Істотні умови договору споживчого кредитування.

[АлПет]

Шановна громада!

Пропоную  до Вашої уваги і обговорення тему «Істотні умови договору споживчого кредитування».

Насамперед витяги з законів:

ЦИВІЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

ВИТЯГ

Стаття 628. Зміст договору

1. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Стаття 638. Укладення договору

1. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

2. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Стаття 1055. Форма кредитного договору

1. Кредитний договір укладається у письмовій формі.

2. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Стаття 631. Строк договору

1. Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

2. Договір набирає чинності з моменту його укладення.

3. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

4. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Стаття 251. Поняття строку та терміну

1. Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

2. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

3. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Стаття 252. Визначення строку та терміну

1. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

2. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Приписами ч.1 ст.638 встановлено, що істотними умовами договору є  умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду ( в нашому випадку договору споживчого кредиту)

 

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про захист прав споживачів

Стаття 1. Визначення термінів

У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:

19) продукція - будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб;

22) споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника;

23) споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції;

Стаття 2. Законодавство про захист прав споживачів

1. Законодавство про захист прав споживачів складається з цього Закону, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та інших нормативно-правових актів, що містять положення про захист прав споживачів.

Стаття 11. Права споживача в разі придбання ним продукції у кредит

1. Договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

4. Договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. Обов'язок доведення того, що один з оригіналів договору був переданий споживачеві, покладається на кредитодавця.

У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються:

1) сума кредиту;

2) детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту;

3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту;

4) право дострокового повернення кредиту;

5) річна відсоткова ставка за кредитом;

6) умови дострокового розірвання договору;

7) інші умови, визначені законодавством.

 

Закони: п.7 ч.4 ст.11 ЗУ ПЗПС та ч.1 ст. 628 ЦКУ розширюють визначення істотних умов не тільки законами, а й актами цивільного законодавства (підзаконними актами), що містять положення про захист прав споживачів (ст.2 ЗУ ПЗПС). В нашому випадку це в першу чергу «Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 року N 168.  Також про обов’язковість застосування НПА НБУ вказує закон:

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про Національний банк України

Стаття 56. Нормативно-правові акти Національного банку

Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб.

Нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно з законом пом'якшують або скасовують відповідальність.

 

 

Істотні умови договорів споживчого кредитування визначені наступними законами:

 

ГОСПОДАРСЬКИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

ВИТЯГ

Стаття 1. Предмет регулювання

1. Цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Стаття 2. Учасники відносин у сфері господарювання

1. Учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

 

Стаття 345. Кредитні операції банків

1. Кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.

2. Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг

витяг

Цей Закон встановлює загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг.

Метою цього Закону є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України.

Розділ I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначення термінів

1. У цьому Законі терміни вживаються у такому значенні:

1) фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому законом. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг;

2) кредитна установа - фінансова установа, яка відповідно до закону має право за рахунок залучених коштів надавати фінансові кредити на власний ризик;

3) фінансовий кредит - кошти, які надаються у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під процент;

4) фінансові активи - кошти, цінні папери, боргові зобов'язання та право вимоги боргу, що не віднесені до цінних паперів;

5) фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів;

2. Інші терміни, які вживаються в цьому Законі, застосовуються у значенні законів України з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг.

Стаття 3. Законодавство про регулювання діяльності з надання фінансових послуг

1. Відносини, що виникають у зв'язку з функціонуванням фінансових ринків та наданням фінансових послуг споживачам, регулюються Конституцією України, цим Законом, іншими законами України з питань регулювання ринків фінансових послуг, а також прийнятими згідно з цими законами нормативно-правовими актами.

Розділ II. УМОВИ НАДАННЯ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ

Стаття 4. Фінансові послуги

1. Фінансовими вважаються такі послуги:

6) надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту;

Стаття 6. Договір про надання фінансових послуг

1. Фінансові послуги відповідно до положень цього Закону надаються суб'єктами підприємницької діяльності на підставі договору.

Договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити:

1) назву документа;

2) назву, адресу та реквізити суб'єкта підприємницької діяльності;

3) прізвище, ім'я і по батькові фізичної особи, яка отримує фінансові послуги, та її адресу;

4) найменування, місцезнаходження юридичної особи;

5) найменування фінансової операції;

6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків;

7) строк дії договору;

8) порядок зміни і припинення дії договору;

9) права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору;

10) інші умови за згодою сторін;

11) підписи сторін.

Уповноважений орган, встановлює додаткові вимоги до договорів про надання фінансових послуг фізичним особам, якщо це не врегульовано законом.

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про банки і банківську діяльність

ВИТЯГ

 

Стаття 61. Зобов'язання щодо збереження банківської таємниці

Банки зобов'язані забезпечити збереження банківської таємниці шляхом:

 

1) обмеження кола осіб, що мають доступ до інформації, яка становить банківську таємницю;

2) організації спеціального діловодства з документами, що містять банківську таємницю;

3) застосування технічних засобів для запобігання несанкціонованому доступу до електронних та інших носіїв інформації;

4) застосування застережень щодо збереження банківської таємниці та відповідальності за її розголошення у договорах і угодах між банком і клієнтом.

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати

 

                                                 ВИТЯГ

Цей Закон встановлює відносини у системі іпотечного кредитування, а також перетворення платежів за іпотечними активами у виплати за іпотечними сертифікатами із застосуванням механізмів управління майном.

Стаття 1. Визначення термінів

У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:

договір про іпотечний борг - цивільно-правова угода, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків, які виникають у кредитодавця та боржника з приводу іпотечного боргу;

іпотечний борг - основне зобов'язання за будь-яким правочином, виконання якого забезпечене іпотекою;

іпотечне кредитування - правовідносини, що виникають з приводу набуття права вимоги іпотечного боргу за правочинами та іншими документами;

 

Стаття 2. Договір про іпотечний борг

 

 

Іпотечний борг виникає з цивільно-правових відносин між сторонами договору про іпотечний борг за умови дотримання встановлених цим Законом вимог. Основні економічні та правові вимоги виникнення іпотечного боргу мають бути розкриті до укладання договору про іпотечний борг. Ця інформація має бути оприлюднена кредитодавцем у письмовій формі і містити:

принципи визначення плати за договором про іпотечний борг;

положення про інфляційне застереження;

порядок дострокового виконання основного зобов'язання у разі неплатоспроможності боржника або невиконання боржником своїх зобов'язань за договором про іпотечний борг та юридичні наслідки цього невиконання;

право боржника попереджати кредитодавця про можливе невиконання основного зобов'язання;

реквізити ліцензії та/або свідоцтва про внесення кредитодавця до Державного реєстру фінансових установ чи Державного реєстру банків;

інші умови за рішенням кредитодавця.

Умови договору про іпотечний борг та іпотечного договору розробляє кредитодавець.

 

 

ЗАТВЕРДЖЕНО
постановою Правління Національного банку України
від 10 травня 2007 р. N 168

Зареєстровано
в Міністерстві юстиції України
25 травня 2007 р. за N 541/13808 

 

Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту

 

3. Вимоги щодо детального розпису сукупної вартості кредиту для споживача під час укладення кредитного договору

 

3.1. Банки зобов'язані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, зазначивши таке:

значення процентної ставки та порядок обчислення процентних доходів відповідно до вибраного банком методу згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку;

перелік, розмір і базу розрахунку всіх комісій (тарифів) банку, що пов'язані з наданням, обслуговуванням і погашенням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, здійснення валютно-обмінних операцій, юридичне оформлення тощо;

перелік і розмір інших фінансових зобов'язань споживача, які виникають на користь третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами кредитного договору (страхові платежі під час страхування предмета застави, життя та працездатності споживача, розмір зборів до Пенсійного фонду України, комісії під час купівлі-продажу іноземної валюти для погашення кредиту та процентів за користування ним, біржові збори, послуги реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).

3.2. Кредитний договір має містити графік платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача за кожним платіжним періодом з урахуванням даних, передбачених у додатку до цих Правил. У графіку платежів має бути докладно розписана сукупна вартість кредиту за кожним платіжним періодом.

