Постановление ВСУ по пересмотру о правомерности внесения в реестр требований кредиторов отдельно как обеспеченных ипотекой, только в пределах стоимости ипотечного имущества


Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

1 member has voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
 
29 березня 2017 року

м. Київ

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Ємця А.А., 
суддів: Берднік І.С., Жайворонок Т.Є., 

за участю представників: 
публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» – Арбузова О.О.,
товариства з обмеженою відповідальністю «Акріс Агро» – Марчука В.Б., 

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі – ПАТ «Дельта Банк») про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 22 листопада 2016 року у справі № 918/169/16 за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Агро XXI» (далі – ТОВ «Агро XXI») до приватного підприємства, що повністю належить іноземному інвестору «ОВАС» (далі – ПП «ОВАС») про визнання банкрутом,

в с т а н о в и л а:

У березні 2016 року ТОВ «Агро XXI» звернулося до Господарського суду Рівненської області із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство ПП «ОВАС».

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 16 березня 2016 року прийнято до розгляду заяву ТОВ «Агро XXI» про порушення справи про банкрутство ПП «ОВАС».

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 25 березня 2016 року порушено провадження у справі про банкрутство ПП «ОВАС». Визнано вимоги ТОВ «Агро XXI» до боржника в розмірі 4 350 542,83 грн. Введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника. Введено процедуру розпорядження майном та призначено розпорядника майном боржника.

06 травня 2016 року відповідно до статті 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ (у редакції Закону України від 22 грудня 2011 року № 4212-VІ; далі – Закон № 2343-ХІІ) ПАТ «Дельта Банк» звернулося до суду із заявою про визнання грошових вимог кредитора до боржника у розмірі 830 031 907,27 грн, а саме: 503 112 464,31 грн – основний борг, з яких 100 259 500,00 грн забезпечені заставою, 326 919 442,96 грн – штраф, пеня; та 2 756,00 грн судових витрат. Заявлені ПАТ «Дельта Банк» грошові вимоги обґрунтовано наявністю заборгованості за договорами кредитної лінії: від 23 листопада 2010 року № НКЛ – 2005422, укладеним між ПАТ «Дельта Банк» і ТОВ «Агро XXI», та від 16 вересня 2011 року № НКЛ – 2005438, укладеним між ПАТ «Дельта Банк» і ПП «ОВАС».

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 09 серпня 2016 року відмовлено у визнанні грошових вимог ПАТ «Дельта Банк» у розмірі 729 775 407,27 грн і товариства з обмеженою відповідальністю «Акріс Агро» (далі – ТОВ «Акріс Агро») у розмірі 29 540,12 грн. Включено до реєстру вимог кредиторів банкрута та затверджено реєстр вимог кредиторів банкрута – ПП «ОВАС» у такому складі та обсязі: 1) ТОВ «Агро ХХІ» – основний борг – 7 480 638,62 грн (4 черга вимог); штраф, пеня – 638 756,38 грн (6 черга вимог); судовий збір – 16 536,00 грн. (перша черга вимог); 2) ТОВ «Акріс Агро» – основний борг – 1 633 027,00 грн (4 черга вимог); судовий збір – 2 756,00 грн (1 черга вимог); 3) ПАТ «Дельта Банк» – окремо внесено до реєстру вимог кредиторів банкрута вимоги ПАТ «Дельта Банк» у розмірі 100 259 500,00 грн – вимоги, забезпечені заставою майна боржника; судовий збір – 2 756,00 грн (1 черга вимог). Доручено розпоряднику майна внести зміни до реєстру вимог кредиторів відповідно до пункту 3 цієї ухвали. Зобов’язано розпорядника майна протягом 10 днів письмово повідомити кредиторів згідно з реєстром вимог кредиторів та боржника про місце і час проведення зборів кредиторів та організувати їх проведення.

