Постановление ВСУ по пересмотру об отмене решения третейского суда при АУБ в пользу Укрсоцбанка

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 

 

8 квітня 2015 року

 

м. Київ

 

Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

 

головуючого Барбари В.П.,

суддів: Берднік І.С., Григор’євої Л.І., Гуля В.С.,

Гуменюка В.І., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є.,

Колесника П.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І.,

Потильчака О.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л.,

Сімоненко В.М., Шицького І.Б.,

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 15 жовтня 2014 року у справі № 910/8043/14 за заявою товариства з обмеженою відповідальністю "Аркона" про скасування рішення постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 15 березня 2011 року у третейській справі № 189/11 за позовом публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" до товариства з обмеженою відповідальністю "Аркона" про стягнення заборгованості, 

 

в с т а н о в и л и: 

 

У квітні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю "Аркона" (далі – ТОВ "Аркона") звернулося до господарського суду міста Києва із заявою про скасування рішення постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків (далі – третейський суд) від 15 березня 2011 року у третейській справі № 189/11, яким частково задоволено позов публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (далі – ПАТ "Укрсоцбанк") і стягнуто з ТОВ "Аркона" заборгованість за договором кредиту від 18 жовтня 2006 року № 355-24/2-042 (далі – кредитний договір) у розмірі 351 422,57 грн.

 

Заяву обґрунтовано тим, що рішення третейським судом прийнято за відсутності представників ТОВ "Аркона", яке не було належним чином повідомлено про розгляд справи, а склад третейського суду, яким прийнято спірне рішення, не відповідав вимогам закону.

 

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19 червня 2014 року заяву ТОВ "Аркона" задоволено. Рішення третейського суду від 15 березня 2011 року у третейській справі № 189/11 скасовано. 

 

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13 серпня 2014 року ухвалу господарського суду міста Києва від 19 червня 2014 року скасовано. У задоволенні заяви ТОВ "Аркона" відмовлено.

 

Вищий господарський суд України постановою від 15 жовтня 2014 року скасував постанову Київського апеляційного господарського суду від 13 серпня 2014 року, а ухвалу господарського суду міста Києва від 19 червня 2014 року залишив в силі. 

 

Вищий господарський суд України погодився з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення заяви щодо скасування рішення третейського суду про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором.

 

При цьому суд касаційної інстанції зазначив, що формування складу третейського суду для розгляду позову ПАТ "Укрсоцбанк" відбулося з порушенням закріпленого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року права на суд, встановлений законом, а ТОВ "Аркона" було позбавлено можливості реалізувати свої права як учасника третейського спору, в тому числі щодо заявлення відводу призначеному судді. 

 

Разом із тим Вищий господарський суд України зазначив, що незважаючи на погоджене сторонами у пункті 6.2 кредитного договору третейське застереження, спір, який виник між сторонами після укладення третейської угоди, з урахуванням приписів статей 2, 5 Закону України "Про третейські суди" не може бути переданий на вирішення третейського суду, оскільки на час укладення угоди про передачу спору на вирішення третейського суду між сторонами не існувало ніякого спору.

 

У заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 15 жовтня 2014 року ПАТ "Укрсоцбанк", посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статей 2, 5, 20 Закону України "Про третейські суди", внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах при вирішенні аналогічних судових справ, просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 15 жовтня 2014 року та прийняти нове рішення, яким постанову Київського апеляційного господарського суду від 13 серпня 2014 року залишити в силі.

 

На обґрунтування неоднаковості застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права ПАТ "Укрсоцбанк" долучило до поданої заяви копії постанов Вищого господарського суду України 25 лютого 2014 року у справі № 910/17346/13, від 13 серпня 2014 року у справі № 910/21032/13, від 19 квітня 2011 року у справі № 14/479-32/450, від 13 липня 2011 року у справі № 34/444, від 13 листопада 2012 року у справі № 17/5026/848/2012, від 10 грудня 2013 року у справі № 910/5419/13, від 6 серпня 2013 року у справі № 910/21 та копії ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 травня 2013 року та від 26 грудня 2012 року.

 

Допускаючи ухвалою від 16 лютого 2015 року справу № 910/8043/14 до провадження Верховного Суду України для перегляду постанови Вищого господарського суду України від 15 жовтня 2014 року, Вищий господарський суд України дійшов висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права у подібних правовідносинах, про що свідчать надані заявником копії постанов Вищого господарського суду України від 19 квітня 2011 року у справі № 14/479-32/450, від 13 листопада 2012 року у справі № 17/5026/848/2012 та від 10 грудня 2013 року у справі № 910/5419/13.

 

У зазначених постановах від 19 квітня 2011 року у справі № 14/479-32/450, від 13 листопада 2012 року у справі № 17/5026/848/2012 та від 10 грудня 2013 року у справі № 910/5419/13 Вищий господарський суд України, вирішуючи спори у подібних правовідносинах, дійшов протилежних правових висновків стосовно того, що третейська угода, погоджена у кредитних договорах, відповідає приписам статей 2, 5 Закону України "Про третейські суди", оскільки предметом третейської угоди може бути не лише спір, який існує на момент укладення такої угоди, а будь-які спори, які виникатимуть між сторонами кредитного договору в майбутньому та передбачені третейською угодою. 

 

Разом з тим висновки Вищого господарського суду України, викладені у постанові від 15 жовтня 2014 року у справі № 910/8043/43, не суперечать висновкам цього ж суду, зазначеним у постановах від 25 лютого 2014 року у справі № 910/17346/13, від 13 серпня 2014 року у справі № 910/21032/13, від 13 липня 2011 року у справі № 34/444 та висновкам Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, наведеним в ухвалах від 15 травня 2014 року та від 26 грудня 2012 року, яких суди касаційної інстанції дійшли з урахуванням встановлених судами обставин справ, не свідчать про неоднакове застосування судами касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права, що призвело до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

 

Таким чином, наведене вище свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статей 2, 5 Закону України "Про третейські суди", а предметом перегляду є постанова Вищого господарського суду України від 15 жовтня 2014 року в частині його висновків, що обов’язковою передумовою укладення третейської угоди є існування спору. 

 

Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходять із такого. 

 

У справі, що розглядається, судами встановлено, що пунктом 6.2 кредитного договору від 18 жовтня 2006 року № 355-24/2-042, укладеного між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (14 червня 2010 року назву змінено на ПАТ "Укрсоцбанк") (кредитор) і ТОВ "Аркона" (позичальник), було погоджено, що у випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів сторони, керуючись статтею 5 Закону України "Про третейські суди", домовляються про те, що спір розглядається одноособово третейським суддею Ярошовцем Василем Миколайовичем третейського суду, що знаходиться за адресою: вул. Марини Раскової, 15, м. Київ. У випадку неможливості розгляду спору зазначеним третейським суддею спір розглядається третейськими суддями Мороз Оленою Анатоліївною або Білоконем Юрієм Миколайовичем у порядку черговості, наведеному у цьому пункті. У разі, якщо спір не може бути розглянутий названими у цьому пункті суддями, суддя призначається головою третейського суду відповідно до чинного Регламенту третейського суду.

 

Судді Ярошовець В.М., Мороз О.А. та Білоконь Ю.М. після звернення у 2011 році ПАТ "Укрсоцбанк" до третейського суду із позовом про стягнення з ТОВ "Аркона" заборгованості за кредитним договором заявили самовідвід.

