Постановление ВСУ по пересмотру об отказе в признании недействительными публичных торгов без отдельного решения об обращении взыскания

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2016 року

м. Київ

Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Яреми А.Г., 
суддів: Барбари В.П., Берднік І.С., Гуменюка В.І.,
Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Колесника П.І.,
Охрімчук Л.І., Потильчака О.І., Романюка Я.М.,
Сімоненко В.М., Шицького І.Б., 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємства «Спеціалізоване підприємство Юстиція», Личаківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції, ОСОБА_2, треті особи: публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», про визнання прилюдних торгів недійсними, визнання недійсними та скасування протоколу проведення прилюдних торгів й акта державного виконавця про реалізацію арештованого майна за заявами ОСОБА_2 про перегляд рішення Апеляційного суду Львівської області від 9 вересня 2014 року, ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 лютого 2015 року, 

встановили:

У жовтні 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеною позовною заявою, посилаючись на те, що їй на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1. 27 вересня 2013 року позивачці стало відомо, що її квартиру було продано на прилюдних торгах 20 вересня 2013 року. Прилюдні торги були проведені з порушенням Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5 (далі – Тимчасове положення), оскільки її, як боржника, не було повідомлено про дату, час та місце проведення прилюдних торгів, а також про стартову ціну реалізації майна; лот виставлено на торги за наявності одного учасника; повторні прилюдні торги відбулися раніше, ніж через місяць від часу проведення перших прилюдних торгів; встановлений переможець торгів не запропонував ціну, вищу за стартову.

На підставі наведеного, ОСОБА_1 просила: визнати недійсними прилюдні торги, проведенні 20 вересня 2013 року приватним підприємством «Спеціалізоване підприємство Юстиція» (далі – ПП «СП Юстиція») з реалізації квартири АДРЕСА_1; визнати недійсним та скасувати протокол проведення прилюдних торгів НОМЕР_1, затверджений директором Львівської філії ПП «СП Юстиція»; визнати недійсним та скасувати акт державного виконавця від 23 вересня 2013 року про реалізацію арештованого майна.

Личаківський районний суд м. Львова рішенням від 26 березня 2014 року відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1.

Апеляційний суд Львівської області рішенням від 9 вересня 2014 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 лютого 2015 року, зазначене рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення про задоволення позову, постановив: визнати недійсними прилюдні торги, проведені 20 вересня 2013 року ПП «СП Юстиція» з реалізації квартири АДРЕСА_1; визнати недійсним та скасувати протокол проведення прилюдних торгів НОМЕР_1, затверджений 20 вересня 2013 року директором Львівської філії ПП «СП Юстиція»; визнати недійсним та скасувати акт державного виконавця від 23 вересня 2013 року про реалізацію арештованого майна.

У заявах ОСОБА_2 про перегляд судових рішень порушується питання про скасування судових рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій і залишення в силі рішення суду першої інстанції з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 33, 41–49 Закону України від 5 червня 2003 року № 898-VI «Про іпотеку», статті 62 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження», пунктів 1.4, 4.2, 7.1, 7.2 Тимчасового положення.

На підтвердження зазначених підстав подання заяв ОСОБА_2 посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від:

23 грудня 2015 року (№ 6-28599св15) у справі за позовом фізичної особи до фізичної особи про визнання прилюдних торгів недійсними;

23 грудня 2015 року (№ 6-29947св15) у справі за позовом фізичної особи до Ленінського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції та інших про визнання прилюдних торгів недійсними, застосування наслідків недійсності правочину та відшкодування моральної шкоди;

20 січня 2016 року (№ 6-37442св15) у справі за позовом фізичної особи до ПП «СП Юстиція» та інших про визнання недійсними прилюдних торгів та акта про реалізацію арештованого майна з прилюдних торгів;

Крім того, ОСОБА_2 у заявах про перегляд судових рішень посилається на постанову Вищого господарського суду України від 9 грудня 2015 року (№ 903/255/15) у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Топ Світ Ковель» до товариства з обмеженою відповідальністю «Топ Світ» та інших про визнання недійсними прилюдних торгів та свідоцтва про право власності, а також на постанови Верховного Суду України від: 

