Постановление БП-ВС о возможности не проводить оценку для обращения взыскания на предмет ипотеки

[ANTIRAID]

Державний герб України

ПОСТАНОВА
Іменем України 

21 березня 2018 року

м. Київ

Справа № 235/3619/15-ц
Провадження № 14-11цс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Лященко Н.П.,
суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.

розглянула у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на заочне рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 16 жовтня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 27 квітня 2016 року в цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_3, третя особа - фізична особа-підприємець ОСОБА_4, про звернення стягнення на предмет іпотеки і

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

ПАТ «Укрсоцбанк» зазначало, що 27 квітня 2007 року між акціонерно-комерційним банком «Укрсоцбанк» (далі АКБ «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (далі - ФОП ОСОБА_4) укладено договір невідновлюваної кредитної лінії, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 32 тис. доларів США, зі сплатою 14 % річних, строком до 10 квітня 2012 року.

27 квітня 2007 року на забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором невідновлюваної кредитної лінії між банком та ОСОБА_3 було укладено іпотечний договір, за умовами якого вона передала банку в іпотеку вбудоване приміщення магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» по АДРЕСА_1, який належить іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 1 червня 2004 року.

ФОП ОСОБА_4 взяті на себе зобов'язання за договором невідновлюваної кредитної лінії не виконує, унаслідок чого станом на 27 квітня 2015 року виникла заборгованість за цим договором у розмірі 47 тисяч 3 долари США 64 центи, з яких 21 тисяча 235 доларів США 37 центів - заборгованість по кредиту; 15 тисяч 849 доларів США 05 центів - заборгованість по відсоткам; 6 тисяч 201 долар США 96 центів - пеня за несвоєчасне повернення кредиту; 3 тисячі 717 доларів США 26 центів - пеня за несвоєчасне повернення відсотків.

В рахунок погашення вказаної заборгованості, ПАТ «Укрсоцбанк» просило звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме вбудоване приміщення магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» по АДРЕСА_1, шляхом продажу вищевказаного нерухомого майна ПАТ «Укрсоцбанк» від свого імені будь-якій особі-покупцю на підставі договору купівлі-продажу у порядку встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку» за ціною встановленою за згодою сторін або на підставі оцінки суб'єкта оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Також просило з метою збереження предмету іпотеки передати його в управління банку на період його реалізації та надати право обладнання предмету іпотеки новими охоронними пристроями, а також укладення договорів на охорону зі спеціалізованими підприємствами.

Заочним рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 16 жовтня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 27 квітня 2016 року позов ПАТ «Укрсоцбанк» задоволено: звернуто стягнення на нерухоме майно, а саме вбудоване приміщення магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1», загальною площею 96,5 кв. м, що знаходиться по АДРЕСА_1 та належить на праві власності ОСОБА_3, з метою погашення заборгованості ФОП ОСОБА_4 перед ПАТ «Укрсоцбанк» за договором невідновлювальної кредитної лінії від 27 квітня 2007 року у розмірі 47 тис. 003 долари США 64 центи, що еквівалентно 1 млн 055 тис. 308 грн 37 коп., шляхом продажу вищевказаного нерухомого майна ПАТ «Укрсоцбанк» від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку» за ціною, встановленою за згодою сторін або на підставі оцінки суб'єкта оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

У травні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просила скасувати заочне рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 16 жовтня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 27 квітня 2016 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права.

Зокрема скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що вона не була повідомлена про день та час розгляду справи судом першої інстанції; судами у порушення положень статті 39 Закону України «Про іпотеку» при ухваленні рішень не було зазначено початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації у грошовому вираженні, чим не враховано правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 7 жовтня 2015 року у справі № 6-1935цс15.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 травня 2016 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи, ухвалою цього ж суду від 6 вересня 2016 року задоволено клопотання ОСОБА_3 та зупинено виконання оскаржуваних судових рішень.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2016 року справу за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_3, третя особа - ФОП ОСОБА_4, про звернення стягнення на предмет іпотеки призначено до судового розгляду.

Особи, які беруть участь у справі, своїм правом подати заперечення на касаційну скаргу не скористалися.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

2 січня 2018 року справу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Згідно з пунктом 7 Перехідних положень ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об'єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.

Згідно із частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, із обґрунтуванням підстав, визначених у частині третій статті 403 цього Кодексу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 25 січня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, мотивуючи необхідністю відступити від висновків Верховного Суду України щодо застосування у подібних правовідносинах статті 39 Закону України «Про іпотеку».

1 лютого 2018 року справа надійшла до Великої Палати Верховного Суду та передана судді-доповідачу відповідно до автоматизованого розподілу справи.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2018 року справу прийнято до розгляду.

Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених статтею 389 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Під час розгляду справи судами встановлено, що 27 квітня 2007 року між АКБ «Укрсоцбанк» та ФОП ОСОБА_4 було укладено договір невідновлювальної кредитної лінії № 161-07МБ, за умовами якого банк надав, а позичальник отримав грошові кошти в сумі 32 тис. доларів США, зі сплатою 14,0% річних, що підтверджується меморіальним валютним ордером №02-001 від 27 квітня 2007 року.

21 жовтня 2008 року між АКБ «Укрсоцбанк» та ФОП ОСОБА_4 було укладено додаткову угоду №1 про внесення змін до договору невідновлювальної кредитної лінії №161-07МБ від 27 квітня 2007 року, за умовами якої було збільшено відсоткову ставку за користування кредитом до 14,5% річних.

27 серпня 2009 року між АКБ «Укрсоцбанк» та ФОП ОСОБА_4 було укладено додаткову угоду №2 про внесення змін до договору невідновлювальної кредитної лінії №161-07МБ від 27 квітня 2007 року, за умовами якої кінцевий термін повернення заборгованості за кредитом змінено на 10 лютого 2015 року.

Для забезпечення повного та своєчасного виконання позичальником зобов'язань за договором кредиту між ОСОБА_3 та АКБ «Укрсоцбанк» 27 квітня 2007 року було укладено іпотечний договір №161/1-07МБ, згідно умов якого остання передала в іпотеку банку нерухоме майно, а саме: вбудоване приміщення магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1», загальною площею 96,5 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та складається з: 1-1 торговий зал, 1-2 кабінет, 1-3, 1-4 склад, усього вартістю 48 тис. доларів США та яке належить іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Красноармійського міського нотаріального округу від 1 червня 2004 року за № 3388.

До державного реєстру іпотек 27 квітня 2007 року внесено реєстраційний запис про реєстрацію предмету іпотеки за номером 4890724, а також реєстраційний запис до єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна на зазначений предмет іпотеки за номером 4890598.

