Постановление КАС об отмене постановления госисполнителя об открытии исполнительного производства и аресте имущества в связи с пропуском сроков предъявления


Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

1 member has voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

Державний герб України

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №1018/6936/12

Головуючий у І інстанції - Потабенко Л.В.

апеляційне провадження №22-ц/824/13924/2019

Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2019 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Приходька К.П.,

суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,

за участю секретаря Немудрої Ю.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника Акціонерного товариства «Альфа Банк» - адвоката Гречківського Євгенія Леонідовича на ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 12 липня 2019 року

у справі за скаргою ОСОБА_1 на рішення державного виконавця по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Альфа Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Обухівського районного суду Київської області із вищевказаною скаргою, мотивуючи її тим, що заступником начальника відділу державної виконавчої служби Обухівського міськрайонного управління юстиції у Київській області Голубець Н.М. у 2013 році було винесено постанову, якою відкрите виконавче провадження ВП №40850765 за виконавчим листом №2/1018/1549/12, виданим Обухівським районним судом Київської області по справі №1018/6936/12 про стягнення з нього на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованості по кредиту в розмірі 200855,47 грн; заборгованості по відсоткам в розмірі 77019,12 грн та судових витрат в розмірі 3219 грн, а всього 281093,59 грн.

30 квітня 2015 року заступником начальника відділу державної виконавчої служби Обухівського міськрайонного управління юстиції Голубець Н.М. вказаний виконавчий лист №2/1018/1549/12 повернуто стягувачеві.

12 травня 2016 року заступником начальника відділу державної виконавчої служби Обухівського міськрайонного управління юстиції Голубець Н.М. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №51052150 за виконавчим листом №2/1018/1549/12.

Вищевказана постанова, на думку заявника, є незаконною, оскільки виконавчий лист до виконання був пред`явлений з пропуском річного строку, встановленого для пред`явлення виконавчого листа до виконання.

Так, останнім днем строку пред`явлення вказаного виконавчого документу до виконання є 30 квітня 2016 року, проте стягувач подав заяву про відкриття виконавчого провадження до відділу державної виконавчої служби лише 10 травня 2016 року, тобто з пропуском визначеного у виконавчому листі річного строку, що мало б стати підставою для відмови державним виконавцем у відкритті виконавчого провадження.

Просив визнати незаконними і скасувати постанову заступника начальника відділу державної виконавчої служби Обухівського міськрайонного управління юстиції у Київській області про відкриття виконавчого провадження №51052150 від 12 травня 2016 року, а також постанову про арешт майна боржника у цьому ж виконавчому провадженні від 20 липня 2017 року.

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 12 липня 2019 року скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконними постанову заступника начальника відділу державної виконавчої служби Обухівського міськрайонного управління юстиції Голубець Н.М. про відкриття виконавчого провадження №51052150 від 12 травня 2016 року та постанову про арешт майна боржника від 20 липня 2017 року по виконавчому провадженні №51052150.

Скасовано постанову заступника начальника відділу державної виконавчої служби Обухівського міськрайонного управління юстиції Голубець Н.М. про відкриття виконавчого провадження №51052150 від 12 травня 2016 року.

Скасовано постанову заступника начальника відділу державної виконавчої служби Обухівського міськрайонного управління юстиції Голубець Н.М. про арешт майна боржника від 20 липня 2017 року по виконавчому провадженні №51052150.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, АТ «Альфа-Банк» через представника подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального і порушення норм процесуального права просить ухвалу скасувати та прийняти постанову, якою у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовити.

Посилається на те, що у порушення положень цивільного процесуального законодавства Стягувач не був повідомлений ані про подання Боржником скарги у межах ВП №51052150, ані про дату, час та місце її розгляду, що є обов`язковою підставою для скасування оскаржуваної ухвали.

Крім цього, ОСОБА_1 оскаржує постанову про відкриття ВП №51052150 від 12 травня 2016 року та постанову про арешт майна боржника від 20 липня 2017 року у ВП №51052150.

Разом з тим, з тексту оскаржуваної ухвали вбачається, що Боржник звернувся до Обухівського районного суду Київської області лише у грудні 2017 року, тобто більш як через рік з дати винесення постанови про відкриття ВП №51052150 від 12 травня 2016 року та через 4 місяці з дня винесення постанови про арешт майна боржника від 20 липня 2017 року у ВП №51052150.

Суд першої інстанції, не поновивши Боржнику строк на подання скарги, не міг розглядати скаргу Боржника на рішення державного виконавця у межах ВП №51052150, що є підставою для скасування Оскаржуваної ухвали

Також, суд першої інстанції не дослідив питання, яким саме способом заява Стягувача від 15 квітня 2015 року про відкриття виконавчого провадження була подана до органу ДВС.

Стягувач не пропустив строк на повторне пред`явлення виконавчого листа до виконання, оскільки заява від 15 квітня 2015 року про відкриття виконавчого провадження була здана до ПАТ «Укрпошта» до спливу строку пред`явлення виконавчого листа до виконання.

Висновок суду першої інстанції про те, що стягувач подав Заяву від 15 квітня 2015 року про відкриття виконавчого провадження 10 травня 2015 року, тобто після спливу строку на пред`явлення Виконавчого листа до виконання, а тому оскаржувані рішення державного виконавця є незаконними та мають бути скасовані, спростовується дійсними обставинами справи.

На апеляційну скаргу ОСОБА_1 через представника подав відзив, який обґрунтовував тим, що ухвала суду першої інстанції винесена з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а апеляційна скарга АТ «Альфа-Банк» є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Щодо неповідомлення стягувача про розгляд скарги боржника, то в ухвалі Обухівського районного суду Київської області від 12 липня 2019 року зазначено, що стягувач та державний виконавець в судове засідання не з`явилися, про причини своєї неявки суд не повідомили, про дату, час та місце слухання справи повідомлялися належним чином.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується факт повідомлення Банку про час та місце розгляду справи.

Твердження апелянта про пропуск боржником строку на оскарження постанови про відкриття ВП №51052150 від 12 травня 2016 року та постанови про арешт майна боржника від 20 липня 2017 року у ВП №51052150 є такими, що не відповідають матеріалам справи та зроблені з огляду на не зазначення в ухвалі суду про поновлення строку на оскарження.

Так, у скарзі на рішення державного виконавця від 13 грудня 2017 року зазначено, що постанову ВП №51052150 скаржником отримано 07 грудня 2017 року, то десятиденний строк для її оскарження не минув.

Просив, у задоволенні апеляційної скарги відмовити, ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 12 липня 2019 року залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Обухівського районного суду Київської області від 13 грудня 2012 року було частково задоволено позов ПАТ «Альфа-Банк» та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ«Альфа-Банк» заборгованість за кредитом в розмірі 200855,47 грн; заборгованість по відсоткам в розмірі 77019,12 грн та судові витрати в розмірі 3219 грн, а всього 281093,59 грн.

Вказане рішення набрало законної сили.

Відповідно до заяви стягувача ПАТ «Альфа-Банк» від 19 вересня 2013 року стягувачу поштою було направлено виконавчий лист від 17 вересня 2013 року, який знаходився на примусовому виконанні у відділі державної виконавчої служби Обухівського міськрайонного управління юстиції у Київській області.

30 квітня 2015 року виконавчий лист було повернуто без виконання, про що у ньому є відповідна відмітка.

10 травня 2016 року стягувач ПАТ «Альфа-Банк» звернувся до органу ДВС із заявою щодо відкриття виконавчого провадження, повторно пред`явивши виконавчий документ до виконання.

Факт надходження даної заяви стягувача до виконавчої служби 10 травня 2016 року підтверджується відбитком штемпеля про отримання вхідної кореспонденції виконавчою службою, а також резолюцією на даній заяві « Голубець Н.М. до виконання, 10 травня 2016 року».

12 травня 2016 року заступником начальника ВДВС Обухівського МУЮ Голубець Н.М. постановою відкрито виконавче провадження №51052150 за виконавчим листом №2/1018/1549/12 від 17 вересня 2013 року про стягнення із ОСОБА_1 боргу в сумі 291093,59 грн на користь ПАТ «Альфа Банк».

20 липня 2017 року заступником начальника ВДВС Обухівського МУЮ Голубець Н.М., в рамках виконавчого провадження №51052150 за виконавчим листом №2/1018/1549/12 від 17 вересня 2013 року, постановою накладено арешт на майно боржника.

З наявної в справі копії виконавчого листа, виданого Обухівським районним судом Київської області 17 вересня 2013 року по справі №2/1018/1549/12, вбачається, що термін пред`явлення виконавчого листа до виконання - 1 рік.

В зв`язку із поверненням виконавчого листа стягувачу постановою державного виконавця від 30 квітня 2015 року, річний термін пред`явлення виконавчого листа до виконання розпочався з цієї дати - 30 квітня 2015 року, і відповідно, тривав до 30 квітня 2016 року.

З наявної в справі та в матеріалах виконавчого провадження копії заяви ПАТ «Альфа-Банк» про відкриття виконавчого провадження вбачається, що її було подано до відділу державної виконавчої служби 10 травня 2016 року.

Постановляючи ухвалу про задоволення скарги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що стягувач пропустив річний термін пред`явлення виконавчого листа до виконання.

З висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.

За змістом ст.ст.129,129-1 Конституції України, та у відповідності дост.18 ЦПК України, судове рішення, що набрало законної сили, обов`язкове для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції».

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно дост.451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.

У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Згідно з ч.1 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно вимог Закону України «Про виконавче провадження» виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Державний виконавець зобов`язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Оскільки було беззаперечно встановлено пропуск стягувачем річного терміну для пред`явлення виконавчого листа до виконання, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про наявність законних на те підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 .

Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.1 ст.77, ч.2 ст.78 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, дійшов до обґрунтованого висновку про задоволення скарги, оскільки мало місце пропуск терміну пред`явлення виконавчого листа до виконання.

Викладені в апеляційній скарзі доводи є такими що не впливають на правильність висновків суду першої інстанції, у зв`язку з чим ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 12 липня 2019 року слід залишити без змін.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Альфа Банк» - адвоката Гречківського Євгенія Леонідовича залишити без задоволення.

Ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 12 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови виготовлено 14 листопада 2019 року.

Суддя-доповідач К.П. Приходько

Судді С.О. Журба
Т.О. Писана

http://reyestr.court.gov.ua/Review/85646018

Link to comment
Share on other sites

Это наше дело. Суд первой инстанции правомерно удовлетворил нашу жалобу, что подтверди и апелляционный суд. Основанием для удовлетворения жалобы стало пропуск Альфа-банком срока для предъявления указанного в самом исполнительном листе, после возврата исполнительного листа и новой подачи его с пропуском указанного срока.

  • Like 2
Link to comment
Share on other sites

  • 3 months later...

Подскажите, пожалуйста, если срок подачи ИЛ 1 год(как указано в нем самом), но ИЛ подавался несколько раз и в постановлении возврата ИЛ указано, что срок предъявления заново-3 года, то годы/месяцы/дни отсчитываем от даты возврата ИЛ, или, как указано в ИЛ-1 год?

Спасибо.

