ANTIRAID

Постановление ОАСК оставленное в силе КААС о неправомерной бездеятельности НБУ приведшей к потере средств клиентами банка Крещатик

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

2 голоса

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      2
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      2
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

Інформація заборонена для оприлюднення згідно з Законом України "Про доступ до судових рішень" (п. 4 ст. 7).

http://reyestr.court.gov.ua/Review/65620728 - решение первой инстанции

 

Державний герб України

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/15685/16

Головуючий у 1-й інстанції: Кузьменко В.А
Суддя-доповідач: Ганечко О.М.

УХВАЛА
Іменем України

30 травня 2017 року

м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Ганечко О.М.,
суддів: Літвіної Н.М., Коротких А.Ю.,
при секретарі Біднячук Ю.С., 

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Національного банку України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.02.2017 року у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Національного банку України, треті особи: Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Хрещатик», Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Костенко Ігор Іванович, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправною бездіяльності, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з позовом до Національного банку України, треті особи: Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Хрещатик», Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Костенко Ігор Іванович, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправною бездіяльності.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.02.2017 року позов задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Національного банку України щодо невжиття належних заходів забезпечення захисту законних інтересів вкладників і кредиторів щодо безпеки збереження коштів на банківських рахунках Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик", невжиття адекватних, негайних та рішучих дій, неприйняття своєчасно рішення про застосування адекватного заходу впливу до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик".

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою відмовити в задоволені позову в повному обсязі, посилаючись на незаконність, необ'єктивність, необґрунтованість рішення, порушення судом першої інстанції норм матеріального права.

Представник апелянта та представник Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» підтримали апеляційну скаргу в повному обсязі та просили її задовольнити, постанову суду першої інстанції скасувати та постановити нову, якою відмовити в задоволені позову в повному обсязі.

Представник позивач заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити постанову суду першої інстанції без змін.

Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Костенко Ігор Іванович, та представник Фонду гарантування вкладів фізичних осіб не з'явилися, будучи належним чином повідомленими, що не перешкоджає слуханню спірного питання відповідно до вимог ч. 4 ст. 196 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України - за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Як вбачається з матеріалів справи, 29 січня 2016 року між ОСОБА_2 (вкладник) та ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" (банк) укладено договір №230D-655972 банківського вкладу "Живи сонячно" в доларах США із щомісячною сплатою процентів (1,3 місяці).

Згідно з пунктом 1.1 договору, банк приймає грошові кошти вкладника на вкладний (депозитний) рахунок НОМЕР_3 в сумі 26 000,00 доларів США на термін з 29 січня 2016 року по 29 квітня 2016 року. Процентна ставка на вклад встановлюється в розмірі 9% процентів річних.

Внесення коштів підтверджується меморіальним валютним ордером №230/16369 від 29 січня 2016 року, копія якого наявна в матеріалах справи.

Окрім того, 16 січня 2016 року між ОСОБА_3 та ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" укладено договір №230D-ІВ7078 банківського вкладу "Живи сонячно ONLINE" в доларах США із щомісячною сплатою процентів (3 місяці).

Згідно з пунктом 1.1 договору, банк надає можливість вкладнику здійснювати розміщення грошових коштів з відкриттям відповідних вкладних рахунків в системі дистанційного обслуговування інтернет-банкінг "Хрещатик-online". Вклад залучається банком на підставі отриманого від вкладника дистанційного розпорядження на переказ грошових коштів, перерахованих вкладником з поточного (карткового) рахунку №10034420201 на вкладний рахунок №26300001230/2630.9.036474.037, що відкривається банком на його ім'я, в сумі 30 491,05 доларів США на термін з 16 січня 2016 року по 16 квітня 2016 року. Процентна ставка на вклад встановлюється в розмірі 9,25% процентів річних.

16 січня 2016 року між ОСОБА_3 та ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" укладено договір №230D-ІВ7079 банківського вкладу "Живи сонячно ONLINE" в національній валюті із щомісячною сплатою процентів (3 місяці).

Згідно з пунктом 1.1 договору, банк надає можливість вкладнику здійснювати розміщення грошових коштів з відкриттям відповідних вкладних рахунків в системі дистанційного обслуговування інтернет-банкінг "Хрещатик-online". Вклад залучається банком на підставі отриманого від вкладника дистанційного розпорядження на переказ грошових коштів, перерахованих вкладником з поточного (карткового) рахунку НОМЕР_1 на вкладний рахунок НОМЕР_2, що відкривається банком на його ім'я, в сумі 100 000,00 грн. - на термін з 16 січня 2016 року по 16 квітня 2016 року. Процентна ставка на вклад встановлюється в розмірі 22,25% процентів річних.

25 січня 2016 року між ОСОБА_3 та ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" укладено договір №230D-ІВ7252 банківського вкладу "Живи сонячно ONLINE" в доларах США із щомісячною сплатою процентів (3 місяці).

Згідно з пунктом 1.1 договору, банк надає можливість вкладнику здійснювати розміщення грошових коштів з відкриттям відповідних вкладних рахунків в системі дистанційного обслуговування інтернет-банкінг "Хрещатик-online". Вклад залучається банком на підставі отриманого від вкладника дистанційного розпорядження на переказ грошових коштів, перерахованих вкладником з поточного (карткового) рахунку №10034420201 на вкладний рахунок №26300001230/2б30.7.036474.040, що відкривається банком на його ім'я, в сумі 11 938,55 доларів США на термін з 25 січня 2016 року по 25 квітня 2016 року. Процентна ставка на вклад встановлюється в розмірі 9,25% процентів річних.

29 лютого 2016 року між ОСОБА_3 та ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" укладено договір №230D-ІВ7977 банківського вкладу "Живи сонячно ONLINE" в національній валюті із щомісячною сплатою процентів (3 місяці).

Згідно з пунктом 1.1 договору, банк надає можливість вкладнику здійснювати розміщення грошових коштів з відкриттям відповідних вкладних рахунків в системі дистанційного обслуговування інтернет-банкінг "Хрещатик-online". Вклад залучається Банком на підставі отриманого від вкладника дистанційного розпорядження на переказ грошових коштів, перерахованих вкладником з поточного (карткового) рахунку НОМЕР_1 на вкладний рахунок №26300001230/2630.5.036474.042, що відкривається банком на його ім'я, в сумі 40 000,00 гривень на термін з 29 лютого 2016 року по 31 травня 2016 року. Процентна ставка на вклад встановлюється в розмірі 20,25% процентів річних.

Вищевказані обставини в ході розгляду даної справи сторонами не заперечувалися та визнавалися.

Разом з тим, 04 квітня 2016 року постановою Правління Національного банку України №231/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" віднесено ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" до категорії проблемних строком до 180 днів, установлено для ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" обмеження в його діяльності, а також зобов'язано ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" надсилати до Департаменту банківського накладу повідомлення про стан виконання запланованих заходів щодо фінансового оздоровлення банку, а також приведення ним своєї діяльності у відповідність до вимог банківського законодавства.

05 квітня 2016 року Правлінням Національного банку України прийнято постанову №234 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" до категорії неплатоспроможних", відповідно до якої виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 05 квітня 2016 року №463 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку".

Згідно з даним рішенням розпочато процедуру виведення ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на один місяць з 05 квітня 2016 року до 04 травня 2016 року включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик", визначені статтями 37-39 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Костенку І.І. строком на один місяць з 05 квітня 2016 року до 04 травня 2016 року включно.

Згідно з рішенням виконавчої дирекції Фонду від 21 квітня 2016 року №560 продовжено строки тимчасової адміністрації в ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" з 05 травня 2016 року до 04 червня 2016 року включно. У відповідності до даного рішення продовжено повноваження уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в "Комерційний банк "Хрещатик" Костенка І.І. з 05 травня 2016 року до 04 червня 2016 року включно.

Відповідно до рішення Правління Національного банку України від 02 червня 2016 року №46-рш "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 03 червня 2016 року №913 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" та делегування повноважень ліквідатора банку". Згідно із зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" з 06 червня 2016 року по 05 червня 2018 року включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик", визначені, зокрема, статтями 37, 38, 47-52, 521, 53 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", Костенку І.І.

На своєму сайті Фонд оприлюднив інформацію про те, що у зв'язку з прийняттям виконавчою дирекцією Фонду рішення від 03 червня 2016 року №913 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" та делегування повноважень ліквідатора банку", Фонд з 09 червня 2016 року розпочинає виплати коштів вкладникам даного банку. Для отримання коштів вкладники ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" з 09 червня 2016 року до 21 липня 2016 року включно можуть звертатись до установ банків-агентів Фонду: АТ "ОЩАДБАНК", ПАТ "ПУМБ", АБ "ПІВДЕННИЙ" та АТ "УКРСИББАНК".

Відповідно до виписки за договором №230 D-655972 банківського вкладу "Живи сонячно" в доларах США із щомісячною сплатою процентів (1, 3 місяці) від 25 квітня 2016 року, укладеного ОСОБА_2 із ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик", залишок коштів за даним договором становив 26 000,00 доларів США. Згідно з довідкою ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" №2-3/3/9592 від 30 вересня 2016 року акцептована сума в еквіваленті склала 458 806,59 грн.

Відповідно до довідки ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" №2-3/39596 від 30 вересня 2016 року акцептована сума за договорами, укладеними ОСОБА_3 з ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик", в еквіваленті склала 1 012 308,92 грн.

Як стверджують позивачі, станом на момент звернення до суду банк повинен був повернути їм вклади з нарахованими відсотками, однак, у зв'язку з віднесенням ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" до категорії неплатоспроможних та його ліквідації вклади не повернуто. Позивачі вважають, що така ситуація склалась внаслідок бездіяльності відповідача, який не вжив своєчасних заходів відповідно до вимог статті 55 Закону України "Про Національний банк України", що призвело до негативних фінансово-економічних наслідків в ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" та унеможливило повернення належних позивачам грошових коштів.

Відповідно до статті 55 Закону України "Про Національний банк України", головна мета банківського регулювання і нагляду - це безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів.

Національний банк здійснює функції банківського регулювання і нагляду на індивідуальній та консолідованій основі за діяльністю банків та банківських груп у межах та порядку, передбачених законодавством України.

Національний банк здійснює постійний нагляд за дотриманням банками, їх підрозділами, афілійованими та спорідненими особами банків на території України та за кордоном, банківськими групами, представництвами та філіями іноземних банків в Україні, а також іншими юридичними та фізичними особами банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку і економічних нормативів. Національний банк не здійснює перевірок і ревізій фінансово-господарської діяльності осіб, зазначених у цій статті.

Відповідно до статті 66 Закону України "Про банки і банківську діяльність", державне регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України у таких формах: I. Адміністративне регулювання: 1) реєстрація банків і ліцензування їх діяльності; 2) встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків; 3) застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру; 4) нагляд за діяльністю банків; 5) надання рекомендацій щодо діяльності банків; II. Індикативне регулювання: 1) встановлення обов'язкових економічних нормативів; 2) визначення норм обов'язкових резервів для банків; 3) встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій; 4) визначення процентної політики; 5) рефінансування банків; 6) кореспондентських відносин; 7) управління золотовалютними резервами, включаючи валютні інтервенції; 8) операцій з цінними паперами на відкритому ринку; 9) імпорту та експорту капіталу.

Згідно із статтею 67 Закону України "Про банки і банківську діяльність", метою банківського нагляду є стабільність банківської системи та захист інтересів вкладників і кредиторів банку щодо безпеки зберігання коштів клієнтів на банківських рахунках. Національний банк України здійснює банківський нагляд у формі інспекційних перевірок та безвиїзного нагляду.

Статтею 71 Закону України "Про банки і банківську діяльність", передбачено, що кожний банк є об'єктом інспекційної перевірки уповноваженими Національним банком України особами. Перевірки здійснюються з метою визначення рівня безпеки і стабільності операцій банку, достовірності звітності банку і дотримання банком законодавства України про банки і банківську діяльність, а також нормативно-правових актів Національного банку України. Національний банк України може прийняти рішення про проведення позапланової перевірки банку при наявності обґрунтованих підстав.

Згідно із статтею 73 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) у разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України відповідно до цього Закону, банківського законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, нормативно-правових актів Національного банку України, його вимог, встановлених відповідно до статті 66 цього Закону, або здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, застосування іноземними державами або міждержавними об'єднаннями або міжнародними організаціями санкцій до банків чи власників істотної участі у банках, що становлять загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку та/або стабільності банківської системи, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу, до яких належать:

1) письмове застереження;

2) скликання загальних зборів учасників, ради банку, правління банку;

3) укладення письмової угоди з банком, за якою банк чи визначена угодою особа зобов'язується вжити заходів для усунення порушень, поліпшення фінансового стану банку, підвищення ефективності функціонування та/або адекватності системи управління ризиками тощо;

4) зупинення виплати дивідендів чи розподілу капіталу в будь-якій іншій формі;

5) встановлення для банку підвищених економічних нормативів;

6) підвищення резервів на покриття можливих збитків за кредитами та іншими активами;

7) обмеження, зупинення чи припинення здійснення окремих видів здійснюваних банком операцій, у тому числі операцій із пов'язаними з банком особами;

8) заборона надавати бланкові кредити;

9) накладення штрафів;

10) тимчасова, до усунення порушення, заборона використання власником істотної участі у банку права голосу (тимчасова заборона права голосу);

11) тимчасове, до усунення порушення, відсторонення посадової особи банку від посади;

11№) позбавлення генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій;

12) віднесення банку до категорії проблемного або неплатоспроможного;

13) відкликання банківської ліцензії та ліквідація банку.

Застосування одного заходу впливу не виключає можливості застосування ще й іншого.

Статтею 74 Закону України "Про банки і банківську діяльність", передбачено, що порядок застосування заходів впливу, встановлених статтею 73 цього Закону, визначається нормативно-правовими актами Національного банку України.

Водночас положеннями статті 75 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції станом на 2015 рік) визначено, що Національний банк України зобов'язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії проблемних за умови його відповідності хоча б одному з таких критеріїв:

1) банк протягом звітного місяця допустив зменшення на 5 і більше відсотків: щоденного розміру регулятивного капіталу нижче встановленого нормативно-правовими актами Національного банку України мінімального розміру регулятивного капіталу - п'ять і більше разів та/або значення нормативу достатності (адекватності) регулятивного капіталу нижче встановленого нормативно-правовими актами Національного банку України нормативного значення цього нормативу - два і більше разів;

2) банк не виконав вимогу вкладника або іншого кредитора, строк якої настав п'ять і більше робочих днів тому, та/або встановлено факти невідображення в бухгалтерському обліку документів клієнтів банку, що не виконані банком у встановлений законодавством України строк;

3) системне порушення банком законодавства, що регулює питання запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму;

4) банк протягом звітного місяця допустив зменшення на 5 і більше відсотків значення хоча б одного з нормативів ліквідності нижче мінімальних нормативних значень, встановлених нормативно-правовими актами Національного банку України, що розраховуються: за щоденними розрахунками - п'ять і більше разів; щодекади - два і більше разів;

4№) обсяг негативно класифікованих активів банку (крім санаційного) становить 40 відсотків і більше загальної суми активів, за якими має оцінюватися ризик та формуватися резерв згідно з нормативно-правовими актами Національного банку України;

5) банк не має ефективних та адекватних систем внутрішнього контролю та/або управління ризиками, що створює загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку;

6) систематичне подання та/або оприлюднення недостовірної інформації або звітності з метою приховування реального фінансового стану банку, у тому числі щодо операцій із пов'язаними з банком особами.

