Узагальнення судпрактики судів Львівської обл. з кредитних відносин за 2009

[samuraj]

Тиждень як з"явилося.

даю план і найцікавіший - 14 пункт.

Цільові споживчі кредити і інвалюті як удавані віднесли до проблемних питань. Прогрес! )))

Узагальнення

судової практики апеляційного та місцевих судів

Львівської області у цивільних справах щодо спорів, які випливають з кредитних відносин за 2009 рік.

П Л А Н

1. Вступ.

2. Статистичні дані.

3. Законодавство, що регулює правовідносини по вирішенню спорів, які випливають з кредитних відносин.

4. Питання визначення кола осіб, які беруть участь у справах даної категорії.

5. Питання визначення підсудності у справах даної категорії.

6. Розгляд клопотань про забезпечення позову.

7. Розгляд справ в наказному провадженні.

8. Спори пов'язані з укладанням, виконанням і розірванням договорів банківського вкладу.

9. Спори щодо кредитних договорів.

10. Спори щодо стягнення сум з боржника та з поручителів, в тому числі в разі смерті боржника.

11. Спори щодо звернення стягнення на майно, передане в іпотеку чи в заставу.

12. Спори щодо дострокового повернення всіх сум за кредитним договором.

13. Спори пов'язані з виконанням договірних зобов'язань в іноземній валюті.

14. Спірні та проблемні питання судової практики.

15. Висновки і пропозиції.

13. Спори пов'язані з виконанням договірних зобов'язань в іноземній валюті.

З представлених на узагальнення справ вбачається, що судами розглядались позови про стягнення у гривнях, як грошового еквіваленту іноземної валюти.

Суди враховували вимоги ст. 533 ЦК України відповідно до якої, якщо у зобов»язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Так, рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 21 липня 2009 року задоволено позов ВАТ „Комерційний банк „Надра” (в подальшому – „Банк”) до Е.А. і К. В. та стягнуто солідарно зі згаданих відповідачів на користь позивача заборгованість по Кредитному договору № 470/06-Ф, укладеному 26.06.2006 року між Банком і Е.А., у розмірі 105 222 грн. 67 коп., а також сплачені позивачем 1 052 грн. судового збору та 250 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Апелянт відповідачка Е.А. просила рішення суду скасувати і передати справу на новий розгляд, покликаючись на його необгрунтованість і незаконність та на порушення норм матеріального і процесуального права при його ухваленні.

Вважала безпідставним висновок суду про наявність заборгованості відповідачів перед позивачем і про його розмір, оскільки позивачем не було подано до суду розрахунків розміру заборгованості по кредиту, заборгованості по відсотках та пені за несвоєчасну сплату відсотків.

Вважала, що судом було залишено поза увагою той факт, що по кредитному договору зобов’язання має виконуватись в доларах США, а не в гривнях, як зазначено судом в оскаржуваному рішенні. При цьому в матеріалах справи відсутні докази про офіційний курс долара США щодо гривні на момент ухвалення оскаржуваного рішення.

14 грудня 2009 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду, розглянувши апеляційну скаргу, залишила її без задоволення з таких підстав (справа №22ц-2896/2009).

В ухвалі вказано, що задовольняючи позов, суд першої інстанції обгрунтовано виходив з того, що статтями 10, 60 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; сторони мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості, а також те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції, Е.А. визнавала наявність у неї заборгованості перед позивачем по кредитному договору (в підтвердження чого подала до суду апеляційної інстанції додаткову угоду до згаданого договору, якою (на її твердження вона врегулювала спір з позивачем) і будь-яких розрахунків, які б спростовували позовні вимоги або висновки оскаржуваного рішення до суду апеляційної інстанції не подала.

Так само, апелянт не подала до суду будь-яких доказів, які б спростовували офіційний курс долара США, застосований при розрахунках позовних вимог.

За вище наведених обставин доводи апеляційної скарги про безпідставність висновків суду про наявність заборгованості відповідачів перед позивачем та щодо офіційного курсу долара США є надуманими і до уваги прийматись не можуть.