Пунктом 1.8 іпотечного договору передбачено, що за наявності прав чи вимог інших осіб на предмет іпотеки, в тому числі підтверджених виконавчими документами, іпотекодержатель має переважне право отримати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.

Відповідно до підпункту 2.4.3 іпотечного договору іпотекодержатель має право у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем основного зобов'язання, задовольнити свої забезпеченні іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позичальник порушив кредитні зобов'язання, допустив заборгованість та з урахуванням встановлених обставин прийняв рішення про звернення стягнення предмет іпотеки шляхом продажу його від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку» за ціною, встановленою за згодою сторін або на підставі оцінки суб'єкта оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Разом з тим у постанові Верховного Суду України від 27 травня 2015 року № 6-61цс15, на яку в касаційній скарзі посилається ОСОБА_3 міститься висновок про те, що виходячи зі змісту поняття «ціна», як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону «Про іпотеку», розумінні норми статті 39 Закону «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.

Аналізуючи обґрунтованість підстав для відступлення від висновку Верховного Суду України щодо застосування норми права (стаття 39 Закону України «Про іпотеку») у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду виходить з наступного.

У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 Закону України «Про іпотеку».

Стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотеко держателя.

Статтею 38 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки.

Положеннями частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

У справі, яка розглядається, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, встановивши наявність заборгованості за кредитним договором, порушення обов'язків іпотекодавцем, прийняв рішення про звернення стягнення на предмети іпотеки шляхом продажу вищевказаного нерухомого майна ПАТ «Укрсоцбанк» від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку» за ціною, встановленою за згодою сторін або на підставі оцінки суб'єкта оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

При цьому суд не зазначив початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначеної відповідно до частини шостої статті 38 Закону України «Про іпотеку».

Виходячи зі змісту поняття «ціна», як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку» можна зробити висновок, що у розумінні норми статті 39 Закону України «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.

Разом з тим відповідно до статей 19, 57 Закону України «Про виконавче провадження» сторони виконавчого провадження під час здійснення виконавчого провадження не позбавлені можливості заявляти клопотання про визначення вартості майна, тобто визначення іншої ціни предмета іпотеки, ніж буде зазначена в резолютивній частині рішення суду, якщо наприклад, така вартість майна змінилася.

З урахуванням наведеного, Велика Палата Верхового Суду дійшла висновку про те, що у спорах цієї категорії, лише не зазначення у резолютивній частині рішення суду початкової ціни предмета іпотеки в грошовому вираженні не має вирішального значення, та не тягне за собою безумовного скасування судових рішень.

Відповідно до частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Європейський суд з прав людини в рішеннях Sutyazhnik v. Russia від 29 липня 2009 року, Esertas v. Lithuania від 31 травня 2012 року зазначав, що у справах можуть бути обставини, які свідчать про відсутність соціальної потреби чи нагальної суспільної необхідності, які б виправдовували відхилення від принципу правової визначеності. Тобто не потрібно скасовувати правильне по суті рішення суду лише заради правового пуризму.

Доводи ОСОБА_3 про те, що вона не була належним чином повідомлена про день та час розгляду справи судом першої інстанції, ретельно перевірялись судами і спростовуються доказами, яким дана належна правова оцінка.

За викладених обставин ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення у справі - без змін.

Керуючись статтями 402-404, 409, 410 та 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Заочне рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 16 жовтня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 27 квітня 2016 року в цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_3, третя особа - фізична особа-підприємець ОСОБА_4, про звернення стягнення на предмет іпотеки залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/73500804

[ANTIRAID]

Большая палата забила очередной гвоздь в гроб правовой определенности в Украине. В данном случае судьи решили отойти от правовых позиций ВСУ изложенных в постановлениях от 8 июня 2016 (дело № 6-1239цс16), 13 мая 2015 (№ 6-53цс15, 6-63цс15), 16 сентября 2015 (№ 6-495цс15 и 6- 1193цс15), 27 мая 2015 (№ 6-332цс15), 10 июня 2015 (№ 6-449цс15), 7 октября 2015 (№ 6-1935цс15), 21 октября 2015 (№ 6-1561цс15), 4 ноября 2015 года (№ 6-340цс15), 3 февраля 2016 (№ 6-2026цс15).

Большая Палата пришла к выводу о том, что в спорах этой категории, только не указание в резолютивной части решения суда начальной цены предмета ипотеки в денежном выражении не имеет решающего значения, и не влечет за собой безусловного отмены судебных решений.

После прочтения подобных шедевров и двухстрочной аргументации отхода от десятка позиций ВСУ в очередной раз убеждаешься в отсутствии понимания новыми судьями основных принципов права.

[juri_rv]

38 минут назад, ANTIRAID сказал:

Большая палата забила очередной гвоздь в гроб правовой определенности в Украине. В данном случае судьи решили отойти от правовых позиций ВСУ изложенных в постановлениях от 8 июня 2016 (дело № 6-1239цс16), 13 мая 2015 (№ 6-53цс15, 6-63цс15), 16 сентября 2015 (№ 6-495цс15 и 6- 1193цс15), 27 мая 2015 (№ 6-332цс15), 10 июня 2015 (№ 6-449цс15), 7 октября 2015 (№ 6-1935цс15), 21 октября 2015 (№ 6-1561цс15), 4 ноября 2015 года (№ 6-340цс15), 3 февраля 2016 (№ 6-2026цс15).

Большая Палата пришла к выводу о том, что в спорах этой категории, только не указание в резолютивной части решения суда начальной цены предмета ипотеки в денежном выражении не имеет решающего значения, и не влечет за собой безусловного отмены судебных решений.

После прочтения подобных шедевров и двухстрочной аргументации отхода от десятка позиций ВСУ в очередной раз убеждаешься в отсутствии понимания новыми судьями основных принципов права.

Громкое название темы совсем не соответствует тому, что изложенно в предложенном материале.

Думаю, что делать такие пафосные обобщения из проходного решения, конкретно касающегося

 только спора нескольких заинтересованных особ было, мягко говоря, некорректно.

[ANTIRAID]

6 часов назад, juri_rv сказал:

Громкое название темы совсем не соответствует тому, что изложенно в предложенном материале.

Думаю, что делать такие пафосные обобщения из проходного решения, конкретно касающегося

 только спора нескольких заинтересованных особ было, мягко говоря, некорректно.

Что именно не корректно?