Link to comment
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...
  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      15 червня2021 року
      м. Київ
      Справа № 904/5726/19
      Провадження № 12-95гс20
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В. С.,
      судді-доповідача Рогач Л. І.,
      суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Пророка В. В., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,
      за участю секретаря судового засідання Салівонського С. П. та представників:
      Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» - Мирошніченко І. В.,
      Терентьєвої Олени Юріївни - Павлової Ю. М.
      розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи Терентьєвої Олени Юріївни на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12 серпня 2020 року (судді Березкіна О. В., Антонік С. Г., Широбокова Л. П.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» (далі - ТОВ «Порше Лізинг Україна») до фізичної особи - підприємця (далі - ФОП ) Терентьєвої О. Ю. про стягнення заборгованості за договором.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень
      1.1. У грудні 2019 року ТОВ «Порше Лізинг Україна» звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ФОП Терентьєвої О. Ю. про стягнення 2 426 526,05 грн заборгованості за договором фінансового лізингу, з яких:
      - 96 462,75 грн заборгованості за лізинговими платежами (під час дії договору за період з листопада 2015 року по січень 2016 року);
      - 1 816 533,46 грн заборгованості за фактичне використання об`єкта лізингу (після відмови від договору, за період з лютого 2016 року по жовтень 2019 року);
      - 11 344,72 грн - 3 % річних за час прострочення грошового зобов`язання за лізинговими платежами;
      - 110 515,56 грн - 3 % річних за час прострочення грошового зобов`язання за платежами за фактичне використання об`єкта лізингу;
      - 44 056,41 грн - сума інфляційних втрат за час прострочення грошового зобов`язання за лізинговими платежами;
      - 336 696,29 грн - сума інфляційних втрат за час прострочення грошового зобов`язання за фактичне використання об`єкта лізингу;
      - 4 612,21 грн - сума нарахованої пені в розмірі 10 % від простроченої заборгованості;
      - 2 104,65 грн - сума несплачених штрафів за направлення повідомлень-нагадувань;
      - 4 200,00 грн - сума інших витрат за договором про фінансовий лізинг.
      1.2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачкою умов договору про фінансовий лізинг від 16 жовтня 2014 року № 00010485 у частині оплати лізингових платежів, що призвело до виникнення заборгованості. Позивач зазначав, що договір фінансового лізингу є розірваним на підставі односторонньої відмови лізингодавця, однак об`єкт лізингу відповідачка не повернула, у зв`язку із чим просить стягнути з останнього заборгованість з лізингових платежів, а також платежів за фактичне користування об`єктом лізингу після припинення дії договору.
      1.3. Терентьєва О. Ю. в письмових поясненнях проти задоволення позову заперечувала з тих підстав, що наслідком розірвання договору є відсутність у позивача обов`язку надати предмет лізингу в майбутньому у власність відповідачці і, відповідно, відсутність права вимагати його оплати, а тому за наявності факту розірвання договору про фінансовий лізинг № 00010485 у позивача відсутнє право вимагати від відповідачки оплати об`єкта лізингу, а отже, позовні вимоги в частині стягнення з відповідачки заборгованості за лізинговими платежами та за користуванням об`єктом лізингу після звернення позивача про вилучення цього об`єкта в примусовому порядку задоволенню не підлягають. Також відповідачка подала до суду заяву про застосування позовної давності.
      2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      2.1. Рішенням від 14 травня 2020 року Господарський суд Дніпропетровської області в позові відмовив.
      2.2. Суд першої інстанції з урахуванням правової позиції, викладеної в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 357/15432/15-ц, зазначив, що наслідком розірвання договору є відсутність у позивача обов`язку надати предмет лізингу в майбутньому у власність відповідача і, відповідно, відсутність права вимагати його оплати. Тож оскільки договір фінансового лізингу було розірвано в односторонньому порядку, то в лізингодавця відсутнє право вимагати від лізингоодержувача оплати об`єкта лізингу, а отже, позовні вимоги в частині стягнення з відповідачки заборгованості за лізинговими платежами задоволенню не підлягають.
      2.3. Також суд був позбавлений можливості встановити власника об`єкта лізингу та визначити, у чиєму користуванні він перебував після розірвання договору, тому позовні вимоги щодо стягнення з відповідачки на користь позивача плати за фактичний час користування об`єктом лізингу задоволенню не підлягають; відповідно не підлягають задоволенню вимоги по стягнення штрафів, пені, 3% річних, інфляційних витрат.
      2.4. Суд також указав про пропуск позовної давності позивачем, про застосування наслідків якого заявила відповідачка, проте, позаяк позов визнано необґрунтованим, підставою для відмови в позові є саме відсутність правових підстав для його задоволення, а не позовна давність.
      2.5. Постановою від 12 серпня 2020 року Центральний апеляційний господарський суд рішення суду першої інстанції скасував, позовні вимоги задовольнив частково, стягнув з відповідачки на користь позивача:
      - 96 462,75 грн заборгованості за лізинговими платежами (під час дії договору, за період з листопада 2015 року по січень 2016 року);
      - 1 816 533,46 грн заборгованості за платежами за фактичне використання об`єкта лізингу (після відмови від договору за період з лютого 2016 року по жовтень 2019 року);
      - 11 344,72 грн - 3 % річних за час прострочення грошового зобов`язання за лізинговими платежами;
      - 110 515,56 грн - 3 % річних за час прострочення грошового зобов`язання за платежами за фактичне використання об`єкта лізингу;
      - 44 056,41 грн інфляційних втрат за час прострочення грошового зобов`язання за лізинговими платежами;
      - 336 696,29 грн інфляційних втрат за час прострочення грошового зобов`язання за платежами за фактичне використання об`єкта лізингу;
      - 4 612,21 грн пені в розмірі 10 % від простроченої заборгованості.
      В іншій частині позову (несплачені штрафи за направлення повідомлень-нагадувань та інші витрати за договором) відмовив.
      2.6. Мотивував постанову тим, що невиплачені до моменту розірвання договору лізингоодержувачем платежі мають бути ним сплачені і після розірвання договору лізингу; пунктом 6.18 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу (далі - Загальні умови) сторони погодили, що у випадку розірвання договору за ініціативою лізингодавця відповідно до пункту 12 контракту лізинговий платіж буде вважатись платою за користування об`єктом лізингу, а відповідний обов`язок зі сплати зазначеної плати випливає із Загальних умов, які визначають право особи, якій не повернуто річ після розірвання договору, вимагати від особи, яка безпідставно користується цією річчю, відшкодування плати за весь час користування цією річчю, що є способом захисту майнових прав власника. Відповідно сума за фактичне користування об`єктом лізингу після розірвання договору нарахована позивачем також обґрунтовано і на зазначені суми позивач мав право нарахувати три відсотки річних, інфляційні втрати та пеню, визначену умовами договору.
      2.7. Разом з тим штрафні санкції за направлення вимоги щодо сплати заборгованості нормами цивільного та господарського законодавства не передбачені; окрім того, позивач не надав доказів понесення ним інших витрат за договором у сумі 4200 грн, а тому в цій частині вимоги позивача також задоволенню не підлягають.
      2.8. Щодо заяви про позовну давність суд апеляційної інстанції врахував, що в червні 2016 року позивач звертався до Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу з аналогічним позовом, який був прийнятий судом до розгляду і провадження за яким тривало понад три роки, однак постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 7 серпня 2019 року у справі № 212/3182/16-ц провадження було закрито у зв`язку з тим, що спір у справі підлягає розгляду в порядку іншого (господарського) судочинства, а відтак суд дійшов висновку про поважність причин пропуску позивачем позовної давності та необхідність захисту його порушеного права.
      3. Короткий зміст касаційної скарги, надходження справи до Великої Палати Верховного Суду
      3.1. У вересні 2020 року Терентьєва О. Ю. подала до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просила постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12 серпня 2020 року в цій справі скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
      3.2. Скаржниця посилалася як на підстави касаційного оскарження на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права в подібних відносинах, а саме статті 653, частини шостої статті 762, частини другої статті 785 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) щодо можливості нарахування плати за фактичне користування об`єктом лізингу після припинення договору.
      3.3. Касаційна скарга мотивована порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Зокрема, скаржниця посилалась на те, що суд апеляційної інстанції порушив статті 74, 86 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) щодо дослідження доказів як окремо, так і в сукупності, оцінюючи їх вірогідність, адже позивач не надав доказів того, що наданий в лізинг автотранспортний засіб із часу розірвання договору перебував у користуванні відповідачки та/або в чиєму користуванні перебував транспортний засіб, тобто неповно дослідив обставини справи. Не дослідив суд апеляційної інстанції і докази щодо примусового виконання вчиненого виконавчого напису про повернення лізингоодержувачем об`єкта фінансового лізингу. Також суд не дослідив різницю між сумою заборгованості, визначеної позивачем у претензії від 18 січня 2016 року, та сумою, яку фактично просить стягнути позивач, а також не дослідив позовні вимоги, які були заявлені позивачем у межах цивільної справи № 212/3182/16-ц. Заявниця наголошувала, що позовні вимоги, заявлені в межахцивільної справи № 212/3182/16-ц, є відмінними від вимог, заявлених позивачем у цій справі, а відтак відсутні підстави для визнання причин пропуску позовної давності поважними.
      3.4. Також, на думку Терентьєвої О. Ю. , суд апеляційної інстанції помилково застосував висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 15 травня 2020 року у справі № 922/1467/19, щодо застосування норм права в подібних правовідносинах, а саме щодо позовної давності, що, на її думку, є підставою для відступу від вказаної позиції.
      3.5. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 27 листопада 2020 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Терентьєвої О. Ю. на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12 серпня 2020 року, надав учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу, а ухвалою від 22 грудня 2020 року справу № 904/5726/19 передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      3.6. Обґрунтовуючи підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного суду, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав, що в цій справі суди попередніх інстанцій виходили із встановлених обставин справи про те, що укладений сторонами договір про фінансовий лізинг був розірваний, а також з того, що в пункті 6.18 Загальних умов сторони погодили, що у випадку розірвання договору за ініціативою ТОВ «Порше Лізинг Україна» відповідно до пункту 12 контракту лізинговий платіж буде вважатись платою за користування об`єктом лізингу.
      3.7. При цьому за результатами розгляду цієї справи суди попередніх інстанцій дійшли різних правових висновків щодо обґрунтованості позовних вимог, у тому числі щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за фактичне користування об`єктом лізингу після припинення договору лізингу, посилаючись на різні за змістом правові висновки, викладені Касаційним цивільним та Касаційним господарським судами у складі Верховного Суду щодо застосування норм права в подібних правовідносинах.
      3.8. Так, суд першої інстанції, відмовляючи в позові, посилався на правовий висновок, викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 357/15432/15-ц, у якій суди дійшли висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь ТОВ «Порше Лізинг Україна» заборгованості зі сплати лізингових платежів, а також трьох процентів річних, процентів за користування чужими грошовими коштами, пені та інфляційних втрат, які є похідними від основного зобов`язання, оскільки така заборгованість нарахована після розірвання договору. Суд касаційної інстанції з посиланням на статті 655, 692 ЦК України зазначив, що наслідком розірвання договору є відсутність у позивача обов`язку надати предмет лізингу в майбутньому у власність відповідача і, відповідно, відсутність права вимагати його оплати; тобто в разі розірвання договору лізингу невнесена лізингоодержувачем у складі лізингових платежів покупна вартість об`єкту лізингу не підлягає стягненню з лізингоодержувача в зв`язку з припиненням зустрічного зобов`язання лізингодавця з передання в майбутньому об`єкта лізингу у власність.
      3.9. Разом з тим у постановах від 3 липня 2018 року у справі № 904/6270/16, від 13 травня 2019 року у справі № 924/569/18, від 17 травня 2019 року у справі № 924/570/18 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду виходячи з аналогічних положень пункту 6.18 Загальних умов, за аналогічного матеріально-правового регулювання спірних правовідносин погодився з висновками суду про те, що відповідно до пункту 6.18 Умов лізингу сторони погодили, що у випадку розірвання договору за ініціативою ТОВ «Порше Лізинг Україна» відповідно до пункту 12 Умов лізингу лізинговий платіж буде вважатись платою за користування об`єктом лізингу. Отже, сторони договору лізингу погодили його умови щодо розміру плати за користування об`єктом лізингу після розірвання договору, а відповідний обов`язок зі сплати випливає із загальних умов, які визначають право особи, якій не повернуто річ після розірвання договору, вимагати від особи, яка безпідставно користується цією річчю, відшкодування плати за весь час користування цією річчю, що є способом захисту майнових прав власника.
      3.10. Таким чином, на думку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, з метою забезпечення однакового застосування норм права в подібних правовідносинах, які підлягають застосуванню, виникла необхідність передати цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновку, викладеного в раніше ухваленому рішенні, а саме в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 357/15432/15-ц.
      3.11. Ухвалою від 20 січня 2021 року Велика Палата Верховного Суду прийняла до розгляду справу № 904/5726/19 та призначила її в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.
      4. Позиція учасників справи
      4.1. ТОВ «Порше Лізинг Україна» проти задоволення касаційної скарги заперечує, вважає, що постанова суду апеляційної інстанції прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Звертає увагу, що в цій справі позов подано у зв`язку з невиконанням відповідачкою умов договору фінансового лізингу, що полягали в несплаті лізингових платежів та неповерненням об`єкта лізингу після розірвання договору з ініціативи лізингодавця, у зв`язку із чим предметом позову в цій справі є вимоги про стягнення заборгованості за лізинговими платежами за період до розірвання договору, платежами за фактичне використання об`єкта лізингу після його розірвання, розмір яких погоджено в пункті 6.18 Загальних умов, а також інших сум, нарахованих у зв`язку з простроченням виконання грошових зобов`язань та пені, передбаченої договором.
      4.2. При цьому позивач зазначає, що позовні вимоги в цій справі дійсно не є тотожними тим, що були заявлені в межах цивільної справи № 212/3182/16-ц, оскільки позов у справі № 212/3182/16-ц був заявлений у червні 2016 року, тоді як у справі, що розглядається, заборгованість розрахована станом на 29 листопада 2019 року, а враховуючи, що транспортний засіб - об`єкт лізингу відповідачка не повернула, заборгованість збільшилась у частині платежів за фактичне використання об`єкта лізингу та інших сум, нарахованих у зв`язку з простроченням виконання грошових зобов`язань, що відповідає положенням частини другої статті 625 ЦК України.
      4.3. Також позивач указує на те, що перебування справи в провадженні іншого судового органу протягом більше ніж трьох років є поважною причиною для захисту прав позивача, що узгоджується з висновками Касаційного Господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними в постанові від 24 вересня 2019 року у справі № 922/1151/18.
      4.4. Позивач надав також додаткові пояснення та просить стягнути з Терентьєвої О. Ю. 10 800 грн витрат на правничу допомогу, понесених при розгляді справи в суді касаційної інстанції.
      5. Фактичні обставини справи, встановлені судами
      5.1. 16 квітня 2014 року ТОВ «Порше Лізинг Україна» (лізингодавець) та ФОП Терентьєва О. Ю. (лізингоодержувач) уклали договір про фінансовий лізинг № 00010485, об`єктом якого є транспортний засіб VW Touareg NF 3/0 I V6 TDI, рік випуску - 2014. Умовами лізингу погоджено вартість об`єкта, авансовий платіж, обсяг фінансування, залишкова вартість і процентна ставка та визначено, що всі платежі повинні бути сплачені в гривнях і підлягають розрахунку за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквівалентів у дол. США, відповідно до пунктів 6.3 та 6.4. Загальних умов.
      5.2. Згідно з пунктом 3.1. Загальних умов предметом лізингу за цим контрактом є транспортний засіб, зазначений у контракті (надалі - об`єкт лізингу). Об`єкт лізингу був обраний відповідно до специфікації лізингоодержувачем та в повній мірі відповідає вимогам лізингоодержувача. Лізингоодержувач на власний розсуд здійснив вибір дилера-продавця, у якого ТОВ «Порше Лізинг Україна» придбало об`єкт лізингу. ТОВ «Порше Лізинг Україна» придбаває об`єкт лізингу (отримує право власності на об`єкт лізингу) та передає лізингоодержувачу об`єкт лізингу на умовах фінансового лізингу згідно з положеннями застосованого українського законодавства та його контракту (пункт 3.2.).
      5.3. За пунктом 3.4. Загальних умов після завершення строку лізингу за контрактом лізингоодержувач придбаває об`єкт лізингу в ТОВ «Порше Лізинг Україна» за купівельною ціною, що буде визначена ТОВ «Порше Лізинг Україна» з урахуванням виконання лізингоодержувачем своїх зобов`язань щодо сплати лізингових платежів та інших платежів, які підлягають здійсненню за цим контрактом. За умови повної сплати лізингоодержувачем всіх платежів за контрактом, а також виходячи з припущення, що відповідне законодавство України, що регулює відносини сторін за контрактом, не зазнає змін, після остаточного погашення лізингоодержувачем усіх належних до сплати платежів за контрактом, купівельна ціна об`єкта лізингу буде вважатися належним чином сплаченою лізингоодержувачем. У разі неповної сплати лізингоодержувачем будь-яких платежів за контрактом розмір купівельної ціни буде визначений відповідним чином.
      5.4. Пунктом 6.5. Загальних умов встановлено, що лізингові платежі перераховуються лізингоодержувачем на рахунок, зазначений ТОВ «Порше Лізинг Україна» у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плані відшкодування), не пізніше дати, вказаної в Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плані відшкодування). Лізингові платежі в будь-якому разі не підлягають поверненню лізингоодержувачу, за винятком випадків, визначених контрактом.
