ANTIRAID

Постановление ОАСК оставленное в силе КААС о неправомерной бездеятельности НБУ приведшей к потере средств клиентами банка Крещатик

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

2 голоса

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      2
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      2
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

Інформація заборонена для оприлюднення згідно з Законом України "Про доступ до судових рішень" (п. 4 ст. 7).

http://reyestr.court.gov.ua/Review/65620728 - решение первой инстанции

 

Державний герб України

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/15685/16

Головуючий у 1-й інстанції: Кузьменко В.А
Суддя-доповідач: Ганечко О.М.

УХВАЛА
Іменем України

30 травня 2017 року

м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Ганечко О.М.,
суддів: Літвіної Н.М., Коротких А.Ю.,
при секретарі Біднячук Ю.С., 

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Національного банку України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.02.2017 року у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Національного банку України, треті особи: Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Хрещатик», Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Костенко Ігор Іванович, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправною бездіяльності, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з позовом до Національного банку України, треті особи: Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Хрещатик», Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Костенко Ігор Іванович, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправною бездіяльності.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.02.2017 року позов задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Національного банку України щодо невжиття належних заходів забезпечення захисту законних інтересів вкладників і кредиторів щодо безпеки збереження коштів на банківських рахунках Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик", невжиття адекватних, негайних та рішучих дій, неприйняття своєчасно рішення про застосування адекватного заходу впливу до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик".

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою відмовити в задоволені позову в повному обсязі, посилаючись на незаконність, необ'єктивність, необґрунтованість рішення, порушення судом першої інстанції норм матеріального права.

Представник апелянта та представник Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» підтримали апеляційну скаргу в повному обсязі та просили її задовольнити, постанову суду першої інстанції скасувати та постановити нову, якою відмовити в задоволені позову в повному обсязі.

Представник позивач заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити постанову суду першої інстанції без змін.

Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Костенко Ігор Іванович, та представник Фонду гарантування вкладів фізичних осіб не з'явилися, будучи належним чином повідомленими, що не перешкоджає слуханню спірного питання відповідно до вимог ч. 4 ст. 196 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України - за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Як вбачається з матеріалів справи, 29 січня 2016 року між ОСОБА_2 (вкладник) та ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" (банк) укладено договір №230D-655972 банківського вкладу "Живи сонячно" в доларах США із щомісячною сплатою процентів (1,3 місяці).

Згідно з пунктом 1.1 договору, банк приймає грошові кошти вкладника на вкладний (депозитний) рахунок НОМЕР_3 в сумі 26 000,00 доларів США на термін з 29 січня 2016 року по 29 квітня 2016 року. Процентна ставка на вклад встановлюється в розмірі 9% процентів річних.

Внесення коштів підтверджується меморіальним валютним ордером №230/16369 від 29 січня 2016 року, копія якого наявна в матеріалах справи.

Окрім того, 16 січня 2016 року між ОСОБА_3 та ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" укладено договір №230D-ІВ7078 банківського вкладу "Живи сонячно ONLINE" в доларах США із щомісячною сплатою процентів (3 місяці).

Згідно з пунктом 1.1 договору, банк надає можливість вкладнику здійснювати розміщення грошових коштів з відкриттям відповідних вкладних рахунків в системі дистанційного обслуговування інтернет-банкінг "Хрещатик-online". Вклад залучається банком на підставі отриманого від вкладника дистанційного розпорядження на переказ грошових коштів, перерахованих вкладником з поточного (карткового) рахунку №10034420201 на вкладний рахунок №26300001230/2630.9.036474.037, що відкривається банком на його ім'я, в сумі 30 491,05 доларів США на термін з 16 січня 2016 року по 16 квітня 2016 року. Процентна ставка на вклад встановлюється в розмірі 9,25% процентів річних.

16 січня 2016 року між ОСОБА_3 та ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" укладено договір №230D-ІВ7079 банківського вкладу "Живи сонячно ONLINE" в національній валюті із щомісячною сплатою процентів (3 місяці).

Згідно з пунктом 1.1 договору, банк надає можливість вкладнику здійснювати розміщення грошових коштів з відкриттям відповідних вкладних рахунків в системі дистанційного обслуговування інтернет-банкінг "Хрещатик-online". Вклад залучається банком на підставі отриманого від вкладника дистанційного розпорядження на переказ грошових коштів, перерахованих вкладником з поточного (карткового) рахунку НОМЕР_1 на вкладний рахунок НОМЕР_2, що відкривається банком на його ім'я, в сумі 100 000,00 грн. - на термін з 16 січня 2016 року по 16 квітня 2016 року. Процентна ставка на вклад встановлюється в розмірі 22,25% процентів річних.

25 січня 2016 року між ОСОБА_3 та ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" укладено договір №230D-ІВ7252 банківського вкладу "Живи сонячно ONLINE" в доларах США із щомісячною сплатою процентів (3 місяці).

Згідно з пунктом 1.1 договору, банк надає можливість вкладнику здійснювати розміщення грошових коштів з відкриттям відповідних вкладних рахунків в системі дистанційного обслуговування інтернет-банкінг "Хрещатик-online". Вклад залучається банком на підставі отриманого від вкладника дистанційного розпорядження на переказ грошових коштів, перерахованих вкладником з поточного (карткового) рахунку №10034420201 на вкладний рахунок №26300001230/2б30.7.036474.040, що відкривається банком на його ім'я, в сумі 11 938,55 доларів США на термін з 25 січня 2016 року по 25 квітня 2016 року. Процентна ставка на вклад встановлюється в розмірі 9,25% процентів річних.

29 лютого 2016 року між ОСОБА_3 та ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" укладено договір №230D-ІВ7977 банківського вкладу "Живи сонячно ONLINE" в національній валюті із щомісячною сплатою процентів (3 місяці).

Згідно з пунктом 1.1 договору, банк надає можливість вкладнику здійснювати розміщення грошових коштів з відкриттям відповідних вкладних рахунків в системі дистанційного обслуговування інтернет-банкінг "Хрещатик-online". Вклад залучається Банком на підставі отриманого від вкладника дистанційного розпорядження на переказ грошових коштів, перерахованих вкладником з поточного (карткового) рахунку НОМЕР_1 на вкладний рахунок №26300001230/2630.5.036474.042, що відкривається банком на його ім'я, в сумі 40 000,00 гривень на термін з 29 лютого 2016 року по 31 травня 2016 року. Процентна ставка на вклад встановлюється в розмірі 20,25% процентів річних.

Вищевказані обставини в ході розгляду даної справи сторонами не заперечувалися та визнавалися.

Разом з тим, 04 квітня 2016 року постановою Правління Національного банку України №231/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" віднесено ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" до категорії проблемних строком до 180 днів, установлено для ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" обмеження в його діяльності, а також зобов'язано ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" надсилати до Департаменту банківського накладу повідомлення про стан виконання запланованих заходів щодо фінансового оздоровлення банку, а також приведення ним своєї діяльності у відповідність до вимог банківського законодавства.

05 квітня 2016 року Правлінням Національного банку України прийнято постанову №234 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" до категорії неплатоспроможних", відповідно до якої виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 05 квітня 2016 року №463 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку".

Згідно з даним рішенням розпочато процедуру виведення ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на один місяць з 05 квітня 2016 року до 04 травня 2016 року включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик", визначені статтями 37-39 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Костенку І.І. строком на один місяць з 05 квітня 2016 року до 04 травня 2016 року включно.

Згідно з рішенням виконавчої дирекції Фонду від 21 квітня 2016 року №560 продовжено строки тимчасової адміністрації в ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" з 05 травня 2016 року до 04 червня 2016 року включно. У відповідності до даного рішення продовжено повноваження уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в "Комерційний банк "Хрещатик" Костенка І.І. з 05 травня 2016 року до 04 червня 2016 року включно.

Відповідно до рішення Правління Національного банку України від 02 червня 2016 року №46-рш "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 03 червня 2016 року №913 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" та делегування повноважень ліквідатора банку". Згідно із зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" з 06 червня 2016 року по 05 червня 2018 року включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик", визначені, зокрема, статтями 37, 38, 47-52, 521, 53 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", Костенку І.І.

На своєму сайті Фонд оприлюднив інформацію про те, що у зв'язку з прийняттям виконавчою дирекцією Фонду рішення від 03 червня 2016 року №913 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" та делегування повноважень ліквідатора банку", Фонд з 09 червня 2016 року розпочинає виплати коштів вкладникам даного банку. Для отримання коштів вкладники ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" з 09 червня 2016 року до 21 липня 2016 року включно можуть звертатись до установ банків-агентів Фонду: АТ "ОЩАДБАНК", ПАТ "ПУМБ", АБ "ПІВДЕННИЙ" та АТ "УКРСИББАНК".

Відповідно до виписки за договором №230 D-655972 банківського вкладу "Живи сонячно" в доларах США із щомісячною сплатою процентів (1, 3 місяці) від 25 квітня 2016 року, укладеного ОСОБА_2 із ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик", залишок коштів за даним договором становив 26 000,00 доларів США. Згідно з довідкою ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" №2-3/3/9592 від 30 вересня 2016 року акцептована сума в еквіваленті склала 458 806,59 грн.

Відповідно до довідки ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" №2-3/39596 від 30 вересня 2016 року акцептована сума за договорами, укладеними ОСОБА_3 з ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик", в еквіваленті склала 1 012 308,92 грн.

Як стверджують позивачі, станом на момент звернення до суду банк повинен був повернути їм вклади з нарахованими відсотками, однак, у зв'язку з віднесенням ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" до категорії неплатоспроможних та його ліквідації вклади не повернуто. Позивачі вважають, що така ситуація склалась внаслідок бездіяльності відповідача, який не вжив своєчасних заходів відповідно до вимог статті 55 Закону України "Про Національний банк України", що призвело до негативних фінансово-економічних наслідків в ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" та унеможливило повернення належних позивачам грошових коштів.

Відповідно до статті 55 Закону України "Про Національний банк України", головна мета банківського регулювання і нагляду - це безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів.

Національний банк здійснює функції банківського регулювання і нагляду на індивідуальній та консолідованій основі за діяльністю банків та банківських груп у межах та порядку, передбачених законодавством України.

Національний банк здійснює постійний нагляд за дотриманням банками, їх підрозділами, афілійованими та спорідненими особами банків на території України та за кордоном, банківськими групами, представництвами та філіями іноземних банків в Україні, а також іншими юридичними та фізичними особами банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку і економічних нормативів. Національний банк не здійснює перевірок і ревізій фінансово-господарської діяльності осіб, зазначених у цій статті.

Відповідно до статті 66 Закону України "Про банки і банківську діяльність", державне регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України у таких формах: I. Адміністративне регулювання: 1) реєстрація банків і ліцензування їх діяльності; 2) встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків; 3) застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру; 4) нагляд за діяльністю банків; 5) надання рекомендацій щодо діяльності банків; II. Індикативне регулювання: 1) встановлення обов'язкових економічних нормативів; 2) визначення норм обов'язкових резервів для банків; 3) встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій; 4) визначення процентної політики; 5) рефінансування банків; 6) кореспондентських відносин; 7) управління золотовалютними резервами, включаючи валютні інтервенції; 8) операцій з цінними паперами на відкритому ринку; 9) імпорту та експорту капіталу.

Згідно із статтею 67 Закону України "Про банки і банківську діяльність", метою банківського нагляду є стабільність банківської системи та захист інтересів вкладників і кредиторів банку щодо безпеки зберігання коштів клієнтів на банківських рахунках. Національний банк України здійснює банківський нагляд у формі інспекційних перевірок та безвиїзного нагляду.

Статтею 71 Закону України "Про банки і банківську діяльність", передбачено, що кожний банк є об'єктом інспекційної перевірки уповноваженими Національним банком України особами. Перевірки здійснюються з метою визначення рівня безпеки і стабільності операцій банку, достовірності звітності банку і дотримання банком законодавства України про банки і банківську діяльність, а також нормативно-правових актів Національного банку України. Національний банк України може прийняти рішення про проведення позапланової перевірки банку при наявності обґрунтованих підстав.

Згідно із статтею 73 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) у разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України відповідно до цього Закону, банківського законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, нормативно-правових актів Національного банку України, його вимог, встановлених відповідно до статті 66 цього Закону, або здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, застосування іноземними державами або міждержавними об'єднаннями або міжнародними організаціями санкцій до банків чи власників істотної участі у банках, що становлять загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку та/або стабільності банківської системи, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу, до яких належать:

1) письмове застереження;

2) скликання загальних зборів учасників, ради банку, правління банку;

3) укладення письмової угоди з банком, за якою банк чи визначена угодою особа зобов'язується вжити заходів для усунення порушень, поліпшення фінансового стану банку, підвищення ефективності функціонування та/або адекватності системи управління ризиками тощо;

4) зупинення виплати дивідендів чи розподілу капіталу в будь-якій іншій формі;

5) встановлення для банку підвищених економічних нормативів;

6) підвищення резервів на покриття можливих збитків за кредитами та іншими активами;

7) обмеження, зупинення чи припинення здійснення окремих видів здійснюваних банком операцій, у тому числі операцій із пов'язаними з банком особами;

8) заборона надавати бланкові кредити;

9) накладення штрафів;

10) тимчасова, до усунення порушення, заборона використання власником істотної участі у банку права голосу (тимчасова заборона права голосу);

11) тимчасове, до усунення порушення, відсторонення посадової особи банку від посади;

11№) позбавлення генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій;

12) віднесення банку до категорії проблемного або неплатоспроможного;

13) відкликання банківської ліцензії та ліквідація банку.

Застосування одного заходу впливу не виключає можливості застосування ще й іншого.

Статтею 74 Закону України "Про банки і банківську діяльність", передбачено, що порядок застосування заходів впливу, встановлених статтею 73 цього Закону, визначається нормативно-правовими актами Національного банку України.

Водночас положеннями статті 75 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції станом на 2015 рік) визначено, що Національний банк України зобов'язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії проблемних за умови його відповідності хоча б одному з таких критеріїв:

1) банк протягом звітного місяця допустив зменшення на 5 і більше відсотків: щоденного розміру регулятивного капіталу нижче встановленого нормативно-правовими актами Національного банку України мінімального розміру регулятивного капіталу - п'ять і більше разів та/або значення нормативу достатності (адекватності) регулятивного капіталу нижче встановленого нормативно-правовими актами Національного банку України нормативного значення цього нормативу - два і більше разів;

2) банк не виконав вимогу вкладника або іншого кредитора, строк якої настав п'ять і більше робочих днів тому, та/або встановлено факти невідображення в бухгалтерському обліку документів клієнтів банку, що не виконані банком у встановлений законодавством України строк;

3) системне порушення банком законодавства, що регулює питання запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму;

4) банк протягом звітного місяця допустив зменшення на 5 і більше відсотків значення хоча б одного з нормативів ліквідності нижче мінімальних нормативних значень, встановлених нормативно-правовими актами Національного банку України, що розраховуються: за щоденними розрахунками - п'ять і більше разів; щодекади - два і більше разів;

4№) обсяг негативно класифікованих активів банку (крім санаційного) становить 40 відсотків і більше загальної суми активів, за якими має оцінюватися ризик та формуватися резерв згідно з нормативно-правовими актами Національного банку України;

5) банк не має ефективних та адекватних систем внутрішнього контролю та/або управління ризиками, що створює загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку;

6) систематичне подання та/або оприлюднення недостовірної інформації або звітності з метою приховування реального фінансового стану банку, у тому числі щодо операцій із пов'язаними з банком особами.

