Постановление ВС-КГС о возможности применения исковой давности к требованию об обращении взыскания на предмет ипотеки


Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

2 members have voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      2
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      2
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

Постанова
Іменем України

04 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 372/3223/16-ц

провадження № 61-1432св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Курило В. П. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк»,

відповідач - ОСОБА_2

третя особа - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником - ОСОБА_3 , на постанову апеляційного суду Київської області від 19 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Сліпченка О. І., Іванової І. В., Гуля В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі -ПАТ «Укрсоцбанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_1 , про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позов мотивовано тим, що 10 червня 2008 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії, відповідно до умов якого банк зобов`язувався надати останньому грошові кошти в межах максимального ліміту заборгованості до 400 000,00 доларів США зі сплатою 13,5% річних строком до 09 червня 2023 року.

Крім того, 10 червня 2008 року в якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір, згідно з умовами якого в іпотеку банку було передано будинок та земельну ділянку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1

В зв`язку з порушення умов кредитного договору, позивач просив у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 676 013,40 доларів США, що за курсом НБУ станом на 08 квітня 2016 року еквівалентно 17 442 017,21 грн, звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме житловий будинок з господарськими будівлями, загальною площею 463,6 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,1549 га, кадастровий номер 3223186801:01:020:0018, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 шляхом продажу з прилюдних торгів в межах процедури виконавчого провадження на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна; стягнути судовий збір у розмірі 261 630,26 коп.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 07 вересня 2017 року відмовлено у задоволенні позову.

Рішення районного суду мотивовано тим, що ПАТ «Укрсоцбанк» пропустив строк звернення до суду, не надав до суду належних доказів, які б підтверджували законність прав його вимоги до відповідача та суму нарахованої ним заборгованості.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Київської області від 19 грудня 2017 року, з урахуванням постанови апеляційного суду Київської області про виправлення описки від 22 грудня 2017 року про виправлення описки, рішення Обухівського районного суду Київської області від 07 вересня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення.

Позов ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено.

У рахунок погашення заборгованості за тілом кредиту ОСОБА_1 за договором про надання відновлювальної кредитної лінії від 10 червня 2008 року № 10-29/7325 в межах максимального ліміту заборгованості до 400 000,00 дол. США та має заборгованість у розмірі 17 442 017,21 грн звернути стягнення на предмети іпотеки, житловий будинок з господарськими будівлями, загальною площею 463,6 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,1549 га, кадастровий номер 3223186801:01:020:0018, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 шляхом їх продажу ПАТ «Укрсоцбанк» від свого імені будь-якій особі-покупцеві з початковою ціною предметів іпотеки: житловий будинок - на рівні не нижче за 4 698 219,67 грн, а земельної ділянки - на рівні не нижче за 249 962,13 грн від 10 червня 2008 року відповідно до іпотечного договору № 02-10/2233, укладеного між АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» 549 423,55 грн судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 належним чином свої зобов`язання за кредитним договором не виконав, а тому іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січня 2018 року ОСОБА_3 , який представляє інтереси ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу у якій просив скасувати постанову апеляційного суду Київської області від 19 грудня 2017 року та залишити в силі рішення Обухівського районного суду Київської області від 07 вересня 2017 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки позивач просив задовольнити позов та звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу з прилюдних торгів в межах процедури виконавчого провадження на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, натомість суд звернув стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу предмета іпотеки ПАТ «Укрсоцбанк» від свого імені будь-якій особі-покупцеві.

Крім того, суду не надано доказів на підтвердження наявності заборгованості позичальника, а тому позовні вимоги є необґрунтованими.

Апеляційний суд безпідставно не застосував до спірних правовідносин позовну давність, зважаючи на те, що останній платіж за кредитним договором було здійснено 23 січня 2009 року, а тому звернувшись до суду з вказаним позовом лише в листопаді 2016 року, позивач пропустив строк позовної давності.

У березні 2018 року ПАТ «Укрсоцбанк» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу в якому вказав на те, що доводи касаційної скарги є безпідставним та надуманими, оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованими, підстави для його скасування відсутні.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи у касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 10 червня 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 10-29/7325, відповідно до умов якого банк зобов`язувався надати ОСОБА_1 грошові кошти в межах максимального ліміту заборгованості до 400 000,00 доларів США зі сплатою 13,5% річних, строком до 09 червня 2023 року.

10 червня 2008 року в якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір № 02-10/2233. В іпотеку банку було передано будинок та земельну ділянку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з розрахунком заборгованості відповідач умови кредитного договору належним чином не виконав, допустив утворення заборгованості, яка становить 676 013,40 дол. США та складається з: заборгованості за кредитом у розмірі 334 908,78 дол. США; заборгованості за відсотками у розмірі 341 104,62 дол. США.