18 листопада 2015 року (№ 6-28цс15) у справі за позовом фізичної особи до ПП «СП Юстиція» та інших про визнання недійсними прилюдних торгів та акта про реалізацію арештованого майна з прилюдних торгів;

16 грудня 2015 року (№ 6-1460цс15) у справі за позовом фізичної особи до ПП «СП Юстиція» та інших про визнання недійсними результатів аукціону з продажу магазину, визнання недійсним акта державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на магазин;

Так, ухвалюючи судові рішення від 23 грудня 2015 року (№ 6-28599св15, № 6-29947св15), 20 січня 2016 року (№ 6-37442св15), 9 грудня 2015 року (№ 903/255/15), 18 листопада 2015 року (№ 6-28цс15), 16 грудня 2015 року (№ 6-1460цс15) суди виходили з того, що норми Закону України «Про виконавче провадження» дозволяють державному виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов’язань, за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем; дотримання порядку реалізації майна, визначеного Законом України «Про іпотеку». Таким чином, до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 45 цього Закону.

Натомість, у справі, яка переглядається, ухвалюючи рішення про задоволення позову, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, керувався тим, що судове рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки не ухвалювалось, тому до спірних правовідносин не підлягають застосуванню норми Закону України «Про іпотеку», ці правовідносини регулюються Законом України «Про виконавче провадження» та Тимчасовим положенням. Оскільки під час проведення прилюдних торгів порушено пункти 4.2, 4.6, 7.1 Тимчасового положення, відповідно до яких повторні прилюдні торги проводяться не раніше ніж через місяць від часу проведення перших прилюдних торгів; торги вважаються такими, що не відбулися, за наявності тільки одного покупця та якщо жоден із покупців не запропонував ціну, вищу за стартову ціну лота, то існують правові підстави для визнання прилюдних торгів недійсними, скасування протоколу про їх проведення й акта державного виконавця про реалізацію арештованого майна.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та невідповідність оскаржуваного судового рішення суду касаційної інстанції викладеним у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування в подібних правовідносинах норми матеріального права (пунктів 4.2, 4.6, 7.1 Тимчасового положення та статті 45 Закону України «Про іпотеку»).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України вважають, що заяви підлягають задоволенню з огляду на таке.

Суди у справі, яка переглядається, встановили, що 10 липня 2008 року між ОСОБА_1 та акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі – АКІБ «УкрСиббанк»), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі – ПАТ «УкрСиббанк»), укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_1 у кредит кошти в розмірі 24 тис. 500 дол. США зі сплатою 14,35 % річних та кінцевим терміном повернення коштів до 10 липня 2018 року.

З метою забезпечення виконання грошових зобов’язань за кредитним договором 10 липня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого остання передала в іпотеку належну їй на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_1.

У зв’язку з неналежним виконанням грошових зобов’язань за кредитним договором Сихівський районний суд Львівської області рішенням від 11 жовтня 2011 року ухвалив солідарно стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь АКІБ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором у сумі 674 тис. 890 грн 86 коп.

1 жовтня 2012 року старший державний виконавець Личаківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції ОСОБА_4 прийняв постанову про відкриття виконавчого провадження щодо виконання вищезазначеного судового рішення.

Згідно з висновком оцінювача від 16 квітня 2013 року ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 становить 414 грн 350 грн.

Проведення прилюдних торгів з реалізації квартири було призначено на 22 серпня 2012 року, однак торги не відбулися у зв’язку з відсутністю зареєстрованих покупців, на підставі чого майно уцінено на 25 % від початкової вартості квартири до 310 тис. 762 грн 50 коп.

