Ещё раз за пеню. Почти по профессору Преображенскому.

[alexburko]

Да, я имел ввиду другой закон - "Об ответственности за невыполнение денежных обязательств", не вник, пардон.

Тут да, но при защите процессуально надо заходить со встречным иском о признании недействительности пункта. Просто сослаться не получится, так как пункт до момента признания его недействительным судом, - есть действительным.

Шансы велики и реальны, суды охотно режут пени.

[sofi]

Да, я имел ввиду другой закон - "Об ответственности за невыполнение денежных обязательств", не вник, пардон.

Тут да, но при защите процессуально надо заходить со встречным иском о признании недействительности пункта. Просто сослаться не получится, так как пункт до момента признания его недействительным судом, - есть действительным.

Шансы велики и реальны, суды охотно режут пени.

Стаття 215. Недійсність правочину

1. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент

вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені

частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього

Кодексу.

2. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена

законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого

правочину недійсним судом не вимагається.

зпп прямо устанавливает недействительность такого пункта договора, т.е. он есть ничтожным. + закон об ответственности+ ст92ч.22 КУ. А суду все нипочем?

[xbiz]

Нужна хотя бы практика ВСУ или ВССУГУД.

Без нее ни один судья без благодарности не захочет создавать прецедент.

ответ на этой ветке: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?sho...c=2073&st=0

[xbiz]

спасибо всем (и троллям тооже)!

ответ для себя нашел. тема, я думаю, исчерпана!

[centurion]

Стаття 215. Недійсність правочину

1. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент

вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені

частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього

Кодексу.

2. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена

законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого

правочину недійсним судом не вимагається.

зпп прямо устанавливает недействительность такого пункта договора, т.е. он есть ничтожным. + закон об ответственности+ ст92ч.22 КУ. А суду все нипочем?

Тут, на мой взгляд, такая заковыка: если ч. 2 ст. 215 указывать в иске недействительности как один из доводов, то судья тут же скажет, мол пункт и так есть ничтожным, признвать его недествительным суд не будет. Кому тогда это пытаться доказывать? Наверное, прямо банку.

[mississ]

спасибо всем (и троллям тооже)!

ответ для себя нашел. тема, я думаю, исчерпана!

И кто, ПО ВАШЕМУ МНЕНИЮ, тролль?

[SvetlanaI]

зпп прямо устанавливает недействительность такого пункта договора, т.е. он есть ничтожным. + закон об ответственности+ ст92ч.22 КУ. А суду все нипочем?

Еще раз читаем ЗПП ст.18:

5) встановлення вимоги (в договорі) щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором;

Ст. 215 ЦК Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена

законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого

правочину недійсним судом не вимагається.

Поэтому вариант "закон прямо устанавливает недействительность" применим только в том случае, если у вас в договоре четко написано: в случае нарушения ХХХ пункта договора заемщик обязан уплатить компенсацию в размере 51% от суммы кредита (или ХХХ грн., при условии, что ХХХ больше, чем 50% суммы кредита).

(Я именно такого текста в КД не встречала).

Только тогда этот пункт договора - никчемный и признание его недействительным судом не требуется.

Скорее всего судьи так и будут "рассуждать".

А при варианте обозначенных в договоре 18% (а не 51%) пени в день? Думаю, тут нужно будет исходя из выставленной банком итоговой суммы компенсации, которая превышается 50% кредита пытаться применить аналогию нормы ст.18 ЗПП

[у.zaporozhskiy]

А разве это не практика ВСУ?

http://reyestr.court.gov.ua/Review/12965052

Почитайте внимательно, что написано о пене выше двойной учетной ставки НБУ в данном решении.

Проте суди на ці положення закону не звернули уваги та не обговорили можливість одночасного застосування подвійної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Посилання позивача на положення ч. 2 ст. 551 ЦК України про те, що розмір неустойки може бути збільшений за погодженням сторін, стосується лише законної неустойки, тобто неустойки, установленої законом. Проте відповідно до договору сторонами була встановлена договірна неустойка.