У відповідності до статті 76 Закону України "Про банки і банківську діяльність", Національний банк України зобов'язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних у разі:

1) неприведення банком своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, після віднесення його до категорії проблемних, але не пізніше ніж через 180 днів з дня визнання його проблемним;

2) зменшення розміру регулятивного капіталу або нормативів капіталу банку до однієї третини від мінімального рівня, встановленого законом та/або нормативно-правовими актами Національного банку України;

3) невиконання банком протягом п'яти робочих днів поспіль двох і більше відсотків своїх зобов'язань перед вкладниками та іншими кредиторами та/або встановлення фактів невідображення в бухгалтерському обліку документів клієнтів банку, що не виконані банком у встановлений законодавством строк, після віднесення банку до категорії проблемних;

5) виявлення фактів здійснення банком після віднесення його до категорії проблемного операцій (крім нарахування відсотків за вкладами, отримання клієнтами банку заробітної плати, аліментів, пенсій, стипендій, інших соціальних, державних виплат), оформлення (переоформлення) договорів, внаслідок яких зобов'язання перед фізичними особами в межах гарантованої суми відшкодування збільшуються за рахунок зменшення зобов'язань перед фізичними особами, які перевищують гарантовану суму відшкодування, та/або зобов'язань перед фізичними особами, які не підпадають під гарантії Фонду гарантування фізичних осіб, та/або юридичними особами;

6) невиконання банком, віднесеним до категорії проблемного, розпорядження, рішення Національного банку України (у тому числі про застосування заходів впливу/санкцій) та/або вимоги Національного банку України щодо усунення порушень банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку України протягом визначеного Національним банком України строку.

Зі змісту листа Національного банку України "Про результати інспекційної перевірки" (вих. від 17 вересня 2014 року №42-011/52329/65), який адресовано ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик", вбачається, що за результатами здійснення Національним Банком України планової інспекційної перевірки ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" за період діяльності з 01 березня 2011 року по 01 травня 2014 року було встановлено високий рівень кредитного та валютного ризиків, а також недостатній рівень внутрішнього контролю за окремими напрямками роботи.

Зокрема, результати інспектування ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" свідчать про високий рівень кредитного ризику, з огляду на: значну частку негативно класифікованих активів; наявність концентрації в кредитному портфелі; недостатню якість забезпечення; значного валютного ризику; незадовільної якості нарахованих доходів.

Розмір регулятивного капіталу недостатній для дотримання економічного нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2), нормативу співвідношення регулятивного капіталу до сукупних активів (Н3), нормативу (коефіцієнту) співвідношення регулятивного капіталу до зобов'язань банку (Н3-1), нормативу Н7 та нормативу великих кредитних ризиків (Н8).

За результатами інспектування чистий операційний дохід має від'ємне значення, що свідчить про неефективність операційної діяльності банку. Параметри ризику ліквідності, визначені інспектуванням, несуть загрозу спроможності банку своєчасно та у повному обсязі виконувати свої зобов'язання у майбутньому. Кількість ринкових ризиків значна. Інспектуванням встановлений недостатній рівень контролю за підготовкою та складанням статистичної звітності. Внутрішня нормативна база Банку потребує доопрацювання. Якість управління СУІБ на дату інспектування потребує вдосконалення.

За результатами комплексного інспектування, яке проведено Національним банком України станом на 01 травня 2014 року за період діяльності ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" з 01 березня 2011 року по 01 травня 2014 року, встановлено загальну оцінку за рейтинговою системою CAMELS як "4", в тому числі за компонентами: "Капітал" (C) - "4"; "Активи" (A) - "4"; "Менеджмент" (M) - "4"; "Надходження" (E) - "4"; "Ліквідність" (L) - "3"; "Чутливість до ринкових ризиків" (S) - "3".

У зв'язку із наведеним суд зазначає, що CAMELS - це американська рейтингова система оцінки банків, створена в 1978 році. В Україні порядок визначення рейтингових оцінок за рейтинговою системою CAMELS встановлювався постановою Національного банку України від 05 травня 2002 року №171 та постановою Правління Національного банку України від 31 серпня 2007 року №312.

Зокрема, основою рейтингової системи CAMELS є оцінка ризиків та визначення рейтингових оцінок за такими основними компонентами: Достатність капіталу (C); Якість активів (A); Менеджмент (M); Надходження (E); Ліквідність (L); Чутливість до ринкового ризику (S).

Рейтингова оцінка достатності капіталу "4" свідчить про те, що банк має значні проблеми, які призвели до того, що капітал неспроможний захистити банк від ризиків, пов'язаних з його операціями, має значні збитки від кредитних операцій та/або від операцій з цінними паперами, та/або валютних операцій, та/або його витрати значно перевищують доходи і мають тенденцію до зростання, банк має високий рівень негативно класифікованих активів. Банк може дотримуватися (за результатами безвиїзного нагляду) або не дотримуватися нормативів капіталу, але за результатами інспекційної перевірки очевидно те, що його капітал недостатній для покриття ризиків за активними операціями. Якщо керівництво та/або акціонери не зможуть вжити негайних заходів для виправлення недоліків і порушень, то банк може стати неплатоспроможним у найближчому майбутньому. Банк з рейтинговою оцінкою достатності капіталу "4" потребує суворого контролю служби банківського нагляду щодо вжиття керівництвом та/або акціонерами банку відповідних заходів для покращання якості активів і підвищення рівня достатності капіталу.

Рейтингова оцінка якості активів "4" свідчить про те, що банк має значні недоліки в діяльності, які можуть призвести до суттєвого погіршення стану капіталу банку та його неплатоспроможності, якщо їх негайно не виправити. Активи банку з рейтинговою оцінкою якості активів "4" мають одну або кілька з таких характеристик: обсяг нестандартних активів (у тому числі кредитів, крім класифікованих "під контролем") за результатами інспекційної перевірки продовжує зростати, призводить до зменшення регулятивного капіталу та може призвести до неплатоспроможності, якщо не вжити негайних заходів щодо виправлення ситуації; обсяг активів з негативною класифікацією з урахуванням сформованих резервів під ці активи наближається до граничного значення (співвідношення між обсягом негативно класифікованих активів з урахуванням резервів під ці активи та сукупними активами менше ніж 60 відсотків); обсяг нестандартних кредитів (особливо кредитів з негативною класифікацією) значно перевищує резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями і становить загрозу капіталу; інші активи становлять загрозу втрати капіталу і можуть призвести до неплатоспроможності банку. Служба банківського нагляду має приділяти особливу увагу такому банку для того, щоб забезпечити негайні заходи щодо виправлення недоліків з боку його керівництва.

Рейтингова оцінка менеджменту "4" свідчить про те, що банк має значні недоліки, пов'язані з більшістю факторів. Потрібні рішучі дії служби банківського нагляду, що спрямуватимуться на те, щоб керівництво банку негайно вжило заходів щодо усунення проблем. Національний банк або спостережна рада банку повинні розглянути заходи щодо повного або часткового відсторонення голови, його заступників та/або членів правління (ради директорів), головного бухгалтера та/або його заступників від обійманих посад. Рейтингова оцінка менеджменту "4" встановлюється в разі виявлення значних зловживань у практиці кредитування інсайдерів, інвестиційній діяльності, недотримання облікової та процентної політики, ігнорування вимог Національного банку, у тому числі з питань запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, якщо дії або бездіяльність керівництва завдали такої шкоди фінансовому стану банку, що він опинився під загрозою неплатоспроможності, та/або призвели до звинувачення банку в сприянні легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Банк з рейтинговою оцінкою надходжень "4" має дуже великі проблеми з надходженнями. Банк може мати прибуток, однак недостатній для підтримки на потрібному рівні резервів під активні операції та забезпечення зростання рівня регулятивного капіталу відповідно до нормативних вимог, також значна питома вага витрат може бути, наприклад, за обслуговування субординованого боргу. Без негайних виправних заходів витрати (збитки) банку можуть зрости настільки, що це загрожуватиме його платоспроможності. За таких умов керівництво банку має вжити негайних заходів для підвищення та оптимізації рівня доходів, посилення контролю за витратами. Також потрібні рішучі дії служби банківського нагляду щодо поліпшення стану надходжень та запобігання втраті капіталу, у тому числі обмеження, зупинення або припинення проведення окремих видів здійснюваних банком операцій з високим рівнем ризику, та висунути керівництву банку вимоги щодо зменшення темпів зростання активів (крім зростання обсягу активів, що пов'язане зі збільшенням статутного капіталу).

Рейтингова оцінка ліквідності "3" свідчить про те, що банк має суттєві недоліки, пов'язані з одним або кількома факторами. Підхід керівництва банку з рейтинговою оцінкою ліквідності "3" до управління ліквідністю спрощений і це призводить до того, що в банку часто виникають проблеми з ліквідністю, а також простежується регулярна залежність від міжбанківських кредитів, крім того, в банку обмежені можливості щодо активних операцій - швидкого їх продажу, а щодо пасивних операцій - швидкого залучення нових джерел фінансування. Керівництво банку повинно негайно звернути належну увагу на негативні тенденції та вжити заходів щодо виправлення недоліків для того, щоб банк не втратив здатності виконувати свої поточні зобов'язання. Для цього потрібні відповідні дії служби банківського нагляду.

Банк з рейтинговою оцінкою чутливості до ринкового ризику "3" має неприйнятний рівень ринкового ризику, керівництво демонструє відсутність досвіду або знань і розуміння щодо визначення, вимірювання, здійснення моніторингу і контролю ринкових ризиків. Рейтингова оцінка чутливості до ринкового ризику "3" означає, що примітивний підхід керівництва до управління ринковим ризиком призводить до частого перевищення лімітів (обмежень) та до отримання збитків за окремими операціями. Унаслідок відсутності досконалих (ефективних) процесів управління ринковим ризиком виникають негативні тенденції в операціях, що пов'язані з ринковим ризиком, а також сумніви щодо здатності керівництва негайно вирішити ці проблеми з метою запобігання впливу надмірного ринкового ризику на надходження або на економічну вартість капіталу. Тому потрібний посилений контроль з боку служби банківського нагляду з метою забезпечення належного вирішення керівництвом проблем банку.

Загалом за системою оцінки CAMELS комплексна рейтингова оцінка "4" або "5" свідчить про те, що банки, мають серйозні проблеми, потребують ретельного нагляду і спеціальних оздоровчих заходів. Такі комплексні рейтингові оцінки свідчать про те, що загальна платоспроможність банку під загрозою, потрібні негайні конкретні дії служби банківського нагляду.

Тобто, з наведеного вбачається, що ще у 2014 році за результатами інспектування відповідачем виявлено дуже великі фінансові проблеми у ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик", які потребували негайного вжиття Національним банком України адекватних та дієвих заходів щодо їх усунення та виправлення недоліків у діяльності банку, стабілізації його фінансового стану.

До того ж, як стверджують позивачі та не заперечується відповідачем, згідно фінансової звітності за ІІ та ІІІ квартали 2015 року показники діяльності ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" були значно нижчими, ніж встановлено відповідними нормативами, а саме: нормативом миттєвої ліквідності (Н4), нормативом короткострокової ліквідності (Н6), нормативом максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7), нормативом великих кредитних ризиків (Н8), нормативом максимального розміру кредитного ризику за операціями з пов'язаними з банком особами (Н9).

Пунктом 3.2 розділу І Положення про застосування Національним банком України заходів впливу, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 17 серпня 2012 року №346, визначено, що за порушення банківського законодавства, заходи впливу, що застосовуються Національним банком до банків, мають бути адекватними конкретним порушенням, які ними були допущені. Вибір адекватних заходів впливу, які застосовуються до банків відповідно до банківського законодавства та цього Положення, має здійснюватися з урахуванням: характеру допущених банком порушень; причин, які зумовили виникнення виявлених порушень; загального фінансового стану банку; розміру можливих негативних наслідків для кредиторів і вкладників; інформації Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо порушення банками вимог, установлених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", результатів перевірки банків Фондом гарантування.

Однак, з урахуванням виявлених низьких показників діяльності банку, відповідач з моменту виявлення під час інспектування недоліків у роботі банку не вжив належних адекватних, негайних та рішучих дій, не прийняв своєчасно рішення про застосування адекватного заходу впливу до ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" за результатами інспекційної перевірки, передбачених статтею 73 Закону України "Про банки і банківську діяльність", що призвело, як наслідок, до значного погіршення фінансового стану та рейтингу ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик".

Посилання ж відповідача на обставини прийняття 19 березня 2015 року Правлінням Національного банку України Постанови №189/БТ "Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" та призначення куратора" не свідчить про адекватність та достатність застосованих відповідачем заходів банківського нагляду щодо поліпшення фінансового стану банку та збереження його активів, враховуючи також те, що згідно з частиною шостою статті 67 Закону України "Про банки і банківську діяльність" особливий режим контролю є додатковим інструментом банківського нагляду, а не основним заходом впливу, які згідно статті 71 Закону України "Про банки і банківську діяльність" застосовуються у разі здійснення банком ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку.

Враховуючи вищевикладене та зважаючи на встановлені під час інспектування численні порушення, допущені ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик", необхідність негайних конкретних дій служби банківського нагляду, потребу посиленого контролю з боку служби банківського нагляду з метою забезпечення належного вирішення керівництвом проблем банку, необхідність рішучих дій служби банківського нагляду щодо поліпшення стану надходжень та запобігання втраті капіталу, у тому числі обмеження, зупинення або припинення проведення окремих видів здійснюваних банком операцій з високим рівнем ризику, беручи до уваги надання законом відповідачу широкого спектру інструментів (заходів) впливу (реагування), колегія суддів приходить до висновку, що Національним банком України допущено протиправну бездіяльність щодо невжиття протягом розумного строку адекватних, негайних та рішучих дій, неприйняття своєчасно рішення про застосування адекватного заходу впливу до ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" на підставі проведеного інспектування ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" за період діяльності з 01 березня 2011 року по 01 травня 2014 року та встановленої відповідачем рейтингової оцінки CAMELS, що не узгоджується із нормами статті 73 Закону України "Про банки та банківську діяльність" та суперечить головній меті банківського регулювання і нагляду щодо безпеки та фінансової стабільності банківської системи і захисту інтересів вкладників і кредиторів.

Колегія суддів не погоджується із твердженням відповідача про те, що позивачі не є особами, які охоплюються наглядової діяльністю Національного банку України, а тому не можуть оскаржувати у суді його дії, рішення чи бездіяльність, та зазначає про наступне.

Оскаржувана бездіяльність Національного банку України щодо невжиття належних заходів реагування по відношенню до ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик", на переконання позивачів, призвела до порушення їхніх прав та унеможливила повернення депозитних вкладів, а тому, в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, позивачі є суб'єктами, які здатні особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки, тобто мають адміністративну процесуальну дієздатність та право на звернення до суду із даним позовом, мають інтерес.

Аналогічна правова позиція висловлена також Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 10 листопада 2016 року у справі №К/800/13559/16.

Крім того, колегія суддів не приймає до уваги, посилання представника апелянта на те, що об'єкту застосування певного заходу не було, оскільки не було встановлених законом умов в сукупності.

Однак, характер виявлених під час перевірки банку стану справ, свідчить про те, що у апелянта були підстави для вжиття ще й інших заходів впливу, передбачених ст. 73 Закону України "Про банки і банківську діяльність", окрім тих, що були вжиті, однак апелянт не реалізував надане йому право добросовісно.

За таких обставин, апеляційна скарга є необґрунтованою, її доводи не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому у її задоволенні необхідно відмовити, а рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Національного банку України - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.02.2017 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: О.М. Ганечко
Судді: Н.М. Літвіна
А.Ю. Коротких

Головуючий суддя Ганечко О.М. 
Судді: Коротких А. Ю.
Літвіна Н. М.

http://reyestr.court.gov.ua/Review/66909110

  • Like 1
  • Thanks 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Это наше решение. Суд установил, что еще в 2014 году по результатам инспектирования ответчиком обнаружено очень большие финансовые проблемы в ПАО "Коммерческий банк" Хрещатик ", которые требовали немедленного принятия Национальным банком Украины адекватных и действенных мер по их устранению и исправлению недостатков в деятельности банка, стабилизации его финансового состояния.

