ANTIRAID

Полностью согласен и прошу прощения у advokat_kf, валютное регулирование тут ни причем. Заработался.

Большое спасибо за найденное решение.Само решение перенесено сюда: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=979

Справа № 6/52д/10 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД Запорізької області РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30.03.10 За позовом Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 м. Пологи Запорізької області До Публічного акціонерного товариства „ОСОБА_2 ОСОБА_3” в особі Запорізької обласної дирекції „ОСОБА_2 ОСОБА_3” м. Запоріжжя Про визнання недійсним кредитного договору Суддя Місюра Л.С. За участю представників : Від позивача: ОСОБА_3- дов. від 01.02.2010р. Від відповідача : ОСОБА_4 –дов. № 806 від 15.07.2009р. Розглянувши матеріали справи за позовом Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 м. Пологи Запорізької області до Публічного акціонерного товариства „ОСОБА_2 ОСОБА_3” в особі Запорізької обласної дирекції „ОСОБА_2 ОСОБА_3” м. Запоріжжя про визнання недійсним кредитного договору, суддя ВСТАНОВИВ: Позивач в позовній заяві просить визнати недійсним кредитний договір № 010/17-08/95 від 23 квітня 2008 року, укладений між Публічним акціонерним товариством «ОСОБА_2 ОСОБА_3», в особі Запорізької обласної дирекції «ОСОБА_2 ОСОБА_3»та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1. Позивач надав додаткове обґрунтування до позовної заяви, де вказав наступне: як зазначалося обома сторонами по справі, режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства передбачені Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993р. Згідно із п. п. в), г) ч. 4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо: надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. У своїх запереченнях відповідач посилається на «Положення про порядок видачі ОСОБА_5 банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу», затвердженого постановою правління НБУ №483 від 14.10.2004р. (далі - Положення №483), пунктом 1.5 якого визначено, що використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише операцій уповноваженого банку, на здійснення яких ОСОБА_5 банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями). В той час, ініціатором та отримувачем за валютною операцією по спірному договору в першу чергу є позивач, що підтверджується наступним. Із доданої відповідачем до відзиву на позовну заяву копії анкети-заяви на отримання кредиту від 17 березня 2008 року, чітко вбачається, що ініціатором валютної операції був саме позивач . 23 квітня 2008 року, між ФОП ОСОБА_1, та ПАТ «ОСОБА_2 ОСОБА_3»в особі Запорізької обласної дирекції укладено кредитний Договір № 010/17-08/95. Згідно пі.1. Кредитор, на положеннях та умовах цього Договору, відкриває позичальнику відновлювальну (револьверну) кредитну лінію (надалі - «кредит») у сумі 97 580,00 доларів США (дев'яносто сім тисяч п'ятсот вісімдесят доларів США 00 центів), в порядку, передбаченого цим Договором, та повинен бути повернутий Позичальником в строк 22 квітня 2009р. включно. Відповідно до п. 3.2 кредитного договору, на умовах цього договору для видачі кредиту та обліку заборгованості Позичальника Кредитор відкриває позичковий рахунок №20629202199 (позичковий рахунок). Під терміном видача кредиту (визначення термінів у преамбулі Договору) розуміється - операція перерахування кредитних коштів Кредитора в безготівковій формі на підставі письмової заяви Позичальника або доручення, викладеного в Договорі, з позичкового рахунку на поточний рахунок Позичальника, або з позичкового рахунку на рахунок контрагента Позичальника. Датою видачі кредиту вважається дата списання коштів з позичкового рахунку. Відповідно до пункту 1.4 Положення № 483, використання іноземної валюти як засобу платежу (валютна операція) - це використання іноземної валюти на території України для виконання будь-яких грошових зобов'язань або оплати товарів, що придбаваються. Згідно ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Таким чином, надання Банком Позичальникові грошових коштів (кредиту) у вигляді відновлювальної кредитної лінії та проведення позивачем дій відносно виконання своїх обов'язків в іноземній валюті (в тому числі, оплата процентів за користування кредитом) за своєю правовою природою є валютною операцією, отримувачем за якою в першу чергу є позичальник. Враховуючи, що ініціатором та отримувачем за валютною операцією є позичальник, то пунктом 1.5 Положення № 483 сторони кредитного договору не звільняються від необхідності отримання індивідуальної ліцензії на здійснення зазначеної валютної операції. За оспорюваним кредитним Договором, жодна із сторін не отримувала індивідуальної ліцензії на здійснення зазначеної валютної операції, а тому такий договір укладено з порушенням чинного законодавства України. Згідно статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч. 1 статі 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Відповідно до статті 227 Цивільного кодексу України, правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Відповідно до статті 236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Зважаючи на вищевикладене, просить врахувати наведені додаткові обґрунтування до позовної заяви під час розгляду справи по суті, за результатами якого задовольнити позовні вимоги у повному об'ємі. Додаткове обґрунтування до позовної заяви приймається судом, оскільки воно подано відповідно діючому законодавству. Відповідач позовні вимоги не визнав, в зв’язку з наступним: відносно відповідності спірного правочину вимогам валютного законодавства, то згідно положень ч. 2 ст. 192 ЦК України, іноземна валюта може використовуватись в Україні у випадку і в порядку, встановлених законом. Здійснення валютних операцій дозволяється у разі дотримання встановлених законодавством вимог і обмежень. З питання відсутності індивідуальних ліценцій на здійснення валютних операцій, то обіг іноземної валюти на території України здійснюється в спеціальному правовому режимі, встановленому законодавством України, зокрема, Декретом КМУ „Про систему валютного регулювання та валютного контролю” від 19.02.1993 р. Згідно ст. 5 Декрету, на здійснення валютних операцій НБУ видає індивідуальні та генеральні ліценції. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання ( ч. 2 ст. 5 Декрету). Індивідуальних ліцензій потребують валютні операції, вичерпний перелік яких наведений в ч. 4 ст. 5 Декрету, в тому числі, і валютні операції з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі (п. „в” ч. 4 ст. 5 Декрету). Разом із тим, даний пункт має виключний характер, встановлює певні обмеження в регулюванні валютних операцій, що перевищують визначені законодавством межі термінів і сум таких кредитів. Надання кредитів, які не перевищують встановлених законом меж, регулюється за загальними правилами, тобто, за умови отримання генеральної ліцензії. Згідно банківської ліцензії № 9, виданої 11.10.2006 р., дозволу № 10-4, виданого ОСОБА_5 Банком України Відкритому Акціонерному Товариству „ОСОБА_2 ОСОБА_3” та додатку до дозволу, банк має право здійснювати операції з залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України. Дозволом № 154 від 13.11.2006 р., Запорізькій обласній дирекції ВАТ „ОСОБА_2 ОСОБА_3” надано право здійснювати операції з залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України (крім операцій на міжбанківському валютному ринку України), від імені та на умовах, встановлених банком. Зважаючи на положення ч. 2 ст. 5 Декрету, де зазначено, що генеральна ліцензія видається на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, зазначення ОСОБА_5 Банком України, що є головним органом валютного контролю згідно ст. 13 Декрету, даної операції в переліку, що здійснюються на підставі генеральної ліцензії, ще раз підтверджує відсутність необхідності індивідуального ліцензування такої операції. Такий висновок зайвий раз підтверджується листом НБУ № 13-210/7871-22612 від 07.12.2009 р. „Про правомірність укладання кредитних договорів в іноземній валюті”, згідно якого, операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”. Відносно питання відсутності індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій в позичальника: то Постановою Правління НБУ № 483 від 14.10.2004 р. затверджене Положення про порядок видачі ОСОБА_5 банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. Відповідно до пункту 1.4 Положення, використання іноземної валюти як засобу платежу (валютна операція) – використання іноземної валюти на території України для виконання будь-яких зобов’язань або оплати товарів що придбаваються. Пунктом 1.5 Положення визначено, що використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише операцій уповноваженого банку, на здійснення яких ОСОБА_5 банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями). Окрім того, визначення обов’язку позичальника по оплаті наданого кредиту в іноземній валюті не може бути підставою для визнання недійсним правочину в цілому. Згідно ст. 217 ЦК України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. Стосовно посилань позивача на положення ст. 18 закону України „Про захист прав споживачів” то, відповідно до положень ст. 1 закону України „Про захист прав споживачів”, споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов’язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов’язків найманого працівника. У відповідності до п. 1.2 кредитного договору, кредит призначений для поповнення оборотних коштів. Отже, відносини між банком та позичальником пов’язані із підприємницькою діяльністю останнього та не входять до сфери регулювання закону України „Про захист прав споживачів”. Стосовно порушень вимог ст. 3 ЦК України, зокрема, загальних засад цивільного законодавства - добросовісності, розумності, справедливості, то відповідно до статті 6 ГК України господарська діяльність в Україні ґрунтується на принципах свободи її здійснення та рівного захисту всіх суб’єктів господарювання. Згідно ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Відповідно до статті 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договорів, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Тобто укладення будь-якого договору відбувається в інтересах всіх його учасників, на умовах, що забезпечують оптимальний баланс їх інтересів. Будь-яка особа здійснює оцінку свого інтересу від укладення договору з врахуванням сукупності існуючих зовнішніх обставин. Оцінюючи можливість тих чи інших змін вказаних обставин у майбутньому, сторони прагнуть забезпечити свої інтересі на випадок таких змін. Вираження кредитних зобов’язань в іноземній валюті дає можливість сторонам правочину уникнути впливу інфляційних процесів на суму їх грошових зобов’язань. Маючи деякі переваги, в тому числі, меншу ніж у кредитних договорах, укладених у гривневій валюті, процентну ставку, позичальник, в свою чергу, покладає на себе пов’язані із даною угодою валютні ризики. В анкеті-заяві на отримання кредиту позивач власноруч зазначив валютою кредиту долар США, чим підтвердив свої наміри укладати договір саме на таких умовах. Вважає, що саме вимоги позивача про визнання договору недійсним виключно на підставі коливання курсу іноземних валют не відповідають принципам добросовісності, розумності та справедливості. Просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити. Розгляд справи відкладався за клопотанням позивача. 