ANTIRAID

Постановление БП-ВС о порядке заключения договора на поставку тепла в помещение и определение правил в зависимости от подключения

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

1 member has voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
Іменем України

6 листопада 2018 року

м. Київ

Справа N 904/7024/17

Провадження N 12-175гс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В.С.,

судді-доповідача Бакуліної С.В.,

суддів Антонюк Н.О., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

за участю секретаря судового засідання Федорченка В.М.,

представника позивача - не з'явився,

відповідача - Мухи В.А.,

розглянуласправу за позовом Комунального підприємства теплових мереж "Криворіжтепломережа" (далі - КПТМ "Криворіжтепломережа") до фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) МухиВіктора Анатолійовича про визнання договору на постачання теплової енергії укладеним за касаційною скаргою ФОП Мухи В.А. на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28 лютого 2018 року (головуючий суддя Антонік С.Г., судді Іванов О.Г., Вечірко І.О.) та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21 листопада 2017 року (суддя Назаренко Н.Г.).

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень

1.1. КПТМ "Криворіжтепломережа" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ФОП Мухи В.А. про визнання договору N 4626 від 17 травня 2017 року про постачання теплової енергії укладеним (у редакції позивача).

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що:

- у приміщення, яке знаходиться у власності відповідача, систематично подається тепло, у зв'язку із чим останній обізнаний про наявність у нього як споживача відповідних послуг обов'язку укласти договір про їх надання, але жодних дій щодо цього він не вчиняє;

- запропонований відповідачу до підписання договір є обов'язковим для сторін у силу актів законодавства.

1.3. Як на правові підстави позову КПТМ "Криворіжтепломережа" посилається на статті 1 - 4, 8, 11, 15, 16, 630, 631, 642 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 19, 24 Закону України "Про теплопостачання", Правила користування тепловою енергією, затверджені постановою Кабінету Міністрів України N 1198 від 3 жовтня 2007 року (далі - Правила N 1198), Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року N 630 (далі - Правила N 630).

1.4. Заперечення проти позову обґрунтовано тим, що:

- позивач направив на адресу відповідача один примірник договору на постачання теплової енергії N 4626 від 17 травня 2017 року, чим позбавив реалізувати право відповідача щодо протоколу узгодження розбіжностей;

- між сторонами у справі має бути укладений договір відповідно до типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року N 630, втім спірний правочин, запропонований до підписання позивачем, не відповідає умовам типового договору;

- відповідач володіє майном не як підприємець, а як фізична особа - громадянин України та не використовує приміщення у своїй підприємницькій діяльності, а отже, цей спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства (вказані доводи були наведені відповідачем в апеляційній скарзі).

1.5. Як на правову підставу заперечень проти позову ФОП Муха В.А. посилається на статті 1, 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 24 червня 2004 року N 1875-IV у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин, Правила N 630, статтю 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) чинної редакції.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. Муха В.А. є власником нежилого приміщення, яке розташоване за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Леніна, буд. 31, прим. 2, право власності на яке набуто відповідачем на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 20 березня 2005 року, який посвідчено приватним нотаріусом Колесниковою Н.Л. та зареєстровано за N 1148.

2.2. КПТМ "Криворіжтепломережа" згідно пункту 2.1. Статуту цього підприємства створено з метою отримання прибутку в результаті діяльності з виробництва, транспортування, постачання та реалізації теплової енергії споживачам.

2.3. Договір на постачання теплової енергії між сторонами у справі не укладений.

2.4. Листом N 1785/13 від 18 травня 2017 року позивач направив відповідачу два примірники договору на постачання теплової енергії від 17 травня 2017 року N 4626, які відповідач отримав 26 травня 2017 року, що підтверджується рекомендованим поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення з відміткою відповідача про отримання кореспонденції.

2.5. 12 липня 2017 року відповідач звернувся до позивача із заявою, якою повідомив, що ФОП Муха В.А. отримав супровідний лист з проектом договору на постачання теплової енергії N 4626 від 17 травня 2017 року в одному екземплярі, всупереч вимогам статті 181 Господарського кодексу України (далі - ГК України). ФОП Муха В.А., маючи на меті підготовку протоколу розбіжностей до проекту договору на постачання теплової енергії, фактично не мав юридичних підстав складання такого протоколу розбіжностей з подальшим направленням його разом з договором на адресу КПТМ "Криворіжтепломережа" через відсутність другого примірника договору. Крім того, ФОП Муха В.А. зазначив, що на теперішній час діє договір від 30 листопада 2015 року з протоколом узгодження розбіжностей від 18 січня 2016 року в редакції ФОП Мухи В.А. та просив звернути увагу на те, що до теперішнього моменту позивач не розпочав виконувати за цим договором обов'язки щодо забезпечення приміщення на вул. Свято-Миколаївській, 31, прим. 2 індивідуальними засобами обліку теплової енергії та відповідною документацією.

2.6. Оскільки, що договір на постачання теплової енергії від 17 травня 2017 року N 4626 не був підписаний відповідачем, КПТМ "Криворіжтепломережа" звернулося до господарського суду з цим позовом.

3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3.1. Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 21 листопада 2017 року, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28 лютого 2018 року, вирішив: позовні вимоги КПТМ "Криворіжтепломережа" задовольнити повністю; визнати укладеним між КПТМ "Криворіжтепломережа" та ФОП Мухою В.А. договір N 4626 від 17 травня 2017 року про постачання теплової енергії у редакції, викладеній в резолютивній частині.

3.2. Мотивуючи рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що:

- ФОП, які використовують, зокрема, нежитлові приміщення у структурі багатоквартирних житлових будинків для здійснення у них підприємницької діяльності, укладають з теплопостачальними організаціями договори купівлі-продажу теплової енергії із зазначенням у них встановленого тарифу для категорії "інші споживачі";

- оскільки відповідач отримує теплову енергію не для задоволення власних житлово-побутових потреб, між ним та позивачем має бути укладено договір на постачання (купівлю-продаж) теплової енергії, умови якого можуть не відповідати умовам типового договору про надання послуг з централізованого опалення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року N 630.

3.3. Апеляційний господарський суд, оцінивши доводи відповідача щодо необхідності розгляду цієї справи за правилами цивільного судочинства, зазначив, що оскільки з 3 лютого 1998 року Муха В.А. зареєстрований як ФОП, основним видом діяльності якого згідно з випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є надання в оренду та експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, а належне відповідачу приміщення використовується для ведення господарської діяльності, цей спір відноситься до юрисдикції господарського суду.

4. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів

4.1. 13 квітня 2018 року ФОП Муха В.А. звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та закрити провадження у справі.

4.2. На обґрунтування касаційної скарги ФОП Муха В.А. зазначив, що володіє нежитловим приміщенням не як підприємець, а як фізична особа - громадянин України та не використовує це приміщення у своїй підприємницькій діяльності, а отже, цей спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

4.3. Крім того, скаржник указує на те, що оскільки предметом договору, запропонованого до підписання позивачем, є продаж товару, а не надання житлово-комунальних послуг, спірний правочин не вважається типовим, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України N 630, а отже, позовні вимоги є безпідставними.

4.4. Оскільки ФОП Муха В.А. оскаржує судові рішення з підстав порушення суб'єктної юрисдикції, справа разом з касаційною скаргою була прийнята до розгляду Великою Палатою Верховного Суду.

5. Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі

Щодо законності рішень попередніх судових інстанцій

5.1. Згідно із частиною сьомою статті 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

5.2. Відповідно до частини другої статті 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї зі сторін повинна бути досягнута згода.

5.3. Відповідно до частини третьої статті 179 ГК України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

5.4. Відповідно до частини першої статті 187 ГК України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом.

5.5. Статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що теплова енергія - це товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

5.6. Тобто, зазначеною нормою визначено, що теплова енергія як товар не використовується для її безпосереднього споживання споживачами комунальних послуг (зокрема, власниками приміщень у багатоквартирному будинку), а визначає перелік саме господарських і технологічних потреб, де її застосування можливе, а саме: для опалення (послуг з централізованого опалення), підігріву питної води (послуг централізованого постачання гарячої води), інших господарських і технологічних потреб (використання, наприклад, у промисловому виробництві).

5.7. Також статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що місцева (розподільча) теплова мережа - це сукупність енергетичних установок, обладнання і трубопроводів, яка забезпечує транспортування теплоносія від джерела теплової енергії, центрального теплового пункту або магістральної теплової мережі до теплового вводу споживача.

5.8. Тобто зазначеною нормою визначено ще одну обов'язкову ознаку споживача теплової енергії, а саме: споживачем теплової енергії може бути особа (ОСББ, житлово-комунальні організації, виконавці послуг), теплоспоживче обладнання якої (внутрішньобудинкові системи, мережі, устаткування тощо) через тепловий ввод приєднане або має технічні можливості для приєднання до місцевої (розподільчої) теплової мережі.

5.9. З огляду на зазначене вище (за умови технічної можливості для приєднання внутрішньобудинкових мереж, теплоспоживчого устаткування до місцевої (розподільчої) теплової мережі) до споживачів теплової енергії відносяться, зокрема, власники/балансоутримувачі будинків (споруд), будинки яких приєднані до місцевої (розподільчої) теплової мережі.

5.10. Слід зазначити, що відповідно статті 1 Закону України "Про теплопостачання" саме споживачі та постачальники теплової енергії є суб'єктами відносин у сфері теплопостачання і, як наслідок, відносини у цій сфері встановлюються шляхом укладення договору про купівлю-продаж (постачання) теплової енергії між теплопостачальною організацією та споживачем теплової енергії.

5.11. Частиною четвертою статті 19 Закону України "Про теплопостачання" встановлено, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу.

5.12. Відповідно до пункту 1 Правил N 1198 вони визначають взаємовідносини між теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії. Правила є обов'язкові для виконання усіма теплопостачальними організаціями незалежно від форми власності, споживачами, організаціями, що виконують проектування, пуск, налагодження та експлуатацію обладнання для виробництва, транспортування, постачання та використання теплової енергії (пункт 2 цих Правил).

5.13. Згідно з пунктом 3 Правил N 1198, споживач теплової енергії - фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.

5.14. Користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією (далі - договір), крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва. Договори укладаються відповідно до типових договорів. Форми типових договорів затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання (пункт 4 Правил N 1198).

5.15. Відповідно до пункту 7 Правил N 1198 усі системи теплопостачання і теплоспоживання повинні бути забезпечені вузлами обліку відповідно до затверджених технічних умов і проектів.

5.16. Пунктом 17 Правил N 1198 визначено, що для обліку, відпуску та споживання теплової енергії застосовуються прилади комерційного обліку, занесені до Державного реєстру засобів вимірювальної техніки, або ті, що пройшли державну метрологічну атестацію.

5.17. Ураховуючи викладене вище, Велика Палата Верховного Суду вважає, що з огляду на відсутність затвердженого типового договору про купівлю-продаж (постачання) теплової енергії такий договір повинен укладатися зі споживачем, теплоспоживче обладнання якого (внутрішньобудинкові системи, мережі, устаткування тощо) через тепловий ввод приєднане або має технічні можливості для приєднання до місцевої (розподільчої) теплової мережі, за наявності у споживача приладу обліку теплової енергії. При цьому такий договір повинен укладатися з урахуванням норм законодавства, що регулюють відносини у сфері теплопостачання (Закон України "Про теплопостачання", Правила N 1198) та з дотриманням процедури укладення договорів, визначеної главою 53 ЦК України.

5.18. Зазначивши, що обов'язковість укладання договору про надання послуг з теплопостачання передбачена частиною четвертою статті 19, частиною третьою статті 24 Закону України "Про теплопостачання", попередні судові інстанції не врахували, що вказані норми містять загальне правило про необхідність споживання теплової енергії на підставі договору для суб'єктів, теплоспоживче обладнання яких (внутрішньобудинкові системи, мережі, устаткування тощо) через тепловий ввод приєднане або має технічні можливості для приєднання до місцевої (розподільчої) теплової мережі, за наявності у цих суб'єктів індивідуального приладу обліку теплової енергії, тоді як відносини зі споживання теплової енергії фізичними особами, що мають статус суб'єкта господарювання, та/або юридичними особами, житлові/нежитлові приміщення яких розмішені у складі багатоквартирного будинку і які є її кінцевими споживачами, регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги" (у цій справі Законом від 24 червня 2006 року N 1875-IV). Обов'язковим для учасників таких відносин є укладення договору відповідно до типового договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року N 630.

5.19. Згідно зі статтею 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 24 червня 2006 року N 1875-ІVспоживач - це фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу; внутрішньобудинкові системи - це мережі, арматура на них, прилади та обладнання, засоби обліку та регулювання споживання житлово-комунальних послуг, які знаходяться в межах будинку, споруди.

5.20. У пункті 2 Правил N 630 застосовуються, зокрема, такі терміни: централізоване постачання холодної та гарячої води - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у холодній та гарячій воді, яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем холодного та гарячого водопостачання; централізоване опалення - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у забезпеченні нормативної температури повітря у приміщеннях квартири (будинку садибного типу), яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем теплопостачання.

5.21. Тобто зазначеними нормами визначено обов'язкову ознаку споживача послуг, а саме: споживачем послуг може бути фізична/юридична особа, відповідне обладнання приміщення якої приєднане або має технічні можливості для приєднання до відповідних внутрішньобудинкових систем.

5.22. Таким чином, до споживачів послуг відносяться фізичні/юридичні особи - власники жилих/нежилих приміщень, відповідне обладнання яких приєднане до внутрішньобудинкових систем.

5.23. Отже, якщо відповідне устаткування житлових/нежитлових приміщень, що належать власникам таких приміщень, приєднане до внутрішньобудинкових систем, то власники таких приміщень є споживачами послуг та суб'єктами у сфері житлово-комунальних послуг.

5.24. Слід зазначити, що внутрішньобудинкові системи не відносяться до місцевої (розподільчої) теплової мережі (обґрунтовано вище), що ще раз підтверджує те, що постачальник теплової енергії не здійснює постачання теплової енергії власникам жилих/нежилих приміщень, обладнання яких приєднані до відповідних внутрішньобудинкових систем.

5.25. Як зазначено вище, відносини у сфері житлово-комунальних послуг встановлюються шляхом укладення договору про надання відповідних житлово-комунальних послуг між власником / балансоутримувачем/ управителем будинку (ОСББ, житлово-комунальні організації, виконавці послуг) та кінцевими споживачами (споживачами послуг) - власниками житлових/нежитлових приміщень. Такий договір укладається його сторонами з урахуванням, зокрема, норм Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (у цій справі Законом від 24 червня 2006 року N 1875-IV) та Правил N 630.

5.26. Суди попередніх інстанцій установили, що позивач просив визнати укладеним договір про постачання теплової енергії в наступній редакції: "

ДОГОВІР

на постачання теплової енергії N 4626

м. Кривий Ріг 17 травня 2017 року

КПТМ "Криворіжтепломережа", яке іменується надалі "Постачальник", в особі заступника директора по теплозбуту Бобро Леоніда Олександровича, що діє на підставі довіреності N 3768/13 від 30 грудня 2016 року з однієї сторони та фізична особа-підприємець Муха Віктор Анатолійович, який іменується надалі "Споживач", з другої сторони, керуючись Законом України "Про житлово-комунальні послуги" від 24 червня 2004 року N 1875-IV; Правилами технічної експлуатації теплових установок і мереж, затверджені Наказом Міністерства палива та енергетики України від 14 лютого 2007 року N 71; Правилами N 1198, а також чинним законодавством України, уклали цей договір про наступне.

1. Предмет договору

1. Предметом договору є продаж Постачальником Споживачеві теплової енергії для потреб опалення, вентиляції та гарячого водопостачання в кількості, у строки та на інших умовах, що зазначені в цьому договорі.

Початок та кінець опалювального періоду встановлюється рішенням виконавчого комітету Криворізької міської ради.

Невід'ємною частиною договору є додатки 1,2.

2. Суб'єкт користування тепловою енергією

1. Власник нежитлового приміщення ФОП Муха Віктор Анатолійович.

3. Характеристика об'єкта теплоспоживання

1. Об'єкт теплоспоживання (нежитлове приміщення вбудоване в житловий будинок): Офіс по вул. Свято-Миколаївська, буд. 31, приміщення 2;

опалювальна площа 43,40 кв. м без приладу обліку, з приладом обліку (необхідне підкреслити); теплове навантаження на опалення 0,0039 Гкал/год,

теплове навантаження на ГВП_______________Гкал/год,

холодна вода на підігрів___м. куб.

2. Облік відпущеної теплової енергії проводиться за приладами обліку або розрахунковим способом. Проектування та встановлення приладів обліку теплової енергії виконується організаціями, які мають відповідні ліцензії. Установлення приладів обліку виконується згідно з узгодженим Постачальником проектом на межі балансової належності. У разі встановлення приладів обліку теплової енергії не на межі балансової належності, до обсягів теплової енергії, визначеної за фактичними показниками приладів обліку, додаються втрати на дільницях тепломережі від межі балансової належності до місця встановлення приладів обліку.

4. Тарифи

1. Тариф на теплову енергію (на момент укладання договору) становить: за 1 Гкал 1917,636 грн з ПДВ.

2. Інформація про зміну тарифів доводиться до Споживача через засоби масової інформації і не є підставою для переукладення договору. Постачальник має право застосувати нові узгоджені тарифи без додаткової згоди із Споживачем. Розмір щомісячної плати за відпущену теплову енергію (у разі відсутності засобів обліку) визначається розрахунковим способом згідно з тепловим навантаженням та з урахуванням фактичної температури зовнішнього повітря і фактичної кількості діб постачання теплової енергії в місяці, який є розрахунковим.

3. Плата за поставлену теплову енергію за наявності засобів обліку води і теплової енергії справляється за їх показаннями згідно з пунктами 10-13 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (далі - Правила).

5. Порядок розрахунків

1. Розрахунковим періодом є календарний місяць. Споживач самостійно одержує рахунок-фактуру у Постачальника, після 10-го числа наступного за розрахунковим місяця.

2. Споживач на протязі розрахункового періоду сплачує Постачальнику вартість зазначеної в договорі місячної кількості теплової енергії, з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок місяця. Остаточний розрахунок проводиться Споживачем до 20 числа наступного за розрахунковим місяця.

3. Плата за поставлену теплову енергію вноситься на рахунок із спеціальним режимом використання (теплова енергія).

4. За несвоєчасне внесення плати із Споживача стягується пеня у розмірі 0,1 % належної до сплати суми за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ. Нарахування пені проводиться Постачальником, після 20 числа наступного за розрахунковим місяця, при наявності заборгованості у Споживача.

5 У разі ненадання теплової енергії, надання її не в повному обсязі, зниження якості, зокрема відхилення їх кількісних та/або якісних показників від затверджених нормативів (норм) споживання, Постачальник проводить перерахунок розміру плати, але тільки у разі відсутності приладу обліку теплової енергії.

6. Права та обов'язки Сторін

Споживач має право на:

1) належне виконання Постачальником зобов'язань за цим Договором;

2) отримання в установленому законодавством порядку (ЗМІ) інформації щодо якості теплової енергії, тарифів (цін), порядку оплати, умов та режимів споживання;

3) отримувати згідно із законодавством та укладеним договором відшкодування завданих йому збитків;

4) ознайомлення з нормативно-правовими актами у сфері житлово-комунальних послуг;

5) у разі порушення Постачальником умов договору викликати його представника для складання та підписання акта-претензії в якому зазначається винна сторона та зазначаються строки, види, показники порушень тощо. Представник повинен з'явитися на виклик не пізніше____строку. Акт-претензія складається Споживачем та представником Постачальника і скріплюється їх підписами. У разі неприбуття представника Постачальника в погоджений умовами договору строк або необґрунтованої відмови від підписання акта-претензії він вважається дійсним, якщо його підписали на менш як два Споживачі. Акт-претензія Споживача подається Постачальнику, який протягом трьох робочих днів вирішує питання про перерахунок платежів або видає письмово Споживачу обґрунтовану письмову відмову в задоволенні його претензії;

6) вимагати поновлення теплопостачання будинку/приміщення після усунення технологічних порушень, якщо теплопостачання було припинено без розірвання договору;

7) внесення за погодженням з Постачальником у договір змін, що впливають на розмір плати за послуги (теплове навантаження, площа тощо);

8) вимагати від Постачальника достовірної інформації про тарифи на теплову енергію та відшкодування, умови оплати, методики і нормативи розрахунку та нарахування, режими теплопостачання тощо;

9) вимагати проведення нарахування за спожиту кількість теплової енергії на потреби опалення нежитлових приміщень, не обладнаних приладами комерційного обліку, відповідно до визначених договором теплових навантажень, температур зовнішнього повітря та тривалості розрахункового періоду;

Споживач зобов'язаний:

1) вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору;

2) забезпечити доступ до відповідної інженерної мережі, арматури, засобів обліку води і теплової енергії представників Постачальника за наявності в них відповідного посвідчення для: ліквідації аварій - цілодобово; встановлення і заміни санітарно-технічного та інженерного обладнання, проведення технічного та профілактичного огляду, зняття контрольних показань засобів обліку води і теплової енергії - згідно з вимогами нормативно-правових актів у сфері житлово-комунальних послуг;

3) дотримуватись вимог нормативно-правових актів у сфері житлово-комунальних послуг;

4) забезпечувати цілісність засобів обліку води і теплової енергії та не втручатися в їх роботу;

5) своєчасно вживати заходів до усунення виявлених несправностей, пов'язаних з предметом цього договору, що виникли з його вини;

6) за власний рахунок проводити ремонт та заміну санітарно-технічних приладів, пристроїв та обладнання, що вийшли з ладу з його вини;

7) своєчасно проводити підготовку приміщення і його санітарно-технічних приладів, пристроїв та обладнання до експлуатації в осінньо-зимовий період;

8) у разі встановлення Постачальником факту несанкціонованого втручання в роботу засобів обліку води і теплової енергії відшкодовувати вартість робіт з проведення їх експертизи, метрологічної повірки та ремонту згідно із законодавством;

9) відшкодовувати Постачальнику витрати з проведення аналізу якісних показників теплової енергії у разі необґрунтованості претензій;

10) письмово та не пізніше 5 діб, сповіщати Постачальника про зміну власного найменування, організаційно правові форми, місце знаходження, банківських реквізитів тощо, або зміну натуральних показників /договірних/, а також про зміну користувачів приміщень та теплових мереж Споживача.