У відповідності до статті 76 Закону України "Про банки і банківську діяльність", Національний банк України зобов'язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних у разі:

1) неприведення банком своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, після віднесення його до категорії проблемних, але не пізніше ніж через 180 днів з дня визнання його проблемним;

2) зменшення розміру регулятивного капіталу або нормативів капіталу банку до однієї третини від мінімального рівня, встановленого законом та/або нормативно-правовими актами Національного банку України;

3) невиконання банком протягом п'яти робочих днів поспіль двох і більше відсотків своїх зобов'язань перед вкладниками та іншими кредиторами та/або встановлення фактів невідображення в бухгалтерському обліку документів клієнтів банку, що не виконані банком у встановлений законодавством строк, після віднесення банку до категорії проблемних;

5) виявлення фактів здійснення банком після віднесення його до категорії проблемного операцій (крім нарахування відсотків за вкладами, отримання клієнтами банку заробітної плати, аліментів, пенсій, стипендій, інших соціальних, державних виплат), оформлення (переоформлення) договорів, внаслідок яких зобов'язання перед фізичними особами в межах гарантованої суми відшкодування збільшуються за рахунок зменшення зобов'язань перед фізичними особами, які перевищують гарантовану суму відшкодування, та/або зобов'язань перед фізичними особами, які не підпадають під гарантії Фонду гарантування фізичних осіб, та/або юридичними особами;

6) невиконання банком, віднесеним до категорії проблемного, розпорядження, рішення Національного банку України (у тому числі про застосування заходів впливу/санкцій) та/або вимоги Національного банку України щодо усунення порушень банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку України протягом визначеного Національним банком України строку.

Зі змісту листа Національного банку України "Про результати інспекційної перевірки" (вих. від 17 вересня 2014 року №42-011/52329/65), який адресовано ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик", вбачається, що за результатами здійснення Національним Банком України планової інспекційної перевірки ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" за період діяльності з 01 березня 2011 року по 01 травня 2014 року було встановлено високий рівень кредитного та валютного ризиків, а також недостатній рівень внутрішнього контролю за окремими напрямками роботи.

Зокрема, результати інспектування ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" свідчать про високий рівень кредитного ризику, з огляду на: значну частку негативно класифікованих активів; наявність концентрації в кредитному портфелі; недостатню якість забезпечення; значного валютного ризику; незадовільної якості нарахованих доходів.

Розмір регулятивного капіталу недостатній для дотримання економічного нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2), нормативу співвідношення регулятивного капіталу до сукупних активів (Н3), нормативу (коефіцієнту) співвідношення регулятивного капіталу до зобов'язань банку (Н3-1), нормативу Н7 та нормативу великих кредитних ризиків (Н8).

За результатами інспектування чистий операційний дохід має від'ємне значення, що свідчить про неефективність операційної діяльності банку. Параметри ризику ліквідності, визначені інспектуванням, несуть загрозу спроможності банку своєчасно та у повному обсязі виконувати свої зобов'язання у майбутньому. Кількість ринкових ризиків значна. Інспектуванням встановлений недостатній рівень контролю за підготовкою та складанням статистичної звітності. Внутрішня нормативна база Банку потребує доопрацювання. Якість управління СУІБ на дату інспектування потребує вдосконалення.

За результатами комплексного інспектування, яке проведено Національним банком України станом на 01 травня 2014 року за період діяльності ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" з 01 березня 2011 року по 01 травня 2014 року, встановлено загальну оцінку за рейтинговою системою CAMELS як "4", в тому числі за компонентами: "Капітал" (C) - "4"; "Активи" (A) - "4"; "Менеджмент" (M) - "4"; "Надходження" (E) - "4"; "Ліквідність" (L) - "3"; "Чутливість до ринкових ризиків" (S) - "3".

У зв'язку із наведеним суд зазначає, що CAMELS - це американська рейтингова система оцінки банків, створена в 1978 році. В Україні порядок визначення рейтингових оцінок за рейтинговою системою CAMELS встановлювався постановою Національного банку України від 05 травня 2002 року №171 та постановою Правління Національного банку України від 31 серпня 2007 року №312.

Зокрема, основою рейтингової системи CAMELS є оцінка ризиків та визначення рейтингових оцінок за такими основними компонентами: Достатність капіталу (C); Якість активів (A); Менеджмент (M); Надходження (E); Ліквідність (L); Чутливість до ринкового ризику (S).

Рейтингова оцінка достатності капіталу "4" свідчить про те, що банк має значні проблеми, які призвели до того, що капітал неспроможний захистити банк від ризиків, пов'язаних з його операціями, має значні збитки від кредитних операцій та/або від операцій з цінними паперами, та/або валютних операцій, та/або його витрати значно перевищують доходи і мають тенденцію до зростання, банк має високий рівень негативно класифікованих активів. Банк може дотримуватися (за результатами безвиїзного нагляду) або не дотримуватися нормативів капіталу, але за результатами інспекційної перевірки очевидно те, що його капітал недостатній для покриття ризиків за активними операціями. Якщо керівництво та/або акціонери не зможуть вжити негайних заходів для виправлення недоліків і порушень, то банк може стати неплатоспроможним у найближчому майбутньому. Банк з рейтинговою оцінкою достатності капіталу "4" потребує суворого контролю служби банківського нагляду щодо вжиття керівництвом та/або акціонерами банку відповідних заходів для покращання якості активів і підвищення рівня достатності капіталу.

Рейтингова оцінка якості активів "4" свідчить про те, що банк має значні недоліки в діяльності, які можуть призвести до суттєвого погіршення стану капіталу банку та його неплатоспроможності, якщо їх негайно не виправити. Активи банку з рейтинговою оцінкою якості активів "4" мають одну або кілька з таких характеристик: обсяг нестандартних активів (у тому числі кредитів, крім класифікованих "під контролем") за результатами інспекційної перевірки продовжує зростати, призводить до зменшення регулятивного капіталу та може призвести до неплатоспроможності, якщо не вжити негайних заходів щодо виправлення ситуації; обсяг активів з негативною класифікацією з урахуванням сформованих резервів під ці активи наближається до граничного значення (співвідношення між обсягом негативно класифікованих активів з урахуванням резервів під ці активи та сукупними активами менше ніж 60 відсотків); обсяг нестандартних кредитів (особливо кредитів з негативною класифікацією) значно перевищує резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями і становить загрозу капіталу; інші активи становлять загрозу втрати капіталу і можуть призвести до неплатоспроможності банку. Служба банківського нагляду має приділяти особливу увагу такому банку для того, щоб забезпечити негайні заходи щодо виправлення недоліків з боку його керівництва.

Рейтингова оцінка менеджменту "4" свідчить про те, що банк має значні недоліки, пов'язані з більшістю факторів. Потрібні рішучі дії служби банківського нагляду, що спрямуватимуться на те, щоб керівництво банку негайно вжило заходів щодо усунення проблем. Національний банк або спостережна рада банку повинні розглянути заходи щодо повного або часткового відсторонення голови, його заступників та/або членів правління (ради директорів), головного бухгалтера та/або його заступників від обійманих посад. Рейтингова оцінка менеджменту "4" встановлюється в разі виявлення значних зловживань у практиці кредитування інсайдерів, інвестиційній діяльності, недотримання облікової та процентної політики, ігнорування вимог Національного банку, у тому числі з питань запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, якщо дії або бездіяльність керівництва завдали такої шкоди фінансовому стану банку, що він опинився під загрозою неплатоспроможності, та/або призвели до звинувачення банку в сприянні легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Банк з рейтинговою оцінкою надходжень "4" має дуже великі проблеми з надходженнями. Банк може мати прибуток, однак недостатній для підтримки на потрібному рівні резервів під активні операції та забезпечення зростання рівня регулятивного капіталу відповідно до нормативних вимог, також значна питома вага витрат може бути, наприклад, за обслуговування субординованого боргу. Без негайних виправних заходів витрати (збитки) банку можуть зрости настільки, що це загрожуватиме його платоспроможності. За таких умов керівництво банку має вжити негайних заходів для підвищення та оптимізації рівня доходів, посилення контролю за витратами. Також потрібні рішучі дії служби банківського нагляду щодо поліпшення стану надходжень та запобігання втраті капіталу, у тому числі обмеження, зупинення або припинення проведення окремих видів здійснюваних банком операцій з високим рівнем ризику, та висунути керівництву банку вимоги щодо зменшення темпів зростання активів (крім зростання обсягу активів, що пов'язане зі збільшенням статутного капіталу).

Рейтингова оцінка ліквідності "3" свідчить про те, що банк має суттєві недоліки, пов'язані з одним або кількома факторами. Підхід керівництва банку з рейтинговою оцінкою ліквідності "3" до управління ліквідністю спрощений і це призводить до того, що в банку часто виникають проблеми з ліквідністю, а також простежується регулярна залежність від міжбанківських кредитів, крім того, в банку обмежені можливості щодо активних операцій - швидкого їх продажу, а щодо пасивних операцій - швидкого залучення нових джерел фінансування. Керівництво банку повинно негайно звернути належну увагу на негативні тенденції та вжити заходів щодо виправлення недоліків для того, щоб банк не втратив здатності виконувати свої поточні зобов'язання. Для цього потрібні відповідні дії служби банківського нагляду.

Банк з рейтинговою оцінкою чутливості до ринкового ризику "3" має неприйнятний рівень ринкового ризику, керівництво демонструє відсутність досвіду або знань і розуміння щодо визначення, вимірювання, здійснення моніторингу і контролю ринкових ризиків. Рейтингова оцінка чутливості до ринкового ризику "3" означає, що примітивний підхід керівництва до управління ринковим ризиком призводить до частого перевищення лімітів (обмежень) та до отримання збитків за окремими операціями. Унаслідок відсутності досконалих (ефективних) процесів управління ринковим ризиком виникають негативні тенденції в операціях, що пов'язані з ринковим ризиком, а також сумніви щодо здатності керівництва негайно вирішити ці проблеми з метою запобігання впливу надмірного ринкового ризику на надходження або на економічну вартість капіталу. Тому потрібний посилений контроль з боку служби банківського нагляду з метою забезпечення належного вирішення керівництвом проблем банку.

Загалом за системою оцінки CAMELS комплексна рейтингова оцінка "4" або "5" свідчить про те, що банки, мають серйозні проблеми, потребують ретельного нагляду і спеціальних оздоровчих заходів. Такі комплексні рейтингові оцінки свідчать про те, що загальна платоспроможність банку під загрозою, потрібні негайні конкретні дії служби банківського нагляду.

Тобто, з наведеного вбачається, що ще у 2014 році за результатами інспектування відповідачем виявлено дуже великі фінансові проблеми у ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик", які потребували негайного вжиття Національним банком України адекватних та дієвих заходів щодо їх усунення та виправлення недоліків у діяльності банку, стабілізації його фінансового стану.

До того ж, як стверджують позивачі та не заперечується відповідачем, згідно фінансової звітності за ІІ та ІІІ квартали 2015 року показники діяльності ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" були значно нижчими, ніж встановлено відповідними нормативами, а саме: нормативом миттєвої ліквідності (Н4), нормативом короткострокової ліквідності (Н6), нормативом максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7), нормативом великих кредитних ризиків (Н8), нормативом максимального розміру кредитного ризику за операціями з пов'язаними з банком особами (Н9).

Пунктом 3.2 розділу І Положення про застосування Національним банком України заходів впливу, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 17 серпня 2012 року №346, визначено, що за порушення банківського законодавства, заходи впливу, що застосовуються Національним банком до банків, мають бути адекватними конкретним порушенням, які ними були допущені. Вибір адекватних заходів впливу, які застосовуються до банків відповідно до банківського законодавства та цього Положення, має здійснюватися з урахуванням: характеру допущених банком порушень; причин, які зумовили виникнення виявлених порушень; загального фінансового стану банку; розміру можливих негативних наслідків для кредиторів і вкладників; інформації Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо порушення банками вимог, установлених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", результатів перевірки банків Фондом гарантування.

Однак, з урахуванням виявлених низьких показників діяльності банку, відповідач з моменту виявлення під час інспектування недоліків у роботі банку не вжив належних адекватних, негайних та рішучих дій, не прийняв своєчасно рішення про застосування адекватного заходу впливу до ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" за результатами інспекційної перевірки, передбачених статтею 73 Закону України "Про банки і банківську діяльність", що призвело, як наслідок, до значного погіршення фінансового стану та рейтингу ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик".

Посилання ж відповідача на обставини прийняття 19 березня 2015 року Правлінням Національного банку України Постанови №189/БТ "Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" та призначення куратора" не свідчить про адекватність та достатність застосованих відповідачем заходів банківського нагляду щодо поліпшення фінансового стану банку та збереження його активів, враховуючи також те, що згідно з частиною шостою статті 67 Закону України "Про банки і банківську діяльність" особливий режим контролю є додатковим інструментом банківського нагляду, а не основним заходом впливу, які згідно статті 71 Закону України "Про банки і банківську діяльність" застосовуються у разі здійснення банком ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку.

Враховуючи вищевикладене та зважаючи на встановлені під час інспектування численні порушення, допущені ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик", необхідність негайних конкретних дій служби банківського нагляду, потребу посиленого контролю з боку служби банківського нагляду з метою забезпечення належного вирішення керівництвом проблем банку, необхідність рішучих дій служби банківського нагляду щодо поліпшення стану надходжень та запобігання втраті капіталу, у тому числі обмеження, зупинення або припинення проведення окремих видів здійснюваних банком операцій з високим рівнем ризику, беручи до уваги надання законом відповідачу широкого спектру інструментів (заходів) впливу (реагування), колегія суддів приходить до висновку, що Національним банком України допущено протиправну бездіяльність щодо невжиття протягом розумного строку адекватних, негайних та рішучих дій, неприйняття своєчасно рішення про застосування адекватного заходу впливу до ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" на підставі проведеного інспектування ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" за період діяльності з 01 березня 2011 року по 01 травня 2014 року та встановленої відповідачем рейтингової оцінки CAMELS, що не узгоджується із нормами статті 73 Закону України "Про банки та банківську діяльність" та суперечить головній меті банківського регулювання і нагляду щодо безпеки та фінансової стабільності банківської системи і захисту інтересів вкладників і кредиторів.

Колегія суддів не погоджується із твердженням відповідача про те, що позивачі не є особами, які охоплюються наглядової діяльністю Національного банку України, а тому не можуть оскаржувати у суді його дії, рішення чи бездіяльність, та зазначає про наступне.

