Постановление ВСУ по пересмотру о недействительности договора с Дия Финанс об администрировании покупки в группе

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2013 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Яреми А.Г.,
суддів: Григор’євої Л.І.,
Гуменюка В.І., Онопенка В.В.,
Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л.,-
Лященко Н.П., Патрюка М.В.,

розглянувши в судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 грудня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Дія Фінанс» про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину,

в с т а н о в и л а:

У червні 2012 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Дія Фінанс» (далі – ТОВ «Дія Фінанс») про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Зазначала, що 9 квітня 2012 року між нею та ТОВ «Дія Фінанс» було укладено договір про надання послуг НОМЕР_1, за умовами якого відповідач зобов’язався вчинити від її імені та за її рахунок певні дії (надати послуги), спрямовані на придбання товару (чи отримання відповідної суми в позику), зазначеного в додатку № 1 до цього договору, на умовах діяльності програми «Розвиваюча», що міститься в додатку № 2, який є невід’ємною частиною договору. Цього самого дня ОСОБА_1 сплатила 7 500 грн реєстраційного платежу за договором. У подальшому сплатила 1 041 грн 67 коп. щомісячного чистого внеску, 312 грн 50 коп. щомісячних адміністративних витрат та 13 грн 55 коп. додаткової комісії. Усього на виконання умов договору вона сплатила 8 867 грн 72 коп.

Посилаючись на те, що вказаний договір не відповідає вимогам ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (далі – Закон), оскільки містить несправедливі умови договору стосовно розподілу коштів, що залежить лише від волі відповідача, який сам на власний розсуд приймає таке рішення, процедура прийняття рішення про передачу товару є непрозорою, а інформація про результати проведених конкурсів та осіб, які отримали право на товар, є конфіденційною й не може бути перевірена позивачем, та вимогам ст. 19 Закону, що забороняє нечесну підприємницьку практику, яка вводить споживача в оману, зокрема, таку, як утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, і відсутність у відповідача ліцензії на надані фінансові послуги, ОСОБА_1 просила застосувати наслідки нікчемності правочину й стягнути з ТОВ «Дія Фінанс» на її користь 8 867 грн 72 коп., сплачених нею на рахунок відповідача за нікчемним правочином, та 1 тис. грн витрат за надання юридичної допомоги.

Заочним рішенням Томашпільського районного суду Вінницької області від 1 серпня 2012 року позов ОСОБА_1 задоволено частково: стягнуто з ТОВ «Дія Фінанс» на її користь 8 867 грн 72 коп. сплачених коштів за нікчемним правочином; в іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 20 листопада 2012 року заочне рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 грудня 2012 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Вінницької області від 20 листопада 2012 року на підставі п. 5 ч. 4 ст. 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України).

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 грудня 2012 року ОСОБА_1 порушує питання про скасування зазначеної ухвали та направлення справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, – неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме ст. 19 Закону щодо заборони нечесної підприємницької практики.

Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_1 посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 липня 2012 року, 12 листопада 2012 року, 28 листопада 2012 року, 28 листопада 2012 року та 12 грудня 2012 року.

ОСОБА_1 указує на те, що правові висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про застосування норм матеріального права, покладені в основу судового рішення у справі, яка переглядається, не є однаковими з висновками, зробленими судом касаційної інстанції в наданих для прикладу судових рішеннях, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

За змістом ст. 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається, з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

Судами встановлено, що 9 квітня 2012 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Дія Фінанс» був укладений договір про надання послуг НОМЕР_1 за умовами програми «Розвиваюча» (а.с. 4-7).

Відповідно до умов договору ТОВ «Дія Фінанс» (далі – адміністратор), за згодою ОСОБА_1 (далі - учасник), зобов’язується вчинити від її імені та за її рахунок певні дії (надання послуг), спрямовані на придбання товару (чи отримання відповідної суми в позику), які зазначені в додатку № 31 до договору, на умовах діяльності програми «Розвиваюча», яка відповідно міститься в додатку № 2. Зокрема, адміністратор зобов’язався сформувати групу учасників, забезпечити її організацію та діяльність у системі адміністрування, присвоїти учаснику його код у групі, організувати та проводити заходи по розподілу коштів, здійснити оплату товару на користь учасника або надати учаснику відповідну суму в позику, надавати інші послуги та вчинити інші правочини, погоджені сторонами, у порядку та в строки, передбачені договором і додатками до нього.

