centurion

Тут всё просто: заёмщик делает запрос о предоставлении перечня документов, не предоставили - идите в сад. Есть у меня намерение платить кредитору, который в договоре указан, а подишь ты разберись, кто сейчас надлежащий кредитор

Смотря что принесут. Без акта приёма-передачи с конкретной передачей договора Вашего клиента, их доводы ничего не стоят. Хотя мнение у судей противоположное.

Конечно же нет. Я же тоже об этом. Пусть доказывают.

+100. Подобную точку зрения я изложил в теме про Кредитные инициативы.

Стаття 517. Докази прав нового кредитора у зобов'язанні 1. Боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов'язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора. 2. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні. В понимании этой статьи должник сам волен выбирать, какие доказательства ему должен предоставить новый кредитор, тем более в интересах же самого кредитора предоставить такие документы для ускорения процесса. Но, заметьте, все новые кредиторы этот момент настоятельно пытаются обойти и прикрываются приведённой Вами фразой об отсутствия в законодательстве перечня подобных документов. Это говорит только об одном - отсутствие у них всех надлежащих документов. И что им мешает сделать надлежащим образом заверенный витяг именно Вашего договора с общего акта приёма-передачи ?

1. Если судебный приказ отменили на основании выплаты Вами всей суммы и отсутствия задолженности, то это установленный в суде факт и доказыванию не подлежит с Вашей стороны.2. Что мешает подать заявление второй раз? Оплачивать сбор не нужно, т.к. он уже уплачен. 3. Давайте отвод такому судье.

Законодательством установлен чёткий возраст " цивільної правоздатності і дієздатності". Вот и ответ на все вопросы. Ну, а по поводу перевоспитания, я в числе первых, пусть попробуют. Болт с резьбой в активе и халява с уксусом в пассиве (в смысле поиметь всё быстро и сразу) - выбор у Прихвата невелик, а велики глаза у страха перед Прихватом.

Раньше как-то и классными журналами обходились, в котором отражалась посещаемость по факту. А с карточками значит картина такая выходит: то бишь я, ученик школы, решил не посещать занятия и передал карточку Прихвата своему знакомому по классу. Тот отбивает мою карточку каждый день, а у директора посещаемость в ажуре. Честно говоря, Архимед отдыхает. А на "разрешение отдела образования и исполкома и мера" пусть письменную директиву предоставит. Уверен, что таковой и в природе не существует. Всё решается сначала с отдельных объектов, и если это приносит положительный результат, тогда решается через профильное министерство, но никак через органы местной власти.

Саша, может, как отправную точку, применить следующее: волеизъявление стороны при заключении договора должно быть добровольным.

Конечно же нужна массовость, тогда будет толк. А с нашей ментальностью это очень тяжело.Да и помощь масс-медиа будет носить более эффективный характер, чем деятельность контролирующих органов. Правда, если цензура пропустит такую тему.

Полностью согласен.Есть один момент - тот же дтректор будет намекать "нерадивым" родителям о возможном снижении успеваемости их детей. Ситуация, я думаю, для родителей тупиковая и расчитана на психологию родителей - никто из родителей не захочет испортить успеваемость детей, т.к. в высшие учебные заведения придётся поступать. такой маркетинговый ход Прихвата, по моему мнению, будет распространяться в геометрической прогрессии. И, как правильно Вы подметили, нукжно эту проблему рубить в зачатке через прокуратуру, НБУ, Нацфинуслуг и дальше по списку.

В моих случаях банки не использовали договорное списание с моего счёта, а комиссия отображалась в отдельных квитанциях вообще на других счетах. Я думаю, что такая ситуация была у многих. Ну и естественно договоров РКО и впомине не было.

Почему только в долларах? В гривнах тоже такие договора не заключались.

Не совсем так: сначала уведомление, а потом доказательства по Вашему требованию. Вы руководствуетесь главой 73 ЦК, но забыли о главе 47.

Зачем что-то менять? Иск должен рассматриваться на основании тех законов, которые действовали на момент подачи иска.

А Вы иск подавали до изменений в работе нотариуса?