26 листопада 2008 р. ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» подав до суду позов, в якому просив ухвалити рішення, яким стягнути з відповідачів К.Л., П.М., С.С. на користь структурного підрозділу ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» - Львівської обласної дирекції ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» грошові кошти розмірі 2 882 грн. 30 коп. доларів США, що еквівалентно по курсу НБУ 16 672 грн.09 коп., 166 грн.72 коп. судового збору та 30 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення розгляду справи.

19 грудня 2009 р. позивач збільшив позовні вимоги. Просив стягнути з відповідачів в користь банку 2 965,37 дол. США, що в еквіваленті по курсу НБУ складає 23 322 грн.04 коп. та 233 грн.22 коп. судового збору.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 24 лютого 2009 р. позов задоволено. Стягнуто солідарно з відповідачів К.Л., П.М., С.С. на користь ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість по кредитному договору в розмірі 23 322 грн.04 коп. та судові витрати по оплаті судового збору в сумі 233 грн.22 коп. та 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Рішення суду оскаржував П.М.

В апеляційній скарзі вказував, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального права.

Зокрема зазначав, що банк повідомив його, як поручителя, про невиконання боржником зобов»язань по договору лише в травні 2008 р., хоча боржник перестав виконувати умови договору ще в жовтні 2007 р., з чого можна зробити висновок, що банк був зацікавлений у невиконанні божником зобов»язання з метою отримання додаткових сум, а саме - пені. Вважав, що відповідно до п.4 ст.212 ЦК України, якщо настанню обставин недобросовісно сприяла сторона, якій це вигідно, обставина вважається такою, що не настала, а тому стягнення з нього, як поручителя по договору, пені є безпідставним. З кредитним договором він не був ознайомлений, а оскільки він його не підписував, то не знав, що строк позовної давності щодо стягнення пені збільшено, хоча статтею 258 ЦК України для стягнення пені встановлено позовну давність в один рік.

Суд при ухваленні рішення не прийняв до уваги, що відповідно до ст. 533 ЦК України сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу. На день ухвалення рішення судом, тобто на 24.02.2009 р. курс 1 долара США становив 7 грн.70 коп., суд же застосував курс долара станом на 18 грудня 2008 р., відповідно до якого 1 дол. США становив 7 грн.86 коп.

Просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення у справі.

13 серпня 2009 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду, розглянувши апеляційну скаргу, ухвалила рішення суду змінити.

Стягнуто з К.Л., П.М., С.С. солідарно в користь ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» 22 833 грн. 34 коп. заборгованості по кредитному договору, 228 грн. 33 коп . судового збору та 30 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи (справа №22ц-1712/2009).

В ухвалі наведені такі мотиви.

Задовольняючи позов, суд вірно виходив з положень ст.ст.553 та 1054 ЦК України, які регулюють дані правовідносини, та прийшов до правильного висновку, що відповідач П. М. відповідно до договору поруки від 15.09.2005 р. № 014/08-5/4098-ск/1 на добровільних засадах взяв на себе зобов»язання перед кредитором -ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» відповідати по зобов»язаннях боржника К.Л., що випливають з умов кредитного договору від 15.09.2005 р. № 014/08-5/4098-ск.

Суд вірно розрахував суму заборгованості по договору кредиту в доларах США, що включає заборгованість по кредиту, відсотки за користування кредитними коштами, загальну суму пені за несплату кредитних коштів та за несплату відсотків та прийшов до вірного висновку про підставність стягнення пені за весь час порушення строків повернення кредитної заборгованості, оскільки про розмір пені та порядок її нарахування сторони домовилися при укладенні договору ( розділ 8 «відповідальність сторін» договору кредиту ).

Однак, при розрахунку суми боргу в гривнях, як грошовому еквіваленті до дол. США, що підлягає стягненню з відповідачів в користь позивача, судом не враховано вимоги ст. 533 ЦК України відповідно до якої, якщо у зобов»язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Судом застосовано курс долара США, встановлений Національним Банком України станом на 18 грудня 2008 р., що становив 7,86 грн. , а не курс долара США станом на 24 лютого 2009 р., що становив 7 грн. 70 коп. (на день постановлення рішення суду).

