Постановление ВСУ по пересмотру об отказе ПУМБ взыскания с поручителя

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

24 лютого 2016 року

 

м. Київ

 

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

 

головуючого Сімоненко В.М.,

суддів: Гуменюка В.І.,Охрімчук Л.І.,Сеніна Ю.Л.,

Лященко Н.П.,Романюка Я.М., Яреми А.Г.,-

 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» до ОСОБА_1, третя особа – товариство з обмеженою відповідальністю «Продсервістранзит», про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних кримінальних справ від 17 червня 2015 року, 

 

в с т а н о в и л а:

 

8 вересня 2009 року публічне акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк» (далі – ПАТ «ПУМБ» або Банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 як до поручителя про стягнення заборгованості за кредитним договором.

 

Позивач зазначав, що 28 грудня 2007 року між ним та товариством з обмеженою відповідальністю «Азот – Транс ЛТД» (далі – ТОВ «Азот – Транс ЛТД»), назва якого у подальшому була змінена на товариство з обмеженою відповідальністю «Продсервістранзит» (далі – ТОВ «Продсервістранзит»), укладено договір овердрафтного кредитування, згідно з яким Банк надав кредит у вигляді овердрафту за поточним рахунком з лімітом, що не може перевищувати 1 млн. 250 тис. грн, зі сплатою процентів, розмір яких залежить від тривалості безперервної заборгованості за основною сумою овердрафту (від 10% до 17%) за користування кредитом, з кінцевим строком погашення до 26 грудня 2008 року.

 

З метою забезпечення виконання зобов'язань за договором овердрафтного кредитування цього ж дня укладено договір поруки з ОСОБА_1, відповідно до умов якого останній поручився перед Банком солідарно в повному обсязі відповідати за своєчасне виконання боржником усіх зобов'язань за договором овердрафтного кредитування.

 

Посилаючись на те, що позичальник своїх зобов'язань, передбачених договором овердрафтного кредитування, належним чином не виконав, у зв'язку із чим станом на 12 жовтня 2010 року виникла заборгованість перед Банком у розмірі 1 млн. 940 тис. 19 грн 35 коп., позивач просив позов задовольнити.

 

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 27 січня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 31 березня 2015 року, в задоволенні позовних вимог ПАТ « ПУМБ» відмовлено.

 

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 червня 2015 року касаційну скаргу ПАТ «ПУМБ» відхилено, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 січня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 31 березня 2015 року залишено без змін.

 

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 червня 2015 року ПАТ «ПУМБ» просить скасувати зазначене рішення суду касаційної інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за договором овердрафтного кредитування з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме: частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

 

На обґрунтування зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ПАТ «ПУМБ» посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 жовтня 2013 року.

 

ПАТ «ПУМБ» указує на те, що правові висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про застосування норм матеріального права, покладені в основу судового рішення у справі, яка переглядається, різняться з висновками, зробленими судом касаційної інстанції в наданому для порівняння судовому рішенні, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

 

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення не підлягає задоволенню з огляду на таке. 

 

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

 

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

 

За змістом статті 360-5 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

 

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 28 грудня 2007 року між ПАТ «ПУМБ» та ТОВ «Азот – Транс ЛТД», назва якого у подальшому була змінена на ТОВ «Продсервістранзит», укладено договір овердрафтного кредитування, згідно з яким Банк надав кредит у вигляді овердрафту за поточним рахунком з лімітом, що не може перевищувати 1 млн 250 тис. грн, зі сплатою процентів, розмір яких залежить від тривалості безперервної заборгованості за основною сумою овердрафту (від 10% до 17%) за користування кредитом, з кінцевим строком погашення до 26 грудня 2008 року.

 

З метою забезпечення виконання зобов'язань за договором овердрафтного кредитування цього ж дня укладено договір поруки з ОСОБА_1, відповідно до умов якого останній поручився перед банком солідарно в повному обсязі відповідати за своєчасне виконання боржником усіх зобов'язань за договором овердрафтного кредитування.

 

Згідно з пунктом 1.2 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов’язання боржником у повному обсязі. Поручитель відповідає в тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, комісій, неустойки.

 

Відповідно до пункту 6.1 договору поруки порука за цим договором припиняється з припиненням зобов’язання.

 

Позичальник і поручитель зобов’язання за договором овердрафтного кредитування належним чином не виконували, допустили заборгованість, яка за розрахунком Банку станом на 12 жовтня 2010 року склала 1 млн. 940 тис. 19 грн 35 коп.

 

31 березня 2009 року ПАТ «ПУМБ» на адресу ОСОБА_1 рекомендованим листом надіслало вимогу про погашення боргу за договором овердрафтного кредитування.

 

8 вересня 2009 року Банк звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором овердрафтного кредитування.

 

Відмовляючи в задоволенні позову ПАТ «ПУМБ», суд першої інстанції, з висновком якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що Банк звернувся до ОСОБА_1 як до поручителя з позовом про стягнення заборгованості за договором овердрафтного кредитування після спливу шестимісячного строку від дня настання строку виконання основного зобов’язання, а тому зобов’язання за договором поруки припинилися. 