Крім того, ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань» установлено граничний розмір пені: розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня. Проте суди в порушення вимог ст. 214 ЦПК України відповідні доводи відповідачки взагалі залишили без уваги та обговорили можливість застосування цього Закону до визначеного сторонами розміру неустойки.

Тоесть в решениях не дана оценка доводов Ответчика о применении ст. 3 ЗУ.Не было конкретно указано, как должны были применит данную норму.

[centurion]

Еще раз читаем ЗПП ст.18:

А при варианте обозначенных в договоре 18% (а не 51%) пени в день? Думаю, тут нужно будет исходя из выставленной банком итоговой суммы компенсации, которая превышается 50% кредита пытаться применить аналогию нормы ст.18 ЗПП

Так об этом и речь.

[ремикс]

Еще раз читаем ЗПП ст.18:

5) встановлення вимоги (в договорі) щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором;

Ст. 215 ЦК Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена

законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого

правочину недійсним судом не вимагається.

Поэтому вариант "закон прямо устанавливает недействительность" применим только в том случае, если у вас в договоре четко написано: в случае нарушения ХХХ пункта договора заемщик обязан уплатить компенсацию в размере 51% от суммы кредита (или ХХХ грн., при условии, что ХХХ больше, чем 50% суммы кредита).

(Я именно такого текста в КД не встречала).

Только тогда этот пункт договора - никчемный и признание его недействительным судом не требуется.

Скорее всего судьи так и будут "рассуждать".

А при варианте обозначенных в договоре 18% (а не 51%) пени в день? Думаю, тут нужно будет исходя из выставленной банком итоговой суммы компенсации, которая превышается 50% кредита пытаться применить аналогию нормы ст.18 ЗПП

Прошу также обратить внимание на то, что ст.18 ЗПП предусматривает лишь "визнання недійсним умов договору", а не всего договора в целом.

Хатя на счет пени все таки может имеет смысл побороться, так как если взять 1% за каждый день просрочки то это составит 365 % в год, что явно больше чем 50% сумы кредита.

[у.zaporozhskiy]

Стаття 215. Недійсність правочину

1. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент

вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені

частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього

Кодексу.

2. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена

законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого

правочину недійсним судом не вимагається.

зпп прямо устанавливает недействительность такого пункта договора, т.е. он есть ничтожным. + закон об ответственности+ ст92ч.22 КУ. А суду все нипочем?

Прямоты здесь нет.

Он как раз относится к оспариваемому.

Если я правильно Вас понимаю, что Вы имеете п. 5 ст. 18 ЗУ о зпп.

[centurion]

Прямоты здесь нет.

Он как раз относится к оспариваемому.

Если я правильно Вас понимаю, что Вы имеете п. 5 ст. 18 ЗУ о зпп.

Ярослав, как прямота и есть в виде фиксированного предела - 50 %.

Путём несложных подсчётов легко доказуемо, что неустойка превышает эти 50 %.

[alexburko]

Ярослав, как прямота и есть в виде фиксированного предела - 50 %.

Путём несложных подсчётов легко доказуемо, что неустойка превышает эти 50 %.

Хотелось бы, но дело в том, что рассматривать эти 50% можно в случае уже "свершившегося наезда" банка, - в рамках рассмотрения иска о взыскании, а вот в момент заключения договора такого факта не было: как оспорить "1 процент в день"? А если просрочка будет всего несколько дней и пеня будет несущественной? А согласно ЦК недействительность сделки рассматривается как раз в момент совершения сделки....

[sofi]

Хотелось бы, но дело в том, что рассматривать эти 50% можно в случае уже "свершившегося наезда" банка, - в рамках рассмотрения иска о взыскании, а вот в момент заключения договора такого факта не было: как оспорить "1 процент в день"? А если просрочка будет всего несколько дней и пеня будет несущественной? А согласно ЦК недействительность сделки рассматривается как раз в момент совершения сделки....

у меня как всегда, особиста точка зору, может потому что это женская логика, с Доками не спорю, просто вся эта полемика привела к тому, что я уже сомневаюсь, а 2*2=4?