Тому, виходячи з наведеного, рішення суду в частині суми, яка підлягає стягненню з відповідачів в користь позивача слід змінити та стягнути з К.Л., П.М., С.С. в користь ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість по кредитному договору в розмірі 22 833 коп. 34 коп. (2 965,37 дол. США х 7,7 грн. = 22 833 грн.34 коп.)

Доводи апеляційної скарги про те, що банк умисно, з метою отримання додаткових сум по договору (пені) повідомив його, як поручителя, про невиконання боржником зобов»язань лише в травні 2008 р., хоча боржник перестав виконувати умови договору ще в жовтні 2007 р., не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до п.3.2 договору поруки (а.с.13) днем виникнення зобов»язання поручителя погасити заборгованість боржника, вважається день закінчення строку надання кредиту за кредитним договором, в тому числі і з урахуванням пролонгації.

Таким чином рішення суду змінено.

14. Спірні та проблемні питання судової практики

Хоча по вказаним спірним питаннях нами висловлені позиції, однак при розгляді справ даної категорії виникають численні проблемні питання по кредитно-заставних правовідносинах та правовідносинах із залучення коштів банками:

Чи можливо стягнути з боржника за кредитним договором заборгованість з врахуванням індексу інфляції по кредиту, який належить до категорії споживчих?

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Отже, якщо в кредитному договорі встановлена пеня, крім неї кредитор має право стягнути заборгованість за кредитом з врахуванням встановленого індексу інфляції за час прострочення боржника.

Водночас відповідно до ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції, при цьому споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

При цьому відповідно до ст. 11 зазначеного закону споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

Отже, чи поширюються обмеження, встановлені ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» на відповідальність за несвоєчасне виконання зобов‘язань споживача?

Чи є удаваним споживчий кредитний договір в іноземній валюті з цільовим призначенням – для купівлі майна на території України?

Відповідно до ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Водночас відповідно до ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. На нашу думку, якщо у зобов»язанні використовувалась іноземна валюта, суд вправі у рішенні суду стягнути відповідну суму в іноземній валюті.

При цьому виникає питання - чи є необхідним відразу в судовому ріщенні зазначати еквівалент цієї суму в гривнях по курсу НБУ на час ухвалення рішення чи є доцільним вже при виконанні рішення суду виносити ухвалу про роз»яснення рішення шляхом зазначення грошового еквіваленту стягнутої суми у гривнях ( по курсу НБУ на час фактичного виконання рішення)?

Згідно зі ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Отже, чи є удаваним правочин з надання коштів в іноземній валюті фізичній особі для придбання майна на території України, якщо судом встановлені обставини, зазначені в ст. 235 ЦК України (для прикладу в договорі прописана мета кредиту – для придбання автомобіля)?

Чи є законним оформлення іпотечного договору без попередньої реєстрації договору купівлі-продажу в БТІ?

Відповідно до ст. 55 Закону України „Про нотаріат” іпотечні договори, предметом іпотеки за якими є нерухомість, яка належить третім особам і стане власністю іпотекодавця після укладання такого договору, посвідчуються до моменту оформлення встановленого законодавством документа про право власності іпотекодавця на нерухомість. Відповідно до статті 18 Закону України „Про іпотеку”, у разі якщо іпотекою забезпечується повернення позики, кредиту для придбання нерухомого майна, яке передається в іпотеку, договір купівлі-продажу цього нерухомого майна та іпотечний договір можуть укладатися одночасно.

Водночас частиною першою статті 182 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Відповідно до абзацу третього частини другої статті 331 зазначеного Кодексу, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно в Україні визначено Тимчасовим положенням про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року N 7/5. Пунктом 3.8 Тимчасового положення встановлено, що після прийняття рішення реєстратором та внесення запису до Реєстру прав на правовстановлювальних документах робиться відмітка (штамп) про реєстрацію відповідних прав, видається витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно, який є невід'ємною частиною правовстановлювального документа.

Таким чином, правовстановлювальними документами, на підставі яких перехід права власності на об'єкт нерухомого майна (відчуження) та витяг про реєстрацію права власності на це нерухоме майно.

