ANTIRAID

Постановление ОАСК оставленное в силе КААС о неправомерной бездеятельности НБУ приведшей к потере средств клиентами банка Крещатик

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

2 members have voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      2
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      2
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

Інформація заборонена для оприлюднення згідно з Законом України "Про доступ до судових рішень" (п. 4 ст. 7).

http://reyestr.court.gov.ua/Review/65620728 - решение первой инстанции

 

Державний герб України

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/15685/16

Головуючий у 1-й інстанції: Кузьменко В.А
Суддя-доповідач: Ганечко О.М.

УХВАЛА
Іменем України

30 травня 2017 року

м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Ганечко О.М.,
суддів: Літвіної Н.М., Коротких А.Ю.,
при секретарі Біднячук Ю.С., 

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Національного банку України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.02.2017 року у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Національного банку України, треті особи: Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Хрещатик», Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Костенко Ігор Іванович, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправною бездіяльності, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з позовом до Національного банку України, треті особи: Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Хрещатик», Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Костенко Ігор Іванович, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправною бездіяльності.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.02.2017 року позов задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Національного банку України щодо невжиття належних заходів забезпечення захисту законних інтересів вкладників і кредиторів щодо безпеки збереження коштів на банківських рахунках Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик", невжиття адекватних, негайних та рішучих дій, неприйняття своєчасно рішення про застосування адекватного заходу впливу до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик".

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою відмовити в задоволені позову в повному обсязі, посилаючись на незаконність, необ'єктивність, необґрунтованість рішення, порушення судом першої інстанції норм матеріального права.

Представник апелянта та представник Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» підтримали апеляційну скаргу в повному обсязі та просили її задовольнити, постанову суду першої інстанції скасувати та постановити нову, якою відмовити в задоволені позову в повному обсязі.

Представник позивач заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити постанову суду першої інстанції без змін.

Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Костенко Ігор Іванович, та представник Фонду гарантування вкладів фізичних осіб не з'явилися, будучи належним чином повідомленими, що не перешкоджає слуханню спірного питання відповідно до вимог ч. 4 ст. 196 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України - за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Як вбачається з матеріалів справи, 29 січня 2016 року між ОСОБА_2 (вкладник) та ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" (банк) укладено договір №230D-655972 банківського вкладу "Живи сонячно" в доларах США із щомісячною сплатою процентів (1,3 місяці).

Згідно з пунктом 1.1 договору, банк приймає грошові кошти вкладника на вкладний (депозитний) рахунок НОМЕР_3 в сумі 26 000,00 доларів США на термін з 29 січня 2016 року по 29 квітня 2016 року. Процентна ставка на вклад встановлюється в розмірі 9% процентів річних.

Внесення коштів підтверджується меморіальним валютним ордером №230/16369 від 29 січня 2016 року, копія якого наявна в матеріалах справи.

Окрім того, 16 січня 2016 року між ОСОБА_3 та ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" укладено договір №230D-ІВ7078 банківського вкладу "Живи сонячно ONLINE" в доларах США із щомісячною сплатою процентів (3 місяці).

Згідно з пунктом 1.1 договору, банк надає можливість вкладнику здійснювати розміщення грошових коштів з відкриттям відповідних вкладних рахунків в системі дистанційного обслуговування інтернет-банкінг "Хрещатик-online". Вклад залучається банком на підставі отриманого від вкладника дистанційного розпорядження на переказ грошових коштів, перерахованих вкладником з поточного (карткового) рахунку №10034420201 на вкладний рахунок №26300001230/2630.9.036474.037, що відкривається банком на його ім'я, в сумі 30 491,05 доларів США на термін з 16 січня 2016 року по 16 квітня 2016 року. Процентна ставка на вклад встановлюється в розмірі 9,25% процентів річних.

16 січня 2016 року між ОСОБА_3 та ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" укладено договір №230D-ІВ7079 банківського вкладу "Живи сонячно ONLINE" в національній валюті із щомісячною сплатою процентів (3 місяці).

Згідно з пунктом 1.1 договору, банк надає можливість вкладнику здійснювати розміщення грошових коштів з відкриттям відповідних вкладних рахунків в системі дистанційного обслуговування інтернет-банкінг "Хрещатик-online". Вклад залучається банком на підставі отриманого від вкладника дистанційного розпорядження на переказ грошових коштів, перерахованих вкладником з поточного (карткового) рахунку НОМЕР_1 на вкладний рахунок НОМЕР_2, що відкривається банком на його ім'я, в сумі 100 000,00 грн. - на термін з 16 січня 2016 року по 16 квітня 2016 року. Процентна ставка на вклад встановлюється в розмірі 22,25% процентів річних.

25 січня 2016 року між ОСОБА_3 та ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" укладено договір №230D-ІВ7252 банківського вкладу "Живи сонячно ONLINE" в доларах США із щомісячною сплатою процентів (3 місяці).

Згідно з пунктом 1.1 договору, банк надає можливість вкладнику здійснювати розміщення грошових коштів з відкриттям відповідних вкладних рахунків в системі дистанційного обслуговування інтернет-банкінг "Хрещатик-online". Вклад залучається банком на підставі отриманого від вкладника дистанційного розпорядження на переказ грошових коштів, перерахованих вкладником з поточного (карткового) рахунку №10034420201 на вкладний рахунок №26300001230/2б30.7.036474.040, що відкривається банком на його ім'я, в сумі 11 938,55 доларів США на термін з 25 січня 2016 року по 25 квітня 2016 року. Процентна ставка на вклад встановлюється в розмірі 9,25% процентів річних.

29 лютого 2016 року між ОСОБА_3 та ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" укладено договір №230D-ІВ7977 банківського вкладу "Живи сонячно ONLINE" в національній валюті із щомісячною сплатою процентів (3 місяці).

Згідно з пунктом 1.1 договору, банк надає можливість вкладнику здійснювати розміщення грошових коштів з відкриттям відповідних вкладних рахунків в системі дистанційного обслуговування інтернет-банкінг "Хрещатик-online". Вклад залучається Банком на підставі отриманого від вкладника дистанційного розпорядження на переказ грошових коштів, перерахованих вкладником з поточного (карткового) рахунку НОМЕР_1 на вкладний рахунок №26300001230/2630.5.036474.042, що відкривається банком на його ім'я, в сумі 40 000,00 гривень на термін з 29 лютого 2016 року по 31 травня 2016 року. Процентна ставка на вклад встановлюється в розмірі 20,25% процентів річних.

Вищевказані обставини в ході розгляду даної справи сторонами не заперечувалися та визнавалися.

Разом з тим, 04 квітня 2016 року постановою Правління Національного банку України №231/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" віднесено ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" до категорії проблемних строком до 180 днів, установлено для ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" обмеження в його діяльності, а також зобов'язано ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" надсилати до Департаменту банківського накладу повідомлення про стан виконання запланованих заходів щодо фінансового оздоровлення банку, а також приведення ним своєї діяльності у відповідність до вимог банківського законодавства.

05 квітня 2016 року Правлінням Національного банку України прийнято постанову №234 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" до категорії неплатоспроможних", відповідно до якої виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 05 квітня 2016 року №463 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку".

Згідно з даним рішенням розпочато процедуру виведення ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на один місяць з 05 квітня 2016 року до 04 травня 2016 року включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик", визначені статтями 37-39 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Костенку І.І. строком на один місяць з 05 квітня 2016 року до 04 травня 2016 року включно.

Згідно з рішенням виконавчої дирекції Фонду від 21 квітня 2016 року №560 продовжено строки тимчасової адміністрації в ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" з 05 травня 2016 року до 04 червня 2016 року включно. У відповідності до даного рішення продовжено повноваження уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в "Комерційний банк "Хрещатик" Костенка І.І. з 05 травня 2016 року до 04 червня 2016 року включно.

Відповідно до рішення Правління Національного банку України від 02 червня 2016 року №46-рш "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 03 червня 2016 року №913 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" та делегування повноважень ліквідатора банку". Згідно із зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" з 06 червня 2016 року по 05 червня 2018 року включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик", визначені, зокрема, статтями 37, 38, 47-52, 521, 53 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", Костенку І.І.

На своєму сайті Фонд оприлюднив інформацію про те, що у зв'язку з прийняттям виконавчою дирекцією Фонду рішення від 03 червня 2016 року №913 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" та делегування повноважень ліквідатора банку", Фонд з 09 червня 2016 року розпочинає виплати коштів вкладникам даного банку. Для отримання коштів вкладники ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" з 09 червня 2016 року до 21 липня 2016 року включно можуть звертатись до установ банків-агентів Фонду: АТ "ОЩАДБАНК", ПАТ "ПУМБ", АБ "ПІВДЕННИЙ" та АТ "УКРСИББАНК".

Відповідно до виписки за договором №230 D-655972 банківського вкладу "Живи сонячно" в доларах США із щомісячною сплатою процентів (1, 3 місяці) від 25 квітня 2016 року, укладеного ОСОБА_2 із ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик", залишок коштів за даним договором становив 26 000,00 доларів США. Згідно з довідкою ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" №2-3/3/9592 від 30 вересня 2016 року акцептована сума в еквіваленті склала 458 806,59 грн.

Відповідно до довідки ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" №2-3/39596 від 30 вересня 2016 року акцептована сума за договорами, укладеними ОСОБА_3 з ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик", в еквіваленті склала 1 012 308,92 грн.

Як стверджують позивачі, станом на момент звернення до суду банк повинен був повернути їм вклади з нарахованими відсотками, однак, у зв'язку з віднесенням ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" до категорії неплатоспроможних та його ліквідації вклади не повернуто. Позивачі вважають, що така ситуація склалась внаслідок бездіяльності відповідача, який не вжив своєчасних заходів відповідно до вимог статті 55 Закону України "Про Національний банк України", що призвело до негативних фінансово-економічних наслідків в ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" та унеможливило повернення належних позивачам грошових коштів.

Відповідно до статті 55 Закону України "Про Національний банк України", головна мета банківського регулювання і нагляду - це безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів.

Національний банк здійснює функції банківського регулювання і нагляду на індивідуальній та консолідованій основі за діяльністю банків та банківських груп у межах та порядку, передбачених законодавством України.

Національний банк здійснює постійний нагляд за дотриманням банками, їх підрозділами, афілійованими та спорідненими особами банків на території України та за кордоном, банківськими групами, представництвами та філіями іноземних банків в Україні, а також іншими юридичними та фізичними особами банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку і економічних нормативів. Національний банк не здійснює перевірок і ревізій фінансово-господарської діяльності осіб, зазначених у цій статті.

Відповідно до статті 66 Закону України "Про банки і банківську діяльність", державне регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України у таких формах: I. Адміністративне регулювання: 1) реєстрація банків і ліцензування їх діяльності; 2) встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків; 3) застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру; 4) нагляд за діяльністю банків; 5) надання рекомендацій щодо діяльності банків; II. Індикативне регулювання: 1) встановлення обов'язкових економічних нормативів; 2) визначення норм обов'язкових резервів для банків; 3) встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій; 4) визначення процентної політики; 5) рефінансування банків; 6) кореспондентських відносин; 7) управління золотовалютними резервами, включаючи валютні інтервенції; 8) операцій з цінними паперами на відкритому ринку; 9) імпорту та експорту капіталу.

Згідно із статтею 67 Закону України "Про банки і банківську діяльність", метою банківського нагляду є стабільність банківської системи та захист інтересів вкладників і кредиторів банку щодо безпеки зберігання коштів клієнтів на банківських рахунках. Національний банк України здійснює банківський нагляд у формі інспекційних перевірок та безвиїзного нагляду.

Статтею 71 Закону України "Про банки і банківську діяльність", передбачено, що кожний банк є об'єктом інспекційної перевірки уповноваженими Національним банком України особами. Перевірки здійснюються з метою визначення рівня безпеки і стабільності операцій банку, достовірності звітності банку і дотримання банком законодавства України про банки і банківську діяльність, а також нормативно-правових актів Національного банку України. Національний банк України може прийняти рішення про проведення позапланової перевірки банку при наявності обґрунтованих підстав.

Згідно із статтею 73 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) у разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України відповідно до цього Закону, банківського законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, нормативно-правових актів Національного банку України, його вимог, встановлених відповідно до статті 66 цього Закону, або здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, застосування іноземними державами або міждержавними об'єднаннями або міжнародними організаціями санкцій до банків чи власників істотної участі у банках, що становлять загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку та/або стабільності банківської системи, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу, до яких належать:

1) письмове застереження;

2) скликання загальних зборів учасників, ради банку, правління банку;

3) укладення письмової угоди з банком, за якою банк чи визначена угодою особа зобов'язується вжити заходів для усунення порушень, поліпшення фінансового стану банку, підвищення ефективності функціонування та/або адекватності системи управління ризиками тощо;

4) зупинення виплати дивідендів чи розподілу капіталу в будь-якій іншій формі;

5) встановлення для банку підвищених економічних нормативів;

6) підвищення резервів на покриття можливих збитків за кредитами та іншими активами;

7) обмеження, зупинення чи припинення здійснення окремих видів здійснюваних банком операцій, у тому числі операцій із пов'язаними з банком особами;

8) заборона надавати бланкові кредити;

9) накладення штрафів;

10) тимчасова, до усунення порушення, заборона використання власником істотної участі у банку права голосу (тимчасова заборона права голосу);

11) тимчасове, до усунення порушення, відсторонення посадової особи банку від посади;

11№) позбавлення генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій;

12) віднесення банку до категорії проблемного або неплатоспроможного;

13) відкликання банківської ліцензії та ліквідація банку.

Застосування одного заходу впливу не виключає можливості застосування ще й іншого.

Статтею 74 Закону України "Про банки і банківську діяльність", передбачено, що порядок застосування заходів впливу, встановлених статтею 73 цього Закону, визначається нормативно-правовими актами Національного банку України.

Водночас положеннями статті 75 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції станом на 2015 рік) визначено, що Національний банк України зобов'язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії проблемних за умови його відповідності хоча б одному з таких критеріїв:

1) банк протягом звітного місяця допустив зменшення на 5 і більше відсотків: щоденного розміру регулятивного капіталу нижче встановленого нормативно-правовими актами Національного банку України мінімального розміру регулятивного капіталу - п'ять і більше разів та/або значення нормативу достатності (адекватності) регулятивного капіталу нижче встановленого нормативно-правовими актами Національного банку України нормативного значення цього нормативу - два і більше разів;

2) банк не виконав вимогу вкладника або іншого кредитора, строк якої настав п'ять і більше робочих днів тому, та/або встановлено факти невідображення в бухгалтерському обліку документів клієнтів банку, що не виконані банком у встановлений законодавством України строк;

3) системне порушення банком законодавства, що регулює питання запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму;

4) банк протягом звітного місяця допустив зменшення на 5 і більше відсотків значення хоча б одного з нормативів ліквідності нижче мінімальних нормативних значень, встановлених нормативно-правовими актами Національного банку України, що розраховуються: за щоденними розрахунками - п'ять і більше разів; щодекади - два і більше разів;

4№) обсяг негативно класифікованих активів банку (крім санаційного) становить 40 відсотків і більше загальної суми активів, за якими має оцінюватися ризик та формуватися резерв згідно з нормативно-правовими актами Національного банку України;

5) банк не має ефективних та адекватних систем внутрішнього контролю та/або управління ризиками, що створює загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку;

6) систематичне подання та/або оприлюднення недостовірної інформації або звітності з метою приховування реального фінансового стану банку, у тому числі щодо операцій із пов'язаними з банком особами.

У відповідності до статті 76 Закону України "Про банки і банківську діяльність", Національний банк України зобов'язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних у разі:

1) неприведення банком своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, після віднесення його до категорії проблемних, але не пізніше ніж через 180 днів з дня визнання його проблемним;

2) зменшення розміру регулятивного капіталу або нормативів капіталу банку до однієї третини від мінімального рівня, встановленого законом та/або нормативно-правовими актами Національного банку України;

3) невиконання банком протягом п'яти робочих днів поспіль двох і більше відсотків своїх зобов'язань перед вкладниками та іншими кредиторами та/або встановлення фактів невідображення в бухгалтерському обліку документів клієнтів банку, що не виконані банком у встановлений законодавством строк, після віднесення банку до категорії проблемних;

5) виявлення фактів здійснення банком після віднесення його до категорії проблемного операцій (крім нарахування відсотків за вкладами, отримання клієнтами банку заробітної плати, аліментів, пенсій, стипендій, інших соціальних, державних виплат), оформлення (переоформлення) договорів, внаслідок яких зобов'язання перед фізичними особами в межах гарантованої суми відшкодування збільшуються за рахунок зменшення зобов'язань перед фізичними особами, які перевищують гарантовану суму відшкодування, та/або зобов'язань перед фізичними особами, які не підпадають під гарантії Фонду гарантування фізичних осіб, та/або юридичними особами;

6) невиконання банком, віднесеним до категорії проблемного, розпорядження, рішення Національного банку України (у тому числі про застосування заходів впливу/санкцій) та/або вимоги Національного банку України щодо усунення порушень банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку України протягом визначеного Національним банком України строку.

Зі змісту листа Національного банку України "Про результати інспекційної перевірки" (вих. від 17 вересня 2014 року №42-011/52329/65), який адресовано ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик", вбачається, що за результатами здійснення Національним Банком України планової інспекційної перевірки ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" за період діяльності з 01 березня 2011 року по 01 травня 2014 року було встановлено високий рівень кредитного та валютного ризиків, а також недостатній рівень внутрішнього контролю за окремими напрямками роботи.

Зокрема, результати інспектування ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" свідчать про високий рівень кредитного ризику, з огляду на: значну частку негативно класифікованих активів; наявність концентрації в кредитному портфелі; недостатню якість забезпечення; значного валютного ризику; незадовільної якості нарахованих доходів.

Розмір регулятивного капіталу недостатній для дотримання економічного нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2), нормативу співвідношення регулятивного капіталу до сукупних активів (Н3), нормативу (коефіцієнту) співвідношення регулятивного капіталу до зобов'язань банку (Н3-1), нормативу Н7 та нормативу великих кредитних ризиків (Н8).

За результатами інспектування чистий операційний дохід має від'ємне значення, що свідчить про неефективність операційної діяльності банку. Параметри ризику ліквідності, визначені інспектуванням, несуть загрозу спроможності банку своєчасно та у повному обсязі виконувати свої зобов'язання у майбутньому. Кількість ринкових ризиків значна. Інспектуванням встановлений недостатній рівень контролю за підготовкою та складанням статистичної звітності. Внутрішня нормативна база Банку потребує доопрацювання. Якість управління СУІБ на дату інспектування потребує вдосконалення.

За результатами комплексного інспектування, яке проведено Національним банком України станом на 01 травня 2014 року за період діяльності ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" з 01 березня 2011 року по 01 травня 2014 року, встановлено загальну оцінку за рейтинговою системою CAMELS як "4", в тому числі за компонентами: "Капітал" (C) - "4"; "Активи" (A) - "4"; "Менеджмент" (M) - "4"; "Надходження" (E) - "4"; "Ліквідність" (L) - "3"; "Чутливість до ринкових ризиків" (S) - "3".

У зв'язку із наведеним суд зазначає, що CAMELS - це американська рейтингова система оцінки банків, створена в 1978 році. В Україні порядок визначення рейтингових оцінок за рейтинговою системою CAMELS встановлювався постановою Національного банку України від 05 травня 2002 року №171 та постановою Правління Національного банку України від 31 серпня 2007 року №312.

Зокрема, основою рейтингової системи CAMELS є оцінка ризиків та визначення рейтингових оцінок за такими основними компонентами: Достатність капіталу (C); Якість активів (A); Менеджмент (M); Надходження (E); Ліквідність (L); Чутливість до ринкового ризику (S).

Рейтингова оцінка достатності капіталу "4" свідчить про те, що банк має значні проблеми, які призвели до того, що капітал неспроможний захистити банк від ризиків, пов'язаних з його операціями, має значні збитки від кредитних операцій та/або від операцій з цінними паперами, та/або валютних операцій, та/або його витрати значно перевищують доходи і мають тенденцію до зростання, банк має високий рівень негативно класифікованих активів. Банк може дотримуватися (за результатами безвиїзного нагляду) або не дотримуватися нормативів капіталу, але за результатами інспекційної перевірки очевидно те, що його капітал недостатній для покриття ризиків за активними операціями. Якщо керівництво та/або акціонери не зможуть вжити негайних заходів для виправлення недоліків і порушень, то банк може стати неплатоспроможним у найближчому майбутньому. Банк з рейтинговою оцінкою достатності капіталу "4" потребує суворого контролю служби банківського нагляду щодо вжиття керівництвом та/або акціонерами банку відповідних заходів для покращання якості активів і підвищення рівня достатності капіталу.

Рейтингова оцінка якості активів "4" свідчить про те, що банк має значні недоліки в діяльності, які можуть призвести до суттєвого погіршення стану капіталу банку та його неплатоспроможності, якщо їх негайно не виправити. Активи банку з рейтинговою оцінкою якості активів "4" мають одну або кілька з таких характеристик: обсяг нестандартних активів (у тому числі кредитів, крім класифікованих "під контролем") за результатами інспекційної перевірки продовжує зростати, призводить до зменшення регулятивного капіталу та може призвести до неплатоспроможності, якщо не вжити негайних заходів щодо виправлення ситуації; обсяг активів з негативною класифікацією з урахуванням сформованих резервів під ці активи наближається до граничного значення (співвідношення між обсягом негативно класифікованих активів з урахуванням резервів під ці активи та сукупними активами менше ніж 60 відсотків); обсяг нестандартних кредитів (особливо кредитів з негативною класифікацією) значно перевищує резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями і становить загрозу капіталу; інші активи становлять загрозу втрати капіталу і можуть призвести до неплатоспроможності банку. Служба банківського нагляду має приділяти особливу увагу такому банку для того, щоб забезпечити негайні заходи щодо виправлення недоліків з боку його керівництва.