30.03.2010р. розгляд справи продовжений та прийнято рішення. Розглянувши та оцінивши всі матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав: 23 квітня 2008 року, між позичальником - ФОП ОСОБА_1 та кредитором - ПАТ «ОСОБА_2 ОСОБА_3»(перетворений з ВАТ на ПАТ відповідно до Закону України «Про акціонерні товариства»від 17 вересня 2008 року №514) в особі Запорізької обласної дирекції (надалі - банк) укладено кредитний договір № 010/17-08/95 ( далі –договір). Відповідно до п. 3.2 кредитного договору, для видачі кредиту та обліку заборгованості позичальника кредитор відкриває позичковий рахунок №20629202199 (позичковий рахунок). Видача кредитних коштів згідно п. 3.4 кредитного договору здійснюється шляхом перерахування, суми кредиту в безготівковій формі з позичкового рахунку на транзитний рахунок з метою продажу на міжбанківському валютному ринку з подальшим зарахуванням гривневого еквіваленту на поточний рахунок позичальника №26009202199 в банку, на підставі письмової заяви позичальника і терміном погашення до 22 квітня 2009 року включно, відновлювальної кредитної лінії у сумі 97 580 доларів США. Відповідно до п. 1.3 договору позичальник зобов'язується сплатити відсотки за користування кредитом у розмірі 15,75 % річних, що нараховується на фактичний залишок заборгованості за кредитом, за фактичний період користування кредитними коштами. У п. 3.6 кредитного договору зазначено, що позичальник зобов'язується здійснити повернення основної заборгованості за кредитом не пізніше останнього дня користування кредитом, зазначеного у п.1.1. цього договору (до 22 квітня 2009р. включно). Також, відповідно до п.6.3. договору, позичальник сплачує разову комісію за ведення позичкового рахунку у розмірі 0,99% від суми кредиту у день перерахування кредиту на рахунок кредитора №29095202199. Відповідно до пункту 6.13 кредитного договору, на позичальника покладено зобов'язання здійснювати повернення суми кредиту та сплати процентів - у валюті , що відповідає валюті кредиту. Позичальник зобов'язаний здійснювати сплаті інших комісій, пені та штрафів в національній валюті України (по офіційному курсу НБУ на день сплати - для кредитів в іноземній валюті). Правовідносини, які виникають із кредитного договору, за суттю є зобов'язаннями, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його зобов'язань. Цивільний кодекс України розрізняє валюту зобов'язання та валюту виконання зобов'язання. Відповідно статті 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Статтею 524 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Відповідно до ст. 35 Закону України «Про ОСОБА_5 банк України» гривня (банкноти і монети), як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів. Частиною 2 ст. 189 Господарського кодексу України встановлено, що ціна є істотною умовою господарського договору та зазначається в договорі у гривнях. В іноземній валюті можуть визначатися ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) за наявності згоди сторін. Спірний договір не являється зовнішньоекономічним договором. Відповідно до ч. 2 ст. 198 Господарського кодексу України грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону. Таким чином, єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня. Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства передбачені Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», який з урахуванням припису статті 4 Цивільного кодексу України та ст. 7 Господарського Кодексу є одним із джерел регулювання правовідносин у валютній сфері. Під валютними операціями у вказаному Декреті Кабінету Міністрів України розуміються операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції, пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей. Надання банком позичальникові грошових коштів (кредиту) у вигляді відновлювальної кредитної лінії та проведення позивачем дій відносно виконання своїх обов'язків в іноземній валюті (в тому числі, оплата процентів за користування кредитом) за своєю правовою природою є валютною операцією. Одночасно, статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» передбачено, що валютні операції проводяться на підставі відповідної ліцензії ОСОБА_5 банку України. Відповідно до статі 2 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» ліцензування, в тому числі, банківської діяльності, професійної діяльності на ринку, цінних паперів, діяльності з надання фінансових послуг, здійснюється згідно з законами, що регулюють відносини у цих сферах. Згідно із статтею 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність» документ, який видається ОСОБА_5 банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого Банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність є банківською ліцензією. Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»передбачено, що на здійснення валютних операцій ОСОБА_5 України видає генеральні та індивідуальні ліцензії. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Згідно із п. п. ”в” та ”г” ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі: надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; операції щодо використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. Таким чином, враховуючи вищевикладене, надання та одержання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти, як засобу платежу можливо при дотриманні суб'єктами господарських відносин імперативних вимог законодавства, щодо одержання відповідної індивідуальної ліцензії. Відповідно до частини 5 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», пункту 1.10 Положення «Про порядок видачі ОСОБА_5 банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу» одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції, означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами ліцензії. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства, положення, щодо обов'язкового вираження зобов'язань в грошовій одиниці України (гривні) також передбачені статтею 524 Цивільного кодексу України. За спірним кредитним договором, жодна із сторін не отримувала індивідуальної ліцензії. Крім того, на день укладання кредитного договору іноземний курс валюти становив 1 USD = 5,05 грн., на день подачі позову - 1 USD= 8,0048 грн. Отже, існує істотна зміна становища, щодо виконання боргових зобов'язань за кредитним договором. Тобто з підвищенням курсу іноземної валюти, сума боргу значно зросла, яку необхідно сплачувати позивачу, в зв'язку із чим значно погіршився його фінансовий стан. Згідно статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісності та розумність. Вимоги справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражаються у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах, закріпленні можливості адекватного захисту порушених цивільних прав або інтересів. Поєднання створених норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільних прав, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо. При цьому справедливість можна трактувати, як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи, адекватного її становлення до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумління захисту цивільних прав та забезпечення виконання цивільних обов'язків. Розумність - це зважене вирішення питання регулювання цивільних відносин з урахуванням усіх учасників, а також інтересів громадян (публічного інтересу). Отже, подальше виконання кредитного договору на умовах, що діють на даний час з порушенням одного із принципів цивільно-правових відносин, які закріплені у статті 3 Цивільного кодексу України - принципу справедливості. Такі умови кредитного договору є несправедливими, так, як всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договорених прав та обов'язків на шкоду позичальника, споживача кредитних послуг. Несправедливістю є, зокрема, умови кредитного договору в частині надання кредиту в доларах США через транзитний рахунок з метою продажу на міжбанківському валютному ринку з подальшим зарахуванням гривневого еквіваленту на поточний рахунок позичальник ( п. 3.4 договору) а, в той час як погашення кредиту та сплата відсотків за користування кредитом повинна здійснюватися у доларах США (п. 6.13 договору), що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону банк покладає, як суб'єкт підприємницької (господарської) діяльності, виключно на позичальника за кредитним договором та споживача кредитних послуг, що є грубим порушенням частини 3 статті 13 Цивільного кодексу України. Таким чином, використання банком долара США, як предмету кредитування за споживчим кредитом, є внесення в кредитний договір пункт, що значно погіршує становища позичальника, як споживача порівняно з банком в разі настання певних подій. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника. Відповідно до пункту 1.5 Положення про порядок видачі ОСОБА_5 банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою правління НБУ №483 від 14.10.2004р. (далі - Положення № 483), використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише операцій уповноваженого банку, на здійснення яких ОСОБА_5 банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями). Фактично в даному випадку ініціатором та отримувачем за валютною операцією по спірному договору в першу чергу є позивач , що підтверджується копією анкети-заяви на отримання кредиту від 17.03.2008р., з якої чітко вбачається, що ініціатором валютної операції був саме позивач. Згідно п. 1.1 договору кредитор, на положеннях та умовах цього договору, відкриває позичальнику відновлювальну (револьверну) кредитну лінію (надалі - кредит) у сумі 97 580,00 доларів США , в порядку, передбаченого цим договором, та повинен бути повернутий позичальником в строк 22 квітня 2009р. включно. Відповідно до п. 3.2 кредитного договору, на умовах цього договору для видачі кредиту та обліку заборгованості позичальника кредитор відкриває позичковий рахунок №20629202199 (позичковий рахунок). У преамбулі договору вказано, що під терміном видача кредиту розуміється операція перерахування кредитних коштів кредитора в безготівковій формі на підставі письмової заяви позичальника або доручення, викладеного в договорі, з позичкового рахунку на поточний рахунок позичальника, або з позичкового рахунку на рахунок контрагента позичальника. Датою видачі кредиту вважається дата списання коштів з позичкового рахунку. Відповідно до пункту 1.4 Положення № 483, використання іноземної валюти як засобу платежу ( валютна операція ) - це використання іноземної валюти на території України для виконання будь-яких грошових зобов'язань або оплати товарів, що придбаваються. Згідно ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Таким чином, надання банком позичальникові грошових коштів (кредиту) у вигляді відновлювальної кредитної лінії та проведення позивачем дій відносно виконання своїх обов'язків в іноземній валюті (в тому числі, оплата процентів за користування кредитом) за своєю правовою природою є валютною операцією, отримувачем за якою в першу чергу є позичальник. Враховуючи, що ініціатором та отримувачем за валютною операцією є позичальник, то пунктом 1.5 Положення № 483 сторони кредитного договору зобов’язані отримати індивідуальну ліцензію на здійснення зазначеної валютної операції. За спірним кредитним договором, жодна із сторін не отримувала індивідуальної ліцензії на здійснення зазначеної валютної операції, а тому такий договір укладено з порушенням чинного законодавства України. Посилання банку на лист НБУ від 07.12.2009р. № 13-210/7871-22612 безпідставне, оскільки лист не має юридичної сили. Згідно статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч. 1 статі 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Відповідно до статті 227 Цивільного кодексу України, правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним . Оскільки спірний договір суперечить вказаним вище нормам ЦК України, ГК України, законам та іншим актам цивільного законодавства України, його слід визнати недійсним. Відповідно до статті 236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Заперечення відповідача не приймаються по вказаним вище підставам. Судові витрати покладаються на відповідача відповідно до статті 49 ГПК України. Керуючись ст. ст. 22, 44 –49, 82 –85 ГПК України, суддя ВИРІШИВ: Позов задовольнити. Визнати недійсним, укладений між Публічним акціонерним товариством «ОСОБА_2 ОСОБА_3», в особі Запорізької обласної дирекції «ОСОБА_2 ОСОБА_3»та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, кредитний договір № 010/17-08/95 від 23.04.2008 р. Стягнути з Публічного акціонерного товариства „ОСОБА_2 ОСОБА_3” в особі Запорізької обласної дирекції „ОСОБА_2 ОСОБА_3” м. Запоріжжя, вул.. Тургенєва, 29 на користь Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 м. Пологи Запорізької області, пров. Водопровідний, б. 20 витрати по держмиту в сумі 85 грн. та на ІТЗ судового процесу в сумі 236 грн. Надати наказ. Суддя Л.С. Місюра Рішення підписано : 30.03.2010р. http://reyestr.court.gov.ua/Review/9025772