А Вы небось блины на масленницу по случаю приготовили

Я не пытаюсь выразить своё несогласие с Вами. Вместе с Вами пытаюсь найти золотую середину, т.к. Вы вначале дали сжатый вид своей точки зрения, из-за которой новичок форума поймёт, что его в любом случае могут "закрыть".А сейчас Вами дана расширенная информация, которая позволяет сделать осмысленный выбор. По поводу 72 уголовных дел не указаны конкретные основания. Опять же повторюсь, решение суда даёт команду "фас" исполнителю, вот пусть и суетится. Нет в решениях суда указания должнику его выполнять. Должник обязан выполнить законные требования исполнителя, который свои требования выдвигает уже по ситуации, а там для всех сторон ИП вариантов много. Также нет и чёткого толкования понятия "умышленное невыполнение решения суда" со стороны должника. Законом Украины "Об исполнительном производстве предусмотрены как добровольное, так и принудительное погашения. Всё в руках исполнителя - это он обязан выполнить решение суда. А алименты не относятся к долговым обязательствам, которые предусматривает протокол №4.

Снос оговорки, а потом решения третейского суда по вновь выявленным. При успешном раскладе с оговоркой, возникает вопрос с подсудностью по вновь выявленным - опять через Новозаводской или местный, который снёс оговорку. По закону - через Новозаводской.

Но ведь решение то основывается на этих самых гражданско правовых отношениях.Как в данном случае понимать "умышленное невыполнение решение суда"? Ведь судебное решение указывает не должнику оплатить, а взыскать исполнительной службе. Ведь так? Выполнять должен исполнитель. Конечно, если доллжник будет всячески мешать исполнителю проводить исполнителю необходимые действия, тогда другое дело, но это уже другая история. А если должник грамотно выведет своё имущество, исполнителю ничего не останется, как вернуть ИЛ взыскателю.

Тут не совсем согласен с Вами. Есть протокол №4 к ст. 6 Конвенции защиты прав человека, согласно которому не может применяться уголовная ответственность к должнику. В данном случае решение то основывается на кредитных правоотношениях.

Ну, это то, о чём я писал выше. Судья Мороз относится к тем судьям Новозаводского суда, которые сейчас применяют эту норму, хотя раньше практика у него была половинчатая.А в апелляцию конечно подавайте. Прямого запрета в законодательстве нет. А есть разъяснения ВСу или ВССУ по этому поводу, что такие ухвалы подлежат обжалованию во всех инстанциях ( погуглите ). Так что, удачи Вам.

Не переживайте, никто не припрётся. А если случится такое чудо, снимайте видео, звоните 102. Бейте на вымогательство.

Калехторы тоже могут в суд подать. Например, "Кредитные инициативы", как и Альфа, благополучно решают эти проблемы в третейском суде.А вот при ситуации, когда Альфа продал кредит со всеми правами калехторам, имея решение в свою пользу, кто в этом случае будет взыскателем?