      5.5. У пункті 6.18 Загальних умов сторони погодили, що у випадку розірвання договору за ініціативою ТОВ «Порше Лізинг Україна» відповідно до пункту 12 контракту лізинговий платіж буде вважатись платою за користування об`єктом лізингу.
      5.6. Якщо лізингоодержувач повністю або частково не здійснить оплату 1 (одного) лізингового платежу, при цьому якщо прострочення лізингового платежу триває більш ніж 30 днів (відповідно до Закону України «Про фінансовий лізинг»), ТОВ «Порше Лізинг Україна» має право розірвати контракт/відмовитися від контракту і витребувати об`єкт лізингу від лізингоодержувача, у тому числі в примусовому порядку згідно з виконавчим написом нотаріуса (пункт 8.3.2. Загальних умов).
      5.7. Частина 12 Загальних умов «Строк та закінчення лізингу/розірвання контракту» визначає, що:
      строк лізингу за цим контрактом визначається в договорі про фінансовий лізинг та Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плані відшкодування) (пункт 12.1);
      контракт набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (пункт 12.3);
      5.8. ТОВ «Порше Лізинг Україна» має право в односторонньому порядку розірвати цей контракт/відмовитися від контракту, а також серед іншого право на повернення об`єкта лізингу у випадку, якщо лізингоодержувач не сплатив 1 (один) наступний лізинговий платіж у повному обсязі або частково і строк невиконання зобов`язання сплати перевищує 30 календарних днів (пункт 12.6.1);
      5.9. День, що вважатиметься датою розірвання/відмови від контракту визначається ТОВ «Порше Лізинг Україна» у відповідному повідомленні/вимозі. ТОВ «Порше Лізинг Україна» надсилає лізингоодержувачу письмове повідомлення/вимогу про розірвання/відмову від контракту та, за можливості, зв`язується з ним доступними телефону засобами зв`язку для повідомлення про розірвання/відмову від контракту. Таке повідомлення/вимога надсилається ТОВ «Порше Лізинг Україна» на адресу за зареєстрованим місцезнаходженням лізингоодержувача. У випадку неотримання такого повідомлення з будь-яких причин лізингоодержувач вважається повідомленим на 10-й календарний день з дня відправлення такого повідомлення, що підтверджується документами з відміткою ДП «Укрпошта» про прийняття повідомлення для відправки. Негайно після розірвання/відмови від контракту ТОВ «Порше Лізинг Україна» має право скористатися всіма отриманими гарантіями для одержання повної суми всіх непогашених лізингових платежів та інших платежів, незалежно від дати їхнього здійснення (пункт 12.7);
      5.10. У разі дострокового закінчення строку лізингу/розірвання контракту відповідно до пункту 12 контракту, відмови лізингоодержувача придбати об`єкт лізингу, як передбачено пунктом 4.2, а також якщо ТОВ «Порше Лізинг Україна» вимагає повернення об`єкта лізингу відповідно до інших положень контракту, лізингоодержувач зобов`язаний повернути об`єкт лізингу за свій власний рахунок у відповідному робочому та технічному стані за адресою місцезнаходження ТОВ «Порше Лізинг Україна», якщо інша адреса не вказана цим товариством, впродовж 10 робочих днів від дати одержання відповідного запиту. У цей же строк лізингоодержувач сплачує ТОВ «Порше Лізинг Україна» будь-яку різницю між вартістю об`єкта лізингу та лізинговими платежами, що залишились несплаченими відповідно до Графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів, а також іншими платежами, що залишились несплаченими лізингоодержувачем відповідно до контракту. Сторони погодили, що вказана різниця є упущеною вигодою ТОВ «Порше Лізинг Україна» та має бути відшкодована лізингодавцю лізингоодержувачем відповідно до умов контракту та чинного законодавства. Зобов`язання щодо сплати такої різниці залишається чинним до моменту виконання лізингоодержувачем, у тому числі після закінчення строку лізингу/розірвання контракту (пункт 12.9);
      5.11. У випадках, передбачених пунктами 12.6 та 12.12, контракт вважається припиненим на 10-й (десятий) робочий день з дня надіслання письмового повідомлення стороною на адресу іншої сторони (пункт 12.13).
      5.12. Пунктом 13.1 Загальних умов визначено, що лізингоодержувач зобов`язаний у строки, встановлені ТОВ «Порше Лізинг Україна», повернути об`єкт лізингу товариству у всіх випадках дострокового закінчення строку договору лізингу, розірвання контракту, крім випадку, коли лізингоодержувач набуває право власності на об`єкт лізингу відповідно до умов договору. Якщо лізингоодержувач відмовляється від повернення або затримує повернення об`єкта лізингу, ТОВ «Порше Лізинг Україна» має право вилучити (повернути) об`єкт лізингу без попередньої згоди лізингоодержувача у визначеному законодавством України порядку, у тому числі в примусовому порядку, відповідно до виконавчого напису нотаріуса (пункт 13.6. Загальних умов).
      5.13. Суди встановили, що на виконання умов договору та Загальних умов транспортний засіб - об`єкт лізингу передано Терентьєвій О. Ю. за актом приймання-передачі від 24 жовтня 2014 року.
      5.14. Відповідно до Графіка платежів перший лізинговий платіж підлягав сплаті 16 жовтня 2014 року, а останній - 15 жовтня 2019 року, проте в порушення умов договору та Графіку платежів відповідач не сплатив рахунки з листопада 2015 року по січень 2016 року.
      5.15. 18 січня 2016 року позивач направив на адресу відповідача третю вимогу про сплату заборгованості за договором фінансового лізингу, що складала 98 567,40 грн, у тому числі 96 462,75 грн несплачених лізингових платежів та 2 104,65 грн штрафних санкцій, а також повідомив, що відмовляється від договору та вимагав упродовж 10 робочих днів з дня доставки цього повідомлення на адресу місця знаходження відповідача повернути об`єкт лізингу.
      5.16. 10 березня 2016 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Семенова Г. В. вчинила виконавчий напис № 335 про повернення лізінгоодержувачем Терентьєвою О. Ю. на користь лізингодавця ТОВ «Порше Лізинг Україна» об`єкта фінансового лізингу - транспортного засобу, що був переданий у користування на підставі договору фінансового лізингу від 16 жовтня 2014 року.
      5.17. 25 березня 2016 року старший державний виконавець відділу ДВС Літинського районного управління юстиції виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № 50610673 про примусове виконання виконавчого напису № 335, виданого 10 березня 2016 року.
      5.18. Однак, як зазначає позивач, об`єкт лізингу фактично повернуто не було, а постановою старшого державного виконавця відділу ДВС Літинського районного управління юстиції від 6 квітня 2016 року транспортний засіб оголошено в розшук.
      5.19. У зв`язку з невиконанням відповідачкою умов договору та неповерненням об`єкта лізингу в червні 2016 року ТОВ «Порше Лізинг Україна» звернулося до Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області з позовом до Терентьєвої Олени Юріївни про стягнення заборгованості та збитків відповідно до договору про фінансовий лізинг.
      5.20. Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 лютого 2018 року в задоволенні первісних позовних вимог відмовлено. Постановою від 27 листопада 2018 року Дніпровський апеляційний суд рішення суду першої інстанції залишив без змін.
      5.21. Постановою від 7 серпня 2019 року у справі № 212/3182/16-ц Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду судові рішення в зазначеній справі скасував, провадження у справі закрив, роз`яснив сторонам, що, ураховуючи суб`єктний склад правовідносин, з яких виник спір, цей спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
      6. Мотиви, якими керується Велика Палата Верховного Суду, та застосоване нею законодавство
      6.1. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
      6.2. Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
      6.3. За пунктом 1 частини першої статі 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.
      6.4. До предмета доказування належить сукупність юридичних фактів матеріально-правового характеру, з якими закон пов`язує виникнення, зміну й припинення правовідносин між сторонами та на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.
      6.5. Згідно із частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
      6.6. Таким чином, у процесуальному та матеріальному законодавстві передбачено обов`язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини.
      6.7. Відповідно, звертаючись із позовом на захист свого порушеного права в зобов`язальних правовідносинах, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами підстави виникнення в боржника обов`язку та зміст цього обов`язку згідно з нормами права, що регулюють спірні правовідносини.
      6.8. У свою чергу процесуальні обов`язки відповідача полягають також у здійснені ним активних процесуальних дій, наведенні доводів та наданні доказів, що спростовують існування цивільного права позивача як кредитора у зобов`язанні. Тож виходячи з принципу змагальності сторін у процесі на позивача за загальним правилом розподілу тягаря доказування не може бути покладено обов`язок доведення обставин, за які відповідає боржник, зокрема, щодо вчинення боржником дій, які мають наслідком припинення зобов`язання, у випадку, якщо відповідач нехтує своїми процесуальними обов`язками.
      6.9. За правилами статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
      6.10. Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
      6.11. За частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 цього Кодексу).
      6.12. Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), є порушенням зобов`язання (стаття 610 ЦК України). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 цього Кодексу).
      6.13. Відповідно до частин першої та третьої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.
      6.14. Як уже зазначалось, суди попередніх інстанцій з`ясували, що правовідносини сторін у цій справі виникли з договору фінансового лізингу.
      6.15. Частиною першою статті 292 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначено, що лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Правове регулювання лізингу здійснюється відповідно до цього Кодексу та інших законів.
      6.16. За приписами частин другої та третьої статі 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених параграфом 6 глави 58 ЦК України та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.
      6.17. Відповідно до частини першої статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
      6.18. Аналогічне визначення договору лізингу міститься у статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг». За статтею 4 цього Закону лізингоодержувач - фізична або юридична особа, яка отримує право володіння та користування предметом лізингу від лізингодавця.
      6.19. За частинами другою, третьою статті 10 Закону України «Про фінансовий лізинг» обов`язками лізингодавця є: у передбачені договором строки надати лізингоодержувачу предмет лізингу у стані, що відповідає його призначенню та умовам договору; попередити лізингоодержувача про відомі йому особливі властивості та недоліки предмета лізингу, що можуть становити небезпеку для життя, здоров`я, майна лізингоодержувача чи інших осіб або призводити до пошкодження самого предмета лізингу під час користування ним; відповідно до умов договору своєчасно та у повному обсязі виконувати зобов`язання щодо утримання предмета лізингу; відшкодовувати лізингоодержувачу витрати на поліпшення предмета лізингу, на його утримання або усунення недоліків у порядку та випадках, передбачених законом та/або договором; прийняти предмет лізингу в разі дострокового розірвання договору лізингу або в разі закінчення строку користування предметом лізингу. Лізингодавець може мати інші права та обов`язки відповідно до умов договору лізингу, цього Закону та інших нормативно-правових актів.
      6.20. Лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів (частина друга статті 7 Закону України «Про фінансовий лізинг»).
      6.21. Пунктами 3, 7 частини другої статті 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що лізингоодержувач зобов`язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі; у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу, лізингоодержувач зобов`язаний повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.
      6.22. З моменту передачі предмета лізингу у володіння лізингоодержувачу ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета лізингу переходить до лізингоодержувача, якщо інше не встановлено договором (частина перша статті 13 Закону України «Про фінансовий лізинг»).
      6.23. Згідно зі статтею 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом та інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору лізингу.
      6.24. Належне виконання лізингоодержувачем обов`язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого в лізинг майна.
      6.25. Таким чином, на правовідносини, що складаються між сторонами договору лізингу щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність лізингоодержувача, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.
      6.26. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України). Оскільки в силу особливостей регулювання правовідносин лізингу договором та законом право власності на передане в лізинг майно залишається за лізингодавцем, то наслідком припинення договору лізингу внаслідок відмови лізингодавця за приписами частини другої статті 7 Закону України «Про фінансовий лізинг» є відсутність у ТОВ «Порше Лізинг Україна» обов`язку надати предмет лізингу в майбутньому у власність відповідачці і, відповідно, відсутність права вимагати оплати вартості предмета лізингу.
      6.27. У справі, що розглядається, лізингоодержувач не виконував зобов`язань з оплати лізингових платежів належним чином, що призвело до виникнення заборгованості за договором, у зв`язку із чим позивач скористався своїм правом на відмову від договору та просив погасити заборгованість за договором і повернути предмет лізингу відповідно до умов договору та чинного законодавства.
      6.28. Лізингодавець не може вимагати і повернення об`єкта лізингу, і відшкодування вартості об`єкта лізингу (у межах здійснення лізингових платежів) водночас, тому для вирішення питання щодо стягнення заборгованості слід аналізувати умови договору та структуру лізингових платежів.
      6.29. Суди з`ясували, що позивач до моменту розірвання договору виставив до оплати рахунки-фактури: від 2 листопада 2015 року на загальну суму 38432,69 грн, з яких 18820,00 грн - відшкодування частини вартості об`єкта лізингу та 19612,58 грн проценти та комісії; від 4 грудня 2015 року на загальну суму 38499,50 грн, з яких 19017,63 грн - відшкодування частини вартості об`єкта лізингу та 19481,87 грн - проценти та комісії; від 6 січня 2016 року на загальну суму 39752,19 грн з яких 19808,26грн - відшкодування частини вартості об`єкта лізингу та 19943,93 грн - проценти та комісії.
      6.30. За частиною другою статті 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору лізингу.
      6.31. Ураховуючи структуру та зміст лізингових платежів, ці платежі не є рівнозначними платі за користування, на відміну від орендної плати, позаяк містять в собі таку складову, як відшкодування частини вартості предмета лізингу, і з моменту розірвання договору лізингу зобов`язання лізингодавця щодо передачі об`єкта лізингу у власність лізингоодержувача є припиненим, відповідно в лізингоодержувача припинилось зобов`язання щодо відшкодування вартості цього об`єкта.
      6.32. Водночас у Загальних умовах сторони врегулювали свої відносини таким чином, що у випадку розірвання договору за ініціативою ТОВ «Порше Лізинг Україна» відповідно до пункту 12 контракту лізинговий платіж буде вважатись платою за користування об`єктом лізингу (пункт 6.18 Загальних умов).
      6.33. Суд апеляційної інстанції з`ясував, що за умовами договору лізингу до структури лізингових платежів входили відшкодування частини вартості об`єкта лізингу, проценти та комісії; про наявність у складі структури лізингових платежів такої складової, як плата за фактичне користування предметом лізингу, не йдеться в досліджених судом доказах.
      6.34. Частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
      6.35. За своєю правовою природою відносини лізингу передбачають право лізингоодержувача користуватися предметом лізингу, тобто містять елементи договору оренди (найму), у яких користування предметом оренди є платним, тож узгоджене сторонами регулювання не суперечить змісту лізингових відносин, за якими лізингоодержувачу майно надається у виключне користування на визначений термін,та положенням законодавства.
      6.36. Ураховуючи викладене, вимоги про стягнення заборгованості за договором підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідачки заборгованості за платою за користування об`єктом лізингу до припинення дії договору. Разом із цим відповідачка здійснила оплату за рахунком-фактурою від 2 листопада 2015 року на суму 20 221,63 грн, а відтак стягненню підлягає несплачена частина заборгованості за листопад 2015 року, заборгованість за грудень 2015 року та січень 2016 року в загальному розмірі 96 462,75 грн.
      6.37. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).
      6.38. З огляду на викладене, позовні вимоги в частині стягнення нарахованих на суму заборгованості інфляційних втрат та 3 % річних також підлягають задоволенню.
      6.39. Відповідно до частин першої, третьої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
      6.40. Так, пунктом 8.2 Загальних умов сторони погодили нарахування пені у випадку прострочення сплати платежу лізингоодержувачем, яка стягнута судом апеляційної інстанції в повному обсязі. Матеріали справи не містять жодного наданого відповідачем контррозрахунку чи заперечень у періоді нарахування, розмір нарахованої до стягнення пені за весь час прострочення не перевищує 5 % від суми заборгованості, тобто не є несправедливим чи неспівмірним. Відтак висновки суду апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 4 612,21 грн доводами касаційної скарги не спростовані.
      6.41. Щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за платежами за фактичне використання об`єкта лізингу після його розірвання та нарахованих на ці платежі 3 % річних та інфляційних втрат Велика Палата Верховного Суду зважає на таке.
      6.42. За частиною третьою статті 615 ЦК України внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов`язання або воно припиняється.
      6.43. Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов`язана з правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов`язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 ЦК України, статей 283, 284, 286 ГК України. З припиненням договірних відносин у наймача (орендаря) виникає новий обов`язок - негайно повернути наймодавцеві річ. Відповідні висновки є застосовними і до відносин лізингу у випадках дострокового припинення договору у зв`язку з порушеннями лізингоодержувача.
      6.44. Отже, з моменту розірвання договору фінансового лізингу з ініціативи лізингодавця в лізингоодержувача припиняється обов`язок сплачувати лізингові платежі, натомість виникає обов`язок негайно повернути об`єкт лізингу у відповідному стані.
      6.45. Доказів у підтвердження повернення об`єкта лізингу лізингодавцю відповідачка не надала.
      6.46. Після припинення дії договору лізингу невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірні дії лізингоодержувача. Тому права та обов`язки лізингодавця та лізингоодержувача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням відповідно до умов договору та положень законодавства, які регламентують наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення предмета лізингу.