Постачальник має право:

1) нараховувати у разі несвоєчасного внесення Споживачем плати за отриману теплову енергію пеню у розмірі, встановленому законодавством і цим договором;

2) вносити за погодженням із Споживачем зміни у цей договір, що впливають на розмір плати за теплову енергію з оформленням додатка до нього;

3) вимагати від Споживача дотримання нормативно-правових актів у сфері житлово-комунальних послуг;

4) вимагати від Споживача своєчасного усунення виявлених несправностей, пов'язаних з отриманням теплової енергії, що виникли з вини Споживача, або відшкодування вартості відповідних робіт;

5) доступу до приміщення Споживача для ліквідації аварій, у тому числі несанкціонованого, відповідно до встановленого законом порядку усунення недоліків у роботі санітарно-технічного та інженерного обладнання, його встановлення і заміни, проведення технічного та профілактичного огляду і перевірки показань засобів обліку води і теплової енергії відповідно до законодавства;

6) у разі виникнення сумнівів щодо правильності показань засобів обліку води і теплової енергії звернутися до акредитованої лабораторії для проведення експертизи їх технічного стану та метрологічної повірки.

Постачальник зобов'язаний:

1) своєчасно постачати Споживачу теплову енергію в обсягах згідно з договором та відповідно до наявності у Постачальника лімітів енергоспоживання;

2) розглядати у визначений законодавством термін претензії та скарги Споживача і проводити відповідні перерахунки розміру плати в разі їх ненадання, або надання не в повному обсязі (в разі відсутності приладу обліку теплової енергії);

3) надавати Споживачеві інформацію про обсяги та якість постачання теплової енергії, тарифи (ціни), порядок оплати, методики і нормативи розрахунку, режими споживання на умовах, визначених договором;

4) інформувати Споживача про адресу та номер телефону диспетчерської, аварійної або аварійно-диспетчерської служби;

5) узгодити зі Споживачем, не пізніше ніж за три робочих дні до проведення планових робіт всередині приміщення, час доступу до такого приміщення, з наданням йому відповідного письмового повідомлення;

6) повідомляти Споживача про плановану перерву в наданні теплової енергії через засоби масової інформації, а також письмово не пізніше ніж за 10 днів до її настання (крім перерви, що настає внаслідок аварії або дії непереборної сили) із зазначенням причини та часу перерви надання теплової енергії; усувати аварії та інші порушення порядку надання теплової енергії, а також виконувати заявки Споживачів у строк, установлений законодавством і цим договором;

7) звільняти від плати за теплову енергію у разі її ненадання та виплачувати компенсацію за перевищення строків проведення аварійно-відбудовних робіт;

8) проводити перерахунок розміру плати за теплову енергію, у разі ненадання, або надання не в повному обсязі, зниження якості, зокрема відхилення їх кількісних та/або якісних показників від затверджених нормативів (норм) споживання, в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України та визначеному цим договором;

9) своєчасно проводити за власний рахунок роботи з усунення виявлених несправностей, пов'язаних з отриманням теплової енергії, що виникли з його вини;

10) сплачувати Споживачу неустойку (штраф, пеню) у разі ненадання теплової енергії або надання теплової енергії неналежної якості у порядку та у випадках, передбачених законодавством і цим договором;

11) виконувати інші обов'язки відповідно до законодавства та цього договору.

7. Відповідальність сторін

Споживач несе відповідальність у разі:

1) недотримання вимог нормативно-правових актів у сфері житлово-комунальних послуг;

2) несвоєчасне внесення платежів - шляхом сплати пені;

3) втручання у роботу засобів обліку води і теплової енергії;

4) порушення зобов'язань, установлених законодавством і цим договором.

Постачальник несе відповідальність у разі:

1) неналежного надання або ненадання теплової енергії, що призвело до заподіяння збитків, завданих майну та/або приміщенню Споживача, шкоди, що заподіяна його життю чи здоров'ю - шляхом відшкодування збитків;

2) надання теплової енергії не в повному обсязі, зокрема зниження кількісних та/або якісних показників - шляхом зменшення розміру плати у встановленому законодавством порядку;

3) порушення прав Споживачів згідно із законодавством;

4) порушення зобов'язань, установлених цим договором або законодавством.

8. Точки розподілу:

Точками розподілу, у багатоквартирному будинку, в яких здійснюється передача теплової енергії від Постачальника Споживачеві є:

- зовнішня стіна будинку, в разі відсутності приладу обліку;

- місце передачі послуги від однієї особи до іншої, облаштоване засобами обліку та регулювання, за наявності приладу обліку теплової енергії.

9. Порядок встановлення факту неналежного надання або ненадання теплової енергії та розв'язання спорів:

1. У разі неналежного надання або ненадання теплової енергії Постачальником, Споживач повідомляє про це Постачальника в усній формі за допомогою телефонного зв'язку чи у письмовій формі за адресами, що зазначені в цьому договорі. У повідомленні зазначається ПІБ (найменування), точна адреса приміщення Споживача. Повідомлення Споживача незалежно від його форми (усна або письмова) обов'язково реєструється представником Постачальника у журналі реєстрації заявок Споживачів. Представник Постачальника зобов'язаний повідомити Споживачеві відомості про особу, яка прийняла повідомлення (прізвище, ім'я та по батькові), реєстраційний номер повідомлення та час його прийняття.

2. Представник Постачальника, якому відомі причини неналежного надання або ненадання теплової енергії, зобов'язаний невідкладно повідомити про це Споживача та зробити відповідну відмітку в журналі реєстрації заявок, що є підставою для визнання Постачальником факту неналежного надання або ненадання теплової енергії.

3. Представник Постачальника, якому не відомі причини неналежного надання або ненадання теплової енергії, зобов'язаний узгодити з Споживачем точний час та дату встановлення факту ненадання теплової енергії, надання її не у повному обсязі або перевірки кількісних та/або якісних показників надання теплової енергії. У разі необхідності проведення такої перевірки у приміщенні Споживача, представник Постачальника повинен з'явитися до Споживача не пізніше визначеного у договорі строку.

4. У разі незгоди з результатами перевірки кількісних та/або якісних показників надання теплової енергії Споживач і Постачальник визначають час і дату повторної перевірки, для проведення якої запрошується представник уповноваженого органу виконавчої влади та/або органу місцевого самоврядування, а також представник об'єднання Споживачів. За результатами проведення повторної перевірки складається акт про неналежне надання або ненадання теплової енергії, який підписується Споживачем (його представником), представником Постачальника, представниками уповноваженого органу виконавчої влади та/або органу місцевого самоврядування, а також представником об'єднання Споживачів.

5. За результатами перевірки складається акт-претензія про неналежне надання або ненадання теплової енергії (далі - акт-претензія), який підписується Споживачем та представником Постачальником згідно з додатком 2 до Правил. Акт-претензія складається у трьох примірниках по одному для Споживача, Постачальника, представника об'єднання Споживачів.

6. У разі неприбуття представника Постачальника в установлений договором строк для проведення перевірки кількісних та/або якісних показників або необґрунтованої відмови від підписання акта-претензії такий акт вважається дійсним, якщо його підписали не менш як два Споживачі.

7. Акт-претензія реєструється уповноваженими особами Постачальника в журналі реєстрації актів-претензій згідно з додатком 3 до Правил. Постачальник зобов'язаний розглянути такий акт і повідомити протягом трьох робочих днів Споживача про її задоволення або про відмову у задоволенні з обґрунтуванням причин такої відмови. У разі ненадання протягом установленого строку Постачальником відповіді вважається, що він визнав викладені в акті-претензії факти неналежного надання або ненадання теплової енергії. Спори щодо задоволення претензій Споживачів розв'язуються у суді. Споживач має право на досудове розв'язання спору.

10. Форс-мажор

Сторони звільняються від відповідальності згідно з цим договором у разі настання дії непереборної сили (дії надзвичайних ситуацій техногенного, природного або екологічного характеру), яка унеможливлює надання теплової енергії згідно з умовами договору. Сторона, для якої виконання зобов'язань стало неможливим у наслідок; дії обставин непереборної сили, повинна негайно, не пізніше 5-ти календарних днів повідомити іншу сторону про початок, можливий строк дії та припинення дії таких обставин.

11. Строк дії договору

1. Цей договір набуває чинності з 17 травня 2017 року та діє до 17 травня 2018 року, в частині проведення розрахунків - до повного їх здійснення. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде заявлено однією із сторін.

2. Договір може бути розірваний достроково у разі:

Зникненні потреби в отриманні теплової енергії або відмови Споживача від користування тепловою енергією Постачальника;

Переходу права власності (користування) на приміщення до іншої особи;

Невиконання умов договору сторонами договору.

3. Цей договір може бути змінений або доповнений за погодженням Сторін. Всі зміни і доповнення оформляються письмово і скріплюються підписами відповідальних осіб та печатками обох Сторін (за наявності).

4. Даний договір складається у двох примірниках, що мають однакову юридичну силу, один знаходиться у Постачальника, другий - у Споживача.

12. Інші умови

1. Згідно Закону України "Про захист персональних даних" Споживач добровільно надає свою безумовну згоду на обробку КПТМ "Криворіжтепломережа" будь-яких персональних даних, які стали відомими в результаті договірних відносин. Обробка включає збирання, реєстрацію, накопичення, зберігання, використання, знищення персональних даних, з метою ведення бази контрагентів. Споживач зобов'язується при зміні його персональних даних надавати у найкоротший термін КПТМ "Криворіжтепломережа" уточнену інформацію та подавати оригінали відповідних документів для внесення його нових персональних даних до бази персональних даних контрагентів.

2. Розбіжності та спори між сторонами, пов'язані з виконанням, зміною, та розірванням цього договору, вирішуються шляхом досудового врегулювання, а також шляхом проведення переговорів, обміном листами (телеграмами, факсами), укладанням додаткових угод. У разі неможливості досягти згоди сторони мають право звернутися до суду для вирішення спірного питання.

13. Телефони спеціального виклику в разі виникнення аварій та інших надзвичайних ситуацій:

Диспетчер Металургійного теплового району: вул. Олександра Васякіна буд. 5, тел.: 405-05-10;

Диспетчер Довгинцівського теплового району: вул. Обнорського буд. 78В, тел.: 442-10-48;

Диспетчер району котелень; вул. Миколи Світальського, буд. 5А, тел.: 409-51-73;

Диспетчер Інгулецького теплового району: вул. Гірників буд. 1А, тел.: 402-08-58;

Диспетчер Саксаганського теплового району: вул. Харківська, 4,тел.: 404-68-65;

Диспетчер Тернівського теплового району: АБК котельня N 1 ПівнГЗК, тел.: 409-83-73;

Диспетчер Центрально-Міського теплового району: вул. Олександра Поля буд. 29,тел.: 90-27-91.

14.Юридичні адреси сторін та платіжні реквізити:

Постачальник:

Комунальне підприємство теплових мереж "Криворіжтепломережа" 50000, м. Кривий Ріг, пров. Дежньова, 9, т. 409-51-37, 409-51-42

Рахунок із спеціальним режимом використання (теплова енергія): 26035300391059 у ТВБВ N 10003/0547 філії-Дніпропетровського ОУ AT "Ощадбанк" м. Дніпро, МФО 305482, код ЄДРПОУ 03342184, свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ N 200101035, індивідуальний податковий N 033421804822.

Поточний рахунок (інші платежі): 26004010024214, ПАТ "АКЦЕНТ- БАНК" м. Дніпро, МФО 307770, код ЄДРПОУ 03342184.

Споживач:

Фізична особа-підприємець Муха Віктор Анатолійович

АДРЕСА_2, тел. НОМЕР_2, ІПН НОМЕР_1

Постачальник Споживач

__________________ Л.О. Бобро ______________________

Додаток N 1

до Договору N 4626

від 17 травня 2017 року

Обсяги постачання теплової енергії "Споживачу"

1. Приєднане теплове навантаження Q- 0,0039 Гкал/год;

втому числі:

а) на опалення Q = 0,0039 Гкал/год;

б) на гаряче водопостачання (ГВП)

максимальне навантаження Q =__________Гкал/год;

середньогодинне навантаження Q =__________Гкал/год;

середньодобове навантаження Q =__________Гкал/год;

в) холодна вода на підігрів х/в__________м3.

2. Постачальник відпускає Споживачу теплову енергію в гарячій воді в межах

Q рік = 6,968Гкал/рік:

втому числі:

Розрахункова кількість теплової енергії по кварталам (виконується відповідно до заявленого в договорі теплового навантаження):

Розрахункова кількість теплової енергії, ГкалІ квартал січеньлютийберезень4,102в т. ч. 1,5781,3631,161ІІ квартал квітеньтравеньчервень0,154в т. ч. 0,154--III квартал липеньсерпеньвересень-в т. ч.---IV квартал жовтеньлистопадгрудень2,712в т. ч. 0,2491,0471,416

3. Орієнтовна вартість теплової енергії, відповідно до тарифів, діючих на момент укладання договору, становить: 13362,09 грн з ПДВ на рік, в тому числі без ПДВ - 11135,08 грн. ПДВ - 2227,01 грн.

Постачальник Споживач

__________________ Л.О. Бобро ______________________

Додаток N 2

до Договору N 4626

від 17 травня 2017 року

Дислокація об'єктів Споживача

з/п Найменування об'єкту Адреса об'єктуТеплопункт Площа м2Q опалення Гкал/годQ гвп, Гкал/годQ втрати, Гкал/год Х/В на підігрів м3Тип підключення 1ОфісВул. Свято-Миколаївська, буд. 31, прим. 2Кот. Свято-Миколаївська, 1843,400,0039---Вбудоване в житловий будинок з загальним вводом Всього:43,400,0039---

Постачальник Споживач

__________________ Л.О. Бобро ______________________".

5.27. Відповідно до частини другої статті 179 ГК України Кабінет Міністрів України, уповноважені Президентом України міністерства, інші центральні органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори.

5.28. Згідно із частиною третьою статті 184 ГК України укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статтею 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами статті 181 цього Кодексу та відповідно до правил, установлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.

5.29. Отже, проект договору повинен бути розроблений та відповідати типовому договору, який затверджений Кабінетом Міністрів України. Законодавець забороняє відступати від змісту типового договору, сторони наділені правом тільки конкретизувати його умови (частина четверта статті 179 ГК України).

5.30. Нежитлове приміщення відповідача розташоване в житловому багатоквартирному будинку, який приєднаний до системи централізованого опалення; спірне приміщення опалюється за рахунок приєднання до відповідних внутрішньобудинкових систем; позивач здійснює передачу послуги з опалення відповідачу саме на відгалуженні від стояків у межах нежитлового приміщення відповідача.

5.31. Суди не встановили, що відповідач використовує отриману від позивача теплову енергію для виробничих потреб, тобто відмінних від предмета надання житлово-комунальних послуг. Відповідач є кінцевим споживачем наданої йому послуги з опалення та не здійснює її використання для інших потреб.

5.32. З огляду на зазначені вище нормативні приписи та встановлені попередніми судовими інстанціями обставини, Велика Палата Верховного Суду вважає, що у відповідача як у кінцевого споживача існує обов'язок укласти з позивачем договір про надання житлово-комунальних послуг, який повинен відповідати формі та змісту (умовам) типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року N 630.

5.33. Проте позивач звернувся до відповідача з проектом договору предметом якого є продаж постачальником споживачеві теплової енергії для потреб опалення, вентиляції та гарячого водопостачання в приміщення за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Леніна, буд. 31, прим. 2, площею 43,40 кв. м, тобто запропонував підписати договір купівлі-продажу теплової енергії, обов'язок щодо укладення якого між сторонами у цій справі відсутній.

5.34. При цьому умови запропонованого позивачем проекту договору не відповідають типовому договору, зокрема щодо предмета, а також не містять ряду істотних умов договору про надання житлово-комунальних послуг, які встановлені статті 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

Щодо підвідомчості спору

5.35. Відповідно до частини першої статті 1 ГПК України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

5.36. За змістом статей 1, 2, 12 ГПК України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 1 цього Кодексу, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.

5.37. Як убачається з матеріалів справи, предметом спору є вимога КПТМ "Криворіжтепломережа" до ФОП Мухи В.А. щодо зобов'язання укласти договір про постачання теплової енергії, умови якого, зокрема щодо тарифу та обсягу постачання теплової енергії, визначені саме у зв'язку з використанням відповідачем нерухомого майна для здійснення підприємницької діяльності.

5.38. При цьому, враховуючи, що договори про купівлю-продаж теплової енергії та про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведенняможуть укладатися, зокрема, із суб'єктом господарювання, обґрунтованість/безпідставність доводів позивача щодо правових підстав для укладення договору з відповідачем саме як з ФОП у зв'язку із використанням ним приміщення для здійснення господарської діяльності мала бути оцінена судами за наслідком розгляду справи по суті з вирішенням питання про наявність/відсутність підстав для задоволення позову.

5.39. Такий спір з огляду на характер спірних правовідносин, склад учасників спору та обраний позивачем спосіб захисту порушених, на його думку, прав підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Отже, рішення та постанову судів попередніх інстанцій слід скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Керуючись статтями 306, 308, 311, 314, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Мухи Віктора Анатолійовича задовольнити частково.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28 лютого 2018 року та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21 листопада 2017 року у справі N 904/7024/17 скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач С.В. Бакуліна Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.Р. Кібенко О.М. Ситнік Л.М. Лобойко В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська
 

Share this post


Link to post
Share on other sites

Большая палата пришла к нескольким важным заключениям о порядке и условиях заключения договора с конечными потребителями о поставке тепловой энергии:

1. Ввиду отсутствия утвержденного типового договора о купле-продаже (поставке) тепловой энергии такой договор должен заключаться с потребителем, оборудование которого (внутридомовые системы, сети, оборудование и т.п.) и тепловой ввод присоединено или имеет технические возможности для присоединения к местной (распределительной) тепловой сети, при наличии у потребителя прибора учета тепловой энергии. При этом такой договор должен заключаться с учетом норм законодательства, регулирующих отношения в сфере теплоснабжения (Закон Украины "О теплоснабжении", Правила N 1198) и с соблюдением процедуры заключения договоров, определенной главой 53 ГК Украины.

2. Если соответствующее оборудование жилых / нежилых помещений, принадлежащих собственникам таких помещений, присоединено к внутридомовым системам, то владельцы таких помещений являются потребителями услуг субъектами в сфере жилищно-коммунальных услуг. Следует отметить, что внутридомовые системы не относятся к местной (распределительной) тепловой сети, что еще раз подтверждает то, что поставщик тепловой энергии не осуществляет поставки тепловой энергии владельцам жилых / нежилых помещений, оборудование которых присоединено к соответствующим внутридомовым системам.

3. Проект договора должен быть разработан и соответствовать типовому договору, утвержденному Кабинетом Министров Украины. Законодатель запрещает отступать от содержания типового договора, стороны наделены правом только конкретизировать его условия (часть четвертая статьи 179 ГК Украины). У ответчика как у конечного потребителя существует обязанность заключить с истцом договор о предоставлении жилищно-коммунальных услуг, который должен соответствовать форме и содержанию (условиям) типового договора о предоставлении услуг по централизованному отоплению, снабжению холодной и горячей водой и водоотводу, утвержденного постановлением Кабинета Министров Украины от 21 июля 2005 года N 630.

