Решение Ровенского горсуда об отказе в недействительности кредитного договора с Укрсиббанком в связи с его незаключенностью

[ANTIRAID]

Державний герб України

 

Справа № 569/651/15-ц

 

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

22 лютого 2016 року

 

м.Рівне

 

Рівненський міський суд Рівненської області

 

в особі головуючого судді - Кучиної Н.Г.

з участю секретаря судового засідання - Собчука А.Ю.

 

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк» в особі Рівненського відділення АКІБ «УкрСиббанк» про захист порушеного права споживача фінансових послуг, визнання Договору про надання споживчого кредиту № НОМЕР_1 від 04 грудня 2007 року недійсним, укладеним під приводом обману, -

 

ВСТАНОВИВ:

 

Позивач звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «УкрСиббанк», про захист порушеного права споживача фінансова, послуг, визнання Договору про надання споживчого Кредиту № 11262595000 від «04» грудня 2007 року недійсним, укладеним під приводом обману.

 

Позовні вимоги обгрунтовує тим, що «04» грудня 2007 року між нею та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство комерційний банк «УкрСиббанк», було укладено Договір про надання споживчого Кредиту № 11262595000.

 

Відповідно до п. 1.1.-1.3. кредитного Договору, Відповідач в порядку та на умовах визначених цим Договором, взяв на себе зобовязання надати Позичальнику грошові кошти в сумі 38 390,00 (тридцять вісім тисяч триста дев'яносто доларів США 00 центів), з оплатою за процентною ставкою 12,4 (дванадцять цілих чотири десятих) процентів річних, з кінцевим терміном повернення заборгованості до «03» вересня 2028 року, на умовах визначених цим Договором.

 

Кредит надається Позичальнику на купівлю нерухомості, а саме: для купівлі квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (п.1.4).

 

Відповідно до умови п. 2.1. кредитного договору, забезпеченням виконання зобовязань Позичальника за цим Договором є: застава нерухомості, саме: однокімнатна квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

 

Того ж дня, «04» грудня 2007 року, між Позивачем та Відповідачем було укладено: Договір іпотеки № 71650 та Додаткову угоду № 1 до Договору про надання споживчого кредиту №11262595000 і заставу нерухомого майна №71650 від 04.12.2007 року.

 

В умовах укладеного Договору про надання споживчого кредиту, його Сторонами було визначено порядок надання і погашення кредиту а також порядок внесення змін до його змісту.

 

Надання кредиту (грошових коштів) здійснюється «04» грудня 2007 року. Кредит нараховується шляхом зарахування Банком коштів на поточний рахунок Позичальника № 26202157206800 у Банку для подальшого використання за цільовим призначенням (п.п.1.2.1., 1.5.)

 

Позичальник повертає суму кредиту, сплачує проценти, штрафи та інші платежі договору на рахунок №3739511262595 (п.1.2.2.).

 

Відповідачем викладено графік погашення заборгованості.

 

Позивач зазначає, що ОСОБА_4 не дотримав та грубо порушив встановлені коментованими Законами імперативні вимоги діючого законодавства України та приписи Національного Банку України, які визначені законом як істотні та є необхідні для даного виду договорів, а саме: не виконав вимоги Закону про дотримання істотних умов договору, щодо надання Позичальнику обєктивної, повної та достовірної інформації, про умови кредиту перед укладенням та під час укладення договору про надання споживчого кредиту забезпеченого іпотекою, які є істотними для такого виду договорів а також на те. ОСОБА_4 в умовах кредитного договору, неналежно визначив та приховав фактично, значення реальної процентної та фактичне значення подорожчання кредиту, які суттєво відрізняються від тієї реальної процентної ставки за кредитом, що була обумовлена між сторонами та, того у подорожчання кредиту, узгодженого сторонами кредитного правочину в його . За таких обставин, просить суд визнати кредитний договір недійсним.

