Постановление ВСУ по пересмотру о возможности взыскания ущерба с застрахованного виновника ДТП страховщиком возместившим ущерб

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА 
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
 
21 грудня 2016 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
 
головуючого Охрімчук Л.І.,
суддів:
Гуменюка В.І.,
Лященко Н.П., 
Сімоненко В.М., 
 
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» до ОСОБА_1, третя особа – товариство з додатковою відповідальністю «Страхове товариство з додатковою відповідальністю «Глобус», про відшкодування шкоди за заявою приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 липня 2016 року, 

в с т а н о в и л а :

У листопаді 2014 року приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Арсенал Страхування» (далі – ПрАТ «СК «Арсенал Страхування») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди. 

Позивач зазначав, що 13 грудня 2012 року ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» та Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (далі – ДП «НАЕК «Енергоатом») уклали договір добровільного страхування наземного транспортного засобу – автомобіля марки «Skoda Superb», власником якого є ДП «НАЕК «Енергоатом». 

6 серпня 2013 року сталася дорожньо-транспортна пригода (далі – ДТП) за участю вказаного транспортного засобу під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля марки ВАЗ 21013 під керуванням ОСОБА_1, що призвела до пошкодження автомобіля марки «Skoda Superb», вартість відновлювального ремонту якого відповідно до рахунку-фактури від 27 серпня 2013 року становила 32 тис. 918 грн 23 коп. 

25 вересня 2013 року ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» виплатило ДП «НАЕК» «Енергоатом» 32 тис. 918 грн 23 коп. страхового відшкодування.

Цивільно-правова відповідальність водія автомобіля марки ВАЗ 21013 на момент ДТП була застрахована в товаристві з додатковою відповідальністю «Страхове товариство з додатковою відповідальністю «Глобус» (далі – ТДВ «Глобус»). 18 грудня 2013 року ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» направило ТДВ «Глобус» претензію щодо відшкодування збитків у порядку суброгації, на що отримало відповідь про те, що поліс обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності щодо автомобіля ВАЗ 21013 не діє. 

З огляду на зазначене позивач просив стягнути з водія автомобіля ВАЗ 21013 ОСОБА_1 як винної в ДТП особи 32 тис. 918 грн 23 коп. у рахунок відшкодування збитків у порядку суброгації.

Солом’янський районний суд м. Києва рішенням від 9 липня 2015 року в задоволенні позовних вимог ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» відмовив. 

Апеляційний суд м. Києва 15 червня 2016 року рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» відмовив. 

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 20 липня 2016 року поновив ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» строк для касаційного оскарження рішення апеляційного суду та відмовив у відкритті касаційного провадження у справі за вказаним позовом з підстав, передбачених пунктом 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України). 
 
У заяві про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 липня 2016 року ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» просить скасувати зазначене судове рішення та прийняти нове рішення про задоволення його позовних вимог з передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах статей 993, 1194 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) та статті 27 Закону України «Про страхування».

На обґрунтування заяви ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» надало копії постанов Верховного Суду України від 23 грудня 2015 року та 20 січня 2016 року.
 
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.

За положеннями пункту 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. 
 
Згідно із частиною першою статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.
 
У справі, яка переглядається, суди встановили, що 13 грудня 2012 року ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» та ДП «НАЕК «Енергоатом» уклали договір добровільного страхування наземного транспортного засобу, предметом якого є майнові інтереси, пов’язані з володінням, користуванням і розпорядженням застрахованим транспортним засобом «Skoda Superb». 

6 серпня 2013 року на вул. Ізюмській, 5 у м. Києві сталася ДТП за участю транспортного засобу марки «Skoda Superb» під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля марки ВАЗ 21013 під керуванням ОСОБА_1.

ОСОБА_2 є водієм третього класу автотранспортної служби у ВП «Управління справами» ДП «НАЕК «Енергоатом» та керував автомобілем марки «Skoda Superb» на підставі подорожнього листа службового легкового автомобіля від 6 серпня 2013 року.

ОСОБА_1 керував автомобілем марки ВАЗ 21013 на підставі довіреності на володіння, користування і розпорядження цим автомобілем, посвідченої приватним нотаріусом 9 березня 2013 року, та довіреності на володіння, користування і розпорядження цим автомобілем, посвідченої приватним нотаріусом 27 березня 2013 року. 

Голосіївський районний суд м. Києва постановою від 13 вересня 2013 року визнав ОСОБА_1 винним у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення та притягнув його до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу.

Автомобіль марки «Skoda Superb» унаслідок ДТП отримав механічні пошкодження, що підтверджується довідкою Державної автомобільної інспекції Міністерства внутрішніх справ України від 6 серпня 2013 року.

На виконання умов договору добровільного страхування наземного транспортного засобу від 13 грудня 2012 року ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» виплатило ДП «НАЕК «Енергоатом» 32 тис. 918 грн 23 коп. страхового відшкодування, розмір якого розрахований на підставі рахунку-фактури від 27 серпня 2013 року, розрахунку страхового відшкодування та страхового акта від 19 вересня 2013 року.