Поздравляю. Если есть возможность зарисуйте свои реквизиты и выложите решение на сайте или пришлите мне я выложу и зарисую.1. Отправляйтесь в исполнительную службу, узнайте когда можно к ним подойти за постановлением об открытии производства и скажите, что Вы сами можете все отправить в банк. Затем идите в банк и узнавайте как они собираются исполнить решение. 2. Расторгнуть можно, по поводу возмещения убытков я Вам уже рассказывал. 3. Подавать отдельный иск можно и признавать можно. Но на мой взгляд лучше с банка взыскать убытки.

Почитайте вот это решение суда: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=802

Вот именно Вы теряете не только имущество как ФОП, но и имущество как физлицо.

Дополните иск еще решением конституционного суда, приведенного выше и возьмите из того же письма аргументацию по поводу самой третейской оговорки, а именно, что ей предусмотрено признание договора недействительным, что противоречит ЗУ "О третейских судах". Все бывает в первый раз. Т.к. суд принял дело к рассмотрению то в третейский суд уже не передаст. Если не секрет какой суд? Очень похоже, что судья намерен Вам во всем отказать. По поводу недействительности договора возьмите побольше решнений с форума и принесите судье. А уже в заседании обращайте внимание суда на отсутствие индивидуальной лицензии (это также можете оформить вместе с решениями других судов дополнительными письменными пояснениями к иску, отправьте их еще заранее по почте или сдайте в канцелярию) и нарушение банком валютного контроля, а именно выдача Вам валюты при отсутствии у Вас валютной выручки и целью кредита на потребительские нужды. Удачи Вам.

Не трогайте Вы ребят из Днепропетровска. Они почему-то считают, что унизив своих коллег они станут выше и умнее, и народ к ним потянется. Время все покажет.

Письма в банк и третейский суд лучше направить заранее.

Можно приобщать любые материалы имеющие по Вашему мнению отношение к данному спору. Уже будет делом суда принимать их во внимание или нет.Спокойно берите решения из реестра и подавайте в судебном заседании. Удачи Вам.

У Вас видимо есть деньги на юристов, а на снятие с учета нет?Чтобы доказать это необходимо будет подать иск, найти свидетелей, заключить договор позыки и т.д. Думаю дешевле переоформить.

1. Может.2. Автомобиль все равно будет принадлежать Вам. Значительнее проще продать, чем потом ходить по судам.

Вот именно так можете и сослаться, а саму практику приложить к иску.

Такой иск нужно подавать в районный суд, но шансов по этим основаниям немного.