15 жовтня 2013 року ПАТ «Укрсоцбанк» звернувся до ОСОБА_1 з листом № 19.301-86/10924 в якому повідомив останньому, що неналежне виконання взятих на себе зобов`язань за договором кредиту, а саме відмова від повернення чергових частин кредиту згідно з графіком, передбаченим договором кредиту, несплата відсотків за користування кредитними коштами, призвело до виникнення заборгованості. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 було запропоновано повернути заборгованість за кредитом та відсоткам.

Аналогічна вимога 15 жовтня 2013 року була направлена ОСОБА_2 яка згідно із зворотним повідомленням отримала її 26 жовтня 2013 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно із частиною першою статті 7 цього Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об`єктивний (сам факт порушення права) так і суб`єктивний (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. Для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

За змістом статей 256, 267 ЦК України суд може відмовити в позові через сплив без поважних причин строку звернення до суду лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог і спливу строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Така правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 10 червня 2015 року у справі № 6-267цс15, від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152цс14.

15 жовтня 2013 року ПАТ «Укрсоцбанк» скористалося своїм правом, передбаченим частиною другою статті 1050 ЦК України, та змінило строк виконання основного зобов`язання, звернувшись до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з листом № 19.301-86/10924 в якому запропоновано повернути заборгованість за кредитом та відсоткам.

Згідно копією зворотного повідомлення ОСОБА_1 отримав вказаний лист 26 жовтня 2013 року (а. с. 62).

Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 ., в поданих до суду запереченнях на позов, просив суд відмовити у задоволенні позову з підстав передбачених частиною четвертою статті 267 ЦК України.

Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, на зазначене вище уваги не звернув, не надав належної правової оцінки доказам у справі, дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин позовної давності.

Крім того, апеляційний суд вийшов за межі позовних вимог та виклав резолютивну частину рішення, визначивши спосіб реалізації іпотечного майна, про який позивач в позові не просив.

У разі невиконання чи неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (стаття 33 Закону України «Про іпотеку»).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року, справа № 310/11024/15-ц, провадження № 14-112цс19 зазначено, що за змістом припису частини другої статті 35 Закону визначена у частині першій цієї статті процедура подання іпотекодержателем вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору (яка передує прийняттю іпотекодержателем рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб на підставі договору) не є перешкодою для реалізації іпотекодержателем права звернутись у будь-який час за захистом його порушених прав до суду з вимогами: 1) про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб його реалізації шляхом проведення прилюдних торгів (статті 41-47 Закону) - незалежно від того, які способи задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили у відповідному договорі (в іпотечному застереженні); 2) про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб продажу предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону) - якщо у відповідному договорі (в іпотечному застереженні) сторони цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя, встановлений статтею 38 Закону, не передбачили (передбачили тільки можливість передання іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону).

За таких обставин, позивач скористався своїм правом та звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб його реалізації шляхом проведення прилюдних торгів, однак апеляційний суд визначив спосіб реалізації іпотечного майна, про який позивач в позові не просив, а саме шляхом продажу від свого імені будь-якій особі-покупцеві.

Таким чином, суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права (стаття 367 ЦПК України), обставини у справі від яких залежить правильне вирішення спору не встановив, що призвело до ухвалення незаконного рішення, постанова апеляційного суду Київської області від 19 грудня 2017 рокувідповідно до положень статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником - ОСОБА_3 , задовольнити частково.

Постанову апеляційного суду Київської області від 19 грудня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий

М. Є. Червинська

Судді:

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

В. П. Курило

http://reyestr.court.gov.ua/Review/84343934

  • Like 1
Link to comment
Share on other sites

Это наше дело. Надеюсь, что при новом рассмотрении суд все таки прочитает прямую норму Гражданского кодекса Украины, а именно ст. 266 ГК, которая гласит, что с истечением исковой давности к основному требованию считается, что исковая давность истекла и к дополнительному требованию (взыскание неустойки, наложение взыскания на заложенное имущество и т.д.). И прекратится ноу-хау безграмотных юристов считающих возможным существование акцессорных (обеспечительных мер) к основному обязательству без наличия такого обязательства.

И вся эта чушь и правовой нигилизм созданный заведомо сознательно искаженным восприятием реальности будет устранен из украинской юриспруденции и правоприменения. Формула в гражданском праве всех стран и правовых систем была всегда одна: с прекращением основного обязательства прекращаются и обязательства его обеспечивающие. Именно это прямо и указано в Гражданском кодексе Украины и именно это и необходимо применять.

  • Like 9
Link to comment
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...