 

Беручи до уваги заявлені самовідводи, голова третейського суду, керуючись Регламентом, призначив розглядати справу суддю Стеценка В.П., який 15 березня 2011 року ухвалив оспорюване рішення у третейській справі № 189/11.

 

Згідно зі статтею 5 Закону України "Про третейські суди" юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону. 

 

Статтею 2 цього Закону визначено, що третейська угода – це угода сторін про передачу спору на вирішення третейським судом. 

 

Статтею 12 зазначеного Закону встановлено, що третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. Третейська угода укладається в письмовій формі. Третейська угода вважається укладеною, якщо вона підписана сторонами чи укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням засобів електронного чи іншого зв'язку, що забезпечує фіксацію такої угоди, або шляхом направлення відзиву на позов, в якому одна із сторін підтверджує наявність угоди, а інша сторона проти цього не заперечує.

 

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що предметом третейської угоди може бути не лише спір, який існує на момент укладення такої угоди, а й будь-які спори, які виникатимуть між сторонами договору в майбутньому та передбачені третейською угодою. 

 

Як встановлено господарськими судами, у справі, що розглядається, третейську угоду було погоджено між позивачем та відповідачем у вигляді третейського застереження на стадії укладення господарського договору, включено до умов цього договору застереження про розгляд спору, який може виникнути в подальшому під час дії договору в третейському суді (пункт 6.2.).

 

Таким чином, третейське застереження, передбачене пунктом 6.2 договору кредиту, відповідає приписам статей 2, 5, 12 Закону України "Про третейські суди" і не суперечить вимогам цивільного законодавства щодо форми та змісту.

 

Висновок Вищого господарського суду України, що предметом третейської угоди може бути лише спір, який існує на момент укладення такої угоди, є помилковим.

 

Але неправильне застосування Вищим господарським судом України норм статей 2, 5 Закону України "Про третейські суди" не призвело до постановлення незаконного судового рішення, оскільки рішення третейського суду від 15 березня 2011 року скасовано судом і з інших підстав, зокрема, з підстави невідповідності вимогам закону складу третейського суду, яким прийнято рішення.

 

З огляду на викладене заява ПАТ "Укрсоцбанк" про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 15 жовтня 2014 року не підлягає задоволенню.

 

Керуючись пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192-VIII та статтями 11116, 11123, 11124, 11126 Господарського процесуального кодексу України в редакції, що діяла до набрання чинності цим Законом, Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

 

п о с т а н о в и л и:

 

Відмовити у задоволенні заяви публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 15 жовтня 2014 року у справі № 910/8043/14.

 

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 4 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України.

 

Головуючий В.П. Барбара

судді:

І.С. Берднік Н.П. Лященко

Л.І. Григор'єва Л.І. Охрімчук

В.С. Гуль О.І. Потильчак

В.І. Гуменюк Я.М. Романюк

А.А. Ємець Ю.Л. Сенін

Т.Є. Жайворонок В.М. Сімоненко

П.І. Колесник І.Б. Шицький

 

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/5EADD5380C0D6CD2C2257E2D001D94F7

[Obelix]

Ну в общем похерили решение ТС только из-за не согласованного судьи.

А тот факт, что трое судей перед заседанием взяли сомоотвод, говорит что там не все так просто и прозрачно.

[ANTIRAID]

Державний герб України

 

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

 

УХВАЛА

 

Справа № 910/8043/14 19.06.14

 

За заявоюТовариства з обмеженою відповідальністю "Аркона" проскасування рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 15.03.2011 р.у справі№189/11за позовомПублічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Аркона"простягнення заборгованостіСуддя Бойко Р.В.

 

Представники сторін:

 

від позивача:Ганага А.С.від відповідача:Карпов В.С.від третейського суду:Жуков А.М.

 

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

 

Товариство з обмеженою відповідальністю "Аркона" (надалі - "Товариство") звернулося до господарського суду міста Києва з заявою про скасування рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків (надалі - "третейський суд") від 15.03.2011 р. у справі №189/11 за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (надалі - "Банк") до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аркона" про стягнення заборгованості.

 

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.05.2014 р. прийнято до розгляду вказану заяву та призначено її розгляд на 22.05.2014 р.

 

20.05.2014 р. через канцелярію суду представником Банку було подано заяву про припинення провадження у справі №910/8043/14 за змістом якого просив припинити провадження у даній справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України вказуючи на те, що Товариство вже зверталося з відповідною заявою до господарського суду міста Києва провадження за якою було припинено на підставі п. 4 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України. Також, подав заяву про застосування позовної давності за змістом якої вказував на пропуск заявником встановленого ст. 1221 Господарського процесуального кодексу України строку на оскарження рішення третейського суду, а тому просив застосувати строки позовної давності та відмовити заявнику у задоволенні відповідної заяви.

 

20.05.2014 р. через канцелярію суду представником Банку було подано відзив на заяву про скасування рішення третейського суду за змістом якого просив в задоволенні заяви Товариства відмовити, вказував на те, що оскаржуване рішення було прийнято у відповідності до Закону України "Про третейські суди" за наявності доказів належного повідомлення заявника та визначеним у відповідності до регламенту суду та угоди сторін складом суду.

 

21.05.2014 р. до канцелярії суду надійшли пояснення представника Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків за змістом якого останній вказував на те, що заявник був учасником третейської справи, а тому не підпадає під категорію осіб, в розумінні п. 5 ч. 3 ст. 51 Закону України "Про третейські суди", а також вказував на те, що суддя Стеценко В.П. для розгляду відповідної справи був призначений у відповідності до положень третейської угоди та Регламенту третейського суду, який не встановлює вимог до конкретної форми призначення судді головою третейського суду.

 

В судовому засіданні 22.05.2014 р. було оголошено перерву до 27.05.2014 р.

 

Розпорядженням заступника Голови господарського суду міста Києва від 27.05.2014 р. у зв'язку із перебуванням судді Домнічевої І.О. у відпустці справу №910/8043/14 передано для розгляду судді Бойку Р.В.

 

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.05.2014 р. суддею Бойком Р.В. прийнято до провадження справу №910/8043/14.

 

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.05.2014 р. задоволено клопотання Товариства про витребування доказів в частині витребування з господарського суду міста Києва матеріалів справи №27/177 (2011 р.) та письмових пояснень третейського суду, розгляд заяви відкладено до 10.06.2014 р.

 

10.06.2014 р. через канцелярію суду представником третейського суду на виконання вимог ухвали суду було надано пояснення за змістом якого вказував на те, що: за практикою третейського суду суддя, який заявив про самовідвід до початку розгляду справи не ставить дату на заяві про самовідвід, оскільки у цьому випадку у судді не виникає ніякого обов'язку, пов'язаного з датою заяви про самовідвід, а доказом того, що судді, які вказані у третейському застереженні заявили про самовідвід до початку розгляду справи є відсутність у справі ухвал, прийнятих цими суддями; у випадку, якщо всі судді, визначені сторонами у третейському застереженні, заявили самовідвід, то інший суддя призначається Головою третейського суду, при цьому, як Законом України "Про третейські суди", так і Регламентом третейського суду не передбачено у якій саме формі здійснюється таке призначення.

 

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.06.2014 р. розгляд заяви відкладено до 19.06.2014 р.