Отвечу по порядку: 1. Суд своим решением определит сумму Вашего долга, далее они подадут заявление на получение исполнительного листа и дальше исполнительная служба будет Вас мучить. При этом если срок действия договора не закончился, то проценты, пеня и штрафы будут начисляться и далее. Одним словом - мошенники. 2. Вы можете оспорить третейскую оговорку либо направить письмо http://antiraid.com.ua/forum/index.php?s=&...post&p=6029 3. Письмо указано выше, а иски есть на форуме, поищите. 4. Относительно своего имущества и имущества поручителей я думаю Вы уже знаете, что делать. И на сколько я понял все, что находиться у Вас в квартире Вы арендуете у своих родственников, и на это есть соответствующие договора?

afromystigon Вам отдельное спасибо от меня за данное письмо. Письмо составлено грамотно. Третейские суды обязаны будут остановить и прекратить производство в случае получения подобного письма. Еще раз большое спасибо.

Справа №2-43/10 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 березня 2010 року Запорізький районний суд Запорізької області у складі: головуючого судді – Ачкасова О.М. при секретарі – Кузіної Л.Х., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжя справу за позовом ПАТ КБ “Приватбанк” в особі Запорізького РУ КБ Приватбанка до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ “Приватбанк” в особі Запорізького РУ КБ Приватбанка про визнання кредитного договору та договору застави недійсними, ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_3 про звернення стягнення, уточнивши позовні вимоги, просив внаслідок невиконання своїх зобов”язань ОСОБА_1 у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 14.14309 від 26 грудня 2007 року, у розмірі 81705,33 дол. США, солідарно стягнути вказану суму з відповідачів та звернути стягнення на предмет застави автотранспорт MAN 26464, р/н НОМЕР_1, що належить ОСОБА_1 на праві власності, шляхом продажу вказаного автотранспорта ПАТ КБ “Приватбанк” з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, зі зняттям вказаного автотранспорта з обліку в органах ДАЇ України, а також наданням ПриватБанку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Відповідач ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом про визнання кредитного договору та договору застави недійсними, відповідно до якого просив визнати недійсним кредитний договір № 14.14309 від 26 грудня 2007 року, зобов'язати відповідача відшкодувати позивачу безпідставно перераховані ним кошти, а позивачу повернути відповідачу безпідставно отримані і ним кошти за обслуговування банківського кредиту, проценти, відсотки за кредитом, комісію банку, та у зв'язку з недійсністю кредитного договору визнати недійсним договір застави автотранспорту № 14.14309/1 від 26 грудня 2007 року, скасувати заходи забезпечення за цим договором, посилаючись на те, що банк в порушення норм чинного законодавства України визначив та здійснює розрахунки по кредитуванню в іноземній валюті без наявності індивідуальної ліцензії НБУ. У судовому засіданні представник ПАТ КБ “Приватбанк” підтримав позов, позовні вимоги за зустрічним позовом не визнав, просив відмовити в їх задоволенні, посилаючись на те, що право на здійснення операцій в іноземній валюті на підставі банківської ліцензії, в тому числі і надання кредитів в іноземній валюті, передбачено ст. 533 ЦК України, Законом України «Про банки та банківську діяльність», Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Постановою НБУ від 30.05.2007 року «Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України та внесення змін до деяких нормативно – правових актів НБУ» та іншими нормативними актами, що регулюють діяльність банків. Крім того, звертає увагу, що посилання на обов‘язкове отримання індивідуальної ліцензії на надання та одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, безпідставне, так як на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання кредитів в іноземній валюті, тобто операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії, а тому вважає, що зустрічні позовні вимоги є безпідставними. Представник відповідачів підтримав зустрічні вимоги, заявлені ОСОБА_1 за вищевикладеними обставинами та просив суд їх задовольнити, первісний позов не визнав, пояснив, що ПАТ КБ “Приватбанк” не мав індивідуальної ліцензії на видачу кредиту в іноземній валюті, тому кредитний договір та договір застави є недійсними, оскільки суперечать вимогам чинного законодавства. Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає, що вимоги ПАТ КБ “Приватбанк” не є обгрунтованими та у задоволенні їх позову треба відмовити, зустрічний позов ОСОБА_1 грунтується на законі, є обгрунтованим та підлягає задоволенню, з наступних підстав. Як встановлено в судовому засіданні, 26 грудня 2007 року між сторонами по справі був укладений Кредитний договір № № 14.14309 на суму 67 500 доларів США зі сплатою відсоткової ставки за користування кредитом в розмірі 15 % річних з кінцевим погашенням заборгованості 21.12.2012 року. У якості забезпечення вимог ПАТ КБ “ПриватБанк” за Кредитним договором № 14.14309 від 26 грудня 2007 року,, між сторонами був укладений Договір застави автотранспорта № 14.14309/1 від 26 грудня 2007 року, заставною вартістю за згодою сторін 378 750 грн. Пунктом 4 спірного кредитного договору та Додатком № 1 до спірного кредитного договору передбачено, що сплата суми кредиту та процентів за договором здійснюється в доларах США на рахунок банку. Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Як встановлено судом, за своєю правовою природою між сторонами укладено кредитний договір, за яким виникли цивільно-правові відносини. Згідно із ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Судом встановлено, що спір фактично виник не з надання кредиту в іноземній валюті, а з того, що розрахунки за спірним кредитним договором визначені і провадились обома сторонами в іноземній валюті. Умови та порядок розрахунків є суттєвими умовами кредитного договору. Відповідно до ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов‘язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця – гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Статтею 524 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Згідно ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Відповідно до ст.35 Закону України ?ро Національний банк України”, гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів. Таким чином, єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня. Законодавством України сторонам у договорі надано право, при визначенні розміру грошових зобов’язань в гривні, вказати еквівалент в іноземній валюті. У такому випадку сума, яка повинна бути оплачена в гривні, визначається згідно з офіціальним курсом відповідної валюти на дату проведення платежу. Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства передбачені Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» , який з урахуванням ст.4, 192 ЦК України є єдиним нормативно-правовим актом, який має силу закону і застосовується у регулюванні правовідносин у валютній сфері. Відповідно до п.2 ст. 1 Декрету КМУ, під валютними операціями розуміються операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції, пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей. Надання позивачем відповідачу кредиту, тобто проведення розрахунків за своїми зобов’язанням по кредитному договору, в іноземній валюті та здійснення відповідачем виконання своїх обов’язків, тобто проведення розрахунків за своїми зобов’язанням по кредитному договору, в іноземній валюті за своєю правовою природою є валютною операцією. Згідно ч.1 та ч.2 ст.5 Декрету КМУ, НБУ видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операції, які підпадають під режим ліцензування згідно з Декретом КМУ. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операції, що не потребують індивідуальних ліцензій на весь період дії режиму валютного регулювання. Проведення розрахунків за спірним кредитним договором, в тому числі, оплата процентів, штрафних санкцій позивачем відповідачу в іноземній валюті потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України, виходячи з наступного: Згідно із п.п. г) ч.4 ст.5 Декрету КМУ, індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. Згідно із п.1.4 Положення «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу», затвердженого Постановою НБУ від 14.10.2004 р. № 483, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 09.11.2004 р. № 1429/10028, під використанням іноземної валюти як засобу платежу розуміється використання іноземної валюти на території України для виконання будь-яких грошових зобов’язань або оплати товарів, що придбаваються. Відповідно до п.1.2 договору ПАТ КБ “Приватбанк” надав ОСОБА_1 кредит у сумі 67500 доларів США на умовах цільового використання, забезпеченості, строковості, платності, зворотності та інших умов, викладених в договорі, які ОСОБА_1 отримав з каси банку у іноземній валюті готівкою, що не оспорюється сторонами. Відповідно до п.4 Кредитного договору та Додатку № 1, який є невід‘ємною частиною Кредитного договору, сплата суми кредиту та процентів за договором здійснюється позивачем в доларах США на рахунок банку. Таким чином, кредит в сумі 67500 доларів США був наданий банком позичальникові в іноземній валюті, внаслідок чого усі розрахунки за користування кредитом (проценти) також проводились позивачем в доларах США, що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями в іноземній валюті. За період з 21.01.2008 р. по 31.10.2008 р. відповідач сплатив позивачу 7557,22 доларів США (сума складається з тіла кредиту, процентів та пені). Оплата відповідачем боргу та інших платежів, стягнення яких в іноземній валюті , передбачених п.