При этом несмотря на установленные во время инспектирования многочисленные нарушения, допущенные ПАО "Коммерческий банк" Хрещатик ", необходимость немедленных конкретных действий службы банковского надзора, потребность усиленного контроля со стороны службы банковского надзора с целью обеспечения надлежащего решения руководством проблем банка, необходимость решительных действий службы банковского надзора по улучшение состояния поступлений и предотвращения потери капитала, в том числе ограничения, приостановления или прекращения проведения отдельных видов осуществляемых банком операций с высоким уровнем риска, учитывая предоставление законом ответчику широкого спектра инструментов (мероприятий) воздействия (реагирования), коллегия судей приходит к выводу, что Национальным банком Украины допущено противоправное бездействие относительно непринятия в течение разумного срока адекватных, неотложных и решительных действий, неприятие своевременно решение о применении адекватного меры воздействия к ОАО "Коммерческий банк" Хрещатик "на основании проведенного инспектирования ПАО " Коммерческий банк "Хрещатик" за период деятельности с 1 марта 2011 по 1 мая 2014 и установленной ответчиком рейтинговой оценки CAMELS, что не согласуется с нормами статьи 73 Закона Украины "О банках и банковской деятельности" и противоречит главной цели банковского регулирования и надзора безопасности и финансовой стабильности банковской системы и защиты интересов вкладчиков и кредиторов.

Таким образом характер выявленных при проверке банка положения дел, свидетельствует о том, что у НБУ были основания для принятия еще и других мер воздействия, предусмотренных ст. 73 Закона Украины "О банках и банковской деятельности", кроме тех, которые были приняты, однако НБУ не реализовал предоставленное ему право добросовестно.

  • Like 2

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

это прекрасная преюдиция, — но всего лишь преюдиция

а теперь нужно подавать гражданские иски к НБУ о возмещении ущерба, не так ли?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

но вообще-то странно, Ганечко всегда очень любила НБУ и ФГВ, — видимо она тут расстроилась что её не пустили в новый ВС

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
13 минут назад, 0720 сказал:

это прекрасная преюдиция, — но всего лишь преюдиция

а теперь нужно подавать гражданские иски к НБУ о возмещении ущерба, не так ли?

Именно так :)

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

ВАСУ оставил это решение в силе:

Державний герб України

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2017 року

м. Київ

К/800/20680/17

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого: судді Мороза В.Ф.
Суддів: Голяшкіна О.В.
Шведа Е.Ю.

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Національного банку України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 лютого 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Національного банку України, за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору: публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик", уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Костенко Ігоря Івановича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання протиправною бездіяльності,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2016 року позивачі звернулись до окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Національного банку України, треті особи: Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Хрещатик», Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Костенко Ігор Іванович, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, в якому просили визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невжиття належних заходів забезпечення захисту законних інтересів вкладників щодо безпеки збереження коштів на банківських рахунках Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик", невжиття адекватних, негайних та рішучих дій, неприйняття своєчасно рішення про застосування адекватного заходу впливу до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик".

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.02.2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2017 року, адміністративні позови ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Національного банку України щодо невжиття належних заходів забезпечення захисту законних інтересів вкладників і кредиторів щодо безпеки збереження коштів на банківських рахунках Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик", невжиття адекватних, негайних та рішучих дій, неприйняття своєчасно рішення про застосування адекватного заходу впливу до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик".

У касаційній скарзі Національний банк України, не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 28.02.2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2017 року та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволені позову.

Позивачами подані заперечення на касаційну скаргу, в яких вони просять залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні в передбаченому статтею 220-1 КАС України порядку.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягають, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими і не надають підстав, які передбачені статтями 225 - 229 Кодексу адміністративного судочинства України для зміни чи скасування судових рішень.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 29 січня 2016 року між ОСОБА_2 (вкладник) та ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" (банк) укладено договір №230D-655972 банківського вкладу "Живи сонячно" в доларах США із щомісячною сплатою процентів (1,3 місяці).

Внесення коштів підтверджується меморіальним валютним ордером №230/16369 від 29 січня 2016 року, копія якого наявна в матеріалах справи.

Окрім того, 16 січня 2016 року між ОСОБА_3 та ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" укладено договір №230D-ІВ7078 банківського вкладу "Живи сонячно ONLINE" в доларах США із щомісячною сплатою процентів (3 місяці).

16 січня 2016 року між ОСОБА_3 та ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" укладено договір №230D-ІВ7079 банківського вкладу "Живи сонячно ONLINE" в національній валюті із щомісячною сплатою процентів (3 місяці).

25 січня 2016 року між ОСОБА_3 та ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" укладено договір №230D-ІВ7252 банківського вкладу "Живи сонячно ONLINE" в доларах США із щомісячною сплатою процентів (3 місяці).

29 лютого 2016 року між ОСОБА_3 та ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" укладено договір №230D-ІВ7977 банківського вкладу "Живи сонячно ONLINE" в національній валюті із щомісячною сплатою процентів (3 місяці).

Вищевказані обставини в ході розгляду даної справи сторонами не заперечувалися та визнавалися.

Разом з тим, 04 квітня 2016 року постановою Правління Національного банку України №231/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" віднесено ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" до категорії проблемних строком до 180 днів, установлено для ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" обмеження в його діяльності, а також зобов'язано ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" надсилати до Департаменту банківського накладу повідомлення про стан виконання запланованих заходів щодо фінансового оздоровлення банку, а також приведення ним своєї діяльності у відповідність до вимог банківського законодавства.

05 квітня 2016 року Правлінням Національного банку України прийнято постанову №234 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" до категорії неплатоспроможних", відповідно до якої виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 05 квітня 2016 року №463 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку". Згідно з цим рішенням розпочато процедуру виведення ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на один місяць з 05 квітня 2016 року до 04 травня 2016 року включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик", визначені статтями 37-39 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Костенку І.І. строком на один місяць з 05 квітня 2016 року до 04 травня 2016 року включно.

Відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду від 21 квітня 2016 року №560 продовжено строки тимчасової адміністрації в ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" з 05 травня 2016 року до 04 червня 2016 року включно. У відповідності з цим рішенням продовжено повноваження уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в "Комерційний банк "Хрещатик" Костенка І.І. з 05 травня 2016 року до 04 червня 2016 року включно.

Згідно з рішенням Правління Національного банку України від 02 червня 2016 року № 46-рш "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 03 червня 2016 року №913 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" та делегування повноважень ліквідатора банку". Відповідно до зазначеного рішення розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" з 06 червня 2016 року по 05 червня 2018 року включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик", визначені, зокрема, статтями 37, 38, 47-52, 53 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", Костенку І.І.

На офіційному сайті Фонд оприлюднив інформацію про те, що у зв'язку з прийняттям виконавчою дирекцією Фонду рішення від 03 червня 2016 року №913 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" та делегування повноважень ліквідатора банку", Фонд з 09 червня 2016 року розпочинає виплати коштів вкладникам даного банку. Для отримання коштів вкладники ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" з 09 червня 2016 року до 21 липня 2016 року включно можуть звертатись до установ банків-агентів Фонду: АТ "ОЩАДБАНК", ПАТ "ПУМБ", АБ "ПІВДЕННИЙ" та АТ "УКРСИББАНК".

За твердженням позивачів, станом на момент звернення до суду банк повинен був повернути їм вклади з нарахованими відсотками, однак, у зв'язку з віднесенням ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" до категорії неплатоспроможних та його ліквідації вклади не було повернуто. Позивачі вважають, що така ситуація склалась внаслідок бездіяльності відповідача, який не вжив своєчасних заходів відповідно до вимог статті 55 Закону України "Про Національний банк України", що призвело до негативних фінансово-економічних наслідків в ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" та унеможливило повернення належних позивачам грошових коштів.

Відповідно до статті 55 Закону України "Про Національний банк України", головна мета банківського регулювання і нагляду - це безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів. Національний банк здійснює функції банківського регулювання і нагляду на індивідуальній та консолідованій основі за діяльністю банків та банківських груп у межах та порядку, передбачених законодавством України. Національний банк здійснює постійний нагляд за дотриманням банками, їх підрозділами, афілійованими та спорідненими особами банків на території України та за кордоном, банківськими групами, представництвами та філіями іноземних банків в Україні, а також іншими юридичними та фізичними особами банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку і економічних нормативів. Національний банк не здійснює перевірок і ревізій фінансово-господарської діяльності осіб, зазначених у цій статті.

Згідно зі статтею 66 Закону України "Про банки і банківську діяльність", державне регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України у таких формах: I. Адміністративне регулювання: 1) реєстрація банків і ліцензування їх діяльності; 2) встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків; 3) застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру; 4) нагляд за діяльністю банків; 5) надання рекомендацій щодо діяльності банків; II. Індикативне регулювання: 1) встановлення обов'язкових економічних нормативів; 2) визначення норм обов'язкових резервів для банків; 3) встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій; 4) визначення процентної політики; 5) рефінансування банків; 6) кореспондентських відносин; 7) управління золотовалютними резервами, включаючи валютні інтервенції; 8) операцій з цінними паперами на відкритому ринку; 9) імпорту та експорту капіталу.

Відповідно до статті 67 Закону України "Про банки і банківську діяльність", метою банківського нагляду є стабільність банківської системи та захист інтересів вкладників і кредиторів банку щодо безпеки зберігання коштів клієнтів на банківських рахунках. Національний банк України здійснює банківський нагляд у формі інспекційних перевірок та безвиїзного нагляду.

Статтею 71 Закону України "Про банки і банківську діяльність", передбачено, що кожний банк є об'єктом інспекційної перевірки уповноваженими Національним банком України особами. Перевірки здійснюються з метою визначення рівня безпеки і стабільності операцій банку, достовірності звітності банку і дотримання банком законодавства України про банки і банківську діяльність, а також нормативно-правових актів Національного банку України. Національний банк України може прийняти рішення про проведення позапланової перевірки банку при наявності обґрунтованих підстав.

Згідно зі статтею 73 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) у разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України відповідно до цього Закону, банківського законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, нормативно-правових актів Національного банку України, його вимог, встановлених відповідно до статті 66 цього Закону, або здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, застосування іноземними державами або міждержавними об'єднаннями або міжнародними організаціями санкцій до банків чи власників істотної участі у банках, що становлять загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку та/або стабільності банківської системи, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу, до яких належать:

1) письмове застереження;

2) скликання загальних зборів учасників, ради банку, правління банку;

3) укладення письмової угоди з банком, за якою банк чи визначена угодою особа зобов'язується вжити заходів для усунення порушень, поліпшення фінансового стану банку, підвищення ефективності функціонування та/або адекватності системи управління ризиками тощо;

4) зупинення виплати дивідендів чи розподілу капіталу в будь-якій іншій формі;

5) встановлення для банку підвищених економічних нормативів;

6) підвищення резервів на покриття можливих збитків за кредитами та іншими активами;

7) обмеження, зупинення чи припинення здійснення окремих видів здійснюваних банком операцій, у тому числі операцій із пов'язаними з банком особами;

8) заборона надавати бланкові кредити;

9) накладення штрафів;

10) тимчасова, до усунення порушення, заборона використання власником істотної участі у банку права голосу (тимчасова заборона права голосу);

11) тимчасове, до усунення порушення, відсторонення посадової особи банку від посади;

11) позбавлення генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій;

12) віднесення банку до категорії проблемного або неплатоспроможного;

13) відкликання банківської ліцензії та ліквідація банку.

Застосування одного заходу впливу не виключає можливості застосування ще й іншого.

Статтею 74 Закону України "Про банки і банківську діяльність", передбачено, що порядок застосування заходів впливу, встановлених статтею 73 цього Закону, визначається нормативно-правовими актами Національного банку України.

Положеннями статті 75 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в чинній редакції на час виникнення спірних відносин) визначено певні критерії, відповідно до яких Національний банк України зобов'язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії проблемних за умови його відповідності хоча б одному з цих критеріїв.

У відповідності до статті 76 Закону України "Про банки і банківську діяльність", Національний банк України зобов'язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних у разі:

1) неприведення банком своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, після віднесення його до категорії проблемних, але не пізніше ніж через 180 днів з дня визнання його проблемним;

2) зменшення розміру регулятивного капіталу або нормативів капіталу банку до однієї третини від мінімального рівня, встановленого законом та/або нормативно-правовими актами Національного банку України;

3) невиконання банком протягом п'яти робочих днів поспіль двох і більше відсотків своїх зобов'язань перед вкладниками та іншими кредиторами та/або встановлення фактів невідображення в бухгалтерському обліку документів клієнтів банку, що не виконані банком у встановлений законодавством строк, після віднесення банку до категорії проблемних;

5) виявлення фактів здійснення банком після віднесення його до категорії проблемного операцій (крім нарахування відсотків за вкладами, отримання клієнтами банку заробітної плати, аліментів, пенсій, стипендій, інших соціальних, державних виплат), оформлення (переоформлення) договорів, внаслідок яких зобов'язання перед фізичними особами в межах гарантованої суми відшкодування збільшуються за рахунок зменшення зобов'язань перед фізичними особами, які перевищують гарантовану суму відшкодування, та/або зобов'язань перед фізичними особами, які не підпадають під гарантії Фонду гарантування фізичних осіб, та/або юридичними особами;

6) невиконання банком, віднесеним до категорії проблемного, розпорядження, рішення Національного банку України (у тому числі про застосування заходів впливу/санкцій) та/або вимоги Національного банку України щодо усунення порушень банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку України протягом визначеного Національним банком України строку.

Як установлено судами першої та апеляційної інстанцій, зі змісту листа Національного банку України "Про результати інспекційної перевірки" (вих. від 17 вересня 2014 року №42-011/52329/65), який адресовано ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик", вбачається, що за результатами здійснення Національним Банком України планової інспекційної перевірки ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" за період діяльності з 01 березня 2011 року по 01 травня 2014 року було встановлено високий рівень кредитного та валютного ризиків, а також недостатній рівень внутрішнього контролю за окремими напрямками роботи.

Так, результати інспектування ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" свідчать про високий рівень кредитного ризику, з огляду на: значну частку негативно класифікованих активів; наявність концентрації в кредитному портфелі; недостатню якість забезпечення; значного валютного ризику; незадовільної якості нарахованих доходів.

Розмір регулятивного капіталу недостатній для дотримання економічного нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2), нормативу співвідношення регулятивного капіталу до сукупних активів (Н3), нормативу (коефіцієнту) співвідношення регулятивного капіталу до зобов'язань банку (Н3-1), нормативу Н7 та нормативу великих кредитних ризиків (Н8).

За результатами інспектування чистий операційний дохід має від'ємне значення, що свідчить про неефективність операційної діяльності банку. Параметри ризику ліквідності, визначені інспектуванням, несуть загрозу спроможності банку своєчасно та у повному обсязі виконувати свої зобов'язання у майбутньому. Кількість ринкових ризиків значна. Інспектуванням встановлений недостатній рівень контролю за підготовкою та складанням статистичної звітності. Внутрішня нормативна база Банку потребує доопрацювання. Якість управління СУІБ на дату інспектування потребує вдосконалення.

Також відповідно до результататівкомплексного інспектування, яке проведено Національним банком України станом на 01 травня 2014 року, за період діяльності ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" з 01 березня 2011 року по 01 травня 2014 року, встановлено загальну оцінку за рейтинговою системою CAMELS як "4", в тому числі за компонентами: "Капітал" (C) - "4"; "Активи" (A) - "4"; "Менеджмент" (M) - "4"; "Надходження" (E) - "4"; "Ліквідність" (L) - "3"; "Чутливість до ринкових ризиків" (S) - "3".

У зв'язку із наведеним суди попередніх інстанцій зазначили, що CAMELS - це американська рейтингова система оцінки банків, створена в 1978 році. В Україні порядок визначення рейтингових оцінок за рейтинговою системою CAMELS встановлювався постановою Національного банку України від 05 травня 2002 року № 171 та постановою Правління Національного банку України від 31 серпня 2007 року № 312.

Зокрема, основою рейтингової системи CAMELS є оцінка ризиків та визначення рейтингових оцінок за такими основними компонентами: Достатність капіталу (C); Якість активів (A); Менеджмент (M); Надходження (E); Ліквідність (L); Чутливість до ринкового ризику (S).