      6.47. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів (частина друга статті 218 ГК України).
      6.48. Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
      6.49. Зазначене вище кореспондує спеціальним положенням Закону України «Про фінансовий лізинг», за якими лізингодавцю надано право відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом, вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу в передбачених законом та договором випадках; вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків відповідно до закону та договору.
      6.50. Як уже зазначалося вище, у пункті 12.9 Загальних умов сторони погодили, що в разі дострокового закінчення строку лізингу/розірвання контракту відповідно до пункту 12 контракту, відмови лізингоодержувача придбати об`єкт лізингу, як передбачено пунктом 4.2, а також якщо ТОВ «Порше Лізинг Україна» вимагає повернення об`єкта лізингу відповідно до інших положень контракту, лізингоодержувач зобов`язаний повернути об`єкт лізингу за свій власний рахунок у відповідному робочому та технічному стані за адресою місцезнаходження ТОВ «Порше Лізинг Україна», якщо інша адреса не вказана цим товариством, упродовж 10 робочих днів від дати одержання відповідного запиту. У цей же строк лізингоодержувач сплачує ТОВ «Порше Лізинг Україна» будь-яку різницю між вартістю об`єкта лізингу та лізинговими платежами, що залишились несплаченими відповідно до Графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів, а також іншими платежами, що залишились несплаченими лізингоодержувачем відповідно до контракту. Сторони погодили, що вказана різниця є упущеною вигодою ТОВ «Порше Лізинг Україна» та має бути відшкодована лізингодавцю лізингоодержувачем відповідно до умов контракту та чинного законодавства. Зобов`язання щодо сплати такої різниці залишається чинним до моменту виконання лізингоодержувачем, у тому числі після закінчення строку лізингу/розірвання контракту.
      6.51. Якщо сума грошових коштів, що була фактично отримана лізингодавцем внаслідок продажу об`єкта лізингу (або у разі якщо об`єкт лізингу залишається у власності ТОВ «Порше Лізинг Україна» - ринкова вартість об`єкта лізингу, що визначається професійним оцінювачем майна відповідно до чинного законодавства) дорівнює або перевищує лізингові платежі, що залишилися нездійсненими відповідно до Графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування), а також інші платежі, що залишилися несплаченими лізингоодержувачем відповідно до контракту, цей пункт 12.9 контракту не застосовується.
      6.52. У цьому випадку лізингоодержувач не повернув об`єкт лізингу позивачу, лізингові платежі здійснив частково, а різниця між вартістю об`єкта лізингу та лізинговими платежами, що залишились несплаченими, становить 1 816 533,46 грн, які підлягають сплаті в порядку пункту 12.9 Загальних умов.
      6.53. Також підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на ці суми, оскільки приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що відповідає висновку, викладеному Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постанові від 16 травня 2018 року (провадження № 14-16цс18). Апеляційний суд перевірив правильність розрахунку, а заперечень чи контррозрахунку цих нарахувань відповідачка не надала.
      6.54. У частині першій та пунктах 4, 5 частини третьої статті 162 ГПК України в чинній редакції передбачено, що в позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні, та виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
      6.55. Позовна заява обов`язково повинна містити предмет позову та підстави позову. Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яке опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Водночас правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
      6.56. У процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
      6.57. Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення ГПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходять своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах.
      6.58. Отже, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.
      6.59. Як убачається зі змісту позовних вимог, предметом позову є стягнення коштів з підстав порушення відповідачкою договірних зобов`язань щодо своєчасної та повної сплати платежів за договором під час його дії та застосування наслідків порушення обов`язку повернути предмет лізингу.
      6.60. Ці обставини доведені позивачем належними, допустимими та достовірними доказами, які повно та всебічно дослідив суд апеляційної інстанції. Відповідачка, в свою чергу жодних доказів на доведення обставин належного виконання своїх обов`язків не подала.
      6.61. Суд апеляційної інстанції обґрунтовано вказав на те, що в пункті 6.18 Загальних умов сторони погодили, що у випадку розірвання договору за ініціативою ТОВ «Порше Лізинг Україна» відповідно до пункту 12 контракту лізинговий платіж буде вважатись платою за користування об`єктом лізингу, а цивільне законодавство презюмує свободу договору та обов`язковість виконання, зміст якого в силу статті 628 ЦК України становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
      6.62. Разом з тим суд залишив поза увагою зміст договірних відносин сторін та, відповідно, правову природу таких платежів, при цьому дійшовши вірного висновку про стягнення нарахованих платежів.
      7. Щодо відступу від правової позиції Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
      7.1. Так, суд першої інстанції, відмовляючи в позові, посилався на правовий висновок, викладений в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 357/15432/15-ц, у якій суди дійшли висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь ТОВ «Порше Лізинг Україна» заборгованості зі сплати лізингових платежів, а також трьох процентів річних, процентів за користування чужими грошовими коштами, пені та інфляційних втрат, які є похідними від основного зобов`язання, оскільки така заборгованість нарахована після розірвання договору. Суд касаційної інстанції з посиланням на статті 655, 692 ЦК України зазначив, що наслідком розірвання договору є відсутність у позивача обов`язку надати предмет лізингу в майбутньому у власність відповідача і, відповідно, відсутність права вимагати його оплати; тобто у разі розірвання договору лізингу невнесена лізингоодержувачем у складі лізингових платежів покупна вартість об`єкта лізингу не підлягає стягненню з лізингоодержувача у зв`язку з припиненням зустрічного зобов`язання лізингодавця з передання у майбутньому об`єкта лізингу у власність.
      7.2. За змістом судових рішень, предметом позову у справі № 357/15432/15-ц була заявлена до стягнення сума неоплачених відповідачем лізингових платежів за договором лізингу, строк сплати яких настав після розірвання договору про фінансовий лізинг.
      7.3. Разом з тим предметом розгляду в цій справі позивач визначив застосування наслідків порушення обов`язку сплачувати лізингові платежі та повернути лізингодавцю предмет лізингу в межах, тож обставини в цих справах не є подібними, а підстави для відступу від висновку від правової позиції Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відсутні.
      8. Щодо позовної давності
      8.1. За положеннями статей 256, 257, 267 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу; загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки; позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
      8.2. За змістом статті 267 ЦК України, сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу.
      8.3. Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому це питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог.
      8.4. До висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності можна дійти лише після дослідження всіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим.
      8.5. Як убачається з матеріалів справи, ТОВ «Порше Лізинг Україна» звернулося до Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу з відповідним позовом у червні 2016 року, тобто в межах строку позовної давності, а постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, якою провадження у справі було закрито та роз`яснено, що спір у цій справі підлягає розгляду господарським судом, винесена 7 серпня 2019 року, тобто більше ніж через три роки.
      8.6. Водночас перебування справи в провадженні судових органів, вчинення в ній передбачених законом дій, на думку добросовісного розсудливого спостерігача, виключає необхідність вчинення процесуальних дій, спрямованих на припинення цього процесу, а саме подачі заяв про закриття провадження у справі, подачі позовів у порядку іншого судочинства тощо. За таких обставин є неправильним та несправедливим покладення виключно на позивача відповідальності за помилку у визначенні підвідомчості відповідної справи і позбавлення його права на захист у спірних правовідносинах.
      8.7. Урахувавши вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов цілком обґрунтованого висновку про те, що строк для звернення до господарського суду із цим позовом позивачем пропущено з поважних причин.
      9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      9.1. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково й ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
      9.2. Підставами для скасування судових рішень повністю або частково й ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 311 ГПК України).
      9.3. З огляду на викладене постанову суду апеляційної інстанції слід змінити в мотивувальній частині з урахуванням висновків цієї постанови. В іншій частині постанова Центрального апеляційного господарського суду від 12 серпня 2020 року підлягає залишенню без змін.
      Щодо судових витрат
      9.4. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду за наслідками розгляду касаційної скарги про зміну мотивувальної частини судових рішень суду і залишення без змін результатів розгляду справи в частині задоволеної суми, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
      Керуючись статтями 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А:
      Касаційну скаргу фізичної особи - Терентьєвої Олени Юріївни задовольнити частково.
      Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12 серпня 2020 року у справі № 904/5726/19 змінити у мотивувальній частині, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови. У решті постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12 серпня 2020 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя В. С. Князєв
      Суддя-доповідач Л. І. Рогач
      Судді:
      Т.О. Анцупова
      Г. Р. Крет
      В. В. Британчук
      Л. М. Лобойко
      Ю. Л. Власов
      К. М. Пільков
      І. В. Григор`єва
      В. В. Пророк
      М. І. Гриців
      О. М. Ситнік
      В. І. Данішевська
      В. М. Сімоненко
      Ж. М. Єленіна
      І. В. Ткач
      Л. Й. Катеринчук
      С. П. Штелик
      Джерело: ЄДРСР 98524308
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      06 липня 2021 року
      м. Київ
      Справа № 911/2169/20
      Провадження № 12-20гс21
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді (судді-доповідача) Пількова К. М.,
      суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,
      за участю секретаря судового засідання Жураховської Т. О.,
      учасники справи:
      прокурор Дутчин І. М., Офіс Генерального прокурора;
      позивач-1 - Довгань О. О.;
      позивач-2 - не з`явився;
      позивач-3 - не з`явився;
      відповідач-1 - не з`явився;
      відповідач-2 - Кулик М. В.;
      третя особа - не з`явився,
      розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури на ухвалу Господарського суду Київської області від 02.10.2020 (суддя Третьякова О. О.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.12.2020 (головуючий - Станік С. Р., судді Мальченко А. О., Тищенко О. В.) у справі
      за позовом прокурора Київської області (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (далі - Уряд), Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України (далі - Міндовкілля), Державного підприємства «Київське лісове господарство» (далі - ДП)
      до Києво-Святошинської районної державної адміністрації (далі - Адміністрація), Товариства з обмеженою відповідальністю «Хороше озеро» (далі - Товариство),
      третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Акціонерне товариство «Райффайзен банк Аваль»,
      про визнання недійсними розпоряджень та договорів оренди землі, зобов`язання повернути земельні ділянки
      1. Короткий зміст позовних вимог
      1.1. У липні 2020 року Прокурор в інтересах держави в особі Уряду, Міндовкілля та ДП звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Адміністрації та Товариства про:
      1) визнання недійсними розпоряджень Адміністрації від 30.11.2009 № 2077 «Про передачу в довгострокову оренду земельної ділянки ТОВ «Хороше озеро» для організації оздоровчого комплексу та зони відпочинку територіальної громади району в межах Бузівської сільської ради» (далі - Розпорядження-1) та від 30.11.2009 № 2078 «Про передачу в довгострокову оренду земельної ділянки ТОВ «Хороше озеро» для організації оздоровчого комплексу та зони відпочинку територіальної громади району в межах Михайлівсько-Рубежівської сільської ради» (далі - Розпорядження-2);
      2) визнання недійсними укладених 21.12.2009 між Адміністрацією та Товариством договорів оренди земельних ділянок площею 4,6450 га з кадастровим номером 3222485200:04:008:0001 (далі - Земельна ділянка-1) та площею 3,9559 га з кадастровим номером 3222480800:07:013:0001 (далі - Земельна ділянка-2), які розташовані в межах Михайлівсько-Рубежівської та Бузівської сільських рад Києво-Святошинського району Київської області;
      3) зобов`язання Товариства повернути Земельні ділянки 1, 2 у власність держави в особі Уряду з правом постійного користування ДП.
      1.2. Позовна заява мотивована тим, що Земельні ділянки належать до державних земель лісового та природно-заповідного фонду (заказник загальнодержавного значення «Жуків хутір») та вибули з постійного користування держави із численними порушеннями законодавства Зокрема, уповноважений державний орган не ухвалював рішення про припинення зазначеного права, а також відбулась зміна їх цільового призначення з передачею для нелісогосподарських потреб. На обґрунтування необхідності здійснення представництва інтересів держави в цій справі Прокурор зазначив, що вищевказані протизаконні дії порушують права та інтереси держави в особі позивачів, а його звернення спрямоване також на задоволення потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання користування Земельними ділянками 1, 2. Підставою представництва інтересів держави в особі Уряду, Міндовкілля та ДП Прокурор вказав наявність у цих суб`єктів владних повноважень у спірних правовідносинах, а також їх пасивну поведінку, оскільки вони не вживали заходи для повернення Земельних ділянок 1, 2 у постійне користування держави, хоча були обізнані про стверджувані порушення.
      2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      2.1. Ухвалою Господарського суду Київської області від 02.10.2020 у цій справі, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.12.2020, позовну заяву Прокурора залишено без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
      2.2. Ухвала суду першої інстанції з посиланням на правові висновки, викладені в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - Суд) від 10.04.2019 у справі № 906/853/17, мотивована тим, що Прокурор порушив пряму заборону, наведену в абзаці 3 частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» (далі - Закон), оскільки заявив цей позов в інтересах ДП, яке не є органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого належать відповідні повноваження. Навпаки, визначене Прокурором як позивач ДП за відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є державним підприємством, самостійною юридичною особою з відповідною процесуальною дієздатністю, яка дозволяє самостійно здійснювати захист своїх прав та інтересів в суді. Отже, звертаючись до суду з позовом в інтересах держави в особі ДП, Прокурор порушив приписи абзацу 3 частини третьої статті 23 Закону, відповідно до яких не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній.
      Окрім цього, Прокурор не надав доказів, що ДП у спірних правовідносинах наділено функціями уповноваженого державного органу, а тому не довів підстав для здійснення законного представництва в суді інтересів держави в особі цього підприємства.
      2.3. Суд апеляційної інстанції погодився з наведеними мотивами суду першої інстанції, відхилив доводи Прокурора, що фактичною стороною в спорі є держава, а позов, поданий в інтересах держави в особі Уряду та Міндовкілля, повернуто без будь-якого обґрунтування, оскільки позов містить в собі вимоги, які встановлюють обов`язок повернути спірні земельні ділянки на певному майновому праві на користь ДП шляхом оскарження Розпоряджень та Договорів. При цьому Прокурор не позбавлений права заявити відповідні вимоги виключно в інтересах держави, обґрунтувавши належними чином підстави для представництва за приписами Закону.
      3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
      3.1. 15.01.2021 заступник керівника Київської обласної прокуратури звернувся до Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Київської області від 02.10.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.12.2020, а справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
      4. Доводи Скаржника, викладені в касаційній скарзі
      4.1. Суди порушили норми процесуального права (статті 2, 4, 7, 11, частини третя та четверта статті 53 ГПК України), а також неправильно застосували норми матеріального права (стаття 131-1 Конституції України, стаття 23 Закону) без урахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 15.04.2020 у справі № 363/4656/16-ц, від 19.02.2020 у справі № 361/6817/16-ц, від 08.11.2019 у справі № 707/2307/16-ц, від 13.11.2019 у справі № 372/391/17 щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі державних лісогосподарських підприємств.
      4.2. Цей позов подано в інтересах держави саме в особі ДП, яке за інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань і статуту за організаційно-правовою формою є державним підприємством, засноване на державній власності, належить до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України, входить до сфери управління Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства і є постійним користувачем земельної ділянки, за рахунок якої відбулася протиправна передача спірних земельних ділянок у приватну власність. При цьому Господарський кодекс України (далі - ГК України) не визначає поняття «державна компанія» як окрему організаційно-правову форму господарювання, а Державний класифікатор України ДК 002:2004 «Класифікація організаційно-правових форм господарювання» (далі - Класифікатор) розмежовує організаційно-правові форми господарювання «державне підприємство» та «державна акціонерна компанія». Таким чином, державне підприємство та державна акціонерна компанія є різними організаційно-правовими формами господарювання, а тому суди попередніх інстанцій дійшли неправильних висновків про неможливість здійснення Прокурором представництва в суді інтересів держави в особі ДП.
