Постанова ВП-ВС про необхідність дослідження квитанцій про внесення вкладу, за власної ініціативи суду


Чи вважаєте Ви рішення законним і справедливим?  

3 голоса

  1. 1. Чи вважаєте Ви рішення законним?

    • Так
      0
    • Ні
      3
    • Важко відповісти
      0
  2. 2. Чи вважаєте Ви рішення справедливим?

    • Так
      0
    • Ні
      3
    • Важко відповісти
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2020 року

м. Київ

Справа № 804/173/17

Провадження № 11-132апп19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О. Б.,

суддів Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» Коваленка Олександра Володимировича (далі - уповноважена особа Фонду, Фонд, ПАТ «Фідобанк» відповідно), треті особи: Фонд, ПАТ «Фідобанк», про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії

за касаційною скаргою уповноваженої особи Фонду на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2018 року (судді Дадим Ю. М., Лукманова О. М., Уханенко С. А.),

УСТАНОВИЛА:

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просила:

- визнати неправомірною бездіяльність уповноваженої особи Фонду щодо невключення вимоги у розмірі 150 тис. грн до реєстру акцептованих вимог вкладників ПАТ «Фідобанк»;

- зобов`язати відповідача включити вимогу у розмірі 150 тис. грн до реєстру акцептованих вимог вкладників ПАТ «Фідобанк».

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що уповноваженою особою Фондупротиправно не включено вимогу позивача до реєстру акцептованих вимог вкладників ПАТ «Фідобанк», чим порушено її майнові права. Вважає, що бездіяльність відповідача щодо невключення її вимоги у розмірі 150 тис. грн до реєстру акцептованих вимог вкладників ПАТ «Фідобанк» є неправомірною та такою, що порушує її права та законні інтереси як кредитора банку.

У ході розгляду справи суди встановили такі фактичні обставини справи.

27 серпня 2014 року між позивачем - ОСОБА_1 і ПАТ «Фідобанк» укладено договір банківського (поточного) рахунку з використанням електронного платіжного засобу № ДКБО 2274601, відповідно до умов якого ОСОБА_1 відкрито банківський (поточний) рахунок з використанням електронного платіжного засобу № НОМЕР_1 на умовах Правил надання банківських послуг на умовах комплексного банківського обслуговування для клієнтів - фізичних осіб в ПАТ «Фідобанк» з метою зарахування на нього грошових коштів і здійснення розрахунково-касових операцій відповідно до режиму використання поточних рахунків, передбаченого чинним законодавством України.

18 травня 2016 року позивачем здійснено поповнення рахунку № НОМЕР_1 у Центральному відділенні ПАТ «Фідобанк» в м. Дніпропетровську на суму 150 тис. грн, що підтверджується копією квитанції від 18 травня 2016 року № 383663609.

Листом від 20 травня 2016 року (накладна кур`єрської служби від 20 травня 2016 року № 21-3232-9881), який отриманий у Центральному відділенні ПАТ «Фідобанк» в м. Дніпропетровську від 20 травня 2016 року за № 1319-ВРД ОСОБА_1 звернулася до банку з проханням надати виписку по її рахунку.

27 травня 2016 року ОСОБА_1 отримано виписку по рахунку № НОМЕР_1 за період з 1 травня по 26 травня 2016 року, згідно з якою ПАТ «Фідобанк» не виконало розпорядження клієнта щодо зарахування грошових коштів у сумі 150 тис. грн, що були внесені до каси банку 18 травня 2016 року та не зарахувало ці грошові кошти на поточний рахунок позивача.

20 травня 2016 року виконавчою дирекцією Фонду, на підставі рішення Національного банку України від 20 травня 2016 року № 8 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» до категорії неплатоспроможних», прийнято рішення № 783 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Фідобанк» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку», відповідно до якого розпочато процедуру виведення ПАТ «Фідобанк» з ринку шляхом запровадженням в ньому тимчасової адміністрації строком на один місяць з 20 травня 2016 року до 19 червня 2016 року включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано повноваження тимчасового адміністратора.