 

Представник заявника в судове засідання з'явився, подану заяву підтримує та просить задовольнити її повністю, вказує на те, що при ознайомлені 14.04.2014 р. з матеріалами третейської справи №189/11 резолюція Голови третейського суду на першій сторінці позовної заяви про передачу відповідного позову судді Стеценко В.П. була відсутня.

 

В судове засідання представник Банку з'явився, проти заяви заперечує, в її задоволенні просить відмовити повністю.

 

На виклик суду до судового засідання з'явився Голова третейського суду, подав пояснення за змістом якого вказує на те, що призначення Головою третейського суду судді Стеценко В.П. для розгляду справи №189/11 відбулось після реєстрації відповідної справи у реєстрі справ, подання самовідводів суддями третейського суду, що вказані у третейському застереженні та до винесення суддею Стеценко В.П. ухвали від 01.03.2011 р. про порушення провадження у третейській справі №189/11, а в Законі України "Про третейські суди" та Регламенті третейського суду не визначено порядку визначення Головою третейського суду судді для розгляду конкретної справи, а тому, посилання заявника на порушення порядку призначення відповідного судді для розгляду справи №189/11 є безпідставним.

 

Судом в задоволенні клопотання представника Банку про припинення провадження у справі №910/8043/14, що мотивоване положеннями ч. 2 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України та існуванням ухвали господарського суду міста Києва від 21.09.2011 р. у справі №37/258, відмовлено, оскільки застосування положень наведеної норми передбачає повторне звернення з позовом до суду зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, а в даному випадку мають місце різні підстави звернення Товариства з заявою про скасування рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 15.03.2011 р. у справі №189/11, адже в даній справі заява мотивована в т.ч. прийняттям оскаржуваного рішення у складі, що не відповідав вимогам статей 16 - 19 цього Закону України "Про третейські суди", про що не заявлялося ним при зверненні з відповідною заявою у справі №37/258.

 

Дослідивши матеріали заяви, третейської справи, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, суд приходить до висновку про необхідність її задоволення з огляду на наступне.

 

Рішенням постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків у складі судді Стеценка В.П. від 15.03.2011 р. у справі №189/11 за позовом Банку до Товариства про стягнення заборгованості (надалі - "Рішення") позов Банку задоволено частково, стягнуто з Товариства на користь Банку заборгованість по договору кредиту в сумі 351 422,57 грн.

 

Відповідно до ч. 3 ст. 51 Закону України "Про третейські суди" рішення третейського суду може бути оскаржене та скасоване лише з таких підстав: справа, по якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону; рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди; третейську угоду визнано недійсною компетентним судом; склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам статей 16 - 19 цього Закону; третейський суд вирішив питання про права і обов'язки осіб, які не брали участь у справі.

 

Аналогічні підстави для скасування рішення третейського суду визначені в ст. 1225 Господарського процесуального кодексу України.

 

Як на підставу для скасування Рішення заявник вказує на:

 

- те, що склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам статей 16 - 19 Закону України "Про третейські суди", оскільки визначені сторонами в третейському застереженні судді не повідомили їх про підстави самовідводу, а будь-яких доказів правових підстав призначення судді Стеценка В.П. для розгляду справи №189/11 на момент прийняття Рішення не існувало;

 

- те, що третейським судом не було належним чином повідомлено Товариство про розгляд справи №189/11, що мало своїм наслідком вирішення такого спору за його відсутності.

 

Згідно із ч. 1 ст. 16 Закону України "Про третейські суди" склад третейського суду формується шляхом призначення чи обрання третейських суддів (третейського судді).

 

Досліджуючи питання призначення у спірній справі складу третейського суду для її вирішення суд виходить із того, що за змістом статей 1, 8 Конституції України Україна є правова держава. В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

 

Гарантуючи судовий захист з боку держави, Основний Закон України водночас визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (частина п'ята статті 55). Це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (частина друга статті 22, стаття 64 Конституції України).

 

Одним із способів реалізації права кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань у сфері цивільних та господарських правовідносин є звернення до третейського суду (абзац перший пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі про виконання рішень третейських судів від 24.02.2004 р. №3-рп/2004).

 

Законом України №475/97 від 17.07.1997 р. ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р. (надалі "Конвенція") та Перший протокол до Конвенції, а відтак в силу ст. 9 Конституції України вони є частиною національного законодавства України.

 

Відповідно до ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

 

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

 

Практика Європейського суду з прав людини свідчить, що положення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо визнанням поняття права на суд, встановлений законом, не обов'язково має розумітися як суд класичного виду, інтегрований у стандартну судову систему держави (рішення у справі "Кемпбелл і Фелл проти Сполученого Королівства" від 28.06.1984 р., рішення у справі "Літгоу та інші проти Сполученого Королівства" від 8.07.1986 р., рішення у справі "Регент проти України" від 03.04.2008 р.).

 

Отже, третейський суд відповідає поняттю "суду" в розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції, а тому здійснюючи свою діяльність повинен дотримуватися в т.ч. встановлених такою нормою гарантій.

 

Аналогічний висновок міститься в постанові Вищого господарського суду України від 11.04.2013 р. у справі №5019/1884/12.

 

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "П'єрсак проти Бельгії" від 01.10.1982 р. №8692/79 зазначено, що фраза "встановлений законом" стосується не тільки юридичного підґрунтя самого по собі існування "суду", але також і дотримання судом спеціальних норм, які регулюють його юрисдикцію.

 

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Цанд проти Австрії" (заява №7360/76) зазначено, що термін "суд, встановлений законом", в пункті 1 статті 6 Конвенції, регулює всі організаційні засади судочинства, включаючи питання, що стосуються юрисдикції визначених категорій судів", а в рішенні у справі "Бускаріні проти Сан-Марино" від 04.05.2000 р., заява №31657/96, Європейський суду вказав на те, що формулювання "суд, встановлений законом" стосується не тільки правових засад судочинства, але й законності складу суду.

 

Тобто, Європейський суду з прав людини у своїй практиці насамперед звертає увагу на два аспекти судочинства: формування суду та його компетенцію.

 

Так, в рішенні у справі "Компанія "DMD GROUP" проти Словаччини" Європейський суд з прав людини визнав порушення права на суд, встановлений законом, з огляду на те, що: а) питання передання справі від одного судді до іншого не було достатньо чітко врегульоване в національному праві, яке не передбачало жодних гарантій проти зловживань; б) єдиним документом, що регулював розподіл справ, був розклад роботи, який безконтрольно змінювався головою суду.

 

Отже, практика Європейського суду з прав людини вказує на те, що порушення процедури призначення представників судової влади, яка визначена національним законодавством, або нечіткість законодавства, що створює умови для зловживань, дає підстави для визнання порушення права на суд, встановлений законом, яке гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції.

 

Частиною 4 ст. 16 Закону України "Про третейські суди" встановлено, що у третейському суді для вирішення конкретного спору сторони на свій розсуд можуть домовитися про кількісний і персональний склад третейського суду.

 

Відповідно до частин 1, 2 ст. 17 Закону України "Про третейські суди" формування складу третейського суду в постійно діючому третейському суді здійснюється в порядку, встановленому регламентом третейського суду. Формування складу третейського суду в третейському суді для вирішення конкретного спору здійснюється в порядку, погодженому сторонами.