п.4.1, 4.2., 4.3 кредитного договору також потребує індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу. Крім того, відповідно до ст. 2 Постанови НБУ № 119 від 26.03.1998 р. «Про затвердження правил використання готівкової іноземної валюти на території України», яка зареєстрована в Міністерстві юстиції 15.04.1998 р. № 245/2685 (втратила чинність на підставі Постанови НБУ № 200 від 30.05.2007 р.), використання на території України готівкової іноземної валюти як засобу платежу або як застави дозволяється у разі відсутності в фізичних осіб – нерезидентів або резидентів, а також повноважних представників юридичної особи нерезидента – суб’єкта підприємницької діяльності коштів у грошовій одиниці України і неможливості здійснення валютно обмінної операції через пункт обміну іноземної валюти в таких випадках: п.2.1 – на територіях митниць; п.2.2 – на територіях вокзалів, аеропортів та портів; п.2.3 – використання на території України готівкової іноземної валюти як засобу платежу дозволяється у разі надання суб’єктами підприємницької діяльності готельних послуг фізичним особам нерезидентам з оплатою в іноземній валюті, у тому числі зі застосуванням дорожніх чеків міжнародних платіжних систем у вільно конвертованій валюті. п.2.4 – використання готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу у випадках, що не передбачені цією главою, а також застави дозволяється за умови отримання індивідуальної ліцензії НБУ. Як встановлено судом, вказана індивідуальна ліцензія у позивача або відповідача відсутня, внаслідок чого використання долару США як засобу платежу за кредитним договором № 14.14309 від 26 грудня 2007 року суперечить приписам п. г) ч.4 ст.5 Декрету КМУ, Постанови НБУ № 119 від 26.03.1998 р. Наданий позивачем до матеріалів справи дозвіл № 22-2 від 29.07.2003 р. Національного банку України, як доказ наявності у відповідача права на здійснення вказаних вище валютних операцій без індивідуальної ліцензії, суд до уваги не приймає з огляду на те, що зазначений документ відповідно до приписів п.5.3 Положення «Про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій» виступає генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно із Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю”. Наявність генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій (дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями) не звільняє сторони від обов’язку отримати індивідуальну ліцензію відповідно до приписів п. г) ч.4 ст.5 Декрету КМУ та не робить укладений кредитний договір законним. Крім того, у вичерпному переліку операцій , які має право здійснювати позивач, не вказані операції по використанню готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу. Вичерпний перелік неторговельних операції в іноземній валюті містить в собі п.11 Положення «Про порядок та умови торгівлі іноземною валютою», яке затверджено Постановою НБУ від 10.08.2005 р. № 281, зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 29.08.2005 р. № 950/11230 і застосовується судом при розгляді цього спору відповідно до ст. 8 ЦК України. Цей перелік також не містить в собі надання права відповідачу використання готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу. Наявність у спірному кредитному договорі положень щодо розрахунків за грошовими зобов’язаннями між позивачем та відповідачем в доларах США за відсутності у сторін індивідуальної ліцензії на використання готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу та використання відповідачем долару США як засобу платежу за кредитним договором, суперечить приписам ст.99 Конституції України, ст.524 Цивільного кодексу України, ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст.35 Закону України «Про Національний банк України». Відповідно до п.17 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), згідно зі статтею 227 ЦК є оспорюваним. Вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися як сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою особою в разі, якщо таким правочином порушено її права чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видом діяльності, яка потребує ліцензування. Стаття 227 ЦК України встановлює, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Частин 1, 3 та 5 ст. 203 ЦК України визначають, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Частина 1 ст. 216 ЦК України встановлює, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Відповідач, на виконання цього правочину, отримав від банку 67500 доларів США, що на день отримання становило 340875,00 грн., виходячи з офіційного курсу НБУ на 26.12.2007 р. 1 долар США = 5,05 грн. ПАТ КБ “Приватбанк” на виконання цього правочину, отримав від ОСОБА_1 7557,22 доларів США, що на день отримання становило 33863,05 грн., виходячи з офіційного курсу НБУ на дні отримання. Шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог різниця між отриманим позивачем та відповідачем за спірним кредитним договором становить 307011,95 грн. За таких обставин, приймаючи до уваги вищевикладене, враховуючи, що умови спірного кредитного договору суперечать переліченим вище приписам законодавства, позовні вимоги про визнання правочину, який оформлений кредитним договором № 14.14309 від 26 грудня 2007 року недійсним є правомірними та такими, що підлягають задоволенню. Відповідно до ст.236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Таким чином, враховуючи висновки суду щодо недійсності правочину, який оформлений кредитним договором № 14.14309 від 26 грудня 2007 року, останній є таким з моменту його вчинення. Позов в частині визнання недійсним правочину, який оформлений договором застави № 14.14309/1 від 26 грудня 2007 року також є обґрунтованим та підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до приписів ч.2 ст.548 Цивільного кодексу України недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Цивільним кодексом України у параграфі 6 глави 49 не передбачено інших негативних наслідків визнання недійсним основного зобов’язання, забезпеченого договором застави (іпотеки), як визнання недійсним і додаткового зобов’язання. За таких обставин, беручи до уваги висновки суду щодо недійсності правочину, який оформлений кредитним договором № 14.14309 від 26 грудня 2007 року, в забезпечення виконання позивачем обов’язків за яким було укладено договір застави № 14.14309/1 від 26 грудня 2007 року , останній підлягає визнанню судом недійсним на підставі ч.2 ст.548 Цивільного кодексу України. Згідно ст.ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень. При розгляді судової справи позивачем не було надано доказів, щоб підтверджували отримання останнім відповідної індивідуальної ліцензій для надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті та використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. Таким чином, суд приходить до висновку, що при наданні позивачем та отриманні відвовідачем кредиту у доларах США, а також здійснення відповідачем платежів по погашенню кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США були порушені наступні норми закону: статтю 99 Конституції України, згідно якої грошовою одиницею України є гривня; статтю 524 Цивільного кодексу України, яка визначає, що зобов'язання повинно бути визначено в грошовій одиниці України - гривні; статтю 3 Закону України N 2346-III "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні ", яка визначає, що гривня, як грошова одиниця (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними та юридичними особами без будь яких обмежень на всій території України; статті 6, 7 постанови Національного банку України N 200 від 30.05.2007 р. "Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України", які чітко встановлюють випадки використання фізичним та юридичним особами (резидентами України) іноземної валюти, як засобу платежу, у розрахунках на території України та статтю 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 р. "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", яка встановлює, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено валютним законодавством України. Згідно ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо. При цьому справедливість можна трактувати як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи адекватно її ставленню до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. Розумність - це зважене вирішення питань регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів усіх учасників, а також інтересів громади (публічного інтересу). Отже, подальше виконання кредитного договору на умовах, що діють на даний час є порушенням одного із принципів цивільно-правових відносин, які закріплені у ст. 3 ЦК України - принципу справедливості. Умови кредитного договору є несправедливими, так, як всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду відповідача, споживача кредитних послуг. Несправедливими є, зокрема, умови кредитного договору в частині надання кредиту в доларах США, що передбачає згідно умов кредитного договору погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США, що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону, позивач перекладає, як суб'єкт підприємницької (господарської) діяльності виключно на Відповідача - позичальника за кредитним договором та споживача кредитних послуг, що є грубим порушенням частини 3 статті 13 Цивільного кодексу України. Таким чином, оцінюючи зібрані у справі докази у їх сукупності, суд вважає, що зустрічний позов підлягає задоволенню в повному обсязі, а у задоволенні первісного позову відмовити в повному обсязі. Вирішуючи спір, суд, відповідно до ст. 88 ЦПК України, присуджує з ПАТ КБ “Приватбанк” на користь ОСОБА_1 суму сплаченого ним державного мита у розмірі 8,50 грн. та суму витрат пов”язаних з інформаційно – технічним забезпеченням розгляду цивільної справи у розмірі 37 грн., що підтверджується квітанціями від 12.11.2009 р. Враховуючи викладене, керуючись ст. 99 Конституції України, ст. 5, п. 5 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", ст. 3 Декрету Кабінету міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", ст. 3 Закону України N 2346-III "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні ", ст. ст. 6, 7 постанови Національного банку України N 200 від 30.05.2007 р. "Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України", ст. ст. 4,8, 13, 16, ч. 2 ст. 192, 203, 215, 216, 227, 524, 533, 548, 601, 1054 ЦК України, Закону України "Про заставу", п.17 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», ст. ст. 3, 4, 8, 10, 11, 15, 60, 88, 209, 212 - 215, 217, 223 ЦПК України, суд ВИРІШИВ: У задоволенні позову ПАТ КБ “Приватбанк” в особі Запорізького РУ КБ Приватбанка до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення — відмовити у повному обсязі. Зустрічний позов ОСОБА_1 до ПАТ КБ “Приватбанк” в особі Запорізького РУ КБ Приватбанка про визнання кредитного договору та договору застави недійсними — задовольнити у повному обсязі. Визнати недійсним кредитний договір № 14.14309, укладений 26 грудня 2007 року між ПАТ КБ “Приватбанк” та ОСОБА_1. Визнати недійсним договір застави автотранспорту № 14.14309/1, укладений 26 грудня 2007 року між ПАТ КБ “Приватбанк” та ОСОБА_1, скасувавши заходи забезпечення на заборону відчуження автотранспорту , що належить ОСОБА_1 та який було передано у заставу за договором застави автотранспорту № 14.14309/1, укладеним між ПАТ КБ “Приватбанк” та ОСОБА_1 26 грудня 2007 року. Зобов'язати ПАТ КБ “Приватбанк” в особі Запорізького РУ КБ Приватбанка прийняти від ОСОБА_1 суму у розмірі 307 011, 95 грн. (триста сім тисяч одинадцять гривень дев»яноста п»ять копійок). Стягнути з ПАТ КБ “Приватбанк” в особі Запорізького РУ КБ Приватбанка на користь ОСОБА_1 державне мито у розмірі 8,50 грн. та збір на інформаційно- технічне забезпечення розгляду справи у сумі 37 грн. Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Запорізької області через суд першої інстанції шляхом подання заяви про апеляційне оскарження рішення протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Суддя: http://reyestr.court.gov.ua/Review/8558359

