Постановление БП-ВС о гражданской юрисдикции спора по взысканию оплаты за время обучения в учебном заведении МВД

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2018 року

м. Київ

Справа N 820/5761/15

Провадження N 11-750апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Саприкіної І.В.,

суддів Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16 липня 2015 року (суддя Бідонька А.В.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2016 року (у складі колегії суддів Кононенко З.О., Бондара В.О., Калитки О.М.) у справі за позовом Харківського національного університету внутрішніх справ (далі - Університет) до ОСОБА_3 про стягнення коштів,

УСТАНОВИЛА:

У червні 2015 року Університет звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просив стягнути з ОСОБА_3 витрати, пов'язані з його утриманням під час навчання у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ України, в сумі 45 тис. 302 грн 43 коп.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 16 липня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2016 року, позов задовольнив. Стягнув з ОСОБА_3 на користь університету витрати, пов'язані з його утриманням під час навчання, в сумі 45 тис. 302 грн 43 коп.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що у зв'язку зі звільненням ОСОБА_3 за власним бажанням з органів внутрішніх справ України протягом трьох років після закінчення Університету він зобов'язаний відшкодувати фактичні витрати, пов'язані з його утриманням під час навчання, згідно з затвердженим розрахунком.

Не погодившись із такими рішеннями судів, 26 квітня 2016 року ОСОБА_3 подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16 липня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2016 року та закрити провадження у справі, оскільки вважає, що спір виник у результаті невиконання умов цивільно-правового договору, а тому його не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 27 квітня 2016 року відкрив касаційне провадження за вказаною скаргою.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.

Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19 червня 2018 року цю справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 6 ст. 346 КАС України (у редакції Закону

N 2147-VIII), оскільки учасник справи оскаржує рішення судів з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду встановила такі обставини.

З матеріалів справи вбачається, що наказом Університету від 05 серпня 2009 року N 323 о/с ОСОБА_3 прийнято на службу в органи внутрішніх справ та з 15 серпня 2009 року зараховано курсантом першого курсу до Навчально-наукового інституту підготовки фахівців кримінальної поліції Харківського національного університету внутрішніх справ за спеціальністю "правознавство", з присвоєнням спеціального звання "рядовий міліції".

31 серпня 2009 року між Університетом (Виконавець), Головним управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області (Замовник) та ОСОБА_3 укладено договір "Про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ України".

Згідно з умовами цього договору Університет зобов'язався забезпечити ОСОБА_3 харчуванням, речовим майном та грошовим утриманням за нормами, затвердженими нормативно-правовими актами Міністерства внутрішніх справ України, щороку інформувати про розмір фактичних витрат, пов'язаних з його утриманням, після закінчення навчання й отримання відповідної кваліфікації видати відповідачу документ про освіту встановленого зразка, направлення на роботу відповідно до рішення державної комісії з персонального розподілу випускників, нагрудний знак та грошові виплати, передбачені відповідними нормативно-правовими актами, після відрахування або закінчення навчання затвердити розрахунок фактичних витрат на його підготовку за весь термін навчання.

У свою чергу, Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області зобов'язалося призначити випускника, який прибув за направленням, на посаду, визначену державною комісією з персонального розподілу фахівців, або на іншу посаду, про призначення на яку є письмова згода випускника, і у тижневий термін після призначення фахівця на посаду надіслати виконавцеві письмове повідомлення про це; інформувати Виконавця про звільнення ОСОБА_3 зі служби в органах внутрішніх справ протягом трьох років після закінчення навчання із зазначенням підстав звільнення.

ОСОБА_3 зобов'язався після закінчення навчання прибути до місця призначення в термін, визначений у направленні на роботу, приступити до виконання службових обов'язків за посадою, на яку призначено Замовником, і відпрацювати не менше трьох років. У разі відрахування з навчального закладу чи звільнення з органів внутрішніх справ по закінченню навчання до встановленого трирічного терміну перебування на службі з підстав, передбаченими договором, відшкодувати фактичні витрати, пов'язані з утриманням у навчальному закладі, згідно із затвердженим розрахунком.