Повторні прилюдні торги з реалізації квартири призначені на 20 вересня 2013 року за стартовою ціною 310 тис. 762 грн 50 коп., про що розміщено оголошення у газетах «За вільну Україну» від 5 вересня 2013 року № 34 та «Львівська Пошта» від 5 вересня 2013 року № 96. Рекомендованим листом від 4 вересня 2013 року ПП «СП Юстиція» повідомило ОСОБА_1 про дату, час, місце проведення прилюдних торгів та стартову ціну лоту, який був направлений позивачці за вказаною у виконавчому документі адресою: АДРЕСА_1.

Згідно з протоколом проведення прилюдних торгів з реалізації квартири від 20 вересня 2013 року переможцем торгів визнано єдиного їх учасника – ОСОБА_2, яка придбала квартиру за 310 тис. 762 грн 50 коп.

23 вересня 2013 року державним виконавцем складено акт про реалізацію арештованого майна з прилюдних торгів.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норми матеріального права, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходять з такого. 

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека – це вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

За положеннями частин першої і третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. 

Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

За змістом статті 41 Закону України «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду, проводиться шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.

Виконавче провадження є процесуальною формою, що гарантує примусову реалізацію рішення суду, яким підтверджені права та обов’язки суб’єктів матеріальних правовідносин цивільної справи.

Закон України «Про виконавче провадження» визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Главою 4 цього Закону визначається загальний порядок звернення стягнення на майно боржника. Серед іншого, відповідно до частини першої статті 52 цього Закону звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Стаття 44 цього Закону передбачає черговість задоволення вимог стягувачів, згідно з якою в першу чергу задовольняються забезпечені заставою вимоги щодо стягнення з вартості заставленого майна.

Положеннями статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» визначено особливості звернення стягнення на заставлене майно. Зокрема, згідно із частиною восьмою цієї статті примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку». 

Отже, за змістом цієї статті підставою для застосування положень Закону України «Про іпотеку» до спірних правовідносин є звернення стягнення на предмет іпотеки, тобто його арешт, вилучення та примусова реалізація в розумінні частини першої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження».

Таким чином, норми Закону України «Про виконавче провадження» допускають звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя. 

Якщо за судовим рішенням з відповідача стягнуто кредитну заборгованість, то суд не може змінити спосіб виконання такого рішення суду на звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки виконання рішення суду про стягнення заборгованості має виконуватися за рахунок усього майна, що належить боржнику.

Відповідно до порядку примусового звернення стягнення коштів з боржника, врегульованого Законом України «Про виконавче провадження», першочергово звертається стягнення на відповідні кошти боржника, рухоме майно, а за його відсутності – на об’єкти нерухомості.

Статтею 54 цього Закону передбачено, що звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя. 

Оскільки статтею 575 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) іпотеку визначено як окремий вид застави, норми Закону України «Про виконавче провадження» дозволяють звернути стягнення на іпотечне майно для задоволення вимог іпотекодержателя.

Таким чином, норми Закону України «Про виконавче провадження» дозволяють державному виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов’язань, за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем; дотримання порядку реалізації майна, визначеного Законом України «Про іпотеку».

Саме з такого розуміння зазначених норм матеріального права виходили суди, ухвалюючи судові рішення, надані заявником на підтвердження передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підстав, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

З огляду на зазначене вище у справі, яка переглядається, до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 45 Закону України «Про іпотеку», за якою прилюдні торги можна провести за наявності одного учасника, придбавши майно за його початковою ціною.

Установивши, що прилюдні торги проведено без порушень положень статті 45 Закону України «Про іпотеку», суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необґрунтованість позовних вимог.

Ураховуючи викладене, у справі, яка переглядається, суди апеляційної та касаційної інстанцій безпідставно не застосували положення Закону України «Про іпотеку» й дійшли помилкового висновку про можливість реалізації предмета іпотеки на виконання рішення суду про стягнення кредитної заборгованості без дотримання вимог цього Закону, крім того, всупереч статті 16 ЦК України не встановили, які права та інтереси позивачки порушено відповідною процедурою реалізації арештованого майна.

