгляду в порядку письмового провадження.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
15. ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується посвідченням особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1) серії НОМЕР_2 , а також інвалідом ІІ групи з 17 квітня 2014 року, яка встановлена у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з виконанням обов`язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується копією довідки до акту огляду МСЕК № 198601.
16. ОСОБА_1 є обвинуваченим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 27, частиною другою статті 28, частиною другою статті 377, частиною третьою статті 27, пунктами 6, 11, 12 частини другої статті 115 Кримінального кодексу України.
17. З 04 вересня 2014 року позивач та треті особи утримуються в Державній установі «Полтавська установа виконання покарань № 23».
18. У межах розгляду кримінальної справи № 532/308/15-к, що розглядається в Гадяцькому районному суді Полтавської області, позивача та третіх осіб неодноразово конвоювали з Державної установи «Полтавська установа виконання покарань № 23» (м. Полтава, вул. Пушкіна, 83) до Гадяцького районного суду Полтавської області (м. Гадяч, вул. Лесі Українки, 6).
19. Позивач, вважаючи, що умови перевезення в транспортному засобі, яким здійснюється конвоювання з Державної установи «Полтавська установа виконання покарань № 23» до Гадяцького районного суду Полтавської області та у зворотному напрямку, є неналежними, звернувся до суду із цим позовом.
ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Релевантні джерела права й акти їх застосування
20. Частиною першою статті 2 КАС визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
21. Відповідно до положень статті 4 КАС публічно-правовий спір - це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
22. За змістом статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій.
23. Згідно із частиною першою статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
24. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
25. Закриваючи провадження у справі в порядку адміністративного судочинства, суд апеляційної інстанції послався на главу 28 КПК, якою унормовано судовий розгляд справи в порядку кримінального судочинства, зокрема, загальні положення судового розгляду, межі та процедура судового розгляду кримінальних справ, однак не визначено порядок та процедуру оскарження дій, рішень чи бездіяльності органів, уповноважених на здійснення конвоювання обвинувачених у кримінальному провадженні, а також на частину другу статті 19 КАС, відповідно до якої юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, зокрема, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства.
26. У Рішенні Конституційного Суду України від 23 травня 2001 року № 6рп/2001 роз`яснено, що кримінальне судочинство - це врегульований нормами КПК порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду та вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод і законних інтересів. Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості під час розслідування кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства та прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватися в порядку, встановленому згаданим вище Кодексом, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості та не належить до управлінської сфери. Із цього слідує, що органи дізнання, слідства та прокуратури під час здійснення ними досудового розслідування виконують не владні управлінські функції, а владні процесуальні функції. Такі дії не є способом реалізації посадовими особами органів прокуратури та досудового розслідування своїх владних управлінських функцій, а є наслідком виконання ними функцій, обумовлених завданнями кримінального судочинства.
27. Стаття 24 КПК визначає забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності. Так, кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом. Гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.
28. Таким чином, у рамках кримінального процесу особі надається право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого, тобто учасників кримінального та/або судового провадження.
29. За визначеннями, наведеними у статті 3 КПК, учасники кримінального провадження - це сторони кримінального провадження, потерпілий, його представник та законний представник, цивільний позивач, його представник та законний представник, цивільний відповідач та його представник, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт, інша особа, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування, особа, стосовно якої розглядається питання про видачу в іноземну державу (екстрадицію), заявник, у тому числі викривач, свідок та його адвокат, понятий, заставодавець, перекладач, експерт, спеціаліст, представник персоналу органу пробації, секретар судового засідання, судовий розпорядник; учасники судового провадження - це сторони кримінального провадження, потерпілий, його представник та законний представник, цивільний позивач, його представник та законний представник, цивільний відповідач та його представник, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, представник персоналу органу пробації, третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт, а також інші особи, за клопотанням або скаргою яких у випадках, передбачених цим Кодексом, здійснюється судове провадження.