3.3. Банки зобов'язані в кредитному договорі зазначати сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також зазначити її в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором, у вигляді:

а) реальної процентної ставки (у процентах річних), яка точно дисконтує всі майбутні грошові платежі споживача за кредитом до чистої суми виданого кредиту. Розрахунок значення реальної процентної ставки здійснюється з використанням такої формули:

   ,

де d - реальна процента ставка;

ЧСК - чиста сума кредиту, тобто сума коштів, які видаються споживачу або перераховуються на рахунок отримувача в момент видачі кредиту. Чиста сума кредиту розраховується як основна сума кредиту, що визначена згідно з умовами договору, мінус сума коштів, які утримуються банком під час видачі кредиту, а також мінус усі платежі за рахунок власних коштів споживача, що здійснені ним для виконання умов отримання кредиту;

S - знак суми;

t - порядковий номер періоду дії кредитного договору (місяць або день);

n - загальна залишкова кількість періодів дії кредитного договору (місяців або днів) на дату розрахунку;

Потік_t - сума коштів, яку споживач сплачує банку та/або іншим особам за кредитом. До потоку включаються платежі в погашення основного боргу за кредитом, процентів за користування ним, комісії на користь банку, платежі на користь третіх осіб, які сплачуються відповідно до отриманого кредиту та пов'язані з обслуговуванням і погашенням кредиту;

б) абсолютного значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі), розрахунок якого здійснюється шляхом підсумовування всіх платежів (проценти за користування кредитом, усі платежі за супутні послуги, пов'язані з наданням кредиту, його обслуговуванням і погашенням), здійснених споживачем як на користь банку, так і на користь третіх осіб під час отримання, обслуговування та погашення кредиту.

3.4. Банки зобов'язані в кредитному договорі зазначити:

вид і предмет кожної супутньої послуги, яка надається споживачу;

обґрунтування вартості супутньої послуги (нормативно-правові акти щодо визначення розмірів зборів та обов'язкових платежів, тарифів нотаріусів, страхових компаній, суб'єктів оціночної діяльності, реєстраторів за надання витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про наявність чи відсутність обтяжень рухомого майна, інших реєстрів тощо);

про відкриття банківського рахунку, відкритого з метою зарахування на нього суми наданого кредиту або надання кредиту за рахунком (овердрафт), умови відкриття, ведення та закриття такого рахунку, тарифи та всі суми коштів, які споживач має сплатити за договором банківського рахунку у зв'язку з отриманням кредиту, його обслуговуванням і погашенням;

правило, за яким змінюється процентна ставка за кредитом, якщо договором про надання кредиту передбачається можливість зміни процентної ставки за кредитом залежно від зміни облікової ставки Національного банку або в інших випадках.

3.5. Банки мають право змінювати процентну ставку за кредитом лише в разі настання події, не залежної від волі сторін договору, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку.

Банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв'язку з волевиявленням однієї із сторін (зміни кредитної політики банку).

3.6. Банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

3.7. Якщо умовами кредитного договору передбачено або допускається використання кількох альтернативних варіантів надання банківських послуг, які є супутніми до кредитної операції (зокрема погашення заборгованості готівковими коштами до банку або шляхом безготівкового розрахунку), банк зобов'язаний надати клієнту вичерпну інформацію про вартість кожного з альтернативних варіантів надання послуг.

3.8. У разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов'язані під час укладення кредитного договору:

попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе споживач;

надати інформацію щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов'язаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобов'язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним.

 

 

Спробую систематизувати істотні умови договору споживчого кредиту. Ретельно проаналізуйте Ваші договори і встановіть відсутність хоча б однієї істотної умови:

 

1.      детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту  згідно імперативним вимогам  п.2 ч.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів»  та вимог п.3 «Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 року  N 168.