      4.3. У позовній заяві Прокурор визначив трьох позивачів, а саме: Уряд, який на теперішній час від імені держави є розпорядником спірних земельних ділянок лісового та природно-заповідного фонду, Міндовкілля, яке є центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища щодо територій та об`єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, та ДП, яке є землекористувачем Земельних ділянок 1, 2. Однак суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, безпідставно та без належного обґрунтування з посиланням на недотримання приписів абзацу 3 частини третьої статті 23 Закону повернув позов, поданий в інтересах держави в особі органів державної влади (Уряду та Міндовкілля), щодо яких Прокурор обґрунтував підстави для представництва, зокрема, їх бездіяльність щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах. При цьому суди взагалі не надали оцінки діям ДП щодо невжиття заходів на усунення виявлених Прокурором порушень, а також не врахували, що Уряд та Міністерство енергетики та захисту довкілля, яке діяло до 27.05.2020, з листів прокуратури Київської області були обізнані про передачу в оренду Земельних ділянок 1, 2 з порушенням вимог законодавства. Таким чином, суди позбавили Уряд та Міндовкілля права на гарантований державною захист прав і свобод у судовому порядку, що суперечить вимогам статті 55 Конституції України.
      5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
      5.1. 19.03.2021 Товариство подало відзив на касаційну скаргу, у якому просить скаргу залишити без задоволення, оскаржувані рішення та постанову - без змін. Відзив обґрунтований такими доводами:
      - Скаржник у касаційній скарзі просить направити цю справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі, однак оскаржуваною ухвалою суду першої інстанції його позовну заяву залишено без розгляду вже після відкриття провадження у справі;
      - підстави для передання справи на новий розгляд, які визначив Скаржник у касаційній скарзі, а саме неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права і неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду, не передбачені статтею 310 ГПК України, на яку він посилається в касаційній скарзі;
      -твердження Скаржника, що державне підприємство не є державною компанією, а частина третя статті 23 Закону не допускає здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави саме в особі державних компанії, є недоречними, оскільки ДП не наділене владними повноваженнями, неналежне виконання яких є підставою для здійснення Прокурором представництва інтересів держави у спірних правовідносинах.
      5.2. У встановлений Судом строк відзиви на касаційну скаргу від решти учасників справи не надійшли.
      6. Розгляд справи Верховним Судом
      6.1. Ухвалою від 04.03.2021 Суд відкрив касаційне провадження за вказаною скаргою, а ухвалою від 07.04.2021 передав справу разом з касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 ГПК України, оскільки вважає за необхідне відступити від висновків, викладених у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15.04.2020 у справі № 363/4656/16-ц за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Уряду та ДП «Вищедубечанське лісове господарство» до Вишгородської районної державної адміністрації Київської області, фізичних осіб, ТОВ «Ну, намалюй» про визнання недійсними розпоряджень, державних актів та витребування на користь держави земельних ділянок з незаконного володіння.Зокрема, стосовно того, що ГК України не визначено поняття «державна компанія» як окрема організаційно-правова форма господарювання, Класифікатор розмежовує організаційно-правові форми господарювання «державне підприємство» та «державна акціонерна компанія», а враховуючи, що цей позов подано в інтересах держави саме в особі ДП «Вищедубечанське лісове господарство», яке за інформацією Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань і статуту за організаційно-правовою формою є саме державним підприємством, твердження скаржника про подання позову в інтересах державної компанії та, відповідно, про відсутність підстав для представництва прокурором в суді інтересів держави в особі цього державного підприємства є надуманими, не ґрунтуються на матеріалах справи та законі.
      Ухвала про передачу мотивована, зокрема, тим, що колегія суддів не погоджується з можливістю використання поняття «державна акціонерна компанія (товариство)», яке міститься в підпункті 3.2.1.3 пункту 3.2 розділу 3 Класифікатора, для з`ясування змісту поняття «державна компанія», закріпленого абзацом 3 частини третьої статті 23 Закону, відповідно до якого не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній.
      6.2. При цьому Суд звертає увагу, що на порушення заборони, закріпленої в частині третій статті 23 Закону, позов у цій справі пред`явлений Прокурором в інтересах ДП, яке не є органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого належать відповідні повноваження. Навпаки, визначений Прокурором позивач - ДП за відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є державним підприємством, самостійною юридичною особою з відповідною процесуальною дієздатністю, що дозволяє цьому суб`єкту самостійно здійснювати захист своїх прав та інтересів у суді. Подібні правові висновки викладені в постановах Суду від 10.04.2019 у справі № 906/853/17, від 15.09.2020 у справі № 911/551/19, від 04.01.2021 у справі № 911/1150/20.
      6.3. Ухвалою від 20.04.2021 Велика Палата Верховного Суду прийняла до розгляду справу № 911/2169/20 за касаційною скаргою заступника керівника Київської обласної прокуратури на ухвалу Господарського суду Київської області від 02.10.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.12.2020 та призначила її до розгляду в судовому засіданні на 06.07.2021.
      7. Встановлені судами обставини
      7.1. Ухвалою Господарського суду Київської області від 08.09.2020, зокрема, відкрито провадження у справі № 911/2169/20, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та встановлено учасникам справи строки для вчинення окремих процесуальних дій.
      7.2. За відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ДП є державним підприємством.
      8. Позиція Великої Палати Верховного Суду
      8.1. Відповідно до частини третьої статті 3 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
      8.2. Згідно із частиною третьою статті 41 ГПК України у господарських справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
      8.3. Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
      8.4. Відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
      8.5. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема, цивільних правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, в пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, пункт 26 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).
      8.6. Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. пункт 35 постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. пункт 27 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).
      8.7. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
      8.8. Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
      8.9. Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон), який набрав чинності 15.07.2015. Частина перша цієї статті визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
      Згідно з абзацами першим та другим частини третьої статті 23 Закону Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
      Абзац третій частини третьої цієї статті передбачає заборону здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань.
      8.10. Беручи до уваги викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону, має застосовуватись з урахуванням положень абзацу першого частини третьої цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень, незалежно від наявності статусу юридичної особи.
      8.11. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на положення частини другої статті 19 Конституції України, відповідно до якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У контексті цього засадничого положення відсутність у Законі інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави.
      8.12. Цим висновком Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку щодо застосування частини третьої статті 23 Закону в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15.04.2020 у справі № 363/4656/16-ц, який зводиться до необхідності визначення організаційно-правової форми суб`єкта, в особі якого звертається прокурор, з метою підтвердження підстав для представництва інтересів держави в суді в особі державного підприємства.
      8.13. Позов у цій справі Прокурор подав в інтересах держави в особі Уряду, Міндовкілля та ДП з посиланням на їх бездіяльність щодо захисту інтересів держави, які полягають в забезпеченні реалізації принципів регулювання земельних та природоохоронних відносин.
      8.14. Беручи до уваги наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для представництва Прокурором інтересів держави в особі ДП та вважає правильними висновки судів попередніх інстанції про необхідність залишення позову, поданого Прокурором в інтересах держави в особі ДП, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України. Ураховуючи наведене, доводи Скаржника, викладені в підпунктах 4.1 та 4.2 цієї постанови, Велика Палата відхиляє як неналежні з огляду на викладені вище висновки.
      8.15. Стосовно позову, поданого Прокурором в інтересах держави в особі Уряду та Міндовкілля, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
      8.16. Звертаючись із позовом у цій справі, Прокурор зазначав, що Земельні ділянки 1, 2 належать до державних земель лісового та природно-заповідного фонду (заказник загальнодержавного значення «Жуків хутір») та вибули з постійного користування держави із численними порушеннями законодавства. Зокрема, уповноважений державний орган не ухвалював рішення про припинення зазначеного права, а також відбулась зміна їх цільового призначення з передачею для нелісогосподарських потреб, що порушує права та інтереси держави в особі позивачів, які не вживали заходи для повернення зазначених ділянок у постійне користування держави, хоча були обізнані про стверджувані порушення.
      8.17. Здійснивши аналіз абзацу першого частини третьої статті 23 Закону, Велика Палата Верховного Суду в пункті 37 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц дійшла висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
      8.18. У пункті 76 постанови від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду підтримала вищевказаний висновок та зазначила, що відповідно до частини третьої статті 23 Закону прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. При цьому поняття «компетентний орган» у цій постанові вживається в значенні органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (див. пункт 27 зазначеної постанови).
      8.19. За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в пункті 69 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
      8.20. Відповідно до частин першої та другої статті 84 Земельного кодексу України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - ЗК України), у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
      8.21. Земельні відносини, що виникають при використанні лісів, регулюються ЗК України, нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу (частина друга статті 3 ЗК України).
      8.22. Пунктами 1 та 5 частини першої статті 27 Лісового кодексу України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - ЛК України), передбачено, що до повноважень Уряду у сфері лісових відносин належить забезпечення реалізації державної політики у сфері лісових відносин, а також передача у власність та надання у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок, що перебувають у державній власності.
      8.23. Відповідно до частини першої статті 57 ЛК України зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України.
      8.24. Відповідно до частини сьомої статті 20 ЗК України зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Урядом.
      8.25. Порядок вилучення земельних ділянок визначено статтею 149 ЗК України, частинами першою та другою якої встановлено, що земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Уряду, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.
      8.26. Відповідно до частини дев`ятої статті 149 ЗК Уряд вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, зокрема, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.
      8.27. З аналізу наведених норм можна дійти висновку, що вилучення від постійних користувачів лісових ділянок державної власності для нелісогосподарських потреб, зміна їх цільового призначення з метою використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, та передача таких земельних ділянок у власність або постійне користування належить до повноважень Уряду. Подібний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 359/2012/15-ц.
      8.28. Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України, затвердженого постановою Уряду від 25.06.2020 № 614 (далі - Положення), Міндовкілля є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Урядом. Міндовкілля є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує, зокрема, формування та реалізацію державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, а також формування та реалізацію в межах повноважень, передбачених законом, державної політики у сфері лісового та мисливського господарства.
      8.29. За змістом пункту 3 Положення основними завданнями Міндовкілля є, зокрема, забезпечення формування та реалізація державної політики у сфері охорони та раціонального використання земель; раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів; організації охорони та використання природно-заповідного фонду; забезпечення формування та в межах повноважень, передбачених законом, реалізація державної політики у сфері лісового та мисливського господарства.
      8.30. Згідно з підпунктами 20, 87, 91, 108, 114, 162 пункту 4 Положення Міндовкілля відповідно до покладених на нього завдань:
      -веде облік об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління, здійснює контроль за їх ефективним використанням та збереженням;
      -погоджує проєкти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів (у разі наявності територій чи об`єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, земель оздоровчого, рекреаційного призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон);
      - здійснює погодження рішення про переведення земельних лісових ділянок до нелісових земель у цілях, пов`язаних з веденням лісового господарства;
      - здійснює управління охороною і використанням територій та об`єктів природно-заповідного фонду;
      - забезпечує розроблення проєктів створення, оголошення, зміни меж, категорії та скасування статусу територій та об`єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення; проєктів резервування цінних для заповідання природних територій та об`єктів; розглядає та схвалює клопотання про необхідність створення чи оголошення територій та об`єктів загальнодержавного значення; погоджує зміну меж, категорії та скасування статусу територій та об`єктів природно-заповідного фонду; забезпечує організацію створення природоохоронних територій міжнародного значення;
      - бере участь у справах, діє в судах України від імені та в інтересах Міндовкілля, забезпечує в установленому порядку самопредставництво Міндовкілля в судах та інших органах через осіб, уповноважених діяти від його імені, у тому числі через посадових (службових) осіб юридичної служби Міндовкілля або інших уповноважених осіб, а також забезпечує представництво інтересів Міндовкілля в судах та інших органах через представників.
      8.31. Аналіз цих пунктів Положення дозволяє дійти висновку, що Міндовкілля є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, до основних завдань якого належить, зокрема, забезпечення формування та реалізація державної політики у сфері охорони і раціонального використання земель, організації охорони та використання природно-заповідного фонду. Відповідно до покладених на нього завдань цей орган погоджує проєкти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, лісогосподарського призначення, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів (у разі наявності територій чи об`єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, земель оздоровчого, рекреаційного призначення), а також погодження рішень про переведення земельних лісових ділянок до нелісових земель у цілях, пов`язаних з веденням лісового господарства, та від свого імені бере участь у справах і діє в судах України.
      8.32. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що Уряд та Міндовкілля є органами державної влади, тобто суб`єктами владних повноважень.
      8.33. Разом із цим відповідно до абзаців першого-третього частини четвертої статті 23 Закону наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб`єктом владних повноважень.
      8.34. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
      8.35. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
      8.36. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
      8.37. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
      8.38. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
      8.39. При цьому захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.
      8.40. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
      8.41. Якщо після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України. Такі правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.
      8.42. Постановляючи оскаржувані рішення, суд першої інстанції не навів жодних мотивів залишення без розгляду позову Прокурора, поданого в інтересах держави в особі Уряду та Міндовкілля, про визнання недійсними Розпоряджень 1, 2 та договорів оренди Земельних ділянок 1, 2 від 21.12.2009, а також зобов`язання Товариства повернути ці ділянки у власність держави в особі Уряду з правом постійного користування ДП. Суд апеляційної інстанції мотивував необхідність залишення без розгляду позову Прокурора в цій частині тим, що позов містить вимоги, які встановлюють обов`язок повернути спірні земельні ділянки на певному майновому праві на користь державного підприємства шляхом оскарження відповідних розпоряджень та договорів, а Прокурор не позбавлений права заявити відповідні вимоги виключно в інтересах держави, здійснивши визначення належного представництва за приписами Закону.
      8.43. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що відповідно до пункту 5 частини третьої статті 162 ГПК України позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.
      8.44. Наявність бездіяльності компетентного органу повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин.
      8.45. Як убачається з матеріалів справи, на виконання частин третьої-п`ятої статті 53 ГПК України Прокурор при поданні позовної заяви обґрунтував неналежне, на його думку, здійснення захисту інтересів держави Урядом та Міндовкіллям, які, за його твердженнями,усвідомлювали порушення інтересів держави та не вжили заходів, спрямованих на повернення спірних земельних ділянок у державну власність, про що повідомили Прокурора відповідними листами (тобто навів підставу для представництва інтересів держави); зазначив, що цей позов спрямований на задоволення потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання користування Земельними ділянками 1, 2, а також указав, що вилучення з порушенням земельного законодавства земель природно-заповідного фонду заказника загальнодержавного значення «Жуків хутір», який створено в межах лісогосподарських земель, зміна їх цільового призначення та передача в користування для інших цілей, ніж визначені законом, порушує права та інтереси держави (тобто навів підстави для звернення з позовом).
