ANTIRAID

Постановление БП-ВС о порядке заключения договора на поставку тепла в помещение и определение правил в зависимости от подключения

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

1 member has voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
Іменем України

6 листопада 2018 року

м. Київ

Справа N 904/7024/17

Провадження N 12-175гс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В.С.,

судді-доповідача Бакуліної С.В.,

суддів Антонюк Н.О., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

за участю секретаря судового засідання Федорченка В.М.,

представника позивача - не з'явився,

відповідача - Мухи В.А.,

розглянуласправу за позовом Комунального підприємства теплових мереж "Криворіжтепломережа" (далі - КПТМ "Криворіжтепломережа") до фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) МухиВіктора Анатолійовича про визнання договору на постачання теплової енергії укладеним за касаційною скаргою ФОП Мухи В.А. на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28 лютого 2018 року (головуючий суддя Антонік С.Г., судді Іванов О.Г., Вечірко І.О.) та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21 листопада 2017 року (суддя Назаренко Н.Г.).

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень

1.1. КПТМ "Криворіжтепломережа" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ФОП Мухи В.А. про визнання договору N 4626 від 17 травня 2017 року про постачання теплової енергії укладеним (у редакції позивача).

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що:

- у приміщення, яке знаходиться у власності відповідача, систематично подається тепло, у зв'язку із чим останній обізнаний про наявність у нього як споживача відповідних послуг обов'язку укласти договір про їх надання, але жодних дій щодо цього він не вчиняє;

- запропонований відповідачу до підписання договір є обов'язковим для сторін у силу актів законодавства.

1.3. Як на правові підстави позову КПТМ "Криворіжтепломережа" посилається на статті 1 - 4, 8, 11, 15, 16, 630, 631, 642 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 19, 24 Закону України "Про теплопостачання", Правила користування тепловою енергією, затверджені постановою Кабінету Міністрів України N 1198 від 3 жовтня 2007 року (далі - Правила N 1198), Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року N 630 (далі - Правила N 630).

1.4. Заперечення проти позову обґрунтовано тим, що:

- позивач направив на адресу відповідача один примірник договору на постачання теплової енергії N 4626 від 17 травня 2017 року, чим позбавив реалізувати право відповідача щодо протоколу узгодження розбіжностей;

- між сторонами у справі має бути укладений договір відповідно до типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року N 630, втім спірний правочин, запропонований до підписання позивачем, не відповідає умовам типового договору;

- відповідач володіє майном не як підприємець, а як фізична особа - громадянин України та не використовує приміщення у своїй підприємницькій діяльності, а отже, цей спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства (вказані доводи були наведені відповідачем в апеляційній скарзі).

1.5. Як на правову підставу заперечень проти позову ФОП Муха В.А. посилається на статті 1, 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 24 червня 2004 року N 1875-IV у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин, Правила N 630, статтю 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) чинної редакції.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. Муха В.А. є власником нежилого приміщення, яке розташоване за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Леніна, буд. 31, прим. 2, право власності на яке набуто відповідачем на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 20 березня 2005 року, який посвідчено приватним нотаріусом Колесниковою Н.Л. та зареєстровано за N 1148.

2.2. КПТМ "Криворіжтепломережа" згідно пункту 2.1. Статуту цього підприємства створено з метою отримання прибутку в результаті діяльності з виробництва, транспортування, постачання та реалізації теплової енергії споживачам.

2.3. Договір на постачання теплової енергії між сторонами у справі не укладений.

2.4. Листом N 1785/13 від 18 травня 2017 року позивач направив відповідачу два примірники договору на постачання теплової енергії від 17 травня 2017 року N 4626, які відповідач отримав 26 травня 2017 року, що підтверджується рекомендованим поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення з відміткою відповідача про отримання кореспонденції.

2.5. 12 липня 2017 року відповідач звернувся до позивача із заявою, якою повідомив, що ФОП Муха В.А. отримав супровідний лист з проектом договору на постачання теплової енергії N 4626 від 17 травня 2017 року в одному екземплярі, всупереч вимогам статті 181 Господарського кодексу України (далі - ГК України). ФОП Муха В.А., маючи на меті підготовку протоколу розбіжностей до проекту договору на постачання теплової енергії, фактично не мав юридичних підстав складання такого протоколу розбіжностей з подальшим направленням його разом з договором на адресу КПТМ "Криворіжтепломережа" через відсутність другого примірника договору. Крім того, ФОП Муха В.А. зазначив, що на теперішній час діє договір від 30 листопада 2015 року з протоколом узгодження розбіжностей від 18 січня 2016 року в редакції ФОП Мухи В.А. та просив звернути увагу на те, що до теперішнього моменту позивач не розпочав виконувати за цим договором обов'язки щодо забезпечення приміщення на вул. Свято-Миколаївській, 31, прим. 2 індивідуальними засобами обліку теплової енергії та відповідною документацією.

2.6. Оскільки, що договір на постачання теплової енергії від 17 травня 2017 року N 4626 не був підписаний відповідачем, КПТМ "Криворіжтепломережа" звернулося до господарського суду з цим позовом.

3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3.1. Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 21 листопада 2017 року, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28 лютого 2018 року, вирішив: позовні вимоги КПТМ "Криворіжтепломережа" задовольнити повністю; визнати укладеним між КПТМ "Криворіжтепломережа" та ФОП Мухою В.А. договір N 4626 від 17 травня 2017 року про постачання теплової енергії у редакції, викладеній в резолютивній частині.

3.2. Мотивуючи рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що:

- ФОП, які використовують, зокрема, нежитлові приміщення у структурі багатоквартирних житлових будинків для здійснення у них підприємницької діяльності, укладають з теплопостачальними організаціями договори купівлі-продажу теплової енергії із зазначенням у них встановленого тарифу для категорії "інші споживачі";

- оскільки відповідач отримує теплову енергію не для задоволення власних житлово-побутових потреб, між ним та позивачем має бути укладено договір на постачання (купівлю-продаж) теплової енергії, умови якого можуть не відповідати умовам типового договору про надання послуг з централізованого опалення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року N 630.

3.3. Апеляційний господарський суд, оцінивши доводи відповідача щодо необхідності розгляду цієї справи за правилами цивільного судочинства, зазначив, що оскільки з 3 лютого 1998 року Муха В.А. зареєстрований як ФОП, основним видом діяльності якого згідно з випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є надання в оренду та експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, а належне відповідачу приміщення використовується для ведення господарської діяльності, цей спір відноситься до юрисдикції господарського суду.

4. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів

4.1. 13 квітня 2018 року ФОП Муха В.А. звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та закрити провадження у справі.

4.2. На обґрунтування касаційної скарги ФОП Муха В.А. зазначив, що володіє нежитловим приміщенням не як підприємець, а як фізична особа - громадянин України та не використовує це приміщення у своїй підприємницькій діяльності, а отже, цей спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

4.3. Крім того, скаржник указує на те, що оскільки предметом договору, запропонованого до підписання позивачем, є продаж товару, а не надання житлово-комунальних послуг, спірний правочин не вважається типовим, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України N 630, а отже, позовні вимоги є безпідставними.

4.4. Оскільки ФОП Муха В.А. оскаржує судові рішення з підстав порушення суб'єктної юрисдикції, справа разом з касаційною скаргою була прийнята до розгляду Великою Палатою Верховного Суду.

5. Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі

Щодо законності рішень попередніх судових інстанцій

5.1. Згідно із частиною сьомою статті 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

5.2. Відповідно до частини другої статті 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї зі сторін повинна бути досягнута згода.

5.3. Відповідно до частини третьої статті 179 ГК України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

5.4. Відповідно до частини першої статті 187 ГК України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом.

5.5. Статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що теплова енергія - це товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

5.6. Тобто, зазначеною нормою визначено, що теплова енергія як товар не використовується для її безпосереднього споживання споживачами комунальних послуг (зокрема, власниками приміщень у багатоквартирному будинку), а визначає перелік саме господарських і технологічних потреб, де її застосування можливе, а саме: для опалення (послуг з централізованого опалення), підігріву питної води (послуг централізованого постачання гарячої води), інших господарських і технологічних потреб (використання, наприклад, у промисловому виробництві).

5.7. Також статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що місцева (розподільча) теплова мережа - це сукупність енергетичних установок, обладнання і трубопроводів, яка забезпечує транспортування теплоносія від джерела теплової енергії, центрального теплового пункту або магістральної теплової мережі до теплового вводу споживача.

5.8. Тобто зазначеною нормою визначено ще одну обов'язкову ознаку споживача теплової енергії, а саме: споживачем теплової енергії може бути особа (ОСББ, житлово-комунальні організації, виконавці послуг), теплоспоживче обладнання якої (внутрішньобудинкові системи, мережі, устаткування тощо) через тепловий ввод приєднане або має технічні можливості для приєднання до місцевої (розподільчої) теплової мережі.

5.9. З огляду на зазначене вище (за умови технічної можливості для приєднання внутрішньобудинкових мереж, теплоспоживчого устаткування до місцевої (розподільчої) теплової мережі) до споживачів теплової енергії відносяться, зокрема, власники/балансоутримувачі будинків (споруд), будинки яких приєднані до місцевої (розподільчої) теплової мережі.

5.10. Слід зазначити, що відповідно статті 1 Закону України "Про теплопостачання" саме споживачі та постачальники теплової енергії є суб'єктами відносин у сфері теплопостачання і, як наслідок, відносини у цій сфері встановлюються шляхом укладення договору про купівлю-продаж (постачання) теплової енергії між теплопостачальною організацією та споживачем теплової енергії.

5.11. Частиною четвертою статті 19 Закону України "Про теплопостачання" встановлено, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу.

5.12. Відповідно до пункту 1 Правил N 1198 вони визначають взаємовідносини між теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії. Правила є обов'язкові для виконання усіма теплопостачальними організаціями незалежно від форми власності, споживачами, організаціями, що виконують проектування, пуск, налагодження та експлуатацію обладнання для виробництва, транспортування, постачання та використання теплової енергії (пункт 2 цих Правил).

5.13. Згідно з пунктом 3 Правил N 1198, споживач теплової енергії - фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.

5.14. Користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією (далі - договір), крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва. Договори укладаються відповідно до типових договорів. Форми типових договорів затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання (пункт 4 Правил N 1198).

5.15. Відповідно до пункту 7 Правил N 1198 усі системи теплопостачання і теплоспоживання повинні бути забезпечені вузлами обліку відповідно до затверджених технічних умов і проектів.

5.16. Пунктом 17 Правил N 1198 визначено, що для обліку, відпуску та споживання теплової енергії застосовуються прилади комерційного обліку, занесені до Державного реєстру засобів вимірювальної техніки, або ті, що пройшли державну метрологічну атестацію.

5.17. Ураховуючи викладене вище, Велика Палата Верховного Суду вважає, що з огляду на відсутність затвердженого типового договору про купівлю-продаж (постачання) теплової енергії такий договір повинен укладатися зі споживачем, теплоспоживче обладнання якого (внутрішньобудинкові системи, мережі, устаткування тощо) через тепловий ввод приєднане або має технічні можливості для приєднання до місцевої (розподільчої) теплової мережі, за наявності у споживача приладу обліку теплової енергії. При цьому такий договір повинен укладатися з урахуванням норм законодавства, що регулюють відносини у сфері теплопостачання (Закон України "Про теплопостачання", Правила N 1198) та з дотриманням процедури укладення договорів, визначеної главою 53 ЦК України.

5.18. Зазначивши, що обов'язковість укладання договору про надання послуг з теплопостачання передбачена частиною четвертою статті 19, частиною третьою статті 24 Закону України "Про теплопостачання", попередні судові інстанції не врахували, що вказані норми містять загальне правило про необхідність споживання теплової енергії на підставі договору для суб'єктів, теплоспоживче обладнання яких (внутрішньобудинкові системи, мережі, устаткування тощо) через тепловий ввод приєднане або має технічні можливості для приєднання до місцевої (розподільчої) теплової мережі, за наявності у цих суб'єктів індивідуального приладу обліку теплової енергії, тоді як відносини зі споживання теплової енергії фізичними особами, що мають статус суб'єкта господарювання, та/або юридичними особами, житлові/нежитлові приміщення яких розмішені у складі багатоквартирного будинку і які є її кінцевими споживачами, регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги" (у цій справі Законом від 24 червня 2006 року N 1875-IV). Обов'язковим для учасників таких відносин є укладення договору відповідно до типового договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року N 630.

5.19. Згідно зі статтею 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 24 червня 2006 року N 1875-ІVспоживач - це фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу; внутрішньобудинкові системи - це мережі, арматура на них, прилади та обладнання, засоби обліку та регулювання споживання житлово-комунальних послуг, які знаходяться в межах будинку, споруди.

5.20. У пункті 2 Правил N 630 застосовуються, зокрема, такі терміни: централізоване постачання холодної та гарячої води - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у холодній та гарячій воді, яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем холодного та гарячого водопостачання; централізоване опалення - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у забезпеченні нормативної температури повітря у приміщеннях квартири (будинку садибного типу), яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем теплопостачання.

5.21. Тобто зазначеними нормами визначено обов'язкову ознаку споживача послуг, а саме: споживачем послуг може бути фізична/юридична особа, відповідне обладнання приміщення якої приєднане або має технічні можливості для приєднання до відповідних внутрішньобудинкових систем.