 

В судовому засіданні представник позивача пояснив, що банком при укладенні договору № 11262595000 від 04 грудня 2007 року не було виконано імперативних вимог закону « Про захист прав споживачів», а саме, що урегулювання сторонами договірних відносин на власний розсуд за наявності в законі імперативних приписів є протиправним. Зазначає, що сторонами спірного кредитного договору про іпотечний борг, забезпеченого іпотекою - не було досягнуто в належній формі згоди з усіх істотних умов договору, а банк не виконав всіх імперативних норм і вимог закону. Крім того, зауважує, що банк, всупереч вимогам закону не отримав письмового підтвердження споживача про ознайомлення з інформацією про всі існуючі кредитні умови для споживача. Пояснив, що укладений кредитний договір між сторонами містить умови про ціну договору, якою є детальний розпис як реальної процентної ставки так і сукупної вартості кредиту для споживача за кожним платіжним періодом та суми величини абсолютного значення подорожчання кредиту, що за змістом є відповідними вимогам закону, а за формою - вимогам постанов НБУ та є істотною умовою договору про надання споживчого кредиту. За таких умов, зловживання Банком правами, мають бути припинені, а укладені з використанням такої практики правочини мають бути визнані судом недійсними, із застосуванням встановлених цивільним законодавством України наслідків недійсності.

 

Представник відповідача просила суд відмовити у задоволенні позову, в обґрунтування подала письмові пояснення, які підтримала у судовому засіданні та пояснила, що позивач за вчасною ініціативою звернувся до банку з проханням про надання кредиту ( заява від 03.12.2007 року) договір було підписано позивачем добровільно, без жодного примусу і без зауважень. Перед укладенням кредитного договору позичальнику було доведено інформацію про особу кредитора, всі основні умови укладення кредитного договору та кредитування, забезпечення, процентні ставки по різним програмам кредитування та валюти кредити, витрати позичальника на оформлення договору застави, переваги та недоліки програм кредитування, зокрема дострокове стягнення банком кредиту у разі порушення строків його повернення, обмеження правом розпорядження заставним майном, звернення стягнення на заставне у разі неналежного виконання позичальником кредитного договору, попередження позичальника про існування валютних ризиків, які покладаються на позичальника під час виконання зобовязань за кредитним договором, якщо позичальником обрано кредитування в іноземній валюті. Зазначила, що жодних умисних дій щодо обману позивача з боку банку при укладенні договору вчинено не було та таких доказів в ході судового розгляду не здобуто. Просить суд, у задоволенні позову відмовити.

 

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи суд прийшов до висновку відмовити в задоволенні позову про визнання договору недійсним з таких підстав.

 

Судом встановлено, що «04» грудня 2007 року, між ОСОБА_3 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство комерційний банк «УкрСиббанк»), було укладено Договір про надання споживчого Кредиту № 11262595000. 

 

Відповідно до п. 1.1.-1.3. кредитного Договору, Відповідач в порядку та на умовах визначених цим Договором, взяв на себе зобовязання надати Позичальнику грошові кошти в сумі 38 390,00 (тридцять вісім тисяч триста дев'яносто доларі США 00 центів), з оплатою за процентною ставкою 12,4 (дванадцять цілих чотири десятих) процентів річних, з кінцевим терміном повернення заборгованості до «03» вересня 2028 року, на умовах визначених цим Договором.

 

Кредит надається Позичальнику на купівлю нерухомості, а саме: для купівлі квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (п.1.4).

 

Відповідно до умови п. 2.1. кредитного договору, забезпеченням виконання зобовязань Позичальника за цим Договором є: застава нерухомості, а саме: однокімнатна квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.

 

Того ж дня, «04» грудня 2007 року, між Позивачем та Відповідачем було укладено: Договір іпотеки № 71650; Додаткову угоду № 1 до Договору про надання споживчого кредиту №11262595000 і заставу нерухомого майна №71650 від 04.12.2007 року.