Не погоджуючись з ухвалою Господарського суду Рівненської області від 09 серпня 2016 року, ПАТ «Дельта Банк» звернулося до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати зазначену ухвалу в частині відмови ПАТ «Дельта Банк» у визнанні грошових вимог у розмірі 729 775 407,27 грн і задовольнити заяву ПАТ «Дельта Банк» у частині визнання вимог до боржника у розмірі 830 031 907,27 грн із віднесенням до відповідної черги задоволення вимог кредиторів згідно із Законом № 2343-ХІІ.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 19 вересня 2016 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 22 листопада 2016 року, ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

У заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 22 листопада 2016 року з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), ПАТ «Дельта Банк» просить скасувати постанови судів касаційної та апеляційної інстанцій, а також ухвалу суду першої інстанції в оскаржуваній частині та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги ПАТ «Дельта Банк» до боржника в повному обсязі як забезпечені заставою майна боржника, з віднесенням до відповідної черги задоволення вимог, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статей 23, 42 Закону № 2343-ХІІ, статей 7, 11 Закону України «Про іпотеку».

В обґрунтування заяви надано копії постанов Вищого господарського суду України від 15 листопада 2016 року у справі № 910/22788/15, від 09 серпня 2016 року у справі № 908/130/15-г, від 09 червня 2015 року у справі № 11/25, від 06 грудня 2016 року у справі № 918/168/16, від 06 грудня 2016 року у справі № 914/1374/13, від 29 листопада 2016 року у справі № 911/254/16, від 03 листопада 2015 року у справі № 925/1946/14.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників ПАТ «Дельта Банк», ТОВ «Акріс Агро», перевіривши наведені заявником обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, яка розглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що заявлені грошові вимоги ПАТ «Дельта Банк» до боржника в розмірі 815 203 320,23 грн обґрунтовано наявністю заборгованості за договором кредитної лінії від 23 листопада 2010 року № НКЛ – 2005422 із додатковими договорами, укладеним між ПАТ «Дельта Банк» і ТОВ «Агро XXI». На забезпечення виконання умов якого 01 грудня 2010 року між ПАТ «Дельта Банк» і ПП «ОВАС» укладено іпотечний договір № НКЛ – 2005422/S-5 із договорами про внесення змін і доповнень, зокрема із додатковим договором про внесення змін та доповнень від 29 грудня 2011 року № 9 до іпотечного договору № НКЛ – 2005422/S-5, відповідно до якого ринкова вартість предмета іпотеки становить 100 259 500,00 грн.

Заявлені грошові вимоги ПАТ «Дельта Банк» до боржника в розмірі 14 828 587,04 грн обґрунтовано наявністю заборгованості за договором кредитної лінії від 16 вересня 2011 року № НКЛ – 2005438 із додатковими договорами, укладеним між ПАТ «Дельта Банк» і ПП «ОВАС», на забезпечення виконання умов якого 10 жовтня 2011 року між ПАТ «Дельта Банк» і ПП «ОВАС» було укладено іпотечний договір № НКЛ – 2005438/S-1, відповідно до якого ринкова вартість предмета іпотеки становить 89 468 600,00 грн.

Залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції, а відтак і ухвалу суду першої інстанції, Вищий господарський суд України виходив із того, що норми Закону № 2343-ХІІ не обмежують право банку звернутися з грошовими вимогами до майнового поручителя, якщо основний боржник не сплатив борг. За змістом частини 1 статті 11 Закону України «Про іпотеку» майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов’язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. Отже, відповідальність майнового поручителя як іпотекодавця, який не є одночасно боржником в основному зобов’язанні, обмежується переданим в іпотеку майном (його вартістю, визначеною в договорі іпотеки). У визначенні господарським судом розміру вимог кредитора, що забезпечені майном боржника, до уваги має братися оцінка майна, погоджена сторонами у відповідному договорі застави (іпотеки). Відтак, норми чинного законодавства та положення укладеного між ПАТ «Дельта Банк» і майновим поручителем ПП «ОВАС» іпотечного договору надають банку право вимагати боргових зобов’язань у межах узгодженої вартості предмета іпотеки. 