Вот на этом суды и играют. В том же Новозаводском практика противоречивая. Указываешь судье, что ЗУ ЗПП распространяется на все правоотношения между потребителем и продавцом, но они тупо не замечают, как раз указывая на то, что банк не является потребителем и имеет полное право обращаться в третейский суд за защитой своих нарушенных прав, попутно приводя толкование КСУ от 2008 г. ст.55 и 124 КУ.Я пошёл немного другим путём. Да банк не является потребителем , да есть решение КСУ от 2008 г. Но с 11.03.2011 г. вступил в силу п.14 ст.6 ЗУ ТС, вследствие чего заёмщик, как потребитель, лишён всякого процессуального права защищать свои интересы с позиции ЗУ ЗПП и сопряжённого с ним законодательства, т.е. подать встречный, возражения и т.п., что нарушает его конституционные права. В итоге прошу признать условие п. ххх догоовора не отвечающим действующему законодательству Украины с 11.03.2011 и изменить на решение всех споров в суде общей юрисдикции согласно действующему законодательству с 11.03.2011. И как раз решение апелляции Донецкой области подвернулось, оставленное в силе ВССУ. Хоть и не Альфа, а Укрсоц, главное - вопрос в целом решения третейских споров с 11.03.2011 с участием потребителя. Справа № 22ц-6774/11 Головуючий в 1 інстанції Худіна О.О. Категорія 27 Доповідач Соломаха Л.І. РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 вересня 2011 року Апеляційний суд Донецької області в складі: головуючого - судді Пономарьової О.М. суддів Соломахи Л.І., Єлгазіної Л.П. при секретарі Валуйському В.А. за участю: представника відповідача ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про захист прав споживача банківських послуг, визнання недійсною умови кредитного договору з апеляційною скаргою відповідача - Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на рішення Єнакіївського міського суду Донецької області від 22 червня 2011 року, - В С Т А Н О В И В: 24 лютого 2011 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі ПАТ «Укрсоцбанк») про захист прав споживача банківських послуг, визнання недійсною умови кредитного договору. Зазначав, що 01 серпня 2008 року він уклав з відповідачем договір про надання невідновлювальної кредитної лінії № 805/8/18/8-102. Пунктом 6.2 цього договору передбачено, що у випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів, Сторони, керуючись ст. 5 Закону України «Про третейські суди», домовляються про те, що спір розглядається одноособово третейським суддею Ярошовцем В.М. Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків, що знаходиться за адресою: м. Київ вул. М. Раскової. У випадку неможливості розгляду спору вказаним третейським суддею спір розглядається третейським суддею Мороз О.А. або Білоконем Ю.М. у порядку черговості, вказаному у даному пункті. У разі якщо спір не може бути розглянутий визначеними у даному пункті суддями, суддя призначається Головою Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків відповідно до чинного Регламенту Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків. Посилається на те, що ця умова договору відповідно до ст. 18, ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів» є несправедливою, оскільки порушує принцип рівності сторін договору за участю споживача, порушує в порівнянні з діючим законодавством права споживача та встановлює більш вигідні умови для банку, направлена на позбавлення споживача права вибору підсудності в разі порушення договору банком, яке надано споживачу ч. 5 ст. 110 ЦПК України (звернення до суду за місцем свого проживання або виконання договору); позбавляє споживача права відповідно до ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» звернення за захистом своїх прав до загального суду; обмежує споживача в предметі спору, оскільки третейському суду підвідомчі не всі спори. Посилається на те, що договір про надання невідновлювальної кредитної лінії забезпечується іпотекою, що при порушенні кредитного договору стягнення повинно звертатися на предмет іпотеки, а такий спір відповідно до п. 7 частини 1 ст. 6 Закону України «Про третейські суди» непідвідомчий третейським судам, що свідчить про незаконність умови договору про третейський розгляд спорів. Для реалізації рішення третейського суду сторонам необхідно звертатися до державних органів, в той час як згідно п. 13 частини 1 ст. 6 Закону України «Про третейські суди» третейським судам не підвідомчі справи, за результатами розгляду яких виконання рішення третейського суду потребуватиме вчинення відповідних дій органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими чи службовими особами та іншими суб'єктами під час здійснення ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. Вважає, що умова про третейський розгляд спорів суперечить і ст. 6 Европейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод, оскільки третейський суд не є судом, який встановлений законом. Посилаючись на вимоги ст. 203, ст. 215 ЦК України, Закон України «Про захист прав споживачів», просив визнати недійсною умову договору про надання невідновлювальної кредитної лінії № 805/8/18/8-102 від 01 серпня 2008 року про третейський розгляд спорів (а.с. 2-8). Рішенням Єнакіївського міського суду Донецької області від 22 червня 2011 року позов ОСОБА_3 задоволено. Визнана недійсною умова договору про надання невідновлювальної кредитної лінії № 805/8/18/8-102 від 01 серпня 2008 року, зазначена в п. 6.2, який стосується розгляду спорів за договором Постійно діючим Третейським судом при Асоціації українських банків (а.с. 67-68). В апеляційній скарзі ПАТ «Укрсоцбанк», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог (а.