 

В умовах укладеного Договору про надання споживчого кредиту, його Сторонами було визначено порядок надання і погашення кредиту а також порядок внесення змін до його змісту.

 

Надання кредиту (грошових коштів) здійснюється «04» грудня 2007 року. Кредит нараховується шляхом зарахування Банком,коштів на поточний рахунок Позичальника. № 26202157206800 у Банку для подальшого використання за цільовим призначенням (п.п.1.2.1., 1.5.)

 

Позичальник повертає суму кредиту, сплачує проценти, штрафи та інші платежі згідо умов Договору на рахунок №3739511262595 (п.1.2.2.).

 

Відповідачем було викладено в додатку до кредитного договору графік погашення заборгованості Позичальника.

 

В пункті 10.13 кредитного договору зазначено: підписанням даного договору позичальник свідчить, що всі умови даного договору, йому цілком зрозумілі і він вважає їх справедливими по відношенню до нього; перед підписанням даного договору позичальником отримано інформаційний лист відповідно до вимог чинного законодавства України, зокрема, п.2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

 

У відповідності до положень ст.ст. 1054,1055 ЦК України кредитний договір повинен бути укладений в письмовій формі та містити в собі положення щодо розміру та умов кредиту.

 

Укладений сторонами кредитний договір визначений сторонами як споживчий кредит, а тому для нього встановлено особливий порядок укладення.

 

У договорах за участю фізичної особи - споживача, враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

 

Відповідно до ч.3 ст.6 ЦК України, сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо казано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. А, цим законодавчим актом у даному випадку є: норма ЗУ " Про захист прав споживачів",

 

Разом з тим, зважаючи на те, що договір споживчого кредитування, забезпечений іпотекою є договором приєднання, за таких умов та сторона, що розробляє умови правочину, при визначенні його умов, повинна враховувати вимоги чинного законодавства, зокрема ЗУ "Про захист прав споживачів", котрий, враховуючи суб'єктний склад учасників правочину у даному випадку, - є спеціальним законом.

 

Отже, з урахуванням наведеного в цій частині слідує, що урегулювання сторонами договірних відносин на власний розсуд за наявності в законі імперативних приписів є протиправним. (ОСОБА_2 такий правовий висновок зробив Верховний Суд України, який викладено в Постанові ВСУ в цивільній справі №6-52цс13 від 11 вересня 2013 року).

 

Як вже вище зазначалось, що оспорюваний Кредитний договір за своєю правовою природою, - є договором приєднання в розумінні ст.634 ЦК України. А звідси, є логічним висновок, що його зміст та умови кредитного договору розробляє сам кредитодавець. За таких обставин, в Позичальника не існує фактичної можливості вплинути на його умови, а тим більше їх змінити.

 

Відповідно до умови п. 2.1. Договору про надання споживчого Кредиту № 11262595000 від «04» грудня 2007 року, забезпеченням виконання зобов'язань Позичальника за цим Договором є застава нерухомості, а саме: однокімнатна квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за договором іпотеки N° 71650. Того ж дня, тобто «04» лютого 2007 року, між Позивачем та Відповідачем було укладено Договір іпотеки (надалі - Іпотечний договір чи Договір іпотеки) на умовах, визначених в п.2.1. - 2.3. кредитного договору.

 

Таким чином, з вище наведеного змісту умов кредитного договору слідує, що зобов'язання, яке виникло на підставі зазначеного кредитного договору забезпеченого іпотекою, - є іпотечним боргом, що урегульовується Законом України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати».