5.22. Таким чином, до споживачів послуг відносяться фізичні/юридичні особи - власники жилих/нежилих приміщень, відповідне обладнання яких приєднане до внутрішньобудинкових систем.

5.23. Отже, якщо відповідне устаткування житлових/нежитлових приміщень, що належать власникам таких приміщень, приєднане до внутрішньобудинкових систем, то власники таких приміщень є споживачами послуг та суб'єктами у сфері житлово-комунальних послуг.

5.24. Слід зазначити, що внутрішньобудинкові системи не відносяться до місцевої (розподільчої) теплової мережі (обґрунтовано вище), що ще раз підтверджує те, що постачальник теплової енергії не здійснює постачання теплової енергії власникам жилих/нежилих приміщень, обладнання яких приєднані до відповідних внутрішньобудинкових систем.

5.25. Як зазначено вище, відносини у сфері житлово-комунальних послуг встановлюються шляхом укладення договору про надання відповідних житлово-комунальних послуг між власником / балансоутримувачем/ управителем будинку (ОСББ, житлово-комунальні організації, виконавці послуг) та кінцевими споживачами (споживачами послуг) - власниками житлових/нежитлових приміщень. Такий договір укладається його сторонами з урахуванням, зокрема, норм Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (у цій справі Законом від 24 червня 2006 року N 1875-IV) та Правил N 630.

5.26. Суди попередніх інстанцій установили, що позивач просив визнати укладеним договір про постачання теплової енергії в наступній редакції: "

ДОГОВІР

на постачання теплової енергії N 4626

м. Кривий Ріг 17 травня 2017 року

КПТМ "Криворіжтепломережа", яке іменується надалі "Постачальник", в особі заступника директора по теплозбуту Бобро Леоніда Олександровича, що діє на підставі довіреності N 3768/13 від 30 грудня 2016 року з однієї сторони та фізична особа-підприємець Муха Віктор Анатолійович, який іменується надалі "Споживач", з другої сторони, керуючись Законом України "Про житлово-комунальні послуги" від 24 червня 2004 року N 1875-IV; Правилами технічної експлуатації теплових установок і мереж, затверджені Наказом Міністерства палива та енергетики України від 14 лютого 2007 року N 71; Правилами N 1198, а також чинним законодавством України, уклали цей договір про наступне.

1. Предмет договору

1. Предметом договору є продаж Постачальником Споживачеві теплової енергії для потреб опалення, вентиляції та гарячого водопостачання в кількості, у строки та на інших умовах, що зазначені в цьому договорі.

Початок та кінець опалювального періоду встановлюється рішенням виконавчого комітету Криворізької міської ради.

Невід'ємною частиною договору є додатки 1,2.

2. Суб'єкт користування тепловою енергією

1. Власник нежитлового приміщення ФОП Муха Віктор Анатолійович.

3. Характеристика об'єкта теплоспоживання

1. Об'єкт теплоспоживання (нежитлове приміщення вбудоване в житловий будинок): Офіс по вул. Свято-Миколаївська, буд. 31, приміщення 2;

опалювальна площа 43,40 кв. м без приладу обліку, з приладом обліку (необхідне підкреслити); теплове навантаження на опалення 0,0039 Гкал/год,

теплове навантаження на ГВП_______________Гкал/год,

холодна вода на підігрів___м. куб.

2. Облік відпущеної теплової енергії проводиться за приладами обліку або розрахунковим способом. Проектування та встановлення приладів обліку теплової енергії виконується організаціями, які мають відповідні ліцензії. Установлення приладів обліку виконується згідно з узгодженим Постачальником проектом на межі балансової належності. У разі встановлення приладів обліку теплової енергії не на межі балансової належності, до обсягів теплової енергії, визначеної за фактичними показниками приладів обліку, додаються втрати на дільницях тепломережі від межі балансової належності до місця встановлення приладів обліку.

4. Тарифи

1. Тариф на теплову енергію (на момент укладання договору) становить: за 1 Гкал 1917,636 грн з ПДВ.

2. Інформація про зміну тарифів доводиться до Споживача через засоби масової інформації і не є підставою для переукладення договору. Постачальник має право застосувати нові узгоджені тарифи без додаткової згоди із Споживачем. Розмір щомісячної плати за відпущену теплову енергію (у разі відсутності засобів обліку) визначається розрахунковим способом згідно з тепловим навантаженням та з урахуванням фактичної температури зовнішнього повітря і фактичної кількості діб постачання теплової енергії в місяці, який є розрахунковим.

3. Плата за поставлену теплову енергію за наявності засобів обліку води і теплової енергії справляється за їх показаннями згідно з пунктами 10-13 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (далі - Правила).

5. Порядок розрахунків

1. Розрахунковим періодом є календарний місяць. Споживач самостійно одержує рахунок-фактуру у Постачальника, після 10-го числа наступного за розрахунковим місяця.

2. Споживач на протязі розрахункового періоду сплачує Постачальнику вартість зазначеної в договорі місячної кількості теплової енергії, з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок місяця. Остаточний розрахунок проводиться Споживачем до 20 числа наступного за розрахунковим місяця.

3. Плата за поставлену теплову енергію вноситься на рахунок із спеціальним режимом використання (теплова енергія).

4. За несвоєчасне внесення плати із Споживача стягується пеня у розмірі 0,1 % належної до сплати суми за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ. Нарахування пені проводиться Постачальником, після 20 числа наступного за розрахунковим місяця, при наявності заборгованості у Споживача.

5 У разі ненадання теплової енергії, надання її не в повному обсязі, зниження якості, зокрема відхилення їх кількісних та/або якісних показників від затверджених нормативів (норм) споживання, Постачальник проводить перерахунок розміру плати, але тільки у разі відсутності приладу обліку теплової енергії.

6. Права та обов'язки Сторін

Споживач має право на:

1) належне виконання Постачальником зобов'язань за цим Договором;

2) отримання в установленому законодавством порядку (ЗМІ) інформації щодо якості теплової енергії, тарифів (цін), порядку оплати, умов та режимів споживання;

3) отримувати згідно із законодавством та укладеним договором відшкодування завданих йому збитків;

4) ознайомлення з нормативно-правовими актами у сфері житлово-комунальних послуг;

5) у разі порушення Постачальником умов договору викликати його представника для складання та підписання акта-претензії в якому зазначається винна сторона та зазначаються строки, види, показники порушень тощо. Представник повинен з'явитися на виклик не пізніше____строку. Акт-претензія складається Споживачем та представником Постачальника і скріплюється їх підписами. У разі неприбуття представника Постачальника в погоджений умовами договору строк або необґрунтованої відмови від підписання акта-претензії він вважається дійсним, якщо його підписали на менш як два Споживачі. Акт-претензія Споживача подається Постачальнику, який протягом трьох робочих днів вирішує питання про перерахунок платежів або видає письмово Споживачу обґрунтовану письмову відмову в задоволенні його претензії;

6) вимагати поновлення теплопостачання будинку/приміщення після усунення технологічних порушень, якщо теплопостачання було припинено без розірвання договору;

7) внесення за погодженням з Постачальником у договір змін, що впливають на розмір плати за послуги (теплове навантаження, площа тощо);

8) вимагати від Постачальника достовірної інформації про тарифи на теплову енергію та відшкодування, умови оплати, методики і нормативи розрахунку та нарахування, режими теплопостачання тощо;

9) вимагати проведення нарахування за спожиту кількість теплової енергії на потреби опалення нежитлових приміщень, не обладнаних приладами комерційного обліку, відповідно до визначених договором теплових навантажень, температур зовнішнього повітря та тривалості розрахункового періоду;

Споживач зобов'язаний:

1) вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору;

2) забезпечити доступ до відповідної інженерної мережі, арматури, засобів обліку води і теплової енергії представників Постачальника за наявності в них відповідного посвідчення для: ліквідації аварій - цілодобово; встановлення і заміни санітарно-технічного та інженерного обладнання, проведення технічного та профілактичного огляду, зняття контрольних показань засобів обліку води і теплової енергії - згідно з вимогами нормативно-правових актів у сфері житлово-комунальних послуг;

3) дотримуватись вимог нормативно-правових актів у сфері житлово-комунальних послуг;

4) забезпечувати цілісність засобів обліку води і теплової енергії та не втручатися в їх роботу;

5) своєчасно вживати заходів до усунення виявлених несправностей, пов'язаних з предметом цього договору, що виникли з його вини;

6) за власний рахунок проводити ремонт та заміну санітарно-технічних приладів, пристроїв та обладнання, що вийшли з ладу з його вини;

7) своєчасно проводити підготовку приміщення і його санітарно-технічних приладів, пристроїв та обладнання до експлуатації в осінньо-зимовий період;

8) у разі встановлення Постачальником факту несанкціонованого втручання в роботу засобів обліку води і теплової енергії відшкодовувати вартість робіт з проведення їх експертизи, метрологічної повірки та ремонту згідно із законодавством;

9) відшкодовувати Постачальнику витрати з проведення аналізу якісних показників теплової енергії у разі необґрунтованості претензій;

10) письмово та не пізніше 5 діб, сповіщати Постачальника про зміну власного найменування, організаційно правові форми, місце знаходження, банківських реквізитів тощо, або зміну натуральних показників /договірних/, а також про зміну користувачів приміщень та теплових мереж Споживача.

Постачальник має право:

1) нараховувати у разі несвоєчасного внесення Споживачем плати за отриману теплову енергію пеню у розмірі, встановленому законодавством і цим договором;

2) вносити за погодженням із Споживачем зміни у цей договір, що впливають на розмір плати за теплову енергію з оформленням додатка до нього;

3) вимагати від Споживача дотримання нормативно-правових актів у сфері житлово-комунальних послуг;

4) вимагати від Споживача своєчасного усунення виявлених несправностей, пов'язаних з отриманням теплової енергії, що виникли з вини Споживача, або відшкодування вартості відповідних робіт;

5) доступу до приміщення Споживача для ліквідації аварій, у тому числі несанкціонованого, відповідно до встановленого законом порядку усунення недоліків у роботі санітарно-технічного та інженерного обладнання, його встановлення і заміни, проведення технічного та профілактичного огляду і перевірки показань засобів обліку води і теплової енергії відповідно до законодавства;

6) у разі виникнення сумнівів щодо правильності показань засобів обліку води і теплової енергії звернутися до акредитованої лабораторії для проведення експертизи їх технічного стану та метрологічної повірки.

Постачальник зобов'язаний:

1) своєчасно постачати Споживачу теплову енергію в обсягах згідно з договором та відповідно до наявності у Постачальника лімітів енергоспоживання;

2) розглядати у визначений законодавством термін претензії та скарги Споживача і проводити відповідні перерахунки розміру плати в разі їх ненадання, або надання не в повному обсязі (в разі відсутності приладу обліку теплової енергії);

3) надавати Споживачеві інформацію про обсяги та якість постачання теплової енергії, тарифи (ціни), порядок оплати, методики і нормативи розрахунку, режими споживання на умовах, визначених договором;

4) інформувати Споживача про адресу та номер телефону диспетчерської, аварійної або аварійно-диспетчерської служби;

5) узгодити зі Споживачем, не пізніше ніж за три робочих дні до проведення планових робіт всередині приміщення, час доступу до такого приміщення, з наданням йому відповідного письмового повідомлення;

6) повідомляти Споживача про плановану перерву в наданні теплової енергії через засоби масової інформації, а також письмово не пізніше ніж за 10 днів до її настання (крім перерви, що настає внаслідок аварії або дії непереборної сили) із зазначенням причини та часу перерви надання теплової енергії; усувати аварії та інші порушення порядку надання теплової енергії, а також виконувати заявки Споживачів у строк, установлений законодавством і цим договором;

7) звільняти від плати за теплову енергію у разі її ненадання та виплачувати компенсацію за перевищення строків проведення аварійно-відбудовних робіт;

8) проводити перерахунок розміру плати за теплову енергію, у разі ненадання, або надання не в повному обсязі, зниження якості, зокрема відхилення їх кількісних та/або якісних показників від затверджених нормативів (норм) споживання, в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України та визначеному цим договором;

9) своєчасно проводити за власний рахунок роботи з усунення виявлених несправностей, пов'язаних з отриманням теплової енергії, що виникли з його вини;

10) сплачувати Споживачу неустойку (штраф, пеню) у разі ненадання теплової енергії або надання теплової енергії неналежної якості у порядку та у випадках, передбачених законодавством і цим договором;

11) виконувати інші обов'язки відповідно до законодавства та цього договору.

7. Відповідальність сторін

Споживач несе відповідальність у разі:

1) недотримання вимог нормативно-правових актів у сфері житлово-комунальних послуг;

2) несвоєчасне внесення платежів - шляхом сплати пені;

3) втручання у роботу засобів обліку води і теплової енергії;

4) порушення зобов'язань, установлених законодавством і цим договором.

Постачальник несе відповідальність у разі:

1) неналежного надання або ненадання теплової енергії, що призвело до заподіяння збитків, завданих майну та/або приміщенню Споживача, шкоди, що заподіяна його життю чи здоров'ю - шляхом відшкодування збитків;

2) надання теплової енергії не в повному обсязі, зокрема зниження кількісних та/або якісних показників - шляхом зменшення розміру плати у встановленому законодавством порядку;

3) порушення прав Споживачів згідно із законодавством;

4) порушення зобов'язань, установлених цим договором або законодавством.