объясните мне тогда,

если физлицо с другим физлицом заключили договор позыки денег, включили туда,проценты, штрафы и пеню за просрочку выполнения, при обращении в суд кредитор требует вернуть 100руб, плюс за 2 года -2000 рубл процентов, +3000 рубл пени+ 9рублей инфляционных. Что должен сказать суд?

[xbiz]

Нужна хотя бы практика ВСУ или ВССУГУД.

Без нее ни один судья без благодарности не захочет создавать прецедент.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 грудня 2010 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Гуменюка В.І.,

суддів: Балюка М.І., Жайворонок Т.Є.,

Луспеника Д.Д., Лященко Н.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом акціонерного банку «Банк регіонального розвитку» (далі – АБ «Банк регіонального розвитку») до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, пені й штрафу та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до АБ «Банк регіонального розвитку» про зменшення розміру пені та штрафу за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 7 жовтня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 21 січня 2010 року,

в с т а н о в и л а:

У липні 2009 року АБ «Банк регіонального розвитку» звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 23 серпня 2007 року за кредитним договором надав позичальникові ОСОБА_3 кредит у розмірі 2 млн. грн. зі сплатою 15,5 % річних на строк до 22 серпня 2022 року та із щомісячною сплатою процентів за користування кредитом. З листопада 2008 року відповідачка перестала сплачувати проценти за користування кредитом, у зв’язку із чим за умовами договору повинна достроково повернути кредит, проценти за користування ним, а також штрафні санкції, якими передбачена пеня в розмірі 1% від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення та штраф у розмірі 10% від суми кредиту.

З урахуванням викладеного та, уточнивши позовні вимоги, позивач просив стягнути з ОСОБА_3 заборгованість за кредитом у розмірі 1 999 843 грн. 84 коп., заборгованість за процентами – 518 658 грн. 78 коп., штраф у розмірі 200 тис. грн. і пеню в розмірі 948 493 грн. 68 коп. (усього 3 666 996 грн. 30 коп.), а також судові витрати.

У серпні 2009 року ОСОБА_3 пред’явила зустрічний позов, в якому з урахуванням уточнених вимог просила на підставі ст. 551 ЦК України зменшити розмір пені до 38 733 грн. 47 коп. і розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України та штраф у розмірі 1 %, що становить 20 тис. грн., посилаючись на те, що невиплата нею процентів за кредитним договором виникла через кризу світової фінансової системи, у зв’язку із чим значно зменшились її доходи, а також вона сама виховує та утримує неповнолітнього сина. Крім того, згідно зі ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Рішенням Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 7 жовтня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 21 січня 2010 року, позов АБ «Банк регіонального розвитку» повністю задоволено: стягнуто на користь банку з ОСОБА_3 заборгованість за кредитом і процентами, пеню та штраф у розмірі 3 666 996 грн. 30 коп., розподілено судові витрати; у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати ухвалені судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ураховуючи положення п. 2 розд. ХІІІ “Перехідні положення” Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ “Про судоустрій і статус суддів”, справа розглядається за правилами ЦПК України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній до введення в дію Закону від 7 липня 2010 року.

Задовольняючи позовні вимоги банку та відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції. виходив із того, що ОСОБА_3 порушила умови кредитного договору, у зв’язку із чим наступають відповідні правові наслідки, у тому числі й сплата пені та штрафу, які передбачені договором, на що вона погодилась під час його підписання; доказів для зменшення розміру неустойки відповідачка не надала, а відсутність грошей не є підставою для задоволення таких вимог.

Проте повністю погодитись із такими висновками судів не можна, оскільки суди дійшли їх із порушенням норм матеріального та процесуального права.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають.

Судами встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 23 серпня 2007 року за кредитним договором АБ «Банк регіонального розвитку» надав ОСОБА_3 кредит у розмірі 2 млн. грн. зі сплатою 15,5 % річних на строк до 22 серпня 2022 року та із щомісячною сплатою процентів за користування кредитом.