  • Like 2

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      02 липня 2019 року
      м. Київ
      Справа N 916/3006/17
      Провадження N 12-278гс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В.С.,
      судді-доповідачаКібенко О. Р.,
      суддів: Анцупової Т.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Єленіної Ж.М., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      за участю секретаря судового засідання Королюка І.В.,
      представників учасників справи:
      Товариства з обмеженою відповідальністю "Укркава" - Попової М.О.,
      Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Одеського обласного управління - Мілютіна А.Є., Дорошенко Ю.В., Тарасенкова В.В., Саковця А.О., Авраменка С.В.,
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи касаційні скарги Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Малого Олексія Сергійовича та Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Одеського обласного управління
      на рішення Господарського суду Одеської області від 29 березня 2018 року, ухвалене суддею Цісельським О.В.,
      та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18 липня 2018 року, ухвалену колегією суддів у складі Савицького Я.Ф., Головея В.М., Діброви Г.І.,
      у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укркава" (далі - ТОВ "Укркава")
      до Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Одеського обласного управління (далі - Банк)
      за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:
      1. Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Малого Олексія Сергійовича (далі - нотаріус),
      2. Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - ВДВС),
      про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
      Історія справи
      Короткий зміст та підстави позовних вимог
      1. 06 грудня 2017 року ТОВ "Укркава" звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Банку про визнання виконавчого напису, вчиненого 09 листопада 2017 року приватним нотаріусом Малим О.С., таким, що не підлягає виконанню.
      2. На обґрунтування позовних вимог ТОВ "Укркава" посилалось на те, що виконавчий напис, яким запропоновано звернути стягнення на предмет іпотеки з метою погашення заборгованості товариства перед Банком за кредитним договором, вчинено з порушенням строку, встановленого статтею 88 Закону України "Про нотаріат" та підпунктом 3.1 пункту 3 глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого 22 лютого 2012 року наказом N 296/5 та зареєстрованого в цей же день у Міністерстві юстиції України за N 282/20595 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій). Позивач стверджував, що нотаріус не перевірив безспірність заборгованості.
      3. Також позивач зазначав про те, що Банк перед вчиненням виконавчого напису не направляв йому вимогу про усунення порушення виконання зобов'язання, а також не надав нотаріусу доказів направлення цієї вимоги та її одержання позивачем.
      4. Відповідач проти позову заперечував з мотивів дотримання приватним нотаріусом вимог чинного законодавства під час вчинення виконавчого напису.
      Фактичні обставини справи, установлені судами
      5. 28 грудня 2011 року Банк та ТОВ "Укркава" уклали договір кредитної лінії N 86 (далі - кредитний договір), відповідно до умов якого банк надав товариству кредит у вигляді мультивалютної відновлювальної кредитної лінії окремими частинами (траншами) з остаточним терміном повернення не пізніше 29 грудня 2016 року у різних валютах - гривнях, доларах США, євро;максимальний ліміт кредитування визначено в еквіваленті 40 000 000 грн.
      6. Цього ж дня на виконання умов пункту 4.1 кредитного договору ТОВ "Укркава" (іпотекодавець) та Банк (іпотекодержатель) уклали договір наступної іпотеки (далі - іпотечний договір), відповідно до умов якого на забезпечення виконання своїх зобов'язань за кредитним договороміпотекодавець передав, а іпотекодержатель прийняв в іпотеку будівлі та споруди заводу з виробництва розчинної кави та кавових виробів, що знаходяться за адресою: Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Промислова, 14 (літ. " А "), оціненою вартістю 33 584 103 грн. які розташовані на земельній ділянці, що знаходиться у користуванні іпотекодавця за договором оренди.
      7. Пунктом 4.1 іпотечного договору сторони визначили, що право іпотеки виникає в іпотекодержателя з моменту нотаріального посвідчення цього договору. У разі невиконання чи неналежного виконання зобов'язання, та/або невиконання іпотекодавцем обов'язків за цим договором, а також в інших випадках, передбачених цим договором та/або законодавством, іпотекодержатель реалізує своє право шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у порядку, визначеному цим договором.
      8. 20 лютого 2015 року Банк звернувся до ТОВ "Укркава" листом N 24-1/114 про порушення ним умов кредитного договору: у січні 2015 року не погашено заборгованість за траншами в розмірі 1 665 208,33 грн та 125 000 дол. США; у лютому 2015 року не погашено заборгованість за нарахованими відсотками у розмірі 451 440,26 грн та 20 506,75 дол США.
      9. 24 квітня 2015 року ці ж сторони уклали додатковий договір N 7 до кредитного договору, в якому, зокрема, змінили діючий ліміт кредитування.
      10. 04 травня 2016 року Банк направив ТОВ "Укркава" вимогу про усунення порушення зобов'язань за кредитним договором (лист N 28/01-3/86/7402). Вимагав у строк, що не перевищує 30 календарних днів, сплатити заборгованість на загальну суму 3 699 753, 88 дол. США та 52 884 667,05 грн. а також проценти та штрафні санкції, донараховані на дату погашення заборгованості.
      11. Цього ж дня Банк направив Товариству вимогу про дострокове повернення кредиту (лист N 28/01-3/86/7403). Посилаючись на невиконання позичальником умов кредитного договору, Банк повідомив ТОВ "Укркава" про відкликання кредиту та вимагав не пізніше 20 банківських днів з моменту вручення цього листа здійснити повне погашення заборгованості на загальну суму 3 699 753,88 дол. США та 52 884 667,05 грн. а також проценти та штрафні санкції, донараховані на дату погашення заборгованості.
      12. 14 червня 2016 року у зв'язку з порушенням ТОВ "Укркава" зобов'язань за кредитним договором, Банк звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки та застави; просив у рахунок часткового погашення заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором. Господарський суд Одеської області ухвалою від 17 червня 2016 року порушив провадження у справі N 916/1610/16.
      13. 07 липня 2017 року Банк направив ТОВ "Укркава" ще одну вимогу про усунення порушення зобов'язань за кредитним договором (лист N 28/01-3/17/10602). Вимагав у строк, що не перевищує 30 календарних днів, сплатити 3 978 178,84 дол. США та 75 465 776,91 грн. а також проценти та штрафні санкції, донараховані на дату погашення заборгованості. Банк попередив, що в разі невиконання цієї вимоги буде змушений звернути стягнення на предмет іпотеки в будь-який спосіб, передбачений іпотечним договором та статтею 33 Закону України "Про іпотеку".
      14. 09 листопада 2017 року за зверненням Банку нотаріус на підставі статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат", положень глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій та Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року N 1172 (далі - Перелік документів), вчинив виконавчий напис, відповідно до якого з метою погашення частини заборгованості ТОВ "Укркава" перед Банком звернув стягнення на предмет іпотеки, що належить на праві власності боржнику та переданий в іпотеку за іпотечним договором, а саме на будівлі та споруди заводу з виробництва розчинної кави та кавових виробів: восьмиповерхову виробничу будівлю (літ. "Б") з навісами (літ. "б", "б1") загальною площею 7665,5 кв. м, будівлі насосної (літ. "В") з підвальним поверхом загальною площею 76,1 кв. м, споруди N 1, 8 - огорожі, N 2, 3, 9 - ворота, N 4 - градирні, N 5 - резервуари для води, N 6 - артезіанську свердловину, N 7 - резервуар для шламу, N 10 - оглядові колодязі, N 1 - покриття (тротуари, майданчики, доріжки), що знаходяться за адресою: Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Промислова, 14 а.
      15. Нотаріус виходив з того, що Банк надав ТОВ "Укркава" грошові кошти у вигляді відновлювальної кредитної лінії з остаточним терміном їх повернення до 29 грудня 2016 року. Оскільки товариство з 30 грудня 2016 року по 08 листопада 2017 року (строк, за який проводиться стягнення) не повернуло кредитних коштів, то за рахунок коштів, виручених від реалізації предмета стягнення, підлягають задоволенню такі вимоги стягувача: 2 999 385,40 дол. США заборгованості за основним боргом (кредитом) за траншами, виданими в іноземній валюті; 39 965 000 грн заборгованості за основним боргом (кредитом) за траншами, виданими в національній валюті. Крім того, з метою відшкодування внесеної за вчинення виконавчого напису плати у розмірі 80 000 грн запропоновано їх стягнути з ТОВ "Укркава". Виконавчий напис може бути пред'явлений до виконання протягом року з дня його вчинення (до 09 листопада 2018 року).
      16. 25 січня 2018 року державний виконавець ВДВС постановою ВП N 55644595 відкрив виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису.
      Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      17. Господарський суд Одеської області рішенням від 29 березня 2018 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 18 липня 2018 року, позов задовольнив.
      18. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції вказав на те, що письмового повідомлення з відміткою ТОВ "Укркава" про отримання вимоги Банку від 07 липня 2017 року (лист N 28/01-3/17/10602) або письмового повідомлення з відміткою поштового відділення зв'язку про відправлення цієї вимоги на адресу ТОВ "Укркава", зазначену в іпотечному договорі, Банк разом із заявою про вчинення виконавчого напису нотаріусу не надав.
      19. Натомість суди дійшли висновків про те, що Банк набув право на звернення стягнення на предмет іпотеки у травні 2016 року.
      20. З урахуванням положень пункту 6.2 іпотечного договору Банк обрав один зі способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя - за рішенням суду, про що свідчить його звернення до господарського суду з відповідним позовом.
      21. Тому, звернувшись до нотаріуса у листопаді 2017 року, Банк порушив правила звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису.
      22. Також апеляційний суд зазначив, що з дня виникнення у Банку вимоги за кредитним договором минуло більше одного року, а тому строк для вчинення виконавчого напису вважається пропущеним. Суд не взяв до уваги посилання Банку на збільшення сторонами в іпотечному договорі позовної давності до 10 років з огляду на те, що встановлений статтею 88 Закону України "Про нотаріат" строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису має іншу правову природу, ніж позовна давність.
      Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
      23. У серпні 2018 року Банк та приватний нотаріус Малий О.С. звернулися до Верховного Суду з касаційними скаргами, в яких просять судові рішення попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове - про відмову в позові.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      Доводи осіб, які подали касаційні скарги
      24. На обґрунтування вимог касаційних скарг скаржники посилаються на помилковість висновків судів щодо пропуску строку вчинення оспорюваної нотаріальної дії та недотримання умови щодо безспірності заборгованості за кредитним договором. Наголошують на дотриманні нотаріусом вимог статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат", положень глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій та Переліку документів під час вчинення оспорюваного виконавчого напису. Стверджують, що остаточним терміном повернення всієї суми кредиту є визначена сторонами у пункті 2.2 кредитного договору дата - 29 грудня 2016 року, а відтак річний строк для звернення до нотаріуса Банком не пропущений. Нотаріус також зазначає, що відповідно до наданих Банком документів право на звернення стягнення на предмет іпотеки виникло через 30 днів після надсилання вимоги про усунення порушення зобов'язань за кредитним договором (лист від 07 липня 2017 року N 28/01-3/17/10602). Банк також вважає, що оскільки сторони в пункті 9.4 іпотечного договору збільшили позовну давність до 10 років за будь-якими вимогами, які випливають з цього договору, нотаріус мав право вчинити виконавчий напис у межах цього строку з огляду на положення статті 88 Закону України "Про нотаріат" та статті 259 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
      Доводи інших учасників справи
      25. ТОВ "Укркава" подало відзиви на касаційні скарги, в яких просить залишити їх без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Вважає законними та обґрунтованими висновки судів про пропуск строку вчинення оспорюваної нотаріальної дії та недотримання умови щодо безспірності заборгованості за кредитним договором.
      Рух касаційних скарг
      26. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалою від 12 вересня 2018 року відкрила касаційне провадженнята на підставі частини третьої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) ухвалою від 21 листопада 2018 року передала справу разом з касаційними скаргами на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вказавши на необхідність відступити від висновків щодо застосування положень статті 88 Закону України "Про нотаріат", підпунктів 3.1, 3.3 пункту 3 глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дійу подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 травня 2018 року у справі N 307/1580/17.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Щодо строку звернення до нотаріуса
      27. Статтею 88 Закону України "Про нотаріат" передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
      28. Виконавчий напис приватного нотаріуса оспорюється, зокрема, з мотивів його вчинення з порушенням строку, встановленого статтею 88 Закону України "Про нотаріат" та підпунктом 3.1 пункту 3 глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій.
      29. Строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу (частина перша статті 88 Закону України "Про нотаріат", підпункт 3.4 пункту 3 глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій). Суди попередніх інстанцій дійшли висновків про те, що Банк пропустив передбачений законом річний строк для звернення до нотаріусу для вчинення виконавчого напису, оскільки Банк набув право на звернення стягнення на предмет іпотеки 4 травня 2016 року, звернувшись до ТОВ "Укркава" з відповідними вимогами про усунення порушення зобов'язань та дострокове повернення кредиту за кредитним договором (листи N 28/01-3/86/7402, 28/01-3/86/7403 від 4 травня 2016 року).
      30. У касаційній скарзі Банк, не погодившись із рішеннями судів, посилається на те, що пунктом 9.4 договору іпотеки сторони передбачили, що "строк позовної давності за будь-якими вимогами іпотекодержателя, що випливають з цього договору, встановлюється тривалістю у 10 років". Тому скаржник вважає, що з огляду на положення частини другої статті 88 Закону України "Про нотаріат" та статті 259 ЦК України нотаріус мав право вчинити виконавчий напис у межах цього строку.
      31. Верховний Суд у постанові від 17 травня 2018 року у справі N 307/1580/17 щодо застосування положень частини другої статті 88 Закону України "Про нотаріат", підпунктів 3.1, 3.3 пункту 3 глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дійдійшов висновку про те, що статтею 88 Закону України "Про нотаріат" нарахування заборгованості, на стягнення якої вчиняється виконавчий напис, не обмежено трирічним строком за умови встановлення сторонами відповідно до статті 259 ЦК України збільшеної позовної давності для відповідної вимоги. Зазначив, що позовна давність, установлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. У зв'язку із цим відхилив доводи про необхідність застосування нотаріусом позовної давності в три роки, а щодо пені в один рік, оскільки сторони у встановленому законом порядку збільшили позовну давність до 5 років, а в подальшому до 50 років.
      32. Велика Палата Верховного Суду відступає від цього висновку, оскільки вважає, що зазначений строк не може бути змінений договором. Статтею 88 Закону України "Про нотаріат" та підпунктами 3.1, 3.3 пункту 3 глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій передбачено, що якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом установлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. Тобто інший строк давності для вчинення виконавчого напису нотаріуса повинен бути прямо передбачений саме законом, і не може бути змінений домовленістю сторін.
      33. Разом з тим відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
      34. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису в контексті застосування положень статті 88 Закону України "Про нотаріат" безпосередньо пов'язаний із позовною давністю, встановленою ЦК України. Фактично законом визначено, що строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису є таким самим, що й позовна давність для звернення до суду. Таким чином, різниця у правовій природі цих строків не має значення у цьому контексті.
      35. Тому і загальний строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису становить три роки.
      36. Стаття 88 Закону "Про нотаріат" містить різні строки для звернення до нотаріуса (три роки - у відносинах за участю громадян, і один рік - для відносин за участю за участю підприємств, установ і організацій), оскільки на момент ухвалення Верховною Радою України цього закону діяв Цивільний кодекс Української РСР 1963 року (далі - ЦК УРСР), яким позовна давність визначалася залежно від суб'єктного складу сторін правовідносин, тобто три роки у відносинах за участю громадян і один рік у спорах за участю підприємств, установ і організацій. Після внесення змін до ЦК УРСР у 1995 році, а також після вступу у дію нового Цивільного кодексу України у 2004 році строки, встановлені у статті 88 Закону України "Про нотаріат", не були приведені у відповідність до позовної давності, яка вже стала визначатися залежно від сутності позовних вимог, а не за суб'єктною ознакою.
      37. Згідно із частиною першою статті 325 ЦК України суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Частина друга статті 318 ЦК України визначає, що всі суб'єкти права власності є рівними перед законом.
      38. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Стаття 14 Конвенції визначає, що користування правами і свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою, зокрема і за ознакою статусу особи.
      39. Європейський суд з прав людини вказує на те, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб без об'єктивного та розумного обґрунтування у відносно схожих ситуаціях (див. mutatis mutandis рішення від 11 червня 2002 року у справі "Вілліс проти Сполученого Королівства", заява N 36042/97, § 48). Близьке за змістом визначення дискримінації закріплене у пункті 2 частини першої статті 1 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні".
      40. Нормативно визначені відмінні строки для фізичних осіб-кредиторів і юридичних осіб-кредиторів щодо звернення до нотаріуса для вчинення виконавчого напису стосовно майна юридичних осіб-боржників є відмінністю у поводженні з цими кредиторами в аналогічних ситуаціях. Така відмінність у світлі умов сьогодення без об'єктивного та розумного обґрунтування створює для юридичних осіб-кредиторів нерівні у порівнянні з фізичними особами-кредиторами умови у правовідносинах з юридичними особами-боржниками щодо реалізації права на мирне володіння майном. Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає, що встановлення для юридичної особи-кредитора у порівнянні з фізичною особою-кредитором меншого строку для звернення до нотаріуса для вчинення ним виконавчого напису стосовно майна юридичних осіб-боржників є дискримінацією юридичної особи-кредитора за ознакою її статусу.
      41. Водночас, нормативно визначені відмінні строки для фізичних осіб-боржників і юридичних осіб-боржників у випадку звернення юридичних осіб-кредиторів до нотаріуса для вчинення виконавчого напису стосовно їх майна є відмінністю у поводженні з цими боржниками в аналогічних ситуаціях. Така відмінність у світлі умов сьогодення без об'єктивного та розумного обґрунтування створює для фізичних осіб-боржників нерівні у порівнянні з юридичними особами-боржниками умови у правовідносинах з юридичними особами-кредиторами щодо реалізації права на мирне володіння майном. Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає, що встановлення для кредитора-юридичної особи більшого строку для звернення до нотаріуса для вчинення ним виконавчого напису стосовно майна фізичної особи-боржника у порівнянні з юридичною особою-боржником є дискримінацією фізичної особи-боржника за ознакою її статусу.
      42. Таким чином, Велика Палата Верховного суду доходить висновку, що загальний строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису становить три роки незалежно від суб'єктного складу сторін правовідносин, а якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено іншу позовну давність, виконавчий напис видається у межах цього строку.
      43. Враховуючи викладене, твердження судів попередніх інстанцій щодо пропуску Банком строку для звернення до нотаріуса є помилковим, адже право вимоги виникло у Банку 04 травня 2016 року і до моменту звернення Банка до нотаріуса для вчинення виконавчого напису 09 листопада 2017 року минуло менше трьох років.
      Щодо безспірності заборгованості
      44. Стаття 88 Закону України "Про нотаріат" містить певну умову вчинення виконавчих написів. Так, нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо, зокрема, подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.
      45. Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
      46. При цьому безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів.
      47. Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною - стягувачем, і не зобов'язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.
      48. Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат" у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Така правова позиція Великої Палати Верховного Суду відповідає висновкам, викладеним у раніше ухваленій нею постанові від 27 березня 2019 року у справі N 137/1666/16-ц з подібних правовідносин, відступати від яких немає підстав.
      49. Позивач у встановленому законом порядку не спростував належними і допустимими доказами того, що сума заборгованості перед Банком за кредитним договором на дату вчинення нотаріусом оспорюваного виконавчого напису була іншою, ніж та, яка запропонована в ньому до стягнення; не надав доказів часткового чи повного погашення заборгованості.
      50. Інформація про звернення Банку до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки не є свідченням недотримання умови щодо безспірності заборгованості у цій справі, оскільки позивач визнає наявність заборгованості на суму, вказану у виконавчому написі нотаріуса.
      Щодо належного повідомлення боржника
      51. Позивач посилався на те, що Банк перед вчиненням оспорюваного виконавчого напису не направляв ТОВ "Укркава" вимогу про усунення порушення виконання зобов'язаннявід 07 липня 2017 року (лист N 28/01-3/17/10602), а також не надав нотаріусу доказів направлення цієї вимоги та її одержання позивачем.
      52. Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв'язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій).
      53. У пункті 6.1 іпотечного договору сторони погодили, що іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення зобов'язання та (або) зобов'язань, передбачених цим договором, у строк, що не перевищує тридцяти календарних днів, та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання цієї вимоги. При цьому сторони за взаємною згодою встановили, що цей строк починає відлік з дати, зазначеної на квитанції, яка надається іпотекодержателю відділенням поштового зв'язку під час відправлення іпотекодавцю листа з вимогою про усунення порушення зобов'язання з повідомленням про вручення, або з дати, зазначеної на такому листі іпотекодавцем при отриманні представником іпотекодавця зазначеного листа особисто.
      54. На підтвердження спливу тридцятиденного строку з моменту надіслання Банком повідомлення - письмової вимоги про усунення порушень ТОВ "Укркава" банк надав: засвідчену копію вимоги від 07 липня 2017 року (лист N 28/01-3/17/10602), оригінал квитанції N 6501406499910 про надання послуг поштового зв'язку про направлення вимоги листом з повідомленням про вручення, оригінал опису вкладення від 10 липня 2017 року про направлення вимоги.
      55. Отже, Банк надав приватному нотаріусу документи, які містять відмітку поштового відділення зв'язку про відправлення вимоги цінним листом з повідомленням про вручення на вказану в іпотечному договорі адресу, тобто виконав вищевказані вимоги, що не врахували суди попередніх інстанцій. Надання доказів щодо повідомлення боржника та сплив тридцятиденного строку з моменту повідомлення уможливлюють вчинення виконавчого напису, що свідчить про дотримання встановленого порядку.