Крім того, пунктом 38 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року N 20/5, передбачено, що договори про відчуження та заставу (іпотеку) майна, що підлягає реєстрації, посвідчуються за умови подання документів, які підтверджують право власності на майно, що відчужується або заставляється, та в передбачених законодавством випадках державну реєстрацію прав на це майно. Такі документи нотаріус приймає лише за наявності відмітки (штампу) про реєстрацію відповідних прав та витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно, що є невід'ємною частиною правовстановлювального документа.

Також відповідно до частини шостої статті 4 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” реєстрація права власності на нерухоме майно повинна передувати реєстрації інших речових прав на таке майно та їх обмежень і проводитися в разі вчинення правочину щодо такої нерухомості, встановлення обмежень речових прав на таку нерухомість.

Отже, чи можливим є оформлення іпотечного договору без попередньої реєстрації договору купівлі-продажу в БТІ?

Чи можливо визнати договір іпотеки з майновим поручителем змішаним?

Відповідно до ст. 628 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Згідно зі ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи-боржника;

Згідно зі ст. 11 Закону України «Про іпотеку» Майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.

Зважаючи на те, що Законом України «Про іпотеку» прямо не передбачено, що майнова порука є видом застави, чи можливим є її визнання змішаним договором з елементами застави та поруки.

Чи поширюється Закон України «Про захист прав споживачів» на договір вкладу?

Згідно з п. 2 ст. 1058 ЦК України договір вкладу є публічним договором. Відповідно до ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

Водночас чи є споживачем фізична особа, яка одержує проценти за розміщення свого вкладу в банківській установі. Тобто чи споживачем в даному випадку є вкладник, чи банк, адже саме вкладник надає послугу банку з розміщення коштів? Якщо споживачем є банк – то, відповідно, Закон України «Про захист прав споживачів» не поширюється на договір банківського вкладу (депозиту).

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Серед правових наслідків порушення зобов‘язання в ст. 611 ЦК України законодавець визначив відшкодування збитків та моральної шкоди.

Спеціальним по відношенню до ЦК України Законом України «Про захист прав споживачів» передбачено, що п. 5 ч. 1 ст. 4 визначено, що споживач має право на відшкодування шкоди (збитків), завданих дефектною чи фальсифікованою продукцією або продукцією неналежної якості, а також майнової та моральної (немайнової) шкоди, заподіяної небезпечною для життя і здоров'я людей продукцією у випадках, передбачених законодавством. Тобто для відшкодування моральної шкоди потрібна наявність небезпеки для життя та здоров”я позивача спричинена продукцією Банку. На нашу думку, у договірних правовідносинах стягнення моральної шкоди, якщо таке не передбачено умовами самого договору, не передбачено. Просимо висловити з цього приводу думку Верховного Суду України.

Обсяг штрафних фінансових санкцій, що підпадають під дію мораторію на задоволення вимог кредиторів в банках з тимчасовою адміністрацією, можливість стягнення не нарахованих процентів на кошти протягом цього періоду часу.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» мораторій - зупинення виконання банком зобов'язань перед кредиторами та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань;

Відповідно до ст. 85 Закону України "Про банки і банківську діяльність" Національний банк України під час здійснення тимчасової адміністрації має право повністю або частково на строк не більше ніж три місяці ввести мораторій на задоволення вимог кредиторів банку. Національний банк України розміщує в день прийняття рішення про введення мораторію інформацію про це на своєму офіційному веб-сайті та протягом трьох днів у газеті "Урядовий кур'єр" або "Голос України". Протягом дії мораторію: не нараховуються неустойка (штраф, пеня), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань перед кредиторами та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, відповідно до конструкції ст. 625 та 549 ЦК України відповідальність передбачена ст. 625 ЦК України є пенею, при чому ст. 625 застосовується лише, якщо інший розмір пені не передбачений законом чи договором, тобто це мінімально гарантована пеня.

Відповідно до ст. 611 ЦК України наслідками порушення зобов‘язання є припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Отже, чи поширюється пеня на пеню передбачену ст. 625 ЦК України та на інші фінансові санкції, передбачені ст. 611 ЦК Укарїни.

