ANTIRAID

Постановление ВС-КГС о возможности безнаказанно ГИС не исполнять решение суда в отношении проблемного банка Финансы и кредит и взыскании только морального ущерба

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

2 members have voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      0
    • Нет
      2
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      0
    • Нет
      2
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

Державний герб України

Постанова 
Іменем України 

20 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 761/27123/16-ц
провадження № 61-16696св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), ГулькаБ. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,
відповідачі: відділ державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві, управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві, Державна казначейська служба України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Державної казначейської служби України та відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві на рішення Апеляційного суду міста Києва у складі колегії суддів: Шахової О. В., Вербової І. М., Поливач Л. Д., від 25 січня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2016 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві (далі - ВДВС Шевченківського РУЮ у місті Києві), Управління державної казначейської служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві, Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що 08 серпня 2014 року Шевченківський районний суд міста Києва ухвалив рішення, яким стягнув з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на її користь заборгованість за договорами банківських строкових вкладів у розмірі 1 818 251,25 грн. 08 січня 2015 року видано виконавчий лист та 14 лютого 2015 року державним виконавцем ВДВС Шевченківського РУЮ у місті Києві відкрито виконавче провадження на примусове виконання рішення суду.

Вказувала на те, що вказане судове рішення не виконано, виконавче провадження закрито у зв'язку із тим, що у ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» розпочато процедуру ліквідації, а вона змогла отримати свої кошти лише частково, в межах гарантованої суми відшкодування на підставі Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Виконавче провадження тривало довгий час, рішення державного виконавця у ньому визнавались незаконними, а дії - неправомірними, що спричинило невиконання судового рішення та порушення її прав як стягувача.

З урахуванням зазначеного та посилаючись на положення статей 1173, 1174 ЦК України, ОСОБА_4 просила стягнути з держави Україна в особі Державної виконавчої служби України на її користь 1 671 793,71 грн на відшкодування майнової шкоди, оскільки саме таку суму, з урахуванням отриманого нею гарантованого відшкодування, вона повинна була б отримати за умов належного виконання судового рішення, а також просила стягнути з держави Україна на її користь майнову шкоду, яка полягає в матеріальних втратах від знецінення грошових коштів внаслідок інфляції, у розмірі 651 999,55 грн та заподіяну моральну шкоду у розмірі 50 000 грн шляхом списання коштів з відповідного рахунку Державного бюджету України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва у складі судді Юзькової О. Л. від 14 листопада 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про відшкодування майнової шкоди у вигляді не стягнутих за рішенням суду грошових коштів (депозитного вкладу) та моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із недоведеності позивачем заподіяння їй такої шкоди та причинного зв'язку між шкодою і протиправною поведінкою державного виконавця.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 25 січня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення.

Позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання з рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів державної влади, за бюджетною програмою 3504030, на користь ОСОБА_4 2 248 733,26 грн на відшкодування майнової шкоди та 5 000 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями та бездіяльністю відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив із того, що тривалим невиконанням судового рішення, що в подальшому призвело до унеможливлення його виконання, ОСОБА_4 завдано матеріального збитку у розмірі нестягнутої на її користь суми у розмірі 1 617 793,71 грн, а тому дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування вказаної суми з урахуванням інфляційних втрат за рахунок держави. Також внаслідок невиконання судового рішення, ухваленого на її користь, позивач має право на відшкодування моральної шкоди за рахунок держави.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У лютому 2017 року Державна казначейська служба України подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення апеляційного суду та ухвалити нове рішення, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У лютому 2017 року ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, що подали касаційні скарги

Касаційна скарга Державної казначейської служби України мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_4, рішення суду про стягнення майнової шкоди з Державного бюджету України є таким, що не відповідає вимогам закону.

Суд апеляційної інстанції не врахував, що на підставі постанови Національного банку України з 18 вересня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію в банку, що є боржником у виконавчому провадженні, а з 18 грудня 2015 року розпочато процедуру ліквідації АТ «Банк «Фінанси та Кредит».

Постанова державного виконавця про закриття виконавчого провадження про стягнення з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на користь позивача коштів прийнята саме у зв'язку з відкликанням банківської ліцензії та ліквідацією банку, що, у свою чергу, не залежить від дій як державного виконавця, що здійснював виконавче провадження, так і від органу ДВС в цілому. Отже, відсутні неправомірні дії державного виконавця, що спричинили шкоду позивачу.

Крім того, виконавчий документ про стягнення з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на користь позивача коштів направлено до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, тому визначення розміру майнової шкоди у сумі, що підлягала стягненню з банку, призведе до її подвійного стягнення.

Касаційна скарга ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві мотивована тим, що суд апеляційної інстанції помилково ототожнив сам факт можливості відшкодування збитків, завданих державним виконавцем фізичним або юридичним особам під час здійснення виконавчого провадження з наявністю у виконавчої служби обов'язку виконати грошове зобов'язання боржника перед стягувачем.

Судові рішення про визнання неправомірними дій державного виконавця не перебували у причинно-наслідковому зв'язку з невиконанням судового рішення, оскільки існувала судова заборона накладати арешт на кошти боржника.

Крім того, розмір шкоди у розмірі суми, що підлягала стягненню за невиконання судового рішення, нічим не обґрунтовано, а нараховані інфляційні втрати на підставі статті 625 ЦК України є безпідставними, оскільки за своєю правовою природою інфляційні втрати є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, яким є банк, а не ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2017 року ОСОБА_4 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити оскаржуване судове рішення без змін, як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів державної влади, з врахуванням інфляційних втрат за рахунок держави. Також суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що вона має право на відшкодування моральної шкоди за рахунок держави.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції та зупинено виконання оскаржуваного рішення до закінчення касаційного розгляду.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Справа передана до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 26 листопада 2018 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У справі, що переглядається, установлено, що Шевченківським районним судом міста Києва 08 січня 2015 року виданий виконавчий лист на примусове виконання рішення про стягнення з ПАТ «Фінанси та Кредит» на користь ОСОБА_4 грошових коштів за договором банківського вкладу на загальну суму 1 818 251,25 грн.

14 лютого 2015 року державним виконавцем ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання вказаного виконавчого документа про стягнення боргу у сумі 1 871 793,71 грн (а. с. 10).

24 грудня 2015 року заступником начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві винесено постанову про закриття зазначеного виконавчого провадження у зв'язку із прийняттям Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Фінанси та Кредит» та виконавчий документ направлено до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Рішення, бездіяльність державного виконавця ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві, начальника Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в м. Києві у вказаному виконавчому провадженні оскаржувались позивачем та визнавались неправомірними ухвалами Шевченківського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2015 року, від 21 січня 2016 року та від 22 лютого 2016 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційні скарги Державної казначейської служби України та ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві підлягають частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Щодо позовних вимог про стягнення майнової шкоди.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За змістом статті 1174 ЦК України обов'язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, його посадовими або службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про державну виконавчу службу» та Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до частини другої статті 87 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) збитки, завдані державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час проведення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом.

Згідно з частиною третьою статті 11 Закону України «Про державну виконавчу службу» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби, інші докази.

Відповідно до частини першої статті 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За змістом статті 57 ЦПК України 2004 року доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експерта.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_4 посилалась на те, що неправомірні дії державних виконавців призвели до невиконання судового рішення, а тому у встановленому законом порядку на відшкодування майнової шкоди з держави Україна має бути стягнуто 1 671 793,71 грн та інфляційні втрати у сумі 651 999,55 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив із того, що заподіяння позивачу майнової шкоди, пов'язаної з порушенням її законних прав щодо своєчасного, належного та повного виконання рішення суду, підтверджуються судовими рішеннями, якими визнані неправомірними дії державного виконавця при примусовому виконанні судового рішення.

Так, ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2015 року у справі № 761/23077/15-ц скаргу ОСОБА_4 про визнання незаконною бездіяльності державного виконавця ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві задоволено частково.

Визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця щодо нерозгляду заяв представника стягувача про накладення арешту на кошти боржника ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» у межах суми стягнення (від 18 лютого 2015 року та від 06 липня 2015 року) та невинесення постанови про арешт коштів боржника в межах виконавчого провадження № 46487445.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 21 січня 2016 року у справі № 761/31688/15-ц скаргу ОСОБА_4 задоволено частково.

Визнано неправомірними дії начальника Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в м. Києві щодо винесення постанови про об'єднання виконавчих проваджень про стягнення коштів з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» від 14 липня 2015 року. У задоволені іншої частини скарги відмовлено.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 22 лютого 2016 року у справі № 761/15595/14-ц скаргу ОСОБА_4 задоволено.

Визнано неправомірними дії заступника начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в м. Києві при винесенні постанови про прийняття до виконання виконавчого провадження від 19 серпня 2015 року. Скасовано постанову про прийняття до виконання виконавчого провадження від 19 серпня 2015 року № 46487445.

Зі змісту наведених судових рішень слідує, що дії державних виконавців щодо об'єднання та прийняття до виконання виконавчих проваджень, визнані неправомірними судовими рішеннями від 21 січня та 22 лютого 2016 року, враховуючи їх організаційний зміст, не перебувають у причинному зв'язку із спричиненням позивачу майнової шкоди, внаслідок несвоєчасного виконання судового рішення. При цьому суд бере до уваги, що невиконання судового рішення у передбачений законом строк пов'язане з ліквідацією у вересні 2015 року банку - боржника у виконавчому провадженні, а не з діями державних виконавців щодо об'єднання або прийняття до виконання виконавчого провадження.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки обставинам, встановленим вказаними судовими рішеннями, а тому дійшов помилкового висновку про те, що позивач довела позовні вимоги про відшкодування майнової шкоди, а саме: заподіяння їй такої шкоди та причинного зв'язку між шкодою і протиправною поведінкою державного виконавця.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_4 та стягуючи на її користь майнову шкоду, апеляційний суд не врахував, що невиконання рішення суду щодо нестягнутих грошових коштів не може ототожнюватися із заподіяною позивачу майновою шкодою, оскільки існує можливість виконання рішення щодо стягнення з боржника грошових коштів Фондом гарантування вкладів фізичних осіб на підставі статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а тому дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для стягнення майнової шкоди та, відповідно, помилково стягнув інфляційні втрати на підставі статті 625 ЦК України.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

За таких обставин рішення апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про відшкодування майнової шкоди підлягає скасуванню із залишенням в силі в цій частині рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні цих позовних вимог у зв'язку з їх недоведеністю.

Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди.

Частиною першою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до положень частини першої статті 1167 ЦК України, статті 1174 ЦК України, частини третьої статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця, відшкодовується державою.

Встановлено, що внаслідок неправомірної бездіяльності державного виконавця щодо нерозгляду заяв представника ОСОБА_4 від 18 лютого та 06 липня 2015 року про накладення арешту на кошти боржника, яка встановлена ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2015 року, була втрачена можливість своєчасно застосувати такий захід примусового стягнення як арешт коштів боржника.

Вказане негативно вплинуло на дотримання прав позивача щодо належного і своєчасного виконання судового рішення.

Посилання ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві у касаційній скарзі на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2015 року у справі № 810/1455/15, якою було заборонено проводити арешт та примусове стягнення коштів з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», як на підставу не застосування арешту коштів боржника, є необґрунтованим, оскільки у період з 18 лютого 2015 року по 28 квітня 2015 року не існувало будь-яких обмежень для арешту коштів боржника в межах виконавчого провадження № 46487445.

Вказана неправомірна бездіяльність призвела до порушення строків виконання судового рішення, ухваленого на користь позивача, та спричинило їй моральну шкоду, яка полягала у душевних стражданнях, яких позивач зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою державного виконавця щодо неї.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди та правильно визначив її розмір, врахувавши характер і обсяг душевних страждань позивача, вимоги розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити без змін рішення апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди.

Оскільки ухвалою суду касаційної інстанції від 10 травня 2017 року зупинено виконання оскаржуваного судового рішення до закінчення його перегляду в касаційному порядку, а колегія суддів дійшла висновку про те, що підстави для його скасування в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди відсутні, тому виконання рішення Апеляційного суду міста Києва від 25 січня 2017 року в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400, 410, 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Державної казначейської служби України та відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду міста Києва від 25 січня 2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 до відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві, управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві, Державної казначейської служби України про відшкодування майнової шкоди скасувати та залишити в силі в цій частині рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14 листопада 2016 року.

Рішення Апеляційного суду міста Києва від 25 січня 2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 до відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві, управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди залишити без змін.

Поновити виконання рішення Апеляційного суду міста Києва від 25 січня 2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 до відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві, управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: О. В. Білоконь Б. І. Гулько Є. В. Синельников С. Ф. Хопта

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/80330318

  • Sad 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

Это наше решение. У Верховного суда ушло всего два года на то, чтобы придумать не обоснованное решение об отказе во взыскании ущерба за неисполнение решения суда. При этом суд не дал оценки тому, что из трех решений суда в отношении госисполнителя признавших его бездеятельность, одно касалось непосредственно бездеятельности и не наложения ареста на счета и кассу банка.

Также Верховный суд указав зачем-то на возможность возврата средств через ФГВФЛ не выяснил, а включен ли вкладчик в перечень акцептированных требований и подлежит ли эта сумма возврату ФГВФЛ.

Умиляет то, что бездействие ГИС и как факт потеря почти 2 000 000 грн, суд посчитал правомерным оставить взыскание только морального ущерба в сумме 5000 грн. Такого цинизма я давно не встречал. Формально это решение пример необоснованности, что само по себе содержит уже основание для привлечение судей к ответственности. Но делать этого мы не будем.

  • Like 4

Share this post


Link to post
Share on other sites
7 часов назад, ANTIRAID сказал:

У Верховного суда ушло всего два года на то, чтобы придумать не обоснованное решение об отказе во взыскании ущерба за неисполнение решения суда. При этом суд не дал оценки тому, что из трех решений суда в отношении госисполнителя признавших его бездеятельность, одно касалось непосредственно бездеятельности и не наложения ареста на счета и кассу банка.

Также Верховный суд указав зачем-то на возможность возврата средств через ФГВФЛ не выяснил, а включен ли вкладчик в перечень акцептированных требований и подлежит ли эта сумма возврату ФГВФЛ.

Независимая ветвь власти - судебная, по своей инициативе идентифицирует себя с общей структурой власти в стране и старательно играет за общую команду, наверняка рассчитывая на "плюшки, бонусы, респект и уважуху". Плебейское мышление и не самая чистая совесть даже не зависимому институту не позволяет осознать себя "ничейными". Возмущения возникают только когда у кого-то там отбирают или грозят отобрать пирожок/ кресло/ статус или другое, что так ценится на определенном уровне. Потому, пока народ не контролирует власть - он не будет иметь преимуществ (или просто прав) для защиты своих приватных интересов в суде. Хорошие (как мы понимаем) или законные или уравновешенные судебные решения - это случайные протуберанцы, возникшие в силу стечения разных обстоятельств в один момент времени, когда действующие силы либо еще не определились, либо временно потеряли контроль над ситуацией.

В Вашей ситуации, принять позитивное для гражданина решение - это запустить цепную реакцию аналогичных исков и заставить власть исполнительную судорожно искать средства на возмещение ущерба от свои "косяков".

Желание полноценно играть за общую сильную команду требует от судебной власти креативности и изобретательности. Вот уже научились "на пользу дела" использовать фразы из решений ЕСПЧ, с некоторыми полезными усовершенствованиями :  из дел, где рассматривалось неисполнение/ длительное исполнение судебных решений по иску гражданина против государства - фразы о обязательности судебных решений и эффективности судебной защиты (п. 6 Конвенции) креативно переписали в решения о обязательности исполнения решений в пользу банков и коллекторов ; а если аргументов что "черное это есть белое" у суда не достаточно, то можно использовать, например

"Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року)."