Оскаржувана бездіяльність Національного банку України щодо невжиття належних заходів реагування по відношенню до ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик", на переконання позивачів, призвела до порушення їхніх прав та унеможливила повернення депозитних вкладів, а тому, в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, позивачі є суб'єктами, які здатні особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки, тобто мають адміністративну процесуальну дієздатність та право на звернення до суду із даним позовом, мають інтерес.

Аналогічна правова позиція висловлена також Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 10 листопада 2016 року у справі №К/800/13559/16.

Крім того, колегія суддів не приймає до уваги, посилання представника апелянта на те, що об'єкту застосування певного заходу не було, оскільки не було встановлених законом умов в сукупності.

Однак, характер виявлених під час перевірки банку стану справ, свідчить про те, що у апелянта були підстави для вжиття ще й інших заходів впливу, передбачених ст. 73 Закону України "Про банки і банківську діяльність", окрім тих, що були вжиті, однак апелянт не реалізував надане йому право добросовісно.

За таких обставин, апеляційна скарга є необґрунтованою, її доводи не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому у її задоволенні необхідно відмовити, а рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Національного банку України - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.02.2017 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: О.М. Ганечко
Судді: Н.М. Літвіна
А.Ю. Коротких

Головуючий суддя Ганечко О.М. 
Судді: Коротких А. Ю.
Літвіна Н. М.

http://reyestr.court.gov.ua/Review/66909110

  • Like 1
  • Thanks 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Это наше решение. Суд установил, что еще в 2014 году по результатам инспектирования ответчиком обнаружено очень большие финансовые проблемы в ПАО "Коммерческий банк" Хрещатик ", которые требовали немедленного принятия Национальным банком Украины адекватных и действенных мер по их устранению и исправлению недостатков в деятельности банка, стабилизации его финансового состояния.

При этом несмотря на установленные во время инспектирования многочисленные нарушения, допущенные ПАО "Коммерческий банк" Хрещатик ", необходимость немедленных конкретных действий службы банковского надзора, потребность усиленного контроля со стороны службы банковского надзора с целью обеспечения надлежащего решения руководством проблем банка, необходимость решительных действий службы банковского надзора по улучшение состояния поступлений и предотвращения потери капитала, в том числе ограничения, приостановления или прекращения проведения отдельных видов осуществляемых банком операций с высоким уровнем риска, учитывая предоставление законом ответчику широкого спектра инструментов (мероприятий) воздействия (реагирования), коллегия судей приходит к выводу, что Национальным банком Украины допущено противоправное бездействие относительно непринятия в течение разумного срока адекватных, неотложных и решительных действий, неприятие своевременно решение о применении адекватного меры воздействия к ОАО "Коммерческий банк" Хрещатик "на основании проведенного инспектирования ПАО " Коммерческий банк "Хрещатик" за период деятельности с 1 марта 2011 по 1 мая 2014 и установленной ответчиком рейтинговой оценки CAMELS, что не согласуется с нормами статьи 73 Закона Украины "О банках и банковской деятельности" и противоречит главной цели банковского регулирования и надзора безопасности и финансовой стабильности банковской системы и защиты интересов вкладчиков и кредиторов.

Таким образом характер выявленных при проверке банка положения дел, свидетельствует о том, что у НБУ были основания для принятия еще и других мер воздействия, предусмотренных ст. 73 Закона Украины "О банках и банковской деятельности", кроме тех, которые были приняты, однако НБУ не реализовал предоставленное ему право добросовестно.

  • Like 2

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

это прекрасная преюдиция, — но всего лишь преюдиция

а теперь нужно подавать гражданские иски к НБУ о возмещении ущерба, не так ли?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

но вообще-то странно, Ганечко всегда очень любила НБУ и ФГВ, — видимо она тут расстроилась что её не пустили в новый ВС

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
13 минут назад, 0720 сказал:

это прекрасная преюдиция, — но всего лишь преюдиция

а теперь нужно подавать гражданские иски к НБУ о возмещении ущерба, не так ли?

Именно так :)

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

ВАСУ оставил это решение в силе:

Державний герб України

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2017 року

м. Київ

К/800/20680/17

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого: судді Мороза В.Ф.
Суддів: Голяшкіна О.В.
Шведа Е.Ю.

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Національного банку України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 лютого 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Національного банку України, за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору: публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик", уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Костенко Ігоря Івановича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання протиправною бездіяльності,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2016 року позивачі звернулись до окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Національного банку України, треті особи: Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Хрещатик», Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Костенко Ігор Іванович, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, в якому просили визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невжиття належних заходів забезпечення захисту законних інтересів вкладників щодо безпеки збереження коштів на банківських рахунках Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик", невжиття адекватних, негайних та рішучих дій, неприйняття своєчасно рішення про застосування адекватного заходу впливу до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик".

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.02.2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2017 року, адміністративні позови ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Національного банку України щодо невжиття належних заходів забезпечення захисту законних інтересів вкладників і кредиторів щодо безпеки збереження коштів на банківських рахунках Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик", невжиття адекватних, негайних та рішучих дій, неприйняття своєчасно рішення про застосування адекватного заходу впливу до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик".

У касаційній скарзі Національний банк України, не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 28.02.2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2017 року та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволені позову.

Позивачами подані заперечення на касаційну скаргу, в яких вони просять залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні в передбаченому статтею 220-1 КАС України порядку.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягають, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими і не надають підстав, які передбачені статтями 225 - 229 Кодексу адміністративного судочинства України для зміни чи скасування судових рішень.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 29 січня 2016 року між ОСОБА_2 (вкладник) та ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" (банк) укладено договір №230D-655972 банківського вкладу "Живи сонячно" в доларах США із щомісячною сплатою процентів (1,3 місяці).

Внесення коштів підтверджується меморіальним валютним ордером №230/16369 від 29 січня 2016 року, копія якого наявна в матеріалах справи.

Окрім того, 16 січня 2016 року між ОСОБА_3 та ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" укладено договір №230D-ІВ7078 банківського вкладу "Живи сонячно ONLINE" в доларах США із щомісячною сплатою процентів (3 місяці).

16 січня 2016 року між ОСОБА_3 та ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" укладено договір №230D-ІВ7079 банківського вкладу "Живи сонячно ONLINE" в національній валюті із щомісячною сплатою процентів (3 місяці).

25 січня 2016 року між ОСОБА_3 та ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" укладено договір №230D-ІВ7252 банківського вкладу "Живи сонячно ONLINE" в доларах США із щомісячною сплатою процентів (3 місяці).

29 лютого 2016 року між ОСОБА_3 та ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" укладено договір №230D-ІВ7977 банківського вкладу "Живи сонячно ONLINE" в національній валюті із щомісячною сплатою процентів (3 місяці).

Вищевказані обставини в ході розгляду даної справи сторонами не заперечувалися та визнавалися.

Разом з тим, 04 квітня 2016 року постановою Правління Національного банку України №231/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" віднесено ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" до категорії проблемних строком до 180 днів, установлено для ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" обмеження в його діяльності, а також зобов'язано ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" надсилати до Департаменту банківського накладу повідомлення про стан виконання запланованих заходів щодо фінансового оздоровлення банку, а також приведення ним своєї діяльності у відповідність до вимог банківського законодавства.

05 квітня 2016 року Правлінням Національного банку України прийнято постанову №234 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" до категорії неплатоспроможних", відповідно до якої виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 05 квітня 2016 року №463 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку". Згідно з цим рішенням розпочато процедуру виведення ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на один місяць з 05 квітня 2016 року до 04 травня 2016 року включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик", визначені статтями 37-39 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Костенку І.І. строком на один місяць з 05 квітня 2016 року до 04 травня 2016 року включно.

Відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду від 21 квітня 2016 року №560 продовжено строки тимчасової адміністрації в ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" з 05 травня 2016 року до 04 червня 2016 року включно. У відповідності з цим рішенням продовжено повноваження уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в "Комерційний банк "Хрещатик" Костенка І.І. з 05 травня 2016 року до 04 червня 2016 року включно.

Згідно з рішенням Правління Національного банку України від 02 червня 2016 року № 46-рш "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 03 червня 2016 року №913 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" та делегування повноважень ліквідатора банку". Відповідно до зазначеного рішення розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" з 06 червня 2016 року по 05 червня 2018 року включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик", визначені, зокрема, статтями 37, 38, 47-52, 53 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", Костенку І.І.

На офіційному сайті Фонд оприлюднив інформацію про те, що у зв'язку з прийняттям виконавчою дирекцією Фонду рішення від 03 червня 2016 року №913 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" та делегування повноважень ліквідатора банку", Фонд з 09 червня 2016 року розпочинає виплати коштів вкладникам даного банку. Для отримання коштів вкладники ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" з 09 червня 2016 року до 21 липня 2016 року включно можуть звертатись до установ банків-агентів Фонду: АТ "ОЩАДБАНК", ПАТ "ПУМБ", АБ "ПІВДЕННИЙ" та АТ "УКРСИББАНК".

За твердженням позивачів, станом на момент звернення до суду банк повинен був повернути їм вклади з нарахованими відсотками, однак, у зв'язку з віднесенням ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" до категорії неплатоспроможних та його ліквідації вклади не було повернуто. Позивачі вважають, що така ситуація склалась внаслідок бездіяльності відповідача, який не вжив своєчасних заходів відповідно до вимог статті 55 Закону України "Про Національний банк України", що призвело до негативних фінансово-економічних наслідків в ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" та унеможливило повернення належних позивачам грошових коштів.

Відповідно до статті 55 Закону України "Про Національний банк України", головна мета банківського регулювання і нагляду - це безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів. Національний банк здійснює функції банківського регулювання і нагляду на індивідуальній та консолідованій основі за діяльністю банків та банківських груп у межах та порядку, передбачених законодавством України. Національний банк здійснює постійний нагляд за дотриманням банками, їх підрозділами, афілійованими та спорідненими особами банків на території України та за кордоном, банківськими групами, представництвами та філіями іноземних банків в Україні, а також іншими юридичними та фізичними особами банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку і економічних нормативів. Національний банк не здійснює перевірок і ревізій фінансово-господарської діяльності осіб, зазначених у цій статті.

Згідно зі статтею 66 Закону України "Про банки і банківську діяльність", державне регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України у таких формах: I. Адміністративне регулювання: 1) реєстрація банків і ліцензування їх діяльності; 2) встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків; 3) застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру; 4) нагляд за діяльністю банків; 5) надання рекомендацій щодо діяльності банків; II. Індикативне регулювання: 1) встановлення обов'язкових економічних нормативів; 2) визначення норм обов'язкових резервів для банків; 3) встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій; 4) визначення процентної політики; 5) рефінансування банків; 6) кореспондентських відносин; 7) управління золотовалютними резервами, включаючи валютні інтервенції; 8) операцій з цінними паперами на відкритому ринку; 9) імпорту та експорту капіталу.

Відповідно до статті 67 Закону України "Про банки і банківську діяльність", метою банківського нагляду є стабільність банківської системи та захист інтересів вкладників і кредиторів банку щодо безпеки зберігання коштів клієнтів на банківських рахунках. Національний банк України здійснює банківський нагляд у формі інспекційних перевірок та безвиїзного нагляду.

Статтею 71 Закону України "Про банки і банківську діяльність", передбачено, що кожний банк є об'єктом інспекційної перевірки уповноваженими Національним банком України особами. Перевірки здійснюються з метою визначення рівня безпеки і стабільності операцій банку, достовірності звітності банку і дотримання банком законодавства України про банки і банківську діяльність, а також нормативно-правових актів Національного банку України. Національний банк України може прийняти рішення про проведення позапланової перевірки банку при наявності обґрунтованих підстав.

Згідно зі статтею 73 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) у разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України відповідно до цього Закону, банківського законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, нормативно-правових актів Національного банку України, його вимог, встановлених відповідно до статті 66 цього Закону, або здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, застосування іноземними державами або міждержавними об'єднаннями або міжнародними організаціями санкцій до банків чи власників істотної участі у банках, що становлять загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку та/або стабільності банківської системи, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу, до яких належать:

1) письмове застереження;

2) скликання загальних зборів учасників, ради банку, правління банку;

3) укладення письмової угоди з банком, за якою банк чи визначена угодою особа зобов'язується вжити заходів для усунення порушень, поліпшення фінансового стану банку, підвищення ефективності функціонування та/або адекватності системи управління ризиками тощо;

4) зупинення виплати дивідендів чи розподілу капіталу в будь-якій іншій формі;

5) встановлення для банку підвищених економічних нормативів;

6) підвищення резервів на покриття можливих збитків за кредитами та іншими активами;

7) обмеження, зупинення чи припинення здійснення окремих видів здійснюваних банком операцій, у тому числі операцій із пов'язаними з банком особами;

8) заборона надавати бланкові кредити;

9) накладення штрафів;

10) тимчасова, до усунення порушення, заборона використання власником істотної участі у банку права голосу (тимчасова заборона права голосу);

11) тимчасове, до усунення порушення, відсторонення посадової особи банку від посади;

11) позбавлення генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій;

12) віднесення банку до категорії проблемного або неплатоспроможного;

13) відкликання банківської ліцензії та ліквідація банку.

Застосування одного заходу впливу не виключає можливості застосування ще й іншого.

Статтею 74 Закону України "Про банки і банківську діяльність", передбачено, що порядок застосування заходів впливу, встановлених статтею 73 цього Закону, визначається нормативно-правовими актами Національного банку України.

Положеннями статті 75 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в чинній редакції на час виникнення спірних відносин) визначено певні критерії, відповідно до яких Національний банк України зобов'язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії проблемних за умови його відповідності хоча б одному з цих критеріїв.

У відповідності до статті 76 Закону України "Про банки і банківську діяльність", Національний банк України зобов'язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних у разі:

1) неприведення банком своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, після віднесення його до категорії проблемних, але не пізніше ніж через 180 днів з дня визнання його проблемним;

2) зменшення розміру регулятивного капіталу або нормативів капіталу банку до однієї третини від мінімального рівня, встановленого законом та/або нормативно-правовими актами Національного банку України;

3) невиконання банком протягом п'яти робочих днів поспіль двох і більше відсотків своїх зобов'язань перед вкладниками та іншими кредиторами та/або встановлення фактів невідображення в бухгалтерському обліку документів клієнтів банку, що не виконані банком у встановлений законодавством строк, після віднесення банку до категорії проблемних;

5) виявлення фактів здійснення банком після віднесення його до категорії проблемного операцій (крім нарахування відсотків за вкладами, отримання клієнтами банку заробітної плати, аліментів, пенсій, стипендій, інших соціальних, державних виплат), оформлення (переоформлення) договорів, внаслідок яких зобов'язання перед фізичними особами в межах гарантованої суми відшкодування збільшуються за рахунок зменшення зобов'язань перед фізичними особами, які перевищують гарантовану суму відшкодування, та/або зобов'язань перед фізичними особами, які не підпадають під гарантії Фонду гарантування фізичних осіб, та/або юридичними особами;

6) невиконання банком, віднесеним до категорії проблемного, розпорядження, рішення Національного банку України (у тому числі про застосування заходів впливу/санкцій) та/або вимоги Національного банку України щодо усунення порушень банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку України протягом визначеного Національним банком України строку.