Відповідач навчався в Університеті з 15 серпня 2009 року по 15 червня 2013 року. Відповідно до наказу від 15 червня 2013 року N 134 о/с його відраховано із складу курсантів та відкомандировано до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області для подальшого проходження служби.

Наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області від 28 квітня 2015 року N 182 о/с ОСОБА_3 звільнено з органів внутрішніх справ за власним бажанням на підставі підп. "ж" п. 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України в запас Збройних Сил, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року N 114.

Тобто, ОСОБА_3 звільнився за власним бажанням, не відпрацювавши три роки, як це було визначено умовами договору від 31 серпня 2009 року "Про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ України".

Наведені вище обставини стали підставою для звернення Університету до суду в порядку адміністративного судочинства з позовом про стягнення витрат, які пов'язані з утриманням особи у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ України, ця особа у подальшому за власним бажанням була звільнена із органів внутрішніх справ.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи про оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення правил предметної юрисдикції, перевіривши матеріали справи й заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

Завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ч. 1 ст. 2 КАС України; в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом).

Справою адміністративної юрисдикції у розумінні п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС Україниє переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За правилами п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС Україниюрисдикція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 КАС Україниюрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Тобто, до юрисдикції адміністративних судів належать публічно-правові спори з правовідносин, що виникають у сфері здійснення публічної влади і принаймі одним з учасників публічно-правового спору повинен бути суб'єкт владних повноважень та цей спір має існувати саме з приводу публічно-правових відносин, а невключення таких справ до юрисдикції адміністративних судів породжується насамперед природою відносин, з яких вони виникають.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору.

Позовні вимоги Університету ґрунтуються на тому, що ОСОБА_3, який за власним бажанням звільнився із органів внутрішніх справ, не відпрацювавши три роки, як це було визначено умовами договору, повинен відшкодувати позивачу фактичні витрати, пов'язані з навчанням у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ України.

Отже, спір виник у результаті невиконання відповідачем цивільно-правової угоди, внаслідок чого у нього виникло зобов'язання відшкодувати вартість навчання, відтак вирішення цього спору належить до компетенції цивільного суду.

За правилами п. 1 ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України

(далі - ЦПК України; у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За правилами цивільного судочинства розглядаються спори щодо договорів та інших правочинів, укладених відповідно до норм ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

Ураховуючи суть спірних правовідносин та суб'єктний склад сторін у справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір не стосується проходження відповідачем публічної служби в органах внутрішніх справ, а пов'язаний з невиконанням ним умов цивільно-правової угоди і вимогою позивача відшкодувати понесені витрати на навчання у вищому навчальному закладі. За таких підстав зазначена категорія спору не належить до юрисдикції адміністративних судів, а має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.

Саме така правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі N 461/5577/15-ц.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 354 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю і закриває провадження у справі з підстав, установлених ст. 238 КАС України, а саме якщо справу не належить розглядами за правилами адміністративного судочинства.

Ураховуючи викладене та керуючись ст. 341, 345, 349, 354 - 356, 359 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16 липня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2016 року скасувати.

Провадження у адміністративній справі за позовом Харківського національного університету внутрішніх справ до ОСОБА_3 про стягнення коштів закрити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.В. Саприкіна Судді: С.В. Бакуліна В.В. Британчук Д.А. Гудима В.І. Данішевська О.С. Золотніков О.Р. Кібенко В. С Князєв Л.М. Лобойко Н.П. Лященко О.Б. Прокопенко Л.І. Рогач О.М. Ситнік В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська

[ANTIRAID]

Большая палата указала, что учитывая суть спорных правоотношений и субъектный состав сторон по делу, этот спор не касается прохождения ответчиком публичной службы в органах внутренних дел, а связан с невыполнением им условий гражданско-правовой сделки и требованием истца возместить понесенные расходы на обучение в высшем учебном заведении. По таким основаниям указанная категория спора не относится к юрисдикции административных судов, а должна решаться судами по правилам ГПК Украины.