Рейтингова оцінка менеджменту "4" свідчить про те, що банк має значні недоліки, пов'язані з більшістю факторів. Потрібні рішучі дії служби банківського нагляду, що спрямуватимуться на те, щоб керівництво банку негайно вжило заходів щодо усунення проблем. Національний банк або спостережна рада банку повинні розглянути заходи щодо повного або часткового відсторонення голови, його заступників та/або членів правління (ради директорів), головного бухгалтера та/або його заступників від обійманих посад. Рейтингова оцінка менеджменту "4" встановлюється в разі виявлення значних зловживань у практиці кредитування інсайдерів, інвестиційній діяльності, недотримання облікової та процентної політики, ігнорування вимог Національного банку, у тому числі з питань запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, якщо дії або бездіяльність керівництва завдали такої шкоди фінансовому стану банку, що він опинився під загрозою неплатоспроможності, та/або призвели до звинувачення банку в сприянні легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Банк з рейтинговою оцінкою надходжень "4" має дуже великі проблеми з надходженнями. Банк може мати прибуток, однак недостатній для підтримки на потрібному рівні резервів під активні операції та забезпечення зростання рівня регулятивного капіталу відповідно до нормативних вимог, також значна питома вага витрат може бути, наприклад, за обслуговування субординованого боргу. Без негайних виправних заходів витрати (збитки) банку можуть зрости настільки, що це загрожуватиме його платоспроможності. За таких умов керівництво банку має вжити негайних заходів для підвищення та оптимізації рівня доходів, посилення контролю за витратами. Також потрібні рішучі дії служби банківського нагляду щодо поліпшення стану надходжень та запобігання втраті капіталу, у тому числі обмеження, зупинення або припинення проведення окремих видів здійснюваних банком операцій з високим рівнем ризику, та висунути керівництву банку вимоги щодо зменшення темпів зростання активів (крім зростання обсягу активів, що пов'язане зі збільшенням статутного капіталу).

Рейтингова оцінка ліквідності "3" свідчить про те, що банк має суттєві недоліки, пов'язані з одним або кількома факторами. Підхід керівництва банку з рейтинговою оцінкою ліквідності "3" до управління ліквідністю спрощений і це призводить до того, що в банку часто виникають проблеми з ліквідністю, а також простежується регулярна залежність від міжбанківських кредитів, крім того, в банку обмежені можливості щодо активних операцій - швидкого їх продажу, а щодо пасивних операцій - швидкого залучення нових джерел фінансування. Керівництво банку повинно негайно звернути належну увагу на негативні тенденції та вжити заходів щодо виправлення недоліків для того, щоб банк не втратив здатності виконувати свої поточні зобов'язання. Для цього потрібні відповідні дії служби банківського нагляду.

Банк з рейтинговою оцінкою чутливості до ринкового ризику "3" має неприйнятний рівень ринкового ризику, керівництво демонструє відсутність досвіду або знань і розуміння щодо визначення, вимірювання, здійснення моніторингу і контролю ринкових ризиків. Рейтингова оцінка чутливості до ринкового ризику "3" означає, що примітивний підхід керівництва до управління ринковим ризиком призводить до частого перевищення лімітів (обмежень) та до отримання збитків за окремими операціями. Унаслідок відсутності досконалих (ефективних) процесів управління ринковим ризиком виникають негативні тенденції в операціях, що пов'язані з ринковим ризиком, а також сумніви щодо здатності керівництва негайно вирішити ці проблеми з метою запобігання впливу надмірного ринкового ризику на надходження або на економічну вартість капіталу. Тому потрібний посилений контроль з боку служби банківського нагляду з метою забезпечення належного вирішення керівництвом проблем банку.

Загалом за системою оцінки CAMELS комплексна рейтингова оцінка "4" або "5" свідчить про те, що банки, мають серйозні проблеми, потребують ретельного нагляду і спеціальних оздоровчих заходів. Такі комплексні рейтингові оцінки свідчать про те, що загальна платоспроможність банку під загрозою, потрібні негайні конкретні дії служби банківського нагляду.

Тобто, з наведеного вбачається, що ще у 2014 році за результатами інспектування відповідачем виявлено дуже великі фінансові проблеми у ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик", які потребували негайного вжиття Національним банком України адекватних та дієвих заходів щодо їх усунення та виправлення недоліків у діяльності банку, стабілізації його фінансового стану.

До того ж, як стверджують позивачі та не заперечується відповідачем, згідно фінансової звітності за ІІ та ІІІ квартали 2015 року показники діяльності ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" були значно нижчими, ніж встановлено відповідними нормативами, а саме: нормативом миттєвої ліквідності (Н4), нормативом короткострокової ліквідності (Н6), нормативом максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7), нормативом великих кредитних ризиків (Н8), нормативом максимального розміру кредитного ризику за операціями з пов'язаними з банком особами (Н9).

Пунктом 3.2 розділу І Положення про застосування Національним банком України заходів впливу, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 17 серпня 2012 року №346, визначено, що за порушення банківського законодавства, заходи впливу, що застосовуються Національним банком до банків, мають бути адекватними конкретним порушенням, які ними були допущені. Вибір адекватних заходів впливу, які застосовуються до банків відповідно до банківського законодавства та цього Положення, має здійснюватися з урахуванням: характеру допущених банком порушень; причин, які зумовили виникнення виявлених порушень; загального фінансового стану банку; розміру можливих негативних наслідків для кредиторів і вкладників; інформації Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо порушення банками вимог, установлених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", результатів перевірки банків Фондом гарантування.

Однак, з урахуванням виявлених низьких показників діяльності банку, відповідач з моменту виявлення під час інспектування недоліків у роботі банку не вжив належних адекватних, негайних та рішучих дій, не прийняв своєчасно рішення про застосування адекватного заходу впливу до ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" за результатами інспекційної перевірки, передбачених статтею 73 Закону України "Про банки і банківську діяльність", що призвело, як наслідок, до значного погіршення фінансового стану та рейтингу ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик".

Посилання ж відповідача на обставини прийняття 19 березня 2015 року Правлінням Національного банку України Постанови №189/БТ "Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" та призначення куратора" не свідчить про адекватність та достатність застосованих відповідачем заходів банківського нагляду щодо поліпшення фінансового стану банку та збереження його активів, враховуючи також те, що згідно з частиною шостою статті 67 Закону України "Про банки і банківську діяльність" особливий режим контролю є додатковим інструментом банківського нагляду, а не основним заходом впливу, які згідно статті 71 Закону України "Про банки і банківську діяльність" застосовуються у разі здійснення банком ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку.

Враховуючи вищевикладене та зважаючи на встановлені під час інспектування численні порушення, допущені ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик", необхідність негайних конкретних дій служби банківського нагляду, потребу посиленого контролю з боку служби банківського нагляду з метою забезпечення належного вирішення керівництвом проблем банку, необхідність рішучих дій служби банківського нагляду щодо поліпшення стану надходжень та запобігання втраті капіталу, у тому числі обмеження, зупинення або припинення проведення окремих видів здійснюваних банком операцій з високим рівнем ризику, беручи до уваги надання законом відповідачу широкого спектру інструментів (заходів) впливу (реагування), колегія суддів приходить до висновку, що Національним банком України допущено протиправну бездіяльність щодо невжиття протягом розумного строку адекватних, негайних та рішучих дій, неприйняття своєчасно рішення про застосування адекватного заходу впливу до ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" на підставі проведеного інспектування ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" за період діяльності з 01 березня 2011 року по 01 травня 2014 року та встановленої відповідачем рейтингової оцінки CAMELS, що не узгоджується із нормами статті 73 Закону України "Про банки та банківську діяльність" та суперечить головній меті банківського регулювання і нагляду щодо безпеки та фінансової стабільності банківської системи і захисту інтересів вкладників і кредиторів.

Колегія суддів не погоджується із твердженням відповідача про те, що позивачі не є особами, які охоплюються наглядової діяльністю Національного банку України, а тому не можуть оскаржувати у суді його дії, рішення чи бездіяльність, та зазначає про наступне.

Оскаржувана бездіяльність Національного банку України щодо невжиття належних заходів реагування по відношенню до ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик", на переконання позивачів, призвела до порушення їхніх прав та унеможливила повернення депозитних вкладів, а тому, в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, позивачі є суб'єктами, які здатні особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки, тобто мають адміністративну процесуальну дієздатність та право на звернення до суду із даним позовом, мають інтерес.

Аналогічна правова позиція висловлена також Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 10 листопада 2016 року у справі №К/800/13559/16.

Крім того, колегія суддів не приймає до уваги, посилання представника апелянта на те, що об'єкту застосування певного заходу не було, оскільки не було встановлених законом умов в сукупності.

Однак, характер виявлених під час перевірки банку стану справ, свідчить про те, що у апелянта були підстави для вжиття ще й інших заходів впливу, передбачених ст. 73 Закону України "Про банки і банківську діяльність", окрім тих, що були вжиті, однак апелянт не реалізував надане йому право добросовісно.

За таких обставин, апеляційна скарга є необґрунтованою, її доводи не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому у її задоволенні необхідно відмовити, а рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Національного банку України - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.02.2017 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: О.М. Ганечко
Судді: Н.М. Літвіна
А.Ю. Коротких

Головуючий суддя Ганечко О.М. 
Судді: Коротких А. Ю.
Літвіна Н. М.

http://reyestr.court.gov.ua/Review/66909110

  • Like 1
  • Thanks 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

Это наше решение. Суд установил, что еще в 2014 году по результатам инспектирования ответчиком обнаружено очень большие финансовые проблемы в ПАО "Коммерческий банк" Хрещатик ", которые требовали немедленного принятия Национальным банком Украины адекватных и действенных мер по их устранению и исправлению недостатков в деятельности банка, стабилизации его финансового состояния.

При этом несмотря на установленные во время инспектирования многочисленные нарушения, допущенные ПАО "Коммерческий банк" Хрещатик ", необходимость немедленных конкретных действий службы банковского надзора, потребность усиленного контроля со стороны службы банковского надзора с целью обеспечения надлежащего решения руководством проблем банка, необходимость решительных действий службы банковского надзора по улучшение состояния поступлений и предотвращения потери капитала, в том числе ограничения, приостановления или прекращения проведения отдельных видов осуществляемых банком операций с высоким уровнем риска, учитывая предоставление законом ответчику широкого спектра инструментов (мероприятий) воздействия (реагирования), коллегия судей приходит к выводу, что Национальным банком Украины допущено противоправное бездействие относительно непринятия в течение разумного срока адекватных, неотложных и решительных действий, неприятие своевременно решение о применении адекватного меры воздействия к ОАО "Коммерческий банк" Хрещатик "на основании проведенного инспектирования ПАО " Коммерческий банк "Хрещатик" за период деятельности с 1 марта 2011 по 1 мая 2014 и установленной ответчиком рейтинговой оценки CAMELS, что не согласуется с нормами статьи 73 Закона Украины "О банках и банковской деятельности" и противоречит главной цели банковского регулирования и надзора безопасности и финансовой стабильности банковской системы и защиты интересов вкладчиков и кредиторов.

Таким образом характер выявленных при проверке банка положения дел, свидетельствует о том, что у НБУ были основания для принятия еще и других мер воздействия, предусмотренных ст. 73 Закона Украины "О банках и банковской деятельности", кроме тех, которые были приняты, однако НБУ не реализовал предоставленное ему право добросовестно.

  • Like 2

Share this post


Link to post
Share on other sites

это прекрасная преюдиция, — но всего лишь преюдиция

а теперь нужно подавать гражданские иски к НБУ о возмещении ущерба, не так ли?

Share this post


Link to post
Share on other sites

но вообще-то странно, Ганечко всегда очень любила НБУ и ФГВ, — видимо она тут расстроилась что её не пустили в новый ВС

Share this post


Link to post
Share on other sites
13 минут назад, 0720 сказал:

это прекрасная преюдиция, — но всего лишь преюдиция

а теперь нужно подавать гражданские иски к НБУ о возмещении ущерба, не так ли?

Именно так :)

Share this post


Link to post
Share on other sites

ВАСУ оставил это решение в силе:

Державний герб України

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2017 року

м. Київ

К/800/20680/17

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого: судді Мороза В.Ф.
Суддів: Голяшкіна О.В.
Шведа Е.Ю.

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Національного банку України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 лютого 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Національного банку України, за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору: публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик", уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Костенко Ігоря Івановича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання протиправною бездіяльності,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2016 року позивачі звернулись до окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Національного банку України, треті особи: Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Хрещатик», Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Костенко Ігор Іванович, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, в якому просили визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невжиття належних заходів забезпечення захисту законних інтересів вкладників щодо безпеки збереження коштів на банківських рахунках Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик", невжиття адекватних, негайних та рішучих дій, неприйняття своєчасно рішення про застосування адекватного заходу впливу до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик".

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.02.2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2017 року, адміністративні позови ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Національного банку України щодо невжиття належних заходів забезпечення захисту законних інтересів вкладників і кредиторів щодо безпеки збереження коштів на банківських рахунках Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик", невжиття адекватних, негайних та рішучих дій, неприйняття своєчасно рішення про застосування адекватного заходу впливу до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик".

У касаційній скарзі Національний банк України, не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 28.02.2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2017 року та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволені позову.

Позивачами подані заперечення на касаційну скаргу, в яких вони просять залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні в передбаченому статтею 220-1 КАС України порядку.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягають, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими і не надають підстав, які передбачені статтями 225 - 229 Кодексу адміністративного судочинства України для зміни чи скасування судових рішень.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 29 січня 2016 року між ОСОБА_2 (вкладник) та ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" (банк) укладено договір №230D-655972 банківського вкладу "Живи сонячно" в доларах США із щомісячною сплатою процентів (1,3 місяці).

Внесення коштів підтверджується меморіальним валютним ордером №230/16369 від 29 січня 2016 року, копія якого наявна в матеріалах справи.

Окрім того, 16 січня 2016 року між ОСОБА_3 та ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" укладено договір №230D-ІВ7078 банківського вкладу "Живи сонячно ONLINE" в доларах США із щомісячною сплатою процентів (3 місяці).

16 січня 2016 року між ОСОБА_3 та ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" укладено договір №230D-ІВ7079 банківського вкладу "Живи сонячно ONLINE" в національній валюті із щомісячною сплатою процентів (3 місяці).

25 січня 2016 року між ОСОБА_3 та ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" укладено договір №230D-ІВ7252 банківського вкладу "Живи сонячно ONLINE" в доларах США із щомісячною сплатою процентів (3 місяці).

29 лютого 2016 року між ОСОБА_3 та ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" укладено договір №230D-ІВ7977 банківського вкладу "Живи сонячно ONLINE" в національній валюті із щомісячною сплатою процентів (3 місяці).

Вищевказані обставини в ході розгляду даної справи сторонами не заперечувалися та визнавалися.

Разом з тим, 04 квітня 2016 року постановою Правління Національного банку України №231/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" віднесено ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" до категорії проблемних строком до 180 днів, установлено для ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" обмеження в його діяльності, а також зобов'язано ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" надсилати до Департаменту банківського накладу повідомлення про стан виконання запланованих заходів щодо фінансового оздоровлення банку, а також приведення ним своєї діяльності у відповідність до вимог банківського законодавства.

05 квітня 2016 року Правлінням Національного банку України прийнято постанову №234 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" до категорії неплатоспроможних", відповідно до якої виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 05 квітня 2016 року №463 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку". Згідно з цим рішенням розпочато процедуру виведення ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на один місяць з 05 квітня 2016 року до 04 травня 2016 року включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик", визначені статтями 37-39 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Костенку І.І. строком на один місяць з 05 квітня 2016 року до 04 травня 2016 року включно.

Відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду від 21 квітня 2016 року №560 продовжено строки тимчасової адміністрації в ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" з 05 травня 2016 року до 04 червня 2016 року включно. У відповідності з цим рішенням продовжено повноваження уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в "Комерційний банк "Хрещатик" Костенка І.І. з 05 травня 2016 року до 04 червня 2016 року включно.

Згідно з рішенням Правління Національного банку України від 02 червня 2016 року № 46-рш "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 03 червня 2016 року №913 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" та делегування повноважень ліквідатора банку". Відповідно до зазначеного рішення розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" з 06 червня 2016 року по 05 червня 2018 року включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик", визначені, зокрема, статтями 37, 38, 47-52, 53 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", Костенку І.І.

На офіційному сайті Фонд оприлюднив інформацію про те, що у зв'язку з прийняттям виконавчою дирекцією Фонду рішення від 03 червня 2016 року №913 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" та делегування повноважень ліквідатора банку", Фонд з 09 червня 2016 року розпочинає виплати коштів вкладникам даного банку. Для отримання коштів вкладники ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" з 09 червня 2016 року до 21 липня 2016 року включно можуть звертатись до установ банків-агентів Фонду: АТ "ОЩАДБАНК", ПАТ "ПУМБ", АБ "ПІВДЕННИЙ" та АТ "УКРСИББАНК".

За твердженням позивачів, станом на момент звернення до суду банк повинен був повернути їм вклади з нарахованими відсотками, однак, у зв'язку з віднесенням ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" до категорії неплатоспроможних та його ліквідації вклади не було повернуто. Позивачі вважають, що така ситуація склалась внаслідок бездіяльності відповідача, який не вжив своєчасних заходів відповідно до вимог статті 55 Закону України "Про Національний банк України", що призвело до негативних фінансово-економічних наслідків в ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" та унеможливило повернення належних позивачам грошових коштів.

Відповідно до статті 55 Закону України "Про Національний банк України", головна мета банківського регулювання і нагляду - це безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів. Національний банк здійснює функції банківського регулювання і нагляду на індивідуальній та консолідованій основі за діяльністю банків та банківських груп у межах та порядку, передбачених законодавством України. Національний банк здійснює постійний нагляд за дотриманням банками, їх підрозділами, афілійованими та спорідненими особами банків на території України та за кордоном, банківськими групами, представництвами та філіями іноземних банків в Україні, а також іншими юридичними та фізичними особами банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку і економічних нормативів. Національний банк не здійснює перевірок і ревізій фінансово-господарської діяльності осіб, зазначених у цій статті.

Згідно зі статтею 66 Закону України "Про банки і банківську діяльність", державне регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України у таких формах: I. Адміністративне регулювання: 1) реєстрація банків і ліцензування їх діяльності; 2) встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків; 3) застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру; 4) нагляд за діяльністю банків; 5) надання рекомендацій щодо діяльності банків; II. Індикативне регулювання: 1) встановлення обов'язкових економічних нормативів; 2) визначення норм обов'язкових резервів для банків; 3) встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій; 4) визначення процентної політики; 5) рефінансування банків; 6) кореспондентських відносин; 7) управління золотовалютними резервами, включаючи валютні інтервенції; 8) операцій з цінними паперами на відкритому ринку; 9) імпорту та експорту капіталу.

Відповідно до статті 67 Закону України "Про банки і банківську діяльність", метою банківського нагляду є стабільність банківської системи та захист інтересів вкладників і кредиторів банку щодо безпеки зберігання коштів клієнтів на банківських рахунках. Національний банк України здійснює банківський нагляд у формі інспекційних перевірок та безвиїзного нагляду.

Статтею 71 Закону України "Про банки і банківську діяльність", передбачено, що кожний банк є об'єктом інспекційної перевірки уповноваженими Національним банком України особами. Перевірки здійснюються з метою визначення рівня безпеки і стабільності операцій банку, достовірності звітності банку і дотримання банком законодавства України про банки і банківську діяльність, а також нормативно-правових актів Національного банку України. Національний банк України може прийняти рішення про проведення позапланової перевірки банку при наявності обґрунтованих підстав.

Згідно зі статтею 73 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) у разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України відповідно до цього Закону, банківського законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, нормативно-правових актів Національного банку України, його вимог, встановлених відповідно до статті 66 цього Закону, або здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, застосування іноземними державами або міждержавними об'єднаннями або міжнародними організаціями санкцій до банків чи власників істотної участі у банках, що становлять загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку та/або стабільності банківської системи, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу, до яких належать:

1) письмове застереження;

2) скликання загальних зборів учасників, ради банку, правління банку;

3) укладення письмової угоди з банком, за якою банк чи визначена угодою особа зобов'язується вжити заходів для усунення порушень, поліпшення фінансового стану банку, підвищення ефективності функціонування та/або адекватності системи управління ризиками тощо;

4) зупинення виплати дивідендів чи розподілу капіталу в будь-якій іншій формі;

5) встановлення для банку підвищених економічних нормативів;

6) підвищення резервів на покриття можливих збитків за кредитами та іншими активами;

7) обмеження, зупинення чи припинення здійснення окремих видів здійснюваних банком операцій, у тому числі операцій із пов'язаними з банком особами;

8) заборона надавати бланкові кредити;

9) накладення штрафів;

10) тимчасова, до усунення порушення, заборона використання власником істотної участі у банку права голосу (тимчасова заборона права голосу);

11) тимчасове, до усунення порушення, відсторонення посадової особи банку від посади;

11) позбавлення генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій;

12) віднесення банку до категорії проблемного або неплатоспроможного;

13) відкликання банківської ліцензії та ліквідація банку.

Застосування одного заходу впливу не виключає можливості застосування ще й іншого.