 

Згідно із ст. 17 Регламенту постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, затвердженим рішенням Ради Асоціації українських банків від 08.02.2008 р., (надалі - "Регламент") формування складу третейського суду в постійно діючому Третейському суді здійснюється в порядку, встановленому цим Регламентом. Якщо інше не передбачено третейською угодою справа розглядається одним суддею. Якщо спір підлягає розгляду суддею одноособово, не пізніше 5 днів з моменту реєстрації позовної заяви Голова Третейського суду або заступник повинен призначити суддю.

 

Положеннями п. 6.2 договору кредиту №355-24/2-042 від 18.10.2006 р. сторонами було погоджено, що у випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів, сторони, керуючись ст. 5 Закону України "Про третейські суди", домовляються про те, що спір розглядається одноособово третейським суддею Ярошовцем Василем Миколайовичем постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, що знаходиться за адресою: 02002, м. Київ, вул. М.Раскової, 15. У випадку неможливості розгляду спору вказаним третейським суддею спір розглядається третейським суддею Мороз Оленою Анатоліївною або Білоконем Юрієм Миколайовичем у порядку черговості, вказаному у даному пункті. У разі, якщо спір не може бути розглянутий визначеними у даному пункті суддями, суддя призначається Головою постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків у відповідності до чинного Регламенту постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків.

 

З огляду на викладені положення вбачається, що розгляд відповідного спору між сторонами мав бути здійснений погодженими суддями, а у випадку неможливості ними розгляду такого спору - суддею, призначеним Головою постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, що за системним аналізом положень Закону України "Про третейські суди" та Регламенту має бути погоджений сторонам шляхом реалізації свого права на заявлення відводу.

 

При цьому, відповідно до практики Європейського суду з прав людини таке призначення Головою постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків судді для розгляду конкретного спору в будь-якому разі повинно здійснюватися з дотримання принципів організації і діяльності третейського суду, зокрема, таких як: законність; незалежність третейських суддів та підкорення їх тільки законові; рівність всіх учасників третейського розгляду перед законом і третейським судом; змагальність сторін, свободи в наданні ними третейському суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, та з забезпечення права на суд, встановлений законом, яке гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції.

 

Тобто, формування складу суду для розгляду конкретної справи становить систему взаємопов'язаних дій Голови постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, відповідного третейського судді та учасників третейського спору, що полягають у передачі третейського спору на розгляд відповідного судді, повідомлення про призначення такого судді учасників, реалізація останнім свого права на заявлення відводу такому судді у випадку існування встановлених законом підстав (погодження відповідного судді для розгляду справи).

 

Отже, можливість реалізації учасниками третейського спору своїх обов'язків (прав) в процесі формування складу суду щодо погодження відповідного судді для розгляду конкретної справи (реалізація права на заявлення відводу судді у випадку існування встановлених законом підстав) обумовлена їх обізнаністю про особу, призначену Головою постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків в якості третейського судді, що кореспондується з обов'язком третейського суду повідомити про таке призначення.

 

Відповідно до наявних в матеріалах справи документів (в т.ч. справи третейського суду №189/11) та пояснень сторін вбачається, що у зв'язку із заявленими визначеними п. 6.2 договору кредиту №355-24/2-042 від 18.10.2006 р. суддями самовідводами (без зазначення дат вчинення таких заяв, що унеможливлює встановлення реальних дат їх вчинення) розгляд такої справи здійснювався суддею Стеценком В.П., що нібито був призначений Головою постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків судді.

 

Із наданої представником заявника копії першої сторінки відповідного позову Банку, що була отримана останнім при ознайомленні з матеріалами третейської справи 14.04.2014 р., а також, отриманої судом самостійно копії першої сторінки відповідного позову, що наявна у матеріалах справи господарського суду міста Києва №27/177, шляхом їх витребування, вбачається, що станом на момент розгляду справи №27/177 (2011-2012 роки) резолюція Голови постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків судді щодо передачі такого позову для розгляду судді Стеценку В.П. була відсутня, тобто, була відсутня і як на момент призначення судді для розгляду такого позову, так і на момент прийняття Рішення. Аналогічні обставини підтверджуються звукозаписами судових засідань Київського апеляційного господарського суду з розгляду справи №27/177, відповідно до яких підтверджується, що при дослідженні колегією суддів Київського апеляційного господарського суду матеріалів третейської справи №189/11 резолюції на першій сторінці позову не існувало.

 

Однак, із наданих на виконання вимог ухвали господарського суду міста Києва від 05.05.2014 р. у даній справі оригіналів матеріалів справи №189/11 вбачається існування резолюції Голови постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків судді на першій сторінці відповідного позову щодо його передачі для розгляду судді Стеценку В.П.

 

Посилання Голови постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків на те, що Законом України "Про третейські суди" та Регламентом не встановлено порядку передачі спорів для розгляду конкретному третейському судді, а тому, передача відповідного спору судді Стеценку В.П., яка була здійснена в телефонному режимі, (а саме: Голова третейського суду в судовому засіданні пояснив, що після надходження відповідного позову ним було зателефоновано визначеним в п. 6.2 договору кредиту №355-24/2-042 від 18.10.2006 р. суддям, однак отримавши від них повідомлення про самовідвід він почав здійснювати телефонні дзвінки за списком суддів третейського суду з пропозицією прийняти відповідний позов до розгляду, та отримавши таку згоду від Стеценка В.П. він зателефонував діловоду на вказав на необхідність передачі такого позову саме Стеценку В.П.), є правомірною не спростовує висновок суду про порушення принципу формування складу суду у третейській справі №189/11, оскільки такий порядок призначення суддів (за допомогою телефонних дзвінків та усних вказівок діловоду щодо передачі справ) створює умови для зловживань, що з огляду на практику Європейського суду з прав людини свідчить про порушення права на суд, встановлений законом, яке гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції.

 

До того ж, у випадку дійсного існування у постійно діючому Третейському суді при Асоціації українських банків практики розподілу справ між суддями лише усним шляхом в телефонному режимі стають незрозумілими підстави проставляння Головою постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків резолюції на першій сторінці відповідного позову про передачу такого позову судді Стеценку В.П. лише після витребування матеріалів справи №189/11 господарським судом міста Києва для розгляду заяви Товариства про скасування Рішення, однією з підстав звернення з якою є порушення визначення складу суду (відсутність відповідної резолюції).

 

З огляду на викладені обставини суд вважає обґрунтованим твердження заявника про те, що формування складу суду для розгляду відповідного спору у третейській справі №189/11 відбувалося з порушенням закріпленого Конвенцією принципу права на суд, встановлений законом.

 

Більш того, заявника не було повідомлено про зміну погодженого ним в положеннях п. 6.2 договору кредиту №355-24/2-042 від 18.10.2006 р. складу суду та не повідомлено про визначення в такому порядку нового складу суду чим було позбавлено Товариство можливості на прийняття участі у формуванні нового складу суду шляхом його погодження (заявлення відповіду), що підтверджується наступним.