Відповідно до ст. ст. 179 та 181 ЦК України гроші є річчю, зокрема рухомим майном. Відповідно до ст. 189 ЦК України продукція, плоди та доходи належать власникові речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Банк, який не нараховує та не сплачує проценти за користування чужим майном згідно вищенаведених вимог повинен сплачувати проценти за користування чужими коштами, при цьому ці проценти не належать до категорії штрафних санкцій.

Відповідно до ст. 1061 ЦК України банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Якщо договором не встановлений розмір процентів, банк зобов'язаний виплачувати проценти у розмірі облікової ставки Національного банку України.

Отже, чи є підставним стягнення з банку протягом дії мораторію процентів за користування вкладом у розмірі облікової ставки Національного банку України в разі не встановлення в договорі процентів та ненарахування банком жодних процентів за користування вкладом?

Виникають труднощі при вирішенні справ щодо договорів по яких залучаються грошові кошти фізичних осіб – членів кредитної спілки.

Відповідно до абзацу четвертого частини першої статті 21 Закону України «Про кредитні спілки» кредитна спілка (на далі – КС) залучає на договірних умовах внески (вклади) своїх членів на депозитні рахунки як у готівковій, так і в безготівковій формі.

Істотні умови договору про залучення внесків (вкладів) на депозитні рахунки регулюються нормами статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" і п.3.10 Ліцензійних умов провадження діяльності кредитних спілок з надання фінансових послуг, затверджених розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 02.12.2003 №146, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 25.12.2003 за N 1225/8546 (із змінами), підп.1.4 пункту 1 Переліку внутрішніх положень та процедур кредитної спілки, затверджених розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг № 116 від 11.11.2003р.

Зі змісту цих положень випливає, що за договором про залучення внесків (складів) на депозитні рахунки фізична особа, яка є членом кредитної спілки, передає кредитній спілці грошові кошти на умовах зворотності, платності, строковості. Такий договір можна віднести до різновиду договору позики.

Відповідно до ч.1 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

В той же час, відповідно до ч.1 ст.23 Закону внески (вклади) членів кредитної спілки на депозитні рахунки, а також нарахована на такі кошти та пайові внески плата (проценти) належать членам кредитної спілки на праві приватної власності.

Оскільки кошти за договором про залучення внесків (вкладів) на депозитні рахунки у власність кредитної спілки не переходять, то такий договір не може бути різновидом договору позики.

Згідно із ст.1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Чи існує можливість кваліфікації договору між КС та членом КС про внесення членом КС вкладу (внеску) на депозитний рахунок (ст.23 Закону України «Про кредитні спілки») в якості договору банківського вкладу, який регулюється параграфом третім глави 71 ЦК України?

Чи існує можливість застосування ст.235 ЦК України (удаваний правочин), коли на стороні боржника за договором про внесення членом КС вкладу (внеску) на депозитний рахунок виступає КС, яка не має відповідної ліцензії або дія якої призупинена, тобто чи існує можливість кваліфікації цього договору в якості договору позики, чи в такому разі необхідно до цих правовідносин слід застосовувати інститут безпідставного збагачення?

Також виникають труднощі при вирішенні справ щодо договорів про надання кредитною спілкою кредитів своїм членам.

Відповідно до абзацу четвертого частини першої ст.11 Закону України «Про кредитні спілки» члени кредитної спілки мають право отримувати від кредитної спілки кредити. Кредитна спілка відповідно до свого статуту надає кредити своїм членам на умовах їх платності, строковості та забезпеченості (ч.1 ст.21 Закону). Згідно з абзацом другим частини третьої ст.17 Закону розгляд заяв членів кредитної спілки про надання кредитів і прийняття рішень з цих питань належить до компетенції кредитного комітету кредитної спілки. Провадження кредитною спілкою іншої діяльності, крім передбаченої цим Законом, не допускається (ч.1 ст.21 Закону).

Таким чином, кредитна спілка надає кредити своїм членам на підставі кредитного договору.