 

Представник відповідача, заперечила проти застосування зазначеного Закону до спірних правовідносин. В обґрунтування наведеного заперечення посилається на те, що цей Закон має вузьку сферу застосування та регулює певні відносини у системі іпотечного кредитування, зокрема перетворення платежів за іпотечними активами у виплати за іпотечними сертифікатами із застосуванням механізмів управління майном. Його положення підлягають застосуванню тоді, коли іпотечне кредитування повязується з перетворенням, про які йдеться у преамбулі, та використанням механізмів управління майном. Тому, на думку представника Відповідача, не застосовується до відносин щодо надання кредиту, забезпеченого іпотекою, якщо ці відносини не передбачають перетворення платежів за іпотечними активами у виплати за іпотечними сертифікатами та застосування механізму управління майном. В обґрунтування своєї позиції, представник Відповідача посилається на правовий висновок Верховного Суду України від 17.04.2013 року (постанова № 6-8 цс13 від 17.04.2013 року), в якому зазначено, що предметом правового регулювання Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», є відносини, що виникають з приводу іпотечного боргу, який виникає після невиконання договору, забезпеченого іпотекою, а не для забезпечення кредиту.

 

Представник позивача заперечуючи проти наведених доводів відповідача зауважив, що наведена представником відповідача постанова ВСУ в справі № 6-8 цс13 від 17 .04.2013 року, не може бути обовязковою до виконання в звязку із тим, що предметом спору в наведеній справі є іпотека майнових прав за договором іпотеки які не існували на дату її укладення, а не майно (як у даному випадку).

 

Верховний Суд України, вирішуючи спір у вказаній справі № 6-8 цс13 від 17 .04.2013 року, виходив із того, що на дату укладення спірного договору про іпотеку майнових прав, діючою редакцією Закону України «Про іпотеку», на дату укладення спірного договору не було передбачено такого виду іпотеки як майнові права. А відтак, виходячи із цього, Верховний Суд України прийшов до висновку, що Закон України від 19 червня 2003 року № 979-ІV «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» (редакція з 14.01.2006 р. по 23.07.2010 р.) встановлює відносини у системі іпотечного кредитування, а також перетворення платежів за іпотечними активами у виплати за іпотечними сертифікатами із застосуванням механізмів управління майном.

 

Майнові права на обєкт незавершеного будівництва віднесені до предмета іпотеки згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», яким були внесені зміни до Закону України «Про іпотеку».

 

Отже, предметом правового регулювання зазначеного Закону є відносини, що виникають з приводу іпотечного боргу, який виникає після невиконання договору, забезпеченого іпотекою, а не для забезпечення кредитного договору, що був укладений 1 жовтня 2007 року між банком та фізичною особою.

 

З огляду на наведене Верховний Суд України, погодився з тим, що суди дійшли правильного висновку про те, що при укладенні договору іпотеки були порушені положення статті 5 Закону України «Про іпотеку» (у редакції станом на 01.10.2007 р.), оскільки майнові права на окремі приміщення в житловому будинку не могли бути предметом іпотеки.

 

На підставі ознайомлення та аналізу наведеної представником відповідача постанова ВСУ в справі № 6-8 цс13 від 17 .04.2013 року, судом встановлено, що предметом судового спору у даній справі іпотека майнових прав.

 

Вирішуючи даний спір, Верховний Суд України, у коментованій постанові зробив правовий висновок, що у статті 5 Закону України від 5 червня 2003 року № 898-ІV «Про іпотеку» (у редакції з 12.05.2006 р. по 14.01.2009 р.) указаний вичерпний перелік обєктів, які могли бути предметом іпотеки за іпотечним договором.

 

Предметом іпотеки також міг бути об'єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому. 

 

Частина об'єкта нерухомого майна могла бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості чи приєднання її до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості.

 

Водночас поняття «іпотека майнових прав» і регулювання відносин при передачі в іпотеку майнових прав у цьому Законі були відсутні.

 

Закон України від 19 червня 2003 року № 979-ІV «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» (редакція з 14.01.2006 р. по 23.07.2010 р.) встановлює відносини у системі іпотечного кредитування, а також перетворення платежів за іпотечними активами у виплати за іпотечними сертифікатами із застосуванням механізмів управління майном.

 

Майнові права на обєкт незавершеного будівництва віднесені до предмета іпотеки згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», яким були внесені зміни до Закону України «Про іпотеку».