30. Слід звернутись також і до визначення понять кримінального та судового проваджень, наведених у пунктах 10 та 24 частини першої статті 3 КПК відповідно.
31. Кримінальне провадження - це досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв`язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність. Судове провадження - це кримінальне провадження у суді першої інстанції, яке включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, а також за нововиявленими або виключними обставинами.
32. Статтею 303 КПК унормовано порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів досудового розслідування - слідчого, дізнавача або прокурора під час досудового провадження, а також окремих рішень, дій чи бездіяльності цих же суб`єктів під час підготовчого провадження.
33. Такі суб`єкти є носіями спеціальних владних процесуальних повноважень та виконують функції, обумовлені завданнями кримінального судочинства.
34. При цьому якщо вичерпного переліку дій, рішень або бездіяльності, що підлягають оскарженню в рамках кримінального процесу, КПК не містить, то коло суб`єктів досудового розслідування та підготовчого провадження, чиї рішення, дії або бездіяльність можуть бути оскаржені, є вичерпним, і розширеному тлумаченню не підлягає.
35. Серед суб`єктів досудового розслідування та підготовчого провадження особи, які здійснюють конвоювання, відсутні, як відсутнє і регламентування у КПК дій таких осіб при конвоюванні підозрюваного, обвинуваченого (підсудного), засудженого з місця тримання під вартою/відбування покарання до суду для забезпечення участі в розгляді кримінальної справи.
36. Зі змісту статей 537 та 539 КПК, якими регламентовано перелік питань, які вирішуються судом під час виконання вироків, вбачається, що процесуальний закон виокремлює таких суб`єктів як адміністрації установ виконання покарань.
37. Так, пунктом 131 частини першої статті 537 КПК визначено, що під час виконання вироків суд, визначений частиною другою статті 539 цього Кодексу, має право вирішувати питання про оскарження інших рішень, дій чи бездіяльності адміністрації установи виконання покарань.
38. Водночас відповідно до частини дев`ятої статті 539 КПК розгляд справ щодо питань, визначених у пункті 131 частини першої статті 537 цього Кодексу, здійснюється в порядку адміністративного судочинства.
39. При цьому серед переліку питань, визначених частиною першою статті 537 КПК, питання, пов`язані з організацією та здійсненням конвоювання підозрюваних або засуджених осіб також відсутні.
40. Частиною другою статті 537 КПК визначено, що оскарження рішень, дій чи бездіяльності адміністрації установи попереднього ув`язнення здійснюється в порядку, встановленому для пункту 131 частини першої цієї статті.
41. З наведеного можна зробити висновок про те, що в рамках кримінального провадження рішення, дії або бездіяльність установи та/або посадових осіб, які здійснюють конвоювання від місця відбування покарання або тримання під вартою до суду, оскаржити неможливо, оскільки органи та/або посадові особи, що безпосередньо здійснюють конвоювання, не є суб`єктами досудового розслідування та підготовчого провадження, а оскарження дій, рішень чи бездіяльності адміністрацій установ попереднього ув`язнення відбувається в рамках адміністративного судочинства в силу прямих приписів статей 537 та 539 КПК.
42. Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплює право кожного, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
43. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
44. У рішенні Європейського суду з прав людини від 4 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France) суд указав, що з огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві національне законодавство має забезпечувати достатній рівень доступу до суду в аспекті права на суд. Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права.
45. Як убачається зі змісту позову, предметом спору в цій справі є оскарження дій ГУ НП у Полтавській області при здійсненні конвоювання позивача.
46. Відповідно до статті 1 Закону України «Про Національну поліцію» Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
47. Частиною першою статті 15 цього Закону визначено, що територіальні органи поліції утворюються як юридичні особи публічного права в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах, районах у містах та як міжрегіональні (повноваження яких поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць) територіальні органи у межах граничної чисельності поліції і коштів, визначених на її утримання.