Кредитний договір регламентується нормами параграфу 2 «Кредит» глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, а у разі надання споживчого кредиту (кредитування фізичних осіб на цілі, не пов’язані із підприємницькою діяльністю) - ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів». Істотні умови кредитного договору між кредитною спілкою та її членом визначені ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», п.3.10 Ліцензійних умов.

Надання кредитів фізичним особам – членам кредитної спілки здійснюється кредитною спілкою тільки після отримання відповідної ліцензії. Якщо ж залучення здійснює кредитна спілка, яка не має відповідної ліцензії або дія ліцензії якої призупинена, то такий договір підпадає під режим оспорюваного правочину (ст.227 ЦК України).

Чи є підстави прийти до висновку, що кредитна спілка не вправі надавати кредити особам, які не є членами кредитної спілки (за виключенням надання кредитів іншим спілкам)?

Також в судовій практиці виникає питання можливості в порядку забезпечення позову у цивільній справі постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду боржників за кордон. Згідно ст. 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" громадянинові України у випадку, якщо діють договірні та інші невиконані зобов'язання може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон. Однак. як нам видається, в порядку забезпечення позову суд не вправі застосувати такий захід забезпечення, порядок надаення дозволу чи відмови у наданні дозволу оскаржується в іншому порядку і має вирішуватись за правилами КАС України.

Пропонуємо з метою формування єдиної судової практики застосування положень ЦК України при вирішенню спорів, які випливають з кредитних відносин, відобразити напрацьовані судовою практикою правові позиції в узагальненні Верховного Суду України.

По інших питаннях нами висловлені позиції при розкритті попередніх питань.

[samuraj]

Там є цікаві речі, але багато всього, - 50 стр., - скидаю файл. Та добре вже, дякувати не треба, та не всі зразу )))

Узагальнення_Кредит_відносини_для_місцев_суд.doc

[vekt]

Чи поширюється Закон України «Про захист прав споживачів» на договір вкладу?

...Водночас чи є споживачем фізична особа, яка одержує проценти за розміщення свого вкладу в банківській установі. Тобто чи споживачем в даному випадку є вкладник, чи банк, адже саме вкладник надає послугу банку з розміщення коштів? Якщо споживачем є банк – то, відповідно, Закон України «Про захист прав споживачів» не поширюється на договір банківського вкладу (депозиту).

Во дают.

[samuraj]

Во дают.

Н-да, по таких питаннях в них є час і бажання пофілософствувати, поміркувати, а по валюті, - "Ну, кредит брали, значить треба віддавати!", "свобода договору" і т.д.

Правильно - ? по укладенню іпотеки в один день з к-п, підсудність по міцезнаходженню банк. відділення... Про недійсність валютних кредитів - мовчок. Ждьомс височайшого повєлєнія.

[sofi]

Н-да, по таких питаннях в них є час і бажання пофілософствувати, поміркувати, а по валюті, - "Ну, кредит брали, значить треба віддавати!", "свобода договору" і т.д.

Правильно - ? по укладенню іпотеки в один день з к-п, підсудність по міцезнаходженню банк. відділення... Про недійсність валютних кредитів - мовчок. Ждьомс височайшого повєлєнія.

Ніби це в клієнта - депозитчика основний вид діяльності - розміщення залучених коштів на власних умовах та на власний ризик, а банк так, звернувся до нього за послугою

а ще кажуть, що є проект про стягнення податку на прибуток по депозиту , от і стараються.

про валюту мовчок, таке враження, що у них є лише окремі статті окремих законів, а все інше, миші з,їли.

Чим більше знайомства з рішеннями , постановами та ухвалами, тим більше виникає питання: можливо булоб достатньо для вжитку лише одного ЦПК?, а може й того не треба?

Ждьомс височайшого повєлєнія.

Достатньо ВСУ та президента.

Дайошь доброго царя! Чому мовчать незалежні юристи?

[ИРМА]

Узагальнення судової практики розгляду судами Харківської області у 2009 році справ щодо спорів у кредитних правовідносинах. Опубліковано у № 2 (21)2010 науково-практичного журналу "Актуальні питання цивільного та господарського судочинства".

це узагальнення значно менше ніж Львівське.