Як установлено судами першої та апеляційної інстанцій, зі змісту листа Національного банку України "Про результати інспекційної перевірки" (вих. від 17 вересня 2014 року №42-011/52329/65), який адресовано ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик", вбачається, що за результатами здійснення Національним Банком України планової інспекційної перевірки ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" за період діяльності з 01 березня 2011 року по 01 травня 2014 року було встановлено високий рівень кредитного та валютного ризиків, а також недостатній рівень внутрішнього контролю за окремими напрямками роботи.

Так, результати інспектування ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" свідчать про високий рівень кредитного ризику, з огляду на: значну частку негативно класифікованих активів; наявність концентрації в кредитному портфелі; недостатню якість забезпечення; значного валютного ризику; незадовільної якості нарахованих доходів.

Розмір регулятивного капіталу недостатній для дотримання економічного нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2), нормативу співвідношення регулятивного капіталу до сукупних активів (Н3), нормативу (коефіцієнту) співвідношення регулятивного капіталу до зобов'язань банку (Н3-1), нормативу Н7 та нормативу великих кредитних ризиків (Н8).

За результатами інспектування чистий операційний дохід має від'ємне значення, що свідчить про неефективність операційної діяльності банку. Параметри ризику ліквідності, визначені інспектуванням, несуть загрозу спроможності банку своєчасно та у повному обсязі виконувати свої зобов'язання у майбутньому. Кількість ринкових ризиків значна. Інспектуванням встановлений недостатній рівень контролю за підготовкою та складанням статистичної звітності. Внутрішня нормативна база Банку потребує доопрацювання. Якість управління СУІБ на дату інспектування потребує вдосконалення.

Також відповідно до результататівкомплексного інспектування, яке проведено Національним банком України станом на 01 травня 2014 року, за період діяльності ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" з 01 березня 2011 року по 01 травня 2014 року, встановлено загальну оцінку за рейтинговою системою CAMELS як "4", в тому числі за компонентами: "Капітал" (C) - "4"; "Активи" (A) - "4"; "Менеджмент" (M) - "4"; "Надходження" (E) - "4"; "Ліквідність" (L) - "3"; "Чутливість до ринкових ризиків" (S) - "3".

У зв'язку із наведеним суди попередніх інстанцій зазначили, що CAMELS - це американська рейтингова система оцінки банків, створена в 1978 році. В Україні порядок визначення рейтингових оцінок за рейтинговою системою CAMELS встановлювався постановою Національного банку України від 05 травня 2002 року № 171 та постановою Правління Національного банку України від 31 серпня 2007 року № 312.

Зокрема, основою рейтингової системи CAMELS є оцінка ризиків та визначення рейтингових оцінок за такими основними компонентами: Достатність капіталу (C); Якість активів (A); Менеджмент (M); Надходження (E); Ліквідність (L); Чутливість до ринкового ризику (S).

Рейтингова оцінка достатності капіталу "4" свідчить про те, що банк має значні проблеми, які призвели до того, що капітал неспроможний захистити банк від ризиків, пов'язаних з його операціями, має значні збитки від кредитних операцій та/або від операцій з цінними паперами, та/або валютних операцій, та/або його витрати значно перевищують доходи і мають тенденцію до зростання, банк має високий рівень негативно класифікованих активів. Банк може дотримуватися (за результатами безвиїзного нагляду) або не дотримуватися нормативів капіталу, але за результатами інспекційної перевірки очевидно те, що його капітал недостатній для покриття ризиків за активними операціями. Якщо керівництво та/або акціонери не зможуть вжити негайних заходів для виправлення недоліків і порушень, то банк може стати неплатоспроможним у найближчому майбутньому. Банк з рейтинговою оцінкою достатності капіталу "4" потребує суворого контролю служби банківського нагляду щодо вжиття керівництвом та/або акціонерами банку відповідних заходів для покращання якості активів і підвищення рівня достатності капіталу.

Рейтингова оцінка якості активів "4" свідчить про те, що банк має значні недоліки в діяльності, які можуть призвести до суттєвого погіршення стану капіталу банку та його неплатоспроможності, якщо їх негайно не виправити. Активи банку з рейтинговою оцінкою якості активів "4" мають одну або кілька з таких характеристик: обсяг нестандартних активів (у тому числі кредитів, крім класифікованих "під контролем") за результатами інспекційної перевірки продовжує зростати, призводить до зменшення регулятивного капіталу та може призвести до неплатоспроможності, якщо не вжити негайних заходів щодо виправлення ситуації; обсяг активів з негативною класифікацією з урахуванням сформованих резервів під ці активи наближається до граничного значення (співвідношення між обсягом негативно класифікованих активів з урахуванням резервів під ці активи та сукупними активами менше ніж 60 відсотків); обсяг нестандартних кредитів (особливо кредитів з негативною класифікацією) значно перевищує резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями і становить загрозу капіталу; інші активи становлять загрозу втрати капіталу і можуть призвести до неплатоспроможності банку. Служба банківського нагляду має приділяти особливу увагу такому банку для того, щоб забезпечити негайні заходи щодо виправлення недоліків з боку його керівництва.

Рейтингова оцінка менеджменту "4" свідчить про те, що банк має значні недоліки, пов'язані з більшістю факторів. Потрібні рішучі дії служби банківського нагляду, що спрямуватимуться на те, щоб керівництво банку негайно вжило заходів щодо усунення проблем. Національний банк або спостережна рада банку повинні розглянути заходи щодо повного або часткового відсторонення голови, його заступників та/або членів правління (ради директорів), головного бухгалтера та/або його заступників від обійманих посад. Рейтингова оцінка менеджменту "4" встановлюється в разі виявлення значних зловживань у практиці кредитування інсайдерів, інвестиційній діяльності, недотримання облікової та процентної політики, ігнорування вимог Національного банку, у тому числі з питань запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, якщо дії або бездіяльність керівництва завдали такої шкоди фінансовому стану банку, що він опинився під загрозою неплатоспроможності, та/або призвели до звинувачення банку в сприянні легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Банк з рейтинговою оцінкою надходжень "4" має дуже великі проблеми з надходженнями. Банк може мати прибуток, однак недостатній для підтримки на потрібному рівні резервів під активні операції та забезпечення зростання рівня регулятивного капіталу відповідно до нормативних вимог, також значна питома вага витрат може бути, наприклад, за обслуговування субординованого боргу. Без негайних виправних заходів витрати (збитки) банку можуть зрости настільки, що це загрожуватиме його платоспроможності. За таких умов керівництво банку має вжити негайних заходів для підвищення та оптимізації рівня доходів, посилення контролю за витратами. Також потрібні рішучі дії служби банківського нагляду щодо поліпшення стану надходжень та запобігання втраті капіталу, у тому числі обмеження, зупинення або припинення проведення окремих видів здійснюваних банком операцій з високим рівнем ризику, та висунути керівництву банку вимоги щодо зменшення темпів зростання активів (крім зростання обсягу активів, що пов'язане зі збільшенням статутного капіталу).

Рейтингова оцінка ліквідності "3" свідчить про те, що банк має суттєві недоліки, пов'язані з одним або кількома факторами. Підхід керівництва банку з рейтинговою оцінкою ліквідності "3" до управління ліквідністю спрощений і це призводить до того, що в банку часто виникають проблеми з ліквідністю, а також простежується регулярна залежність від міжбанківських кредитів, крім того, в банку обмежені можливості щодо активних операцій - швидкого їх продажу, а щодо пасивних операцій - швидкого залучення нових джерел фінансування. Керівництво банку повинно негайно звернути належну увагу на негативні тенденції та вжити заходів щодо виправлення недоліків для того, щоб банк не втратив здатності виконувати свої поточні зобов'язання. Для цього потрібні відповідні дії служби банківського нагляду.

Банк з рейтинговою оцінкою чутливості до ринкового ризику "3" має неприйнятний рівень ринкового ризику, керівництво демонструє відсутність досвіду або знань і розуміння щодо визначення, вимірювання, здійснення моніторингу і контролю ринкових ризиків. Рейтингова оцінка чутливості до ринкового ризику "3" означає, що примітивний підхід керівництва до управління ринковим ризиком призводить до частого перевищення лімітів (обмежень) та до отримання збитків за окремими операціями. Унаслідок відсутності досконалих (ефективних) процесів управління ринковим ризиком виникають негативні тенденції в операціях, що пов'язані з ринковим ризиком, а також сумніви щодо здатності керівництва негайно вирішити ці проблеми з метою запобігання впливу надмірного ринкового ризику на надходження або на економічну вартість капіталу. Тому потрібний посилений контроль з боку служби банківського нагляду з метою забезпечення належного вирішення керівництвом проблем банку.

Загалом за системою оцінки CAMELS комплексна рейтингова оцінка "4" або "5" свідчить про те, що банки, мають серйозні проблеми, потребують ретельного нагляду і спеціальних оздоровчих заходів. Такі комплексні рейтингові оцінки свідчать про те, що загальна платоспроможність банку під загрозою, потрібні негайні конкретні дії служби банківського нагляду.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду цієї справи установили, що ще у 2014 році за результатами інспектування відповідачем виявлено дуже великі фінансові проблеми у ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик", які потребували негайного вжиття Національним банком України адекватних та дієвих заходів щодо їх усунення та виправлення недоліків у діяльності банку, стабілізації його фінансового стану.

Крім того, за твердженням позивачів, і це не спростовано відповідачем, згідно з фінансовою звітністю за ІІ та ІІІ квартали 2015 року показники діяльності ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" були значно нижчими, ніж встановлено відповідними нормативами, а саме: нормативом миттєвої ліквідності (Н4), нормативом короткострокової ліквідності (Н6), нормативом максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7), нормативом великих кредитних ризиків (Н8), нормативом максимального розміру кредитного ризику за операціями з пов'язаними з банком особами (Н9).

Пунктом 3.2 розділу І Положення про застосування Національним банком України заходів впливу, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 17 серпня 2012 року № 346, визначено, що за порушення банківського законодавства, заходи впливу, що застосовуються Національним банком до банків, мають бути адекватними конкретним порушенням, які ними були допущені. Вибір адекватних заходів впливу, які застосовуються до банків відповідно до банківського законодавства та цього Положення, має здійснюватися з урахуванням: характеру допущених банком порушень; причин, які зумовили виникнення виявлених порушень; загального фінансового стану банку; розміру можливих негативних наслідків для кредиторів і вкладників; інформації Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо порушення банками вимог, установлених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", результатів перевірки банків Фондом гарантування.

Суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що з урахуванням виявлених низьких показників діяльності банку, відповідач з моменту виявлення під час інспектування недоліків у роботі банку не вжив належних адекватних, негайних та рішучих дій, не прийняв своєчасно рішення про застосування адекватного заходу впливу до ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" за результатами інспекційної перевірки, передбачених статтею 73 Закону України "Про банки і банківську діяльність". Що, у свою чергу, призвело до значного погіршення фінансового стану та рейтингу ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик".

Отже, доводи відповідача щодо обставин прийняття 19 березня 2015 року Правлінням Національного банку України Постанови № 189/БТ "Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" та призначення куратора" не свідчать про адекватність та достатність застосованих відповідачем заходів банківського нагляду щодо поліпшення фінансового стану банку та збереження його активів, враховуючи те, що згідно з частиною шостою статті 67 Закону України "Про банки і банківську діяльність" особливий режим контролю є додатковим інструментом банківського нагляду, а не основним заходом впливу, які згідно статті 71 Закону України "Про банки і банківську діяльність" застосовуються у разі здійснення банком ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку.

З урахуванням викладеного, у тому числі, зважаючи на встановлені під час інспектування численні порушення, допущені ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик", необхідність негайних конкретних дій служби банківського нагляду, потребу посиленого контролю з боку служби банківського нагляду з метою забезпечення належного вирішення керівництвом проблем банку, необхідність рішучих дій служби банківського нагляду щодо поліпшення стану надходжень та запобігання втраті капіталу, у тому числі обмеження, зупинення або припинення проведення окремих видів здійснюваних банком операцій з високим рівнем ризику, беручи до уваги надання законом відповідачу широкого спектру інструментів (заходів) впливу (реагування), суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що Національним банком України було допущено протиправну бездіяльність щодо невжиття протягом розумного строку адекватних, негайних та рішучих дій, неприйняття своєчасно рішення про застосування адекватного заходу впливу до ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" на підставі проведеного інспектування ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" за період діяльності з 01 березня 2011 року по 01 травня 2014 року та встановленої відповідачем рейтингової оцінки CAMELS. І що така бездіяльність не узгоджується із приписами статті 73 Закону України "Про банки та банківську діяльність" та суперечить головній меті банківського регулювання і нагляду щодо безпеки та фінансової стабільності банківської системи і захисту інтересів вкладників і кредиторів.

Також суди перщої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що оскаржувана бездіяльність Національного банку України відносно невжиття своєчасних належних заходів реагування по відношенню до ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик", на переконання позивачів, призвела до порушення їхніх прав та унеможливила повернення депозитних вкладів, а тому, в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, позивачі є суб'єктами, які здатні особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки, тобто мають адміністративну процесуальну дієздатність та право на звернення до суду із цим позовом.

Крім того, суди попередніх інстанцій обґрунтовано спростували посилання представників відповідача на те, що об'єкту застосування певного заходу не було, оскільки не було встановлених законом умов в сукупності. Втім, характер виявлених під час перевірки банку стану справ, свідчив про те, що у відповідача були підстави для вжиття ще й інших заходів впливу, передбачених ст. 73 Закону України "Про банки і банківську діяльність", окрім тих, що були вжиті, однак відповідач не реалізував надане йому право добросовісно.

За вказаних обставин, касаційна скарга є необґрунтованою, її доводи не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а тому відсутні підстави для її задоволення, а оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу Національного банку України залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 лютого 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2017 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута в порядку статей 235-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: В.Ф. Мороз

http://reyestr.court.gov.ua/Review/71031939

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

НБУ предпринял довольно сомнительную попытку отмены решения по нововыявленным обстоятельствам:

Державний герб України

ВЕРХОВНИЙ СУД

УХВАЛА

27.02.2018

Київ

Зн/9901/4/18
826/15685/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого Гриціва М.І.,
суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В.,

розглянув у письмовому провадженні за наявними матеріалами заяву Національного банку України (далі - НБУ) про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Вищого адміністративного суду України від 7 грудня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до НБУ, треті особи: публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Хрещатик» (далі - ПАТ), уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Костенко Ігор Іванович, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання протиправною бездіяльності, та

встановив:

12 січня 2018 року НБУ з підстави, встановленої пунктом 1 частини другої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), звернувся до Верховного Суду із заявою про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 7 грудня 2017 року за нововиявленими обставинами у цій справі.