Статтею 74 Закону України "Про банки і банківську діяльність", передбачено, що порядок застосування заходів впливу, встановлених статтею 73 цього Закону, визначається нормативно-правовими актами Національного банку України.

Положеннями статті 75 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в чинній редакції на час виникнення спірних відносин) визначено певні критерії, відповідно до яких Національний банк України зобов'язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії проблемних за умови його відповідності хоча б одному з цих критеріїв.

У відповідності до статті 76 Закону України "Про банки і банківську діяльність", Національний банк України зобов'язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних у разі:

1) неприведення банком своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, після віднесення його до категорії проблемних, але не пізніше ніж через 180 днів з дня визнання його проблемним;

2) зменшення розміру регулятивного капіталу або нормативів капіталу банку до однієї третини від мінімального рівня, встановленого законом та/або нормативно-правовими актами Національного банку України;

3) невиконання банком протягом п'яти робочих днів поспіль двох і більше відсотків своїх зобов'язань перед вкладниками та іншими кредиторами та/або встановлення фактів невідображення в бухгалтерському обліку документів клієнтів банку, що не виконані банком у встановлений законодавством строк, після віднесення банку до категорії проблемних;

5) виявлення фактів здійснення банком після віднесення його до категорії проблемного операцій (крім нарахування відсотків за вкладами, отримання клієнтами банку заробітної плати, аліментів, пенсій, стипендій, інших соціальних, державних виплат), оформлення (переоформлення) договорів, внаслідок яких зобов'язання перед фізичними особами в межах гарантованої суми відшкодування збільшуються за рахунок зменшення зобов'язань перед фізичними особами, які перевищують гарантовану суму відшкодування, та/або зобов'язань перед фізичними особами, які не підпадають під гарантії Фонду гарантування фізичних осіб, та/або юридичними особами;

6) невиконання банком, віднесеним до категорії проблемного, розпорядження, рішення Національного банку України (у тому числі про застосування заходів впливу/санкцій) та/або вимоги Національного банку України щодо усунення порушень банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку України протягом визначеного Національним банком України строку.

Як установлено судами першої та апеляційної інстанцій, зі змісту листа Національного банку України "Про результати інспекційної перевірки" (вих. від 17 вересня 2014 року №42-011/52329/65), який адресовано ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик", вбачається, що за результатами здійснення Національним Банком України планової інспекційної перевірки ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" за період діяльності з 01 березня 2011 року по 01 травня 2014 року було встановлено високий рівень кредитного та валютного ризиків, а також недостатній рівень внутрішнього контролю за окремими напрямками роботи.

Так, результати інспектування ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" свідчать про високий рівень кредитного ризику, з огляду на: значну частку негативно класифікованих активів; наявність концентрації в кредитному портфелі; недостатню якість забезпечення; значного валютного ризику; незадовільної якості нарахованих доходів.

Розмір регулятивного капіталу недостатній для дотримання економічного нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2), нормативу співвідношення регулятивного капіталу до сукупних активів (Н3), нормативу (коефіцієнту) співвідношення регулятивного капіталу до зобов'язань банку (Н3-1), нормативу Н7 та нормативу великих кредитних ризиків (Н8).

За результатами інспектування чистий операційний дохід має від'ємне значення, що свідчить про неефективність операційної діяльності банку. Параметри ризику ліквідності, визначені інспектуванням, несуть загрозу спроможності банку своєчасно та у повному обсязі виконувати свої зобов'язання у майбутньому. Кількість ринкових ризиків значна. Інспектуванням встановлений недостатній рівень контролю за підготовкою та складанням статистичної звітності. Внутрішня нормативна база Банку потребує доопрацювання. Якість управління СУІБ на дату інспектування потребує вдосконалення.

Також відповідно до результататівкомплексного інспектування, яке проведено Національним банком України станом на 01 травня 2014 року, за період діяльності ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" з 01 березня 2011 року по 01 травня 2014 року, встановлено загальну оцінку за рейтинговою системою CAMELS як "4", в тому числі за компонентами: "Капітал" (C) - "4"; "Активи" (A) - "4"; "Менеджмент" (M) - "4"; "Надходження" (E) - "4"; "Ліквідність" (L) - "3"; "Чутливість до ринкових ризиків" (S) - "3".

У зв'язку із наведеним суди попередніх інстанцій зазначили, що CAMELS - це американська рейтингова система оцінки банків, створена в 1978 році. В Україні порядок визначення рейтингових оцінок за рейтинговою системою CAMELS встановлювався постановою Національного банку України від 05 травня 2002 року № 171 та постановою Правління Національного банку України від 31 серпня 2007 року № 312.

Зокрема, основою рейтингової системи CAMELS є оцінка ризиків та визначення рейтингових оцінок за такими основними компонентами: Достатність капіталу (C); Якість активів (A); Менеджмент (M); Надходження (E); Ліквідність (L); Чутливість до ринкового ризику (S).

Рейтингова оцінка достатності капіталу "4" свідчить про те, що банк має значні проблеми, які призвели до того, що капітал неспроможний захистити банк від ризиків, пов'язаних з його операціями, має значні збитки від кредитних операцій та/або від операцій з цінними паперами, та/або валютних операцій, та/або його витрати значно перевищують доходи і мають тенденцію до зростання, банк має високий рівень негативно класифікованих активів. Банк може дотримуватися (за результатами безвиїзного нагляду) або не дотримуватися нормативів капіталу, але за результатами інспекційної перевірки очевидно те, що його капітал недостатній для покриття ризиків за активними операціями. Якщо керівництво та/або акціонери не зможуть вжити негайних заходів для виправлення недоліків і порушень, то банк може стати неплатоспроможним у найближчому майбутньому. Банк з рейтинговою оцінкою достатності капіталу "4" потребує суворого контролю служби банківського нагляду щодо вжиття керівництвом та/або акціонерами банку відповідних заходів для покращання якості активів і підвищення рівня достатності капіталу.

Рейтингова оцінка якості активів "4" свідчить про те, що банк має значні недоліки в діяльності, які можуть призвести до суттєвого погіршення стану капіталу банку та його неплатоспроможності, якщо їх негайно не виправити. Активи банку з рейтинговою оцінкою якості активів "4" мають одну або кілька з таких характеристик: обсяг нестандартних активів (у тому числі кредитів, крім класифікованих "під контролем") за результатами інспекційної перевірки продовжує зростати, призводить до зменшення регулятивного капіталу та може призвести до неплатоспроможності, якщо не вжити негайних заходів щодо виправлення ситуації; обсяг активів з негативною класифікацією з урахуванням сформованих резервів під ці активи наближається до граничного значення (співвідношення між обсягом негативно класифікованих активів з урахуванням резервів під ці активи та сукупними активами менше ніж 60 відсотків); обсяг нестандартних кредитів (особливо кредитів з негативною класифікацією) значно перевищує резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями і становить загрозу капіталу; інші активи становлять загрозу втрати капіталу і можуть призвести до неплатоспроможності банку. Служба банківського нагляду має приділяти особливу увагу такому банку для того, щоб забезпечити негайні заходи щодо виправлення недоліків з боку його керівництва.

Рейтингова оцінка менеджменту "4" свідчить про те, що банк має значні недоліки, пов'язані з більшістю факторів. Потрібні рішучі дії служби банківського нагляду, що спрямуватимуться на те, щоб керівництво банку негайно вжило заходів щодо усунення проблем. Національний банк або спостережна рада банку повинні розглянути заходи щодо повного або часткового відсторонення голови, його заступників та/або членів правління (ради директорів), головного бухгалтера та/або його заступників від обійманих посад. Рейтингова оцінка менеджменту "4" встановлюється в разі виявлення значних зловживань у практиці кредитування інсайдерів, інвестиційній діяльності, недотримання облікової та процентної політики, ігнорування вимог Національного банку, у тому числі з питань запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, якщо дії або бездіяльність керівництва завдали такої шкоди фінансовому стану банку, що він опинився під загрозою неплатоспроможності, та/або призвели до звинувачення банку в сприянні легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Банк з рейтинговою оцінкою надходжень "4" має дуже великі проблеми з надходженнями. Банк може мати прибуток, однак недостатній для підтримки на потрібному рівні резервів під активні операції та забезпечення зростання рівня регулятивного капіталу відповідно до нормативних вимог, також значна питома вага витрат може бути, наприклад, за обслуговування субординованого боргу. Без негайних виправних заходів витрати (збитки) банку можуть зрости настільки, що це загрожуватиме його платоспроможності. За таких умов керівництво банку має вжити негайних заходів для підвищення та оптимізації рівня доходів, посилення контролю за витратами. Також потрібні рішучі дії служби банківського нагляду щодо поліпшення стану надходжень та запобігання втраті капіталу, у тому числі обмеження, зупинення або припинення проведення окремих видів здійснюваних банком операцій з високим рівнем ризику, та висунути керівництву банку вимоги щодо зменшення темпів зростання активів (крім зростання обсягу активів, що пов'язане зі збільшенням статутного капіталу).

Рейтингова оцінка ліквідності "3" свідчить про те, що банк має суттєві недоліки, пов'язані з одним або кількома факторами. Підхід керівництва банку з рейтинговою оцінкою ліквідності "3" до управління ліквідністю спрощений і це призводить до того, що в банку часто виникають проблеми з ліквідністю, а також простежується регулярна залежність від міжбанківських кредитів, крім того, в банку обмежені можливості щодо активних операцій - швидкого їх продажу, а щодо пасивних операцій - швидкого залучення нових джерел фінансування. Керівництво банку повинно негайно звернути належну увагу на негативні тенденції та вжити заходів щодо виправлення недоліків для того, щоб банк не втратив здатності виконувати свої поточні зобов'язання. Для цього потрібні відповідні дії служби банківського нагляду.

Банк з рейтинговою оцінкою чутливості до ринкового ризику "3" має неприйнятний рівень ринкового ризику, керівництво демонструє відсутність досвіду або знань і розуміння щодо визначення, вимірювання, здійснення моніторингу і контролю ринкових ризиків. Рейтингова оцінка чутливості до ринкового ризику "3" означає, що примітивний підхід керівництва до управління ринковим ризиком призводить до частого перевищення лімітів (обмежень) та до отримання збитків за окремими операціями. Унаслідок відсутності досконалих (ефективних) процесів управління ринковим ризиком виникають негативні тенденції в операціях, що пов'язані з ринковим ризиком, а також сумніви щодо здатності керівництва негайно вирішити ці проблеми з метою запобігання впливу надмірного ринкового ризику на надходження або на економічну вартість капіталу. Тому потрібний посилений контроль з боку служби банківського нагляду з метою забезпечення належного вирішення керівництвом проблем банку.

Загалом за системою оцінки CAMELS комплексна рейтингова оцінка "4" або "5" свідчить про те, що банки, мають серйозні проблеми, потребують ретельного нагляду і спеціальних оздоровчих заходів. Такі комплексні рейтингові оцінки свідчать про те, що загальна платоспроможність банку під загрозою, потрібні негайні конкретні дії служби банківського нагляду.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду цієї справи установили, що ще у 2014 році за результатами інспектування відповідачем виявлено дуже великі фінансові проблеми у ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик", які потребували негайного вжиття Національним банком України адекватних та дієвих заходів щодо їх усунення та виправлення недоліків у діяльності банку, стабілізації його фінансового стану.

Крім того, за твердженням позивачів, і це не спростовано відповідачем, згідно з фінансовою звітністю за ІІ та ІІІ квартали 2015 року показники діяльності ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" були значно нижчими, ніж встановлено відповідними нормативами, а саме: нормативом миттєвої ліквідності (Н4), нормативом короткострокової ліквідності (Н6), нормативом максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7), нормативом великих кредитних ризиків (Н8), нормативом максимального розміру кредитного ризику за операціями з пов'язаними з банком особами (Н9).

Пунктом 3.2 розділу І Положення про застосування Національним банком України заходів впливу, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 17 серпня 2012 року № 346, визначено, що за порушення банківського законодавства, заходи впливу, що застосовуються Національним банком до банків, мають бути адекватними конкретним порушенням, які ними були допущені. Вибір адекватних заходів впливу, які застосовуються до банків відповідно до банківського законодавства та цього Положення, має здійснюватися з урахуванням: характеру допущених банком порушень; причин, які зумовили виникнення виявлених порушень; загального фінансового стану банку; розміру можливих негативних наслідків для кредиторів і вкладників; інформації Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо порушення банками вимог, установлених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", результатів перевірки банків Фондом гарантування.

Суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що з урахуванням виявлених низьких показників діяльності банку, відповідач з моменту виявлення під час інспектування недоліків у роботі банку не вжив належних адекватних, негайних та рішучих дій, не прийняв своєчасно рішення про застосування адекватного заходу впливу до ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" за результатами інспекційної перевірки, передбачених статтею 73 Закону України "Про банки і банківську діяльність". Що, у свою чергу, призвело до значного погіршення фінансового стану та рейтингу ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик".

Отже, доводи відповідача щодо обставин прийняття 19 березня 2015 року Правлінням Національного банку України Постанови № 189/БТ "Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" та призначення куратора" не свідчать про адекватність та достатність застосованих відповідачем заходів банківського нагляду щодо поліпшення фінансового стану банку та збереження його активів, враховуючи те, що згідно з частиною шостою статті 67 Закону України "Про банки і банківську діяльність" особливий режим контролю є додатковим інструментом банківського нагляду, а не основним заходом впливу, які згідно статті 71 Закону України "Про банки і банківську діяльність" застосовуються у разі здійснення банком ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку.

З урахуванням викладеного, у тому числі, зважаючи на встановлені під час інспектування численні порушення, допущені ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик", необхідність негайних конкретних дій служби банківського нагляду, потребу посиленого контролю з боку служби банківського нагляду з метою забезпечення належного вирішення керівництвом проблем банку, необхідність рішучих дій служби банківського нагляду щодо поліпшення стану надходжень та запобігання втраті капіталу, у тому числі обмеження, зупинення або припинення проведення окремих видів здійснюваних банком операцій з високим рівнем ризику, беручи до уваги надання законом відповідачу широкого спектру інструментів (заходів) впливу (реагування), суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що Національним банком України було допущено протиправну бездіяльність щодо невжиття протягом розумного строку адекватних, негайних та рішучих дій, неприйняття своєчасно рішення про застосування адекватного заходу впливу до ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" на підставі проведеного інспектування ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" за період діяльності з 01 березня 2011 року по 01 травня 2014 року та встановленої відповідачем рейтингової оцінки CAMELS. І що така бездіяльність не узгоджується із приписами статті 73 Закону України "Про банки та банківську діяльність" та суперечить головній меті банківського регулювання і нагляду щодо безпеки та фінансової стабільності банківської системи і захисту інтересів вкладників і кредиторів.

Також суди перщої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що оскаржувана бездіяльність Національного банку України відносно невжиття своєчасних належних заходів реагування по відношенню до ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик", на переконання позивачів, призвела до порушення їхніх прав та унеможливила повернення депозитних вкладів, а тому, в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, позивачі є суб'єктами, які здатні особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки, тобто мають адміністративну процесуальну дієздатність та право на звернення до суду із цим позовом.

Крім того, суди попередніх інстанцій обґрунтовано спростували посилання представників відповідача на те, що об'єкту застосування певного заходу не було, оскільки не було встановлених законом умов в сукупності. Втім, характер виявлених під час перевірки банку стану справ, свідчив про те, що у відповідача були підстави для вжиття ще й інших заходів впливу, передбачених ст. 73 Закону України "Про банки і банківську діяльність", окрім тих, що були вжиті, однак відповідач не реалізував надане йому право добросовісно.

За вказаних обставин, касаційна скарга є необґрунтованою, її доводи не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а тому відсутні підстави для її задоволення, а оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу Національного банку України залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 лютого 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2017 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута в порядку статей 235-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: В.Ф. Мороз

http://reyestr.court.gov.ua/Review/71031939

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

НБУ предпринял довольно сомнительную попытку отмены решения по нововыявленным обстоятельствам:

Державний герб України

ВЕРХОВНИЙ СУД

УХВАЛА

27.02.2018

Київ

Зн/9901/4/18
826/15685/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого Гриціва М.І.,
суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В.,

розглянув у письмовому провадженні за наявними матеріалами заяву Національного банку України (далі - НБУ) про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Вищого адміністративного суду України від 7 грудня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до НБУ, треті особи: публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Хрещатик» (далі - ПАТ), уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Костенко Ігор Іванович, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання протиправною бездіяльності, та

встановив:

12 січня 2018 року НБУ з підстави, встановленої пунктом 1 частини другої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), звернувся до Верховного Суду із заявою про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 7 грудня 2017 року за нововиявленими обставинами у цій справі.

На обґрунтування заяви зазначив таке.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 28 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2017 року, задовольнив позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 до НБУ, треті особи: ПАТ, уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Костенко Ігор Іванович, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання протиправною бездіяльності. Визнав протиправною бездіяльність НБУ щодо невжиття належних заходів забезпечення захисту законних інтересів вкладників і кредиторів щодо безпеки збереження коштів на банківських рахунках ПАТ, невжиття адекватних негайних та рішучих дій, неприйняття своєчасно рішення про застосування адекватного заходу впливу до ПАТ.

НБУ не погодився із цими рішеннями судів та подав касаційну скаргу.

Ухвалою від 12 липня 2017 року суддя Вищого адміністративного суду України Мороз В.Ф. відкрив касаційне провадження у цій справі.

20 грудня 2017 року НБУ отримав ухвалу Вищого адміністративного суду України від 7 грудня 2017 року, якою касаційна скарга НБУ залишена без задоволення, а постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 лютого 2017 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2017 року - без змін.

Після ознайомлення з цією ухвалою НБУ було встановлено, що дана ухвала прийнята колегією суддів у складі: головуючого судді - Мороза В.Ф., суддів: ОСОБА_4., Шведа Е.Ю.

20 грудня 2017 року із відкритих джерел, а саме веб-сайту «Судова влада України» НБУ стало відомо, що тоді, коли була винесена ухвала Вищого адміністративного суду України, у провадженні цього суду знаходиться справа № 800/207/17 за позовом ОСОБА_4, представником якого у справі є адвокат ОСОБА_5, до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання незаконним та скасування наказу, розгляд якої призначений, відповідно до інформації, яка міститься на цьому порталі, на 18 січня 2018 року об 11 годині.

У справі № 826/15685/16, тобто у справі ініційованій ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до НБУ, представником позивачів також є адвокат ОСОБА_5

Таким чином, на думку заявника, суддя ОСОБА_4. відповідно до пункту 4 частини першої статті 27 КАС (у редакції, чинній на момент прийняття рішення судом касаційної інстанції) з метою гарантування розгляду справи неупередженим та незалежним судом не мав права здійснювати розгляд справи № 826/15685/16 та був зобов'язаний заявити самовідвід. Вважає наведені факти грубим порушенням Вищим адміністративним судом України норм адміністративного процесу та такими, що мають істотне значення для справи, але не були вирішені та встановлені цим судом під час розгляду справи.

У поясненнях на заяву представник позивачів просить у задоволенні заяви про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Вищого адміністративного суду України від 7 грудня 2017 року відмовити.

27 лютого 2018 року - до початку розгляду заяви - надійшло клопотання представника позивачів про розгляд справи за участю сторін для забезпечення можливості надати пояснення, зауваження та представити докази.

З огляду на те, що в матеріалах справи наявні всі необхідні документи для розгляду цієї заяви, зокрема і пояснення представника позивачів разом із документами, доданими на підтвердження наведених у них доводів, керуючись частиною другою статті 368 та пунктом 1 частини першої статті 345 КАС, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без участі сторін, тому відмовляє у задоволенні клопотання про проведення судового розгляду справи за участю сторін.

Щодо суті заяви слід зазначити таке.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 361 КАС підставами перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.

За змістом статті 361 КАС нововиявленими обставинами є матеріально-правові факти, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також факти, які мають значення для правильного вирішення спору, які існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявникові.

Нововиявлені обставини - це факти, від яких залежить виникнення, зміна чи припинення прав і обов'язків осіб, які беруть участь у справі, тобто юридичні факти.

Та обставина, що суддя, який розглянув справу у складі колегії суддів, має адміністративний позов у цьому ж суді й звернувся за правовою допомогою до адвоката, який є представником позивачів у справі, яку він (суддя) розглянув, не може вважатися нововиявленою та такою, яка за своєю юридичною суттю є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення.

Отже, не даючи оцінку доводам НБУ щодо підстав для самовідводу судді з огляду на пункт 4 частини першої статті 27 КАС (у редакції, чинній на момент прийняття рішення судом касаційної інстанції), колегія суддів дійшла висновку, що сумніви заявника в неупередженості судді, який розглянув справу у складі колегії суддів суду касаційної інстанції, не можуть бути підставою для перегляду за нововиявленими обставинами ухвали Вищого адміністративного суду України від 7 грудня 2017 року, яка набрала законної сили.

Керуючись статтями 345, 355, 359, 361- 366, 368, 369 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

ухвалив:

У задоволенні заяви Національного банку України про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Вищого адміністративного суду України від 7 грудня 2017 року відмовити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 7 грудня 2017 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Ухвала підписана 27 лютого 2018 року.

Головуючий М.І. Гриців

Судді: Я.О. Берназюк

http://reyestr.court.gov.ua/Review/72507317

  • Like 2

Share this post


Link to post
Share on other sites

совсем охренели нацбанковские мародёры

надеюсь, им всем всё-таки придётся ответить за банковский дерибан 2014-2016 годов

 

Share this post


Link to post
Share on other sites

а также не понимаю, зачем затемнять фамилию судьи, если она всё равно видна в соответствующем решении в реестре..

Share this post


Link to post
Share on other sites

Create an account or sign in to comment

You need to be a member in order to leave a comment

Create an account

Sign up for a new account in our community. It's easy!