48. Відповідно до пункту 1 Інструкції з організації конвоювання та тримання в судах обвинувачених (підсудних), засуджених за вимогою судів, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства юстиції України, Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Державної судової адміністрації України, Генеральної прокуратури України від 26 травня 2015 року № 613/785/5/30/29/67/68 (далі - Інструкція), конвоювання обвинувачених (підсудних), засуджених із установ попереднього ув`язнення до судів та охорона їх під час судових засідань, а також конвоювання їх у зворотному напрямку здійснюються військовими частинами та підрозділами Національної гвардії України (далі - військові частини) та органами внутрішніх справ Міністерства внутрішніх справ України (далі - органи внутрішніх справ) за місцем їх дислокації.
49. З аналізу змісту Інструкції можна зробити висновок про те, що вирішення питань, пов`язаних з організацією та безпосередньо конвоюванням, покладено на адміністрацію установи попереднього ув`язнення (відбування покарання) та військові частини та/або органи внутрішніх справ шляхом їх взаємодії (зокрема, пункти 19, 34 Інструкції).
50. Крім того, з наведеного правового регулювання можна зробити висновок про те, що відповідач має статус суб`єкта владних повноважень у розумінні статті 4 КАС, а характер правовідносин, що виникли між позивачем та ГУ НП у Полтавській області в деякій мірі можна розцінювати як правовідносини підпорядкування і влади, адже дії, які оскаржує позивач, вчинені відповідачем під час виконання ним своїх владних функцій, і хоча ці правовідносини не побудовані на безпосередній підпорядкованості їх учасників, однак не передбачають диспозитивної поведінки позивача.
51. У контексті закріпленого Конвенцією та Конституцією України безумовного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності будь-якого владного суб`єкта реалізацією позивачем визначеного статтею 6 Конвенції права на справедливий суд є оскарження дій відповідача як суб`єкта владних повноважень до суду адміністративної юрисдикції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
52. Викладені в касаційній скарзі доводи щодо помилковості висновків суду апеляційної інстанції підтвердилися під час перегляду справи Великою Палатою Верховного Суду.
53. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги скасовує судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передає справу повністю або частково для продовження розгляду.
54. За змістом статті 353 КАС підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Висновки щодо розподілу судових витрат
55. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
56. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судові рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 345, 349, 353, 356, 359 КАС, Велика Палата Верховного Суду
П О С Т А Н О В И Л А:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
2. Постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2019 року скасувати.
3. Справу за позовом ОСОБА_1 до Головного Управління Національної поліції у Полтавській області, Державної казначейської служби України, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання дій протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення дій, стягнення моральної шкоди передати до Другого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач
В. С. Князєв
Судді:
Н. О. Антонюк
Л. М. Лобойко
Т. О. Анцупова
О. Б. Прокопенко
В. В. Британчук
В. В. Пророк
Ю. Л. Власов
Л. І. Рогач
М. І. Гриців
О. М. Ситнік
Ж. М. Єленіна
О. С. Ткачук
О. С. Золотніков
В. Ю. Уркевич
О. Р. Кібенко
О. Г. Яновська
Джерело: ЄДРСР 92137257
-
By ANTIRAID
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 вересня 2020 року
м. Київ
Справа № 127/18934/18
Провадження № 14-83цс20
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді -доповідача Лященко Н. П.
суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 06 серпня 2018 року (суддя Сичук М. М.) та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 04 жовтня 2018 року (у складі колегії суддів Панасюка О. С., Зайцева А. Ю., Шемети Т. М.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Вінницької області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди,
УСТАНОВИЛА :
У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до прокуратури Вінницької області, Державної казначейської служби України (далі - ДКС України) про відшкодування шкоди.