с. 70-71). В судовому засіданні апеляційного суду представник ПАТ «Укрсоцбанк» ОСОБА_2, який діє на підставі довіреності юридичної особи, доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити. Позивач ОСОБА_3 у в судове засідання апеляційного суду не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення йому 07 вересня 2011 року повістки про явку до суду 13 вересня 2011 року. Причини неявки позивач не повідомив, до суду не з’явився повторно. Раніше позивач не з’явився до суду 16 серпня 2011 року, надав клопотання про відкладення розгляду справи через неможливість явки у судове засідання його представників. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ПАТ «Укрсоцбанк» ОСОБА_2, дослідивши матеріали цивільної справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення з наступних підстав: При розгляді справи суд першої інстанції встановив, що 01 серпня 2008 року між позивачем та відповідачем був укладений договір про надання невідновлювальної кредитної лінії № 805/8/18/8-102 (далі кредитний договір), згідно якого кредитор зобов’язався надати Позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання. Надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами, зі сплатою 15% річних за кредитом та комісій, в розмірі та в порядку визначеному тарифами на послуги по наданню кредитів, з досягненням максимального ліміту заборгованості Позичальника за кредитом в сумі 200 000 доларів США. Повернення кредиту буде здійснюватися рівними частинами, періодично до 5 числа кожного місяця в сумі 1 785,71 долара США, починаючи з 5 вересня 2008 року та остання сума 1 786,19 доларів США з кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом не пізніше 04 грудня 2017 року (а.с. 14-21). Пунктом 6.2 цього договору передбачено, що у випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів, Сторони, керуючись ст. 5 Закону України «Про третейські суди», домовляються про те, що спір розглядається одноособово третейським суддею Ярошовцем В.М. Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, що знаходиться за адресою: м. Київ вул. М. Раскової. У випадку неможливості розгляду спору вказаним третейським суддею спір розглядається третейським суддею Мороз О.А. або Білоконем Ю.М. у порядку черговості, вказаному у даному пункті. У разі якщо спір не може бути розглянутий визначеними у даному пункті суддями, суддя призначається Головою Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків відповідно до чинного Регламенту Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків. Задовольняючі позовні вимоги про визнання недійсною умови договору № 805/8/18/8-102 від 01 серпня 2008 року про надання невідновлювальної кредитної лінії щодо третейського розгляду спорів, суд першої інстанції виходив з того, що третейська угода, на яку посилалися сторони в договорі, є недійсною, оскільки третейське застереження не містить всіх умов необхідних для розгляду спору. При укладенні договору волевиявлення позивача не було вільним (з причин відсутності інформації про третейську угоду) і не відповідало його внутрішній волі, оскільки договір про надання не відновлювальної кредитної лінії є договором публічного права, пункт, що містить третейську угоду був доданий Кредитором за своєю ініціативою без права Позичальника вносити пропозиції в зміст цього пункту. Банк, користуючись непоінформованістю позивача в юридичних аспектах третейського судочинства, не роз’яснив йому ні правового змісту третейської угоди, ні правових наслідків укладення такого договору, маючи протизаконну мету максимально ускладнити або взагалі зробити неможливим повноцінний захист Позичальником своїх прав споживача банківських послуг наступними засобами: - позбавленням можливості захищати свої права в державному суді з правом вибору підсудності, в тому числі за місцем мешкання Позичальника відповідно до ст. 110 ЦПК України; - третейське застереження не відповідає вимогам ст. 14 Закону України «Про третейські суди» щодо згоди сторін для призначення чи обрання третейських суддів у кожній справі; - у третейському застереженні не вказано розмір та розподіл витрат, пов’язанний з розглядом спору. Згідно регламенту Постійно діючого третейського суду судовій збір не має граничного розміру, як це визначено при розгляді цивільних та господарчих справ, що є невідповідним до законодавства; - необхідністю виїзду в м. Київ для участі у судових засіданнях за свої власні кошти і з втратою особистого часу; необхідностю здійснення складних, недешевих юридичних процедур з метою відміни можливо несправедливого і незаконного рішення третейського суду при Асоціації українських банків. Апеляційний суд вважає, що такі висновки суду не відповідають вимогам закону, до них суд дійшов порушивши норми матеріального та процесуального права. Відповідно до пункту 4 частини 1 ст. 309 ЦПК України порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення. Згідно ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 07 грудня 2000 року № 2121-III відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Згідно з Конституцією України Україна є демократичною, соціальною, правовою державою; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (ст. ст. 1, 3 Конституції України). Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України одночасно визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (ч. 5 ст. 55 Конституції України). І це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч. 2 ст. 22, ст. 64 Конституції України). Способами реалізації права кожного захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань у сфері цивільних правовідносин є звернення до третейського суду (у передбаченому Законом України «Про третейські суди» випадках і порядку) та судовий захист. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про третейські суди» від 11.05.2004, №1701-IV та ст. 17 ЦПК України сторони мають право передати спір на розгляд третейського суду, крім випадків, встановлених законом. Ці випадки зазначені в ст. 6 Закону України «Про третейські суди». Згідно ст. 6 Закону України «Про третейські суди» в редакції, що діяла на час укладення кредитного договору (01 серпня 2008 року), третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком: 1) справ у спорах про визнання недійсними нормативно-правових актів; 2) справ у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб; 3) справ, пов'язаних з державною таємницею; 4) справ у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, крім справ у спорах, що виникають із шлюбних контрактів (договорів); 5) справ про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом; 6) справ, однією із сторін в яких є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, державна установа чи організація, казенне підприємство; 7) інших справ, які відповідно до закону підлягають вирішенню виключно судами загальної юрисдикції або Конституційним Судом України; 8) справ, коли хоча б одна із сторін спору є нерезидентом України. Рішенням Конституційного Суду України від 10 січня 2008 року у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців сьомого, одинадцятого статті 2, статті 3, пункту 9 статті 4 та розділу VIII «Третейське самоврядування» Закону України «Про третейські суди» (справа про завдання третейського суду) визнано, що відповідно до чинного законодавства підвідомчий суду загальної юрисдикції спір у сфері цивільних і господарських правовідносин може бути передано його сторонами на вирішення третейського суду, крім випадків, встановлених законом (ст. 17 ЦПК України, ст. 12 ГПК України, ст. 6 Закону України «Про третейські суди»), оскільки, гарантуючи право на судовий захист з боку держави, Конституція України водночас визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захистити свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (ч. 5 ст. 55 Конституції України). Згідно роз'яснень, викладених в п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», договір про передачу спору на розгляд до третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду за захистом. Відповідно до ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до частини 3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Суд першої інстанції зазначені вимоги законів не врахував та дійшов необгрунтованого висновку про невідповідність умови кредитного договору про третейський розгляд спорів на час його вчинення вимогам ст. 55, ст. 124 Конституції України, ст. 6 Европейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод, про що обґрунтовано зазначає відповідач в апеляційній скарзі. Відповідно до ст. 12 Закону України «Про третейські суди» третейська угода може бути укладена у вигляді застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. Третейська угода укладається в письмовій формі. Посилання у договорі, контракті на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі, і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору. Третейська угода може містити як вказівку про конкретно визначений третейський суд, так і просте посилання на вирішення відповідних спорів між сторонами третейським судом. Отримання додаткової письмової згоди сторін за наявності третейської угоди в договорі (контракті) Закон України «Про третейські суди» не передбачає. Враховуючи зазначене, висновок суду першої інстанції про те, що третейська угода це завжди самостійна угода і є незалежною від кредитного договору, не відповідає вимогам закону, а висновок суду про недійсність третейської угоди, викладеної в п. 6.2 кредитного договору через те, що вона не включає всіх умов необхідних для розгляду спору, в порушення вимог ст. 11 ЦПК України виходить за межі заявлених позивачем вимог. Висновок суду про те, що умова кредитного договору про третейський розгляд спорів з часу його укладення порушує права позивача, як споживача банківських послуг, є незаконним, про що обґрунтовано зазначає відповідач в апеляційні скарзі. Відповідно до ст. 3, ст. 627 ЦК України ця умова договору була визначена сторонами на їх власний розсуд і на час укладення договору не суперечила вимогам Закону України «Про захист прав споживачів» та Закону України «Про третейські суди». Діюче на час укладення кредитного договору законодавство дозволяло передавати спори, що виникають з кредитного договору, на розгляд третейських судів, тобто п. 6.2 кредитного договору від 01 серпня 2008 року про третейський розгляд спорів, що випливають з кредитного договору, на момент укладення договору відповідав вимогам закону. Посилання позивача на те, що зазначена умова суперечить вимогам п. 7, п. 13 частини 1 ст. 13 Закону України «Про третейські суди» в редакції Закону України від 05.03.2009 року № 1076-VI, тобто вже після укладення кредитного договору, також є необгрунтованими. Згідно ст. 6 Закону України «Про третейські суди» в редакції Закону України від 05.03.2009 року № 1076-VI третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком: 7) справ у спорах щодо нерухомого майна, включаючи земельні ділянки; 13) справ, за результатами розгляду яких виконання рішення третейського суду потребуватиме вчинення відповідних дій органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими чи службовими особами та іншими суб'єктами під час здійснення ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. Згідно п. 6.1 кредитного договору умова договору щодо розгляду спору третейським судом стосується лише спорів, що виникають між сторонами саме за цим кредитним договором, а предметом оспорюваного кредитного договору нерухоме майно не є. Посилання позивача на те, що згідно п. 1.4 кредитного договору у якості виконання зобов’язань за цим кредитним договором кредитор уклав з майновим поручителем КП «Старе кафе» іпотечний договір, не спростовує висновків суду, оскільки звернення стягнення на предмет іпотеки виходить за межі оспорюваного кредитного договору і регулюється саме умовами іпотечного договору, а тому умова про третейський розгляд спорів, викладена в п. 6.2 кредитного договору, не стосується спорів, які випливають із договору іпотеки. Звернення позивача до суду з цим позовом обумовлено пред’явленням ПАТ «Укрсоцбанк» до Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків позову до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором (а.