На обґрунтування заяви зазначив таке.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 28 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2017 року, задовольнив позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 до НБУ, треті особи: ПАТ, уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Костенко Ігор Іванович, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання протиправною бездіяльності. Визнав протиправною бездіяльність НБУ щодо невжиття належних заходів забезпечення захисту законних інтересів вкладників і кредиторів щодо безпеки збереження коштів на банківських рахунках ПАТ, невжиття адекватних негайних та рішучих дій, неприйняття своєчасно рішення про застосування адекватного заходу впливу до ПАТ.

НБУ не погодився із цими рішеннями судів та подав касаційну скаргу.

Ухвалою від 12 липня 2017 року суддя Вищого адміністративного суду України Мороз В.Ф. відкрив касаційне провадження у цій справі.

20 грудня 2017 року НБУ отримав ухвалу Вищого адміністративного суду України від 7 грудня 2017 року, якою касаційна скарга НБУ залишена без задоволення, а постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 лютого 2017 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2017 року - без змін.

Після ознайомлення з цією ухвалою НБУ було встановлено, що дана ухвала прийнята колегією суддів у складі: головуючого судді - Мороза В.Ф., суддів: ОСОБА_4., Шведа Е.Ю.

20 грудня 2017 року із відкритих джерел, а саме веб-сайту «Судова влада України» НБУ стало відомо, що тоді, коли була винесена ухвала Вищого адміністративного суду України, у провадженні цього суду знаходиться справа № 800/207/17 за позовом ОСОБА_4, представником якого у справі є адвокат ОСОБА_5, до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання незаконним та скасування наказу, розгляд якої призначений, відповідно до інформації, яка міститься на цьому порталі, на 18 січня 2018 року об 11 годині.

У справі № 826/15685/16, тобто у справі ініційованій ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до НБУ, представником позивачів також є адвокат ОСОБА_5

Таким чином, на думку заявника, суддя ОСОБА_4. відповідно до пункту 4 частини першої статті 27 КАС (у редакції, чинній на момент прийняття рішення судом касаційної інстанції) з метою гарантування розгляду справи неупередженим та незалежним судом не мав права здійснювати розгляд справи № 826/15685/16 та був зобов'язаний заявити самовідвід. Вважає наведені факти грубим порушенням Вищим адміністративним судом України норм адміністративного процесу та такими, що мають істотне значення для справи, але не були вирішені та встановлені цим судом під час розгляду справи.

У поясненнях на заяву представник позивачів просить у задоволенні заяви про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Вищого адміністративного суду України від 7 грудня 2017 року відмовити.

27 лютого 2018 року - до початку розгляду заяви - надійшло клопотання представника позивачів про розгляд справи за участю сторін для забезпечення можливості надати пояснення, зауваження та представити докази.

З огляду на те, що в матеріалах справи наявні всі необхідні документи для розгляду цієї заяви, зокрема і пояснення представника позивачів разом із документами, доданими на підтвердження наведених у них доводів, керуючись частиною другою статті 368 та пунктом 1 частини першої статті 345 КАС, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без участі сторін, тому відмовляє у задоволенні клопотання про проведення судового розгляду справи за участю сторін.

Щодо суті заяви слід зазначити таке.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 361 КАС підставами перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.

За змістом статті 361 КАС нововиявленими обставинами є матеріально-правові факти, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також факти, які мають значення для правильного вирішення спору, які існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявникові.

Нововиявлені обставини - це факти, від яких залежить виникнення, зміна чи припинення прав і обов'язків осіб, які беруть участь у справі, тобто юридичні факти.

Та обставина, що суддя, який розглянув справу у складі колегії суддів, має адміністративний позов у цьому ж суді й звернувся за правовою допомогою до адвоката, який є представником позивачів у справі, яку він (суддя) розглянув, не може вважатися нововиявленою та такою, яка за своєю юридичною суттю є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення.

Отже, не даючи оцінку доводам НБУ щодо підстав для самовідводу судді з огляду на пункт 4 частини першої статті 27 КАС (у редакції, чинній на момент прийняття рішення судом касаційної інстанції), колегія суддів дійшла висновку, що сумніви заявника в неупередженості судді, який розглянув справу у складі колегії суддів суду касаційної інстанції, не можуть бути підставою для перегляду за нововиявленими обставинами ухвали Вищого адміністративного суду України від 7 грудня 2017 року, яка набрала законної сили.

Керуючись статтями 345, 355, 359, 361- 366, 368, 369 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

ухвалив:

У задоволенні заяви Національного банку України про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Вищого адміністративного суду України від 7 грудня 2017 року відмовити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 7 грудня 2017 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Ухвала підписана 27 лютого 2018 року.

Головуючий М.І. Гриців

Судді: Я.О. Берназюк

http://reyestr.court.gov.ua/Review/72507317

  • Like 2

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

совсем охренели нацбанковские мародёры

надеюсь, им всем всё-таки придётся ответить за банковский дерибан 2014-2016 годов

 

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

а также не понимаю, зачем затемнять фамилию судьи, если она всё равно видна в соответствующем решении в реестре..

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Создайте аккаунт или авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий

Комментарии могут оставлять только зарегистрированные пользователи

Создать аккаунт

Зарегистрировать новый аккаунт в нашем сообществе. Это несложно!

Зарегистрировать новый аккаунт

Войти

Есть аккаунт? Войти.