Такие дела. ИМХО

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites
6 часов назад, Marina-NET сказал:

"Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року)."

Такие дела. ИМХО

Эта цитата сейчас используется в 90% всех постанов ВС... Она сейчас стала самая популярная...

  • Like 2

Share this post


Link to post
Share on other sites
8 hours ago, Bolt said:

Эта цитата сейчас используется в 90% всех постанов ВС... Она сейчас стала самая популярная...

Это подуставшее клише всех задрало.

В апелляционных/кассационных жалобах я стал вставлять его в конце мотивации с "добавкой":

"Однак, оскаржуване рішення не містить правової оцінки ряду обставин справи та поданих доказів взагалі, що є порушенням норм процесуального права (ст. 265 ЦПК України)".

  • Like 2

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      12 червня 2019 року
      м. Київ
      Справа N 201/2779/17
      Провадження N 14-205цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Ткачука О.С.,
      суддів Антонюк Н.О., Анцупової Т.О, Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Гудими Д.А., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Пророка В.В., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Яновської О.Г.
      розглянула у порядку письмового провадження справу за скаргою ОСОБА_4 на бездіяльність начальника Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 червня 2017 року, постановлену у складі суддів Пищиди М.М., Ткаченко І.Ю., Каратаєвої Л.О.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст та обґрунтування позовних вимог
      1. У лютому 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність начальника Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області.
      2. Скарга мотивована тим, що у грудні 2010 року ОСОБА_4 дізнався про те, що Жовтневим відділом державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області у 2003 році на підставі виконавчого листа, виданого 29 липня 2002 року Апеляційним судом Дніпропетровської області на виконання вироку у кримінальній справі N 1-4 про конфіскацію належного йому майна на користь держави, було накладено арешт на його майно. Звернувшись до виконавчої служби щодо винесення постанови про зняття арешту з майна, заявник отримав відповідь, в якій йому повідомили про те, що вирішити це питання неможливо, оскільки вказане виконавче провадження було закрито у 2004 році і на час звернення знищено у зв'язку із закінченням трирічного строку зберігання архівних справ, а тому для вирішення цього питання йому слід звернутися до суду.
      3. Враховуючи зазначене, а також неодноразове звернення до судів за захистом своїх прав протягом 2013-2016 років, ОСОБА_4 просив поновити строк на звернення до суду зі скаргою та зобов'язати орган державної виконавчої служби прийняти постанову про скасування арешту з належного йому майна.
      Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
      4. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 лютого 2017 року у відкритті провадження у справі за скаргою ОСОБА_4 відмовлено з підстав, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 122 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), оскільки скарга не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
      5. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що предметом цієї скарги є бездіяльність державного виконавця, пов'язана з виконанням вироку у кримінальній справі. Чинним Кримінальним процесуальним кодексом України (далі - КПК України) не встановлено іншого порядку судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, а тому відповідно до ст. 181 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) скаргу слід розглядати за правилами адміністративного судочинства.
      Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
      6. Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 червня 2017 року ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 лютого 2017 року залишено без змін.
      7. Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що скарга відповідно до ст. 181 КАС України підлягає розглядуза правилами адміністративного судочинства.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      8. У липні 2017 року ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просив скасувати ухвалу апеляційного суду з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права та постановити нову ухвалу - про прийняття до розгляду його скарги.
      9. Касаційна скарга мотивована тим, що скарга не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, оскільки її віднесено до компетенції судів загальної юрисдикції.
      Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
      10. 13 липня 2017 року ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 червня 2017 року.
      11. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким ЦПК України викладений у новій редакції.
      12. Відповідно до п. 4 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону N 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      13. 18 травня 2018 року Верховний Суд отримав справу за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 червня 2017 року.
      14. 13 березня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду відповідно до ч. 6 ст. 403 ЦПК України передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      15. Згідно з ч. 6 ст. 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
      16. Враховуючи те, що заявник оскаржує ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 червня 2017 року з підстав порушення правил предметної юрисдикції, справа підлягає розгляду Великою Палатою Верховного Суду.
      17. 22 квітня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла зазначену справу до провадження та призначила до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні).
      Позиція Верховного Суду
      18. Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
      19. Згідно з положеннями ч. 2 ст. 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      20. Статтею 383 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду зі скаргою) передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
      21. Згідно з ч. 2 ст. 384 цього Кодексу скарга подається до суду, який видав виконавчий документ.
      22. ОСОБА_4 як сторона виконавчого провадження (боржник) оскаржує законність дій державного виконавця, пов'язаних з виконанням вироку у кримінальній справі та у зв'язку з порушенням порядку його виконання.
      23. Згідно з ч. 1, 2 ст. 74 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 1404-VIII) рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
      24. Положеннями ст. 539 КПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду із скаргою) визначено порядок вирішення судом питань, які виникають під час виконання вироку. Проте зазначеною нормою закону не встановлено порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби при виконанні вироку суду у кримінальній справі. Відсутнє і посилання на можливість такого оскарження за правилами ЦПК України.
      25. Разом з тим ч. 1 ст. 181 КАС України (у редакції, чинній на час звернення до суду зі скаргою)передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
      26. Ця норма узгоджується з правилами, передбаченими ч. 2 ст. 2 КАС України (у зазначеній редакції), у якій вказується, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли встановлено інший порядок судового провадження.
      27. З наведених вище норм процесуального права слід дійти висновку про те, що оскарження дій або бездіяльності державного виконавця з виконання постанови про накладення арешту на виконання вироку суду про конфіскацію майна, для яких процесуальними кодексами та Законом N 1404-VIII не передбачено спеціального порядку оскарження таких дій або бездіяльності, проводиться у порядку адміністративного судочинства.
      28. Разом із цим у п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року (далі - Конвенція), закріплене "право на суд" разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" (від 21 лютого 1975 року, заява N 4451/70, § 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність цих прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Станєв проти Болгарії" від 17 січня 2012 року, заява N 36760/06, § 230).
      29. Згідно зі ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
      30. ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами (див. mutatis mutandis рішення від 09 грудня 2010 року у справі "Буланов та Купчик проти України", заяви N 7714/06 та N 23654/08), зокрема п. 1 ст. 6 Конвенції щодо відсутності у заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду України розглянути касаційні скарги заявників всупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й знівелювала авторитет судової влади. ЄСПЛ вказав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції.
      31. У рішенні від 01 грудня 2011 рокуу справі "Андрієвська проти України" ЄСПЛ визнав порушення п. 1 ст. 6 Конвенції з огляду на те, що Вищий адміністративний суд України відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці, оскільки її справа мала цивільний, а не адміністративний характер, і тому касаційною інстанцією мав бути Верховний Суд України; натомість останній відмовив у відкритті касаційного провадження, зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є Вищий адміністративний суд України (§ 13,14, 23, 25, 26). У рішенні від 17 січня 2013 року у справі "Мосендз проти України" (заява N 52013/08)ЄСПЛ визнав, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого ст. 13 Конвенції, через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (§ 116, 119, 122?125). У рішенні від 21 грудня 2017 року у справі "Шестопалова проти України" (заява N 55339/07) ЄСПЛ зробив висновок, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч п. 1 ст. 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз'яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися у судах України, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду позову заявниці за правилами адміністративного судочинства (§ 13, 18?24).
