Постановление ВСУ по пересмотру о прекращении ипотеки с Райффайзен Банк Аваль

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 

 

7 жовтня 2015 року

 

м. Київ

 

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

 

головуючого Сімоненко В.М.,

суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Яреми А.Г., 

Лященко Н.П., Сеніна Ю.Л.,

 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про припинення іпотеки за заявою публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 квітня 2014 року, 

 

в с т а н о в и л а:

 

У січні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до Пустомитівського районного суду Львівської області з позовом до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (далі – ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») про припинення іпотеки. 

 

ОСОБА_1 зазначав, що у зв’язку з невиконанням умов кредитного договору НОМЕР_1 від 11 березня 2008 року, укладеного між ним та відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» (далі – ВАТ «Райффайзен Банк Аваль»), правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», на підставі виконавчого напису нотаріуса від 26 березня 2009 року було звернуто стягнення на предмет іпотеки: житловий будинок АДРЕСА_1, земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_2 площею S_1 для будівництва та обслуговування вказаного житлового будинку і господарських будівель та земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_3 площею S_2 для ведення особистого селянського господарства, розташовану в АДРЕСА _2.

 

30 серпня 2010 року виконавчий документ повернуто ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на підставі частини третьої статті 47 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі – Закон № 606-XIV) у зв’язку з відмовою стягувача залишити за собою майно боржника, не реалізоване під час виконання рішення. 

 

Посилаючись на те, що іпотекодержатель не скористався передбаченим частиною першою статті 49 Закону України 5 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (далі – Закон № 898-IV) правом і не придбав предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог у рахунок ціни майна за результатами других прилюдних торгів, ОСОБА_1 просив суд припинити іпотеку нерухомого майна, вилучити з Державного реєстру іпотек запис про іпотеку, а з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна – запис про заборону відчуження.

 

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 29 березня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

 

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 25 грудня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 Припинено встановлену на підставі договору іпотеки, укладеного 11 березня 2008 року ОСОБА_1 та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», іпотеку нерухомого майна, а саме житлового будинку АДРЕСА_1, земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_2 площею S_1 для будівництва та обслуговування зазначеного житлового будинку і господарських будівель та земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_3 площею S_2 для ведення особистого селянського господарства, розташовану в АДРЕСА_2. Вилучено з Державного реєстру іпотек запис про іпотеку та з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна –запис про заборону відчуження зазначеного майна.

 

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 квітня 2014 року касаційну скаргу ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» відхилено, рішення Апеляційного суду Львівської області від 25 грудня 2013 року залишено без змін. 

 

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 квітня 2014 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» порушує питання про скасування ухваленого у справі рішення суду касаційної інстанції та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статей 3, 17 та 49 Закону № 898-IV. 

 

Для обґрунтування зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 листопада та 10 грудня 2014 року та 25 лютого 2015 року. 

 

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення не підлягає задоволенню з таких підстав.

 

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

 

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

 

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 11 березня 2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір НОМЕР_1.

 

На забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором того ж дня банком та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки НОМЕР_1, предметом якого є житловий будинок АДРЕСА_1, земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_2 площею S_1 для будівництва та обслуговування зазначеного житлового будинку і господарських будівель та земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_3 площею S_2 для ведення особистого селянського господарства, розташована в АДРЕСА¬_2. 

 

У зв’язку з порушенням позивачем умов кредитного договору приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_2 26 березня 2009 року вчинено виконавчий напис НОМЕР_4, яким на задоволення вимог банку звернуто стягнення на предмет іпотеки.

 

На підставі виконавчого напису нотаріуса відкрито виконавче провадження НОМЕР_5.

 

30 серпня 2010 року постановою головного державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області виконавчий документ повернуто ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» у зв’язку з тим, що предмет іпотеки двічі не реалізовано з прилюдних торгів, а стягувачем не придбано предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог у рахунок ціни майна.

 

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовОСОБА_1, суд апеляційної інстанції, з рішенням якого погодився касаційний суд, керувався тим, що ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» не скористалося передбаченим статтею 49 Закону № 898-IV (в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин з реалізації майна) правом на придбання предмета іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог у рахунок ціни майна за результатами других прилюдних торгів, а тому в силу вимог цієї норми іпотека може бути припинена за рішенням суду.