Войти

  • Пользователи

  • Похожий контент

    • Автор: ANTIRAID
      Державний герб України
      Постанова
      Іменем України
      30 січня 2019 року
      м. Київ
      справа № 235/5583/16-ц
      провадження № 61-30301 св 18
      Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
      УсикаГ. І. (суддя-доповідач), Кузнєцова В. О., Олійник А. С.,
      учасники справи:
      позивач - ОСОБА_4,
      відповідач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,
      розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 15 лютого 2017 року у складі судді Хмельової С.М. та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 21 червня 2017 року у складі колегії суддів: Дундар І. О., Кішкіної І. В.,
      Тимченко О. О.,
      ВСТАНОВИВ:
      У серпні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») про захист прав споживача банківських послуг.
      На обгрунтування позовних вимог зазначав, що 18 грудня 2014 року він заповнив анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПАТ КБ «ПриватБанк» (далі - Умови та правила), відповідно до якої підтвердив свою згоду на те, що заява разом з Умовами та правилами і Тарифами Банку складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, у зв'язку з чим йому було видано картку для виплат НОМЕР_1.
      Приблизно 25-26 березня 2016 року ПАТ КБ «ПриватБанк» без попередження заблокував його банківську картку.
      Від працівників банку, за телефоном «3700», йому стало відомо, що картку заблоковано у зв'язку з шахрайськими діями з його боку при здійсненні фінансових операцій, вчинених з використанням картки, а тому було рекомендовано звернутися до правоохоронних органів.
      22 квітня 2016 року він звернувся із заявою про можливе вчинення злочину до Краматорського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області, яке 29 квітня 2016 року повідомило його про відсутність виявлених ознак злочину за наслідками перевірки його заяви.
      На його звернення від 19 травня 2016 року, 22 травня 2016 року, 20 липня 2016 року від 17 серпня 2016 року про розблокування банківської картки, ПАТ КБ «ПриватБанк» повідомляло, що працівники банку здійснюють пошук інформації в архівах і програмних комплексах та проводиться перевірку.
      Посилаючись на те, що дії ПАТ КБ «ПриватБанк» з блокування банківської платіжної картки є незаконними, оскільки рішення суду про арешт коштів на його рахунку не ухвалювалось, інші передбачені законом підстави для обмеження його права на розпорядження грошовими коштами у розмірі 2 902, 04 грн, що знаходяться на його рахунку, відсутні, просив зобов'язати ПАТ КБ «Приватбанк» зняти (скасувати) встановлені для нього обмеження права на розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його поточному рахунку та обслуговуються карткою НОМЕР_1, шляхом її розблокування.
      Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 15 лютого 2017 року позов задоволено.
      Зобов'язано ПАТ КБ «ПриватБанк» зняти (скасувати) встановлені для ОСОБА_4 обмеження права на розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його поточному рахунку та обслуговуються карткою НОМЕР_1, шляхом негайного розблокування зазначеного карткового рахунку і забезпечення можливості вільно користуватися та розпоряджатися власними грошовими коштами на цьому поточному рахунку.
      Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що дії банку з блокування карткового рахунку позивача є незаконними, оскільки будь-яких доказів на підтвердження наявності вмотивованих підозр щодо вчинення позивачем шахрайських дій шляхом введення в оману з метою отримання грошових коштів на банківську картку, яка обслуговується ПАТ КБ «ПриватБанк», відповідач не надав. Не зважаючи на неодноразові звернення ОСОБА_4 про розблокування його картки та відсутність інформації про вчинення позивачем незаконних дій, за яких банк мав право заблокувати картку, відповідач не поновив право позивача на використання електронного платіжного засобу.
      Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 21 червня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» відхилено, рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 15 лютого 2017 року залишено без змін.
      Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, застосував норми матеріального права та надав належну правову оцінку зібраним у справі доказам, а тому оскаржуване судове рішення є законним та обгрунтованим.
      У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у вересні 2017 року, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило скасувати оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволені позову, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
      Касаційна скарга мотивована тим, що банківська картка позивача була заблокована на підставі повідомлення особи про введення її в оману, внаслідок чого на картковий рахунок ОСОБА_4 було перераховано грошові кошти, що свідчить про наявність ознак шахрайських дій з боку позивача. Пунктом 1.1.3.2.14 Умов та правил надання банківських послуг і тарифів, до яких приєднався позивач, передбачено право банку відмовитися від здійснення видаткових операцій за рахунком клієнта у випадку виникнення вмотивованих підозр щодо використання банку для проведення незаконних операцій, а тому блокування банківської картки позивача було здійснено відповідно до вимог чинного законодавства та умов договору.
      15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
      29 травня 2018 року справа передана до Верховного Суду.
      Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
      Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.
      Судами попередніх інстанцій установлено, що 18 грудня 2014 року між ОСОБА_4 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено договір про надання банківських послуг, що підтверджується анкетою-заявою про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанк. На виконання умов договору банк відкрив позивачу поточний рахунок, який обслуговується карткою НОМЕР_1.
      У період з 25 по 26 березня 2016 року ПАТ КБ «ПриватБанк» заблокував картку позивача.
      22 квітня 2016 року позивач звернувся до Краматорського ВП ГУ НП в Донецькій області із повідомленням про можливе вчинення злочину. 29 квітня 2016 року Краматорський ВП ГУ НП в Донецькій області повідомило його про те, що під час проведення перевірки за його заявою ознак будь-якого злочину не встановлено, матеріальної шкоди не завдано, а тому відсутні підстави для внесення зазначених відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
      19 травня 2016 року позивач звернувся із заявою до ПАТ КБ «ПриватБанк» про розблокування дії його картки та повернення його грошових коштів, шляхом їх зарахування на інший рахунок.
      Листами від 22 травня 2016 року, 20 липня 2016 року, 17 серпня 2016 року,
      14 вересня 2016 банк повідомляв ОСОБА_4, що представники ПАТ КБ «ПриватБанк» шукають необхідну інформацію в архівах та програмних комплексах банку, проводять перевірку даних, що потребує додаткового часу.
      25 листопада 2016 року відповідач повідомив позивача про те, що він діє в межах чинного законодавства України та відповідно до умов укладеного договору. Здійснення видаткових операцій з використання платіжної картки призупинено у зв'язку зі зверненням фізичної особи клієнта банку, яка повідомила, що 23 березня 2016 року внаслідок введення в оману, вона перерахувала кошти на користь ОСОБА_4, що є підставою для блокування його картки.
      Згідно з частинами першою-третьою статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунку банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунку), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.
      Положенням частини першої статті 1068 ЦК України передбачено, що банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунку.
      Відповідно до статті 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму чи фінансування розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом.
      Таким чином, дії ПАТ КБ «ПриватБанк» щодо зупинення фінансових операцій за рахунком клієнта мають, зокрема, відповідати вимогам Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1702-VII «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» (далі - Закон № 1702-VII).
      Відповідно до пункту 1 частини другої статті 5 Закону № 1702-VII банки є суб'єктами первинного фінансового моніторингу.
      Згідно з частинами першою-третьою статті 17 Закону № 1702-VII суб'єкт первинного фінансового моніторингу має право зупинити здійснення фінансової (фінансових) операції (операцій), яка (які) містить (містять) ознаки, передбачені статтями 15 та/або 16 цього Закону, та/або фінансові операції із зарахування чи списання коштів, що відбувається в результаті дій, які містять ознаки вчинення злочину, визначеного Кримінальним кодексом України, та зобов'язаний зупинити здійснення фінансової (фінансових) операції (операцій), якщо її учасником або вигодоодержувачем за ними є особа, яку включено до переліку осіб, пов'язаних з провадженням терористичної діяльності або щодо яких застосовано міжнародні санкції (якщо види та умови застосування санкцій передбачають зупинення або заборону фінансових операцій), і в день зупинення повідомити спеціально уповноваженому органу в установленому законодавством порядку про таку (такі) фінансову (фінансові) операцію (операції), її (їх) учасників та про залишок коштів на рахунку (рахунках) клієнта, відкритому (відкритих) суб'єктом первинного фінансового моніторингу, який зупинив здійснення фінансової (фінансових) операції (операцій), та у разі зарахування коштів на транзитні рахунки суб'єкта первинного фінансового моніторингу - про залишок коштів на таких рахунках в межах зарахованих сум. Таке зупинення фінансових операцій здійснюється на два робочі дні з дня зупинення (включно).
      Спеціально уповноважений орган може прийняти рішення про подальше зупинення фінансової (фінансових) операції (операцій), здійснене відповідно до частини першої цієї статті, на строк до п'яти робочих днів, про що зобов'язаний негайно повідомити суб'єкту первинного фінансового моніторингу, а також правоохоронним органам, уповноваженим приймати рішення відповідно до Кримінального процесуального кодексу України.
      Спеціально уповноважений орган у разі виникнення підозр може прийняти рішення про зупинення видаткових фінансових операцій на строк до п'яти робочих днів, про що зобов'язаний негайно повідомити суб'єкту первинного фінансового моніторингу, а також правоохоронним органам, уповноваженим приймати рішення відповідно до Кримінального процесуального кодексу України. У такому разі суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний в день отримання, але не пізніше 11 години наступного робочого дня після отримання відповідного рішення повідомити спеціально уповноваженому органу про залишок коштів на рахунку клієнта, фінансові операції (кошти) за яким були зупинені, та у разі зупинення фінансових операцій на транзитних рахунках суб'єкта первинного фінансового моніторингу - про залишок коштів на таких рахунках в межах зарахованих сум.
      Частиною 5 статті 17 Закону № 1702-VII передбачено, що в разі прийняття рішення відповідно до частин другої і третьої цієї статті спеціально уповноважений орган протягом строку подальшого зупинення відповідних (відповідної) фінансових (фінансової) операцій (операції) або зупинення видаткових фінансових операцій проводить аналітичну роботу, збирає необхідну додаткову інформацію, обробляє, перевіряє, аналізує її та у разі, якщо за результатами перевірки: ознаки легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму, або вчинення іншого злочину, визначеного Кримінальним кодексом України, не підтверджуються, спеціально уповноважений орган зобов'язаний негайно скасувати своє рішення про подальше зупинення відповідних (відповідної) фінансових (фінансової) операцій (операції) або зупинення видаткових фінансових операцій та повідомити про це суб'єкту первинного фінансового моніторингу; є мотивовані підозри, - спеціально уповноважений орган приймає рішення про продовження зупинення відповідних (відповідної) фінансових (фінансової) операцій (операції) (видаткових фінансових операцій), готує і подає відповідний узагальнений матеріал або додатковий узагальнений матеріал правоохоронним органам, уповноваженим приймати рішення відповідно до Кримінального процесуального кодексу України, та в день прийняття такого рішення інформує відповідного суб'єкта первинного фінансового моніторингу про дату закінчення строку зупинення відповідних (відповідної) фінансових (фінансової) операцій (операції). Строк зупинення відповідних фінансових (фінансової) операцій (операції) продовжується спеціально уповноваженим органом з наступного робочого дня після подання відповідного узагальненого матеріалу або додаткового узагальненого матеріалу за умови, що загальний строк такого зупинення не перевищуватиме 30 робочих днів.
      Строки зупинення фінансової (фінансових) операції (операцій) суб'єктами первинного фінансового моніторингу та спеціально уповноваженим органом, зазначені у частинах першій - п'ятій цієї статті, є остаточними та продовженню не підлягають.
      Відповідно до пункту 91 постанови Правління Національного банку України від 26 червня 2015 року № 417 «Про затвердження Положення про здійснення банками фінансового моніторингу» банк зобов'язаний інформувати визначені законодавством України правоохоронні органи за місцем розташування банку про фінансові операції, стосовно яких є підстави підозрювати, що вони пов'язані, стосуються або призначені для фінансування тероризму чи фінансування розповсюдження зброї масового знищення, та їх учасників у день виявлення, але не пізніше наступного робочого дня з дня реєстрації таких фінансових операцій.
      Таким чином, правомірність блокування карткового рахунку є можливою лише у випадку подальшого вчинення банком дій, визначених Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму», а також за умови дотримання строків зупинення фінансових операцій та блокування картки.
      У матеріалах справи відсутні докази дотримання банком зазначених вище вимог, а також здійснення позивачем незаконних операцій, на підставі чого було заблоковано його картковий рахунок.
      За таких обставин, суди дійшли правильного висновку, що ПАТ КБ «ПриватБанк» належним чином не обґрунтувало правомірність блокування карткового рахунку, відкритого на ім'я позивача, доказів на підтвердження наявності порушень позивачем вимог законодавства, за наслідками яких було заблоковано його картковий рахунок, не надало та, не зважаючи на неодноразові звернення ОСОБА_4, не вчинило дій, направлених на розблокування карткового рахунку. Крім того, призупинення видаткових операцій діяло понад строки, встановленні чинним законодавством.
      Аналізуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що суди попередніх інстанцій правильно визначили характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, а тому касаційна скарга не підлягає задоволенню.
      Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
      Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.
      Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 15 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 21 червня 2017 року залишити без змін.
      Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Судді: Г. І. Усик
      В. О. Кузнєцов
      А. С. Олійник
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/79543427
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      28 листопада 2018 року
      м. Київ
      Справа N 826/16227/16 (К/9901/36738/18)
      Провадження N 11-1109апп18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Саприкіної І.В.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва (суддя Арсірій Р.О.) від 26 жовтня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду (головуючий суддя Коротких А.Ю., судді: Ганечко О.М., Літвіна Н.М.) від 06 лютого 2017 року у справі за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до Публічного акціонерного товариства "Укрінком", Національного банку України, треті особи: Міністерство юстиції України, Генеральна прокуратура України, про визнання незаконним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
      УСТАНОВИЛА:
      У жовтні 2016 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО, Фонд) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просив:
      - визнати протиправними дії Національного банку України щодо надання згоди на призначення ОСОБА_3 Головою Правління Публічного акціонерного товариства "Укрінком" (далі - ПАТ "Укрінбанк");
      - визнати неправомочними позачергові загальні збори акціонерів ПАТ "Укрінбанк", які відбулись 13 липня та 05 серпня 2016 року;
      - визнати протиправними та скасувати рішення позачергових загальних зборів акціонерів ПАТ "Укрінбанк", оформлені протоколом N 1 від 13 липня 2016 року та протоколом N 2 від 05 серпня 2016 року, з моменту їх прийняття;
      - зобов'язати ПАТ "Укрінком" утриматись від вчинення дій, які обмежують здійснення Фондом ліквідаційної процедури, формування ліквідаційної маси та своєчасного задоволення вимог кредиторів.
      Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 жовтня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2017 року, закрито провадження в цій справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на момент постановлення вказаних ухвал, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Суди зазначили, що заявлені вимоги підлягають розгляду за правилами господарського судочинства.
      24 лютого 2017 року ФГВФО звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою про скасування ухвал Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 жовтня 2016 року і Київського апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2017 року та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції з тих підстав, що цей спір належить до адміністративної юрисдикції.
      Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22 березня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції.
      Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 18 вересня 2018 року передав вказану вище справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, мотивуючи тим, що в касаційній скарзі позивач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема, що вказаний позов повинен розглядатися в порядку адміністративного судочинства.
      Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, ВеликаПалата Верховного Суду встановила таке.
      З грудня 2015 року Фонд здійснював виведення з ринку неплатоспроможного банку - ПАТ "Укрінбанк", щодо якого 24 грудня 2015 року Правлінням Національного банку України було прийнято постанову N 934 "Про віднесення ПАТ "Укрінбанк" до категорії неплатоспроможних".
      22 березня 2016 року Правлінням Національного банку України прийнято постанову N 180 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Укрінбанк" та розпочато процедуру ліквідації цього банку.
      Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 квітня 2016 року по справі N 826/5325/16, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2016 року, визнано протиправною та скасовано постанову Правління Національного банку України від 22 березня 2016 року N 180 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Укрінбанк" з моменту її прийняття; визнано протиправним та скасовано рішення виконавчої дирекції ФГВФО від 22 березня 2016 року N 385 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Укрінбанк" та делегування повноважень ліквідатора банку" з моменту його прийняття. Зобов'язано Національний банк України (в особі його відповідальних осіб, до повноважень яких відноситься вчинення відповідних дій) вчинити всі необхідні дії щодо відновлення функціонування ПАТ "Укрінбанк" в якості банківської установи - в обсязі та стані, який існував до прийняття постанови правління Національного банку України від 22 березня 2016 року N 180 (в т. ч., але не виключно - дозволити усі початкові платежі ПАТ "Укрінбанк" у системі електронних платежів (СЕП) та відновити роботу ПАТ "Укрінбанк" у системі обміну інформацією та виконання платежів SWIFT, Національному банку України повідомити усі банки про відновлення роботи ПАТ "Укрінбанк" у зазначених вище системах).
      13 липня та 05 серпня 2016 року відбулися позачергові загальні збори акціонерів ПАТ "Укрінбанк" та прийняті рішення, оформлені протоколами N 1, 2, відповідно до яких змінено: повне та скорочене найменування товариства (ПАТ "Укрінком"), його місцезнаходження, види діяльності та відомості про керівника юридичної особи.
      На підставі вказаного приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою О.М. внесено відповідні записи до Єдиного державного реєстру.
      Не погоджуючись з такими рішеннями зборів, ФГВФО звернувся до суду з цим позовом, оскільки вважає, що такі збори були проведені з грубим порушенням вимог ст. 43 Закону України "Про господарські товариства", а саме: недотримання порядку проведення загальних зборів акціонерів.
      Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи щодо оскарження рішення суду апеляційної інстанції з підстав порушення правил предметної юрисдикції, перевіривши матеріали справи і заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
      Відповідно до ч. 1 ст. 341 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
      Частиною 3 ст. 3 КАС України передбачено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
      Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ч. 1 ст. 2 КАС України тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
      За приписами п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України визначено, що справа адміністративної юрисдикції це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      Згідно із ч. 2 ст. 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      Судом установлено, що предметом у цій справі є визнання неправомочними позачергових загальних зборів акціонерів ПАТ "Укрінком", що відбулися 13 липня та 05 серпня 2016 року, а також визнання протиправними з моменту прийняття та скасування рішень цих зборів, оформлених протоколами від 13 липня 2016 року N 1 та 05 серпня 2016 року N 2.
      Відповідно до ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
      За ст. 167 Господарського кодексу України визначено, щокорпоративні права - це сукупність майнових і немайнових прав акціонера - власника акцій товариства, які випливають з права власності на акції, що включають право на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання дивідендів та активів акціонерного товариства у разі його ліквідації відповідно до закону, а також інші права та правомочності, передбачені законом чи статутними документами.
      Учасники товариства (акціонери), а також інші особи, права та законні інтереси яких порушено рішенням наглядової ради чи виконавчого органу товариства, вправі оскаржити до суду відповідні рішення як акти, оскільки наглядова рада та виконавчий орган товариства є його органами управління, що приймають обов'язкові для виконання рішення.