ОСОБА_1 зазначав, що ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 17 травня 2018 року у справі № 127/11586/18 його скаргу на бездіяльність прокуратури Вінницької області про невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за його заявою від 07 травня 2018 року № 16 щодо вчинення злочинів, передбачених статтями 366, 190 КК України, ОСОБА_2 , в. о. директора Державного підприємства «Агрономічне» (далі - ДП «Агрономічне»), в. о. директора Науково-дослідного господарства «Агрономічне» Вінницького національного аграрного університету, в порядку статті 303 КПК України задоволено частково, зобов`язано прокурора Вінницької області вирішити питання щодо внесення відомостей до ЄРДР у порядку статті 214 КПК України.
Станом на 28 травня 2018 року відповідь від прокуратури Вінницької області про виконання вимог, зазначених в ухвалі суду від 27 травня 2018 року, не надійшла.
Вважав, що наслідком неправомірних дій відповідача є необхідність додаткових зусиль для відновлення його порушених прав. Ці обставини в сукупності призвели до його неспокою та стресу.
Позивач з урахуванням викладеного просив суд:
- визнати, що мало місце порушення статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), статей 19, 129-1 Конституції України, пункту 2 статті 21 КПК України прокурором Вінницької області ОСОБА_3 , першим заступником прокурора Вінницької області ОСОБА_4, прокуратурою Вінницької області внаслідок невиконання судового рішення: ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 17 травня 2018 року у справі № 127/11586/18, провадження № 1-кс/127/5919/18, постановленої судом на його користь;
- постановити рішення, яким на підставі пілотного рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04) від 15 жовтня 2009 року (остаточне рішення від 15 січня 2010 року) встановити йому справедливу компенсацію в розмірі 2 500,00 євро за моральну шкоду, завдану прокурором Вінницької області ОСОБА_3 , першим заступником прокурора Вінницької області ОСОБА_4 , прокуратурою Вінницької області внаслідок невиконання ними судового рішення: ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 17 травня 2018 року у справі № 127/11586/18, провадження № 1-кс/127/5919/18, постановленої на його користь;
- стягнути з ДКС України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на його користь суму, еквівалентну 2 500,00 євро за курсом Національного банку України на день ухвалення рішення судом у відшкодування моральної шкоди.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 06 серпня 2018 року, яка залишена без змін постановою Апеляційного суду Вінницької області від 04 жовтня 2018 року, у частині позовних вимог ОСОБА_1 до прокуратури Вінницької області про визнання порушення статті 13 Конвенції, встановлення справедливої компенсації відмовлено у відкритті провадження у справі. В іншій частині позовних вимог провадження у справі відкрито.
Ухвалу суду в частині відмови у відкритті провадження у справі мотивовано тим, що спір щодо визнання порушення Конвенції та встановлення справедливої компенсації не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки вирішення цих вимог належить до компетенції ЄСПЛ.
Крім того, порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.
Глава 26 КПК України регулює порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування, прокурора, ухвал слідчого судді тощо, у зв`язку із чим встановлення порушень норм КПК України не вирішується в порядку цивільного судочинства.
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 06 серпня 2018 року та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 04 жовтня 2018 року, просив скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у відкриті провадження у справі в частині вимог ОСОБА_1 до прокуратури Вінницької області про визнання порушення статті 13 Конвенції, встановлення справедливої компенсації, постановити ухвалу про відкриття провадження у справі щодо всіх позовних вимог та направити справу для продовження розгляду до Вінницького міського суду.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди незаконно відмовили у відкритті провадження в частині визнання порушення статті 13 Конвенції, встановлення справедливої компенсації. Норми Конвенції повинні застосовуватися національними судами, як і національне законодавство, як норми прямої дії. Суди проігнорували і не застосували закон, який підлягав застосуванню, як наслідок постановлено судові рішення, які не ґрунтуються на законі і міжнародних договорах, підписаних Україною.
08 листопада 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 10 квітня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Частиною шостою статті 403 ЦПК України встановлено, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції, крім випадків, якщо: 1) учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції; 2) учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної чи суб`єктної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах; 3) Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної чи суб`єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 травня 2020 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на те, що в цій справі заявником оскаржуються судові рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 17 червня 2020 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні).
Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Статтею 3 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України.
Відповідно ж до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Згідно зі статтею 9 Конституції України та Закону України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Україна 17 липня 1997 року прийняла Закон України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 р., Перший протокол та протоколи № 2,4,7 та 11 до Конвенції» за № 475/97-ВР. Пунктом 1 цього Закону визначено, що Україна повністю визначає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію ЄСПЛ в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.
23 лютого 2006 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про виконання та застосування практики Європейського суду з прав людини». Згідно із цим законом при розгляді справ судами України, Конвенція та практика ЄСПЛ використовувуються як джерела права. Зазначене положення спрямоване на реалізацію вищевказаної конституційної норми і норм Закону України «Про міжнародні договори та угоди».
Відтак Конвенція є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.
Таким чином, норми Конвенції повинні застосовуватися національними судами так само, як внутрішнє законодавство і як норми прямої дії.
Разом з тим частиною першою статті 6 Конвенції встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Щодо доводів про юрисдикцію спору слід зазначити таке.
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо встановленого кола правовідносин.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Частиною першою статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають з приватноправових відносин.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначає частина друга вказаної статті. В абзаці дванадцятому цієї частини передбачено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що обраний позивачем спосіб захисту цивільного права, має призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові. У тому ж випадку, якщо заявлена позовна вимога взагалі не може бути використана для захисту будь-якого права чи інтересу, оскільки незалежно від доводів сторін спору суд не може її задовольнити, така вимога не може розглядатися як спосіб захисту.
Заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги про порушення статті 13 Конвенції та встановлення справедливої сатисфакції не є належним способом захисту, а фактично є підставами позову про стягнення моральної шкоди, що є предметом судового розгляду.
За таких обставин Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскаржувані ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції щодо відмови у відкритті провадження у справі у вищезазначеній частині є законними та обґрунтованими.
З огляду на викладене підстав для скасування ухвали суду першої інстанції в оскаржуваній частині та постанови суду апеляційної інстанції з наведених у касаційній скарзі доводів не вбачається.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалені у справі рішення судів - без змін.
Керуючись статтями 400, 402-404, 409, 410, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА :
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 06 серпня 2018 року в частині відмови у відкритті провадження у справі та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 04 жовтня 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач
Н. П. Лященко
Судді:
Н. О. Антонюк Т. О. Анцупова С. В. Бакуліна В. В. Британчук Ю. Л. Власов М. І. Гриців Д. А. Гудима В. І. Данішевська Ж. М. Єленіна О. С. Золотніков
О. Р. Кібенко В. С. Князєв Л. М. Лобойко О. Б. Прокопенко Л. І. Рогач О. М. Ситнік О. С. Ткачук В. Ю. Уркевич О. Г. Яновська
Джерело: ЄДРСР 91901368
-
By ANTIRAID
Ухвала
02 вересня 2020 року
м. Київ
Справа № 0306/7567/12
Провадження № 13-73кс19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого судді Князєва В. С.,
судді-доповідача Лобойка Л. М.,
суддів Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
за участю:
секретаря судового засідання Косіциної Н. М.,
прокурора Антонець О. В.
розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника прокурора Волинської області на ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 28 березня 2018 року щодо
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , і
В С Т А Н О В И Л А:
Справу передано на розгляд Великої ПалатиВерховного Суду (далі - Велика Палата) з підстави, передбаченої частиною п`ятою статті 434-1 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), - у зв`язку з наявністю виключної правової проблеми, розв`язання якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
За викладеними в ухвалі про таку передачу висновками Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду (далі - Касаційний кримінальний суд) виключну правову проблему становить питання: чи може вважатися неправосудним у кримінально-правовому розумінні й зумовлювати кримінальну відповідальність судді за статтею 375 Кримінального кодексу України (далі - КК) судове рішення, яке не скасоване судом вищого рівня в порядку, встановленому процесуальним законом.