Register a new account

Sign in

Already have an account? Sign in here.

Sign In Now

  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      26 березня 2019 року
      м. Київ
      Справа N 904/9713/17
      Провадження N 12-247гс18
      ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В.С.,
      судді-доповідача Бакуліної С.В.,
      суддів Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      за участю:
      секретаря судового засідання - Федорченка В.М.,
      учасників справи:
      позивача - Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" (представник Зубченко П.Л.),
      відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива-2000" (представник Павленко С.П.),
      розглянула у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива-2000" та ОСОБА_5 на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11 червня 2018 року (головуючий Пархоменко Н.В., судді Коваль Л.А., Чередко А.Є.) та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 8 лютого 2018 року (суддя Кеся Н.Б.) у справі N 904/9713/17 за позовом Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива- 2000" про стягнення 1680869,24 грн.
      1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень
      1.1. У листопаді 2017 року Публічне акціонерне товариство "Імексбанк" (далі - ПАТ "Імексбанк") звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом (з урахуванням уточнень позовних вимог) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива-2000" (далі - ТОВ "Нива-2000") про стягнення 1680869,24 грн. в тому числі: прострочена заборгованість за кредитом в сумі 720000,00 грн. строкова заборгованість за відсотками в сумі 20712,30 грн. прострочена заборгованість за відсотками в сумі 561967,43 грн та пеня за прострочення платежів по кредитному договору в розмірі 378459,51 грн.
      1.2. Позов мотивований невиконанням відповідачем грошових зобов'язань за кредитним договором про відкриття кредитної лінії N 2502/1, укладеним з позивачем 25 лютого 2014 року, та додатковою угодою, оформленою у вигляді кредитного договору від 12 травня 2014 року N 1205/2.
      1.3. Як на правові підстави позову позивач посилається на норми статей 526, 549, 530, 611, 625, 629, 1048, 1049, 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 37, 38 Закону України від 6 вересня 2005 року N 2806-IV "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" (далі - Закон N 2806-IV).
      1.4. Заперечуючи проти позову, відповідач посилається на необґрунтований розрахунок заявлених позивачем до стягнення сум.
      1.5. У поданому до суду клопотанні про закриття провадження у справі відповідач також зазначає про обставини направлення 28 травня 2015 року на адресу позивача пропозиції майнового поручителя відповідача - ОСОБА_5 про зарахування суми її депозиту у цьому банку в рахунок погашення наявної заборгованості відповідача за кредитним договором.
      1.6. На думку відповідача, в силу частини третьої статті 203 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та частин першої, другої статті 601 ЦК України зобов'язання останнього припинилися за фактом взаємозаліку, тому спору немає, що зумовлює закриття провадження у справі.
      2. Фактичні обставини справи, встановлені судами
      2.1. 25 лютого 2014 року між ПАТ "Імексбанк" (як кредитором) і ТОВ "Нива-2000" (як позичальником) укладено кредитний договір N 2502/1 (далі - договір N 2502/1), відповідно до пункту 1.1 якого кредитор зобов'язується надати позичальнику кредит шляхом відкриття невідновлювальної кредитної лінії на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання. Надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами або в повній сумі на умовах, визначених цим договором, в межах невідновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 720000,00 грн. зі сплатою фіксованої процентної ставки - 27,5 % річних та кінцевим терміном повернення заборгованості за всіма траншами до 8 травня 2014 року.
      2.2. Видача траншів кредиту проводиться шляхом перерахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника або оплати з позичкового рахунку позичальника N НОМЕР_1, відкритого у кредитора. Моментом (днем) надання кредиту вважається день першої оплати з позичкового рахунку позичальника розрахункових документів позичальника в сумі відповідного траншу або день перерахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника (пункти 2.1, 2.2 договору N 2502/1).
      2.3. Відповідно до пункту 2.4 цього договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно по останній календарний день поточного місяця у валюті кредиту на фактичну суму щоденної заборгованості на позичковому рахунку за методом "факт/факт" виходячи з фактичної кількості днів у році та сплачуються позичальником щомісячно в останній робочий день поточного місяця в період дії цього договору.
      2.4. Кредитор зобов'язаний для обліку розрахунків за кредитною лінією відкрити позичковий рахунок N НОМЕР_1 в АТ "Імексбанк" та перераховувати кошти на поточний рахунок позичальника або сплачувати з нього розрахункові документи позичальника в межах ліміту заборгованості за кредитом в порядку, визначеному цим договором. Для обліку нарахованих процентів за кредитом відкривається рахунок N НОМЕР_2 в АТ "Імексбанк" (пункт 3.1 договору N 2502/1).
      2.5. Судами встановлено, що на виконання умов договору N 2502/1 позивачем у період з 26 лютого по 3 березня 2014 року було перераховано із зазначеного вище позичкового рахунку на рахунки контрагентів відповідача 720000,00 грн.
      2.6. У подальшому - 12 травня 2014 року між ПАТ "Імексбанк" і ТОВ "Нива-2000" було укладено кредитний договір N 1205/2 (т. 1, а. с. 14 - 18; далі - договір N 1205/2), відповідно до пункту 1.1 якого кредитор зобов'язується надати позичальнику на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у сумі 720000,00 грн зі сплатою фіксованої процентної ставки - 30 % річних. Кінцевим терміном повернення коштів є 12 червня 2015 року (включно).
      2.7. Видача кредиту проводиться шляхом перерахунку кредитних коштів на поточний рахунок позичальника або сплати з позичкового рахунку позичальника N НОМЕР_3 в АТ "Імексбанк" (пункт 2.1 договору N 1205/2).
      2.8. Кредитор зобов'язаний відкрити позичальнику в АТ "Імексбанк" позичковий рахунок N НОМЕР_3, а для обліку нарахованих процентів за кредитом відкрити рахунок N НОМЕР_2 (пункт 3.1 договору N 1205/2).
      2.9. З метою забезпечення своєчасного та повного виконання боржником зобов'язань по договору N 1205/2, між ПАТ "Імексбанк" (як заставодержателем) і ТОВ "Нива-2000" (як боржником) 12 травня 2014 року укладено договір застави майнових прав за договором банківського вкладу N 1205/2-З (т. 1, а. с. 119 - 120; далі - договір застави).
      2.10. Відповідно до пункту 1.1 зазначеного договору заставодавець (майновий поручитель) передає в заставу заставодержателю майнові права - право вимоги на одержання грошових коштів у сумі 800 000,00 грн. що випливають з договору банківського вкладу, відкритого в АТ "Імексбанк" на ім'я ОСОБА_5
      2.11. На виконання умов договору N 1205/2 позивач перерахував грошову суму у розмірі 720000,00 грн на позичковий рахунок відповідача N НОМЕР_3, з якого 15 травня 2014 року її було перераховано на позичковий рахунок за договором N 2502/1 (N НОМЕР_1), також відкритий на ім'я відповідача. Ці обставини підтверджено копією виписки по рахунку N НОМЕР_3 за період з 25 лютого 2014 року по 11 вересня 2017 року (т. 1, а. с. 21).
      2.12. Суди встановили, що внаслідок отримання грошових коштів за договором N 1205/2 і подальшого їх перерахування на позичковий рахунок за договором N 2502/1 відповідачем погашена заборгованість по кредитній лінії в сумі 720000,00 грн за договором N 2502/1, однак утворилась заборгованість на таку ж суму за договором N 1205/2.
      2.13. У подальшому відповідно до постанови Правління Національного банку України від 21 травня 2015 року N 330 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АТ "Імексбанк" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) 27 травня 2015 року прийнято рішення N 105 "Про початок процедури ліквідації АТ "Імексбанк".
      2.14. З огляду на умови пункту 1.1 договору N 1205/2 строк повернення кредиту у сумі 720000,00 грн настав 13 червня 2015 року.
      2.15. 28 травня 2015 року фізична особа ОСОБА_5 як майновий поручитель звернулась до уповноваженого Фонду на ліквідацію АТ "Імексбанк" із заявою про зарахування суми, що знаходиться на її депозитному рахунку в установі неплатоспроможного банку, для погашення кредитного боргу ТОВ "Нива-2000", тобто після початку процедури ліквідації неплатоспроможного банку.
      2.16. Відповідач в установлений кредитним договором строк суму основного боргу не сплатив, що стало підставою для звернення позивача з позовом про стягнення 720000,00 грн основного боргу, а також строкової заборгованості зі сплати відсотків за період з 8 серпня по 11 вересня 2017 року у сумі 20712,30 грн. простроченої заборгованості зі сплати відсотків за період з 25 лютого 2014 року по 11 вересня 2017 року у сумі 561697,43 грн. пені за прострочення оплати кредиту за період з 15 червня по 14 грудня 2015 року в сумі 187712,88 грн та пені, нарахованої за прострочені проценти за період з 2 січня 2015 року по 11 вересня 2017 року, в сумі 98784,01 грн.
      3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      3.1. Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 8 лютого 2018 року, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11 червня 2018 року, позов задовольнив повністю.
      3.2. Рішення судів мотивовано невиконанням відповідачем умов кредитних договорів N 2502/1 і N 1205/2, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню з останнього на користь позивача.
      3.3. Суди відхилили доводи відповідача щодо відсутності спірної заборгованості внаслідок проведення взаємозаліку між майновим поручителем (фізичною особою) за кредитним договором N 1205/2 і банком, оскільки з початком процедури ліквідації банку, відповідно до Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі -Закон N 4452-VI), не допускається зарахування грошових коштів за депозитним рахунком в рахунок погашення боргу за кредитним договором.
      4. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів
      4.1. 9 липня 2018 року ТОВ "Нива-2000" та ОСОБА_5 звернулися до Касаційного господарського суду у складі Верховного Судуз касаційними скаргами, у яких просили скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11 червня 2018 року та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 8 лютого 2018 року та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити повністю.
      4.2. На обґрунтування касаційних скарг ОСОБА_5 і ТОВ "Нива-2000" зазначають, що ОСОБА_5 була майновим поручителем по спірному кредиту та з 12 червня 2015 року обґрунтовано вважала, що виконала своє солідарне зобов'язання перед позивачем (банком) за кредитним договором шляхом надання банку доручення (частина перша статті 1000 ЦК України) в депозитному договорі на договірне списання грошових коштів з її депозитного рахунку в сумі, що повністю покривала суму кредиту та відсотків, на дату закінчення строку, на який був виданий кредит.
      4.3. ТОВ "Нива-2000" також вказує на те, що суди попередніх інстанцій кваліфікували спірні правовідносини (в частині спору між сторонами щодо факту виконання договору кредиту) на підставі положення статті 601 ЦК України, що виключає можливість виконання зобов'язань за кредитом в такий спосіб під час ліквідації банку. Тоді як фактично між сторонами мали місце правовідносини з договірного припинення зобов'язання, що врегульовано частиною першою статті 604 ЦК України та не було заборонено законом станом на час настання строку повернення кредиту, та виникнення у банку обов'язку перерахувати грошові кошти з депозиту поручителя та розрахункового рахунку відповідача в рахунок погашення кредиту та відсотків на кінцевий строк повернення кредиту.
      4.4. Таким чином, на переконання ТОВ "Нива-2000", спір у цій справі стосується прав та обов'язків фізичної особи, яка не є підприємцем, а тому відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) спір у цій справі не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
      5. Доводи інших учасників справи
      5.1. У відзиві на касаційну скаргу ПАТ "Імексбанк" зазначає про безпідставні посилання скаржників на можливість зарахування зустрічних вимог за зобов'язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк.
      5.2. ПАТ "Імексбанк" вказує на те, що скаржниками подано до банку заяви про зарахування зустрічних вимог 28 травня 2015 року, тобто в період, коли в банку вже було розпочато процедуру ліквідації.
      5.3. ПАТ "Імексбанк" наголошує на тому, що в період здійснення ліквідаційної процедури банку задоволення вимог третьої особи має здійснюватися в порядку задоволення вимог кредиторів до банку та черговості, передбачених статтею 52 Закону N 4452-VI (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), що не припускає задоволення вимог окремих кредиторів поза межами ліквідаційної процедури.
      6. Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі
      6.1. Оскільки ТОВ "Нива-2000" оскаржує судові рішення у цій справі з підстав порушення судами правил суб'єктноїюрисдикції, справа разом із касаційними скаргами була прийнята до розгляду Великою Палатою Верховного Суду на підставі частини шостої статті 302 ГПК України.
      Щодо підстав для припинення зобов'язання шляхом договірного списання коштів з депозитного рахунку майнового поручителя.
      6.2. Частинами першою та шостою статті 20 Закону України від 2 жовтня 1992 року N 2654-XII "Про заставу" (далі - Закон N 2654-XII) визначено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави.
      6.3. Відповідно до статті 23 Закону N 2654-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) при заставі майнових прав реалізація предмета застави провадиться шляхом уступки заставодавцем заставодержателю вимоги, що випливає із заставленого права.
      6.4. Згідно з частиною першою статті 32 Закону України від 18 листопада 2003 року N 1255-IV "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" якщо предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги, звернення стягнення на нього здійснюється шляхом відступлення обтяжувачу відповідного права.
      6.5. Аналіз зазначених вище норм чинного законодавства свідчить, що набуте заставодержателем внаслідок невиконання боржником забезпеченого заставою зобов'язання право звернення стягнення на предмет застави - майнові права реалізується шляхом відступлення заставодавцем права майнової (грошової) вимоги заставодержателю, тобто таке відступлення права вимоги і є безпосередньо способом звернення стягнення на вказаний предмет забезпечення.
      6.6. При цьому положення статті 36 Закону N 4452-VI, який є спеціальним нормативним актом у регулюванні правовідносин неплатоспроможного банку, у редакції, чинній на час звернення ОСОБА_5 із заявою до банку, не містили обмежень для задоволення власних вимог банку як кредитора, у тому числі шляхом відступлення права вимоги.
      6.7. Посилаючись на статтю 602 ЦК України, положення якої визначають випадки недопустимості зарахування зустрічних вимог, суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам відповідача про те, що у спірному випадку реалізація набутого банком права задоволення своїх вимог кредитора за рахунок заставного майна мала бути задоволена шляхом звернення стягнення на заставне майно внаслідок відступлення заставодавцем на користь заставодержателя права вимоги отримання грошових коштів за договором банківського вкладу.
      6.8. Водночас Велика Палата Верховного Суду визнає помилковим застосування судом апеляційної інстанції пункту 8 частини другої статті 46 Закону N 4452-VI щодо заборони здійснювати припинення зобов'язань за домовленістю (згодою) сторін (шляхом договірного списання) з дня початку процедури ліквідації банку, оскільки цієї норми не існувало як на час звернення 28 травня 2015 року ОСОБА_5 до банку про зарахування предмета застави в рахунок заборгованості за кредитним договором, так і на час настання кінцевого терміну повернення кредиту - 12 червня 2015 року (включно).
      6.9. Під час розгляду справи у судах попередніх інстанцій відповідач наголошував на тому, що позивач, ухиляючись від реалізації набутого ним права задоволення своїх вимог кредитора за рахунок заставного майна, незважаючи на відсутність заборони на час вчинення таких дій спеціальним законодавством про систему гарантування вкладів фізичних осіб, одночасно утримуючи у себе належні заставодавцю кошти на депозитному рахунку, діє у такий спосіб з порушенням меж здійснення цивільних прав. Проте належної оцінки зазначеним доводам в оскаржуваних судових рішеннях немає.
      6.10. Відповідно до приписів статті 572 ЦК України всилу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
      6.11. З урахуванням вказаної норми закону суду необхідно було дати належну правову оцінку положенням пунктів 1.5, 4.1, а також пункту 4.3 договору застави щодо дотримання порядку відступлення права майнової (грошової) вимоги заставодержателю в разі порушення позичальниками умов кредитного договорута можливості задоволення банком своїх вимог одним зі способів на його вибір.
      6.12. Тобто звернення стягнення на предмет застави та вчинення дій з боку кредитора у відношенні боржника щодо реалізації права на заставне майно здійснюється з урахуванням вимог законодавства та умов договору в разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою.
      6.13. Водночас під час розгляду справи як у суді першої, так і в апеляційній інстанціях відповідач наголошував на достатності депозитних коштів заставодавця у розмірі 800000,00 грн для погашення кредитної заборгованості відповідача на момент настання відповідного строку.
      6.14. Матеріали справи, з яких убачаються наведені вище обставини, попередніми судовими інстанціями не досліджувались, оскільки суди виходили виключно з обставин неповернення відповідачем грошових коштів та посилання на відсутність підстав для зарахування грошових коштів за депозитним рахунком в рахунок погашення боргу за кредитним договором.
      6.15. Попередні судові інстанції мали б перевірити зазначені вище доводи та встановити дійсний розмір заборгованості відповідача на час настання кінцевого терміну повернення кредиту, а відтак і обґрунтованість заявленої позивачем суми боргу.
      6.16. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди попередніх інстанцій не дослідили всі зібрані у справі докази, чим припустилися порушень норм процесуального та матеріального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
      6.17. Відповідно до частин першої, другої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
      6.18. За таких обставин відсутність у Великої Палати Верховного Суду процесуальної можливості з'ясувати дійсні обставини справи перешкоджає прийняттю рішення по суті справи, тому постановлені рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Щодо юрисдикції спору
      6.19. Доводи ТОВ "Нива-2000" про порушення судами правил суб'єктної юрисдикції, з огляду на те, що фізична особа ОСОБА_5 не є підприємцем, визнаються Великою Палатою Верховного Суду необґрунтованими, оскільки ОСОБА_5 не є стороною кредитного договору та позовні вимоги до неї не заявлялись, а відтак вирішення спору у цій справі відноситься до юрисдикції господарських судів.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      6.20. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.
      6.21. Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
      6.22. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційні скарги ТОВ "Нива-2000" та ОСОБА_5 слід задовольнити частково, оскаржувані судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Щодо судових витрат
      6.23. З огляду на висновок щодо суті касаційних скарг судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами розгляду спору.
      Керуючись статтями 306, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива-2000" та ОСОБА_5 задовольнити частково.
      2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11 червня 2018 року та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 8 лютого 2018 року у справі N 904/9713/17 скасувати.
      3. Справу N 904/9713/17 передати на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач С.В. Бакуліна Судді: В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач О.С. Золотніков І.В. Саприкіна О.Р. Кібенко О.М. Ситнік Л.М. Лобойко В.Ю. Уркевич Н.П. Лященко О.Г. Яновська
    • By ANTIRAID
      Державний герб України
      Постанова
      Іменем України
      20 березня 2019 року
      м. Київ
      справа № 761/24461/15-ц
      провадження № 61-27661св18
      Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
      головуючого - Стрільчука В. А.,
      суддів: Карпенко С. О., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О.В.,