 

Проте у справі, в якій ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 жовтня 2013 року надана заявником як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, суди встановили, що 22 серпня 2008 року між Банком та позичальником укладено кредитний договір, за яким позичальник отримав 45 тис. доларів США зі сплатою 13,49 % за користування кредитом з кінцевим строком погашення до 22 серпня 2018 року. Цього ж дня на забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором між Банком та поручителем укладено договір поруки. За пунктом 6.1 договору поруки порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання. 8 грудня 2010 року Банк звернувся до боржника з вимогою про дострокове погашення кредиту. 12 січня 2011 року Банк надіслав поручителю вимогу про погашення боргу за кредитом у трицятиденний строк з моменту її отримання, при цьому зазначену вимогу поручитель отримав 26 січня 2011 року, а трицятиденний строк спливає 26 лютого 2011 року. У березні 2012 року Банк звернувся до суду з позовом до позичальника та поручителя про стягнення заборгованості за кредитним договором.

 

Суд касаційної інстанції скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні позову Банку до поручителя та задоволення позовних вимог поручителя про визнання поруки припиненою і залишаючи в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог Банку про стягнення в тому числі й з поручителя заборгованості за кредитним договором виходив з того, що вимоги до поручителя 26 січня 2011 року було пред’явлено у межах встановленого шестимісячного строку від дня застосування банком права на дострокове повернення кредиту. Крім того, суд касаційної істанції зазначав, що диспозиція частини четвертої статті 559 ЦК України не встановлює обов’язку щодо судової форми пред’явлення вимог до поручителя, якою в розумінні наведеної норми може бути й досудова вимога про погашення боргу.

 

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

 

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

 

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов”язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов”язання боржником.

 

Згідно із частиною четвертою статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

 

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

 

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

 

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов’язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга стаття 251 та частина друга стаття 252 ЦК України).

 

З пункту 6.1. договору поруки вбачається, що порука припиняється за цим договором з припиненням зобов’язання.

 

Таким чином, у договорі поруки не встановлено строк її дії відповідно до статті 252 ЦК України, а тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

 

Отже, порука – це строкове зобов’язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, сплив цього строку припиняє суб’єктивне право кредитора. Це означає, що строк поруки відноситься до преклюзивних строків.

 

У кредитному договорі строк виконання основного зобов’язання чітко визначений: строком повного погашення кредиту є 26 грудня 2008 року.

 

За таких обставин у Банку виникло право пред”явити вимогу до поручителя про виконання порушеного зобов‘язання боржника щодо повернення кредиту, починаючи з 27 грудня 2008 року протягом наступних шести місяців.

 

Строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов'язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов'язок поручителя після закінчення цього строку припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може. 

 

Таким чином, вимогу до поручителя про виконання взятого ним зобов'язання має бути пред'явлено в межах строку дії поруки (6 місяців, 1 року чи будь-якого іншого строку, встановленого сторонами в договорі). Тому навіть якщо в межах строку дії поруки була пред'явлена претензія і поручитель не виконав указані в ній вимоги, кредитор не має права на задоволення позову, заявленого поза межами вказаного строку, оскільки із закінченням строку припинилося матеріальне право.

 

Отже, установивши у справі, яка переглядається, що Банк звернувся до ОСОБА_1 як до поручителя з позовом про стягнення заборгованості за договором овердрафтного кредитування після спливу шестимісячного строку від дня настання строку виконання основного зобов’язання, суд правильно застосував норму частини четвертої статті 559 ЦК України та дійшов обґрунтованого висновку про те, що зобов’язання за договором поруки припинилися.

 

Оскільки викладені обставини, що стали підставою для перегляду справи не підтвердилися, то відповідно до частини першої статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви.

 

Керуючись пунктом 1 статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603, ст. 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

 

п о с т а н о в и л а :

 

У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» відмовити.

 

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

 

Головуючий

В.М. Сімоненко

Судді: 

В.І. Гуменюк 

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

Я.М. Романюк

Ю.Л. Сенін

А.Г. Ярема

 

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/FA91351B498333B3C2257F78002FB315

 

[ANTIRAID]

ВСУ в очередной раз указал, что направление претензии о возврате средств не влияет на увеличение срока действия поручительства. Кроме того не нужен отдельный иск о признании поручительства прекращенным. Срок поручительства не является сроком для защиты нарушенного права.

 

В частности ВСУ в постановлении указал:

 

Строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов'язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов'язок поручителя після закінчення цього строку припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може. 

 

Таким чином, вимогу до поручителя про виконання взятого ним зобов'язання має бути пред'явлено в межах строку дії поруки (6 місяців, 1 року чи будь-якого іншого строку, встановленого сторонами в договорі). Тому навіть якщо в межах строку дії поруки була пред'явлена претензія і поручитель не виконав указані в ній вимоги, кредитор не має права на задоволення позову, заявленого поза межами вказаного строку, оскільки із закінченням строку припинилося матеріальне право.

[Vladimir AB]

Законно і чітко, браво