Постановление по пересмотру о невозможности осуществлении регистрационных действий при наличии запрета отчуждения

[у.zaporozhskiy]

http://www.viaduk.net/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/0BA57BED468D4928C2257E5B001E55B1

 

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

 

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

 

19 травня 2015 року                                                                                     м. Київ

 

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

 

головуючого     Кривенка В.В.,

суддів:                 Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А.,         Кривенди О.В.,  Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л.,  Терлецького О.О., –   

 

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «РАПЕКС1» (далі – ТОВ) до Державної реєстраційної служби України (далі – ДРС), державного реєстратора речових прав на нерухоме майно ДРС Дурицької Марії Євгенівни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, – приватне акціонерне товариство «Авіакомпанія «АЕРОСВІТ» (далі – Авіакомпанія), про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов’язання вчинити певні дії,

 

в с т а н о в и л а:

 

У липні 2014 року ТОВ звернулося до суду з позовом, у якому просило: визнати протиправними дії ДРС щодо відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень, оформленої рішенням ДРС від 25 червня 2014 року № 14019711 (далі – спірне рішення); скасувати це рішення; зобов’язати ДРС зареєструвати право власності на квартиру № 16, загальною площею 29,7 кв. м, реєстраційний номер об’єкта нерухомого майна 268642846101, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. С. Наливайка, буд. 3 (далі – квартира), за суб’єктом – ТОВ.

На обґрунтування позовних вимог ТОВ послалося на те, що відповідач протиправно відмовив у державній реєстрації, оскільки заяву разом із доданими до неї документами було подано з дотриманням вимог Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-ІV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі – Закон № 1952-ІV).

Крім того, ТОВ зазначило, що арешт як обтяження був зареєстрований пізніше, ніж іпотека публічного акціонерного товариства «Дочірній Банк Сбербанку Росії» (далі – Банк), а тому саме ТОВ як іпотекодержатель із найвищим пріоритетом має право задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки.

Суди встановили, що між Авіакомпанією та Банком 29 вересня 2009 року укладено іпотечний договір, відповідно до якого Авіакомпанія передала Банку в забезпечення виконання своїх зобов’язань квартиру. При цьому сторони обумовили право Банку задовольнити свої вимоги шляхом прийняття предмета іпотеки у власність.

 У подальшому, шляхом внесення змін до іпотечного договору, права іпотекодержателя було передано ТОВ, яке листом від 20 січня 2014 року поінформувало Авіакомпанію про звернення стягнення на предмет іпотеки.

 11 червня 2014 року позивач звернувся до реєстраційної служби Бориспільського міськрайонного управління юстиції в Київській області із заявою про державну реєстрацію права власності на квартиру.

Спірним рішенням державний реєстратор прав на нерухоме майно ДРС Дурицька М.Є. відмовила у державній реєстрації з посиланням на те, що подані ТОВ документи не відповідають вимогам або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують. При цьому державний реєстратор послалася на існування обтяжень щодо майна Авіакомпанії; на відсутність документа щодо письмового повідомлення іпотекодавця про відступлення прав та на відсутність документів, що підтверджують факт невиконання іпотекодавцем вимог іпотекодержателя.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 22 серпня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2014 року, позов задовольнив: визнав протиправними дії ДРС; скасував спірне рішення та зобов’язав ДРС зареєструвати право власності на квартиру за суб’єктом – ТОВ.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 27 січня 2015 року залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, ДРС зазначає, що в доданому до заяви рішенні Вищого адміністративного суду України від 20 січня 2015 року (справа № К/800/59563/14) по-іншому, ніж в оскаржуваній ухвалі, застосовано положення Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі – Порядок реєстрації). Просить скасувати постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 22 серпня 2014 року, ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2014 року та Вищого адміністративного суду України від 27 січня 2015 року та прийняти нове рішення – про відмову у задоволенні позову.

Заява про перегляд оскаржуваного рішення суду касаційної інстанції підлягає  частковому задоволенню з таких підстав.