      учасники справи:
      позивач - ОСОБА_3,
      відповідач - Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»,
      треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: представник Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Міністерство юстиції України,
      розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційні скарги Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 03 лютого 2016 року у складі судді Юзькової О. Л. та рішення Апеляційного суду м. Києва від 02 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Болотова Є. В., Білич І. М., Музичко С. Г. та касаційну скаргу ОСОБА_3 рішення Апеляційного суду м. Києва від 02 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Болотова Є. В., Білич І. М., Музичко С. Г.,
      ВСТАНОВИВ:
      Описова частина
      Короткий зміст позовних вимог
      У серпні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі - ПАТ «Державний ощадний банк України»), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: представник Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Міністерство юстиції України, про захист прав споживача та стягнення коштів.
      Позов обґрунтовано тим, що рішенням Європейського суду з прав людини «ОСОБА_3 проти України» від 16 травня 2013 року їй визначено виплату компенсації у розмірі 10 000,00 євро на відшкодування моральної шкоди, що мають бути конвертовані у національну валюту держави - відповідача за курсом на день здійснення платежу, разом із будь-якими податками, що можуть нараховуватися.
      Листом від 24 вересня 2013 року Державна виконавча служба України повідомила її про відкриття виконавчого провадження та запропонувала у триденний строк надати банківські реквізити рахунку для перерахування зазначених вище коштів.
      14 жовтня 2013 року між позивачем та ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі територіального відділення № 10011/0188 філії «Кримське республіканське управління ПAT «Ощадбанк» укладено договір № 526529911 та відкрито поточний рахунок у національній валюті НОМЕР_2.
      12 березня 2013 року позивач звернулася до територіального відділення № 10011/0188 ПАТ «Державний ощадний банк України» (м. Євпаторія), де їй стало відомо, що електронна система не працює, тому отримати інформацію чи кошти з її поточного рахунку неможливо.
      Листом від 17 квітня 2014 року № Б-5743-5.-488/16 Міністерство юстиції України повідомило позивача про те, що під час виконання рішення Європейського суду з прав людини платіжним дорученням від 20 січня 2014 року № 405 на її рахунок перераховані кошти у розмірі 108 576,91 грн.
      13 травня 2014 року в територіальному відділенні № 10026/0166 філії Головного управління у м. Києві та Київської області ПАТ «Державний ощадний банк України» (вул. Артема, 72) позивачем відкрито новий поточний рахунок НОМЕР_1 та подано заяву про перерахунок коштів із поточного рахунку НОМЕР_2 на поточний рахунок НОМЕР_3 з метою їх використання та розпорядження.
      У червні 2014 року у телефонній розмові працівник Головного управління у м. Києві та Київській області ПАТ «Державний ощадний банк України» повідомив їй, що заява про виплату компенсації від 13 травня 2014 року не може бути виконана, оскільки відсутній механізм переводу коштів із рахунку, відкритого у філії Кримського відділення банку на рахунок, відкритий у відділенні ПАТ «Державний ощадний банк України» у м. Києві.
      Аналогічну відповідь банку їй надано у листі від 08 липня 2014 року за № 11/2-24/1014/1073с.
      Наприкінці липня - на початку серпня 2014 року працівники ПАТ «Державний ощадний банк України» запропонували їй зареєструватися за програмою «кримських вкладників» та повідомили, що поточний рахунок, який відкрито 13 травня 2014 року, не може бути використаний для одержання коштів, тому вона здійснила реєстрацію «кримських вкладників» за телефоном «гарячої лінії» 0 800 212 000.
      18 серпня 2014 року її ідентифікували за новим прізвищем - «ОСОБА_3», а згодом їй на телефон прийшло повідомлення - запрошення з'явитися 03 жовтня 2014 року до відділення ПAT «Державний ощадний банк України» по вул. Артема, 72 у м. Києві.
      У жовтні 2014 року у відділенні по вул. Артема, 72 у м. Києві відкрито ще один поточний рахунок НОМЕР_4, на який їй обіцяно перерахувати кошти, отримані на виконання рішення Європейського суду з прав людини, проте ці кошти не перераховані з посиланням на те, що вона не пройшла ідентифікацію за своїм новим прізвищем «ОСОБА_3».
      З огляду на зазначене, дії відповідача порушують її права на розпорядження коштами, тому позивач просила позов задовольнити.
      Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
      Справа розглядалася судами неодноразово.
      Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 03 лютого 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто із ПАТ «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_3 суму вкладу у розмірі 108 576,91 грн, пеню у сумі 1 739 402,10 грн, три проценти річних у розмірі 4 765,49 грн, інфляційні втрати у сумі 78 783,41 грн. В іншій частині позову ОСОБА_3 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відсутні докази, які б свідчили про належне виконання ПАТ «Державний ощадний банк України» взятих на себе зобов'язань щодо переказу належних позивачу коштів. Стягуючи з відповідача пеню, три проценти річних та інфляційні втрати, суд першої інстанції керувався положеннями статті 625 ЦК України.
      Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
      Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 02 серпня 2017 року заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 03 лютого 2016 року в частині стягнення пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат змінено. Зменшено розмір пені з 1 739 402,10 грн до 200 000,00 грн, трьох процентів річних з 4 765,49 грн до 4 212,20 грн, розмір інфляційних втрат з 78 783,41 грн до 61 020,22 грн. В іншій частині заочне рішення суду залишено без змін.
      Змінюючи заочне рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що 13 травня 2014 року позивач звернулась до банку із заявою про перевід коштів із рахунку, відкритого у філії Кримського відділення банку на рахунок, відкритий у відділенні ПАТ «Державний ощадний банк України» у м. Києві.
      З огляду на зазначене, порушення права позивача на вільне володіння та розпорядження грошовими коштами необхідно обчислювати саме з вказаної дати і до дати звернення до суду - 28 серпня 2015 року, що складає 472 дні. Оскільки сума заборгованості складає 108 576,91 грн, тому три проценти річних складатимуть 4 212,20 грн (108 576,91 грн. х 0,03 х 472: 365), інфляційні втрати становитимуть 61 020,22 грн (108 576,91 грн х 1,562 - 108 576,91 грн), розмір пені становить 1 537 449,05 грн (108 576,91 грн х три проценти х 472).
      Згідно з частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Оскільки розмір пені перевищує розмір збитків, він підлягає зменшенню з 1 537 449,00 грн до 200 000,00 грн.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги ОСОБА_3
      У серпні 2017 року ОСОБА_3 звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою на рішення суду апеляційної інстанції, у якій просить скасувати вказане судове рішення в частині зменшення розміру пені та ухвалити нове рішення, яким стягнути з банка пеню у розмірі 1 537 449,00 грн. 
      Короткий зміст вимог касаційної скарги ПАТ «Державний ощадний банк України»
      У серпні 2017 року ПАТ «Державний ощадний банк України» звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою на рішення судів першої та апеляційної інстанцій, у якій просить скасувати вказані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові. 
      Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
      23 серпня 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за касаційними скаргами ПАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_3
      У травні 2018 року вказану справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.
      Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      14 січня 2019 року ухвалою Верховного Суду призначено справу до розгляду.
      Аргументи учасників справи
      Доводи касаційної скарги ОСОБА_3
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що законних підстав для зменшення пені відповідачем не надано.
      Відсутність мотивації ухваленого у справі судового рішення щодо зменшення пені, навіть якщо такі висновки є правильними, позбавляє позивача можливості належним чином навести аргументи під час оскарження рішення апеляційного суду, що впливає на реалізацію права особи на справедливий суд.
      Визначена судом апеляційної інстанції пеня у розмірі 200 000,00 грн не перевищує розмір збитків позивача, встановлених рішенням Європейського суду з прав людини у розмірі 10 000,00 євро моральної шкоди.
      Заперечень на касаційну скаргу ОСОБА_3 не подано.
      Доводи касаційної скарги ПАТ «Державний ощадний банк України»
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що ухвалюючи рішення, суд апеляційної інстанції розглянув справу виключно в межах висновків, висловлених Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 26 квітня 2017 року щодо необхідності застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про захист прав споживачів» та щодо надання оцінки доводам позивача.
      У рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій неправильно покладено за основу недобросовісність у діях відповідача у зв'язку з невиконанням зобов'язань за договором поточного рахунку.
      Після реєстрації у контакт-центрі, відповідач запропонував ОСОБА_3 03 жовтня 2014 року прийти до територіального відділення для заповнення відповідної заяви та надання позивачем необхідного пакету документів, однак у призначений час позивач до відділення не з'явилась.
      Єдиною умовою зарахування банком коштів клієнтів філії Кримського управління є надання банку документів, визначених Порядком обслуговування клієнтів філії Кримського управління, тому неподання позивачем до відділення банку особисто заповненої заяви, встановленого зразка та відповідного покату документів, тому саме дії позивача щодо недотримання встановленого банком порядку обслуговування клієнтів призвели до неможливості отримання нею належних позивачу коштів.
      Встановивши, що з позовом до суду ОСОБА_3 звернулася 28 серпня 2015 року, суди першої та апеляційної інстанцій неправильно не застосували до вимог щодо стягнення пені позовну давність, визначену законом.
      Заперечень на касаційну скаргу ПАТ «Державний ощадний банк України» не подано.
      Фактичні обставини справи, встановлені судами
      Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 13 травня 2013 року та 14 жовтня 2013 року між ОСОБА_3 та ПАТ «Державний ощадний банк України» укладено договори № 1947227 та № 52652911 про відкриття та обслуговування рахунку, випуск та надання платіжної картки, про відкриття фізичній особі поточного рахунку у національній валюті та його обслуговування.
      Зазначені вище договори укладено з метою виконання рішення Європейського суду з прав людини від 16 травня 2013 року, яким позивачу визначено виплата компенсації у розмірі 10 000,00 євро на відшкодування моральної шкоди.
      На виконання рішення Європейського суду з прав людини за платіжним дорученням від 20 січня 2014 року № 405 Міністерством юстиції України (оплачено Державною казначейською службою України 11 лютого 2014 року) належна до виплати сума у національній валюті України у гривні у розмірі 108 576,91 грн перераховано на рахунок ПАТ «Державний ощадний банк України» у філії «Кримське республіканське відділення ПАТ «Держаний ощадний банк України», відкритий на підставі договору від 14 жовтня 2013 року № 52652911.
      13 травня 2014 року у територіальному відділенні № 10026/0166 філії Головного управління у м. Києві та Київської області ПАТ «Державний ощадний банк України» (вул. Артема, 72) ОСОБА_3 відкрито новий поточний рахунок НОМЕР_1 із наданням платіжної картки MasterCard Elektronic.
      27 червня 2014 pоку ОСОБА_3 змінила прізвище з «ОСОБА_3» на «ОСОБА_3» у зв'язку з укладенням шлюбу.
      08 липня 2014 року ПАТ «Державний ощадний банк України» направило ОСОБА_3 лист, у якому повідомило, що у зв'язку з неможливістю здійснення банківської діяльності у рамках чинного законодавства України на території Автономної Республіки Крим, відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», а також на виконання постанови Національного банку України від 06 травня 2014 року № 260 «Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя» з 06 травня 2014 року ПАТ «Державний ощадний банк України» припинив банківські операції у Криму та закрив філію «Кримське Республіканське управління». Банк роз'яснив, що про порядок виплат вкладів та коштів з рахунків, відкритих у вказаній філії додатково буде повідомлено на офіційному сайті відповідача, або про відповідну інформацію можливо буде дізнатися за телефоном контакт-центру, у відділеннях банку та у засобах масової інформації.
      13 жовтня 2014 року ОСОБА_3 укладено договір № 2008005 про відкриття та обслуговування рахунку від 09 вересня 2014 pоку, відповідно до якого ПАТ «Державний ощадний банк України» відкрито позивачу поточний рахунок НОМЕР_4 та надано платіжну картку типу VISA Elektron.
      ОСОБА_3 неодноразово зверталась до ПАТ «Держаний ощадний банк України» з вимогою виплати грошових коштів, перерахованих на виконання рішення Європейського суду з прав людини, проте вказані кошти їй не повернуто.
      Мотивувальна частина
      Позиція Верховного Суду
      Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
      Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційних скарг без задоволення з огляду на таке.
      Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
      Відповідно до частини першої статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
      Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд (частина третя статті 1066 ЦК України).
      Правові наслідки неналежного виконання банком операцій за рахунками клієнта передбачені статтею 1073 ЦК України.
      Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
      За договором банківського рахунку банк надає клієнтам фінансові послуги.
      Стаття 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає: споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію або послуги для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).
      Відповідно до частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі, коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.
      Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої у разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов'язання, не звільняє його від виконання зобов'язання в натурі.
      Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що володілець банківського рахунку є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме: сплату пені у розмірі тьох процентів вартості послуги за кожний день прострочення.
      Згідно із частиною третьою статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
      Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов'язання, яка має на меті окрім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов'язання, додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов'язання.
      Крім того, до моменту вчинення порушення пеня відіграє забезпечувальну функцію, і навпаки, з моменту порушення - являє собою міру відповідальності.
      Відповідний правовий висновок Верховного Суду України висловлено у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 6-2558цс15.
      Доводи ПАТ «Державний ощадний банк України» про недотримання позивачем Порядку обслуговування клієнтів філії Кримського управління в частині заповнення позивачем особисто заяви для зарахування коштів Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.
      Відповідно до пункту 6 Порядку обслуговування клієнтів філії - Кримського республіканського управління АТ «Ощадбанк» за операціями з роздрібного бізнесу для отримання коштів вкладник Кримського республіканського управління реєструється на сайті банка або звертається до контакт-центру банка.
      Пунктами 7.4 Порядку обслуговування клієнтів філії - Кримського республіканського управління АТ «Ощадбанк» визначено дії працівника установи банка, до якої звернувся вкладник, зокрема, надає вкладнику республіканського управління для підпису обидва примірники договору про відкриття та обслуговування рахунку, випуск та надання платіжної картки, заяву-анкету на відкриття рахунку фізичній особі та видачу платіжної картки, розпису про отримання картки та ПІН-конверту та організовує отримання вкладником картки відповідно до встановленого порядку.
      Апеляційним судом встановлено, що 13 жовтня 2014 року ОСОБА_3 укладено договір № 2008005 про відкриття та обслуговування рахунку від 09 вересня 2014 pоку, відповідно до якого ПАТ «Державний ощадний банк України» відкрито позивачу поточний рахунок НОМЕР_4 та надано платіжну картку типу VISA Elektron.
      Верховний Суд зазначає, що такі дії зі сторони банка вчинено після дій ОСОБА_3 щодо отримання грошових коштів, проте вказані кошти їй не повернуто.
      З огляду на зазначене, доводи касаційної скарги ПАТ «Державний ощадний банк України» про те, що неправильно покладено за основу недобросовісність у діях відповідача у зв'язку з невиконанням зобов'язань за договором поточного рахунку є необґрунтованими.
      Доводи касаційної скарги ПАТ «Державний ощадний банк України» про те, що ухвалюючи рішення, суд апеляційної інстанції розглянув справу виключно в межах висновків Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо перевірки доводів ОСОБА_3 та без перевірки доводів ПАТ «Державний ощадний банк України» є необґрунтованими, оскільки доводи банка підлягали перевірці, дослідженню та оцінці залежно від вирішення спору з урахуванням доводів позивача, що зроблено судом апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення. 
      Доводи касаційної скарги ПАТ «Державний ощадний банк України», що встановивши звернення ОСОБА_3 до суду 28 серпня 2015 року, суди першої та апеляційної інстанцій не застосували до вимог щодо стягнення пені позовну давність у межах річного строку є необґрунтованими, оскільки суд апеляційної інстанції зменшив розмір пені з 1 537 449,05 грн до 200 000,00 грн, виклавши відповідні мотиви.
      Верховний Суд зауважує, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою. Разом з тим, позовна давність застосовується за умови подання стороною у спорі відповідної заяви, зробленої до винесення судом рішення.
      Доводи касаційної скарги ОСОБА_3 про те, що законних підстав для зменшення пені відповідачем не надано, а в рішенні суду апеляційної інстанції відсутня мотивація щодо зменшення пені, що впливає на реалізацію права особи на справедливий суд, є необґрунтованими, з огляду на таке.
      Згідно з частиною третьоюстатті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
      Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що оскільки розмір пені значно перевищує розмір збитків, він підлягає зменшенню з 1 537 449,05 грн до 200 000,00 грн, з урахуванням того, що розмір заборгованості складає 108 576,91 грн.
      Вирішуючи вказаний спір, суди першої та апеляційної інстанцій надали належну оцінку доказам, правильно здійснили тлумачення закону з урахуванням установлених обставин справи.
      Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основопложних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України», (CASE OF SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE) рішення від 10 лютого 2010 року).
      Верховний Суд зазначає, що доводи касаційних скарг не спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій. Судові рішення відповідають такій засаді цивільного законодавства як справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).
      Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.
      Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
      Оскільки ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 серпня 2017 року зупинено виконання рішення Апеляційного суду м. Києва від 02 серпня 2017 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_3 до закінчення касаційного провадження у справі, тому згідно із положеннями статті 436 ЦПК України його виконання підлягає поновленню.
      Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційні скарги Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_3 залишити без задоволення.
      Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 03 лютого 2016 року у незмінній його частині та рішення Апеляційного суду м. Києва від 02 серпня 2017 року залишити без змін.
      Поновити виконаннярішення Апеляційного суду м. Києва від 02 серпня 2017 року.
      Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий В. А. Стрільчук
      Судді: С. О. Карпенко
      А.С. Олійник
      С.О. Погрібний
      О.В.Ступак
       
