Постанова ВП-ВС про адміністративну юрисдикцію спору щодо відшкодування витрат у зв'язку з безпідставною відмовою у призначенні субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2020 року

м. Київ

Справа № 1340/6035/18

Провадження № 11-650апп19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О. Б.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Пустомитівської районної державної адміністрації у Львівській області (далі - Управління), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут» (далі - ТОВ «Львівгаз збут»), про зобов`язання відшкодувати витрати на оплату

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 4 березня 2019 року (суддя Гавдик З. В.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2019 року (судді Макарик В. Я., Глушко І. В., Ільчишин Н. В.),

УСТАНОВИЛА:

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Управління, третя особа - ТОВ «Львівгаз збут», у якому просив зобов`язати Управління відшкодувати витрати на оплату житлово-комунальних послуг за опалювальний період 2016-2019 роки у повному обсязі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачу було призначено субсидію не в межах соціальної норми житла та соціальних нормативів користування житлово-комунальними послугами (далі - соціальні норми), визначеними постановою Кабінету Міністрів України від 6 серпня 2014 року № 409 «Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування» та безпідставно відмовлено у призначенні субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг за період 2018-2019 роки.

Львівський окружний адміністративний суд ухвало від 4 березня 2019 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2019 року, провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у зв`язку з тим, що справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Заявнику роз`яснено, що спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Не погоджуючись із такими судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просить скасувати їх рішення, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Касаційна скарга насамперед мотивована помилковістю висновків судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для закриття провадження в адміністративній справі, оскільки, на переконання позивача, цей спір є публічно-правовим і підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. Так, скаржник зазначає, що однією з визначальних особливостей КАС є те, що позивачем в адміністративній справі може бути фізична чи юридична особа, яка вважає порушеними свої права, свободи чи інтереси, а відповідачем - орган влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові або службові особи. З огляду на те, що позивачем у цій справі є фізична особа, а відповідачем - Управління як орган влади, ОСОБА_1 вважає, що спір у справі має вирішуватися у порядку адміністративного судочинства.

Ухвалою від 29 травня 2019 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду відкрив касаційне провадження, а ухвалою від 3 липня 2019 року - передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС.

Відповідно до цієї норми справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 18 вересня 2019 року прийняла цю справу до розгляду та призначила її розгляд в порядку письмового провадження.

Дослідивши в межах, визначених частиною першою статті 341 КАС, наведені в касаційній скарзі доводи щодо порушення судами попередніх інстанцій правил предметної юрисдикції, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

Суди попередніх інстанцій встановили, та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 була призначена субсидія на опалювальний період з жовтня 2015 року по вересень 2016 року на дві особи, виходчи з соціальних норм 456,46 куб. м газу на опалення та 18 куб. м газу на газову плиту.

З жовтня 2016 року по квітень 2017 року позивачу призначено субсидію на дві особи, виходячи із соціальної норми на опалення 277,66 куб. м. газу та 14,20 куб. м. газу на газову плиту. Оскільки позивач не звертався до управління соціального захисту населення з новою відповідною заявою та декларацією про доходи і витрати щодо трьох осіб, йому була призначена субсидія на двох осіб.

На період з жовтня 2017 року по квітень 2018 рік позивачу була призначена субсидія вже на трьох осіб за соціальними нормами на опалення 205,02 куб. м. газу та на газову плиту 16,20 куб. м газу. З листопада 2017 року щомісячна соціальна норма на трьох осіб на опатення на газову плиту становила 397,23 та 16,20 куб. м газу відповідно.

У призначенні субсидії з 1 жовтня 2018 року позивачу відмовлено, оскільки дохід ОСОБА_1 за період з січня 2018 року по червень 2018 року був менший відмінімальної зарплати/не сплачено єдиний соціальний внесок (далі - ЄСВ).

Не погодившись із таким рішенням, ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом.