8. Точки розподілу:

Точками розподілу, у багатоквартирному будинку, в яких здійснюється передача теплової енергії від Постачальника Споживачеві є:

- зовнішня стіна будинку, в разі відсутності приладу обліку;

- місце передачі послуги від однієї особи до іншої, облаштоване засобами обліку та регулювання, за наявності приладу обліку теплової енергії.

9. Порядок встановлення факту неналежного надання або ненадання теплової енергії та розв'язання спорів:

1. У разі неналежного надання або ненадання теплової енергії Постачальником, Споживач повідомляє про це Постачальника в усній формі за допомогою телефонного зв'язку чи у письмовій формі за адресами, що зазначені в цьому договорі. У повідомленні зазначається ПІБ (найменування), точна адреса приміщення Споживача. Повідомлення Споживача незалежно від його форми (усна або письмова) обов'язково реєструється представником Постачальника у журналі реєстрації заявок Споживачів. Представник Постачальника зобов'язаний повідомити Споживачеві відомості про особу, яка прийняла повідомлення (прізвище, ім'я та по батькові), реєстраційний номер повідомлення та час його прийняття.

2. Представник Постачальника, якому відомі причини неналежного надання або ненадання теплової енергії, зобов'язаний невідкладно повідомити про це Споживача та зробити відповідну відмітку в журналі реєстрації заявок, що є підставою для визнання Постачальником факту неналежного надання або ненадання теплової енергії.

3. Представник Постачальника, якому не відомі причини неналежного надання або ненадання теплової енергії, зобов'язаний узгодити з Споживачем точний час та дату встановлення факту ненадання теплової енергії, надання її не у повному обсязі або перевірки кількісних та/або якісних показників надання теплової енергії. У разі необхідності проведення такої перевірки у приміщенні Споживача, представник Постачальника повинен з'явитися до Споживача не пізніше визначеного у договорі строку.

4. У разі незгоди з результатами перевірки кількісних та/або якісних показників надання теплової енергії Споживач і Постачальник визначають час і дату повторної перевірки, для проведення якої запрошується представник уповноваженого органу виконавчої влади та/або органу місцевого самоврядування, а також представник об'єднання Споживачів. За результатами проведення повторної перевірки складається акт про неналежне надання або ненадання теплової енергії, який підписується Споживачем (його представником), представником Постачальника, представниками уповноваженого органу виконавчої влади та/або органу місцевого самоврядування, а також представником об'єднання Споживачів.

5. За результатами перевірки складається акт-претензія про неналежне надання або ненадання теплової енергії (далі - акт-претензія), який підписується Споживачем та представником Постачальником згідно з додатком 2 до Правил. Акт-претензія складається у трьох примірниках по одному для Споживача, Постачальника, представника об'єднання Споживачів.

6. У разі неприбуття представника Постачальника в установлений договором строк для проведення перевірки кількісних та/або якісних показників або необґрунтованої відмови від підписання акта-претензії такий акт вважається дійсним, якщо його підписали не менш як два Споживачі.

7. Акт-претензія реєструється уповноваженими особами Постачальника в журналі реєстрації актів-претензій згідно з додатком 3 до Правил. Постачальник зобов'язаний розглянути такий акт і повідомити протягом трьох робочих днів Споживача про її задоволення або про відмову у задоволенні з обґрунтуванням причин такої відмови. У разі ненадання протягом установленого строку Постачальником відповіді вважається, що він визнав викладені в акті-претензії факти неналежного надання або ненадання теплової енергії. Спори щодо задоволення претензій Споживачів розв'язуються у суді. Споживач має право на досудове розв'язання спору.

10. Форс-мажор

Сторони звільняються від відповідальності згідно з цим договором у разі настання дії непереборної сили (дії надзвичайних ситуацій техногенного, природного або екологічного характеру), яка унеможливлює надання теплової енергії згідно з умовами договору. Сторона, для якої виконання зобов'язань стало неможливим у наслідок; дії обставин непереборної сили, повинна негайно, не пізніше 5-ти календарних днів повідомити іншу сторону про початок, можливий строк дії та припинення дії таких обставин.

11. Строк дії договору

1. Цей договір набуває чинності з 17 травня 2017 року та діє до 17 травня 2018 року, в частині проведення розрахунків - до повного їх здійснення. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде заявлено однією із сторін.

2. Договір може бути розірваний достроково у разі:

Зникненні потреби в отриманні теплової енергії або відмови Споживача від користування тепловою енергією Постачальника;

Переходу права власності (користування) на приміщення до іншої особи;

Невиконання умов договору сторонами договору.

3. Цей договір може бути змінений або доповнений за погодженням Сторін. Всі зміни і доповнення оформляються письмово і скріплюються підписами відповідальних осіб та печатками обох Сторін (за наявності).

4. Даний договір складається у двох примірниках, що мають однакову юридичну силу, один знаходиться у Постачальника, другий - у Споживача.

12. Інші умови

1. Згідно Закону України "Про захист персональних даних" Споживач добровільно надає свою безумовну згоду на обробку КПТМ "Криворіжтепломережа" будь-яких персональних даних, які стали відомими в результаті договірних відносин. Обробка включає збирання, реєстрацію, накопичення, зберігання, використання, знищення персональних даних, з метою ведення бази контрагентів. Споживач зобов'язується при зміні його персональних даних надавати у найкоротший термін КПТМ "Криворіжтепломережа" уточнену інформацію та подавати оригінали відповідних документів для внесення його нових персональних даних до бази персональних даних контрагентів.

2. Розбіжності та спори між сторонами, пов'язані з виконанням, зміною, та розірванням цього договору, вирішуються шляхом досудового врегулювання, а також шляхом проведення переговорів, обміном листами (телеграмами, факсами), укладанням додаткових угод. У разі неможливості досягти згоди сторони мають право звернутися до суду для вирішення спірного питання.

13. Телефони спеціального виклику в разі виникнення аварій та інших надзвичайних ситуацій:

Диспетчер Металургійного теплового району: вул. Олександра Васякіна буд. 5, тел.: 405-05-10;

Диспетчер Довгинцівського теплового району: вул. Обнорського буд. 78В, тел.: 442-10-48;

Диспетчер району котелень; вул. Миколи Світальського, буд. 5А, тел.: 409-51-73;

Диспетчер Інгулецького теплового району: вул. Гірників буд. 1А, тел.: 402-08-58;

Диспетчер Саксаганського теплового району: вул. Харківська, 4,тел.: 404-68-65;

Диспетчер Тернівського теплового району: АБК котельня N 1 ПівнГЗК, тел.: 409-83-73;

Диспетчер Центрально-Міського теплового району: вул. Олександра Поля буд. 29,тел.: 90-27-91.

14.Юридичні адреси сторін та платіжні реквізити:

Постачальник:

Комунальне підприємство теплових мереж "Криворіжтепломережа" 50000, м. Кривий Ріг, пров. Дежньова, 9, т. 409-51-37, 409-51-42

Рахунок із спеціальним режимом використання (теплова енергія): 26035300391059 у ТВБВ N 10003/0547 філії-Дніпропетровського ОУ AT "Ощадбанк" м. Дніпро, МФО 305482, код ЄДРПОУ 03342184, свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ N 200101035, індивідуальний податковий N 033421804822.

Поточний рахунок (інші платежі): 26004010024214, ПАТ "АКЦЕНТ- БАНК" м. Дніпро, МФО 307770, код ЄДРПОУ 03342184.

Споживач:

Фізична особа-підприємець Муха Віктор Анатолійович

АДРЕСА_2, тел. НОМЕР_2, ІПН НОМЕР_1

Постачальник Споживач

__________________ Л.О. Бобро ______________________

Додаток N 1

до Договору N 4626

від 17 травня 2017 року

Обсяги постачання теплової енергії "Споживачу"

1. Приєднане теплове навантаження Q- 0,0039 Гкал/год;

втому числі:

а) на опалення Q = 0,0039 Гкал/год;

б) на гаряче водопостачання (ГВП)

максимальне навантаження Q =__________Гкал/год;

середньогодинне навантаження Q =__________Гкал/год;

середньодобове навантаження Q =__________Гкал/год;

в) холодна вода на підігрів х/в__________м3.

2. Постачальник відпускає Споживачу теплову енергію в гарячій воді в межах

Q рік = 6,968Гкал/рік:

втому числі:

Розрахункова кількість теплової енергії по кварталам (виконується відповідно до заявленого в договорі теплового навантаження):

Розрахункова кількість теплової енергії, ГкалІ квартал січеньлютийберезень4,102в т. ч. 1,5781,3631,161ІІ квартал квітеньтравеньчервень0,154в т. ч. 0,154--III квартал липеньсерпеньвересень-в т. ч.---IV квартал жовтеньлистопадгрудень2,712в т. ч. 0,2491,0471,416

3. Орієнтовна вартість теплової енергії, відповідно до тарифів, діючих на момент укладання договору, становить: 13362,09 грн з ПДВ на рік, в тому числі без ПДВ - 11135,08 грн. ПДВ - 2227,01 грн.

Постачальник Споживач

__________________ Л.О. Бобро ______________________

Додаток N 2

до Договору N 4626

від 17 травня 2017 року

Дислокація об'єктів Споживача

з/п Найменування об'єкту Адреса об'єктуТеплопункт Площа м2Q опалення Гкал/годQ гвп, Гкал/годQ втрати, Гкал/год Х/В на підігрів м3Тип підключення 1ОфісВул. Свято-Миколаївська, буд. 31, прим. 2Кот. Свято-Миколаївська, 1843,400,0039---Вбудоване в житловий будинок з загальним вводом Всього:43,400,0039---

Постачальник Споживач

__________________ Л.О. Бобро ______________________".

5.27. Відповідно до частини другої статті 179 ГК України Кабінет Міністрів України, уповноважені Президентом України міністерства, інші центральні органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори.

5.28. Згідно із частиною третьою статті 184 ГК України укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статтею 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами статті 181 цього Кодексу та відповідно до правил, установлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.

5.29. Отже, проект договору повинен бути розроблений та відповідати типовому договору, який затверджений Кабінетом Міністрів України. Законодавець забороняє відступати від змісту типового договору, сторони наділені правом тільки конкретизувати його умови (частина четверта статті 179 ГК України).

5.30. Нежитлове приміщення відповідача розташоване в житловому багатоквартирному будинку, який приєднаний до системи централізованого опалення; спірне приміщення опалюється за рахунок приєднання до відповідних внутрішньобудинкових систем; позивач здійснює передачу послуги з опалення відповідачу саме на відгалуженні від стояків у межах нежитлового приміщення відповідача.

5.31. Суди не встановили, що відповідач використовує отриману від позивача теплову енергію для виробничих потреб, тобто відмінних від предмета надання житлово-комунальних послуг. Відповідач є кінцевим споживачем наданої йому послуги з опалення та не здійснює її використання для інших потреб.

5.32. З огляду на зазначені вище нормативні приписи та встановлені попередніми судовими інстанціями обставини, Велика Палата Верховного Суду вважає, що у відповідача як у кінцевого споживача існує обов'язок укласти з позивачем договір про надання житлово-комунальних послуг, який повинен відповідати формі та змісту (умовам) типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року N 630.

5.33. Проте позивач звернувся до відповідача з проектом договору предметом якого є продаж постачальником споживачеві теплової енергії для потреб опалення, вентиляції та гарячого водопостачання в приміщення за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Леніна, буд. 31, прим. 2, площею 43,40 кв. м, тобто запропонував підписати договір купівлі-продажу теплової енергії, обов'язок щодо укладення якого між сторонами у цій справі відсутній.

5.34. При цьому умови запропонованого позивачем проекту договору не відповідають типовому договору, зокрема щодо предмета, а також не містять ряду істотних умов договору про надання житлово-комунальних послуг, які встановлені статті 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

Щодо підвідомчості спору

5.35. Відповідно до частини першої статті 1 ГПК України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

5.36. За змістом статей 1, 2, 12 ГПК України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 1 цього Кодексу, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.

5.37. Як убачається з матеріалів справи, предметом спору є вимога КПТМ "Криворіжтепломережа" до ФОП Мухи В.А. щодо зобов'язання укласти договір про постачання теплової енергії, умови якого, зокрема щодо тарифу та обсягу постачання теплової енергії, визначені саме у зв'язку з використанням відповідачем нерухомого майна для здійснення підприємницької діяльності.

5.38. При цьому, враховуючи, що договори про купівлю-продаж теплової енергії та про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведенняможуть укладатися, зокрема, із суб'єктом господарювання, обґрунтованість/безпідставність доводів позивача щодо правових підстав для укладення договору з відповідачем саме як з ФОП у зв'язку із використанням ним приміщення для здійснення господарської діяльності мала бути оцінена судами за наслідком розгляду справи по суті з вирішенням питання про наявність/відсутність підстав для задоволення позову.