Справа № 7/36-2009 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ РІШЕННЯ 23.04.2009 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Чоп–Транс-1”, м. Чоп до відповідача акціонерного комерційного промислово –інвестиційного банку (закрите акціонерне товариство), м. Київ в особі філії „Відділення Промінвестбанку в м. Ужгород”, м. Ужгород про зобов’язання виконати банківську операцію по перерахуванню коштів та стягнення 32720,69 грн., Суддя Швед С.Б. від позивача –Батрин С.В., Безверхнєв Г.Ф. від відповідача –Кузка С.О. ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю „Чоп–Транс-1” звернулося до суду з позовом до акціонерного комерційного промислово –інвестиційного банку (закрите акціонерне товариство), м. Київ в особі філії „Відділення Промінвестбанку в м. Ужгород”, м. Ужгород про зобов’язання виконати банківську операцію по перерахуванню коштів по платіжному дорученню від 09.10.2008р. №32 та стягнення пені у сумі 32720,69 грн. за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань. У судовому засіданні по справі 15.04.2009р. представник позивача подав суду письмове клопотання, в якому заявив про відмову від позовної вимоги в частині зобов’язання відповідача виконати банківську операцію по перерахуванню коштів по платіжному дорученню від 09.10.2008р. №32 у зв’язку і добровільним виконанням філією „Відділення Промінвестбанку в м. Ужгород” зазначеної операції. Водночас, позивач збільшив свої вимоги в частині стягнення з відповідача пені за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань до суми 34857,90 грн. Позовні вимоги, підтримані у судовому засіданні представником позивача, обґрунтовуються несвоєчасним виконанням відповідачем банківської операції по перерахуванню іноземної валюти на підставі платіжного доручення від 09.10.2008р. №32, що є підставою для нарахування та стягнення з відповідача пені за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань. Відповідач у письмовому відзиві на позов та його представник у судовому засіданні зазначив, що Національним банком України у періоді існування спірних правовідносин введено мораторій на задоволення вимог кредиторів по ЗАТ „Промінвестбанк”, що в сукупності з приписами Закону України „Про банки і банківську діяльність” відносно наслідків введення в дію мораторію, свідчить про відсутність підстав для задоволення вимог позивача. Дослідивши подані по справі доказові матеріали, суд констатує наступне: 09.08.2004р. між Акціонерним комерційним промислово –інвестиційним банком, м. Київ в особі філії „Відділення Промінвестбанку в м. Ужгород” (далі - Банк) та товариством з обмеженою відповідальністю „Чоп –Транс - 1” (далі - Клієнт) укладено договір №243/07-2004 про розрахунково –касове обслуговування (далі - Договір). Згідно з п. 2.1.1. Договору Клієнт має право самостійно розпоряджатися коштами на своєму рахунку з дотриманням вимог чинного законодавства. Операції за платіжними документами, які Банк отримав до 17 год. 00 хв. Виконуються Банком того ж операційного дня. Документи, одержані після 17 год. 00 хв., помічаються штампом „ВЕЧІРНЯ” та проводяться Банком наступного операційного дня (п. 5.5. Договору). У разі порушення Банком строків виконання доручення Клієнта на переказ, встановлених цим Договором, Банк зобов’язаний сплатити Клієнту пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу (п. 6.1. Договору). 10.10.2008р. Банком було прийнято від Клієнта платіжне доручення від 09.10.2008р. №32 про здійснення перерахування іноземної валюти на суму 45270,00 доларів США на власний рахунок у філії „Укрексімбанку „ м.Ужгород. Як свідчать наявні у матеріалах справи банківські виписки та підтверджується представниками сторін, Банк виконав свої зобов’язання по перерахуванню іноземної валюти по платіжному дорученню від 09.10.2008р. №32 лише 11.02.2009р. Згідно з частиною першою ст. 1089 Цивільного кодексу України за платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту. Відповідно до частин першої та третьої ст. 1091 Цивільного кодексу України банк, що прийняв платіжне доручення платника, повинен перерахувати відповідну грошову суму банкові одержувача для її зарахування на рахунок особи, визначеної у платіжному дорученні. Банк повинен негайно інформувати платника на його вимогу про виконання платіжного доручення. Порядок оформлення та вимоги до змісту повідомлення про виконання банком платіжного доручення встановлюються законом, банківськими правилами або договором між банком і платником. З урахуванням вищенаведеного, судовим розглядом справи підтверджено порушення Банком строків виконання доручення Клієнта про перерахування коштів. У відповідності з п. 6.1 Договору та ст.32 Закону України 2Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” позивачем проведено нарахування пені у розмірі 34597,90 грн. за несвоєчасне виконання відповідачем своїх грошових зобов’язань (розрахунок від 16.02.2009р.). Фактичні обставини щодо порушення Банком своїх зобов’язань по перерахуванню коштів та сам розмір нарахованої пені, відповідачем не оспорюються. Правовий зміст аргументів Банку щодо відмови позивачу у задоволенні позовних вимог у частині стягнення нарахованої суми пені полягає у тому, що 07.10.2008р. Правлінням Національного банку України було прийнято постанову за №308 „Про призначення тимчасової адміністрації у Акціонерному комерційному промислово –інвестиційному банку (закрите акціонерне товариство)”, приписами якої, строком на 6 місяців (з 07.10.2008р. по 06.04.2009р.), було введено мораторій на задоволення вимог кредиторів Банку. Відповідач посилається на те, що наведена обставина в сукупності з приписами ст.ст. 58 та 85 Закону України „Про банки і банківську діяльність” відносно наслідків введення в дію мораторію, свідчить про відсутність підстав для нарахування пені. Згідно з визначенням поняття мораторію, наведеним у ст. 2 Закону України „Про банки і банківську діяльність”, таким є зупинення виконання банком майнових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію. Відповідно до частини другої ст. 85. Закону України „Про банки і банківську діяльність” мораторій на задоволення вимог кредиторів поширюється на зобов'язання, строки виконання яких настали до призначення тимчасової адміністрації. Наведені вище положення Закону України „Про банки і банківську діяльність” свідчать про те, що наслідки введення в дію мораторію стосуються виключно зобов’язань, строк виконання яких настав до дня введення мораторію та призначення тимчасової адміністрації. Як свідчать фактичні дані по справі, введення мораторію на задоволення вимог кредиторів та призначення тимчасової адміністрації Правлінням Національного банку України по ЗАТ „Акціонерний комерційний промислово –інвестиційний банк” відбулося 07.10.2008р., а перерахування коштів Банком згідно з платіжним дорученням від 09.10.2008р. №32 повинно було бути проведено 10.10.2008р. Отже, на спірну по справі ситуацію приписи частини другої статті 58, пункту другого частини третьої статті 85 Закону України „Про банки і банківську діяльність” щодо наслідків введення в дію мораторію не розповсюджується, оскільки зобов’язання за Договором мало бути виконане позивачем після введення в дію мораторію. Зазначений висновок суду узгоджується з позицією Верховного Суду України по справі №21-635во06 за позовом ДП „Суднобудівний завод ім. 61 комунара” до Центральної МДПІ у м. Миколаєві (постанова від 17.04.2007р. №761315), яка свідчить про те, що мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), які виникли після введення мораторію, а отже, і не припиняє заходів, спрямованих на їх стягнення. Також Верховним Судом України зазначено, що невиконання таких зобов’язань є правопорушенням. Отже, нарахування санкцій, застосування заходів забезпечення за невиконання згаданих зобов’язань та примусове стягнення на підставі виконавчих документів коштів на виконання таких грошових зобов’язань та зобов’язань щодо сплати податків і зборів (інших обов’язкових платежів), а також штрафних санкцій, ґрунтується на законі. Аналогічні обставини по відношенню до даної справи мали місце також при розгляді господарським судом Закарпатської області справи за позовом Фінансового управління Іршавської районної державної адміністрації, м. Іршава до Акціонерного комерційного промислово –інвестиційного банку, м. Київ в особі філії „Відділення Промінвестбанку в м. Іршава”, м. Іршава про стягнення 41311,48 грн. (рішення господарського суду Закарпатської області від 20.01.2009р. та постанова Львівського апеляційного господарського суду від 01.04.2009р. у справі № 7/179). Крім того, частиною четвертою ст. 85 Закону України „Про банки і банківську діяльність” передбачено, що мораторій не поширюється на обслуговування поточних операцій, здійснюваних тимчасовим адміністратором, на вимоги щодо виплати заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, авторської винагороди, а також на задоволення вимог кредиторів, що виникли у зв'язку із зобов'язаннями банку під час здійснення тимчасової адміністрації банку. Операції за платіжними документами по перерахуванню грошових коштів Клієнта відносяться до поточних операцій за Договором, тому мали бути виконанні Банком передбачені ним строки (п. 5.5. Договору). З урахуванням вищенаведеного вимога позивача про стягнення з Банку пені у сумі 34857,90 грн. за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання підлягає задоволенню. Що стосується позовної вимоги ТОВ „Чоп –Транс - 1” про зобов’язання відповідача виконати банківську операцію по перерахуванню коштів по платіжному дорученню від 09.10.2008р. №32, то провадження у цій частині підлягає припиненню на підставі пункту 4 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України у зв’язку прийняттям судом відмови позивача від позову по даній вимозі. Судові витрати по справі підлягають віднесенню на сторони пропорційно розміру задоволення позовних вимог (ст. 49 ГПК України). На підставі викладеного, керуючись статтями 8, 124, 129 Конституції України, статтями 34, 43, 49, 80, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, СУД ВИРІШИВ: 1. Позов задоволити частково. 2. Стягнути з Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку в особі філії „Відділення Промінвестбанку в м. Ужгород” (м. Ужгород, вул. Крилова, 10, код 09312161) на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Чоп –Транс - 1” (м. Чоп, вул. Заводська, 5, код 20448719) суму 36324,47 грн. (тридцять шість тисяч триста двадцять чотири гривні 47 коп.) (в т.ч. 34857,90 грн. –пеня за несвоєчасне виконання переказу грошових коштів, 348,57 грн. –витрати по держмиту, 118 грн. - витрати на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу, 1000,00 –витрати на оплату послуг адвоката). 3. В іншій частині позовних вимог провадження у справі припинити, прийнявши відмову позивача від позову. Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його ухвалення і є обов’язковим до виконання на всій території України. Суддя С. Швед http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/3470328