2.      ГРАФІК  ПЛАТЕЖІВ, згідно зі строковістю, зазначеною у договорі (щомісяця), у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості усіх супутніх послуг, а також інших зобов’язань споживача з розписаною сукупною вартістю кредиту за кожним платіжним періодом передбаченого пп.3.2 Правил по формі визначеною у додатку до Правил.

3.      Не визначена реальна процентна ставка згідно вимогам пп.3.3 Правил

4.      Не визначено абсолютне значення подорожчання кредиту в грошовому вигляді  відповідно вимогам  пп.3.3 Правил шляхом підсумовування всіх платежів здійснених споживачем як на користь банку, так і на користь третіх осіб під час отримання, обслуговування та погашення кредиту.

5.      Не зазначено про відкриття банківського рахунку, відкритого з метою зарахування на нього суми наданого кредиту, умови відкриття, ведення та закриття такого рахунку, тарифи та всі суми коштів, які споживач має сплатити за договором банківського рахунку у зв’язку з отриманням кредиту, його обслуговування і погашенням  згідно вимогам пп.3.4 Правил.

6.      Не зазначена дата видачі кредиту  згідно імперативній вимозі  п.3  ч.4  ст.11  Закону України «Про захист прав споживачів» .

7.       Не визначений строк дії кредитного договору  відповідно імперативним вимогам п.7 ч.1 ст.6  Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових ринків».

8.      Не визначений порядок припинення дії кредитного договору згідно імперативним вимогам п.8 ч.1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових ринків».

9.      Не визначений порядок повернення кредиту та порядок плати за кредит  як того вимагають приписи  ч.2 ст.345 Господарського кодексу України та п.6 ч.1 ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових ринків». Такий порядок має відповідати вимогам НПА НБУ, а саме Інструкції про касові операції  №337  НБУ.

10.  Відсутнє застереження щодо збереження банківської таємниці та відповідальності за її розголошення  у відповідності імперативним вимогам ст.61 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

11.    Відповідачем  не надано і не оприлюднено  інформацію про кредитування згідно вимог ст..2  ЗУ   «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати»

12.  Відсутнє попередження позичальника про валютні ризики  як цього вимагають норми пп.3.8 Правил.

13.   Не зазначені вид і предмет кожної супутньої послуги з обґрунтуванням їх вартості згідно вимог пп.3.4 Правил.

14.   Не зазначені види забезпечення зобов’язань позичальника відповідно вимогам ч.2 ст.345 ГКУ  ( подивіться чи зазначені в договорі договори поруки та іпотеки або застави)

15.   Не зазначена відповідальність кредитора при  порушені умов договору щодо умов видачі кредиту  (наприклад  дати видачі, суми наданого кредиту), щодо умов повернення кредиту (наприклад  зарахування коштів з каси банку на транзитні рахунки або на рахунки не зазначені в договорі) як того вимагають норми ч.2 ст. 345 ГКУ та   п.9  ч.1 ст.6  Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових ринків».

16.  Відсутні умови дострокового розірвання договору (не плутати з достроковим поверненням кредиту), як того вимагають норми п.6  ч.4  ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»

17.  Відсутнє правило, за яким змінюється процентна ставка за кредитом згідно пп.3.4. Правил.

18.  Відсутній  порядок обчислення процентних доходів відповідно до вибраного банком методу згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку; ( методи факт/факт, факт/360, 30/360) відповідно до п.3.1. Правил

 

 

Добавте інші істотні умови договору, про які Ви знаєте.

 

П О С Т А Н О В А  № 5 

ПЛЕНУМУ ВИЩОГО СПЕЦІАЛІЗОВАНОГО СУДУ УКРАЇНИ

З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

від 30 березня 2012 року

Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів,

що виникають із кредитних правовідносин

З метою забезпечення правильного й однакового застосування судами законодавства, що регулює кредитні правовідносини, пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ    постановляє дати судам такі роз’яснення: 

14. При вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215, 1048–1052, 1054–1055), статті 18–19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Зокрема, кредитний договір обов’язково має укладатись у письмовій формі (стаття 1055 ЦК); недодержання письмової форми тягне його нікчемність та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його нікчемністю. При вирішенні справ про визнання кредитного договору недійсним суди повинні враховувати роз’яснення, наведені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». 