      56. Велика Палата Верховного Суду також бере до уваги, що аналогічну вимогу Банку ТОВ "Укркава" отримало ще у травні 2016 року. З того моменту сума заборгованості не змінилася, жодних дій для її погашення ТОВ "Укркава" не вчинило. Таким чином, ТОВ "Укркава" було належним чином повідомлено про вимогу Банку і мало достатньо часу для усунення порушень.
      Щодо вчинення виконавчого напису на оригіналі іпотечного договору
      57. Суд першої інстанції дійшов висновку, що у зв'язку з ненаданням приватним нотаріусом та відповідачем жодного доказу вчинення виконавчого напису на оригіналі договору, дублікаті договору, копії договору або на виписці з особового рахунку боржника при вчинення оспорюваного виконавчого напису було порушено приписи підпунктів 5.1, 5.2, 5.3 пункту 5 глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій.
      58. Підпунктами 5.1, 5.2 пункту 5 глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій передбачено, що виконавчий напис вчинюється на оригіналі документа (дублікаті документа, що має силу оригіналу), який встановлює заборгованість. Якщо виконавчий напис не вміщується на документі, що встановлює заборгованість, він може бути продовжений чи викладений повністю на прикріпленому до документа спеціальному бланку нотаріальних документів.
      59. Виключення з наведеного загального правила передбачає підпункт 5.3 пункту 5 глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій, відповідно до якого якщо за борговим документом необхідно провести стягнення частинами, виконавчий напис за кожним стягненням може бути зроблений на копії документа або на виписці з особового рахунку боржника; у цих випадках на оригіналі документа, що встановлює заборгованість, робиться відмітка про вчинення виконавчого напису і зазначаються, за який строк і яка сума стягнута, дата і номер за реєстром нотаріальних дій.
      60. У справі, що розглядається, саме про часткове задоволення вимог стягувача щодо погашення заборгованості за основним боргом (погашення тіла кредиту) зазначено, зокрема, у заяві Банку про вчинення виконавчого напису та у виконавчому написі.
      61. Місцевий господарський суд установив, а суд апеляційної інстанції не спростував те, що Банк надав нотаріусу оригінал іпотечного договору з усіма змінами і доповненнями, як це передбачено пунктом 1 Переліку документів. При цьому в додатках до заяви про вчинення виконавчого напису міститься посилання на оригінал іпотечного договору та його нотаріально посвідчену копію, які Банк надав нотаріусу.
      62. У даному випадку вчинено виконавчий напис, в якому зазначено, що він стосується саме певного, визначеного у написі договору. Його вчинення на окремому документі не спростовує відсутність зобов'язання та не впливає на дійсність виконавчого напису.
      63. Велика Палата Верховного Суду також вважає, що Банк виконав належним чином приписи чинного законодавства, надавши нотаріусу оригінал і нотаріально посвідчену копію договору іпотеки для вчинення виконавчого напису.
      64. Позивач не підтвердив належними і допустимими доказами відсутність відмітки на оригіналі іпотечного договору чи оригіналі кредитного договору. Навіть у разі недотримання нотаріусом вимоги щодо проставляння відмітки на оригіналі чи копії договору ця обставина не може слугувати підставою для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, адже позивач не довів, яким чином відсутність цієї позначки порушує його права і впливає на дійсність виконавчого напису. Суди попередніх інстанцій зазначеного не врахували, що призвело до помилкового застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права.
      Щодо обрання способу звернення стягнення на предмет іпотеки
      65. Як досліджено судами, пунктом 6.2 іпотечного договору сторони передбачили, що за вибором іпотекодержателя застосовується один з наведених нижче способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя: за рішенням суду (підпункт 6.2.1); у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса (підпункт 6.2.2); згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яким вважається застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, викладене в підпунктах 6.2.3.1 та 6.2.3.2 цього пункту договору (підпункт 6.2.3).
      66. Як зазначалося раніше, Банк набув право на звернення стягнення на предмет іпотеки після звернення до ТОВ "Укркава" з відповідними вимогами про усунення порушення зобов'язань та дострокове повернення кредиту за кредитним договором (листи N 28/01-3/86/7402, 28/01-3/86/7403 від 04 травня 2016 року). У разі невиконання цієї вимоги, Банк попереджав, що буде змушений звернути стягнення на предмет іпотеки в будь-який спосіб, передбачений пунктом 6.2 іпотечного договору, в тому числі за рішенням суду.
      67. Реалізуючи своє право з урахуванням пункту 6.2 іпотечного договору, Банк 14 червня 2016 року звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки та застави; просив у рахунок часткового погашення заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором. Господарський суд Одеської області ухвалою від 17 червня 2016 року порушив провадження у справі N 916/1610/16.
      68. Велика Палата Верховного Суду вважає, що способи звернення стягнення на предмет іпотеки, встановлені сторонами в іпотечному договорі, не є взаємовиключними за умови відсутності спору щодо наявності боргу і його розміру.
      69. Тому хоч на момент звернення до нотаріуса Банк уже застосував один з передбачених пунктом 6.2 іпотечного договору способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя - в судовому порядку, але подальше звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису (в позасудовому порядку) не суперечить положенням іпотечного договору та положенням Закону України "Про іпотеку" зважаючи на відсутність у цій справі спору щодо наявності боргу і його розміру, вказаного у виконавчому написі нотаріуса.
      Щодо реєстрації відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження
      70. В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції послався на відсутність відомостей щодо реєстрації Банком у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження на момент початку процедури звернення стягнення на предмет обтяження, тобто станом на травень 2016 року.
      71. У постанові від 16 травня 2018 року у справі N 320/8269/15-ц (провадження N 14-83цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що факт недотримання стягувачем положень частини третьої статті 24 та частини першою статті 27 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" і нездійснення ним до вчинення виконавчого напису реєстрації у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження є достатньою правовою підставою для визнання за рішенням суду виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
      72. Разом з тим Закон України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" визначає правовий режим регулювання обтяжень саме рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізацію інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна (стаття 1 цього Закону).
      73. Оскільки у цій справі предметом іпотеки є нерухоме майно, відсутні підстави для застосування приписів цього Закону до спірних правовідносин, а тому помилковим є висновок суду про те, що відповідач звернувся до приватного нотаріуса для вчинення виконавчого напису з порушенням приписів статей 24, 27 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень".
      74. Підсумовуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про порушення нотаріусом під час вчинення оспорюваного виконавчого напису вимог статті 88 Закону України "Про нотаріат" та глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій, оскільки вони ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права.
      75. Тому Велика Палата Верховного Суду підстав для задоволення позову не вбачає.
      Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
      Щодо суті касаційних скарг
      76. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково й ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
      77. Підставами для скасування судових рішень повністю або частково й ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 311 ГПК України).
      78. Оскільки суди попередніх інстанцій надали неналежну юридичну оцінку обставинам справи, ухвалили оскаржувані судові рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, касаційні скарги слід задовольнити, а судові рішення, що оскаржуються, скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
      Щодо судових витрат
      79. Судовий збір за подання апеляційних та касаційних скарг у порядку статті 129 ГПК України покладається на позивача.
      ВИСНОВКИ ЩОДО ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА
      80. Велика Палата Верховного Суду вважає, що строк для звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису, передбачений статтею 88 Закону України "Про нотаріат", безпосередньо пов'язаний з позовною давністю, встановленою ЦК України. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Отже, загальний строк для звернення стягувача до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису становить не більше трьох років з дня виникнення у стягувача права вимоги до боржника незалежно від суб'єктного складу сторін у правовідносинах, тобто цей строк підлягає застосуванню й у відносинах між юридичними особами. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено іншу позовну давність, виконавчий напис видається у межах цього строку.
      81. Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 17 травня 2018 року у справі N 307/1580/17, щодо застосування положень частини другої статті 88 Закону України "Про нотаріат", зокрема про те, що ця норма не обмежує трирічним строком нарахування заборгованості, на стягнення якої вчиняється виконавчий напис, за умови встановлення сторонами відповідно до статті 259 ЦК України збільшеної позовної давності для відповідної вимоги, оскільки вважає, що зазначений строк не можна змінити домовленістю сторін.
      82. Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат" у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Інформація про наявність у суді іншого позову стягувача до боржника чи боржника до стягувача сама по собі не є доказом недотримання умови щодо безспірності заборгованості.
      83. Якщо порушення Порядку вчинення нотаріальних дій, допущені нотаріусом при вчиненні виконавчого напису, не свідчать про недотримання умов вчинення виконавчого напису, передбачених статтею 88 Закону України "Про нотаріат", та не призвели до порушення гарантованих законом прав боржника або стягувача, вони не можуть слугувати підставою для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
      Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 314-317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційні скарги Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Малого Олексія Сергійовича та Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Одеського обласного управління задовольнити.
      2. Рішення Господарського суду Одеської області від 29 березня 2018 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18 липня 2018 року у справі N 916/3006/17 скасувати та ухвалити нове рішення.
      3. У позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Укркава" до Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Одеського обласного управління, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Малий Олексій Сергійович, Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, про визнання виконавчого напису, вчиненого 09 листопада 2017 року Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малим Олексієм Сергійовичем, таким, що не підлягає виконанню, відмовити.
      4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укркава" (68000, Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Промислова, 14А, код ЄДРПОУ 31541491)на користь приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Малого Олексія Сергійовича (04070, м. Київ, вул. Петра Сагайдачного, 35) 5 600 (п'ять тисяч шістсот) грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг.
      5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укркава" (68000, Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Промислова, 14А, код ЄДРПОУ 31541491) на користь Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Одеського обласного управління (65014, м. Одеса, вул. Базарна, 17, код ЄДРПОУ 09328601) 4 962 (чотири тисячі дев'ятсот шістдесят дві) грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя: Князєв В.С.
      Суддя-доповідач О.Р. Кібенко
      Судді: Т.О. Анцупова Ж.М. Єленіна
      С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко
      В.В. Британчук О.Б. Прокопенко
      Ю.Л. Власов Л.І. Рогач
      М.І. Гриців О.М. Ситнік
      Д.А. Гудима В.Ю. Уркевич
      В.І. Данішевська О.Г. Яновська
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      3 липня 2019 року
      м. Київ
      Справа N 676/1557/16-ц
      Провадження N 14-197 цс 19
      Велика Палата Верховного Суду у складі
      судді-доповідача Гудими Д.А.,
      суддів Анцупової Т.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Данішевської В.І., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянула справу за позовом ОСОБА_1 (далі також - позивач) до Кам'янець-Подільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Хмельницької області (далі також - відповідач) про відшкодування збитків
      за касаційною скаргою відповідача на рішення Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 25 серпня 2016 року, ухвалене суддею Швець О.Д., і рішення Апеляційного суду Хмельницької області від 1 листопада 2016 року, ухвалене колегією суддів у складі Карпусь С.А., Федорової Н.О., Ярмолюка О.І.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. 23 березня 2016 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому з урахуванням подальших уточнень просив стягнути з відповідача 207 754,00 грн. які вважає збитками, завданими неналежним виконанням відповідачем постанови Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2013 року у справі N 2208/2757/12.
      2. Позов мотивував такими обставинами:
      2.1. Позивач є інвалідом II групи з числа учасників ліквідації аварії на Чорнобильській атомній електростанції (далі - ЧАЕС), а тому до кінця 2011 року отримував пенсію з розрахунку заробітної плати за час роботи у зоні відчуження.
      2.2. З січня 2012 року відповідач призначив позивачу пенсію по інвалідності як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у мінімальному розмірі.
      2.3. Вінницький апеляційний адміністративний суд у постанові від 10 липня 2013 року у справі N 2208/2757/12 визнав неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України у м. Кам'янець-Подільському та Кам'янець-Подільському районі Хмельницької області з відмови у проведенні перерахунку позивачу пенсії із заробітної плати за роботу у зоні відчуження за червень 1986 року та зобов'язав відповідача провести перерахунок пенсії із заробітної плати за червень 1986 року.
      2.4. На виконання вказаного судового рішення перерахунок пенсії за період з 1 січня 2012 року до 15 липня 2013 року був проведений, однак відповідні кошти позивач отримав лише у травні 2015 року.
      2.5. Через несвоєчасне виконання судового рішення за період з 1 січня 2012 року до 31 грудня 2014 року включно позивачеві заподіяні збитки.
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      3. 25 серпня 2016 рокуКам'янець-Подільський міськрайонний суд Хмельницької області ухвалив рішення про часткове задоволення позову. З урахуванням ухвали від 5 вересня 2016 рокупро виправлення описки суд стягнув з відповідача на користь позивача 90 962,64 грн компенсації "у зв'язку з невчасно виплаченою пенсією".
      4. Суд першої інстанції застосував пункт 2 частини другої статті 22, частину першу статті 1166 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України, частину другу статті 46, статтю 107 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", статті 1 і 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", пункт 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року N 159, і дійшов висновку, що позивач має право на одержання компенсації втрати частини доходів (пенсії) у зв'язку з порушенням строків їх виплати, яку відповідач позивачеві не нарахував і не виплатив.
      Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
      5. 1 листопада 2016 року Апеляційний суд Хмельницької області ухвалив рішення, в якому змінив рішення суду першої інстанції у частині суми компенсації втрати частини доходів і стягнув з відповідача 88 860,58 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.
      6. Апеляційний суд, застосувавши статтю 1173 ЦК України, частину другу статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", статті 1 і 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", абзац другий пункту 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року N 159, мотивував рішення так:
      6.1. У період з 1 січня 2012 року до 30 квітня 2015 року включно відповідач виплачував позивачеві пенсію у заниженому розмірі, тобто кожен місяць не доплачував частину пенсії.
      6.2. На виконання постанови Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2013 року у справі N 2208/2757/12 відповідач перерахував позивачеві пенсію з 10 липня 2013 року до 30 квітня 2015 року і нарахував борг за пенсійними виплатами у сумі 73 448,46 грн (різницю між фактично виплаченою та належною до виплати пенсією), який фактично виплатив після відрахувань військового збору та податку на доходи фізичних осіб у травні 2015 року у сумі 72 344,22 грн.
      6.3. На виконання постанови Кам'янець-Подільський міськрайонний суд Хмельницької області від 30 вересня 2015 року у справі N 676/5833/15-а відповідач перерахував позивачеві пенсію з 1 січня 2012 року до 13 липня 2013 року та нарахував борг за пенсійними виплатами у сумі 63 589,05 грн (різницю між фактично виплаченою та належною до виплати пенсією), який фактично виплатив у січні 2016 року.
      6.4. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач заявив вимогу про стягнення компенсації втрати частини доходів через порушення строків їх виплати. Доводи відповідача про те, що він своєчасно виконав судові рішення у вказаних справах, не спростовують висновків суду першої інстанції щодо суті спору.
      6.5. Розраховуючи суму компенсації позивачеві, суд першої інстанції допустив помилку та всупереч вимогам абзацу другого пункту 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року N 159, включив до розрахунку індекси споживчих цін за січень 2012 року, липень 2013 року, травень 2015 року та січень 2016 року.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      7. У листопаді 2016 року відповідач подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу. Просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і відмовити у задоволенні позову. Скаржиться на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
      Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      8. 20 березня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      9. Мотивував ухвалу тим, що відповідач оскаржив рішення Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 25 серпня 2016 року та рішення Апеляційного суду Хмельницької області від 1 листопада 2016 року, зокрема, з підстав порушення правил суб'єктної юрисдикції.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      10. Відповідач мотивує касаційну скаргу так:
      10.1. Суди першої й апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що справу необхідно розглядати за правилами цивільного судочинства. Оскільки відповідач є суб'єктом владних повноважень, спір має розглядати суд адміністративної юрисдикції.
      10.2. Позивач не подав суду належний розрахунок позовних вимог, внаслідок чого суд самостійно розрахував суму, яку стягнув з відповідача.
      10.3. Дії відповідача до моменту ухвалення на користь позивача судового рішення, що підлягає виконанню, є правомірними. А тому обов'язок з виплати перерахованої пенсії позивачеві виник у відповідача лише з часу, коли суд видав виконавчий документ. Тому у справі N 676/1557/16-цсуди безпідставно вказали, що відповідач порушив строки виплати цих коштів.
      (2) Позиції інших учасників справи
      11. У січні 2017 року позивач подав заперечення на касаційну скаргу стосовно доводів відповідача про відсутність доказів обґрунтованості розрахунку позовних вимог. Вважає ці доводи безпідставними.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
      (1.1) Щодо юрисдикції суду
      12. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
      13. У касаційній скарзі, вказуючи на юрисдикцію адміністративного суду щодо розгляду цього спору, відповідач зазначив, що він є суб'єктом владних повноважень, а тому спір є публічно-правовим.
      14. Згідно з частиною першою статті 15 Цивільного процесуального кодексу (далі також - ЦПК) України у редакції, чинній на час звернення з позовом, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, із цивільних відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
      15. Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України (тут і далі - у редакції, чинній на час подання позову) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
      16. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій (частина перша статті 17 КАС України).
      17. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності (пункт 1 частини другої статті 17 КАС України).
      18. Пункт 1 частини першої статті 3 КАС України визначав справою адміністративної юрисдикції публічно-правовий спір, в якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      19. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що 21 березня 2016 року Кам'янець-Подільський міськрайонний суд Хмельницької області постановив ухвалу про закриття провадження у справі N 676/7544/15-а за позовом ОСОБА_1 про відшкодування фінансових втрат, завданих внаслідок несвоєчасного виконання постанови Вінницького апеляційного адміністративного суду у від 10 липня 2013 року у справі N 2208/2757/12 начальником Управління Пенсійного фонду України у м. Кам'янець-Подільському та Кам'янець-Подільському районі Хмельницької області Кацап Зоєю Володимирівною. Суд вважав, що позивач заявив за правилами адміністративного судочинства вимогу про відшкодування шкоди без вимоги вирішити публічно-правовий спір. А тому адміністративний суд не має юрисдикції щодо розгляду такого спору.
      20. Оскільки 23 березня 2016 року - на час звернення позивача до суду у справі N 676/1557/16-ц - відповідач погасив борг за пенсійними виплатами, ця справа стосується захисту права позивача на компенсацію, зумовлену простроченням виплати пенсії належного розміру, Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи касаційної скарги щодо юрисдикції адміністративного суду.
      (1.2) Щодо інших доводів касаційної скарги
      21. Суди у цій справі встановили такі обставини:
      21.1. 10 липня 2013 року Вінницький апеляційний адміністративний суд прийняв постанову у справі N 2208/2757/12, якою зобов'язав Управління Пенсійного фонду України в м. Кам'янець-Подільський та Кам'янець-Подільського району провести перерахунок пенсії позивача із заробітної плати, одержаної за роботу у зоні відчуження за червень 1986 року.
      21.2. Виконуючи цю постанову, відповідач вирішив провести перерахунок пенсії позивачеві з 10 липня 2013 року до 30 квітня 2015 року включно та нарахував борг за пенсійними виплатами у сумі 73 448,46 грн. Цей борг відповідач виплатив позивачу у травні 2015 року у розмірі 72 344,22 грн після відрахувань військового збору та податку на доходи фізичних осіб.
      21.3. 30 вересня 2015 року Кам'янець-Подільський міськрайонний суд Хмельницької області прийняв постанову у справі N 676/5833/15-а, якою визнав протиправними дії Управління Пенсійного фонду України у м. Кам'янець-Подільському та Кам'янець-Подільському районі Хмельницької області щодо відмови позивачеві у проведенні обчислення пенсії за період з 1 січня 2012 року до 13 липня 2013 року включно із заробітної плати, одержаної за роботу у зоні відчуження у червні 1986 року, а також зобов'язав це управління провести позивачеві перерахунок пенсії за період з 1 січня 2012 року до 13 липня 2013 року включно із заробітної плати, одержаної за роботу у зоні відчуження у червні 1986 року.
      21.4. На виконання цієї постанови відповідач перерахував позивачеві пенсію з 1 січня 2012 року до 13 липня 2013 року та нарахував борг за пенсійними виплатами у сумі 63 589,05 грн. який фактично виплатив у січні 2016 року.
      21.5. Позивач має право на одержання компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням відповідачем строків їх виплати. Проте останній самостійно вказану компенсацію позивачеві не нарахував і не виплатив.