Автомобіль ВАЗ 21013 – це забезпечений транспортний засіб за договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності згідно з полісом від 5 вересня 2012 року, строк дії якого з 6 вересня 2012 року до 5 вересня 2013 року; страховиком за цим полісом є ТДВ «Глобус»; страхувальником – ОСОБА_3. 

У листі від 6 серпня 2014 року ТДВ «Глобус» зазначило, що на момент укладення договору страхування від 5 вересня 2012 року транспортний засіб марки ВАЗ 21013 уже був забезпеченим транспортним засобом у приватному акціонерному товаристві «Страхова компанія «Лафорт», тому вважає, що новий договір страхування є нікчемним.
 
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ПрАТ «СК «Арсенал Страхування», суд першої інстанції виходив з того, що цивільно-правова відповідальність відповідача на момент ДТП була застрахована ТДВ «Глобус», чинність полісу від 5 вересня 2013 року позивач не спростував, тому суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 не є належним відповідачем у цій справі і не повинен відшкодовувати збитки, понесені позивачем. 

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» з інших правових підстав, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив з того, що власником автомобіля марки «Skoda Superb» є ОСОБА_4, яка на підставі довіреності від 9 березня 2013 року уповноважила ОСОБА_5 на володіння, користування і розпорядження цим автомобілем, який зі свого боку 27 березня 2013 року на підставі довіреності уповноважив ОСОБА_1 на володіння та користування вказаним автомобілем. На підставі полісу обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страховик – ТДВ «Глобус») у період із 6 вересня 2012 року до 5 вересня 2013 року було забезпечено цивільно-правову відповідальність страхувальника ОСОБА_3 щодо транспортного засобу марки «Skoda Superb»; цим страховим полісом не передбачено забезпечення (страхування) цивільно-правової відповідальності інших осіб, що можуть використовувати вказаний автомобіль. Оскільки доказів на підтвердження того, що забезпечений транспортний засіб марки «Skoda Superb» є власністю винної у ДТП особи – ОСОБА_1, немає, останнього не можна вважати особою, що може бути наділена правами чи обов’язками страхувальника на підставі договору страхування від 5 вересня 2012 року; крім того, страхувальником у полісі визначено лише ОСОБА_3, проте правовідносин між ним і ОСОБА_1 немає. 
 
Разом з тим у постанові Верховного Суду України від 23 грудня 2015 року, наданій заявником для порівняння, міститься висновок про те, що страховик, який виплатив страхове відшкодування, має право самостійно обрати спосіб захисту свого порушеного права, зокрема право вимоги до винної особи про стягнення коштів у розмірі виплаченого страховиком відшкодування.

У постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року, також наданій заявником для порівняння, зроблено висновок про те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і суд не має права відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована. У разі задоволення такого позову заподіювач шкоди не позбавлений можливості пред’явити майнові вимоги до страхової компанії, з якою він уклав договір обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності. 
 
Отже, існує невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції, що переглядається, викладеним у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах статей 993, 1194 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування».
 
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні до подібних правовідносин зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

За змістом статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Відповідно до частин першої та другої статті 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов’язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, зокрема, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).
 
Згідно зі статтею 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов’язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов’язана оплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

З огляду на зазначені положення ЦК України факт завдання шкоди майну потерпілого джерелом підвищеної небезпеки, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах з особою, яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов’язане з виконанням цими особами обов’язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов’язання. 

Воно виникає з факту завдання шкоди й припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди в повному обсязі особою, яка її завдала. Сторонами деліктного зобов’язання класично виступають потерпілий (кредитор) і особа, яка завдала шкоди (боржник). 

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник – особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки – особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України). 

Разом з тим правила регулювання деліктних зобов’язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов’язок.

Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов’язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров’я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов’язкове страхування). До відносин, що випливають з обов’язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов’язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України від 1 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі – Закон № 1961-IV). 

Метою здійснення обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон № 1961-IV (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров’ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об’єктом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов’язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров’ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону № 1961-IV). 

Згідно зі статтею 6 Закону № 1961-IV страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

За змістом Закону № 1961-IV (статті 9, 22–31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров’ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов’язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на його отримання, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинне відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

З огляду на зазначене сторонами договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу. 

Завдання потерпілому внаслідок ДТП шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, породжує деліктне зобов’язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується з відповідним обов’язком боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов’язання згідно з договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника – в договірному зобов’язанні ним є страховик. 

Разом з тим зазначені зобов’язання не виключають одне одного. Деліктне зобов’язання – первісне, основне зобов’язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування – виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, внаслідок якої завдано шкоди, буде кваліфікована як страховий випадок. 