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/81202748
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      13 лютого 2019 року
      м. Київ
      Справа N 826/19414/16
      Провадження N 11-1381апп18
      ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Золотнікова О.С.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянула в порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 квітня 2018 року (суддя Катющенко В.П.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2018 року (судді Костюк Л.О., Бужак Н.П., Кузьмишина О.М.) у справі N 826/19414/16 за позовом ОСОБА_3 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" (далі - уповноважена особа, Фонд, ПАТ "КБ "Хрещатик", Банк відповідно) Костенка Ігоря Івановича, Фонду про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, стягнення гарантованої суми відшкодування та
      ВСТАНОВИЛА:
      У грудні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до уповноваженої особи та Фонду, в якому просив:
      - визнати протиправними дії відповідачів щодо відмови у виплаті гарантованої суми відшкодування за його вкладом за рахунок Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладом у сумі 9 тис. 314 грн 36 коп.;
      - зобов'язати уповноважену особу включити ОСОБА_3 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням суми, що підлягає відшкодуванню позивачу, в розмірі 9 тис. 314 грн 36 коп.;
      - зобов'язати Фонд скласти та затвердити зміни та доповнення до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду на підставі поданого уповноваженою особою переліку рахунків, із визначенням суми у розмірі 9 тис. 314 грн 36 коп., що підлягає відшкодуванню позивачу;
      - стягнути з відповідачів на користь ОСОБА_3 гарантовану суму відшкодування за його вкладом за рахунок Фонду в розмірі 9 тис. 314 грн 36 коп.;
      - визнати протиправними дії уповноваженої особи, Фонду щодо неакцептування та невключення вимог ОСОБА_3 у сумі 319 тис. 603 грн 67 коп. до четвертої черги Реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "КБ "Хрещатик" згідно із Законом України від 23 лютого 2012 року N 4452-IV "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-IV);
      - зобов'язати уповноважену особу та Фонд акцептувати й включити до Реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "КБ "Хрещатик" вимоги ОСОБА_3 на суму 319 тис. 603 грн 67 коп. як такі, що підлягають задоволенню відповідно до четвертої черги кредиторів згідно із Законом N 4452-IV, та подати на затвердження виконавчій дирекції Фонду зміни до Реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "КБ "Хрещатик", пов'язані із акцептуванням та включенням до Реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "КБ "Хрещатик" вимог позивача на суму 319 тис. 603 грн 67 коп.
      Окружний адміністративний суд м. Києва рішенням від 03 квітня 2018 року в задоволенні позову відмовив.
      Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 12 липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнив частково: рішення суду першої інстанції скасував та закрив провадження у справі, оскільки спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
      Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанції, ОСОБА_3 подав касаційну скаргу, на обґрунтування якої, серед іншого, зазначив, що спори, які виникають за участю Фонду та його уповноваженої особи у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства. Крім того, скаржник вказує на неправильне вирішення спору по суті заявлених позовних вимог судом першої інстанції. У зв'язку з викладеним ОСОБА_3 просить скасувати рішення окружного адміністративного суду та постанову суду апеляційної інстанції й прийняти нове рішення, яким повністю задовольнити заявлені позовні вимоги або направити справу на новий розгляд.
      Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 20 серпня 2018 року відкрив касаційне провадження в цій справі, а ухвалою від 23 листопада 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 10 грудня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи з огляду на практику Європейського суду з прав людини стосовно доцільності розгляду справи на основі письмових доказів у випадках, коли повинні вирішуватися тільки питання права (рішення від 26 травня 1988 року в справі "Екбатані проти Швеції").
      Відповідачі відзивів на касаційну скаргу не надіслали.
      Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для її часткового задоволення.
      Суди попередніх інстанцій установили, що 25 вересня 2014 року між ПАТ "КБ "Хрещатик" і ОСОБА_3 укладено договір N 153D-1838 банківського вкладу "Золотий стандарт" у банківських металах.
      За умовами договору Банк прийняв від позивача зливки банківських металів (золота) на вкладний (депозитний) рахунок НОМЕР_1 у сумі 13,004977 унції (404,5 грама) на термін з 25 вересня 2014 року по 23 вересня 2016 року.
      Пунктом 1.2 вказаного договору передбачено нарахування процентної ставки на вклад у розмірі 3,5 % річних, сплата яких повинна здійснюватись одночасно з поверненням основної суми вкладу в кінці терміну дії договору.
      Того ж дня між позивачем і ПАТ "КБ "Хрещатик" укладено договір НОМЕР_2 банківського рахунку фізичної особи, за умовами якого Банк відкрив клієнту рахунок НОМЕР_2 у валюті UAN.
      28 березня 2016 року ОСОБА_3 надіслав на адресу ПАТ "КБ "Хрещатик" заяву про дострокову вимогу суми вкладу, в якій просив достроково розірвати і повернути банківський вклад в банківських металах за договором N 153D-1838 банківського вкладу "Золотий стандарт" у банківських металах у повному обсязі відповідно до пунктів 3.1, 3.3, 3.4, 4.4, 4.5 договору.
      ПАТ "КБ "Хрещатик" повернув позивачу мірні зливки золота в сумі 2,716738 унції (84,5 грама). При цьому частину мірних зливків золота в сумі 10,288238 унції (320 грам) Банк не повернув.
      На підставі постанови Правління Національного банку України від 05 квітня 2016 року N 234 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "КБ "Хрещатик" до категорії неплатоспроможних" виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 05 квітня 2016 року N 463 "Про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ "КБ "Хрещатик" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку", якою запроваджено тимчасову адміністрацію строком на один місяць з 05 квітня по 04 травня 2016 року включно та призначено уповноважену особу.
      Постановою Правління Національного банку України від 02 червня 2016 року N 46-рш відкликано банківську ліцензію та ліквідовано ПАТ "КБ "Хрещатик".
      ОСОБА_3 неодноразово звертався до ПАТ "КБ "Хрещатик" із заявами про повернення вкладу.
      Листом від 13 травня 2016 року N 4117-10/1835 уповноважена особа повідомила ОСОБА_3 про те, що Фонд не відшкодовує кошти, розміщені у банківських металах, та роз'яснила процедуру подання заяви про кредиторські вимоги для отримання вкладу.
      21 червня 2016 року ОСОБА_3 звернувся до уповноваженої особи з заявою, в якій просив включити його кредиторські вимоги до загального реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "КБ "Хрещатик" на загальну суму 338 тис. 539 грн 17 коп., серед яких: 329 тис. 176 грн 95 коп. - основний борг, 9 тис. 362 грн. 22 коп. - проценти.
      Згідно з довідкою від 05 жовтня 2016 року N 2-3/3/9748 кредиторські вимоги позивача акцептовані в сумі 319 тис. 603 грн 67 коп. та підлягають задоволенню за рахунок коштів, одержаних в результаті ліквідації та реалізації майна Банку, у сьому чергу кредиторів відповідно до положень частини першої статті 52 Закону N 4452-IV.
      Не погодившись з діями відповідачів, ОСОБА_3 звернувся до суду з цим позовом.
      Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції керувався тим, що дії (бездіяльність), пов'язані з ненарахуванням на рахунок ОСОБА_3 відсотків за договором від 25 вересня 2014 року N 153D-1838 банківського вкладу "Золотий стандарт" у банківських металах, мали місце до введення в ПАТ "КБ "Хрещатик" тимчасової адміністрації. При цьому уповноважена особа не несе відповідальність за дії, які повинен був вчинити Банк, у тому числі за нарахування відсотків на поточний металевий рахунок позивача, а не на банківський рахунок фізичної особи (позивача). Оскільки договір N 153D-1838 було розірвано до введення Фондом тимчасової адміністрації й саме Банк порушив умови договору банківського вкладу, суд, за аналогією закону, застосував норму статті 1073 Цивільного кодексу України щодо визначення правових наслідків неналежного виконання банком операцій за рахунок клієнта.
      Водночас суд першої інстанції вказав, що до четвертої черги вимог кредиторів відповідно до статті 52 Закону N 4452-IV відносяться вимоги вкладників - фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб - підприємців), які не є пов'язаними особами банку, в частині, що перевищує суму, виплачену Фондом. Ураховуючи, що Фонд жодних виплат позивачу не здійснював, суд дійшов висновку про правомірне віднесення кредиторських вимог позивача до сьомої черги кредиторів.
      Вирішуючи справу по суті позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
      Закриваючи провадження в адміністративній справі, суд апеляційної інстанції керувався тим, що спір, який виник між сторонами, стосується питання невиконання договірних зобов'язань, є цивільно-правовим, а тому не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
      Велика Палата Верховного Суду частково не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке.
      Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
      На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
      Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
      Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
      Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      Як установлено матеріалами справи, ОСОБА_3 звернувся до адміністративного суду з позовом до уповноваженої особи й Фонду, заявивши, серед інших, вимоги про визнання протиправними дій відповідачів щодо відмови у виплаті гарантованої суми відшкодування за його вкладом за рахунок Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладом у сумі 9 тис. 314 грн 36 коп.; зобов'язання уповноваженої особи включити позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням суми, що підлягає відшкодуванню, в розмірі 9 тис. 314 грн 36 коп.; зобов'язання Фонду скласти та затвердити зміни та доповнення до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду на підставі поданого уповноваженою особою переліку рахунків, із визначенням суми у розмірі 9 тис. 314 грн 36 коп., що підлягає відшкодуванню позивачу; стягнення з відповідачів на користь ОСОБА_3 гарантованої суми відшкодування за його вкладом за рахунок Фонду в розмірі 9 тис. 314 грн 36 коп.
      Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом N 4452-VI. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Цей Закон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин.
      Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 зазначеного Закону уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
      За змістом статті 3 Закону N 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.
      Згідно із частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
      Для цього Фонд наділено відповідними функціями, визначеними частиною другою статті 4 Закону N 4452-VI, серед яких, зокрема: ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами у строки, визначені цим Законом; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників.
      На підставі частин першої та другої статті 6 зазначеного Закону в межах своїх функцій та повноважень Фонд здійснює нормативне регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.
      За приписами частини першої статті 54 Закону N 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.
      Таким чином, нормативно-правове регулювання статусу Фонду та його місце в системі гарантування вкладів фізичних осіб дозволяє зробити висновки, що Фонд у цих відносинах є суб'єктом публічного права, створений з метою реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, здійснює нормативне регулювання, тобто наділений владними управлінськими функціями та є суб'єктом владних повноважень у розумінні КАС України.
      Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції керувався тим, що між сторонами виник цивільно-правовий спір, обумовлений наявністю майнових вимог ОСОБА_3 до Фонду та уповноваженої особи з приводу невиконання умов договору від 25 вересня 2014 року N 153D-1838 банківського вкладу "Золотий стандарт" у банківських металах.
      Проте за змістом частин першої та другої статті 26 Закону N 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 тис. грн. Вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами.
      У разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, на день початку процедури ліквідації банку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку (частина шоста статті 26 Закону N 4452-VI).
      Нормами статті 27 Закону N 4452-VI установлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, зокрема:
      - уповноважена особа Фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку;
      - уповноважена особа Фонду формує перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню;
      - виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду;
      - Фонд не пізніше ніж через 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку розміщує оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам на офіційному веб-сайті Фонду та оприлюднює оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам у газеті "Урядовий кур'єр" або "Голос України".
      Відповідно до частини першої статті 28 Закону N 4452-VI Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів у національній валюті України в порядку та у черговості, встановлених Фондом, не пізніше 20 робочих днів (для банків, база даних про вкладників яких містить інформацію про більше ніж 500 тис. рахунків, - не пізніше 30 робочих днів) з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку.
      Наведене свідчить про те, що спір стосовно права на відшкодування коштів за вкладами фізичних осіб за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, гарантованого державою, є публічно-правовим, має особливий характер і стосується виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами (пункт 4 частини другої статті 4 Закону N 4452-VI).
      При цьому Велика Палата Верховного Суду вважає, що Фонд як юридична особа публічного права виконує спеціальну функцію у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважена особа Фонду в цьому випадку виконує від імені Фонду делеговані ним повноваження щодо гарантування вкладів фізичних осіб, а тому спір стосовно формування переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню, та затвердження реєстру відшкодувань вкладникам за рахунок коштів Фонду є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів.
      Отже, висновок суду апеляційної інстанції про закриття провадження в цій справі у вказаній частині позовних вимог з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України, є помилковим.
      Аналогічну правову позицію викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі N 813/921/16 (провадження N 11-126апп18), від 23 травня 2018 року у справі N 820/3770/16 (провадження N 11-409апп18) та від 30 січня 2019 року у справі N 820/4270/16 (провадження N 11-1351апп18).
      Водночас правильним є висновок суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправними дій уповноваженої особи, Фонду щодо неакцептування та невключення вимог ОСОБА_3 у сумі 319 тис. 603 грн 67 коп. до четвертої черги Реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "КБ "Хрещатик" та зобов'язання уповноваженої особи й Фонду акцептувати та включити до Реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "КБ "Хрещатик" вимоги ОСОБА_3 на суму 319 тис. 603 грн 67 коп. як такі, що підлягають задоволенню відповідно до четвертої черги кредиторів згідно із Законом N 4452-IV, а також подати на затвердження виконавчій дирекції Фонду зміни до Реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "КБ "Хрещатик", пов'язані із акцептуванням та включенням до Реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "КБ "Хрещатик" вимог позивача на суму 319 тис. 603 грн 67 коп.
      Як зазначалося вище, згідно із частиною першою статті 4 Закону N 4452-VI основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
      Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими частиною другою статті 4 вказаного Закону, серед яких, зокрема: акумулювання коштів, отриманих із джерел, визначених статтею 19 цього Закону; здійснення регулювання участі банків у системі гарантування вкладів фізичних осіб; здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організація відчуження активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку.
      На підставі частини п'ятої статті 34 Закону N 4452-VI під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.
      Відповідно до частини другої статті 37 зазначеного Закону Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема, вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом.
      За приписами частини першої статті 54 Закону N 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.
      Таким чином, за змістом наведених правових норм на Фонд, який є юридичною особою публічного права, покладено функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Зі свого боку, уповноважена особа Фонду виконує від його імені делеговані Фондом повноваження щодо забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
      Правовідносини у вказаній вище частині заявлених позовних вимог обумовлені наявністю кредиторських вимог (майнових вимог фізичної особи до суб'єкта господарювання - Банку, що ліквідується), які задовольняються в порядку черговості, визначеної статтею 52 Закону N 4452-VI, за рахунок коштів, одержаних унаслідок ліквідації та продажу майна Банку.
      Повноваження уповноваженої особи Фонду щодо складення Реєстру акцептованих вимог кредиторів та внесення змін до цього Реєстру визначені пунктом 3 частини першої статті 48 Закону N 4452-VI.
      Відповідно до частини першої статті 52 зазначеного Закону кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів у певній черговості. Зокрема, у четвертій черзі задовольняються грошові вимоги вкладників - фізичних осіб у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом.
      Аналіз наведених норм свідчить про те, що основні функції Фонду мають як владний характер, зокрема щодо врегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і не містять владної складової, а спрямовані на здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом тимчасової адміністрації та ліквідації.
      Зазначене дає підстави стверджувати, що оскільки лише Фонду за законом доручено забезпечувати відновлення платоспроможності банку або підготовку його до ліквідації, а спірні правовідносини у вказаній частині випливають з укладеного між Банком і фізичною особою договору, уповноважена особа та Фонд у цьому випадку діють як представники сторони договірних відносин.
      Беручи до уваги наведене та враховуючи суть спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір про включення кредиторських вимог до Реєстру акцептованих вимог кредиторів не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому висновок суду апеляційної інстанції про закриття провадження в цій справі у вказаній частині заявлених позовних вимог з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України, є обґрунтованим.
      Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі N 826/7532/16 та 23 травня 2018 року у справі N 811/568/16.
      Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково для продовження розгляду.
      Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
      Отже, викладений в оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції висновок про непоширення юрисдикції адміністративного суду на справу у спорі в частині позовних вимог ОСОБА_3 про визнання протиправними дій відповідачів щодо відмови у виплаті гарантованої суми відшкодування за його вкладом за рахунок Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладом у сумі 9 тис. 314 грн 36 коп.; зобов'язання уповноваженої особи включити позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням суми, що підлягає відшкодуванню, в розмірі 9 тис. 314 грн 36 коп.; зобов'язання Фонду скласти та затвердити зміни та доповнення до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду на підставі поданого уповноваженою особою переліку рахунків, із визначенням суми у розмірі 9 тис. 314 грн 36 коп., що підлягає відшкодуванню позивачу; стягнення з відповідачів на користь ОСОБА_3 гарантованої суми відшкодування за його вкладом за рахунок Фонду в розмірі 9 тис. 314 грн 36 коп. - ґрунтується на неправильному застосуванні норм права.
      З огляду на викладене на підставі частини першої статті 353 КАС України постанова апеляційного суду підлягає у зазначеній частині скасуванню, а справа - направленню до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
      Водночас указане судове рішення в іншій частині заявлених позовних вимог підлягає залишенню без змін.
      Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 356, 359 КАС України, ВеликаПалата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
      2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2018 року в частині закриття провадження у справі щодо позовних вимог ОСОБА_3
      про визнання протиправними дій відповідачів щодо відмови у виплаті гарантованої суми відшкодування за його вкладом за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладом у сумі 9 тис. 314 грн 36 коп.;
      зобов'язання уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" включити ОСОБА_3 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, із визначенням суми, що підлягає відшкодуванню, в розмірі 9 тис. 314 грн 36 коп.;
      зобов'язання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб скласти та затвердити зміни та доповнення до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на підставі поданого уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" переліку рахунків, із визначенням суми в розмірі 9 тис. 314 грн 36 коп., що підлягає відшкодуванню ОСОБА_3;
      стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" на користь ОСОБА_3 гарантованої суми відшкодування за його вкладом за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у розмірі 9 тис. 314 грн 36 коп.
      - скасувати, а справу в цій частині направити до Шостого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.
      3. В іншій частині постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2018 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О.С. Золотніков
      Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко
      С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко
      В.В. Британчук Л.І. Рогач
      Д.А. Гудима І.В. Саприкіна
      В.І. Данішевська О.М. Ситнік
      О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич
      Л.М. Лобойко О.Г. Яновська
    • By ANTIRAID
      Державний герб України
      ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
      01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98,
      E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
      РІШЕННЯ
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      04.03.2019
      Справа № 910/9095/18
      Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Головіної К.І., при секретарі судового засідання Лук'янчук Д.Ю., розглянувши у загальному позовному провадженні матеріали справи
      за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова інноваційна компанія"
      до Національного банку України
      про відшкодування шкоди в розмірі 128 942 532, 00 грн.
      за участю представників:
      від позивача: Різник О.О. - предст. за свідоцтвом № 4053 від 29.06.10, Коломоєць М.І. - предст. за ордером № 472710 від 18.09.2018 р.
      від відповідача: Янко І.О. - предст. за дов. № 18-0014/16228 від 22.03.18;
      ВСТАНОВИВ:
      Товариство з обмеженою відповідальністю "Промислова інноваційна компанія" (далі - ТОВ "Промислова інноваційна компанія", позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Національного банку України (далі - НБУ, відповідач) про стягнення майнової шкоди у розмірі 128 942 532 грн., завданої відповідачем в результаті прийняття неправомірного рішення - Постанови Правління Національного банку України № 452/БТ від 09.07.2015 року "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" до неплатоспроможних".
      Позов обґрунтований тим, що позивачу, як акціонеру Публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" (далі - ПАТ "Радикал Банк"), була завдана майнова шкода шляхом незаконного позбавлення його корпоративних прав, що стало наслідком прийняття відповідачем неправомірного рішення - постанови Правління Національного банку України № 452/БТ від 09.07.2915 року "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" до неплатоспроможних". Протиправність указаної постанови була встановлена судовими рішеннями в межах розгляду адміністративної справи № 826/24203/15 за адміністративним позовом ТОВ "Промислова інноваційна компанія", ОСОБА_4 до Національного банку України, треті особи - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Публічне акціонерне товариство "Радикал Банк" про визнання протиправними та скасування рішень.
      У позові ТОВ "Промислова інноваційна компанія" просить суд стягнути з відповідача грошові кошти в сумі 128 942 532 грн. 00 коп. у якості відшкодування майнової шкоди, завданої НБУ шляхом прийняття неправомірного рішення.
      Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.07.2018 р. (суддя Маринченко Я. В.) за вказаною позовною заявою було відкрито провадження, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження.
      У зв'язку зі зміною складу суду ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.10.2018 р. (суддя Васильченко Т. В.) справу прийнято до свого провадження, призначено підготовче засідання.
      За результатами повторного автоматичного розподілу ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.12.2018 р. вказану позовну заяву було прийнято до розгляду суддею Головіною К.І., у справі призначено підготовче засідання, сторонам надана можливість реалізувати свої процесуальні права та обов'язки.
      У строк, встановлений судом, відповідач надав відзив на позов, у якому він проти доводів позивача заперечив, вважав їх необґрунтованими.
      У судовому засіданні представник позивача під час розгляду справи по суті підтримав та обґрунтував позовні вимоги, просив їх задовольнити в повному обсязі.
      Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив, зазначив, що посилання позивача на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва по справі № 826/24203/15 про визнання протиправним та скасування рішення про віднесення банку до неплатоспроможних є безпідставним, оскільки введення процедур тимчасової адміністрації та ліквідації банку позивачем не оскаржувались. Також вказав, що позивачем не доведено причинно-наслідкового зв'язку між прийняттям відповідачем постанови Правління Національного банку України № 452/БТ від 09.07.2015 р. "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" до неплатоспроможних" та спричиненням останньому майнової шкоди у вигляді позбавлення належних йому корпоративних прав вартістю 128 942 532, 00 грн., а також вини Національного банку України. Просив відмовити у задоволенні позову.
      Суд, розглянувши заяви учасників справи по суті спору, заслухавши їх пояснення у судовому засіданні та дослідивши наявні в матеріалах справи докази, прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з урахуванням наступного.
      Установлено, що 09.07.2015 року Правлінням Національного банку України була прийнята постанова № 452/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" до неплатоспроможних".
      На підставі постанови Правління Національного банку України від 09.07.2015 р. № 452/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" до неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд гарантування) було прийняте рішення № 130 від 09.07.2015 р. "Про запровадження тимчасової адміністрації ПАТ "Радикал Банк", згідно з яким з 10.07.2015 р. в банку запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на тимчасову адміністрацію в ПАТ "Радикал Банк". Тимчасову адміністрацію в ПАТ "Радикал Банк" запроваджено строком на 3 місяці з 10.07.2015 р. до 09.10.2015 р. включно.
      12.10.2015 року Фондом гарантування був продовжений строк здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Радикал Банк" до 9 листопада 2015 р. включно.
      Відповідно до постанови Правління НБУ № 769 від 9 листопада 2015 р. "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 203 від 9 листопада 2015 р. "Про початок процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку".
      25.10.2017 року Фондом гарантування було прийнято рішення про продовження процедури ліквідації ПАТ "Радикал Банк" строком на один рік до 9 листопада 2018 року включно.
      Також встановлено, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.03.2016 року у справі № 826/24203/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова інноваційна компанія" та ОСОБА_4, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2016 року, визнана протиправною та скасована постанова Правління Національного банку України № 452/БТ від 09.07.2015 р. "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" до неплатоспроможних".
      Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 6 грудня 2016 року у вказаній справі касаційні скарги ТОВ "Промислова інноваційна компанія", ОСОБА_4, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Національного банку України залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 9 червня 2016 року - без змін.
      4 липня 2018 року постановою Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у задоволенні заяви Національного банку України про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 6 грудня 2016 року у справі № 826/24203/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова інноваційна компанія", ОСОБА_4 до Національного банку України, треті особи - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Публічне акціонерне товариство "Радикал Банк" про визнання протиправними та скасування рішень - відмовлено.
      Крім того, судом встановлено, що станом на день прийняття постанови Правління Національного банку України № 452/БТ від 09.07.2015 р. "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" до неплатоспроможних" (09.07.2015 року) Товариство з обмеженою відповідальністю "Промислова інвестиційна компанія" володіло акціями ПАТ "Радикал банк " у кількості 85200 шт., що становить 71 % статутного капіталу товариства.
      Відповідно до ч. 1 ст. 152 ЦК України акціонерне товариство - це господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями.
      Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України "Про акціонерні товариства" акція товариства посвідчує корпоративні права акціонера щодо цього акціонерного товариства.
      Частиною 1 ст. 167 ГК України визначено, що корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
      Підпункт "а" п. 1 ч. 5 ст. 3 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" відносить акції до окремої групи цінних паперів, які можуть бути в цивільному обороті - до пайових цінних паперів, які засвідчують участь власника таких цінних паперів (інвестора) у статутному капіталі та/або активах емітента (у тому числі активах, які знаходяться в управлінні емітента) та надають власнику зазначених цінних паперів (інвестору) право на отримання частини прибутку (доходу), зокрема у вигляді дивідендів, та інші права, встановлені законодавством, а також проспектом цінних паперів або рішенням про емісію цінних паперів. Відповідно до положень ст. 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки, майнові права є неспоживною річчю.
      Таким чином, акції як цінні папери, є окремим об'єктом цивільного обороту, які, у свою чергу, засвідчують участь власника таких цінних паперів (інвестора) у статутному капіталі та/або активах емітента (у тому числі активах, які знаходяться в управлінні емітента) та надають власнику зазначених цінних паперів (інвестору) право на отримання частини прибутку (доходу), зокрема у вигляді дивідендів, та інші права, встановлені законодавством.
      Майнові права, володіння якими засвідчується акціями, є окремим об'єктом і складаються, відповідно до положень ст. 25 Закону України "Про акціонерні товариства", з наступної сукупності прав, перелік яких не є вичерпним:
      1) участь в управлінні акціонерним товариством;
       2) отримання дивідендів;
      3) отримання у разі ліквідації товариства частини його майна або вартості частини майна товариства;
      4) отримання інформації про господарську діяльність акціонерного товариства.
      Позивач вважає, що прийняття Національним банком України постанови № 452/БТ від 09.07.2015 року "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" до неплатоспроможних" мало своїм наслідком запровадження процедур тимчасової адміністрації та ліквідації ПАТ "Радикал Банк" і призвело до позбавлення позивача його корпоративних прав, посвідчених акціями ПАТ "Радикал Банк", тобто завдало майнової шкоди ТОВ "Промислова інноваційна компанія".
      Суд, вирішуючи спір по суті та перевіряючи доводи сторін, виходив з такого.
      Відповідно до частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
       Отже, загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди (цивільне правопорушення).
      Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
      Згідно зі ст. 22 ЦК України під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов'язкова умова, але й міра відповідальності, оскільки за загальним правилом зазначеної статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі. Мова йде про реальну шкоду та упущену вигоду.
      Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.
       Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди. Відсутність у діях особи умислу або необережності звільняє її від відповідальності, крім випадків, коли за нормами Цивільного кодексу України відповідальність настає незалежно від вини.
       Відповідно до частини 2 статті 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди.
       Приписами статті 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є:
       1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
       2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
       Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
       Відповідно до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
       Крім того, згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
       Таким чином, на відміну від загальної норми статті 1166 ЦК України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди), спеціальні норми статей 1173, 1174 ЦК України допускають можливість відшкодування шкоди незалежно від вини державного органу та його посадової або службової особи.
       З урахуванням наведених норм слід зазначити, що необхідною підставою для притягнення державного органу до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій цього органу чи його посадових або службових осіб, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.
       У даному спорі неправомірність дій відповідача - Національного банку України підтверджується постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2016 року по справі № 826/24203/15.
      Так, при визначенні змісту і правових наслідків постанови Правління Національного банку України № 452/БТ від 09.07.2015 р. "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" до неплатоспроможних" судом у вказаній справі було встановлено наступні обставини:
      Частиною першою статті 73 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачено, що у разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України відповідно до цього Закону, банківського законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, нормативно-правових актів Національного банку України, його вимог, встановлених відповідно до статті 66 цього Закону, або здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, застосування іноземними державами або міждержавними об'єднаннями або міжнародними організаціями санкцій до банків чи власників істотної участі у банках, що становлять загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку та/або стабільності банківської системи, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу, до яких належать:
      1) письмове застереження;
      2) скликання загальних зборів учасників, ради банку, правління банку;
      3) укладення письмової угоди з банком, за якою банк чи визначена угодою особа зобов'язується вжити заходів для усунення порушень, поліпшення фінансового стану банку, підвищення ефективності функціонування та/або адекватності системи управління ризиками тощо;
      4) зупинення виплати дивідендів чи розподілу капіталу в будь-якій іншій формі;
      5) встановлення для банку підвищених економічних нормативів;
      6) підвищення резервів на покриття можливих збитків за кредитами та іншими активами;
      7) обмеження, зупинення чи припинення здійснення окремих видів здійснюваних банком операцій, у тому числі операцій із пов'язаними з банком особами;
      8) заборона надавати бланкові кредити;
      9) накладення штрафів;
      10) тимчасова, до усунення порушення або скасування заходів впливу, передбачених цією статтею, заборона використання власником істотної участі в банку права голосу придбаних акцій (паїв);
      11) тимчасове, до усунення порушення, відсторонення посадової особи банку від посади;
      12) віднесення банку до категорії проблемного або неплатоспроможного;
      13) відкликання банківської ліцензії та ліквідація банку.
      Таким чином, враховуючи подальше прийняття постанови про ліквідацію банку, відповідачем було застосовано до банку найсуворіший засіб впливу, з усіх можливих, передбачених відповідною правовою нормою.
      Тобто зазначеним судовим рішенням, яке набрало законної сили, встановлено, що прийняття постанови Правління Національного банку України № 452/БТ від 09.07.2015 р. "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" до неплатоспроможних" мало своїм наслідком застосування до ПАТ "Радикал Банк" найсуворішого засобу впливу, а саме - відкликання банківської ліцензії та ліквідація банку.
      Відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
      Згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
      Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
      Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Суду у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25.07.2002; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007).
      Відповідно до пунктів 33, 34 рішення Європейського суду з прав людини від 19.02.2009 у справі "Христов проти України" одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (рішення у справі "Брумареску проти Румунії", п. 61). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.
      Таким чином, з огляду на наявність судового рішення у адміністративній справі № 826/24203/15, яке набрало законної сили, обставини, встановлені у даному рішенні, не можуть ставитись під сумнів та бути спростовані у порядку, не передбаченому процесуальним законом, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть йому суперечити.
      Щодо заподіяної позивачу шкоди суд вважає за необхідне зазначити таке.
      Наявність корпоративних прав (згідно з положеннями Закону України "Про акціонерні товариства") доводиться фактом володіння акціями і такі права є окремим об'єктом (в силу ч. 2 ст.190 ЦК України). У спірних правовідносинах позивача було позбавлено саме майнових (корпоративних) прав, які включають в себе, в тому числі правомочності на участь в управлінні господарюючим суб'єктом, отримання певної частки прибутку (дивідендів) ПАТ "Радикал Банк" та активів у разі ліквідації банку відповідно до закону, а також інших правомочностей, передбачених законом та статутними документами ПАТ "Радикал Банк", володіння якими посвідчується акціями, що перебували у володінні позивача на дату прийняття відповідачем незаконної постанови Правління Національного банку України № 452/БТ від 09.07.2015 р. "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" до неплатоспроможних".
      Усі вказані правомочності за наслідками прийняття зазначеної вище протиправної постанови НБУ були передані Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. При цьому вартість корпоративних прав позивача станом на момент їх порушення складала 128 942 532 грн. 00 коп.
      Зазначена обставина доводиться наявним у справі Висновком про вартість майна від 05.07.2018 року, виконаним ТОВ "Консалтинг РМ", що діє на підставі Статуту та Сертифікату суб'єкта оціночної діяльності № 934/16, виданого Фондом державного майна України від 24.11.2016р. Дата оцінки - 09.07.2015 року.
      Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" положення цього Закону поширюються на правовідносини, які виникають у процесі здійснення оцінки майна, майнових прав, що належать фізичним та юридичним особам України на території України та за її межами, а також фізичним та юридичним особам інших держав на території України та за її межами, якщо угода укладається відповідно до законодавства України, використання результатів оцінки та здійснення професійної оціночної діяльності в Україні. Оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону, і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності. Майновими правами, які можуть оцінюватися, визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги. Незалежною оцінкою майна вважається оцінка майна, що проведена суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання. Процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна. Вимоги до звітів про оцінку майна встановлюються відповідно до статті 12 цього Закону. Датою оцінки є дата, за станом на яку здійснюються процедури оцінки майна та визначається вартість майна. Нормативно-правовими актами з оцінки майна можуть бути передбачені строки дії звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) від дати оцінки або дати її затвердження (погодження) замовником.
      З наданого позивачем звіту, виконаного на його замовлення, вбачається, що ринкова вартість об'єкту оцінки (без урахування ПДВ) складає 181 609 200, 00 грн. Відповідно вартість майнових (корпоративних) прав ТОВ "Промислова інноваційна компанія", володіння якими засвідчується акціями у розмірі 71% від статутного капіталу товариства, становить 128 942 532, 00 грн.
      Відповідач у своєму відзиві та у судовому засіданні не заперечив вказану суму, не оскаржив її у встановленому законом порядку та не надав жодних доказів, які б свідчили про іншу вартість майнових прав позивача. У той же час, приписами ч. 4 ст.165 ГПК України встановлено, якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
      За таких обставин суд приймає наданий позивачем висновок про вартість майна від 05.07.2018 р. у якості належного доказу в розумінні ст.ст. 74-79 ГПК України для визначення розміру заподіяної ТОВ "Промислова інноваційна компанія" шкоди неправомірним рішенням відповідача.
      Отже, розмір шкоди, завданої позивачу протиправним рішенням НБУ відповідає вартості корпоративних прав на дату прийняття відповідного протиправного рішення і така вартість визначена відповідно до положень Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" в розмірі 128 942 532 грн. 00 коп.
      Причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками у даному спорі характеризується наступним.
      Відповідно до ч. 1 ст. 56 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб. Положеннями ч. 1 ст. 34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (тут і далі - в редакції Закону на час спірних правовідносин) встановлено, що після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних Фонд гарантування вкладів фізичних осіб розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день.
      Згідно з ч. 1 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.
      За приписами ст. 44 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд вносить Національному банку України пропозицію про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку відповідно до плану врегулювання, у разі закінчення строку тимчасової адміністрації банку та/або невиконання плану врегулювання, в інших випадках, передбачених цим Законом. Національний банк України зобов'язаний прийняти рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку протягом п'яти днів з дня отримання пропозиції Фонду про ліквідацію банку. Національний банк України інформує Фонд про прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку не пізніше дня, наступного за днем прийняття такого рішення.
      Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з дня призначення уповноваженої особи Фонду припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв'язку з ліквідацією банку.
      Як вже встановлено судом, тимчасова адміністрація в ПАТ "Радикал Банк" припинена 9 листопада 2015 року та була розпочата процедура ліквідації ПАТ "Радикал Банк". Таким чином, прийняття Національним банком України постанови № 452/БТ від 09.07.2015 року "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" до неплатоспроможних" мало своїм наслідком запровадження процедури тимчасової адміністрації у ПАТ "Радикал Банк", а у подальшому - ліквідації, що призвело до позбавлення позивача його корпоративних прав, посвідчених акціями ПАТ "Радикал Банк".
      Всі норми, якими описано процедуру виведення банку з ринку є імперативними і не передбачають будь-яких інших рішень Фонду гарантування та Національного банку України, ніж ті, які спрямовані на виведення банку з ринку.
      Так, положеннями ст. ст. 34, 36, 44, 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в якості одного з прямих наслідків прийняття рішення про віднесення банку та категорії неплатоспроможних визначено - позбавлення акціонерів корпоративних прав (права на управління товариством, на отримання дивідендів) без можливості їх наступного поновлення після подальшого прийняття постанови про ліквідацію банку.
      Відповідно до ч. 7 ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" майно, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається Фонду, що позбавляє права акціонерів на отримання у разі ліквідації товариства частини його майна або вартості частини майна товариства і також є наслідком застосування до ПАТ "Радикал Банк" неадекватного заходу впливу.
      Отже, прийняття відповідачем постанови № 452/БТ від 09.07.2015 року "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" до неплатоспроможних" ініціювало механізм виведення неплатоспроможного банку з ринку у відповідності до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". У свою чергу, вказаний механізм позбавив акціонерів банку їхніх корпоративних прав (право на управління акціонерним товариством через участь у загальних зборах, право контролю, отримання дивідендів та право на отримання майна банку у разі його ліквідації), не передбачаючи можливості виплати грошових коштів акціонерам банку, та призвів до ліквідації цього банку в силу закону.
      З огляду на викладене суд приходить до висновку, що відповідач своїм протиправним рішенням шляхом ініціювання відносно позивача процедури виведення з ринку, незаконно позбавив власників акцій їхніх корпоративних прав. При цьому таке позбавлення відбулося саме як наслідок прийняття протиправної постанови НБУ. Подальші процедури, які були застосовані до банку, та рішення НБУ (введення тимчасової адміністрації, відкликання ліцензії і т.д.) не призвели до відновлення майнових (корпоративних) прав позивача, незважаючи на визнання в судовому порядку протиправною та скасування постанови Правління Національного Банку України № 452/БТ від 09.07.2015 року "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" до неплатоспроможних".
      При розгляді даної справи суд також враховує норми міжнародного законодавства, ратифікованого Україною, та практику розгляду справ Європейського суду з прав людини.
      Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
      У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: (а) чи є втручання законним; (б) чи переслідує воно «суспільний інтерес» (рublіс іпterest, gепегаl іпterest, gепегаl іпterest of the соmmunity); (в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям (must be a reasonable геlationship of ргороrtionality between the means employed and the aims pursued). ЄСПЛ констатує порушення державою ст. 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
      У справі "Еаst/West Аllians Limited проти України" (рішення ЄСПЛ від 02.06.2014) ЄСПЛ встановив порушення ст. 1 Протоколу та вказав, що підприємство було позбавлене належного йому майна у надзвичайно свавільний спосіб, всупереч принципові верховенства права. Втручання держави носило не короткостроковий характер, а позивач був позбавлений доступу до свого майна тривалий час та в результаті протиправних дій державних органів втратив його. Аналогічну позицію висловлено судом у справі "Рисовський проти України" (рішення ЄСПЛ від 20.10.2011).
      У справі "Зеленчук і Цицюра проти України" (рішення ЄСПЛ від 22.05.2018) суд констатував порушення ст. 1 Протоколу, яке полягало в протиправному обмеженні державою прав позивачів на розпорядження майном, що належало їм на праві власності, в умовах постійного продовження строку дії мораторію до створення відповідної інфраструктури ринку.
      Справа "Фонд "Батьківська турбота" проти України" (рішення ЄСПЛ від 09.10.2018), в якій суд встановив непропорційність втручання держави в здійснення права власності, а саме: позбавлення цього права призвело до порушення справедливого балансу між публічними та приватними інтересами. Такі ж порушення судом констатовано у справах "Спорронг та Льонрот проти Швеції" (рішення ЄСПЛ від 23.09.1982), "Прессос Компанія Навєра С. А. та інші проти Бельгії" (рішення ЄСПЛ від 20.11.1995), «Україна-Тюмень проти України» (рішення ЄСПЛ від 22.11.2007).
      Отже, за висновком суду у даному випадку наявні всі елементи складу цивільного правопорушення, що є підставою для притягнення відповідача до відповідальності у вигляді відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної неправомірним рішенням.
      Суд не приймає до уваги доводи відповідача про те, що позивачем не доведена наявність вини НБУ у спричиненні збитків позивачу з огляду на наступне.
      Відповідно до ст. 2 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.
      Також статус Національного банку України визначений в Рішенні Конституційного Суду України від 26.02.2009 № 6-рп/2009, відповідно до пункту 3.1 якого Конституція України визначила правовий статус Національного банку України як центрального банку держави, основною функцією якого є забезпечення стабільності грошової одиниці України. Особливість юридичного статусу Національного банку України полягає в тому, що, з одного боку, він має публічно-правовий статус особливого центрального органу державного управління, самостійного у своїй діяльності від органів державної влади (ст. 6, 7, 24, 25, 53 Закону України "Про Національний банк України"), а з іншого - цивільно-правовий статус як юридичної особи, яка має відокремлене майно, що є об'єктом права державної власності і перебуває в його повному господарському віданні, та може вчиняти певні цивільно-правові правочини з комерційними банками, державою (ст. 4, 29, 31, 42 Закону України "Про Національний банк України").
      У той же час, слід зазначити, що у спірних правовідносинах, що виникли між сторонами, Національний банк України виступив як державний орган, оскільки відповідач здійснював банківське регулювання та нагляд з використанням адміністративних методів та санкцій такого регулювання до комерційних банків, віднесених до компетенції Національного банку України згідно зі статтями 7, 66 Закону України "Про Національний банк України". Так, віднесення банку до категорії неплатоспроможних з подальшою його ліквідацією є процедурою, визначеною законом, зокрема Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". При цьому Національний банк України при прийнятті відповідних рішень щодо віднесення ПАТ "Радикал Банк" до категорії неплатоспроможних, відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку також діяв у відповідності до своїх повноважень, визначених законом України "Про Національний банк України", тобто як державний орган, а не як сторона цивільно-правової угоди.
      Правові висновки про належність Національного банку України до державних органів були наведені також в постановах Верховного Суду від 25.06.2018 у справі № 910/12226/16, від 03.07.2018 у справі № 910/3057/16.
      З огляду на викладене та з урахуванням наявної в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань інформації, згідно з якою НБУ за своєю організаційно-правовою формою є органом державної влади, суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах Національний банк України є суб'єктом відповідальності в розумінні ст.ст. 1173, 1174 Цивільного кодексу України незалежно від вини державного органу.
      Перевіряючи доводи відповідача стосовно того, що всі інші процедури виведення ПАТ «Радикал Банк» з ринку, як неплатоспроможного банку, позивачем не оскаржувалось та не визнавались судом протиправними (зокрема постанова Правління НБУ № 769 від 9 листопада 2015 р. "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Радикал Банк", рішення виконавчої дирекції Фонду № 203 від 9 листопада 2015 р. "Про початок процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку"), а тому посилання позивача на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2016 року по справі № 826/24203/15 про визнання протиправною та скасування постанови Правління Національного банку України № 452/БТ від 09.07.2015 р. "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" до неплатоспроможних" є безпідставним, суд виходив з наступного.
      За змістом ст. 73 Закону України «Про банки та банківську діяльність» у разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України відповідно до цього Закону, банківського законодавства, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу, до яких належать, зокрема, віднесення банку до категорії проблемного або неплатоспроможного.
      Відповідно до преамбули Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
      Згідно з визначенням виведення неплатоспроможного банку з ринку, наданим у ст. 2 цього Закону, ним є заходи, які здійснює Фонд стосовно банку, віднесеного до категорії неплатоспроможних, щодо виведення його з ринку одним із способів, визначених статтею 39 цього Закону.
      За змістом ст. 34 Закону Фонд запроваджує тимчасову адміністрацію банку та розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.
      З дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення (ст. 36 Закону).
      Відповідно до ст. 39 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" виконавча дирекція Фонду протягом 30 днів з дня початку тимчасової адміністрації затверджує план врегулювання з обов'язковим дотриманням принципу найменших витрат для Фонду.
      План врегулювання складається відповідно до вимог, встановлених актами Фонду. У плані врегулювання на підставі оцінки фінансового і майнового стану банку визначаються заходи щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку в один із таких способів:
      1) ліквідація банку з відшкодуванням з боку Фонду коштів за вкладами фізичних осіб у порядку, встановленому цим Законом;
      2) ліквідація банку з відчуженням у процесі ліквідації всіх або частини його активів і зобов'язань на користь приймаючого банку;
      3) відчуження всіх або частини активів і зобов'язань неплатоспроможного банку на користь приймаючого банку з відкликанням банківської ліцензії неплатоспроможного банку та подальшою його ліквідацією;
      4) створення та продаж інвестору перехідного банку з передачею йому активів і зобов'язань неплатоспроможного банку і подальшою ліквідацією неплатоспроможного банку;
      5) продаж неплатоспроможного банку інвестору.
      Згідно зі ст. 44 вказаного Закону Фонд вносить Національному банку України пропозицію про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку: відповідно до плану врегулювання; у разі закінчення строку тимчасової адміністрації банку та/або невиконання плану врегулювання; в інших випадках, передбачених цим Законом.
      Отже, із системного аналізу наведених правових норм випливає, що і тимчасова адміністрація, і ліквідація є складовими та послідовними етапами єдиної процедури - процедури виведення банку з ринку. Указане кореспондується також із пунктом 16 статті 2 зазначеного Закону, відповідно до якого тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, а відповідно до пункту 6 статті 2 Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.
      Таким чином суд приходить до висновку, що віднесення ПАТ "Радикал Банк" до неплатоспроможних банків стало наслідком запровадження тимчасової адміністрації у вказаному банку, а у подальшому - його ліквідації, що складає єдиний процес виведення ПАТ "Радикал Банк" з ринку у визначеному законом порядку.
      Так само, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2016 року у справі № 826/24203/15 встановлено, що постанова НБУ № 452/БТ від 09.07.2015 р. "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" до неплатоспроможних" приймалася відповідачем в якості одного з заходів впливу, передбачених Законом України "Про банки і банківську діяльність" і ця постанова має своїм наслідком прийняття постанови про ліквідацію банку.
      За таких обставин доводи відповідача щодо законності інших неоспорених рішень НБУ та Фонду, прийнятих під час процедури виведення ПАТ "Радикал Банк" з ринку, суд відхиляє, оскільки визнання адміністративним судом постанови Правління НБУ № 452/БТ від 09.07.2015 р. "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" до неплатоспроможних" протиправною має своїм наслідком визнання протиправною всієї процедури виведення неплатоспроможного ПАТ "Радикал Банк" з ринку в цілому. 
      У той же час, судом вже встановлено, що постанова Правління НБУ № 452/БТ від 09.07.2015 р. "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" до неплатоспроможних" запустила процедуру виведення цього банку з ринку, яка позбавила власників акцій їхніх корпоративних прав, які згідно з вимогами чинного законодавства переходять до Фонду, при цьому жоден з можливих способів виведення банку з ринку не передбачає повернення корпоративних прав власникам акцій, що свідчить про порушення прав позивача.