[у.zaporozhskiy]

9 часов назад, ANTIRAID сказал:

Большая палата забила очередной гвоздь в гроб правовой определенности в Украине. В данном случае судьи решили отойти от правовых позиций ВСУ изложенных в постановлениях от 8 июня 2016 (дело № 6-1239цс16), 13 мая 2015 (№ 6-53цс15, 6-63цс15), 16 сентября 2015 (№ 6-495цс15 и 6- 1193цс15), 27 мая 2015 (№ 6-332цс15), 10 июня 2015 (№ 6-449цс15), 7 октября 2015 (№ 6-1935цс15), 21 октября 2015 (№ 6-1561цс15), 4 ноября 2015 года (№ 6-340цс15), 3 февраля 2016 (№ 6-2026цс15).

Большая Палата пришла к выводу о том, что в спорах этой категории, только не указание в резолютивной части решения суда начальной цены предмета ипотеки в денежном выражении не имеет решающего значения, и не влечет за собой безусловного отмены судебных решений.

После прочтения подобных шедевров и двухстрочной аргументации отхода от десятка позиций ВСУ в очередной раз убеждаешься в отсутствии понимания новыми судьями основных принципов права.

 

8 часов назад, juri_rv сказал:

Громкое название темы совсем не соответствует тому, что изложенно в предложенном материале.

Думаю, что делать такие пафосные обобщения из проходного решения, конкретно касающегося

 только спора нескольких заинтересованных особ было, мягко говоря, некорректно.

На сегодняшний день оценка в резолютивной части обязательна, если ее нет, то непонятно, как будет действовать исполнительная.

[juri_rv]

9 часов назад, ANTIRAID сказал:

Что именно не корректно?

Некорректно делать подобного  плана названия тем, из которых несведующий , а зачастую и невникающий в суть предложенного материала, пользователь может сделать вывод о том , что БП - ВС

дает возможность не обращать внимания на отсутствие оценки при обращении взыскания на предмет ипотеки. А это совсем не так. Для этого стоит только внимательно прочитать , предложенный Вами материал. Спорить с Вами, по поводу названия темы, совсем не входит в мои планы. Считаете , что тема должна иметь такое название, значит тому и быть.

 

[juri_rv]

7 часов назад, у.zaporozhskiy сказал:

 

На сегодняшний день оценка в резолютивной части обязательна, если ее нет, то непонятно, как будет действовать исполнительная.

В предложенном материале об этом говорится так:

При цьому суд не зазначив початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначеної відповідно до частини шостої статті 38 Закону України «Про іпотеку».

Виходячи зі змісту поняття «ціна», як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку» можна зробити висновок, що у розумінні норми статті 39 Закону України «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.

Разом з тим відповідно до статей 19, 57 Закону України «Про виконавче провадження» сторони виконавчого провадження під час здійснення виконавчого провадження не позбавлені можливості заявляти клопотання про визначення вартості майна, тобто визначення іншої ціни предмета іпотеки, ніж буде зазначена в резолютивній частині рішення суду, якщо наприклад, така вартість майна змінилася.

Таким образом для все згаданих в решении особ еще не все потеряно. Для них потеряна только возможность тянуть время наступления неминучого розрахунку.

Или у Вас, уже ,имеется свежий подобный пример? 

[west11]

22 часа назад, у.zaporozhskiy сказал:

На сегодняшний день оценка в резолютивной части обязательна, если ее нет, то непонятно, как будет действовать исполнительная.

А что, нас должно заботить трудности ДВС, или то, что " лише не зазначення у резолютивній частині рішення суду початкової ціни предмета іпотеки в грошовому вираженні не має вирішального значення, та не тягне за собою безумовного скасування судових рішень. " ?

[juri_rv]

7 часов назад, west11 сказал:

А что, нас должно заботить трудности ДВС, или то, что " лише не зазначення у резолютивній частині рішення суду початкової ціни предмета іпотеки в грошовому вираженні не має вирішального значення, та не тягне за собою безумовного скасування судових рішень. " ?

 Важно  не допускать возникновения  ситуаций, в результате которых возникают формулировки, подобные

вышеприведенной. 

[alex_s_2000]

Вот мне интересно, если есть норма, действующая, закона, а суд проигнорировал ее, решение правосудно? 

Это первое. Второе: закон императивно установил обязательность оценки в решение суда. Тогда каким боком к вступившему в силу решению лепится " Разом з тим відповідно до статей 19, 57 Закону України «Про виконавче провадження» сторони виконавчого провадження під час здійснення виконавчого провадження не позбавлені можливості заявляти клопотання про визначення вартості майна, тобто визначення іншої ціни предмета іпотеки, ніж буде зазначена в резолютивній частині рішення суду, якщо наприклад, така вартість майна змінилася."? (допустим цена не менялась)

Господин/жа juri_rv,  а выконавче провадження что, не является завершающей стадией все того же решения?

 НУ И НАКОНЕЦ !!! А кто дал право ВС устанавливать (де факто) необязательность ИСПОЛНЕНИЯ ЗАКОНА СУДАМИ?

[alex_s_2000]

Коллеги, на ваш взгляд, это... (не могу найти адекват погонялы ) является ли ПРЯМЫМ ПОВОДОМ для обращения в ЕСПЧ?

[juri_rv]

1 час назад, alex_s_2000 сказал:

Вот мне интересно, если есть норма, действующая, закона, а суд проигнорировал ее, решение правосудно? 

Это первое. Второе: закон императивно установил обязательность оценки в решение суда. Тогда каким боком к вступившему в силу решению лепится " Разом з тим відповідно до статей 19, 57 Закону України «Про виконавче провадження» сторони виконавчого провадження під час здійснення виконавчого провадження не позбавлені можливості заявляти клопотання про визначення вартості майна, тобто визначення іншої ціни предмета іпотеки, ніж буде зазначена в резолютивній частині рішення суду, якщо наприклад, така вартість майна змінилася."? (допустим цена не менялась)

Господин/жа juri_rv,  а выконавче провадження что, не является завершающей стадией все того же решения?

 НУ И НАКОНЕЦ !!! А кто дал право ВС устанавливать (де факто) необязательность ИСПОЛНЕНИЯ ЗАКОНА СУДАМИ?

Так, Вы правы, является завершающей частью решения, суть которого это:

 звернення стягнення предмет іпотеки шляхом продажу його від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку» за ціною, встановленою за згодою сторін або на підставі оцінки суб'єкта оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

.Кроме этого, я прекрасно понимаю, что суть спора совсем не в факте отсутствия цены на майно , а в факте отсутствия желания расставаться с этим майном.

 

[babaika]

7 часов назад, alex_s_2000 сказал:

Вот мне интересно, если есть норма, действующая, закона, а суд проигнорировал ее, решение правосудно? 