      22. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказав, що він недоотримав кошти, які вважає збитками, завданими неналежним виконанням постанови Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2013 року у справі N 2208/2757/12.
      23. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина перша статті 509 ЦК України).
      24. Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
      25. Позивач на підставі Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року N 1210, мав право на отримання пенсії у відповідному розмірі з розрахунку його заробітної плати, одержаної за роботу у зоні відчуження за червень 1986 року, що підтвердили суди у справах N 2208/2757/12 і N 676/5833/15-а.
      26. Згідно з частинами першою та другою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
      27. Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими доводи відповідача про те, що він має обов'язок виплачувати перераховану пенсію лише з часу, коли суд видав відповідний виконавчий документ, оскільки, на думку відповідача, його дії до дати ухвалення на користь позивача відповідного судового рішення є правомірними.
      28. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що обов'язки нараховувати, перераховувати та виплачувати пенсію відповідач має відповідно до пенсійного законодавства. З рішення суду ці обов'язки не виникають. Визнання судом неправомірними дій відповідача з відмови у проведенні перерахунку позивачу пенсії та зобов'язання відповідача провести такий перерахунок підтверджують факт неналежного виконання зазначених обов'язків у минулому. Отже, немає жодних підстави вважати, що до дня набрання законної сили відповідним судовим рішенням відповідач діє правомірно та не допускає прострочення виконання зобов'язання.
      29. Відповідач прострочив виконання обов'язку з виплати пенсії у відповідному розмірі з розрахунку заробітної плати позивача, одержаної за роботу у зоні відчуження за червень 1986 року, що встановив Вінницький апеляційний адміністративний суд у постанові від 10 липня 2013 року у справі N 2208/2757/12. А Кам'янець-Подільський міськрайонний суд у постанові від 30 вересня 2015 року у справі N 676/5833/15-а підтвердив, що на підставі постанови Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2013 року відповідач мав перерахувати пенсію позивачеві не лише на майбутні періоди з дня ухвалення зазначеної постанови у справі N 2208/2757/12, але й за весь попередній період. Тому Кам'янець-Подільський міськрайонний суд у постанові від 30 вересня 2015 року у справі N 676/5833/15-а визнав протиправними дії відповідача щодо відмови позивачеві у проведенні обчислення пенсії за період з 1 січня 2012 року до 13 липня 2013 року із заробітної плати, одержаної за роботу у зоні відчуження у червні 1986 року, а також зобов'язав це управління провести позивачеві відповідний перерахунок пенсії за вказаний період.
      30. Стосовно аргументу касаційної скарги про те, що позивач не подав суду належний розрахунок позовних вимог, внаслідок чого суд самостійно розрахував суму, яку стягнув з відповідача, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що позивач розрахував розмір позовних вимог так, як вважав за можливе, виходячи з його досвіду та знань. Натомість суд, застосовуючи норми права, оцінює наданий йому позивачем розрахунок і перевіряє його правильність, зокрема, вчиняє арифметичні дії, спрямовані на встановлення суми, яку слід стягнути згідно з тими нормами, які регулюють спірні правовідносини. Отже, зазначений довід відповідача є необґрунтованим.
      31. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
      32. З огляду на вказаний припис суд касаційної інстанції не може перевірити ті доводи касаційної скарги, які стосуються встановлення обставин справи інших, ніж встановили суди першої й апеляційної інстанцій щодо розрахунку компенсації втрати частини пенсійних виплат у зв'язку з порушенням строків їх виплати позивачеві.
      (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      (2.1) Щодо суті касаційної скарги
      33. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має, зокрема, право змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункт 3 частини першої статті 409 ЦПК України).
      34. Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України підставами для зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
      35. Відповідно до частини четвертої статті 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
      36. З огляду на наведені вище висновки Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції, ухваливши по суті правильне судове рішення, неправильно застосував норми матеріального права. А тому касаційну скаргу слід задовольнити частково, виклавши мотивувальні частини рішення Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 25 серпня 2016 року та рішення Апеляційного суду Хмельницької області від 1 листопада 2016 року з урахуванням цієї постанови.
      (2.2) Щодо судових витрат
      37. Судові витрати, понесені у зв'язку з поданням касаційної скарги, покладаються на відповідача.
      Керуючись частиною першою статті 400, пунктом 3 частини першої статті 409, статтями 412, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Кам'янець-Подільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Хмельницької області задовольнити частково.
      2. Рішення Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 25 серпня 2016 року та рішення Апеляційного суду Хмельницької області від 1 листопада 2016 року змінити у мотивувальних частинах відповідно до цієї постанови; в інших частинах рішення Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 25 серпня 2016 року у частині, незміненій судом апеляційної інстанції, а також рішення Апеляційного суду Хмельницької області від 1 листопада 2016 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач Д.А. Гудима Судді: Т.О. Анцупова В.С. Князєв С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко В.В. Британчук Н.П. Лященко Ю.Л. Власов О.Б. Прокопенко М.І. Гриців Л.І. Рогач В.І. Данішевська О.М. Ситнік Ж.М. Єленіна О.С. Ткачук О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      25 червня 2019 року
      м. Київ
      Справа N 911/2701/17
      Провадження N 12-258гс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В.С.,
      судді-доповідача Бакуліної С.В.,
      суддів Антонюк Н.О., Анцупової Т.О., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Гудими Д.А., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Пророка В.В., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      за участю:
      секретаря судового засідання Федорченка В.М.,
      позивача - Громадської організації "Садівницьке товариство "Гатне-1" (в. о. голови громадської організації - Гук А.М., представник - адвокат Хасін І.Б.),
      відповідача - Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" (представник - адвокат Беседін В.І.),
      розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" (далі - ПАТ "Укрексімбанк") на постанову Київського апеляційного господарського суду від 29 серпня 2018 року (головуючий Гончаров С.А., судді Чорна Л.В., Тищенко А.І.) у справі N 911/2701/17 за позовом Громадської організації "Садівницьке товариство "Гатне-1" (далі - ГО "Садівницьке товариство "Гатне-1") до ПАТ "Укрексімбанк", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Бориспільської районної державної адміністрації, Вишеньківської сільської ради, Головного управління Держгеокадастру у Київській області в особі Бориспільського відділу, про встановлення земельного сервітуту.
      1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень
      1.1. ГО "Садівницьке товариство "Гатне-1" звернулася до Господарського суду Київської області з позовом до ПАТ "Укрексімбанк" про встановлення постійного земельного сервітуту шляхом надання ГО "Садівницьке товариство "Гатне-1" та її членам права проїзду транспортним засобом до земельної ділянки з кадастровим номером 3220881300:04:001:1622 площею 20,0472 га, яка знаходиться в урочищі Гатне Вишеньківської сільської ради Київської області, перебуває в оренді ГО "Садівницьке товариство "Гатне-1", через частину земельної ділянки з кадастровим номером 3220881300:04:001:2247, яка знаходиться в урочищі Гатне Вишеньківської сільської ради Київської області та належить на праві приватної власності ПАТ "Укрексімбанк", уздовж існуючої шляхової мережі площею 1,1558 га, як зображено на Плані меж земельного сервітуту та визначення істотних умов сервітуту: 1.1. Строк сервітуту - постійний. 1.2. Площа, на яку поширюється земельний сервітут - 1,1558 га. 1.3. Межі сервітуту - згідно з Планом меж земельного сервітуту. 1.4. Плата за встановлення та користування сервітутом - у розмірі 100 % від суми земельного податку за частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту з внесенням щомісяця до 1-го числа рівними частками.
      1.2. Позовні вимоги обґрунтовано неможливістю користуватися позивачу та його членам земельною ділянкою, переданою позивачу в користування згідно з договором оренди від 31 жовтня 2006 року, укладеним між Бориспільською районною державною адміністрацією та ГО "Садівницьке товариство "Гатне-1", оскільки зазначена земельна ділянка розташована на півострові і доступ до неї можливий тільки через земельну ділянку відповідача.
      1.3. Заперечення проти позову обґрунтовано тим, що:
      - позивач не надав належних та допустимих доказів того, що вказаний ним шлях проїзду є єдино можливим, а також доказів того, що на земельній ділянці відповідача існує будь-яка автомобільна дорога у розумінні Закону України "Про автомобільні дороги" та Державного стандарту України 3587-97 "Безпека дорожнього руху. Автомобільні дороги, вулиці та залізничні переїзди. Вимоги до експлуатаційного стану", затвердженого наказом Держстандарту України від 31 липня 1997 року N 441;
      - встановлення земельного сервітуту на земельній ділянці відповідно до заявлених позивачем вимог частково унеможливлює її використання для власних потреб відповідача, чим порушується співмірність реалізації його прав та законних інтересів;
      - оскільки за даними, що містяться у Державному земельному кадастрі, відомості щодо орендованої позивачем земельної ділянки з кадастровим номером 3220881300:04:001:1622 площею 20,0472 га відсутні, заявлені позивачем вимоги є безпідставними;
      - частина земельної ділянки з кадастровим номером 3220881300:04:001:1622 була передана у власність громадянам відповідно до розпорядження Бориспільської районної державної адміністрації Київської області від 25 грудня 2006 року N 1643, при цьому матеріали справи не містять доказів того, що власники земельних ділянок, які утворились у результаті поділу, уповноважили ГО "Садівницьке товариство "Гатне-1" на представництво їх інтересів у суді.
      2. Фактичні обставини справи, встановлені судами
      2.1. Бориспільська районна державна адміністрація розпорядженням від 7 вересня 2006 року N 990 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в довгострокову оренду строком на 49 років під розширення території садівницького товариства "Гатне-1" для організацій його колективних садів за межами с. Вишеньки Вишеньківської сільської ради" затвердила проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в довгострокову оренду строком на 49 років під розширення території ГО "Садівницьке товариство "Гатне-1" для організацій його колективних садів за межами с. Вишеньки Вишеньківської сільської ради (пункт 1 розпорядження); надала ГО "Садівницьке товариство "Гатне-1" під розширення земельну ділянку загальною площею 35,4865 га, з яких: 18,0000 га - для садівництва, 17,4865 га - для сінокосіння та створення місць загального користування та зони відпочинку, в довгострокову оренду строком на 49 років для організацій його колективних садів за межами с. Вишеньки Бориспільського району (пункт 2 розпорядження).
      2.2. 31 жовтня 2006 року між ГО "Садівницьке товариство "Гатне-1" та Бориспільською районною державною адміністрацією було укладено договір оренди земельної ділянки, згідно з умовами пунктів 1, 2 якого орендодавець - Бориспільська районна державна адміністрація надає, а орендар - ГО "Садівницьке товариство "Гатне-1" приймає в строкове платне володіння і користування земельну ділянку, яка знаходиться за межами с. Вишеньки на території Вишеньківської сільської ради Бориспільського району Київської області. Земельна ділянка виділена в натурі (на місцевості) у встановленому законом порядку.
      2.3. В оренду надається земельна ділянка загальною площею 35,4865 га земель, з них: 18,0000 гектара - для садівництва; 17,4865 га - для сінокосіння та створення місць загального користування та зони відпочинку; в тому числі: земельна ділянка кадастровий номер 3220881300:04:001:1620 площею 9,7913 га, земельна ділянка кадастровий номер 3220881300:04:001:1621 площею 5,6480 га, земельна ділянка кадастровий номер 3220881300:04:001:1622 площею 20,0472 га.
      2.4. Відповідно до пункту 8 договору його укладено на 49 (сорок дев'ять) років. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 (тридцять) днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.
      2.5. Пунктом 13 договору передбачено, що земельна ділянка надається в оренду під розширення території ГО "Садівницьке товариство "Гатне-1" для організації його колективних садів за межами с. Вишеньки Бориспільського району Київської області, а саме для садівництва, сінокосіння та створення місць загального користування та зони відпочинку.
      2.6. 19 листопада 2006 року вказаний договір було зареєстровано у Бориспільському районному відділі Державного реєстру земель за N 050632300001.
      2.7. Власником суміжної земельної ділянки, з кадастровим номером 3220881300:04:001:2247 площею 42,8600 га, розташованої на території Вишеньківської сільської ради Бориспільського району Київської області є відповідач - ПАТ "Укрексімбанк".
      2.8. Позивач звернувся до відповідача з листом від 14 червня 2017 року N 7, у якому просив встановити земельний сервітут для користування земельною ділянкою за договором оренди земельної ділянки від 31 жовтня 2006 року.
      2.9. Утім між відповідачем та позивачем не було досягнуто відповідних домовленостей, у зв'язку із чим останній звернувся до суду з позовом про встановлення постійного земельного сервітуту шляхом надання ГО "Садівницьке товариство "Гатне-1" та її членам права проїзду транспортним засобом до земельної ділянки з кадастровим номером 3220881300:04:001:1622 площею 20,0472 га, яка знаходиться в урочищі Гатне Вишеньківської сільської ради Київської області, перебуває в оренді у ГО "Садівницьке товариство "Гатне-1", через частину земельної ділянки з кадастровим номером 3220881300:04:001:2247, яка знаходиться в урочищі Гатне Вишеньківської сільської ради Київської області та належить на праві приватної власності ПАТ "Укрексімбанк", вздовж існуючої шляхової мережі площею 1,1558 га, як зображено на Плані меж земельного сервітуту та визначення істотних умов сервітуту: 1.1. Строк сервітуту - постійний; 1.2.Площа, на яку поширюється земельний сервітут - 1,1558 га; 1.3. Межі сервітуту - згідно з Планом меж земельного сервітуту; 1.4. Плата за встановлення та користування сервітутом - у розмірі 100 % від суми земельного податку за частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту із внесенням щомісяця до 1-го числа рівними частками.
      3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      3.1. Господарський суд Київської області рішенням від 14 березня 2018 року відмовив у задоволенні позовних вимог, обґрунтувавши рішення тим, що позивач не надав суду належних, допустимих та достатніх доказів, які б підтверджували його користування земельною ділянкою з кадастровим номером 3220881300:04:001:1622 за договором оренди земельної ділянки саме у заявленому обсязі - 20,0472 га, оскільки загальна площа орендованої земельної ділянки за договором оренди була зменшена у зв'язку із наданням її частин загальною площею 13,9674 га, у власність фізичним особам, і, відповідно, позивачем не доведено виключну необхідність встановлення земельного сервітуту для земельної ділянки площею 20,0472 га. Також суд зазначив, що позивач не надав усіх доказів, що підтверджували б неможливість задоволення його потреб відносно користування орендованою земельною ділянкою іншим способом, ніж установлення земельного сервітуту, та установлення земельного сервітуту для її користування способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки - відповідача.
      3.2. Київський апеляційний господарський суд постановою від 29 серпня 2018 року рішення Господарського суду Київської області від 14 березня 2018 року скасував, та прийняв нове рішення про задоволення позову. Встановив постійний земельний сервітут шляхом надання ГО "Садівницьке товариство "Гатне-1" та її членам права проїзду транспортним засобом до земельної ділянки з кадастровим номером 3220881300:04:001:1622 площею 20,0472 га, яка знаходиться в урочищі Гатне Вишеньківської сільської ради Київської області та перебуває в оренді у ГО "Садівницьке товариство "Гатне-1", через частину земельної ділянки з кадастровим номером 3220881300:04:001:2247, яка знаходиться в урочищі Гатне Вишеньківської сільської ради Київської області, та належить на праві приватної власності ПАТ "Укрексімбанк", уздовж існуючої шляхової мережі площею 1,1558 га, як зображено на Плані меж земельного сервітуту. Визначив істотні умови сервітуту: 1. Строк сервітуту - постійний. 2. Площа, на яку поширюється земельний сервітут - 1,1558 га. 3. Межі сервітуту - згідно з Планом меж земельного сервітуту. 4. Плата за встановлення та користування сервітутом - у розмірі 100 % від суми земельного податку за частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту із внесенням щомісяця до 1-го числа рівними частинами.
      3.3. Свої висновки господарський суд апеляційної інстанції обґрунтував тим, що відповідно до положень статті 148-1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває в користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов'язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки, а отже, позивач є належним землекористувачем земельної ділянки з кадастровим номером 3220881300:04:001:1622 площею 20,0472 га та відповідно має право на встановлення земельного сервітуту щодо земельної ділянки відповідача. Крім того, апеляційний господарський суд зазначив, що матеріалами справи підтверджено наявність на земельній ділянці відповідача шляху для проїзду транспортних засобів до земельної ділянки, користувачем якої є позивач, а отже, запропонований позивачем спосіб встановлення сервітуту є найменш обтяжливим для ПАТ "Укрексімбанк".
      4. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів
      4.1. Не погодившись із постановою Київського апеляційного господарського суду від 29 серпня 2018 року, ПАТ "Укрексімбанк" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просило скасувати зазначену постанову, натомість залишити в силі рішення Господарського суду Київської області від 14 березня 2018 року.
      4.2. На обґрунтування касаційної скарги ПАТ "Укрексімбанк" зазначило, що:
      - суд апеляційної інстанції, у порушення частин першої, другої та п'ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) під час вирішення питання щодо наявності обмежень стосовно земельної ділянки ПАТ "Укрексімбанк" з кадастровим номером 3220881300:04:001:2247 не застосував норми, що підлягали застосуванню до спірних правовідносин, а саме норми статті 111, частини першої статті 193, статті 194, статті 196 ЗК України та абзац 1 частини першої статті 1, статті 2, статті 3, частини першої статті 15, статті 36 Закону України "Про Державний земельний кадастр";
      - земельної ділянки з кадастровим номером 3220881300:04:001:1622 площею 20,0472 га не існує у зв'язку з її поділом, а отже, у суду апеляційної інстанції не було підстав для встановлення сервітуту до цієї ділянки;
      - ГО "Садівницьке товариство "Гатне-1" не надала доказів вичерпання нею усіх можливостей (окрім установлення сервітуту) для забезпечення використання земельної ділянки, щодо якої заявлені вимоги про встановлення сервітуту;
      - ГО "Садівницьке товариство "Гатне-1" не надала доказів того, що, по-перше, на земельній ділянці ПАТ "Укрексімбанк" у розумінні положень чинного законодавства існує дорога, по-друге, що її експлуатаційний стан відповідає вимогам чинного законодавства для експлуатації транспортними засобами;
      - визначення строку сервітуту як "постійний" з метою проїзду до земельної ділянки, переданої у користування позивачу на 49 років, указує на те, що втручання у право власності ПАТ "Укрексімбанк" було здійснено без дотримання справедливої рівноваги між інтересами власника земельної ділянки та особою, яка звертається з вимогою встановити земельний сервітут на цій земельній ділянці;
      - встановлення сервітуту, наслідком якого є зміна режиму використання земельної ділянки в частині, на яку встановлюється сервітут, неминуче призводить до заподіяння збитків її власнику у вигляді зменшення вартості земельної ділянки та/або зниження ступеня прибутковості здійснюваної діяльності, що, безумовно, потрібно враховувати при визначенні плати за встановлення сервітуту. Втім апеляційний суд не надав оцінки вказаним доводам;
      - ГО "Садівницьке товариство "Гатне-1" звернулась до суду з позовною заявою про встановлення земельного сервітуту не лише у своїх інтересах, але й в інтересах фізичних осіб, які є її членами, а відтак суд апеляційної інстанції повинен був закрити провадження у справі в частині вимог щодо прав фізичних осіб.
      5. Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі
      5.1. Оскільки ПАТ "Укрексімбанк" оскаржує судове рішення з підстав порушення правил суб'єктної юрисдикції, справа разом з касаційною скаргою була прийнята до розгляду Великою Палатою Верховного Суду.
      Щодо суті спору
      5.2. Відповідно до статті 98 ЗК України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою. Земельний сервітут здійснюється способом найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.
      5.3. За статтею 99 ЗК України власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення земельного сервітуту, зокрема, права проїзду на транспортному засобі по наявному шляху.
      5.4. Згідно зі статтею 100 ЗК України земельний сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.
      5.5. Відповідно до статті 401 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).
      5.6. Статтею 125 ЗК України визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
      5.7. Згідно зі статтею 18 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, що діяла на момент укладення договору оренди від 31 жовтня 2006 року) договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.
      5.8. Відповідно до статті 177 ЦК України об'єкти цивільних прав це конкретне благо з приводу якого суб'єкти вступають у правовідносини.
      5.9. До нерухомих речей як об'єктів цивільних прав відносяться земельні ділянки (стаття 181 ЦК України).
      5.9.Відповідно до статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
      5.10. Судами встановлено, що в оренду ГО "Садівницьке товариство "Гатне-1" було надано земельну ділянку з кадастровим номером 3220881300:04:001:1622 площею 20,0472 га під розширення території ГО "Садівницьке товариство "Гатне-1" для організації його колективних садів, тобто вказана земельна ділянка була надана як об'єкт цивільного права оренди саме ГО "Садівницьке товариство "Гатне-1" для ведення колективного садівництва.
      5.11. Разом із тим, статтею 35 ЗК України визначено, що громадяни України із земель державної і комунальної власності мають право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва. Земельні ділянки, призначені для садівництва, можуть використовуватись для закладання багаторічних плодових насаджень, вирощування сільськогосподарських культур, а також для зведення необхідних будинків, господарських споруд тощо. До земель загального користування садівницького товариства належать земельні ділянки, зайняті захисними смугами, дорогами, проїздами, будівлями і спорудами загального користування. Землі загального користування садівницького товариства безоплатно передаються йому у власність за клопотанням вищого органу управління товариства до відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування на підставі документації із землеустрою, за якою здійснювалося формування земельних ділянок або технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Приватизація земельної ділянки громадянином - членом садівницького товариства здійснюється без згоди на те інших членів цього товариства. Використання земельних ділянок садівницьких товариств здійснюється відповідно до закону та статутів цих товариств.
      5.12. Частиною п'ятою статті 116 ЗК України унормовано, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
      5.13. Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для, зокрема, ведення садівництва у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
      5.14. Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема, в таких розмірах: для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара (пункт "в" частини першої статті 121 ЗК України).