с. 9). Виконання рішення третейського суду, як правило це стягнення заборгованості за кредитним договором, не потребує вчинення відповідних дій органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими чи службовими особами та іншими суб'єктами під час здійснення ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. Суд першої інстанції зазначене не врахував та дійшов помилкового висновку про недійсність умови кредитного договору щодо третейського розгляду спорів з моменту вчинення правочину. Проте Законом України від 03.02.2011 року № 2983-VI «Про внесення зміни до статті 6 Закону України «Про третейські суди» щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам» частину першу статті 6 Закону України «Про третейські суди» доповнено пунктом 14, згідно якого третейські суду не можуть розглядати справи у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки). Цей закон набув чинності 12 березня 2011 року. Відповідно до ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Тобто, вимоги п. 14 частини 1 ст. 6 Закону України «Про третейські суди» розповсюджуються лише на правовідносини, що виникли з 12 березня 2011 року. Відповідно до частини 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Починаючи з 12 березня 2011 року умова договору, яка викладена в п. 6.2 кредитного договору щодо третейського розгляду спорів, суперечить п. 14 частини 1 ст. 6 Закону України «Про третейські суди», а тому є нікчемною, такою, що порушує права позивача, як споживача банківських послуг. Доводи відповідача про те, що після укладення кредитного договору між сторонами виникли кредитні правовідносини, на які вимоги Закону України «Про захист прав споживачів» не розповсюджуються, суперечать Закону України «Про внесення зміни до статті 6 Закону України «Про третейські суди» щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам» та ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», яка регулює питання не тільки надання споживчого кредиту, але й правовідносини, які виникають між сторонами кредитного договору вже під час його дії. Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» № 5 від 12 квітня 1996 року Закон України «Про захист прав споживачів» не визначає певних меж своєї дії, а тому судам слід мати на увазі, що до відносин, які ним регулюються, належать, зокрема, ті, що виникають … із договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян (у тому числі про надання кредитів, відкриття й ведення рахунків, проведення розрахункових операцій, приймання і зберігання цінних паперів, надання консультаційних послуг). Враховуючи викладене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_3, а саме, про визнання недійсним п. 6.2 договору про надання невідновлювальної кредитної лінії № 805/8/18/8-102 від 01 серпня 2008 року, який містить умову про третейський розгляд спорів, не з часу його укладення, а з 12 березня 2011 року. Апеляційний суд вважає, що визнаючи недійсною умову договору щодо третейського розгляду спорів, як таку, що з 12 березня 2011 року (тобто вже після звернення позивача до суду з цим позовом) не відповідає вимогам п. 14 частини 1 ст. 6 Закону України «Про третейські суди», апеляційний суд не виходить за межі заявлених позивачем вимог, оскільки позивач просив визнати цю умову договору недійсною саме через порушення його прав, як споживача банківських послуг, і на час розгляду справи як судом першої, так і апеляційної інстанцій Закон України від 03.02.2011 року № 2983-VI «Про внесення зміни до статті 6 Закону України «Про третейські суди» щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам» вже набув чинності і підлягає застосуванню. Керуючись ст. 307, ст. 309, ст. 314, ст. 316 ЦПК України, апеляційний суд Донецької області, - В И Р І Ш И В: Апеляційну скаргу відповідача - Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» задовольнити частково. Рішення Єнакіївського міського суду Донецької області від 22 червня 2011 року скасувати та ухвалити нове. Визнати недійсним з 12 березня 2011 року п. 6.2 договору про надання невідновлювальної кредитної лінії № 805/8/18/8-102 від 01 серпня 2008 року, укладеного між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», та ОСОБА_3, який містить умову про третейський розгляд спорів. Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення. Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Головуючий: О.М. Пономарьова Судді: Л.І. Соломаха Л.П. Єлгазіна http://reyestr.court.gov.ua/Review/18817377 http://reyestr.court.gov.ua/Review/21116014 ВССУ ................................................................................ ......................................... Насколько перспективно такое направление - время покажет. На недействительность не акцентировал внимание специально - уж больно это слово раздражает судей. А, по умолчанию, та же недействительность и выходит, т.к. решение споров в суде общей юрисдикции прописано законом. Заседание будет в апреле. Отпишусь.