Решение Лисичанского горсуда о толковании условий кредитного договора с Восточно-промышленным комбанком


Считаете ли Вы решение справедливым и законным?  

1 голос

  1. 1. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

У.н. 415/2437/13-ц

Н.п. 2/415/887/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.05.2013.

м. Лисичанськ

Лисичанський міський суд Луганської області в складі:

головуючого судді Фастовця В.М.,

при секретарі Бандуровій В.І.,

з участю представників

позивача ОСОБА_1,

відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Лисичанську цивільну справу за позовом ОСОБА_3, до публічного акціонерного товариства "Східно-промисловий комерційний банк", ОСОБА_4 про тлумачення пунктів договорів, -

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулася з позовом, в якому вказала, що 20.01.2006 р. відповідачами був укладений кредитний договір №566/01 про надання в кредит грошових коштів.

В забезпечення кредитних зобов'язань за Договором кредиту між позивачкою і ПАТ "Східно-промисловий комерційний банк" було укладено іпотечний договір від 30.01.2006 р. на нерухоме майно, а саме: квартира АДРЕСА_1.

Просить надати тлумачення:

п. 1.1. Договору іпотеки від 30.01.2006 р. і п. 1.1. Договору кредиту №566/01 від 20.01.2006р. як таким, що встановлюють відповідно строки дії договору іпотеки і Договору кредиту;

п. 6.1 Договору іпотеки від 30.01.2006 р. і п. 5.4 Договору кредиту №566/01 від 20.01.2006 р., як такіим що встановлюють відповідно строк дії зобов'язань за договором іпотеки і Договором кредиту.

Позов мотивувала тим, що згідно діючого цивільного законодавства і Закону України «По іпотеку» строк дії договору повинен мати чіткі часові межі, а строк дії іпотечного договору повинен бути аналогічним строку дії кредитного договору.

В судовому засіданні позивачка позов підтримала.

Представник позивачки в судовому засіданні позов підтримав, дав пояснення, аналогічні викладеним у позові..

Представник відповідача ПАТ "Східно-промисловий комерційний банк" позов не визнав, усно та письмово пояснив, що пунктами 1.1 договорів і у витягу з Держреєстру встановлений не строк їх дії, а строк, на який виданий кредит, тобто строк виконання основного зобов'язання. Посилання на Пленум ВССУ неправильне, бо там про поруку, а тут про іпотеку. Строк дії договору іпотеки та кредитної лінії співпадає.

Відповідач ОСОБА_4 у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, клопотання про відкладення розгляду справи не надав.

У судовому засіданні були досліджені наступні докази: договір кредитної лінії від 20.01.2006 р. та іпотечний договір від 30.01.2006 р.; письмові заперечення відповідача.

У судовому засіданні встановлено, що 20 січня 2006 р. між відповідачем ОСОБА_4 і ТОВ «Східно-промисловий комерційний банк» був укладений договір кредитної лінії №566/01 (далі кредитний Договір).

В забезпечення зобов'язання за кредитним Договором між позивачкою та ТОВ «Східно-промисловий комерційний банк», правонаступником якого є відповідач ПАТ «Східно-промисловий комерційний банк», 30 січня 2006 р. був укладений іпотечний Договір.

Відповідно до ст. 213 ЦК на вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину.

Позивачка звернулася з позовом про тлумачення окремих положень вказаних договорів, оскільки Лисичанським міським судом розглядається позов про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Суд, виходячи з наданих сторонами доказів, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

1.Згідно ст.251 ч.1 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

На підставі ст.252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Відповідно до ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Згідно з п. 24 Постанови Пленуму ВССУ від 30.03.2012 р. №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» умова договору, яка передбачає його дію до повного виконання зобов'язань сторонами за договором, не може розглядатись як встановлений строк дії договору.

При цьому суд вважає, що це роз'яснення поширюється на будь-які випадки незалежно від характеру правовідносин і того, чи йде мова про строк договору, чи строк зобов'язання, бо ВССУ давав роз'яснення саме щодо визначення наявності чи відсутності строку як такого.

Пунктом 6.1 іпотечного Договору встановлено:

«Договір набуває юридичної сили з моменту його нотаріального посвідчення і діє до повного виконання зобов'язань Сторонами за кредитним договором, в т. ч. і у випадку продовження його дії».

Пунктом 5.4. кредитного Договору встановлено: «Строк дії Договору встановлюється з дня надання кредиту і діє до повного виконання Позичальником усіх зобов'язань за договором».

Виходячи з наведеного, суд не може задовольнити вимоги про тлумачення п.6.1 іпотечного договору від 30 січня 2006 р. та п. 5.4 договору кредитної лінії №566/01 від 20 січня 2006 р. як таких, що встановлюють строк виконання зобов'язання за вказаними договорами, тому що в них відсутнє посилання на будь-який проміжок часу чи, хоча б, кінцеву дату.

2. На підставі ст.509 ч.1,2 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу.

У свою чергу ст.11 ч.2 п.1 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори.

Згідно ст.530 ч.1 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.631ч.1 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

З аналізу цих законодавчих положень видно, що у разі наявності строку виконання зобов'язання, яке виникло за договором, він (строк виконання зобов'язання) співпадає зі строком дії договору, впродовж якого і виконуються обов'язки за договором.

Суд робить вказаний висновок, виходячи також із сутності кредитних правовідносин, які, з огляду на строковість, як принцип кредитування, завжди мають "кінцеву" дату, з якою пов'язане остаточне повернення отриманого кредиту.

В цьому випадку визначений договором строк повернення кредиту і є строком виконання зобов'язання.

Однак, оскільки строк дії договору це строк, впродовж якого сторона за договором виконує свій обов'язок, строк виконання зобов'язання за кредитним договором з наведених міркувань одночасно є і строком дії цього кредитного договору.

Подібне тлумачення логічно випливає з аналізу положень ст.ст.1049 ч.1, 1054 ч.2 ЦК України "Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі…) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором".

У разі встановлення строку повернення позики (тобто виконання зобов'язання) необхідний і строк дії договору, як строк, впродовж якого боржник повинен виконати свій обов'язок з повернення грошових коштів.

Якщо ж строк повернення не встановлений, то строк виконання зобов'язання безпосередньо за договором відсутній і виникає тільки після пред'явлення вимоги, але в силу положень ЦК України, а не договору позики, який може встановити тільки розмір строку.

3. Пунктом 1.1. кредитного Договору передбачено:

«Згідно з Договором Банк надає Позичальнику довгостроковий кредит за програмою кредитування фізичних осіб «Споживче кредитування» на умовах відкриття не відновлюваної кредитної лінії з лімітом кредитування у сумі 272500,00 грн…. на ремонт будинку строком з 20.01.2006 р. по 19.01.2011 р. зі щомісячною сплатою за користування кредитом 19.. відсотків річних».