 

Із матеріалів третейської справи №189/11 вбачається, що всупереч положенням ст. 52 Регламенту третейським судом не було належним чином повідомлено Товариство як про призначення судді Стеценка В.П. для розгляду відповідної справи, так і взагалі про порушення провадження у справі №189/11, адже ухвала про порушення провадження у справі №189/11 була направлена за адресою: 78200, Івано-Франківська обл., м. Коломия, вул. Січових Стрільців, 39/1, в той час, як до позову Банку було додано Свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 №276579, видане 03.12.2009, відповідно до якого зазначено, що адресою місцезнаходження Товариства є: 78200, Івано-Франківська обл., м. Коломия, бул. Лесі Українки, 32-А, тобто, направлення кореспонденції за визначеною в договорі кредиту №355-24/2-042 від 18.10.2006 р. адресою Товариства було безпідставним.

 

Отже, третейським судом було порушено процедуру формування складу суду для розгляду справи №189/11, що полягає у позбавленні Товариство можливості реалізувати свої права, як учасника третейського спору, в т.ч. щодо заявлення відводу такому судді у випадку існування встановлених законом підстав (погодження відповідного судді для розгляду такої справи).

 

З огляду на викладені обставини вбачається, що постійно діючим Третейським судом при Асоціації українських банків не було дотримано принципів формування законного складу суду, що свідчить про порушення права учасника такого спору на суд, встановлений законом.

 

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що склад третейського суду, яким було прийнято Рішення, не відповідав вимогам ст.ст. 16-19 Закону України "Про третейські суди", що в силу положень п. 4 ч. 3 ст. 51 Закону України "Про третейські суди" та п. 4 ч. 2 ст. 1225 Господарського процесуального кодексу України є підставою для скасування Рішення.

 

Згідно із ст. 1226 Господарського процесуального кодексу України за наслідками розгляду справи про оскарження рішення третейського суду господарський суд виносить (постановляє) ухвалу за правилами, встановленими цим Кодексом для прийняття (ухвалення) рішення. В ухвалі господарського суду мають бути також зазначені: відомості про рішення третейського суду, що оскаржується, місце його прийняття; найменування і склад третейського суду, що прийняв рішення, яке оскаржується; прізвища, ім'я та по батькові (найменування) сторін третейського спору; вказівка про скасування рішення третейського суду повністю або частково чи про відмову в задоволенні вимог заявника повністю або частково.

 

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати за розгляд відповідної заяви покладають на відповідача.

 

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 86, 1224-1226 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

 

УХВАЛИВ:

 

1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Аркона" про скасування рішення постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 15.03.2011 р. у справі №189/11 задовольнити.

 

2. Рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків у складі третейського судді Стеценка В.П. від 15.03.2011 р. у справі №189/11 за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аркона" про стягнення заборгованості скасувати повністю.

 

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (03150, м. Київ, вул. Ковпака, 29; ідентифікаційний код 00039019) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Аркона" (78200, Івано-Франківська обл., м. Коломия, бул. Лесі Українки, 32-А; ідентифікаційний код 30106223) судовий збір у розмірі 2 436 (дві тисячі чотириста тридцять шість) грн. 00 коп. Видати наказ.

 

4. Матеріали справи №189/11 повернути до постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків.

 

Суддя Р.В. Бойко

 

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/39505694

[ANTIRAID]

Державний герб України

 

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 

 

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

 

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

"13" серпня 2014 р.

 

Справа№ 910/8043/14

 

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 

головуючого: Чорної Л.В.

суддів: Зеленіна В.О.

Кропивної Л.В.

при секретарі Громак В.О. 

 

за участю представників сторін:

від позивача - Ганага А.С. (представник за довіреністю)

від відповідача - не з'явився

 

розглянувши апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк»

 

на ухвалу господарського суду міста Києва від 19.06.2014 р.

 

у справі №910/8043/14 (суддя Бойко Р.В.)

 

за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Аркона»

 

про скасування рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 15.03.2011 р. у справі №189/11

 

за позовом публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк»

 

до товариства з обмеженою відповідальністю «Аркона»

 

про стягнення заборгованості 

 

ВСТАНОВИВ:

 

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.06.2014 р. заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Аркона» про скасування рішення постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 15.03.2011 р. у справі №189/11 задоволено. Рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків у складі третейського судді Стеценка В.П. від 15.03.2011р. у справі №189/11 за позовом публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до товариства з обмеженою відповідальністю «Аркона» про стягнення заборгованості - скасовано повністю. Стягнуто з публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Аркона» судовий збір у розмірі 2 436,00 грн.

 

Не погоджуючись із прийнятою ухвалою, публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» звернулось до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду міста Києва від 19.06.2014 р. у справі №910/8043/14 та прийняти постанову, якою у задоволені заяви ТОВ «Аркона» про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 15.03.2011р. у справі №189/11 відмовити у повному обсязі.

 

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.07.2014р. відновлено публічному акціонерному товариству «Укрсоцбанк» строк подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу прийнято до провадження.

 

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.07.2014р. продовжено строк розгляду справи в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України.

 

29.07.2014р. у судовому засіданні оголошено перерву.

 

Розпорядженням заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 05.08.2014р. сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Чорна Л.В., судді Зеленін В.О., Кропивна Л.В. 

 

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.08.2014р. апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» прийнято до провадження у склад колегії: головуючий суддя Чорна Л.В., судді Зеленін В.О., Кропивна Л.В. Розгляд апеляційної скарги призначено на 13.08.2014р.

 

Товариство з обмеженою відповідальністю «Аркона» своїх представників в судове засідання не направило.

 

Згідно із інформацією про наявність та стан пересилання поштових повідомлень, яка міститься на офіційному сайті Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта», конверт Київського апеляційного господарського суду штрихкодовий індекатор 0411611299630, разом із ухвалою від 05.08.2014р., надійшов до відділу зв'язку Коломия 3 09.08.2014р. Таким чином, суд повідомив ТОВ «Аркона» про розгляд справи 13.08.2014р. у складі: головуючий суддя Чорна Л.В., судді Зеленін В.О., Кропивна Л.В. 

 

Ухвалу суду від 05.08.2014р. було надіслано на адресу ТОВ «Аркона»: 78203, Івано-Франківська область, м. Коломия, бул. Л.Українки, 32а, яка зазначена самим заявником та відповідає Свідоцтву про державну реєстрацію юридичної особи ТОВ «Аркона». 

 

Відповідно до п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

 

При цьому слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

 

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

 

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 102 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на ухвалу місцевого господарського суду розглядається протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.

 

В силу частини 3 статті 69 Господарського процесуального кодексу України у виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

 

Враховуючи обмежений процесуальний строк розгляду апеляційної скарги по даній справі та відсутність клопотання про його продовження, Київський апеляційний господарський суд розглядає дану справу у встановлений Господарським процесуальним кодексом строк.

 

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, апеляційний господарський суд встановив наступне. 

 

Відповідно до ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

 

Згідно частини 5 ст. 106 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду.

 

Товариство з обмеженою відповідальністю «Аркона» звернулось до господарського суду міста Києва із заявою про скасування рішення постійно діючого Третейського суду при асоціації українських банків (третейський суддя Стеценко В.П.) від 15.03.201р. у справі №189/11.

 

Відповідно до статті 122-1 Господарського процесуального кодексу України сторони, треті особи, а також особи, які не брали участь у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов'язки, мають право звернутися до господарського суду із заявою про скасування рішення третейського суду.

 

Відповідно до статті 122-4 Господарського процесуального кодексу України справа про оскарження рішення третейського суду розглядається суддею одноособово протягом одного місяця з дня надходження до господарського суду заяви про скасування рішення третейського суду.