В ньому є посилання на Указ Президента від 25.08.1996 "Про грошову реформу в Україні", де теж сказано, що грошовою одницею і єдиним законним засобом платежу в Україні є гривня.

Але, "... у разі пред'ядвлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим НБУ на день ухвалення рішення. Здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цими нормативними актами, можливе тільки на підставі індивідуальної та генеральної ліцензії (стаття 5 Декрету)".

Далі опис , що банк подав про стягнення і останнє речення: "Усупереч вимог статей 10,60 ЦПК доказів наявності у банку індивідуальної ліцензії на здійснення валютної операції за надання відповідачу кредиту в іноземній валюті позивач не надав". справа от 2008 года.

Все!! Такое впечатление, что узагальнення напечатали не в полном обьеме и на самом интересном остановились. Далее, наверное, нам читать не нужно.

Кто найдет полный вариант, сообщите пожалуйста !

[vassylek]

Жму руку, японскому рыцарю. Мы всё равно победим, чтобы эти золотовалютные рабовладельцы не делали.

[samuraj]

Жму руку, японскому рыцарю. Мы всё равно победим, чтобы эти золотовалютные рабовладельцы не делали.

Харакірі завжди в запасі.

[vassylek]

Я бы перенёс сам процесс на зелёных человечков, вроди бы делаю сам, а завершающая стадия на них. Как мне кажется получиться суперзрелище, а заодно и поучавствуем...

[samuraj]

Я бы перенёс сам процесс на зелёных человечков, вроди бы делаю сам, а завершающая стадия на них. Как мне кажется получиться суперзрелище, а заодно и поучавствуем...

Тої трави перешли мені трохи до Львова. А то зелені чоловічки тиждень не приходять. Гади.

[werter]

Меня мучит вопрос - кто легализовал "иностранную валюту" и "валютные ценности" в качестве такого объекта гражданских прав, как "деньги"? Можно говорить о том, что эти понятия определяют сомостоятельный объект гражданских прав, но утверждать, что на территории Украины эти "вещи" несут на себе признаки платёжных средств (или легального средства обмена в гражданском обороте) нельзя - прямое противоречие массиву правовых норм, устанавливающих, что единым законным средством платежей на Украине является гривня.

Искуственное поглощение, нормативно не обеспеченное, такими видами объектов гражданских прав "вещи" как "денежные средства" и "деньги", таких самостоятельных объектов прав, как "валютные ценности" и "иностранная валюта", и создаёт шаткое соответствие условий валютных кредитных договоров требованиям законодательства к предмету договора кредита, а именно - передача банком (финансовой организацией) заемщику в собственность денежных средств.

В связи с этим, условно, преодолев сопротивление и добившись изменения предмета договора (заменив валюту на гривну, но привязав к валютному курсу, путём реализации последствий признания договора в валюте мнимым), я думаю, возникает возможность ставить вопрос о признании кредитного договора в целом - кабальной сделкой, с вытекающими последствиями.

[у.zaporozhskiy]

Меня мучит вопрос - кто легализовал "иностранную валюту" и "валютные ценности" в качестве такого объекта гражданских прав, как "деньги"? Можно говорить о том, что эти понятия определяют сомостоятельный объект гражданских прав, но утверждать, что на территории Украины эти "вещи" несут на себе признаки платёжных средств (или легального средства обмена в гражданском обороте) нельзя - прямое противоречие массиву правовых норм, устанавливающих, что единым законным средством платежей на Украине является гривня.

Искуственное поглощение, нормативно не обеспеченное, такими видами объектов гражданских прав "вещи" как "денежные средства" и "деньги", таких самостоятельных объектов прав, как "валютные ценности" и "иностранная валюта", и создаёт шаткое соответствие условий валютных кредитных договоров требованиям законодательства к предмету договора кредита, а именно - передача банком (финансовой организацией) заемщику в собственность денежных средств.

В связи с этим, условно, преодолев сопротивление и добившись изменения предмета договора (заменив валюту на гривну, но привязав к валютному курсу, путём реализации последствий признания договора в валюте мнимым), я думаю, возникает возможность ставить вопрос о признании кредитного договора в целом - кабальной сделкой, с вытекающими последствиями.