      32. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, з 2013 року до 2016 року ОСОБА_4 неодноразово звертався до судів різної юрисдикції за захистом своїх прав, зокрема і до Дніпропетровського окружного адміністративного суду, який ухвалою від 21 травня 2014 року, що набрала законної сили, відмовив у відкритті провадження у справі у зв'язку з тим, що цей спір не підсудний цьому суду.
      33. Відтак постановлення Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська ухвали від 22 лютого 2017 року про відмову у відкритті провадження у справі за скаргою ОСОБА_4 через те, що вона не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, поставило під загрозу сутність гарантованого Конвенцією права заявника на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту.
      34. Непослідовність національного суду створила перешкоди ОСОБА_4 у реалізації права на судовий захист.
      35. Згідно з ч. 4 ст. 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
      36. Скасування ухвали суду апеляційної інстанції, про перегляд якої просить у касаційній скарзі ОСОБА_4, не реалізує його право на судовий захист, оскільки суд першої інстанції його скаргу не розглянув, що позбавляє апеляційний суд можливості вирішити скаргу по суті заявлених вимог.
      37. Відповідно до ч. 6 ст. 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
      38. З урахуванням викладеного ухвали судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для відкриття провадження у справі за скаргою ОСОБА_4 на бездіяльність начальника Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області в порядку цивільного судочинства.
      Щодо судових витрат
      39. Розгляд справи не закінчено, тому питання про розподіл судових витрат не вирішується.
      Керуючись статтями 402-404, 411, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
      Ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 червня 2017 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для відкриття провадження у справі за скаргою ОСОБА_4 на бездіяльність начальника Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області в порядку цивільного судочинства.
      Постанова Великої Палати Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О.С. Ткачук
      Судді: Н.О. Антонюк О.Р. Кібенко
      Т.О Анцупова В.С Князєв
      С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко
      В.В. Британчук Н.П. Лященко
      Ю.Л. Власов О.Б. Прокопенко
      М.І. Гриців В.В Пророк
      Д.А. Гудима Л.І. Рогач
      Ж.М. Єленіна О.М. Ситнік
      О.С. Золотніков О.Г. Яновська
    • By ais
      Взыскатель долга отозвал из исполнительной службы свой исполнительный лист, т.е. не стал продолжать судится о том, что он его подал в ДВС за границами 3-х летнего срока.
      И тут возникло несколько вопросов:
      1. Что делать с судебным процессом (жалоба на действия исполнителя), который ещё продолжается?
      2. Почему ДВС в своем постановлении о возврате ИЛ не закрыла ИП, а лишь вернула взыскателю ИЛ (в т.ч. авансовый взнос !!! ) и сняла аресты?
      3. Почему ДВС приняла постановление о взыскании с должника исполнительного сбора, а не с взыскателя, который забрал ИЛ?
      4. ДВС в постанове указала взыскателю, что тот может переподать исполнительный лист снова до 2021 года. Это каким образом? Что так можно?
      Прошу помочь с ответами на вопросы или прокомментировать. В чем подвох возврата ИЛ? К чему готовиться?
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      05 червня 2019 року
      м. Київ
      Справа N 911/100/18
      Провадження N 12-60гс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Уркевича В.Ю.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Данішевської В.І., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Пророка В.В., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Яновської О.Г.,
      учасники справи:
      позивач (скаржник) - Товариство з обмеженою відповідальністю "Альфа 77",
      відповідач - Приватне акціонерне товариство "Агрофірма Березанська птахофабрика",
      третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Бонус",
      приватний виконавець виконавчого округу Черкаської області Чупис Тетяна Петрівна,
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження справу N 911/100/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа 77" до Приватного акціонерного товариства "Агрофірма Березанська птахофабрика", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Бонус", про стягнення 601 963,86 грн за касаційною скаргою приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Чупис Тетяни Петрівни на постанову Північного апеляційного господарського суду від 29 січня 2019 року (головуючий суддя Чорногуз М.Г., судді Хрипун О.О., Агрикова О.В.) та ухвалу Господарського суду Київської області від 13 вересня 2018 року (суддя Рябцева О.О.) за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа 77" на неправомірні дії та бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Чупис Т.П.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст і підстави наведених у скарзі вимог
      1. 26 липня 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Альфа 77", правонаступником якого у спірних правовідносинах за договором відступлення права вимоги є ТОВ "Юридична компанія "Бонус") звернулося до Господарського суду Київської області зі скаргою на неправомірні дії та бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Чупис Т.П. (далі - приватний виконавець), які полягають у неправомірному складанні акта від 13 липня 2018 року про передачу майна (яєць курячих харчових групи С категорії В по 180 шт. в 1 ящику, загальною кількістю 98 ящиків, далі - спірне майно) боржника стягувачу в рахунок погашення боргу, незабезпеченні фактичної передачі стягувачу цього арештованого майна у виконавчому провадженні N 56493850, а також у зазначенні зберігачем майна (під час його реалізації Державним підприємством "Сетам") особи, що фактично такою не є.
      2. Скаргу мотивовано тим, що приватним виконавцем усупереч вимогам частини дев'ятої статті 61 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" зазначений акт від 13 липня 2018 року було складено за 3 дні до проведення запланованих виконавчих дій із передачі арештованого майна стягувачу в рахунок погашення боргу, враховуючи при цьому, що фактична передача стягувачу відповідного майна не відбулася.
      Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
      3. Господарський суд Київської області рішенням від 06 березня 2018 року стягнув з Приватного акціонерного товариства "Агрофірма Березанська птахофабрика" (далі - ПрАТ "АФ Березанська птахофабрика") на користь ТОВ "Альфа 77" заборгованість розміром 487 187,64 грн. 16 311,18 грн трьох процентів річних, 79 112,82 грн інфляційних втрат і 8 739,17 грн судового збору.
      4. 20 квітня 2018 року на виконання вказаного рішення Господарський суд Київської області видав наказ про стягнення з ПрАТ "АФ Березанська птахофабрика" відповідних коштів, з примусового виконання якого 10 травня 2018 року приватним виконавцем відкрито виконавче провадження N 56375447.
      5. Під час виконання зазначеного рішення суду 10, 11 та 23 травня 2018 року приватним виконавцем винесено постанови у виконавчому провадженні N 56375447 про арешт майна боржника, якими накладено арешт на все майно, яке належить ПрАТ "АФ Березанська птахофабрика", у тому числі, спірне майно.
      6. 29 травня 2018 року постановою приватного виконавця зазначене виконавче провадження N 56375447 приєднано до зведеного виконавчого провадження N 56493850, у якому об'єднано виконання тим самим приватним виконавцем судових рішень щодо стягнення коштів з одного й того самого боржника - ПрАТ "АФ Березанська птахофабрика".
      7. 27 червня 2018 року листом N 775 приватний виконавець повідомив ТОВ "Альфа 77" (стягувача) про те, що спірне майно боржника не було реалізоване на третіх електронних торгах від 26 червня 2018 року N 341227, а тому запропонував залишити це майно за собою у порядку, передбаченому статтею 61 Закону України "Про виконавче провадження", та просив повідомити про прийняте рішення у встановлений законодавством строк.
      8. 12 липня 2018 року листом N 157 стягувач повідомив приватного виконавця про бажання залишити за собою вказане майно боржника в рахунок погашення боргу.
      9. 13 липня 2018 року приватний виконавець виніс постанову про передачу спірного майна стягувачу в рахунок погашення боргу за ціною електронних торгів - 11 466 грн. а також склав відповідний акт (про фактичну передачу цього майна) відповідно до частини дев'ятої статті 61 Закону України "Про виконавче провадження".
      10. Крім того, 13 липня 2018 року листом N 808 приватний виконавець повідомив ТОВ "Альфа 77" (стягувача) про те, що виконавчі дії з фактичної передачі нереалізованого майна в рахунок погашення боргу призначено на 17 липня 2018 року.
      11. 17 липня 2018 року приватний виконавець склав акт, за змістом якого фактична передача спірного майна боржника стягувачу в рахунок погашення боргу не відбулася, оскільки зберігачем майна (Данилівським Д.С.) не надано доступ до приміщення, де перебуває спірне майно, представникам стягувача для його подальшого прийняття. Також в додатках N 1 і N 2 до зазначеного акта від 17 липня 2018 року сторони виклали зауваження, згідно з якими фактична передача спірного майна не відбулася з огляду на те, що право боржника на це майно оспорюється іншою особою, а також оскільки приватним виконавцем не забезпечено доступ стягувача до цього майна та не вчинено спроб з примусового входження на відповідну територію ПрАТ "АФ Березанська птахофабрика".
      12. 24 липня 2018 року листом N 864 приватний виконавець повідомив ТОВ "Альфа 77" про те, що питання стосовно здійснення примусового входження на територію боржника з метою доступу до спірного майна не входить до компетенції приватного виконавця, а підлягає вирішенню поза межами виконавчого провадження шляхом подання окремого майнового позову, оскільки з моменту винесення приватним виконавцем постанови від 13 липня 2018 року про передачу майна стягувачу та відповідного акта спірне майно є власністю ТОВ "Альфа 77" (стягувача).