5.39. Такий спір з огляду на характер спірних правовідносин, склад учасників спору та обраний позивачем спосіб захисту порушених, на його думку, прав підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Отже, рішення та постанову судів попередніх інстанцій слід скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Керуючись статтями 306, 308, 311, 314, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Мухи Віктора Анатолійовича задовольнити частково.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28 лютого 2018 року та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21 листопада 2017 року у справі N 904/7024/17 скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач С.В. Бакуліна Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.Р. Кібенко О.М. Ситнік Л.М. Лобойко В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська
 

Share this post


Link to post
Share on other sites

Большая палата пришла к нескольким важным заключениям о порядке и условиях заключения договора с конечными потребителями о поставке тепловой энергии:

1. Ввиду отсутствия утвержденного типового договора о купле-продаже (поставке) тепловой энергии такой договор должен заключаться с потребителем, оборудование которого (внутридомовые системы, сети, оборудование и т.п.) и тепловой ввод присоединено или имеет технические возможности для присоединения к местной (распределительной) тепловой сети, при наличии у потребителя прибора учета тепловой энергии. При этом такой договор должен заключаться с учетом норм законодательства, регулирующих отношения в сфере теплоснабжения (Закон Украины "О теплоснабжении", Правила N 1198) и с соблюдением процедуры заключения договоров, определенной главой 53 ГК Украины.

2. Если соответствующее оборудование жилых / нежилых помещений, принадлежащих собственникам таких помещений, присоединено к внутридомовым системам, то владельцы таких помещений являются потребителями услуг субъектами в сфере жилищно-коммунальных услуг. Следует отметить, что внутридомовые системы не относятся к местной (распределительной) тепловой сети, что еще раз подтверждает то, что поставщик тепловой энергии не осуществляет поставки тепловой энергии владельцам жилых / нежилых помещений, оборудование которых присоединено к соответствующим внутридомовым системам.

3. Проект договора должен быть разработан и соответствовать типовому договору, утвержденному Кабинетом Министров Украины. Законодатель запрещает отступать от содержания типового договора, стороны наделены правом только конкретизировать его условия (часть четвертая статьи 179 ГК Украины). У ответчика как у конечного потребителя существует обязанность заключить с истцом договор о предоставлении жилищно-коммунальных услуг, который должен соответствовать форме и содержанию (условиям) типового договора о предоставлении услуг по централизованному отоплению, снабжению холодной и горячей водой и водоотводу, утвержденного постановлением Кабинета Министров Украины от 21 июля 2005 года N 630.