      8.46. При цьому в касаційній скарзі та позовній заяві зазначалось, що Прокурор дотримався порядку, передбаченого статтею 23 Закону, шляхом надіслання Уряду та Міністерству енергетики та захисту довкілля, що діяло до 27.05.2020, листів, у яких повідомлялось про передачу в оренду Земельних ділянок 1, 2 з порушеннями вимог законодавства, а ці органи, реагуючи на стверджуване порушення інтересів держави, направили у відповідь Прокурору листи № 1559/0/2-20 (т. 1, а. с. 94) та № 26/1.9-14.1-6099 від 10.03.2020 (т. 1, а. с. 106), за змістом яких вони не виявили наміру самостійно звернутися з позовом та не спростували твердження Прокурора щодо виявлених порушень законодавства. Такі дії були оцінені Прокурором як бездіяльність.
      8.47. Однак, залишаючи без розгляду позов Прокурора, поданий в інтересах держави в особі Уряду та Міндовкілля, суди попередніх інстанцій обмежились лише констатацією того, що позов містить в собі вимоги, спрямовані на повернення Земельних ділянок 1, 2 в користування ДП, а Прокурор не позбавлений права повторно звернутись до суду.
      8.48. Аргументувавши необхідність залишення без розгляду позову Прокурора, поданого в інтересах держави в особі Уряду та Міндовкілля, порушенням встановленої частиною третьою статті 23 Закону заборони на звернення до суду в інтересах державних компаній, суди не врахували, що ці органи наділені владними повноваженнями, та не з`ясували питання невиконання або неналежного виконання цими позивачами дій, спрямованих на захист інтересів держави у спірних правовідносинах, зокрема, не досліджували вищевказані листи, у зв`язку із чим належним чином не встановили, чи дотримався Прокурор порядку, передбаченого статтею 23 Закону, тобто чи мали Уряд та Міндовкілля можливість спростувати стверджуване ним порушення інтересів держави або самостійно звернутись до суду з позовом в інтересах держави протягом розумного строку після отримання такого повідомлення, а також чи можна кваліфікувати їх дії у спірних правовідносинах як бездіяльність.
      8.49. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій, що в Прокурора відсутні законні підстави на звернення із цим позовом до суду в інтересах держави в особі Уряду та Міндовкілля, оскільки вони зроблені без належного дослідження обставин дотримання Прокурором порядку, передбаченого статтею 23 Закону, а також встановлення наявності або відсутності бездіяльності цих органів після отримання такого звернення, що може слугувати достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва Прокурора в інтересах держави в особі цих органів, у зв`язку із чим частково погоджується з доводами Скаржника, викладеними в підпункті 4.3 цієї постанови.
      8.50. Пунктом 2 частини першої статті 308 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
      8.51. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина шоста статті 310 ГПК України).
      8.52. За наведених мотивів, ураховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані ухвала та постанова підлягають скасуванню в частині залишення без розгляду позову Прокурора, поданого в інтересах держави в особі Уряду та Міндовкілля, з передачею справи до суду першої інстанції для продовження розгляду в цій частині; у частині залишення без розгляду позову Прокурора, поданого в інтересах держави в особі ДП, підстави для зміни чи скасування прийнятих у справі судових рішень відсутні.
      9. Висновок щодо застосування норм права
      Заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон), має застосовуватись з урахуванням положень абзацу першого частини третьої цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень, незалежно від наявності статусу юридичної особи.
      У контексті засадничого положення частини другої статті 19 Конституції України відсутність у Законі інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави.
      10. Судові витрати
      Розподіл судових витрат у порядку статті 129 ГПК України не здійснюється, оскільки справа передається для подальшого розгляду до суду першої інстанції.
      Керуючись статтями 308, 309, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А:
      1. Касаційну скаргу Заступника керівника Київської обласної прокуратури задовольнити частково.
      2. Ухвалу Господарського суду Київської області від 02.10.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.12.2020 у справі № 911/2169/20 скасувати в частині залишення без розгляду позову Прокурора Київської області, поданого в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України. Справу в цій частині передати до Господарського суду Київської області для продовження розгляду.
      3. В іншій частині ухвалу Господарського суду Київської області від 02.10.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.12.2020 у справі № 911/2169/20 залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя
      (суддя-доповідач) К. М. Пільков
      Судді:
      Т. О. Анцупова
      Л. Й. Катеринчук
      В. В. Британчук
      Г. Р. Крет
      Ю. Л. Власов
      Л. М. Лобойко
      І. В. Григор`єва
      О. Б. Прокопенко
      М. І. Гриців
      В. В. Пророк
      Д. А. Гудима
      Л. І. Рогач
      В. І. Данішевська
      В. М. Сімоненко
      Ж. М. Єленіна
      І. В. Ткач
      О. С. Золотніков
      С. П. Штелик
      Джерело: ЄДРСР 98483103
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      29 червня 2021 року
      м . Київ
      Справа № 904/3405/19
      Провадження № 12-50гс20
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В. С.,
      судді-доповідача Власова Ю. Л.,
      суддів Британчука В. В., Григор`євої І. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,
      за участю:
      секретаря судового засідання Бутенка А. О.,
      відповідача - Акціонерного товариства «ДТЕК Дніпровські електромережі» (представник - Півень Д. О.),
      розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства «ДТЕК Дніпровські електромережі» на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 04 березня 2020 року (головуючий суддя Орєшкіна Е. В., судді Широбокова Л. П., Подобєд І. М.) та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27 листопада 2019 року (суддя Мілєва І. В.)
      у справі № 904/3405/19
      за позовом Обласного комунального підприємства «Електромережі-Південне» (заміненого на правонаступника Приватне підприємство «Асоціація правового захисту»)
      до Акціонерного товариства «ДТЕК Дніпровські електромережі»,
      третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Приватне підприємство «Асоціація правового захисту»,
      про стягнення 5 286 985,75 грн.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. У серпні 2019 року Обласне комунальне підприємство «Електромережі-Південне» (далі - ОКП «Електромережі-Південне») звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Дніпрообленерго» (далі - ПАТ «ДТЕК Дніпрообленерго») про стягнення 8 708 607,78 грн, з яких: 5 643 524,04 грн основного боргу (за 2014 та 2016 роки), 1 506 142,99 грн пені, 298 952,47 грн - 3 % річних, 1 259 988,28 грн інфляційних втрат.
      2. 18 жовтня 2019 року позивач подав до суду уточнену позовну заяву, в якій зменшив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача заборгованість за 2014 рік у розмірі 5 286 985,75 грн, з яких: 3 324 164,04 грн основного боргу, 887 336,56 грн пені, 213 930,45 грн - 3 % річних, 861 554,70 грн інфляційних втрат.
      3. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору про спільне використання технологічних електричних мереж від 12 квітня 2010 року № 100-СВ/09 у частині оплати витрат на утримання технологічних електричних мереж спільного використання.
      Фактичні обставини справи, встановлені судами
      4. 12 квітня 2010 року між ОКП «Електромережі-Південне» (власник мереж) та Відкритим акціонерним товариством «Енергопостачальна компанія «Дніпрообленерго» (правонаступником якого є Акціонерне товариство «ДТЕК Дніпровські електромережі», далі - АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі») (користувач) був укладений договір про спільне використання технологічних електричних мереж № 100-СВ/09 (далі - договір), відповідно до пункту 1.1 якого власник мереж зобов`язується забезпечити технічну можливість передачі (транзиту) електричної енергії власними технологічними електричними мережами в точки приєднання електроустановок користувача або інших суб`єктів господарювання, передачу електричної енергії яким забезпечує користувач, а користувач - своєчасно сплачувати вартість послуг власника мереж з утримання технологічних електричних мереж спільного використання та інші послуги відповідно до умов цього договору.
      5. Власник мереж зобов`язаний щомісяця до 10 числа після закінчення розрахункового періоду надавати користувачу рахунок на оплату послуг за спільне використання технологічних електричних мереж, два примірники акта прийому-здачі виконаних робіт (додаток 4), оформлених з боку власника мереж (пункт 2.4 договору).
      6. Власник мереж має право на отримання від користувача плати за спільне використання технологічних електричних мереж, визначеної відповідно до Методики обрахування плати за спільне використання технологічних електричних мереж, затвердженої постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 12 червня 2008 року № 691, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 08 серпня 2008 року за № 732/15423 (далі - Методика, НКРЕ, постанова НКРЕ № 691 відповідно) (пункт 3.1 договору). Користувач зобов`язується здійснювати оплату за використання електричних мереж власника мереж за розрахунковий період. Розрахунок плати за використання електричних мереж власника мереж здійснюється згідно з додатком «Порядок обрахування плати за спільне використання технологічних електричних мереж» (пункт 4.1 договору).
      7. Розрахунковим вважається період з першого числа розрахункового місяця до такого самого числа наступного місяця (пункт 7.1 договору).
      8. Вартість послуг власника мереж з утримання технологічних електричних мереж спільного використання зазначена в додатку «Порядок обрахування плати за спільне використання технологічних електричних мереж», розробленому відповідно до Методики (пункт 7.2 договору).
      9. Оплата користувачем послуг з утримання технологічних електричних мереж спільного використання здійснюється платіжним дорученням на підставі виставленого власником мереж рахунка та оформленого акта прийому-здачі виконаних робіт у десятиденний термін з дати отримання рахунка (пункт 7.3 договору).
      10. Цей договір укладається на строк до 31 грудня 2010 року, набирає чинності з дня його підписання та вважається щорічно продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення цього терміну не буде заявлено однією із сторін про відмову від цього договору або його перегляд. Договір може бути розірвано і в іншій термін за ініціативою будь-якої із сторін у порядку, визначеному законодавством. У разі переходу права власності (права господарського відання) на технологічні електричні мережі до іншої особи цей договір втрачає чинність. Умови цього договору застосовуються до відносин між сторонами з 01 серпня 2009 року з дати закінчення попереднього договору про спільне використання технологічних мереж № 100-СВ/07 від 09 вересня 2008 року (пункт 9.4 договору).
      11. Суди встановили, що сторонами підписувалися додатки до договору та укладалися додаткові угоди до нього. Так, 07 лютого 2011 року укладено додаткову угоду № 1/11-СВ до договору, в якій сторони дійшли згоди присвоїти договору новий номер, у зв`язку з чим за текстом договору, в усіх додатках до нього, а також у додаткових угодах до договору, укладених раніше, викласти номер і дату договору у наступній редакції: № 99С від 12 квітня 2010 року.
      12. Сторонами підписано та скріплено печатками розрахунок граничного рівня річних витрат ОКП «Електромережі-Південне» на утримання технологічних електричних мереж за базовий період 2013 рік на суму 2 770 136,70 грн з ПДВ, що є додатком до договору.
      13. Як зазначили суди попередніх інстанцій, позивач стверджує, що 30 грудня 2014 року начальником відділу Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) у Дніпропетровській області було погоджено кошторис обґрунтованих річних витрат ОКП «Електромережі-Південне» на утримання технологічних електромереж у 2014 році на суму 2 770,1 тис. грн без ПДВ, і оскільки загальний перелік витрат було затверджено лише 30 грудня 2014 року, то акт прийому-здачі наданих послуг від 30 січня 2015 року та рахунок № 30/01-15 від 30 січня 2015 року на суму 3 324 164,04 грн за послуги з утримання технологічних електричних мереж спільного використання у 2014 році згідно з договором було направлено відповідачу листом № 1 від 30 січня 2015 року.
      14. Оскільки відповідач акт прийому-здачі наданих послуг від 30 січня 2015 року не підписав та не повернув, позивач направив відповідачу лист № 30 від 18 серпня 2015 року, в якому просив повернути ОКП «Електромережі-Південне» підписаний та скріплений печаткою підприємства один примірник акта прийому-здачі наданих послуг від 30 січня 2015 року.
      15. Ураховуючи, що відповідачем не сплачено витрат ОКП «Електромережі-Південне» на утримання технологічних електромереж у 2014 році, позивач звернувся до суду з цим позовом про стягнення боргу, а також пені, 3 % річних та інфляційних втрат за прострочення оплати за договором.
      16. Відповідач у відзивах на позов та на уточнену позовну заяву просить суд застосувати позовну давність до вимог про стягнення заборгованості за спільне використання технологічних електричних мереж у 2014 році, а також нарахованих за прострочення виконання грошового зобов`язання за цей період пені, 3 % річних, інфляційних втрат.
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      17. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 30 жовтня 2019 року змінено найменування відповідача у справі з ПАТ «ДТЕК Дніпрообленерго» на АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі».
      18. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 27 листопада 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» на користь ОКП «Електромережі-Південне» 3 324 164,04 грн основного боргу, 861 554,70 грн інфляційних втрат, 213 930,45 грн - 3 % річних, а також 65 997,45 грн судового збору. В іншій частині позову відмовлено.
      19. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 10 лютого 2020 року залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Приватне підприємство «Асоціація правового захисту» (далі - ПП «Асоціація правового захисту»).
      20. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 04 березня 2020 року рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27 листопада 2019 року залишено без змін. Також цією постановою на підставі пункту 1 частини першої статті 512 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) апеляційний суд здійснив заміну сторони (позивача) у справі - ОКП «Електромережі-Південне» його правонаступником - ПП «Асоціація правового захисту».
      21. Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що кошторис обґрунтованих річних витрат ОКП «Електромережі-Південне» на утримання технологічних електромереж у 2014 році на суму 2 770,1 тис. грн без ПДВ було погоджено 30 грудня 2014 року начальником відділу НКРЕКП у Дніпропетровській області. Позивач відповідно до договору та кошторисів обґрунтованих річних витрат ОКП «Електромережі-Південне» на утримання технологічних електромереж у 2014 та 2015 роках листом № 1 від 30 січня 2015 року направив відповідачу акт прийому-здачі наданих послуг за 2014 рік від 30 січня 2015 року та акт прийому-здачі наданих послуг за січень 2015 року від 31 січня 2015 року.
      22. Ураховуючи підписання сторонами акта прийому-здачі наданих послуг від 31 січня 2015 року про утримання технологічних електричних мереж спільного використання за період з 01 січня 2015 року по 31 січня 2015 року, який разом з актом прийому-здачі наданих послуг за 2014 рік було направлено відповідачу листом № 1 від 30 січня 2015 року, суди дійшли висновку, що акт прийому-здачі наданих послуг за 2014 рік та рахунок № 30/01-15 від 30 січня 2015 року на суму 3 324 164,04 грн було отримано відповідачем разом з актом прийому-здачі наданих послуг за січень 2015 року від 31 січня 2015 року та не повернуто з обґрунтованими запереченнями. Оскільки акт прийому-здачі наданих послуг за 2014 рік вважається прийнятим відповідачем та підписаним 31 січня 2015 року, рахунок № 30/01-15 від 30 січня 2015 року на суму 3 324 164,04 грн було отримано відповідачем разом з указаним актом, то господарський суд вважає днем отримання вказаного рахунка день підписання акта прийому-здачі наданих послуг за 2014 рік, а саме 31 січня 2015 року. З урахуванням приписів пункту 7.3 договору відповідач повинен був сплатити за надані у 2014 році послуги за договором у строк до 10 лютого 2015 року включно.
      23. Стосовно позовної давності суди зазначили, що 03 листопада 2017 року ОКП «Електромережі-Південне» звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до ПАТ «ДТЕК Дніпрообленерго» про стягнення заборгованості в сумі 8 708 607,78 грн за неналежне виконання договору. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 06 листопада 2017 року порушено провадження у справі № 904/9402/17 та прийнято позовну заяву до розгляду. 29 липня 2019 року Господарський суд Дніпропетровської області у справі № 904/9402/17 постановив ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду. Матеріалами справи підтверджується, що заборгованість, яка була предметом спору у справі № 904/9402/17, виникла за періоди з 01 січня по 31 грудня 2014 року та з 01 січня по 31 грудня 2016 року в розмірі 8 708 607,78 грн. Справа № 904/9402/17 розглядалась Господарським судом Дніпропетровської області з 03 листопада 2017 року по 29 липня 2019 року.
      24. При цьому місцевий господарський суд дійшов висновку, що позовна давність щодо звернення позивача до суду з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості за спірним договором, що виникла за період з 01 січня по 31 грудня 2014 року, перервалася у зв`язку з пред`явленням позову у справі № 904/9402/17 з дати пред`явлення позову, тобто 03 листопада 2017 року, та спливає 04 листопада 2020 року, тому звернення позивача з позовом 06 серпня 2019 року відбулося в межах позовної давності.
      25. У свою чергу апеляційний господарський суд зазначив, що перебіг позовної давності шляхом пред`явлення позову може перериватися в разі звернення позивача до суду, в тому числі й направлення позовної заяви поштою, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або повернув її, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подання позову з недодержанням правил підвідомчості, а також з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами. Посилаючись на правовий висновок, викладений Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду (далі - Касаційний господарський суд) у постанові від 24 квітня 2018 року у справі № 908/828/17, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що залишення позову без розгляду не є процесуальною дією суду, тотожною поверненню позовної заяви та відмові у прийнятті позовної заяви, питання про що вирішується на стадії прийняття позовної заяви, а не під час розгляду справи по суті. Звідси суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно відхилив заперечення відповідача щодо стягнення заборгованості, пені, 3 % річних та інфляційних втрат через сплив позовної давності.
