Постанова ВП-ВС про цивільну юрисдикцію спору з повернення депозиту з Кредитної спілки при укладені мирової угоди у справі про банкрутство, яке було припинено


Чи вважаєте Ви рішення законним і справедливим?  

2 members have voted

  1. 1. Чи вважаєте Ви рішення законним?

    • Так
      0
    • Ні
      2
    • Важко відповісти
      0
  2. 2. Чи вважаєте Ви рішення справедливим?

    • Так
      0
    • Ні
      2
    • Важко відповісти
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2021 року

м . Київ

Справа № 916/661/20

Провадження № 12-55гс20

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В. С.,

судді-доповідача Власова Ю. Л.,

суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,

за участю:

секретаря судового засідання Бутенка А. О.,

позивача - ОСОБА_1 ,

розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 20 травня 2020 року (головуючий суддя Савицький Я. Ф., судді Головей В. М., Разюк Г. П.) та ухвалу Господарського суду Одеської області від 17 березня 2020 року (суддя Бездоля Д. О.)

у справі

за позовом ОСОБА_1

до Кредитної спілки «Перше кредитне товариство»

про спонукання до виконання мирової угоди.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Кредитної спілки «Перше кредитне товариство» (далі - КС «Перше кредитне товариство», відповідач), у якому просив суд зобов`язати відповідача виконати умови мирової угоди, затвердженої ухвалою Господарського суду Одеської області від 05 квітня 2016 року у справі № 7/17-2087-2011, про що видати наказ.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ухвалою Господарського суду Одеської області від 31 травня 2011 року порушено провадження у справі № 7/17-2087-2011 про банкрутство КС «Перше кредитне товариство» та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

3. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 05 березня 2013 року у справі № 7/17-2087-2011 затверджений реєстр кредиторів КС «Перше кредитне товариство», відповідно до якого вимоги позивача віднесені до четвертої черги кредиторів.

4. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 05 квітня 2016 року у справі № 7/17-2087-2011 затверджено мирову угоду, припинено дію мораторію на задоволення вимог кредиторів, уведеного ухвалою від 31 травня 2011 року, та припинено провадження у справі про банкрутство КС «Перше кредитне товариство».

5. Відповідно до умов мирової угоди та графіка погашення заборгованості КС «Перше кредитне товариство» зобов`язується погасити кредиторам, зокрема ОСОБА_1 , заборгованість у сумі 3 910,62 грн частинами, а саме: 782,12 грн - строк погашення ІІ квартал 2017 року - І квартал 2018 року; 1 173,19 грн - строк погашення ІІ квартал 2018 року - І квартал 2019 року; 1 758,78 грн - строк погашення ІІ квартал 2019 року - ІV квартал 2019 року; 195,53 грн - строк погашення І квартал 2020 року.

6. Однак відповідач узятих на себе зобов`язань за мировою угодою не виконав, коштів у сумі 3 910,62 грн не сплатив, що стало підставою для звернення до суду з указаним позовом.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

7. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 17 березня 2020 року, залишеною без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20 травня 2020 року, у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до КС «Перше кредитне товариство» відмовлено на підставі пункту 1 частини першої статті 175 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки позов не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

8. Судові рішення мотивовано тим, що ОСОБА_1 звернувся до господарського суду до відповідача з позовом як фізична особа, позивач не є підприємцем, тому з огляду на відсутність у господарських судах відкритого провадження у справі про банкрутство відповідача та невіднесення цього спору статтею 20 ГПК України до юрисдикції господарського суду, позовна заява ОСОБА_1 не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. Позовні вимоги ОСОБА_1 повинні розглядатись у порядку цивільного судочинства.

Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог

9. У червні 2020 року до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій він просить судові рішення у цій справі скасувати повністю, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

10. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 19 червня 2020 року задовольнив клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору за подання касаційної скарги та звільнив його від сплати судового збору, відкрив касаційне провадження та призначив до розгляду касаційну скаргу, надавши учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

11. Ухвалою від 15 липня 2020 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду передав цю справу разом із касаційною скаргою ОСОБА_1 на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на те, що підставою оскарження судових рішень є порушення судами правил предметної та суб`єктної юрисдикції.

12. При цьому колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначає, що ОСОБА_1 уже звертався з аналогічним позовом про спонукання до виконання мирової угоди, затвердженої ухвалою Господарського суду Одеської області від 05 квітня 2016 року у справі № 7/17-2087-2011, у порядку цивільного судочинства до Приморського районного суду м. Одеси.

13. Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 03 квітня 2020 року у справі № 522/5176/20 у відкритті провадження у справі за позовом фізичної особи ОСОБА_1 до КС «Перше кредитне товариство» про спонукання до виконання мирової угоди відмовлено на підставі того, що справа підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

14. За даними Єдиного державного реєстру судових рішень, постановою Одеського апеляційного суду від 09 червня 2020 року ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 03 квітня 2020 року у справі № 522/5176/20 скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

15. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 08 вересня 2020 року справу прийнято та призначено до розгляду.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

16. Касаційну скаргу мотивовано: а) неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема порушенням принципу верховенства права, оскільки посилання на частину першу статті 20 ГПК України як єдине і безальтернативне джерело права не є достатнім; б) порушенням норм процесуального права, зокрема, як стверджує скаржник, всупереч частині четвертій статті 236 ГПК України суди не врахували висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду стосовно розгляду справ за позовами про спонукання до виконання мирової угоди; в) невідповідністю висновку суду про те, що позовна заява про спонукання до виконання мирової угоди не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, підпункту 7.9 пункту 7 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року № 9, згідно з яким такі заяви підлягають розгляду в господарських судах.

17. Також ОСОБА_1 зазначає, що Господарським судом Одеської області за правилами господарського судочинства вже було розглянуто справу № 916/312/19 за позовом іншого кредитора КС «Перше кредитне товариство» - ОСОБА_2 про спонукання КС «Перше кредитне товариство» виконати умови цієї ж мирової угоди, затвердженої ухвалою Господарського суду Одеської області від 05 квітня 2016 року у справі № 7/17-2087-2011, у частині погашення заборгованості в сумі 94 810,30 грн перед ОСОБА_2 . За результатом розгляду справи по суті Господарським судом Одеської області ухвалено рішення від 02 травня 2019 року про часткове задоволення позову.

18. Крім того, скаржник посилається на правові висновки, викладені у постанові Вищого господарського суду України від 30 вересня 2009 року у справі № 2/101/09, у якій суд касаційної інстанції дійшов висновку, що оскільки ухвала суду про затвердження мирової угоди не відповідає вимогам статті 19 Закону України «Про виконавче провадження», то така ухвала не має статусу виконавчого документа, тому позивач обґрунтовано звернувся з позовом про спонукання до виконання мирової угоди.

19. У судовому засіданні позивач підтримав свою касаційну скаргу, просив суд її задовольнити. На питання головуючого у справі щодо правової природи його вимог до КС «Перше кредитне товариство», зазначених у мировій угоді, позивач відповів, що це заборгованість відповідача, яка виникла внаслідок неповернення останнім депозиту, внесеного позивачем у 2008 році.

Позиція відповідача у справі

20. У письмових поясненнях, які надійшли на електронну пошту Верховного Суду 15 січня 2021 року, КС «Перше кредитне товариство» просить суд касаційної інстанції залишити ухвалу Господарського суду Одеської області від 17 березня 2020 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 20 травня 2020 року без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення.

21. Відповідач указує, що позовна заява ОСОБА_1 не є заявою про відкриття провадження про банкрутство в розумінні Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ). При цьому чинне законодавства не передбачає: інших підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство, ніж подання такої заяви; можливості розгляду інших заяв до боржника за відсутності самої справи про банкрутство; іншої процедури розгляду справ щодо процедур банкрутства, ніж та, що передбачена КУзПБ.

22. Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що позовна заява ОСОБА_1 не може бути вирішена в порядку господарського судочинства, оскільки: у провадженні господарських судів не перебуває відкритої справи про банкрутство КС «Перше кредитне товариство»; позивач є фізичною особою, яка не є суб`єктом господарської діяльності; спірні правовідносини не мають ознак корпоративних або інших, що віднесені до юрисдикції господарських судів.

23. Доводам позивача стосовно виконання державними виконавцем ухвали Господарського суду Одеської області від 05 квітня 2016 року у справі № 7/17-2087-2011 про затвердження мирової угоди у справі про банкрутство КС «Перше кредитне товариство» уже було надано оцінку судом під час розгляду скарги позивача на відповідні дії державного виконавця в межах справи № 7/17-2087-2011. Зокрема, постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 30 липня 2019 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 15 січня 2020 року, у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії державної виконавця відмовлено.

24. Посилання позивача на аналогічну (на його думку) справу № 916/312/19 за позовом іншого кредитора КС «Перше кредитне товариство» про спонукання відповідача виконати умови тієї самої мирової угоди є безпідставними, оскільки вказана справа була розглянута Господарським судом Одеської області до набрання чинності КУзПБ. З цих самих підстав є необґрунтованими посилання позивача на постанову пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року № 9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України».