Пунктом 3.2.3 кредитного Договору встановлено, що остаточне повернення заборгованості по кредитній лінії здійснюється не пізніше 19.01.2011 р..

На підставі п.3.2.4 відсотки сплачуються за фактичну кількість днів користування кредитом та на момент закінчення дії Договору.

З аналізу змісту наведених умов кредитного Договору вбачається, що ним встановлений строк виконання основного зобов'язання - з 20 січня 2006 р. по 19 січня 2011 р., для погашення у повному обсязі суми кредиту, відсотків за кредитним Договором та можливі нараховані за порушення умов цього договору штрафні санкції.

Суд погоджується з відповідачем, що пункт 1.1. кредитного Договору містить строк виконання основного зобов'язання, яке складається з повернення кредиту, сплати відсотків за користування кредитом та можливих штрафних санкцій за порушення умов договору.

Разом з цим, оскільки судом зроблений висновок, що строк виконання основного зобов'язання за кредитним договором і строк договору співпадають, а кредитний договір не може бути безстроковим, позов в частині вимог про тлумачення положень п.1.1 договору кредитної лінії №566/01 від 20 січня 2006 р. як такого, що встановлює строк його дії, підлягає задоволенню.

4.Відповідно до ст.17 ч.1 абз.2 Закону України "Про іпотеку" (в редакції на час укладення іпотечного договору - далі Закон) іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору.

Згідно ст.4 ч.2 п.4 Закону державна реєстрація обтяження нерухомого майна здійснюється на підставі повідомлення іпотекодержателя, в якому зазначається, зокрема, строк повного виконання основного зобов'язання.

Статтею 18 ч.1 п.2 Закону встановлено, що істотною умовою договору іпотеки є, зокрема, зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання.

Першим та другим абзацами п.1.1 іпотечного Договору встановлено:

«За кредитним договором №566/01 від 20.01.2006р. іпотекодержатель надав Позичальнику - ОСОБА_4 довгостроковий кредит за програмою кредитування фізичних осіб «Споживче кредитування» на умовах відкриття не відновлюваної кредитної лінії з лімітом кредитування у сумі 272500,00 грн. на ремонт будинку строком з 20.01.2006р. по 19.01.2011 р. зі щомісячною сплатою за користування кредитом 19 % річних.

Порядок виконання зобов'язання за кредитним договором №566/01 від 20.01.2006 р.: Позичальник зобов'язаний своєчасно погашати заборгованість за кредитом щомісячно, рівними частинами, в сумі 5047 грн., починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому кредитна лінія була повністю використана, не пізніше 10-го числа місяця, наступного за звітним. Сплачувати відсотки щомісячно у строк до 10-го числа місяця, наступного за звітним за фактичну кількість днів користування кредитом та на момент закінчення дії Кредитного договору №566/01 від 20.01.2006р.; остаточне погашення кредиту здійснити не пізніше 19.01.2011року".

З Витягу про реєстрацію в Державному реєстрі іпотек вбачається, що у якості строку повного виконання основного зобов'язання зазначена дата - « 19 січня 2011 р.» (а.с.22), яка згідно п.1.1 кредитного Договору є кінцевою датою виконання основного зобов'язання.

Таким чином, в абз.1 п.1.1 іпотечного Договору встановлений період виконання основного зобов'язання - з 20 січня 2006 р. по 19 січня 2011 р.. Тобто 5-ти річний строк для погашення у повному обсязі суми кредиту, відсотків за кредитним Договором та можливих штрафних санкцій за порушення умов цього договору.

Суд погоджується з відповідачем, але в частині того що саме абз.1 пункту 1.1 іпотечного Договору містить строк виконання основного зобов'язання.

Разом з цим, аналіз ст.17 ч.1 абз.2 Закону приводить до висновку, що іпотечний договір повинен бути строковим, оскільки однією з підстав припинення іпотеки є закінчення строку його дії.

Суд підкреслює, що Законом передбачене закінчення не строку виконання основного зобов'язання, а саме строку дії договору незалежно від виконання основного зобов'язання.

Така підстава є цілком логічною і необхідною для того, щоб кредитор у разі порушення основного зобов'язання не вичікував нарахування якомога більших штрафних санкцій, а приймав передбачені законодавством і договором іпотеки заходи для погашення наявної заборгованості у межах строку дії договору про іпотеку.

Цей висновок не суперечить іншій підставі припинення іпотеки - припинення основного зобов'язання, бо припинення зобов'язання за будь-якою передбаченою законодавством підставою може бути і достроковим.

Також, з п.1.5 іпотечного Договору вбачається, що укладений між сторонами Договір є строковим, інакше він передбачав би право користування і володіння предметом Іпотеки не на "строк" дії а на "час" дії Договору або "до виконання основного зобов'язання".

З наведених у п.1 мотивувальної частини рішення міркувань суд не приймає посилання представника відповідача на те, що строк дії іпотечного Договору встановлений у його п.п.6.1..

Визначаючи строк дії іпотечного Договору, суд виходить з того, що основне зобов'язання за кредитним Договором є строковим і виникло на підставі договору, строк дії якого співпадає зі строком виконання зобов'язання;

іпотека як забезпечення основного зобов'язання за кредитним Договором, виникла на підставі іпотечного Договору, який теж є строковим;

іпотека як і будь-який інший вид забезпечення зобов'язання не може існувати довше ніж основне зобов'язання;

в іпотечному Договорі відсутня умова, що строк його дії є більшим за строк виконання основного зобов'язання і строк дії кредитного Договору;

суду не надані докази того, що відповідач під час укладання іпотечного Договору порушив положення ст.17 Закону і не визначив строк його дії. Навпаки, п.1.5 говорить, що такий строк Договором встановлений;

в абз.4 п.1.1. іпотечного Договору зазначений саме строк Договору, що витікає з порівняльного аналізу його змісту:

"Цей Договір забезпечує виконання Іпотекодавцем зобов'язань у повному обсязі (основне зобов'язання) перед Іпотекодержателем , що випливають з кредитного договору №566/01 від 20.01.2006р…. щодо повернення кредиту у сумі 272500,00 грн…., по 19.01.2011р., сплаті відсотків за нього, сплаті комісії, а також можливі пені та штрафи, передбачені Кредитним договором, а також відшкодування можливих збитків".

Наявність пунктуаційного знаку "кома" після слова "суми" свідчить, що слова та цифри "по 19.01.2011 р." відносяться до строку дії іпотечного Договору, а не відокремленого комами опису змісту кредитного Договору.

Якби сторони за іпотечним Договором хотіли б тричі в одному пункті з 4-х абзаців вказати строк виконання основного зобов'язання, то кома після слів та цифр "по 19.01.2011 р." була б відсутня, а речення мало б такий вигляд: "…, що випливають з кредитного договору №566/01 від 20.01.2006р…. щодо повернення кредиту… по 19.01.2011р.".

Суду не надані логічні пояснення іншого тлумачення цього абзацу.

Тому суд вважає, що позовні вимоги щодо про тлумачення положень п.1.1 іпотечного договору від 30 січня 2006 р. як такого, що встановлює строк його дії, підлягають задоволенню в частині абз.4.

На підставі ст.88 ЦПК України та з врахуванням вимоги позивачки щодо стягнення судових витрат тільки з відповідача ОСОБА_4 суд стягує на її користь зі вказаного відповідача 57,35 грн. судового збору

На підставі викладеного, керуючись, ст.ст. 10, 11, 60, 212-215 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_3, до публічного акціонерного товариства "Східно-промисловий комерційний банк", ОСОБА_4 про тлумачення пунктів договорів задовольнити частково.

Розтлумачити абз.4 п.1.1 іпотечного договору від 30 січня 2006 р., укладеного між ОСОБА_3 і ПАТ «Східно-промисловий банк», та п. 1.1. договору кредитної лінії №566/01 від 20 січня 2006 р., укладеного між ОСОБА_4 і ПАТ «Східно-промисловий банк», як такі, що встановлюють строк дії цих договорів.

У задоволенні позову ОСОБА_3, до публічного акціонерного товариства "Східно-промисловий комерційний банк", ОСОБА_4 про тлумачення п.6.1 іпотечного договору від 30 січня 2006 р., укладеного між ОСОБА_3 і ПАТ «Східно-промисловий банк», та п. 5.4 договору кредитної лінії №566/01 від 20 січня 2006 р., укладеного між ОСОБА_4 і ПАТ «Східно-промисловий банк», як таких, що встановлюють строк виконання зобов'язання за вказаними договорами відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судові витрати в розмірі 57 (п'ятдесят сім) грн. 35 коп.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Луганської області через Лисичанський міський суд шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня його проголошення, а відповідачем ОСОБА_4 у той самий строк зо дня отримання копії рішення.

Суддя

http://reyestr.court.gov.ua/Review/31466706

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

А если попросить суд розтлумачить положення договоров Проминвеста: "Позичальник зобовязується погасити кредит і проценти згідно графіку №1 (в котором по 200 доларов)? А в графике указано, что це додаток к договору с другим номером. Розтлумачить? ;-)

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

цікаво цікаво......

а як тлумачити строк дії зобов"язань в разі зміни зобов"язання з строкового (погашення частинами) на дострокове повернення одним платежем? чи змінюється тоді строк дії зобов"язання з іпотеки?

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

А если попросить суд розтлумачить положення договоров Проминвеста: "Позичальник зобовязується погасити кредит і проценти згідно графіку №1 (в котором по 200 доларов)? А в графике указано, что це додаток к договору с другим номером. Розтлумачить? ;-)

Суд может вызнать что это техническая ошибка

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

  • 8 months later...

Решение отменено!

 

 

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/33218583

Державний герб України

Головуючий суду 1 інстанції -  Фастовець В.М. 

Доповідач -  Околот Г.М.

Справа №   415/2437/13-ц

Провадження №     22ц/782/2813/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2013 року                                                   Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області у складі:

головуючого - судді Околота Г.М.,

 

                                          суддів - Ступіної Я.Ю.,  Туренко С.І.

                              при секретарі -   Аліханян Г.Л. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луганську цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Східно-промисловий комерційний банк»   на рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 24 травня 2013 року за позовом  ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Східно-промисловий комерційний банк»  , ОСОБА_3 про тлумачення пунктів договорів, 

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні  2013 року  позивачка ОСОБА_2 звернулася до суду  з позовом до відповідачів з вимогою про тлумачення договору іпотеки та кредитного договору. Позивач просила надати тлумачення п.1.1. договору іпотеки від 30.01.2006 року, укладеного між нею та відповідачем ПАТ «Східно-промисловий банк» , чи слід розуміти його зміст як такий , що встановлює строк дії договору іпотеки, та надати тлумачення п. 6.1. вказаного договору іпотеки , чи слід розуміти його зміст як такий, що встановлює строк дії зобов'язань за договором іпотеки. Крім того, позивач просила надати тлумачення п.1.1. договору кредиту № 566/01 від 20.01.2006 року, укладеного між ОСОБА_3 та ПАТ «Східно-промисловий банк», чи слід розуміти його зміст як такий, що встановлює строк дії договору кредиту, та надати тлумачення п. 5.4. вказаного договору кредиту, чи слід розуміти його зміст як такий , що встановлює строк зобов'язання за договором кредиту. Посилаючись на наявність спору між сторонами щодо строку дії та строку виконання зобов'язань за вищевказаними договорами іпотеки та кредитного договору , оскільки Банком 05.09.2011 року подано до неї позов про звернення стягнення на предмет іпотеки після спливу строку дії договору іпотеки від 30.01.2006 року , просила ухвалити рішення про тлумачення договорів в аспекті положень ст..ст. 252, 575, 599,  638 ЦК України, та Закону України «Про іпотеку» . ( а.с. 2-3)

Рішенням Лисичанського міського суду Луганської області від 24 травня 2013 року позовні вимоги були задоволені частково. Судом розтлумачено абз.4 п.1.1 іпотечного договору від 30.01.2006 року, укладеного між ОСОБА_2 та ПАТ «Східно-промисловий банк» та п. 1.1. договору кредитної лінії № 566/01 від 20.01.2006 року, укладеного між ОСОБА_3 і ПАТ «Східно-промисловий банк» , як такі, що встановлюють строк дії цих договорів.

У задоволені позовних вимог ОСОБА_2 про  тлумачення п. п. 6.1. іпотечного договору від 30.01.2006 року, укладеного між ОСОБА_2 та ПАТ «Східно-промисловий банк» та п. 5.4. договору кредитної лінії № 566/01 від 20.01.2006 року, укладеного між ОСОБА_3 і ПАТ «Східно-промисловий банк» , як такі, що встановлюють строк  виконання зобов'язань за вказаними договорами  було відмовлено.  ( а.с. 56-60)

Не погодившись з таким рішенням суду  відповідач ПАТ «Східно-промисловий комерційний банк» подав  на нього апеляційну скаргу, в якій просить  його скасувати та ухвалити нове рішення, яким  розтлумачити п.1.1. іпотечного договору, як такий , що не встановлює строк дії іпотечного договору, а п.6.1.1 іпотечного договору як такий, що встановлює строк дії іпотечного договору, а у задоволенні решти позовних вимог відмовити.  В обґрунтування своєї скарги апелянт посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права , що призвело до неправильного вирішення цивільно-правового спору по суті. 

          Відповідач ОСОБА_3  та позивач ОСОБА_2 рішення суду не оскаржували.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, заслухавши пояснення сторін у справі, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга  підлягає  частковому задоволенню,  з таких підстав.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте зазначеним вимогам  рішення суду першої інстанції у повні мірі не відповідає.

Задовольняючи частково  вимоги  ОСОБА_2   суд першої інстанції виходив з того, що  оскільки строк виконання основного зобов'язання за кредитним договором від 20.01.2006 року  і строк договору співпадають, а кредитний договір не може бути безстроковим, то п..1.1. договору кредитної лінії № 566/01 необхідно тлумачити як такий, що встановлює строк його дії. Розтлумачуючи п.1.1. іпотечного договору від 30.01.2006 року, суд виходив з того, що саме цей пункт встановлює строк його дії , тому що іпотечний договір повинен бути строковим, оскільки однією з підстав припинення іпотеки є закінчення строку його дії і іпотека не може існувати довше ніж основне зобов'язання. . Вказані обставини не узгоджені між сторонами договору, а тому свідчать про наявність у позивача права вимагати тлумачення змісту цих договорів  судом.

 

Між тим, з таким висновком суду погодитися не можна, оскільки він не відповідає дійсним обставинам справи і вимогам матеріального права, що відповідно до п. п. 3, 4 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування оскарженого рішення і ухвалення нового рішення.

Відповідно до  ч.1 ст.637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч.2,3,4 ст.213 ЦК України   на вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину. При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги  однакове для всього змісту правочину  значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати  зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими частиною третьої цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст  типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

За змістом вказаної статті тлумачення змісту правочину можливе за наявності спору, тобто коли сторони мають різне уявлення щодо свого волевиявлення або волевиявлення іншої сторони.

Тлумачення змісту правочину є правом суду, а не обов'язком за умови наявності спору.

 

Метою тлумачення правочину є з'ясування того, що в ньому дійсно виражено, а не того, що малося на увазі.

          Як вбачається з матеріалів справи , іпотечний договір був  укладений між позивачкою та ПАТ «Східно-промисловий комерційний банк» 30.01.2006 року , даний договір позивачка підписала, а тому її були зрозумілі п.1.1. та 6.1. договору , волевиявлення сторін на укладення кредитного  договору іпотеки було вільним та відповідало їх внутрішній волі, сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору і позивачка виконувала умови договору. ( а.с. 4-6)

Тобто, колегія суддів вважає, що між сторонами іпотечного договору не існувало спору щодо різного уявлення волевиявлення кожного з них .

          Спірний іпотечний  договір є двостороннім правочином, в якому обидві сторони наділені правами та обов'язками, зміст якого не суперечить вимогам    ЦК України та іншим актам цивільного законодавства. Умови і пункти договору згідно ст.ст. 628-629 ЦК України є обов'язковими відповідно актів цивільного законодавства та для виконання сторонами.

          Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» визначено,  що іпотека -  вид  забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном,  що залишається у володінні і  користуванні  іпотекодавця, згідно  з  яким  іпотекодержатель  має  право  в  разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх  вимог  за  рахунок  предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно  статті 18  Закону України „Про іпотеку»  строк дії договору іпотеки і порядок його виконання  є істотною умовою договору.

З огляду на вище викладене, колегія суддів приходить до висновку, що  фактично  позивач наполягає на виході за межі тлумачення змісту правочину та просить вирішити питання не про тлумачення умов договору, а про зміну істотних умов, а саме  в частині строку дії договору іпотеки та порядку його виконання, що є недопустимим.

 

Крім того, Пленум Верховного Суду України в пункті 3 постанови № 9  від 06 листопада 2012 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що при розгляді спору суд може ухвалити рішення про тлумачення змісту правочину лише на вимогу однієї або обох сторін правочину чи їх правонаступників (стаття 213 ЦК, стаття 37 ЦПК України) в порядку позовного провадження.

          Позивач ОСОБА_2 не є стороною договору кредитної лінії № 566/01 від 20.01.2006 року, укладеного між ОСОБА_3 і ПАТ «Східно-промисловий комерційний банк»,  а оскільки право  вимагати тлумачення договору належить  тільки сторонам, то суд першої інстанції не врахувавши  вимог ст. 213 ЦК України та роз'яснень  Пленуму ВСУ безпідставно задовольнив вимоги позивача в цій частині. Тому доводи апеляційної скарги в цій частині є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Таким чином, колегія суддів вважає, що правові підстави для задоволення позову ОСОБА_2 про тлумачення пунктів кредитного договору та договору іпотеки відсутні, вимоги останньої  необґрунтовані та не підтверджуються належними доказами.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення  суду першої інстанції   скасуванню на підставі пунктів 1-4 ст.309 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову за безпідставністю, з наведених вище мотивів та на підставі проаналізованих апеляційним судом норм матеріального права.

Керуючись ст..ст.303, 307, 309, 313, 314, 316, 325 ЦПК України, колегія суддів, -

 

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Східно-промисловий комерційний банк»   - задовольнити частково.

Рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 24 травня 2013 року - скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Східно-промисловий комерційний банк» , ОСОБА_3 про тлумачення пунктів договорів - відмовити.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

 

Головуючий:

Судді:

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

ст. 631 ЦК УКраїни:

 

1. Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

2. Договір набирає чинності з моменту його укладення.

3. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

4. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

 

Коментар:

 

Строк договору є однією із складових його змісту. Строком є термін дії певного договору. Протягом строку дії договору сторони мають права і повинні виконувати свої обов'язки, які обумовлені предметом того чи іншого договору. Строк дії договору визначається сторонами на їх власний розсуд, за винятком випадків, коли законом передбачено конкретний строк дії того чи іншого виду договорів.

Частина 2 ст. 631 Цивільного кодексу України встановлює загальне правило щодо моменту набрання чинності договором, в той же час закон дозволяє сторонам домовитись про те, що умови договору застосовуються й до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Протягом строку дії договору діє і зобов'язання, взяте на себе сторонами відповідно до умов договору. У випадку, коли сторони виконують свої зобов'язання до закінчення строку, визначеного в договорі, припиняється дія такого договору.

Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за порушення договору, вчинене під час дії цього договору, однак при цьому слід враховувати строки позовної давності, що передбачені ст. 257 та ст. 258 ЦКУ.

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Вот как  понимать, является ли  срок  погашения кредита, сроком  действия  договора  кредитного или ипотечного?     Я находила решения судов, где они определяют   срок действия  договора сроком  погашения кредита.  Для меня это сейчас актуально.  У меня срок  погашения кредита  закончился  в 2011 году ( по решению суда изменен по иску банка, был  в договоре в 2013 году).  Сейчас  банк  подал в суд  на взыскание ипотеки.   Так вот  закончился ли   срок действия ипотеки?  И в кредитном и в  ипотечном  срок указан  до выполнения  обязательств,   что не соответствует ст.252 ЦК Украины 

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

"04" березня 2013 р. м. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області в складі:

головуючої : Шемети Т. М.,

суддів: Матківської М.В., Сопруна В. В.,

при секретарі: Сніжко О.А.

з участю: представника позивача Нижника В.П., відповідача ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_4, представника третьої особи Киринюка І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 07.12.2012 року,

по цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки, третя особа на боці відповідача яка не заявляє самостійних вимог ЗАТ НВФ «Елекомс», -

 

в с т а н о в и л а :

21 лютого 2012 року ПАТ «Універсал Банк» звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, посилаючись на наступне: 15.09.2006 року між ним та третьою особою без самостійних вимог на боці відповідача ЗАТ НВФ «Елекомс» було укладено кредитний договір № 06/07-14-Кл. Кредитний договір передбачав отримання позичальником в кредит 760 000 грн., дата видачі кредиту 15.09.2006 року, кінцева дата погашення кредиту 15.02.2009 року. Одночасно 15.09.2006 року між позивачем, ТОВ НВФ «Елекомс» та відповідачем ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки, відповідно до якого ОСОБА_3 як іпотекодавець - майновий поручитель передав в іпотеку в якості забезпечення виконання зобов'язань за договором Кредиту цілу квартиру за АДРЕСА_1 до квартири також відносяться частина підвалу під сарай площею 1,8 кв.м.. Наявність заборгованості по кредитному договору підтверджена Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 07.12.2011 року, якою з ТОВ НВФ стягнуто на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість по кредитному договору. Тому позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу його з прилюдних торгів за початковою ціною, визначеною незалежним суб'єктом оціночної діяльності для задоволення вимог ПАТ «Універсал Банк», що виникли на підставі Кредитного договору № 06/07-24-Кл від 15.09.2006 року в розмірі 805 670 грн. 48 коп. та просив стягнути з відповідача судовий збір, сплачений ним при зверненні до суду в розмірі 3 219 грн.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 07.12.2012 року в задоволенні позову ПАТ «Універсал Банк» відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням, ПАТ «Універсал Банк» подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить ухвалене по справі рішення скасувати та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

В судовому засіданні представник ПАТ «Універсал Банк» Нижник В.П. подану апеляційну скаргу підтримав повністю. ОСОБА_3, представник ОСОБА_3 ОСОБА_4 проти задоволення апеляційної скарги заперечували, представник ЗАТ НВФ «Елекомс» Киринюк І.С. вважає подану апеляційну скаргу безпідставною.

Колегія суддів, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, прийшла до висновку, що остання підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності, тощо), що мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правовідносини випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Умовами обґрунтованості є повне і всебічне з'ясування обставин, що мають значення для справи, доведеність тих обставин, які суд вважає встановленими, відповідність висновків суду обставинам справи.

Ухвалене по справі рішення не відповідає цим вимогам.

Так, суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що позивач, не зважаючи на існування ще й договору застави майна ЗАТ НВФ «Елекомс», не звернув стягнення на це майно, а одразу звернувся з позовом про стягнення звернення на предмет іпотеки. Суд прийшов до висновку, що між позивачем та відповідачем укладено змішаний договір, так як іпотека - це майнова порука, тому застосував до даних правовідносин одночасно положення статті 559 ЦК України, статей 261, 257, 266 ЦК України та прийшов до висновку про припинення договору іпотеки з підстав пропуску строку звернення до суду. Пославшись на статтю 35 Закону України «Про іпотеку», дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню як необґрунтований.

Відповідно до частини 3 статті 3030 ЦПК України, апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Мотивувальна частина рішення суду повинна містити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК). Мотивувальна частина оскаржуваного судового рішення не відповідає цим вимогам.

 

-2-

Встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього. Всупереч цьому, суд першої інстанції виклав висновки про відмову в задоволенні позову і з мотивів недоведеності, і в зв'язку з пропуском позовної давності.

Судом першої інстанції невірно встановлено характер правовідносин, що виникли між сторонами та невірно застосовано норми матеріального права, не застосовано норми матеріального права, які підлягали застосуванню, а тому це підлягає з'ясуванню судом апеляційної інстанції.

Апеляційним судом встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини:

15 вересня 2006 року ВАТ «Банк Універсальний» та ЗАТ НВФ «Елекомс» уклали кредитний договір № 06/07-14-Кл, згідно якого ЗАТ НВФ «Елекомс» отримав у кредит 760 000 гривень з кінцевим терміном погашення кредиту 15лютого 2009 року (а.с.7-13). Одночасно з укладенням кредитного договору, ВАТ «Банк Універсальний», ЗАТ НВФ «Елекомс» та ОСОБА_3 уклали договір іпотеки, яким було забезпечено вимоги ВАТ «Банк Універсальний», що випливали з кредитного договору № 06/07-14-Кл від 15.09.2006 року, шляхом передачі ОСОБА_3 в іпотеку квартири АДРЕСА_1, до квартири також відноситься частина підвалу під сарай площею 1,8 кв.м., інвентаризаційна вартість іпотечного майна склала 49 065 грн. (а.с.14-17).

27.08.2007 року ВАТ «Банк Універсальний» було перейменовано у відкрите акціонерне товариство «Універсал Банк», а в подальшому назву ВАТ «Універсал Банк» було змінено на Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» який є правонаступником всіх прав та обов'язків ВАТ «Банк Універсальний».

Таким чином, між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_3 виникли правовідносини, що випливають із договору іпотеки. Причому слід зазначити, що в даному випадку боржник та іпотекодавець є відмінними особами.

Відповідно до статті 546 ЦК України застава (іпотека) та порука є різними видами забезпечення, тому норми, що регулюють поруку (статті 553-559 ЦК України) не застосовуються до правовідносин кредитора з майновим поручителем, оскільки він відповідає перед іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов'язання винятково в межах вартості предмета іпотеки. Таким чином, застосування судом першої інстанції до виниклих правовідносин положень частини 4 статті 559 ЦК України є невірним, а висновок про те, що іпотека як майнова порука є змішаним договором не ґрунтується на нормах закону та є власною думкою головуючого по справі.