 

На відміну від справи, яка переглядається, в іншій справі, що виникла з подібних правовідносин за аналогічних обставин, на яку як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права посилається у своїй заяві ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», зокрема, в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 грудня 2014 року, міститься висновок про те, що основне зобов’язання не припинене, а тому продовжує діяти й іпотека як забезпечення виконання цього зобов’язання. 

 

Такого ж висновку дійшов Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ і в ухвалі від 19 листопада 2014 року.

 

Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 25 лютого 2015 року зробив висновок про те, що відмова стягувача залишити за собою майно боржника, не реалізоване під час виконання рішення, є підставою для повернення виконавчого документа стягувачу, що не позбавляє його права повторно пред’явити виконавчий документ до виконання протягом строків, установлених законодавством, та не припиняє іпотеки.

 

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

 

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

 

Відповідно до статті 1 Закону № 898-IV іпотека – це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

 

Згідно зі статтею 17 Закону № 898-IV іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її; з інших підстав, передбачених цим Законом. 

 

За змістом частин першої та третьої статті 49 Закону № 898-IV (в редакції, яка була чинною на момент проведення прилюдних торгів) протягом десяти днів з дня оголошення прилюдних торгів такими, що не відбулися, іпотекодержателі та інші кредитори боржника відповідно до пріоритету їх зареєстрованих вимог мають право придбати предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна. Якщо іпотекодержатель не скористався правом, передбаченим частиною першою цієї статті, за результатами других прилюдних торгів, іпотека може бути припиненою за рішенням суду. 

 

Системний аналіз положень статей 3, 17 та 49 Закону № 898-IV свідчить про те, що припинення іпотеки у зв’язку з застосуванням цього Закону є правом суду, рішення якого повинно прийматись з урахуванням конкретних обставин справи.

 

При цьому слід ураховувати строк договору, розмір заборгованості, а також встановлені у справі обставини, а саме: чи продовжується дія кредитного договору після звернення стягнення на предмет іпотеки; чи звернуто на всю суму заборгованості за кредитом стягнення; які наслідки збереження або припинення іпотеки з огляду на інтереси обох сторін договору кредиту та договору іпотеки; підстави відмови іпотекодержателя від отримання предмета іпотеки; та чи діють сторони добросовісно тощо.

 

Суди встановили, що виконавчий напис нотаріуса видано на заборгованість за кредитом у розмірі 295 тис. 491 дол. США 22 центи; заборгованість за відсотками у сумі 20 тис. 492 дол. США 62 центи; пеню в розмірі 6 тис. 638 дол. США 48 центів, а всього 322 тис. 622 дол. США 32 центи. Звернуто стягнення на предмет іпотеки вартістю 422 тис. 961 дол. США на час укладання договору іпотеки.

 

За таких встановлених обставин справи факт того, що строк договору кредиту не сплинув, не може бути підставою для відмови від погашення повністю або частково заборгованості за рахунок не реалізованого за наслідками торгів предмета іпотеки, оскільки порушує права боржника на законне очікування прийняття предмета іпотеки в рахунок погашення заборгованості та штучно збільшує заборгованість боржника за кредитним договором.

 

Оскільки за положеннями статті 11 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) сторони в договорі мають діяти добросовісно, і банк відповідно до договору обрав спосіб захисту своїх прав шляхом стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки, то боржник має право очікувати погашення заборгованості за рахунок предмета іпотеки до спливу строку кредитного договору.

 

Отже, суди апеляційної та касаційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про припинення іпотеки, оскільки відмова банку від погашення заборгованості за рахунок отримання іпотеки порушує принцип рівності прав та обов’язків кредитора і боржника та штучно призводить до збільшення заборгованості за кредитом, а тому на підставі статті 3605 ЦПК України Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про відмову в задоволенні заяви ПАТ «Райффайзен Банк Аваль».

 

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, статтею 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

 

п о с т а н о в и л а:

 

У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 квітня 2014 року відмовити.

 

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

 

Головуючий

В.М. Сімоненко 

Судді: 

В.І. Гуменюк 

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

Ю.Л. Сенін

А.Г. Ярема

 

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/F7A691C7540A1194C2257EEB002DAF75

[Obelix]

Хорошо, но редко.

[у.zaporozhskiy]

Хорошо, но редко.

Классное Постановление ВСУ.

Как раз под один из таких случаев.