Рішенням від 9 червня 2016 року № 959 повноваження уповноваженої особи на тимчасову адміністрацію ПАТ «Фідобанк» подовжено з 20 червня 2016 року до 19 липня 2016 року включно.

Відповідно до рішення Правління Національного банку України від 18 липня 2016 року № 142-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 19 липня 2016 року № 1265 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Фідобанк» та делегування повноважень ліквідатора банку», відповідно до якого розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Фідобанк» з 20 липня 2016 року до 19 липня 2018 року включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ «Фідобанк» Коваленку О. В. з 20 липня 2016 року до 19 липня 2018 року включно.

10 серпня 2016 року ОСОБА_1 на ім`я уповноваженої особи Фонду направлено заяву про задоволення вимог кредитора та виплату їй гарантованої суми відшкодування за договором банківського (поточного) рахунку з використанням електронного платіжного засобу № ДКБО 2274601, укладеним з ПАТ «Фідобанк».

18 листопада 2016 року ОСОБА_1 звернулась до уповноваженої особи Фонду із заявою про надання довідки про включення вимог позивача до реєстру акцептованих вимог із зазначенням суми та черги виплат.

Проте уповноважена особа Фонду відповідну довідку ОСОБА_1 не надала, вимоги до реєстру акцептованих вимог кредиторів не включила.

ОСОБА_1 , вважаючи дії уповноваженої особи Фонду протиправними, звернулася з адміністративним позовом до суду.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 7 червня 2017 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив із того, що на підтвердження поповнення свого рахунку № НОМЕР_1 у Центральному відділенні ПАТ «Фідобанк» у м. Дніпропетровськ у розмірі 150 тис. грн позивачем надано копію квитанції від 18 травня 2016 року № 383663609, яка не може бути прийнята як належний та допустимий доказ внесення вказаної суми, оскільки згідно з випискою по особовому рахунку № НОМЕР_1 у ПАТ «Фідобанк» за період з 1 травня по 26 травня 2016 року, грошові кошти у сумі 150 тис. грн за вказаний період та станом на момент розгляду справи не надходили, у зв`язку з чим не були зараховані на зазначений поточний рахунок позивача, доказів протилежного позивачем не надано.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 21 березня 2018 року постанову суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення - про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги позивачки, дійшов висновку про бездіяльність відповідача, яка полягає у невключенні вимоги ОСОБА_1 у розмірі 150 тис. грн до реєстру акцептованих вимог вкладників ПАТ «Фідобанк», оскільки в судовому засіданні було встановлено, що позивач поповнювала рахунок, що підтверджується квитанцією, а чому гроші не надійшли на рахунок, відповідач пояснень не надав.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, уповноважена особа Фонду звернулася до суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм процесуального та матеріального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі постанову суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову.

Також у касаційній скарзіуповноважена особа Фонду просить скасувати судове рішення, зокрема, у тому числі й у зв`язку із порушенням правил предметної юрисдикції, вважаючи, що з урахуванням положень статті 12 Господарського процесуального кодексу України на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.

5 травня 2018 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження у цій справі, а ухвалою від 13 лютого 2019 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного кодексу України (далі - КАС).

Відповідно до цієї норми справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 лютого 2019 року справу передано судді Великої Палати Верховного Суду Саприкіній І. В.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 25 березня 2019 року прийняла цю справу до розгляду та призначила її розгляд в порядку письмового провадження.

30 травня 2019 року згідно з розпорядженням керівника апарату Верховного Суду № 9/0/30-19, виданого на підставі рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 12 «Про дострокове вибуття судді Саприкіної І. В. зі складу Великої Палати Верховного Суду», відповідно до підпункту 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, та пункту 3.2 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду та визначення складу суду у Верховному Суді, затверджених постановою Пленуму Верховного Суду від 14 грудня 2017 року № 8, призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 травня 2019 року справу передано судді Великої Палати Верховного Суду Прокопенку О. Б.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи щодо оскарження судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС у чинній редакції суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

При розмежуванні юрисдикційних форм захисту порушеного права основним критерієм є характер (юридичний зміст) спірних відносин.