      13. У подальшому ТОВ "Альфа 77" звернулося до Господарського суду Київської області зі вказаною скаргою на неправомірні дії та бездіяльність приватного виконавця у зведеному виконавчому провадженні N 56493850 щодо складання акта від 13 липня 2018 року про передачу майна, незабезпечення фактичної передачі стягувачу цього майна, а також зазначення його зберігачем особи (ОСОБА_1), яка такою не є.
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      14. Господарський суд Київської області ухвалою від 13 вересня 2018 року, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29 січня 2019 року, скаргу ТОВ "Альфа 77" задовольнив частково. Визнав незаконною бездіяльність приватного виконавця у частині незабезпечення фактичної передачі стягувачу арештованого майна і зобов'язав приватного виконавця вчинити відповідні дії щодо фактичної передачі стягувачу цього майна, а також визнав незаконним та скасував акт від 13 липня 2018 року про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу.
      15. Обґрунтовуючи ухвалу, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що за приписами частини дев'ятої статті 61 Закону України "Про виконавче провадження" про передачу стягувачу майна боржника в рахунок погашення боргу виконавець виносить постанову, а за фактом передачі складає акт, тому, оскільки арештоване майно ПрАТ "АФ Березанська птахофабрика" не було фактично передано стягувачу в рахунок погашення боргу, приватним виконавцем було передчасно складено акт від 13 липня 2018 року, який підлягає скасуванню. Також суди вказали на незаконність відповідної бездіяльності приватного виконавця з огляду на те, що ним не вжито всіх передбачених положеннями Закону України "Про виконавче провадження" заходів із фактичної передачі стягувачу майна боржника в рахунок погашення боргу.
      Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
      16. У лютому 2019 року приватний виконавець звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 29 січня 2019 року й ухвалу Господарського суду Київської області від 13 вересня 2018 року та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні скарги ТОВ "Альфа 77" на неправомірні дії та бездіяльність приватного виконавця відмовити.
      Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      17. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 15 квітня 2019 року відкрив касаційне провадження, зупинив дію постанови суду апеляційної інстанції й ухвали суду першої інстанції до закінчення їх перегляду в касаційному порядку та передав цю справу разом з касаційною скаргою приватного виконавця на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на те, що однією з підстав оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій є порушення ними правил предметної юрисдикції.
      18. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 24 квітня 2019 року справу прийняла та призначила до розгляду.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      19. Касаційну скаргу мотивовано неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, оскільки, за твердженням особи, яка подала касаційну скаргу, нею вчинено всі передбачені законом дії з метою передачі майна, а фактична непередача відбулася через відмову зберігача передати майно стягувачу, що в подальшому відображено в акті приватного виконавця від 17 липня 2018 року. При цьому приватний виконавець зазначив, що акт про передачу стягувачу майна боржника в рахунок погашення боргу формується одночасно з постановою про таку передачу, а його формування не залежить від моменту фактичної передачі майна.
      20. Крім того, на думку приватного виконавця, скарга ТОВ "Альфа 77" не підлягала розгляду у межах цієї справи в порядку, передбаченому статтею 339 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на те, що спір між стягувачем та боржником щодо витребування майна з чужого незаконного володіння мав вирішуватися поза межами цієї справи в окремому позовному провадженні.
      21. Також особа, яка подала касаційну скаргу, зазначила, що розгляд скарги ТОВ "Альфа 77" у цій справі на неправомірні дії та бездіяльність приватного виконавця у межах зведеного виконавчого провадження N 56493850 не належить до компетенції господарських судів, оскільки скарги на дії приватних виконавців під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій, підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.
      Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
      22. Інші учасники справи своєї позиції стосовно касаційної скарги приватного виконавця письмово не виклали.
      23. 03 червня 2019 року до Великої Палати Верховного Суду надійшли пояснення Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Рідна" (далі - ПрАТ "СК "Рідна"), у яких зазначено, що касаційна скарга приватного виконавця підлягає задоволенню, оскільки оскаржувані ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції були прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права, а також з порушенням норм процесуального права. Також, за твердженнями особи, яка подала пояснення, її помилково не залучено судами попередніх інстанцій до участі в справі в порядку статті 50 Господарського процесуального кодексу України як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, оскільки вона є страховиком, а приватний виконавець - страхувальником за договором добровільного страхування цивільно-правової відповідальності приватного виконавця від 18 липня 2018 року N ВПВ/084/18, тому рішення судів, прийняті за результатами розгляду скарг ТОВ "Альфа 77" у цій справі, впливають на її права та обов'язки.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Оцінка аргументів учасників справи й висновків судів попередніх інстанцій
      Щодо юрисдикції суду
      24. Визначаючи юрисдикцію суду щодо розгляду поданої у межах цієї справи скарги ТОВ "Альфа 77" на дії приватного виконавця, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.
      25. Відповідно до частини першої статті 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
      26. Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина перша статті 327 Господарського процесуального кодексу України).
      27. При цьому гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.
      28. Відповідно до статті 339 Господарського процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
      29. Частиною першою статті 340 Господарського процесуального кодексу України визначено, що скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
      30. Отже, зазначеними нормами передбачена можливість оскарження боржником або стягувачем дій державного виконавця до того суду, який видав виконавчий документ на виконання свого рішення, зокрема ухваленого в порядку господарського судочинства. Така скарга подається з метою судового контролю за виконанням судового рішення, ухваленого у відповідній справі.
      31. Водночас згідно з правилами адміністративного судочинства щодо особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця за частиною першою статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
      32. Також порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби встановлено Законом України "Про виконавче провадження", згідно із частиною першою статті 74 якого рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
      33. Відповідно до статті 30 Закону України "Про виконавче провадження", якою врегульовано особливості виконання кількох рішень у разі надходження на виконання кількох виконавчих документів щодо одного боржника, виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється державним виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження щодо такого боржника, у рамках зведеного виконавчого провадження. Виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється приватним виконавцем у рамках зведеного виконавчого провадження.
      34. При цьому законодавство не передбачає порядку розгляду скарг на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій. Велика Палата Верховного Суду наголошує на тому, що саме в таких випадках (оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій) згідно з частиною першою статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.
      35. Подібний правовий висновок викладено, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі N 660/612/16-ц (провадження N 14-19цс18), від 12 вересня 2018 року у справі N 906/530/17 (провадження N 12-213гс18), від 17 жовтня 2018 року у справах N 927/395/13 (провадження N 12-189гс18), N 5028/16/2/2012 (провадження N 12-192гс18), від 05 грудня 2018 року у справі N 904/7326/17 (провадження N 12-197гс18), від 13 лютого 2019 року у справі N 808/2265/16 (провадження N 11-1334апп18) та від 10 квітня 2019 року у справі N 908/2520/16 (провадження N 12-30гс19).
      36. Проте, за матеріалами справи та відповідно до постанови приватного виконавця від 29 травня 2018 року N 56375447 про об'єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження - у зведеному виконавчому провадженні N 56493850 об'єднано виконання судових рішень про стягнення коштів з одного боржника - ПрАТ "АФ Березанська птахофабрика", ухвалених судами за правилами лише господарської юрисдикції, а саме: виконавчого провадження N 56375447 з виконання наказу Господарського суду Київської області від 20 квітня 2018 року в цій справі та виконавчого провадження N 56492823 з виконання наказу Господарського суду Київської області від 16 травня 2018 року в господарській справі N 911/362/18.
      37. Таким чином, оскільки ПрАТ "АФ Березанська птахофабрика" було відповідачем у господарських справах та боржником у зведеному виконавчому провадженні з примусового виконання судових рішень у господарських справах, ухвалених за правилами лише господарського судочинства, то скарга ТОВ "Альфа 77" на дії приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами однієї (господарської) юрисдикції, підлягає розгляду в межах цієї справи за правилами господарського судочинства.
      38. Окремо Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що за матеріалами справи оскаржувані стягувачем у вказаній скарзі неправомірні дії та бездіяльність приватного виконавця у цій справі, незважаючи на об'єднання приватним виконавцем виконавчих проваджень N 56375447 та N 56492823 у зведене виконавче провадження N 56493850, були здійснені приватним виконавцем саме у межах виконавчого провадження N 56375447 з виконання наказу Господарського суду Київської області від 20 квітня 2018 року в цій справі.