Розгляд кримінальної справи Великою Палатою Верховного Суду призначено на 11.00 год 02 вересня 2020 року.
Рішенням Конституційного Суду України від 11 червня 2020 року № 7-р/2020 статтю 375 КК визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), і передбачено втрату нею чинності через шість місяців з дня ухвалення цього Рішення. Встановленою Конституційним Судом України метою відтермінування втрати чиннності наведеної кримінально-правової норми є надання законодавцю часу для приведення її змісту у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням.
Визнання правової норми неконституційною анулює підстави для формування висновків щодо її застосування. Адже в такому випадку кримінально-правова норма втрачає законну силу, що є безумовною підставою для закриття кримінальної справи за відповідним обвинуваченням. Водночас Велика Палата позбавлена можливості вирішити поставлене перед нею питання по суті з урахуванням Рішення Конституційного Суду України в період збереження статтею 375 КК формальної чинності.
З огляду на зазначене, провадження у справі необхідно зупинити до втрати чинності статтею 375 КК або приведення її законодавцем у відповідність із Конституцією України.
Попри те, що нормами кримінально-процесуального закону відповідну ситуацію прямо не предбачено як підставу для зупинення провадження у справі, Велика Палата вважає за необхідне й можливе застосувати аналогію права. Зазначена можливість встановлена частиною 6 статті 9 КПК, згідно з якою коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються встановлені частиною першою статті 7 КПК загальні засади кримінального провадження.
Однією з таких засад є законність, що включає обов`язок суду, як і інших органів державної влади, неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу та інших актів законодавства.
Аналогічну за змістом засаду відображено у статті 5 Кримінально-процесуального кодексу 1960 року (далі - КПК 1960 року) щодо недопустимості притягнення як обвинуваченого інакше ніж на підставах і в порядку, встановлених законом. Це ж саме правило поширюється і на засудження особи обвинувальним вироком суду. Крім цього, згідно зі статтею 2 КПК 1960 року завданням кримінального судочинства є забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жодний невинний не був покараний.
Виходячи зі змісту частини другої статті 280 КПК до підстав зупинення провадження у справі судом законодавець відносить обставини, які мають тимчасовий характер і в період свого існування перешкоджають вирішенню справи по суті.
У ситуації, що склалася, Велика Палата не має об`єктивної можливості розв`язати поставлене перед нею питання відповідно до вимог Конституції України та кримінального закону впродовж установленого Рішенням Конституційного Суду України від 11 червня 2020 року № 7-р/2020 періоду - до втрати статтею 375 КК чинності або внесення до неї змін законодавцем на виконання зазначеного Рішення.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 5, 280 КПК 1960 року, пунктом 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК, Велика Палата Верховного Суду
У Х В А Л И Л А :
Провадження у кримінальній справі щодо ОСОБА_1 зупинити до втрати статтею 375 КК чинності або приведення її на законодавчому рівні у відповідність із Конституцією України та Рішенням Конституційного Суду України від 11 червня 2020 року № 7-р/2020.
Головуючий суддя
В. С. Князєв
Суддя-доповідач
Л. М. Лобойко
Судді:
Т. О. Анцупова
О. Р. Кібенко
С. В. Бакуліна
Н. П. Лященко
В. В. Британчук Ю. Л. Власов М. І. Гриців Д. А. Гудима
О. Б. Прокопенко В. В. Пророк Л. І. Рогач О. М. Ситнік
В. І. Данішевська Ж. М. Єленіна
О. С. Ткачук В. Ю. Уркевич
О. С. Золотніков
О. Г. Яновська
Джерело: ЄДРСР 91460914
-
-
Темы
-
.jpg.8798bcfee7ff97156bc03c005d80b552.thumb.jpg.f7c3ba54e4e10a527c41f191358a6d9e.jpg)
Recommended Posts
Join the conversation
You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.