  • Like 2

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

    No members to show

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      26 лютого 2020 року
      м. Київ
      Справа № 2340/4717/18
      Провадження № 11-412апп19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу «Черкаський обласний психоневрологічний диспансер», який змінив свою назву на Комунальне некомерційне підприємство «Черкаський обласний психоневрологічний диспансер Черкаської обласної ради» (далі - Диспансер), про визнання рішення неправомірним та зобов`язання надати доступ до інформації про стан здоров`я
      за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 4 грудня 2018 року (суддя Руденко А. В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 6 лютого 2019 року (судді Чаку Є. В., Файдюк В. В., Мєзєнцев Є. І.),
      УСТАНОВИЛА:
      29 листопада 2018 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом, у якому просив:
      - визнати неправомірним рішення лікарсько-консультативної комісії Диспансеру (далі - Комісія) від 17 серпня 2018 року про обмеження ОСОБА_1 у наданні інформації щодо стану його психічного здоров`я;
      - зобов`язати Диспансер надати доступ до інформації про стан його психічного здоров`я.
      Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначив, що відмова Комісії в наданні позивачу інформації щодо стану його психічного здоров`я з посиланням на статтю 26 Закону України від 22 лютого 2000 року № 1489-III «Про психіатричну допомогу» (далі - Закон № 1489-III) є необґрунтованою та протиправною, оскільки порушує передбачені частиною третьою статті 32 Конституції України та частиною першою статті 285 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) право позивача знайомитися, зокрема, в установах з відомостями про себе, а також право на достовірну і повну інформацію про стан свого здоров`я.
      Оскаржуване рішення Комісії, на переконання позивача, прийняте всупереч положенням частини шостої статті 16 Закону України від 1 червня 2010 року № 2297-VI «Про захист персональних даних» (далі - Закон № 2297-VI), які передбачають право суб`єкта таких даних на одержання будь-яких відомостей про себе у будь-кого суб`єкта відносин, пов`язаних з персональними даними.
      Черкаський окружний адміністративний суд ухвалою від 4 грудня 2018 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 6 лютого 2019 року, на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі, оскільки позов належить розглядати за правилами цивільного, а не адміністративного судочинства.
      Ухвалюючи такі рішення, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що спір у цій справі пов`язаний із захистом особистого немайнового права позивача та не є публічно-правовим, відтак справа має розглядатися за правилами цивільного судочинства.
      ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалені судові рішення щодо відмови у відкритті провадження у справі та направити справу до суду першої інстанції для розгляду.
      Незгода скаржника з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі мотивована тим, що спір у цій справі є спором фізичної особи з розпорядником публічної інформації - Диспансером щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності в частині доступу до публічної інформації, тому відповідно до пункту 7 частини першої статті 19 КАС має вирішуватися за правилами адміністративного судочинства.
      Велика Палата Верховного Суду, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
      Відповідно до частини першої статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
      Адміністративною справою є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункти 1, 2 частини першої статті 4 КАС).
      Згідно з пунктами 1, 7 частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження, а також у спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації.
      Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, або такий, що йому не суперечить.
      Згідно із частиною першою статті 16 ЦК кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права та інтересу.
      За правилами частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
      Статтею 285 ЦК передбачено, що повнолітня фізична особа має право на достовірну і повну інформацію про стан свого здоров`я, у тому числі на ознайомлення з відповідними медичними документами, що стосуються її здоров`я.Якщо інформація про хворобу фізичної особи може погіршити стан її здоров`я або погіршити стан здоров`я фізичних осіб, визначених частиною другою цієї статті, зашкодити процесові лікування, медичні працівники мають право дати неповну інформацію про стан здоров`я фізичної особи, обмежити можливість їх ознайомлення з окремими медичними документами (частини перша, третя зазначеної статті).
      За правилами частини шостої статті 16 Закону № 2297-VI суб`єкт персональних даних має право на одержання будь-яких відомостей про себе у будь-якого суб`єкта відносин, пов`язаних з персональними даними, крім випадків, установлених законом. Відмова у доступі до персональних даних допускається, якщо доступ до них заборонено згідно із законом (частина третя статті 17 зазначеного Закону).
      Відповідно до статті 6 Закону № 1489-III право на одержання і використання конфіденційних відомостей про стан психічного здоров`я особи та надання їй психіатричної допомоги має сама особа чи її законний представник.
      Статтею 26 зазначеного Закону встановлено таке:
      - лікар-психіатр зобов`язаний пояснити особі, якій надається психіатрична допомога, з урахуванням її психічного стану, у доступній формі інформацію про стан її психічного здоров`я, прогноз можливого розвитку захворювання, про застосування методів діагностики та лікування, альтернативні методи лікування, можливий ризик та побічні ефекти, умови, порядок і тривалість надання психіатричної допомоги, її права та передбачені цим Законом можливі обмеження цих прав при наданні психіатричної допомоги. Право на одержання зазначеної інформації щодо неповнолітнього віком до 14 років та особи, визнаної у встановленому законом порядку недієздатною, мають їх законні представники;
      - особа при наданні їй психіатричної допомоги або її законний представник має право на ознайомлення з історією хвороби та іншими документами, а також на отримання в письмовому вигляді будь-яких рішень щодо надання їй психіатричної допомоги відповідно до закону;
      - у випадках, коли повна інформація про стан психічного здоров`я особи може завдати шкоди її здоров`ю або призвести до безпосередньої небезпеки для інших осіб, лікар-психіатр або комісія лікарів-психіатрів можуть таку інформацію обмежити. У цьому разі лікар-психіатр або комісія лікарів-психіатрів інформує законного представника особи, враховуючи особисті інтереси особи, якій надається психіатрична допомога. Про надану інформацію або її обмеження робиться запис у медичній документації.
      Особи, яким надається психіатрична допомога, мають права і свободи громадян, передбачені Конституцією України та законами України. Обмеження їх прав і свобод допускається лише у випадках, передбачених Конституцією України, відповідно до законів України. Рішення про обмеження прав осіб, яким надається психіатрична допомога, фіксується у медичній документації із зазначенням строку його дії та може бути оскаржено до суду (частини перша, третя статті 25 Закону № 1489-III).
      Відповідно до статті 32 цього Законурішення, дії чи бездіяльність осіб, які порушують права, свободи та законні інтереси громадян при наданні їм психіатричної допомоги, здійсненні їх соціального захисту, наданні їм соціальних послуг або проходженні ними спеціального навчання, можуть бути оскаржені, за вибором таких громадян, до власника закладу з надання психіатричної допомоги, закладу соціального захисту осіб, які страждають на психічні розлади, спеціального навчального закладу або уповноваженого ними органу, або у порядку підлеглості до вищого органу чи посадової особи, або безпосередньо до суду.
      Зі змісту позовної заяви та доданих до неї матеріалів убачається, що спір у цій справі виник у зв`язку з незгодою ОСОБА_1 з обмеженням Комісією інформації щодо стану його психічного здоров`я на підставі на статті 26 Закону № 1489-III, у зв`язку з чим відповідач Диспансер відмовляє ОСОБА_1 у наданні цієї інформації.
      Правовідносини, пов`язані з наданням чи обмеженням доступу до інформації про стан психічного здоров`я фізичної особи врегульовано спеціальним законом, а саме Законом № 1489-III, який, зокрема, визначає і передумови для відмови у доступі до відповідної інформації, а також суб`єктів, які в ході надання психіатричної допомоги відповідно до своєї компетенції встановлюють наявність таких передумов.
      При цьому відповідно до частини другої статті 2 Закону України від 13 січня 2011 року № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації», посиланням на який обґрунтовано касаційну скаргу, цей Закон не поширюється на відносини щодо отримання інформації суб`єктами владних повноважень при здійсненні ними своїх функцій, а також на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом.
      Тому Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи ОСОБА_1 про необхідність визначення юрисдикції цього спору як спору з розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності в частині доступу до публічної інформації із застосуванням пункту 7 частини першої статті 19 КАС, за яким такий спір має вирішуватися за правилами адміністративного судочинства.
      З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильних висновків про те, що цей спір не пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин, а носить приватноправовий характер, зокрема стосується захисту особистого немайнового права позивача, що виключає розгляд цієї справи за правилами адміністративного судочинства. Доводи, викладені в касаційній скарзі таких висновків не спростовують.
      За правилами частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
      Оскільки суди першої та апеляційної інстанції, відмовляючи у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 , не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, касаційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 4 грудня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 6 лютого 2019 року - без змін.
      Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
      2. Ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 4 грудня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 6 лютого 2019 рокузалишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      О. Б. Прокопенко
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      Л. М. Лобойко
      Т. О. Анцупова
      Н. П. Лященко
      С. В. Бакуліна
      В. В. Пророк
      В. В. Британчук
      Л. І. Рогач
      М. І. Гриців
      О. М. Ситнік
      Д. А. Гудима
      О. С. Ткачук
      Ж. М. Єленіна
      В. Ю. Уркевич
      О. С. Золотніков
      О. Г. Яновська
      О. Р. Кібенко
      Джерело: ЄДРСР 88495568
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      26 лютого 2020 року
      м. Київ
      Справа № 522/3777/17
      Провадження № 14-651цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі
      судді -доповідача Гудими Д. А.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула справу за позовом заступника керівника Одеської місцевої прокуратури № 3 (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Фонду державного майна України (далі - Фонд) до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТзОВ) «Івент Менджмент Груп», ТзОВ «Бізнес Буд» про витребування майна
      за касаційною скаргою заступника прокурора Одеської області на постанову Одеського апеляційного суду від 8 травня 2019 року, прийняту колегією суддів у складі Кравця Ю. І., Журавльова О. Г. і Комлевої О. С.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. 27 лютого 2017 року прокурор звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив :
      1.1. Витребувати на користь Фонду нерухоме майно - частини нежитлових приміщень, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: 1) з незаконного володіння ОСОБА_1 - 8/1000 (літера «З» - майстерня загальною площею 37,9 кв. м), 50/1000, 50/1000, 732/7000, 152/7000, 152/7000, 304/7000, 2/1000 (літера «К» - вбиральня загальною площею 7,1 кв. м); 2) з незаконного володіння ОСОБА_2 - 549/7000, 152/7000, 152/7000, 152/7000 (літера «Ж» - прохідна загальною площею 766,7 кв. м), 115/1000 (літера «Е» - клуб з бібліотекою загальною площею 521,8 кв. м); 3) з незаконного володіння ТзОВ «Бізнес Буд» - 154/1000 (літера «Б» - спальний корпус № 2 загальною площею 789,4 кв. м); 4) з незаконного володіння ТзОВ «Івент Менджмент Груп» - 147/1000 (літера «А» - лікувальний корпус № 1 загальною площею 712,8 кв. м), 136/1000 (літера «В» - їдально-харчовий блок загальною площею 661,7 кв. м).
      1.2. Визначити порядок виконання судового рішення, вказавши, що воно є підставою для скасування реєстрації права власності на частини нежитлових приміщень: 1) ОСОБА_1 - на 8/1000 (літера «З» - майстерня загальною площею 37,9 кв. м), 50/1000, 50/1000, 732/7000, 152/7000, 152/7000, 304/7000, 2/1000 (літера «К» - вбиральня загальною площею 7,1 кв. м); 2) ОСОБА_2 - на 549/7000, 152/7000, 152/7000, 152/7000 (літера «Ж» - прохідна загальною площею 766,7 кв. м), 115/1000 (літера «Е» - клуб з бібліотекою загальною площею 521,8 кв. м); 3) ТзОВ «Бізнес Буд» - на 154/1000 (літера «Б» - спальний корпус № 2 загальною площею 789,4 кв. м); 4) ТзОВ «Івент Менджмент Груп» - на 136/1000 (літера «В» - їдально-харчовий блок загальною площею 661,7 кв. м), 147/1000 (літера «А» - лікувальний корпус № 1 загальною площею 712,8 кв. м).
      2. Мотивував позовну заяву так :
      2.1. 25 серпня 2005 року Господарський суд міста Києва постановив ухвалу, якою затвердив мирову угоду та припинив провадження у справі № 40/343-50/746 за позовом ТзОВ «Авіком» про зобов`язання Дочірнього підприємства «Санаторій ім. Чувиріна» Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» (далі - ДП «Санаторій ім. Чувиріна» ЗАТ «Укрпрофоздоровниця») виконати умови договору купівлі-продажу від 24 лютого 2005 року № 24/02-05 та про стягнення з Приватного підприємства (далі - ПП) «Сома» 4 343,90 грн.
      2.2. На підставі вказаної мирової угоди 22 грудня 2005 року Комунальне підприємство (далі - КП) «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» зареєструвало за ТзОВ «Авіком» право власності на нежитлові приміщення загальною площею 4 528,2 кв. м, що належали ДП «Санаторій ім. Чувиріна» ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» та знаходилися за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: лікувальний корпус № 1 (літера «А»), спальний корпус № 2 (літера «Б»), їдально-харчовий блок (літера «В»), спальний корпус № 3 (літера «Г»), спальний корпус № 4 (літера «Г 1»), клуб з бібліотекою - корпус 5 (літера «Е»), прохідна (літера «Ж»), майстерня (літера «З»), вбиральня (літера «К») (далі разом - спірні приміщення), контейнерна (літера «И»).
      2.3. Згідно з витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно підставою для реєстрації права власності на спірні приміщення за ТзОВ «Авіком» була мирова угода, затверджена ухвалою Господарського суду міста Києва від 25 серпня 2005 року у справі № 40/343-50/746.
      2.4. 19 червня 2007 року на підставі договору купівлі-продажу ТзОВ «Авіком» продало ОСОБА_3 та ОСОБА_5 115/1000 частин спірних приміщень (літера «Е» - клуб з бібліотекою загальною площею 521,8 кв. м).
      2.5. 19 червня 2007 року ТзОВ «Авіком» на підставі договору купівлі-продажу продало ОСОБА_6 і ОСОБА_7 152/1000 частини спірних приміщень (літера «Ж» - прохідна загальною площею 766,7 кв. м).
      2.6. 19 червня 2007 року ТзОВ «Авіком» уклало з ОСОБА_8 і ОСОБА_9 договір купівлі-продажу, предметом якого є 8/1000 частин спірних приміщень (літера «З» - прохідна загальною площею 37,9 кв. м).
      2.7. 19 червня 2007 року ТзОВ «Авіком» продало ОСОБА_10 2/1000 частини спірних приміщень (літера «К» - вбиральня загальною площею 7,1 кв. м).
      2.8. 19 червня 2007 року ТзОВ «Авіком» уклало з ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 і ОСОБА_14 договір купівлі-продажу, предметом якого є 283/1000 частини спірних приміщень (літера «Г» - спальний корпус № 3, літера «Г 1» - спальний корпус № 4 загальною площею 1 017,4 кв. м).
      2.9. 8 серпня 2007 року ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 уклали з ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 і ОСОБА_21 договір купівлі-продажу, предметом якого є 183/1000 частини спірних приміщень.
      2.10. 10 жовтня 2007 року ОСОБА_6 і ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу продали ОСОБА_22 152/7000 частини спірних приміщень.
      2.11. 10 жовтня 2007 року ОСОБА_6 і ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу продали ОСОБА_23 152/7000 частини спірних приміщень.
      2.12. 10 жовтня 2007 року ОСОБА_6 і ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу продали ОСОБА_24 152/7000 частини спірних приміщень.
      2.13. 10 жовтня 2007 року ОСОБА_6 і ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу продали ОСОБА_25 152/7000 частини спірних приміщень.
      2.14. 10 жовтня 2007 року ОСОБА_6 і ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу продали ОСОБА_26 152/7000 частини спірних приміщень.
      2.15. 10 жовтня 2007 року ОСОБА_6 і ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу продали ОСОБА_27 152/7000 частини спірних приміщень.
      2.16. 27 травня 2009 року ОСОБА_18 , ОСОБА_16 , ОСОБА_15 та ОСОБА_17 уклали договір дарування з ОСОБА_1 , на підставі якого останній набув право власності на 732/7000 частини спірних приміщень.
      2.17. 27 травня 2009 року ОСОБА_21 , ОСОБА_20 і ОСОБА_19 уклали договір дарування з ОСОБА_2 , на підставі якого останній набув право власності на 549/7000 частин спірних приміщень.
      2.18. 28 травня 2009 року ОСОБА_8 та ОСОБА_9 уклали договір дарування з ОСОБА_1 , на підставі якого останній набув право власності на 8/1000 частин спірних приміщень (літера «З» - майстерня загальною площею 37,9 кв. м).
      2.19. 29 травня 2009 року ОСОБА_24 , ОСОБА_27 уклали договір дарування з ОСОБА_1 , на підставі якого останній набув право власності на 304/7000 частини спірних приміщень.
      2.20. 1 червня 2009 року ОСОБА_23 уклала договір дарування з ОСОБА_1 , на підставі якого останній набув право власності на 152/7000 частини спірних приміщень.
      2.21. 1 червня 2009 року ОСОБА_25 уклав договір дарування з ОСОБА_1 , на підставі якого останній набув право власності на 152/7000 частини спірних приміщень.
      2.22. 3 червня 2009 року ОСОБА_6 і ОСОБА_7 уклали договір дарування з ОСОБА_2 , на підставі якого останній набув право власності на 152/7000 частини спірних приміщень.
      2.23. 3 червня 2009 року ОСОБА_3 та ОСОБА_5 уклали договір дарування з ОСОБА_2 , на підставі якого останній набув право власності на 115/1000 частин спірних приміщень.