      39. Зважаючи на викладене, доводи касаційної скарги приватного виконавця про підвідомчість цього спору (який стосується судового оскарження дій та бездіяльності приватного виконавця під час виконання судових рішень, ухвалених за правилами господарської юрисдикції) адміністративним судам відхиляються Великою Палатою Верховного Суду як необґрунтовані.
      Щодо вирішення спору по суті
      40. Залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначив, що оскільки внаслідок бездіяльності приватного виконавця та всупереч приписам частини дев'ятої статті 61 Закону України "Про виконавче провадження" арештоване майно ПрАТ "АФ Березанська птахофабрика" не було фактично передано стягувачу в рахунок погашення боргу, то відповідна бездіяльність приватного виконавця є протиправною, а акт від 13 липня 2018 року, складений ним з порушенням вимог Закону України "Про виконавче провадження", є незаконним і підлягає скасуванню.
      41. Велика Палата Верховного Суду погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
      42. За змістом статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначені цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
      43. Відповідно до статті 10 Закону України "Про виконавче провадження" заходами примусового виконання рішень є звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; та інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
      44. Частиною першою статті 13 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
      45. Відповідно до частини першої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний вживати передбачені цим Законом заходи щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
      46. Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (частина перша статті 48 Закону України "Про виконавче провадження").
      47. Згідно з абзацом першим частини першої, частинами шостою, восьмою і дев'ятою статті 61 Закону України "Про виконавче провадження" реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною. У разі нереалізації майна на третіх електронних торгах виконавець повідомляє про це стягувачу і пропонує йому вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна, крім майна, конфіскованого за рішенням суду. У разі якщо стягувач виявив бажання залишити за собою нереалізоване майно, він зобов'язаний протягом 10 робочих днів з дня надходження від виконавця відповідного повідомлення внести на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби або рахунок приватного виконавця різницю між вартістю нереалізованого майна та сумою коштів, що підлягають стягненню на його користь, якщо вартість нереалізованого майна перевищує суму боргу, яка підлягає стягненню за виконавчим документом. За рахунок перерахованих стягувачем коштів оплачуються витрати виконавчого провадження, задовольняються вимоги інших стягувачів та стягуються виконавчий збір і штрафи, а залишок коштів повертається боржникові. Майно передається стягувачу за ціною третіх електронних торгів або за фіксованою ціною. Про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу виконавець виносить постанову. За фактом такої передачі виконавець складає акт. Постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на таке майно.
      48. Отже, Законом України "Про виконавче провадження" передбачено випадки, коли реалізація арештованого майна на торгах може не відбутися. У такому випадку, з метою забезпечення права стягувача - учасника виконавчого провадження цей Закон передбачає відповідний порядок дій, які повинен вчинити виконавець, а саме: повідомити про це стягувача і запропонувати йому вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна, крім майна, конфіскованого за рішенням суду.
      49. Якщо ж стягувач заявить про бажання залишити нереалізоване на прилюдних торгах майно за собою, виконавець виносить постанову про передачу майна стягувачу, а за фактом такої передачі складає відповідний акт. При цьому майно передається стягувачу в рахунок погашення боргу, а відповідні постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на таке майно згідно з частиною дев'ятою статті 61 вказаного Закону.
      50. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі N 910/3507/18 (провадження N 12-243гс18).
      51. Велика Палата Верховного Суду наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.
      52. Судами першої та апеляційної інстанцій установлено й підтверджено матеріалами справи, що відображена в оскаржуваному акті від 13 липня 2018 року фактична передача спірного майна стягувачу в рахунок погашення боргу не відбулася, про що приватним виконавцем складено відповідний акт від 17 липня 2018 року з додатками N 1 і N 2 до нього.
      53. Відповідно до пункту 6 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року N 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року N 2832/5) та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за N 489/20802 (далі - Інструкція), під час здійснення виконавчого провадження виконавець приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складання актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених указаним Законом та іншими нормативно-правовими актами.
      54. Згідно з абзацами першим, другим і четвертим пункту 8 Інструкції актом є документ, що підтверджує певні встановлені факти або події. Текст акта складається з реквізитів виконавчого документа із зазначенням суті проведених дій; за зведеним виконавчим провадженням - повного найменування (прізвища, імені та по батькові) боржника та дати об'єднання виконавчих проваджень у зведене, а також вступної і констатуючої частин, де в констатуючій частині викладаються мета і завдання складання акта, суть і характер проведених виконавчих дій, встановлені факти, події, а також у разі потреби висновки і пропозиції.
      55. Наведені приписи чинного законодавства кореспондуються з положеннями Закону України "Про виконавче провадження", за змістом частини дев'ятої статті 61 якого акт складається виконавцем за фактом передачі стягувачу нереалізованого на прилюдних торгах майна боржника в рахунок погашення боргу.
      56. З викладеного вбачається, що в розумінні вказаних приписів чинного законодавства акт є самостійним документом, який складається виконавцем за фактом виконання певних дій або настання подій та відповідно підтверджує такі факти або події.
      57. Отже, надавши оцінку зазначеним фактичним обставинам справи, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку, що оскаржуваний акт від 13 липня 2018 року, яким установлено передачу спірного майна стягувачу в рахунок погашення боргу, яка фактично не відбулася, суперечить зазначеним вимогам чинного законодавства та підлягає скасуванню.
      58. Щодо доводів приватного виконавця про необхідність вирішення цього спору, який, за його твердженням, виник між стягувачем та боржником щодо витребування майна з чужого незаконного володіння, поза межами цієї справи у позовному провадженні, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що спір про право між боржником та стягувачем, який має вирішуватися в порядку господарського судочинства в позовному провадженні, виникає внаслідок реалізації процедури, визначеної частиною дев'ятою статті 61 Закону України "Про виконавче провадження" та направленої на перехід права власності на майно від боржника до стягувача (див. пункт 4.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі N 910/3507/18 (провадження N 12-243гс18).
      59. Однак у спірних правовідносинах, як зазначено вище, передача рухомого майна та перехід права власності на нього від боржника до стягувача фактично не відбулися, тому немає й підстав для розгляду відповідного спору поза межами цієї справи в окремому позовному провадженні.
      60. Разом з тим ТОВ "Альфа 77" оскаржує бездіяльність приватного виконавця у цій справі щодо незабезпечення фактичної передачі спірного майна боржника стягувачу в рахунок погашення боргу.
      61. Велика Палата Верховного Суду враховує, що за змістом статті 2 Закону України "Про виконавче провадження" засадами виконавчого провадження є верховенство права, обов'язковість виконання рішень, законність, справедливість, неупередженість, об'єктивність тощо, відповідно до яких виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
      62. Відповідно до частини другої і пунктів 1, 5, 6, 13, 15, 18, 22 частини третьої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки. Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; безперешкодно входити на земельні ділянки, до приміщень, сховищ, іншого володіння боржника - юридичної особи, проводити їх огляд, примусово відкривати та опечатувати їх; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; звертатися до суду з поданням про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, що належать боржникові від інших осіб; залучати в установленому порядку понятих, працівників поліції, інших осіб, а також експертів, спеціалістів, а для проведення оцінки майна - суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання; вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження; та здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.
      63. З наведених приписів чинного законодавства вбачається, що здійснюючи примусове виконання судових рішень і рішень інших органів, виконавці зобов'язані ефективно та своєчасно в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, необхідні для реального виконання зазначених рішень та спрямовані на захист і відновлення відповідних прав та інтересів фізичних і юридичних осіб.
      64. Судами попередніх інстанцій установлено відсутність доказів вчинення приватним виконавцем виконавчих дій, передбачених приписами Закону України "Про виконавче провадження", необхідних для реального виконання судового рішення у цій справі, зокрема, щодо вилучення ним майна боржника з метою його реалізації; направлення боржникові вимоги про передачу спірного майна приватному виконавцю; залучення ним відповідних суб'єктів господарювання задля фактичної передачі спірного майна боржника стягувачу на підставі постанови від 13 липня 2018 року про передачу такого майна; дій, спрямованих на примусове входження і проникнення до володінь боржника або іншої особи, в якої перебуває майно боржника.