Позивачка вказує на протиправне невключення її до реєстру акцептованих вимог вкладників, при цьому слід зазначити, що грошові кошти ОСОБА_1 (150 тис. грн) внесені на поточний банківський рахунок, можуть бути відшкодовані за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру такого відшкодування.

У контексті обставин цієї справи зміст (суть) спірних правовідносин обмежується встановленням реальної правової природи відносин, які виникли між ОСОБА_1 , Фондом та уповноваженою особою Фонду і визначення яких залежить від з`ясування прав позивачки, статусу Фонду, мети його створення, завдань, поставлених перед ним, повноважень та обов`язків Фонду і його уповноважених осіб, функцій, які на нього покладаються.

Акти, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, установлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої та другої статті 55 Конституції України. Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Статтею 6 КАС у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду,установлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно із частиною другою статті 2 КАС (тут і далі - в редакції, чинній на момент звернення позивачки з цим позовом, якщо не зазначено інше) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

За визначенням пункту 7 частини першої статті 3 КАС суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини другої статті 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС (у чинній редакції), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Цей Закон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин.

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 зазначеного Закону (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

За змістом статті 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Згідно з частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Для цього Фонд наділено відповідними функціями, визначеними частиною другою статті 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», серед яких, зокрема, ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами в разі прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників.

На підставі частин першої та другої статті 6 зазначеного Закону в межах своїх функцій та повноважень Фонд здійснює нормативне регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов`язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.

Відповідно до частин першої та другої статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 тис. грн. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами. Під час тимчасової адміністрації вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами за договорами, строк дії яких закінчився станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, та за договорами банківського рахунку з урахуванням вимог, визначених частиною четвертою цієї статті.

У разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другоюстатті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, на день початку процедури ліквідації банку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку(частина шоста статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Нормами статті 27 цього Закону встановлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, зокрема: уповноважена особа Фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку; уповноважена особа Фонду протягом 15 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку формує, зокрема, перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню; виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду; Фонд не пізніше ніж через 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку розміщує оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам на офіційному вебсайті Фонду; Фонд також оприлюднює оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам у газеті «Урядовий кур`єр» або «Голос України».

Відповідно до частини першої статті 28 цього Закону Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів у національній валюті України в порядку та у черговості, встановлених Фондом, не пізніше 20 робочих днів (для банків, база даних про вкладників яких містить інформацію про більше ніж 500 000 рахунків, - не пізніше 30 робочих днів) з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку.

Щодо посилань скаржника на те, що цей спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, слід зазначити таке.

Фонд є державною спеціалізованою установою, що виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважена особа Фонду в цьому випадку виконує від імені Фонду делеговані ним повноваження щодо гарантування вкладів фізичних осіб, а тому спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів.

Учасниками цих правовідносин є виключно вкладник та Фонд, і саме в цих учасників виникають відповідні права та обов`язки.

Спір стосовно права на відшкодування вкладів фізичних осіб за рахунок коштів Фонду в межах гарантованого державою відшкодування за вкладами є публічно-правовим, має особливий характер і стосується виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами.

Перевірка законності дій (бездіяльності) та рішень посадової особи Фонду щодо виконання покладених на неї владних управлінських функцій у сфері реалізації публічних інтересів держави є предметом перевірки судом саме в межах адміністративного процесу, відтак - підстав для розгляду цієї справи в порядку цивільного чи господарського судочинства немає.

Зокрема, правова позиція щодо підсудності цих спорів адміністративним судам була неодноразово висловлена, зокрема, у постановах від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16, від 23 травня 2018 року у справі № 820/3770/16, від 20 червня 2018 року у справі № 820/3664/16, від 28 листопада 2018 року у справі № 592/13020/17, від 27 березня 2019 року у справі № 826/6930/15, від 3 липня 2019 року у справі № 813/576/15 та інших.