25. ОСОБА_1 у касаційній скарзі замовчує існування справи № 522/5176/20 за його позовом до КС «Перше кредитне товариство» про спонукання до виконання умов тієї ж самої мирової угоди. На сьогодні розгляд Приморським районним судом м. Одеси цієї цивільної справи триває. Відповідач вважає, що саме районний суд є судом, встановленим законом, до юрисдикції якого віднесено розгляд цієї справи. Посилання позивача на механізм виконання мирової угоди та норми Закону України «Про виконавче провадження» не змінюють підвідомчості спору, оскільки процесуальне законодавство дозволяє розглядати подібні справи залежно від конкретних обставин у межах як господарського, так і цивільного судочинства.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо юрисдикції суду

26. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, ОСОБА_1 зазначив, що ухвала Господарського суду Одеської області від 05 квітня 2016 року у справі № 7/17-2087-2011 про затвердження мирової угоди не відповідає вимогам, встановленим статтею 4 Закону України «Про виконавче провадження», тому він має право захистити свої права шляхом подання позову про спонукання до виконання мирової угоди саме до господарського суду, у випадку задоволення якого господарський суд видає наказ.

27. Натомість ухвалою Господарського суду Одеської області від 17 березня 2020 року, залишеною без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20 травня 2020 року, на підставі пункту 1 частини першої статті 175 ГПК України відмовлено ОСОБА_1 у відкритті провадження у справі за його позовом до КС «Перше кредитне товариство» про спонукання до виконання мирової угоди, затвердженої ухвалою Господарського суду Одеської області від 05 квітня 2016 року у справі № 7/17-2087-2011 про банкрутство КС «Перше кредитне товариство».

28. Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції керувався положеннями пунктів 1, 8 частини першої статті 20, пунктом 1 частини першої статті 175 ГПК України та частиною другою статті 7 КУзПБ та дійшов висновку, що за правилами господарського судочинства відсутність відкритого провадження у справі про банкрутство, в межах якої була затверджена мирова угода, на момент пред`явлення позову про спонукання до виконання цієї мирової угоди є підставою для відмови у відкритті провадження за таким позовом. Суд указав, що позовна заява позивача підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

29. Визначаючи юрисдикцію суду щодо вирішення цього спору, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

30. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

31. У статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

32. Звідси загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин у всіх випадках, за винятком, якщо розгляд таких справ визначений за правилами іншого судочинства.

33. Згідно з частинами першою, другою статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

34. Відповідно до пунктів 1, 8 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: 1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України; справи за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство.

35. Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

36. Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

37. Одним зі способів вирішення господарського спору є мирова угода сторін, яка може стосуватися лише прав та обов`язків сторін щодо предмета позову. Право сторін на укладання мирової угоди встановлено ГПК України.

38. За змістом частин першої - четвертої статті 78 ГПК України (у редакції, яка діяла на момент постановлення ухвали Господарського суду Одеської області від 05 квітня 2016 року в справі № 7/17-2087-2011), умови мирової угоди сторін викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи. Ці заяви підписуються відповідно позивачем, відповідачем чи обома сторонами. До затвердження мирової угоди сторін господарський суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи є повноваження на вчинення цих дій у представників сторін. Мирова угода може стосуватися лише прав і обов`язків сторін щодо предмета позову. Про затвердження мирової угоди сторін господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі.

39. За приписами частин першої - четвертої статті 192 ГПК України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов`язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, якщо мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб. Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу. До ухвалення судового рішення у зв`язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз`яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежені представники сторін вчинити відповідні дії. Укладена сторонами мирова угода затверджується ухвалою суду, в резолютивній частині якої зазначаються умови угоди. Затверджуючи мирову угоду, суд цією самою ухвалою одночасно закриває провадження у справі.

40. Відповідно до статті 193 ГПК України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) виконання мирової угоди здійснюється особами, які її уклали, в порядку і строки, передбачені цією угодою. Ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України «Про виконавче провадження». У разі невиконання затвердженої судом мирової угоди ухвала суду про затвердження мирової угоди може бути подана для її примусового виконання в порядку, передбаченому законодавством для виконання судових рішень.

41. З аналізу наведених приписів ГПК України вбачається, що мирова угода у позовному провадженні - це письмова домовленість між сторонами спору про його вирішення, яка укладається в добровільному порядку з метою припинити спір, на погоджених сторонами умовах. Тобто, відмовившись від судового захисту, сторони ліквідують наявний правовий конфлікт самостійним (без державного примусу) врегулюванням розбіжностей на погоджених умовах. Спір може бути врегульовано укладенням мирової угоди на будь-якій стадії господарського процесу, у тому числі на стадії виконання судового рішення.

42. На відміну від звичайного договору, мирова угода у позовному провадженні укладається в процесі розгляду справи у господарському суді у формі та на умовах, передбачених процесуальним законодавством; підлягає затвердженню господарським судом; припиняє процесуально-правові відносини сторін; якщо мирова угода не виконується добровільно, вона виконується в порядку, встановленому для виконання судового рішення.

43. Натомість у справах про банкрутство, провадження в яких здійснювалося до набрання чинності КУзПБ, інститут мирової угоди відрізнявся від мирової угоди у позовному провадженні та був передбачений як різновид судової процедури щодо боржника у справі про його банкрутство.

44. З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Господарського суду Одеської області від 31 травня 2011 року порушено провадження у справі № 7/17-2087-2011 про банкрутство КС «Перше кредитне товариство» за заявою ОСОБА_3 , введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

45. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 05 квітня 2016 року у справі № 7/17-2087-2011 затверджено мирову угоду між комітетом кредиторів КС «Перше кредитне товариство» та боржником, провадження у цій справі про банкрутство КС «Перше кредитне товариство» було припинено. Ця ухвала винесена в межах справи про банкрутство згідно з приписами чинного на той момент Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII«Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції, чинній до 19 січня 2013 року; далі - Закон № 2343-XII).

46. За приписами статті 35 Закону № 2343-XII під мировою угодою у справі про банкрутство розуміється домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін.

47. З наведеної норми вбачається, що мирова угода у процедурі банкрутства є правочином, який змінює строки виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами, які виникли з раніше укладених ними правочинів або інших підстав. Унаслідок укладення мирової угоди у процедурі банкрутства виникнення нових або додаткових зобов`язань не відбувається, проте змінюється строк виконання зобов`язань за раніше укладеними правочинами між боржником та його кредиторами або їх розмір.

48. 19 січня 2013 року набрав чинності Закон України від 22 грудня 2011 року № 4212-VI «Про внесення змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон № 4212-VI), яким Закон № 2343-XII викладено в новій редакції.

49. У пункті 1-1 розділу X «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2343-XII (у редакції Закону № 4212-VI) визначено, що положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких відкрито після набрання чинності цим Законом. Звідси оскільки провадження у справі про банкрутство КС «Перше кредитне товариство» було відкрито 31 травня 2011 року, застосуванню до правовідносин за участю цього боржника підлягають положення Закону № 2343-XII.

50. Оскільки в силу норм Закону № 2343-XII мирова угода у справі про банкрутство є самостійною судовою процедурою щодо боржника у справі про його банкрутство, то умови, порядок укладання та виконання такої мирової угоди, а також наслідки її невиконання були врегульовані нормами Закону № 2343-XII, які є спеціальними.

51. Відповідно до частин першої - третьої статті 37 Закону № 2343-XIIмирова угода укладається у письмовій формі та підлягає затвердженню господарським судом, про що зазначається в ухвалі господарського суду про припинення провадження у справі про банкрутство. Мирова угода набирає чинності з дня її затвердження господарським судом і є обов`язковою для боржника (банкрута), кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою, кредиторів другої та наступних черг. Одностороння відмова від мирової угоди не допускається.

52. Наслідки невиконання боржником мирової угоди визначені статтею 39 Закону № 2343-XII. Так, частинами першою, другою статті 39 цього Закону встановлено, що за заявою будь-кого із конкурсних кредиторів мирова угода може бути визнана господарським судом недійсною, якщо існують підстави для визнання угоди недійсною, передбачені цивільним законодавством України. Визнання мирової угоди недійсною є підставою для поновлення провадження у справі про банкрутство, про що господарським судом виноситься ухвала, яка може бути оскаржена у встановленому порядку.

53. Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 39 Закону № 2343-XII мирова угода може бути розірвана за рішенням господарського суду у разі невиконання боржником умов мирової угоди щодо не менш як третини вимог кредиторів. Розірвання мирової угоди господарським судом щодо окремого кредитора не тягне її розірвання щодо інших кредиторів.

54. Крім того, згідно із частиною восьмою статті 39 Закону № 2343-XII у разі невиконання мирової угоди кредитори можуть пред`явити свої вимоги до боржника в обсязі, передбаченому цією мировою угодою.

55. Відтак спеціальними нормами Закону № 2343-XII, які регламентують взаємини кредиторів та боржника у справі про банкрутство останнього, було передбачено право кредитора захистити свої права у випадку невиконання боржником мирової угоди як шляхом її розірвання за рішенням суду, так і шляхом пред`явлення своїх вимог до боржника.

56. З наведених норм права вбачається, що, на відміну від ухвали суду про затвердження мирової угоди у позовному провадженні, ухвала про затвердження мирової угоди у процедурі банкрутства не є виконавчим документом та не підлягає примусовому виконанню виконавчою службою. Невиконання боржником своїх договірних зобов`язань у строки, зазначені у мировій угоді, затвердженій у процедурі банкрутства, може мати наслідком звернення кредитора до суду з вимогами до боржника про стягнення заборгованості в розмірі, передбаченому мировою угодою, в позовному або наказному провадженні, встановленому процесуальним законодавством.

57. Натомість Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне звернути увагу на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові безпідставно посилався на положення Закону № 4212-VI, тоді як до правовідносин, що виникли в межах справи № 7/17-2087-2011 про банкрутство КС «Перше кредитне товариство», застосуванню підлягали норми Закону № 2343-XII.