Приймаючи оскаржувані рішення, суди першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 756/6441/16-ц, дійшли висновку, що оскільки житлова субсидія є безповоротною адресною державною соціальною допомогою, що надається за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом перерахування коштів на рахунки управителів багатоквартирного будинку та виконавців комунальних послуг за січень 2019 року, за рахунок коштів, передбачених у Державному бюджеті України для виплати пільг і житлових субсидій громадянам на оплату житлово-комунальних послуг у грошовій формі шляхом виплати одержувачам у готівковій формі - починаючи з житлової субсидії, нарахованої за лютий 2019 року, а позивач просить в позовній заяві зобов`язати відшкодувати витрати на оплату житлово-комунальних послуг, то такий спір стосується права власності на бюджетні кошти, відтак спір має приватноправовий, а не публічно-правовий характер.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 4 КАС суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

У цій справі спірні правовідносини виникли у зв`язку із незгодою ОСОБА_1 з рішенням Управління, яким йому відмовлено у призначенні субсидії з 1 жовтня 2018 року для відшкодування витрати на оплату житлово-комунальних послуг.

За таких обставин Велика Палата Верховного Суду вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій про належність цього спору до юрисдикції цивільного суду та погоджується з доводами касаційної скарги про те, що розгляд таких позовних вимог має вирішуватись за правилами адміністративного судочинства.

Велика Палата Верховного Суду вже вирішувала питання предметної юрисдикції у подібних правовідносинах у справі № 645/212/18 (провадження № 14-183цс19).

Посилання судами першої та апеляційної інстанцій на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 756/6441/16-ц є безпідставними з огляду на таке.

У справі № 756/6441/16-ц позов стосувався відшкодування коштів за переплаченими субсидіями від 26 травня та 8 вересня 2015 року, оскільки, як вважало Управління праці та соціального захисту населення Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, відповідач (фізична особа) приховав або свідомо подав недостовірні дані про доходи та майновий стан осіб, які були зареєстровані у квартирі, що вплинуло на встановлення права на субсидію, у зв`язку з чим просило суд стягнути з відповідача надміру виплачену державну субсидіюу розмірі 3 745,52 грн.

Так у справі № 756/6441/16-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що отримавши кошти з Державного бюджету України у вигляді субсидії, відповідач фактично набув права власності на них, тому спір щодо стягнення таких коштів має розглядатися за правилами цивільного судочинства.

Однак у цій справі спір пов`язаний саме із незгодою ОСОБА_1 із рішенням Управління про відмову в призначенні субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг. Тому посилання судів попередніх інстанцій як на підставу для закриття провадження на висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 756/6441/16-ц не можна вважати обґрунтованими.

Отже, з огляду на предмет та зміст позовних вимог, характер правовідносин і суб`єктний склад сторін як учасників таких правовідносин, висновок судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для розгляду цього спору за правилами Цивільного процесуального кодексу України є помилковим і таким, що не відповідає наведеним приписам норм матеріального та процесуального права.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги скасовує судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передає справу повністю або частково для продовження розгляду.

За змістом частини першої статті 353 КАС підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

З огляду на вказанеухвала Львівського окружного адміністративного суду від 4 березня 2019 року та постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2019 року підлягають скасуванню, а справа - направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 359 КАС, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

2. Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 4 березня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2019 року скасувати.

3. Справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Пустомитівської районної державної адміністрації у Львівській області, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут», про зобов`язання відшкодувати витрати на оплатунаправити до судупершої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач

О. Б. Прокопенко

Судді:

Н. О. Антонюк

В. С. Князєв

С. В. Бакуліна

Л. М. Лобойко

В. В. Британчук

Н. П. Лященко

Ю. Л. Власов

Л. І. Рогач

М. І. Гриців

О. М. Ситнік

Д. А. Гудима

О. С. Ткачук

В. І. Данішевська

В. Ю. Уркевич

Ж. М. Єленіна

О. Г. Яновська

О. Р. Кібенко

Джерело: ЄДРСР 88952183

[ANTIRAID]

Велика палата не перестає дивувати свої креативом у визначенні юрисдикції. Хоча в спорі й не стає вимога про визнання дій протиправними, а тільки про відшкодування витрат на оплату спір все одне адміністративний. Навіщо тоді все оцінювання було, коли суди нижчих інстанцій навіть юрисдикцію визначити не можуть.

Велика палата зазначила, що у цій справі спірні правовідносини виникли у зв`язку із незгодою ОСОБА_1 з рішенням Управління, яким йому відмовлено у призначенні субсидії з 1 жовтня 2018 року для відшкодування витрати на оплату житлово-комунальних послуг.

За таких обставин Велика Палата Верховного Суду вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій про належність цього спору до юрисдикції цивільного суду та погоджується з доводами касаційної скарги про те, що розгляд таких позовних вимог має вирішуватись за правилами адміністративного судочинства.