ПАТ «Універсал Банк» в 2011 році звернувся в господарський суд Вінницької області з позовом до Закритого акціонерного товариства «Науково-виробнича фірма «Елекомс»» про стягнення заборгованості за кредитним договором № 06/07-14-Кл від 15.09.2006 року. Рішенням господарського суду Вінницької області від 28.10.2011 року (а.с.116-120), частково зміненим Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 07.12.2011 року (а.с.18-22) позовні вимоги ПАТ «Універсал Банк» було задоволено та стягнуто з ЗАТ НВФ «Елекомс» на користь ПАТ «Універсал Банк» 558 070 грн. 68 коп. простроченої заборгованості по кредиту, 247 599 грн. 80 коп. заборгованості по відсотках, 8 056 грн. 70 коп. витрат по сплаті судового збору та 149 грн. 13 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В судовому засіданні апеляційного суду було надано докази існування заборгованості по кредитному договору на момент звернення до суду: розрахунок заборгованості станом на 21.02.2012 року, копія постанова про відкриття виконавчого провадження. Таким чином, на момент звернення позивача з позовом до ОСОБА_3 вже існувало рішення про стягнення заборгованості по кредитному договору з боржника ТОВ «НВФ Елекомс».

Частиною другою ст. 16 ЦК України визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, а також визначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором, в тому числі одночасне чи окреме заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, належить виключно позивачеві (частина перша статті 20 ЦК України, статті 3 і 4 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 33, ст. 39 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основними зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки; передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду.

Таким чином, виходячи з аналізу зазначених норм права, звернення стягнення на предмет іпотеки є можливим у разі невиконання боржником зобов'язання. Чинним законодавством України не встановлено будь-яких обмежень права іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки, наданого майновими поручителями, у разі наявності невиконаних рішень суду про стягнення боргу з позичальника та доказів неможливості здійснення стягнення. Тому суд першої інстанції, вказуючи на те, що позивачем було укладено з третьою особою на боці відповідача договір застави (докази про це в матеріалах справи відсутні), що відбувається виконання рішення господарського суду і в зв'язку з цим накладено арешт на майно третьої особи, а тому цього достатньо для погашення заборгованості, а банк хоче продати лише квартиру ОСОБА_3, - допустив припущення, домисли, така позиція суду не ґрунтується на нормах права та не може бути підставою для відмови в задоволенні позову.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що зобов'язання боржника ТОВ НВФ «Елекомс» перед ПАТ «Універсал Банк» не виконано, позов в частині звернення стягнення на предмет іпотеки є обґрунтованим.

Однак пропуск позовної давності для звернення до суду є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

У відповідності до норми ч. 3 ст. 267 ЦК, суд зобов'язаний застосувати позовну давність лише за заявою сторони у спорі, причому така заява має бути подана до винесення судового рішення. Норма ч. 4 ст. 267 ЦК покладає на сторону у справі обов'язок подавати заяву про сплив (закінчення) строку позовної давності як підставу для відмови у позові. Зазначена заява повинна містити виклад обставин, у відповідності до яких строк позовної давності сплив (закінчився), календарний розрахунок відповідних строків, наявні докази та вимоги щодо застосування судом наслідків спливу позовної давності у вигляді відмови у позові. Закон не містить вимог щодо певної обов'язкової форми такої заяви.

Відповідач ОСОБА_3 заявив про застосування позовної давності до виниклих правовідносин, виклавши свої доводи в запереченнях проти позову та просив відмовити з цих підстав у позові. Тому посилання апелянта на те, що заяви про застосування наслідків спливу позовної давності ОСОБА_3 не заявляв є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи.

Перевіривши під ставність заяви ОСОБА_3 про сплив позовної давності, судова колегія приходить до наступних висновків:

Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому законом.

Водночас за змістом частини 1 ст. 583 ЦК України та частини 2 ст. 11 Закону України "Про іпотеку" заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель). При цьому застава (іпотека) завжди є забезпеченням певного узгодженого із заставодавцем

-3-

(іпотекодавцем) зобов'язання. Законодавством розрізняється застава (іпотека), надана боржником та застава (іпотека), надана третьою особою (майновим поручителем).

У зв'язку з цим, в статті 1 Закону України "Про іпотеку" також визначено, що майновий поручитель - це особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи - боржника за основним зобов'язанням, яке виникає за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов'язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене іпотекою.

ПАТ «Універсал Банк» зазначає те, що строк позовної давності було перервано пред'явленням вимоги до одного з боржників: позову до ТОВ НВФ «Елекомс» про стягнення заборгованості за кредитним договором. Така позиція позивача спростовується наступним: дійсно норма ч. 2 ст. 264 ЦК визначає підставою для переривання перебігу позовної давності пред'явлення позову до одного із кількох боржників. Однак дія норми в цій частині розповсюджується на випадки субсидіарної відповідальності осіб та на випадки, у яких виконання певного зобов'язання покладено одночасно на декількох осіб (стаття 619 ЦК України). Солідарна відповідальність боржника та майнового поручителя нормами цивільного кодексу не передбачена. А лише солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний в повному обсязі (частина 2 статті 543 ЦК України). З цих підстав до даних правовідносин не можна застосовувати до виниклих правовідносин положення статті 264 ЦК України, оскільки позивач, пред'явивши позов до господарського суду з вимогою погасити заборгованість за кредитним договором до ТОВ НВФ «Елекомс», не перервав, як він вважає перебіг позовної давності і щодо вимог до ОСОБА_3, так як останній не несе субсидіарної відповідальності та не був будь-яким чином залучений до справи чи повідомлений про судове слухання в господарському суді.

В судовому засіданні апеляційного суду відповідач ОСОБА_3 стверджував, а представник позивача ПАТ «Універсал Банк» підтвердив, що будь-яких повідомлень щодо існування заборгованості по кредитному договору іпотекодавцеві ОСОБА_3 з боку ПАТ «Універсал Банк» за період з 15.02.2009 року по день звернення до суду не надсилалося, про існування заборгованості по кредитному договору, по якому відповідач є майновим поручителем, ОСОБА_3 дізнався в суді першої інстанції.

Частина 5 статті 3 закону України «Про іпотеку»: Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Така ж норма закріплена в частині першій статті 17 закону України «Про іпотеку», згідно якої іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору.