Рейтингова оцінка достатності капіталу "4" свідчить про те, що банк має значні проблеми, які призвели до того, що капітал неспроможний захистити банк від ризиків, пов'язаних з його операціями, має значні збитки від кредитних операцій та/або від операцій з цінними паперами, та/або валютних операцій, та/або його витрати значно перевищують доходи і мають тенденцію до зростання, банк має високий рівень негативно класифікованих активів. Банк може дотримуватися (за результатами безвиїзного нагляду) або не дотримуватися нормативів капіталу, але за результатами інспекційної перевірки очевидно те, що його капітал недостатній для покриття ризиків за активними операціями. Якщо керівництво та/або акціонери не зможуть вжити негайних заходів для виправлення недоліків і порушень, то банк може стати неплатоспроможним у найближчому майбутньому. Банк з рейтинговою оцінкою достатності капіталу "4" потребує суворого контролю служби банківського нагляду щодо вжиття керівництвом та/або акціонерами банку відповідних заходів для покращання якості активів і підвищення рівня достатності капіталу.

Рейтингова оцінка якості активів "4" свідчить про те, що банк має значні недоліки в діяльності, які можуть призвести до суттєвого погіршення стану капіталу банку та його неплатоспроможності, якщо їх негайно не виправити. Активи банку з рейтинговою оцінкою якості активів "4" мають одну або кілька з таких характеристик: обсяг нестандартних активів (у тому числі кредитів, крім класифікованих "під контролем") за результатами інспекційної перевірки продовжує зростати, призводить до зменшення регулятивного капіталу та може призвести до неплатоспроможності, якщо не вжити негайних заходів щодо виправлення ситуації; обсяг активів з негативною класифікацією з урахуванням сформованих резервів під ці активи наближається до граничного значення (співвідношення між обсягом негативно класифікованих активів з урахуванням резервів під ці активи та сукупними активами менше ніж 60 відсотків); обсяг нестандартних кредитів (особливо кредитів з негативною класифікацією) значно перевищує резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями і становить загрозу капіталу; інші активи становлять загрозу втрати капіталу і можуть призвести до неплатоспроможності банку. Служба банківського нагляду має приділяти особливу увагу такому банку для того, щоб забезпечити негайні заходи щодо виправлення недоліків з боку його керівництва.

Рейтингова оцінка менеджменту "4" свідчить про те, що банк має значні недоліки, пов'язані з більшістю факторів. Потрібні рішучі дії служби банківського нагляду, що спрямуватимуться на те, щоб керівництво банку негайно вжило заходів щодо усунення проблем. Національний банк або спостережна рада банку повинні розглянути заходи щодо повного або часткового відсторонення голови, його заступників та/або членів правління (ради директорів), головного бухгалтера та/або його заступників від обійманих посад. Рейтингова оцінка менеджменту "4" встановлюється в разі виявлення значних зловживань у практиці кредитування інсайдерів, інвестиційній діяльності, недотримання облікової та процентної політики, ігнорування вимог Національного банку, у тому числі з питань запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, якщо дії або бездіяльність керівництва завдали такої шкоди фінансовому стану банку, що він опинився під загрозою неплатоспроможності, та/або призвели до звинувачення банку в сприянні легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Банк з рейтинговою оцінкою надходжень "4" має дуже великі проблеми з надходженнями. Банк може мати прибуток, однак недостатній для підтримки на потрібному рівні резервів під активні операції та забезпечення зростання рівня регулятивного капіталу відповідно до нормативних вимог, також значна питома вага витрат може бути, наприклад, за обслуговування субординованого боргу. Без негайних виправних заходів витрати (збитки) банку можуть зрости настільки, що це загрожуватиме його платоспроможності. За таких умов керівництво банку має вжити негайних заходів для підвищення та оптимізації рівня доходів, посилення контролю за витратами. Також потрібні рішучі дії служби банківського нагляду щодо поліпшення стану надходжень та запобігання втраті капіталу, у тому числі обмеження, зупинення або припинення проведення окремих видів здійснюваних банком операцій з високим рівнем ризику, та висунути керівництву банку вимоги щодо зменшення темпів зростання активів (крім зростання обсягу активів, що пов'язане зі збільшенням статутного капіталу).

Рейтингова оцінка ліквідності "3" свідчить про те, що банк має суттєві недоліки, пов'язані з одним або кількома факторами. Підхід керівництва банку з рейтинговою оцінкою ліквідності "3" до управління ліквідністю спрощений і це призводить до того, що в банку часто виникають проблеми з ліквідністю, а також простежується регулярна залежність від міжбанківських кредитів, крім того, в банку обмежені можливості щодо активних операцій - швидкого їх продажу, а щодо пасивних операцій - швидкого залучення нових джерел фінансування. Керівництво банку повинно негайно звернути належну увагу на негативні тенденції та вжити заходів щодо виправлення недоліків для того, щоб банк не втратив здатності виконувати свої поточні зобов'язання. Для цього потрібні відповідні дії служби банківського нагляду.

Банк з рейтинговою оцінкою чутливості до ринкового ризику "3" має неприйнятний рівень ринкового ризику, керівництво демонструє відсутність досвіду або знань і розуміння щодо визначення, вимірювання, здійснення моніторингу і контролю ринкових ризиків. Рейтингова оцінка чутливості до ринкового ризику "3" означає, що примітивний підхід керівництва до управління ринковим ризиком призводить до частого перевищення лімітів (обмежень) та до отримання збитків за окремими операціями. Унаслідок відсутності досконалих (ефективних) процесів управління ринковим ризиком виникають негативні тенденції в операціях, що пов'язані з ринковим ризиком, а також сумніви щодо здатності керівництва негайно вирішити ці проблеми з метою запобігання впливу надмірного ринкового ризику на надходження або на економічну вартість капіталу. Тому потрібний посилений контроль з боку служби банківського нагляду з метою забезпечення належного вирішення керівництвом проблем банку.

Загалом за системою оцінки CAMELS комплексна рейтингова оцінка "4" або "5" свідчить про те, що банки, мають серйозні проблеми, потребують ретельного нагляду і спеціальних оздоровчих заходів. Такі комплексні рейтингові оцінки свідчать про те, що загальна платоспроможність банку під загрозою, потрібні негайні конкретні дії служби банківського нагляду.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду цієї справи установили, що ще у 2014 році за результатами інспектування відповідачем виявлено дуже великі фінансові проблеми у ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик", які потребували негайного вжиття Національним банком України адекватних та дієвих заходів щодо їх усунення та виправлення недоліків у діяльності банку, стабілізації його фінансового стану.

Крім того, за твердженням позивачів, і це не спростовано відповідачем, згідно з фінансовою звітністю за ІІ та ІІІ квартали 2015 року показники діяльності ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" були значно нижчими, ніж встановлено відповідними нормативами, а саме: нормативом миттєвої ліквідності (Н4), нормативом короткострокової ліквідності (Н6), нормативом максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7), нормативом великих кредитних ризиків (Н8), нормативом максимального розміру кредитного ризику за операціями з пов'язаними з банком особами (Н9).

Пунктом 3.2 розділу І Положення про застосування Національним банком України заходів впливу, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 17 серпня 2012 року № 346, визначено, що за порушення банківського законодавства, заходи впливу, що застосовуються Національним банком до банків, мають бути адекватними конкретним порушенням, які ними були допущені. Вибір адекватних заходів впливу, які застосовуються до банків відповідно до банківського законодавства та цього Положення, має здійснюватися з урахуванням: характеру допущених банком порушень; причин, які зумовили виникнення виявлених порушень; загального фінансового стану банку; розміру можливих негативних наслідків для кредиторів і вкладників; інформації Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо порушення банками вимог, установлених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", результатів перевірки банків Фондом гарантування.

Суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що з урахуванням виявлених низьких показників діяльності банку, відповідач з моменту виявлення під час інспектування недоліків у роботі банку не вжив належних адекватних, негайних та рішучих дій, не прийняв своєчасно рішення про застосування адекватного заходу впливу до ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" за результатами інспекційної перевірки, передбачених статтею 73 Закону України "Про банки і банківську діяльність". Що, у свою чергу, призвело до значного погіршення фінансового стану та рейтингу ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик".

Отже, доводи відповідача щодо обставин прийняття 19 березня 2015 року Правлінням Національного банку України Постанови № 189/БТ "Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" та призначення куратора" не свідчать про адекватність та достатність застосованих відповідачем заходів банківського нагляду щодо поліпшення фінансового стану банку та збереження його активів, враховуючи те, що згідно з частиною шостою статті 67 Закону України "Про банки і банківську діяльність" особливий режим контролю є додатковим інструментом банківського нагляду, а не основним заходом впливу, які згідно статті 71 Закону України "Про банки і банківську діяльність" застосовуються у разі здійснення банком ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку.

З урахуванням викладеного, у тому числі, зважаючи на встановлені під час інспектування численні порушення, допущені ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик", необхідність негайних конкретних дій служби банківського нагляду, потребу посиленого контролю з боку служби банківського нагляду з метою забезпечення належного вирішення керівництвом проблем банку, необхідність рішучих дій служби банківського нагляду щодо поліпшення стану надходжень та запобігання втраті капіталу, у тому числі обмеження, зупинення або припинення проведення окремих видів здійснюваних банком операцій з високим рівнем ризику, беручи до уваги надання законом відповідачу широкого спектру інструментів (заходів) впливу (реагування), суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що Національним банком України було допущено протиправну бездіяльність щодо невжиття протягом розумного строку адекватних, негайних та рішучих дій, неприйняття своєчасно рішення про застосування адекватного заходу впливу до ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" на підставі проведеного інспектування ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" за період діяльності з 01 березня 2011 року по 01 травня 2014 року та встановленої відповідачем рейтингової оцінки CAMELS. І що така бездіяльність не узгоджується із приписами статті 73 Закону України "Про банки та банківську діяльність" та суперечить головній меті банківського регулювання і нагляду щодо безпеки та фінансової стабільності банківської системи і захисту інтересів вкладників і кредиторів.

Також суди перщої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що оскаржувана бездіяльність Національного банку України відносно невжиття своєчасних належних заходів реагування по відношенню до ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик", на переконання позивачів, призвела до порушення їхніх прав та унеможливила повернення депозитних вкладів, а тому, в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, позивачі є суб'єктами, які здатні особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки, тобто мають адміністративну процесуальну дієздатність та право на звернення до суду із цим позовом.

Крім того, суди попередніх інстанцій обґрунтовано спростували посилання представників відповідача на те, що об'єкту застосування певного заходу не було, оскільки не було встановлених законом умов в сукупності. Втім, характер виявлених під час перевірки банку стану справ, свідчив про те, що у відповідача були підстави для вжиття ще й інших заходів впливу, передбачених ст. 73 Закону України "Про банки і банківську діяльність", окрім тих, що були вжиті, однак відповідач не реалізував надане йому право добросовісно.

За вказаних обставин, касаційна скарга є необґрунтованою, її доводи не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а тому відсутні підстави для її задоволення, а оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу Національного банку України залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 лютого 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2017 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута в порядку статей 235-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: В.Ф. Мороз

http://reyestr.court.gov.ua/Review/71031939

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

НБУ предпринял довольно сомнительную попытку отмены решения по нововыявленным обстоятельствам:

Державний герб України

ВЕРХОВНИЙ СУД

УХВАЛА

27.02.2018

Київ

Зн/9901/4/18
826/15685/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого Гриціва М.І.,
суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В.,

розглянув у письмовому провадженні за наявними матеріалами заяву Національного банку України (далі - НБУ) про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Вищого адміністративного суду України від 7 грудня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до НБУ, треті особи: публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Хрещатик» (далі - ПАТ), уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Костенко Ігор Іванович, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання протиправною бездіяльності, та

встановив:

12 січня 2018 року НБУ з підстави, встановленої пунктом 1 частини другої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), звернувся до Верховного Суду із заявою про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 7 грудня 2017 року за нововиявленими обставинами у цій справі.

На обґрунтування заяви зазначив таке.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 28 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2017 року, задовольнив позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 до НБУ, треті особи: ПАТ, уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Костенко Ігор Іванович, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання протиправною бездіяльності. Визнав протиправною бездіяльність НБУ щодо невжиття належних заходів забезпечення захисту законних інтересів вкладників і кредиторів щодо безпеки збереження коштів на банківських рахунках ПАТ, невжиття адекватних негайних та рішучих дій, неприйняття своєчасно рішення про застосування адекватного заходу впливу до ПАТ.

НБУ не погодився із цими рішеннями судів та подав касаційну скаргу.

Ухвалою від 12 липня 2017 року суддя Вищого адміністративного суду України Мороз В.Ф. відкрив касаційне провадження у цій справі.

20 грудня 2017 року НБУ отримав ухвалу Вищого адміністративного суду України від 7 грудня 2017 року, якою касаційна скарга НБУ залишена без задоволення, а постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 лютого 2017 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2017 року - без змін.

Після ознайомлення з цією ухвалою НБУ було встановлено, що дана ухвала прийнята колегією суддів у складі: головуючого судді - Мороза В.Ф., суддів: ОСОБА_4., Шведа Е.Ю.

20 грудня 2017 року із відкритих джерел, а саме веб-сайту «Судова влада України» НБУ стало відомо, що тоді, коли була винесена ухвала Вищого адміністративного суду України, у провадженні цього суду знаходиться справа № 800/207/17 за позовом ОСОБА_4, представником якого у справі є адвокат ОСОБА_5, до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання незаконним та скасування наказу, розгляд якої призначений, відповідно до інформації, яка міститься на цьому порталі, на 18 січня 2018 року об 11 годині.

У справі № 826/15685/16, тобто у справі ініційованій ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до НБУ, представником позивачів також є адвокат ОСОБА_5

Таким чином, на думку заявника, суддя ОСОБА_4. відповідно до пункту 4 частини першої статті 27 КАС (у редакції, чинній на момент прийняття рішення судом касаційної інстанції) з метою гарантування розгляду справи неупередженим та незалежним судом не мав права здійснювати розгляд справи № 826/15685/16 та був зобов'язаний заявити самовідвід. Вважає наведені факти грубим порушенням Вищим адміністративним судом України норм адміністративного процесу та такими, що мають істотне значення для справи, але не були вирішені та встановлені цим судом під час розгляду справи.

У поясненнях на заяву представник позивачів просить у задоволенні заяви про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Вищого адміністративного суду України від 7 грудня 2017 року відмовити.

27 лютого 2018 року - до початку розгляду заяви - надійшло клопотання представника позивачів про розгляд справи за участю сторін для забезпечення можливості надати пояснення, зауваження та представити докази.

З огляду на те, що в матеріалах справи наявні всі необхідні документи для розгляду цієї заяви, зокрема і пояснення представника позивачів разом із документами, доданими на підтвердження наведених у них доводів, керуючись частиною другою статті 368 та пунктом 1 частини першої статті 345 КАС, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без участі сторін, тому відмовляє у задоволенні клопотання про проведення судового розгляду справи за участю сторін.

Щодо суті заяви слід зазначити таке.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 361 КАС підставами перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.

За змістом статті 361 КАС нововиявленими обставинами є матеріально-правові факти, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також факти, які мають значення для правильного вирішення спору, які існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявникові.

Нововиявлені обставини - це факти, від яких залежить виникнення, зміна чи припинення прав і обов'язків осіб, які беруть участь у справі, тобто юридичні факти.

Та обставина, що суддя, який розглянув справу у складі колегії суддів, має адміністративний позов у цьому ж суді й звернувся за правовою допомогою до адвоката, який є представником позивачів у справі, яку він (суддя) розглянув, не може вважатися нововиявленою та такою, яка за своєю юридичною суттю є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення.

Отже, не даючи оцінку доводам НБУ щодо підстав для самовідводу судді з огляду на пункт 4 частини першої статті 27 КАС (у редакції, чинній на момент прийняття рішення судом касаційної інстанції), колегія суддів дійшла висновку, що сумніви заявника в неупередженості судді, який розглянув справу у складі колегії суддів суду касаційної інстанції, не можуть бути підставою для перегляду за нововиявленими обставинами ухвали Вищого адміністративного суду України від 7 грудня 2017 року, яка набрала законної сили.

Керуючись статтями 345, 355, 359, 361- 366, 368, 369 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

ухвалив:

У задоволенні заяви Національного банку України про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Вищого адміністративного суду України від 7 грудня 2017 року відмовити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 7 грудня 2017 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Ухвала підписана 27 лютого 2018 року.