Резона подавать нет, тем более в третейский суд. В регламенте изложен порядок рассмотрения споров данным третейским судом, в том числе и уведомление сторон.На третейский забивать не надо. Надо подать иск и просить третейский суд приостановить дело до рассмотрения Вашего дела в обычном суде.

В реестре появилось решение апелляции оставившее в силе это решение:http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=970

К сожалению, решения суда первой инстанции пока в реестре не нашел. буду благодарен если кто-либо найдет и разместит в этой теме.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ УХВАЛА Іменем України 05 лютого 2010 року м. Вінниця Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області у складі: головуючого: Медвецького С.К. суддів: Оніщука В.В., Чорного В.І., при секретарі: Черепановій В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці заяву приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 16 грудня 2009 року по справі за позовом Відкритого акціонерного товариства «Вінніфрут» до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1, Акціонерного-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» про визнання неправомірними дій нотаріуса та визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, - встановила: Рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 16 грудня 2009 року позов Відкритого акціонерного товариства «Вінніфрут» задоволено повністю. Визнано неправомірними дії приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 по вчиненню виконавчого напису на договорі застави рухомого майна № 02-10/3057 від 17.07.2008 року. Виконавчий напис, реєстраційний номер 2826, вчинений 05.08.2009 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 про звернення стягнення на рухоме майно, яке підлягає витребуванню, а саме: прес стрічковий B-FRU-2500 LR Flottweg та автоматичну лінію розливу води VICTORIA 5G за договором застави майна № 02-10/3057 від 17.07.2008 року, яке належить ВАТ «Вінніфрут» м. Калинівка Вінницької області, визнано таким, що не підлягає виконанню. У січні 2010 року приватний нотаріус ОСОБА_1 подав заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження та апеляційну скаргу на вказане рішення суду, вказуючи, що строк на апеляційне оскарження пропущено з поважних причин. 18.01.2010 року Акціонерний-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк» подав заяву про приєднання до апеляційної скарги на рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 16.12.2009 року. Згідно ч. 1 ст. 294 ЦПК України заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 20 днів після подання заяви на апеляційне оскарження. Згідно ч. 4 ст. 295 ЦПК України апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається в строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Твердження заявника про те, що процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції пропущений з поважних причин є необґрунтованим. У викладеній в заяві доводах, єдиною підставою пропуску строку зазначено те, що рішення суду було отримано поштовою кореспонденцією, однак зазначена причина пропуску строку не може бути визнана поважною, оскільки заявнику було відомо про час, місце розгляду справи та прийняте рішення, що дозволяло йому своєчасно подати заяву про апеляційне оскарження, а будь-яких інших доказів, які б свідчили про поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду не надано. Таким чином, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження рішення суду пропущено без поважних причин, тому відповідно до вимог ч. 3 ст. 294 ЦПК України в поновленні строку на апеляційне оскарження необхідно відмовити, а апеляційна скарга та заява Акціонерного-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» про приєднання до апеляційної скарги на рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 16 грудня 2009 року підлягають залишенню без розгляду. Керуючись ст. 294 ЦПК України, колегія суддів – ухвалила: Заяву приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 16 грудня 2009 року залишити без задоволення. Апеляційну скаргу приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 та заяву Акціонерного-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» про приєднання до апеляційної скарги на рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 16 грудня 2009 року по справі за позовом Відкритого акціонерного товариства «Вінніфрут» до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1, Акціонерного-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» про визнання неправомірними дій нотаріуса та визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню залишити без розгляду. Ухвала може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду України протягом двох місяців. Головуючий: Судді: З оригіналом вірно: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/8227923