Если при рассмотрении спора необходимо было применить норму, а суд её не применил или применил неправильно, то такое решение незаконное. Об этом в процессуальных кодексах везде указывается. Это одно из оснований для отмены решения.

[у.zaporozhskiy]

В 10.05.2018 в 16:43, alex_s_2000 сказал:

Это первое. Второе: закон императивно установил обязательность оценки в решение суда. Тогда каким боком к вступившему в силу решению лепится " Разом з тим відповідно до статей 19, 57 Закону України «Про виконавче провадження» сторони виконавчого провадження під час здійснення виконавчого провадження не позбавлені можливості заявляти клопотання про визначення вартості майна, тобто визначення іншої ціни предмета іпотеки, ніж буде зазначена в резолютивній частині рішення суду, якщо наприклад, така вартість майна змінилася."? (допустим цена не менялась)

Это же только право, исполнитель может его, как удовлетворить так и отклонить, поэтому лучше проводить экспертизу в суде, чем потом пробовать чего либо добиться от исполнителя.

[juri_rv]

2 часа назад, у.zaporozhskiy сказал:

Это же только право, исполнитель может его, как удовлетворить так и отклонить, поэтому лучше проводить экспертизу в суде, чем потом пробовать чего либо добиться от исполнителя.

Но для этого необходимо как минимум участвовать в заседаниях, чтобы не получать резюме, подобные этому:

"Доводи ОСОБА_3 про те, що вона не була належним чином повідомлена про день та час розгляду справи судом першої інстанції, ретельно перевірялись судами і спростовуються доказами, яким дана належна правова оцінка".

[vad-vad]

В 06.05.2018 в 15:24, ANTIRAID сказал:

Большая палата забила очередной гвоздь в гроб правовой определенности в Украине

Считаю в данном конкретном решении вина юриста ответчика не меньше чем суда.

 

В 06.05.2018 в 15:24, ANTIRAID сказал:

После прочтения подобных шедевров и двухстрочной аргументации отхода от десятка позиций ВСУ в очередной раз убеждаешься в отсутствии понимания новыми судьями основных принципов права.

толи еще будет....ссылаясь на  формулировки в  решениях европейского суда по правам человека  ВСУ еще не раз удивит

[juri_rv]

36 минут назад, vad-vad сказал:

Считаю в данном конкретном решении вина юриста ответчика не меньше чем суда.

 

толи еще будет....ссылаясь на  формулировки в  решениях европейского суда по правам человека  ВСУ еще не раз удивит

А я бы, не стал так категорично оценивать работу юристов. Скорее всего, работали ,практически, с отсутствием весомых аргументов для защиты клиента. Тем не менее нашли хотя бы один и боролись до конца. 

[vad-vad]

1 час назад, juri_rv сказал:

практически, с отсутствием весомых аргументов для защиты клиента

 

В 06.05.2018 в 15:19, ANTIRAID сказал:

Особи, які беруть участь у справі, своїм правом подати заперечення на касаційну скаргу не скористалися.

весомые аргументы-например хотя бы исковую давность указали

[alex_s_2000]

Уважаемые коллеги, по данной теме: 

1. Вот источник решения БП-ВС:

"

ВЕРХОВНИЙ СУД

УХВАЛА

25.01.2018 р.	Справа N 235/3619/15-ц
	Провадження N 61-170св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Луспеника Д. Д., суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Черняк Ю. В., учасники справи: позивач - публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк", відповідач - ОСОБА_3, третя особа - фізична особа - підприємець ОСОБА_4, представник відповідача та третьої особи - ОСОБА_5, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на заочне рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 16 жовтня 2015 року у складі судді Токарєва А. Г. та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 27 квітня 2016 року у складі колегії суддів: Дундар І. О., Корчистої О. І., Курило В. П., встановив:

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України N 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (Закон N 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2015 року публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" (далі - ПАТ "Укрсоцбанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовна заява мотивована тим, що 27 квітня 2007 року між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк", правонаступником якого є ПАТ "Укрсоцбанк", та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 (далі - ФОП ОСОБА_4) укладено договір невідновлюваної кредитної лінії, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 32 тис. доларів США, зі сплатою 14,00 % річних, строком до 10 квітня 2012 року. 27 квітня 2007 року на забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором невідновлюваної кредитної лінії між банком та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір, за умовами якого вона передала банку в іпотеку вбудоване приміщення магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" по АДРЕСА_1, який належить іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу квартири від 1 червня 2004 року.

ФОП ОСОБА_4 взяті на себе зобов'язання за договором невідновлюваної кредитної лінії не виконав, на вимоги не реагував, унаслідок чого станом на 27 квітня 2015 року виникла заборгованість за цим договором у розмірі 47003 долари 64 центи США, з яких: прострочена заборгованість за кредитом у розмірі 21235 доларів 37 центів США, прострочена заборгованість по відсоткам у розмірі 15849 доларів 05 центів США, пеня за несвоєчасне повернення кредиту у розмірі 6201 долар 96 центів США, пеня за несвоєчасне повернення відсотків у розмірі 3717 доларів 26 центів США.

З урахуванням викладеного ПАТ "Укрсоцбанк" просило суд у рахунок погашення заборгованості ФОП ОСОБА_4 за договором невідновлюваної кредитної лінії від 27 квітня 2007 року у розмірі 47003 долари 64 центи США, що еквівалентно 1055308 грн. 37 коп. звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме вбудоване приміщення магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" по АДРЕСА_1, який належить ОСОБА_3 як іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу квартири від 1 червня 2004 року, шляхом продажу вищевказаного нерухомого майна ПАТ "Укрсоцбанк" від свого імені будь-якій особі-покупцю на підставі договору купівлі-продажу у порядку встановленому статтею 38 Закону України "Про іпотеку" за ціною встановленою за згодою сторін або на підставі оцінки суб'єкта оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. Також просило з метою збереження предмету іпотеки передати його в управління банку на період його реалізації та надати право обладнання предмету іпотеки новими охоронними пристроями, а також укладення договорів на охорону зі спеціалізованими підприємствами.