      26. Крім того, врахувавши правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 523/10225/15-ц, апеляційний господарський суд указав, що позовна давність шляхом пред`явлення позову переривається саме на ту частину вимог (право на яку має позивач), що визначена ним у його позовній заяві. Що ж до вимог, які не охоплюються пред`явленим позовом, та до інших боржників, то позовна давність щодо них не переривається. Обов`язковою умовою переривання позовної давності шляхом пред`явлення позову також є дотримання вимог процесуального закону щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб`єктної юрисдикції та інших, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі.
      27. Також суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки справа № 904/9402/17 фактично розглядалась до 29 липня 2019 року (позов залишено без розгляду), що унеможливлювало подання іншого позову, то тільки після 29 липня 2019 року позивач дізнався про незахищене право на стягнення заборгованості за надані послуги за 2014 рік та відповідно з указаної дати мав можливість звернутися з позовом до суду.
      28. Вирішуючи питання про наявність підстав для заміни учасника справи правонаступником, апеляційний господарський суд врахував висновок, викладений в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2019 року у справі № 916/2286/16, відповідно до якого за відсутності обставин, що свідчать про нікчемність договору, на підставі якого подано заяву про заміну учасника правовідносин, а також відомостей щодо оспорювання або визнання недійсним цього договору у встановленому порядку суд має виходити з принципу правомірності цього правочину, дослідивши та надавши оцінку достатності та достовірності наданих в обґрунтування заяви про заміну сторони доказів для здійснення відповідної заміни.
      29. Оскільки в договорі відступлення прав від 05 лютого 2020 року, укладеному між ОКП «Електромережі-Південне» та ПП «Асоціація правового захисту», сторони домовились, що з моменту набрання чинності договору кредитор (ОКП «Електромережі-Південне») є таким, що відступив та передав, а новий кредитор (ПП «Асоціація правового захисту») таким, що прийняв та набув права вимоги за договором № 99С, вказаний договір є укладеним з моменту підписання його уповноваженими представниками сторін, скріплення їх підписів печатками (за наявності), набирає чинності відповідно до пункту 4.4 цього договору та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором, у встановленому порядку договір відступлення прав не визнаний недійсним (відповідних доказів суду не подано), суд апеляційної інстанції здійснив заміну сторони (позивача) у справі - ОКП «Електромережі-Південне» його правонаступником - ПП «Асоціація правового захисту».
      Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
      30. У березні 2020 року до Касаційного господарського суду надійшла касаційна скарга АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі», в якій скаржник просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 04 березня 2020 року та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27 листопада 2019 року у справі № 904/3405/19 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
      Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      31. Касаційний господарський суд ухвалою від 18 травня 2020 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі», призначив касаційну скаргу до розгляду, надав учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу та відмовив АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» у задоволенні клопотання про зупинення виконання рішення суду.
      32. 09 липня 2020 року Касаційний господарський суд ухвалою передав справу № 904/3405/19 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      33. Мотивуючи своє рішення про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, суд касаційної інстанції вказав, що на розгляді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (далі - Касаційний цивільний суд) перебували справи № 335/2402/16-ц та № 572/1056/15-ц, у яких суд дійшов висновку, що в силу положень статті 265 ЦК України залишення позовної заяви без розгляду не може зупинити перебіг позовної давності, як і не може її перервати.
      34. Натомість Касаційний цивільний суд у постановах від 03 липня 2019 року у справі № 639/9642/14-ц та від 12 березня 2020 року у справі № 713/1548/18 сформулював протилежний висновок про те, що перебіг позовної давності перервався пред`явленням позивачем позову до суду, який у подальшому було залишено без розгляду.
      35. Оскільки колегія суддів Касаційного господарського суду висловила намір відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 639/9642/14-ц та у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 713/1548/18, Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 08 вересня 2020 року цю справу прийняла та призначила до розгляду.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      36. Згідно з касаційною скаргою підставою касаційного оскарження судових рішень скаржник визначив пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), а саме неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах. Так, скаржник зазначив, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування частини першої статті 265 ЦК України щодо перебігу позовної давності у подібних правовідносинах, а також щодо неможливості заміни кредитора в зобов`язанні відповідно до частини третьої статті 512 цього Кодексу.
      37. При цьому скаржник стверджує, що позовні вимоги у справі, яка розглядається, щодо стягнення заборгованості за 2014 рік є ідентичними заявленим у справі № 904/9402/17, у якій позовна заява була залишена судом без розгляду ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 31 жовтня 2018 року, залишеною в силі постановою Касаційного господарського суду від 26 квітня 2019 року. Однак суди попередніх інстанцій не взяли до уваги доводи заяви щодо застосування позовної давності та з посиланням на положення статті 264 ЦК України вказали, що звернення з позовом до суду перериває перебіг позовної давності. На переконання АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі», суди фактично проіґнорували положення статті 265 ЦК України стосовно того, що залишення позовної заяви без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності, яка є спеціальною нормою для спірних правовідносин. Крім того, апеляційний господарський суд послався на постанови Касаційного господарського суду від 24 квітня 2018 року у справі № 908/828/17 та Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 523/10225/15-ц, правовідносини в яких є відмінними від правовідносини у цій справі.
      38. Також АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» вважає, що суди попередніх інстанцій неправильно встановили фактичні обставини справи щодо підписання сторонами акта прийому-здачі наданих послуг за 2014 рік та надання відповідачу обґрунтованого кошторису витрат на утримання технологічних електричних мереж у 2014 році.
      39. Щодо неможливості заміни кредитора у спірному зобов`язанні скаржник посилається на незастосування судом апеляційної інстанції постанови НКРЕ № 691, згідно з якою кошти, отримані власником електричних мереж як плата за спільне використання технологічних електричних мереж, обліковуються окремо та використовуються виключно на утримання цих мереж у належному технічному стані та на їх експлуатацію. Тобто нормативно-правовим актом у галузі електроенергетики, яким регламентовані правовідносини між власником мереж та користувачем мереж, встановлено цільове використання грошових коштів, отриманих як оплату за спільне використання технологічних електричних мереж, у зв`язку із чим, на переконання АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі», заміна кредитора у таких зобов`язаннях неможлива.
      40. Відповідач припускає, що між ОКП «Електромережі-Південне» та ПП «Асоціація правового захисту» фактично укладено договір факторингу, а не договір цесії, оскільки пунктами 3.3.5 та 5.1 договору відступлення прав від 05 лютого 2020 року передбачено, що згідно з умовами цього договору новий кредитор (ПП «Асоціація правового захисту») сплачує кредитору (ОКП «Електромережі-Південне») суму фінансування у строки та порядку, що визначені додатковою угодою до цього договору.
      41. Крім того, скаржник указує на те, що договір відступлення прав від 05 лютого 2020 року зі сторони ОКП «Електромережі-Південне» підписаний Заболотною Ю. О. на підставі договору доручення від 07 листопада 2017 року, проте неможливо визначити повноваження ліквідатора ОКП «Електромережі-Південне» Чабана Я. І. на укладання вказаного договору доручення, оскільки у матеріалах справи відсутній статут цього підприємства.
      42. Також АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» вважає договір відступлення прав таким, що порушує публічний порядок, оскільки ОКП «Електромережі-Південне» є бюджетним підприємством, засновником якого є Дніпропетровська обласна рада, а кошти, передані за цим договором, призначені для утримання в належному стані комунальних електричних мереж та належать територіальній громаді Дніпропетровської області, тобто зазначений договір спрямований на незаконне заволодіння майном, що належить територіальній громаді.
      43. У судовому засіданні представник відповідача підтримав аргументи, зазначені в касаційній скарзі.
      Позиція ОКП «Електромережі-Південне»
      44. У відзиві на касаційну скаргу ОКП «Електромережі-Південне» погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що акт прийому-здачі наданих послуг за 2014 рік та рахунок № 30/01-15 від 30 січня 2015 року на суму 3 324 164,04 грн, отримані відповідачем 30 січня 2015 року, не повернуті з мотивованою відмовою від підписання та не оплачені, тому позовні вимоги в частині стягнення заборгованості та нарахованих 3 % річних та інфляційних втрат є обґрунтованими.
      45. Також ОКП «Електромережі-Південне»вважає, що позов подано в межах позовної давності, апри укладенні договору про відступлення права вимоги від 05 лютого 2020 року не було допущено порушень вимог частини третьої статті 512 ЦК України.
      46. З урахуванням викладеного ОКП «Електромережі-Південне» просить рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27 листопада 2019 року та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 04 березня 2020 року у цій справі залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
      47. У судовому засіданні представник ОКП «Електромережі-Південне» підтримав зазначені у відзиві заперечення на касаційну скаргу.
      Позиція ПП «Асоціація правового захисту»
      48. У відзиві на касаційну скаргу ПП «Асоціація правового захисту» вказує, що при укладенні договору про відступлення права вимоги від 05 лютого 2020 року не було порушені вимоги частини третьої статті 512 ЦК України.
      49. Вважає, що оскільки відповідач сплатив на користь нового кредитора заборгованість, яка стягнутав цій справі, то відповідач тим самим визнав заміну кредитора у зобов`язанні.
      50. ПП«Асоціація правового захисту» проситькасаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення в цій справі - без змін.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Щодо суті касаційної скарги
      51. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
      52. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржник зазначив, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування частини першої статті 265 ЦК України щодо перебігу позовної давності у подібних правовідносинах.
      53. З приводу вказаних доводів касаційної скарги Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
      54. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
      55. За статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
      56. Згідно із частинами третьою та четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
      57. Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Подібний правовий висновок викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цc18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 73), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 80), від 05 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (провадження № 14-132цс18, пункт 61), № 522/2201/15-ц (провадження № 14-179цс18, пункт 62) та № 522/2110/15-ц (провадження № 14-247цс18, пункт 61), від 07 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12 (провадження № 14-194цс19, пункт 71), від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (провадження № 14-27-цс19, пункт 134), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс-19, пункт 51), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17-ц (провадження № 14-448цс19, пункт 28).
      58. У цій справі судами попередніх інстанцій встановлено, що у серпні 2019 року ОКП «Електромережі-Південне» звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом та з урахуванням заяви про уточнення (зменшення) позовних вимог просило стягнути з ПАТ «ДТЕК Дніпрообленерго» 3 324 164,04 грн основного боргу, 887 336,56 грн пені, 213 930,45 грн - 3 % річних, 861 554,70 грн інфляційних втрат за неналежне виконанням відповідачем умов договору в частині оплати витрат на утримання технологічних електричних мереж спільного використання.
      59. Місцевий господарський суд дійшов висновку, що кошторис обґрунтованих річних витрат ОКП «Електромережі-Південне» на утримання технологічних електромереж у 2014 році на суму 2 770,1 тис. грн без ПДВ було погоджено 30 грудня 2014 року начальником відділу НКРЕКП у Дніпропетровській області.
      60. Позивач відповідно до договору та кошторисів обґрунтованих річних витрат ОКП «Електромережі-Південне» на утримання технологічних електромереж у 2014 та 2015 роках направив відповідачу листом № 1 від 30 січня 2015 року акт прийому-здачі наданих послуг за 2014 рік від 30 січня 2015 року та акт прийому-здачі наданих послуг за січень 2015 року від 31 січня 2015 року.
      61. Ураховуючи підписання сторонами акта прийому-здачі наданих послуг від 31 січня 2015 року про утримання технологічних електричних мереж спільного використання за період з 01 по 31 січня 2015 року, який разом з актом прийому-здачі наданих послуг за 2014 рік було направлено відповідачу листом № 1 від 30 січня 2015 року, суд дійшов висновку, що акт прийому-здачі наданих послуг за 2014 рік та рахунок № 30/01-15 від 30 січня 2015 року на суму 3 324 164,04 грн було отримано відповідачем разом з актом прийому-здачі наданих послуг за січень 2015 року від 31 січня 2015 року, направлені листом № 1 від 30 січня 2015 року, та не повернуто з обґрунтованими запереченнями.
      62. Акт прийому-здачі наданих послуг за 2014 рік вважається прийнятим відповідачем та підписаним 31 січня 2015 року, оскільки рахунок № 30/01-15 від 30 січня 2015 року на суму 3 324 164,04 грн було отримано відповідачем разом з указаним актом, то господарський суд вважає днем отримання вказаного рахунка день підписання акта прийому-здачі наданих послуг за 2014 рік, а саме 31 січня 2015 року. З урахуванням приписів пункту 7.3 договору відповідач повинен був сплатити за надані у 2014 році послуги за договором у строк до 10 лютого 2015 року включно.
      63. Крім того, матеріалами справи підтверджується, що НКРЕКП рекомендувало відділу НКРЕКП у Дніпропетровській області розглянути та погодити до 31 грудня 2014 року відповідні кошториси ОКП «Електромережі-Південне» на 2014 рік (в повному обсязі) та на 2015 рік.
      64. Начальником відділу НКРЕКП у Дніпропетровській області 30 грудня 2014 року були погоджені кошториси обґрунтованих річних витрат ОКП «Електромережі-Південне» на утримання технологічних електромереж у 2014 та у 2015 роках.
      65. Звідси позивач отримав погодження кошторису обґрунтованих річних витрат ОКП «Електромережі-Південне» на утримання технологічних електромереж у 2014 році в установленому законом порядку, в тому числі й з урахуванням рекомендацій НКРЕКП.
      66. Апеляційний господарський суд вказав, що позивачем зазначено у поясненнях на апеляційну скаргу, що відповідач не припиняв користуватися обладнанням технологічних мереж позивача та не забезпечив сплати наданих послуг.
      67. За таких обставин апеляційний господарський суд погодився з висновками господарського суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог у частині стягнення суми основного боргу в розмірі 3 324 164,04 грн, 861 554,70 грн інфляційних втрат, 213 930,45 грн - 3 % річних та відмову в задоволенні позову в частині стягнення 887 336,56 грн пені, оскільки позивачем при її розрахунку не враховано приписів частини шостої статті 232 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
      68. Згідно із частиною першою статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
      69. Відповідно до частини першої статті 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
      70. Згідно із частиною першою статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
      71. Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
      72. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).
      73. Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
      74. Ураховуючи викладене Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення основного боргу в розмірі 3 324 164,04 грн, 861 554,70 грн інфляційних втрат та 213 930,45 грн - 3 % річних.
      75. Велика Палата Верховного Суду відхиляє аргумент скаржника про неможливість заміни кредитора у спірному зобов`язанні з посиланням на норми постанови НКРЕ № 691, згідно з якими кошти, отримані власником електричних мереж як плата за спільне використання технологічних електричних мереж, обліковуються окремо та використовуються виключно на утримання цих мереж у належному технічному стані та на їх експлуатацію.
      76. Відповідно до частин першої, третьої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
      77. Проте, норми постанови НКРЕ № 691 та положення договору про спільне використання технологічних електричних мереж не передбачають обмежень щодо заміни кредитора у спірному зобов`язанні, тому доводи скаржника про неможливість заміни кредитора є необґрунтованими.
      78. Велика Палата Верховного Суду відхиляє аргумент скаржника про те, що між ОКП «Електромережі-Південне» та ПП «Асоціація правового захисту» фактично укладено договір факторингу, а не договір цесії, оскільки за своїми суттєвими умовами укладений договір відступлення прав від 05 лютого 2012 року відноситься до договорів відступлення прав вимоги, передбачених статтями 512, 513 ЦК України, а не договорів факторингу, що було встановлено апеляційним судом у цій справі. При цьому термін «сума фінансування», на який посилається скаржник, означає грошові кошти, сплачені новим кредитором первинному кредитору на умовах договору (розділ 1 «Визначення термінів» договору), а не фінансування під відступлення права грошової вимоги, передбачене статтею 1077 ЦК України як ознака договору факторингу.
      79. Велика Палата Верховного Суду також відхиляє як безпідставні та необґрунтовані аргументи скаржника про те, що договір відступлення прав порушує публічний порядок, оскільки спрямований на незаконне заволодіння майном, що належить територіальній громаді Дніпропетровської області.
      80. Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та установлених обставин справи, що не входить до повноважень Великої Палати Верховного Суду згідно зі статтею 300 ГПК України, а тому оцінка їм не надається.
      Щодо строку позовної давності
      81. Як було зазначено вище, відповідач просить суд застосувати позовну давність до вимог про стягнення заборгованості за спільне використання технологічних електричних мереж у 2014 році, а також нарахованих за прострочення виконання грошового зобов`язання за цей період пені, 3 % річних, інфляційних втрат.