У справах № 910/22788/15, № 908/130/15-г, № 11/25, № 918/168/16, № 914/1374/13, № 911/254/16, № 925/1946/14, копії постанов у яких надано для порівняння, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що у разі невиконання боржником основного кредитного зобов’язання кредитор має право отримати задоволення своїх вимог, передбачених статтею 7 Закону України «Про іпотеку», від майнового поручителя, зокрема в процедурі банкрутства останнього, але виключно за рахунок проданого в ліквідаційній процедурі предмета забезпечення, тобто незалежно від їх розміру зазначені вимоги за своєю правовою природою є забезпеченими. Оцінка предмета забезпечення (майна) на момент укладення договору поруки (іпотеки) не впливає на визначення розміру забезпечувального зобов’язання. Обсяг задоволення таких вимог прямо залежить від фактичної вартості предмета майнової поруки під час реалізації у ліквідаційній процедурі відповідно до вимог Закону № 2343-ХІІ.

Викладене свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Забезпечуючи єдність судової практики щодо застосування норм матеріального права, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України (далі – ЦК) зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною 1 статті 546 ЦК виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Як встановлено частиною 1 статті 575 ЦК, іпотека є окремим видом застави, а саме заставою нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Заставодавцем відповідно до частини 1 статті 583 ЦК може бути боржник або третя особа (майновий поручитель).

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека – вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. 

Майновий поручитель – особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов’язання іншої особи – боржника (пункт 7 частини 1 статті 1 Закону України «Про іпотеку»). 

Положеннями частини 1 статті 33 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Отже, правова природа іпотеки полягає у забезпеченні можливості кредитора у разі невиконання боржником зобов’язання, забезпеченого іпотекою, одержати задоволення вимог за рахунок переданого в іпотеку нерухомого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника.

При цьому норми Закону № 2343-ХІІ не обмежують право іпотекодержателя звернутися з грошовими вимогами до майнового поручителя, якщо основний боржник не сплатив борг.

Як установлено судами, ПАТ «Дельта Банк» звернулося до ПП «ОВАС» із кредиторськими вимогами у розмірі 815 203 320,23 грн як до майнового поручителя, який не є позичальником за основним договором кредитної лінії від 23 листопада 2010 року № НКЛ – 2005422, та не є особою, яка отримувала кредитні кошти за цим договором

Відповідно до частини 1 статті 11 Закону України «Про іпотеку» майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов’язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.

Тобто відповідальність майнового поручителя як іпотекодавця, який не є одночасно боржником в основному зобов’язанні, обмежується вартістю майна, переданого в іпотеку.

Таким чином, у разі невиконання основним боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання іпотекодержатель як кредитор, має право вимагати виконання основного зобов’язання як від боржника і його майнового поручителя разом, так і від будь-кого з них окремо, а у разі пред’явлення таких вимог до майнового поручителя останній відповідає в межах узятих на себе зобов’язань перед іпотекодержателем.

Враховуючи викладене, Вищий господарський суд України дійшов обґрунтованого висновку щодо часткового визнання кредиторських вимог ПАТ «Дельта Банк» у межах вартості предмета іпотеки відповідно до іпотечного договору від 01 грудня 2010 року № НКЛ – 2005422/S-5 із додатковими договорами, у розмірі 100 259 500,00 грн, та включення їх до реєстру вимог кредиторів окремо як забезпечених заставою майна боржника. 

Судами також установлено, що ПАТ «Дельта Банк» у порушення статей 32–34 ГПК, частини 1 статті 23 Закону № 2343-ХІІ не надано суду доказів перерахування боржникові коштів за договором кредитної лінії від 16 вересня 2011 року № НКЛ – 2005438 із додатковими договорами та доказів непогашення кредитного боргу. Немає підтвердження боргових зобов’язань і у бухгалтерських відомостях ПП «ОВАС».