Заочним рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 16 жовтня 2015 року позов ПАТ "Укрсоцбанк" задоволено. Звернуто стягнення на нерухоме майно, а саме вбудоване приміщення магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1", загальною площею 96,5 кв. м, що знаходиться по АДРЕСА_1 та належить на праві власності ОСОБА_3, з метою погашення заборгованості ФОП ОСОБА_4 перед ПАТ "Укрсоцбанк" за договором невідновлювальної кредитної лінії від 27 квітня 2007 року у розмірі 47003 долари 64 центи США, що еквівалентно 1055308 грн. 37 коп., шляхом продажу вищевказаного нерухомого майна ПАТ "Укрсоцбанк" від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України "Про іпотеку" за ціною, встановленою за згодою сторін або на підставі оцінки суб'єкта оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

З метою збереження вищевказаного предмету іпотеки передано його в управління ПАТ "Укрсоцбанк" на період до його реалізації та надано право обладнання предмету іпотеки новими охоронними пристроями, а також укладання договорів на охорону зі спеціалізованими підприємствами. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ФОП ОСОБА_4 як позичальником належним чином не виконано взятих на себе зобов'язань за договором невідновлюваної кредитної лінії, який забезпечено іпотекою, унаслідок чого утворилась заборгованість, у рахунок погашення якої підлягає зверненню стягнення на предмет іпотеки, належний на праві власності ОСОБА_4 як іпотекодавцю, на користь банку. Ціну на предмет іпотеки встановлено за згодою сторін або на підставі оцінки суб'єкта оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 27 квітня 2016 року апеляційна скарга ОСОБА_3 відхилена, а рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позичальником зобов'язань за спірним договором невідновлюваної кредитної лінії належним чином не виконано, а, отже, наявні підстави для захисту прав позивача, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Крім того, судом вірно встановлено початкову ціну реалізації предмета іпотеки.

У касаційній скарзі, поданій у травні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3 просить скасувати оскаржувані судові рішення й направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом у порушення положень статті 39 Закону України "Про іпотеку" при ухваленні рішення не було зазначено початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації у грошовому вираженні, чим не враховано правової позиції Верховного Суду України, викладеної, зокрема, у постанові N 6-1935цс15 від 7 жовтня 2015 року (Постанова N 6-1935цс15).

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У січні 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку по необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з таких підстав.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 7 Перехідних положень ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об'єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.

Ухвалюючи рішення у справі, яка переглядається, міськрайонний суд в його резолютивній частині зазначив про те, що ціна предмета іпотеки визначається згідно зі статтею 38 Закону України "Про іпотеку" за ціною, встановленою за згодою сторін або на підставі оцінки суб'єкта оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Зазначене положення закону роз'яснено судам у пункті 42 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року N 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" (Постанова N 5).

Разом з тим у постанові Верховного Суду України від 27 травня 2015 року N 6-61цс15 (Постанова N 6-61цс15) зазначено, що визначення у резолютивній частині рішення суду початкової ціни предмету іпотеки під час здійснення виконавчого провадження суперечить вимогам статей 39, 43 Закону України "Про іпотеку".

Виходячи зі змісту поняття "ціна", як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону "Про іпотеку" судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України приходять до правового висновку, що у розумінні норми статті 39 Закону "Про іпотеку" встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.

Проте 23 грудня 2015 року Верховний Суд України відійшов від цієї правової позиції і в постанові N 6-1205цс15 (Постанова N 6-1205цс15) зазначив про те, що відповідно до частини шостої статті 38 Закону України "Про іпотеку" ціна продажу предмета іпотеки встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій).

Отже, у разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки резолютивна частина рішення суду має відповідати вимогам частини шостої статті 38, статті 39 Закону України "Про іпотеку" та положенням пункту 4 частини першої статті 215 ЦПК України 2004 року й у ній повинна зазначатись, крім іншого, початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. При цьому суд повинен указати, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності / незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій).

Разом з тим, Верховний Суд України у постанові від 8 червня 2016 року N 6-1239цс16 (Постанова N 6-1239цс16) повернувся до правової позиції, яка була викладена ним 23 грудня 2015 року у постанові N 6-1205цс15 (Постанова N 6-1205цс15) і зазначив, що виходячи зі змісту поняття "ціна", як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону України "Про іпотеку" судова палата у цивільних справах Верховного Суду України приходять до правового висновку, що у розумінні норми статті 39 Закону України "Про іпотеку" встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.

Ухвалюючи зазначені вище судові рішення, Верховний Суд України разом з тим не зазначив про відступлення від раніше прийнятої правової позиції (частина перша статті 3607 ЦПК України 2004 року).

Таке ж застосування статті 39 Закону України "Про іпотеку" зазначено в постанові Верховного Суду України N 6-1935цс15 від 7 жовтня 2015 року (Постанова N 6-1935цс15), на яку в касаційній скарзі посилається ОСОБА_3.

Аналіз зазначених правових висновків, що містяться в наведених вище постановах Верховного Суду України, свідчить про їх суперечливий характер, що призводить до відсутності передбачуваності у застосуванні статті 39 Закону України "Про іпотеку".

Крім того, колегія суддів вважає, що є достатньо обґрунтовані підстави для відступлення від висновку щодо застосування норми права (стаття 39 Закону України "Про іпотеку") у подібних правовідносинах, викладених в останніх і наведених вище постановах Верховного Суду України.

Так, у справі що переглядається, так і у наведених вище постановах Верховного Суду України безспірно доведено, що позичальник порушив кредитні зобов'язання і допустив заборгованість, що, зокрема у касаційній скарзі ОСОБА_3 не спростовується. Тобто право кредитора порушено діями позичальника.

У багатьох інших справах за вказаних подібних обставин Верховний Суд України звертав увагу судів на необхідність врахування мети, за якою особа звертається до суду та з'ясувати, чи дійсно порушено право особи з огляду на положення статті 3 ЦПК України 2004 року (аналогічна норма міститься у статті 4 ЦПК України) і статті 15 ЦК України, де зазначено, що особа може звернутися до суду за захистом свого цивільного права, але лише у разі його порушення, невизнання або оспорення.

Така правова позиція викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду України: N 6-215цс14 від 21 січня 2015 року (Постанова N 6-215цс14), N 6-2677цс16 від 22 лютого 2017 року (Постанова N 6-2677цс16, 734/580/15-ц).

Відсутність достатньо обґрунтованих підстав для скасування правильних по суті судових рішень з одних лише формальних міркувань про те, яка ціна предмета іпотеки має зазначатися у резолютивній частині рішення суду: визначатися під час здійснення виконавчого провадження чи в грошовому вираженні, підтверджується і тим, що зазначення в рішенні ціни предмета іпотеки в грошовому вираженні немає безспірно і кінцево визначеної мети і завдання, так як згідно зі статтями 19 (Закон N 1404-VIII), 57 Закону України "Про виконавче провадження" (Закон N 1404-VIII) сторони виконавчого провадження під час здійснення виконавчого провадження можуть заявляти клопотання про визначення вартості майна, тобто визначення іншої ціни предмета іпотеки, ніж про це буде зазначено в резолютивній частині рішення суду, якщо наприклад, така вартість майна змінилася.