      2.24. 4 червня 2009 року ОСОБА_11 і ОСОБА_14 уклали договір дарування з ОСОБА_1 , на підставі якого останній набув у власність 50/1000 частин спірних приміщень.
      2.25. 4 червня 2009 року ОСОБА_12 та ОСОБА_13 уклали договір дарування з ОСОБА_1 , на підставі якого останній набув у власність 50/1000 частин спірних приміщень.
      2.26. 11 червня 2009 року ОСОБА_26 уклала договір дарування з ОСОБА_2 , на підставі якого останній набув право власності на 152/7000 частини спірних приміщень.
      2.27. 11 червня 2009 року ОСОБА_22 уклав договір дарування з ОСОБА_2 , на підставі якого останній набув право власності на 152/7000 частини спірних приміщень.
      2.28. 2 квітня 2010 року ТзОВ «Авіком» уклало договір дарування з ОСОБА_1 , на підставі якого останній набув право власності на 437/1000 частин спірних приміщень.
      2.29. 1 листопада 2010 року ОСОБА_1 уклав договір дарування з ОСОБА_28 , на підставі якого останній набув 154/1000 частини спірних приміщень, які згідно з актом приймання-передачі від 15 листопада 2011 року ОСОБА_28 передав у статутний капітал ТзОВ «Бізнес Буд», що також підтверджує свідоцтво про право власності від 31 травня 2014 року ІН 22419653.
      2.30. 4 листопада 2010 року ОСОБА_1 уклав договір дарування з ОСОБА_28 , на підставі якого останній набув 136/1000 частин спірних приміщень, які згідно з актом приймання-передачі майна від 15 листопада 2011 року ОСОБА_28 передав у статутний капітал ТзОВ «Івент Менджмент Груп», що також підтверджує свідоцтво про право власності від 30 квітня 2014 року ІН 21148126.
      2.31. 4 листопада 2010 року ОСОБА_1 уклав договір дарування з ОСОБА_28 , на підставі якого останній набув 147/1000 частин спірних приміщень, які згідно з актом приймання-передачі майна від 15 листопада 2011 року ОСОБА_28 передав у статутний капітал ТзОВ «Івент Менджмент Груп», що також підтверджує свідоцтво про право власності від 30 квітня 2014 року ІН 21144298.
      2.32. 17 грудня 2010 року ОСОБА_10 уклав договір дарування з ОСОБА_1 , на підставі якого останній набув право власності на 2/1000 частини спірних приміщень (літера «К» - вбиральня загальною площею 7,1 кв. м).
      2.33. 4 листопада 2014 року Господарський суд міста Києва постановив ухвалу у справі № 40/343-50/746, згідно з якою задовольнив заяву ДП «Санаторій ім. Чувиріна» ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» від 13 липня 2006 року № 25 і подання Прокуратури міста Києва від 14 грудня 2006 року № 05/1-2504-06 про перегляд справи за нововиявленими обставинами, скасував ухвалу про затвердження мирової угоди від 25 серпня 2005 року, а 18 грудня 2014 року постановив ухвалу, якою залишив позовну заяву у справі № 40/343-50/746 без розгляду. Іншими словами, ухвала господарського суду, яка стала підставою для незаконного відчуження спірних приміщень у власність ТзОВ «Авіком», була скасована у судовому порядку.
      2.34. Державною власністю є майно, передане ДП «Санаторій ім. Чувиріна» ЗАТ «Укрпрофоздоровниця», і його не можна відчужувати без згоди власника, якого представляє Фонд (див. постанови Верховного Суду України від 16 вересня 2014 рок у справі № 3-107гс14, від 28 жовтня 2014 року у справі № 3-142гс14, від 4 листопада 2014 року у справі № 3-166гс14, від 18 листопада 2014 року у справах № 3-172гс14 та № 3-173гс14). Оскільки Фонд не приймав жодних рішень і не надавав дозволів на відчуження спірних приміщень у власність, останні вибули з володіння власника не з його волі іншим шляхом.
      2.35. Власник може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, котра є останнім набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене, та без визнання попередніх угод недійсними (див. постанову Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Тому є підстави для витребування спірних приміщень з незаконного володіння відповідачів, що також підвереджують висновки Верховного Суду України, сформульовані у постанові від 11 лютого 2015 року у справі № 6-1цс15.
      2.36. Оскільки «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає, у чому саме полягає порушення інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      3. 17 жовтня 2018 року Приморський районний суд м. Одеси ухвалив рішення, яким позов задовольнив. Мотивував рішення тим, що відповідачі неправомірно набули право власності на спірні приміщення, а прокурор належно обґрунтував наявність підстав для представництва інтересів держави в суді.
      Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
      4. 8 травня 2019 року Одеський апеляційний суд прийняв постанову, якою скасував рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 жовтня 2018 року в частині задоволення позовних вимог прокурора до ТзОВ «Івент Менджмент Груп» та ТзОВ «Бізнес Буд» і закрив провадження щодо цих вимог. Рішення суду першої інстанції у частині вимог до відповідачів-фізичних осіб учасники справи не оскаржили.
      5. Мотивував постанову такими обставинами :
      5.1. Позовні вимоги до юридичних осіб треба розглядати за правилами господарського судочинства, оскільки є спір між юридичними особами щодо витребування майна з чужого незаконного володіння, а підстави набуття юридичними особами права власності на спірне майно також є різними.
      5.2. Необґрунтованими є доводи апеляційної скарги про те, що оскільки у цій справі, крім відповідачів-юридичних осіб, є два відповідачі-фізичні особи, то спір треба розглядати за правилами цивільного судочинства.
      5.3. Заявлені до юридичних і фізичних осіб вимоги прокурора в інтересах держави не є такими, що нерозривно пов`язані між собою, а від вирішення вимог до фізичних осіб не залежить вирішення вимог до юридичних осіб. Тому позовні вимоги прокурора до відповідачів-юридичних осіб і відповідачів-фізичних осіб не можна розглядати в одному провадженні. Вказане відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, сформульованим у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 569/2749/15-ц.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      6. 5 червня 2019 року заступник прокурора Одеської області звернувся з касаційною скаргою. Просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 8 травня 2019 року та залишити в силі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 жовтня 2018 року. Скаржиться на порушення апеляційним судом норм процесуального права.
      Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      7. 18 вересня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Мотивував ухвалу тим, що заступник прокурора Одеської області оскаржує постанову Одеського апеляційного суду від 8 травня 2019 року з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      8. Заступник прокурора Одеської області мотивував касаційну скаргу так :
      8.1. Прокурор звернувся з позовом про витребування єдиного об`єкта нерухомості, розподіленого між відповідачами, й об`єднав у позові декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення та поданими доказами.
      8.2. Позовні вимоги до кількох відповідачів, серед яких є хоча б одна фізична особа, заявлені до 15 грудня 2017 року, слід розглядати в одному провадженні, якщо такі вимоги однорідні, нерозривно пов`язані між собою та від вирішення однієї з них залежить вирішення інших (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 220/421/17).
      8.3. Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, не передбачав обмежень щодо розгляду за правилами цивільного судочинства спору з вказаними вимогами та таким суб`єктним складом, як у цій справі, тоді як Господарський процесуальний кодекс України (далі - ГПК України) у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, навпаки встановлював обмеження за суб`єктним критерієм, які унеможливлювали розгляд позовних вимог, заявлених одночасно до фізичної та юридичної осіб.
      8.4. Суд апеляційної інстанції помилково закрив провадження у справі в частині вимог до юридичних осіб, оскільки спір у справі, ініційований у суді на підставі процесуальних норм, які діяли до 15 грудня 2017 року, слід розглядати за правилами цивільного судочинства.
      8.5. Спірні приміщення складали єдиний майновий комплекс, які в цілому забезпечували функціонування санаторію. Вирішення спору щодо витребування однієї частини майна у фізичних осіб за правилами цивільного судочинства та щодо витребування іншої частини того ж об`єкта нерухомості в юридичних осіб за правилами господарського судочинства порушуватиме принцип повноти, всебічності й об`єктивності судового розгляду, оскільки дослідження одного і того ж предмета, а також одних і тих самих підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій у різних провадженнях, що не гарантує дотримання принципу правової визначеності.
      8.6. Закривши провадження у справі про витребування частини спірних приміщень у юридичних осіб, суд апеляційної інстанції не врахував, що позовна давність за цими вимогами минула, що буде перешкодою для задоволення відповідного позову у господарському суді.
      9. 14 вересня 2019 року заступник прокурора Одеської області подав пояснення, в яких навів такі аргументи :
      9.1. Доводи відзиву ТзОВ «Бізнес Буд» щодо наявності підстав для закриття провадження у справі в частині позовних вимог, заявлених до юридичних осіб, є необґрунтованими з підстав, наведених у касаційній скарзі.
      9.2. Прокурор звернувся з позовною заявою після того, як встановив, що майно вибуло з володіння держави на підставі судового рішення, яке надалі було скасоване, а Фонд не вжив заходів щодо витребування цього майна з незаконного володіння.
      9.3. Незаконне вибуття спірних приміщень з володіння держави фактично позбавило її можливості володіти, користуватися та розпоряджатися цими об`єктами, а їх повернення державі становить суспільний публічний інтерес і за обставин справи вимагає представництва прокурором інтересів держави.
      (2) Позиції інших учасників справи
      10. 15 серпня 2019 року ТзОВ «Івент Менджмент Груп» подало відзив на касаційну скаргу, який мотивувало так :
      10.1. Доводи прокурора щодо застосування до спірних правовідносин висновків Великої Палати Верховного Суду, сформульованих у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 220/421/17, є необґрунтованими, оскільки у вказаній справі були інші обставини, що вплинули на застосування норм матеріального та процесуального права.
      10.2. Апеляційний суд правильно вважав, що спір у частині вимог до юридичних осіб треба розглядати за правилами господарського судочинства з огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 30 травня 2018 року у справі № 569/2749/15-ц, від 13 березня 2018 року у справі № 415/2542/15-ц, від 21 березня 2018 року у справі № 2-1390/11 і від 25 квітня 2018 року у справі № 1522/18417/12-ц.
      10.3. Апеляційний суд не порушив принципів повноти, всебічності й об`єктивності з`ясування обставин справи, оскільки вимоги, які заявлені до фізичних осіб, не є похідними від вимог, що заявлені до осіб юридичних. На майнові права останніх ніяк не вплине витребування майна у фізичних осіб. Більше того, позовні вимоги до фізичних і юридичних осіб є самостійними та стосуються окремих об`єктів нерухомості.
      11. 29 серпня 2019 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, який мотивував так :
      11.1. Висновки апеляційного суду щодо наявності юрисдикції господарського суду в частині позовних вимог, заявлених до юридичних осіб, є обґрунтованими.
      11.2. Прокурор пропустив позовну давність, оскільки про неправомірне відчуження майна санаторію знав ще у лютому 2006 року, коли порушив кримінальне провадження стосовно посадових осіб ДП «Санаторій ім. Чувиріна» ЗАТ «Укрпрофоздоровниця».
      11.3. Вимоги прокурора про витребування у ОСОБА_2 належної йому частки спірних приміщень вже були предметом судового розгляду, і 10 серпня 2016 року у справі № 522/9482/15-ц Приморський районний суд м. Одеси ухвалив рішення, яким відмовив у задоволенні цих вимог. 8 грудня 2016 року Апеляційний суд Одеської області ухвалив рішення, яким змінив рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 серпня 2016 року у мотивувальній частині, а в іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін. Тобто, звернувшись з аналогічними вимогами у справі № 522/3777/17, прокурор зловжив процесуальними правами.
      11.4. Витребувавши у ОСОБА_2 нерухоме майно без будь-якої компенсації, держава незаконно втрутилася у його право власності, що є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що підтверджують висновки Європейського суду з прав людини, зроблені у відповідних рішеннях.
      12. 19 лютого 2020 року до суду надійшла заява ОСОБА_2 , відправлена 16 лютого 2020 року, «про неможливість залишення в силі рішення суду, яке знищує авторитет і престиж України». Цю заяву мотивував так :
      12.1. Рішення суду першої інстанції не є законним, оскільки у ньому наведені висновки, які не стосуються справи.
      12.2. Незважаючи на те, що ОСОБА_2 є інвалідом ІІ групи, суд першої інстанції поклав на нього обов`язок зі сплати судового збору у сумі 46 796,73 грн.
      12.3. Суд першої інстанції не залучив до участі у справі третіми особами попередніх власників спірних приміщень, а також розглянув справу за відсутності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , які не були належно та завчасно повідомлені про дату, час і місце розгляду справи.
      13. 26 лютого 2020 року на електронну пошту Верховного Суду від імені представника ОСОБА_2 надійшло клопотання «про залучення загальновідомого доказу до матеріалів справи», а саме копії постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 522/9482/15-ц.
      14. 30 серпня 2019 року ТзОВ «Бізнес Буд» подало відзив на касаційну скаргу, який мотивувало так :
      14.1. Позовні вимоги до юридичних осіб треба розглядати за правилами господарського судочинства, оскільки спір у частині тих вимог виник між юридичними особами, а підстави набуття права власності на спірні приміщення є різними.
      14.2. Прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом, а розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності.
      14.3. У справі № 522/3777/17 у прокурора відсутні підстави для представництва інтересів держави, а тому рішення суду першої інстанції слід скасувати та відмовити у задоволенні позовних вимог.
      14.4. «У разі вирішення справи по суті безпідставність звернення прокурора до суду на захист інтересів держави може бути підставою для скасування судового рішення, що набрало законної сили, лише у випадку, коли законних підстав для такого представництва очевидно не було, що свідчить про порушення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України» (див. висновки Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, сформульовані у постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17 та в ухвалі від 19 липня 2018 року у справі № 822/1169/17, а також висновки Верховного Суду у складу колегії суддів Касаційного господарського суду, сформульовані в ухвалі від 7 травня 2018 року у справі № 910/18283/17 та у постановах від 10 травня 2018 року у справі № 918/323/17 і від 20 вересня 2018 року у справі № 924/1237/17).
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків суду апеляційної інстанції
      (1.1) Щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді
      15. ТзОВ «Бізнес Буд» у відзиві на касаційну скаргу заперечило наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави у справі № 522/3777/17. З огляду на те, що вказаний аргумент може впливати на можливість розгляду касаційної скарги прокурора, Велика Палата Верховного Суду має цей аргумент розглянути.
      16. За змістом абзаців першого та другого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» у редакції, чинній на час звернення з позовом, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
      17. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (абзац другий частини другої статті 45 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду).
      18. Суд першої інстанції дослідив підстави для звернення прокурора з позовом і дійшов висновку про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді. Рішення суду першої інстанції було оскаржене до апеляційного суду лише в частині задоволення позовних вимог прокурора до ТзОВ «Івент Менджмент Груп» і ТзОВ «Бізнес Буд». У частині задоволених вимог до відповідачів-фізичних осіб рішення суду першої інстанції учасники справи не оскаржили.
      19. Велика Палата Верховного Суду бере до уваги, що як у суді першої, так і в суді апеляційної інстанцій прокурор обґрунтовував порушення інтересів держави, визначив орган, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, та вказав, у чому полягає бездіяльність зазначеного органу щодо захисту законних інтересів держави, а саме, що Фонд всупереч покладених на нього завдань щодо повернення у державну власність майна, яке вибуло з володіння держави з порушенням законодавства, не вжив заходи для усунення порушень, вказаних у позовній заяві. Тому немає підстав, які би унеможливлювали розгляд касаційної скарги.
      20. Явно необґрунтованими є доводи ТзОВ «Бізнес Буд» про необхідність застосування до спірних правовідносин висновків Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, сформульовані у постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17 та в ухвалі від 19 липня 2018 року у справі № 822/1169/17, а також висновків Верховного Суду у складу колегії суддів Касаційного господарського суду, сформульованих в ухвалі від 7 травня 2018 року у справі № 910/18283/17 та у постановах від 10 травня 2018 року у справі № 918/323/17 і від 20 вересня 2018 року у справі № 924/1237/17, оскільки у вказаних справах були відмінні від справи № 522/3777/17 обставини, що впливають на застосування норм права:
      20.1. У справах № 806/1000/17 і № 924/1237/17 суд касаційної інстанції дійшов висновку, що «у разі вирішення справи по суті безпідставність звернення прокурора до суду на захист інтересів держави може бути підставою для скасування судового рішення, що набрало законної сили, лише у випадку, коли законних підстав для такого представництва очевидно не було, що свідчить про порушення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України». Проте, Велика Палата Верховного Суду не ухвалює рішення щодо суті справи № 522/3777/17, а ТзОВ «Бізнес Буд» не навело доводів, що могли би підтвердити очевидну відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави у цій справі.
      20.2. У справі № 822/1169/17 прокурор не мав статусу позивача чи представника позивача, а подав апеляційну та касаційну скарги в інтересах відповідача - Волочиської районної державної адміністрації Хмельницької області. Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду повернув касаційну скаргу прокурора, вказавши, що останній не довів необхідність захисту інтересів держави, а також не обґрунтував підстави для звернення із касаційною скаргою від імені відповідача.