Суди повинні розмежовувати кредитний договір, який є недійсним у силу закону (нікчемний), або може бути визнаний таким у судовому порядку (оспорюваний) з підстав, встановлених частиною першою статті 215 ЦК, та кредитний договір, який є неукладеним (не відбувся), що не може бути визнаний недійсним, зокрема, у випадку, коли сторони в належній формі не досягли згоди щодо хоча б з однієї його істотної умови або зміст яких неможливо встановити, виходячи з норм чинного законодавства (статті 536, 638, 1056-1 ЦК).   

16. Саме по собі зростання/коливання курсу іноземної валюти не є достатньою підставою для розірвання кредитного договору на підставі        статті 652 ЦК, оскільки зазначене стосується обох сторін договору, й позичальник при належній завбачливості міг виходячи з динаміки зміни курсів валют із моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті.

При цьому суди повинні з’ясувати виконання банками чи іншими фінансовими установами положення статей 11, 18, 21 Закону України «Про захист прав споживачів», а також пункту 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від            10 травня 2007 року № 168, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України      25 травня 2007 року № 541/13808 (щодо договорів, укладених після набрання постановою чинності), де передбачено обов’язок банків у разі надання кредиту в іноземній валюті під час укладення кредитного договору попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов’язань за цим договором несе споживач. 

При розгляді таких справ суди повинні враховувати, зокрема, висновки, викладені у Рішенні Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 (справа про захист прав споживачів кредитних послуг).

 

ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 6 листопада 2009 року N 9

Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними

ВИТЯГ

З метою забезпечення правильного та однакового застосування судами законодавства при розгляді цивільних справ про визнання правочинів недійсними Пленум Верховного Суду України постановляє дати судам такі роз'яснення:

8. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

У зв'язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205 - 210, 640 ЦК тощо).

Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 ЦК не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.

Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.

28. До окремих видів вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, встановлено спеціальну позовну давність (частини третя, четверта статті 258 ЦК).

Перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 ЦК - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. ЦК встановлено винятки з цього правила щодо окремих вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними (частини друга, третя статті 261 ЦК).

 

 

Таким чином матеріали пленумів говорять, що суди встановлюють обставини відсутності істотних умов договорів при розгляді позову про недійсність договору.

Андрій Степаненко (Grand-insur) пропонує подавати позов про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме встановлення факту відсутності істотної (-их) умови договору споживчого кредитування.

Дивись статтю:

http://grand-insur.com/sud-s-bankom-nezaklyuchyonnye-dogovora

 

  ЦПК України:

Глава 6. РОЗГЛЯД СУДОМ СПРАВ ПРО ВСТАНОВЛЕННЯ ФАКТІВ, ЩО МАЮТЬ ЮРИДИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ

Стаття 256. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення

1. Суд розглядає справи про встановлення факту:

1) родинних відносин між фізичними особами;

2) перебування фізичної особи на утриманні;

3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню;

4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення;

5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу;

6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті;

7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження;

8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті;

9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

2. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

4. Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

 

 

З п.4 ст.256 ЦПКУ випливає, що необхідно подавати позов до банку про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме встановлення факту відсутності істотних умов договору.

 

 

Питання до громади ( випереджуючи питання суддів):

1.      Чи є такий спосіб захисту, як встановлення факту в позовному провадженні? Можливо як встановлено ст.16 ЦКУ «Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.» Закон  в нашому випадку це ст.256 ЦПКУ?

2.      Які права позичальника порушені відсутністю деяких істотних умов договору? Можливо виконувати неіснуючі зобов’язання по неукладеному договору?

3.      Може хтось має досвід подачі такого позову? Поділіться досвідом з форумом.

[kanikaev]

У меня есть опыт подачи исков об установлении фактов.

Подавал на установление фактов (по банковским спорам):

- просрочки кредитора (успешно)

- непроведения преддоговорной работы (в процессе)

- иные (уже не помню, но помню, что было).