Решение суда первой инстанции, здесь: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=935

Определение апелляционного суда Винницкой области оставившее в силе данное решение, здесь: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=970

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 березня 2010 року місто Вінниця Колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області у складі: Головуючого : Чуприни В.О. Суддів : Морозовського В.І., Якименко М.М. При секретарі : Липач Ю.М. За участю : представника ВАТ ВТБ Банк - Верещака В.М., представника ОСОБА_2 – ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Вінницької області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до приватного нотаріуса Калинівського районного нотаріального округу ОСОБА_4, Відкритого акціонерного товариства ВТБ Банк, Вінницької філії Відкритого акціонерного товариства ВТБ Банк про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, за апеляційною скаргою представника Відкритого акціонерного товариства ВТБ Банк по довіреності Верещака Валерія Миколайовича на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 9 грудня 2009 року, встановила : В вересні 2009 р. представник ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом, зазначав, що 11.08.2009 р. приватним нотаріусом Калинівського районного нотаріального округу вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на автомобіль марки RENAULT моделі MEGANE на суму 106028,79 грн., переданого у заставу банку на підставі договору від 2.06.2006 р., у рахунок погашення боргу перед Вінницької філії Відкритого акціонерного товариства ВТБ Банк. Посилаючись на те, що виконавчий напис не міг бути вчинений у спірних вимогах кредитора щодо виконання зобов’язання, а також за обставин порушеного господарським судом провадження про банкрутство СПД ОСОБА_2 та введеного мораторію на задоволення вимог кредиторів, позивач просив задовольнити вимоги. Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 9.12.2009 р. позов задоволений та визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 11.08.2009 р., що зареєстрований у реєстрі № 3418, вчинений приватним нотаріусом Калинівського районного нотаріального округу Вінницької області ОСОБА_4. Додатковим рішенням цього ж суду від 1.02.2010 р. стягнуто солідарно з нотаріуса Калинівського районного нотаріального округу Вінницької області ОСОБА_4 і ВАТ ВТБ Банк на користь ОСОБА_5 судовий збір в сумі 1160,28 грн. та 120 грн. витрат з інформаційно-технічного забезпечення. В апеляційній скарзі представник ВАТ ВТБ Банку просить скасувати рішення і ухвалити нове про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права. Зокрема, на думку апелянта суд безпідставно вважав, що виконавчий напис не міг бути вчинений, оскільки кредитний договір не був нотаріально посвідчений. Крім того поза увагою суду залишилась та обставина, що питання стосовно звернення стягнення на автомобіль обумовлені договором застави та кредитним договором. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні скарги з таких підстав. Із матеріалів справи вбачається, що у забезпечення виконання зобов’язань, які випливають з кредитного договору № 419 від 2.06.2006 р. між позичальником фізичною особою ОСОБА_5 та АКБ «Мрія», правонаступником прав і обов’язків якого є ВАТ ВТБ Банк, 2.06.2006 р. був укладений договір застави майна – автомобіля RENAULT моделі MEGANE, 2006 р. випуску. Оскільки ОСОБА_5 зобов’язання з кредитного договору не виконала, ВАТ ВТБ Банк в особі Вінницької філії 29.05.2009 р. звернулося до Вінницького районного суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитом, суми відсотків та пені за період з 1.07.2008 р. по 25.05.2009 р. (а.с.58). В час розгляду судової справи за вказаним позовом ВАТ ВТБ звернулося до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису. 11.08.2009 р. приватним нотаріусом Калинівського районного нотаріального округу Вінницької області ОСОБА_4 вчинений нотаріальний напис про звернення стягнення на майно або ж автомобіль RENAULT моделі MEGANE, 2006 р. випуску, що належить на праві власності ОСОБА_5 та переданий у заставу АКБ «Мрія», правонаступником якого є ВАТ ВТБ Банк. За рахунок коштів, отриманих від реалізації майна – автомобіля пропонується задовольнити вимоги по кредитному договору № 419 від 2.06.2006 р. у розмірі 13763,18 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 11.08.2009 р. становить 106028,79 грн., з них сума боргу за кредитом 13051,87 доларів США сума боргу за кредитом з урахуванням 30% річних, нарахованих у зв’язку з порушенням зобов’язання щодо повернення кредиту за період з 1.07.2008 р. по 9.08.2009 р. включно ; 683,60 доларів США суми боргу за процентами з урахуванням 3% річних, нарахованих у зв’язку з порушенням зобов’язання щодо сплати процентів за період з 1.04.2009 р. по 9.08.2009 р. включно; 27,71 доларів США пені у зв’язку з несвоєчасною сплатою процентів у розмірі подвійної ставки НБУ за період з 1.04.2009 р. по 9.08.2009 р. включно. Загальна сума заборгованості становить 106028, 79 грн. та 1606,00 грн. витрати на вчинення виконавчого напису (а.с.10). Заочним рішенням Вінницького районного суду від 12.08.2009 р., яке в даний час не набуло законної сили, позов ВАТ ВТБ Банк в особі Вінницької філії до ОСОБА_5 задоволений повністю та стягнуто з останньої на користь банку 99917,58 грн., що еквівалентно 13119,43 доларів США, заборгованості по кредитному договору № 419 від 2.06.2006 р. станом на 25.05.2009 р. та судові витрати з розгляду справи (а.с.60). 21.08.2009 р. відділом примусового виконання рішень державної виконавчої служби Вінницького районного управління юстиції була ухвалена постанова про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого напису приватного нотаріуса (а.с.11). Згідно зі ст. 50 Закону України «Про нотаріат» від 2.09.1993 р. № 3425–ХІІ спір про визнання вчиненого нотаріусом виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса розглядається судом за позовом боржника до стягувача, а не нотаріуса, який не є стороною угоди та вчиненому виконавчому напису, в процесі виконання яких у сторін виникає спір про право. Нотаріуси можуть брати участь у справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні як заінтересовані особи. Залучивши приватного нотаріуса до участі у справі одним із відповідачів, суд допустився процесуальної помилки, однак ця помилка не потягла наслідків щодо неправильного вирішення справи по суті. Так, застава це зобов’язання, що має додатковий характер і не має самостійного «юридичного життя» поза основним зобов’язанням (ч.2 ст. 548 ЦК, п.1 ст. 593 ЦК). Згідно ч.1 ст. 3 Закону України «Про заставу» заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України. Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (абз.2 п. 93) встановлює, що заставою може бути забезпечене виконання дійсного зобов’язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності. Відповідно до ст. 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості. Розв’язання виниклого спору за позовом банку було передано на вирішення суду, відтак у нотаріуса не було законних підстав для вчинення виконавчого напису в спірній заборгованості. За таких обставин, суд першої інстанції правильно визнав виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню. Крім того, суд у рішенні обґрунтовано звернув увагу на ту обставину, що з приводу одного й того ж спору потенційно не може існувати два рівноправних виконавчих документи – виконавчий лист та виконавчий напис нотаріуса, які за приписами ст.3 Закону України «Про виконавче провадження» підлягають виконанню державною виконавчою службою. Законність та обґрунтованість додаткового рішення районного суду щодо розподілу судових витрат, внаслідок його не оскарження сторонами, апеляційним судом не перевірялись. З урахуванням наведеного та відповідно до вимог ст. 308 ЦПК, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог закону, а апеляційну скаргу необхідно відхилити, оскільки наведені в ній доводи не спростовують правильних висновків суду. Керуючись ст.ст. 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, ухвалила : Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства ВТБ Банк відхилити, а рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 9 грудня 2009 року залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двох місяців до Верховного Суду України. Головуючий : підпис В.О.Чуприна Судді : підпис В.І.Морозовський підпис М.М.Якименко З оригіналом вірно : Суддя апеляційного суду В.О.Чуприна http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/8227923