      20.3. У справі № 910/18283/17 прокурор, який не брав у ній участі, подав касаційну скаргу в інтересах держави. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду постановив ухвалу про повернення цієї скарги, оскільки прокурор не обґрунтував неналежність виконання повноважень Київською міською радою, яка, маючи статус третьої особи, теж подала касаційну скаргу.
      20.4. У справі № 918/323/17 прокурор звернувся в інтересах держави з позовною заявою до Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Рівненської міської ради та Комунального Рівненського шляхово-експлуатаційного управління автомобільних доріг. Суд касаційної інстанції передав справу на новий розгляд зокрема тому, що суди першої й апеляційної інстанцій не встановили орган, уповноважений державою здійснювати функції захисту її інтересів у спірних відносинах.
      (1.2) Щодо юрисдикції суду
      21. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
      22. ЦПК України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15). Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 30 ЦПК України у вказаній редакції).
      23. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право, яке має існувати на час звернення до суду, а, по-друге, суб`єктний склад такого спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
      24. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін, зазвичай, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
      25. Відповідно до частин першої та другої статті 1 ГПК України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб`єктами підприємницької діяльності.
      26. Позивачами є підприємства та організації, зазначені у статті 1 ГПК України у вказаній редакції, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є юридичні особи та у випадках, передбачених цим кодексом, - фізичні особи, яким пред`явлено позовну вимогу (частини друга та третя статті 21 ГПК України).
      27. Отже, на момент звернення до суду сторонами у господарському процесі за загальним правилом могли бути юридичні особи та фізичні особи-підприємці.
      28. Юридичною підставою для закриття апеляційним судом провадження у справі в частині вимог до юридичних осіб став, зокрема, припис статті 16 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, відповідно до якого не допускалося об`єднання в одне провадження вимог, які підлягали розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом. Тобто, цей припис унеможливлював розгляд в одному провадженні вимог, які за предметом належали до юрисдикції різних судів.
      29. Заявлені у справі № 522/3777/17 позовні вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння могли бути предметом розгляду як в порядку цивільного, так і в порядку господарського судочинства, оскільки ЦПК України та ГПК України не встановлювали відповідної заборони. Проте поряд з предметним критерієм для визначення юрисдикції треба враховувати також суб`єктний критерій.
      30. Стаття 1 ГПК України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, обмежувала участь фізичних осіб у господарському судочинстві окремими категоріями спорів, до яких не були віднесені спори щодо витребування майна, власником якого є фізична особа. Натомість ЦПК України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, не встановлював обмежень щодо розгляду спорів з таким предметом залежно від суб`єктного складу учасників процесу.
      31. Тобто, ЦПК України у вказаній редакції не передбачав обмежень щодо розгляду спору з таким предметом і суб`єктним складом як у справі № 522/3777/17 за правилами цивільного судочинства. Тоді як ГПК України у відповідній редакції навпаки встановлював обмеження за суб`єктним критерієм, які унеможливлювали розгляд позову прокурора про витребування майна одночасно у фізичних та юридичних осіб.
      32. Позов може бути заявлений до кількох відповідачів. Участь у справі кількох відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є їхні спільні права чи обов`язки; 2) права і обов`язки кількох відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права й обов`язки (стаття 32 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду). Позивач має право об`єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов`язаних між собою (частина друга статті 118 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду).
      33. Прокурор звернувся до суду з позовом на захист інтересів держави про витребування у кінцевих набувачів - фізичних та юридичних осіб - спірних приміщень, які в цілому забезпечували функціонування санаторію. Крім того, обґрунтував позовні вимоги одними обставинами, пов`язаними з обраним способом захисту порушеного права власності, та єдиною підставою - скасуванням судового рішення (ухвали Господарського суду міста Києва від 25 серпня 2005 року про затвердження мирової угоди та припинення провадження у справі № 40/343-50/746 за позовом ТзОВ «Авіком» про зобов`язання ДП «Санаторій ім. Чувиріна» ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» виконати умови договору купівлі-продажу від 24 лютого 2005 року № 24/02-05 і про стягнення з ПП «Сома» 4 343,90 грн), на підставі якого спірні приміщення вибули з володіння держави та 22 грудня 2005 року були зареєстровані за ТзОВ «Авіком».
      34. Суд апеляційної інстанції вказав, що вимоги, заявлені до юридичних та фізичних осіб, не є такими, що нерозривно пов`язані між собою, а від вирішення вимог до фізичних осіб не залежить вирішення вимог до осіб юридичних. Аналогічні доводи у відзиві на касаційну скаргу навело ТзОВ «Івент Менджмент Груп».ТзОВ «Бізнес Буд» у відзиві на касаційну скаргу теж підтримало висновок апеляційного суду щодо наявності юрисдикції господарського суду у частині позовних вимог, заявлених до юридичних осіб.
      35. Велика Палата Верховного Суду бере до уваги доводи касаційної скарги, згідно з якими всі спірні приміщення були призначені для функціонування санаторію та ним використовувалися. Подальше відчуження спірних приміщень на користь відповідачів не впливає на приналежність цих приміщень до майна санаторію на час їхнього набуття ТзОВ «Авіком» на підставі ухвали Господарського суду міста Києва від 25 серпня 2005 року про затвердження мирової угоди та припинення провадження у справі № 40/343-50/746. Відмінність підстав набуття юридичними особами-відповідачами прав на спірні приміщення (частини нежитлових приміщень санаторію) від підстав набуття таких прав фізичними особами-відповідачами за обставин справи № 522/3777/17 не підтверджує наявність юрисдикції господарського суду у частині вимог до юридичних осіб, як про це помилково зазначив суд апеляційної інстанції в оскарженому рішенні.
      36. Предметом доказування у цій справі є факти, які підтверджують правомірність вимог про витребування власником спірних приміщень з чужого незаконного володіння, зокрема факти, що підтверджують: суб`єктивне право титульного володільця на витребуване майно; незаконність вибуття останнього з володіння позивача; відсутність у відповідачів юридичних підстав для збереження володіння таким майном; наявність витребуваного майна в натурі у незаконному володінні відповідачів. Зазначені обставини треба встановити щодо всіх відповідачів, від яких позивач витребовує спірні приміщення. Тому доцільним є розгляд і вирішення спору в межах одного провадження.
      37. З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду вважає, що ефективний судовий захист інтересів держави буде можливим за умови розгляду цього спору в межах однієї справи за правилами цивільного судочинства. Такий розгляд відповідає принципу юридичної визначеності, оскільки не допускає роз`єднання позовних вимог про витребування спірних приміщень, що є складовими майна санаторію, залежно від суб`єктного складу учасників спору, а також вплине, зокрема, на ефективність виконання відповідного рішення суду із забезпеченням прав усіх учасників відповідних правовідносин. Вказане спростовує висновки суду апеляційної інстанції, а також доводи відзивів на касаційну скаргу про наявність підстав для закриття провадження у справі у частині позовних вимог до юридичних осіб.
      38. Крім того, вирішення такого спору за правилами господарського судочинства в частині позовних вимог до юридичних осіб, а за правилами цивільного судочинства - в частині позовних вимог до фізичних осіб, порушуватиме принцип повноти, всебічності й об`єктивності з`ясування обставин справи, що випливає, зокрема, зі змісту частини другої статті 160 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, оскільки дослідження одного і того ж предмета та тих самих підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій.
      39. З огляду на зміст сформульованого у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 569/2749/15-ц висновку Великої Палати Верховного Суду, який застосував суд апеляційної інстанції, цей висновок не міг слугувати підставою для закриття провадження у справі № 522/3777/17 у частині позовних вимог, заявлених до юридичних осіб. З аналогічних міркувань явно необґрунтованими є доводи ТзОВ «Івент Менджмент Груп» про те, що у разі застосування до спірних правовідносин висновків Великої Палати Верховного Суду, сформульованих у постановах від 13 березня 2018 року у справі № 415/2542/15-ц, від 21 березня 2018 року у справі № 2-1390/11 і від 25 квітня 2018 року у справі № 1522/18417/12-ц, існують підстави для закриття провадження у справі № 522/3777/17 у частині позовних вимог, заявлених до юридичних осіб.
      (1.3) Щодо інших доводів учасників справи
      40. Пункт 2 прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX), який набрав чинності 8 лютого 2020 року, передбачає, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
      41. Оскільки заступник прокурора Одеської області звернувся з касаційною скаргою 5 червня 2019 року, Велика Палата Верховного Суду переглядає постанову апеляційного суду на підставі приписів ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX.
      42. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це за необхідне (частини друга та п`ята статті 174 ЦПК України).
      43. Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених ЦПК України у зазначеній редакції (стаття 126). Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення (частина перша статті 127 ЦПК України).
      44. 23 липня 2019 року Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження та роз`яснив учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргу у 10-денний строк з дня отримання цієї ухвали.
      45. ТзОВ «Івент Менджмент Груп» подало відзив на касаційну скаргу 15 серпня 2019 року, обґрунтувавши отримання 5 серпня 2019 року ухвали Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 23 липня 2019 року. Згідно з матеріалами справи ТзОВ «Бізнес Буд» не отримало зазначену ухвалу (т. 3, а. с. 54) та подало відзив на касаційну скаргу 30 серпня 2019 року, заявивши про поважність причин пропуску строку на подання цього відзиву та про поновлення такого строку. Натомість ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу 29 серпня 2019 року, а поновити строк на його подання не просив. Тому Велика Палата Верховного Суду залишає без розгляду відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу, а також його заяву від 16 лютого 2020 року «про неможливість залишення в силі рішення суду, яке знищує авторитет і престиж України», в якій викладені додаткові до вказаного відзиву пояснення, на подання яких суд дозволу не надавав.
      46. Крім того, рішення суду першої інстанції ТзОВ «Івент Менджмент Груп» і ТзОВ «Бізнес Буд» оскаржили до апеляційного суду лише в частині вимог до юридичних осіб. Але суд апеляційної інстанції рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 жовтня 2018 року взагалі не переглядав, закривши провадження у справі за вимогами до зазначених юридичних осіб. Підстави для перегляду рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог до фізичних осіб відсутні. Оскільки предметом касаційного перегляду є постанова апеляційного суду про закриття провадження у справі в частині вимог до відповідачів-юридичних осіб, а рішення суду першої інстанції не є предметом такого перегляду та не було предметом перегляду в апеляційному суді, доводи ОСОБА_2 про те, що суд першої інстанції нібито неналежно повідомив його і ОСОБА_1 про дату, час і місце розгляду справи не можуть впливати на висновки Великої Палати Верховного Суду. ОСОБА_2 не подавав ні апеляційну, ні касаційну скаргу та згідно з матеріалами справи не має повноважень представляти інтереси ОСОБА_1 , який теж судові рішення в апеляційному та касаційному порядку не оскаржив.
      47. Оскільки заступник прокурора Одеської області у поясненнях від 14 вересня 2019 року навів додаткові доводи щодо відсутності підстав для закриття провадження у справі за межами строку на касаційне оскарження, такі пояснення Велика Палата Верховного Суду теж залишає без розгляду.
      48. Письмові заява, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником (частина друга статті 183 ЦПК України). Якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в електронній формі, такі документи скріплюються електронним цифровим підписом учасника справи (його представника) (абзац перший частини восьмої статті 43 ЦПК України). Суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог, зокрема, частини другої статті 183 ЦПК України, повертає її заявнику без розгляду (частина четверта вказаної статті).
      49. Згідно з довідкою відділу опрацювання документів управління забезпечення автоматизованого документообігу Великої Палати Верховного Суду клопотання «про залучення загальновідомого доказу до матеріалів справи», надіслане 26 лютого 2020 року на електронну пошту Верховного Суду від імені представника ОСОБА_2 , не було скріплене електронним цифровим підписом. Тому Велика Палата Верховного Суду повертає це клопотання заявникові без розгляду.
      (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      (2.1) Щодо суті касаційної скарги
      50. Суд касаційної інстанціїза результатами розгляду касаційноїскарги має право скасувати судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду (пункт 2 частини першої статті 409 ЦПК України).
      51. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина шоста статті 411 ЦПК України).
      52. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).
      53. Враховуючи надану оцінку аргументам учасників справи та висновкам суду апеляційної інстанції, Велика Палата Верховного Суду вважає що, закривши провадження у справі у частині вимог до відповідачів-юридичних осіб, цей суд порушив норми процесуального права. Тому постанову Одеського апеляційного суду від 8 травня 2019 року слід скасувати, а справу передати до цього суду для продовження розгляду у відповідній частині.
      (2.2) Щодо судових витрат
      54. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами розгляду спору.
      Керуючись частиною першою статті 400, пунктом 2 частини першої статті 409, частинами четвертою та шостою статті 411, статтями 416, 418, 419 ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А :
      1. Касаційну скаргу заступника прокурора Одеської області задовольнити частково.
      2. Постанову Одеського апеляційного суду від 8 травня 2019 року скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      Д. А. Гудима
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      Л. М. Лобойко
      Т. О. Анцупова
      Н. П. Лященко
      С. В. Бакуліна
      О. Б. Прокопенко
      В. В. Британчук
      В. В. Пророк
      М. І. Гриців
      Л. І. Рогач
      Ж. М. Єленіна
      О. М. Ситнік
      О. С. Золотніков
      О. С. Ткачук
      О. Р. Кібенко
      В. Ю. Уркевич
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 88495566
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      25 березня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 641/8857/17
      Провадження № 14-514 цс 19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Пророка В. В.,
      суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Комінтернівського районного суду міста Харкова від 04 лютого 2019 року у складі судді Курганникової О. А. та постанову Харківського апеляційного суду від 21 травня 2019 року у складі колегії суддів Бровченко І. О., Бурлака І. В., Колтунова А. І. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Харківської місцевої прокуратури № 5, Прокуратури Харківської області, Державної казначейської служби України про визнання дій незаконними, відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями і бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду та
      УСТАНОВИЛА:
      Короткий зміст позовних вимог
      1. У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, у якому просив суд визнати незаконним притягнення його до кримінальної відповідальності за частиною третьою статті 212 Кримінального кодексу України (далі - КК України) у зв`язку із закриттям провадження та ухваленням вироку щодо ОСОБА_2 за той злочин, у якому прокуратура обвинувачувала ОСОБА_1 , та стягнути за рахунок державного бюджету на його користь моральну шкоду в розмірі 250 000,00 грн.
      1.1. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що прокуратурою Комінтернівського району міста Харкова 28 лютого 2006 року щодо ОСОБА_1 була відкрита кримінальна справа № 22060055-д.4 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частинною третьою статті 212 КК України, та об`єднана разом із матеріалами кримінальної справи № 22060055.
      1.2. Постановою прокурора прокуратури міста Харкова матеріали кримінальної справи № 22060055 були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12012220540000584 за ознаками кримінального правопорушення, вчиненого ОСОБА_1 , передбаченого частиною першою статті 175, частиною першої статті 190 КК України.
      1.3. 30 липня 2008 року ОСОБА_1 було вручено постанову про притягнення його як обвинуваченого за частиною другою статті 175 КК України, частини другої статті 364 та частини третьої статті 212 КК України.
      1.4. Матеріали досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12012220540000584 за частиною першою статті 190 КК України виділено в окреме провадження № 12014220010000134.
      1.5. 02 червня 2014 року кримінальне провадження № 12014220010000134 було об`єднано в одне провадження разом із провадженням № 12012220540000592.
      1.6. Постановою прокурора прокуратури міста Харкова від 10 жовтня 2016 року з матеріалів кримінального провадження № 12012220540000592 було виділено окреме провадження № 120016220540002368 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 212 КК України.