Неодержання потерпілим страхового відшкодування за договором (або його одержання, якщо страхового відшкодування недостатньо для повного покриття шкоди) не обов’язково припиняє деліктне зобов’язання, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобов’язаною. 

При цьому потерпілий не є стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, але наділяється правами за договором: на його, третьої особи, користь страховик зобов’язаний виконати обов’язок зі здійснення страхового відшкодування. 

Особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 ЦК України). Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов’язковим для неї (частина друга статті 14 цього Кодексу).

Відповідно до статті 511 ЦК України зобов’язання не створює обов’язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов’язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Згідно із частинами першою та четвертою статті 636 ЦК України договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена в договорі. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору. 

З огляду на зазначене право на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов’язує одержувати його. При цьому відмова від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє права на відшкодування шкоди в деліктному зобов’язанні. 

Статтею 15 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначено в частині другій статті 16 ЦК України.

Зі змісту наведених норм права можна зробити висновок про те, що страховик, який виплатив страхове відшкодування має право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права, зокрема право вимоги до винної особи про стягнення коштів у розмірі виплаченого страховиком відшкодування.

Оскільки суди встановили вину відповідача у вчиненні ДТП та факт сплати ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» суми страхового відшкодування, то вимоги позивача до ОСОБА_1 є обґрунтованими. 
 
Аналогічні правові висновки Верховний Суд України висловив у постановах від 23 грудня 2015 року та 20 січня 2016 року, наданих заявником для порівняння. 
 
Отже, у справі, яка переглядається Верховним Судом України, суди неправильно застосували норми статей 993, 1194 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування», що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень, ухвалених у цій справі, та прийняття нового рішення про задоволення позовних вимог.
 
Відповідно до частини першої статті 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Керуючись частиною першою статті 88, пунктом 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603, частиною першою, пунктом 2 частини другої статті 3604 ЦПК України, Cудова палата у цивільних справах Верховного Суду України 
 
п о с т а н о в и л а :
 
Заяву приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 липня 2016 року, рішення Апеляційного суду м. Києва від 15 червня 2016 року та рішення Солом’янського районного суду м. Києва 9 липня 2015 року скасувати.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» 32 тис. 918 грн 23 коп. страхового відшкодування, а також судові витрати в розмірі 3 тис. 291 грн. 

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Л.І. Охрімчук 
Судді:
В.І. Гуменюк
Н.П. Лященко
В.М. Сімоненко 

ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК
у справі № 6-2097цс16

За змістом статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Право на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов’язує одержувати його. При цьому відмова від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє права на відшкодування шкоди в деліктному зобов’язанні. 

Статтею 15 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначено в частині другій статті 16 ЦК України.

Зі змісту наведених норм права можна зробити висновок про те, що страховик, який виплатив страхове відшкодування має право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права, зокрема право вимоги до винної особи про стягнення коштів у розмірі виплаченого страховиком відшкодування.

Суддя Верховного Суду України Л.І. Охрімчук

Постанова від 21 грудня 2016 року № 6-2097цс16

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/B15F495B627B0036C225809F0039188B

[ANTIRAID]

ВСУ в очередной раз указал на правомерность обращения с иском и взыскания ущерба непосредственно с виновника ДТП даже в случае, если его ответственность застрахована.

[ivakh]

учитывая как разваливаются страховые компании вроде как хорошо, однако зачем же тогда обязательное страхование гражданской ответственности??? если государство обязывает - должно создавать гарантии возмещения убытков при наступлении страхового случая теми субъектами и способами, кот. это государство создало, либо допустило к ведению деятельности. Вопрос конечно философский, или как говорится риторический...

[ALTIS]

однако зачем же тогда обязательное страхование гражданской ответственности???

а затем, что когда оба участника страхового события застрахованы, страховые имеют дело между собой.А когда причинитель вреда не застрахован, а потерпевший -застрахован, страховая (МТСБУ) возместив ущерб обращается к взысканию к незастрахованому лицу! (юр-физ)

[ALTIS]

Зі змісту наведених норм права можна зробити висновок про те, що страховик, який виплатив страхове відшкодування має право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права, зокрема право вимоги до винної особи про стягнення коштів у розмірі виплаченого страховиком відшкодування.

Суддя Верховного Суду України Л.І. Охрімчук

Постанова від 21 грудня 2016 року № 6-2097цс16

Наверное, уважаемый "Антирейд" специально не комментировал, расчитывая что основная тема сайта - кредитна,я- борьба с бандками и т.д. ?

Так осмелюсь проинформировать так называемый "сраховик" - это такой - же торговец тапками( полисами), иными словами ХОЗЯЙСТВУЮЩИЙ СУБЪЕКТ!!

И "стягувати" он может только в весьма ограниченных случаях!

Поэтому они наконец -то (сволочи) вышли на "прямое урегулирование", так как "непрямое" уже залило сала под шкуры автовладельцев по самое не могу!

Но, это отдельная тема!