Отже, Вищий господарський суд України правомірно відмовив ПАТ «Дельта Банк» у частині визнання кредиторських вимог у розмірі 14 828 587,04 грн.

Відповідно до частини 1 статті 11126 ГПК Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, застосовані правильно.

Оскільки суд касаційної інстанції правильно застосував норми права у рішенні, про перегляд якого подано заяву, у задоволенні заяви ПАТ «Дельта Банк» слід відмовити.

Відповідно до пункту 6 розділу XІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII і керуючись статтями 11116, 11123, 11124, 11126 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 22 листопада 2016 року у справі № 918/169/16 відмовити.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 4 частини 1 статті 11116 ГПК.

Головуючий А.А. Ємець
Судді:
І.С. Берднік
Т.Є. Жайворонок

Постанова від 29 березня 2017 року № 3-1591гс16

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/3C9E4005A5FC3B27C22581020048DEA8

Link to comment
Share on other sites

ВСУ правомерно указал, что при банкротстве имущественного поручителя отличного от заемщика, в реестр требований кредиторов вносится сумма эквивалентная стоимости предмета ипотеки.

  • Like 1
Link to comment
Share on other sites

В развитие темы такой вопрос к сообществу. Если произошла ситуация предусмотренная абз. 1 ст. 23 ЗУ Про іпотеку": «У разі   переходу   права   власності  (права  господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця  до  іншої  Особи,  у тому  числі в порядку спадкування чи правонаступництва,  іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна,  навіть у тому випадку,  якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою", при этом Особа не явлется получателем кредита, то могут ли быть предъявлены к Особе требования превышающие стоимость его частки предмета ипотеки или по аналогии з спадкоємцем – только в межах вартості предмета іпотеки ?

Link to comment
Share on other sites

18 часов назад, west11 сказал:

В развитие темы такой вопрос к сообществу. Если произошла ситуация предусмотренная абз. 1 ст. 23 ЗУ Про іпотеку": «У разі   переходу   права   власності  (права  господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця  до  іншої  Особи,  у тому  числі в порядку спадкування чи правонаступництва,  іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна,  навіть у тому випадку,  якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою", при этом Особа не явлется получателем кредита, то могут ли быть предъявлены к Особе требования превышающие стоимость его частки предмета ипотеки или по аналогии з спадкоємцем – только в межах вартості предмета іпотеки ?

 

Это же вроде общим правилом закона предусмотрено что не может превышать стоимости.

Link to comment
Share on other sites

54 минуты назад, у.zaporozhskiy сказал:

Это же вроде общим правилом закона предусмотрено что не может превышать стоимости.

Спасибо за высказанное мнение, вопрос именно в том, чтобы дать ссылку на это общее правило, может коментарий к нему или на ЕДРСР :(

Link to comment
Share on other sites

6 минут назад, west11 сказал:

Спасибо за высказанное мнение, вопрос именно в том, чтобы дать ссылку на это общее правило, может коментарий к нему или на ЕДРСР :(

Для него, к сожалению действует ч. 2 ст. 23 ЗУ об ипотеки:

Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. 
 

Поэтому нужно смотреть, что предусмотрено в договоре ипотеки.

Link to comment
Share on other sites

7 часов назад, у.zaporozhskiy сказал:

Поэтому нужно смотреть, что предусмотрено в договоре ипотеки.

В этом и дело, что договор ипотеки не конретизирует эту ситуацию...

Link to comment
Share on other sites

14 часов назад, west11 сказал:

В этом и дело, что договор ипотеки не конретизирует эту ситуацию...

Значит общее правило.

Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Он становится обычным ипотекодателем с теми же правами и обязанностями, которые существовали до перехода права собственности.

Нет никаких спец норм для нового собственника -не наследника.

Link to comment
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...