Разом з тим предметом спору у цій справі є право фізичної особи на відшкодування вкладу за рахунок коштів Фонду в межах гарантованого державою відшкодування за вкладами, відтак зазначені посилання скаржника є безпідставні, оскільки вони не впливають на визначення предметної юрисдикції цього спору.

Окрім того, Велика Палата вважає за необхідне переглянути оскаржуване судове рішення апеляційного суду в межах доводів касаційної скарги на підставі встановлених фактичних обставин справи.

Як уже було зазначено, статті 26 та 27 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачають набуття вкладником права на одержання гарантованої суми відшкодування за вкладом, а також порядок визначення уповноваженою особою Фонду вкладників, які мають право на таке відшкодування за рахунок Фонду.

Крім того, відповідно до пункту 5 розділу ІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 9 серпня 2012 року № 14 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Положення,) уповноважена особа Фонду протягом 15 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку формує та надає до Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку переліки, зокрема, Перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню, згідно з додатком 2 до цього Положення; перелік рахунків вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4-6 частини четвертої статті 26Закону, згідно з додатком 3до цього Положення. Протягом дії тимчасової адміністрації та ліквідації банку уповноважена особа Фонду може надавати зміни та доповнення до переліків.

Пунктами 2-4 розділу ІІІ Положення визначено, що Фонд складає на підставі Переліку реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат за формою, наведеною у додатку 5 до цього Положення (далі - Загальний реєстр), що затверджується виконавчою дирекцією Фонду. Фонд складає зміни та доповнення до Загального реєстру, що затверджуються виконавчою дирекцією Фонду на підставі змін та доповнень до Переліку, прийнятих Фондом. На підставі рішення виконавчої дирекції Фонду Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів у національній валюті України не пізніше 20 робочих днів (для банків, база даних про вкладників яких містить інформацію про більше ніж 500 000 рахунків, - не пізніше 30 робочих днів) з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку.

Таким чином, уповноважена особа Фонду наділена повноваженнями на формування переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, а також і на внесення додаткової інформації щодо вкладників до такого переліку.

Відповідно до пунктів 3 та 4 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» вклад - це кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти; вкладником є фізична особа (у тому числі фізична особа - підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.

Як установлено судами, позивачка внаслідок укладення договору про відкриття банківського рахунку набула статусу вкладниці банку в розумінні зазначених вище норм.

На дату введення тимчасової адміністрації на рахунку позивачки мали обліковуватись кошти в сумі 150 тис. грн, що підтверджується квитанцією, при цьому договір банківського рахунку було відкрито до введення тимчасової адміністрації. Проте факт зарахування коштів на рахунок позивачки відповідачем заперечується.

Згідно зі статтею 71 КАС (статтею 77 КАС у чинній редакції) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд апеляційної інстанції, задовольняючи позов, виходив із того, що досліджений оригінал квитанції поповнення ОСОБА_1 карткового банківського рахунку є доказом проведення банківської операції, а відповідачем не надано пояснень, з яких причин гроші не надійшли на поточний рахунок позивачки.

Відповідно до абзаців чотирнадцятого, п`ятнадцятого пункту 4 розділу І Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України № 174 від 1 червня 2011 року (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Інструкція) касове обслуговування - надання послуг з приймання, видачі та обміну готівки; касовий документ - документ, який оформляється для здійснення касової операції.

Пунктом 5 розділу І Інструкції встановлено, що банк (філія) зобов`язаний здійснювати касове обслуговування клієнтів на підставі договірних відносин через касу банку.

Відповідно до пункту 8 розділу І Інструкції банк під час здійснення касових операцій має, серед іншого, забезпечувати: своєчасне повне оприбутковування готівки національної та іноземної валюти, що надійшла до каси банку, та її зарахування на зазначені клієнтами рахунки згідно з вимогами нормативно-правових актів; документальне оформлення руху готівки національної та іноземної валюти в касі банку; своєчасне відображення касових операцій у бухгалтерському обліку.