 

Отже, предметом правового регулювання зазначеного Закону є відносини, що виникають з приводу іпотечного боргу, який виникає після невиконання договору, забезпеченого іпотекою, а не для забезпечення кредитного договору, що був укладений 1 жовтня 2007 року між банком та фізичною особою.

 

Разом з тим, відповідно до змісту преамбули Закон України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати»,цей Закон регулює відносини у системі іпотечного кредитування, а також перетворення платежів за іпотечними активами у виплати за іпотечними сертифікатами із застосуванням механізмів управління майном.

 

Наведене словосполучення зазначеного Закону прямо вказує, що дія цього закону поширюється як на правовідносини за основним зобовязанням, виконання якого забезпечене іпотекою, так і на правовідносини у системі перетворення платежів за іпотечними активами у виплати за іпотечними сертифікатами із застосуванням механізмів управління майном.

 

В статті 1 цього Закону визначено, що договором про іпотечний борг є цивільно-правова угода, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків, які виникають у кредитодавця та боржника з приводу іпотечного боргу. Іпотечним боргом є основне зобов'язання за будь-яким правочином, виконання якого забезпечене іпотекою. Іпотечним кредитуванням є правовідносини, що виникають з приводу набуття права вимоги іпотечного боргу за правочинами та іншими документами.

 

Вимогою ст.2 коментованого Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» встановлено: Іпотечний борг виникає з цивільно-правових відносин між сторонами договору про іпотечний борг за умови дотримання встановлених цим Законом вимог. Умови договору про іпотечний борг та іпотечного договору розробляє кредитодавець.

 

Таким чином, виходячи з аналізу наведеного змісту преамбули а також припису ст.ст. 1 та 2, в яких прямо зазначено, що: договором про іпотечний борг є цивільно-правова угода, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків, які виникають у саме у кредитодавця (а не іпотеко держателя) та боржника (а не іпотекодавця) з приводу іпотечного боргу;Іпотечним боргом є основне зобов'язання за будь-яким правочином, виконання якого забезпечене іпотекою; та те, що умови договору про іпотечний борг та іпотечного договору розробляє саме кредитодавець а не (іпотекодержатель), суд приходить до висновку, що даний Закон України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», підлягає застосуванню до даних правовідносин.

 

В абзаці 2 ч.1 ст. 360-7 ЦПК України встановлено: Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

 

Отже, суд відступає від правової позиції, викладеної у висновку Верховного Суду України, в постанові ВСУ у справі № 6-8 цс13 від 17.04.2013 року, та бере за основу наведені представником позивача в цій частині доводи як відповідний мотив такого відступлення.

 

А відтак, прийшов до висновку, що спірні правовідносини за цим договором врегульовуються окрім загальних правил діючого законодавства також, спеціальними правовими нормами Законів України «Про захист прав споживачів», «;Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», та спеціальними нормами Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати».

 

Правилом ч. 1 ст. 628 ЦК України, визначено: змістом договору є умови, визначені не тільки на розсуд сторін і погоджені ними, але і умови, які є обов'язковими для даного виду договорів, відповідно до актів цивільного законодавства.

 

Статтею 631 ЦК України, встановлено: договір набирає сили і породжує субєктивні права й обов'язки з моменту його укладання.

 

Відповідно доправила ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

 

Відповідно до припису ст.640 ЦК України, Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

 

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

 

В пункті 1 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ N 5 від 30.03.2012 року, «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», судам розяснено: При вирішенні таких спорів суди мають виходити з положень статей 41, 42, 99 Конституції України, статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 04.ХІ.1950), а також враховувати, що кредитні відносини врегульовано,зокрема, главами 52. 53. 71 Цивільного кодексу України далі - ЦК), законами України від 7 грудня 2000 року № 2121-III "Про банки і банківську діяльність"; від 5 червня 2003 року ,№ 898-1V "Про іпотеку"; від 12 травня 1991 року У 1023-ХІІ "Про захист прав споживачів"; від I9 червня 2003 року У 979-ІV "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати"; та іншими нормативно-правовими актами, у тому числі виданими Національним банком України у межах своїх повноважень, визначених Законом України від 20 травня 1999 року № 679-Х1V "Про Національний банк України". 