      5.15. З наведеного можна зробити висновок, що надана на праві оренди садівницькому товариству земельна ділянка складається із земель загального користування та земельних ділянок для закладення та вирощування плодових насаджень.
      5.16. Земельні ділянки, надані членам садівницького товариства, можуть передаватися їм у власність на підставі графічних матеріалів в межах норм безоплатної передачі, встановлених законом. Приватизація наданої члену садівницького товариства земельної ділянки є його правом. Внаслідок приватизації земельної ділянки, наданої в користування члену садівницького товариства, формується земельна ділянка, яка є об'єктом його права власності.
      Земельні ділянки загального користування також можуть передаватися безоплатно у власність товариству як юридичній особі за його клопотанням на підставі документації із землеустрою або технічної документації із землеустрою, і за наслідками такої передачі за рахунок земельної ділянки, що передана в оренду, може бути сформована нова земельна ділянка також як об'єкт права власності садівницького товариства. При цьому безоплатна передача садівницькому товариству земельних ділянок загального користування у власність здійснюється лише за його волевиявленням.
      5.17. Отже земельні ділянки формуються як об'єкти цивільних прав: власності, постійного користування, оренди відповідно до закону, і припинення прав щодо цих об'єктів також має відбуватись виключно у відповідності до закону.
      5.18. Випадки припинення договору оренди та підстави припинення права користування земельною ділянкою унормовані у статті 31 Закону України "Про оренду землі" та у статті 141 ЗК України відповідно.
      5.19. Реалізація права на приватизацію земельної ділянки членом садівницького товариства, внаслідок чого він стає власником цієї земельної ділянки як об'єкту цивільних прав, не припиняє ані договору оренди земельної ділянки, укладеного садівницьким товариством з Бориспільською районною державною адміністрацією, ані права користування садівницького товариства земельною ділянкою, яка є предметом договору оренди і, відповідно, іншим об'єктом цивільних прав за площею, межами та інформацією про неї у Державному земельному кадастрі.
      5.20. З огляду на викладене вище, а також враховуючи, що стаття 31 Закону України "Про оренду землі", стаття 141 ЗК України та умови договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3220881300:04:001:1622 площею 20,0472 га від 31 жовтня 2006 року не містять положень про припинення прав та обов'язків його сторін по факту приватизації наданих у користування земельних ділянок громадянами - членами садівницького товариства відповідно до статей 35, 116, 118 ЗК України, набуте позивачем право оренди земельної ділянки площею 20,0472 га, яка не вилучалась у позивача як у землекористувача ані в цілому, ані в частині приватизованих земельних ділянок, виникло за вказаним договором і не припинилося на момент вирішення спору судом апеляційної інстанції. Отже, позивач відповідно до статей 98, 99 ЗК України та статті 401 ЦК України має право встановлення земельного сервітуту щодо земельної ділянки відповідача.
      5.21. Відповідач під час розгляду справи у попередніх судових інстанціях не спростував доводів позивача, що вимога про встановлення земельного сервітуту у спірних правовідносинах виникла внаслідок неможливості використання останнім земельної ділянки, переданої йому за договором оренди від 31 жовтня 2006 року, оскільки вказана ділянка знаходиться на півострові і доступ до неї можливий виключно по наявному на земельній ділянці відповідача шляху. Апеляційний господарський суд установив, що запропонований відповідачем спосіб встановлення сервітуту є найменш обтяжливим, як того вимагають положення статті 98 ЗК України. Суд апеляційної інстанції також установив, що позивач звертався до відповідача з листом від 14 червня 2017 року N 7, у якому просив встановити земельний сервітут для користування земельною ділянкою за договором оренди земельної ділянки від 31 жовтня 2006 року. Втім між відповідачем та позивачем не було досягнуто відповідних домовленостей, у зв'язку із чим останній звернувся до суду із цим позовом.
      5.22. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог ГО "Садівницьке товариство "Гатне-1".
      Щодо юрисдикції цього спору
      5.23. Статтею 2 Закону України "Про кооперацію" встановлено, що кооператив - це юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об'єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування.
      5.24. Відповідно до статті 3 Закону України "Про кооперацію" метою кооперації є задоволення економічних, соціальних та інших потреб членів кооперативних організацій на основі поєднання їх особистих та колективних інтересів, поділу між ними ризиків, витрат і доходів, розвитку їх самоорганізації, самоуправління та самоконтролю.
      5.25. Відповідно до пункту 2.1 Статуту ГО "Садівницьке товариство "Гатне-1", основною метою (цілями) товариства є здійснення та захист прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема, економічних, соціальних, культурних, екологічних та інших інтересів його членів, сприяння створенню умов для використання ділянок для вирощування фруктів, ягід, овочів та іншої сільськогосподарської продукції та для відпочинку членів товариства та їх сімей.
      5.26. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що належність сервітуту юридичній особі не означає, що право користування чужим майном належить цій юридичній особі виключно в особі її виконавчого чи іншого органу. Юридична особа, якій належить сервітут, може користуватися чужим майном так само, як ним звичайно користувався би власник, з урахуванням обсягу прав щодо користування, визначеного сервітутом. Так, якщо змістом сервітуту є право проїзду через частину чужої земельної ділянки, то юридична особа, якій належить сервітут, може здійснювати своє право для проїзду членів виконавчого та інших органів юридичної особи, зокрема її членів, для проїзду працівників юридичної особи, відвідувачів юридичної особи, зокрема її контрагентів (які, наприклад, поставляють продукти, будівельні матеріали, здійснюють ремонт майна юридичної особи чи будівництво, здійснюють обслуговування комунікацій) тощо. Тому встановлення сервітуту для проїзду юридичної особи та її членів не означає, що сервітут належить одночасно і юридичній особі, і членам цієї юридичної особи як фізичним або юридичним особам. Натомість єдиним суб'єктом сервітуту є юридична особа, а не її члени.
      5.27. У зв'язку з викладеним Велика Палата Верховного Суду вважає, що вирішення цієї справи належить до юрисдикції господарських судів з огляду на предмет спору та його суб'єктний склад. Не спростовує висновків про належність цього спору до юрисдикції господарського суду і факт приватизації частини земельної ділянки позивача громадянами - членами садівницького товариства, оскільки, здійснюючи свої цивільні права вільно, на власний розсуд, останні мають право самостійно обирати спосіб, у який буде задоволено їх потреби доступу до належних на праві власності земельних ділянок, а саме: шляхом доступу до них як членів садівницького кооперативу, якому належить сервітут, або ж у спосіб самостійного звернення до суду з відповідним позовом до ПАТ "Укрексімбанк".
      Щодо доводів касаційної скарги
      5.28. Відповідно до частини першої статті 101 ЗК України дія земельного сервітуту зберігається в разі переходу прав на земельну ділянку, щодо якої встановлено земельний сервітут, до іншої особи.
      5.29. Отже, земельний сервітут не може бути відокремлений від земельної ділянки, до якої має відношення. Зміна власника/користувача земельної ділянки зумовлює збереження земельного сервітуту для цієї ділянки, а не для особи. Тобто суб'єктом сервітутних правовідносин стає новий власник/користувач земельної ділянки замість колишнього власника/користувача, який перестає бути суб'єктом сервітутних правовідносин.
      5.30. Ураховуючи викладене вище, Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи скаржника про безпідставність установлення судом апеляційної інстанції безстрокового земельного сервітуту для позивача, оскільки за наведеними нормами законодавства позивач має право на встановлення земельного сервітуту, який зберігає свою дію безстроково, незалежно від подальшої зміни власника/орендаря земельної ділянки.
      5.31. Доводи скаржника про те, що ГО "Садівницьке товариство "Гатне-1" не надано доказів того, що на земельній ділянці ПАТ "Укрексімбанк", у розумінні положень чинного законодавства існує автомобільна дорога, експлуатаційний стан якої відповідає вимогам чинного законодавства для експлуатації транспортними засобами, не беруться до уваги Великою Палатою Верховного Суду, оскільки одним із видів сервітуту, відповідно до норми статті 99 ЗК України, є право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху, а не автомобільній дорозі, при цьому перше поняття є ширшим за друге, включає його, але не обмежується ним.
      5.32. Доводи скаржника про те, що встановлення сервітуту, наслідком якого є зміна режиму використання земельної ділянки в частині, на яку встановлюється сервітут, неминуче призводить до заподіяння збитків її власнику у вигляді зменшення вартості земельної ділянки та/або зниження ступеня прибутковості здійснюваної діяльності, що, безумовно, потрібно враховувати при визначенні плати за встановлення сервітуту, також не беруться до уваги Великою Палатою Верховного Суду, оскільки скаржник не довів ані факту зменшення вартості земельної ділянки, ані того, що таке зменшення вартості та зниження ступеня прибутковості здійснюваної діяльності є більшим за плату, встановлену судом другої інстанції. Крім того, Велика Палата Верховного Суду враховує, що ПАТ "Укрексімбанк" не надав власних пропозицій щодо розміру плати за право користування частиною належної йому земельної ділянки.
      5.33. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
      5.34. Згідно з положеннями статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      5.35. З огляду на викладене, касаційну скаргу ПАТ "Укрексімбанк" слід залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанцій - без змін.
      5.36. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судового рішення у цій справі та не ухвалює нового, розподіл судових витрат не проводиться.
      Керуючись статтями 306, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 29 серпня 2018 року у справі N 911/2701/17 - без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач С.В. Бакуліна Судді: Н.О. Антонюк О.Р. Кібенко Т.О. Анцупова Л.М. Лобойко В.В. Британчук Н.П. Лященко Ю.Л. Власов О.Б. Прокопенко М.І. Гриців В.В. Пророк Д.А. Гудима Л.І. Рогач Ж.М. Єленіна О.М. Ситнік О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      26 червня 2019 року
      м. Київ
      Справа N 905/1956/15
      Провадження N 12-62гс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Бакуліної С.В.,
      суддів Антонюк Н.О., Анцупової Т.О., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Пророка В.В., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Орендне підприємство "Шахта імені Святої Матрони Московської" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 2 січня 2019 року (головуючий Бородіна Л.І., судді Плахов О.В., Шутенко І.А.) та ухвалу Господарського суду Донецької області від 1 жовтня 2018 року (суддя Величко Н.В.) у справі N 905/1956/15 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Торецька вуглевидобувна компанія" про заміну сторони виконавчого провадження у справі за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області до Товариства з додатковою відповідальністю "Орендне підприємство "Шахта імені Святої Матрони Московської" про стягнення 5675020,99 грн.
      1. Історія справи, зміст та підстави заяви
      1.1. Господарський суд Донецької області рішенням від 20 жовтня 2015 року задовольнив повністю позовні вимоги Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області (далі - Регіональне відділення, Фонд відповідно) до Товариства з додатковою відповідальністю "Орендне підприємство "Шахта імені Святої Матрони Московської" (далі - ТДВ "ОП "Шахта імені Святої Матрони Московської") про стягнення 5014169,27 грн основного боргу і 660851,72 грн пені; розподілив судові витрати.
      1.2. Донецький апеляційний господарський суд постановою від 14 грудня 2015 року рішення Господарського суду Донецької області від 20 жовтня 2015 року скасував у частині стягнення з ТДВ "ОП "Шахта імені Святої Матрони Московської" на користь Регіонального відділення заборгованості в сумі 4871860,47 грн і 660851,72 грн пені, розподілу судових витрат, прийняв нове рішення, відповідно до якого відмовив у задоволенні цієї частини позовних вимог; в іншій частині стягнення з ТДВ "ОП "Шахта імені Святої Матрони Московської" заборгованості в сумі 142308,80 грн - залишив без змін; розподілив судові витрати.
      1.3. 4 лютого 2016 року Господарський суд Донецької області видав відповідні накази на виконання постанови Донецького апеляційного господарського суду.
      1.4. Постановою Дзержинського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 10 серпня 2016 року відкрито виконавче провадження N 51914296 із виконання наказу Господарського суду Донецької області від 4 лютого 2016 року N 905/1956/15 про стягнення з ТДВ "ОП "Шахта імені Святої Матрони Московської" заборгованості в сумі 142308,80 грн.
      2. Фактичні обставини справи, встановлені судами
      2.1. 25 травня 2018 року відповідно до протоколу N 22/18 загальних зборів учасників ТДВ "ОП "Шахта імені Святої Матрони Московської" вирішено створити шляхом виділу з цього товариства нову юридичну особу у формі товариства з обмеженою відповідальністю з найменуванням - Товариство з обмеженою відповідальністю "Торецька вуглевидобувна компанія" (далі - ТОВ "Торецька вуглевидобувна компанія").
      2.2. З протоколу від 13 червня 2018 року N 01/18 загальних зборів учасників ТОВ "Торецька вуглевидобувна компанія" вбачається, що відповідно до рішення загальних зборів учасників ТДВ "ОП "Шахта імені Святої Матрони Московської" ухвалено: створити юридичну особу шляхом її виділу з ТДВ "ОП "Шахта імені Святої Матрони Московської" згідно з розподільчим балансом у формі товариства з обмеженою відповідальністю та затвердити його найменування: Товариство з обмеженою відповідальністю "Торецька вуглевидобувна компанія"; затвердити Статут ТОВ "Торецька вуглевидобувна компанія" у запропонованій редакції.
      2.3. Згідно з протоколом від 13 червня 2018 року N 23/18 загальних зборів учасників ТДВ "ОП "Шахта імені Святої Матрони Московської" прийнято рішення про затвердження розподільчого балансу.
      2.4. 19 червня 2018 року між ТДВ "ОП "Шахта імені Святої Матрони Московської" та ТОВ "Торецька вуглевидобувна компанія" підписано акт приймання-передачі майна (прав та обов'язків). За вказаним актом приймання-передачі майна (прав та обов'язків) ТДВ "ОП "Шахта імені Святої Матрони Московської" передано, а ТОВ "Торецька вуглевидобувна компанія" прийнято поточну кредиторську заборгованість за товари, роботи та послуги (код рядка балансу - 1615) станом на 13 червня 2018 року на загальну суму 100041585,91 грн. у тому числі кредиторську заборгованість перед Регіональним відділенням на загальну суму 142308,80 грн.
      2.5. З наявного в матеріалах справи додатку 6 до акта приймання-передачі майна (прав та обов'язків) від 19 червня 2018 року (розшифрування розділу III Пасиву балансу "Поточні зобов'язання і забезпечення") та додатку 6.19 до акта приймання-передачі майна (прав та обов'язків) від 19 червня 2018 року (розгорнутий розрахунок за періодами формування заборгованості, яка передана в порядку правонаступництва актом приймання-передачі майна (прав та обов'язків) від 19 червня 2018 року до розподільчого балансу) вбачається, що ТОВ "Торецька вуглевидобувна компанія" передано кредиторську заборгованість перед Регіональним відділенням на загальну суму 142308,80 грн. яка виникла у ТДВ "ОП "Шахта імені Святої Матрони Московської" за договором оренди від 27 квітня 2010 року N 8/2010 та стягнута відповідно до рішення Господарського суду Донецької області від 20 жовтня 2015 рокуу справі N 905/1956/15.
      2.6. Як убачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань 15 червня 2018 року державним реєстратором здійснена державна реєстрація юридичної особи - ТОВ "Торецька вуглевидобувна компанія". У вказаному витязі в графі "дані про юридичних осіб, правонаступником яких є зареєстрована юридична особа" міститься запис, що ТОВ "Торецька вуглевидобувна компанія" є правонаступником ТДВ "ОП "Шахта імені Святої Матрони Московської".
      2.7. Таким чином суди встановили, що боржник - ТДВ "ОП "Шахта імені Святої Матрони Московської" передав новоствореній шляхом виділу юридичній особі - ТОВ "Торецька вуглевидобувна компанія" кредиторську заборгованість, стягнуту за судовим рішенням у цій справі на користь стягувача - Регіонального відділення у сумі 142308,80 грн.
      3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      3.1. У вересні 2018 року ТОВ "Торецька вуглевидобувна компанія" звернулося до Господарського суду Донецької області із заявою про заміну у виконавчому провадженні N 51914296 боржника - ТДВ "ОП "Шахта імені Святої Матрони Московської" його правонаступником - ТОВ "Торецька вуглевидобувна компанія".
      3.2. Господарський суд Донецької області ухвалою від 1 жовтня 2018 року, залишеною без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 2 січня 2019 року, у задоволенні заяви ТОВ "Торецька вуглевидобувна компанія" про заміну сторони виконавчого провадження у цій справі відмовив.
      3.3. Відмовляючи у задоволені заяви ТОВ "Торецька вуглевидобувна компанія" про заміну сторони виконавчого провадження, суди першої й апеляційної інстанцій зазначили, що ТДВ "ОП "Шахта імені Святої Матрони Московської" не є таким, що вибуло зі спірних матеріальних правовідносин, щодо яких виник спір, оскільки відповідно до розподільчого балансу виділу юридичної особи - ТОВ "Торецька вуглевидобувна компанія", складеного станом на 13 червня 2018 року та затвердженого рішенням загальних зборів ТДВ "ОП "Шахта імені Святої Матрони Московської", підприємству передано виробничі запаси, готову продукцію, товари на загальну суму 33572222,18 грн. дебіторську заборгованість у сумі 4620000,00 грн і поточні зобов'язання на суму 100041585,91 грн. тобто поточних зобов'язань у декілька разів більше, ніж активів, які можуть бути спрямовані на погашення переданих новоутвореному товариству кредиторських вимог; заміна боржника за таких обставин призведе до неспроможності реального виконання судового рішення у справі, яке набрало законної сили та є обов'язковим до виконання на всій території України в силу вимог закону.
      3.4. Суди також указали на те, що вибуття сторони у виконавчому провадженні в розумінні положень Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) можливе лише внаслідок зміни суб'єктів прав та обов'язків у матеріальному правовідношенні, яке не може бути спрямовано на ухилення боржника від виконання рішення суду або вчинення дій, які б ускладнювали його виконання.
      4. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів
      4.1. У лютому 2019 року ТДВ "ОП "Шахта імені Святої Матрони Московської" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 2 січня 2019 року та ухвалу Господарського суду Донецької області від 1 жовтня 2018 року та ухвалити нове рішення, яким замінити у виконавчому провадженні N 51914296 боржника - ТДВ "ОП "Шахта імені Святої Матрони Московської" його правонаступником - ТОВ "Торецька вуглевидобувна компанія".
      4.2. Касаційну скаргу мотивовано порушенням судами попередніх інстанцій положень статей 52, 334 ГПК України, частини п'ятої статті 15 Закону України від 2 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 1404-VIII) з огляду на те, що передання кредиторської заборгованості перед Фондом у сумі 142308,80 грн відбулось у порядку правонаступництва і доведення цього факту є достатньою підставою для заміни боржника.
      5. Доводи інших учасників справи
      5.1. 22 травня 2019 року Регіональне відділення подало пояснення на касаційну скаргу ТДВ "ОП "Шахта імені Святої Матрони Московської", в яких зазначає, що з'ясування судами попередніх інстанцій питання спроможності ТОВ "Торецька вуглевидобувна компанія" погасити кредиторську заборгованість за договором оренди від 27 квітня 2010 року N 8/2010 пов'язано з виконанням судового рішення та відповідає нормам ГПК України.
      5.2.Регіональне відділення наголошує, що оскільки ТДВ "ОП "Шахта імені Святої Матрони Московської" передало ТОВ "Торецька вуглевидобувна компанія" у порядку виділу поточних зобов'язань у декілька разів більше, ніж активів, що можна скерувати на погашення вимог кредиторів, вимоги яких передані новоутвореному товариству, підстав для заміни боржника у цій справі на новоутворене товариство немає.
      6. Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі
      6.1. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 15 лютого 2019 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ТДВ "ОП "Шахта імені Святої Матрони Московської" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 2 січня 2019 року та ухвалу Господарського суду Донецької області від 1 жовтня 2018 року.
      6.2. Відповідно до частини третьої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду.
      6.3. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 9 квітня 2019 року справу разом з касаційною скаргою передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 ГПК України, зазначивши про необхідність відступити від правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленій постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 7 лютого 2019 року у справі N 805/677/17-а.
      6.4. Обставини провадження щодо розгляду заяви ТОВ "Торецька вуглевидобувна компанія" про заміну сторони виконавчого провадження у господарській справі N 905/1956/15 і в адміністративній справі N 805/677/17-а є ідентичними, оскільки вони виникли за наслідком виділу з ТДВ "ОП "Шахта імені Святої Матрони Московської" нової юридичної особи - ТОВ "Торецька вуглевидобувна компанія" і за розподільчим балансом новоутвореному підприємству передано обов'язки щодо виконання судових рішень в обох цих справах.
      6.5. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, ухвалюючи постанову у справі N 805/677/17-а, погодився з висновками Донецького окружного адміністративного суду і Першого апеляційного адміністративного суду про наявність підстав для заміни боржника, послався на вибуття ТДВ "ОП "Шахта імені Святої Матрони Московської" з матеріальних правовідносин, щодо яких виник адміністративний спір з приводу погашення заборгованості з відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, при цьому доводи стягувача щодо недотримання процедури виділу і створення нової юридичної особи, неправомірності такого виділу тощо не розглядалися як такі, що не становлять предмет перегляду вимог зазначеної заяви; обсяг платоспроможності правонаступника у контексті реальності виконання судового рішення та закріплених у Конституції України, ГПК України і Кодексі адміністративного судочинства України (далі - КАС України) принципів обов'язковості виконання судового рішення і судового контролю за виконанням судового рішення враховано не було.
      6.6. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду при розгляді справи N 805/677/17-а керувався, зокрема, положеннями статті 379 КАС України, якою унормовано заміну сторони виконавчого провадження та яка кореспондує положенням статті 334 ГПК України.
      6.7. Ураховуючи наведене, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду висловив намір відступити від правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 7 лютого 2019 року у справі 805/677/17-а, стосовно вибуття відповідача з матеріальних правовідносин, щодо яких виник спір, у зв'язку з реорганізацією боржника шляхом виділу та передачею обов'язку виконання спірних зобов'язань новоствореній юридичній особі без перевірки та дослідження правомірності такого вибуття, без урахування обсягу платоспроможності правонаступника та принципів обов'язковості виконання судового рішення і судового контролю за виконанням остаточного судового рішення.
      6.8. Визначаючи наявність підстави для заміни сторони виконавчого провадження її правонаступником у цій справі, Велика Палата Верховного Суду керується таким.
      6.9. У статті 1 Закону N 1404-VIII виконавчим провадженням як завершальною стадією судового провадження і примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) вважається сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
      6.10. У рішенні Європейського суду з прав людини від 12 березня 2009 року у справі "Матківська проти України" (заява N 38683/04) зазначено, що судовий розгляд і виконавче провадження - це перша та друга стадії загального провадження, які стосуються тривалості провадження; виконання рішення є другим етапом судового провадження, а також що реалізоване право знаходить свою ефективну реалізацію саме у момент виконання.