За абзацом першим пункту 1.1 глави 1 розділу IV Інструкції до касових документів, які оформляються згідно з касовими операціями, визначеними цією Інструкцією, належать: заява на переказ готівки (додаток 8), прибутково-видатковий касовий ордер (додаток 9), заява на видачу готівки (додаток 10), прибутковий касовий ордер (додаток 11), видатковий касовий ордер (додаток 12), грошовий чек (додаток 13), квитанція про прийняття на інкасо банкнот іноземних держав (додаток 22), квитанція про приймання до сплати на інкасо чеків в іноземній валюті, рахунки на сплату платежів, а також сліп, квитанція, чек банкомата, що формуються платіжними пристроями, та документи для відправлення переказу готівки та отримання його в готівковій формі, установлені відповідною платіжною системою.

Згідно з пунктом 2.1 глави 2 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні банк (філія, відділення) приймає від клієнта готівку для здійснення її переказу через операційну касу і платіжні пристрої.

У відповідності до пункту 2.9. глави 2 розділу IV Інструкції банк (філія, відділення) зобов`язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп "вечірня" чи "післяопераційний час"), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ.

Зі змісту наведених правових норм убачається, що клієнту після завершення приймання готівки видається квитанція, яка, крім іншого, має містити підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ.

Таким чином, квитанція, яка видається банком за наслідками її прийняття, є підтвердженням факту проведення відповідної операції. Лише у разі встановлення її недостовірності на підставі належних та допустимих доказів суд вправі прийняти її як доказ, який підтверджує чи спростовує факт прийняття готівки банком та її розмір.

Уповноважена особа Фонду посилалася на те, що нею подавалася заява про вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до частини четвертої статті 9 КАС суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Згідно з положеннями статті 72 КАС доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Відповідно до частини другої статті 73 КАС предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 102 КАС суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:

1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;

2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій не скористались усіма наданими процесуальними засобами для офіційного з`ясування всіх обставин справи з метою винесення законного та обґрунтованого рішення.

За змістом частин першої та другої статті 341 КАС суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини другої статті 353 КАС підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.

Частиною четвертою статті 353 КАС визначено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, оскільки судами не з`ясовано обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід надати правову оцінку заявленим позовним вимогам та запереченням уповноваженої особи Фонду, дослідити порядок проведення спірної банківської операції, з`ясувати достовірність квитанції від 18 травня 2016 року та результати кримінального провадження (у разі їх наявності), врахувавши їх при винесенні рішення.

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» Коваленка Олександра Володимировича задовольнити частково.

2. Постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2018 року та Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 7 червня 2017 року скасувати, а справу за позовом ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» Коваленка Олександра Володимировича, треті особи: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Публічне акціонерне товариство «Фідобанк», про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач

О. Б. Прокопенко

Судді:

С. В. Бакуліна

Л. М. Лобойко

В. В. Британчук

Н. П. Лященко

Д. А. Гудима

В. В. Пророк

В. І. Данішевська

Л. І. Рогач

О. С. Золотніков

О. М. Ситнік

О. Р. Кібенко

О. С. Ткачук

В. Ю. Уркевич

Джерело: ЄДРСР 91520461

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Дуже дивне рішення Великої палати яке дає змогу банкам та ФГВФО не повертати вкладникам кошти. Суд зазначив, що квитанція, яка видається банком за наслідками її прийняття, є підтвердженням факту проведення відповідної операції. Лише у разі встановлення її недостовірності на підставі належних та допустимих доказів суд вправі прийняти її як доказ, який підтверджує чи спростовує факт прийняття готівки банком та її розмір.

Все що зазначив ФГВФО це те що він подав заяву про злочин, ні експертизи, ні результату розслідування немає, однак суд зобов'язав це з'ясувати і заново розглянути справу. Дивно, що судді Великої палати не знають що банк ліквідований ще у 2016 році.

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

  • ANTIRAID changed the title to Постанова ВП-ВС про необхідність дослідження квитанцій про внесення вкладу, за власної ініціативи суду

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Гость
Ответить в этой теме...

×   Вы вставили отформатированный текст.   Удалить форматирование

  Only 75 emoji are allowed.

×   Ваша ссылка была автоматически заменена на медиа-контент.   Отображать как ссылку

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Зарузка...