За змістом ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

У зв’язку з невиконанням умов кредитного договору з листопада 2008 року позичальник ОСОБА_3 допустила заборгованість за кредитом і за сплатою процентів.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 та ст. 549 ЦК України виконання зобов’язання забезпечується, зокрема, неустойкою, яка визначається як пеня та штраф і є грошовою сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов’язання. Сплата неустойки є правовим наслідком у разі порушення зобов’язання (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Пунктами 4.3, 4.4 кредитного договору передбачена відповідальність за порушення зобов’язання, а саме: пеня в розмірі 1% від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення та штраф у розмірі 10% від суми кредиту. Тобто за одне й те саме порушення зобов’язання передбачена подвійна відповідальність одного виду. При цьому в ст. 61 Конституції України зазначено, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Проте суди на ці положення закону не звернули уваги та не обговорили можливість одночасного застосування подвійної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Посилання позивача на положення ч. 2 ст. 551 ЦК України про те, що розмір неустойки може бути збільшений за погодженням сторін, стосується лише законної неустойки, тобто неустойки, установленої законом. Проте відповідно до договору сторонами була встановлена договірна неустойка.

Крім того, ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» установлено граничний розмір пені: розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня. Проте суди в порушення вимог ст. 214 ЦПК України відповідні доводи відповідачки взагалі залишили без уваги та обговорили можливість застосування цього Закону до визначеного сторонами розміру неустойки.

Також у порушення вимог ст. ст. 212-214 ЦПК України суди належним чином не дали оцінки всім доводам ОСОБА_3 про наявність підстав для зменшення розміру неустойки, що передбачено ст. 551 ЦК України.

Так, суди послалися на те, що відповідачка не надала доказів своїх вимог, не звернувши уваги на те, що вона, зокрема, посилалась на настання кризи світової фінансової системи, що згідно із ч. 2 ст. 61 ЦПК України є загальновідомим фактом, що не потребує доказування. Крім того, при вирішенні питання про зменшення неустойки суди повинні об’єктивно оцінити конкретну ситуацію: чи є цей випадок винятковим виходячи з інтересів обох сторін, які заслуговують на увагу; майновий стан сторін; ступінь виконання зобов’язання; причини неналежного виконання зобов’язання та форму вини боржника; співрозмірність розміру неустойки наслідкам порушення; добровільне усунення винною стороною порушення та його наслідків тощо.

Таким чином, вирішуючи спір, суд першої інстанції в порушення вимог ст. ст. 212 – 214 ЦПК України не встановив фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а за таких обставин ухвалені судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішень із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 7 жовтня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 21 січня 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий В.І. Гуменюк

Судді: М.І. Балюк

Т.Є. Жайворонок

Д.Д. Луспеник

Н.П. Лященко

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12965052

Хочу обратить внимание: в данном судебном решении, ссылка на Закон Украины «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань», дается в том смысле, что - применение данного закона (МЕЖДУ ХОЗЯЙСТВУЮЩИМ СУБЪЕКТОМ - ЮРИДИЧЕСКИМ ЛИЦОМ и ФИЗИЧЕСКИМ ЛИЦОМ) есть непреложный факт, не требующий ни ОБОСНОВАННОСТИ ПРИМЕНЕНИЯ, ни обсуждения.

[xbiz]

И кто, ПО ВАШЕМУ МНЕНИЮ, тролль?

тот, кто много шумит, создает иллюзию бурной деятельности, а на самом деле уводит тему в сторону; иногда разыгравая из себя простака, иногда - этакого юридического мачо.

"дерево познается по ПЛОДАМ его.!"

[у.zaporozhskiy]

тот, кто много шумит, создает иллюзию бурной деятельности, а на самом деле уводит тему в сторону; иногда разыгравая из себя простака, иногда - этакого юридического мачо.

"дерево познается по ПЛОДАМ его.!"

Прочитайте внимательнее, что написано в определении ВСУ от 15.12.2010

Уже в трех разделах данного форума о не писал.

Конкретику они не написали.

Размывчато, что не дали оценки доводам ответчика.

Тоесть суд первой инстанции должен дать оценку данным доводам.

Закон Україн «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»

Кстати пора глянуть практику 1 инстанции после пересмотра.

Для Вас есть новости в данной теме:

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?sho...amp;#entry59614

Я за максимальную объективность на форуме и не ввождение их в заблуждение.