 

Про час і місце розгляду справи повідомляються особи, які беруть участь у справі. Неявка осіб, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

 

При розгляді справи в судовому засіданні господарський суд встановлює наявність або відсутність підстав для скасування рішення третейського суду.

 

Господарський суд не обмежений доводами заяви про скасування рішення третейського суду, якщо під час розгляду справи буде встановлено підстави для скасування рішення третейського суду, визначені статтею 122-5 цього Кодексу.

 

Справа розглядається господарським судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з особливостями, встановленими цим розділом.

 

За наслідками розгляду заяви про скасування рішення третейського суду господарський суд має право:

 

1) постановити ухвалу про відмову у задоволенні заяви і залишення рішення третейського суду без змін;

 

2) постановити ухвалу про повне або часткове скасування рішення третейського суду.

 

Ухвала господарського суду про скасування рішення третейського суду або про відмову в його скасуванні може бути оскаржена у порядку, визначеному цим Кодексом для оскарження рішення суду першої інстанції.

 

Після розгляду господарським судом заяви про скасування рішення третейського суду справа підлягає поверненню до третейського суду, якщо господарський суд витребував справу з третейського суду.

 

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.06.2014 р. заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Аркона» про скасування рішення постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 15.03.2011 р. у справі №189/11 задоволено. Рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків у складі третейського судді Стеценка В.П. від 15.03.2011р. у справі №189/11 за позовом публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до товариства з обмеженою відповідальністю «Аркона» про стягнення заборгованості скасовано повністю. Стягнуто з публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Аркона» судовий збір у розмірі 2 436,00 грн.

 

Відповідно до статті 122-5 Господарського процесуального кодексу України рішення третейського суду може бути скасовано лише у випадках, передбачених цією статтею.

 

Рішення третейського суду може бути скасовано у разі якщо: 1) справа, у якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону; 2) рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди; 3) третейську угоду визнано судом недійсною; 4) склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам закону; 5) третейський суд вирішив питання про права і обов'язки осіб, які не брали участь у справі.

 

Скасування господарським судом рішення третейського суду не позбавляє сторони права повторно звернутися до третейського суду, крім випадків, передбачених законом. 

 

Задовольняючи заяву про скасування рішення третейського суду, суд першої інстанції виходив з того, що склад третейського суду, яким було прийнято рішення, не відповідав вимогам ст.ст. 16-19 Закону України «Про третейські суди», що в силу положень п. 4 ч. 3 ст. 51 Закону України «Про третейські суди» та п. 4 ч. 2 ст. 122-5 Господарського процесуального кодексу України є підставою для скасування рішення, а також неналежне повідомлення відповідач про розгляд справи.

 

Відповідно до статті 1 Закону України «Про третейські суди» (далі - Закон) до третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. 

 

Відповідно до статті 5 Закону юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону. 

 

Пунктом 6.2 договору кредиту №355-24/2-042 від 18.10.2006р., укладений між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» - кредитор, та товариством з обмеженою відповідальністю «Аркона» - позичальник, було погоджено, що у випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів, сторони, керуючись ст. 5 Закону України «Про третейські суди», домовляються про те, що спір розглядається одноособово третейським суддею Ярошовцем Василем Миколайовичем постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, що знаходиться за адресою: 02002, м. Київ, вул. М.Раскової, 15. У випадку неможливості розгляду спору вказаним третейським суддею спір розглядається третейським суддею Мороз Оленою Анатоліївною або Білоконем Юрієм Миколайовичем у порядку черговості, вказаному у даному пункті. У разі, якщо спір не може бути розглянутий визначеними у даному пункті суддями, суддя призначається Головою постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків у відповідності до чинного Регламенту постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків. (копія кредитного договору в матеріалах справи постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків №189/11).

 

Відповідно до статті 14 Закону сторони мають право вільно призначати чи обирати третейський суд та третейських суддів. За домовленістю сторін вони можуть доручити третій особі (юридичній або фізичній) призначення чи обрання третейського суду чи суддів.

 

Для призначення чи обрання третейських суддів у кожній справі необхідна їхня згода.

 

З матеріалів справи №189/11 вбачається, що судді Ярошовець В.М., Мороз О.А. та Білоконь Ю.М. заявили самовідвід у справі №189/11.

 

Відповідно до статті 19 Закону третейський суддя не може брати участі у розгляді справи, а після його призначення чи обрання підлягає відводу чи самовідводу, зокрема на його прохання.

 

Аналогічні положення містяться у статті 18 Регламенту постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків (далі - Регламент). 

 

Відповідно до частини 2 статті 20 Закону та частини 1 статті 19 Регламенту третейський суддя повинен без зволікання повідомити сторони про підстави його відводу чи самовідводу, зазначені у статті 19 цього Закону, що виникли після початку третейського розгляду, та заявити самовідвід.

 

Зазначене стосується справ, провадження яких вже порушено суддею, який заявляє самовідвід.

 

Враховуючи заявлені самовідводи, Голова третейського суду керуючись частиною 2 статті 17 Регламенту, призначив до розгляду справи №189/11 суддю Стеценко В.П., який ухвалою від 01 березня 2011 року порушив провадження у справі №189/11. 

 

Згідно поштового повідомлення №0445038 2, яке знаходиться у матеріалах справи №189/11, ТОВ «Аркона» було повідомлено про порушення провадження у справі №189/11 суддею Стеценко В.М. Зазначене досліджувалось судами під час розгляду господарської справи №27/177. 

 

Відповідно до частини 3 статті 15 Закону якщо сторони не дійшли згоди з цих питань або у разі невизначеності цих питань у регламенті третейського суду, документи та інші письмові матеріали направляються за останнім відомим місцем проживання фізичної особи чи за юридичною адресою або місцезнаходженням юридичної особи рекомендованим листом з повідомленням про вручення чи в інший спосіб, що передбачає отримання доказів доставки документів та інших письмових матеріалів адресатові, та вважаються такими, що отримані в день такої доставки, навіть якщо на цей час одержувач за цією адресою не знаходиться чи не проживає, а про зміну своєї адреси ним не було повідомлено іншу сторону належним чином. 

 

Таким чином, ТОВ «Аркона» було належним чином повідомлене про розгляд справи №189/11, яка порушена суддею Стеценко В.П. 

 

Відповідно до статті 51 Закону України «Про третейські суди» рішення третейського суду є остаточним і оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених цим Законом.

 

Рішення третейського суду може бути оскаржене сторонами, третіми особами, а також особами, які не брали участь у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов'язки у випадках, передбачених цим Законом, до компетентного суду відповідно до встановлених законом підвідомчості та підсудності справ.

 

Рішення третейського суду може бути оскаржене та скасоване лише з таких підстав: 1) справа, по якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону; 2) рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди; 3) третейську угоду визнано недійсною компетентним судом; 4) склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам статей 16 - 19 цього Закону; 5) третейський суд вирішив питання про права і обов'язки осіб, які не брали участь у справі.

 

Слід зазначити, що ані Законом, ані Регламентом не передбачено право осіб погоджувати призначення третейського судді для одноособового розгляду справи, вимагається лише згода самого судді на розгляд справи. 