Отже, якогось системного, загальнообов'язкового значення визначення ціни предмета іпотеки в грошовому вираженні у резолютивній частині рішенні суду самостійного значення немає.

Європейський суд з прав людини в рішеннях Sutyazhnik v. Russia від 29 липня 2009 року, Esertas v. Lithuania від 31 травня 2012 року зазначав, що у справах можуть бути обставини, які свідчать про відсутність соціальної потреби чи нагальної суспільної необхідності, які б виправдовували відхилення від принципу правової визначеності. Тобто потрібно скасовувати правильне по суті рішення суду лише заради правового пуризму.

Таким чином, колегія суддів вважає за необхідне передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для розгляду справи та відступлення від правової позиції Верховного Суду України.

З урахуванням наведеного та положень статей 402, 404, пункту 7 Перехідних положень ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалив:

Передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу N 235/3619/15-ц за позовом публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" до ОСОБА_3, третя особа - фізична особа - підприємець ОСОБА_4, про звернення стягнення на предмет іпотеки за касаційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 16 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 27 квітня 2016 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

 

А далее, обращение рядового гражданина к Верховному Суду. С анализом выше изложенного решения Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду.

 

Голові Верховного Суду України Данішевської Валентині Іванівні,                                                  01043, Україна, м. Київ, вул. П. Орлика, 4 Громадянин України                                                                       ЗВЕРНЕННЯ                                                                                                                                                                  Зовсім недавно на багатьох інтернет ресурсах був опублікований матеріал про те, що «Касаційній цивільний суд у складі Верховного Суду просити Велику Палату відступити від правової позиції Верховного Суду України, оскільки правильне по суті и справедливе судове рішення не повинне скасовуватись лише заради правового пуризму.»           Вивчивши ініціативу Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду хочу звернутися до верховного Суду України.            Касаційній Цивільний Суд висловлює наступне: «В ухвалі від 25 січня 2018 року у справі № 235/3619/15-ц, що переглядається, так і у постановах Верховного Суду України, безспірно доведено, що позичальник порушив кредитні зобов’язання і допустив заборгованість, що, зокрема, у касаційній скарзі не спростовується. Тобто право кредитора порушено діями позичальника.    Відсутність достатньо обґрунтованих підстав для скасування правильних по суті судових рішень з одних лише формальних міркувань про те, яка ціна предмета іпотеки має зазначатися у резолютивній частині рішення суду: визначатися під час здійснення виконавчого провадження чи в грошовому вираженні, підтверджується тим, що зазначення в рішенні ціни предмета іпотеки в грошовому вираженні немає безспірно і кінцево визначеної мети і завдання, так як згідно зі ст. ст. 19, 57 Закону України «Про виконавче провадження» сторони виконавчого провадження під час здійснення виконавчого провадження можуть заявляти клопотання про визначення вартості майна, тобто визначення іншої ціни предмета іпотеки, ніж про це буде зазначено в резолютивній частині рішення суду, якщо, наприклад, така вартість майна змінилася. Отже, якогось системного, загальнообов’язкового значення визначення ціни предмета іпотеки в грошовому вираженні у резолютивній частині рішення суду самостійного значення немає.» 1. Своїм висновком і подальшим пропозицією КЦС-ВС хоче, що найголовніше, узаконити практику, коли справедливе скасування судом вищої інстанції несправедливого рішення судів першої та другої інстанції може не виконуватися, виправдавуючи це правовим пуризм. Тобто, по суті, відновлення справедливості і законних прав однієї зі сторін договору можна оголосити правовим Пуризм і переглянути. Причому це може бути поставлено на потік, так як рішення про обов'язковість встановлення початкової ціни при реалізації іпотеки з публічних торгів саме судом, встановлено в цілому ряді рішень самого Верховного суду України в справах: 6-1935цс15, № 6-1907цс16, 6-2284цс16, 6-61цс15, із зазначенням на імперативний характер ст.ст. 39, 43 ЗУ «Про іпотеку» (при відсутності обопільної згоди сторін).        При цьому залишено без за увагою те, що кредитор, якщо його права були порушені судом, мав ні ким не обмежене право оскаржити це рішення. Тобто, ЦКС-ВС як би вирішив це зробити замість однієї із сторін спору. 2. Ще більш небезпечним є те, що КЦС-ВС, мотивуючи свою позицію нормами ст.19 і ст.57 ЗУ «Про виконавче провадження» вiд 02 червня 2016, проігнорував факт того, що рішення суду першої інстанції датована 16 жовтня 2015 року, а сама подія сталася ще раніше, тобто коли діяв закон «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року в якому відсутні зазначені КЦС-ВС норми. Тобто сам ЦКС-ВС порушує своє ж зовсім свіже рішення в справі № 6-2705цс16 і фундаментальне конституційне право.                                                                                         Цитата: «Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 22 лютого 2017 року у справі № 6-2705цс16       «За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. До події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності. Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності. Принцип неприпустимості зворотної дії в часі нормативних актів знайшов своє закріплення в міжнародно-правових актах, зокрема і в Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (стаття 7).»      Це є прикладом правового нігілізму, що взагалі неприпустимо, а тим більше Верховним Судом України.    3. Далі, в ініціативі КЦС-ВС викладено: «Отже, якогось системного, загальнообов'язкового значення визначення ціни предмета іпотеки в грошовому вираженні у резолютивній частині рішення суду самостійного значення немає.»                                                                                                                                                                                                З цього випливає, що визначення ціни майна громадянина, можливо єдиного, не суть важливо. Помилковість такого висновку очевидна. Бо визначення ціни іпотеки служить захисту права людини на володіння і розпорядження своїм майном або тієї частини цього майна, яке йому повинна залишитися належати після продажу його на публічних торгах. І тільки суд у відповідність до абзаців 1, 2, 4, 6 ст. 41 Конституції України та законом ст.ст. 39, 43 «Про іпотеку» може визначити цю ціну. КЦС-ВС чомусь не врахував, що визначення початкової ціни є невід'ємною частиною процесу відчуження власності громадянина саме судом, і що в цій частині будь-які порушення обов'язково призводять до порушення прав людини, що чітко встановлено Конституцією України. Якщо це не так, як стверджує КЦС-ВС, то тоді який сенс в проведенні публічних торгів з початковою ціною встановленої судом у відповідність з законом (ст. 39, 43 ЗУ «Про іпотеку»)? А також  у відповідальності іпотекодержателя перед іпотекодавцем у відповідністі до абзацу шостого ст.38 зазначеного закону.    Однозначно те, що від цього може залежати подальше життя і благополуччя людини. У зв'язку з цим виникають питання: А для чого прийнятий закон «Про іпотеку»? Цей закон що, не зовсім обов'язковий для виконання і не підпадає під дію абзацу 1 ст.24 конституції України, включаючи суддів КЦС-ВС і в розумінні і системному зв'язку зі ст.2 та п.1 ст.7 закону України «Про Судоустрій и статус суддів »та статтями 2 і 3 Цивільного процесуального кодексу України? Або його невиконання не порушує прав позичальників і громадян взагалі? Причому в системному зв'язку з абзацами 1, 2, 4, 6 ст.41 Конституції України. Зазначені вище норми закону не носять імперативний характер? Або КЦС-ВС звільнений від оцінки застосовуваних законів з точки зору неухильного дотримання вимоги абзацу 3-го ст.22 конституції України?    І ще. У наведеній ініціативі/зверненні КЦС-ВС посилається: «Європейський суд з прав людини в рішеннях Sutyazhnik v. Russia від 29 липня 2009 року, Esertas v. Lithuania від 31 травня 2012 року зазначав, що у справах можуть бути обставини, які свідчать про відсутність соціальної потреби чи нагальної суспільної необхідності, які б виправдовували відхилення від принципу правової визначеності. Тобто не потрібно скасовувати правильне по суті рішення суду лише заради правового пуризму.»    Тим самим КЦС-ВС хоче сказати, що права позичальника, як і будь-якого іншого громадянина, цілком вписується в те, що вони не є соціальною потребою і гострою суспільною необхідністю. Власне, як і застосування-виконання закону України «Про іпотеку».         