 

З дослідженого у судовому засіданні Договору про надання споживчого Кредиту № 11262595000 від «04» грудня 2007 року вбачаються, що всупереч вимоги п.2 ч.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів та вимоги п.З «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» (надалі - Правила), затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 року N 168, ОСОБА_4 не здійснив належно детальний, достовірний та обєктивний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), повязаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; в порушення вимоги п.3.4 Правил, не зазначив належно та обєктивно вид і предмет кожної супутньої послуги з обґрунтуванням їх вартості; в порушення вимоги п.3.3 Правил, не зазначено належно та обєктивно реальну процентну ставку; не визначив та не вказав належно і об'єктивно, про абсолютне значення подорожчання кредиту в грошовому вигляді, шляхом підсумовування всіх платежів здійснених споживачем як на користь банку, так і на користь третіх осіб під час отримання, обслуговування та погашення кредиту; не зазначена відповідальність кредитора при порушені умов договору, щодо умов повернення і зарахування кредиту (зокрема, в разі зарахування коштів з каси банку на транзитні рахунки або на рахунки не зазначені в договорі) як того вимагають норми п.9 ч. 1 ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових ринків»;всупереч вимоги ст. 2 ЗУ «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», банк не здійснив оприлюднення інформації про умови іпотечного кредитування; не встановив положення про інфляційне застереження; не встановив узгодженої домовленості про розрахунки індексації щодо збереження реальної вартості предмету іпотеки.

 

З дослідженого судом висновку судового експерта № 1246 від 22.06.2015 року ( а.с. 202-209), встановлено, що за даними п. 1.3.1. договору про надання споживчого кредиту №11262595000 від 04.12.2007р. процентна ставка за використання кредитних коштів становить 12,4% річних.

 

Реальна процентна ставка за користування кредитом, зазначена в додатку №2 до договору про надання споживчого кредиту №11262595000 від 04.12.2007р. на момент його укладання в розмірі 13,74%, є нижчою від реальної процентної ставки встановленої експертним дослідженням 14,46% (докладно див. Додаток 1 та 2 експертизи).

 

Абсолютне значення подорожчання кредиту (фактична сума переплати за кредитом) за договором про надання споживчого кредиту №11262595000 від 04.12.2007р., встановлене під час дослідження, фактично складає 370799.14 грн. (370799,14/5,05= 73425,57 дол.США), що є більшим від розміру передбаченого сторонами на момент укладення кредитного договору в розмірі 361452,99 грн. (361452,99/5,05=71574,85 дол.США) (Додаток 1 та 2 експертизи).

 

При виконанні розрахунку в національній валюті, відповідно до умов постанови правління НБУ №168 від 10.Об.2007р., з урахуванням курсу НБУ по відношенню гривні до долара США, за період з 04.12.2007р. по 27.02.2015р. та при застосуванні в наступних періодах офіційного курсу долара США станом на 27.02.2015р., реальна процентна ставка за договором про надання споживчого кредиту №11262595000 від 04.12.2007р. фактично становить 30,07%, та є вищою від реальної процентної ставки за користування кредитом, передбаченої сторонами на момент укладення кредитного договору в розмірі 13,74% (Додаток 3 експертизи).

 

При виконанні розрахунку в національній валюті, відповідно до умов постанови правління НБУ №168 від 10.05.2007р., з урахуванням курсу НБУ по відношенню гривні до долара США, за період з 04.12.2007р. по 27.02.2015р. та при застосуванні в наступних періодах офіційного курсу долара США станом на 27.02.2015р., абсолютне значення подорожчання кредиту (фактична сума переплати за кредитом) за договором про надання споживчого кредиту №11262595000 від 04.12.2007р., становить 941875,73 грн., та є вищим від абсолютного значення подорожчання кредиту, передбаченого сторонами кредитного договору на момент його укладення в розмірі 361452,99 грн. (Додаток 3 експертизи).