 

Як вбачається із матеріалів справи №189/11 суддю Стеценко В.П. призначено на резолюцією Голови. 

 

За таких обставин, суд першої інстанції помилково дійшов висновку про те, що склад третейського суду, яким було прийнято рішення, не відповідав вимогам ст.ст. 16-19 Закону України «Про третейські суди» та неналежне повідомлення сторони.

 

Враховуючи викладене, Київський апеляційний господарський суд задовольняє апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» та скасовує ухвалу господарського суду міста Києва від 19.06.2014р. у справі №910/8043/14. 

 

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105, 106 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

 

ПОСТАНОВИВ:

 

1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» задовольнити, ухвалу господарського суду міста Києва від 19.06.2014 р. по справі № 910/8043/14 скасувати. 

 

2. У задоволені заяви товариства з обмеженою відповідальністю «Аркона» про скасування рішення постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 15.03.2011 р. у справі №189/11 - відмовити. 

 

3. Матеріали справи № 910/8043/14 повернути до господарського суду міста Києва.

 

4. Доручити господарському суду міста Києва матеріали справи №189/11 повернути до постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків.

 

5. Копію постанови надіслати сторонам у справі.

 

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

 

Головуючий суддя Л.В. Чорна

Судді В.О. Зеленін

Л.В. Кропивна

 

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/40266465

[ANTIRAID]

Державний герб України

 

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

 

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

15 жовтня 2014 року

 

Справа № 910/8043/14

 

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

 

головуючого Полянського А.Г.,

суддів Кравчука Г.А., Мачульського Г.М. (доповідач),

 

розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аркона"

 

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.08.2014р.

 

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Аркона"

 

про скасування рішення третейського суду у справі №910/8043/14 Господарського суду міста Києва

 

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк"

 

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аркона"

 

про стягнення заборгованості

 

за участю

 

- позивача: Ганага А.С. (довіреність від 16.10.2013р.)

- відповідача: Карпов В.С. (директор), -

 

В С Т А Н О В И В:

 

Звернувшись у суд з даною заявою, Товариство з обмеженою відповідальністю "Аркона" (далі - Товариство) просило скасувати рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків (третейський суддя Стеценко В.П.) від 15.03.2011р. у справі №189/11, яким задоволено позов Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (далі - Банк) та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аркона" заборгованість по договору кредиту в сумі 351422 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що розгляд спору у третейську суді відбувся з порушеннями, які полягали в тому, що рішення прийняте за відсутності Товариства, яке не було належним чином повідомлене про розгляд справи, і склад третейського суду не відповідав вимогам закону.

 

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.06.2014р. (суддя Бойко Р.В.) заяву Товариства задоволено, рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків у складі третейського судді Стеценко В.П. за позовом Банку до Товариства про стягнення заборгованості скасовано повністю.

 

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.08.2014р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя Чорна Л.В., судді Зеленін В.О., Кропивна Л.В.) вказану ухвалу суду першої інстанції скасовано, у задоволенні заяви Товариству відмовлено.

 

В касаційній скарзі Товариство просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального і процесуального права.

 

У відзиві позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, вказуючи, що господарським судом апеляційної інстанції повно встановлено обставини справи та правильно застосовано норми права.

 

Переглянувши у касаційному порядку оскаржене судове рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України виходить з наступного.

 

Відповідно до приписів статті 11111 ч.2 п.4 Господарського процесуального кодексу України у постанові суду касаційної інстанції мають бути зазначені стислий виклад суті рішення місцевого господарського суду, рішення, постанови апеляційного господарського суду.

 

Суд першої інстанції, скасовуючи рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, виходив з того, що формування складу суду для розгляду позову Банку у справі №189/11 відбулось з порушенням закріпленого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950р. принципу права на суд, встановлений законом, а Товариство було позбавлено можливості реалізувати свої права як учасника третейського спору, в т.ч. щодо заявлення відводу призначеному судді, через те, що ухвала про порушення провадження у справі була направлена не на адресу Товариства.

 

Апеляційний господарський суд, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні заяви, своє рішення мотивував тим, що Товариство було належним чином повідомлене про розгляд справи, а суддю Стеценко В.П. призначено відповідно до вимог Регламенту Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків за резолюцією Голови і ні Законом та ні Регламентом не передбачено право осіб погоджувати призначення третейського судді для одноособового розгляду справи.

 

Між тим, з висновками суд апеляційної інстанції погодитись на можна виходячи з наступного.

 

Як встановлено судами, пунктом 6.2 договору кредиту №355-24/2-042 від 18.10.2006р., укладеного між Банком - кредитор, та Товариством - позичальник, було погоджено, що у випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів, сторони, керуючись статтею 5 Закону України "Про третейські суди", домовляються про те, що спір розглядається одноособово третейським суддею Ярошовцем Василем Миколайовичем Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, що знаходиться за адресою: 02002, м. Київ, вул. М.Раскової, 15. У випадку неможливості розгляду спору вказаним третейським суддею спір розглядається третейським суддею Мороз Оленою Анатоліївною або Білоконем Юрієм Миколайовичем у порядку черговості, вказаному у даному пункті. У разі, якщо спір не може бути розглянутий визначеними у даному пункті суддями, суддя призначається Головою постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків у відповідності до чинного Регламенту постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків.

 

Також, судами встановлено, що судді Ярошовець В.М., Мороз О.А. та Білоконь Ю.М. після подання позову Банком до Товариства про стягнення заборгованості за кредитним договором у справі №189/11 заявили самовідвід.

 

За наслідками заявлених самовідводів, голова третейського суду призначив до розгляду справи №189/11 суддю Стеценко В.П., який ухвалою від 01.03.2011р. порушив провадження у справі №189/11, і рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 15.03.2011р. позов Банку задовольнив.

 

Відповідно до приписів частини п'ятої статті 10 Закону України "Про третейські суди" регламент третейського суду повинен визначати порядок та правила звернення до третейського суду, порядок формування складу третейського суду, правила вирішення спорів третейським судом, інші питання, віднесені до компетенції третейського суду цим Законом. Регламент третейського суду може містити положення, які хоча і не передбачені цим Законом, але не суперечать принципам організації та діяльності третейського суду, визначеним цим Законом, і є необхідними для належного здійснення третейським судом повноважень з третейського вирішення спорів.

 

Статтею 14 вказаного Закону передбачено, що сторони мають право вільно призначати чи обирати третейський суд та третейських суддів. За домовленістю сторін вони можуть доручити третій особі (юридичній або фізичній) призначення чи обрання третейського суду чи суддів. Для призначення чи обрання третейських суддів у кожній справі необхідна їхня згода. У постійно діючих третейських судах призначення чи обрання третейських суддів здійснюється із затвердженого відповідно до статті 8 цього Закону списку третейських суддів, який за регламентом цього постійно діючого третейського суду може мати обов'язковий чи рекомендаційний характер.

 

Відповідно до статті 17 зазначеного Закону формування складу третейського суду в постійно діючому третейському суді здійснюється в порядку, встановленому регламентом третейського суду. Формування складу третейського суду в третейському суді для вирішення конкретного спору здійснюється в порядку, погодженому сторонами.

 

Згідно з положеннями статті 21 цього Закону повноваження третейського судді припиняються, зокрема, у разі відводу чи самовідводу відповідно до цього Закону.