      65. З огляду на викладене та встановлені судами попередніх інстанцій обставини Велика Палата Верховного Суду погоджується з їх висновками про недотримання приватним виконавцем вимог Закону України "Про виконавче провадження", що полягає у його бездіяльності з ефективного та своєчасного вчинення виконавчих дій, спрямованих на фактичну передачу спірного майна боржника стягувачу в рахунок погашення боргу, тобто на забезпечення реального виконання судового рішення у цій справі. Звідси, правильним є і задоволення судами вимоги ТОВ "Альфа 77" про зобов'язання приватного виконавця вчинити вказані вище виконавчі дії щодо фактичної передачі стягувачу цього майна.
      66. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає доводи, наведені в касаційній скарзі приватного виконавця, необґрунтованими та такими, що не спростовують висновки судів попередніх інстанцій, оскільки такі доводи зводяться до переоцінки доказів, в той час як суд касаційної інстанції в силу частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
      67. Крім того, Велика Палата Верховного Суду відхиляє викладені в пункті 23 цієї постанови доводи ПрАТ "СК "Рідна" про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права щодо незалучення його до участі в справі в порядку статті 50 Господарського процесуального кодексу України як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, оскільки спірні правовідносини виникли стосовно оскарження ТОВ "Альфа 77" дій і бездіяльності приватного виконавця у цій справі (предметом спору у якій є стягнення ТОВ "Альфа 77" заборгованості з ПрАТ "АФ Березанська птахофабрика"), тому з оскаржуваних судових рішень, прийнятих за результатами розгляду відповідних скарг стягувача, не вбачається, що у них вирішено питання про права, інтереси та (або) обов'язки ПрАТ "СК "Рідна".
      68. Таким чином, перевіривши застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи та в межах доводів касаційної скарги приватного виконавця, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про її необґрунтованість, а звідси - про відсутність підстав для скасування оскаржуваних постанови суду апеляційної інстанції та ухвали суду першої інстанції, якими визнано незаконним та скасовано акт приватного виконавця від 13 липня 2018 року у виконавчому провадженні N 56375447 про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, а також визнано незаконною бездіяльність приватного виконавця у частині незабезпечення фактичної передачі стягувачу арештованого майна і зобов'язано приватного виконавця вчинити відповідні дії щодо фактичної передачі стягувачу цього майна.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      69. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
      70. Частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      71. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін, а касаційну скаргу приватного виконавця - без задоволення.
      Щодо судових витрат
      72. За змістом частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.
      73. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про залишення касаційної скарги приватного виконавця без задоволення судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
      Висновок щодо застосування норм права
      74. За змістом статей 339, 340 Господарського процесуального кодексу України та статей 30, 74 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження з примусового виконання судових рішень у господарських справах щодо одного боржника, ухвалених за правилами лише господарського судочинства, підлягають розгляду за правилами господарського судочинства.
      Керуючись статтями 300-302, 308, 309, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Чупис Тетяни Петрівни залишити без задоволення.
      2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 29 січня 2019 року та ухвалу Господарського суду Київської області від 13 вересня 2018 року залишити без змін.
      3. Поновити виконання постанови Північного апеляційного господарського суду від 29 січня 2019 року та ухвали Господарського суду Київської області від 13 вересня 2018 року.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач В.Ю. Уркевич Судді: Н.О. Антонюк В.С. Князєв С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко В.В. Британчук Н.П. Лященко Ю.Л. Власов О.Б. Прокопенко М.І. Гриців В.В. Пророк В.І. Данішевська Л.І. Рогач Ж.М. Єленіна О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко О.Г. Яновська
    • By ANTIRAID
      Державний герб України
      ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
      Справа № 640/3353/19 Головуючий у І інстанції - Аблов Є.В.
      Суддя-доповідач - Мельничук В.П.
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      20 червня 2019 року м. Київ
      Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
      Головуючого-судді: Мельничука В.П. 
      суддів: Ісаєнко Ю.А., Лічевецького І.О., 
      при секретарі: Андрієнко Н.А.,
      розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, згідно з ст. 229 КАС України, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Святошинського районного відділу Державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції м. Києві, третя особа: Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" про скасування постанов,-
      В С Т А Н О В И Л А:
      ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Святошинського районного відділу Державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції м. Києві, третя особа: Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк", в якому просила:
      - скасувати постанову Головного державного виконавця Святошинського районного відділу Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Скуржинської Н.М. про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № 52437237 від 08 червня 2018 року;
      - скасувати постанову Головного державного виконавця Святошинського районного відділу Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Скуржинської Н.М. про відкриття виконавчого провадження № 56576749 від 08 червня 2018 року;
      - скасувати постанову Головного державного виконавця Святошинського районного відділу Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Скуржинської Н.М. про арешт майна боржника у виконавчому провадженні № 56576749 від 08 червня 2018 року.
      Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
      Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
      В апеляційній скарзі Позивач посилається на порушення судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.
      Зокрема, Позивач вважає, що у Відповідача були відсутні правові підстави для стягнення з Позивача виконавчого збору у сумі 115 190,28 грн., оскільки фактично жодних сум державним виконавцем не було стягнуто в рамках ВП № 52437237, та фактично не відбулося стягнення на підставі виконавчого листа № 2604/14201/12 від 09.10.2013 року.
      Учасниками справи відзиви на апеляційну скаргу не подавались.
      За приписами частини 7 статті 287 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у десятиденний строк після закінчення строку апеляційного оскарження з повідомленням учасників справи.
      Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, оскільки учасники справи у судове засідання не з`явились.
      Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
      Судом першої інстанції встановлено, що Головним державним виконавцем Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Скуржинською Ніною Михайлівною на підставі виконавчого листа № 2604/14201/12, виданого 09.10.2013 року Подільським районним судом міста Києва, відкрито виконавче провадження № ВП № 52437237, у межах якого 08 червня 2018 року винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу.
      Водночас, у зв`язку з несплатою боржником виконавчого збору, постанову про його стягнення виділено в окреме провадження.
      Святошинським районним відділом державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві прийнято постанову від 08 червня 2018 року про стягнення виконавчого збору у розмірі 115 190,28 грн.
      Так, Відповідачем на підставі постанови № 52437237 від 08 червня 2018 року відкрито виконавче провадження № ВП 56576749 та накладено арешт на майно боржника, про що винесено відповідні постанови від 08 червня 2018 року.
      Не погоджуючись з постановами державного виконавця про стягнення виконавчого збору, про відкриття виконавчого провадження та про арешт майна боржника, Позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом.
      Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що головний державний виконавець діяв у відповідності до норм чинного законодавства, оскільки він зобов`язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред`явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред`явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Крім того, державному виконавцю для реального виконання рішення Законом надано право на арешт майна боржника.
      Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.
      Відповідно до статті 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).
      Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ, в редакції, яка діяла на момент виникнення правовідносин (далі - Закон № 1404-VIII).
      Згідно з частиною 1 статті 1 Закону № 1404-VІІІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
      Відповідно до частини 1 статті 5 Закону № 1404-VІІІ зазначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
      Частиною 1 статті 18 Закону № 1404-VІІІ на виконавця покладено обов`язок вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
      За приписами частини 5 статті 26 Закону № 1404-VІІІ виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
      У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
      Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 39 Закону № 1404-VІІІ виконавче провадження підлягає закінченню у разі затвердження (визнання) судом мирової угоди, укладеної сторонами у процесі виконання рішення.
      Відповідно до частини другої статті 74 Закону № 1404-VІІІ рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
      За приписами статей 40, 42 Закону № 1404-VІІІ передбачено порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору, зокрема частиною третьою статті 40 Закону № 1404-VІІІ унормовано, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1 - 4, 6, 7 і 9 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9, 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
      Згідно з частиною 4 статті 42 Закону № 1404-VІІІ на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.
      За приписами пунктів 1-6 частини 5 статті 27 Закону № 1404-VIII встановлено, що виконавчий збір не стягується:
      1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню;
      2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини;
      3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень";
      4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону;
      5) у разі виконання рішення приватним виконавцем;
      6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.
      Також, частиною 4 статті 27 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
      Згідно з частинами 1, 2 статті 27 Закону № 1404-VІІІ виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
      Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
      Тобто, підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.
      Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, 08 червня 2018 року Головним державним виконавцем Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Скуржинською Н.М. було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу ВП № 52437237. Дане виконавче провадження було відкрито щодо виконання виконавчого листа № 2604/14201/12, виданого 09.10.2013 року про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 для задоволення вимог ПАТ «УкрСиббанк» у розмірі 1 151 902,80 грн.
      Виконавчий лист № 2604/14201/12 повернуто стягувачу на підставі заяви про повернення виконавчого листа без подальшого виконання (п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону № 1404-VІІІ).
      Відповідно до повідомлення про анулювання боргу за вих. № 24-3/34 від 26.03.2018 року ПАТ «Укрсиббанк» було прийнято рішення про анулювання кредитної заборгованості ОСОБА_1 за договором про надання споживчого кредиту № 11246481000 від 02.11.2007 року, а саме суми основного боргу (кредиту) 98 803,95 доларів США, що складає 2 595 132,98 грн. за курсом НБУ станом на 26.03.2018 року, а також: суми процентів 135 819,06 доларів США, що складає 3 567 352,53 грн. за курсом НБУ саном на 26.03.2018 року; штрафні санкції (пеня), які підлягають стягненню на підставі судового рішення у сумі 59 039,89 грн.
      08 червня 2018 року Головним державним виконавцем Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Скуржинською Н.М. було винесено постанову простягнення виконавчого збору ВП № 52437237 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 115 190,28 грн.
      З огляду на вищевикладене, та беручи до уваги те, що фактично кошти не були ані стягнуті, ані повернуті, колегія суддів вважає, що постанова від 08 червня 2018 року Головного державного виконавця Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Скуржинської Н.М. простягнення виконавчого збору ВП № 52437237 у розмірі 115 190,28 грн. винесена в супереч вимогам ст. 27 Закону № 1404-VІІІ.
      Також, з аналізу вищенаведених норм Закону № 1404-VІІІ вбачається, що обов`язковими умовами стягнення виконавчого збору є: 1) фактичне виконання судового рішення; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень.
      Колегія суддів звертає увагу, що законодавець чітко визначив, що виконавчий збір стягується з фактично стягнутої суми, при цьому розмір виконавчого збору вираховується саме з фактично стягнутої суми.
      За своїм призначенням виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення.
      Відповідно до пункту 21 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду, який його видав, виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 Закону.
      При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду, який його видав, виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця.
      Отже, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документу стягувача виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відмітку про суму стягнутого виконавчого збору тим самим законодавець підтверджує, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми.
      Аналогічний правовий висновок висловлений у постанові Верховного Суду від 28 лютого 2019 року у справі № 819/1116/17 (№ К/9901/3131/17).
      Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що виконавчий збір стягується незалежно від того чи було здійснено стягнення коштів за виконавчим документом, оскільки у разі стягнення виконавчого збору відповідно до частини 3 статті 40 Закону № 1404-VІІІ без реального стягнення суми боргу з боржника, будуть створюватись умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.
      Також, колегією суддів встановлено, що на підставі постанови про стягнення виконавчого збору Головним державним виконавцем Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Скуржинською Н.М. 08 червня 2018 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 56576749.
      Крім того, в рамках ВП № 56576749 було накладено арешт на все майно ОСОБА_1 відповідно до постанови від 08 червня 2018 року.
      Оскільки підставою для відкриття виконавчого провадження від 08 червня 2018 у виконавчому провадженні № 56576749 була постанова про стягнення виконавчого збору 08 червня 2018 року у виконавчому провадженні № 52437237, яка є протиправною, то колегія суддів дійшла висновку про протиправність постанови Відповідача про відкриття виконавчого провадження від 08 червня 2018 року у виконавчому провадженні № 56576749.
      Стосовно постанови про арешт майна боржника від 08 червня 2018 року колегія суддів зазначає таке.
      Положеннями статті 56 Закону № 1404-VIII передбачено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
      Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.
      Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.
      Так, зі спірної постанови від 08 червня 2018 року про арешт майна вбачається, що остання винесена з метою виконання постанови про стягнення з позивача виконавчого збору в сумі 115 190,28 грн.
      З наведеного можна дійти висновку, що постанова про арешт майна є похідною від постанови про стягнення з позивача виконавчого збору, яка є протиправною, а тому і дана постанова від 08 червня 2018 року про арешт майна є протиправною.
      За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про визнання протиправними та скасування постанов про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № 52437237 від 08 червня 2018 року, про відкриття виконавчого провадження № 56576749 від 08 червня 2018 року та про арешт майна боржника у виконавчому провадженні № 5657674 від 08 червня 2018 року.
      Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
      За змістом частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
      Розглянувши доводи ОСОБА_1 викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що судове рішення постановлено при неповному з`ясуванні обставин справи та з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення адміністративного позову.
      Керуючись ст. ст. 229, 241, 242, 243, 271, 272, 287, 308, 310, 311, 319, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
      П О С Т А Н О В И Л А:
      Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
      Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 до Святошинського районного відділу Державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції м. Києві, третя особа: Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" про скасування постанов - задовольнити.
      Визнати протиправною та скасувати постанову Головного державного виконавця Святошинського районного відділу Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Скуржинської Н.М. про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № 52437237 від 08 червня 2018 року у розмірі 115 190,28 грн.
      Визнати протиправною та скасувати постанову Головного державного виконавця Святошинського районного відділу Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Скуржинської Н.М. про відкриття виконавчого провадження № 56576749 від 08 червня 2018 року;
      Визнати протиправною та скасувати постанову Головного державного виконавця Святошинського районного відділу Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Скуржинської Н.М. про арешт майна боржника у виконавчому провадженні № 56576749 від 08 червня 2018 року.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. 
      Головуючий-суддя: В.П. Мельничук
      Судді: Ю.А. Ісаєнко
      І.О. Лічевецький
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/82541361
    • By daggetson
      Положення статті 56 Закону України "Про виконавче провадження" не вимагають обов'язкового отримання державним виконавцем правовстановлюючих документів на зазначене рухоме майно. Відповідно до вимог наведеної норми для накладення арешту на майно боржника визначальним є виявлення майна та здійснення його опису, що і вчинив державний виконавець.
      Законодавцем у частині 1 статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" з метою недопущення порушення прав інших осіб у виконавчому провадженні передбачено право особи, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, на звернення до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. При цьому, як було з'ясовано судами, доказів звернення інших осіб про порушення їх права власності на арештоване у цьому виконавчому провадженні спірне майно немає.
      Постанова від 06 лютого 2018 року, справа №  910/1434/15-г, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду. (http://reyestr.court.gov.ua/Review/72164705)

      БІЛЬШЕ КОРИСНОЇ ІНФОРМАЦІЇ: https://t.me/vyconavec