      На підставі викладеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ "Промислова інноваційна компанія" про стягнення матеріальної шкоди у сумі 128 942 532, 00 грн. є доведеними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
      Відповідно до ст. 129 ГПК України у разі задоволення позову витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
      Отже, керуючись ст.ст. 73-79, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд
      ВИРІШИВ:
      Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова інноваційна компанія" до Національного банку України про відшкодування шкоди в розмірі 128 942 532, 00 грн. задовольнити.
      Стягнути з Національного банку України (01601, м. Київ, вулиця Інститутська, будинок 9, ідентифікаційний код 00032106) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова інноваційна компанія" (08130, Київська обл.. Києво-Святошинський район, село Петропавлівська Борщагівка, вулиця Леніна, будинок 2-В, ідентифікаційний код 37768837) відшкодування майнової шкоди в сумі 128 942 532 (сто двадцять вісім мільйонів дев'ятсот сорок дві тисячі п'ятсот тридцять дві) гривні 00 копійок, завданої Товариству з обмеженою відповідальністю "Промислова інноваційна компанія" шляхом прийняття неправомірного рішення - постанови Правління Національного банку України № 452/БТ від 09.07.2015 р. "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" до неплатоспроможних", а також судовий збір в сумі 616 700 (шістсот шістнадцять тисяч сімсот) гривень 00 копійок.
      Рішення ухвалено в нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частини в судовому засіданні у присутності представників сторін 4 березня 2019 року.
      Повний текст рішення підписаний 14 березня 2019 року.
      Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги в 20-денний строк з дня підписання повного тексту рішення.
      Суддя Головіна К.І.
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/80460833
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      27 лютого 2019 року
      м. Київ
      Справа N 826/8273/16
      Провадження N 11-775ас18
      ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Саприкіної І.В.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Рогач Л.І., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      розглянувши в порядку письмового провадження заяви Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський", Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про перегляд судових рішень у справі N 826/8273/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Плеяда" до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві "Банк Михайлівський" Ірклієнка ЮріяПетровича, треті особи: Публічне акціонерне товариство "Банк Михайлівський", ОСОБА_4, про визнання протиправними дій, скасування наказу та розпорядження,
      УСТАНОВИЛА:
      У травні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Плеяда" (далі - ТОВ "ФК "Плеяда", Товариство) звернулося до суду з позовом, у якому з урахуванням заяви про зміну предмета позову просило:
      1) визнати протиправними дії та рішення уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві "Банк Михайлівський" Ірклієнка Ю.П. (далі - Уповноважена особа) щодо: встановлення нікчемності договору факторингу від 19 травня 2016 року N 1905 (далі - договір факторингу), укладеного між Публічним акціонерним товариством "Банк Михайлівський" (далі - ПАТ "Банк Михайлівський, Банк відповідно) з ТОВ "ФК "Плеяда"; поновлення відображення обліку у балансі ПАТ "Банк Михайлівський" кредитних договорів, права вимоги за якими були відступлені Банком на користь ТОВ "ФК "Плеяда" на підставі договору факторингу;
      2) скасувати наказ Уповноваженої особи від 30 травня 2016 року N 37 "Про затвердження висновків Комісії по перевірці правочинів (у тому числі договорів) на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними";
      3) скасувати розпорядження Уповноваженої особи від 01 червня 2016 року N 9 "Про відновлення договорів в ПО АБС Б2 Банку".
      На обґрунтування позовних вимог ТОВ "ФК "Плеяда" зазначило, що відсутні будь-які підстави вважати договір факторингу нікчемним на підставі п. 2, 3, 7, 9 ч. 3 ст. 38 Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI), оскільки внаслідок укладення такого договору ПАТ "Банк Михайлівський" не стало неплатоспроможним та виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами не стало неможливим, навпаки Банк отримав прибуток, який міг бути використаний для розрахунків з кредиторами, вартість права вимоги, відчужена за договором факторингу, відповідає ринковій вартості (звичайним цінам). Договір факторингу не передбачає платежу чи передачу Банком іншого майна з метою надання позивачу переваг (пільг), укладення такого договору відбулось без порушення норм законодавства та не призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням Банку з ринку.
      Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 10 серпня 2016 року позов ТОВ "ФК "Плеяда" задовольнив. Визнав протиправними дії та рішення Уповноваженої особи про: встановлення нікчемності договору факторингу, укладеного між ПАТ "Банк Михайлівський" та ТОВ "ФК "Плеяда"; поновлення відображення обліку у балансі ПАТ "Банк Михайлівський" кредитних договорів, права вимоги за якими були відступлені Банком на користь ТОВ "ФК "Плеяда" на підставі договору факторингу. Скасував наказ Уповноваженої особи від 30 травня 2016 року N 37 "Про затвердження висновків Комісії по перевірці правочинів (у тому числі договорів) на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними", та розпорядження Уповноваженої особи від 01 червня 2016 року N 9 "Про відновлення договорів в ПО АБС Б2 Банку".
      Ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року та Вищого адміністративного суду України від 12 січня 2017 року постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 серпня 2016 року залишена без змін.
      Не погодившись з рішенням касаційного суду, 11 квітня 2017 року ПАТ "Банк Михайлівський" подав до Верховного Суду України заяву про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 12 січня 2017 року з підстав, установлених п. 5 ч. 1 ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; у редакції, чинній на час звернення із заявою до суду).
      Крім того, 11 квітня 2017 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО, Фонд відповідно) також подав до Верховного Суду України заяву про перегляд зазначеного вище судового рішення на підставі п. 1, 2 ч. 1 ст. 237 КАС України (у редакції, чинній на час звернення із заявою до суду).
      Верховний Суд України ухвалою від 19 квітня 2017 року відкрив провадження за заявами ПАТ "Банк Михайлівський" та ФГВФО у цій справі.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції.
      Згідно з підп. 1 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України в редакції Закону N 2147-VIII заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.
      На підставі розпорядження керівника апарату Верховного Суду України від 12 січня 2018 року N 20/0/19-18 вказані заяви разом зі справою передано до Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду.
      Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 21 червня 2018 року зазначену адміністративну справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на ч. 2 ст. 241 КАС України (у редакції, чинній на час звернення із заявами до суду) та на підп. 2 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII).
      За приписами підп. 2 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) якщо адміністративна справа за заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України, - така справа після її отримання Касаційним адміністративним судом передається на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      Оскільки справа за заявами ПАТ "Банк Михайлівський" та ФГВФО згідно із ч. 2 ст. 241 КАС України (у редакції, чинній на час звернення із заявами до суду) підлягала розгляду на спільному засіданні судових палат Верховного Суду України в адміністративних та господарських справах, то її відповідно до підп. 2 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) передано до Великої Палати Верховного Суду для розгляду, який за приписами підп. 1 п. 1 зазначеного розділу КАС України здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      ВеликаПалата Верховного Суду ухвалою від 06 липня 2018 року прийняла до розгляду заяви ПАТ "Банк Михайлівський" та ФГВФО про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 12 січня 2017 року і призначила цю справу до розгляду в порядку письмового провадження.
      Дослідивши наведені в заявах доводи та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду встановила таке.
      19 травня 2016 року між ТОВ "ФК "Плеяда" та ПАТ "Банк Михайлівський" укладено договір факторингу, відповідно до п. 2.1 якого позивач зобов'язався передати грошові кошти (суму фінансування позивачем Банку) у розпорядження Банку за плату (винагорода Банку), а Банк зобов'язався відступити позивачу право вимоги, визначене у реєстрі (-ах) прав вимоги. Разом з правом вимоги до позивача перейшли всі інші права та обов'язки Банку, як кредитора за кредитним договором.
      Пунктом 4.1 договору факторингу передбачено, що право вимоги переходить від Банку до позивача з моменту підписання між сторонами відповідного реєстру прав вимоги.
      19 травня 2016 року на виконання умов договору факторингу між ПАТ "Банк Михайлівський" та ТОВ "ФК "Плеяда" підписаний реєстр прав вимоги N 1, згідно з яким Банк відступив позивачу права вимоги до боржників на суму 679 861 696,07 грн. оціночною вартістю 479 814 366,00 грн. за що позивач сплачує Банку 480 600 001,70 грн. Розмір дисконту склав 199 261 694,37 грн. Така сума фінансування позивачем Банку за права вимоги, відступлені згідно з реєстром N 1, визначена сторонами з урахуванням оціночної ринкової вартості прав вимоги, визначеної у звіті від 18 травня 2016 року N 05/57 суб'єкта оціночної діяльності - Приватного підприємства "Дельта-Консалтінг".
      Також 20 травня 2016 року на виконання умов договору факторингу між позивачем та Банком підписаний реєстр прав вимоги N 2, згідно з яким ПАТ "Банк Михайлівський" відступив ТОВ "ФК "Плеяда" права вимоги до боржників на суму 2 436 158,80 грн. за що товариство сплачує Банку 2 436 158,80 грн. У зв'язку з відсутністю дисконту при відчуженні прав вимоги за реєстром N 2 проведення незалежної оцінки майнових прав не проводилось.
      Як убачається з актів приймання-передачі документів, що підтверджують право вимоги від 20 травня 2016 року N 1 та N 2, сторони виконали зобов'язання за цим договором.
      Відповідно до наявних у матеріалах справи виписок від 19 та 20 травня 2016 року з поточного рахунку позивача N 26505300589101, відкритого в ПАТ "Банк Михайлівський", здійснено оплату обумовленої договором факторингу суми грошових коштів.
      У подальшому, на підставі рішення Національного банку України (далі - НБУ) від 23 травня 2016 року N 14/БТ "Про віднесення ПАТ "Банк Михайлівський" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято рішення від 23 травня 2016 року N 812 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк Михайлівський" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку", згідно з яким розпочато процедуру виведення Банку з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації на один місяць з 23 травня 2016 року до 22 червня 2016 року включно (у подальшому цей строк неодноразово продовжувався), призначено Уповноважену особу, якій делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора ПАТ "Банк Михайлівський", визначені статтями 37-39 Закону N 4452-VI.
      25 травня 2016 року Фонд на своєму офіційному веб-сайті розмістив інформацію, відповідно до якої ПАТ "Банк Михайлівський" залишається єдиним дійсним кредитодавцем за укладеними раніше договорами, і де зазначено, що 19 травня 2016 року відбулося переуступлення прав вимоги за кредитами від первісного кредитора ПАТ "Банк Михайлівський" іншим фінансовим компаніям, проте таке відступлення відбулося за значно нижчою ціною, що дає усі підстави відповідно до ст. 38 Закону N 4452-VI вважати ці правочини нікчемними. Також зазначено, що Банк залишається єдиним дійсним кредитодавцем за укладеними раніше договорами, у зв'язку з чим погашення усіх кредитів, виданих ПАТ "Банк Михайлівський", має здійснюватися на рахунки Банку за реквізитами, які наведені у такій інформації.
      З матеріалів справи також убачається, що Уповноважена особа наказом від 30 травня 2016 року N 37 затвердила результати проведеної перевірки, викладені в акті N 1, та вирішила застосувати до договору факторингу наслідки нікчемності на підставі ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Зокрема, зазначеним актом перевірки встановлено, що зазначений договір є нікчемним відповідно до п. 2, 3, 7, 9 ч. 3 ст. 38 Закону N 4452-VI, а саме: банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.
      01 червня 2016 року Уповноваженою особою прийнято розпорядження N 9 "Про відновлення договорів в ПО АБС Б2 Банку", відповідно до якого відновлено в ПО АБС Б2 Банку облік зазначених угод.
      Вважаючи неправомірними дії та рішення Фонду щодо встановлення нікчемності договору факторингу, позивач звернувся до суду за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.
      Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в заявах доводи, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку, що заяви ПАТ "Банк Михайлівський" та ФГВФО про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 12 січня 2017 року підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.
      За правилами п. 1, 2 та 5 ч. 1 ст. 237 КАС України (у редакції, чинній на час звернення із заявами до суду) підставами перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є:
      - неоднакове застосування судами касаційних інстанцій одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;
      - неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності справ або встановленої законом юрисдикції адміністративних судів;
      - невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
      Підставою звернення до суду із заявою про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 12 січня 2017 року ПАТ "Банк Михайлівський" зазначило невідповідність ухвали Вищого адміністративного суду України від 12 січня 2017 року висновку, викладеному в постановах Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року у справі N 826/2043/15 та від 15 червня 2016 року у справі N 826/20410/14. За позицією заявника, Верховний Суд України у зазначених постановах зробив висновок, що спори цієї категорії не відносяться до юрисдикції адміністративних судів.
      Однак зазначені постанови Верховного Суду України ухвалені у правовідносинах щодо оскарження рішень Уповноваженої особи, які були прийняті в період здійснення ліквідації банків. Натомість спір у справі N 826/8273/16 виник на стадії здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Банк Михайлівський" до запровадження процедури ліквідації Банку, яка розпочалась з 13 липня 2016 року.
      Крім того, у зазначених постановах Верховного Суду України вирішувались спори щодо включення позивачів до реєстру кредиторів (вкладників) та ґрунтувались на вимогах щодо виплати (повернення) позивачам коштів, розміщених ними у неплатоспроможних банках.
      Таким чином, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що правовідносини у цій справі (N 826/8273/16) не є подібними до правовідносин у справах N 826/2043/15 та N 826/20410/14, а тому відсутні підстави вважати, що ухвала Вищого адміністративного суду України від 12 січня 2017 року не відповідає викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, у зв?язку з чим заява ПАТ "Банк Михайлівський" у цій частині не підлягає задоволенню.
      Також підставою звернення до суду із заявою про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 12 січня 2017 року ФГВФО зазначив про неоднакове, на його думку, застосування Вищим адміністративним судом України та Вищим господарським судом України в подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме положень ст. 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та ст. 38 Закону N 4452-VI.
      На підтвердження вказаного Фонд додав до заяви постанови Вищого господарського Суду України від 06 вересня 2016 року у справі N 914/3494/14, від 29 листопада 2016 року у справі N 910/3819/16; від 14 лютого 2017 року у справі N 910/10163/16; від 14 березня 2017 року у справі N 910/10365/16; від 06 вересня 2017 року у справі N 910/6052/16.
      Дослідивши зазначені судові рішення, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити таке.
      У справі, яка розглядається, Вищий адміністративний суд України, залишаючи без змін судові рішення судів попередніх інстанцій, погодився з їх висновком щодо протиправності та скасування рішення суб'єкта владних повноважень, а саме: наказу Уповноваженої особи від 30 травня 2016 року N 37 "Про затвердження висновків Комісії по перевірці правочинів (у тому числі договорів) на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними" і розпорядження Уповноваженої особи від 01 червня 2016 року N 9 "Про відновлення договорів в ПО АБС Б2 Банку". Суди зазначили про відсутність правових підстав визнання договору факторингу нікчемним на підставі п. 2, 3, 7, 9 ч. 3 ст. 38 Закону N 4452-VI. В оскаржуваному рішенні Уповноваженої особи про нікчемність договору факторингу не визначено, які саме обставини свідчать про порушення сторонами договору п. 2, 3, 7, 9 ч. 3 ст. 38 Закону N 4452-VI, зокрема, щодо взяття банком на себе зобов'язань, внаслідок чого банк став неплатоспроможним, про відчуження банком прав вимоги за цінами, нижчими від звичайних, про надання позивачу переваг, про збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.
      Натомість у судових рішеннях, які надані Фондом на підтвердження наведених у заяві доводів (у постановах Вищого господарського суду України від 06 вересня 2016 року у справі N 914/3494/14, від 29 листопада 2016 року у справі N 910/3819/16; від 14 лютого 2017 року у справі N 910/10163/16; від 14 березня 2017 року у справі N 910/10365/16; від 06 вересня 2017 року у справі N 910/6052/16), не оскаржувалися рішення Фонду чи їх уповноважених осіб щодо віднесення укладених правочинів до категорії нікчемних.
      У постановах Вищого господарського суду України від 29 листопада 2016 року у справі N 910/3819/16; від 06 вересня 2017 року у справі N 910/6052/16; від 14 лютого 2017 року у справі N 910/10163/16; від 14 березня 2017 року у справі N 910/10365/16 підставами для звернення до суду стали інші правовідносини, а саме позови Уповноважених осіб Фонду на здійснення ліквідації банків до різних фінансових компаній про визнання договорів недійсними та щодо застосування наслідків недійсності правочинів. Так, у справі N 910/3819/16 касаційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав нікчемності договору купівлі-продажу прав вимоги згідно з п. 3 ст. 38 Закону N 4452-VI і визнав такий правочин недійсним, оскільки банк здійснив відчуження майнових прав за ціною, що більш ніж на 99 % відрізняється від вартості майнових прав, а у справі N 910/10163/16 - більш ніж на 95 % від балансової вартості майнових прав. У справі N 910/10365/16 Вищий господарський суд України зазначив, що уклавши правочин з кредитором за укладеним кредитним договором, відповідач отримав переваги щодо задоволення частини своїх майнових вимог перед іншими кредиторами банку.
      Справа N 910/6052/16 стосується безпідставності надання відповідачу переваг перед іншими кредиторами. У цій справі набувач прав вимоги (новий кредитор) був кредитором банку за договором банківського рахунку, а укладені з новим кредитором правочини ставили інших кредиторів банку з аналогічними вимогами у невигідне становище, у зв'язку з чим судом такі правочини були визнані недійсними.
      У справі N 914/3494/14 спір виник між банком (первісним кредитором) та боржником за кредитним договором, а ухвалене судове рішення стосується стягнення кредитної заборгованості. При цьому учасниками справи не оспорювалось рішення Фонду про віднесення договору відступлення прав вимоги до нікчемних.
      Натомість у справі N 826/8273/16, яка є предметом цього судового розгляду, Товариством оскаржуються дії та рішення Уповноваженої особи щодо віднесення договору про відступлення прав вимоги до нікчемних. Тобто правовідносини у цій справі та у справах N 914/3494/14, N 910/3819/16, N 910/10163/16, N 910/10365/16, N 910/6052/16, які розглядались Вищим господарським судом України, є відмінними, а підстави, з яких позивачі в зазначених справах звернулись до суду за захистом своїх порушених прав, відрізняються від цього спору.
      Надані для порівняння рішення Вищого господарського суду України не містять іншого, ніж в оскаржуваному рішенні, тлумачення норм матеріального права, про які зазначено в заяві Фонду, оскільки неоднакове застосування норм матеріального права зумовлено різними фактичними обставинами, які були встановлені судами при їх розгляді. Перевірка правильності встановлення таких обставин не входила до компетенції Верховного Суду України, й, відповідно, не є компетенцією ВеликоїПалати Верховного Суду.
      Таким чином, заява ФГВФО в частині наявності, на його думку, неоднакового застосування судами касаційних інстанцій одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.
      При цьому, за приписами п. 2 ч. 1 ст. 237 КАС України (у редакції, чинній на час звернення із заявами до суду) підставою перегляду Верховним Судом України (Великою Палатою Верховного Суду) ухвали Вищого адміністративного суду України від 12 січня 2017 року може бути неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке прийнято з порушенням правил підсудності справ або встановленої законом юрисдикції адміністративних судів.
      Водночас суди попередніх інстанцій, розглянувши позов у порядку адміністративного судочинства та задовольнивши вимоги ТОВ "ФК "Плеяда", залишили поза увагою питання про предметну юрисдикцію цього спору.
      Тому, ураховуючи правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 23 січня 2019 року у справі N 803/1273/16 та керуючись п. 2 ч. 1 ст. 237 КАС України (у редакції, чинній на час звернення із заявами до суду), суд вважає за необхідне переглянути судові рішення у цій справі з підстав порушення судами попередніх інстанції правил предметної юрисдикції.
      З цього приводу Велика Палата Верховного Суду зауважує слідуюче.
      Зі змісту позовної заяви вбачається, що ТОВ "ФК "Плеяда" звернулося до суду за визнанням протиправними дій та рішення Уповноваженої особи щодо встановлення нікчемності договору факторингу.
      Стаття 124 Конституції України (у редакції, чинній на час постановлення оскаржуваної ухвали суду) закріплює, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що право особи на звернення до суду не може бути обмеженим. Тобто юрисдикція виникає там, де є спір про право. Предметом юрисдикції є суспільні відносини, які виникають у зв'язку з вирішенням спору. Поняття юрисдикції безпосередньо пов'язане з процесуальним законодавством.
      Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси (ч. 1 ст. 6 КАС України, в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом).
      Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
      Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      За правилами п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      Ужитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України).
      Наведені норми узгоджуються з положеннями ст. 2, 4 та 19 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
      Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.
      Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб'єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.
      Законом N 4452-VI установлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
      Відповідно до ст. 3 Закону N 4452-VI Фонд є не органом державної влади, а установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб і виведення неплатоспроможних банків з ринку. Аналіз функцій Фонду, викладених у ст. 4, 26, 27, 37, 38 вказаного Закону, свідчить, що Фонд бере участь у правовідносинах у різних статусах: з одного боку, він ухвалює обов'язкові для банків та інших осіб рішення, а з іншого, - здійснює повноваження органів управління банку, який виводиться з ринку, тобто представляє банк у приватноправових відносинах з третіми особами.
      У цій справі правовідносини стосуються визнання протиправним та скасування рішення Уповноваженої особи про віднесення правочину до нікчемних.
      Згідно із ч. 1, 2, 10 ст. 38 Закону N 4452-VI Фонд (Уповноважена особа) зобов'язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених ч. 3 цієї статті.
      За результатами перевірки, здійсненої відповідно до ст. 38 Закону N 4452-VI, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними.
      Правочин є нікчемним не за рішенням Уповноваженої особи, а відповідно до закону. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення на підставі ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України та ч. 3 ст. 38 Закону N 4452-VI. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Таке рішення є внутрішнім розпорядчим документом, яке прийнято Уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку.
      Така позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі N 910/24198/16, від 04 липня 2018 року у справі N 819/353/16 та від 05 грудня 2018 року у справі N 826/23064/15.
      Оскільки наказ (рішення) про нікчемність правочинів є внутрішнім документом банку, який приймається особою, що здійснює повноваження органу управління банку, він не створює жодних обов'язків для третіх осіб (у тому числі й контрагентів банку), тому внаслідок прийняття цього рішення не можуть порушуватися будь-які права таких осіб.
      Із зазначеного можна зробити висновок, що права позивача в цій справі не можуть бути порушені внаслідок ухвалення внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи.
      Отже, встановлена правова природа згаданого рішення унеможливлює здійснення судового розгляду щодо визнання його протиправним, а тому вимога про визнання протиправними дій та скасування рішення Уповноваженої особи щодо встановлення нікчемності договору факторингу, укладеного між ПАТ "Банк Михайлівський" та ТОВ "ФК "Плеяда", не може бути розглянута у судах (у тому числі господарських).
      Крім того, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що вимоги позивача про поновлення відображення обліку у балансі ПАТ "Банк Михайлівський" кредитних договорів, права вимоги за якими були відступлені Банком на користь
      ТОВ "ФК "Плеяда" на підставі договору факторингу та скасування наказу Уповноваженої особи від 30 травня 2016 року N 37 "Про затвердження висновків Комісії по перевірці правочинів (у тому числі договорів) на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними" і розпорядження від 01 червня 2016 року N 9 "Про відновлення договорів в ПО АБС Б2 Банку", є похідними від вимог про скасування рішення Уповноваженої особи щодо встановлення нікчемності договору факторингу, а тому також не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
      Водночас позивач як контрагент банку має інтерес у досягненні правової визначеності у питанні щодо того, кому саме належать вимоги до боржників - позивачу чи банку. Повідомлення банку означає, що банк оспорює права вимоги позивача до боржників, визначених у реєстрах права вимоги, і вважає їх належними банку. Належним способом захисту інтересу позивача у цьому разі є звернення до суду з вимогою про визнання його права вимоги до боржників (п. 1 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, абзац 2 ч. 2 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України).
      З урахуванням того, що суди помилково розглянули справу, відповідно до підп. "б" п. 1 ч. 2 ст. 243 КАС України (у редакції, чинній на час звернення із заявами до суду) усі ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а провадження в адміністративній справі - закриттю.
      ВеликаПалата Верховного Суду вважає за необхідне також зазначити, що поняття "спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства" слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду, а тому суд першої інстанції правомірно не роз'яснив позивачу, до суду якої юрисдикції він має звертатися з таким позовом.
      Ураховуючи викладене та керуючись ст. 241-243 КАС України (у редакції, чинній на час звернення із заявами до суду), підп. 1, 2 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Заяви Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб задовольнити частково.
      Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 серпня 2016 року, ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року та Вищого адміністративного суду України від 12 січня 2017 року скасувати.
      Провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Плеяда" до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві "Банк Михайлівський" Ірклієнка Юрія Петровича, треті особи: Публічне акціонерне товариство "Банк Михайлівський", ОСОБА_4, про визнання протиправними дій, скасування наказу та розпорядження закрити.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач І.В. Саприкіна
      Судді:
      Н.О. Антонюк В.С. Князєв
      С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко
      В.В. Британчук Н.П. Лященко
      Д.А. Гудима Л.І. Рогач
      В.І. Данішевська В.Ю. Уркевич
      О.С. Золотніков О.Г. Яновська
      Кібенко О.Р.