 

Щомісячні платежі, що передбачені умовами договору про надання споживчого кредиту №11262595000 від 04.12.2007р. на момент його укладення, становили: від 1826.21 грн. (361,63 дол.США) до 2825,86 грн. (559,58 дол.США) (колонка 2 Додатку 1, 2 експертизи).

 

При здійсненні Позичальником платежів за офіційним курсом НБУ по відношенню до долара США, відповідно до умов постанови правління НБУ №168 від 10.05.2007р., в період з 04.12.2007р. по 27.02.2015р. та при застосуванні в наступних періодах офіційного курсу долара США станом на 27.02.2015р., щомісячні платежі по договору про надання споживчого кредиту №11262595000 від 04.12.2007р. складають від 2081,24 грн. до 12188,42 грн. (колонка 2 Додатку 3 експертизи).

 

Також, висновком експерта встановлено, що документальне оформлення додатку №2 «Графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту» до договору про надання споживчого кредиту №11262595000 від 04.12.2007р. виконано з недотриманням пунктів 3.1., 3.2., 3.3. вимог щодо детального розпису сукупної вартості кредиту для споживача під час укладення кредитного договору «Правил надання банками інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» (Постанова НБУ N168 від 10.05.2007р.). Також, найменування колонки 2 («Сума платежу за розрахунковий період») додатку №2 до договору про надання споживчого кредиту №11262595000 від 04.12.2007р. за своїм змістом не відповідає цифровим показникам, зазначеним у колонці

 

Викладені судовим експертом відповіді на поставлені судом питання, надані ним в категоричній формі. Відповідач не надав суду жодних письмових доказів, які б ставили під сумнів або спростовували зазначений висновок судового експерта. А відтак, у суду немає підстав для сумніву в обєктивності, всебічності та обгрунтованості виконаної експертизи, висновок якої, суд оцінює як належний та допустимий доказ, наведених позивачем обставин.

 

На думку суду розбіжності являються такими, що поліпшують умови банку, який розробляв спірний договір та додатки до нього. З дослідженого судом висновку експертизи убачається, що під час укладання договору банк приховав від позичальника повну та об'єктивну інформацію щодо кінцевої сукупності вартості кредиту, чим ввів позичальника в оману щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку сплатив би позичальник банку, погашаючи кредит у порядку, визначеному графіком погашення заборгованості. А відтак, між сторонами не було досягнуто згоди щодо істотних умов договору, у тому числі й щодо ціни договору.

 

При цьому суд враховує, що рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень п.п. 22, 23 ст. 1, ст. 11 ,ч. 8 ст. 18, ч. З ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозвязку з положеннями ч. 4 ст. 42 Конституції України (справа про захист справ споживачів кредитних послуг) визначено, що їх дія ти поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

 

У змісті коментованого рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп2011. Конституційний Суд України наголосив: «Споживачу, як правило, об'єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів ( робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму ( ч. 1ст.634 ЦК).

 

Держава, встановлюючи законами України засади створення і функціонування грошового та кредитного ринків ( п.1 ч. 2 ст. 92 Конституції України ), має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і охоронюваними законом правами та інтересами споживачів їх кредитних послуг».

 

В пункті 14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» (із змінами та доповненнями), судам наголошено: Суди повинні розмежовувати кредитний договір, який є недійсним у силу закону (нікчемний), або може бути визнаний таким у судовому порядку (оспорюваний) з підстав, встановлених частиною першою статті 215 ЦК, та кредитний договір, який є неукладеним (не відбувся), що не може бути визнаний недійсним, зокрема, у випадку, коли сторони в належній формі не досягай згоди щодо хоча б з однієї його істотної умови або зміст яких неможливо встановити, виходячи з норм чинного законодавства (статті 536, 638, 1056-1 ІДК).