Головуючий М.І. Гриців

Судді: Я.О. Берназюк

http://reyestr.court.gov.ua/Review/72507317

  • Like 2

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

совсем охренели нацбанковские мародёры

надеюсь, им всем всё-таки придётся ответить за банковский дерибан 2014-2016 годов

 

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

а также не понимаю, зачем затемнять фамилию судьи, если она всё равно видна в соответствующем решении в реестре..

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Создайте аккаунт или авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий

Комментарии могут оставлять только зарегистрированные пользователи

Создать аккаунт

Зарегистрировать новый аккаунт в нашем сообществе. Это несложно!

Зарегистрировать новый аккаунт

Войти

Есть аккаунт? Войти.

Войти

  • Пользователи

  • Похожий контент

    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      31 жовтня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 826/328/17
      Провадження N 11-913апп18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Золотнікова О.С.,
      суддів Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Л.М. Лобойка , Н.П. Лященко , Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Компанія з управління активами адміністратор пенсійного фонду "Брокбізнесінвест" (далі - ПрАТ "КУА АПФ "Брокбізнесінвест") на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 січня 2017 року (суддя Аблов Є.В.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 серпня 2017 року (судді Земляна Г.В., Лічевецький І.О., Сорочко Є.О.) у справі N 826/328/17 за позовом ПрАТ "КУА АПФ "Брокбізнесінвест" до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" (далі - уповноважена особа; ПАТ "КБ "Хрещатик" відповідно) про зобов'язання вчинити дії та
      ВСТАНОВИЛА:
      У грудні 2016 року позивач звернувся до суду з позовом до Фонду та уповноваженої особи про зобов'язання відповідачів визнати кредиторські вимоги ПрАТ "КУА АПФ "Брокбізнесінвест" за договорами про розміщення банківського вкладу, укладеними між позивачем в інтересах Непідприємницького товариства "Відкритий недержавний пенсійний фонд "Український пенсійний капітал" (далі - НТ ВНПФ "Український пенсійний капітал") та ПАТ "КБ "Хрещатик" у межах Генеральної угоди від 10 грудня 2012 року N 76/ДЮГ/2012-ГУ про розміщення коштів юридичних осіб на депозит банку.
      Позовні вимоги обґрунтовано тим, що здійснюючи управління активами НТ ВНПФ "Український пенсійний капітал" на підставі договору від 20 вересня 2005 року N 1-05/КУА, позивач уклав із ПАТ "КБ "Хрещатик" Генеральну угоду від 10 грудня 2012 року N 76/ДЮГ/2012-ГУ про розміщення коштів юридичних осіб на депозит банку та в подальшому розмістив на вкладних (депозитних) рахунках банку грошові кошти НТ ВНПФ "Український пенсійний капітал" згідно відповідних договорів. З огляду на початок процедури ліквідації ПАТ "КБ "Хрещатик", позивач звернувся до уповноваженої особи з кредиторськими вимогами від 30 червня 2016 року, якими просив повернути належні до сплати НТ ВНПФ "Український пенсійний капітал" кошти в порядку черговості у відповідності до вимог Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI). Однак уповноважена особа відмовила позивачу у розгляді кредиторських вимог, мотивувавши це тим, що з такими вимогами має право звернутися безпосередньо власник коштів - НТ ВНПФ "Український пенсійний капітал". Позивач вважає, що уповноважена особа безпідставно відмовила у включенні кредиторських вимог НТ ВНПФ "Український пенсійний капітал" до реєстру вимог кредиторів ПАТ "КБ "Хрещатик".
      Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 24 січня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київськогоапеляційного адміністративного суду від 01 серпня 2017 року, відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
      Не погодившись із ухвалами судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, на обґрунтування якої зазначив, що на підставі положень КАС України та Закону N 4452-VI Фонд та уповноважена особа є суб'єктами владних повноважень, а тому спори, пов'язані з оскарженням їх дій або бездіяльності, у тому числі у межах процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, відносяться до публічно-правових та підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства. У зв'язку з викладеним позивач просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
      Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 23 серпня 2017 року відкрив касаційне провадження в цій справі.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким КАС України викладено в новій редакції.
      Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      У лютому 2018 року цю справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
      Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 31 липня 2018 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 03 вересня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи згідно з пунктом 3 частини першої статті 345 КАС України.
      Фонд та уповноважена особа відзивів на касаційну скаргу не подали.
      Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.
      Як убачається з матеріалів справи, 20 вересня 2005 року між НТ ВНПФ "Український пенсійний капітал" та позивачем укладено договір N 1-05/КУА про управління активами Пенсійного фонду.
      На підставі цього договору 10 грудня 2012 року позивач уклав із ПАТ "КБ "Хрещатик" Генеральну угоду N 76/ДЮГ/2012-ГУ (далі - Генеральна угода) про розміщення коштів юридичних осіб на депозит банку.
      У межах Генеральної угоди позивач розмістив на вкладних (депозитних) рахунках, відкритих у ПАТ "КБ "Хрещатик", грошові кошти НТ ВНПФ "Український пенсійний капітал" згідно з договорами: від 28 січня 2016 року N 33-С (сума депозиту 440 тис. грн); від 09 лютого 2016 року N 34-С (сума депозиту 152 тис. грн); від 17 лютого 2016 року N 35-С (сума депозиту 200 тис. грн); від 17 лютого 2016 року N 36-С (сума депозиту 500 тис. грн); від 26 лютого 2016 року N 37-С (сума депозиту 130 тис. грн); від 04 березня 2016 року N 38-С (сума депозиту 33 тис. грн).
      У зв'язку з прийняттям 03 червня 2016 року виконавчою дирекцією Фонду рішення N 913 про початок процедури ліквідації ПАТ "КБ "Хрещатик", позивач звернувся до уповноваженої особи з кредиторськими вимогами від 30 червня 2016 року N N 148-153 про повернення коштів, які підлягають виплаті НТ ВНПФ "Український пенсійний капітал".
      Листом від 08 вересня 2016 року за N 41/3-12/8356 уповноважена особа відмовила ПрАТ "КУА АПФ "Брокбізнесінвест" у розгляді кредиторських вимог, мотивувавши це тим, що позивач не має повноважень на звернення із такими вимогами, оскільки звернутися з кредиторськими вимогами має право безпосередньо власник коштів -НТ ВНПФ "Український пенсійний капітал".
      Відмовляючи у відкритті провадження в адміністративній справі, Окружний адміністративний суд міста Києва, з висновком якого погодився й Київський апеляційний адміністративний суд, керувався тим, що у спірних правовідносинах відповідачем не здійснюються владні управлінські функції на основі законодавства, що відповідно до пункту 7 частини першої статті 3 КАС України є необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень, на відміну від дій уповноваженої особи щодо відшкодування коштів за вкладами фізичних осіб за рахунок Фонду, що є делегованими повноваженнями держави. Враховуючи суть спірних правовідносин, суд першої інстанції дійшов висновку, що цей спір не є публічно-правовим та не підлягає розгляду адміністративним судом, а має вирішуватися за правилами господарського судочинства.
      Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими ці висновки судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
      Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      Згідно із частиною другою статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
      На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
      Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
      Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      Як убачається з матеріалів позовної заяви, позивач звернувся до адміністративного суду з позовом до Фонду та уповноваженої особи про зобов'язання визнати кредиторські вимоги НТ ВНПФ "Український пенсійний капітал" за договорами про розміщення банківського вкладу, які укладені між ПрАТ "КУА АПФ "Брокбізнесінвест" в інтересах НТ ВНПФ "Український пенсійний капітал" та ПАТ "КБ "Хрещатик" у межах Генеральної угоди.
      Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом N 4452-VI. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
      Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 зазначеного Закону уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
      За змістом статті 3 Закону N 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.
      Згідно із частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
      Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими частиною другою статті 4 Закону N 4452-VI, серед яких, зокрема, акумулювання коштів, отриманих із джерел, визначених статтею 19 цього Закону; здійснення регулювання участі банків у системі гарантування вкладів фізичних осіб; здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків; організація відчуження активів і зобов'язань неплатоспроможного банку; продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку.
      На підставі частини п'ятої статті 34 Закону N 4452-VI під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.
      Відповідно до частини другої статті 37 зазначеного Закону Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема, вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом.
      За приписами частини першої статті 54 Закону N 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.
      Таким чином, за змістом наведених правових норм на Фонд, який є юридичною особою публічного права, покладено функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Зі свого боку, уповноважена особа Фонду виконує від його імені делеговані Фондом повноваження щодо забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
      Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб'єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.
      Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.
      Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
      Правовідносини, щодо яких виник спір, обумовлені наявністю кредиторських вимог (майнових вимог юридичної особи до суб'єкта господарювання - ПАТ "КБ "Хрещатик", що ліквідується), які задовольняються в порядку черговості, визначеної статтею 52 Закону N 4452-VI, за рахунок коштів, одержаних унаслідок ліквідації та продажу майна банку.
      Повноваження уповноваженої особи Фонду щодо складення реєстру вимог кредиторів та внесення змін до цього реєстру визначені пунктом 4 частини першої статті 48 Закону N 4452-VI.
      Відповідно до частини першої статті 52 зазначеного Закону кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів у певній черговості.
      Аналіз наведених норм свідчить про те, що основні функції Фонду мають як владний характер, зокрема щодо врегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і не містять владної складової, а спрямовані на здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом тимчасової адміністрації та ліквідації.
      Зазначене дає підстави стверджувати, що оскільки лише Фонду за законом доручено забезпечувати відновлення платоспроможності банку або підготовку його до ліквідації, а заявлені ПрАТ "КУА АПФ "Брокбізнесінвест" вимоги випливають із зобов'язань банку за укладеними між ними договорами, уповноважена особа Фонду та Фонд у цьому випадку діють як представники сторони договірних відносин.
      Згідно з пунктом 1 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів, та інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів.
      Беручи до уваги наведене та враховуючи суть спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір про визнання кредиторських вимог не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 109 КАС України (у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень), а також про підвідомчість цього спору судам господарської юрисдикції ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права.
      Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня та 22 серпня 2018 року у справах N 826/7532/16 та N 809/654/16 відповідно.
      За нормами частини третьої статті 3 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
      Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
      За правилами частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
      Оскільки оскаржувані судові рішення прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, а правових висновків судів попередніх інстанцій скаржник не спростував, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.
      Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Компанія з управління активами адміністратор пенсійного фонду "Брокбізнесінвест" залишити без задоволення.
      2. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 січня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 серпня 2017 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О.С. Золотніков
      Судді: С.В. Бакуліна Н.П. Лященко
      В.В. Британчук О.Б. Прокопенко
      Д.А. Гудима Л.І. Рогач
      В.І. Данішевська І.В. Саприкіна
      О.Р. Кібенко О.М. Ситнік
      В.С. Князєв В.Ю. Уркевич
      Л.М. Лобойко О.Г. Яновська
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      07 листопада 2018 року
      м. Київ
      Справа N 757/56680/16-ц
      Провадження N 14-267цс18
      ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В.С.,
      судді-доповідача Ситнік О.М.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      учасники справи:
      позивач - ОСОБА_3,
      відповідачі: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), уповноважена особа Фонду на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" (далі - ПАТ "Дельта банк", Банк) Кадиров Владислав Володимирович,
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3
      на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 16 березня 2017 року в складі судді Васильєвої Н.П. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 23 травня 2017 року у складі колегії суддів Рубан С.М., Желепи О.В., Іванченка М.М.
      у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Фонду, уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації ПАТ "Дельта банк" Кадирова В.В. про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії та
      УСТАНОВИЛА:
      У листопаді 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, у якому просив: визнати протиправною бездіяльність Фонду та його уповноваженої особи Кадирова В.В. щодо включення вимоги про сплату 401 255 грн на підставі рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 21 липня 2015 року до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Дельта банк", а також ненадання інформації за запитами; зобов'язати уповноважену особу Фонду Кадирова В.В. включити вимоги позивача до реєстру акцептованих вимог кредиторів щодо 401 255 грн на підставі рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 21 липня 2015 року.
      Позов мотивовано тим, що 28 вересня 2015 року позивач отримав виконавчий лист на виконання рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 21 липня 2015 року про стягнення боргу за договором вкладу, який надіслав до виконавчої служби. У жовтні 2015 року позивач звернувся до уповноваженої особи Фонду із заявою про внесення до реєстру акцептованих вимог кредиторів, у тому числі й 401 255 грн. Відділ державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві постановою від 20 жовтня 2015 року відмовив у відкритті виконавчого провадження ВП N 49042816, про що повідомлено уповноважену особу Фонду 02 листопада 2015 року, тобто в межах відведеного для повідомлення місячного строку. На час звернення позивача до суду з цим позовом рішення суду не виконане, вимога про внесення на користь позивача 401 255 грн до реєстру акцептованих вимог кредиторів Банку не виконана, що, на думку позивача, свідчить про бездіяльність Фонду та її уповноваженої особи. Надіслана позивачем у жовтні 2015 року заява до уповноваженої особи Фонду залишилася без відповіді. До цього часу позивач не має офіційного підтвердження про внесення своєї вимоги до реєстру акцептованих вимог кредиторів Банку, а тому вважає, що його звернення проігноровано, а конституційне право на одержання інформації за запитом - порушено. На думку позивача, бездіяльність Фонду та його уповноваженої особи фактично є відмовою у включенні його вимоги до реєстру акцептованих вимог кредиторів, а також відмовою в наданні інформації стосовно його законного права, і така бездіяльність є протиправною. Позивач зазначив, що він уже звертався до судів адміністративної та господарської юрисдикцій з таким позовом, проте суди не прийняли його позову з підстав що вказаний спір не підлягає розгляду у порядку адміністративного чи господарського судочинства, тому подав цей позов у порядку цивільного судочинства. Звернув увагу на недопустимість спорів про підсудність.
      Уповноважена особа Фонду заперечила проти позову, вказуючи на його безпідставність та необґрунтованість (а. с. 117-119).
      Фонд подав до суду клопотання про закриття провадження у справі (а. с. 149, 150), вказав, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
      Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 16 березня 2017 року провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 205 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України; у редакції, чинній на день постановлення ухвали). Зазначено, що справа повинна розглядатися в порядку адміністративного судочинства.
      Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що позов подано з приводу здійснення Фондом своїх владно-управлінських функцій та повноважень відповідно до Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI), тому заявлені вимоги підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
      Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 23 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково, ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 16 березня 2017 року змінено в частині правового обґрунтування висновку суду та роз'яснено ОСОБА_3 право звернення з позовом у порядку господарського судочинства. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      Постановляючи вказану ухвалу, апеляційний суд керувався тим, що Банк перебуває у процедурі ліквідації у зв'язку з визнанням його неплатоспроможним, а тому заявлені позовні вимоги про оскарження бездіяльності Фонду та його уповноваженої особи належить розглядати в порядку господарського, а не адміністративного судочинства.
      У червні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з касаційною скаргою, а в липні 2017 року подав уточнену касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просив скасувати ухвали судів першої й апеляційної інстанцій та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
      Доводи, наведені в касаційній скарзі
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що у липні 2016 року ОСОБА_3 вже звертався із таким позовом до Донецького окружного адміністративного суду і 04 серпня 2016 року ухвалою цього суду йому відмовлено у відкритті провадження, роз'яснено, що справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
      Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16 вересня 2016 року у прийнятті його позову відмовлено з посиланням на статтю 109 ЦПК України (у редакції, чинній на день постановлення ухвали), оскільки справа не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
      Після відмови Господарського суду міста Києва у прийнятті позовної заяви ОСОБА_3 звернувся до Печерського районного суду міста Києва з позовом у порядку цивільного судочинства, який також проігнорував попередні звернення ОСОБА_3 до судів різних юрисдикцій з позовами та підстави їх неприйняття до розгляду по суті вимог, чим, на думку заявника, допустив професійну недбалість і тяганину.
      ОСОБА_3 зазначає, що спори про підсудність не допускаються.
      Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким ЦПК України викладено в новій редакції.
      Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України (у редакції Закону N 2147-VIII) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      22 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 червня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
      Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 25 червня 2018 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне задовольнити касаційну скаргу з огляду на таке.
      Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (у редакції Закону N 2147-VIII) підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Вирішуючи питання стосовно юрисдикції цього спору, Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями.
      Відповідно до статті 17 Закону України 23 лютого 2006 року N 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
      Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
      Поняття "суд, встановлений законом" стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (пункт 24 рішення ЄСПЛ від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України", заяви N 29458/04 та N 29465/04).
      Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
      Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Юрисдикційність конкретного спору чи категорії спорів може бути прямо визначена в законі.
      Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою ЄСПЛ.
      У рішенні від 22 грудня 2009 року у справі "Безимянная проти Росії" (заява N 21851/03) ЄСПЛ наголосив, що "погоджується з тим, що правила визначення параметрів юрисдикції, що застосовуються до різних судів у рамках однієї мережі судових систем держав, безумовно, розроблені таким чином, щоб забезпечити належну реалізацію правосуддя. Заінтересовані держави повинні очікувати, що такі правила будуть застосовуватися. Однак ці правила або їх застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту".
      У статті 6 Конвенції, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, закріплено принцип доступу до правосуддя.
      Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
      Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 04 грудня 1995 року у справі "Белле проти Франції").
      У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами. Зокрема у рішенні від 09 грудня 2010 року у справі "Буланов та Купчик проти України" (заяви N 7714/06 та N 23654/08) ЄСПЛ встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності у заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду України розглянути касаційні скарги заявників всупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й знівелювала авторитет судової влади. При цьому ЄСПЛ вказав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (пункти 27, 28, 38-40 рішення). У рішенні від 01 грудня 2011 року у справі "Андрієвська проти України" (заява N 34036/06) ЄСПЛ визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції з огляду на те, що Вищий адміністративний суд України відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці, оскільки її справа мала цивільний, а не адміністративний характер, і тому касаційною інстанцією мав бути Верховний Суд України; натомість останній відмовив у відкритті касаційного провадження, зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є Вищий адміністративний суд України (пункти 13, 14, 23, 25, 26 рішення). У рішенні від 17 січня 2013 року у справі "Мосендз проти України" (заява N 52013/08) ЄСПЛ визнав, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції, через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (пункти 116, 119, 122-125 рішення). У рішенні від 21 грудня 2017 року у справі "Шестопалова проти України" (заява N 55339/07) ЄСПЛ зробив висновок, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз'яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися у судах України, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду позову заявниці за правилами адміністративного судочинства (пункти 13, 18?24 рішення).
      Згідно з матеріалами справи у липні 2016 року ОСОБА_3 звертався з аналогічним позовом до Донецького окружного адміністративного суду. 04 серпня 2016 року ухвалою цього суду йому відмовлено у відкритті провадження з тих підстав, що справа підлягає розгляду у порядку господарського судочинства.
      Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16 вересня 2016 року у прийнятті позову ОСОБА_3 відмовлено з посиланням на статтю 109 ЦПК України (у редакції, чинній на день постановлення ухвали), оскільки справа не підлягає розгляду у порядку господарського судочинства.
      У поданому в листопаді 2016 року до Печерського районного суду міста Києва позові ОСОБА_3 зазначив, що він уже звертався до судів адміністративної та господарської юрисдикцій з таким позовом, проте суди відмовили у відкритті провадження з підстав порушення правил юрисдикційності спору, тому він подав цей позов у порядку цивільного судочинства.
      З огляду на викладене постановлення Печерським районним судом міста Києва ухвали про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України, із зазначенням, що ця справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, а повинна розглядатися в порядку адміністративного судочинства, поставило під загрозу сутність гарантованого Конвенцією права позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту.
      Велика Палата Верховного Суду вважає, що непослідовність національного суду створила ОСОБА_3 перешкоди у реалізації права на судовий захист, і, з огляду на наведену вище аргументацію, робить висновок, що цей спір має розглядатися за правилами цивільного судочинства.
      Велика Палата Верховного Суду враховує, що упозові ОСОБА_3 заявив такі вимоги:
      - визнати протиправною бездіяльність Фонду та його уповноваженої особи Кадирова В.В. щодо включення вимоги про сплату 401 255 грн на підставі рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 21 липня 2015 року до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Дельта банк" та ненадання інформації за запитами;
      - зобов'язати уповноважену особу Фонду Кадирова В.В. включити вимоги позивача до реєстру акцептованих вимог кредиторів щодо 401 255 грн стягнутих на його користь на підставі вказаного рішення суду.
      У частині першій статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій) передбачалося, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
      Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
      Під час вирішення питання щодо можливості розгляду справи в порядку цивільного судочинства необхідно керуватися завданнями, передбаченими у статті 1 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій, якими є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
      Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових правовідносин, одним із суб'єктів яких є фізична особа.
      При цьому суди повинні керуватися принципом правової визначеності і не допускати наявності провадження, а отже, і судових рішень, ухвалених у спорі між тими ж сторонами, з того ж предмета, але судами різних юрисдикцій.
      Згідно із частиною першою статті 1 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
      Відповідно до приписів статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
      Способи захисту цивільного права та інтересів зазначені у статті 16 ЦК України. Зі змісту частини третьої цієї статті вбачається, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
      Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересіву будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-третє, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією із сторін є, як правило, фізична особа.
      Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 КАС України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      Суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій).
      Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб'єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.
      Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов'язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов'язаних з реалізацією публічної влади.
      Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
      Законом N 4452-VI встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України (далі - НБУ), визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Відносини, що виникають у зв'язку зі створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та НБУ (стаття 1 Закону N 4452-VI).
      Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 3 Закону N 4452-VI Фонд є юридичною особою публічного права, економічно самостійною установою, яка не лише виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, але і функції у сфері виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.
      Постановою Правління НБУ від 02 жовтня 2015 року за N 664 про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Дельта банк" виконавчою дирекцією Фонду 02 жовтня 2015 року прийнято рішення N 181 про початок здійснення процедури ліквідації вказаного банку.
      Процедура ліквідації банків передбачена розділом VIII Закону N 4452-VI.
      Відповідно до частини п'ятої статті 45 Закону N 4452-VI протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку. Вимоги фізичних осіб?вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами не заявляються.
      У разі призначення уповноваженої особи Фонду, якій делеговано повноваження щодо складання реєстру акцептованих вимог кредиторів, кредитори заявляють свої вимоги до банку такій уповноваженій особі Фонду.
      Організація заходів з підготовки задоволення вимог кредиторів, формування ліквідаційної маси, продаж майна банку відповідно до вимог статей 49, 50, 51 Закону N 4452-VI покладена на Фонд.
      Можна зробити висновок, що у даних правовідносинах зі складання реєстру акцептованих вимог кредиторів та організації заходів з їх задоволення Фонд виступає як від імені банку, що ліквідується, так і діє при вирішенні певних питань як орган, уповноважений на ліквідацію банку, однак при цьому жодних владних повноважень щодо заявника, який захищає свої майнові права, не вчиняє.
      Враховуючи зазначене, звернення позивача до Фонду не є підставою для розгляду спору в порядку адміністративного судочинства, оскільки він звернувся за захистом порушених прав, що виникли із цивільних відносин, а саме із рішення суду, ухваленого в порядку цивільного судочинства, оскільки сам первісний спір виник з цивільно-правової угоди, тому такий спір щодо внесення до реєстру акцептованих вимог кредиторів підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
      Отже, спір у справі, що розглядається, не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів, адже за вказаних вище обставин цей спір має приватноправовий характер і підлягає судовому розгляду в межах цивільної юрисдикції.
      Разом з тим не можна погодитися з висновками апеляційного суду про розгляд справи у порядку господарського судочинства у разі перебування Банку у процедурі ліквідації у зв'язку з визнанням його неплатоспроможним.
      Умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів передбачені Законом України від 14 травня 1992 року N 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон N 2343-XII).
      Частиною четвертою статті 10 цього Закону визначено, що суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; про сплату податків, зборів (обов'язкових платежів); стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, а також визнання недійсними рішень державних органів, пов'язаних з майновими вимогами до боржника.
      Ця норма кореспондується з положеннями пункту 7 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; у редакції, чинній на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій), згідно з якими господарським судам підвідомчі справи у всіх майнових спорах з вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство.
      Крім указаних у статті 10 Закону N 2343-XII справ у спорах, пов'язаних з майновими вимогами до боржника, слід відносити також спори про визнання права власності, витребування майна із чужого незаконного володіння, а також спори, пов'язані з майновими вимогами учасників (акціонерів) до боржника.
      Справи у відповідних спорах належать до виключної підсудності того господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (частина дев'ятастатті 16 ГПК України).
      Процедура ліквідації банків є специфічною.
      Відповідно до частини четвертої статті 110 ЦК України особливості ліквідації банків встановлюються законом про банки і банківську діяльність.
      Спеціальними законами у сфері ліквідації банків є Закон N 4452-VI та Закон України від 07 грудня 2000 року N 2121-III "Про банки і банківську діяльність" (далі - Закон N 2121-III).
      Законом N 2121-III передбачено, що саме він та Закон N 4452-VI застосовуються при ліквідації банків.
      У статті 2Закону N 2121-III термін "ліквідація банку" вживається у такому значенні: це процедура припинення функціонування банку як юридичної особи відповідно до положень цього Закону та Закону N 4452-VI.
      Згідно зі статтею 3 Закону N 2121-III він (Закон) регулює відносини, що виникають під час заснування, реєстрації, діяльності, реорганізації та ліквідації банків.
      У статтях 76 та 77 цього Закону вказано, що банк може бути ліквідований у разі відкликання НБУ банківської ліцензії з власної ініціативи або за пропозицією Фонду.
      Порядок відкликання банківської ліцензії у банку, що ліквідується за ініціативою власників, визначається нормативно-правовими актами НБУ.
      Можна зробити висновок, що при вирішенні питання про юрисдикцію спорів щодо правовідносин, стороною в яких є неплатоспроможний банк, що перебуває у стані ліквідації, вимоги статті 1, пункту 7 частини першої статті 12 ГПК України (у редакції, чинній на час звернення з указаним позовом до суду) та статті 19 цього Кодексу (у редакції від 03 жовтня 2017 року) та Закону N 2343-XII не застосовуються.
      З урахуванням суб'єктної юрисдикції та того, що стороною у спорі є фізична особа, яка захищає свої цивільні права, справа підлягає розгляду у порядку цивільного, а не господарського судочинства.
      Разом з тим Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на склад сторін у даній справі.
      Позивач зазначив і суди погодилися, що відповідачами у справі є Фонд та його уповноважена особа.
      Однак вказаний склад не відповідає вимогам цивільного судочинства.
      У частині першій статті 26 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи у судах попередніх інстанцій) та частині першій статті 42 ЦПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) зазначено, що у спорах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.
      Відповідно до частини першої статті 30 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи у судах попередніх інстанцій) та частини першої статті 48 ЦПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) сторонами у цивільному процесі (у справах позовного провадження) є позивач і відповідач.
      Згідно з частиною другою статті 30 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи у судах попередніх інстанцій) позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. Аналогічна вимога передбачена і у частині другій статті 48 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року.
      Можна зробити висновок, що фізична особа у цивільному судочинстві може виступати стороною у справі у разі спору щодо її особистої участі у цивільних правовідносинах.
      У даній справі одним із відповідачів є уповноважена особа Фонду.
      Відповідно до пункту 17 статті 2 Закону N 4452-VI уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії з забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
      У статті 35 Закону N 4452-VI передбачено вимоги до уповноваженої особи Фонду.
      Згідно з частиною першою вказаної статті тимчасовим адміністратором неплатоспроможного банку та ліквідатором банк (крім ліквідації банку за рішенням власників) є Фонд. Фонд може делегувати рішенням виконавчої дирекції Фонду частину або всі свої повноваження як тимчасового адміністратора чи ліквідатора уповноваженій особі Фонду.
      У частині шостій названої статті вказано, що оплата праці уповноваженої особи Фонду здійснюється Фондом у межах затвердженого штатного розпису.
      Відповідно до частини восьмої статті 35 Закону N 4452-VI уповноважена особа Фонду у своїй діяльності підзвітна Фонду, який несе відповідальність за дії уповноваженої особи Фонду щодо процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку.
      Крім того, у частині другій статті 37 Закону N 4452-VI щодо повноважень уповноваженої особи Фонду зазначено, що Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень мають певні права. Уповноважена особа Фонду: 1) діє без довіреності від імені банку, що ліквідується; 2) звільняє працівників банку відповідно до законодавства України про працю; 3) виконує організаційно-розпорядчі функції для реалізації процедури ліквідації банку; 4) здійснює повноваження Фонду, визначені цим Законом та делеговані їй Фондом; 5) звітує про результати своєї роботи перед виконавчою дирекцією Фонду.
      У частині п'ятій статті 45 Закону N 4452-VI передбачено, що кредитори заявляють свої вимоги до банку саме уповноваженій особі Фонду лише у разі її призначення та делегування Фондом повноважень щодо складання реєстру акцептованих вимог кредиторів.
      У статті 47 Закону N 4452-VI визначені вимоги щодо організації роботи уповноваженої особи Фонду у процедурі ліквідації банку. Зазначено, що рішення уповноваженої особи обов'язкові для виконання працівниками банку, що ліквідується, здійснення повноважень органів управління банку може бути делеговане тільки одній уповноваженій особі.
      Проаналізувавши процедуру визначення уповноваженої особи Фонду, обсяг її повноважень, порядок оплати праці, Велика Палата Верховного Суду вважає, що уповноважена особа Фонду за своїм правовим статусом є представником Фонду, діє у межах повноважень, наданих Фондом, отримує визначену Фондом оплату, несе відповідальність перед Фондом, тоді як за дії такої особи перед іншими суб'єктами правовідносин відповідальність несе Фонд.
      Уповноважена особа Фонду у правовідносинах з іншими особами виступає як представник Фонду у межах делегованих ним повноважень. Уповноважена особа Фонду представляє Банк у межах делегованих Фондом повноважень. Тобто вона не виступає як фізична особа, яка захищає власні права чи інтереси.
      Разом з тим Банк, що ліквідується, не втратив свого статусу юридичної особи, оскільки у частині другій статті 104 ЦК України вказано, що юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
      У частині третій статті 53 Закону N 4452-VI вказано, що ліквідація банку вважається завершеною, а банк ліквідованим з моменту внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
      Слід врахувати, що вимоги, заявлені позивачем, безпосередньо стосуються інтересів Банку.
      Тому при розгляді справи суди повинні визначитися зі складом її учасників.
      Відповідно до частини першої статті 415 ЦПК України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги приймає постанову відповідно до правил, установлених статтею 35 та главою 9 розділу III цього Кодексу, з особливостями, зазначеними в статті 416 цього Кодексу.
      Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду (пункт 2 частини першої статті 409 ЦПК України).
      Згідно з частиною шостою статті 411 ЦПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
      За таких обставин постановлені у справі ухвали підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
      Оскільки розгляд справи не закінчено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.
      Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
      Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 16 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 23 травня 2017 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко
      С.В. Бакуліна Н.П. Лященко
      В.В. Британчук О.Б. Прокопенко
      Д.А. Гудима Л.І. Рогач
      В.І. Данішевська І.В. Саприкіна
      О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич
      О.Р. Кібенко О.Г. Яновська
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      20 вересня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 813/6286/15
      Провадження N 11-576апп18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Золотнікова О.С.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянула в порядку письмового провадженнякасаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Європейський газовий банк" (далі -АТ "Єврогазбанк") в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Єврогазбанк" Оберемка Романа Анатолійовича (далі - Уповноважена особа) на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2016 року (суддя Гавдик З.В.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2017 року (судді Кухтей Р.В., Нос С.П., Онишкевич Т.В.) у справі N 813/6286/15 за позовом Уповноваженої особи до Реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції (далі - Реєстраційна служба) про визнання протиправними дій та скасування запису і
      ВСТАНОВИЛА:
      У грудні 2015 року Уповноважена особа звернулася до суду з позовом до Реєстраційної служби, в якому просила:
      - визнати протиправними дії відповідача щодо внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - ЄДР) реєстраційного запису від 12 червня 2015 року N 14151110011007553 про припинення Товариства з обмеженою відповідальністю "Товари для Львівщини" (далі - ТОВ "Товари для Львівщини");
      - скасувати внесений відповідачем до ЄДР реєстраційний запис від 12 червня 2015 року N 14151110011007553 про припинення ТОВ "Товари для Львівщини".
      Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на порушення вимог частини другої статті 37 Закону України від 15 травня 2003 року N 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" (далі - Закон N 755-IV) державним реєстратором протиправно внесено запис про припинення юридичної особи ТОВ "Товари для Львівщини" за відсутності в реєстраційній картці на проведення державної реєстрації припинення юридичної особи підтвердження розрахунків з кредиторами, зокрема АТ "Єврогазбанк". Також на порушення абзацу тридцять шостого частини другої статті 17 Закону N 755-IV в ЄДР відсутня підстава внесення запису про припинення указаної юридичної особи. На думку позивача, протиправними діями державного реєстратора було грубо порушено права АТ "Єврогазбанк", оскільки через внесення ним до ЄДР запису про припинення юридичної особи, здійсненого на порушення вимог чинного законодавства, банк як кредитор позбавлений можливості задовольнити свої вимоги, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Львівський окружний адміністративний суд ухвалою від 13 вересня 2016 року, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2017 року, закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
      Не погодившись із зазначеними ухвалами судів першої та апеляційної інстанцій, Уповноважена особа подала касаційну скаргу, в якій зазначила про те, що посилання судів на позицію Верховного Суду України у постанові від 14 червня 2016 року N 21-41а16 є передчасними, оскільки предметом позову в тій справі є правомірність рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на підставі договору іпотеки. У цьому ж випадку спір стосується правомірності рішення суб'єкта владних повноважень щодо внесення до ЄДР запису про припинення юридичної особи, при цьому позов мотивований саме недотриманням відповідачем процедури внесення такого запису. Таким чином, оскаржуване рішення має бути перевірене адміністративним судом на відповідність положенням статті 2 КАС України. Жодних підстав для урахування адміністративними судами факту наявності договірних відносин між позивачем і ТОВ "Товари для Львівщини" не було, оскільки наявність укладеного між цими особами договору іпотеки вказує лише на те, що внесення запису до ЄДР про припинення цієї юридичної особи порушує права АТ "Єврогазбанк" як іпотекодержателя, що в такому випадку надає право процесуального оскарження дій державного реєстратора. За таких обставин Уповноважена особа просить скасувати ухвали судів попередніх інстанцій та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
      Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 24 квітня 2017 року відкрив касаційне провадження в цій справі.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким КАС України викладено в новій редакції.
      Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      У лютому 2018 року касаційну скаргу Уповноваженої особи передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
      Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 10 травня 2018 року передав справу до Великої Палати Верховного Суду, мотивувавши свою ухвалу тим, що позивач оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 29 травня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи згідно з пунктом 3 частини першої статті 345 КАС України.
      Відповідач відзив на касаційну скаргу не подав.
      Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.
      Суди попередніх інстанцій установили, що 23 березня 2012 року між АТ "Єврогазбанк" і ТОВ "Товари для Львівщини" було укладено договір іпотеки N 942-230312/1, за умовами якого ТОВ "Товари для Львівщини" є майновим поручителем за зобов'язанням по кредитному договору від 23 березня 2012 року N 541-230312, укладеному між Товариством з обмеженою відповідальністю "Видавнича група "Нова Інформація" (далі - ТОВ "Видавнича група "Нова Інформація") та АТ "Єврогазбанк".
      Відповідно до витягу з ЄДР станом на 20 листопада 2015 року, 12 червня 2015 року Реєстраційною службою до реєстру було внесено запис про припинення ТОВ "Товари для Львівщини" за N 14151110011007553.
      10 серпня 2015 року Уповноважена особа листом за N 1757-7-21 звернулася до Реєстраційної служби з проханням повідомити підставу внесення запису про припинення юридичної особи ТОВ "Товари для Львівщини" та повідомити про правонаступників цього товариства у разі їх наявності, а у разі ліквідації юридичної особи на підставі судового рішення, що не пов'язане з банкрутством юридичної особи, надати його копію.
      Листом від 27 серпня 2015 року N 05-19/1688 відповідач повідомив Уповноважену особу про те, що відповідно до частини другої статті 20 Закону N 755-IV відомості, що містяться в ЄДР, надаються у вигляді витягу та довідки згідно з Порядком надання відомостей з ЄДР, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 31 березня 2015 року N 466/5, на підставі належним чином оформленого запиту та документа, що підтверджує внесення плати за витяг чи довідку. Окрім того, відповідач зазначив, що запитувану інформацію також можливо отримати через веб-сайт розпорядника ЄДР. У наданні копії рішення суду відповідач відмовив з посиланням на частину шосту статті 11 Закону N 755-IV.
      Не погодившись із діями відповідача щодо внесення запису про припинення ТОВ "Товари для Львівщини", Уповноважена особа звернулася до суду з цим позовом.
      Закриваючи провадження у справі, Львівський окружний адміністративний суд виходив із того, що оскільки у цій справі спірні правовідносини пов'язані із цивільно-правовою угодою, то спір не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися судами за правилами Цивільного процесуального кодексу України.
      Львівський апеляційний адміністративний суд погодився з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для закриття провадження у справі, проте зазначив про помилковість позиції суду щодо підсудності цього спору місцевому загальному суду, оскільки спірні відносини виникли у зв'язку із невиконанням умов цивільно-правової угоди з підстав порушення господарських зобов'язань, тому цей спір має вирішуватися за правилами господарського судочинства. При цьому апеляційний суд дійшов висновку, що допущена судом першої інстанції помилка не є підставою для скасування оскаржуваної ухвали.
      Велика Палата Верховного Суду вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі з огляду на таке.
      Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      Відповідно до частини другої статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
      На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
      Згідно із частиною другою статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
      Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      Як убачається зі змісту позовної заяви та касаційної скарги, АТ "Єврогазбанк" в особі Уповноваженої особи вважає, що суб'єктом владних повноважень з порушенням визначеної законодавством процедури внесено запис до ЄДР про припинення юридичної особи - ТОВ "Товари для Львівщини", яке є майновим поручителем по кредитному договору від 23 березня 2012 року N 541-230312, укладеному між ТОВ "Видавнича група "Нова Інформація" та АТ "Єврогазбанк", у зв'язку із чим позивач як іпотекодержатель позбавлений можливості задовольнити свої вимоги, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Отже, виникнення спірних правовідносин обумовлено неможливістю АТ "Єврогазбанк" вчиняти дії як іпотекодержателем за договором іпотеки від 23 березня 2012 року N 942-230312/1, укладеним між ним і ТОВ "Товари для Львівщини", у зв'язку із припиненням останнього.
      Відповідно до частини другої статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
      Статтею 18 Закону N 755-IV в редакції, чинній на момент внесення запису, та статтею 10 цього ж Закону у чинній редакції встановлено спростовану презумпцію відомостей, внесених до ЄДР, з огляду на що запис про припинення юридичної особи не є беззастережним доказом того, що юридична особа дійсно припинилася та більше не існує. В той же час, якщо процедуру ліквідації не було здійснено належним чином, зокрема не було відчужене майно особи, то внесення до ЄДР запису про припинення цієї юридичної особи не тягне її припинення, а також припинення права власності на її майно. У подібних випадках до ЄДР вносяться зміни про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи на підставі судового рішення, яке набрало законної сили (стаття 41 Закону N 755-IV в редакції, чинній на момент внесення запису до ЄДР; пункт 2 частини першої статті 25 цього ж Закону у чинній редакції).
      Спір про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи є спором про наявність або відсутність цивільної правоздатності та господарської компетенції (можливості мати господарські права та обов'язки). Цей спір не є спором у сфері публічно-правових відносин, навіть якщо виник у зв'язку з протиправним внесенням до ЄДР суб'єктом владних повноважень запису про припинення юридичної особи; не є спором, що виникає із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин; не є спором, що виникає у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності, а є спором про абстрактну можливість брати участь у конкретних правовідносинах.
      При цьому процесуальне законодавство не визначає юрисдикційну належність такого спору.
      Вважаючи за необхідне заповнити цю прогалину закону, Велика Палата Верховного Суду виходить із того, що подібні спори є найбільш наближеними до спорів, пов'язаних з діяльністю або припиненням діяльності юридичної особи, тому повинні розглядатись за правилами господарського судочинства.
      Відповідно до пункту 4 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів.
      Зазначені приписи кореспондуються з положеннями пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України у чинній редакції.
      Отже, оскільки спірні правовідносини є найбільш наближеними до правовідносин, пов'язаних з діяльністю або припиненням діяльності юридичної особи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами ГПК України.
      При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі з обов'язком суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу господарського судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.
      За нормами частини третьої статті 3 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
      Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
      Згідно із частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
      Оскільки оскаржувані судові рішення прийняті судами попередніх інстанцій з додержанням норм матеріального та процесуального права, а правових висновків цих судів скаржник не спростував, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.
      Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Європейський газовий банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Єврогазбанк" Оберемка Романа Анатолійовича залишити без задоволення.
      2. Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2017 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О.С. Золотніков
      Судді: Н.О. Антонюк Л.І. Рогач
      С.В. Бакуліна І.В. Саприкіна
      В.В. Британчук О.М. Ситнік
      В.І. Данішевська О.С. Ткачук
      О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич
      Л.М. Лобойко О.Г. Яновська
      Прокопенко О.Б.
    • Автор: ANTIRAID
      Державний герб України
      Постанова
      Іменем України
      03 жовтня 2018 року
      м. Київ
      справа № 757/341/16-ц
      провадження № 61-15326св18
      Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
      головуючого - Стрільчука В. А.,
      суддів: Кузнєцова В. О., Погрібного С. О.,
      Ступак О. В. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,
      учасники справи:
      позивач - ОСОБА_3,
      відповідач - ОСОБА_4,
      третя особа - Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра»,
      розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 на ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 10 травня 2017 року у складі судді Борисової О. В.,
      ВСТАНОВИВ:
      У грудні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, третя особа - Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра»), про стягнення заборгованості.
      Позовна заява мотивована тим, що 19 серпня 2014 року між ним та ПАТ «КБ «Надра» укладений договір банківського строкового вкладу в банківських металах «Золотий» № 2005778, відповідно до умов якого він передав на вкладний рахунок такий банківський метал: золото 999,9 проби загальною вагою 620,83 гр. або 19,96 тр. ун. золота, строк дії вкладу 6 місяців від дати надходження вкладу. Вклад внесений ОСОБА_3 19 серпня 2014 року у повному розмірі. 16 червня 2015 року
      ОСОБА_3 звернувся до банку з платіжною вимогою, однак така вимога банком виконана не була. Подальші його вимоги щодо повернення вкладу також були залишені банком без задоволення. Постановою Правління Національного банку України (далі - НБУ) від 05 лютого 2015 року № 83 ПАТ «КБ «Надра» віднесено до категорії неплатоспроможних, що значно унеможливлює повернення вкладу. Відповідно до статті 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність» пов'язаними з банком особами є особи, які мають істотну участь у банку, та особи, через яких ці особи здійснюють опосередковане володіння істотною участю у банку. Згідно з офіційною відкритою інформацією, розміщеною на сайті НБУ, найбільш опосередкованим власником банку, а відповідно і пов'язаною особою є ОСОБА_4, а тому відповідно до статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» останній повинен нести цивільно-правову відповідальність за доведення банку до неплатоспроможності.
      Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_3 просив стягнути з ОСОБА_4 на свою користь заборгованість у розмірі 19,96 тр. ун. золота.
      Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 18 січня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
      Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_3 - ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу.
      Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 14 квітня 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_6 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, а саме сплатити судовий збір у розмірі 5 462,76 грн та надати оригінал квитанції.
      Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 10 травня 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_6 визнано неподаною та повернуто особі, яка її подала.
      Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що недоліки апеляційної скарги, встановлені ухвалою апеляційного суду, усунуті не були, тому згідно зі статтею 121 ЦПК України апеляційна скарга підлягає поверненню.
      У червні 2017 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 10 травня 2017 року, в якій просить скасувати ухвалу апеляційного суду, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права.
      Касаційна скарга мотивована тим, що позивач є вкладником за договором банківського рахунку, а отже, споживачем банківських послуг, тому згідно із частиною третьою статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» звільнений від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням його прав. Внаслідок залишення апеляційної скарги без розгляду ОСОБА_3 позбавлений можливості захистити свої порушені права та реалізувати право на судовий захист.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 червня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
      15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
      Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      У березні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначену справу передано до Верховного Суду.
      Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2018 року вказану справу призначено до судового розгляду.
      Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
      Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
      Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
      Із матеріалів справи вбачається, що у січні 2017 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу на заочне рішенням Печерського районного суду м. Києва від 18 січня 2017 року.
      Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 14 квітня 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_6 залишено без руху та надано п'ятиденний строк із моменту отримання копії ухвали для усунення виявлених недоліків, а саме: сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі, встановленому законом.
      На виконання ухвали суду представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 подав заяву про усунення недоліків, в якій зазначив, що згідно з частиною третьою статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.
      Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 10 травня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_6 на заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 січня 2017 року визнано неподаною та повернуто особі, яка її подала.
      Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду.
      Апеляційний суд, визнаючи неподаною та повертаючи апеляційну скаргу, виходив з того, що до статті 5 Закону України «Про судовий збір» внесені зміни, які набрали чинності з 01 вересня 2015 року, відповідно до яких не передбачено звільнення споживачів від сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
      Відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.
      У статті 5 Закону України «Про судовий збір» визначено перелік пільг щодо сплати судового збору, проте системний і комплексний аналіз зазначеного Закону і статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» дає правові підстави зробити висновок, що сама по собі відсутність такої категорії осіб у переліку осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, не може безумовно означати те, що споживачі такої пільги не мають, оскільки така пільга встановлена спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів.
      За основу приймається те, що стаття 5 Закону України «Про судовий збір» не містить вичерпного переліку осіб, яким надано пільги щодо сплати судового збору, як і не містить позиції про те, що пільги надаються лише за пред'явлення позову. Спеціальний закон, звільнивши споживачів від сплати судового збору за подання позову, зазначив, що вони звільняються з метою захисту своїх порушених прав (стаття 22 Закону України «Про захист прав споживачів»).
      Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судовий збір» у частині третій статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» слова «державного мита» замінені словами «судового збору».
      Отже, при прийнятті Закону України «Про судовий збір» законодавець передбачив можливість застосування Закону України «Про захист прав споживачів» при визначенні пільг певних категорій осіб щодо сплати судового збору.
      Таким чином, порушені права можуть захищатись як у суді першої інстанції (при пред'явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу, а саме при апеляційному перегляді. Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завданням якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права.
      Такий висновок відповідає правовому висновку, висловленому у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 14-57цс18.
      Апеляційний суд наведеного не врахував та безпідставно поклав на позивача, який звернувся до суду за захистом прав споживача, обов'язок зі сплати судового збору та передчасно визнав його апеляційну скаргу неподаною і повернув її заявнику.
      Частинами третьою та четвертою статті 406 ЦПК Українивизначено, що касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.
      За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а постановлена у справі ухвала суду апеляційної інстанції - скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Під час нового розгляду апеляційному суду належить вирішити питання щодо відкриття апеляційного провадження.
      Керуючись статтями 400, 406, 409, 411 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 задовольнити.
      Ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 10 травня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
      Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий В. А. Стрільчук
      Судді: В. О. Кузнєцов
      С.О. Погрібний
      О.В. Ступак
      Г.І. Усик
       