      Рішення наглядової ради товариства може бути оскаржено в судовому порядку акціонером (учасником) товариства шляхом пред'явлення позову про визнання його недійсним, якщо таке рішення не відповідає вимогам законодавства та порушує права чи законні інтереси учасника (акціонера) товариства. Відповідачем за таким позовом є товариство.
      До корпоративних спорів не належать та вирішуються загальними або господарськими судами залежно від суб'єктного складу сторін спори про визнання недійсними рішень органів управління юридичної особи за позовом особи, яка не є учасником (акціонером, членом, засновником), у тому числі таким, що вибув, у разі оспорювання рішень органів управління юридичної особи, прийнятих після його вибуття.
      Таким чином, вказаними вище положеннями законодавства України учасникам товариства (акціонерам) надано право оскаржити рішення органу товариства, якщо воно порушує їх права та охоронювані законом інтереси, у випадку, зокрема, недотримання встановленої процедури скликання засідань цих органів та прийняття рішення неповноважним складом, і такі спори підлягають розгляду в порядку господарського судочинства.
      З огляду на наведене Велика Палата Верховного Суду погоджується з твердженням судів першої та апеляційної інстанцій, що спір про скасування рішень позачергових загальних зборів акціонерів ПАТ "Укрінком" не є публічно-правовим і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватися за правилами ГПК України.
      Щодо позовних вимог про визнання протиправним надання згоди Національним банком України на призначення ОСОБА_3 Головою Правління ПАТ "Укрінбанк" (ПАТ "Укрінком") та зобов'язання останнього утриматись від вчинення дій, які обмежують здійснення Фондом ліквідаційної процедури, формування ліквідаційної маси та своєчасного задоволення вимог кредиторів, ВеликаПалата Верховного Суду також погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про неналежність цих вимог до адміністративної юрисдикції з огляду на таке.
      Згідно ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України.
      Частиною 1, 2 ст. 3 Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI) передбачено, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб.
      Фонд підзвітний Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України та Національному банку України (ст. 5 цього Закону).
      За приписами п. 7 ст. 3 Закону N 4452-VI встановлено, що взаємодія Фонду з Національним банком України та органами державної влади здійснюється в межах, визначених цим Законом, іншими актами законодавства.
      Зокрема, вказаним законом не передбачено право Фонду на звернення до суду з вимогами щодо визнання протиправними дій Національного банку України та зобов'язання банку утриматись від вчинення дій.
      Таким чином, Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими висновки Окружного адміністративного суду міста Києва та Київського апеляційного адміністративного суду про закриття провадження в цій справі з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України.
      Наведені в касаційній скарзі мотиви та доводи не спростовують цих висновків.
      Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги залишає її без задоволення, а судове рішення без змін, якщо немає підстав для його скасування.
      Ураховуючи викладене та керуючись ст. 341, 342, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб залишити без задоволення, ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 жовтня 2016 року та Київського апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2017 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач І.В. Саприкіна
      Судді:
      Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко
      С.В. Бакуліна Н.П. Лященко
      В.В. Британчук О.Б. Прокопенко
      Д.А. Гудима Л.І. Рогач
      В.І. Данішевська О.М. Ситнік
      О.С. Золотніков О.С. Ткачук
      О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич
      В.С. Князєв О.Г. Яновська
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      12 грудня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 761/12676/17
      Провадження N 14-516цс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Лященко Н.П.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 листопада 2017 року у складі судді Юзькової О.Л. та постанову Апеляційного суду міста Києва від 7 травня 2018 року у складі колегії суддів Панченка М.М., Волошиної В.М., Слюсар Т.А. у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" Волкова Олександра Юрійовича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-розрахунковий центр", про стягнення коштів за прострочення виконання грошового зобов'язання,
      УСТАНОВИЛА:
      У квітні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" Волкова О.Ю. (далі - уповноважена особа Фонду), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-розрахунковий центр" (далі - ТОВ "ІРЦ") про стягнення коштів за прострочення виконання грошового зобов'язання. Просив ухвалити рішення, яким зобов'язати уповноважену особу Фонду включити його до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом у Публічному акціонерному товаристві "Банк Михайлівський" (далі - ПАТ "Банк Михайлівський") за рахунок Фонду, зокрема, за договором N 980-053-000236944 від 11 травня 2016 року, укладеним між ним та ТОВ "ІРЦ", та за договором N 980-053-000001787 банківського рахунку "Поточний рахунок "Ощадний", укладений між ним та ПАТ "Банк Михайлівський", на суму 180 тис. 887 грн 95 коп., та подати додаткову інформацію до Фонду про включення його до переліку рахунків вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом у ПАТ "Банк Михайлівський". Також просив зобов'язати Фонд здійснити відшкодування коштів за його вкладом згідно з договорами від 11 травня 2016 року N 980-053-000236944 та N 980-053-000001787.
      Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 11 травня 2016 року між ОСОБА_3 таТОВ "ІРЦ" було укладено договір "Капітал+" (новий) (з виплатою процентів щомісячно) N 980-053-000236944, за яким позивач передав товариству у власність кошти на суму 180 тис. грн строком до 9 листопада 2016 року, які позичальник зобов'язався повернути з процентами на поточний рахунок позивача НОМЕР_1 у ПАТ "Банк Михайлівський".
      Відповідно до платіжного доручення N 1918711 від 11 травня 2016 року ОСОБА_3 зі свого банківського рахунку НОМЕР_1 у ПАТ "Банк Михайлівський" перерахував на рахунок ТОВ "ІРЦ" 180 тис. грн.
      19 травня 2016 року ТОВ "ІРЦ" достроково повернуло позивачу на його рахунок НОМЕР_1 у ПАТ "Банк Михайлівський" кошти в загальному розмірі 180 тис. 887 грн 97 коп., тобто суму вкладу та відсотки.
      Рішенням Правління Національного банку України (далі - НБУ) від 23 травня 2016 року ПАТ "Банк Михайлівський" визнано неплатоспроможним та запроваджено в ньому тимчасову адміністрацію.
      А рішенням Правління НБУ від 12 липня 2016 року відкликано банківську ліцензію ПАТ "Банк Михайлівський" і розпочато процедуру ліквідації банку.
      12 липня 2016 року виконавчою дирекцією Фонду було ухвалено рішення "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Банк Михайлівський" та призначено уповноважену особу Фонду.
      Станом на день запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ "Банк Михайлівський" на поточному рахунку НОМЕР_1 позивача залишок коштів становив 180 тис. 887 грн 97 коп., які відповідно до Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI) гарантуються Фондом у межах граничного розміру відшкодування коштів.
      Після запровадження в банку процедури ліквідації у визначений законом місячний строк, а саме 10 серпня 2016 року, позивач звернувся до уповноваженої особи Фонду з вимогою визнати його кредитором ПАТ "Банк Михайлівський", включити його до переліку та загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за договорами банківських рахунків за рахунок Фонду, та здійснити виплату йому коштів у межах гарантованої суми відшкодування за договором банківського рахунку N 980-053-000001787.
      17 жовтня 2016 року позивач отримав повідомлення за підписом представника за довіреністю уповноваженої особи Фонду про те, що переказ коштів (трансакція), здійснений ТОВ "ІРЦ" 19 травня 2016 року в сумі 180 тис. грн. з призначенням платежу - повернення коштів згідно з договором N 980-053-000236944 від 11 травня 2016 року на рахунок НОМЕР_1, що належить позивачу, та трансакція в сумі 877 грн 95 коп. є нікчемними.
      Позивач вважає, що уповноваженою особою Фонду не вчинено жодних дій щодо включення його до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами (поточними рахунками) у ПАТ "Банк Михайлівський", а операцію з повернення на його поточний рахунок у банку коштів від ТОВ "ІРЦ" безпідставно визнано нікчемним правочином, що обумовлює необхідність подання цього позову до суду для захисту його прав.
      Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 20 листопада 2017 року позов задоволено. Зобов'язано уповноважену особу Фонду внести доповнення до переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду, шляхом включення до цього переліку ОСОБА_3 на підставі договору N 980-053-000236944 від 11 травня 2016 року, укладеного між ОСОБА_3 і ТОВ "ІРЦ", та договору N 980-053-000001787 банківського рахунку "Поточний рахунок "Ощадний", укладеного між ОСОБА_3 і ПАТ "Банк Михайлівський", на суму відшкодування 180 тис. 887 грн 95 коп. та подати додаткову інформацію Фонду про включення ОСОБА_3 та відомості про включення таких доповнень до переліку рахунків. Зобов'язано Фонд внести зміни до реєстру відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду доповнення до переліку рахунків, доповнивши вказаний реєстр відомостями щодо ОСОБА_3 для відшкодування йому коштів згідно з договорами N 980-053-000236944 та N 980-053-000001787, затвердити такі зміни в реєстрі і здійснити виплати гарантованої суми через банки-агенти, що здійснюють такі виплати, в готівковій формі.
      Постановою Апеляційного суду міста Києва від 7 травня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
      Судові рішення першої та апеляційної інстанцій вмотивовано тим, що незважаючи на те, що позивач мав прямий договір вкладу з ТОВ "ІРЦ", яке не є банком, положення Закону N 4452-VI поширюються і на позивача. 19 листопада 2016 року набрали чинності положення пункту 15 розділу Х "Прикінцеві та перехідні положення" наведеного Закону, внесені Законом України від 15 листопада 2016 року N 1736-VIII "Про внесення змін до деяких законів України щодо відшкодування фізичним особам через систему гарантування вкладів фізичних осіб шкоди, завданої зловживанням у сфері банківських та інших фінансових послуг", яким передбачено, що до вкладу прирівнюються кошти, які залучені від фізичної особи як позика або вклад до небанківської фінансової установи через банк, що виступив повіреним за відповідним договором і на день набрання чинності цим Законом віднесений до категорії неплатоспроможних, якщо при цьому банк не поінформував фізичну особу під розпис про непоширення на такі кошти гарантій, передбачених цим Законом, а фізична особа, яка розмістила, надала такі кошти, прирівнюється до вкладника.
      У червні 2018 року Фонд та уповноважена особа Фонду звернулись до Верховного Суду з касаційними скаргами, у яких просили скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій, а провадження у справі закрити.
      Касаційні скарги мотивовані тим, що спірні правовідносини повинні розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Спір стосовно права на відшкодування вкладів фізичних осіб за рахунок коштів Фонду є публічно-правовим, має окремий характер і стосується виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами.
      Ухвалами Верховного Суду від 5 липня та 6 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи, а ухвалою від 11 жовтня 2018 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
      У відзивах на касаційні скарги ОСОБА_3 зазначив про безпідставність та необґрунтованість касаційних скарг. Позивач зауважив, що питання про порушення правил юрисдикції не порушувалось під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій. До подання цього позову він уже звертався до суду адміністративної юрисдикції з аналогічним позовом, проте ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 3 січня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2018 року, відмовлено у відкритті провадження у справі N 817/2501/16, оскільки цей спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
      Відповідно до частини шостої статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) справа підлягає передачі на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
      Згідно із частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п'ятій або шостій статті 403 цього Кодексу.
      Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 24 жовтня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 13 листопада 2018 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні).
      Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 403 ЦПК України, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
      У статті 124 Конституції України закріплено, щоправосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
      За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
      За вимогами частини першої статті 18 Закону Українивід 2 червня 2016 року N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
      Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
      Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
      Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
      У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      Частиною першою статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
      Аналогічну норму закріплено у частині першій статті 19 ЦПК України (у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів"; далі - Закон N 2147-VIII).
      Разом з тим відповідно до частини другої статті 4, пункту 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України).
      Аналогічну норму закріплено у частині першій статті 19 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII).
      З аналізу наведених процесуальних норм убачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб'єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
      Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.
      При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
      Помилковим є застосування статті 17 КАС України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень), натомість визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.
      Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом N 4452-VI. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, НБУ, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
      ЦейЗакон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин.
      Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 зазначеного Закону уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
      За змістом статті 3 Закону N 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.
      Згідно з частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
      Для цього Фонд наділено відповідними функціями, визначеними частиною другою статті 4 Закону N 4452-VI, серед яких, зокрема, ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами у строки, визначені цим Законом; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників.
      На підставі частин першої та другої статті 6 цього Закону в межах своїх функцій та повноважень Фонд здійснює нормативне регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.
      Відповідно до частин першої та другої статті 26 Закону N 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 тис. гривень. Вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами.
      У разі прийняття НБУ рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України від 7 грудня 2000 року N 2121-III "Про банки і банківську діяльність", Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, на день початку процедури ліквідації банку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку (частина шоста статті 26 Закону N 4452-VI).
      Нормами статті 27 Закону N 4452-VІустановлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, зокрема: уповноважена особа Фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку; уповноважена особа Фонду формує перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню; виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду; Фонд не пізніше ніж через 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку розміщує оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам на офіційному веб-сайті Фонду та оприлюднює оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам у газеті "Урядовий кур'єр" або "Голос України".
      Відповідно до частини першої статті 28 цього Закону Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів у національній валюті України в порядку та черговості, встановлених Фондом, не пізніше 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку.
      За приписами частини першої статті 54 Закону N 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону НБУ, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.
      Гарантії Фонду є гарантіями держави, передбаченими Законом N 4452-VI. Для виконання Фондом відповідних зобов'язань можуть залучатися державні кошти. Тому рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодувань сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб'єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження щодо виведення з ринку неплатоспроможних банків.
      Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат, є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів з урахуванням установленого частиною першою статті 26 Закону N 4452-VI граничного розміру відшкодування за вкладами.
      Аналогічну правову позицію висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 квітня 2018 року у справі N 820/11591/15, від 4 липня 2018 року у справі N 826/1476/15, від 3 жовтня 2018 року у справі N 367/2089/15-ц, від 14 листопада 2018 року у справі N 127/25132/17 та інших.
      Разом з тим з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 вже звертався з аналогічними вимогами до Рівненського окружного адміністративного суду, ухвалою якого від 3 січня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2017 року, відмовлено у відкритті провадження в справі, оскільки спірні правовідносини не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
      Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, установленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов'язків цивільного характеру.
      У цьому пункті закріплене "право на суд" разом з правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" § 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть обмежуватися, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність цих прав (див. mutatis mutandis рішення від 17 січня 2012 року у справі "Станєв проти Болгарії" § 230).
      Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
      ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами (див. mutatis mutandis: рішення від 9 грудня 2010 року у справі "Буланов та Купчик проти України", в якому ЄСПЛ встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності в заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду України розглянути касаційні скарги заявників всупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й зневілювала авторитет судової влади; крім того, ЄСПЛ указав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (§ 27, 28, 38-40); рішення від 1 грудня 2011 року у справі "Андрієвська проти України", в якому ЄСПЛ визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції з огляду на те, що Вищий адміністративний суд України відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці, оскільки її справа мала цивільний, а не адміністративний характер і тому касаційною інстанцією мав бути Верховний Суд України; натомість останній відмовив у відкритті касаційного провадження, зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є Вищий адміністративний суд України (§ 13, 14, 23, 25, 26); рішення від 17 січня 2013 року у справі "Мосендз проти України", в якому ЄСПЛ визнав, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (§ 116, 119, 122-125); рішення від 21 грудня 2017 року у справі "Шестопалова проти України", у якому ЄСПЛ дійшов висновку, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз'яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися у судах України, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду позову заявниці за правилами адміністративного судочинства (§ 13, 18-24)).
      Ураховуючи зазначене Велика Палата Верховного Суду, не відступаючи від правових висновків, викладених у її постановах від 12 квітня 2018 року у справі N 820/11591/15, від 4 липня 2018 року у справі N 826/1476/15, від 3 жовтня 2018 року у справі N 367/2089/15-ц, від 14 листопада 2018 року у справі N 127/25132/17 та інших, з метою забезпечити позивачу право на судовий захист та справедливий судовий розгляд вважає за можливе залишити в силі судові рішення першої та апеляційної інстанцій, які розглянули справу за правилами цивільного судочинства.
      З урахуванням встановлених при розгляді справи обставин та доказів, яким суди дали належну правову оцінку, правильними є висновки суду про те, що позивач є вкладником ПАТ "Банк Михайлівський" урозумінні статті 2 Закону N 4452-VI.
      З метою захисту ошуканих громадян, в тому числі і клієнтів ПАТ "Банк Михайлівський" 15 листопада 2016 року за N 1736-VIII прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо відшкодування фізичним особам через систему гарантування вкладів фізичних осіб шкоди, завданої зловживанням у сфері банківських та інших фінансових послуг" (далі - Закон N 1736-VIII), яким, також, внесені зміни до Закону N 4452-VI.
      19 листопада 2016 року набрали чинності положення пункту 15 Прикінцевих Положень Закону N 4452-VI, внесені Законом N 1736-VIII, яким передбачено, що до вкладу прирівнюються кошти, які залучені від фізичної особи як позика або вклад до небанківської фінансової установи через банк, що виступив повіреним за відповідним договором і на день набрання чинності Закону N 1736-VIII віднесений до категорії неплатоспроможних, якщо при цьому банком не було поінформовано фізичну особу під розпис про непоширення на такі кошти гарантій, передбачених цим законом, а фізична особа, яка розмістила, надала такі кошти, прирівнюється до вкладника.
      Судом встановлено, що позивач не був повідомлений банком під підпис про непоширення гарантій банку на кошти у сумі 180 тис. 887 грн 97 коп. станом на 19 травня 2016 року.
      Отже, незважаючи на те, що позивач мав прямий договір вкладу з ТОВ "ІРЦ", яке не є банком, положення Закону N 4452-VI поширюються, таким чином, і на позивача.
      З урахуванням викладеного касаційні скарги Фонду та уповноваженої особи Фонду слід залишити без задоволення, а судові рішення першої та апеляційної інстанцій - без змін.
      Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
      Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції - без змін.
      Керуючись статтями 400, 402-404, 409, 410, 416ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційні скарги уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб залишити без задоволення.
      Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 7 травня 2018 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      05 грудня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 810/351/16
      Провадження N 11-1117апп18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Саприкіної І.В.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Стандарт" Ірклієнка Юрія Петровича (далі - уповноважена особа Фонду; ПАТ КБ "Стандарт" відповідно) на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2017 року (у складі колегії суддів Ісаєнко Ю.А. ; Губської Л.В., Федотова І.В.) у справі N 810/351/16 за позовом ОСОБА_4 до уповноваженої особи Фонду ІрклієнкаЮрія Петровича, уповноваженої особи Фонду Грицака Ігоря Юліановича, треті особи: ОСОБА_6, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
      УСТАНОВИЛА:
      У лютому 2016 року ОСОБА_4 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просив:
      - визнати протиправною бездіяльність уповноваженої особи Фонду Грицака І.Ю. щодо невключення позивача до переліку вкладників ПАТ КБ "Стандарт", які мають право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду;
      - зобов'язати уповноважену особу Фонду Ірклієнка Ю.П. включити ОСОБА_4 до переліку вкладників ПАТ КБ "Стандарт", які мають право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду;
      - зобов'язати уповноважену особу Фонду Ірклієнка Ю.П. подати до Фонду додаткову інформацію про позивача як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом у ПАТ КБ "Стандарт".
      Київський окружний адміністративний суд постановою від 24 червня 2016 року відмовив у задоволенні позову.
      Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що уповноваженою особою Фонду було забезпечено здійснення перевірки правочинів, вчинених між позивачем і ПАТ КБ "Стандарт", згідно договору банківського вкладу (депозиту) та прийнято відповідне рішення про тимчасове обмеження операцій за рахунком позивача з одночасним зверненням до правоохоронних органів із відповідною заявою про вчинення кримінального правопорушення, а отже, дії щодо не внесення позивача до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, на час дії зазначеного обмеження вчинені відповідачем на підставі, у спосіб та в межах повноважень, передбачених законодавством, зокрема, ст. 37, 38 Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI).
      Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 18 вересня 2017 року скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове рішення про часткове задоволення позову. Визнав протиправною бездіяльність уповноваженої особи Фонду Грицака І.Ю. щодо невключення ОСОБА_4 до переліку вкладників ПАТ КБ "Стандарт", які мають право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Зобов'язав уповноважену особу Фонду Ірклієнка Ю.П. подати до Фонду додаткову інформацію щодо позивача, як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом у ПАТ КБ "Стандарт" за договором банківського вкладу (депозиту) від 05 лютого 2015 року N 76731 за рахунок Фонду. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
      Задовольняючи частково адміністративний позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що між ПАТ КБ "Стандарт" та позивачем був укладений договір вкладу (депозиту), а тому ОСОБА_4 набув статусу вкладника та має право на відшкодування гарантованої суми депозиту згідно з Законом 4452-VI.
      Не погодившись із такими рішеннями судів, 17 жовтня 2017 року уповноважена особа Фонду звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, у якій просила скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2017 року й залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки, серед іншого, відповідач вважає, що цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
      Вищий адміністративний суд України ухвалою від 17 жовтня 2017 року відкрив касаційне провадження за вказаною скаргою.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.
      Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 18 вересня 2018 року передав вказану вище справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 6 ст. 346 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), оскільки учасник справи оскаржує рішення суду апеляційної інстанції з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      З установлених судами фактичних обставин справи вбачається, що 05 лютого 2015 року між ОСОБА_4 (вкладник) та ПАТ КБ "Стандарт" (банк) укладено договір банківського вкладу (депозиту) N 76731.
      Згідно умов (підп. 1.1.) цього договору вкладник вносить, а банк приймає грошові кошти на вкладний рахунок N НОМЕР_1 в сумі 5 тис. грн на строк 7 днів, що обчислюється з дати укладання цього договору до 12 лютого 2015 року. Сума вкладу може змінюватися на умовах, визначених цим договором.
      Відповідно до підп. 1.7. договору вклад передбачає можливість поповнення суми вкладу готівкою, або шляхом безготівкового перерахування протягом перших десяти періодів розміщення; поповнення суми вкладу не потребує укладання додаткових договорів/внесення змін в умови цього договору, а підп. 3.1.4. визначений обов'язок банку приймати від вкладника грошові кошти та зараховувати їх на рахунок у порядку, передбаченому умовами договору та законодавства України.
      05 лютого 2015 року позивач особисто через касу Уманського відділення ПАТ КБ "Стандарт" вніс на власний депозитний рахунок N НОМЕР_1 грошові кошти в сумі 5 тис. грн. що підтверджується квитанцією N 4497.
      Цього ж дня на підставі платіжного доручення від 05 лютого 2015 року N 4525 на депозитний рахунок ОСОБА_4 N НОМЕР_1 були зараховані кошти у розмірі 195 тис. грн. які внесені з рахунку N НОМЕР_2, що належить ОСОБА_6
      Правління Національного банку України постановою від 19 лютого 2015 року N 116 віднесло ПАТ "КБ "Стандарт" до категорії неплатоспроможних.
      Виконавча дирекція Фонду рішенням від 19 лютого 2015 року N 38 запровадила в ПАТ "КБ "Стандарт" тимчасову адміністрацію та призначила уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ "КБ "Стандарт" Грицака І.Ю.
      18 червня 2015 року Національний банк України прийняв постанову N 385 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "КБ "Стандарт".
      19 червня 2015 року виконавча дирекція Фонду прийняла рішення N 120 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "КБ "Стандарт" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку" Грицака І.Ю., а з 16 листопада 2015 року уповноваженою особою Фонду на ліквідацію банку призначено Іраклієнка Ю.П.
      09 вересня 2015 року уповноваженою особою Фонду Грицаком І.Ю. прийнято наказ за N 11, яким на підставі положень ст. 37, 38 та 48 Закону N 4452-VI визнано нікчемними транзакції та правочини (договори), перелік яких наведено у додатку до вказаного наказу. Цим же наказом зупинено перерахування та виплати за транзакціями і правочинами, що визнані нікчемними.
      Згідно додатку "Перелік транзакцій та правочинів (договорів), визнаних нікчемними" до наказу N 11 від 09 вересня 2015 року, транзакцію по зарахуванню з рахунку ОСОБА_6 N НОМЕР_2 на поточний рахунок ОСОБА_4 N НОМЕР_1 визнано нікчемною.
      У подальшому ПАТ КБ "Стандарт" направив позивачу лист, у якому повідомив, що правочин, а саме: переказ коштів, здійснений ОСОБА_6 05 лютого 2015 року в сумі 195 тис. грн на рахунок ОСОБА_4, - є нікчемним з підстав, визначених п. 7 ст. 38 Закону N 4452-VI.
      Указані обставини стали підставою для звернення ОСОБА_4 до суду з адміністративним позовом на захист порушених, на його думку, прав та інтересів.
      ОСОБА_4 вважає бездіяльність відповідачів протиправною й такою, що суперечить чинному законодавству, оскільки вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру такого відшкодування (200 тис. грн. після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
      Суди першої й апеляційної інстанцій розглянули цей спір як публічно-правовий, проте уповноважена особа Фонду зазначила, що предметом цього спору є питання дійсності правочину і виконання сторонами договірних відносин, а тому спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
      Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи щодо оскарження рішення суду апеляційної інстанції з підстав порушення правил предметної юрисдикції, а також врахувавши доводи третьої особи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
      Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      Стаття 124 Конституції України закріплює, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що право особи на звернення до суду не може бути обмеженим. Тобто юрисдикція виникає там, де є спір про право. Предметом юрисдикції є суспільні відносини, які виникають у зв'язку з вирішенням спору. Поняття юрисдикції безпосередньо пов'язане з процесуальним законодавством.
      При розмежуванні юрисдикційних форм захисту порушеного права основним критерієм є характер (юридичний зміст) спірних відносин.
      У контексті конкретних обставин цієї справи зміст (суть) спірних правовідносин обмежується встановленням реальної правової природи відносин, які виникли між позивачем, Фондом та уповноваженою особою Фонду, і визначення яких залежить від з'ясування прав позивача, статусу Фонду, мети його створення, завдань, поставлених перед ним, повноважень та обов'язків Фонду і його уповноважених осіб, функцій, які на нього покладаються.
      Акти, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, установлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до ч. 1 і 2 ст. 55 Конституції України. Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.
      Статтею 6 КАС України (в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на час прийняття судами рішень) установлено право на судовий захист і зазначено, що кожна особа має право в порядку, визначеному цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
      Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС Українисправа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі, на виконання делегованих повноважень.
      За змістом п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є, зокрема, будь-який суб'єкт при здійсненні ним владних управлінських функцій.
      Частинами 1 та 2 ст. 17 КАС Українипередбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на: правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій; публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      Отже, до компетенції адміністративних судів належить вирішення спорів фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
      Законом N 4452-VI установлено правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. ЦейЗакон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин.
      За змістом ст. 3 Закону N 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.
      Згідно із ч. 1 ст. 4 Закону N 4452-VI основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
      Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими ч. 2 ст. 4 Закону N 4452-VI, серед яких, зокрема: ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами в разі прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників.
      Крім того, відповідно до ст. 6 Закону N 4452-VI Фонд наділено повноваженнями видавати нормативно-правові акти, що підлягають державній реєстрації в порядку, установленому законодавством, з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.
      За змістом п. 17 ч. 1 ст. 2 цього Закону уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
      За приписами ч. 1 ст. 54 Закону N 4452-VІрішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.
      Таким чином, нормативно-правове регулювання статусу Фонду та його місце в системі гарантування вкладів фізичних осіб дозволяє зробити висновки, що Фонд у цих відносинах є суб'єктом публічного права, створений з метою реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, здійснює нормативне регулювання, тобто наділений владними управлінськими функціями та є суб'єктом владних повноважень у розумінні КАС України.
      Правовідносини між Фондом і вкладниками, які претендують на відшкодування за рахунок коштів Фонду, щодо формування реєстрів вкладників, які мають право на таке відшкодування, складаються без участі банку-боржника.
      Учасниками цих правовідносин є виключно вкладники та Фонд, і саме в цих учасників виникають відповідні права та обов'язки.
      Банк, який ліквідується, жодним чином не впливає на той факт, чи буде особу включено до переліку тих осіб, які мають право на відшкодування за рахунок коштів Фонду. Це питання відповідно до норм Закону N 4452-VI вирішує виключно Фонд.
      Так, згідно із ч. 1, 2 ст. 26 Закону N 4452-VІФонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, (…), але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, (…). Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 тис. гривень.
      Вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру такого відшкодування після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
      Нормами ст. 27 Закону N 4452-VІустановлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, згідно з яким:
      уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону (…) станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку;
      уповноважена особа Фонду (…) формує перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню;
      виконавча дирекція Фонду (…) затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур'єр" або "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку;
      уповноважена особа Фонду (…) формує переліки вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом (…).
      Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону N 4452-VI Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів вкладникам, їх уповноваженим представникам чи спадкоємцям у національній валюті України з наступного робочого дня після затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстру вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування.
      Отже, отримання гарантованого відшкодування за рахунок коштів Фонду відбувається без участі банку-боржника.
      Саме тому в ч. 8 ст. 36 Закону N 4452-VI зазначено, що дія Закону України від 14 травня 1992 року N 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон N 2343-XII) на банки не поширюється.
      Таким чином, немає підстав вважати, що правовідносини між вкладниками та Фондом щодо формування переліку осіб, які мають право на відшкодування вкладів за рахунок коштів Фонду, складаються за участю банку. Тому ці правовідносини не стосуються безпосередньо процедури ліквідації банку. Юридичний факт неплатоспроможності банку є лише підставою для виникнення правовідносин щодо відшкодування вкладникам їх вкладів за рахунок коштів Фонду, проте процес ліквідації має окремий перебіг і не впливає на обсяг гарантованого державою відшкодування вкладникам.
      Наведене свідчить про те, що спір стосовно права на відшкодування вкладів фізичних осіб за рахунок коштів Фонду в межах гарантованого державою відшкодування за вкладами є публічно-правовим, має особливий характер і стосується виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами (п. 4 ч. 2 ст. 4 Закону N 4452-VI), тому його не можна вважати спором у зв'язку з процесом ліквідації банку.
      Частиною 2 ст. 6 Конституції України визначено, що органи судової влади здійснюють свої повноваження в установлених Конституцією межах і відповідно до законів України.
      З огляду на зазначені норми матеріального та процесуального права перевірка законності дій та рішень посадової особи Фонду щодо виконання покладених на неї владних управлінських функцій у сфері реалізації публічних інтересів держави, не регулюється нормами Закону N 2343-XII відповідно до прямого припису ч. 8 ст. 36 Закону N 4452-VI, який є спеціальним щодо таких правовідносин.
      Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що Фонд є державною спеціалізованою установою, що виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважена особа Фонду в цьому випадку виконує від імені Фонду делеговані ним повноваження щодо гарантування вкладів фізичних осіб, а тому спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат, є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
      Саме така позиція висловлена в постановах ВеликоїПалати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі N 813/6392/15 та від 13 червня 2018 року у справі N 820/12122/15.
      Перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права при вирішенні спору стосовно правомірності дій уповноваженої особи Фонду щодо невключення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
      Позовні вимоги ОСОБА_4 обґрунтовані тим, що відповідачі протиправно не включили його до переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за його банківським вкладом (депозитом) у ПАТ КБ "Стандарт" за рахунок Фонду.
      Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
      Як уже зазначалось вище, вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду в межах граничного розміру такого відшкодування після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку (ч. 2 ст. 26 Закону N 4452-VI).
      Стосовно порядку визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, то відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону N 4452-VІуповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону і нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
      Відповідно до ч. 2 ст. 27Закону N 4452-VI уповноважена особа Фонду протягом одного робочого дня (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених ч. 2 ст. 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", - протягом 15 робочих днів) з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, з визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.
      Пунктами 3 - 5 розділу III Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами (далі - Положення), затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 09 серпня 2012 року N 14 передбачено, що уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує та подає до Фонду повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню (далі - Перелік), перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4 - 6 ч. 4 ст. 26 Закону, а також перелік осіб, які на індивідуальній основі отримують від банку проценти за вкладом на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні, або мають інші фінансові привілеї від банку.
      Зазначений Перелік складається станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку і включає суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується, виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів (зменшених на суму податку), але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку.
      Визначений у Переліку залишок гарантованої суми надається з урахуванням розрахункових сум, сплачених вкладнику протягом дії тимчасової адміністрації у неплатоспроможному банку.
      Якщо вкладник не отримав свої вклади у межах граничного розміру суми відшкодування протягом дії тимчасової адміністрації за рахунок цільової позики Фонду, така сума відшкодування включається до Переліку.
      Перелік складається в алфавітному порядку за прізвищами вкладників та подається до Фонду на паперових та електронних носіях разом із супровідним листом.
      У п. 6 розд. III Положення передбачено, що протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно: зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування; зміни розміру належних їм сум; зміни особи вкладника; змін реквізитів вкладників.
      Процедура визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, передбачає такі послідовні етапи: складення уповноваженою особою Фонду переліку вкладників та визначення розрахункових сум відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду; передача уповноваженою особою Фонду сформованого переліку вкладників до Фонду; складення Фондом на підставі отриманого переліку вкладників загального реєстру; затвердження виконавчою дирекцією Фонду загального реєстру.
      Підсумовуючи наведене, можна зазначити, що уповноважена особа Фонду наділена повноваженнями на формування повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду з урахуванням положень ч. 2 ст. 26 Закону N 4452-VI, тобто в межах гарантованої суми відшкодування.
      Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону N 4452-VІ вкладником є фізична особа (у тому числі фізична особа - підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.
      Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 2 Закону N 4452-VІ вклад - це кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти.
      З матеріалів справи вбачається, що позивач уклав з ПАТ КБ "Стандарт" договір банківського вкладу (депозиту), а отже, в розумінні закону є вкладником.
      Також відповідно до умов договору N 76731 від 05 лютого 2015 року на відповідному банківському рахунку позивача розміщено грошові кошти на загальну суму 200 тис. грн.
      Укладення зазначеного договору й зарахування коштів на рахунок відбулося до початку віднесення ПАТ КБ "Стандарт" до категорії неплатоспроможних та запровадження тимчасової адміністрації (19 лютого 2015 року).
      Отже, грошові кошти на банківському рахунку ОСОБА_4, відкритому у ПАТ КБ "Стандарт",розміщено до запровадження тимчасової адміністрації, а тому на позивача поширюються гарантії Фонду на відшкодування коштів за вкладом на підставі ст. 26 Закону N 4452-VI. При цьому, уповноваженою особою Фонду не наведено правових підстав для невключення ОСОБА_4 до переліку вкладників ПАТ КБ "Стандарт", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, відповідно до приписів Закону N 4452-VI.
      Таким чином, Велика Палата Верховного Суду погоджується з позицією суду апеляційної інстанції, який дійшов правильного висновку, що позивач є особою, яка набула право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, і неподання інформації про нього, як вкладника банку, до переліку протягом трьох днів з дня отримання рішення про відкликання банківської ліцензії дає підстави для зобов'язання уповноваженої особи Фонду подати до Фонду додаткову інформацію щодо ОСОБА_4, як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом у ПАТ КБ "Стандарт" за рахунок Фонду.
      Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 349, ст. 350 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.
      Ураховуючи викладене та керуючись ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Стандарт" Ірклієнка Юрія Петровича залишити без задоволення.
      Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2017 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач І.В. Саприкіна Судді: Н.О. Антонюк С.В. Бакуліна В.В. Британчук Д.А. Гудима В.І. Данішевська О.Р. Кібенко В. С Князєв Л.М. Лобойко Н.П. Лященко О.Б. Прокопенко Л.І. Рогач О.М. Ситнік О.С. Ткачук В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська