ANTIRAID

Нет это обычная переуступка.Стаття 1077. Поняття договору факторингу 1. За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). { Абзац перший частини першої статті 1077 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2510-VI ( 2510-17 ) від 09.09.2010 } Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. 2. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Стаття 1078. Предмет договору факторингу 1. Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). 2. Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Справа № 2-74/11 РІШЕННЯ Іменем України 24.01.2011 року м. Нікополь Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді –Тихомирова І.В. при секретарі –Демченко М.Л. представника позивача –ОСОБА_4 представника позивача –ОСОБА_3 представник відповідача –Кузьменко В.М. представник 3 особи –Камінський О.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Нікополі об’єднану цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, Публічного Акціонерного Товариства «Банк Форум», 3 особа Національний банк України «Про визнання недійсним кредитного договору № 0115/07/03-CL від 15 травня 2007 року»та позовом ОСОБА_6 до Публічного Акціонерного Товариства «Банк Форум», третя особа ОСОБА_5 «Про визнання недійсним кредитного договору № 0115/07/03-CL від 15 травня 2007 року», суд Встановив: 09.07.2010 року ОСОБА_5 звернулась с позовною заявою до ОСОБА_6, Публічного Акціонерного Товариства «Банк Форум», 3 особа Національний банк України «Про визнання недійсним кредитного договору № 0115/07/03-CL від 15 травня 2007 року». 08.12.2010 року ОСОБА_6 звернувся до Публічного Акціонерного Товариства «Банк Форум», третя особа ОСОБА_5 «Про визнання недійсним кредитного договору № 0115/07/03-CL від 15 травня 2007 року» Ухвалою суду від 16.12.2010 року цивільні справи № 2-6227/10 та 2-4558/10 об’єднані в одне провадження. В обґрунтування своїх позовних вимог, позивачі посилаються на те що кредитний договір № 0115/07/03-CL від 15 травня 2007 року має бути визнаний недійсним у зв’язку з невідповідністю вимогам законодавства дій сторін щодо укладання та виконання спірного кредитного договору в валюті, відмінній від гривні України, та на те, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України визначив та здійснює розрахунки по кредитуванню в іноземній валюті без наявності індивідуальної ліцензії Національного Банку України. В свою чергу, в разі визнання правочину недійсними, відповідно до положень ст. 216 ЦК України, ОСОБА_6 повинен повернути Публічному акціонерному товариству «Банк Форум» в натурі 2 251 500 доларів США, Публічне акціонерне товариство «Банк Форум» повернути ОСОБА_6 в натурі 1 048 500 доларів США. Позивачі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в судове засідання не з’явилися, про дату час та місце слухання справи були повідомлені належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомили. Судом відповідно до ст. 169 ЦПК України, судом визнано можливим провести розгляд справи у відсутності позивачів за участю їх повноважних представників ОСОБА_4, ОСОБА_3 В судовому засіданні представник позивачів підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовних заявах. Представник відповідача ПАТ «Банк Форум»- Кузьменко В.М., проти позову заперечив та просив відмовити в його задоволенні. В обґрунтування своїх заперечень, представник відповідача вказує на те, що жодних порушень при укладенні кредитного договору з боку відповідача не було допущено; операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії, і згідно чинного законодавства України, на підставі банківської ліцензії відповідач має право здійснювати кредитні операції як у національній валюті, так і у іноземних валютах. Представник третьої особи Національного Банку України - Камінський О.М. проти задоволення позову заперечив на аналогічних підставах. З'ясувавши обставини справи, та перевіривши їх наданими сторонами доказами, суд прийшов до наступного. Судом встановлено, що 15 травня 2007 року між ОСОБА_6 та Акціонерним комерційним банком «Форум», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Банк Форум»(далі –Відповідач), було укладено кредитний договір № 0115/07/03-CL (далі - Кредитний договір). (а.с. 11-14). Згідно з п. 1.1. Кредитного договору Банк відкриває позичальнику не відновлювальну кредитну лінію на споживчі потреби у сумі 3300000 доларів США. Пунктом 1.2 зазначено, що кредитні кошти надаються до 14 травня 2012 року. Пунктом 1.3 встановлено, що за користування кредитними коштами встановлюється плата в розмірі 12% процентів річних. Умовами кредитного договору (п. 2.6) передбачено, що проценти за користування кредитними коштами Позичальник сплачує самостійно в валюті кредиту. Відповідач повністю виконав умови Кредитного договору, що підтверджується поясненнями представника ОСОБА_6 і не заперечується представником відповідача. Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Судом встановлено, що спір виник з того, що розрахунки за спірним кредитним договором визначені і проводились обома сторонами в іноземній валюті, а також, що Кредитний договір було укладено без згоди ОСОБА_5 під час проживання ОСОБА_6 та ОСОБА_5 однією сім’єю. Положенням ст. 65 СК України щодо порядку розпорядження майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, регулюють відносини, які стосуються саме розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя, і не стосуються права одного з подружжя на отримання кредиту, оскільки кредитний договір є правочином щодо отримання у власність грошових коштів і не створює обов’язків для другого із подружжя, в даному випадку для ОСОБА_5, а лише для позичальника, ОСОБА_6, як сторони договору, як передбачено ч.1 ст. 1054 УК України. Що стосується умов та порядку розрахунків, слід зазначити, що це є суттєвими умовами кредитного договору. Згідно із ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Відповідно до ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця -гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Статтею 524 ЦК України передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Згідно ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Відповідно до ст. 35 Закону України «Про Національний банк України», гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів. Таким чином, єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня. Стаття 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»встановлює загальні вимоги до здійснення комерційними банками банківських операцій та передбачає для вчинення яких банківських операцій комерційним банкам слід отримати банківську ліцензію та письмові дозволи. Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства передбачені Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»(далі - Декрет КМУ), який з урахуванням ст.4, 192 ЦК України є єдиним нормативно-правовим актом, який має силу закону і застосовується у регулюванні правовідносини у валютній сфері. Відповідно до п. 2 ст. 1 Декрету КМУ, під валютними операціями розуміються операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції, пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей. Надання Відповідачем ОСОБА_6 кредиту, тобто проведення розрахунків за своїми зобов'язанням по Кредитному договору, в іноземній валюті та здійснення ОСОБА_6 виконання своїх обов'язків, тобто проведення розрахунків за своїми зобов'язанням по кредитному договору, в іноземній валюті за своєю правовою природою є валютною операцією. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Декрету КМУ, до валютних цінностей відноситься іноземна валюта –іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України. Відповідно до ч. 1 ст. 5 Декрету Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Згідно п. «г»ч. 4 ст. 5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції, зокрема індивідуальна ліцензія потребується у разі використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. Отже, індивідуальні ліцензії мають цільовий характер і надаються на вчинення разової валютної операції. Також за змістом аналізованої ст. 5 Декрету, ліцензії на право вчинення операцій з валютними цінностями, видаються лише юридичним особам. Згідно ч. 5 ст. 5 Декрету одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії. Разом з цим, у відповідача, а відтак і у позивача, як встановлено судом в ході розгляду справи, на момент укладення спірного договору кредиту індивідуальна ліцензія, видана НБУ на використання іноземної валюті при здійсненні платежів за вказаним договором кредиту була відсутня. Відповідач надав суду банківську ліцензію № 62 від 03.12.2001 року, дозвіл № 62-1 від 03.12.2001 року та додаток до даного дозволу. Однак, посилання відповідача та третьої особи на достатність вказаної банківської ліцензії, письмового дозволу та додатку письмового дозволу на використання іноземної валюти як засобу платежу при виконанні спірного Кредитного договору, спростовується наступним. Відповідно до п. 1.5. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 р. N 483, згідно якого використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: - якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями); - у випадках, передбачених законами України. Згідно п. 3.1.1. Кредитного договору банк здійснює видачу кредитних коштів позичальнику відповідно до заявки шляхом видачі готівкою або зарахуванням на поточний рахунок Позичальника. (а.с. 11-14). З аналізу наведеного пункту договору кредиту вбачається, що сторони погодили порядок видачі кредитних коштів (без видачі яких кредитний договір в силу його реальності не є укладеним) –а саме, подання позичальником кредитної заявки з вказуванням рахунку, на який позичальник просить переказати кредитні кошти. Отже, єдиним ініціатором вчинення валютної операції з надання валютного кредиту є саме позичальник, який звертається з кредитною заявкою до банку з проханням видати кредит. Докази, що ініціатором видачі кредиту ОСОБА_6 був ПАТ «Банк Форум»у судовому засіданні не були надані. Отримувачем за такою операцією також є позичальник, так як банк перераховує на його користь на вказаний в кредитній заявці рахунок суму кредиту. Випадків, передбачених законодавством, в яких позичальник ОСОБА_6 має право використовувати іноземну валюту як засіб платежу за відсутності індивідуальної ліцензії також не передбачено. Крім того, згідно п. 1.2. вказаного Положення, воно регламентує порядок та умови видачі Національним банком України резидентам і нерезидентам індивідуальних ліцензій на використання безготівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу. ОСОБА_6, в свою чергу, використовував готівкову іноземну валюту як засіб платежу при виконанні своїх зобов’язань за спірним Кредитним договором, вносячи готівкою долари США в касу ПАТ «Банк Форум». Так, пунктом 2.6 спірного Кредитного договору передбачено, що проценти за користування кредитними коштами Позичальник сплачує самостійно в валюті кредиту на рахунок в ДФ АКБ «Форум», щомісячно, не пізніше 20-го числа місяця, наступного за місяцем користування кредитними коштами. (а.с. 11-14) Отже, сторонами у вказаному пункті договору погоджено, що сплатою кредиту (виконання позичальником своїх зобов’язань за кредитним договором) вважається внесення готівки позичальником до банку, і саме з цього моменту позичальник вважається таким, що належним чином виконав свої зобов’язання перед банком, використовуючи при цьому готівкову іноземну валюту як засіб платежу. Таким чином, кредит в сумі 3300000,00 доларів США був наданий банком позичальникові в іноземній валюті, внаслідок чого усі розрахунки за користування кредитом (проценти) також проводились ОСОБА_6 в доларах США. На виконання умов Кредитного договору за період з 15.05.2007р. по 09.07.2010 р. ОСОБА_6 повернув Відповідачу кошти (кредит та відсотки за його користування) у розмірі 2097000,00 доларів США. Факт надання Відповідачем та повернення ОСОБА_6 грошових коштів в іноземній валюті не заперечувався представниками сторін у суді та підтверджується матеріалами справи. (а.с. 216-217). Таким чином, надання та одержання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти як засобу платежу можливо при дотриманні суб'єктами господарських відносин імперативних вимог законодавства щодо одержання відповідної індивідуальної ліцензії. Як встановлено судом, вказана індивідуальна ліцензія у ОСОБА_6 або Відповідача відсутня, внаслідок чого використання долару США, як засобу платежу за кредитним договором № 0115/07/03-CL від 15 травня 2007 року суперечить приписам п. г) ч.4 ст.5 Декрету КМУ. А наявна у Відповідача Банківська ліцензія № 62 не дає йому право надавати кредити в іноземній валюті, тобто проводити розрахунки в іноземній валюті. Наявність генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій (дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями) не звільняє сторони від обов'язку отримати індивідуальну ліцензію відповідно до приписів п. г) ч.4 ст.5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Посилання Відповідача на лист Національного банку України № 13-210/7871-22612 від 07.12.2009 р. про правомірність укладання кредитних договорів в іноземній валюті, за змістом якого вбачається, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті, суд до уваги не приймає, оскільки відповідно до ст. 56 Закону України «Про Національний банк України»нормативно-правові акти Національного банку України видаються у формі постанов Правління НБУ, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами правління НБУ. Діючим законодавством не встановлено нормативно-правого характеру документам, виданих НБУ у вигляді листів. Таким чином, лист НБУ № 13-210/7871-22612 від 07.12.2009 р. носить лише інформативний характер і не є нормативно - правовим актом, який регулює правовідносини в сфері здійснення валютних операцій. Крім того, у своєму ж листі від 02.06.2000 р. «Про здійснення резидентами України операцій згідно з Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», НБУ дотримувався прямо протилежної позиції, зокрема вказуючи на таке: наявність у банку генеральної ліцензії (письмового дозволу) не надає йому права на здійснення валютних операцій, які згідно ст. 5 Декрету мають проводитись виключно на підставі індивідуальної ліцензії НБУ». Посилання представника відповідача на ст. 345 ГК України, не приймаються судом до уваги, оскільки сторони у даному спорі не відносяться до суб’єктів правовідносин, які регулюються вказаним нормативно правовим актом. На підставі викладеного суд приходить до висновку, що чинним на момент укладення Кредитного договору законодавством України не було передбачено, що безпосередньо банківська ліцензія, дозвіл та додаток до дозволу Національного банку України надають право громадянам України здійснювати валютні операції, зокрема виконувати грошові зобов'язання за кредитним договором в іноземній валюті, в силу імперативних положень ст. ст. 192, 533 ЦК України, п. «г»ч. 4 ст. 5 Декрету. За приписами ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Стаття 227 ЦК України встановлює, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), згідно зі статтею 227 ЦК є оспорюваним. Вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися як сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою особою в разі, якщо таким правочином порушено її права чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видом діяльності, яка потребує ліцензування. За таких обставин, приймаючи до уваги вищевикладене, враховуючи, що умови Кредитного договору суперечать переліченим вище приписам законодавства, позовні вимоги про визнання Кредитного договору недійсним є правомірними та такими, що підлягають задоволенню. Відповідно до ст.236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Таким чином, враховуючи висновки суду щодо недійсності Кредитного договору № 0115/07/03-CL від 15 травня 2007 року, останній є таким з моменту його вчинення. За таких обставин, суд приходить до думки, що у відповідності до Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»та частинами 1,3 ст. 203, ст. 215 ЦК України наступають правові наслідки, як передбачено ст. 216 ЦК України: - «У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину…», тобто ОСОБА_6 і Відповідач ПАТ «Банк Форум»зобов'язані повернути один одному в натурі все, що вони одержали на виконання цього договору від часу його укладення. На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 192, 202, 203, 215, 216, 227, 236, 524, 533, 548, 1054 ЦК України, ст.ст. 35, 47, 56 Закону України «Про Національний банк України», ст. 99 Конституції України, ст.1, ст. 3, ст.5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання валютного контролю», п.1.4, п.5.3 Положення «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу», затвердженого Постановою НБУ від 14.10.2004 р. № 483, Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», ст.ст. 10, 11, 57- 61, 88, 169, 212, 213, 215 ЦПК України, ВИРІШИВ: Позов ОСОБА_5, ОСОБА_6 задовільнити. Договір кредиту № 0115/07/03-СL, укладений 15.05.2007 між Акціонерним комерційним банком «Форум»та ОСОБА_6 на суму 3 330 000 доларів США, з моменту укладення визнати недійсним. Зобов’язати Публічне акціонерне товариство «Банк Форум»повернути ОСОБА_6 в натурі 1 048 500 доларів США. Зобов’язати ОСОБА_6 повернути Публічному акціонерному товариству «Банк Форум»в натурі 2 251 500 доларів США. На рішення може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду Дніпропетровської області протягом десяти днів з дня його проголошення через Нікопольський міськрайонний суд. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя: І. В. Тихомиров http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13702809

На здоровье: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=1537

Интересная трактовка. Это незаконно. Поручительство прекращено, поэтому поручитель ответственности уже не несет. Нет обратного хода, покажите вот эти решения судье: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=2052 http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=2086 http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=2055 http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=1380 И не важно с кем он там советовался. Видимо уровень апелляционного суда постепенно скатывается. Скорее всего, председателя там избрали нового из какого-то суда в Донецкий области.

Ну это в любом случае будет не решение и не определение, а постановление.Радует, что согласно нового ЦПК: Постанова Верховного Суду України про задоволення заяви має бути вмотивованою. и при этом: Якщо суд установить, що судове рішення у справі, яка переглядається, є незаконним, він скасовує його повністю або частково і направляє справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Будем ждать. Интересно, что потом еще ВССУГУД опять примет. Вот это сюжет Каждый сваливает ответственность на соседа.

Интересно будет почитать определение, которое примет ВСУ по данному вопросу. Тем более судя по купленному банкирами Зеркалу недели обещают пересмотреть законодательство касающееся валютного регулирования, что в свою очередь даст повод трактовать нововыявленные обстоятельства В общем подытожим - ждем вердикт от самого справедливого суда, хотел сказать в мире, но думаю до этого мы еще не докатились.

Большое спасибо за подборку. Я вижу Вы основательно уже подготовились по своему банку Только вот в кассационной жалобе ссылка именно на одно решение и ВССУГУД но этом основании и передал. Вы же читали ухвалу: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?s=&...ost&p=25169

Кого конкретно Вы ищете, какой сюжет? И подскажите еще номер законопроекта.

Тогда когда их действующая сегодня власть всех разгонит или по тюрьмам рассадит, вот тогда они вспомнят про свою присягу и обязанности и начнут истерически вопить, что их заставляли такое принимать, а они же конечно не хотели.

Это имеется ввиду решение по Сбербанку России. Там тоже первая инстация (Шевченковский суд г. Киева) и апелляция г. Киева на стороне заемщика, а вот ВСУ отменил. Вот на нее и ссылаются.

Громадная практика из одного решения послужившая основанием для пересмотра ну и конечно то, что НБУ срок пропустил

А вот и само определение ВССУГУД. Интересная аргументация приведена.

Зеркало недели окончательно скатилось к желтой прессе: http://www.zn.ua/online/articles/75239#article Видите, как наши оппоненты решили запугать судей.

Справа № 22ц-1361/2010 р. Головуючий у 1інст. – Кухта В.О. Доповідач – Лакіза Г.П. РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 жовтня 2010 року м. Чернігів АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі: головуючого- судді Лакізи Г.П. суддів: Бобрової І.О., Шевченка В.М. при секретарі Рачовій І.І., Марченко О.О. з участю представника ВАТ „ДОБУ” Кутікової О.Л., представників ОСОБА_8 - ОСОБА_9 і адвоката ОСОБА_10, експерта Болотної Л.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційними скаргами Відкритого акціонерного товариства „Державний ощадний банк України”, старшого помічника прокурора Менського району на рішення Менського районного суду від 24 лютого 2010 року по справі за позовом заступника прокурора м. Чернігова в інтересах Відкритого акціонерного товариства „Державний ощадний банк України” до ОСОБА_8 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_8 до Відкритого акціонерного товариства „Державний ощадний банк України” про визнання недійсними договорів, припинення зобов’язань та стягнення коштів, В С Т А Н О В И В : У грудні 2009 року прокурор звернувся з позовом в інтересах ВАТ „Державний ощадний банк України” до ОСОБА_8 про стягнення заборгованості за договором відновлювальної кредитної лінії № Л-01/30 від 20.01.2006 року у сумі 211 485, 17 грн. у зв’язку з невиконанням ним у встановлені строки умов кредитного договору. ОСОБА_8 звернувся із зустрічним позовом до ВАТ „Державний ощадний банк України” (а.с.22-30), в якому просив визнати недійсним договір відновлювальної кредитної лінії № Л-01/30 від 20.01.2006 року та договір застави № 02 від 20.01.2006 року з тих підстав, що він таких договорів не укладав та не підписував. Також ОСОБА_8 у зустрічному позові просив його зобов’язання перед ВАТ„Державний ощадний банк України” на суму 295 400, 04 грн., яке виникло в результаті самовільного спрямування ВАТ „Державний ощадний банк України” грошових коштів з позичкового рахунку на господарські потреби ОСОБА_8, та зобов’язання ВАТ „Державний ощадний банк України” перед ним в сумі 295 400, 04 грн., яке виникло в результаті самовільного спрямування ВАТ „Державний ощадний банк України” належних ОСОБА_8 грошових коштів, зокрема, з розрахункового рахунку на позичковий рахунок, припинити шляхом зарахування зустрічних однорідних грошових вимог, та стягнути з ВАТ „Державний ощадний банк України” після взаємозаліку на його користь 147 313, 96 грн. Рішенням Менського районного суду від 24 лютого 2010 року (а.с.131-133) у задоволенні позову прокурора в інтересах ВАТ „Державний ощадний банк України” було відмовлено. Позов ОСОБА_8 суд задовольнив частково, визнав недійсними договір відновлювальної кредитної лінії № Л-01/30 від 20.01.2006 року та договір застави № 02 від 20.01.2006 року між ВАТ „Державний ощадний банк України” та ОСОБА_8, а зобов’язання ОСОБА_8 перед ВАТ „Державний ощадний банк України” в загальній сумі 295 404, 24 грн. та зобов’язання ВАТ „Державний ощадний банк України” перед ОСОБА_8 в сумі 295 404, 24 грн. - припинив шляхом зарахування зустрічних однорідних грошових вимог, стягнув з ВАТ „Державний ощадний банк України” на користь ОСОБА_8 147 309, 76 грн. переплати по позичковому рахунку, а також 2 512, 27 судових витрат. В апеляційній скарзі прокурор (а.с.138-139) просить скасувати рішення Менського районного суду від 24 лютого 2010 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції через порушення норм матеріального та процесуального права. Зокрема, за доводами апеляційної скарги прокурора, судом першої інстанції безпідставно було відмовлено в приєднанні до справи документів, дослідження доказів по зустрічній позовній заяві, допущена неповнота з’ясування істотних обставин справи; без додержання вимог ст. 123 ЦПК України та ст.ст. 512, 601, 602 ЦК України зараховано зустрічні позовні вимоги, задоволено позов ОСОБА_8 про визнання недійсними договорів всупереч ст. 257 ЦК України без поновлення строку позовної давності. ВАТ „Державний ощадний банк України” в своїй апеляційній скарзі (а.с.141-148) просить скасувати рішення суду як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове, яким задовольнити позов прокурора в інтересах ВАТ „Державний ощадний банк України” до ОСОБА_8, закрити провадження у справі за зустрічним позовом в частині вимог ОСОБА_8 щодо зарахування зустрічних однорідних грошових вимог та щодо стягнення з Банку коштів в сумі 147 309,76грн., та відмовити у задоволенні зустрічного позову в частині вимог про визнання угод недійсними. Апелянт вважає безпідставним розгляд в одному провадженні первісного позову прокурора та позову ОСОБА_8, оскільки не вважає їх зустрічними; вказує на те, що суд першої інстанції допустив в рішенні суперечливі висновки про самовільне спрямування Банком коштів в сумі 295 404,24 грн., але на потреби ОСОБА_8, вказує на відсутність належних доказів стосовно існування правовідносин між ОСОБА_8 та особами, які перерахували на кредитний рахунок гроші; вважає необґрунтованим висновок суду щодо недійсності кредитного договору та договору застави за тих обставин, що ОСОБА_8 визнав факт використання частини коштів з кредитного рахунку на його потреби, і наполягає на обґрунтованості та доведеності позову прокурора. Крім того, Банк вважає, що ОСОБА_8 пропустив строк позовної давності для звернення за захистом до суду. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що 20.01.2006 року між ВАТ „Державний ощадний банк України” та ОСОБА_8 був укладений договір відновлювальної кредитної лінії № Л-01/30 строком на 60 місяців на суму 150 000 грн. зі сплатою 18 % річних за користування кредитом. В забезпечення виконання зобов’язань за цим договором був укладений договір застави № 02 від 20.01.2006 року, предметом якого був автомобіль ВАЗ-21213-110-00, який належить ОСОБА_8 Відмовляючи у задоволенні позову заступника прокурора м. Чернігова, заявленого в інтересах ВАТ „Державний ощадний банк України” до ОСОБА_8 про стягнення заборгованості за кредитним договором та задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_8 в частині визнання недійсними договору відновлювальної кредитної лінії № Л-01/30 від 20.01.2006 року та договору застави майна № 02 від 20.01.2006 року, суд першої інстанції виходив з того, що вказані договори є недійсними через відсутність в них підпису позичальника ОСОБА_8, а тому вказані договори не тягнуть за собою жодних обов’язків для ОСОБА_8 Такі висновки суду першої інстанції підтверджені належними доказами і відповідають нормам матеріального права. Згідно висновку судово-почеркознавчої експертизи № 163-164-ц від 09.02.2010 року, виконаного Чернігівським відділенням КНДІСЕ (а.с.91-96), підписи від імені ОСОБА_8 в графі „Позичальник” в договорі відновлювальної кредитної лінії № Л-01/30 від 20.01.2006 року, а також в графі „Підпис заставодавця” та в графі „Заставодавець” в договорі застави майна № 02 від 20.01.2006 року, виконані не ОСОБА_8, а іншою особою; підписи від імені ОСОБА_8 в графі „Підпис платника” у видатковому касовому ордері № 3 від 07.02.2007 р. та у видатковому касовому ордері № 4 від 28.09.2006 р. виконані не ОСОБА_8, а іншою особою. Доводи апелянтів стосовно відсутності належних доказів щодо відсутності підпису ОСОБА_8 на договорах не можуть братись до уваги, оскільки висновок судово-почеркознавчої експертизи був предметом дослідження при розгляді даної справи, і судом дана належна оцінка цьому доказу. Крім того, згідно висновків судово-економічної експертизи від 03.09.2010 р. (а.с.390-400), списання грошових коштів з позичкового рахунку НОМЕР_3, відкритого на ім”я ОСОБА_8 у ВАТ „Державний ощадний банк України” за договором кредитної лінії № Л-01/30 від 20.01.2006 року, за період січень 2006 року – грудень 2009 року, належно оформленими документами не підтверджується, зроблені безпідставно, без належно оформлених документів, що свідчить про відсутність доказів на підтвердження того, що ОСОБА_8 отримував кошти за вказаним договором кредитної лінії. За наведених обставин відсутні підстави для задоволення апеляційних скарг в частині позовних вимог заступника прокурора м. Чернігова в інтересах ВАТ „Державний ощадний банк України” до ОСОБА_8 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічних позовних вимог ОСОБА_8 в частині визнання недійсними договору відновлювальної кредитної лінії № Л-01/30 від 20.01.2006 року та договору застави майна № 02 від 20.01.2006 року. Оскільки перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права (ч.1 ст. 261 ЦК України), необґрунтованими є доводи апеляційних скарг щодо пропуску ОСОБА_8 строку позовної давності, який апелянтами помилково обчислюється з дати укладення договорів. Колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про те, що в зв’язку з порушенням норм матеріального та процесуального права підлягає скасуванню рішення суду першої інстанції в частині припинення зобов’язання ОСОБА_8 перед ВАТ „Державний ощадний банк України” в загальній сумі 295404,24 грн., яке виникло в результаті самовільного спрямування ВАТ „Державний ощадний банк України” грошових коштів з позичкового рахунку НОМЕР_3 на потреби ОСОБА_8, та зобов’язання ВАТ „Державний ощадний банк України” перед ОСОБА_8 у сумі 295404,24 грн., яке виникло в результаті самовільного спрямування ВАТ „Державний ощадний банк України” належних ОСОБА_8 грошових коштів на позичковий рахунок НОМЕР_3, шляхом зарахування зустрічних однорідних грошових вимог, стягнення з ВАТ „Державний ощадний банк України” на користь ОСОБА_8 147309,76 грн., та судових витрат в сумі 2512,27 грн., з ухваленням в цій частині позовних вимог нового рішення про стягнення з ВАТ „Державний ощадний банк України” на користь ОСОБА_8 67048,96 грн. та про відмову в решті вимог, виходячи з наступного. За доводами ОСОБА_8 та висновками суду першої інстанції, із загальної суми коштів - 507 220,47 грн., зарахованих на позичковий рахунок НОМЕР_3, відкритий на його ім’я, йому не належать кошти на суму 64 506,47 грн. зараховані від осіб, з якими ОСОБА_8 не мав відносин, а саме - зі ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, а тому йому належать кошти в сумі: 507 220,47 грн. - 64 506,47 грн. = 442 714,00 грн. В той же час ОСОБА_8 визнав, що з позичкового рахунку без його відома, але на його потреби було використано кошти на загальну суму 295 404, 24 грн., пояснюючи це тим, що він давав розпорядження про проведення платежів на таку загальну суму з його розрахункового рахунку. Зарахувавши зазначені грошові вимоги, ОСОБА_8 просив стягнути з ВАТ „ДОБУ” на його користь різницю - 442 714,00 грн. - 295 404, 24 грн. = 147 309,76 грн. Таким чином, ОСОБА_8 визнає, що витратив на свої потреби з позичкового рахунку 295 404, 24 грн., та вказує, що банк повинен виплатити йому 147 309,76 грн., а решта суми погашає його витрати перед банком в порядку ч.2 ст.601 ЦК України. Проте, в силу ч.2 ст.601 ЦК України, на яку посилається ОСОБА_8 як на підставу задоволення своїх вимог про припинення зобов’язання шляхом зарахування зустрічних вимог, та виходячи з положень ст.ст. 509, 11 ЦК, ч.3 ст.10 ЦПК України, такі вимоги не підлягають задоволенню, оскільки зобов’язанням є правовідносини, в якому одна сторона зобов’язана вчинити на користь другої сторони певну дію, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку і виникають зобов’язання з договорів, правочинів, при завданні шкоди, інших юридичних фактів, при цьому сторона, яка вимагає виконати зобов’язання, повинна довести своє право на відшкодування. ОСОБА_8 в обґрунтування свого права вимагати від банку виконання зобов’язання, вказує на те, що він втратив кошти зі свого розрахункового рахунку з вини ВАТ „ДОБУ”, який самовільно спрямував його кошти на незаконно відкритий позичковий рахунок, що доведено матеріалами кримінальної справи та вироком Борзнянського районного суду від 04.02.2009 р, яким керуючу Менською філією № 3061 ВАТ „Ощадбанк” ОСОБА_15 визнано винною за ч.4 ст.191, ч.2 ст.364, ч.2 ст.366 КК України (а.с.31-38). Однак, у вироку суду відсутні дані про незаконність відкриття позичкового рахунку НОМЕР_3 і незаконність спрямування коштів в сумі 147 309,76 грн., на яку заявляє права ОСОБА_8 на цей рахунок. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_8 по договору відновлювальної кредитної лінії № Л-01/30 від 20.01.2006 був відкритий позичковий рахунок НОМЕР_3. На вказаний позичковий рахунок НОМЕР_3 за період січень 2006 – грудень 2009 року було перераховано: - 294 449,00 грн. з розрахункового рахунку НОМЕР_4, який належить ОСОБА_8 (11.01.2007 р. – 104 949,00 грн., 12.01.2007 р. – 46 000,00 грн., 16.01.2007 р. – 500,00 грн., 09.02.2007 р. – 100 000,00 грн., 16.02.2007 р. – 33 000,00 грн., 03.04.2007 р. – 10 000,00 грн.), - 35 000,00 грн. з поточного (розрахункового) рахунку № НОМЕР_2 підприємця ОСОБА_16 (20.02.2006 р. – 10 000,00 грн., 28.02.2006 р. – 17 000,00 грн., 15.05.2006 р. – 8 000,00 грн.), - 33 000,00 грн. з поточного (розрахункового) рахунку НОМЕР_5 підприємця ОСОБА_9, а всього на загальну суму 362 449,00 грн. Згідно з висновком судово-економічної експертизи № С-131 від 03.09.2010 року, платіжні доручення на перерахування зазначених коштів з поточних рахунків ОСОБА_8, ОСОБА_16 та ОСОБА_9 на позичковий рахунок оформлені з порушенням встановлених законодавством вимог, зокрема ст. 51 Закону України „Про банки та банківську діяльність”, пп.. 2.1.1. Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банківських установах України, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 566 від 30.12.1998 р., глави 3 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України № 22 від 21.01.2004 р. Представник ВАТ „Державний ощадний банк України” також визнав, що перерахування грошових коштів з вказаних поточних рахунків на позичковий рахунок проведено безпідставно, тобто без наявних підписів вказаних осіб. Враховуючи наведене, ВАТ „Державний ощадний банк України” повинен повернути зазначені кошти, які без законних підстав були перераховані з розрахункових рахунків ОСОБА_8, ОСОБА_16 і ОСОБА_9 на позичковий рахунок, в межах заявлених вимог. ОСОБА_8, посилаючись на договори про відступлення права вимоги від 02.11.2009 року, які він уклав з ОСОБА_16 на суму 35 000,00 грн. та ОСОБА_9 на суму 33 000,00 грн., а всього на суму 68 000,00 грн. (а.с.80-83), вважає, що зазначені кошти були без дозволу та відома власників вказаних розрахункових рахунків спрямовані посадовою особою ВАТ „ДОБУ” на незаконно відкритий на його ім’я позичковий рахунок. Факт перерахування зазначених коштів підтверджується виписками з розрахункових рахунків ОСОБА_16, ОСОБА_8, ОСОБА_9 (а.с.66-68,84,70-77,). Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідно до положень ст.ст. 512-516 ЦК України відбулась заміна кредитора у зобов’язаннях на загальну суму 68 000,00 грн., і право вимоги на вказану суму перейшло до ОСОБА_8 Враховуючи, що ОСОБА_8 визнав свою заборгованість перед ВАТ „ДОБУ” в сумі 295 404, 24 грн., і це згідно до ч.1 ст.61 ЦПК України є обставиною, яка не підлягає доказуванню, а своє право довів на 362 449,00 грн., то з ВАТ „ДОБУ” належить стягнути на його користь 67 048,96 грн. (362 449,00 - 295 404, 24 = 67 048,96), а в іншій частині (147309,76 - 67048,96 = 80260,80 грн.) позовні вимоги ОСОБА_8 задоволенню не підлягають в зв’язку з їх недоведеністю. Так, грошові кошти в сумі 25 265,00 грн. надійшли на позичковий рахунок готівкою від невстановлених осіб (05.06.2006 року 25 000 грн. та 27.06.2007 року 265,00 грн.), а грошові кошти в сумі 55 000,00 грн. надійшли від ТОВ „ЮТА” (14.06.2006 року 42 000,00 грн. і 16.06.2006 року 13 000,00 грн.). Загальна сума зазначених надходжень складає 80 265 грн. Згідно з поясненнями експерта до висновку судово-економічної експертизи, неможливо встановити особу, від якої готівкові кошти надійшли на позичковий рахунок, через неналежне оформлення платіжних документів. Посилання ОСОБА_8 на грошові кошти, які надходили на позичковий рахунок від його контрагентів, також не можна визнати обгрунтованими, оскільки відсутні будь-які докази на підтвердження існування фінансових відносин між ним та контрагентами, від яких надійшли суми на позичковий рахунок, зокрема: договори, рахунки та таке інше. Крім того, кошти спрямовувались саме на рахунок НОМЕР_3, про існування якого, за твердженням ОСОБА_8, він не знав і, до того ж, вказаний рахунок був призначений лише для оплати довгострокових кредитів. Таким чином, ОСОБА_8 не доведено належність йому зазначених грошових коштів в сумі 80 265 грн. та його право вимоги на зазначені кошти. Також ОСОБА_8 не доведено його право на грошові кошти в сумі 65 000 грн., які 20.01.2006 р. були списані з позичкового рахунку ОСОБА_8 НОМЕР_3 на рахунок ОСОБА_12 з призначенням платежу – погашено позику, та які, згідно з висновком чудово-економічної експертизи 12.01.2006 року з рахунку ОСОБА_12 були перераховані на позичковий рахунок ОСОБА_16 НОМЕР_4, та зазначені кошти не були враховані в ході проведення експертизи по іншій цивільній справі № 22ц-739/2010 при визначенні суми заборгованості ОСОБА_16 по її позичковому рахунку як кошти родини ОСОБА_16. Враховуючи наведене, позовні вимоги ОСОБА_8 підлягають задоволенню частково - на суму 67048,96 грн., в зв’язку з чим необхідно провести перерозподіл судових витрат по справі пропорційно до задоволених вимог. Так, ОСОБА_8 сплачено судові витрати на судовий збір – 1473,09 грн., на ІТЗ – 120 грн., за почеркознавчу експертизу 919,20 грн., на загальну суму 2512,29 грн., а задоволено позовні вимоги на 46 %, тому відшкодуванню підлягає 1155,65 грн. Банком сплачено в апеляційній інстанції на судові витрати 6790 грн. ( ІТЗ - 120 грн., судовий збір – 850 грн., на судово-економічну експертизу – 5820 грн.), а апеляційну скаргу задоволено на 54 %, тому відшкодуванню підлягає 3666,60 грн. З врахуванням заліку судових витрат сторін по справі, належить стягнути з ОСОБА_8 на користь ВАТ „Державний ощадний банк України” 2510,95 грн. в повернення судових витрат за апеляційний розгляд справи. Керуючись ст.ст. 11, 203, 213, 509, 601 ЦК України, ст.ст.303, 307, п.2 ч.1 ст. 309, ст.ст. 314, 316, 319, 325 ЦПК України, апеляційний суд В И Р І Ш И В : Апеляційні скарги Відкритого акціонерного товариства „Державний ощадний банк України”, старшого помічника прокурора Менського району задовольнити частково. Рішення Менського районного суду від 24 лютого 2010 року в частині припинення зобов’язання ОСОБА_8 перед ВАТ „Державний ощадний банк України” в загальній сумі 295404,24 грн., яке виникло в результаті самовільного спрямування ВАТ „Державний ощадний банк України” грошових коштів з позичкового рахунку НОМЕР_3 на потреби ОСОБА_8, та зобов’язання ВАТ „Державний ощадний банк України” перед ОСОБА_8 у сумі 295404,24 грн., яке виникло в результаті самовільного спрямування ВАТ „Державний ощадний банк України” належних ОСОБА_8 грошових коштів на позичковий рахунок НОМЕР_3, шляхом зарахування зустрічних однорідних грошових вимог, стягнення з ВАТ „Державний ощадний банк України” на користь ОСОБА_8 147309,76 грн., та судових витрат в сумі 2512,27 грн. - скасувати . Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „Державний ощадний банк України” на користь ОСОБА_8 67048,96 грн. (шістдесят сім тисяч сорок вісім гривень 96 коп.), і відмовити ОСОБА_8 у задоволенні решти позовних вимог. Стягнути з ОСОБА_8 на користь ВАТ „Державний ощадний банк України” 2510,95 грн. (дві тисячі п’ятсот десять гривень 95 коп.) в повернення судових витрат за апеляційний розгляд справи. В іншій частині рішення Менського районного суду від 24 лютого 2010 року залишити без змін. Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене до Верховного Суду України протягом двадцяти днів. Головуючий: Судді : http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/11881700

Справа №22ц-5813/10 УКРАЇНА АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ РІШЕННЯ Іменем України Головуючий у суді 1 інст. Збицька К.Д. Категорія 57 Доповідач Трояновська Г.С. 7 жовтня 2010 року м. Житомир Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Житомирської області у складі головуючого - судді Трояновської Г.С. суддів: Миніч Т.І., Забродського М.І. при секретарі Григоровичу А.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу за позовом Закритого акціонерного товариства комерційний банк „ПриватБанк” до ОСОБА_1 про звернення стягнення та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства комерційний банк „ПриватБанк” /третя особа Малинське відділення філії „Житомирське регіональне управління закритого акціонерного товариства комерційного банку „ПриватБанк”/ про визнання незаконними дій, недійсним п.8.9 кредитного договору та застосування наслідків недійсного договору за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційний банк „Приватбанк” на рішення Малинського районного суду Житомирської області від 27 липня 2010року,- в с т а н о в и л а: У серпні 2009 року Закрите акціонерне товариство комерційний банк „ПриватБанк” звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення. В обґрунтування вимог позивач зазначив, що 17 березня 2008 року між ним та відповідачем було укладено договір про іпотечний кредит, за яким відповідач отримав 73680гривень зі сплатою 15% річних з кінцевим терміном повернення 17.03.2033року. Оскільки відповідач не виконує зобов”язання належним чином, посилаючись на статті 526,527,530 ЦК України та ч.1 ст.33 Закону України „Про іпотеку”, позивач просив звернути стягнення на квартиру загальною площею 30,70кв.м., яка розташована в АДРЕСА_1 шляхом продажу вказаного предмету іпотеки позивачем з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою –покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням позивачу всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу; виселити відповідача зі зняттям з реєстраційного обліку у відділі у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України м. Малин та стягнути судові витрати. У листопаді 2009 року ОСОБА_1 звернувся із зустрічним позовом до ЗАТ комерційний банк „ПриватБанк” про визнання незаконними дій, недійсним п.8.9 кредитного договору та застосування наслідків недійсного договору. Просив визнати незаконними дії відповідача щодо зміни в односторонньому порядку умов договору про іпотечний кредит відносно збільшення відсоткової ставки; визнати недійсним п.8.9 договору про іпотечний кредит № НОМЕР_1 від 17.03.2008 року; застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину, зобов”язавши відповідача зробити перерахунок за зазначеним договором, зарахувавши отриману від нього з 01.01.2009року різницю по відсотках від одностороннього збільшення відсоткової ставки за кредитом в рахунок сплати заборгованості за основною сумою кредиту. Рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 27 липня 2010року у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства комерційного банку „ПриватБанк” відмовлено за безпідставністю. Зустрічний позов задоволено. Визнано незаконними дії Публічного акціонерного товариства комерційний банк „Приватбанк” щодо збільшення процентної ставки за договором про іпотечний кредит № НОМЕР_1 від 17.03.2008 року, укладеним між Публічним акціонерним товариством комерційний банк „ПриватБанк” та ОСОБА_1 та кредитним договором № НОМЕР_1 від 17.03.2008 року, укладеним між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством комерційний банк „ПриватБанк”. Визнано недійсним підпункт 8.9 договору № НОМЕР_1 від 17.03.2008 року, укладений між Публічним акціонерним товариством комерційний банк „ПриватБанк” та ОСОБА_1. Зобов”язано Публічне акціонерне товариство комерційний банк „ПриватБанк” зробити перерахунок за договором про іпотечний кредит № НОМЕР_1 від 17.03.2008 року, укладеним між Публічним акціонерним товариством комерційний банк „ПриватБанк” та ОСОБА_1, зарахувавши отриману від ОСОБА_1 з 1 лютого 2009 року різницю по відсотках від одностороннього збільшення відсоткової ставки за кредитом в рахунок сплати заборгованості за основною сумою кредиту. Стягнуто з „ПриватБанку” на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати у розмірі 171грн. В апеляційній скарзі Публічне акціонерне товариство комерційний банк „ПриватБанк” в особі філії „Житомирське регіональне управління”, посилаючись на порушенням судом норм матеріального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк „ПриватБанк” про визнання незаконною підвищення процентної ставки та задовольнити позовні вимоги „ПриватБанку” до ОСОБА_1 про звернення стягнення. „ПриватБанк” зазначає, що відповідно до ч. 1 ст.212, ч.2 ст.632 ЦК України договір, укладений сторонами по справі, містить умови, згідно яких банк має право в односторонньому порядку підвищувати розмір відсоткової ставки у випадку зміни кон”юнктури ринку грошового ресурсу в Україні, тобто з об”єктивних підстав ( зміна курсу долара США, зміна облікової ставки НБУ тощо). Окрім того правочин про підвищення відсоткової ставки був здійснений банком ще тоді, коли це було дозволено чинним на той час законодавством. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст. 303 ЦПУ України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Відповідно до частини першої статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. 9 січня 2009 року набрав чинності Закон України № 661-VІ від 12 грудня 2008 року « Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку ». Зазначеним Законом ЦК України доповнено статтею 1056-1 «Проценти за кредитним договором», відповідно до частин другої та третьої якої встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною. Крім того, 14 січня 2009 року набрав чинності Закон України № 800-VІ від 25 грудня 2008 року «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва». Згідно з частиною другою статті 3 Закону № 800-VІ від 25 грудня 2008 року кредитно-фінансовим установам за укладеними договорами забороняється збільшувати процентну ставку за кредитами, отриманими фізичними та юридичними особами на придбання або будівництво житла. Така ставка може бути змінена лише за згодою сторін. Судом встановлено, що 17 березня 2008 року між ОСОБА_1 та публічним акціонерним товариством комерційний банк „Приватбанк” було укладено договір про іпотечний кредит № НОМЕР_1, за умовами якого „Приватбанк” надав ОСОБА_1 73680гривень на придбання житла зі сплатою 15% річних з кінцевим терміном повернення 17.03.2033року /а.с.6-10, 66-69/. Пунктом 8.9 договору визначено, що банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір відсоткової ставки за користування кредитом, зокрема при здійсненні поточних коливань відсоткової ставки за вкладами та/або кредитами, змінах в грошово-кредитній політиці НБУ, підвищенні ставки за кредитами кредиторів України у відповідній валюті. За наведених умов кредитор може збільшити розмір відсоткової ставки, повідомивши позичальника не пізніше, ніж за 14 календарних днів до дня зміни розміру відсоткової ставки в сторону збільшення. Новий розмір ставки починає застосовуватись з дати, що буде вказана у повідомленні без укладення відповідної угоди про внесення змін до договору. З листа банку, датованого 25.12.2008 року, вбачається, що за договором про іпотечний кредит №НОМЕР_1 з 1 лютого 2009 року була змінена річна процентна ставка з 15% до 30% і запропоновано ОСОБА_1 в разі незгоди в строк до 20 січня 2009 року письмово повідомити про своє рішення. /а.с.44/. Лист відправлено на адресу відповідача - позивача за зустрічним позовом згідно зі штампом на конверті 8 січня 2009 року /а.с.44/. Згідно з обгрунтуванням вимог позичальника він отримав цей лист 15 січня 2009 року, тобто після набрання чинності Закону від 12 грудня 2008 року № 661-VI, яким доповнено ЦК України ст. ст. 1056-1 ЦК України (9 січня 2009 року). Задовольняючи зустрічний позов у частині визнання неправомірними дій банку щодо збільшення розміру процентної ставки, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку , що банк фактично збільшив розмір процентів за кредитним договором у односторонньому порядку без згоди позивача саме з 1 лютого 2009 року, хоча на цей час уже була чинною стаття 1056-1 ЦК України про заборону таких дій. Ураховуючи наведене, суд також обґрунтовано зобов”язав банк за зустрічним позовом зробити перерахунок за договором про іпотечний кредит, зарахувавши отриману від ОСОБА_1 з 1 лютого 2009 року різницю по відсотках від одностороннього збільшення відсоткової ставки за кредитом в рахунок сплати заборгованості за основною сумою кредиту. Суд першої інстанції також прийшов до правильного висновку, що задоволення вимог зустрічного позову повністю виключає задоволення первісного позову та безпідставність вимог первісного позивача про звернення стягнення на майно та виселення відповідача ОСОБА_1 Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і на їх правильність не впливають, тому підстав для скасування рішення в цій частині вимог немає. Разом з тим колегія суддів не погоджується з висновком суду про визнання недійсним підпункту 8.9 договору №НОМЕР_1 від 17.03.2008 року, укладеного між банком та ОСОБА_1, оскільки наявність умов для зміни або розірвання договору визначено нормами чинного законодавства, а саме ст.651 ЦК України, і сторони при укладенні договору вправі передбачити такі підстави. Однак застосувати ці норми після 1 лютого 2009 року у зв”язку із змінами до законодавства, про що зазначено вище, банк не мав правових підстав. А тому в цій частині рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові в цій частині вимог. Керуючись ст.ст. 209,218,303,307,309,313,314,316,317,319,324,325 ЦПК України, колегія суддів,- в и р і ш и л а : Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк „Приватбанк” задовольнити частково. Рішення Малинського районного суду Житомирської області від 27 липня 2010 року скасувати в частині визнання недійсним підпункту 8.9 договору № НОМЕР_1 від 17.03.2008 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством комерційний банк „Приватбанк” та ОСОБА_1, ухваливши в цій частині нове рішення про відмову в позові в цій частині вимог. В решті рішення залишити без змін. Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили. Головуючий Судді http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12896272

Вот ярчайший пример того как суды относятся к искам о взыскании вклада. Было совсем не плохо если бы при взыскании суммы задолженности по кредиту банкам бы также отказывали в пене и штрафных санкциях.

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 8 серпня 2007 року м. Київ Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Патрюка М.В.,, суддів: Балюка М.І., Лященко Н.П., Барсукової В.М., Охрімчук Л.І. - розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства (далі-АТ) "Кредит Банк (Україна)" про захист прав споживача, стягнення грошових сум та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою АТ "Кредит Банк (Україна)" на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2005 року, рішення апеляційного суду м. Києва від 1 лютого 2006 року, в с т а н о в и л а: У березні 2005 року позивач звернувся в суд із позовом, посилаючись на те, що він був клієнтом українського банку - Акціонерного товариства "Кредит Банк (Україна)". Зазначений банк до 3 квітня 2002 року мав назву Акціонерне товариство "Західно-Український Комерційний Банк". Між ним та АТ "Західно-Український Комерційний Банк" (далі АТ "ЗУКБ") в особі керуючого Київською філією банку були укладені договори про депозитні вклади від 30 березня 1995 року (в доларах США) та від 31 травня 1996 року (в німецьких марках). Згідно з вказаними договорами банком були відкриті на його ім'я депозитні рахунки. На ці рахунки банком зараховувались кошти в доларах США і німецьких марках, які надходили для нього від німецької фірми Thyssen, директором українського представництва якої він тоді працював. До лютого 1998 року банк належним чином виконував умови вказаних депозитних договорів і своєчасно виплачував йому проценти. 16 лютого 1998 року він звернувся до банку з письмовою вимогою про дострокове припинення депозитних договорів і повернення належних йому вкладів. Проте, зазначена вимога не була виконана банком. В подальшому банк почав його дезінформувати про стан його рахунків, посилаючись на те, що відсутні документи про його вклади. Водночас банк припинив нарахування і виплату процентів на суми депозитів. Суми вкладі і належних процентів не були виплачені йому банком після закінчення передбаченого договором строку депозитів - 31 грудня 1998 року. В подальшому банк продовжив безпідставно утримувати належні йому, позивачу, грошові кошти. Останній раз він звертався до банку з листом на ім'я голови правління від 4 листопада 2004 року, яке в черговий раз залишено банком без відповіді. Вважав, що зазначені дії банку (бездіяльність) щодо утримання належних йому грошових коштів є неправомірними, в результаті яких порушуються його права, як власника на володіння, користування і розпорядження цими коштами, одержання доходів від цих коштів. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2005 року позов задоволено частково. З АТ "Кредит Банк (Україна)" на користь позивача стягнуто суми вкладів у розмірі 10429,41 доларів США і 10610,62 євро, процентів на суми вкладів у розмір 1860,18 доларів США і 1892,51 євро, пеню за несвоєчасну виплату сум вкладів і процентів в розмірі 4284,21 доларів США і 22818,21 євро, компенсацію за час незаконного утримання коштів позивача в розмірі 155724,28 грн. Також з відповідача на користь ОСОБА_1 стягнуто 10000 грн. на відшкодування моральної шкоди та 5400 грн. витрат на оплату правової допомоги. В доход держави з АТ "Кредит Банк (Україна)" стягнуто 1708,50 грн. державного мита. Рішенням апеляційного суду м. Києва від 1 лютого 2006 року рішення суду першої інстанції в частині стягнення з АТ "Кредит Банк (Україна)" на користь позивача 155724,28 грн. компенсації за час незаконного утримання коштів та 5400 грн. витрат у зв'язку з наданням правової допомоги скасовано з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову. У решті вищевказане рішення районного суду залишено без зміни. У касаційній скарзі АТ "Кредит Банк (Україна)" ставиться питання про скасування судових рішень посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права. Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. З наведених у скарзі доводів не вбачається, що при розгляді справи судом першої та апеляційної інстанцій допущені порушення закону, що передбачені ст.ст. 338-341 ЦПК України як підстави для скасування судових рішень. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити. Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у х в а л и л а: Касаційну скаргу акціонерного товариства "Кредит Банк (Україна)" відхилити. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2005 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 1 лютого 2006 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий: Патрюк М.В., Судді: Балюк М.І., Барсукова В.М., Ляшенко Н.П., Охрімчук Л.І. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/930064

Справа №2-14293/10 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 грудня 2010 року Приморський районний суд м. Одеси у складі: головуючого судді – Нікітіної С.Й. при секретарі – Віноградовій І.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з Обмеженою Відповідальністю «Український Промисловий Банк» в особі Одеської філії ТзОВ «Укрпромбанку», Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу – ОСОБА_4, Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу – ОСОБА_5 про визнання договорів недійсними,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулася до суду з зазначеним позовом в якому просить визнати кредитний договір № 5-119/ФКВІП-04/07 від 11 квітня 2007 року про надання споживчого кредиту, укладений між Товариством з Обмеженою Відповідальністю «Український Промисловий Банк» та ОСОБА_1 недійсним; визнати кредитний договір № 347/ФКВШ-07 від 31 серпня 2007 року про надання споживчого кредиту, укладений між Товариством з Обмеженою Відповідальністю «Український Промисловий Банк» та ОСОБА_1 недійсним; визнати іпотечний договір від 11 квітня 2007 року, укладений між Товариством з Обмеженою Відповідальністю «Український Промисловий Банк» та ОСОБА_1, посвідчений Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4, та зареєстрований за реєстровим № 1552, недійсним; скасувати заборону відчуження нерухомого майна у вигляді квартири під номером 3, що розташована в АДРЕСА_1, загальною площею 194, 1 кв.м., житловою площею 133, 7 кв.м., яка належить ОСОБА_1, накладену Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 реєстровий № 1553; вилучити з Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна запис про заборону відчуження квартири під номером 3, що розташована в АДРЕСА_1, загальною площею 194, 1 кв.м., житловою площею 133, 7 кв.м., яка належить ОСОБА_1, накладену Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 реєстровий № 1553; вилучити з Державного реєстру іпотек запис про іпотеку, внесений Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 реєстраційний № 4781339 контрольна сума ЕБ65В2758Е; визнати іпотечний договір від 31 серпня 2007 року, укладений між Товариством з Обмеженою Відповідальністю «Український Промисловий Банк» та ОСОБА_1, посвідчений Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5, та зареєстрований за реєстровим № 3757, недійсним; скасувати заборону відчуження нерухомого майна у вигляді будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 318,6 кв.м., житловою 170,4 кв.м., що належить ОСОБА_1, накладену Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 реєстровий № 243; вилучити з Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна запис про заборону відчуження будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 318,6 кв.м., житловою 170,4 кв.м., що належить ОСОБА_1, накладену Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 реєстровий № 243; вилучити з Державного реєстру іпотек запис про іпотеку, внесений Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 реєстраційний № 5585695 контрольна сума Е73Е84ЕА80; скасувати заборону відчуження нерухомого майна у вигляді земельної ділянки площею 0,0338 га. В тому числі по угіддях: 0,0126 га. під будівлями, лісами, та іншими угіддями, 0,0212 га. під багаторічними насадженнями, розташована за адресою: АДРЕСА_2, що належить ОСОБА_1, накладену Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 реєстровий № 242; вилучити з Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна запис про заборону відчуження земельної ділянки площею 0,0338 га. В тому числі по угіддях: 0,0126 га. під будівлями, лісами, та іншими угіддями, 0,0212 га. під багаторічними насадженнями, розташована за адресою: АДРЕСА_2, що належить ОСОБА_1, накладену Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 реєстровий № 242; вилучити з Державного реєстру іпотек запис про іпотеку, внесений Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 реєстраційний № 5585714 контрольна сума 4АД4АБЕ745. Позов обґрунтований тим, що Товариство з Обмеженою Відповідальністю «Український Промисловий Банк» в особі заступника керуючого Одеської філії Шелестюка Михайла Вікторовича та громадянка України ОСОБА_1, 11 квітня 2007 року уклали в місті Одесі кредитний договір № 5-119/ФКВІП-04/07 про надання споживчого кредиту в сумі 300 000 (триста тисяч) доларів США; одночасно у забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором 11 квітня 2007 року ТзОВ «Укрпромбанк» і ОСОБА_1, уклали іпотечний договір, посвідчений Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрований в реєстрі за № 1552, за умовами якого ОСОБА_1 передала в іпотеку належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1. Окрім того, 31 серпня 2007 року Товариство з Обмеженою Відповідальністю «Український Промисловий Банк» в особі заступника керуючого Одеської філії Шелестюка Михайла Вікторовича та громадянка України ОСОБА_1, уклали в місті Одесі кредитний договір № 347/ФКВІП-07 про надання споживчого кредиту в сумі 500 000 (п’ятсот тисяч) доларів США; одночасно 31 серпня 2007 року ТзОВ «Укрпромбанк» і ОСОБА_1, уклали іпотечний договір, посвідчений Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі за № 3757, за умовами якого ОСОБА_1 передала в іпотеку належний їй на праві власності будинок № АДРЕСА_2 і земельну ділянку площею 0,0338 га. на якій розташований вищезазначений будинок. Позивач зазначив, що вказані вище кредитні договори укладені з порушення вимог діючого в Україна законодавства в частині недотримання істотних умов, які обов’язкові для кредитних договорів, чим були порушені його права, як споживача кредитних послуг, які закріплені Законом України «Про захист прав споживачів» та у Правилах про надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного Банку України за № 168 від 10 травня 2007 року (далі по тексту – Правила НБУ № 168). Крім цього позивач пояснив, що Відповідачем також було порушено при укладанні кредитних договорі наступні норми закону, а саме: статті 99 Конституції України, статті 524 Цивільного Кодексу України, ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст. 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», ст. ст. 6, 7 Постанови Національного банку України №200 від 30.05.2007 року «Про затвердження правил використання готівкової іноземної валюти на території України», тому вважає що використання Відповідачем доллара США, як предмету кредитування за споживчим кредитом, є внесення в кредитний договір умови яка є дискримінаційною (такою, що в супереч принципу добросровісності має наслідком істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду Позичальника), що значно погіршує становище Позивача, як споживача порівняно з Відповідачем (надавачем фінансових послуг) в разі настання певних подій, що дає право Позивачу відповідно до п. 2 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», вимагати визнання в цілому кредитного договору недійсним. У судовому засіданні представник Позивача позовні вимоги підтримав та просить їх задовольнити у повному обсязі. Відповідач - ТзОВ «Укрпромбанк» до судового засідання не з’явився, повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не сповістив. Відповідач - Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 до судового засідання не з’явилася, повідомлялася належним чином, про причини неявки суд не сповістила. Відповідач Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 до судового засідання не з’явилася, надала заяву про розгляд справи за її відсутності. За таких обставин, зі згоди представника Позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України. Судовим розглядом встановлено, що дійсно Товариство з Обмеженою Відповідальністю «Український Промисловий Банк» в особі заступника керуючого Одеської філії Шелестюка Михайла Вікторовича та громадянка України ОСОБА_1, 11 квітня 2007 року уклали в місті Одесі кредитний договір № 5-119/ФКВІП-04/07 про надання споживчого кредиту в сумі 300 000 (триста тисяч) доларів США; одночасно 11 квітня 2007 року ТзОВ «Укрпромбанк» і ОСОБА_1, уклали іпотечний договір, посвідчений Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрований в реєстрі за № 1552, за умовами якого ОСОБА_1 передала в іпотеку належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1. Також, 31 серпня 2007 року Товариство з Обмеженою Відповідальністю «Український Промисловий Банк» в особі заступника керуючого Одеської філії Шелестюка Михайла Вікторовича та громадянка України ОСОБА_1, уклали в місті Одесі кредитний договір № 347/ФКВІП-07 про надання споживчого кредиту в сумі 500 000 (п’ятсот тисяч) доларів США; одночасно 31 серпня 2007 року ТзОВ «Укрпромбанк» і ОСОБА_1, уклали іпотечний договір, посвідчений Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі за № 3757, за умовами якого ОСОБА_1 передала в іпотеку належний їй на праві власності будинок № АДРЕСА_2 і земельну ділянку площею 0,0338 га. на якій розташований вищезазначений будинок. Статтею 55 Закону України «Про банки та банківську діяльність» встановлено, що відносини банку з клієнтами регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтами та банками. Згідно ст. 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначених умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитодавця і позичальника та з урахуванням умов діючого законодавства України. У відповідності до ст. 99 України, грошовою одиницею України є гривня, у зв’язку з чим грошове зобов’язання у договорі повинно бути виражено у національній валюті України. Дане положення в цілому кореспондується з ч. 1 ст. 192 ЦК України відповідно до якої законним платіжним засобом на території України, є грошова одиниця України. Відповідно до ч. 1 ст. 524 ЦК України, зобов’язання повинно бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Згідно ч. 2 ст. 524 ЦК України, сторони за договором можуть визначити грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок і визначення не встановлений договором або законом чи іншими нормативно-правовими актами. Іноземна валюта, як засіб платежу, зокрема за зобов’язаннями, відповідно до ч. 2 ст. 192 ЦК України може використовуватися в Україні лише у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Згідно ч. 3 ст. 533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Відповідно до ч. 2 ст. 198 ГК України, виконання грошових зобов’язань грошові зобов’язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Згідно цієї ж статті грошові зобов’язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб’єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов’язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону. Відповідно до ст. 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні гривня, як грошова одиниця (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймаються усіма фізичними та юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території Україні. Згідно Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», який установлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банку та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов’язки суб’єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства, а саме п.1 ст. 3 , валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплаті будь-яких вимог та зобов’язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України. Ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладанням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про:1)особу та місце знаходження кредитодавця; 2)кредитні умови, зокрема:а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; й) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Згідно ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного судочинства є зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріплені можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо. При цьому справедливість можна трактувати як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи адекватно її ставленню до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов’язків. Розумність це зважене вирішення питань регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів усіх учасників, а також інтересів громади (публічного інтересу). Отже подальше виконання кредитних договорів на умовах, що діють на даний час є порушенням одного з принципів цивільно-правових відносин, які закріплені у ст. 3 ЦК України - принципу справедливості. Умови спірних кредитних договорів є несправедливими, так, як всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду Позивача, споживача кредитних послуг. Несправедливими є зокрема, умови кредитного договору в частині надання кредиту у доларах США, що передбачає згідно умов кредитного договору погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США, що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону, Відповідач, як суб’єкт підприємницької (господарської) діяльності виключно на Позивача - позичальника за кредитним договором та споживача кредитних послуг, що є грубим порушенням ч. 3 ст. 13 ЦК України. П. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», за своїм вибором вимагати визнання в цілому кредитний договір недійсним. В судовому засіданні встановлено, що Відповідачем було порушено умови діючого в Україні законодавства при укладенні спірних кредитних договорів. Ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього договору, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі,- відшкодовувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Ч. 2 ст. 548 ЦК України недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлене цим Кодексом. Ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. За таких обставин суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними та такими що підлягають частковому задоволенню. На підставі викладеного, керуючись ст. 13, 216, 524, 548, 593 ЦК України, ст. ст. 5, 11, 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», ст. 99 Конституції України, п. 2.1, 3.2 Правил про надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного Банку України № 168 від 10 травня 2007 року, ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 року «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст. 3 ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» №2346-III, ст. ст. 16, 203, 215, 216, 192, 524, 533 ЦК України, ЗУ «Про господарські товариства»,ЗУ «Про іпотеку», ст. ст. 3, 4, 8, 10, 11, 15, 88, 209, 212-215, 217, 223, 226 ЦПК України, ВИРІШИВ: Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з Обмеженою Відповідальністю «Український Промисловий Банк» в особі Одеської філії ТзОВ «Укрпромбанку», Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу – ОСОБА_4, Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу – ОСОБА_5 про визнання договорів недійсними – задовольнити частково. Визнати кредитний договір №5-119/ФКВІП-04/07 від 11 квітня 2007 року про надання споживчого кредиту, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» та ОСОБА_1 недійсним. Визнати кредитний договір №347/ФКВШ-07 від 31 серпня 2007 року про надання споживчого кредиту, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» та ОСОБА_1 недійсним. Визнати іпотечний договір від 11 квітня 2007 року , укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4, та зареєстрований за реєстровим № 1552 , недійсним. Скасувати заборону відчуження нерухомого майна у вигляді квартири під номером 3, що розташована в АДРЕСА_1, загальною площею 194, 1 кв. м., житловою площею 133, 7 кв.м., яка належить ОСОБА_1, накладену приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 реєстровий №1553. Визнати іпотечний договір від 31 серпня 2007 року , укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5, та зареєстрований за реєстровим № 3757 , недійсним. Скасувати заборону відчуження нерухомого майна у вигляді будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 318,6 кв. м., житловою 170,4 кв.м., що належить ОСОБА_1, накладену приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 реєстровий №243. Скасувати заборону відчуження нерухомого майна у вигляді земельної ділянки площею 0,0338 га. В тому числі по угіддях: 0,0126 га. під будівлями, лісами, та іншим угіддями, 0,0212 га. під багаторічними насадженнями, розташована за адресою: АДРЕСА_2, що належить ОСОБА_1, накладену приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 реєстровий №242. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подання в 10-ти денний строк апеляційної скарги або в порядку ст. 294 ЦПК України. Суддя: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13019677

Справа № 2-8027/10/04 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 8 листопада 2010 року Київський районний суд м. Харкова у складі: головуючого - судді Донець О.В. при секретарі Муленко К.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом арбітражного керуючого Чернишова Бориса Сергійовича - ліквідатора фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про зобов'язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ : Позивач звернувся до суду з позовом про зобов'язання приватного нотаріуса ОСОБА_3 виключити з Єдиного Реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна заборону щодо відчуження нерухомого майна, зареєстровану 26.12.2007 р. о 15:06 год. за № 6320288, відносно нежитлових приміщень 1-го поверху 42-1-:-42-4 загальною площею 95,2 кв.м. в літ. "А-5", номер за РПВН: 10725159, за адресою: АДРЕСА_1, за іпотечним договором від 26.12.2007 року, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 за реєстровим №4971; заборону щодо відчуження нерухомого майна, зареєстровану 26.12.2007 р. о 15:21 год. за №6320778 відносно нежитлового приміщення № 7-4-:-7-6; 8-1-:8-3 загальною площею 52,4 кв.м. в літ. "Б-1", номер за РПВН: 2671934, за адресою: АДРЕСА_2, за іпотечним договором від 26.12.2007 року, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 за реєстровим №4973; заборону щодо відчуження нерухомого майна, зареєстровану 23.12.2007 р. о 15:36 год. за №6321165 відносно нежитлових приміщень підвалу № Іж, 2ж, Зж, 4ж, 5ж в будівлі літ. А-4, площею 48,0 кв.м, номер за РПВН: 663343, за адресою: АДРЕСА_3, за договором іпотеки від 26.12.2007 року, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 за реєстровим № 4975; заборону щодо відчуження нерухомого майна, зареєстровану 12.02.2008 р. о 12:40 год. за №6573183, відносно нежитлових приміщень № 1-5, 5а, 6 у цокольній частині житлового будинку літ. А-5, загальною площею 63,6 кв.м., номер за РПВН: 17276146, за адресою: АДРЕСА_4, за іпотечним договором від 12.02.2008 року, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 за реєстровим №402; заборону щодо відчуження нерухомого майна, зареєстровану 04.06.2008 р. о 12:45 год. за № 7321947 відносно нежитлових приміщень 1-го поверху № 1-1-:-1-4 в літ. А-5, загальною площею 90,3 кв.м., номер за РПВН: 20626829, за адресою: АДРЕСА_5, за іпотечним договором від 04.06.2008 року, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 за реєстровим №1974; заборону щодо відчуження об'єктів нерухомого майна, зареєстровану 04.06.2008 р. о 13:08 год. за № 7322822, відносно нежитлових приміщень цокольного поверху № 204-11,204-12, 1-го поверху № 204-1-:-204-5, 203-6-:-203-10 в літ. А-9, загальною площею 331,9 кв.м., номер за РПВН: 633208, за адресою: АДРЕСА_6, за іпотечним договором від 04.06.2008 року, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 за реєстровим №1876; заборону щодо відчуження нерухомого майна, зареєстровану 04.06.2008 р. о 13:34 год. за № 7323086, відносно нежитлових приміщень № 1-1, 1-2, 1-3, 1-4, в літ. А-4 загальною площею 54,4 кв.м., номер за РПВН: 17818552, за адресою: АДРЕСА_7, за іпотечним договором від 04.06.2008 року, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 за реєстровим №1972; виключити з Державного реєстру іпотек обтяження, зареєстроване 26.12.2007 року о 15:14 год. за № 6320540, відносно нежитлових приміщень 1-го поверху 42-1-:-42-4 загальною площею 95,2 кв.м. в літ. "А-5", номер за РПВН: 10725159, за адресою: АДРЕСА_1, за іпотечним договором від 26.12.2007 року, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 за реєстровим №4971; обтяження, зареєстроване 26.12.2007 р. о 15:31 год. за № 6320893, відносно нежитлового приміщення № 7-4-:-7-6; 8-1-:8-3 загальною площею 52,4 кв.м. в літ. "Б-1", номер за РПВН: 2671934, за адресою: АДРЕСА_2, за іпотечним договором від 26.12.2007 року посвідченим приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 за реєстровим №4973; обтяження, зареєстроване 26.12.2007 р. о 15:42 год. за № 6321266, відносно нежитлових приміщень підвалу № Іж, 2ж, Зж, 4ж, 5ж в будівлі літ. А-4, площею 48,0 кв.м, номер за РПВН: 663343, за адресою: АДРЕСА_3, за договором іпотеки від 26.12.2007 року, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 за реєстровим № 4975; обтяження, зареєстроване 12.02.2008 р. о 12:49 год. за № 6573352, відносно нежитлових приміщень № 1-5, 5а, 6 у цокольній частині житлового будинку літ. А-5, загальною площею 63,6 кв.м., номер за РПВН: 17276146, за адресою: АДРЕСА_4 за іпотечним договором від 12.02.2008 року, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 за реєстровим №402; обтяження, зареєстроване 04.06.2008 р. о 12:59 год. за № 7322606, відносно нежитлових приміщень 1-го поверху № 1-1-:-1-4 в літ. А-5, загальною площею 90,3 кв.м., номер за РПВН: 20626829, за адресою: АДРЕСА_5, за іпотечним договором від 04.06.2008 року, посвідченим приватним нртаріусом ХМНО ОСОБА_3 за реєстровим №1974; обтяження, зареєстроване 04.06.2008 р. о 13:21 год. за № 7322917, відносно нежитлових приміщень цокольного поверху № 204-11,204-12, 1-го поверху № 204-1:-204-5, 203-6-:-203-10 в літ. А-9, загальною площею 331,9 кв.м., номер за РПВН: 21633208, за адресою: АДРЕСА_6, за іпотечним договором від 04.06.2008 року, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 за реєстровим №1876; обтяження, зареєстроване 04.06.2008 р. о 13:46 год. за № 7323174, відносно нежитлових приміщень № 1-1, 1-2, 1-3, 1-4, в літ. А-4 загальною площею 54,4 кв.м., номер за РПВН: 17818552, за адресою: АДРЕСА_7, за іпотечним договором від 04.06.2008 року, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 за реєстровим №1972. В обґрунтування позову посилається на те, що постановою господарського суду Харківської області по справі №Б - 39/113-10 від 6 . 10.2010 року фізичну особу - підприємця ОСОБА_2 визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначений арбітражний керуючий Чернишов Б.С. Ліквідатор звернувся до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 з вимогою виключити заборони щодо відчуження нерухомого майна з Єдиного Реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та обтяження Державного реєстру іпотек відносно нежитлових приміщень 1-го поверху 42-1-:-42-4 в літ. "А-5", за адресою: АДРЕСА_1; нежитлового приміщення № 7-4-:-7-6; 8-1-:8-3 в літ. "Б-1", за адресою: АДРЕСА_2; нежитлових приміщень підвалу № Іж, 2ж, Зж, 4ж, 5ж в будівлі літ. А-4, за адресою: АДРЕСА_3; нежитлових приміщень № 1-5, 5а, 6 у цокольній частині житлового будинку літ. А-5, за адресою: АДРЕСА_4; нежитлових приміщень 1-го поверху № 1-1-:-1-4 в літ. А-5, за адресою: АДРЕСА_5; нежитлових приміщень цокольного поверху № 204-11,204-12, 1-го поверху № 204-1:-204-5, 203-6-:-203-10 в літ. А-9, за адресою: АДРЕСА_6; нежитлових приміщень № 1-1, 1-2, 1-3, 1-4, в літ. А-4 за адресою: АДРЕСА_7. Нотаріусом було відмовлено ліквідатору у вилученні заборони щодо відчуження нерухомого майна з Єдиного Реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та обтяження з Державного реєстру іпотек відносно майна, що належить банкруту , про що винесено постанову про відмову у вчинені нотаріальної дії. З дня ухвалення господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури скасовується арешт, накладений на майно боржника та інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника. Вважає, що дії приватного нотаріуса ОСОБА_3 суперечать чинному законодавству і перешкоджають відновленню платоспроможності банкрута. В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі. Відповідач - приватний нотаріус ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилась, надала суду клопотання, в якому просила розглянути справу за її відсутності, а також при винесенні рішення врахувати доводи, наведені в постанові про відмову у вчиненні нотаріальних дій, проти винесення рішення по даній справі не заперечувала. Суд, вислухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, задовольняє позовні вимоги, виходячи з наступного. На майно банкрута ОСОБА_2 у Єдиному Реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна накладено заборону щодо відчуження нерухомого майна, зареєстровану 26.12.2007 р. о 15:06 год. за № 6320288, відносно нежитлових приміщень 1-го поверху 42-1-:-42-4 загальною площею 95,2 кв.м. в літ. "А-5", номер за РПВН: 10725159, за адресою: АДРЕСА_1, за іпотечним договором від 26.12.2007 року, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 за реєстровим №4971; заборону щодо відчуження нерухомого майна, зареєстровану 26.12.2007 р. о 15:21 год. за №6320778 відносно нежитлового приміщення № 7-4-:-7-6; 8-1-:8-3 загальною площею 52,4 кв.м. в літ. "Б-1", номер за РПВН: 2671934, за адресою: АДРЕСА_2, за іпотечним договором від 26.12.2007 року, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 за реєстровим №4973; заборону щодо відчуження нерухомого майна, зареєстровану 23.12.2007 р. о 15:36 год. за №6321165 відносно нежитлових приміщень підвалу № Іж, 2ж, Зж, 4ж, 5ж в будівлі літ. А-4, площею 48,0 кв.м, номер за РПВН: 663343, за адресою: АДРЕСА_3, за договором іпотеки від 26.12.2007 року, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 за реєстровим № 4975; заборону щодо відчуження нерухомого майна, зареєстровану 12.02.2008 р. о 12:40 год. за №6573183, відносно нежитлових приміщень № 1-5, 5а, 6 у цокольній частині житлового будинку літ. А-5, загальною площею 63,6 кв.м., номер за РПВН: 17276146, за адресою: АДРЕСА_4, за іпотечним договором від 12.02.2008 року, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 за реєстровим №402; заборону щодо відчуження нерухомого майна, зареєстровану 04.06.2008 р. о 12:45 год. за № 7321947 відносно нежитлових приміщень 1-го поверху № 1-1-:-1-4 в літ. А-5, загальною площею 90,3 кв.м., номер за РПВН: 20626829, за адресою: АДРЕСА_5, за іпотечним договором від 04.06.2008 року, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 за реєстровим №1974; заборону щодо відчуження об'єктів нерухомого майна, зареєстровану 04.06.2008 р. о 13:08 год. за № 7322822, відносно нежитлових приміщень цокольного поверху № 204-11,204-12, 1-го поверху № 204-1-:-204-5, 203-6-:-203-10 в літ. А-9, загальною площею 331,9 кв.м., номер за РПВН: 633208, за адресою: АДРЕСА_6, за іпотечним договором від 04.06.2008 року, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 за реєстровим №1876; заборону щодо відчуження нерухомого майна, зареєстровану 04.06.2008 р. о 13:34 год. за № 7323086, відносно нежитлових приміщень № 1-1, 1-2, 1-3, 1-4, в літ. А-4 загальною площею 54,4 кв.м., номер за РПВН: 17818552, за адресою: АДРЕСА_7, за іпотечним договором від 04.06.2008 року, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 за реєстровим №1972; а також у Державному реєстрі іпотек обтяження, зареєстроване 26.12.2007 року о 15:14 год. за № 6320540, відносно нежитлових приміщень 1-го поверху 42-1-:-42-4 загальною площею 95,2 кв.м. в літ. "А-5", номер за РПВН: 10725159, за адресою: АДРЕСА_1, за іпотечним договором від 26.12.2007 року, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 за реєстровим №4971; обтяження, зареєстроване 26.12.2007 р. о 15:31 год. за № 6320893, відносно нежитлового приміщення № 7-4-:-7-6; 8-1-:8-3 загальною площею 52,4 кв.м. в літ. "Б-1", номер за РПВН: 2671934, за адресою: АДРЕСА_2, за іпотечним договором від 26.12.2007 року посвідченим приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 за реєстровим №4973; обтяження, зареєстроване 26.12.2007 р. о 15:42 год. за № 6321266, відносно нежитлових приміщень підвалу № Іж, 2ж, Зж, 4ж, 5ж в будівлі літ. А-4, площею 48,0 кв.м, номер за РПВН: 663343, за адресою: АДРЕСА_3, за договором іпотеки від 26.12.2007 року, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 за реєстровим № 4975; обтяження, зареєстроване 12.02.2008 р. о 12:49 год. за № 6573352, відносно нежитлових приміщень № 1-5, 5а, 6 у цокольній частині житлового будинку літ. А-5, загальною площею 63,6 кв.м., номер за РПВН: 17276146, за адресою: АДРЕСА_4 за іпотечним договором від 12.02.2008 року, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 за реєстровим №402; обтяження, зареєстроване 04.06.2008 р. о 12:59 год. за № 7322606, відносно нежитлових приміщень 1-го поверху № 1-1-:-1-4 в літ. А-5, загальною площею 90,3 кв.м., номер за РПВН: 20626829, за адресою: АДРЕСА_5, за іпотечним договором від 04.06.2008 року, посвідченим приватним нртаріусом ХМНО ОСОБА_3 за реєстровим №1974; обтяження, зареєстроване 04.06.2008 р. о 13:21 год. за № 7322917, відносно нежитлових приміщень цокольного поверху № 204-11,204-12, 1-го поверху № 204-1:-204-5, 203-6-:-203-10 в літ. А-9, загальною площею 331,9 кв.м., номер за РПВН: 21633208, за адресою: АДРЕСА_6, за іпотечним договором від 04.06.2008 року, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 за реєстровим №1876; обтяження, зареєстроване 04.06.2008 р. о 13:46 год. за № 7323174, відносно нежитлових приміщень № 1-1, 1-2, 1-3, 1-4, в літ. А-4 загальною площею 54,4 кв.м., номер за РПВН: 17818552, за адресою: АДРЕСА_7, за іпотечним договором від 04.06.2008 року, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 за реєстровим №1972. Згідно з постановою господарського суду Харківської області по справі №Б - 39/113-10 від 6 . 10 . 2010 року, з моменту визнання боржника банкрутом скасовуються арешти, що накладені на майно боржника і інші обмеження щодо розпорядження майном боржника. На виконання постанови Господарського суду Харківської області ліквідатор боржника звернувся до нотаріуса ОСОБА_3 з заявою про вилучення заборони, щодо відчуження нерухомого майна. Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 27.10.2010 р. нотаріусом було відмовлено у вилученні заборони з посиланням на те, що згідно п. 253 розділу 26 “Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України” ліквідатор боржника не відноситься до переліку осіб за заявою яких нотаріус знімає заборону щодо відчуження нерухомого майна. Відповідно до ст.ст. 73,74 Закону України «Про нотаріат» нотаріус накладає заборону на відчуження нерухомого майна. Одержавши повідомлення банку про погашення кредиту, припинення іпотечного договору, нотаріус знімає заборону на відчуження нерухомого майна. Відповідно до п. 1.5. Положення “про Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна», затвердженого наказом Міністерства юстиції України №31/5 від 09.06.1999 року зі змінами: “Реєстраторами Реєстру заборон є: державні нотаріальні контори, державні нотаріальні архіви, приватні нотаріуси, які уклали відповідні договори з Адміністратором і мають повний доступ до Реєстру заборон через комп'ютерну мережу; державне підприємство "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України та його регіональні філії. Реєстратори приймають заяви про реєстрацію обтяження об'єкта нерухомого майна від державних нотаріальних контор та приватних нотаріусів, які не є Реєстраторами, судів, слідчих органів та інших осіб, визначених цим Положенням; уносять та вилучають записи до (з) Реєстру заборон про заборони, арешти щодо нерухомого майна; отримують (видають) витяги з Реєстру заборон. Реєстратори також уносять та вилучають до (з) Реєстру заборон відомості про тимчасові застереження щодо нерухомого майна». Стаття 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника і визнання його банкрутом» передбачає, що з дня визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом або інші обмеження по розпорядженню майном такого боржника. Норми законодавства про банкрутство містить спеціальні норми, які мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України. Отже, з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури арешт або інші обмеження стосовно майна банкрута скасовуються. При цьому, не має значення, ким було накладено арешт. Майно банкрута повинно бути вільним від будь-яких обмежень, оскільки воно підлягає продажу. На підставі п 25 Постанови Кабінету міністрів України «Про затвердження Тимчасового порядку державної реєстрації іпотек» запис про обтяження майна іпотекою може бути виключений на підставі рішення суду з обов'язковою вказівкою порядкового номера запису, на підставі п 26 Порядку реєстратор вносить в Реєстр відомості про виключення запису в день отримання повідомлення або рішення розв'язання, вирішення, розв'язування суду. Закон України “Про нотаріат” та інструкція “Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України” не регулює порядок скасування (вилучення та виключення) нотаріусами арешту, заборони та обтяження та не визначає конкретного реєстратора (нотаріуса) що має скасувати (вилучити та виключити) арешти, заборони та обтяження. Оскільки усі обмеження щодо розпорядження майном банкрута підлягають скасуванню, то особа реєстратора (нотаріус) яка безпосереднє вилучає та виключає арешти, заборони та обтяження з відповідних реєстрів не порушує права та інтереси жодних осіб. Таким чином, доводи позивача знайшли своє повне підтвердження, в зв’язку з чим суд задовольняє позовні вимоги арбітражного керуючого Чернишова Б.С. про виключення заборони щодо відчуження нерухомого майна, зареєстрованого у Єдиному Реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та обтяження, зареєстрованого у Державному реєстрі іпотек. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10,11,60,212-215 ЦПК України, ст.ст. 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», суд - ВИРІШИВ : Позовні вимоги арбітражного керуючого Чернишова Б.С. - ліквідатора фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 задовольнити. Зобов'язати приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 виключити з Єдиного Реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна заборону щодо відчуження нерухомого майна, зареєстровану 26.12.2007 р. о 15:06 год. за № 6320288, відносно нежитлових приміщень 1-го поверху 42-1-:-42-4 загальною площею 95,2 кв.м. в літ. "А-5", номер за РПВН: 10725159, за адресою: АДРЕСА_1, за іпотечним договором від 26.12.2007 року, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 за реєстровим №4971. Зобов'язати приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 виключити з Єдиного Реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна заборону щодо відчуження нерухомого майна, зареєстровану 26.12.2007 р. о 15:21 год. за №6320778 відносно нежитлового приміщення № 7-4-:-7-6; 8-1-:8-3 загальною площею 52,4 кв.м. в літ. "Б-1", номер за РПВН: 2671934, за адресою: АДРЕСА_2, за іпотечним договором від 26.12.2007 року, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 за реєстровим №4973. Зобов'язати приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 виключити з Єдиного Реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна заборону щодо відчуження нерухомого майна, зареєстровану 23.12.2007 р. о 15:36 год. за №6321165 відносно нежитлових приміщень підвалу № Іж, 2ж, Зж, 4ж, 5ж в будівлі літ. А-4, площею 48,0 кв.м, номер за РПВН: 663343, за адресою: АДРЕСА_3, за договором іпотеки від 26.12.2007 року, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 за реєстровим № 4975. Зобов'язати приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 виключити з Єдиного Реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна заборону щодо відчуження нерухомого майна, зареєстровану 12.02.2008 р. о 12:40 год. за №6573183, відносно нежитлових приміщень № 1-5, 5а, 6 у цокольній частині житлового будинку літ. А-5, загальною площею 63,6 кв.м., номер за РПВН: 17276146, за адресою: АДРЕСА_4, за іпотечним договором від 12.02.2008 року, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 за реєстровим №402. Зобов'язати приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 виключити з Єдиного Реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна заборону щодо відчуження нерухомого майна, зареєстровану 04.06.2008 р. о 12:45 год. за № 7321947 відносно нежитлових приміщень 1-го поверху № 1-1-:-1-4 в літ. А-5, загальною площею 90,3 кв.м., номер за РПВН: 20626829, за адресою: АДРЕСА_5, за іпотечним договором від 04.06.2008 року, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 за реєстровим №1974. Зобов'язати приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 виключити з Єдиного Реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна заборону щодо відчуження об'єктів нерухомого майна, зареєстровану 04.06.2008 р. о 13:08 год. за № 7322822, відносно нежитлових приміщень цокольного поверху № 204-11,204-12, 1-го поверху № 204-1-:-204-5, 203-6-:-203-10 в літ. А-9, загальною площею 331,9 кв.м., номер за РПВН: 633208, за адресою: АДРЕСА_6, за іпотечним договором від 04.06.2008 року, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 за реєстровим №1876. Зобов'язати приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 виключити з Єдиного Реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна заборону щодо відчуження нерухомого майна, зареєстровану 04.06.2008 р. о 13:34 год. за № 7323086, відносно нежитлових приміщень № 1-1, 1-2, 1-3, 1-4, в літ. А-4 загальною площею 54,4 кв.м., номер за РПВН: 17818552, за адресою: АДРЕСА_7, за іпотечним договором від 04.06.2008 року, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 за реєстровим №1972. Зобов'язати приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 виключити з Державного реєстру іпотек обтяження, зареєстроване 26.12.2007 року о 15:14 год. за № 6320540, відносно нежитлових приміщень 1-го поверху 42-1-:-42-4 загальною площею 95,2 кв.м. в літ. "А-5", номер за РПВН: 10725159, за адресою: АДРЕСА_1, за іпотечним договором від 26.12.2007 року, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 за реєстровим №4971. Зобов'язати приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 виключити з Державного реєстру іпотек обтяження, зареєстроване 26.12.2007 р. о 15:31 год. за № 6320893, відносно нежитлового приміщення № 7-4-:-7-6; 8-1-:8-3 загальною площею 52,4 кв.м. в літ. "Б-1", номер за РПВН: 2671934, за адресою: АДРЕСА_2, за іпотечним договором від 26.12.2007 року посвідченим приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 за реєстровим №4973. Зобов'язати приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 виключити з Державного реєстру іпотек обтяження, зареєстроване 26.12.2007 р. о 15:42 год. за № 6321266, відносно нежитлових приміщень підвалу № Іж, 2ж, Зж, 4ж, 5ж в будівлі літ. А-4, площею 48,0 кв.м, номер за РПВН: 663343, за адресою: АДРЕСА_3, за договором іпотеки від 26.12.2007 року, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 за реєстровим № 4975. Зобов'язати приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 виключити з Державного реєстру іпотек обтяження, зареєстроване 12.02.2008 р. о 12:49 год. за № 6573352, відносно нежитлових приміщень № 1-5, 5а, 6 у цокольній частині житлового будинку літ. А-5, загальною площею 63,6 кв.м., номер за РПВН: 17276146, за адресою: АДРЕСА_4 за іпотечним договором від 12.02.2008 року, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 за реєстровим №402. Зобов'язати приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 виключити з Державного реєстру іпотек обтяження, зареєстроване 04.06.2008 р. о 12:59 год. за № 7322606, відносно нежитлових приміщень 1-го поверху № 1-1-:-1-4 в літ. А-5, загальною площею 90,3 кв.м., номер за РПВН: 20626829, за адресою: АДРЕСА_5, за іпотечним договором від 04.06.2008 року, посвідченим приватним нртаріусом ХМНО ОСОБА_3 за реєстровим №1974. Зобов'язати приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 виключити з Державного реєстру іпотек обтяження, зареєстроване 04.06.2008 р. о 13:21 год. за № 7322917, відносно нежитлових приміщень цокольного поверху № 204-11,204-12, 1-го поверху № 204-1:-204-5, 203-6-:-203-10 в літ. А-9, загальною площею 331,9 кв.м., номер за РПВН: 21633208, за адресою: АДРЕСА_6, за іпотечним договором від 04.06.2008 року, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 за реєстровим №1876. Зобов'язати приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 виключити з Державного реєстру іпотек обтяження, зареєстроване 04.06.2008 р. о 13:46 год. за № 7323174, відносно нежитлових приміщень № 1-1, 1-2, 1-3, 1-4, в літ. А-4 загальною площею 54,4 кв.м., номер за РПВН: 17818552, за адресою: АДРЕСА_7, за іпотечним договором від 04.06.2008 року, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 за реєстровим №1972. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12521743

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 січня 2011 року м. Київ Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Попович О.В. , розглянувши касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства комерційного банку «Надра» на ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 13 грудня 2010 року в справі за позовом прокурора Драбівського району Черкаської області в інтересах ОСОБА_2 до відкритого акціонерного товариства комерційного банку «Надра» (далі – ВАТ КБ «Надра»), ОСОБА_3, треті особи: державний нотаріус Драбівської державної нотаріальної контори Петраченко О.В., орган опіки і піклування Драбівської районної державної адміністрації про визнання недійсним договору іпотеки та скасування його державної реєстрації, в с т а н о в и в: Прокурор Драбівського району Черкаської області в інтересах ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ВАТ КБ «Надра», ОСОБА_3, треті особи: державний нотаріус Драбівської державної нотаріальної контори Петраченко О.В., орган опіки і піклування Драбівської районної державної адміністрації про визнання недійсним договору іпотеки № 174п/14/2007/980 від 4 вересня 2007 року та скасування його державної реєстрації. Рішенням Драбівського районного суду Черкаської області від 3 листопада 2010 року позов задоволено. Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 13 грудня 2010 року в задоволенні заяви ВАТ КБ «Надра» про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 3 листопада 2010 року відмовлено. У касаційній скарзі ВАТ КБ «Надра» просить скасувати ухвалу постановлену судом апеляційної інстанції, посилаючись на порушення норм процесуального права. У відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав. Відповідно до пункту 5 частини 3 статті 328 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені у ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи. Із матеріалів касаційної скарги, оскаржуваної ухвали апеляційного суду вбачається, що скарга є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначеного судового рішення. Керуючись п. 5 ч. 3 ст. 328 ЦПК України, у х в а л и в: Відмовити відкритому акціонерному товариству комерційному банку «Надра» у відкритті касаційного провадження у справі за позовом прокурора Драбівського району Черкаської області в інтересах ОСОБА_2 до відкритого акціонерного товариства комерційного банку «Надра», ОСОБА_3, треті особи: державний нотаріус Драбівської державної нотаріальної контори Петраченко О.В., орган опіки і піклування Драбівської районної державної адміністрації про визнання недійсним договору іпотеки та скасування його державної реєстрації . Додані до скарги матеріали повернути заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ: О.В. Попович http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13485941

Большое спасибо за идею. Относительно "Основні засади грошово-кредитної політики на 2007, 2008 рік" их лучше применять для расторжения кредитного договора по 652 статье ГК. В Вашем случае это не подойдет. А вот запрос мы в НБУ направим и еще сошлемся на новый закон "Про доступ до публічної інформації". Только подождем как подпишут данный закон. Еще раз спасибо за идею.

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 грудня 2010 року м. Київ Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Гончар В.П., розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Баришівського районного суду від 11 серпня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 4 листопада 2010 року в справі за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживача банкiвських послуг в частинi визнання незаконною підвищення відсоткової ставки та недiйсними умов договору, в с т а н о в и в: Рішенням Баришівського районного суду від 11 серпня 2010 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Київської області від 4 листопада 2010 року, позов задоволено частково, визнано незаконним з 1 лютого 2009 року підвищення відповідачем в односторонньому порядку відсоткової ставки з 1,34% на мicяць дo 29,52% на рік по кредитному договору від 4 березня 2008 року, укладеному мiж ОСОБА_2 та публiчним акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк». Відповідача зобов`язано зробити перерахунок за кредитним договором вiд 4 березня 2008 року, зарахувавши отриману вiд ОСОБА_2 з 1 лютого 2009 року рiзницю по відсоткам від одностороннього збільшення вiдсоткової ставки за кредитом у рахунок сплати заборгованості за основною сумою кредиту. У касаційній скарзі публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» просить скасувати зазначені судові рішення, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права. У відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав. Відповідно до пункту 5 частини 3 статті 328 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені у ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи. Із матеріалів касаційної скарги, оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначених судових рішень. Керуючись п. 5 ч. 3 ст. 328 ЦПК України, у х в а л и в: Відмовити публічному акціонерному товариству комерційний банк «Приватбанк» у відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживача банкiвських послуг в частинi визнання незаконною підвищення відсоткової ставки та недiйсною умов договору. Додані до скарги матеріали повернути заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ: В.П. Гончар http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13147201

У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 5 листопада 2010 року м. Київ Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляд у цивільних і кримінальних справ Дербенцева Т.П. , розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку “Приватбанк” на рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 31 травня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 28 вересня 2010 року у справі за позовом закритого акціонерного товариства комерційного банку “Приватбанк” до ОСОБА_2, відділу державної виконавчої служби Баштанського районного управління юстиції, управління Державного казначейства у Баштанському районі Миколаївської області про виключення майна з акту опису та звільнення з-під арешту, в с т а н о в и в : Рішенням Баштанського районного суду Миколаївської області від 31 травня 2010 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 28 вересня 2010 року, у задоволенні позову відмовлено. У касаційній скарзі заявник порушує питання про скасування судових рішень, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. У відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав. Відповідно до пункту 5 частини 3 статті 328 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені у ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи. Із матеріалів касаційної скарги, оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначених судових рішень. Керуючись п. 5 ч. 3 ст. 328 ЦПК України, у х в а л и в: Відмовити публічному акціонерному товариству комерційному банку “Приватбанк” у відкритті касаційного провадження у справі за позовомзакритого акціонерного товариства комерційного банку “Приватбанк” до ОСОБА_2, відділу державної виконавчої служби Баштанського районного управління юстиції, управління Державного казначейства у Баштанському районі Миколаївської області про виключення майна з акту опису та звільнення з-під арешту. Додані до скарги матеріали повернути заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Т.П. Дербенцева http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13436664

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 8 грудня 2010 року м. Київ Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Патрюка М.В., суддів: Гуменюка В.І., Жайворонок Т.Є., Луспеника Д.Д., Лященко Н.П., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі – ПАТ КБ «ПриватБанк») про визнання дій банку щодо підвищення процентної ставки за кредитним договором неправомірними, стягнення зайво сплачених сум і відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ПАТ КБ «ПриватБанк» на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 25 грудня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 22 березня 2010 року, в с т а н о в и л а: У липні 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що 20 березня 2006 року уклав із ПАТ КБ «ПриватБанк» кредитний договір, за яким отримав споживчий кредит у розмірі 40 тис. грн. на придбання автомобіля та сплати страхових платежів на строк до 20 березня 2013 року зі сплатою 15 % річних. Листом від 6 січня 2009 року, якого він отримав 15 січня того ж року, ПАТ КБ «ПриватБанк» повідомило його, що з 1 лютого 2009 року процентна ставка за кредитом підвищена до 26,4 %. Позивач просив визнати такі дії ПАТ КБ «ПриватБанк» неправомірними, вважаючи, що підвищення процентної ставки за кредитом у односторонньому порядку є незаконним, порушує положення ст. 1056-1 ЦК України та в повідомленні банку відсутні конкретні причини зміни цієї ставки й не наведено істотності обставин, які вплинули на необхідність зміни умов договору та підвищення процентної ставки. Крім того, ОСОБА_3 просив стягнути з банку на його користь зайво сплачені суми й відшкодувати завдану йому моральну шкоду в розмірі 15 тис. грн. Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 25 грудня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 22 березня 2009 року, позов ОСОБА_3 задоволено частково: визнано недійсним підвищення ПАТ КБ «ПриватБанк» в односторонньому порядку процентної ставки за кредитним договором між сторонами, розподілено судові витрати, у іншій частині позову відмовлено. У касаційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати ухвалені судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав. Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що ПАТ КБ «ПриватБанк», підвищуючи процентну ставку за споживчим кредитом, не навів достатньо обґрунтованих істотних підстав, не залежних від волі сторін договору, а посилання на зміну (коливання) курсу долара США до гривні є безпідставним, оскільки кредит виданий у національній валюті. Крім того, суд указав, що з 9 січня 2009 року набрала чинності ст. 1056-1 ЦК України, яка забороняє збільшувати розмір процентів в односторонньому порядку, яку відповідач запровадив з 1 лютого 2009 року. Висновки судів, що стосуються відсутності істотних обставин і підстав для підвищення процентної ставки за кредитом відповідають обставинам справи, належним чином оціненим доказам, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані. Зокрема, дії кредитора щодо підвищення процентної ставки підлягають оцінці в кожному конкретному випадку в контексті положення ст. 652 ЦК України й Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, згідно з якими банки мають право ініціювати зміну процентної ставки за кредитом лише в разі настання події, незалежної від волі сторін договору, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку та банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом в зв’язку з волевиявленням однієї зі сторін. Тобто зміна процентної ставки можлива лише в разі істотної зміни обставин, проте не кожна обставина, передбачена договором, може вважатися такою, оскільки сама по собі істотність передбачає зміну обставин настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Правильно встановивши фактичні обставини справи, давши поданим сторонами доказам правову оцінку згідно зі ст. ст. 58, 59, 212 ЦПК України, суди правильно дійшли висновку, що ПАТ КБ «ПриватБанк» не довів істотність передумов для одностороннього підвищення процентної ставки за споживчим кредитом. Разом з тим колегія суддів не може погодитись із висновком судів про порушення ПАТ КБ «ПриватБанк» вимог ст. 1056-1 ЦК України, яка набрала чинності з 9 січня 2009 року. Суди не врахували, що згідно із ч. 3 ст. 653 ЦК України в разі зміни договору зобов’язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо сторони досягли домовленості згідно з положеннями ст. ст. 207, 640 ЦК України та уклали кредитний договір, в якому передбачили умови підвищення процентної ставки, то вони мають виконуватись і вважаються такими, що момент досягнення домовленості настав. Отже, укладаючи 20 березня 2006 року кредитний договір, ОСОБА_3 погодився з правом банку підвищити за певних умов процентну ставку й таким чином умови договору були визначені (п. 2.3.1). ПАТ КБ «ПриватБанк» прийняв рішення про підвищення цієї ставки 6 січня 2009 року до прийняття нового закону, який набрав чинності з 9 січня 2009 року. При цьому позивач не посилався на зловживання банком своїм правом із метою завдання йому шкоди й ці обставини не доводив (ст. 13 ЦК України). Те, що позивач отримав таке повідомлення після набрання чинності новим законом, то це є лише механізмом виконання цієї домовленості. Така помилка суду не призвела до неправильного вирішення справи й не може бути підставою для скасування правильного по суті та справедливого рішення (ч. 2 ст. 337 ЦПК України). Відповідно до ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального та процесуального права. Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у х в а л и л а: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» відхилити. Рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 25 грудня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 22 березня 2010 року залишити без змін, виключивши посилання суду на порушення вимог ст. 1056-1 ЦК України. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий М.В. Патрюк Судді: В.І. Гуменюк Т.Є. Жайворонок Д.Д. Луспеник Н.П. Лященко http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12817390

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа № 22ц-555/2010 Головуючий по 1 інстанції Зайончковська І.А. Категорія: 19, 27 Доповідач в апеляційній інстанції Скіць М.І. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 березня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі: головуючого Ювшина В.І, суддів Сіренка Ю.В., Скіця М.І., при секретарі Пономаренко Ю.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_6 на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 25 грудня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_6 до Закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживача, - в с т а н о в и л а : В липні 2009 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ЗАТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживача, посилаючись на те, що 20 березня 2006 року між сторонами був укладений кредитний договір № CSS0AU00100026, за яким Банк видав йому споживчий кредит на придбання автомобіля в загальній сумі 40 000 грн., в тому числі в сумі 13 867 грн. на сплату щорічних страхових платежів, на строк до 20 березня 2013 року із сплатою щомісячних відсотків у розмірі 1,25 % на суму залишку заборгованості (15 % річних), сплати винагороди за кредит в розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту щомісячно в період сплати. Листом від 6 січня 2009 року, який позивач отримав 15 січня 2009 року, йому було повідомлено, що з 1 лютого 2009 року відсоткова ставка за кредитним договором буде становити 26,4 %. Просив визнати підвищення відсоткової ставки Банком в односторонньому порядку недійсним, стягнути нанесену матеріальну шкоду, що полягає у зайво сплачених коштах, моральну шкоду за неправомірні дії Банку по відношенню до нього в сумі 15 000 грн., а також витрати по справі. Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 25 грудня 2009 року позов задоволено частково. Визнано недійсним підняття в односторонньому порядку ЗАТ КБ «ПриватБанк» відсоткової ставки з 15 % річних до 26,4 % за кредитним договором № CSS0AU00100026 від 20 березня 2006 року між Банком та ОСОБА_6 Стягнуто з ЗАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_6 судовий збір в сумі 68 грн., витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи в сумі 30 грн. та за надання правової допомоги в сумі 1 500 грн. В апеляційній скарзі ЗАТ КБ «ПриватБанк» просить рішення міськрайсуду скасувати, як ухвалене з неповним з’ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи та неправильним застосуванням норм матеріального права та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачці у задоволенні позовних вимог. Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_6 також подав апеляційну скаргу в якій просить рішення міськрайонного суду змінити в частині відшкодування матеріальної і моральної шкоди та задовольнити його вимоги стягнувши з Банку на його користь на відшкодування матеріальної шкоди 3251 гривню 21 копійку і на відшкодування моральної шкоди 15 000 гривень. Судова колегія заслухавши пояснення сторін, що з’явилися, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та вимог заявлених в суді першої інстанції, приходить до висновку про те, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав. Згідно ст. 213 ЦПК України та роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п.2 постанови від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи. Ухвалене судом першої інстанції рішення по суті спору зазначеним вимогам відповідає. Так, відповідно до статей 8, 213, 215 ЦПК умовами обґрунтованості рішення є повне з'ясування обставин, що мають значення для справи, які суд вважає встановленими, та відповідність висновків суду, викладених у рішенні, обставинам справи. Ухвалюючи рішення про визнання недійсним підвищення Банком в односторонньому порядку відсоткової ставки з 15.12 % річних до 26.4 % річних за кредитним договором суд зазначив, що чинним законодавством, введеним в дію з 10 січня 2009 року заборонено в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами і відповідно умова кредитного договору про право банку змінювати в односторонньому порядку розмір відсотків є нікчемною. З матеріалів справи та пояснень сторін в суді першої та апеляційної інстанцій вбачається, що 20 березня 2006 року між позивачем та Банком було укладено кредитний договір № CSS0AU00100026 (а. с. 8-9) (далі по тексту Кредитний договір). Відповідно до пп. 1.1 Кредитного Договору Банк зобов'язується надати "Позичальникові" кредитні кошти шляхом: перерахування коштів на відкритий у ЗОД АППБ «Аваль» поточний рахунок «Черкаси – Авто» на строк з 20.03.2006 р. по 20.03.2013 р. включно, у вигляді не поновлювальної лінії (далі - "Кредит") у розмірі 40 000 грн. на наступні цілі: купівля автомобіля, а також у розмірі 13867,00 грн. на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених пп. 2.1.3, 2.2.7 даного Договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,25 % на місяць на суму залишку заборгованості за Кредитом, а також винагороди за надання фінансового інструменту і комісії за дострокове погашення кредиту. Відповідно до пп. 2.3.1 п. 2.3 Кредитного Договору - Банк має право збільшувати розмір процентної ставки за користування Кредитом, при зміні кон'юнктури ринку грошових ресурсів в Україні, а саме: зміні курсу долара США до гривні більше ніж на 10 % у порівнянні з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ на момент укладання даного Договору; зміні облікової ставки НБУ; зміні розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд або зміні середньозваженої ставки по кредитах банків України у відповідній валюті (по статистиці НБУ) за згодою позичальника . Відповідно до листа від 06.01.2009 року, за підписом Голови правління ОСОБА_8 Дубілєт вбачається, що Банк повідомив позивача про збільшення розміру відсоткової ставки за Кредитним Договором до 26.4 % на рік (а. с.10), при цьому відповідач в своєму листі посилається на те, що відповідно до умов укладеного між позивачем та Банком Кредитного Договору та у зв'язку із подорожчанням грошових ресурсів на світовому та українському фінансових ринках та підвищення облікової ставки НБУ, з метою виконання зобов»язань перед своїми вкладниками Банк змушений підняти відсоткову ставку. Вимога Банку зводилась до того, що необхідно погасити тіло у розмірі 15 000.00 грн., щоб зберегти відсоткову ставку на поточному рівні 15.00 % річних. Конкретної причини зміни процентної ставки банком не зазначено. Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, а апеляційні скарги вважає необґрунтованими виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Статтею 64 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Стаття 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000 N 2121-III передбачає право комерційних банків самостійно визначати процентні ставки як складової частини кредитної політики банку, а не підстави для її зміни в укладеному кредитному договорі. Банки самостійно визначають процентні ставки для надання послуг клієнтам, проте, зазначена в договорі процентна ставка може бути змінена на підставах, передбачених законодавством. Статтею 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" встановлено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Згідно зі статтею 627 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) сторони є вільні в укладенні договору та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитодавця і позичальника та з урахуванням вимог цивільного та банківського законодавства, статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" та Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 N 168 (далі - Правила). Слід зазначити, що Правила прийняті з метою захисту прав споживачів під час укладення договорів про надання споживчих кредитів, запобігання завданню споживачам моральної чи матеріальної шкоди через надання свідомо недостовірної чи неповної інформації. Пунктом 3.5 Правил встановлено, що банки мають право ініціювати зміну процентної ставки за кредитом лише в разі настання події, не залежної від волі сторін договору, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку. Банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв'язку з волевиявленням однієї із сторін (зміни кредитної політики банку). Зміни до кредитних договорів допускаються лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 651 ЦК України). Також у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором (стаття 652 ЦК України). Відповідно до пункту 4 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" у договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки Національного банку України або в інших випадках. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів з дати її зміни. Без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 21 Закону України "Про захист прав споживачів", крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені, виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач. Листом від 28.10.2008 року N 18-311/3496-14715 Національний банк України звернув увагу банків на випадки, за яких можливе внесення змін до діючих кредитних договорів в частині вартості кредиту. Зокрема, зміна процентної ставки за кредитом (у тому числі зміна облікової ставки Національним банком України) має бути адекватною тим подіям, які мали безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін, з підстав передбачених ст. 308 ЦПК України. До того ж, слід зазначити, що набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку". Відповідно до змін, які внесені цим Законом до ЦК України (стаття 10561 ЦК України) та Закону про банки (частина четверта статті 55 цього Закону), банкам заборонено, зокрема, збільшувати процентну ставку за користування кредитом в односторонньому порядку. Також колегія суддів вважає, що вимоги ОСОБА_6 про стягнення з Банку на його користь матеріальної і моральної шкоди не ґрунтуються на матеріалах справи, так як дані обставини повинні бути доведеними за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень ст. ст. 57 – 59 ЦПК України наведені ним обставини, враховуючи, що законом не передбачено відшкодування моральної шкоди в даних правовідносинах які ґрунтуються на договорі. Зважаючи на встановлені обставини та положення законодавства, колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, а також підстав для задоволення апеляційних скарг, оскільки не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань, враховуючи, що повідомлення про підвищення відсоткової ставки за кредитним договором позивачу було відправлено банком в переддень вступу в силу Закону про заборону збільшувати процентну ставку за користування кредитом в односторонньому порядку і відповідно до законодавства про захист прав споживачів, права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач . Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів судової палати, у х в а л и л а : Апеляційні скарги закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» і ОСОБА_6 - відхилити. Рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 25 грудня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_6 до Закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживача - залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили. Головуючий /підпис/ Судді /підписи/ Згідно з оригіналом Суддя М.І. Скіць http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/8622833