 

При вирішенні справ про визнання кредитного договору недійсним суди повинні враховувати розяснення, наведені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

 

В пункті 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», судам наголошено: Відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

 

Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо).

 

Згідно із статтями 210 та 640 ЦК ),не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.

 

У звязку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205 - 210, 640 ЦК тощо).

 

Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.

 

Оскільки вище вказані обовязкові відомості не зазначені в кредитному договорі забезпеченого іпотекою, суд прийшов до висновку, що оспорюваний кредитний договір є неукладений. А відтак, не може бути визнаний недійсним цей кредитний договір, який не вчинено. Зокрема, в якому відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для його укладення.

 

За таких умов, суд відмовляє у задоволенні позову ОСОБА_3 до Акціонерного комерційного інноваційного-банку «УкрСиббанк» в особі Рівненського відділення АКІБ «УкрСиббанк» про захист порушеного права споживача фінансових послуг, визнання Договору про надання споживчого кредиту № НОМЕР_1 від 04 грудня 2007 року недійсним, укладеним під приводом обману.

 

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст.10,11,57-60,61,88,208,212-215,218,223,292- 294 ЦПК України, суд, -

 

ВИРІШИВ :

 

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк» в особі Рівненського відділення АКІБ «УкрСиббанк» про захист порушеного права споживача фінансових послуг, визнання Договору про надання споживчого кредиту № НОМЕР_1 від 04 грудня 2007 року недійсним, укладеним під приводом обману - відмовити.

 

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Рівненської області через суд першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

 

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом

 

Суддя Рівненського міського суду Н.Г.Кучина

 

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/56134732

[ais]

Растолкуйте, пожалуйста, этот нюанс по подробнее: недійсній або неукладений!?

Понимаю ситуацию так:

1. если согласно НПА либо закона в договоре должны быть какие-то прописаны существенные положения (в частности согл. постановлению НБУ №168 от 10.05.2007г.) или сделано определенное действие, а их по факту в нем нет либо не делали действий, то этот договор можно признавать только "неукладеним"!

2. а если эти пункты есть в договоре и дествия сделали, но они искажены, либо имеют не правильные значения, или действия не так сделали, то этот договор тянет на обман (к примеру), и может быть признан только "недійсним"!

 

Так или нет? или есть ещё варианты?

[ais]

Если позволите, то ещё непонятка для меня.

Производные договора от кредитного, т.е. договора изменений, ипотеки, поручительства, в случае признания основного договора "неукладеним", то остальные тоже "неукладеные", или все же "недействительные"?

[ais]

Вообще уже каша в голове

Вот почему (ВСУ "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними")

 

Вимога про визнання правочину (договору) неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом.

не может быть, а

 

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

может?

 

И по теме читаю комментарии:

 

...

Ця правова позиція ґрунтується на висновку, що міститься в Постанові ВСУ від 14.01.2002, в якій суд визначив, що вимога про встановлення факту неукладення договору не призводить до поновлення порушених прав, така вимога не може бути предметом спору та самостійно розглядатися в окремій справі. Вимога про визнання договору неукладеним є нічим іншим як встановленням факту, що має юридичне значення. Аналогічна правова позиція міститься у численних Постановах ВГСУ.

Тобто судами зазначено, що у таких випадках до суду мають подаватися позови не про визнання договору неукладеним, а про наслідки неукладеного договору, тобто про повернення майна, набутого без достатньої правової підстави. До того ж суд у будь-якому випадку зобов’язаний спочатку встановити наявність чи відсутність підстав визнання договору неукладеним, а вже потім – можливість застосування відповідних наслідків...

 Что ж получается, в решении этого топика Истец должен был подать иск на установление факта о "неукладаности" договора, либо на право не выполнять обязательства по такому договору, чтобы попасть под ст.16 по своим правам?