 

К установлению фактов судьи относятся нормальнее, чем к попытке снести тот или иной договор, т.к. понимают, что это, хоть и спор с банком, но не обязывающий его что-то сделать. Т.е. судья не идёт против "системы", а для того, что бы его решение обрело материальную форму (результат), нужен будет, как минимум ещё один суд, который и будет брать на себя ответственность.

Необходимо в исковом оговорить, что спор есть и "намекнуть" суду, что окреме тут не катит, т.к. спор есть априори. Некоторые судьи мне, тем не менее возвращали с посылом в окреме. Не обжаловал (и так понятно, что судья скинул с себя от нежелания рассматривать). Переподавал и нормально принимал другой судья.

 

п.с. Спасибо за подборку. Дам своим ученицам-помощницам на изучение. 

[maist]

Шановна громада!

Пропоную  до Вашої уваги і обговорення тему «Істотні умови договору споживчого кредитування».

 

 

ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 6 листопада 2009 року N 9

Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними

ВИТЯГ

З метою забезпечення правильного та однакового застосування судами законодавства при розгляді цивільних справ про визнання правочинів недійсними Пленум Верховного Суду України постановляє дати судам такі роз'яснення:

8. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

У зв'язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205 - 210, 640 ЦК тощо).

Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 ЦК не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.

Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.

 

Таким чином матеріали пленумів говорять, що суди встановлюють обставини відсутності істотних умов договорів при розгляді позову про недійсність договору.

Андрій Степаненко (Grand-insur) пропонує подавати позов про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме встановлення факту відсутності істотної (-их) умови договору споживчого кредитування.

Дивись статтю:

http://grand-insur.com/sud-s-bankom-nezaklyuchyonnye-dogovora

 

  ЦПК України:

Глава 6. РОЗГЛЯД СУДОМ СПРАВ ПРО ВСТАНОВЛЕННЯ ФАКТІВ, ЩО МАЮТЬ ЮРИДИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ

Стаття 256. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення

1. Суд розглядає справи про встановлення факту:

1) родинних відносин між фізичними особами;

2) перебування фізичної особи на утриманні;

3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню;

4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення;

5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу;

6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті;

7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження;

8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті;

9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

2. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

4. Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

 

 

З п.4 ст.256 ЦПКУ випливає, що необхідно подавати позов до банку про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме встановлення факту відсутності істотних умов договору.

 

 

Питання до громади ( випереджуючи питання суддів):

1.      Чи є такий спосіб захисту, як встановлення факту в позовному провадженні? Можливо як встановлено ст.16 ЦКУ «Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.» Закон  в нашому випадку це ст.256 ЦПКУ?

2.      Які права позичальника порушені відсутністю деяких істотних умов договору? Можливо виконувати неіснуючі зобов’язання по неукладеному договору?

3.      Може хтось має досвід подачі такого позову? Поділіться досвідом з форумом.

В моєму випадку подоча позову про визнання договору банківського рахунку неукладеним між споживачем та Приматами виявилися  не вдалою.

 Я не врахував, що пункт 8 Постанови №9 від 06 листопада 2009 року має важливу частину, яку Ви теж пропустили:

"... Вимога про визнання правочину (договору) неукладеним не відповідає можливим  способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом." (чит. статтю 16 ЦК України).

"Суди мають відмовляти в позові з такою вимогою. У цьому разі можуть лише заявлятися лише вимоги, передбачені главою 83 книги п`ятої ЦК України". 

Тобто, як я вже пізно зрозумів, для суду є різниця між недійсними та неукладеними правочинами за їх наслідками та  заявленим способом захисту споживачем свого порушеного права.

Щодо статті 256 ЦПК України то науково-практичний коментар  http://legalexpert.in.ua/komkodeks/gpk/93-gpk/4898-256.html вказує на те, що

 

 1. Глава 6 ЦПК, а також постанова Пленуму ВС України від 31.03.95 р. N 5 (зі змінами, внесеними постановою від 25.05.98 р. N 15) "Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" (далі - Постанова) розкриває зміст судової діяльності з розгляду справ даної категорії.