 

Статтею 20 вказаного Закону передбачено, що третейський суддя повинен без зволікання повідомити сторони про підстави його відводу чи самовідводу, зазначені у статті 19 цього Закону, що виникли після початку третейського розгляду, та заявити самовідвід (ч.2).

 

Відповідно до встановлених судами обставин справи вищевказані судді, яких сторони обрали для розгляду майбутнього спору, завили самовідводи та всупереч приписів статті 20 Закону України "Про третейські суди" не повідомили сторони про підстави самовідводу, а самі заяви оформлені без проставляння дат. При цьому місцевим господарським судом встановлено, що Законом України "Про третейські суди" та Регламентом постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків не встановлено порядку передачі спорів для розгляду конкретному третейському судді, тому передача даного конкретного спору судді Стеценку В.П. була здійснена у телефонному режимі головою цього суду за списком суддів цього суду з пропозицією прийняти цей позов до розгляду, який і отримав таку згоду від судді Стеценка В.П.

 

Судом апеляційної інстанції ці обставини справи не спростовані.

 

У цій частині суд касаційної інстанції погоджується із висновками місцевого господарського суду про те, що практика Європейського суду з прав людини свідчить, що положення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо визнанням поняття права на суд, встановлений законом, не обов'язково має розумітися як суд класичного виду, інтегрований у стандартну судову систему держави (рішення у справі "Кемпбелл і Фелл проти Сполученого Королівства" від 28.06.1984p., рішення справі "Літгоу та інші проти Сполученого Королівства" від 8.07.1986p., рішення у справі "Регент проти України" від 03.04.2008p.).

 

Отже, третейський суд відповідає поняттю "суду" в розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції, а тому здійснюючи свою діяльність повинен дотримуватися в т.ч. встановлених такою нормою гарантій.

 

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Бускаріні проти Сан-Марино" від 04.05.2000p., заява №31657/96, Європейський суду вказав на те, що формулювання "суд, встановлений законом" стосується не тільки правових засад судочинства, але й законності складу суду.

 

Також, в рішенні у справі "Компанія "DMD GROUP" проти Словаччини" Європейський суд з прав людини визнав порушення права на суд, встановлений законом, з огляду на те, що: а) питання передання справи від одного судді до іншого не було достатньо чітко врегульоване в національному праві, яке не передбачало жодних гарантій проти зловживань; б) єдиним документом, що регулював розподіл справ, був розклад роботи, який безконтрольно змінювався головою суду.

 

Отже, практика Європейського суду з прав людини вказує на те, що порушення процедури призначення складу суду, яка визначена національним законодавством, або не чіткість законодавства, що створює умови для зловживань, дає підстави для визнання порушення права на суд, встановлений законом, яке гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції.

 

Таким чином суд касаційної інстанції погоджується із висновками місцевого господарського суду про те, що не врегулювання достатньо чітко в національному праві питання передачі справи від одного третейського судді до іншого, що не передбачає жодних гарантій проти зловживань, за встановлених обставин є достатньою підставою для скасування вказаного рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків.

 

Відповідно до приписів статті 1225 Господарського процесуального кодексу України рішення третейського суду може бути скасовано лише у випадках, передбачених цією статтею (ч.1). Рішення третейського суду може бути скасовано у разі якщо склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам закону (ч.2 п.4).

 

Оскільки склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вищевказаним вимогам Закону України "Про третейські суди" та порушував право на суд, встановлений законом, суд касаційної інстанції погоджується із висновками місцевого господарського суду про скасування рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, а тому постанову суду апеляційної інстанції належить скасувати, а ухвалу місцевого господарського суду - залишити в силі.

 

Разом з тим, щодо визначеної сторонами умови у вказаному договорі про третейське застереження про розгляд спору третейським судом слід зазначити наступне.

 

За положеннями статті 5 Закону України "Про третейські суди" юридичні та (або) фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.

 

За змістом статті 2 указаного Закону третейська угода - це угода сторін про передачу спору на вирішення третейським судом, тобто передумовою укладення третейської угоди та однією з підстав звернення до третейського суду є наявність спору, який вже існував на час укладення такої угоди.

 

Аналогічну правову позицію викладено і в постанові колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 09.12.2009 року зі справи про визнання третейської угоди недійсною та визнання недійсним рішення третейського суду.

 

Разом з тим, із встановлених судами обставин справи вбачається, що між сторонами не існувало ніякого спору на час, коли вони уклали угоду про передачу спору на вирішення третейського суду.

 

Отже враховуючи наведені положення Закону України "Про третейські суди" спір між сторонами, що виник після укладення третейської угоди, не може бути переданий на вирішення третейського суду.

 

Таким чином рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 15.03.2011р. є незаконним також з наведених підстав, тому підлягало скасуванню.

 

Як роз'яснив пленум Вищого господарського суду України у своїй постанові від 24.10.2011 року №11 "Про деякі питання практики застосування розділу XII1 Господарського процесуального кодексу України" суд касаційної інстанції не зв'язаний доводами касаційної скарги щодо порушення чи неправильного застосування нижчими судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права та може встановлювати порушення чи неправильне застосування відповідних норм, на які не було посилання в такій скарзі (п.11).

 

Однак оскільки вказані недоліки при застосуванні Закону України "Про третейські суди" не призвели до прийняття неправильного по суті спору судового рішення судом першої інстанції, суд касаційної інстанції не вбачає правових для його скасування та прийняття такого ж рішення - про задоволення заяви.

 

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.6, ст.11110 ч.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України, -

 

П О С Т А Н О В И В:

 

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аркона" задовольнити.

 

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.08.2014р. скасувати, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.06.2014р. у справі №910/8043/14, залишити в силі.

 

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Аркона" 609 (шістсот дев'ять) грн. 00 коп. витрат на сплату судового збору за розгляд касаційної скарги.

 

Головуючий суддя А.Г. Полянський

Судді Г.А. Кравчук

Г.М. Мачульський

 

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/40952189

[у.zaporozhskiy]

А кто пробовал в судах общей юрисдикции подавать заявление об отмене решения третейского суда в связи с наличием заявления об отводе судьи?

как на это смотрят суды?

[Obelix]

За змістом статті 2 указаного Закону третейська угода - це угода сторін про передачу спору на вирішення третейським судом, тобто передумовою укладення третейської угоди та однією з підстав звернення до третейського суду є наявність спору, який вже існував на час укладення такої угоди.

 

Аналогічну правову позицію викладено і в постанові колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 09.12.2009 року зі справи про визнання третейської угоди недійсною та визнання недійсним рішення третейського суду.

 

Разом з тим, із встановлених судами обставин справи вбачається, що між сторонами не існувало ніякого спору на час, коли вони уклали угоду про передачу спору на вирішення третейського суду.

 

Отже враховуючи наведені положення Закону України "Про третейські суди" спір між сторонами, що виник після укладення третейської угоди, не може бути переданий на вирішення третейського суду.

 

Таким чином рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 15.03.2011р. є незаконним також з наведених підстав, тому підлягало скасуванню.

 

 

сколько раз я пытался по этим основаниям снести третейскую оговорку... и ни фига.

Указанная выше практика показывает, что бабло всегда побеждает зло.

Других обьяснений у меня нет.

Наш "справедливый суд" как морская свинка... Не имеет отношения ни к морю, ни к свиням. Соответственно - ни к справедливости, но к суду.