58. Однак ще до моменту звернення ОСОБА_1 до господарського суду з позовною заявою про спонукання до виконання мирової угоди, а саме 21 жовтня 2019 року, набрав чинності КУзПБ від 18 жовтня 2018 року № 2597-VIII, пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень якого визнано таким, що втратив чинність, Закон № 2343-XII з наступними змінами.

59. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 09 липня 2020 року у справі № 910/26972/14 зазначив, що розділом ІІІ «Санація боржника» КУзПБ передбачено реабілітаційну процедуру щодо боржника із затвердженням плану санації, виконання якої може дозволити боржнику відновити свою платоспроможність. Відповідно до частини другої статті 51 КУзПБ передбачено ряд заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, перелік яких не є обмеженим. Зазначене дозволяє дійти висновку, що укладення мирової угоди між боржником та окремим кредитором на етапі санації є можливим. Однак укладення правочинів про прощення, розстрочення, відстрочення боргу має вирішуватися відповідно до глави 50 ЦК України «Припинення зобов`язання» (статей 604-609 ЦК України) та з урахуванням особливостей провадження у справі про банкрутство, які виключають укладення окремих видів правочинів на певних етапах процедури банкрутства (зокрема, внаслідок дії мораторію згідно зі статтею 41 КУзПБ), з метою уникнення задоволення вимог кредиторів в індивідуальному порядку та забезпечення усіх кредиторів рівними правовими можливостями при задоволенні їх вимог, реалізації їх прав та законних інтересів; забезпечення конституційного принципу рівності усіх перед законом, у тому числі на умовах, коли майна боржника недостатньо для повного задоволення усіх вимог кредиторів.

60. Також Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 10 вересня 2020 року у справі № Б13/115-12 вказав, що із сукупного аналізу положень КУзПБ та пояснювальної записки до проекту цього акта вбачається, що законодавець у цьому Кодексі прагнув об`єднати мирову угоду та санацію в єдину процедуру виходячи з подібності правових механізмів відновлення платоспроможності боржника, отже, включив правові інструменти, притаманні мировій угоді за Законом № 2343-XII (відстрочка, розстрочка та прощення (списання) кредиторами боргів боржника), до положень КУзПБ, що регламентують процедуру санації.

61. На відміну від Закону № 2343-XII, що передбачав можливість укладення мирової угоди у справі про банкрутство, у КУзПБ такої судової процедури банкрутства, як мирова угода, та порядку її укладення не встановлено. Як наслідок, у випадку невиконання мирової угоди, укладеної у справі про банкрутство, КУзПБ не передбачено і процедури звернення до господарського суду із заявою про визнання недійсною такої мирової угоди або її розірвання.

62. Як установили суди першої та апеляційної інстанцій, ухвалою Господарського суду Одеської області від 05 квітня 2016 року у справі № 7/17-2087-2011 провадження у справі про банкрутство відповідача у цій справі - КС «Перше кредитне товариство» припинено, а в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутні дані про наявність будь-якого провадження у справі про банкрутство КС «Перше кредитне товариство».

63. Відтак Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позовна заява ОСОБА_1 про спонукання до виконання мирової угоди не може бути розглянута в межах будь-якої справи про банкрутство КС «Перше кредитне товариство» з огляду на відсутність останньої.

64. Відповідно до статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

65. Спір між фізичною особою ОСОБА_1 та КС «Перше кредитне товариство» виник у цивільних правовідносинах внаслідок невиконання останнім цивільного зобов`язання зі сплати заборгованості (повернення депозиту) у строки, розстрочені в мировій угоді, затвердженій ухвалою Господарського суду Одеської області від 05 квітня 2016 року у справі № 7/17-2087-2011.

66. Такий спір має бути вирішений судом у порядку цивільного судочинства за вимогою фізичної особи про стягнення з боржника заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання останнім зобов`язання з повернення коштів за депозитним договором у строки, передбачені мировою угодою, а не про спонукання до виконання мирової угоди. Цей спір виник не в господарських відносинах, позивач не є підприємцем, отже, за предметною та суб'єктною юрисдикцією цей спір не підлягає вирішенню в господарських судах.

67. Таким чином, перевіривши в межах доводів касаційної скарги ОСОБА_1 застосування судами першої й апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуальногоправа, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необґрунтованість скарги та про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

68. Посилання скаржника на правові висновки, викладені у постанові Вищого господарського суду України від 30 вересня 2009 року у справі № 2/101/09, Велика Палата Верховного Суду до уваги не бере. Так, у справі № 2/101/09 Приватне мале підприємство «Юнтек» звернулося до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства «Літа-М» про спонукання до виконання мирової угоди. Натомість у справі № 916/661/20 до господарського суду з позовом про спонукання до виконання мирової угоди звернувся ОСОБА_1 як фізична особа. Отже, за суб`єктним складом правовідносини у названих справах не є подібними.

69. Велика Палата Верховного Суду також відхиляє аргументи позивача з посиланням на підпункт 7.9 пункту 7 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року № 9, оскільки правове регулювання укладення та виконання мирової угоди в позовному провадженні (про яку зазначається у підпункті 7.9 постанови) відрізняється від укладення та виконання мирової угоди в процедурі банкрутства.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

70. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

71. Згідно з положеннями статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

72. Зважаючи на викладене, касаційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 20 травня 2020 року та ухвалу Господарського суду Одеської області від 17 березня 2020 року у справі № 916/661/20 - без змін.

Щодо судових витрат

73. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про залишення касаційної скарги ОСОБА_1 без задоволення судові витрати щодо перегляду справи в суді касаційної інстанції покладаються на скаржника.

74. Натомість, як уже зазначалося, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 19 червня 2020 року задовольнив клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору за подання касаційної скарги та звільнив останнього від сплати судового збору.

Керуючись статтями 300-302, 308, 309, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 20 травня 2020 року та ухвалу Господарського суду Одеської області від 17 березня 2020 року у справі № 916/661/20 - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя

В. С. Князєв

Суддя-доповідач

Ю. Л. Власов

Судді:

Т. О. Анцупова

Л. М. Лобойко

В. В. Британчук

К. М. Пільков

І. В. Григор`єва

О. Б. Прокопенко

М. І. Гриців

В. В. Пророк

Д. А. Гудима

Л. І. Рогач

В. І. Данішевська

О. М. Ситнік

Ж. М. Єленіна

В. М. Сімоненко

Л. Й. Катеринчук

І. В. Ткач

Г. Р. Крет

С. П. Штелик

Джерело: ЄДРСР 94803670

Link to comment
Share on other sites

Господарська юрисдикція Великої палати продовжує продукувати дуже сумнівні за якістю та логічною послідовністю постанови. До речі, суд навіть не може у висновку сформувати саму правову позицію.

В черговий раз тішать окремі думки, хоча й вони протирічать як рішенню, так і одна одній. Крім того, вони, мабуть, забули про свої раніше зроблені геніальні висновки, що спір члена кредитної спілки з повернення депозиту є корпоративним та розглядається у господарському суді.

Тобто зараз, завдяки господарській юрисдикції виникла чергова невизначеність з юрисдикцією в залежності від температури, фази луни, чи направлення вітру.

Суд прийшов до висновку, що спеціальними нормами Закону № 2343-XII, які регламентують взаємини кредиторів та боржника у справі про банкрутство останнього, було передбачено право кредитора захистити свої права у випадку невиконання боржником мирової угоди як шляхом її розірвання за рішенням суду, так і шляхом пред`явлення своїх вимог до боржника.

З наведених норм права вбачається, що, на відміну від ухвали суду про затвердження мирової угоди у позовному провадженні, ухвала про затвердження мирової угоди у процедурі банкрутства не є виконавчим документом та не підлягає примусовому виконанню виконавчою службою. Невиконання боржником своїх договірних зобов`язань у строки, зазначені у мировій угоді, затвердженій у процедурі банкрутства, може мати наслідком звернення кредитора до суду з вимогами до боржника про стягнення заборгованості в розмірі, передбаченому мировою угодою, в позовному або наказному провадженні, встановленому процесуальним законодавством.

На відміну від Закону № 2343-XII, що передбачав можливість укладення мирової угоди у справі про банкрутство, у КУзПБ такої судової процедури банкрутства, як мирова угода, та порядку її укладення не встановлено. Як наслідок, у випадку невиконання мирової угоди, укладеної у справі про банкрутство, КУзПБ не передбачено і процедури звернення до господарського суду із заявою про визнання недійсною такої мирової угоди або її розірвання.

Спір між фізичною особою ОСОБА_1 та КС «Перше кредитне товариство» виник у цивільних правовідносинах внаслідок невиконання останнім цивільного зобов`язання зі сплати заборгованості (повернення депозиту) у строки, розстрочені в мировій угоді, затвердженій ухвалою Господарського суду Одеської області від 05 квітня 2016 року у справі № 7/17-2087-2011.

Такий спір має бути вирішений судом у порядку цивільного судочинства за вимогою фізичної особи про стягнення з боржника заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання останнім зобов`язання з повернення коштів за депозитним договором у строки, передбачені мировою угодою, а не про спонукання до виконання мирової угоди. Цей спір виник не в господарських відносинах, позивач не є підприємцем, отже, за предметною та суб'єктною юрисдикцією цей спір не підлягає вирішенню в господарських судах.