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/77197431
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      18 вересня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 911/2666/15
      Провадження N 12-131гс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді-доповідача Кібенко О.Р.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      за участю секретаря судового засідання - Черненка О.В.,
      представників учасників справи:
      Публічного акціонерного товариства "Златобанк" - Онішкевича М.М.,
      Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" - не з'явились,
      Києво-Святошинського районного управління юстиції в особі Реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції - не з'явились,
      Національного банку України - Софіна О.В.,
      Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - Костюкова Д.І., Цуканової С.Г., Шевченко Ю.А.,
      Товариства з обмеженою відповідальністю "Пашківочка" - не з'явились,
      Товариства з обмеженою відповідальністю "Пашківка" - не з'явились,
      ОСОБА_8 - ОСОБА_9,
      Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" - Саковця А.О., Авраменка С.В., Тарасенкова В.В.
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (далі - АТ "Ощадбанк")
      на постанову Київського апеляційного господарського суду від 06 лютого 2018 року, ухвалену колегією суддів у складі Сітайло Л.Г., Пашкіної С.А., Калатай Н.Ф.,
      у справі Господарського суду Київської області
      за позовом Публічного акціонерного товариства "Златобанк" (далі - АТ "Златобанк") в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Златобанк" Славінського В.І.
      до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" (далі - ТОВ "ТЛК "Арктика"), Києво-Святошинського районного управління юстиції (далі - Києво-Святошинського РУЮ) в особі Реєстраційної служби Києво-Святошинського РУЮ,
      треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача:
      - Національний банк України (далі - НБУ),
      - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд),
      - Товариство з обмеженою відповідальністю "Пашківочка" (далі - ТОВ "Пашківочка),
      - Товариство з обмеженою відповідальністю "Пашківка" (далі - ТОВ "Пашківка"),
      - ОСОБА_8
      третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ПАТ "Ощадбанк",
      про визнання недійсним договору та застосування наслідків недійсності правочину
      Історія справи
      Короткий зміст та підстави позовних вимог
      1. У червні 2015 року ПАТ "Златобанк" в особі уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "Златобанк" Славінського В.І. звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до ТОВ "ТЛК "Арктика", Києво-Святошинського РУЮ в особі Реєстраційної служби Києво-Святошинського РУЮ, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: НБУ, Фонд, ТОВ "Пашківочка", ТОВ "Пашківка", ОСОБА_8, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ПАТ "Ощадбанк", про визнання недійсним договору і застосування наслідків недійсності правочину.
      Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      2. Рішенням Господарського суду Київської області від 03 вересня 2015 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11 липня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.
      3. Постановою Вищого господарського суду України від 12 жовтня 2016 року судові рішення попередніх інстанцій скасовані, а справа направлена на новий розгляд до Господарського суду Київської області.
      4. Ухвалою Господарського суду Київської області від 14 грудня 2017 року позов залишено без розгляду на підставі пункту 1 частини першої статті 81 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в редакції, чинній на час розгляду справи у суді першої інстанції. Суд мотивував своє рішення тим, що позовну заяву у цій справі підписано особою, яка не має права її підписувати.
      5. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 06 лютого 2018 року скасовано ухвалу Господарського суду Київської області від 14 грудня 2017 року, а справу повернуто до місцевого господарського суду для розгляду.
      6. Апеляційний господарський суд послався на те, що на час підписання позовної заяви довіреність на представництво ПАТ "Златобанк" видавалась уповноваженою особою Фонду і була дійсною.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      7. У лютому 2018 року АТ "Ощадбанк" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного господарського суду від 06 лютого 2018 року, у якій просить її скасувати, а ухвалу Господарського суду Київської області від 14 грудня 2017 року - залишити в силі.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      8. Скаржник вважає, що приписи Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у частині виведення неплатоспроможного банку з ринку та відповідно наявності повноважень у Фонду на здійснення таких функцій, не застосовуються до спірних правовідносин, оскільки відсутнє рішення Національного банку України (далі - НБУ) про віднесення АТ "Златобанк" до неплатоспроможних внаслідок прийняття судового рішення про визнання його неправомірним і скасування.
      9. Також АТ "Ощадбанк" зазначило про безпідставність застосування судом апеляційної інстанції положень Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) щодо порядку припинення представництва за довіреністю з огляду на те, що позовна заява підписана не представниками, які діяли на підставі довіреності уповноваженої особи Фонду. Позов підписаний безпосередньо уповноваженою особою Фонду Славінським В.І., який діяв від імені позивача без довіреності на підставі рішення Фонду, в подальшому скасованого адміністративним судом в іншій справі.
      10. У поясненнях до касаційної скарги АТ "Ощадбанк" зазначило, що, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції послався на те, що на час винесення ухвали про залишення позову без розгляду ПАТ "Златобанк" знаходиться у стані припинення, а керівником вказано уповноважену особу Фонду Славкіну М.А. Однак ПАТ "Ощадбанк" вважає цей висновок суду апеляційної інстанції таким, що суперечить наявним у матеріалах доказам і даним, що містилися у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр).
      Доводи інших учасників справи
      11. У поясненнях на касаційну скаргу НБУ погодився з висновком суду апеляційної інстанції щодо наявності повноважень в уповноваженої особи Фонду на дату подання позовної заяви.
      12. Фонд у відзиві на касаційну скаргу стверджує, що до встановлення законного способу і порядку виконання рішення адміністративного суду, його повного виконання, повернення ПАТ "Златобанк" на ринок і підтвердження цього НБУ, Фонд здійснює усі повноваження щодо збереження активів і майна банку в порядку, визначеному Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Також Фонд підтримав позицію НБУ про те, що на момент подання позову суд першої інстанції не виявив будь-яких порушень у повноваженнях особи, яка подала цей позов.
      Рух касаційної скарги
      13. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалою від 10 травня 2018 року на підставі частини п'ятої статті 302 ГПК України передала справу разом з касаційною скаргою АТ "Ощадбанк" на розгляд Великої Палати Верховного Суду, пославшись на наявність виключної правової проблеми у вирішенні питання моменту втрати чинності скасованих адміністративним судом постанов НБУ та рішень Фонду в контексті з'ясування наявності повноважень уповноваженої особи Фонду на підписання позовної заяви.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      14. Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України в редакції, чинній на час розгляду справи в суді першої інстанції, господарський суд порушує справи за позовними заявами: підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів; державних та інших органів, які звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України; прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави; Рахункової палати, яка звертається до господарського суду в інтересах держави в межах повноважень, що передбачені Конституцією та законами України.
      15. Частиною першою статті 54 цього ж Кодексу у цій же в редакції передбачено, що позовна заява подається до господарського суду в письмовій формі і підписується повноважною посадовою особою позивача або його представником, прокурором, громадянином - суб'єктом підприємницької діяльності або його представником.
      16. Згідно із частинами першою та другою статті 22 ГПК України у вказаній редакції справи юридичних осіб у господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище.
      17. Юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень (частини перша та третя статті 92 ЦК України).
      18. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 81 ГПК України в редакції, чинній на час розгляду справи в суді першої інстанції, господарський суд залишає позов без розгляду, зокрема, якщо позовну заяву підписано особою, яка не має права її підписувати.
      19. Залишаючи вищезазначений позов без розгляду на підставі пункту 1 частини першої статті 81 ГПК України у вказаній редакції, місцевий господарський суд указав на відсутність повноважень в уповноваженої особи Фонду на ліквідацію АТ "Златобанк" Славінського В.І. на підписання позовної заяви від імені цього банку. При цьому послався на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 липня 2017 року, змінену постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2017 року, якою визнано протиправними і скасовано постанову Правління НБУ від 13 лютого 2015 року N 105 "Про віднесення АТ "Златобанк" до категорії неплатоспроможних", рішення Фонду від 13 лютого 2015 року N 30 "Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ "Златобанк", постанову Правління НБУ від 12 травня 2015 року N 310 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АТ "Златобанк", рішення Фонду від 13 травня 2015 року N 99 "Про початок процедури ліквідації АТ "Златобанк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку", рішення Фонду від 18 травня 2015 року N 100 "Про внесення змін до рішення виконавчої дирекції Фонду від 13 травня 2015 року N 99 "Про початок процедури ліквідації АТ "Златобанк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку", Рішення Фонду від 24 березня 2016 року N 391 "Про продовження строків здійснення процедури ліквідації АТ "Златобанк" на два роки до 13 травня 2018 року включно". Зобов'язано НБУ надати АТ "Златобанк" установлений частиною сьомою статті 75 Закону України "Про банки і банківську діяльність" строк, за винятком використаного, для проведення дій з фінансового оздоровлення АТ "Златобанк" після проведення заходів з його ліквідації.
      20. Скасовуючи вищевказану ухвалу місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції указав на помилковість висновку Господарського суду Київської області про відсутність повноважень в особи, яка підписала цей позов, зважаючи на таке.
      21. Подана до Господарського суду Київської області 25 червня 2015 року позовна заява підписана від імені ПАТ "Златобанк" уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ "Златобанк" Славінським В.І. 24 червня 2015 року, провадження у справі порушено 26 червня 2015 року. При цьому позовну заяву підписано, подано до суду та порушено провадження у справі під час здійснення Фондом та НБУ заходів щодо ліквідації ПАТ "Златобанк".
      22. Процедуру ліквідації ПАТ "Златобанк" з усіма передбаченими Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" наслідками, в тому числі прийняття Фондом рішення про призначення Славінського В.І. уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ "Златобанк", розпочато на підставі прийнятих і чинних на момент підписання, подання позовної заяви та порушення провадження у справі:
      - рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб N 99 від 13 травня 2015 року "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Златобанк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку".
      - постанови Правління НБУ від 13 лютого 2015 року N 105 "Про віднесення АТ "Златобанк" до категорії неплатоспроможних" і рішення Фонду від 13 лютого 2015 року N 30 "Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ "Златобанк";
      - постанови Правління НБУ від 12 травня 2015 року N 310 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Златобанк" та рішення Фонду від 13 травня 2015 року N 99 "Про початок процедури ліквідації АТ "Златобанк".
      23. Відповідно до частин першої та другої статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення. Протягом 15 днів, але не пізніше строків, установлених Фондом, керівники банку забезпечують передачу уповноваженій особі Фонду печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей банку, а також протягом трьох днів - передачу печаток і штампів бухгалтерської та іншої документації банку. На період тимчасової адміністрації усі структурні підрозділи, органи та посадові особи банку підпорядковуються у своїй діяльності Фонду та уповноваженій особі Фонду в межах повноважень, установлених цим Законом та делегованих Фондом, і діють у визначених Фондом/уповноваженою особою Фонду межах та порядку.
      24. Таким чином, з моменту запровадження у банку тимчасової адміністрації Фонд набуває повноважень органів управління та контролю банку з метою реалізації покладених на нього чинним законодавством функцій. При цьому банк зберігає свою правосуб'єктність юридичної особи та відповідного самостійного суб'єкта господарювання до завершення процедури його ліквідації та внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
      25. Згідно з пунктом першим частини другої статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в редакції станом на день подання позовної заяви з дня призначення уповноваженої особи Фонду припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв'язку з ліквідацією банку.
      26. Повноваження уповноваженої особи Фонду з дня свого призначення передбачалися статтею 48 цього ж Закону, зокрема до її повноважень належало виконання повноважень, які визначені частиною другою статті 37 цього Закону.
      27. Серед визначених частиною другою статті 37 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" повноважень уповноваженої особи Фонду є право заявляти від імені банку позови майнового та немайнового характеру до суду, у тому числі позови про винесення рішення, відповідно до якого боржник банку має надати інформацію про свої активи (пункт 5).
      28. Відповідно до частин третьої та четвертої цієї ж статті уповноважена особа Фонду діє від імені банку в межах повноважень Фонду. На виконання своїх повноважень така особа, зокрема: 1) діє без довіреності від імені банку, має право підпису будь-яких договорів (правочинів), інших документів від імені банку; 2) видає накази та розпорядження, дає доручення, обов'язкові до виконання працівниками банку.
      29. Для вирішення питання щодо наявності повноважень підписання позовної заяви в уповноваженої особи Фонду не мають значення відомості, які містяться в Єдиному державному реєстрі щодо осіб, які мають діяти від імені банку, станом на час ухвалення рішень судом першої чи апеляційної інстанції у цій справі.
      30. Для визначення правомірності відкриття провадження за позовною заявою, підписаною Славським В.І. від імені ПАТ "Златобанк", важливим є лише факт обізнаності суду, який відкрив провадження у справі, щодо повноважень Славінського В.І. діяти від імені банку на дату звернення ним до суду.
      31. Така обізнаність суду, який відкрив провадження у справі, не залежить від того, чи будуть у майбутньому скасовані чи визнані нечинними постанови НБУ чи рішення Фонду, на підставі яких діяла уповноважена особа.
      32. Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру (а. с. 122 - 124, т. 1) станом на 26 травня 2015 року в графі "Прізвище, ім'я, по батькові, дата обрання (призначення) осіб, які обираються (призначаються) до органу управління юридичної особи, уповноважених представляти юридичну особу у правовідносинах з третіми особами, або осіб, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори та дані про наявність обмежень щодо представництва від імені юридичної особи" зазначено Славінського В.І. як керівника (уповноважена особа Фонду на ліквідацію ПАТ "Златобанк" з 13 травня 2015 року).
      33. Відповідно до частин першої та четвертої статті 89 ЦК України юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення.
      34. До єдиного державного реєстру вносяться відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом.
      35. Згідно із частинами першою та другою статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
      36. Якщо відомості, що підлягають внесенню до єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.
      37. З огляду на наведене і на ту обставину, що на момент звернення Славінського В.І. до суду від імені банку відомості про нього як уповноваженого представника позивача містились у Єдиному державному реєстрі, а значить, були достовірними для суду. Відповідно суд і будь-які інші треті особи не знали і не могли знати про те, що Славінський В.І. на момент звернення до суду від імені ПАТ "Златобанк" не мав таких повноважень з представництва банку.
      38. Отже, вирішуючи питання про залишення позову без розгляду, суд першої інстанції мав спершу дати оцінку позиції позивача в особі його належного представника на час розгляду цього питання, чого зроблено не було. Зокрема, судом першої інстанції не враховано, що позивач в особі його належного представника на час вирішення питання про залишення позову без розгляду не звертався до суду з заявою ані про залишення позову без розгляду, ані про відмову від позову.
      39. Уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку (стаття 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").
      40. Беручи до уваги вищезазначені обставини справи в сукупності та враховуючи вимоги чинного законодавства, Велика Палата Верховного Суду вважає, що господарський суд апеляційної інстанції, на відміну від місцевого господарського суду, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для залишення позову без розгляду.
      41. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній на час ухвалення рішення адміністративним судом про скасування спірних постанов НБУ та рішень Фонду, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.
      42. З урахуванням наведеного вище Велика Палата Верховного Суду вважає, що визнання протиправним та скасування судом у цілому чи окремих положень постанов НБУ та рішень Фонду, в тому числі якими особу наділено повноваженнями щодо представництва банку, не є безумовною підставою для залишення позову, підписаного такою особою як представником банку, без розгляду.
      43. Слід зазначити, що сторони в процесі мають права й обов'язки, передбачені статтею 22 ГПК України у зазначеній редакції, зокрема, позивач вправі до прийняття рішення у справі відмовитися від позову.
      44. Зі свого боку згідно із частиною третьою статті 43 цього ж Кодексу господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
      45. Суд також не позбавлений права у випадку наявності сумнівів щодо волевиявлення нового керівника (представника) юридичної особи на предмет обґрунтованості позову, підписаного іншою уповноваженою особою, з'ясувати ці обставини, оцінивши наявні докази.
      46. З метою з'ясування цих питань, а також з огляду на те, що представник позивача не з'явився у перше судове засідання, місцевий господарський суд мав право відкласти розгляд справи на підставі статті 77 ГПК України.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      Щодо суті касаційної скарги
      47. Пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.
      48. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 309 ГПК України).
      49. Оскільки апеляційний господарський суд ухвалив правильне по суті рішення у справі, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу АТ "Ощадбанк" без задоволення, а постанову - без змін.
      50. Наведені в касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування постанови апеляційного господарського суду, оскільки вони ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником норм процесуального права.
      Щодо судових витрат
      51. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.
      Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314-317 ГПК України, ВеликаПалата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" залишити без задоволення.
      2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 06 лютого 2018 року у справі N 911/2666/15 залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя -доповідач О.Р. Кібенко
      Судді: Н.О. Антонюк О.Б. Прокопенко
      С.В. Бакуліна Л.І. Рогач
      В.В. Британчук І.В. Саприкіна
      В.І. Данішевська О.М. Ситнік
      О.С. Золотніков О.С. Ткачук
      Л.М. Лобойко В.Ю. Уркевич
      Яновська О.Г.