      1.7. Постановою старшого слідчого другого відділу розслідування кримінального провадження слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області від 24 листопада 2017 року кримінальне провадження № 120016220540002368 було закрите у зв`язку з відсутністю в діях службових осіб Товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне українсько-американське підприємство «Веда - Холдинг» (далі - ТОВ «СП «Веда - Холдинг»), зокрема і ОСОБА_1 , складу кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 212, статті 219 КК України.
      1.8. У кримінальному провадженні № 12016220540002368 установлено, що ОСОБА_2 , перебуваючи на посаді генерального директора ТОВ «СП «Веда - Холдинг», вчинив умисне ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах. За вказаним фактом було зареєстровано кримінальне провадження, яке виділено в окреме провадження за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 212 КК України, яке направлено до суду для розгляду по суті. Згідно з вироком Комінтернівського районного суду міста Харкова від 11 вересня 2017 року ОСОБА_2 звільнений від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності.
      1.9. Отже, дії прокуратури Комінтернівського району міста Харкова, правонаступником якої внаслідок реформи стала Харківська місцева прокуратура № 5, щодо обвинувачення ОСОБА_1 у скоєнні злочину, передбаченого частиною третьою статті 212 КК України є незаконними.
      1.10. Спричинення моральної шкоди та її розмір ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що під слідством за обвинуваченням у скоєнні злочину, передбаченого частиною третьою статті 212 КК України, він перебував з 30 липня 2008 року по 24 серпня 2011 року. Відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. З огляну на це та враховуючи суттєві зміни в життєвих та виробничих стосунках, які ОСОБА_1 зазнав, перебуваючи під слідством, просив стягнути на його користь моральну шкоду в розмірі 250 000,00 грн.
      Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      2. РішеннямКомінтернівського районного суду міста Харкова від 04 лютого 2019 року в задоволені позову відмовлено в повному обсязі.
      3. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що прийняття слідчим або прокурором процесуального рішення у кримінальному провадженні, яке в подальшому скасовується компетентною особою у встановленому законом порядку, саме по собі не зумовлює настання відповідальності з боку вказаних суб`єктів. Посилання позивача на навмисні злочинні дії працівників прокуратури Харківської області оцінюється судом лише як незгода з процесуальними рішеннями, прийнятими в межах вищевказаних кримінальних проваджень, та ґрунтується на його особистих висновках і не підтверджується належними доказами. Таким чином, позивач не довів наявності передбачених законом підстав для відшкодування моральної шкоди.
      4. Постановою Харківського апеляційного суду від 21 травня 2019 року апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволена частково.
      5. Рішення Комінтернівського районного суду міста Харкова від 04 лютого 2019 року змінене. Закрите провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Харківської місцевої прокуратури № 5, прокуратури Харківської області, Державної казначейської служби України про визнання дій незаконними. В іншій частині рішення залишене без змін.
      6. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позовні вимоги в частині визнання дій незаконними не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки спеціальний порядок розгляду скарг, які позивач заявив за правилами цивільного судочинства, визначає кримінальний процесуальний закон, зокрема глава 26 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України). Крім цього, закриття кримінального провадження щодо фізичної особи з реабілітуючих підстав є підтвердженням незаконних дій органів досудового розслідування, які в судовому порядку додатково не потрібно такими визнавати.
      7. Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди суд апеляційної інстанції зазначив, що рішенням Комінтернівського районного суду міста Харкова від 10 жовтня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Харківської області від 19 грудня 2017 року (№ 641/6086/16-ц), встановлено, що вимога ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди з підстав пред`явлення йому обвинувачення у скоєнні злочину, зокрема, передбаченому частиною третьою статті 212 КК України вже розглядалась.
      8. Також ОСОБА_1 не довів, яким чином проведення слідчих дій у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_2 йому були заподіяні моральні страждання.
      Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
      9. У червні 2019 року ОСОБА_1 надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
      Узагальнені доводи касаційної скарги
      10. Касаційна скарга мотивована помилковістю висновку суду апеляційної інстанції про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Харківської місцевої прокуратури № 5, прокуратури Харківської області, Державної казначейської служби України в частині визнання дій незаконними не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки в даному випадку підлягають застосуванню приписи частин першої та сьомої статті 1176 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
      11. Також, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що рішенням Комінтернівського районного суду міста Харкова від 10 жовтня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Харківської області від 19 грудня 2017 року (№ 641/6086/16-ц), вже розглядалася вимога ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди з підстав пред`явлення йому обвинувачення у скоєнні злочину, зокрема, передбаченому частиною третьою статті 212 КК України спростовуються, постановою Харківського апеляційного суду від 01 листопада 2018 року (№ 641/8857/17), якою встановлено різні підстави позовних вимог ОСОБА_1 в цивільних справах № 641/6086/16-ц та № 641/8857/17.
      Позиція інших учасників справи
      12. У липні 2019 року від прокуратури Харківської області надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість рішень судів першої та апеляційної інстанцій та зазначаючи, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані, просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
      Рух справи у суді касаційної інстанції
      13. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 08 липня 2019 року відкрито касаційне провадження в зазначеній справі.
      13.1. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палатиКасаційногоцивільного суду ухвалою від 04 вересня 2019 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 Цивільного процесуального кодексу України ( далі - ЦПК України), відповідно до якої справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
      13.2. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2019 року справа прийнятодо розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у порядку письмового провадження).
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      14. Велика Палата Верховного Суду, заслухавши суддю - доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
      15. У статтях 55, 56 Конституції України закріплено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
      16. Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України є частиною національного законодавства, визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      17. Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
      18. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
      19. У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
      20. Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.
      21. Звернувшись до суду, ОСОБА_1 у своєму позові просив визнати незаконним притягнення його до кримінальної відповідальності за частиною третьою статті 212 КК України у зв`язку із закриттям провадження та ухваленням вироку відносно ОСОБА_2 за той злочин, у якому прокуратура обвинувачувала його, та стягнути за рахунок державного бюджету на свою користь моральну шкоду в розмірі 250 000,00 грн.
      22. Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України (частина перша статті 1 Кримінального процесуального кодексу України).
      23. Кримінальне провадження - це досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв`язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (пункт 10 частини першої статті 3 КПК України).
      24. Згідно із частиною першою статті 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
      25. Порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування у кримінальних провадженнях визначає глава 26 КПК України.
      26. Вичерпний перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого та прокурора, що можуть бути оскаржені слідчому судді на етапі досудового провадження, визначений у частині першій статті 303 КПК України. Скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314-316 цього Кодексу (частина друга статті 303 КПК України).
      27. Тобто кримінальний процесуальний закон визначає спеціальний порядок розгляду скарг, які позивач заявив за правилами цивільного судочинства.
      28. Вимоги про визнання незаконними дій органів досудового розслідування у кримінальних провадженнях мають вирішуватися за правилами КПК України.
      29. При цьому закриття кримінального провадження щодо фізичної особи з реабілітуючих підстав є підтвердженням незаконних дій органів досудового розслідування, які в судовому порядку додатково не потрібно такими визнавати.
      30. Аналогічний висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4 цс 19).
      31. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції щодо закриття провадження у справі в частині визнання дій про притягнення позивача до кримінальної відповідальності незаконними є законною та обґрунтованою.
      32. Щодо відшкодування моральної шкоди Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.
      33. За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
      34. Частинами першою, другою та сьомою статті 1176 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
      35. Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові, зокрема, внаслідок, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
      36. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду (частина друга статті першої Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
      37. Статтею другою Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадках, закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
      38. Згідно з пунктом 5 статті 3 цього ж Закону у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові підлягає відшкодуванню моральна шкода.
      39. Положеннями статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» встановлено, що відшкодування моральної шкоди, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
      40. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, установлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом (стаття 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
      41. Тобто чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, у тому числі й відшкодування моральної шкоди, і право на таке відшкодування виникає в силу прямої вказівки закону, а саме статті 1176 ЦК України та Закону.
      42. Оскільки Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не містить чітких вимог щодо процесуальної форми документа, з яким особа має звернутися до суду за захистом свого порушеного права, то таким способом захисту в силу положень статей 15, 16 ЦК України може бути, зокрема, звернення до суду з відповідною позовною заявою.
      43. Відповідно до частини другої статті 23 ЦК України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
      44. У цій справі, обґрунтовуючи свої вимоги щодо відшкодування моральної шкоди та розмір такої шкоди, ОСОБА_1 зазначив, що з 26 січня 2007 року по 19 листопада 2012 року (п`ять років і десять місяців) перебуваючи під слідством та судом, він безперервно перебував під підпискою про невиїзд з міста Харкова (кримінальна справа № 22060055).
      45. Зокрема, з 30 липня 2008 року по 24 серпня 2011 року (37 місяців) за обвинуваченням у злочині, передбаченому частиною третьою статті 212 КК України.
      46. З огляду на це просив стягнути на свою користь 118 400,00 грн на підставі частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (як відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом).
      47. Однак під час розгляду справи суди встановили, що ОСОБА_1 вже звертався до суду з позовом, у якому просив стягнути на свою користь за рахунок коштів Державного бюджету України 4 777 151,00 грн як відшкодування моральної шкоди за незаконне притягнення його до кримінальної відповідальності та пред`явлення обвинувачення у злочинах, передбачених частиною другою статті 175, частиною другою статті 364 та частиною третьою статті 212 КК України у кримінальній справі № 22060055 (№ 641/6086/16-ц).
      48. Позов був обґрунтований тим, що незаконним притягненням його до кримінальної відповідальності та пред`явленням обвинувачення у злочинах, передбачених частиною другою статті 175, частиною другою статті 364 та частиною третьою статті 212 КК України, триманням його під підпискою про невиїзд з міста Харкова упродовж п`яти років і десяти місяців були повністю паралізовані всі можливі життєві зв`язки, були утруднені спілкування і стосунки з оточуючими людьми, він не мав можливості нормально працювати, не зміг реалізувати своє конституційне право бути обраним. Крім того, у зв`язку з перебуванням під слідством і судом його стан здоров`я став близьким до критичного.
      49. Рішенням Комінтернівського районного суду міста Харкова від 10 жовтня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Харківської області від 19 грудня 2017 року, у цивільній справі № 641/6086/16-ц було частково задоволено позов ОСОБА_1 про відшкодування йому моральної шкоди та стягнуто на його користь 10 000,00 грн моральної шкоди.
      50. Отже ОСОБА_1 реалізував своє законне право на відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством, яка передбачена частиною третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
      51. Частиною п`ятою статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
      52. Чинним законодавством і, зокрема, Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачене багаторазове відшкодування моральної шкоди за незаконне притягненням особи до кримінальної відповідальності.
      53. Щодо доводів ОСОБА_1 стосовно спричинення йому моральної шкоди діями органів досудового розслідування та процесуального керівництва, які виражалися у приховуванні протягом 2006-2016 років злочинів ОСОБА_2 спробами спростування показань та доказів ОСОБА_1 щодо злочинів, скоєних ОСОБА_2 , а також вимушених змін у життєвих та виробничих стосунках, які ОСОБА_1 зазнав унаслідок притягнення його замість ОСОБА_2 до кримінальної відповідальності та пред`явлення йому замість ОСОБА_2 позову про відшкодування шкоди у розмірі 1 777 151,00 грн, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
      54. Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
      55. Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
      56. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 89 ЦПК України).
      57. З позовної заяви та матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , висловлюючі свої доводи щодо відшкодування йому моральної шкоди, завданої протиправними діями органів досудового розслідування та процесуального керівництва, які він оцінив у 131 600,00 грн (250 000,00 грн - 118 400,00 грн = 131 600,00 грн), належним чином не обґрунтував та не довів жодними належними та допустимими доказами фактів заподіяння йому такої шкоди, протиправності дій відповідачів, наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням відповідачів та виною останніх в її заподіянні, а також не зазначив чим він керувався при розрахунку завданої йому моральної шкоди.
      58. ОСОБА_1 не вказав та не довів будь-якими доказами, яким чином проведення слідчих дій у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_2 йому були заподіяні моральні страждання.
      59. Також позивач не вказав, яких саме вимушених змін у життєвих і виробничих стосунках він зазнав та яким чином це пов`язано із проведенням слідчих чи інших дій органів досудового розслідування щодо ОСОБА_2
      60. Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки позивач належним чином не обґрунтував та не довів належними та допустимими доказами протиправності дій працівників прокуратури Харківської області щодо нього. Посилання позивача на навмисні злочинні дії працівників прокуратури Харківської області відносно нього також не доведені жодними належними доказами. Разом із цим ОСОБА_1 не зазначив, чим він керувався при розрахунку суми моральної шкоди, завданої йому такими діями.
      61. Також Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України).
      62. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України). Державу представляють відповідні органи державної влади в межах їх компетенції через свого представника (частина четверта статті 58 ЦПК України).
      63. Отже, у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161 гс 18) (пункт 6.22), від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (постанова № 14-316 цс 19) (пункт 33), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14?447 цс 19) (пункт 28)), зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду.
      64. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515 цс 19) (пункт 44)).
      65. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
      66. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
      67. Ураховуючи вищевикладене й те, що доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на їх законність та обґрунтованість не впливають, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.
      68. Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до статті 141 ЦПК України розподіл судових витрат не проводиться.
      Керуючись статтями 400, 409, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
      Постанову Харківського апеляційного суду від 21 травня 2019 року та рішення Комінтернівського районного суду міста Харкова від 04 лютого 2019 року у незміненій частині залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      /підпис/
      В. В. Пророк
      Судді: /підпис/
      Н. О. Антонюк
      /підпис/
      О. Р. Кібенко
      /підпис/
      С. В. Бакуліна
      /підпис/
      В. С. Князєв
      /підпис/
      В. В. Британчук
      /підпис/
      Н. П. Лященко
      /підпис/
      Ю. Л. Власов
      /підпис/
      О. Б. Прокопенко
      /підпис/
      М. І. Гриців
      /підпис/
      Л. І. Рогач
      /підпис/
      Д. А. Гудима
      /підпис/
      О. М. Ситнік
      /підпис/
      Ж. М. Єленіна
      /підпис/
      О. С. Ткачук
      /підпис/
      О. С. Золотніков
      /підпис/
      В. Ю. Уркевич
      /підпис/
      /підпис/
      О. Г. Яновська
      /підпис/
      /підпис/
      Джерело: ЄДРСР 88570901