Link to comment
Share on other sites

ОКРЕМА ДУМКА

суддів Великої Палати Верховного Суду Ситнік О. М., Гриціва М. І., Прокопенка О. Б. на постанову Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/661/20 (провадження № 12-55гс20)

у господарській справі за позовом ОСОБА_1 до Кредитної спілки «Перше кредитне товариство» (далі - КС «Перше кредитне товариство») про спонукання до виконання мирової угоди

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Одеської області від 17 березня 2020 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 20 травня 2020 року

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з указаним позовом, у якому просив суд зобов`язати відповідача виконати умови мирової угоди, затвердженої ухвалою Господарського суду Одеської області від 05 квітня 2016 року у справі № 7/17-2087-2011, про що видати наказ.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 31 травня 2011 року ухвалою Господарського суду Одеської області порушено провадження у справі № 7/17-2087-2011 про банкрутство КС «Перше кредитне товариство» та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

05 березня 2013 року ухвалою Господарського суду Одеської області (справа № 7/17-2087-2011) затверджений реєстр кредиторів КС «Перше кредитне товариство», відповідно до якого вимоги позивача віднесені до четвертої черги кредиторів.

05 квітня 2016 року ухвалою Господарського суду Одеської області (справа № 7/17-2087-2011) затверджено мирову угоду, припинено дію мораторію на задоволення вимог кредиторів, введеного ухвалою від 31 травня 2011 року, та припинено провадження у справі про банкрутство КС «Перше кредитне товариство».

Відповідно до умов мирової угоди та графіка погашення заборгованості КС «Перше кредитне товариство» зобов`язується погасити кредиторам, зокрема ОСОБА_1 , заборгованість у сумі 3 тис. 910 грн 62 коп. частинами, а саме: 782 грн 12 коп. - строк погашення - ІІ квартал 2017 року - І квартал 2018 року; 1 тис. 173 грн 19 коп. - строк погашення - ІІ квартал 2018 року - І квартал 2019 року; 1 тис. 758 грн 78 коп. - строк погашення - ІІ квартал 2019 року - ІV квартал 2019 року; 195 грн 53 коп. - строк погашення - І квартал 2020 року.

Однак відповідач узятих на себе зобов`язань за мировою угодою не виконав, коштів у сумі 3 тис. 910 грн 62 коп. не сплатив, що стало підставою для звернення до суду з указаним позовом.

17 березня 2020 року ухвалою Господарського суду Одеської області, залишеною без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20 травня 2020 року, у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до КС «Перше кредитне товариство» відмовлено на підставі пункту 1 частини першої статті 175 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки позов не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Судові рішення мотивовано тим, що ОСОБА_1 звернувся до господарського суду з позовом як фізична особа, позивач не є підприємцем, тому з огляду на відсутність у господарських судах відкритого провадження у справі про банкрутство відповідача та невіднесення цього спору статтею 20 ГПК України до юрисдикції господарського суду позовна заява ОСОБА_1 не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, а має розглядатися у порядку цивільного судочинства.

У червні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду касаційну скаргу на ухвалу Господарського суду Одеської області від 17 березня 2020 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 20 травня 2020 року, у якій просив судові рішення скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційну скаргу обґрунтовано неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема порушенням принципу верховенства права, адже посилання на частину першу статті 20 ГПК України як єдине і безальтернативне джерело права не є достатнім; неврахуванням судами висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду стосовно розгляду справ за позовами про спонукання до виконання мирової угоди; невідповідністю висновків суду, що позовна заява про спонукання до виконання мирової угоди не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

ОСОБА_1 зазначив, що Господарським судом Одеської області за правилами господарського судочинства вже було розглянуто справу № 916/312/19 за позовом іншого кредитора КС «Перше кредитне товариство» - ОСОБА_2 про спонукання КС «Перше кредитне товариство» виконати умови цієї ж мирової угоди, затвердженої ухвалою Господарського суду Одеської області від 05 квітня 2016 року у справі № 7/17-2087-2011, у частині погашення заборгованості в сумі 94 тис. 810 грн 30 коп. перед ОСОБА_2 . За результатом розгляду справи по суті Господарським судом Одеської області ухвалено рішення від 02 травня 2019 року про часткове задоволення позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилався на правові висновки, викладені у постанові Вищого господарського суду України від 30 вересня 2009 року у справі № 2/101/09, про те, що оскільки ухвала суду про затвердження мирової угоди не відповідає вимогам статті 19 Закону України «Про виконавче провадження», то така ухвала не має статусу виконавчого документа, а відтак позивач обґрунтовано звернувся з позовом про спонукання до виконання мирової угоди.

15 січня 2021 року на електронну пошту Верховного Суду від КС «Перше кредитне товариство» надійшли письмові пояснення, в яких спілка просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, ухвалу Господарського суду Одеської області від 17 березня 2020 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 20 травня 2020 року - без змін.

Зазначала, що доводам позивача стосовно виконання державним виконавцем ухвали Господарського суду Одеської області від 05 квітня 2016 року у справі №7/17-2087-2011 про затвердження мирової угоди у справі про банкрутство КС «Перше кредитне товариство» уже було надано оцінку судом під час розгляду скарги позивача на дії державного виконавця в межах справи № 7/17-2087-2011. Зокрема, постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 30 липня 2019 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 15 січня 2020 року, у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця відмовлено.

Посилання позивача на аналогічну, на думку кредитної спілки, справу № 916/312/19 за позовом іншого кредитора КС «Перше кредитне товариство» про спонукання відповідача виконати умови тієї самої мирової угоди є безпідставними, оскільки вказана справа була розглянута Господарським судом Одеської області до набрання чинності Кодексом України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ). З цих самих підстав є необґрунтованими посилання позивача на постанову пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року № 9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України».

ОСОБА_1 у касаційній скарзі замовчує існування справи № 522/5176/20 за його позовом до КС «Перше кредитне товариство» про спонукання до виконання умов тієї ж самої мирової угоди. На сьогодні розгляд Приморським районним судом м. Одеси цієї цивільної справи триває. Відповідач вважає, що саме цей суд є судом, встановленим законом, до юрисдикції якого віднесено розгляд цієї справи. Посилання позивача на механізм виконання мирової угоди та норми Закону України «Про виконавче провадження» в редакції від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) не змінюють підвідомчості спору, оскільки процесуальне законодавство дозволяє розглядати подібні справи залежно від конкретних обставин у межах як господарського, так і цивільного судочинства.

19 червня 2020 року Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду ухвалою відкрив касаційне провадження та призначив справу до розгляду.

15 липня 2020 року ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду передано цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав порушення судами правил предметної та суб`єктної юрисдикції.

Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначала, що ОСОБА_1 вже звертався з аналогічним позовом про спонукання до виконання мирової угоди, затвердженої ухвалою Господарського суду Одеської області від 05 квітня 2016 року у справі № 7/17-2087-2011, у порядку цивільного судочинства до Приморського районного суду м. Одеси.

03 квітня 2020 року ухвалою Приморського районного суду м. Одеси (справа № 522/5176/20) у відкритті провадження у справі за позовом фізичної особи ОСОБА_1 до КС «Перше кредитне товариство» про спонукання до виконання мирової угоди відмовлено з тієї підстави, що справа підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

За даними Єдиного державного реєстру судових рішень, 09 червня 2020 року постановою Одеського апеляційного суду ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 03 квітня 2020 року (справа № 522/5176/20) скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

08 вересня 2020 року ухвалою Великої Палати Верховного Суду справу прийнято та призначено до розгляду.

19 січня 2021 року постановою Великої Палати Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 20 травня 2020 року та ухвалу Господарського суду Одеської області від 17 березня 2020 року - без змін.

Велика Палата Верховного Суду зазначала, що, на відміну від звичайного договору, мирова угода укладається в процесі розгляду справи у господарському суді у формі та на умовах, передбачених процесуальним законодавством; підлягає затвердженню господарським судом; припиняє процесуально-правові відносини сторін; якщо мирова угода не виконується добровільно, вона виконується в порядку, встановленому для виконання судового рішення. Мирова угода, укладена у справах позовного провадження, не є договором у цивільному/господарському-правовому розумінні, оскільки порядок її укладення та затвердження регламентовано положеннями ГПК України, проте вона має на меті припинення спору на умовах, погоджених сторонами та затверджених судом. Наведений правовий висновок викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі № 904/8731/17 та від 21 травня 2019 року у справі № 916/2889/13, відступати від якого Велика Палата Верховного Суду не вбачала підстав.

Вказувала, що у справах про банкрутство, провадження в яких здійснювалося до набрання чинності КУзПБ від 18 жовтня 2018 року № 2597-VIII, інститут мирової угоди був передбачений як різновид судової процедури щодо боржника у справі про його банкрутство.

Велика Палата Верховного Суду вважала, що мирова угода у процедурі банкрутства є правочином, який змінює строки виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами, які виникли з раніше укладених ними правочинів або з інших підстав. Унаслідок укладення мирової угоди у процедурі банкрутства виникнення нових або додаткових зобов`язань не відбувається, проте змінюється строк виконання зобов`язань за раніше укладеними правочинами між боржником та його кредиторами або їх розмір.

19 січня 2013 року набрав чинності Закон України від 22 грудня 2011 року № 4212-VI «Про внесення змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон № 4212-VI), яким Закон України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон № 2343-XII) викладено в новій редакції.

У пункті 1-1 розділу X «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2343-XII (у редакції Закону № 4212-VI) визначено, що положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких відкрито після набрання чинності цим Законом. Оскільки провадження у справі про банкрутство КС «Перше кредитне товариство» було відкрито 31 травня 2011 року, застосуванню до правовідносин за участю цього боржника підлягають положення Закону № 2343-XII.

У силу норм Закону № 2343-XII мирова угода у справі про банкрутство є самостійною судовою процедурою щодо боржника у справі про його банкрутство, то й умови та порядок укладання такої мирової угоди регулюються нормами Закону, які є спеціальними.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що спеціальними нормами Закону № 2343-XII, які регламентують відносини кредиторів та боржника у справі про банкрутство останнього, було передбачено право кредитора захистити свої права у випадку невиконання боржником мирової угоди як шляхом її розірвання за рішенням суду, так і шляхом пред`явлення своїх вимог до боржника.

Тому зробила висновок, що, на відміну від ухвали суду про затвердження мирової угоди у позовному провадженні, ухвала про затвердження мирової угоди у процедурі банкрутства не є виконавчим документом та не підлягає примусовому виконанню виконавчою службою. Невиконання боржником своїх договірних зобов`язань у строки, зазначені у мировій угоді, затвердженій у процедурі банкрутства, може мати наслідком звернення кредитора до суду з вимогами до боржника про стягнення заборгованості в розмірі, передбаченому мировою угодою, в позовному або наказному провадженні, встановленому процесуальним законодавством.

Велика Палата Верховного Суду вважала за необхідне звернути увагу на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові безпідставно посилався на положення Закону № 4212-VI, тоді як до правовідносин, що виникли в межах справи № 7/17-2087-2011 про банкрутство КС «Перше кредитне товариство», застосуванню підлягали норми Закону № 2343-XII.

Зазначала, що до моменту звернення ОСОБА_1 до господарського суду з позовною заявою про спонукання до виконання мирової угоди, а саме 21 жовтня 2019 року, набрав чинності КУзПБ від 18 жовтня 2018 року № 2597-VIII, пунктом 2 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» якого визнано таким, що втратив чинність, зокрема Закон № 2343-XII з наступними змінами.

Тому Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що, на відміну від Закону № 2343-XII, що передбачав можливість укладення мирової угоди у справі про банкрутство, у КУзПБ такої судової процедури банкрутства, як мирова угода, та порядку її укладення не встановлено. Як наслідок, у випадку невиконання мирової угоди, укладеної у справі про банкрутство, КУзПБ не передбачено і процедури звернення до господарського суду із заявою про визнання недійсною такої мирової угоди або її розірвання.

Відтак Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позовна заява ОСОБА_1 про спонукання до виконання мирової угоди не може бути розглянута в межах будь-якої справи про банкрутство КС «Перше кредитне товариство» з огляду на відсутність останньої.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що спір між фізичною особою ОСОБА_1 та КС «Перше кредитне товариство» виник внаслідок невиконання останнім цивільного зобов`язання зі сплати заборгованості (повернення депозиту) у строки, розстрочені в мировій угоді, затвердженій ухвалою Господарського суду Одеської області від 05 квітня 2016 року у справі № 7/17-2087-2011.

Тому Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що такий спір має бути вирішений судом у порядку цивільного судочинства за вимогою фізичної особи про стягнення з боржника заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання останнім зобов`язання з повернення коштів за депозитним договором у строки, передбачені мировою угодою, а не про спонукання до виконання мирової угоди. Цей спір виник не в господарських правовідносинах, позивач не є підприємцем, а отже, за висновками Великої Палати Верховного Суду, за предметною та суб`єктною юрисдикцією цей спір не підлягає вирішенню в господарських судах.

З такими висновками Великої Палати Верховного Суду не погоджуємося та відповідно до статті 34 ГПК України висловлюємо окрему думку.

Суди попередніх інстанцій установили, що 31 травня 2011 року ухвалою Господарського суду Одеської області порушено провадження у справі № 7/17-2087-2011 про банкрутство КС «Перше кредитне товариство» за заявою ОСОБА_3 , введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

05 квітня 2016 року ухвалою Господарського суду Одеської області (справа № 7/17-2087-2011) затверджено мирову угоду між комітетом кредиторів КС «Перше кредитне товариство» та боржником, провадження у цій справі про банкрутство КС «Перше кредитне товариство» було припинено.

Ця ухвала винесена в межах справи про банкрутство згідно з приписами чинного на той час Закону № 2343-XII.

За умовами мирової угоди та відповідно до графіка погашення заборгованості КС «Перше кредитне товариство» зобов`язується погасити кредиторам, зокрема ОСОБА_1 , заборгованість в сумі 3 тис. 910 грн 62 коп. частинами, а саме: 782 грн 12 коп. - строк погашення - ІІ квартал 2017 року - І квартал 2018 року; 1 тис. 173 грн 19 коп. - строк погашення - ІІ квартал 2018 року - І квартал 2019 року; 1 тис. 758 грн 78 коп. - строк погашення - ІІ квартал 2019 року - ІV квартал 2019 року; 195 грн 53 коп. - строк погашення - І квартал 2020 року.

Однак відповідач узятих на себе зобов`язань за мировою угодою не виконав, коштів у сумі 3 тис. 910 грн 62 коп. не сплатив, що стало підставою для звернення до суду з позовом про спонукання до виконання мирової угоди.

При розгляді вказаної справи вирішувалося питання щодо її юрисдикційності та порядку вирішення спору

Відповідно до статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.

Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі-Конвенція) закріплено принцип доступу до правосуддя.

Поняття «суд, встановлений законом» стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (пункт 24 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України», заяви № 29458/04 та № 29465/04).

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria) Комісія висловила думку, що термін «суд, встановлений законом» у пункті 1 статті 6 передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з […] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів [...]». У деяких випадках він визнавав, що найвищий судовий орган, уповноважений тлумачити закон, міг ухвалювати рішення, яке не було чітко визначене законом. Таке застосування закону, однак, мало винятковий характер, і зазначений суд надав чіткі й вірогідні підстави для такого виняткового відступу від застосування своїх визначених повноважень (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2003 року у справі «Хуліо Боу Жиберт та Ель Хогар і ля Мода проти Іспанії») (Julio BouGibert andEl HogarY La ModaJ. A. X. A. v. Span).

За частинами першою, другою статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України; справи за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство.

Аналогічні положення передбачалися і у статті 12 ГПК України на час розгляду справи про банкрутство та постановлення ухвали про затвердження мирової угоди.

21 жовтня 2019 року набрав чинності КУзПБ від 18 жовтня 2018 року № 2597-VIII, пунктом 2 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» якого визнано таким, що втратив чинність Закон № 2343-XII з наступними змінами. Цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.

Пунктом 4 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» КУзПБ встановлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону № 2343-XII. Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до пункту 1 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» КУзПБ цей Кодекс набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію через шість місяців з дня набрання чинності цим Кодексом.

У пункті 2 цього розділу зазначено, що з дня введення в дію цього Кодексу визнати таким, що втратив чинність Закон № 2343-XII.

У статті 2 КУзПБ визначено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.

Згідно зі статтею 7 цього Кодексу спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними ГПК України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

Тобто на час звернення ОСОБА_1 з позовом діяло правило, за яким усі питання у справах про банкрутство належали до компетенції господарського суду.

Одним зі способів вирішення господарського спору є мирова угода сторін, яка може стосуватися лише прав і обов`язків сторін щодо предмета позову (частини перша і третя статті 78 ГПК України у редакції, чинній на час затвердження мирової угоди у справі про банкрутство).

Право сторін на укладення мирової угоди передбачено положеннями цієї ж статті.

За змістом частин першої - четвертої статті 78 ГПК України (у редакції, яка діяла на час постановлення ухвали Господарського суду Одеської області від 05 квітня 2016 року в справі № 7/17-2087-2011), умови мирової угоди сторін викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи. Ці заяви підписуються відповідно позивачем, відповідачем чи обома сторонами. До затвердження мирової угоди сторін господарський суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи є повноваження на вчинення цих дій у представників сторін. Мирова угода може стосуватися лише прав і обов`язків сторін щодо предмета позову. Про затвердження мирової угоди сторін господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі.

На відміну від звичайної угоди, мирова угода, що укладається в господарському процесі укладається в процесі розгляду справи у господарському суді; укладається у формі та на умовах, передбачених процесуальним законодавством; підлягає затвердженню господарським судом; не лише змінює матеріально-правові відносини, а й припиняє процесуально-правові відносини; якщо мирова угода не виконується добровільно, вона виконується в порядку, встановленому для виконання судового акта.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 192 ГПК України ( тут і далі - у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов`язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, якщо мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб. Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу. До ухвалення судового рішення у зв`язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз`яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежені представники сторін вчинити відповідні дії. Укладена сторонами мирова угода затверджується ухвалою суду, в резолютивній частині якої зазначаються умови угоди. Затверджуючи мирову угоду, суд цією самою ухвалою одночасно закриває провадження у справі.

За положеннями статті 193 ГПК України виконання мирової угоди здійснюється особами, які її уклали, в порядку і строки, передбачені цією угодою.Ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом № 1404-VIII. У разі невиконання затвердженої судом мирової угоди ухвала суду про затвердження мирової угоди може бути подана для її примусового виконання в порядку, передбаченому законодавством для виконання судових рішень.

Отже, як у попередній редакції ГПК України, так і в чинній редакції передбачено право сторін укласти мирову угоду, суду - таку мирову угоду затвердити, постановивши відповідну ухвалу, а наслідком затвердження мирової угоди є закриття провадження у справі та право стягувача на примусове виконання боржником умов мирової угоди.

Жодних особливостей як укладення мирової угоди, так і її примусового виконання КУзПБ не містить, як не містить і обмежень щодо укладення мирової угоди під час провадження у справі про банкрутство та щодо примусового виконання ухвали суду про затвердження мирової угоди у такій справі.

Разом з тим на час затвердження мирової угоди у справі про банкрутство особливості такого затвердження та виконання мирової угоди у справі про банкрутство були передбачені в Законі № 2343-XII.

19 січня 2013 року набрав чинності Закон № 4212-VI, яким Закон № 2343-XII викладено в новій редакції.

У пункті 1 розділу X «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2343-XII (у редакції Закону № 4212-VI) визначено, що положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких відкрито після набрання чинності цим Законом. Оскільки провадження у справі про банкрутство КС «Перше кредитне товариство» було відкрито 31 травня 2011 року, застосуванню до правовідносин за участю цього боржника підлягають положення Закону № 2343-XII.

У розділі IV Закону № 2343-XII урегульовано питання укладення мирової угоди у справі про банкрутство.

Згідно зі статтею 35 Закону № 2343-XII під мировою угодою у справі про банкрутство розуміється домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін.

Мирова угода може бути укладена на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство.

У статті 37 цього Закону передбачалося, що мирова угода укладається у письмовій формі та підлягає затвердженню господарським судом, про що зазначається в ухвалі господарського суду про припинення провадження у справі про банкрутство.

Мирова угода набирає чинності з дня її затвердження господарським судом і є обов`язковою для боржника (банкрута), кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою, кредиторів другої та наступних черг.

Одностороння відмова від мирової угоди не допускається.

Згідно із частинами п`ятою та шостою статті 38 Закону № 2343-XII з дня затвердження мирової угоди боржник приступає до погашення вимог кредиторів згідно з умовами мирової угоди. Затвердження господарським судом мирової угоди є підставою для припинення провадження у справі про банкрутство.

У статті 39 цього Закону передбачалися наслідки невиконання мирової угоди, а саме: за заявою будь-кого із конкурсних кредиторів мирова угода

може бути визнана господарським судом недійсною, якщо існують

підстави для визнання угоди недійсною, передбачені цивільним

законодавством України. Визнання мирової угоди недійсною є підставою для поновлення провадження у справі про банкрутство, про що

господарським судом виноситься ухвала, яка може бути оскаржена у

встановленому порядку.

Вимоги конкурсних кредиторів, за якими зроблено розрахунки згідно з умовами мирової угоди, вважаються погашеними.

Мирова угода може бути розірвана за рішенням господарського суду в разі невиконання боржником умов мирової угоди щодо не менш як третини вимог кредиторів; розірвання мирової угоди господарським судом щодо окремого кредитора не зумовлює її розірвання щодо інших кредиторів.

У разі визнання мирової угоди недійсною або її розірвання вимоги кредиторів, щодо яких були надані відстрочка та (або) розстрочка платежів або прощення (списання) боргів, відновлюються в повному розмірі у незадоволеній частині.

У разі невиконання мирової угоди кредитори можуть пред`явити свої вимоги до боржника в обсязі, передбаченому цією мировою угодою. У разі порушення провадження у справі про банкрутство цього ж боржника обсяг вимог кредиторів, щодо яких було укладено мирову угоду, визначається в межах, передбачених зазначеною мировою угодою.

Можна зробити висновок, що Закон № 2343-XII передбачав особливості укладення, виконання, розірвання та наслідки невиконання мирової угоди.

Разом з тим про обов`язковість виконання мирової угоди боржником передбачалося й у вказаному Законі.

При цьому жодних обмежень чи особливостей примусового виконання мирової угоди, затвердженої ухвалою господарського суду, Закон № 2343-XII не містить і не обмежує дії загальних норм ГПК України. Тому вважаємо, що ухвала господарського суду про затвердження мирової угоди при розгляді справи про банкрутство підлягає примусовому виконанню відповідно до вимог ГПК України додатково з урахуванням особливостей, передбачених Законом № 2343-ХІІ.

Такий висновок можна зробити, якщо враховувати, що редакція Закону № 2343-ХІІ приймається на час порушення справи про банкрутство.

Можна звернути увагу, що і в Законі № 2343-XII (у редакції Закону № 4212-VI), а саме в розділі V, передбачено підстави укладення, виконання, розірвання та наслідки невиконання мирової угоди.

Частиною першою статті 77 Закону № 2343-XII (у редакції Закону № 4212-VI) визначено, що під мировою угодою у справі про банкрутство розуміється домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та/або розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється шляхом укладення угоди між сторонами.

Положеннями статті 79 цього Закону встановлено, що мирова угода укладається у письмовій формі та підлягає затвердженню господарським судом, про що зазначається в ухвалі господарського суду про закриття провадження у справі про банкрутство. Мирова угода набирає чинності з дня її затвердження господарським судом і є обов`язковою для боржника (банкрута), кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою, кредиторів другої та наступних черг.

Згідно із частинами п`ятою та шостою статті 81 Закону № 2343-XII (у редакції Закону № 4212-VI) з дня затвердження мирової угоди боржник приступає до погашення вимог кредиторів відповідно до умов цієї мирової угоди. Затвердження господарським судом мирової угоди є підставою для припинення провадження у справі про банкрутство.

Частиною дев`ятою статті 82 Закону № 2343-ХІІ (у редакції Закону № 4212-VI) визначено, що в разі невиконання мирової угоди кредитори можуть пред`явити свої вимоги до боржника в обсязі, передбаченому цією мировою угодою. У разі відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство цього ж боржника обсяг вимог кредиторів, щодо яких було укладено мирову угоду, визначається в межах, передбачених зазначеною мировою угодою.

Тобто і в указаній редакції Закону № 2343-ХІІ не передбачалося неможливості застосування до мирової угоди та ухвали про її затвердження вимог ГПК України та не зазначалося про заборону чи неможливість примусового виконання цієї ухвали.

Отже, ухвала від 05 квітня 2016 року Господарського суду Одеської області у справі № 7/17-2087-2011, якою затверджено мирову угоду між комітетом кредиторів КС «Перше кредитне товариство» та боржником, а провадження у справі про банкрутство КС «Перше кредитне товариство», припинено підлягала виконанню з урахуванням вимог ГПК України та Закону № 1404-VIII.

Право на забезпечення виконання судового рішення є невід`ємною частиною права на справедливий судовий розгляд, гарантованого статтею 6 Конвенції. У пункті 40 рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції» ЄСПЛ наголосив що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду (див. рішення від 27 серпня 1991 року у справі «Філіс проти Греції» (Philis v. Greece), пункт 59). Однак це право було б ілюзорним, якби правова система договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 Конвенції детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 Конвенції тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію (див. mutatis mutandis рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пункти 34, 36).

Для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду». До того ж ЄСПЛ уже прийняв цей принцип у справах щодо тривалості судового провадження (див. рішення від 26 вересня 1996 року у справах «Ді Педе проти Італії» (Di Pede v. Italy) та «Заппія проти Італії» (Zappia v. Italy)).

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

За положенням статті 18 ГПК України у редакції, що діяла на час виконання мирової угоди та розгляду справи, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

У частині першій статті 232 ГПК України визначено види судових рішень. Судовими рішеннями є:

1) ухвали;

2) рішення;

3) постанови;

4) судові накази.

Відповідно до статті 326 ГПК України у чинній редакції судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Як убачається з матеріалів справи та установлено судами, з моменту визнання господарським судом у попередньому засіданні 05 березня 2013 року у справі № 7/17-2087-2011 заявлених кредитором вимог до боржника вимога позивача ОСОБА_1 віднесена до четвертої черги кредиторів. Тобто його вимоги включені до реєстру акцептованих вимог кредитора на суму грошових коштів, внесених як вклад на депозит КС «Перше кредитне товариство», та є учасником провадження.

Можна зробити висновок, що за таких обставин відбувся судовий розгляд по суті його вимог про стягнення коштів (ухвала господарського суду про визнання цих вимог з включенням їх до реєстру вимог кредиторів від 05 березня 2013 року), що виключає необхідність його повторного звернення до суду в порядку позовного провадження про стягнення суми заборгованості за депозитом чи з будь-яким іншим позовом про стягнення вказаних коштів.

Пред`явлення вимоги до боржника в обсязі, передбаченому мировою угодою згідно із частиною восьмою статті 39 Закону № 2343-ХІІ, є способом виконання судового рішення у справі про банкрутство (ухвали про затвердження мирової угоди у справі про банкрутство), яке має розглядатися тим судом, який здійснював провадження у справі про банкрутство (судом господарської юрисдикції, що розглянув справу про банкрутство).

Розділ V«Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у господарських справах» ГПК України щодо виконання судових рішень, прийнятих у процедурі банкрутства у випадку, якщо провадження у справі про банкрутство припинено із збереженням боржника як юридичної особи, не виключає можливості застосування загальних норм цього Кодексу.

З урахуванням дії процесуальної норми у часі застосовуються положення статей 192, 193 ГПК України у чинній редакції.

Тому можна зробити висновок, що наслідки укладення мирової угоди у справі про банкрутство не відрізняються від наслідків укладення мирової угоди в іншій господарській справі.

При укладенні мирової угоди у справі про банкрутство наслідки щодо її виконання передбачено статтею 326 ГПК України.

У пункті 2 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII відповідно до цього Закону передбачено, що примусовому виконанню підлягають рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом.

У частині першій статті 4 Закону № 1404-VIII передбачено вимоги до виконавчого документа. У виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); 7) строк пред`явлення рішення до виконання.