Згідно зі ст. 2 цього договору учасник зобов’язується: одноразово сплатити реєстраційний платіж у день підписання сторонами даного договору та адміністративний платіж, якій сплачується не пізніше 15 банківських днів з моменту отримання дозволу; своєчасно, не пізніше 15 числа кожного місяця, сплачувати загальний платіж, який включає чистий внесок, за рахунок якого адміністратор здійснює оплату вартості товару чи надає відповідні суми в позику, та адміністративні витрати, що є сплатою за послуги адміністратора з організації діяльності програми; належним чином дотримуватися всіх умов договору та додатків до нього; після отримання дозволу: укласти договір позики; підписати додаток № 3 до договору з метою визначення заборгованості, виду забезпечення виконання своїх платіжних зобов’язань; укласти договір застави (іпотеки) майна або (за погодженням з адміністратором) договір поруки з одним або декількома поручителями; укласти договори страхування об’єкта застави (іпотеки) з визначенням вигодонабувача за умовами договору страхування ТОВ «Дія Фінанс».

На виконання умов договору ОСОБА_1 сплатила 8 867 грн 72 коп.

Задовольняючи позов ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що укладений між сторонами договір здійснений з використанням відповідачем нечесної підприємницької діяльності, а тому є нікчемним, оскільки його недійсність установлена ч. 6 ст. 19 Закону.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив із того, що позивачкою не доведено несправедливість умов спірного договору, він відповідає вимогам ст. ст. 627, 628 ЦК України про свободу договору й ознак його нікчемності не вбачається.

Разом із тим у інших справах, які виникли з подібних правовідносин, суд касаційної інстанції в ухвалах від 11 липня 2012 року, від 12 листопада 2012 року, від 28 листопада 2012 року, від 28 листопада 2012 рок, від 12 грудня 2012 року дійшов висновку про те, що умови оспорюваних договорів про надання послуг є несправедливими та непрозорими й спрямовані на введення в оману споживачів шляхом залучення їхніх коштів із метою реалізації пірамідальної схеми, що є нечесною підприємницькою діяльністю відповідно до ч. 6 ст. 19 Закону.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми матеріального права, а саме ст. 19 Закону.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до чч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За положеннями ч. 1, п. 7 ч. 3, ч. 6 ст. 19 Закону нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає в себе будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Забороняються як такі, що вводять в оману, утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Таким чином, указаний Закон установив недійсність правочинів, здійснених із використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає, зокрема, у введенні в оману споживачів шляхом залучення їхніх коштів із метою реалізації діяльності пірамідальної схеми.

Саме до цього зводяться правові висновки, що викладені в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 липня 2012 року, 12 листопада 2012 року, 28 листопада 2012 року, 28 листопада 2012 року, 12 грудня 2012 року, які надані ОСОБА_1 як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції ст. 19 Закону у подібних правовідносинах, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень.

Оскільки ОСОБА_1 сплачувала кошти не за сам товар, а за можливість одержання права на купівлю товару, і ТОВ «Дія Фінанс» без залучення власних коштів формувало групи клієнтів, за рахунок коштів яких здійснювалась передача права на купівлю товару одному з учасників групи, що є компенсацією за рахунок коштів інших учасників групи, залучених до умов діяльності програми «Розвиваюча», суд касаційної інстанції помилково погодився з висновками суду апеляційної інстанцій про те, що вказаний договір відповідає вимогам чинного законодавства й ознак нікчемності правочину не вбачається, тому що не порушує свободу та зміст договору, а діяльність ТОВ «Дія Фінанс» з реалізації програми «Розвиваюча» не є такою, що вводить споживача в оману.

Ураховуючи викладене, ухвала судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 грудня 2012 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись п. 1 ст. 355, п. 1 ч. 1 ст. 360-3, ч. 1 ст. 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 грудня 2012 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий А.Г. Ярема
Судді: Л.І. Григор’єва
Л.І. Охрімчук
В.І. Гуменюк
М.В. Патрюк
Н.П. Лященко
Ю.Л. Сенін
В.В. Онопенко

http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/81...6d?OpenDocument