      6.11. Згідно із частиною першою та другою статті 15 Закону N 1404-VIII сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ.
      6.12. Відповідно до абзацу першого частини п'ятої статті 15 Закону N 1404-VIII у разі вибуття однієї зі сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов'язковими тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив. Відповідно до частин першої та другої статті 334 ГПК України у разі вибуття однієї зі сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником; заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець. Подібні норми містяться також у статті 379 КАС України.
      6.13. З наведеного нормативного визначення випливає, що виконавче провадження є однією зі стадій судового провадження, яка завершує його. Ця стадія розпочинається з набранням судовим рішення законної сили або за інших умов, встановлених законом. Сторони судового провадження на стадії виконавчого провадження набувають відповідної процесуальної якості, користуються правами та несуть певні обов'язки, зумовлені статусом сторони. За законом на стадії виконавчого провадження можлива заміна сторони виконавчого провадження. Така заміна є прийнятною, зокрема, у правовідносинах, що допускають правонаступництво. Процесуальний закон та закон, який регулює підстави, порядок та спосіб виконання судових рішень, не обмежує можливість заміни сторони виконавчого провадження залежно від загальних умов та порядку (етапу) здійснення виконавчого провадження, наприклад, у зв'язку з ухваленням державним виконавцем рішення про початок примусового виконання рішення на підставі виконавчого документа.
      6.14. За приписами статті 52 ГПК України у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку правонаступник замінив. Про заміну або про відмову в заміні учасника справи його правонаступником суд постановляє ухвалу.
      6.15. Таким чином, виходячи зі змісту наведеної вище норми, процесуальне правонаступництво передбачено не лише у зв'язку зі смертю (оголошенням померлою) фізичної особи та реорганізацією суб'єкта господарювання, а й в інших передбачених законом випадках, у тому числі в разі заміни кредитора або боржника в зобов'язанні (відповідно до статей 512 і 520 Цивільного кодексу України, далі - ЦК України). Процесуальне правонаступництво в розумінні статті 52 ГПК України допускається на будь-якій стадії судового процесу, включаючи стадію виконання судового рішення.
      6.16. Отже, ухвала про здійснення процесуального правонаступництва на стадії виконання судового рішення є документом, що забезпечує виконання рішення та фактично є його невід'ємною частиною, а тому заміна сторони в зобов'язанні (правонаступництво) на стадії виконавчого провадження є зміною судового рішення, передбаченою чинним законодавством, що оформлюється ухвалою (стаття 52 ГПК України). Оскарження такої ухвали слід розуміти як оскарження судового рішення.
      6.17. Разом з тим процесуальне законодавство містить норми тільки щодо заміни сторони виконавчого провадження її правонаступником, яка розрахована на випадок, коли сторона виконавчого провадження вибуває з відповідного матеріального правовідношення, до якого натомість вступає правонаступник цієї сторони.
      6.18. При цьому процесуальним законодавством не враховано, що у певних випадках до матеріального правовідношення може вступити інша особа як боржник, хоч сторона виконавчого провадження з цього правовідношення і не вибуває.
      6.19. Відповідно до частини третьої статті 109 ЦК України юридична особа, з якої був здійснений виділ, несе субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями, які згідно з розподільчим балансом перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу.
      6.20. Статтею 619 ЦК України визначено право кредитора на отримання задоволення своєї вимоги як від основного, так і від субсидіарного боржника.
      6.21. При цьому у таких випадках не підлягають застосуванню положення частини другої статті 619 ЦК України (до пред'явлення вимоги особі, яка несе субсидіарну відповідальність, кредитор повинен пред'явити вимогу до основного боржника; якщо основний боржник відмовився задовольнити вимогу кредитора або кредитор не одержав від нього в розумний строк відповіді на пред'явлену вимогу, кредитор може пред'явити вимогу в повному обсязі до особи, яка несе субсидіарну відповідальність). Ці положення підлягають застосуванню до інших обставин, а саме коли на момент пред'явлення вимоги в матеріальному правовідношенні наявні одночасно й основний, і субсидіарний боржники.
      6.22. Водночас якщо кредитор - стягувач у виконавчому провадженні отримає задоволення своїх вимог повністю або частково за рахунок субсидіарного боржника, то субсидіарний боржник має право пред'явити до основного боржника регресну вимогу (абзац другий частини четвертої статті 619 ЦК України).
      6.23. Разом з тим у випадку вибуття субсидіарного боржника - сторони у виконавчому провадженні внаслідок його заміни на основного боржника після набуття законної сили рішенням суду, яким з субсидіарного боржника стягнуто борг, переданий ним правонаступнику за наслідками реорганізації у спосіб виділу, така заміна може бути спрямована на ухилення субсидіарного боржника від виконання рішення суду або вчинення дій, які б ускладнювали його виконання.
      6.24. Так, невиконання основним боржником у процесі виконавчого провадження судового рішення внаслідок, наприклад, недостатності коштів у такого боржника, ускладнить реалізацію кредитором права на задоволення своєї вимоги від субсидіарного боржника, який у випадку його заміни на основного боржника вибуде з виконавчого провадження. При цьому кредитор не може звернутися до субсидіарного боржника з окремим позовом, оскільки є чинне рішення, яким саме з нього вже стягнуто борг у спірних правовідносинах і повторне звернення до суду унеможливлено в силу приписів пункту 2 частини першої статті 175 ГПК України, якою унормовано, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
      6.25. Забезпечення остаточності судового рішення та його неухильного виконання спрямоване на дотримання таких вимог верховенства права, як забезпечення прав і свобод людини, правової визначеності, доступу до правосуддя, законності.
      6.26. Порушення принципу обов'язковості виконання судового рішення суперечить вимогам правової визначеності.
      6.27. Виходячи з викладеного Велика Палата Верховного Суду вважає, що за аналогією закону у випадках, коли один (первісний) боржник у матеріальному правовідношенні замінюється двома боржниками, суд має замінити такого боржника як сторону виконавчого провадження двома боржниками (у цій справі - основним і субсидіарним боржниками).
      6.28. Отже, після заміни первісного боржника у виконавчому провадженні двома боржниками - основним і субсидіарним - виконавчі дії з виконання рішення мають вчинятися щодо обох цих боржників.
      6.29. За обставинами цієї справи для встановлення факту правонаступництва визначальним чинником став перехід до нової юридичної особи як правонаступника за розподільчим балансом частини майна, в тому числі й зобов'язань боржника щодо сплати заборгованості, стягнутої рішенням Господарського суду Донецької області від 20 жовтня 2015 року у справі N 905/1956/15.
      6.30. Як уже зазначалося, актом приймання-передачі майна (прав та обов'язків) від 19 червня 2018 року до розподільчого балансу ТДВ "ОП "Шахта імені Святої Матрони Московської" передало до ТОВ "Торецька вуглевидобувна компанія" поточну кредиторську заборгованість за товари, роботи та послуги на загальну суму 100041585,91 грн. у тому числі кредиторську заборгованість перед Регіональним відділенням на загальну суму 142308,80 грн. стягнуту рішенням Господарського суду Донецької області від 20 жовтня 2015 року у справі N 905/1956/15, що підтверджується розподільчим балансом та актом приймання-передачі майна від 19 червня 2018 року.
      6.31. ТОВ "Торецька вуглевидобувна компанія" є юридичною особою, зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань 15 червня 2018 року за номером 12581360000000773; ідентифікаційний код 42245901; місцезнаходження юридичної особи: вул. Дружби, 31, м. Торецьк, Донецька область, 85200; перебуває на податковому обліку за основним місцем обліку: Костянтинівська ОДПІ ГУ ДФС у Донецькій області.
      6.32. З огляду на ці обставини та вищенаведені правові висновки Велика Палата Верховного Суду вважає, що у зв'язку з передачею ТДВ "ОП "Шахта імені Святої Матрони Московської" боргу до ТОВ "Торецька вуглевидобувна компанія" замість одного боржника - ТДВ "ОП "Шахта імені Святої Матрони Московської" у відповідному зобов'язанні з'явилися два боржники: основний боржник - ТОВ "Торецька вуглевидобувна компанія" та субсидіарний боржник - ТДВ "ОП "Шахта імені Святої Матрони Московської", оскільки останнє не вибуло із зобов'язання у правовідносинах, щодо яких виник спір у господарській справі N 905/1956/15, а залишилося в ньому як субсидіарний боржник.
      6.33. Отже, зважаючи на характер правовідносин у цій справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для заміни в господарській справі N 905/1956/15 боржника - ТДВ "ОП "Шахта імені Святої Матрони Московської" на двох боржників ТОВ "Торецька вуглевидобувна компанія" як основного боржника і ТДВ "ОП "Шахта імені Святої Матрони Московської" як субсидіарного боржника.
      6.34. З огляду на наведене Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше прийнятій постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 7 лютого 2019 року у справі N 805/677/17-а, відповідно до якого ТДВ "ОП "Шахта імені Святої Матрони Московської" вибуло з матеріальних правовідносин, щодо яких виник спір в адміністративній справі.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      6.35.Згідно з пунктом 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
      6.36. Відповідно до частини четвертої статті 311 ГПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
      6.37. Таким чином, перевіривши застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи та в межах доводів касаційної скарги, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги та зміни судових рішень з наведених у цій постанові мотивів.
      Керуючись статтями 306, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Орендне підприємство "Шахта імені Святої Матрони Московської" задовольнити частково.
      2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 2 січня 2019 року та ухвалу Господарського суду Донецької області від 1 жовтня 2018 року у справі N 905/1956/15 змінити в мотивувальній і резолютивній частинах.
      3. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Торецька вуглевидобувна компанія" про заміну сторони виконавчого провадження задовольнити частково.
      4. Замінити в господарській справі N 905/1956/15 (ВП N 51914296) боржника - Товариство з обмеженою відповідальністю "Орендне підприємство "Шахта імені Святої Матрони Московської" (вул. Фестивальна, 1, м. Торецьк (попередня назва - Дзержинськ), Донецька область, 85201, код ЄДРПОУ 36182252) на двох боржників - Товариство з обмеженою відповідальністю "Торецька вуглевидобувна компанія" (вул. Дружби, 31, м. Торецьк, Донецька область, 85200, код ЄДРПОУ 42245901) якосновного боржника і Товариство з обмеженою відповідальністю "Орендне підприємство "Шахта імені Святої Матрони Московської" (вул. Фестивальна, 1, м. Торецьк (попередня назва - Дзержинськ), Донецька область, 85201, код ЄДРПОУ 36182252) як субсидіарного боржника.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач С.В. Бакуліна Судді: Н.О. Антонюк В.С. Князєв Т.О. Анцупова Л.М. Лобойко В.В. Британчук Н.П. Лященко Ю.Л. Власов О.Б. Прокопенко М.І. Гриців В.В. Пророк Д.А. Гудима Л.І. Рогач В.І. Данішевська О.М. Ситнік Ж.М. Єленіна О.С. Ткачук О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      2 липня 2019 року
      м. Київ
      Справа N 48/340
      Провадження N 12-14звг19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В.С.,
      судді-доповідача Бакуліної С.В.,
      суддів Анцупової Т.О., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Єленіної Ж.М., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      за участю:
      секретаря судового засідання Федорченка В.М.,
      позивача - заступника прокурора міста Києва (від прокуратури Скрипка М.В.),
      відповідача - Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (представник Бондаренко С.А.),
      третьої особи - Федерації професійних спілок України (представник - адвокат Багатченко Ю.В.),
      розглянула у відкритому судовому засіданні заяву Всеукраїнського громадського благодійного фонду "Батьківська турбота" про перегляд у зв'язку з виключними обставинами постанови Вищого господарського суду України від 24 липня 2014 року у справі N 48/340 за позовом заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Фонду державного майна України та Міністерства охорони здоров'я України до Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", Всеукраїнського громадського благодійного фонду "Батьківська турбота", Благодійної організації "Центр реабілітації соціально дезадаптованих дітей, підлітків та молоді "Ковчег", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Федерації професійних спілок України, Дочірнього підприємства "Санаторій імені Першого травня" Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", Фонду соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності, про визнання права власності, визнання недійсним договору та повернення майна.
      1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень
      1.1. У серпні 2011 року заступник прокурора міста Києва (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Фонду державного майна України (далі - Фонд держмайна) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (далі - Укрпрофоздоровниця), Всеукраїнського громадського благодійного фонду "Батьківська турбота" (далі - ВГБФ "Батьківська турбота"), Благодійної організації "Центр реабілітації соціально дезадаптованих дітей, підлітків та молоді "Ковчег" (далі - Благодійна організація), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Федерації професійних спілок України (далі - Федерація), Дочірнього підприємства "Санаторій імені Першого травня" Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (далі - ДП "Санаторій імені Першого травня"), Фонду соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності (далі - Фонд соцстрахування), у якому з урахуванням заяви про зміну позовних вимог просив: визнати право власності держави в особі Фонду держмайна на нерухоме майно загальною площею 2732,2 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Гамарника, 40, а саме: спальний корпус N 1 (літера "Р") загальною площею 682,50 кв. м, спальний корпус N 2 (літера "Н") загальною площею 213,80 кв. м, спальний корпус N 3 (літера "И") загальною площею 248,80 кв. м, спальний корпус (літера "К") загальною площею 385,00 кв. м, лікувальний корпус (літера "З") загальною площею 225,10 кв. м, клуб-їдальню (літера "О") загальною площею 741,20 кв. м, лабораторію (літера "Л") загальною площею 105,80 кв. м, бібліотеку (літера "М") загальною площею 130,00 кв. м, а також споруди, передавальні пристрої та елементи благоустрою (далі - спірне нерухоме майно) (перелік згідно з актом прийому-передачі від 4 вересня 2002 року за договором N 8000109/2002-24 від 30 серпня 2002 року (далі - договір N 8000109/2002-24); витребувати у власність держави в особі Фонду держмайна з незаконного володіння ВГБФ "Батьківська турбота" на вказане спірне нерухоме майно загальною площею 2732,2 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Гамарника, 40 (перелік згідно з актом за договором N 8000109/2002-24); визнати недійсним з моменту укладення договір N 8000109/2002-24 купівлі-продажу будівель другого відділення ДП "Санаторій імені Першого травня" на вул. Гамарника, 40 у м. Києві загальною площею 2732,2 кв. м та вартістю 1915200 грн. укладений 30 серпня 2002 року між Укрпрофоздоровницею, ВГБФ "Батьківська турбота" та Благодійною організацією.
      1.2. Позов обґрунтований тим, що майно санаторію імені Першого травня в м. Києві (Пуща-Водиця), що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Гамарника, 40, є державною власністю та Укрпрофоздоровниці не передавалося, у зв'язку із чим прокурор указував на недійсність договору N 8000109/2002-24, за яким Укрпрофоздоровниця відчужила спірне майно на користь ВГБФ "Батьківська турбота", та наявність підстав для повернення такого майна у державну власність.
      1.3. Заперечуючи проти позову, Укрпрофоздоровниця вказувала на правомірне набуття неюправа власності на спірне майно з огляду на положення статті 34 Закону України від 15 вересня 1999 року N 1045-XIV "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" (далі - Закон N 1045-XIV), статей 20, 28 Закону України від 7 лютого 1991 року N 697-XII "Про власність" (далі - Закон N 697-XII), статті 18 Закону СРСР від 9 жовтня 1990 року N 1708-1 "Про громадські об'єднання", статті 20 Закону СРСР від 10 грудня 1990 року N 1818-1 "Про професійні спілки, права та гарантії їхньої діяльності"; прийняття Декларації про утворення Федерації незалежних професійних спілок України та постанови Президії Ради Загальної конфедерації професійних спілок СРСР від 18 листопада 1990 року "Про затвердження Договору про закріплення прав по володінню, користуванню і розпорядженню профспілковим майном", що свідчить про наявність волі держави на передачу спірного майна у її власність; здійснення Укрпрофоздоровницею ремонту та утримання спірного майна, що свідчить про виконання функцій власника; відсутність спірного майна на обліку в реєстрі державного майна, що свідчить про припинення права державної власності.
      2. Фактичні обставини справи, встановлені судами
      2.1. Постановою від 17 квітня 1956 року N 433 Рада Міністрів Української РСР зобов'язала Міністерство охорони здоров'я УРСР прийняти від профспілкових організацій та інших міністерств, відомств майно (в т. ч. спірний санаторій), що перелічене в додатку.
      2.2. Постановою від 23 квітня 1960 року N 606 "Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР" (далі - Постанова N 606) Рада Міністрів Української РСР зобов'язала Міністерство охорони здоров'я УРСР передати до 1 травня 1960 року Українській республіканській раді профспілок, зокрема, всі діючі госпрозрахункові санаторії (крім туберкульозних), будинки відпочинку, санаторні пансіонати, курортні поліклініки, які знаходяться у віданні Головного управління курортів, санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР, а також санаторії (крім туберкульозних) і будинки відпочинку, що будуються для цього управління. Пунктом 2 Постанови N 606 встановлено, що передача у відання профспілкових органів курортних установ, санаторіїв, будинків відпочинку та інших підприємств і організацій здійснюється безоплатно. У додатку 1 до Постанови N 606, а саме Переліку санаторіїв, будинків відпочинку і пансіонатів, що передаються Українській республіканській раді профспілок Міністерством охорони здоров'я УРСР, зокрема, значиться спірний санаторій імені Першого травня.
      2.3. Постановою від 18 листопада 1990 року N 2-1а Президія Ради Загальної конфедерації професійних спілок СРСР затвердила договір про закріплення прав по володінню, користуванню та розпорядженню профспілковим майном від 18 листопада 1990 року, укладений між Загальною конфедерацією профспілок СРСР та Федерацією незалежних профспілок України, відповідно до умов якого за Федерацією незалежних профспілок України було закріплено перелік майна (в т. ч. санаторій імені Першого травня (м. Київ).
      2.4. Постановою від 22 листопада 1991 року N 11-1-1 Президія Ради Федерації незалежних професійних спілок України вирішила створити Укрпрофоздоровницю на базі санаторно-курортних закладів, підприємств, об'єднань та установ профспілок України за пайовим внеском Фонду соцстрахування.
      2.5. 4 грудня 1991 року Радою Федерації незалежних профспілок України та Фондом соцстрахування укладено установчий договір про створення на базі санаторно-курортних закладів і організацій Української республіканської ради по управлінню курортами профспілок - Укрпрофоздоровниці.
      2.6. Ленінський райвиконком міста Києва рішенням від 23 грудня 1991 року N 971 зареєструвавУкрпрофоздоровницю, правонаступником якої є Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця".
      2.7. У відповідності до вищевказаної вказаної постанови від 22 листопада 1991 року N 11-1-1 Федерація незалежних профспілок України передала, а Укрпрофоздоровниця прийняла майно територіальних санаторно-курортних закладів профспілок, санаторіїв, будинків відпочинку, пансіонатів, лікувальних і підсобно-допоміжних об'єктів, підвідомчих колишній Українській республіканській раді з управління курортів профспілок, в обсязі і сумі згідно з додатком (в т. ч. майно спірного санаторію імені Першого травня), про що був складений акт приймання-передачі майна Федерації незалежних профспілок України від 24 січня 1992 року.
      2.8. Рішенням від 20 січня 1997 року у справі N 137/7 Вищий арбітражний суд України (у 2001 році перейменований у Вищий господарський суд України) відмовив у задоволенні позову Фонду держмайна до Федерації, Фонду соцстрахування, Укрпрофоздоровниці про визнання недійсними установчих документів Укрпрофоздоровниці. Зазначеним рішенням суду підтверджено право власності Федерації на спірне майно та законність його передання до статутного фонду Укрпрофоздоровниці.
      2.9. Посилаючись на постанови Верховної Ради України від 10 квітня 1992 року "Про майнові комплекси і фінансові ресурси громадських організацій колишнього СРСР, розташованих на території України" та від 4 лютого 1994 року "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР",Вищий арбітражний суд України зазначив, що Фонд держмайна не визначив, що саме становило майно відповідно до цих законодавчих актів. Майно, на базі якого було створено Укрпрофоздоровницю, було передано Українській республіканській Раді профспілок, правонаступником якої стала Федерація, як це вбачалося з її установчих документів. Оскільки майно не було передане Всесоюзній центральній раді професійних спілок, на нього не поширювалась дія зазначених постанов. Крім того, з моменту передання майна профспілкам воно не вилучалося державою у встановленому порядку. Право власності профспілок на це майно не оскаржувалося, а отже, було законним.
      2.10. 24 лютого 2000 року Укрпрофоздоровниця звернулася до Головного управління майном Київської міської державної адміністрації з заявою про оформлення права власності на спірне майно, за наслідком розгляду якої 27 червня 2000 року Головним управлінням майна Київської міської державної адміністрації на підставі наказу про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна від 12 червня 2000 року N 302-ВУкрпрофоздоровниці видано свідоцтво про право власності на майновий комплекс серії МК N 010002992.
      2.11. 30 серпня 2002 року між Укрпрофоздоровницею (продавець), ВГБФ "Батьківська турбота" (покупець) та Благодійною організацією (покупець) укладено договір купівлі-продажу будівель (споруд, приміщень) шляхом викупу N 8000109/2002-24, відповідно до умов якого продавець продав, а покупці купили спірне нерухоме майно, загальною площею 2732,2 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Гамарника, 40, на земельній ділянці площею 3,8741 га, що підтверджується актом передачі основних фондів другого відділення ДП "Санаторій імені Першого травня" від 4 вересня 2002 року.
      2.12. Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 договору N 8000109/2002-24 продаж вищевказаного об'єкта здійснюється за договірною ціною з урахуванням ПДВ, яка становить 1915200,00 грн. Покупець (ВГБФ "Батьківська турбота") додатково до ціни продажу об'єкта, компенсує витрати продавця, пов'язані з проведенням оцінки майна, - 21 000,00 грн без ПДВ протягом 5 (п'яти) робочих днів з моменту підписання цього договору.
      2.13. Згідно з пунктом 2.3 договору N 8000109/2002-24 покупець зобов'язується сплатити вказану в пунктах 2.1, 2.2 суму протягом 5 (п'яти) робочих днів з моменту підписання цього договору, а саме: 10 % від Благодійної організації - 191520,00 грн. що перераховані як заставна сума для участі в конкурсі та вже надійшли, згідно з договором доручення від 12 серпня 2002 року N 1-20 від Благодійної організації за ВГБФ "Батьківська турбота"; 90 % від ВГБФ "Батьківська турбота" - 1723680,00 грн.
      2.14. У пункті 4.1 договору N 8000109/2002-24 визначено, що право власності на об'єкт, що відчужується, переходить від Укрпрофоздоровниці до ВГБФ "Батьківська турбота" з моменту повного перерахування грошей на розрахунковий рахунок продавця. Благодійна організація проти переходу права власності на всі зазначені складові об'єкта до ВГБФ "Батьківська турбота" не заперечує.
      2.15. На виконання договору N 8000109/2002-24 між його сторонами 4 вересня 2002 року складено акт приймання-передачі зазначеного нерухомого майна, а саме основних фондів другого відділення ДП "Санаторій імені Першого травня".
      3. Короткий зміст рішень судів
      3.1. Господарський суд міста Києва рішенням від 19 вересня 2011 року позов задовольнив повністю.