Як вже було зазначено вище, основне зобов'язання між ПАТ «Універсал Банк» та ЗАТ НВФ «Елекомс» не закінчене. Що стосується строку дії іпотечного договору, слід зазначити наступне:

Позивач посилається на те, що п.6.3 договору іпотеки передбачено, що «цей Договір діє до повного виконання зобов'язань за Кредитним договором», а тому строк позовної давності до вимог до іпотекодавцю ним не пропущено. Однак з приводу цього слід зауважити наступне: Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Разом із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга статті 251 та частина друга статті 252 ЦК України). При цьому сама по собі умова договору іпотеки про дію іпотеки до повного виконання зобов'язань за Кредитним договором не може розглядатися як встановлення строку дії іпотеки, так як це не відповідає вимогам статті 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Як уже зазначалося вище, термін повернення заборгованості за договором кредиту № 06/07-14-Кл від 15.09.2006 року, сплив 15.02.2006 року, цей же термін зазначено в п.1.1. договору іпотеки, тому саме 15.02.2006 року слід розглядати як строк дії іпотечного договору. Таким чином, строк позовної давності щодо вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки, сплив 15.02.2009 року. Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 21.02.2012 року. Оскільки будь-яких дій, які б свідчили про переривання позовної давності до даної вимоги позивачем вчинено не було, підстав для поновлення пропущеного строку позивач не навів, зважаючи на заяву відповідача ОСОБА_3 про застосування наслідків спливу строку позовної давності, в задоволенні позову слід відмовити з цих підстав.

Таким чином, виходячи з наведеного, подана апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню як таке, що постановлене без повного з'ясування обставини, що мають значення для справи, з невірним застосуванням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313-315, 317, 319, 325 ЦПК України, колегія суддів, -

 

В и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 07.12.2012 року скасувати та ухвалити нове:

Відмовити в задоволенні позову публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки, третя особа на боці відповідача яка не заявляє самостійних вимог закрите акціонерне товариство науково-виробнича фірма «Елекомс».

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

 

Головуюча: Т. М. Шемета

 

 

Судді: В. В. Сопрун

 

 

М.В.Матківська 

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Если там написано, что действует до полного выполнения  (только это) - то это туфта, -считается, что нет срока действия договора, т.е. исковая давность считается от момента возникновения права на иск, т.е. с момента первой же просрочки. 

 

Ведь при отсутствии срока действия договора (конкретной даты), она (и. давность) начинает исчисляться раньше. 

 

Думаю, в Вашем случае исковая давность идет не от срока действия КД, а от просрочки, а именно от момента возникновения права на иск. 

 

 

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України у справі № 6-116 цс 13) від 6 листопада 2013 року, відповідно до ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов.

Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення.

Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу.

У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов'язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами - ст. 1048 ЦК України ), що підлягає сплаті.

Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів.

У разі встановлення у договорі різних видів цивільно-правової відповідальності за різні порушення його умов, одночасне застосування таких заходів відповідальності не свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=6411 

 

Вот и считайте также по ипотеке.

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

О сроках  веду речь, чтобы понять можно ли заявить "про припинення"  ипотеки, т.к.  срок договора закончился (  срок погашения кредита).

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

"У разі встановлення у договорі різних видів цивільно-правової відповідальності за різні порушення його умов, одночасне застосування таких заходів відповідальності не свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення".

 

Вот тоже вопрос, хотя знаю  что решение Верховного суда на эту тему:    досрочное взыскание кредита - это гражданская  отвественность, взыскание  ипотеки - тоже гражданская ответственность.   Обе за одно и то же нарушение.  Конституция ст.61  запрещает дважды за одно и то же притягивать.  По логике  Коституции, если  уже  взыскали досрочно кредит,  то  взыскание на ипотеку не может быть.  По хорошему , если банк  выбрал  досрочное взыскание деньгами, то ипотеку  должен тупо  прекратить...

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

"У разі встановлення у договорі різних видів цивільно-правової відповідальності за різні порушення його умов, одночасне застосування таких заходів відповідальності не свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення".

 

Вот тоже вопрос, хотя знаю  что решение Верховного суда на эту тему:    досрочное взыскание кредита - это гражданская  отвественность, взыскание  ипотеки - тоже гражданская ответственность.   Обе за одно и то же нарушение.  Конституция ст.61  запрещает дважды за одно и то же притягивать.  По логике  Коституции, если  уже  взыскали досрочно кредит,  то  взыскание на ипотеку не может быть.  По хорошему , если банк  выбрал  досрочное взыскание деньгами, то ипотеку  должен тупо  прекратить...

К сожалению, нет.

Вопрос двойной ответственности может возникнуть, когда взыскание по кредиту удовлетворено, и оно покрыло фактически все обязательство, ну или существенную его часть (чтобы стоимость предмета ипотеки стала несоизмеримо великой по сравнению с оставшейся суммой задолженности, т.е. при оставшейся сумме долга в 1000 грн. ипотеку уже не могут /не должны взыскать).

В случае если взыскание денег по исполнительному производству не покрыло обязательства существенно (примерно как стоимость ипотеки), то, в принципе, взыскатель может покрыть оставшуюся сумму за счет предмета ипотеки.

 

Это не является двойной ответственностью. 

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

О сроках  веду речь, чтобы понять можно ли заявить "про припинення"  ипотеки, т.к.  срок договора закончился (  срок погашения кредита).

Ищите другие пути. Это не тот вариант. Очень тут сомневаюсь.

 

 

Стаття 17. Підстави припинення іпотеки

Іпотека припиняється у разі:

припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії

іпотечного договору;                                                                     - не Ваш вариант, т.к. фактически срока нет, а основное обяз-во не прекращено.

реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; - 

набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки;                           - понятно и так                             

визнання іпотечного договору недійсним;

знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо

іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є

земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі

знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не

припиняється;

з інших підстав, передбачених цим Законом.                                                      - тут можно думать о разрыве, недействительности и т.п.

Наступні іпотеки припиняються внаслідок звернення стягнення

за попередньою іпотекою.

Відомості про припинення іпотеки підлягають державній

реєстрації у встановленому законодавством порядку. 

 

Дети (их прописка в ипотеке)? Претендующие родственники? Существенные нарушения договора со стороны банка и, следовательно, разрыв (прекращение)?

 

Да и на самом этапе взыскания ипотеки Вы им столько можете пакостей наделать, что они пожалеют (оценка, торги)... Лет сто будут взыскивать.

