Решение Хозяйственного суда Донецкой области о признании кредитного договора в валюте недействительным

[ANTIRAID]

http://www.reyestr.court.gov.ua/pls/apex/f...3D8929F08A3F642

Справа №9/70пд

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

РІШЕННЯ
іменем України

20.08.09 р. Господарський суд Донецької області у складі:

головуючого судді Марченко О.А.,

Судді Іванченкової О.М., судді Нестеренко Ю.С.

при секретарі судового засідання Гутевич С.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Готель «Централь», м.Донецьк до відповідача Відкритого акціонерного товариства «ВТБ Банк» в особі Донецької філії Відкритого акціонерного товариства «ВТБ Банк», м.Донецьк про визнання недійсними кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р., іпотечного договору №69Вз/2007 від 16.06.2007р., договору застави майнових прав №69Вз-1/2007 від 16.06.2007р.

За участю представників сторін:

від позивача: Дорошенко Д.П. – представник (за довіреністю б/н від 20.04.2009р.);

від відповідача: Могольницька Н.В. – юрисконсульт (за довіреністю №632/11.5.2 від 18.12.2008р.).

З 19.08.2009р. о 15год.00хв. по 20.08.2009р. о 16год.00хв. у судовому засіданні оголошено перерву згідно ст.77 Господарського процесуального кодексу України.

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Готель «Централь», м. Донецьк звернувся до господарського суду з позовом до відповідача, Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк” в особі Донецької філії Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк”, м. Донецьк про визнання недійсними кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р., іпотечного договору №69Вз/2007 від 16.06.2007р. та договору застави майнових прав №69Вз-1/2007 від 16.06.2007р.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на невідповідність вимогам законодавства дій сторін щодо укладання та виконання спірного кредитного договору в валюті, відмінній від гривні України. Крім того, як вказує позивач, недійсність основного зобов’язання (кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р.) спричиняє недійсність правочинів щодо його забезпечення - іпотечного договору №69Вз/2007 від 16.06.2007р. та договору застави майнових прав №69Вз-1/2007 від 16.06.2007р.

Відповідач надав відзив на позовну заяву №300-04-2 від 03.08.2009р., відповідно з яким проти позовних вимог заперечує, посилаючись на наявність у Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк” дозволу №79-1 від 20.04.2007р. Національного банку України на право здійснення операцій з валютними цінностями.

Крім того, 20.08.2009р. відповідачем надані пояснення б/н від 20.08.2009р., відповідно з якими відповідач зазначає, що здійснення резидентами операцій по отриманню та наданню кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії НБУ.

Позивачем надані додаткові пояснення б/н та дати, відповідно з якими останній зазначає, що на виконання кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р. Товариством з обмеженою відповідальністю „Готель „Централь” від Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк” в особі Донецької філії Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк” були отримані кошти у сумі 18832871,28 доларів США та 2864000,00грн. Крім того, позивачем зазначено, що ним на користь відповідача були перераховані грошові кошти у сумі 645000,00 доларів США в якості повернення кредиту та 2588762,35 доларів США і 494935,52грн. в якості сплати процентів за користування кредитними коштами.

Розгляд справи судом відкладався на підставі ст.77 Господарського процесуального кодексу України.

Перед початком розгляду справи по суті представників сторін було ознайомлено з правами та обов’язками відповідно до ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд встановив:

16.06.2007р. між Відкритим акціонерним товариством «ВТБ Банк» в особі Донецької філії Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк” (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Готель «Централь» (позичальник) підписаний кредитний договір №69В/2007.

Згідно з умовами п.1.1 вказаного кредитного договору відповідач зобов’язався надати позивачу грошові кошти у вигляді відкличної невідновлювальної кредитної лінії у сумі 13 000 000 доларів США зі строком користування до 17.06.2013р. Одночасно, відповідно до п.1.1, п.8.1 укладеного договору позивач прийняв на себе обов’язок щодо перерахування банку процентів за користування кредитом у розмірі 11,3 відсотків річних на рахунок №20681301003847.840.1 щомісячно до 25 числа по останній робочий день поточного місяця за винятком останнього місяця, коли сума нарахованих процентів сплачується разом з основною сумою кредиту.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання згідно із ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору.

Як встановлено судом, за своєю правовою природою між сторонами укладено кредитний договір.

Згідно із ч.1 ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до договору №1 від 14.12.2007р. про внесення змін до кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р. сторони дійшли згоди, що предметом цього договору є надання банком позичальникові грошових коштів (кредиту) у вигляді відкличної невідновлювальної мультивалютної кредитної лінії на таких умовах:

п.1.1.1 сума кредитної лінії 19 400 000 доларів США, в тому числі: а) ліміт кредитування 1 - 13 000 000 доларів США; б) ліміт кредитування 2 - 6 400 000 доларів США (або еквівалент в російських рублях та/або гривнях за курсом НБУ);

п.1.1.2 валюта кредитної лінії: а) валюта ліміту кредитування 1 – долар США; б) валюта ліміту кредитування 2 - долар США, російський рубель, гривня;

п.1.1.3 строк користування кредитом - до 17.06.2013р.

п.1.1.4 плата за користування кредитом, наданим в рамках ліміту кредитування 1, складає 11,3 відсотків річних, плата за користування кредитом в рамках ліміту кредитування 2: за користування часткою кредиту в доларах США – 11,5 відсотків річних, за користування часткою в російських рублях – 12,5 відсотків річних, за користування часткою кредиту в гривнях – 16,5 відсотків річних.

17.09.2008р. між позивачем та відповідачем був укладений договір №4 про внесення змін та доповнень до кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р. За змістом вказаного договору про внесення змін та доповнень, предметом спірного кредитного договору є надання банком позичальникові грошових коштів (кредиту) у вигляді відкличної невідновлювальної мультивалютної кредитної лінії на таких умовах:

п.1.1.1 сума кредитної лінії 19 400 000 доларів США, в тому числі, ліміт кредитування 1 - 13 000 000 доларів США, ліміт кредитування 2 - 6 400 000 доларів США (або еквівалент в російських рублях та/або гривнях за курсом НБУ на дату надання кредитних коштів позичальнику);

п.1.1.2 валюта кредитної лінії: валюта ліміту кредитування 1 – долар США, валюта ліміту кредитування 2 - долар США, російський рубель, гривня;

п.1.1.3 строк користування кредитом - до 17.06.2013р.

п.1.1.4 плата за користування кредитом, наданим в рамках ліміту кредитування 1, складає 11,3 відсотків річних, плата за користування кредитом в рамках ліміту кредитування 2: за користування кредитом та/або його часткою в доларах США – 11,5 відсотків річних, за користування кредитом та/або його часткою в російських рублях – 12,5 відсотків річних, за користування кредитом та/або його часткою в гривнях – 16,5 відсотків річних.

Як встановлено судом, Відкритим акціонерним товариством «ВТБ Банк» в особі Донецької філії Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк” було перераховано на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Готель «Централь» грошові кошти в іноземній валюті в сумі 18832871,28 доларів США та в національній валюті України у розмірі 2864000 гривень.

За приписами ст.199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 572 Цивільного кодексу України, ст.1 Закону України „Про заставу” передбачено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

За приписами ст.3 Закону України „Про заставу” заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо.

Одночасно, згідно ст.4 вказаного нормативно-правового акту предметом застави можуть бути майно та майнові права.

Як встановлено судом, з метою забезпечення виконання позивачем своїх обов’язків за кредитним договором №69В/2007 від 16.06.2007р. між сторонами був підписаний договорів застави №69Вз-1/2007 від 16.06.2007р.

За змістом п.1.1 вказаного договору заставодавець для забезпечення виконання в повному обсязі зобов’язання за кредитним договором передає у заставу заставодержателю належні йому майнові права, за якими заставодавець є кредитором.

Під зобов’язанням у договорі застави №69Вз-1/2007 від 16.06.2007р. (з урахуванням змін, внесених на підставі договору №1 від 14.12.2007р. про внесення змін та доповнень) розуміється зобов’язання заставодавця перед заставодержателем, що випливають з кредитного договору, а саме зобов’язання щодо:

- повернення заставодержателю грошових коштів (кредиту) у вигляді відкличної невідновлювальної мультивалютної кредитної лінії на таких умовах:

- сума кредитної лінії 19 400 000 доларів США, в тому числі, ліміт кредитування 1 - 13 000 000 доларів США, ліміт кредитування 2 - 6 400 000 доларів США (або еквівалент в російських рублях та/або гривнях за курсом НБУ);

- валюта кредитної лінії: валюта ліміту кредитування 1 – долар США, валюта ліміту кредитування 2 - долар США, російський рубель, гривня;

- строк користування кредитом - до 17.06.2013р.

- сплати заставодержателю плати за користування кредитом згідно з умовами п.1.1.4 кредитного договору, а саме: плата за користування кредитом, наданим в рамках ліміту кредитування 1 складає 11,3 відсотків річних, плата за користування кредитом в рамках ліміту кредитування 2: за користування часткою кредиту в доларах США – 11,5 відсотків річних, за користування часткою в російських рублях – 12,5 відсотків річних, за користування часткою кредиту в гривнях – 16,5 відсотків річних.

Згідно п.1.2 вказаного договору (з урахуванням змін, внесених на підставі договору №2 від 29.02.2008р. про внесення змін) майнові права, що є предметом застави, ґрунтуються на договорі інвестування будівництва офісного центру №001-34/8 від 09.01.2008р. та усіх додаткових угодах до нього (договорах про внесення змін), які є його невід’ємними частинами, укладеному між заставодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю „РОСУКРОЙЛ”, яке є боржником заставодавця за вказаним договором інвестування. Предметом застави за цим договором є майнові права за договором інвестування, що належать заставодавцю на момент укладання цього договору, а також ті, що виникнуть у заставодавця згідно із договором інвестування в майбутньому. Загальна вартість майнових прав, що передаються в заставу, встановлена за домовленістю сторін та складає 92 112 000 грн.

Одночасно, за змістом ч.1 ст.575 Цивільного кодексу України одним із видів договору застави є іпотека.

Відповідно до ст.1 Закону України „Про іпотеку” іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно із ст.5 вказаного закону предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна.

Як встановлено судом, 16.06.2007р. між позивачем та відповідачем був підписаний договір іпотеки №69Вз/2007.

Пунктом 1.1 зазначеного правочину встановлено, що предметом договору є передача іпотекодавцем іпотекодержателю в іпотеку нерухомого майна, вказаного в п.1.3 цього договору, для забезпечення виконання своїх зобов’язань в повному обсязі щодо повернення кредиту, здійснення оплати за користування кредитом, комісії, пені, інших платежів, штрафних санкцій та збитків, розмір, термін та умови повернення та сплати яких встановлюються кредитним договором №69В/2007 від 16.06.2007р.

Предметом договору іпотеки, згідно із п.1.3 іпотечного договору, є приміщення будівлі готельного комплексу з діловим центром (літера А-9) та прибудовою (літера А’-1) площею 5089,5 кв.м, а також підземна автостоянка (літера Г-1) площею 2200,3 кв.м, загальною площею 7289,8 кв.м, що знаходяться за адресою: м. Донецьк, вул. Артема, буд.87.

Відповідно до ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Недодержання вказаного положення, а також пунктів другого, третього, п’ятого, шостого ст.203 Цивільного кодексу України є підставою для недійсності правочину (ст.215 Цивільного кодексу України). Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У такому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. При цьому, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його недійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як вказувалося вище, Товариство з обмеженою відповідальністю «Готель «Централь» звернулося до господарського суду з вимогами про визнання недійсними кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р., іпотечного договору №69Вз/2007 від 16.06.2007р. та договору застави майнових прав №69Вз-1/2007 від 16.06.2007р.

Підставами для недійсності кредитного договору позивачем визначено укладення останнього в валюті, відмінній від гривні України, та використання іноземної валюти за спірним кредитним договором як засобу платежу, що, на думку позивача, суперечить вимогам законодавства. Недійсність договорів щодо забезпечення зобов’язань позивач нормативно обґрунтовує положеннями ст.548 Цивільного кодексу України.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об’єктивного розгляду всіх обставин справи, приймаючи до уваги приписи ст.ст.203, 215 Цивільного кодексу України та обставини, наведені позивачем у якості підстави для визнання правочину недійсним, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Готель «Централь» в частині визнання недійсним кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р. підлягають задоволенню з урахуванням наступного:

Відповідно до змісту ст.7 Господарського кодексу України, ст.4 Цивільного кодексу України відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.

Згідно із ст.99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Статтею 524 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

За приписами ст.35 Закону України „Про Національний банк України” гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів.

Таким чином, єдиним законним засобом платежу, який застосовуюється при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня. Одночасно, як зазначено вище, сторонам у договорі надано право при визначенні розміру грошових зобов’язань в гривні вказати еквівалент в іноземній валюті. У такому випадку сума, яка повинна бути оплачена в гривні, визначається згідно з офіціальним курсом відповідної валюти на дату проведення платежу. Проте, навіть у такому разі грошове зобов’язання виражається в договорі в національній валюті України – гривні, що повністю відповідає імперативним приписам ч.1 ст.524 Цивільного кодексу України.

Частиною 2 ст.189 Господарського кодексу України встановлено, що ціна є істотною умовою господарського договору та зазначається в договорі у гривнях. В іноземній валюті можуть визначатися ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) за наявності згоди сторін.

Відповідно до ч.2 ст.198 Господарського кодексу України грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

За таких обставин, приймаючи до уваги викладені вище положення Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України суд дійшов висновку, що вказаними актами діючого законодавства встановлений вичерпний перелік випадків, коли зобов’язання між сторонами може бути виражене в іноземній валюті та підлягає виконанню в валюті, відмінній від гривні України. Такими випадками є визначення ціни в іноземній валюті у зовнішньоекономічному договорі (контракті) та, як наслідок, його виконання в іноземній валюті, а також наявність у конкретного суб’єкта господарських відносин виключного права на проведення розрахунків в іноземній валюті у разі дотримання вимог, прямо передбачених законодавством.

Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства передбачені Декретом Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, який з урахуванням приписів ст.7 Господарського кодексу України, ст.4 Цивільного кодексу України є одним із джерел регулювання правовідносин у валютній сфері.

Під валютними операціями у вказаному Декреті Кабінету Міністрів України розуміються операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції, пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей.

За висновками суду, надання банком позичальникові грошових коштів (кредиту) у вигляді відкличної невідновлювальної мультивалютної кредитної лінії та проведення позивачем дій відносно виконання своїх обов’язків в іноземній валюті (в тому числі, оплата процентів за користування кредитом, різного роду комісій) за своєю правовою природою є валютною операцією.

Одночасно, ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” передбачено, що валютні операції проводяться на підставі відповідної ліцензії Національного банку України.

За приписами ст.14 Господарського кодексу України ліцензія - це документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання - ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов. Відносини, пов'язані з ліцензуванням певних видів господарської діяльності, регулюються законом.

Відповідно до ст.2 Закону України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності” ліцензування, в тому числі, банківської діяльності, професійної діяльності на ринку цінних паперів, діяльності з надання фінансових послуг, здійснюється згідно з законами, що регулюють відносини у цих сферах.

Згідно із ст.2 Закону України „Про банки та банківську діяльність” документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність є банківською ліцензією.

Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” передбачено, що на здійснення валютних операцій Національний Банк України видає генеральні та індивідуальні ліцензії.

Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Згідно із п.п. в), г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо:

- надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі;

- використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, надання та одержання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти як засобу платежу можливо при дотриманні суб’єктами господарських відносин імперативних вимог законодавства щодо одержання відповідної індивідуальної ліцензії.

При цьому, суд враховує, що відповідно до ч.5 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, п.1.10 Положення «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу» одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами ліцензії.

Як було встановлено судом вище, на момент укладання кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р. сторонами було досягнуто домовленості щодо надання відповідачем позивачу кредиту в іноземній валюті в розмірі 13 000 000 доларів США.

Приймаючи до уваги положення п. в) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” та враховуючи встановлені судом обставини щодо укладання спірного договору на умовах надання кредиту в іноземній валюті, суд дійшов висновку, що вказана валютна операція потребує отримання однією із сторін індивідуальної ліцензії.

Проте, як встановлено судом, індивідуальна ліцензія на надання Відкритим акціонерним товариством „ВТБ Банк” в особі Донецької філії Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк” та отримання Товариством з обмеженою відповідальністю «Готель «Централь» кредиту в іноземній валюті у жодної із сторін за кредитним договором №69В/2007 від 16.06.2007р. відсутня.

При цьому, посилання відповідача на лист Національного банку України №28-313/2178 від 29.05. 2001р., за змістом якого на теперішній час здійснення резидентами операцій по наданню та одержанню кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України, суд до уваги не приймає враховуючи, що відповідно до ст.56 Закону України „Про Національний банк України” нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Діючим законодавством не встановлено нормативного-правового характеру документів, виданих Національним банком України у вигляді листів. Тобто, лист №28-313/2178 від 29.05.2001р. Національного банку України не є джерелом права та нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини в сфері проведення валютних операцій, оскільки носить лише інформативний характер.

Одночасно, за висновками суду, якщо на теперішній час обмеження щодо термінів і сум надання та одержання кредитів в іноземній валюті законодавством не встановлені, отримання індивідуальної ліцензії є необхідною умовою для правомірності видачі та одержання кредиту незалежно від суми грошових коштів, які надаються банком, та строку їх повернення позичальником.

Проведення розрахунків за спірним кредитним договором, в тому числі, оплата процентів, штрафних санкцій позивачем відповідачу в іноземній валюті також потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України, виходячи з наступного:

Як вказувалося вище, відповідно до п. г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” використання іноземної валюти на території України як засобу платежу проводиться на підставі отриманої суб’єктами договірних відносин індивідуальної ліцензії.

Згідно із п.1.4 Положення «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу» під використанням іноземної валюти як засобу платежу розуміється використання іноземної валюти на території України для виконання будь-яких грошових зобов’язань або оплати товарів, що придбаваються.

Відповідно до п.1.1.4 кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р. плата за користування кредитом, наданим в рамках ліміту кредитування 1, складає 11,3 відсотків річних, плата за користування кредитом в рамках ліміту кредитування 2: за користування кредитом та/або його в доларах США – 11,5 відсотків річних, за користування кредитом та/або його часткою в російських рублях – 12,5 відсотків річних, за користування кредитом та/або його часткою в гривнях – 16,5 відсотків річних.

Як було встановлено вище відповідно до банківських виписок, кредит в сумі 18832871,28 доларів США був наданий банком позичальникові в іноземній валюті, внаслідок чого плата за користування кредитом (проценти) також проводилася Товариством з обмеженою відповідальністю «Готель «Централь» в доларах США, що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями в іноземній валюті або банківських металах за період з червня 2007р. по лютий 2009р.

Позивачем зазначено, що ним на користь відповідача були перераховані грошові кошти у сумі 645000,00 доларів США в якості повернення кредиту та 2588762,35 доларів США і 494935,52грн. в якості сплати процентів за користування кредитними коштами.

Одночасно, у судовому засіданні 20.08.2009р. відповідач підтвердив, що плата процентів за користування кредитом здійснювались позивачем в іноземній валюті, тобто в доларах США

Приймаючи до уваги, що в договорі був визначений обов’язок позивача по оплаті процентів за користування кредитом в іноземній валюті, суд дійшов висновку, що іноземна валюта – долар США – використовувалась у спірних правовідносинах між сторонами як засіб платежу, що потребує наявності індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Відповідачем не заперечуеться факт того, що оплата вищевказаних процентів в доларах США є засобом платежу, тобто валютною операцією (протокол судового засідання від 20.08.2009р.).

Крім того, оплата позивачем боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, пені та штрафу, стягнення яких в іноземній валюті можливо у випадках, передбачених положеннями розділу 9 кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р., також потребує індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу.

Проте, як встановлено судом, вказана індивідуальна ліцензія у позивача або відповідача відсутня, внаслідок чого використання долару США як засобу платежу за кредитним договором №69В/2007 від 16.06.2007р. суперечить приписам п. г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” та Положенню «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу».

При цьому, наданий відповідачем до матеріалів справи дозвіл №79-1 від 20.04.2007р. Національного банку України (додаток), як доказ наявності у відповідача права на здійснення вказаних вище валютних операцій без індивідуальної ліцензії, суд до уваги не приймає з огляду на те, що зазначений документ відповідно до приписів п.5.3 Положення «Про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій» виступає генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно із Декретом Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”.

За висновками суду, наявність генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій (дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями) не звільняє сторони від обов’язку отримати індивідуальну ліцензію відповідно до приписів п. г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” та не робить укладений кредитний договір законним.

Щодо положеннь п.5.4 Інструкції «Про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах», відповідно до яких з поточного рахунку в іноземній валюті юридичних осіб-резидентів за розпорядженням власника рахунку здійснюються операції щодо перерахування грошових коштів для погашення заборгованості за отриманим кредитом в іноземній валюті (в тому числі проценти, комісійні, неустойка), то вказаний нормативно-правовий акт регулює правовідносини, що виникають під час відкриття банками, їх відокремленими структурними підрозділами, які здійснюють банківську діяльність від імені банку, поточних і вкладних (депозитних) рахунків у національній та іноземних валютах суб'єктам господарювання, фізичним особам, іноземним представництвам, нерезидентам-інвесторам, виборчим блокам політичних партій, проте не регулює порядок та умови здійснення валютних операцій.

Приймаючи до уваги вищевикладене, з урахуванням змісту кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р., судом встановлено, що сторони повинні були отримати дві індивідуальні ліцензії:

- індивідуальну ліцензію на надання і одержання кредиту в іноземній валюті відповідно до п. в) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”;

- індивідуальну ліцензію на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави відповідно до п. г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”.

Проте, як свідчать матеріали справи, зазначені індивідуальні ліцензії Товариством з обмеженою відповідальністю «Готель «Централь» та Відкритим акціонерним товариством „ВТБ Банк” в особі Донецької філії Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк” у встановленому законодавством порядку отримані не були.

Як вказувалося вище, відповідно до ч.2 ст.198 Господарського кодексу України грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Аналогічні положення щодо обов’язкового вираження зобов’язань в грошовій одиниці України (гривні) також передбачені ст.524 Цивільного кодексу України.

Судом встановлено, що у позивача та відповідача відсутня індивідуальна ліцензія на право проведення валютних операцій за кредитним договором №69В/2007 від 16.06.2007р., передбачених п.п. в), г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, в іноземній валюті, внаслідок чого, з урахуванням приписів ст.198 Господарського кодексу України, ст.524 Цивільного кодексу України, неправомірним є вираження грошових зобов’язань у спірному кредитному договорі в іноземній валюті, а не в гривні України.

Наявність у спірному кредитному договорі положень щодо вираження грошових зобов’язань між позивачем та відповідачем в доларах США за відсутності у сторін індивідуальної ліцензії на надання відповідачем кредиту в іноземній валюті, та використання позивачем долару США як засобу платежу за кредитним договором №69В/2007 від 16.06.2007р. суперечить приписам ст.99 Конституції України, ст.524 Цивільного кодексу України, ст.ст.189, 198 Господарського кодексу України, ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, ст.35 Закону України „Про Національний банк України”.

Вказані вище обставини також підтверджуються висновками, викладеними у експертному дослідженні Інституту економіко-правових досліджень Національної академії наук України.

Зокрема, відповідно до змісту зазначеного документу, визначення сторонами у спірному кредитному договорі суми кредитної лінії та процентів за її використання в доларах США суперечить законодавству, в тому числі, нормам щодо обов’язкового вираження грошових зобов’язань в гривні.

Крім того, виходячи з того, що валютою кредитної лінії є долар США і, як наслідок, проценти за користування кредитом також повинні сплачуватися в доларах США, при проведенні експертного дослідження науковою організацією зроблено висновок, що одна із сторін повинна була отримати індивідуальну ліцензію на використання іноземної валюти як засобу платежу.

За приписами ст.32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються, в тому числі, письмовими доказами.

При цьому, за змістом ст.36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин, виходячи зі змісту положень ст.ст.32, 36 Господарського процесуального кодексу України, суд приймає до уваги експертне дослідження Інституту економіко-правових досліджень Національної академії наук України як письмовий доказ по справі, та враховує висновки, викладені в ньому, при вирішенні спору, який виник між сторонами.

Інші обставини, на які позивач посилається в обґрунтування своїх вимог відносно визнання недійсним кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р., за висновками суду, є неправомірними та безпідставними.

Згідно із ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України.

За приписом ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

За таких обставин, приймаючи до уваги вищевикладене, враховуючи, що зміст спірного кредитного договору суперечить переліченим вище приписам законодавства, позовні вимоги про визнання недійсним кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р. є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Таким чином, враховуючи висновки суду щодо недійсності договору №69В/2007 від 16.06.2007р., останній є таким з моменту його вчинення.

Позов в частині визнання недійсним іпотечного договору №69Вз/2007 від 16.06.2007р. та договору застави майнових прав №69Вз-1/2007 від 16.06.2007р. також є обґрунтованим та підлягає задоволенню, виходячи з наступного:

Відповідно до приписів ч.2 ст.548 Цивільного кодексу України недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Цивільним кодексом України у параграфі 6 глави 49 не передбачено інших негативних наслідків визнання недійсним основного зобов’язання, забезпеченого договором застави (іпотеки), як визнання недійсним і додаткового зобов’язання.

За таких обставин, приймаючи до уваги висновки суду щодо недійсності кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р., в забезпечення виконання позивачем обов’язків за яким були укладені іпотечний договір №69Вз/2007 від 16.06.2007р. та договір застави майнових прав №69Вз-1/2007 від 16.06.2007р., останні підлягають визнанню судом недійсними на підставі ч.2 ст.548 Цивільного кодексу України.

Оскільки недійсність договорів обумовлена виною обох сторін, тому судові витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають розподілу між сторонами в порядку, встановленому ст.49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, ст.ст.11, 203, 215, 236, 509, 524, 546, 548, 572, 575, 1054 Цивільного кодексу України, ст.ст.14, 174, 173, 189, 193, 198 Господарського кодексу України, Законами України „Про заставу”, „Про іпотеку”, „Про національний банк України”, „Про ліцензування певних видів господарської діяльності”, „Про банки та банківську діяльність”, Декретом Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, Положенням «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу» , ст.ст.4-2, 4-3, 22, 32, 33, 36, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Готель «Централь», м. Донецьк до відповідача, Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк” в особі Донецької філії Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк”, м.Донецьк про визнання недійсними кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р., іпотечного договору №69Вз/2007 від 16.06.2007р. та договору застави майнових прав №69Вз-1/2007 від 16.06.2007р. - задовольнити.

Визнати недійсним кредитний договір №69В/2007 від 16.06.2007р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Готель «Централь», м. Донецьк та Відкритим акціонерним товариством „ВТБ Банк” в особі Донецької філії Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк”, м. Донецьк.

Визнати недійсним іпотечний договір №69Вз/2007 від 16.06.2007р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Готель «Централь», м. Донецьк та Відкритим акціонерним товариством „ВТБ Банк” в особі Донецької філії Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк”, м. Донецьк.

Визнати недійсним договір застави майнових прав №69Вз-1/2007 від 16.06.2007р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Готель «Централь», м. Донецьк та Відкритим акціонерним товариством „ВТБ Банк” в особі Донецької філії Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк”, м. Донецьк.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк” в особі Донецької філії Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк”, м. Донецьк (за адресою: б-р Шевченко, 13а, м. Донецьк, 83003, код ЄДРПОУ 24453835) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Готель «Централь» (за адресою: вул. Артема, 87, м. Донецьк, 83000, код ЄДРПОУ 31178655) витрати по сплаті державного мита в сумі 42грн.50коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процессу в розмірі 59грн.00коп.

Видати наказ після набуття рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

В судовому засіданні 20.08.2009р. оголошено повний текст рішення.

Головуючий суддя

Суддя Іванченкова О.М.


Суддя Нестеренко Ю.С.

[vekt]

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12722080

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

30.11.10 р. Справа № 2/330пн

Суддя господарського суду Донецької області Мартюхіна Н.О.

при секретарі судового засідання Трубачевій А.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом: Відкритого акціонерного товариства ВТБ Банк м. Київ в особі відділення „Донецька регіональна дирекція” ВАТ ВТБ Банк, м. Донецьк

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Готель „Централь”, м. Донецьк

про застосування правових наслідків недійсності кредитного договору; зобов’язання ТОВ „Готель „Централь” повернути ВАТ ВТБ Банк в особі „Донецька регіональна дирекція” ВАТ ВТБ Банк грошові кошти, отримані за кредитним договором в розмірі 18832871,28 доларів США та 2864000,00грн.

За участю

представників сторін:

від позивача: не з’явився

від відповідача: не з’явився

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Відкрите акціонерне товариство ВТБ Банк м. Київ в особі відділення „Донецька регіональна дирекція” ВАТ ВТБ Банк, м. Донецьк звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Готель „Централь”, м. Донецьк про застосування правових наслідків недійсності кредитного договору; зобов’язання ТОВ „Готель „Централь” повернути ВАТ ВТБ Банк в особі „Донецька регіональна дирекція” ВАТ ВТБ Банк грошові кошти, отримані за кредитним договором в розмірі 18832871,28 доларів США та 2864000,00грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на винесення господарським судом Донецької області рішення по справі № 9/70пд від 20.08.2009р., яким визнано недійсним кредитний договір № 69В/2007 від 16.06.2007р. зі змінами, іпотечний договір № 69Вз/2007 від 16.06.2007р. зі змінами та договір застави майнових прав № 69Вз-1/2007 від 16.06.2007р. зі змінами. Проте, при визнанні кредитного договору недійсним господарським судом Донецької області не були застосовані правові наслідки недійсності правочину, передбачені ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України. У зв’язку з чим позивач звернувся до суду з позовом про зобов’язання відповідача поверти грошові кошти, отримані за кредитним договором в розмірі 18832871,28 доларів США та 2864000,00грн. Як на правові підстави заявлених позовних вимог позивач посилається на ст.. 20 Господарського кодексу України, ст. 16, 216 Цивільного кодексу України.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує, але письмового пояснення по заявленим вимогам не надав.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 09.11.2009р. провадження у справі було зупинено.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 18.01.2010р. провадження у справі було поновлено.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 08.02.2010р. провадження у справі було зупинено.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 04.11.2010р. провадження у справі було поновлено.

Процесуальний строк розгляду справи продовжувався за клопотанням сторін.

Розглянувши матеріали справи та дослідивши надані докази, суд ВСТАНОВИВ:

Між Відкритим акціонерним товариством „ВТБ Банк” в особі Донецької філії Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк” (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Готель “Централь”(позичальник) 16.06.2007р. був укладений кредитний договір №69В/2007.

Відповідно до п.1.1 кредитного договору банк зобов’язався надати позичальнику грошові кошти (кредит) у вигляді відкличної невідновлювальної кредитної лінії у сумі 13 000 000 доларів США зі строком користування до 17.06.2013р. Згідно з п.п. 1.1, 8.1 кредитного договору позичальник прийняв на себе обов’язок щодо перерахування банку процентів за користування кредитом у розмірі 11,3 відсотків річних щомісячно з 25 числа по останній робочий день поточного місяця за винятком останнього місяця, коли сума нарахованих процентів сплачується разом з основною сумою кредиту.

Відповідно до договору №1 від 14.12.2007р. про внесення змін до кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р. сторони дійшли згоди, що предметом цього договору є надання банком позичальникові грошових коштів (кредиту) у вигляді відкличної невідновлювальної мультивалютної кредитної лінії на таких умовах:

п.1.1.1 сума кредитної лінії 19 400 000 доларів США, в тому числі: а) ліміт кредитування 1 - 13 000 000 доларів США; б) ліміт кредитування 2 - 6 400 000 доларів США (або еквівалент в російських рублях та/або гривнях за курсом НБУ);

п.1.1.2 валюта кредитної лінії: а) валюта ліміту кредитування 1 –долар США; б) валюта ліміту кредитування 2 - долар США, російський рубель, гривня;

п.1.1.3 строк користування кредитом - до 17.06.2013р.

п.1.1.4 плата за користування кредитом, наданим в рамках ліміту кредитування 1, складає 11,3 відсотків річних, плата за користування кредитом в рамках ліміту кредитування 2: за користування часткою кредиту в доларах США –11,5 відсотків річних, за користування часткою в російських рублях –12,5 відсотків річних, за користування часткою кредиту в гривнях –16,5 відсотків річних.

17.09.2008р. між позивачем та відповідачем був укладений договір №4 про внесення змін та доповнень до кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р. За змістом вказаного договору про внесення змін та доповнень, предметом спірного кредитного договору є надання банком позичальникові грошових коштів (кредиту) у вигляді відкличної невідновлювальної мультивалютної кредитної лінії на таких умовах:

п.1.1.1 сума кредитної лінії 19 400 000 доларів США, в тому числі, ліміт кредитування 1 - 13 000 000 доларів США, ліміт кредитування 2 - 6 400 000 доларів США (та/або еквівалент в російських рублях та/або гривнях за курсом НБУ на дату надання кредитних коштів позичальнику);

п.1.1.2 валюта кредитної лінії: валюта ліміту кредитування 1 –долар США, валюта ліміту кредитування 2 - долар США, російський рубель, гривня;

п.1.1.3 строк користування кредитом - до 17.06.2013р.;

п.1.1.4 плата за користування кредитом, наданим в рамках ліміту кредитування 1, складає 11,3 відсотків річних, плата за користування кредитом в рамках ліміту кредитування 2: за користування кредитом та/або його часткою в доларах США –11,5 відсотків річних, за користування кредитом та/або його часткою в російських рублях –12,5 відсотків річних, за користування кредитом та/або його часткою в гривнях –16,5 відсотків річних.

Відповідно до п. 2.5. кредитного договору банк надає позичальнику кредит для здійснення господарської діяльності, спрямованої на реалізацію власних будівельних проектів.

Банк зобов’язаний надати позичальникові грошові кошти (кредит) у розмірі та на строк, що встановлені в п. 1.1. цього кредитного договору та в порядку та на умовах, встановлених цим кредитним договором (п. 3.1. договору).

Позичальник зобов’язаний повернути банку кредит, що наданий згідно ліміту кредитування 1, що визначений в п.1.1.1. кредитного договору, в повному обсязі, в строк та в порядку, встановленому графіком погашення кредиту, наданого згідно ліміту кредитування 1, вказаного в додатку №1 до цього кредитного договору, проте у всякому разі не пізніше строку користування кредитом, вказаному в п. 1.1.3. цього договору, або достроково –у випадках, передбачених п. 4.7. цього кредитного договору (п. 4.1. договору №1 від 14.12.2007р. про внесення змін до кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р.).

Позичальник зобов’язаний повернути банку кредит, що наданий згідно ліміту кредитування 2, що визначений в п.1.1.1. кредитного договору, в повному обсязі, в строк та в порядку, встановленому графіком погашення кредиту, наданого згідно ліміту кредитування 2, вказаного в додатку №2 до цього кредитного договору (п. 4.2. договору №1 від 14.12.2007р. про внесення змін до кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р.).

Позичальник зобов’язаний сплатити банку проценти за користування кредитом у розмірі та порядку, що встановлені кредитним договором (п. 4.3. договору №1 від 14.12.2007р. про внесення змін до кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р.).

Відповідно до п. 10.1. договору цей кредитний договір вступає в дію з моменту підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов’язань.

Рішенням господарського суду Донецької області від 20.08.2009р. по справі №9/70пд позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Готель „Централь”, м. Донецьк задоволені та визнано недійсними кредитний договір № 69В/2007 від 16.06.2007 р, іпотечний договір № 69Вз/2007 від 16.06.2007 р., договір застави майнових прав № 69Вз-1/2007 від 16.06.2007 р.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 14.09.2009р. рішення господарського суду Донецької області від 20.08.2009р. по справі №9/70пд залишено без змін.

У зв’язку з тим, що кредитний договір № 69В/2007 від 16.06.2007р. визнано недійсним позивач звернувся до суду з вимогою про застосування правових наслідків недійсності кредитного договору; зобов’язання ТОВ „Готель „Централь” повернути ВАТ ВТБ Банк в особі „Донецька регіональна дирекція” ВАТ ВТБ Банк грошові кошти, отримані за кредитним договором в розмірі 18832871,28 доларів США та 2864000,00грн.

Судом встановлено, що постановою від 18.11.2009р. Вищого господарського суду України скасовано рішення господарського суду Донецької області від 20.08.2009р. та постанова Донецького апеляційного господарського суду від 14.09.2009р., а справа направлена на новий розгляд оскільки господарські суди не звернули увагу на наявність у відповідача банківської ліцензії № 79 від 20.04.2007 р., виданої Національним банком України на здійснення операцій, визначених ч. 1 та п.5-11 ч. 2 ст. 47 Закону України "Про банки та банківську діяльність"; не в повній мірі дослідили обставини щодо застосування положень Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”.

Ухвалою Верховного суду України від 21.01.2010р. відмовлено у порушенні касаційного провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 18.11.2009р. у справі № 9/70пд.

Рішенням господарського суду Донецької області від 26.04.2010р. по справі № 9/70пд у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю “Готель “Централь”, м. Донецьк до Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк”, м. Київ, про визнання недійсними кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р., іпотечного договору №69Вз/2007 від 16.06.2007р. та договору застави майнових прав №69Вз-1/2007 від 16.06.2007р., відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 08.06.2010р. по справі № 9/70пд апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Готель "Централь", м. Донецьк на рішення господарського суду Донецької області від 26.04.2010р. по справі № 9/70пд - залишено без задоволення, а рішення господарського суду Донецької області від 26.04.2010р. по справі № 9/70пд залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 08.09.2010р. по справі № 9/10пд касаційну скаргу ТОВ "Готель "Централь" залишено без задоволення. Рішення господарського суду Донецької області від 26.04.2010 р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 08.06.2010 р. у справі № 9/70пд залишино без змін.

Згідно преамбули та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 „Совтрансавто-Холдинг” проти України”, а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 „Брумареску проти Румунії” встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Оскільки в силу частини 3 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є приоритетним джерелом права для національного суду, суд вважає безсумнівними встановлені рішення господарського суду у справі № 9/70пд факти, причому ці факти не можуть ставитися судом під сумнів та є такими, які знімають необхідність додаткового доведення зазначених обставин та фактів.

За таких обставин, з огляду на встановлений рішенням господарського суду Донецької області від 26.04.2010р. по справі № 9/70пд факту чинності кредитного договору № 69В/2007 від 16.06.2007р., суд виходить з наступного.

Рішенням господарського суду Донецької області від 26.04.2010р. по справі № 9/70пд встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю „Готель „Централь” не надав до матеріалів справи будь–яких письмових доказів, які б підтверджували той факт, що кредитний договір №69В/2007 від 16.06.2007р. суперечить нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; не довів відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будь–якої з осіб, яка вчинила спірний правочин; відсутність вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі учасника спірного правочину; не спрямованість будь–якої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином.

За приписами ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Відповідно до ст.ст. 4-2, 4-3 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно ст.ст.33-34 ГПК України кожна сторона з допомогою належних та допустимих доказів повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судовими доказами, за визначенням ст. ст. 32-36 ГПК України, слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного рішення справи.

За приписом ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Статтею 204 Цивільного кодексу України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.

Підставою позову визнаються фактичні обставини, на яких позивач ґрунтує свою вимогу та докази, якими позивач стверджує позов, зокрема, факти матеріально-правового характеру, їх виникнення, зміну, припинення.

Предмет і підстава позову сприяють з’ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов’язку.

Із матеріалів справи вбачається, що предметом позову є вимога позивача про застосування наслідків недійсності кредитного договору та зобов’язання відповідача повернути грошові кошти, отримані за кредитним договором. Підставою даного позову є визнання недійсним кредитного договору № 69В/2007 від 16.06.2007р.

Статтею 216 Цивільного кодексу України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Проте, як встановлено судом вище рішенням господарського суду Донецької області від 26.04.2010р. по справі № 9/70пд у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „Готель „Централь” про визнання недійсним кредитного договору № 69В/2007 від 16.06.2007р. відмовлено в повному обсязі. Вказане рішення господарського суду Донецької області залишено без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 08.06.2010р. та постановою Вищого господарського суду України від 08.09.2010р.

Інших судових рішень та доказів оспорювання або визнання кредитного договору № 69В/2007 від 16.06.2007р. недійсним для застосування правових наслідків недійсності правочину сторонами до матеріалів справи не надано та матеріалами справи не підтверджено.

З огляду на викладене у суду відсутні підстави для застосування наслідків недійсності правочину у формі повернення грошових коштів, отриманих за кредитним договором № 69В/2007 від 16.06.2007р., з огляду на дійсність кредитного договору № 69В/2007, у зв’язку з чим у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Судові витрати, згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, суд покладає на позивача.

Керуючись ст. ст. 22, 33, 34, 43, 49, 75, 77, 82 - 85 Господарського процесуального Кодексу України, Господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог Відкритого акціонерного товариства ВТБ Банк, м. Київ в особі відділення „Донецька регіональна дирекція” ВАТ ВТБ Банк, м. Донецьк до Товариства з обмеженою відповідальністю „Готель „Централь”, м. Донецьк про застосування правових наслідків недійсності кредитного договору; зобов’язання ТОВ „Готель „Централь” повернути ВАТ ВТБ Банк в особі „Донецька регіональна дирекція” ВАТ ВТБ Банк грошові кошти, отримані за кредитним договором в розмірі 18832871,28 доларів США та 2864000,00грн. – відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення суду може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня прийняття рішення.

Суддя

[vekt]

Ржал до слез. Честное слово. По моему ВТБэшникам показали характерный жест средним пальцем.

Мол, и этого вам не видать.

Видать, втб хотели вернутся к первым двум решениям в пользу централи. Но им ответили, что поезд ушел.

Ну смех.

[nameless]

Ничё не понял. Это какие-то высшие материи?

Зачем ВТБ поддерживать этот иск?

Да, они его подали ДО сноса ЗАКОННЫХ решений.

Но потом-то....зачем продолжать суд?

[у.zaporozhskiy]

Ничё не понял. Это какие-то высшие материи?

Зачем ВТБ поддерживать этот иск?

Да, они его подали ДО сноса ЗАКОННЫХ решений.

Но потом-то....зачем продолжать суд?

что бы было нельзя еще раз просить применить последствия недействительности

и еще в хоз процессе нельзя оставить иск без рассмотрения, для этого нужно два раза не явиться, может они явились, а им судья говорит отказываю в удовлетворении иска.

[nameless]

шото ты намудрил

[sofi]

Згідно преамбули та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 „Совтрансавто-Холдинг” проти України”, а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 „Брумареску проти Румунії” встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Оскільки в силу частини 3 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є приоритетним джерелом права для національного суду, суд вважає безсумнівними встановлені рішення господарського суду у справі № 9/70пд факти, причому ці факти не можуть ставитися судом під сумнів та є такими, які знімають необхідність додаткового доведення зазначених обставин та фактів.

а как это понимать? Нашим судам мало свою матчасть искажать...? принялись за Конвенцию, чтоб остальным неповадно было?

решение вступает в силу после апелляции, правильно? Тогда зачем кассация? и тем более евросуд? В евросуд нужно обращаться после первой инстанции?

В случае с Централем было два противоположных решения, вступивших в силу. Так?

какое из них не должно подвергаться сомнению?

опять мои мозги выпрямляются без термообработки

кто может объясните, пжт

[vekt]

а как это понимать? Нашим судам мало свою матчасть искажать...? принялись за Конвенцию, чтоб остальным неповадно было?

решение вступает в силу после апелляции, правильно? Тогда зачем кассация? и тем более евросуд? В евросуд нужно обращаться после первой инстанции?

В случае с Централем было два противоположных решения, вступивших в силу. Так?

какое из них не должно подвергаться сомнению?

опять мои мозги выпрямляются без термообработки

кто может объясните, пжт

Нема питань. Будьласка.

Согласно Конвенции и Законам Украины Украина подписалась под тем

что решение, вступившее в силу не может быть изменено или отменено никаким другим органом.

Обратите вноимание, что Держава Украина, она же Высокая Договаривающаяся Сторона Конвеции, публично перед Европой подписалась под этим обязательством.

Также Держава Ураина подписалась под тем, что это обязательство имеет безусловный приоритет перед внутренним законодательством и даже Конституцией (! ! !)

Также Держава Украина публично подписалась под тем, что практика ЕСПЧ является безусловно приоритеным законодательством перед внутренним законодательством этой Высокой Договаривающейся Стороны.

Обратите внимание, что этим приоритетным законодательством является не только Конвенция, а и пракика ЕСПЧ

------------------------

Теперь делаем выводы. В соответствии с практикой еспч любое положение внутреннего законодательства позволяющее кому бы то ни было отменить решение суда, вступившее в силу, является таким, которое противоречит тому, под чем публично перед лицом Европы подписалась Украина.

Следовательно решение апелляционного суда отменено никем не может быть. Под этим Украина публично подписалась.

Следовательно украинские процессуальные положения, которые позволяют кассационной инстанции отменить (вернуть, изменить или что угодно) решение апелляционного суда, являются такими, которые противоречат тому под чем публично подписалась Украина.

Решение кассационной инстанции, вернувшей (или все равно что то другое) решение, является таким, которое противоречит публичной обязанности Украины перед Европой.

-----------------------

Следовательно то самое первое решение апелляции, которым кд признан недействительным и является единственным решением вступившим в силу. Любые решения любых других органов, которые вмешиваются в исполнение этого решения являются такими, которые противоречат публичным обязательствам Украины перед Европой.

И правильно ВТБшники затребовали исполнения именно этого решения которое вступпило в силу.

-----------------------

Но их прокинули.

-----------------------

По практике еспч незаконным также является сильно нашумевшее второе решение Днепропетровского апелляционного суда. На месте Антирейда я бы вернул всю эту Днепропетровскую эпопею в заглавные решения.

Так Держава Украина вопреки публичному обязательству попирает Конвенцию о правах человека.

-----------------------

Еще маленькое замечание. Защиту прав, оглашенных Конвенцией и в соответствии с законодательством, которым является практика еспч, можно защищать и перед украинскими судами. И, если украинские суды перенебрегают публичными обязательствами Украины, то можно судится с Украиной в еспч.-

-----------------------

Все. Целую и желаю продуктивного изучения практики еспч

[sofi]

Нема питань. Будьласка.

***************************************

Все. Целую и желаю продуктивного изучения практики еспч

Спасибо.

[vekt]

Для примера:

Все решения, которыми взыскано с валютных заемщиков и которые вступили в силу, никем отменены быть не могут. В еспч это не обсуждается. Таким решениями являются не только апелляционные но и решения пи после 10 дней. ЕСПЧ не является органом, который может отменить решение суда вступившее в силу.

Заложенное майно должно быть продано. Баста.

За исполнение этих решений можно получить компенсацию через еспч от Высокой Договаривающейся Стороны.

Эта Сторона компенсирует из бюджета. Кто несет ответственность за такие расходы бюджета? Наверно ж то должностное лицо Высокой Договаривающейся Сторны, решением которого было "попрать" то, на что публично подписалась Высокая Договаривающаяяся Сторона - то есть судья. В этом месте тоже БАСТА! Но это уже внутренние разборки Высокой Договаривающейся Стороны и еспч не касаются.

Обычно еспч "компенсирует" в национальной валюте, соответствующей евро НА МОМЕНТ ПЛАТЕЖА.

В эту компенсацию включаются все возможные налоги с этой суммы. "Обычно..." - это и есть практика еспч, которая в Украине является приоритетным законодательством. По этому приоритетному законодательству такую компенсацию можно затребовать и в украинском суде, даже суде пи.

[vekt]

А здесь на форуме никто еспч не изучает.

Нет ни одного образца иска в апелляцию, в котором была бы обоснована необходимость исчерпывающей мотивировки пи-суда, котрая бы соответствовала требованиям практики еспч.

А пи-суд обязан выставить мотивировку в соответствии с приоритетным законодательством. А это требование практики еспч сплошь и рядом попирается.

А апелляция (в свою очередь) разве имеет право проигнорировать практику еспч?!!!

[VladimirD]

Складно, но не для наших "буратин".

Они за частую в разговорах "с и без микрофона" такую пургу несут, что уж сколько я пар прогулял на юрфаке, так они вообще дипломы купили за сало и картошку ?!!!

[VladimirD]

Для примера:

Все решения, которыми взыскано с валютных заемщиков и которые вступили в силу, никем отменены быть не могут. В еспч это не обсуждается. Таким решениями являются не только апелляционные но и решения пи после 10 дней. ЕСПЧ не является органом, который может отменить решение суда вступившее в силу.

Заложенное майно должно быть продано. Баста.

За исполнение этих решений можно получить компенсацию через еспч от Высокой Договаривающейся Стороны.

Я уже давно тут на форуме писал об активации данного вопроса и направлении его в русло сбора необходимых доказательств с последующей подачей в ЕСПЧ. В ответ тишина.

[qwerty]

Решение кассационной инстанции, вернувшей (или все равно что то другое) решение, является таким, которое противоречит публичной обязанности Украины перед Европой.

Да, прекращайте. Это не правильно. Читайте ЗУ "О судоустройстве".

[у.zaporozhskiy]

Я уже давно тут на форуме писал об активации данного вопроса и направлении его в русло сбора необходимых доказательств с последующей подачей в ЕСПЧ. В ответ тишина.

Есть целая отдельная ветка, но шаги, которые нужно делать почему-то расбросаны по всему форуму,

кто готов систематизировать, то что уже наработано?

Какие доказательства в данном случае могут бытЬ?

[VladimirD]

Да, прекращайте. Это не правильно. Читайте ЗУ "О судоустройстве".

втратив чинність.

[vekt]

Да, прекращайте. Это не правильно. Читайте ЗУ "О судоустройстве".

Ух как резко. Щас некогда. Попозже выложу.

А вам советую почитать внутреннее законодательство, касающееся конвенции и практики еспч.

Пока не нужно даже изучать ни Конвенцию ни практику.

Тогда и поймете какое значение имеет украинский процессуальный закон и ЗУ "О судоустройстве".

Если в двух словах, то Украина гарантировала, что внутреннее законодательство будет состыковано с Конвенцией и практикой еспч. А пока приоритет еспч работает аж лушпиння летит. И этот приоритет относится и к применению и украинскими судами (не только еспч)

[nameless]

Может, опять скажу то что говорил много раз:

А может, конкретнее?

Где, какая норма закрепляет что нормы ЕСПЧ и Конвенции - приоритетные, и что нужно их пользовать как нормы прямого действия, включая практику?

[qwerty]

Если в двух словах, то Украина гарантировала, что внутреннее законодательство будет состыковано с Конвенцией и практикой еспч. А пока приоритет еспч работает аж лушпиння летит. И этот приоритет относится и к применению и украинскими судами (не только еспч)

В теории нет границ. Два юриста, три мнения. Покажите хоть одно, желательно Вами проведенное дело в ЕС по этим основаниям. А по теме скажу, неделю назад получил ответ ЕС по заявлению 2007 года. Пока все нормально.

По поводу теории, о которой пишите. Отмена ВСУ решения не является нарушением норм Конвенции и протоколов к ней. Единственное исключение, если это делается с нарушением процесуальных норм.

И последнне, при обращении в ЕС в заявлении должен быть указан конкретный пункт Конвенции, который нарушен и чем это подтверждено.

В ЕС "лушпиння летит" в отношении Украины по пунктам Конвенции связаных с имуществом.

[qwerty]

Решение кассационной инстанции, вернувшей (или все равно что то другое) решение, является таким, которое противоречит публичной обязанности Украины перед Европой.

-----------------------

Следовательно то самое первое решение апелляции, которым кд признан недействительным и является единственным решением вступившим в силу. Любые решения любых других органов, которые вмешиваются в исполнение этого решения являются такими, которые противоречат публичным обязательствам Украины перед Европой.

Тоесть по вашему, "решение ВСУ вернувшей (или все равно что то другое) решение, является таким, которое противоречит публичной обязанности Украины перед Европой".

Подтвердите Ваши слова хоть одним решением ЕС и вопрос будет закрыт !!!

[qwerty]

Стаття 8. Законодавство, відповідно до якого суд вирішує справи

1. Суд вирішує справи відповідно до Конституції України , законів України та міжнародних договорів, згода на

обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

6. Норми права інших держав суд застосовує у разі, коли це встановлено законом України чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

[у.zaporozhskiy]

В теории нет границ. Два юриста, три мнения. Покажите хоть одно, желательно Вами проведенное дело в ЕС по этим основаниям. А по теме скажу, неделю назад получил ответ ЕС по заявлению 2007 года. Пока все нормально.

По поводу теории, о которой пишите. Отмена ВСУ решения не является нарушением норм Конвенции и протоколов к ней. Единственное исключение, если это делается с нарушением процесуальных норм.

И последнне, при обращении в ЕС в заявлении должен быть указан конкретный пункт Конвенции, который нарушен и чем это подтверждено.

В ЕС "лушпиння летит" в отношении Украины по пунктам Конвенции связаных с имуществом.

а можете раскрыть вкратце какое-то дело.

что нужно соблюдать для того, что бы дойти до суда в ЕС?

[qwerty]

а можете раскрыть вкратце какое-то дело.

что нужно соблюдать для того, что бы дойти до суда в ЕС?

Дело о вкладах СССР. ЕС дано правовую оценку двух типов имущества - вклада граждан и компенсации по закону.

Пройти 1 и 2 инстанции. Заполнить формуляр (заявление) и отправить в Страсбург. В формуляре кратко изложиить суть, предоставить копии решений и указать нарушеный пункт Конвенции.

Суд уведомит о получении вашего формуляра сообщив номер дела. Далее нужно ждать решение о приемлемости поданого заявления. Если примут положительное решение, рассмотрят по сути. Направят заявление государству и попросят подать свои пояснения. Процесс долгий.

При вынесении решения могут установить нарушение норм Конвенции и обязать государство выплатить справедливую сатисфакцию.

В ЕС четко работает принцип прецедентного права. Если найдете решение ЕС по подобному делу в т.ч. других государств, можете смело брать его за основу.

[qwerty]

(Українська) (Ukrainian)

ПОЯСНЮВАЛЬНА НОТАТКА

ДЛЯ ОСІБ, ЯКІЗАПОВНЮЮТЬ ФОРМУЛЯР ЗАЯВИ У ВІДПОВІДНОСТІ ДО СТАТТІ 34 КОНВЕНЦІЇ

ВСТУП

Ця нотатка призначена допомогти Вам заповнити формуляр заяви до Суду. Будь-ласка, уважно прочитайте и перед тим, як заповнювати формуляр, а потім спирайтеся на неї, заповнюючи кожний розділ формуляру.

Заповнений формуляр буде Вашою заявою до Суду, згідно зі Статтею 34 Конвенції. Він буде основним документом при розгляді Вашої справи Судом. Тому важливо заповнити його якомога повніше та акуратніше, навіть якшо це означає повторне викладення інформації, що вже була подана Вами до Суду раніше.

Формуляр складається з восьми розділів. Ви повинні заповнити формуляр таким чином, щоб Ваша заява містила усю необхідну інформацію, яка вимагається у відповідності до Правил Процедури Суду. Нижче Ви знайдете правила заповнення кожного розділу формуляру окремо, а також текст Статей 45 та 47 Правил Процедури Суду.

ПРАВИЛА ЗАПОВНЕННЯ ФОРМУЛЯРУ

І. СТОРОНИ - Стаття 47 § 1 (а), (б) та (в) (1 - 13)

Якщо заява подається більш ніж одним заявником, Ви повинні надати усю необхідну інформацію про кожного з них (на окремому аркуші, якщо це потрібно).

Заявник може уповноважити іншу особу представляти СВОЇ інтереси. Такий представник повинен бути адвокатом, що має право практикувати в однш i3 Договірних Сторш i проживати на території однієї з них, або ж іншою особою. ухваленою Судом. У випадку, коли заявник уповноважений іншою особою, відповідні дані повинні бути вказані у цьому розділі формуляру. Суд буде вести листування лише з цим представником.

І. ВИКЛАДЕННЯ ФАКТІВ - Стаття 47 § 1 (г) (14)

Ви повинні зрозуміло та стисло викласти подробиці фактів, що стосуються предмету скарги. Намагайтеся описати події у тій послідовності, у якій вона мала місце. Вказуйте точні дати. Якщо Ваші скарги стосуються кількох питань (наприклад, різних судових розглядів). Ви повинні описати кожен із них окремо.

ІІІ. ЗАЗНАЧЕННЯ ПОРУШЕНЬ КОНВЕНЦІЇ ТА ВІДПОВІДНА АРГУМЕНТАЦІЯ -(15) Стаття 47 § 1 (д)

У цьому розділі формуляру Ви повинні якомога точніше пояснити, у чому полягає Ваша скарга, згідно з Конвенцією. Зазначте, до яких положень Конвенції Ви апелюєте і поясніть, чому Ви вважаєте, що факти, викладені Вами у Роздш II, спричинили порушення цих положень.

Ви побачите, що певні статті Конвенції припускають, за певних умов, деякі обмеження прав, що гарантуються цими статтями (див., наприклад. підпункти від (а) до (е) Cram 5 § 1 та 2 Статтей з 8 по 11).

Якщо Ви апелюєте до такої статті, спробуйте пояснити, чому Ви вважаєте невиправданими обмеження, проти яких В и висту паєте.

ІV. ЗАЯВА ЗГІДНО ЗІ СТАТТЕЮ 35 § 1 КОНВЕНЦІЇ - СТАТТЯ 47 § 2 (а) (16-18)

У цьому розділі Ви повинні викласти подробиці процедур стосовно використаних Вами внутрішніх засобів захисту. Ви повинні заповняти кожну з трьох частин цього розділу і окремо надати інформацію щодо кожної окремої скарги. У пункті 18 Ви повинні вказати, чи існують будь-яш iHnii засоби захисту, до яких Ви не вдалися, і які б надали Вам можливість переглянути справу. Якщо такий засіб існує. Ви повинні його вказати (наприклад, назвати судову чи іншу інстанцію, куди б міг бути направлений позов) і пояснити, чому Ви його не використали.

V. ВИКЛАДЕННЯ ПРЕДМЕТУ ЗАЯВИ -Стаття 47 § 1 (с)

(19)

Тут Ви повинні стисло вказати, якої мсти Ви бахаєте досягти, звертаючись до Суду. Ви масте зазначити загальний розмір справедливої сатисфакції, яку Ви. можливо, забажаєте отримати, згідно зі Статтею 41 Конвенції.

VI. ЗАЯВА СТОСОВНО ПРОЦЕДУР У ІНШИХ МІЖНАРОДНИХ ІНСТАНЦІЯХ -(20) Стаття 47 § 2 (б)

Тут Ви повинні вказати, чи подавали Ви будь-коли скарги, яш е предметом Вашої заяви, до будь-яких інших міжнародних інстанцій, що займаються розслідуваннями або урегулюванням подібних питань. Якшо так, то Ви повинні вказати усі подробиці, включаючи назву органу, до якого подавалися скарги, дати і деталі усіх процедур, які мали місце, а також подробиці ухвалених рішень. Ви також повинні надати копії відповідних рішень та інших документів.

VІІ. ПЕРЕЛІК ДОКУМЕНТІВ - Стаття 47 § 1 (ж)

(21) (ДОДАВАЙТЕ НЕ ОРИГІНАЛИ ДОКУМЕНТІВ, А ВИКЛЮЧНО КОПІЇ)

Не забудьте скласти перелік та додати до Вашої заяви копи ycix судових вироків та інших рішень, згаданих у Розділах IV та VI. а також будь-яш шпп документи, які, на Вашу думку, суд міг би взяти до уваги як докази (протоколи слухань, заяви свідків і т. ін.). Додайте будь-які документи, на підставі яких виносився вирок чи інше рішення, а також текст самого рішення. Надсилайте виключно ті документи, які стосуються скарг, представлених Вами до Суду.

VІІІ. ДЕКЛАРАЦІЯ ТА ПІДПИС - Стаття 45 § З

(22)

Якою заява підписана, представником заявника, до неї повинна додаватися належним чином оформлена довіреність, підписана заявником (якщо вона не була подана раніше).

CTATTI 45 ТА 47 ПРОЦЕДУРИ СУДУ

Стаття 45 (Підписи)

1. Будь-яка заява, згідно зі Статтями 33 та 34 Конвенції, подасться письмово і має бути підписана

заявником або його представником.

2. Якщо заява подається недержавною організацією або групою осіб, вона повинна бути підписана

особами, уповноваженими представляти таку організацію чи групу. Палата або Комітет визначать, чи дійсно

особи, що підписали заяву, уповноважені це робити.

3. Якщо заявники представляються іншими особами, згідно зі Статтею 36, їхній представник або

представники повинні додати письмову довіреність.

Стаття 47 (Зміст особистої заяви)

1. Будь-яка заява, згідно зі Статтею 34 Конвенції, має бути викладена на бланку формуляру заяви, якщо

Президент Секції не вирішить інакше. Вона має містити

а. прізвище, ім'я, по-батькові, дату народження, громадянство, стать, рід занять та адресу заявника;

б. прізвище. ім'я, по-батькові, рід занять та адресу представника (якщо такий є);

в. назву Договірної Сторони чи Сторін, проти яких подасться заява;

г. викладення фактів;

д. зазначення порушень Конвенції та відповідна аргументація;

е. докази того, що відповідає вимогам прийнятності (використання усіх можливих національних засобів

правового захисту та дотримання шестимісячного терміну подачі заяви), згідно зі Статтею 35 § 1

Конвенції;та

є. предмет заяви та загальний розмір справедливої сатисфакції, яку заявник, можливо, забажає отримати, згідно зі Статтею 41 Конвенції;

а також супроводжуватися

ж. копіями усіх відповідних документів, що стосуються справи, зокрема, судових чи інших рішень, що

стосуються предмету заяви.

2. Крім того, заявник повинен:

а. надати інформацію, а саме документи та рішених, згадані вище у пункті 1 ж., які можуть довести

відповідність критеріям прийнятності (використання усіх можливих національних засобів правового захисту

та дотримання шестимісячного терміну подання заяви), згідно зі Статтею 35 § 1 Конвенції; та

б. вказати, чи представляли вони скарги до будь-яких інших міжнародних інстанцій для розслідування

чи урегулюваішя.

3. Заявники, які не бажають розголошувати своє ім'я громадськості, повині це вказати, а також навести

причини, що могли б виправдати таке відхилення від звичайної процедури, яка передбачає доступність шформацп шд час засідань Суду для громадськості. Президент Палати може дозволити анонімність лише у виняткових та цілком виправданих випадках.

4. Невідповідність вимогам, викладеним у пунктах 1 та 2, може призвести до відмови у реєстрації заяви і

неможливості розгляду ії Судом.

5. Датою подання заяви, як правило, буде вважатися той день, коли заявник вперше виклав предмет своєї

скарги, хоча б у скороченому вигляді. Однак, Суд може визнати такою і іншу дату, якщо вважатиме це

виправданим.

6. Заявники повинш шформувати Суд про будь-які зміни усіх обставин стосовно заяви, а також про зміни

місцепроживаиня.

[qwerty]

Формуляр

application.pdf