У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема, місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв`язку та адреси електронної пошти.

Частиною четвертою статті 4 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо, зокрема: боржника визнано банкрутом (пункт 3); виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону (пункт 6).

У разі невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим цією статтею, стягувач має право звернутися до суду чи іншого органу (посадової особи), що видав виконавчий документ, щодо приведення його у відповідність із зазначеними вимогами.

Ухвала суду є виконавчим документом лише у випадку, якщо вона містить усі реквізити виконавчого документа, передбачені Законом № 1404-VIII.

У випадку якщо ухвала суду не відповідає таким вимогам, а відповідні зміни не можуть бути внесені у зв`язку із припиненням провадження, єдиною можливістю примусового виконання ухвали про затвердження мирової угоди є видача наказу про виконання ухвали про затвердження мирової угоди.

Такий висновок підтверджується і частиною першою статті 327 ГПК України, згідно з якою виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки висловлено в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19) та в пункті 6.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20).

11 квітня 2019 року Другий приморський відділ державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області Міністерства юстиції України направив позивачу повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання на підставі статті 4 Закону № 1404-VIII, оскільки він не відповідає вимогам до виконавчого документа.

Обрання способу захисту порушеного права є виключним правом позивача відповідно до принципу диспозитивності. Втручання у таке право можливе лише у тому разі, якщо суд вважає, що це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, чи застосовує інший, ефективний спосіб захисту права.

За положеннями статті 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

З огляду на наведене відмова у відкритті провадження у справі, що переглядається у спосіб, який суперечить принципу юридичної визначеності, і висновки судів про те, що за суб`єктним складом цей позов не підлягає розгляду у господарському судочинстві, а має розглядатися у порядку цивільного судочинства, є неприйнятним як виправдання невиконання судового рішення та підтвердження його необов`язковості, що насамперед суперечить конституційним засадам правосуддя.

Зазначена справа є фактично продовженням справи про банкрутство, оскільки стосується примусового виконання ухвали про затвердження мирової угоди. Тому такі вимоги не можуть бути розглянуті у порядку іншого, ніж господарське, судочинства.

У цьому випадку суд із застосуванням вимог статті 5 ГПК України мав вирішити питання про можливість примусового виконання ухвали господарського суду та про видачу судового наказу на її примусове виконання щодо позивача.

Спонукання особи звертатися до кількох судів з новими позовами про стягнення з того ж відповідача тих же коштів, які за судовим рішенням уже присуджені позивачу, не передбачено чинним законодавстві, вочевидь, суперечить конституційним засадам судочинства.

Крім того, як установлено судами, ОСОБА_1 вже звертався з аналогічним позовом про спонукання до виконання мирової угоди, затвердженої ухвалою Господарського суду Одеської області від 05 квітня 2016 року у справі № 7/17-2087-2011, в порядку цивільного судочинства до Приморського районного суду м. Одеси.

03 квітня 2020 року ухвалою Приморського районного суду м. Одеси (справа № 522/5176/20) у відкритті провадження у справі за позовом фізичної особи ОСОБА_1 до КС «Перше кредитне товариство» про спонукання до виконання мирової угоди відмовлено з тієї підстави, що справа підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, а 09 червня 2020 року постановою Одеського апеляційного суду ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 03 квітня 2020 року (справа № 522/5176/20) скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Це свідчить про те, що позивач був змушений неодноразово звертатися до суду для реалізації своїх прав щодо виконання судового рішення.

Тому відмова у відкритті провадження не відповідає засадам ГПК України, оскільки судовий захист повинен відбуватися в порядку визначеного судочинства.

Таким чином, висновки судів не ґрунтуються на конституційних засадах правосуддя, вимогах чинного законодавства щодо обов`язковості виконання судового рішення.

Вважаємо, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у відкритті провадження за позовом про спонукання до виконання мирової угоди є необґрунтованими, і такий спір має розглядатися в порядку господарського судочинства в порядку виконання судового рішення господарського суду.

Судді: О. М. Ситнік

М. І. Гриців

О. Б. Прокопенко

Джерело: ЄДРСР 94666798

Link to comment
Share on other sites

19 січня 2021 року

м. Київ

Справа № 916/661/20

Провадження № 12-55гс20

ОКРЕМА ДУМКА

суддів Великої Палати Верховного Суду Катеринчук Л. Й., Пророка В. В., Єленіної Ж. М. стосовно постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року, ухваленої за наслідком розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 20 травня 2020 року та ухвалу Господарського суду Одеської області від 17 березня 2020 року у справі № 916/661/20 за позовом ОСОБА_1 до Кредитної спілки «Перше кредитне товариство» (далі - КС «Перше кредитне товариство», відповідач) про спонукання до виконання мирової угоди.

Відповідно до частини третьої статті 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку, про наявність якої повідомляються учасники справи без оголошення її змісту в судовому засіданні.

Короткий виклад позовних вимог та обставин справи

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до КС «Перше кредитне товариство», в якому просив суд зобов`язати відповідача виконати умови мирової угоди, затвердженої ухвалою Господарського суду Одеської області від 05 квітня 2016 року у справі № 7/17-2087-2011 про банкрутство КС «Перше кредитне товариство», про що видати наказ.

На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що відповідач не виконував взятих на себе зобов`язань відповідно до умов мирової угоди, затвердженої ухвалою Господарського суду Одеської області від05 квітня 2016 року у справі № 7/17-2087-2011 про банкрутство відповідача, згідно з графіком погашення заборгованості на загальну суму 3 910, 62 грн (у період з II кварталу 2017 року по I квартал 2020 року) та зазначав про необхідність зобов`язати (спонукати) відповідача оплатити йому цю суму шляхом видачі наказу суду про стягнення.

Закривши провадження з розгляду такого спору, місцевий суд та апеляційний суд погодилися з тим, що вимоги про спонукання до виконання мирової угоди у справі про банкрутство мають розглядатися цивільним судом, оскільки за своєю правовою природою зобов`язання відповідача перед позивачем виникли з цивільно-правового договору, укладеного відповідачем з фізичною особою, мирова угода не змінила його правової природи, а тому зазначений спір має розглядатися не в господарській, а в цивільній юрисдикції, так як положеннями частини першої статті 20 ГПК України не віднесено до компетенції господарських судів даного виду спорів.

Оскаржуючи ці рішення, позивач зауважив на помилковості висновків судів про необхідність розгляду даного спору за правилами цивільного судочинства, оскільки предметом спору є виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за мировою угодою, яка затверджена ухвалою суду у справі про банкрутство, що безпосередньо пов`язано з правовідносинами щодо виконання ухвали суду у справі про банкрутство та сприятиме більш ефективному захисту ним своїх цивільних прав саме в господарському судочинстві шляхом спонукання відповідача до виконання умов мирової угоди на суму 3 910, 62 грн.

Позивач аргументував, що Господарським судом Одеської області, яким здійснювалося провадження у справі про банкрутство КС «Перше кредитне товариство», у такий спосіб було розглянуто позов кредитора фізичної особи ОСОБА_2 до відповідача в цій справі, який виник внаслідок невиконання відповідачем умов тієї ж мирової угоди, та частково задоволено позовні вимоги цього кредитора-фізичної особи про спонукання до вчинення певних дій (виконання мирової угоди, затвердженої у справі про банкрутство, справа № 916/312/19).

Висновки Великої Палати Верховного Суду

За наслідками розгляду справи № 916/661/20 Велика Палата Верховного Суду постановою від 19 січня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишила без задоволення, апостанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 20 травня 2020року та ухвалу Господарського суду Одеської області від 17 березня 2020 року у справі № 916/661/20 - без змін.

Погоджуючись з висновками мотивувальної частини постанови Великої Палати Верховного Суду про те, що мирова угода, укладена у справі про банкрутство, як наслідок окремої процедури відповідно до статей 35-36 Закону №2343-ХІІ не має ознак виконавчого документа відповідно до статті 192 ГПК України, вважаємо за необхідне звернути увагу на таке.

1. Процедура банкрутства є окремою судовою процедурою, яка здійснюється судами господарського судочинства з переважним застосуванням норм матеріального та процесуального права, визначених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Законом про банкрутство) у відповідній редакції, що застосовується до такого боржника, або Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ, стаття 4 Закону №2343-ХІІ, стаття 7 Закону про банкрутство в редакції Закону №4212-VІ, стаття 6 Кодексу). Відповідно до частини шостої статті 12 ГПК України, положення ГПК України застосовуються до процедур банкрутства як загальні норми процесуального права, у випадку якщо іншого не передбачено спеціальними процесуальними нормами, які визначені Законом про банкрутство чи КУзПБ.

2. Під час здійснення процедури банкрутства приймаються судові рішення, поіменовані ухвалами, які мають ознаки розгляду по суті спірних вимог між кредитором та боржником та є за своєю правовою природою рішеннями суду в розумінні статті 233 ГПК України у звичайному позовному провадженні.

До таких судових рішень належать у процедурі банкрутства, зокрема, ухвали про розгляд спірних вимог кредиторів та ухвали попереднього судового засідання, прийняті в ході розгляду грошових вимог кредиторів у справі про банкрутство по суті кредиторських вимог.

Після визнання кредиторських вимог у справі про банкрутство за наслідком прийняття таких судових рішень (ухвал), грошові вимоги кредиторів вважаються визнаними у належній судовій процедурі та підлягають задоволенню із застосуванням спеціальних механізмів процедури банкрутства, одним з яких було укладення мирової угоди у справі про банкрутство відповідно до статей 35-37 Закону про банкрутство (в редакції Закону №2343-ХІІ, яка застосовувалася до відповідача у процедурі банкрутства).