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

У меня  ситуация  "нестандартная".    Имею  такой вариант в запасе.  Банк  взыскал  досрочно  кредит  за невыполнение никчемного дополнительного соглашения.   Дело в том, что   я подписала с банком  Дополнительное соглашение №1, которым был изменен ( уменьшен) лимит кредитования , при этом все другие условия  остались без изменения. Грубо кредит был 100, гривен, ануитетный платеж  5 гри вен.  Уменьшили  на лимит  50,0 гривен (  и получено фактически 50, 0 грн.).  Однако ануитетный платеж остался 5,0 грн.    Позже банк очнулся,  и составил Дополнительное соглашение №2, которым изменил  порядок  оплаты  ежемесячных платежей  с  ануитетный на общий,  и расчитал  его  из расчета погашения  лимита 50, 0 гривен.  Это соглашение  они мне не прислали, оно никем не подписано, даже банком.  Но именно по нему  они начисляли ежемесячные платежи.  Потом банк  за невыполнение этого  соглашения  подал в суд и взыскал  досрочно кредит ( в подробности почему я не смогла  отстоять себя в суду не буду вдаваться). Однако в суде  о Дополнительном соглашении  №2  вообще  ничего не было известно. Банк  сослался на то, что я не выполняю ануитет  в 5,0 гривен ( суд расчеты не проверял и  его  выводов нет) .  Было открыто исполнительное производство.  Пока ничего  не  заплачено. Теперь банк  подал в суд на взыскание ипотеки, за то что  не погашена задолженность по решению суда.  

 

Так вот,  свои возражения  планирую строить на том, что  досрочно взысканная задолженность  по решению суда  не обеспечена   предметом ипотеки.     Потому что  эти платежи  не предусмотрены договором ипотеки и кредитным договором.     

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

А сейчас отбить (снести) то решение (по деньгам) уже невозможно? 

 

Что касается возражений на ипотеку, то тут могут быть загвоздки в виде того, что часть обязательства (доп.соглашение) входит в основное обяз-во, которое, в свою очередь, обеспечено ипотекой. Это должно быть написано в КД и/или в ДИ (формулировка основного об-ва).

 

Ну и усложняется, что банку теперь особо доказывать Вашу неправоту не нужно будет, т.к. есть обстоятельства на счет Вас, которые установлены решением суда, которое вступило в законную силу. Даже если эти обстоятельства не правильно установлены и даже сфальсифицированы, т.е. их не было вообще. 

 

Мало козырей, ищите еще.

 

Может подать иск о признании доп соглашения недействительным?  

 

Или о разрыве договора ипотеки в связи с существенными изменениями, или в связи с нарушением со стороны банка (ввел доп. соглашение, фактическое изменение договора в одностороннем порядке без согласование с ипотекодателем). Обязанность вносить изменения в договор с согласием двух сторон предусмотрена любым договором. Следовательно за нарушение этого пункта, можно попытаться разорвать договор.

 

А у Вас ипотека куплена за кредитные или до этого была?

Если за кредитные, то усложняется. Т.к. суды упреждены на этот счет явно не в пользу заемщика. 

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Ипотека  была, не за кредит куплена.    Что касается моей позиции- ипотечный договор  устанавливает какие обязательства обеспечены ипотекой а также то, что  кредитный договор это все, что  действительное, в том числе допсоглашения.    Да суд взыскал досрочно  задолженность которая, рассчитана  не на условиях договора.   А  как банк будет доводить, что эта задолженность обеспечена  ипотекой.  Ведь ни каждое обязательство  по кредитному договору  может быть обеспечено ипотекой, а только то о котором  определено в ипотечном договоре.  

 

Я уже в  судах с 2011 года.  Пробивала  разные варианты.  Но у нас регион  глухой в плане  потребителей. Все нагло бортуется  без следствия.  Сейчас   тоже  идет процесс.  Первая инстанцимя бортонула. Готовлюсь к апеляции.   Но  открыто производство по ипотеке, которое сейчас остановлено до рассмотрения моего иска.  Поэтому  готовлюсь  к  контратаке.   В том числе  и подачи дополнительного иска.

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Суд при взыскании на ипотеку  обязан  установить невыполнение обязательств по ипотечному договору, или  кредитному, если  на него идет отсылка.  

Сравнивание  ипотечного обязательства  и  обязательства по решению суда  можно установить факт, что  взысканная задолженность  не обеспечена ипотекой.  

 

Другого расчета обязательств банк уже не сможет сделать, т.е  суд  не сможет установить  уровень обязательств по ипотечному договору.    

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

К сожалению, нет.

Вопрос двойной ответственности может возникнуть, когда взыскание по кредиту удовлетворено, и оно покрыло фактически все обязательство, ну или существенную его часть (чтобы стоимость предмета ипотеки стала несоизмеримо великой по сравнению с оставшейся суммой задолженности, т.е. при оставшейся сумме долга в 1000 грн. ипотеку уже не могут /не должны взыскать).

В случае если взыскание денег по исполнительному производству не покрыло обязательства существенно (примерно как стоимость ипотеки), то, в принципе, взыскатель может покрыть оставшуюся сумму за счет предмета ипотеки.

 

Это не является двойной ответственностью. 

 

Я считаю, что есть шансы отбиться от повторного взыскания тела кредита.

А вот доначисленных процентов и пени для каждого платежа нужно смотреть отдельно.

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Доначисления нет.  Банк  изменил  при взыскании  срок  погашения кредита  по решению суда - со вступлением  решения в законную силу.  Может быть доначисление по ст.625 ЦК.    Но реально банк заморозил задолженность на дату взыскания и ничего больше не начисляетт не требует. 

По взысканию на ипотеку  дали тот же расчет и той же датой что  давали на досрочное взыскание.

 

А какой путь  отбиться от двойного взыскания  по телу?   Сейчас  суть иска банка  по ипотеке:   есть решение суда о досрочном взыскании, исполнительное производство.   Они заявляют, что решение суда  не выполнено ( правда не ссылаются ни на какие доказательства, что решение не выполнено,  так что буду  напрягать их), поэтому хотим ипотеку.  Есть по  такой ситуации решение Верховного суда, который  одобрил права банка  на взысканию на ипотеку, если решение суда не выполнено, при этом суд должен установить, что  решение действительно не выполнено. 

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Если ипотека только Ваша, тогда да. 

Если есть еще кто-то (поручитель), тогда нет.  

Разжуйте, пожалуйста, почему нет при поручителе?

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Разжуйте, пожалуйста, почему нет при поручителе?

Поручитель не должник. Это лицо, имеющее отдельные правоотношения с кредитором (иптекодержателем). Исковая давность по нему не может быть прерваной т.к. прерывание идет в случае предъявления иска к должнику (одному из них) или с частью требования.

 

Стаття 264. Переривання перебігу позовної давності

1. Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

2. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

3. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Гость
Ответить в этой теме...

×   Вы вставили отформатированный текст.   Удалить форматирование

  Only 75 emoji are allowed.

×   Ваша ссылка была автоматически заменена на медиа-контент.   Отображать как ссылку

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Зарузка...