Оскільки неправильне застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права у справі, яка переглядається, призвело до неправильного вирішення справи, то відповідно до частин першої, другої статті 3604 ЦПК України судові рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 355, 3603, 3604 ЦПК України, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України 

постановили:

Заяви ОСОБА_2 про перегляд судових рішень задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Львівської області від 9 вересня 2014 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 лютого 2015 року скасувати, рішення Личаківського районного суду м. Львова від 26 березня 2014 року залишити в силі.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий А.Г. Ярема
Судді Верховного Суду України: 
В.П. Барбара І.С. Берднік
В.І. Гуменюк А.А. Ємець
Т.Є. Жайворонок П.І. Колесник
Л.І. Охрімчук
О.І. Потильчак
Я.М. Романюк В.М. Сімоненко
І.Б. Шицький 

Правова позиція 
Верховного Суду України 
у справі № 6-103цс16

Норми Закону України «Про виконавче провадження» дозволяють державному виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов’язань, за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем.

Відповідно до статті 54 цього Закону примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку». 

До спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 45 Закону України «Про іпотеку», за якою прилюдні торги можна провести за наявності одного учасника, придбавши майно за його початковою ціною.

Суддя Верховного Суду України А.Г. Ярема

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/18338DADF835EB1CC2257FB1002B246F

[ANTIRAID]

ВСУ в очередной раз указал на возможность продажи на публичных торгах предмета ипотеки на который не обращено взыскание отдельным решением, однако такая продажа возможна при следующих условиях: отсутствие у должника какого-либо другого имущества, на которое можно в первую очередь обратить взыскание; наличие задолженности исключительно перед ипотекодержателем.

 

[у.zaporozhskiy]

13 часов назад, ANTIRAID сказал:

ВСУ в очередной раз указал на возможность продажи на публичных торгах предмета ипотеки на который не обращено взыскание отдельным решением, однако такая продажа возможна при следующих условиях: отсутствие у должника какого-либо другого имущества, на которое можно в первую очередь обратить взыскание; наличие задолженности исключительно перед ипотекодержателем.

 

А на практике уже пробовали применять наличие долга перед третьим лицом в следствии чего отменять акт описи и ареста?

[ANTIRAID]

4 часа назад, y.voronizhskiy сказал:

А на практике уже пробовали применять наличие долга перед третьим лицом в следствии чего отменять акт описи и ареста?

Эти решения появились только месяца три назад. Но на сколько я знаю у всех моих клиентов почему-то сразу возникли долги перед третьими лицами

 

[у.zaporozhskiy]

4 часа назад, ANTIRAID сказал:

Эти решения появились только месяца три назад. Но на сколько я знаю у всех моих клиентов почему-то сразу возникли долги перед третьими лицами

 

На счет этого я догадывался.

[andrew2]

Прочитал две аналогичные темы и не понял, допустим есть долг, сумма д.б. соизмерима с долгом перед ипотекодержателем или не имеет значение, подается иск третьего лица к ипотекодателю о взыскании долга и в качестве обеспечения иска просим наложить арест на недвижимое имущество должника, т.е. то которое в ипотеке, или не правильно ?

И еще долг д.б. подтвержден решением суда. вступившим в силу или достаточно наличие ухвалы суда о возбуждении дела по иску третьего лица.

[у.zaporozhskiy]

34 минуты назад, andrew2 сказал:

Прочитал две аналогичные темы и не понял, допустим есть долг, сумма д.б. соизмерима с долгом перед ипотекодержателем или не имеет значение, подается иск третьего лица к ипотекодателю о взыскании долга и в качестве обеспечения иска просим наложить арест на недвижимое имущество должника, т.е. то которое в ипотеке, или не правильно ?

И еще долг д.б. подтвержден решением суда. вступившим в силу или достаточно наличие ухвалы суда о возбуждении дела по иску третьего лица.

1. Арест здесь не при чем.

2. Как минимум, должно быть вступившее в силу решение о взыскании.

3. Возможно это решение должно быть предъявлено к исполнению, но не факт.