      3.2. Мотивуючи рішення, місцевий господарський суд посилався на те, що спірне майно не відноситься до майна, яке підлягало передачі до комунальної власності, а тому є державною власністю, уповноваженим органом управління яким є Фонд держмайна; спірне майно вибуло з володіння держави поза її волею та згоди, тобто немає правочину, за яким власником чи особою, якій власником делеговано право розпорядження майном, здійснено відчуження спірного майна, що не позбавляє власника можливості звертатися з вимогою про оспорювання законності правочину щодо відчуження належного йому майна.
      3.3. Місцевий господарський суд дійшов висновку, що оскільки доказів надання уповноваженим державним органом згоди на відчуження спірного майна шляхом його внесення до статутного капіталу Укрпрофоздоровниці не надано, а тому згідно зі статтею 128 Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК УРСР), статтями 4, 33, 48, 55 Закону N 697-XII (чинного на час внесення майна до статутного капіталу Укрпрофоздоровниці) відсутні підстави вважати таке майно правомірно набутим Укрпрофоздоровницею, вимога про витребування спірного майна у власність держави в особі Фонду держмайна підлягає задоволенню.
      3.4. Також суд першої інстанції дійшов висновку, що спірний договір суперечить статті 225 ЦК УРСР та статтям 2, 7, 11, 15 Закону України від 4 березня 1992 року N 2163-XII "Про приватизацію державного майна" (далі - Закон N 2163-XII), а тому відповідно до статті 48 ЦК УРСР, частини шостої статті 29 Закону N 2163-XII підлягає визнанню недійсним.
      3.5. Київський апеляційний господарський суд постановою від 1 квітня 2014 року рішення Господарського суду міста Києва від 19 вересня 2011 року скасував, прийняв нове рішення, яким у позові відмовив повністю.
      3.6. Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що спірне майно було передане Укрпрофоздоровниці при її створенні на підставі постанови Президії ради Федерації незалежних профспілок України від 22 листопада 1991 року N 11-1-1 "Про створення акціонерного товариства лікувально-оздоровчих установ профспілок України "Укрпрофоздоровниця" як майно, що належало профспілкам на праві власності. Тобто суд апеляційної інстанції вважав, що відповідно до статті 12 Закону України від 19 вересня 1991 року N 1576-XII "Про господарські товариства" Укрпрофоздоровниця стала власником майна, переданого їй у власність засновниками.
      3.7. Апеляційний господарський суд також виходив із того, що оскільки відповідно до частини другої статті 319 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) право продажу майна належить його власникові, то оспорюваний договір N 8000109/2002-24 відповідав вимогам чинного законодавства.
      3.8. Таким чином, за висновком апеляційного суду ВГБФ "Батьківська турбота" є добросовісним набувачем спірного нерухомого майна, тому що він не міг знати про наявність перешкод для вчинення правочину щодо відчуження майна і такі перешкоди станом на день вчинення оспорюваного правочину були відсутні.
      3.9. Додатково суд апеляційної інстанції відзначив, що оскільки вимоги про визнання права власності та визнання договору N 8000109/2002-24 недійсним не підлягають задоволенню, то правові підстави для задоволення вимог прокурора в частині витребування спірного нерухомого майна із чужого незаконного володіння на підставі статті 388 ЦК України також відсутні.
      3.10. Вищий господарський суд України постановою від 24 липня 2014 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 1 квітня 2014 року скасував, рішення Господарського суду міста Києва від 19 вересня 2011 року залишив у силі.
      3.11. Вмотивовуючи постанову, Вищий господарський суд України виходив з того, що спірне майно, яке перебувало у віданні Української республіканської ради профспілок та в подальшому було передано до статутного фонду Укрпрофоздоровниці, є державною власністю і повноваження щодо управління майном державної власності, в тому числі і спірним майном, з урахуванням приписів статті 1 Тимчасового положення про Фонд державного майна України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 7 липня 1992 року N 2558-XII, були покладені саме на Фонд держмайна.
      3.12. Відтак суд касаційної інстанції визнав необґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції про те, що Укрпрофоздоровниця набула права власності на спірне майно від Федерації незалежних профспілок України як власника зазначеного майна, оскільки Укрпрофоздоровниця не довела наявності саме у Федерації незалежних профспілок України права власності на спірне майно та законних підстав розпорядження ним.
      3.13. При цьому суд касаційної інстанції зазначив, що спірне майно є державною власністю, уповноваженим органом управління яким є Фонд держмайна, який не надавав згоди на його відчуження, а відтак майно вибуло з володіння власника поза його волею і може бути витребувано із чужого незаконного володіння.
      3.14. Верховний Суд України постановою від 4 лютого 2015 року відмовив у задоволенні заяви про ВГБФ "Батьківська турбота" про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 24 липня 2014 року.
      4. Короткий зміст вимог поданої заяви про перегляд судового рішення
      4.1. У лютому 2019 року ВГБФ "Батьківська турбота" звернувся до Великої Палати Верховного Суду із заявою про перегляд Верховним Судом у зв'язку з виключними обставинами постанови Вищого господарського суду України від 24 липня 2014 року у справі N 48/340, в якій просив прийняти до розгляду заяву та постановити нове рішення, яким повністю відмовити заступнику прокурора міста Києва у задоволенні позовних вимог у цій справі. Підставою для перегляду судового рішення у зв'язку з виключними обставинами заявником визначено пункт 2 частини третьої статті 320 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), а саме встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні цієї справи судом. Також заявник подав клопотання про витребування у Міністерства юстиції України копії та офіційного перекладу рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 9 жовтня 2018 року у справі "Фонд "Батьківська турбота" проти України" (заява N 5876/15) (далі - рішення).
      4.2. Обґрунтовуючи наявність згаданої підстави для перегляду судового рішення, заявник посилається на ухвалене 9 жовтня 2018 року рішення ЄСПЛ у справі "Фонд "Батьківська турбота" проти України" за заявою N 5876/15, яке набуло статусу остаточного 9 січня 2019 року, та просить постановити нове рішення, яким повністю відмовити в позові заступника прокурора міста Києва.
      5. Доводи особи, яка подала заяву про перегляд судових рішень
      5.1. У заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 24 липня 2014 року ВГБФ "Батьківська турбота" вказує, що рішенням ЄСПЛ від 9 жовтня 2018 року у справі "Фонд "Батьківська турбота" проти України", ухваленим за результатами розгляду заяви N 5876/15, встановлено порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні зазначеної справи судами.
      5.2. Ухвалою судді Великої Палати Верховного Суду від 18 лютого 2019 року відкрито провадження у зв'язку з виключними обставинами у справі N 48/340.
      5.3. На виконання ухвали судді Великої Палати Верховного Суду від 18 лютого 2019 року Міністерство юстиції України 27 лютого 2019 року направило суду копію автентичного перекладу українською мовою рішення ЄСПЛ від 9 жовтня 2018 року у справі "Фонд "Батьківська турбота" проти України", яке 9 січня 2019 року набуло статусу остаточного.
      6. Мотиви, якими керувався Верховний Суд, та застосоване ним законодавство
      (1) Оцінка аргументів заявника
      6.1. Відповідно до частини першої статті 320 ГПК України рішення, постанови та ухвали господарського суду, Вищого суду з питань інтелектуальної власності, якими закінчено розгляд справи, а також ухвали у справах про банкрутство (неплатоспроможність), які підлягають оскарженню у випадках, передбачених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.
      6.2. Предметом перегляду є судові рішення, передбачені пунктами 1-4 частини першої статті 232 ГПК України, а саме ухвали, рішення, постанови та судові накази.
      6.3. Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 320 ГПК України підставами для перегляду судових рішень у зв'язку з виключними обставинами є встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні цієї справи судом.
      6.4. При зверненні із заявою ВГБФ "Батьківська турбота" посилався на рішення ЄСПЛ як на підставу перегляду судового рішення, ухваленого судом України при розгляді зазначеної справи, і розгляд такої заяви належить до компетенції Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 321 ГПК України.
      6.5. Стаття 8 Конституції України передбачає, що Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.
      6.6. Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
      6.7. У статті 55 Конституції України зазначено, що кожен має право після використання всіх національних засобів юридичного захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.
      6.8. Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР. Для України вона набрала чинності 11 вересня 1997 року і є частиною національного законодавства.
      6.9. Для забезпечення дотримання Високими Договірними Сторонами їхніх зобов'язань за Конвенцією та протоколами до неї створюється ЄСПЛ, що передбачено статтею 19 Конвенції.
      6.10. У статті 32 Конвенції зазначено, що юрисдикція ЄСПЛ поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї, подані йому на розгляд відповідно до статей 33, 34, 46 і 47.
      6.11. Високі Договірні Сторони зобов'язуються виконувати остаточні рішення ЄСПЛ у будь-яких справах, у яких вони є сторонами, що закріплено у частині першій статті 46 Конвенції. Остаточне рішення ЄСПЛ передається Комітетові Міністрів Ради Європи, який здійснює нагляд за його виконанням.
      6.12. Таким чином, ЄСПЛ є міжнародною установою, юрисдикція якої визнана Україною. ЄСПЛ наділений повноваженнями встановлювати порушення Україною міжнародних зобов'язань при розгляді справ судом у розумінні пункту 2 частини третьої статті 320 ГПК України.
      6.13. Судові рішення, постановлені національними судами, підлягають перегляду за виключними обставинами у зв'язку з установленням міжнародною установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судомлише за наявності таких умов:
      1) судові рішення національних судів України є такими, якими закінчено розгляд справи або які унеможливлювали судовий розгляд;
      2) ці рішення національних судів України набрали законної сили;
      3) наявність рішення міжнародної установи, юрисдикція якої визнана Україною (такими є рішення ЄСПЛ);
      4) у такому рішенні міжнародної установи (рішенні ЄСПЛ) констатовано порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом;
      5) у такому рішенні міжнародної установи (рішенні ЄСПЛ) зазначено про порушення національними судами при розгляді справи гарантованих Конвенцією прав заявника, тобто порушення норм права до ухвалення чи при ухваленні рішення, яким було вирішено спір по суті чи закрито провадження у справі, залишено заяву без розгляду або відмовлено у відкритті провадження, а саме у суді першої, апеляційної та за наявності касаційної інстанцій, чи при здійсненні контролю за виконанням судових рішень;
      6) у такому рішенні міжнародної установи (рішенні ЄСПЛ) має бути зазначено чи з його змісту можна зробити висновок про необхідність вжиття додаткових заходів індивідуального характеру для відновлення попереднього юридичного стану заявника;
      7) таке відновлення попереднього юридичного стану заявника можливе шляхом повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі.
      6.14. Зазначене узгоджується з висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 та 28 березня 2018 року у справах N 2-3435/11 (провадження N 14-12звц18) та N 2-428/11 (провадження N 14-46звц18), від 17 квітня 2018 року у справі N 235/2573/13-ц (провадження N 14-3звц18).
      6.15. Згідно із частиною першою статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
      6.16. ЄСПЛ у рішенні від 24 червня 2003 року (заява N 44277/98) "Стретч проти Сполученого Королівства Великобританії і Північної Ірландії" встановив, що, оскільки особу позбавили права на її майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції", тому визнання недійсним договору, згідно з яким покупець отримав майно від держави, та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим.
      6.17. Отже, правовий висновок ЄСПЛ полягає в тому, що особа не може відповідати за помилки державних органів при виконанні ними своїх повноважень, а державні органи не можуть вимагати повернення майна в попередній стан, посилаючись на те, що вони при виконанні своїх повноважень припустилися помилки.
      6.18. За змістом другого речення частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції держава може втручатися в права суб'єктів власності і позбавити їх майна, але таке втручання не може суперечити інтересам суспільства і здійснюється лише на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
      6.19. Будь-яке втручання держави у власність має відповідати вимозі про наявність законної мети - інтересів суспільства.
      6.20. Концепція майна в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном".
      6.21. ЄСПЛ у рішенні від 2 листопада 2004 року у справі "Трегубенко проти України" (заява N 61333/00) вказав, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний, зокрема "інтерес суспільства" та "умови, передбачені законом". Більше того, будь-яке втручання у право власності обов'язково повинне відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав суд, "справедливий баланс" має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе "індивідуальний і надмірний тягар".
      6.22. Отже, відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ майнове право особи може бути припинено в разі, якщо цього потребують загальні інтереси суспільства.
      6.23. У справі, яка переглядається, ЄСПЛ Рішенням від 9 жовтня 2018 року у справі "Фонд "Батьківська турбота" проти України" визнав прийнятною скаргу ВГБФ "Батьківська турбота" та встановив порушення національними судами статті 1 Першого протоколу до Конвенції в частині щодо втручання в майнові права заявника (мирне володіння майном).
      6.24. У пункті 57 Рішення ЄСПЛ вказавна суперечність у національній практиці статусу майна Укрпрофоздоровниці, зокрема на суттєві відмінності у висновках, яких дійшли національні суди у цій справі (пункти 28, 31 та 32 Рішення), та висновках в інших судових рішеннях (пункти 20, 21, 23, 42 та 43 Рішення). ЄСПЛ зазначив, що з цих рішень не вбачається існування на національному рівні єдиного підходу щодо статусу майна колишніх профспілок, що контролювалися державою та розташовувались на території УРСР. Крім того, уряд не продемонстрував, що, незважаючи на наявні у цій справі невідповідності у судовій практиці, згодом така практика стала єдиною. Зокрема, ЄСПЛ зазначив, що така ситуація виникла внаслідок відсутності в Україні закону, який би регулював правовий статус розташованого на території України майна всесоюзних громадських організацій колишнього СРСР та передбачав інвентаризацію майна таких організацій. Відсутність такого законодавства, у свою чергу, призвела до різного розуміння національними судами того, яке майно належало таким організаціям та чи входила до цього майна також власність профспілкових організацій.
      6.25. У пункті 61 Рішення ЄСПЛ зазначив, що сторони не заперечували, що законність права власності заявника була належним чином перевірена та підтверджена органами державної реєстрації. У зв'язку із цим ЄСПЛ указав, що помилки та недоліки, допущені державними органами влади, повинні служити на користь постраждалих осіб, особливо в разі відсутності інших конфліктуючих приватних інтересів. Іншими словами, ризик вчинення державними органами будь-якої помилки має нести держава і ці помилки не повинні виправлятись за рахунок зацікавленої особи.
      6.26. Також ЄСПЛ зауважив, що, пояснюючи "суспільний інтерес" у втручанні у майнові права заявника, уряд навів лише загальний довід про відновлення прав держави на спірне майно (див. пункт 50 Рішення), не стверджуючи про потребу держави у цьому майні з будь-якої конкретної та обґрунтованої причини. Уряд не пояснив, яким чином інтереси держави у майні відповідали "суспільному інтересу" (пункт 62 Рішення).
      6.27. ЄСПЛ дійшов висновку, що втручання у майнові права заявника поклало на нього непропорційний тягар з огляду на визнання недійсним його права власності на майно за наведених обставин, що є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції (пункт 64 Рішення).
      6.28. Таким чином, указавши у Рішенні, серед іншого, на відсутність єдиного підходу на національному рівні щодо статусу майна колишніх профспілок, що контролювалися державою та розташовувались на території УРСР, та на наявні у цій справі невідповідності у судовій практиці, ЄСПЛ наголосив, що майно санаторію становило "власність" заявника у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Уряд не заперечував, що заявник був покупцем, придбавши нерухомість через більше ніж п'ять з половиною років після ухвалення Вищим арбітражним судом України остаточного рішення від 20 січня 1997 року (яким було підтверджено законність права власності Укрпрофоздоровниці на майно, до якого також входила спірна нерухомість). Іншими словами, немає жодних об'єктивних підстав вважати, що заявник придбав майно у недобросовісний спосіб, а витребування у добросовісного набувача майна становить порушення права на мирне володіння майном (пункти 55, 59 Рішення).
      (2) Позиція щодо вирішення справи
      6.29. Вищий господарський суд України дійшов правильного висновку про те, що Укрпрофоздоровниця не набула права власності на спірне нерухоме майно, а право власності належало державі. Держава ніколи не передавала майно профспілкам саме у власність, і Укрпрофоздоровниця мала про це знати.
      6.30. На час виникнення спірних відносин ще не був запроваджений державний реєстр прав на нерухомість, відомості з якого презюмуються правильними, доки не доведено протилежне. Отже, сторона, яка бажала набути нерухомість, перед вчиненням правочину мала перевірити історію придбання нерухомості та впевнитися у правомірності попередніх переходів майна. В іншому випадку набувач не міг вважатися добросовісним.
      6.31. Відтак Укрпрофоздоровниця не була добросовісним набувачем майна і не набула права власності на нього. Спірне майно належало на праві власності державі.
      6.32. Водночас Вищий господарський суд України дійшов помилкових висновків про задоволення позову з таких причин.
      6.33. Зокрема, цей суд не врахував належним чином, що в іншій справі N 137/7 суди не визнали за державою права власності на спірне майно. При цьому Господарський суд міста Києва, з рішенням якого погодився Вищий господарський суд України, дійшов правильного висновку про те, що рішення у справі N 137/7 не вважається преюдиційним з двох причин. По-перше, склад учасників справи N 137/7 та цієї справи не є тотожним. По-друге, преюдиційне значення мають лише встановлені судом обставини, а не правової їх оцінки.
      6.34. Правовий режим незаконно відчуженого майна врегульовано статтею 330 ЦК України, за якою суб'єктом відносин є добросовісний набувач, який набуває право власності на майно, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване в нього.
      6.35. Порядок та умови витребування майна від добросовісного набувача визначено статтею 388 ЦК України, відповідно до якої власник може витребувати майно від добросовісного набувача лише в разі, коли воно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння поза їх волею, та коли такий набувач набув майно за відплатним договором. Власник має право витребувати майно від добросовісного набувача в усіх випадках, коли він набув його безвідплатно.
      6.36. Укладаючи договір щодо спірного майна, ВГБФ "Батьківська турбота" покладався на судове рішення в іншій справі. А тому ВГБФ "Батьківська турбота" є добросовісним набувачем, який у силу приписів статті 330 ЦК України набув право власності на набуте за спірним договором майно, бо не знав і не міг знати, що Укрпрофоздоровниця не є власником майна і не має права ним розпоряджатися.
      6.37. Також Велика Палата Верховного суду зауважує, що санаторій передано в управління профспілкам власником - державою на виконання Постанови N 606. Отже, спірне майно не було загублено власником або особою, якій майно було передане власником у володіння, або викрадене у того чи іншого, або вибуло з їх володіння іншим шляхом поза їх волею.
      6.38. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначає, що судами попередніх інстанцій не встановлено наявності такого суспільного інтересу у потребі держави у спірному майні, який би дозволяв дійти висновку про наявність підстав у втручання у майнові права ВГБФ "Батьківська турбота" як добросовісного набувача спірного нерухомого майна.
      6.39. Таким чином, відповідно до статті 388 ЦК України держава не вправі витребувати спірне майно від ВГБФ "Батьківська турбота", який як добросовісний набувач набув на нього права власника. Тому в задоволенні віндикаційної вимоги слід відмовити.
      6.40. Обґрунтовуючи вимогу про визнання права власності держави в особі Фонду держмайна на спірне майно, прокурор посилався на статтю 392 ЦК України, відповідно до якої власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
      6.41. Водночас, як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі N 925/1265/16 (провадження N 12-158 гс18). Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі N 338/180/17 (провадження N 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі N 905/1926/16 (провадження N 12-187гс18), та від 30 січня 2019 року у справі N 569/17272/15-ц (провадження N 14-338цс18).
      6.42. Спір у цій справі виник у зв'язку з тим, що, на думку позивача, майно незаконно було передане Укрпрофоздоровниці, а від Укрпрофоздоровниці - ВГБФ "Батьківська турбота". Тобто позивач вважає порушеним право власності держави, і таке порушення пов'язане з позбавленням володіння через ланцюг передач майна, а інтерес позивача полягає в поверненні державі майна з чужого незаконного (на думку позивача) володіння. Належним способом захисту такого права й інтересу є вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, і така вимога позивачем була пред'явлена.
      6.43. Водночас у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
      6.44. Позовна вимога прокурора про визнання недійсним договору N 8000109/2002-24 щодо відчуження спірного майна обґрунтована останнім з посиланням на положення законодавства, яке визначає підстави та правові наслідки недійсності правочину.
      6.45. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що право особи, яка вважає себе власником майна, не підлягає захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, унормованого положеннями законодавства, яке визначає підстави та правові наслідки недійсності правочину. Норми щодо реституції не можуть застосовуватись як підстави позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.
      6.46. При цьому первісний правочин, а саме передання спірного майна Федерацією до статутного фонду Укрпрофоздоровниці, визнано Вищим арбітражним судом України законним.
      6.47. Тому Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав як для задоволення вимоги про визнання права власності держави, так і вимоги про визнання недійсним договору N 8000109/2002-24 щодо відчуження спірного майна.
      (3) Висновки за результатами розгляду заяви
      6.48. Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 325 ГПК України за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд може задовольнити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, скасувати відповідне судове рішення та ухвалити нове рішення чи змінити рішення.
      6.49.Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що заява ВГБФ "Батьківська турбота" про перегляд судових рішень за виключними обставинами підлягає задоволенню, а прийняті у справі попередні судові рішення підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову.
      Керуючись статтями 320, 325 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Заяву Всеукраїнського громадського благодійного фонду "Батьківська турбота" про перегляд судових рішень у справі N 48/340 задовольнити.
      2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19 вересня 2011 року, постанову Київського апеляційного господарського суду від 1 квітня 2014 року та постанову Вищого господарського суду України від 24 липня 2014 року у справі N 48/340 скасувати.
      3. Ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову заступника прокурора міста Києва.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач С.В. Бакуліна Судді: Т.О. Анцупова О.Р. Кібенко В.В. Британчук Л.М. Лобойко Ю.Л. Власов О.Б. Прокопенко М.І. Гриців Л.І. Рогач Д.А. Гудима О.М. Ситнік В.І. Данішевська В.Ю. Уркевич Ж.М. Єленіна О.Г. Яновська