Однак! Після уважного прочитання зазначеної цитати із звернення/ініціативи КЦС-ВС кидається в очі відсутність точного посилання на відповідні пункти рішень Європейського Суду, а так само досить вільний переклад або трактування порівнянних за змістом пунктів 33 і 35 (в моєму розумінні), рішення Суду в справі сутяжників проти Росії (Sutyazhnik v. Russia) від 23 липня 2009 року.      При цьому КЦС-ВС абсолютно випустив з уваги найголовніше - мотивувальну частину рішення в справі Сутяжників проти Росії. А саме:      32. Суд зазначив би наступний висновок, зроблений в справі Рябих (див. Раніше), в частині, що стосується даної справи The Court would refer to its finding in the case of Ryabykh (cited above) where it held as follows, in so far as relevant to the instant case (Суд буде посилатися на його висновок у справі Рябих (процитовано вище), де він дотримується такого змісту, якщо це має відношення до цій справі): "51. ... Один з фундаментальних аспектів верховенства права - принцип правової визначеності, який означає, серед іншого, що набрало законної сили рішення суду не повинно бути поставлене під сумнів ... 52. Правова визначеність передбачає повагу принципу res judicata ..., тобто принципу вступили в законну силу рішень. Даний принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права домагатися скасування остаточного і вступило в законну силу рішення просто з метою перегляду справи і винесення нового рішення у справі ... 56. ... Право сторони на судовий розгляд було б ... ілюзорним, якби правова система Високої Договірної Сторони дозволяла скасувати вищим судом, яке вступило в законну силу і обов'язкове для виконання судове рішення, за протестом посадової особи." 33. Однак, Суд підкреслює, що в постанові у справі Рябих він зробив важливе застереження, і, принаймні потенційно, прийняв той факт, що перегляд справ в наглядовій інстанції може бути виправданий в певних обставинах. Суд сказав (див. S: 52 ibid): "...Перегляд не може розглядатися як прихована процедура оскарження, також як наявність двох думок щодо предмета спору не є підставою для перегляду справи. Відступ від цього принципу може бути виправдано тільки при істотних і вимушених обставинах.» 34. У постанові по справі Кот проти Росії (no. 20887/03, S: 29, від 18 січня 2007), Суд розвинув цей підхід, заявивши наступне: "В цивільному процесі сторони неминуче мають суперечливі думки щодо застосування матеріального права ... Суд зазначає, що до передачі справи в наглядову інстанцію вимоги заявників були розглянуті ... першої та апеляційної інстанціями. Не стверджувалося, що суди діяли за межами своєї компетенції або що були допущені істотні недоліки при розгляді справ. Той факт, що Президія не погодилась з оцінкою, зробленою судами першої та касаційної інстанцій, по своїй суті, не був винятковою обставиною, що допускає скасування який набрав законну силу і обов'язкового для виконання судового рішення і поновлення провадження по справі по скарзі заявника ". 35. Таким чином, Суд приймає, що при певних обставинах можливо відступ від правової визначеності з метою виправлення << істотних недоліків >> або << судової помилки >>. Однак, дані поняття не мають точного визначення. Суду доводиться вирішувати в кожній справі, наскільки було допустимо відступ від принципу правової визначеності (див., В контексті кримінальних справ, рішення у справі Радічковa проти. Росії, no. 65582/01, S: 44, від 24 травня 2007; в контексті цивільних справ, см. постанови у справах Проценко проти Росії, no. 13151/04, S: S: 31 et seq., від 31 липня 2008; і Тишкевич проти Росії, no. 2202/05, S: S: 25-26, від 4 грудня 2008). 36. .......... 37. .......... 38. Таким чином, Суд вважає, що рішення від 17 червня 1999 року, залишене в силі постановою від 18 жовтня 1999 року, було законним. Наслідки рішення від 17 червня 1999 р. дуже обмежені: це стосувалося тільки сторін у справі, і не суперечило іншому судовому рішенню. Суд приймає той факт, що як принцип, правила юрисдикції слід дотримуватися. Однак, при певних обставинах сьогодення справи Суд не знаходить нагальної соціальної необхідності, яка могла б виправдати відступ від принципу правової визначеності. Рішення було скасовано швидше заради правового пуризму, ніж для того, щоб виправити важливу судову помилку. 39. Зрештою, при даних обставинах справи скасування рішення від 17 червня 1999 року, залишеного в силі 18 жовтня 1999 року, була непропорційною мірою, і повага принципу правової визначеності повинна була переважати. Отже, було допущено порушення статті 6 S: 1 Конвенції.»       Слід особливо звернути увагу на те, що КЦС-ВС виступає проти правового пуризму, виправдовуючи цим можливість відступу від принципу правової визначеності. У той час як ЄСПЛ навпаки стверджує, що застосування правового пуризму як раз неприйнятно з метою, щоб обійти-ухилитися від обов'язковості застосування принципу правової визначеності.    Що до принципу ПРАВОВОЇ ВИЗНАЧЕНОСТІ.      Правова визначеність є універсальним правовим початком, дія якого поширюється на такі важливі сфери правовідносин між державою та особою, як реалізація і забезпечення прав і свобод людини і громадянина, встановлення юридичної відповідальності, підстав та порядку притягнення до неї, неприпустимість дій і бездіяльності, спрямованих на необґрунтоване обмеження прав і свобод людини.          У справі «Гешм і Герруп проти Сполученого Королівства» (рішення від 25 листопада 1999) Європейський Суд з прав людини вказав, що однією з вимог, яка випливає з словосполучення «встановлений законом", є передбачуваність.           Принцип правової визначеності є одним з істотних елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. «Рішення справу), згідно з яким остаточне рішення суду, яке вступило в силу, є обов'язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень ( «що вирішено - вирішено і не повинен переглядатися до нескінченності»).    У Рішенні від 29 червня 2010 року № 17-рп / 2010 Конституційний Суд України звернув увагу на правову визначеність як елемент верховенства права: «Одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини і громадянина та втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дозволять особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки »(абзац третій підпункту 3.1 п. 3 мотивувальної частини).      Цим Конституційний Суд України наголосив, що правової визначеності відповідає встановлення обмежень основних прав людини і громадянина лише за умови забезпечення зрозумілих і передбачуваних для особи наслідків застосування правових норм.         З вищевикладеного випливає, що саме звернення/ініціатива КЦС-ВС і порушує принцип правової визначеності і не має відношення до відмови від правового пуризму. 4. Ну і нарешті. Якщо права юридичних осіб були порушені судами, то ніхто не заважав цим юридичним особам / банкам оскаржити ці рішення у відповідність з нормами процесуального права, у встановлені законом терміни. Якщо це не було зроблено, то позичальник за це не відповідає. І нікому не дозволено під будь-яким приводом обходити обов'язковість ст. 257 ЦКУ та рішення ЄСПЛ. "...рішення Європейського суду з прав людини від 20.09.2011 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії" у відповідності до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" має бути застосовано при розгляді справ як джерело права. У вказаному рішенні Європейський суд з прав людини зазначив: позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення; боржник має певні матеріально-правові права, які безпосередньо пов'язані з позовною давністю; будь-який суд національної юрисдикції, вирішуючи питання про пропуск кредитором позовної давності, фактично вирішує питання не тільки про право кредитора на звернення до суду за захистом свого порушеного права, але й про право боржника бути звільненим від переслідування або притягнення до суду."    Причому особливо потрібно звернути увагу на формулювання «право боржника бути звільненим від переслідування або притягнення до суду». Розглядається звернення / ініціатива Касаційного Цивільного Суду в складі Верховного Суду пропонує порушити і цю імперативну норму Міжнародного права (рішення ЄСПЛ є джерелом права для національних судів, в тому числі і судів України), не кажучи вже про національний, ст. 257 ЦКУ.            Виходячи з КОЛОСАЛЬНОЇ важливості проблеми, прошу, при розгляд зазначеної звернення/ініціативи КЦС-ВС, передати до розгляду це моє звернення суддям КЦС-ВС та Великої палати Верховного Суду України, зачитати під час розгляду і врахувати його. Я, пересічний громадянин України, прошу не допустити руйнування фундаменту правосуддя, коли будь-яку норму закону можна буде під надуманим приводом оголосити правовим Пуризм і відмовити в застосування на догоду кому-небудь або чого-небудь та на підставі цього переглянути прийняте законне рішення суду, яке вступило в силу.          Прошу повідомити мені про те, чи було розглянуто моє звернення Верховним Судом за вказаними вище адресами. З повагою     Предлагаю, уважаемые коллеги, дать оценку обращению и всей проблеме в целом.