Вищий адміністративний суд України, допускаючи справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що в доданому до заяви рішенні суду касаційної інстанції по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано положення Порядку реєстрації.

Так, у справі, копію рішення суду касаційної інстанції в якій додано до заяви, цей суд дійшов висновку, що наявність в Єдиному реєстрі заборон об’єктів нерухомого майна (далі – Реєстр) запису про заборону відчуження майна є перешкодою для здійснення державним реєстратором реєстраційних дій до того часу, поки таке обтяження не буде зняте.

Натомість у справі, що розглядається, касаційний суд зазначив, що обтяження, накладене нотаріусом при укладенні іпотечного договору на предмет іпотеки, не унеможливлює для іпотекодержателя здійснити дії щодо звернення вимог на предмет іпотеки шляхом прийняття його у свою власність. Оскільки позивач надав державному реєстратору всі передбачені законом документи для здійснення державної реєстрації права власності на об’єкт нерухомості, а у державного реєстратора не було передбачених статтею 24 Закону № 1952-IV підстав для відмови у державній реєстрації, то орган державної реєстрації протиправно відмовив у вчиненні реєстраційних дій.    

Колегія суддів вважає, що аналіз судового рішення у справі, що розглядається, та наданого для порівняння рішення суду касаційної інстанції дає підстави вважати, що цей суд неоднаково застосував зазначені норми матеріального права.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, колегія суддів виходить із такого.

Преамбулою Закону № 1952-IV передбачено, що цей Закон визначає правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна.

Зазначений Закон згідно зі статтею 1 регулює відносини, пов’язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Згідно з частиною тринадцятою статті 15 Закону № 1952-IV порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень встановлює Кабінет Міністрів України.

Кабінет Міністрів України затвердив Порядок реєстрації, який визначає процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов’язки суб’єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.

Для проведення державної реєстрації прав заявник подає органові державної реєстрації прав, нотаріусові заяву про державну реєстрацію та необхідні для такої реєстрації документи, визначені цим Порядком (пункти 8, 13 Порядку реєстрації).

Пунктом 15 Порядку реєстрації передбачено, що під час розгляду заяви і документів, що додаються до неї, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, їх обтяженнями, зокрема щодо наявності обтяжень на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до закону.

Державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав виключно за наявності підстав для такої відмови, що визначені Законом № 1952-ІV (пункт 28 Порядку реєстрації). 

Згідно з пунктом 5 статті 24 Закону № 1952-IV у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо заяву про державну реєстрацію прав, пов’язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених частиною дев’ятою статті 15 цього Закону.

Відповідно до статті 57 Закону України від 21 квітня 1999 року      № 606-ХІV «Про виконавче провадження» арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем, зокрема, шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. 

 Аналіз наведених норм матеріального права дає колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України підстави для   висновку про те, що наявність в Реєстрі запису про заборону відчуження майна є перешкодою для здійснення державним реєстратором реєстраційних дій до того часу, поки таке обтяження не буде зняте. Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 11 листопада 2014 року            (справа № 21-357а14).

Як убачається з матеріалів справи, що розглядається, відмова державного реєстратора у державній реєстрації права власності на квартиру обумовлювалася наявністю у Реєстрі запису від 5 травня 2014 року № 5542195 про заборону відчуження нерухомого майна Авіакомпанії на підставі постанови державного виконавця відділу примусового виконання рішень УДВС ГУЮ у Київській області від 22 квітня 2014 року.

 За наведених обставин ухвала Вищого адміністративного суду України від 27 січня 2015 року не узгоджується з вимогами чинного законодавства та підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. 

Керуючись підпунктом 2 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VІІІ «Про забезпечення права на справедливий суд» та статтями 241–243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

 

п о с т а н о в и л а:

 

Заяву Державної реєстраційної служби України задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 27 січня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Головуючий                                                                        В.В. Кривенко

Судді:

О.Ф. Волков М.І. Гриців О.А. Коротких О.В. Кривенда В.Л. Маринченко П.В. Панталієнко О.Б. Прокопенко І.Л. Самсін О.О. Терлецький