Факти, що мають юридичний характер, - це факти, з якими закон пов'язує виникнення, зміну або припинення правовідносин.

 

В ст. 256 ЦПК наведений невичерпний перелік юридичних фактів, які можуть бути встановлені в судовому порядку.

 

В порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо:

- згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян;

- чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення;

- заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення;

- встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право (п. 1 Постанови).

Коментована норма передбачає встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав лише фізичних осіб, а не будь-яких суб'єктів. Тому заяви про встановлення фактів, що стосуються прав юридичних осіб, суду не підвідомчі і можуть розглядатися в порядку позовного провадження.

 

В моєму процесі судя мене постійно агітувала вирішити питання відсутності договору банківського рахунку шляхом встановлення юридичного факту однак я досі не розумію як двосторонній договір банківського рахунку встромити в формат (перелік) статті 256 ЦПК

 

[alexburko]

Суддя помиляється, - суди відмовляють у позовах про встановлення юрфакту, посилаючись на спір про право.

[ШВЕЙК]

А ЯК ЩОДО ВИМОГИ: Визнання положення кредитного договору в частині вказівки про надання відповідачем -  мені, тобто позивачеві кредиту в доларах США несправедливими і такими, що суперечать моральним засадам суспільства.

 

Обґрунтування вимог щодо визнання недійсним споживчого кредитного договору на підставі статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України, як такого, що містить такі несправедливі умови, які суперечать моральним засадам суспільства.

 

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що відповідач, як виконавець послуги з надання мені споживчого кредиту, не повинен включати у договори зі споживачем умови, які є несправедливими.

У частині 3 цієї статті наведено перелік умов, які є несправедливими. Цей перелік згідно з частиною 4 цієї статті не є вичерпним, і право визнання конкретних умов договору несправедливими надано на розсуд суду., виходячи із конкретних умов. При цьому при вирішенні питання про визнання конкретних умов договору несправедливими необхідно керуватися вказівками, що містяться в частині 2 статті 18 цього Закону, згідно з якими «умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду позивача».

 

Оспорюваним кредитним договором № 564-ЧД від 07.03.2007 року встановлено такий дисбаланс моїх прав та обов’язків, за яким лише я, як одна сторона договору, повинен нести всі фінансові ризики відповідача, які настали і ще настануть внаслідок впливу світової фінансово-економічної кризи, що почалася в кінці 2008 року, і яка потягла за собою значну інфляцію та офіційну девальвацію української гривні щодо долара США за офіційним курсом НБУ із 5.05 гривень за 1 долар США на час укладання договору до 7,70 гривень за 1 долар США станом на 11.04.2009 року, тобто за два роки - більше ніж у 1,5 рази (7,70 : 5,05 = 1,52).

 

За фактично отриманий мною споживчий кредит в українських гривнях у сумі 129.239 грн. я вже через 2 роки повинен повернути основну суму кредиту вже в сумі 197.057 грн.

Таким чином, надаючи мені гривневий кредит, відповідач несправедливо і протиправно поклав на мене, як на споживача, весь тягар фінансових ризиків, які настали внаслідок світової фінансово-економічної кризи.

Такі положення договору є несправедливими також і тому, що мої доходи, як і доходи всіх пересічних громадян на території України отримуються в українських гривнях, і ці доходи значно скоротилися.

 

У зв’язку з цим умови договору про «прив’язку» кредиту до долара США є несправедливими і суперечать моральним засадам суспільства.

 

Відповідно до ч. 1 ст. 203 («Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину») ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 («Недійсність правочину») ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною 1 статті 203 цього Кодексу.

 

Крім того, відповідно до ч. 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» якщо положення договору визнано несправедливим, таке положення може бути визнано недійсним.

Відповідно до ч. 6 ст. 18 цього Закону у разі, коли визнання окремого положення (тобто в даному разі – «прив’язка» гривневого кредиту до курсу долара США) зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такий договір може бути визнаний недійсним у цілому.

Відповідно до ч. 7 цього Закону положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. В цій частині наведене положення ч. 7 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» повністю відповідає положенням статті 236 ЦК України про визнання недійсним правочину з моменту його вчинення.