Я думаю, вы не единный кого мучит такой вопрос.

не совсем понял вторую часть Вашего высказывания

вы считаете, если признавать кредитный договор мнимым, то в дальнейшем его нужно признавать и недействительным?

[vassylek]

Тої трави перешли мені трохи до Львова. А то зелені чоловічки тиждень не приходять. Гади.

А ты в судебное заседание зайди, там они суки, напротив сидят и доверенность из банка представляют.

[ksana36]

Клёво вы, парни, судебные практики узагальнили

[alexburko]

Так объясните мне, тупому, а то до меня не доходит: ипотека до бти - можно или нельзя?

А то текст непонятен, будто слова повырезали, - казнить нельзя помиловать... И вопросы задают в начале и в конце - себе?...

Чи є законним оформлення іпотечного договору без попередньої реєстрації договору купівлі-продажу в БТІ?

Відповідно до ст. 55 Закону України „Про нотаріат” іпотечні договори, предметом іпотеки за якими є нерухомість, яка належить третім особам і стане власністю іпотекодавця після укладання такого договору, посвідчуються до моменту оформлення встановленого законодавством документа про право власності іпотекодавця на нерухомість. Відповідно до статті 18 Закону України „Про іпотеку”, у разі якщо іпотекою забезпечується повернення позики, кредиту для придбання нерухомого майна, яке передається в іпотеку, договір купівлі-продажу цього нерухомого майна та іпотечний договір можуть укладатися одночасно.

Водночас частиною першою статті 182 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Відповідно до абзацу третього частини другої статті 331 зазначеного Кодексу, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно в Україні визначено Тимчасовим положенням про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року N 7/5. Пунктом 3.8 Тимчасового положення встановлено, що після прийняття рішення реєстратором та внесення запису до Реєстру прав на правовстановлювальних документах робиться відмітка (штамп) про реєстрацію відповідних прав, видається витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно, який є невід'ємною частиною правовстановлювального документа.

Таким чином, правовстановлювальними документами, на підставі яких перехід права власності на об'єкт нерухомого майна (відчуження) та витяг про реєстрацію права власності на це нерухоме майно.

Крім того, пунктом 38 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року N 20/5, передбачено, що договори про відчуження та заставу (іпотеку) майна, що підлягає реєстрації, посвідчуються за умови подання документів, які підтверджують право власності на майно, що відчужується або заставляється, та в передбачених законодавством випадках державну реєстрацію прав на це майно. Такі документи нотаріус приймає лише за наявності відмітки (штампу) про реєстрацію відповідних прав та витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно, що є невід'ємною частиною правовстановлювального документа.

Також відповідно до частини шостої статті 4 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” реєстрація права власності на нерухоме майно повинна передувати реєстрації інших речових прав на таке майно та їх обмежень і проводитися в разі вчинення правочину щодо такої нерухомості, встановлення обмежень речових прав на таку нерухомість.

Отже, чи можливим є оформлення іпотечного договору без попередньої реєстрації договору купівлі-продажу в БТІ?

[vekt]

Вот тут ничего не понял:

"Відповідно до ст. 55 Закону України „Про нотаріат” іпотечні договори, предметом іпотеки за якими є нерухомість, яка (!!!) належить (!!!) третім особам і стане(!!!) власністю іпотекодавця після укладання такого (іпотечного) договору, посвідчуються до моменту оформлення встановленого законодавством документа про право власності іпотекодавця на нерухомість. "

[alexburko]

Вот тут ничего не понял:

"Відповідно до ст. 55 Закону України „Про нотаріат” іпотечні договори, предметом іпотеки за якими є нерухомість, яка (!!!) належить (!!!) третім особам і стане(!!!) власністю іпотекодавця після укладання такого (іпотечного) договору, посвідчуються до моменту оформлення встановленого законодавством документа про право власності іпотекодавця на нерухомість. "

Вот и я о том же! А Ефименко (замминистра юстиции) пишет в своем письме, что одновременно - "не вбачається можливим".

Письмо - вот...

Так "ДА" или "НЕТ"?