[alex_s_2000]

Кстати, это обращение было отправлено и получено ВС-ом 2 марта. В ответ - ни гу-гу. Даже элементарной отписки.

 

[у.zaporozhskiy]

В 07.05.2018 в 08:29, juri_rv сказал:

Разом з тим відповідно до статей 19, 57 Закону України «Про виконавче провадження» сторони виконавчого провадження під час здійснення виконавчого провадження не позбавлені можливості заявляти клопотання про визначення вартості майна, тобто визначення іншої ціни предмета іпотеки, ніж буде зазначена в резолютивній частині рішення суду, якщо наприклад, така вартість майна змінилася.

Вы пробовали заявлять подобные ходатайства и что Вам отвечал исполнитель?

[juri_rv]

1 час назад, у.zaporozhskiy сказал:

Вы пробовали заявлять подобные ходатайства и что Вам отвечал исполнитель?

Это не моя цитата, это  из рассматриваемого решения.

Выводы по поводу данного решения для себя сделал.

Возвращаться по новому к обсуждению или давать оценку действиям сторон, желания не имею .

Споры с исполнительной, по поводу наличия или отсутствия оценки майна, имели место. Приходилось даже судиться, чтобы доказывать правильность своей точки зрения. Это к тому, что с действием или бездействием исполнительной знаком не понаслышке.

[vad-vad]

В 15.05.2018 в 15:02, alex_s_2000 сказал:

Предлагаю, уважаемые коллеги, дать оценку обращению и всей проблеме в целом.

уважуха  за обращение

надо додавить, чтобы дали какой то ответ

[babaika]

В 07.05.2018 в 01:00, у.zaporozhskiy сказал:

 

На сегодняшний день оценка в резолютивной части обязательна, если ее нет, то непонятно, как будет действовать исполнительная.

Исполнитель своим постановлением назначает субъекта оценочной деятельности и на основании вывода получает оценку.

[Виталий Васильевич]

Я вот только не могу понять, объясните мне пожалуйста кто может, и БП ВС и лица, комментирующие данное решение, ссылаются на то, что должник может обращаться к исполнителю и влиять на оценку, и на сам ЗУ "Об исполнительном производстве", в том числе, как я понимаю путем ее обжалования и т.д. 

Так вот вопрос, в данном решении, судом обращено взыскание путем предоставления права продать банку от своего имени предмет ипотеки. В таком случае не открывается исполнительное производство, не назначается оценка в рамках такого производства, банк идет к нотариусу с договором ипотеки и решением суда. Каким образом можно ссылаться на ЗУ "Об исполнительном производстве, и на исполнителей и на возможность как-либо повлиять на оценку квартиры, по которой ее продает банк?