 

ВАШІ ДУМКИ ГРОМАДО !!!

[ШВЕЙК]

ОСЬ ОБГРУНТУВАННЯ:

 Обгрунтування вибраних способів захисту порушених прав та інтересів у вигляді визнання недійсним всього кредитного договору № 564-ЧД від 07.03.2007 року з урахуванням правових висновків та практики ВСУ застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України

 

Статтею 16 («Захист цивільних прав та інтересів судом») ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду  за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1). Частиною 2 цієї статті встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів, у тому числі: визнання правочину недійсним, зміна правовідношення, припинення правовідношення. Тут же зазначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встанослений законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 («Здійснення права на захист») ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Статтею 11 ЦПК України встановлено принцип диспозитивності цивільного судочинства, згідно з яким суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб та в межах заявлених ними вимог. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

 

Виходячи з вищенаведеного та керуючись зазначеними нормами закону, а також відповідно до моїх мотивувань мною в даному разі обрано такий спосіб захисту прав та інтересів, як визнання недійсним всього цього кабального для мене кредитного договору № 564-ЧД від 07.03.2007 року.

[ШВЕЙК]

А як щодо удаваного правочину в частині вказівки на отримання доларового кредиту:

 

Обґрунтування недійсності правочину на підставі ч. 3 ст. 203, ч. 1 ст. 215 та ст. 235 ЦК України як удаваного правочину в частині вказівки на отримання доларового кредиту

 

Параграфом 2 глави 16 («Правочини») ЦК України встановлено правові наслідки недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 («Недійсність правочину») ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною 5 статті 203 цього Кодексу.

Частиною 5 статті 203 («Загальні відомості, додержання яких є необхідним для чинності правочину») ЦК України встановлено, що «правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 216 ЦК України встановлено правові наслідки недійсності правочину.

Частиною 1 цієї статті встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Тобто, при недійсності правочину застосовується двостороння реституція.

 

Відповідно до статті 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Статтею 235 ЦК України встановлено правові наслідки удаваного правочину. Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, то відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

 

Як убачається з вищенаведеного, і про що мною було мотивовано вище, при вчиненні «кредитного договору № 564-ЧД від 07.03.2007 року мною та відповідачем не малось на увазі отримання мною споживчого кредиту в доларах США, оскільки такий кредит мені взагалі не був потрібний, а малось на увазі отримання мною (і відповідно – надання відповідачем) споживчого кредиту в українській національній валюті – тобто в український гривнях.

Такий висновок випливає також із наступного:

зі змісту пункту 2.3 кредитного договору від 07.03.2007 року;

зі змісту пунктів 1.2 та 1.3 «договору купівлі-продажу автомобіля № 373 від 05.03.2007 року;

зі змісту гарантійного листа відповідача за вих. №38 від 02.03.2007 року, який відповідач надав продавцеві автомобіля – ТОВ «УкрАвтоЗАЗ-Сервіс», і в якому відповідач гарантував за мене оплату в сумі 129.239 грн. за автомобіль, який я придбаваю у продавця, за рахунок наданого мені споживчого кредиту.

 

Фактично розрахунки за мене між відповідачем та продавцем автомобіля – ТОВ «УкрАвтоЗАЗ-Сервіс» були здійснені також не в доларах США, а в українських гривнях у сумі 129.239 грн.

 

Таким чином, на підставі ч. 1 ст. 215, ч. 5 ст. 203, ст. 235 та ч. 1 ст. 236 ЦК України кредитний договір № 564-ЧД від 07.03.2007 року в частині отримання мною споживчого кредиту в доларах США повинен бути визнаний недійсним з моменту його вчинення та з застосуванням правил двосторонньої реституції, а правовідносини між мною та відповідачем, як між сторонами цього договору, повинні регулюватися правилами щодо правочину, який ми насправді вчинили, тобто правилами щодо отримання мною споживчого кредиту в українській національній валюті – в українських гривнях у сумі 129.239 грн.