Дійсно, мирова угода у справі про банкрутство не змінює правової природи тих первісних зобов`язань сторін, з яких виникли грошові вимоги (грошових чи речово-правових у цивільних правовідносинах, податкових, зобов`язань зі сплати соціальних внесків та інших), які були визнані судом та виражені у грошовій формі у справі про банкрутство ухвалою попереднього судового засідання чи ухвалою про розгляд вимог кредитора з висновками про включення їх до реєстру вимог кредиторів.

3. Відтак, прийняття у справі про банкрутство судових рішень про визнання спірних вимог кредитора (включення його до реєстру кредиторів у справі про банкрутство) та судового рішення про затвердження мирової угоди у справі про банкрутство на умовах відстрочення (розстрочення) виконання зобов`язань боржником, виключає необхідність доказування у позовному провадженні обґрунтованості таких вимог до боржника, а, відповідно, необхідність повторного розгляду цих вимог по суті у судах різних юрисдикцій (господарській, цивільній чи адміністративній).

4. Вважаємо, що правовою проблемою, яка виникла у даній справі, є віднайдення ефективного способу захисту цивільних прав кредитора (позивача), розмір вимог якого було визнано за судовими рішеннями у справі про банкрутство, та в ході розгляду справи про банкрутство шляхом укладення мирової угоди боржник прийняв на себе зобов`язання задовольнити ці вимоги у певні строки.

У випадках невиконання боржником (відповідачем) у добровільному порядку прийнятих на себе зобов`язань за мировою угодою кредитор може розірвати таку мирову угоду у частині своїх вимог (частина шоста статті 39 Закону №2343-ХІІ) або пред`явити вимоги до боржника в обсязі, передбаченому цією мировою угодою (частина восьма статті 39 Закону №2343-ХІІ). Такі вимоги кредитора розглядаються господарським судом який здійснював провадження у справі про банкрутство та можуть бути підставою поновлення провадження у справі про банкрутство в цілому.

5. Розгляд вимоги кредитора до боржника про виконання зобов`язання за мировою угодою, затвердженою судом у справі про банкрутство, вже не означає розгляду спору по суті таких вимог, оскільки вони були розглянуті та визнані судовими рішеннями у справі про банкрутство (ухвалами про розгляд вимог кредитора чи ухвалою про затвердження реєстру вимог кредиторів). У даному випадку суд перевіряє обставини виконання боржником умов мирової угоди у справі про банкрутство, тобто суд має здійснити перевірку виконання судового рішення, яким затверджена ця мирова угода.

6. Отже, пред`явлення вимоги до боржника в обсязі, передбаченому мировою угодою згідно з частиною восьмою статті 39 Закону №2343-ХІІ, є способом виконання судового рішення у справі про банкрутство (ухвали про затвердження мирової угоди у справі про банкрутство), який має реалізовуватися тим судом, який здійснював провадження у справі про банкрутство (судом господарської юрисдикції, що розглянув справу про банкрутство).

7. Законом про банкрутство не передбачено особливостей виконання судових рішень у справі про банкрутство поза межами провадження у справі про банкрутство. Такі рішення виконуються ліквідатором із застосуванням механізмів реалізації майна боржника у процедурі банкрутства під час здійснення провадження у справі про банкрутство та інших способів задоволення вимог кредиторів у такій процедурі.

Зазначене не виключає можливості застосування загальних процесуальних норм, передбачених Розділом V"Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у господарських справах" ГПК України щодо виконання судових рішень, прийнятих у процедурі банкрутства у випадку, якщо провадження у справі про банкрутство припинено із збереженням боржника як юридичної особи.

8. Статтею 124 Конституції України регламентовано, що правосуддяв Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна із сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, невизнаними чи оспореними.

Приписами частини другої статті 4 ГПК Українигарантовано право фізичним особам, які не є підприємцями, на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду.

Перелік справ, віднесених до юрисдикції господарських судів, визначено статтею 20 ГПК України, згідно з пунктом 8 частини першої якого, до нього включено справи про банкрутство.

9. Отже, фізичні особи, які не мають статусу суб`єкта господарювання, вправі здійснювати захист своїх прав та законних інтересів щодо виконання судових рішень, прийнятих у справах про банкрутство, із застосуванням загальних правил виконання судових рішень у господарських судах відповідно до розділів V-VІ ГПК України.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено порушення у 2011 році щодо відповідача справи про банкрутство та визнання ухвалою Господарського суду Одеської області від 05 березня 2013 року у справі № 7/17-2087-2011 вимог позивача у цій справі на суму 3 910, 62 грн до четвертої черги задоволення.

Отже, процесуально результат розгляду судом вимог позивача до боржника оформлено ухвалою господарського суду про затвердження вимог кредиторів, що є різновидом судового рішення, у якому суд відображає розмір та перелік усіх визнаних судом вимог кредиторів, у тому числі фізичних осіб, які вносяться розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів.

10. У судовому засіданні 19 січня 2021 року позивач надав пояснення щодо правової природи його вимог до відповідача, зазначених у мировій угоді, як таких, що є заборгованістю відповідача, яка виникла внаслідок неповернення КС «Перше кредитне товариство» депозиту, внесеного позивачем у 2008 році.

Отже, з моменту визнання господарським судом у попередньому засіданні 05 березня 2013 року у справі № 7/17-2087-2011 заявлених кредитором вимог до боржника, позивач ( ОСОБА_1 ) набув статусу конкурсного кредитора на суму грошових коштів, внесених як вклад на депозит відповідача (КС «Перше кредитне товариство») та є учасником провадження.

Велика Палата Верховного Суду у цій постанові дійшла висновку, що мирова угода у справі про банкрутство є правочином, який змінює строки виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами, які виникли з раніше укладених ними правочинів або інших підстав.

11. Погоджуючись з таким висновком, наголошуємо на тому, що у позивача вже існує рішення суду про розгляд по суті його грошових вимог (ухвала про визнання цих вимог з включенням їх до реєстру вимог кредиторів від 05 березня 2013 року), що виключає необхідність його повторного звернення до суду у порядку позовного провадження про стягнення зазначеної суми. Така сума є безспірною.

Затвердження ухвалою господарського суду від 05 квітня 2016 року мирової угоди у справі № 7/17-2087-2011 про банкрутство КС «Перше кредитне товариство» та закриття провадження у справі у зв`язку з відновленням платоспроможності боржника, зумовило наявність у ОСОБА_1 , як конкурсного кредитора, законних очікувань щодо належного виконання КС «Перше кредитне товариство» умов мирової угоди щодо сплати на його користь грошових коштів на суму 3 910, 62 грн. частинами згідно графіка погашення заборгованості, яка затверджена судовим рішенням у справі про банкрутство з припиненням провадження.

12. Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (частина перша статті 2 ГПК України). Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданнями господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина друга статті 2 ГПК України).

Складовою права на ефективний судовий захист є забезпечення належного та своєчасного виконання судових рішень, прийнятих за наслідками розгляду спорів, що відповідає принципу обов`язковості судових рішень, які набрали законної сили.

13. Водночас, невиконання суб`єктом господарювання, платоспроможність якого відновлено за наслідком укладення мирової угоди у справі про банкрутство та її затвердження ухвалою господарського суду, умов мирової угоди щодо конкретного кредитора, вимоги якого визнано у справі про банкрутство за судовим рішенням, становить порушення права такого кредитора на судовий захист у справі господарського судочинства в розумінні статті 6 Конвенції, оскільки виконання судового рішення є складовою частиною судового провадження. Таке порушення боржника вимагає виконання державою своїх позитивних зобов`язань за наданими особі гарантіями щодо обов`язковості виконання судових рішень всіма органами на території України, які реалізуються шляхом здійснення судового контролю за прийнятими у справі про банкрутство рішеннями, зокрема щодо виконання боржником умов укладеної та затвердженої судом у справі про банкрутство мирової угоди.

Частиною першою статті 327 ГПК України передбачено, що виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Отже й контроль за виконанням судового рішення має здійснюватися тим судом, який його приймав.

Відтак, належним способом захисту інтересів заявника (позивача) у даній справі є звернення до господарського суду, який розглянув справу про банкрутство, про прийняття судового рішення (ухвали) про видачу наказу суду для забезпечення виконання умов затвердженої судом мирової угоди у справі про банкрутство та стягнення з боржника 3 910, 62 грн. При цьому, для захисту інтересів заявника суд не позбавлений можливості розглянути подану ним "позовну заяву" як звернення в порядку виконання судового рішення у справі про банкрутство, виходячи з суті вимог заявника у цій справі.

З огляду на таке, за наслідком розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 постанову апеляційного суду та ухвалу суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі слід було скасувати з передачею заяви ОСОБА_1 для розгляду у справу № 7/17-2087-2011 для вжиття заходів контролю за виконанням прийнятого судового рішення (мирової угоди) шляхом винесення ухвали про стягнення грошової суми та видачею відповідного наказу суду.

Таке рішення в повній мірі відповідало б застосуванню завдань господарського судочинства щодо ефективності захисту прав фізичної особи у справі про банкрутство та не суперечило б застосуванню загальних положень ГПК України щодо здійснення контролю за виконанням судових рішень саме тим судом, який ці рішення приймав.

Судді Великої Палати

Верховного Суду Л. Й. Катеринчук

В. В. Пророк

Ж. М. Єленіна

Джерело: ЄДРСР 94525432

Link to comment
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...