      82. Суди попередніх інстанцій установили, що 03 листопада 2017 року ОКП «Електромережі-Південне» звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до ПАТ «ДТЕК Дніпрообленерго» про стягнення заборгованості в розмірі 8 708 607,78 грн за неналежне виконання договору. Матеріалами цієї справи підтверджується, що заборгованість, яка була предметом спору у справі № 904/9402/17, виникла в тому числі й за період з 01 січня по 31 грудня 2014 року.
      83. Суд першої інстанції дійшов висновку, що позовна давність щодо звернення позивача до суду з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості за договором, що виникла за період з 01 січня по 31 грудня 2014 року, перервалася у зв`язку з пред`явленням позову у справі № 904/9402/17 з дати пред`явлення позову, тобто 03 листопада 2017 року, та спливає 04 листопада 2020 року, тому звернення позивача з позовом 06 серпня 2019 року відбулося в межах позовної давності.
      84. Місцевий господарський суд також зазначив, що необхідно відрізняти два поняття: зупинення перебігу позовної давності (стаття 263 ЦК України) та його переривання (стаття 264 ЦК України). У першому випадку Кодексом передбачено чотири обставини, при настанні яких позовна давність зупиняється і після припинення яких цей строк продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення. У другому випадку після настання певних подій перебіг позовної давності починається заново, а не продовжується. Перша подія - вчинення боржником дій, що свідчать про визнання ним свого боргу або іншого обов`язку. Друга подія - пред`явлення позову до боржника, навіть якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
      85. З викладеного вбачається, що відповідно до положень частини першої статті 265 ЦК України залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності. Господарський суд наголошує, що в даному спірному випадку мало місце переривання строку позовної давності, а не його зупинення, у зв`язку із чим положення частини першої статті 265 ЦК України застосуванню не підлягають.
      86. Апеляційний господарський суд зазначив, що оскільки справа № 904/9402/17 фактично розглядалась до 29 липня 2019 року (позов залишено без розгляду), що унеможливлювало подання іншого позову, то тільки після 29 липня 2019 року позивач дізнався про незахищене право на стягнення заборгованості за надані послуги за 2014 рік та відповідно із указаної дати мав можливість звернутися з позовом до суду.
      87. Велика Палата Верховного Суду не погоджується з указаними висновками судів з огляду на таке.
      88. Згідно зі статтями 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
      89. Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
      90. Запроваджений нормами ЦК України від 16 березня 2003 року інститут позовної давності полягає у наданні особі, цивільне право якої порушено, певного строку саме для звернення до суду за захистом цього права, в тому числі за допомогою державного примусу. Дія інституту позовної давності є проявом принципу правової визначеності, який забезпечує стабільність цивільних відносин у суспільстві.
      91. Зміст інституту позовної давності, запроваджений нормами ЦК України від 16 березня 2003 року, суттєво відрізняється від інституту позовної давності, який існував за попередньо діючим Цивільним кодексом Української РСР від 18 липня 1963 року, яким позовна давність визначалась як строк для захисту права за позовом особи, а не як строк для звернення такої особи до суду з позовом.
      92. Згідно з нормами статей 71, 76, 79 Цивільного кодексу Української РСР від 18 липня 1963 року перебіг строку позовної давності починався з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права, переривався пред`явленням особою позову до суду в установленому порядку, після чого починався спочатку.
      93. На відміну від зазначених норм Цивільного кодексу Української РСР від 18 липня 1963 року, перебіг позовної давності за нормами чинного ЦК України від 16 березня 2003 року починається від дня, коли особа довідалася (могла довідатись) про порушення свого права, загального правила про переривання позовної давності пред`явленням особою позову не встановлено.
      94. Відповідно до частин першої, четвертої статті 227 ГПК України суд залишає позов без розгляду, якщо: 1) позов подано особою, яка не має процесуальної дієздатності; 2) позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано; 3) у провадженні цього чи іншого суду є справа зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав; 4) позивач без поважних причин не подав витребувані судом докази, необхідні для вирішення спору, або позивач (його представник) не з`явився у судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору; 5) позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду; 6) позивач у визначений судом строк не вніс кошти для забезпечення судових витрат відповідача і відповідач подав заяву про залишення позову без розгляду; 7) сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, і від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана; 8) провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172, 173 цього Кодексу, і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк; 9) дієздатна особа, в інтересах якої у встановлених законом випадках відкрито провадження у справі за заявою іншої особи, не підтримує заявлених вимог і від неї надійшла відповідна заява; 10) після відкриття провадження судом встановлено, що позивачем подано до цього ж суду інший позов (позови) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з однакових підстав і щодо такого позову (позовів) на час вирішення питання про відкриття провадження у справі, що розглядається, не постановлена ухвала про відкриття або відмову у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду; 11) між сторонами укладено угоду про передачу спору на вирішення суду іншої держави, якщо право укласти таку угоду передбачене законом або міжнародним договором України, за винятком випадків, якщо суд визнає, що така угода суперечить закону або міжнародному договору України, є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана. Особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення обставин, що були підставою для залишення позову без розгляду, має право звернутися до суду повторно.
      95. За своєю правовою природою залишення позову без розгляду є відмовою суду розглянути звернення особи про захист її порушеного права (позов) внаслідок визначених указаною статтею 227 ГПК України недоліків або дій цієї особи. При цьому особа може повторно звернутись до суду з такими ж вимогами.
      96. Перебіг позовної давності обчислюється за загальним правилом від дня, коли особа довідалася (могла довідатись) про порушення свого права (частина перша статті 261 ЦК України).
      97. Ураховуючи вищевикладене, Велика Палата Верховного Суду не погоджується з посиланням судів на норми частин другої, третьої статті 264 ЦК України щодо переривання перебігу позовної давності у зв'язку зі зверненням позивача до суду з позовом, який у подальшому був залишений без розгляду.
      98. Велика Палата Верховного Суду відхиляє аргументи скаржника про те, що суди помилково не застосували норми статті 265 ЦК України стосовно того, що залишення позовної заяви без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності, яка є спеціальною нормою для спірних правовідносин, з огляду на таке.
      99. Відповідно до статті 265 ЦК України залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності. Якщо суд залишив без розгляду позов, пред`явлений у кримінальному провадженні, час від дня пред`явлення позову до набрання законної сили судовим рішенням, яким позов було залишено без розгляду, не зараховується до позовної давності. Якщо частина строку, що залишилася, є меншою ніж шість місяців, вона подовжується до шести місяців.
      100. Згідно зі статтею 263 ЦК України перебіг позовної давності зупиняється: 1) якщо пред`явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила); 2) у разі відстрочення виконання зобов`язання (мораторій) на підставах, встановлених законом; 3) у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини; 4) якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан. У разі виникнення обставин, встановлених частиною першою цієї статті, перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин. Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.
      101. З наведених норм статей 263 та 264 ЦК України вбачається, що переривання перебігу позовної давності відрізняється від зупинення перебігу позовної давності тим, що після переривання перебіг позовної давності починається заново, а час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Натомість у випадку зупинення позовної давності від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг цього строку продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.
      102. Зупинення перебігу позовної давностімає тимчасовий характер, коли до її строку не зараховується час існування визначених законодавством обставин, за наявності яких цей строк не спливає. Натомість переривання позовної давності означає анулювання строку, який сплив до моменту вчинення боржником передбачених законодавством дій щодо визнання боргу або іншого обов`язку.
      103. Отже, норма статті 265 ЦК України регулює відносини зупинення перебігу позовної давності в разі залишення позову без розгляду та не регулює відносин переривання або непереривання позовної давності у такому випадку, тому не підлягає застосування до спірних правовідносин.
      104. Водночас Касаційним цивільним судом 03 липня 2019 року ухвалено постанову у справі № 639/9642/14-ц, за змістом якої Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» звернулося до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором. Як установили суди у цій справі, Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», правонаступником якого у спірних правовідносинах є Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», зверталося до суду з позовом з вимогою про стягнення заборгованості за кредитним договором від 19 травня 2008 року № CM-SME700/175/2008 у сумі 774 662,99 грн (вимога про стягнення суми боргу у повному обсязі). Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 25 липня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 09 березня 2016 року, зазначений позов Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» залишено без розгляду через повторну неявку представника позивача. Касаційний цивільний суд зробив висновок, що позовна давність у справі перервалася 22 квітня 2010 року (зверненням до суду з позовом).
      105. Крім того, на розгляді Касаційного цивільного суду перебувала справа № 713/1548/18, у якій ОСОБА_1 звернувся з позовом до Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про захист прав споживача та визнання недійсним кредитного договору. Суди у цій справі встановили, що позивач про порушення свого права, а саме незаконне збільшення банком відсоткової ставки, дізнався 22 січня 2009 року. У серпні 2009 року ОСОБА_1 звернувся до Вижницького районного суду Чернівецької області з позовом до Акціонерного товариства «Укрсоцбанк», Хмельницької обласної філії АКБ «Укрсоцбанк», Вижницького відділення АКБ «Укрсоцбанк» про визнання бездіяльності неправомірною та визнання незаконною підвищення відсоткової ставки та умов договору, який ухвалою цього суду від 31 серпня 2009 року у справі № 2-806/09 залишено без розгляду. Касаційний цивільний суду зазначив, що оскільки позивач про порушення свого права дізнався 22 січня 2009 року, останнім днем закінчення перебігу позовної давності є 22 січня 2012 року. Зазначений строк перервався пред`явленням позивачем позову до суду, який ухвалою Вижницького районного суду Чернівецької області від 31 серпня 2009 року було залишено без розгляду, після чого перебіг позовної давності розпочався заново і сплив 31 серпня 2012 року.
      106. Ураховуючи вищевикладене тлумачення статей 256, 264, 265 ЦК України, Велика Палата Верховного Суду не погоджується з правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2019 року у справі № 639/9642/14-ц та у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 березня 2020 року у справі № 713/1548/18, щодо переривання перебігу позовної давності у разі пред`явлення позову, який судом було залишено без розгляду, та відступає від них.
      107. Як уже вказувалося, судами у цій справі встановлено, що 03 листопада 2017 року ОКП «Електромережі-Південне» звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до ПАТ «ДТЕК Дніпрообленерго» про стягнення заборгованості в розмірі 8 708 607,78 грн за неналежне виконання договору. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 06 листопада 2017 року порушено провадження у справі № 904/9402/17 та прийнято позовну заяву до розгляду.
      108. За даними Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 31 жовтня 2018 року у справі № 904/9402/17 позовну заяву залишено без розгляду. Після скасування зазначеної ухвали постановою Центрального апеляційного господарського суду від 17 січня 2019 року справу № 904/9402/17 передано для продовження розгляду до Господарського суду Дніпропетровської області, в межах якої судом першої інстанції вчинялися відповідні процесуальні дії.
      109. Надалі постановою Касаційного господарського суду від 26 квітня 2019 року у справі № 904/9402/17 постанову Центрального апеляційного господарського суду від 17 січня 2019 року скасовано, ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 31 жовтня 2018 року залишено в силі. Після цього ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 29 липня 2019 року у справі № 904/9402/17 позовну заяву залишено без розгляду.
      110. При цьому суди попередніх інстанцій встановили, що з урахуванням приписів пункту 7.3 договору відповідач повинен був сплатити кошти за надані у 2014 році послуги за договором у строк до 10 лютого 2015 року включно.
      111. Враховуючи висновок Великої Палати Верховного Суду щодо перебігу позовної давності у разі звернення до суду з позовом та залишення його без розгляду (див. пункти 89, 92, 93 цієї постанови), перебіг позовної давності за позовною вимогою позивача розпочався з 11 лютого 2015 року, тому відповідно до статті 257 ЦК України позовна давність спливла 11 лютого 2018 року.
      112. Отже, висновки судів попередніх інстанцій про те, що звернення позивача з позовом 06 серпня 2019 року відбулося в межах позовної давності, є помилковими, оскільки були зроблені з неправильним застосуванням наведених норм матеріального права.
      113. Наслідки спливу позовної давності визначені статтею 267 ЦК України, згідно із частиною четвертою якої сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
      114. За частиною п`ятою статті 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
      115. Разом із позовною заявою ОПК «Електромережі-Південне» подало до суду заяву про поновлення строку звернення до суду за захистом своїх прав (т. 1, а. с. 125, 126). Обґрунтовуючи вказану заяву, ОПК «Електромережі-Південне» вважає, що строк позовної давності в цьому випадку був перерваний, а тому підлягає поновленню.
      116. Позивач зазначає, що він звертався до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до ПАТ «ДТЕК Дніпрообленерго» про стягнення заборгованості в сумі 8 708 607,78 грн за неналежне виконання договору. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 06 листопада 2017 року порушено провадження у справі № 904/9402/17 та прийнято позовну заяву до розгляду. 29 липня 2019 року Господарським судом Дніпропетровської області у справі № 904/9402/17 постановлено ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду. ОПК «Електромережі-Південне» зазначає, що про наявність постанови суду касаційної інстанції та ухвали суду першої інстанції про залишення позовної заяви без розгляду у справі № 904/9402/17 дізналось з Єдиного державного реєстру судових рішень лише 05 серпня 2019 року.
      117. Оскільки, на думку позивача, строк позовної давності був перерваний з причин відкриття господарським судом провадження у справі за позовом ОКП «Електромережі-Південне» до ПАТ «ДТЕК Дніпрообленерго» про стягнення заборгованості в сумі 8 708 607,78 грн та не обчислювався до часу постановлення ухвали від 29 липня 2019 року про залишення позову без розгляду, ОКП «Електромережі-Південне» просить визнати причини пропуску строку для звернення до суду за захистом прав та законних інтересів поважними, поновити позивачу процесуальний строк для звернення до суду з цим позовом.
      118. З приводу зазначених доводів Велика Палата Верховного Суду зазначає, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. При цьому саме на позивача покладений обов'язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду був пропущений ним з поважних причин. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункти 61, 62), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19, пункти 5.43, 5.44) та у справі № 911/3677/17 (провадження №12-119гс19, пункти 6.43, 6.44).
      119. При цьому питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини (пункт 23.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц (провадження № 14-456цс18)).
      120. Велика Палата Верховного Суду, оцінюючи поважність зазначених причин пропущення позивачем строку звернення до суду, зазначає таке.
      121. За змістом статті 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому, так і в позасудовому порядку.
      122. Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском позовної давності. Тому це питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу. При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим.
      123. Очевидно, що перебування справи у провадженні судових органів, вчинення в ній передбачених законом дій, на думку добросовісного розсудливого спостерігача, виключає необхідність вчинення процесуальних дій, спрямованих на припинення цього процесу, а саме подачі інших позовів, заяв про закриття провадження у справі тощо. Подібний правовий висновок викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 15 травня 2020 року у справі № 922/1467/19, відступати від якого правові підстави відсутні.
      124. Крім того, за змістом пункту 2 частини першої статті 81 ГПК України (у редакції, чинній на момент пред'явлення позову, за яким порушено провадження у справі № 904/9402/17) та пункту 3 частини першої статті 226 цього ж Кодексу (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) наявність у провадженні суду справи із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є підставою для залишення позову без розгляду.
      125. Ураховуючи викладене, зважаючи на факт порушення 06 листопада 2017 року Господарським судом Дніпропетровської області провадження у справі № 904/9402/17 та її тривалий розгляд до 29 липня 2019 року, і, як наслідок, наявність для позивача підстав вважати, що його права будуть захищені в цьому судовому провадженні, а також звернення позивача до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою у цій справі 06 серпня 2019 року, тобто через незначний проміжок часу після залишення його попереднього позову без розгляду, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про поважність причин пропуску позивачем строку звернення до суду.
      126. За таких обставин висновок судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог щодо стягнення основного боргу в розмірі 3 324 164,04 грн, 861 554,70 грн інфляційних втрат та 213 930,45 грн - 3 % річних та задоволення позову в цій частині є правильним, проте суди виходили з інших мотивів, аніж викладені в цій постанові.
      Щодо відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду
      127. Відповідно до частин другої, третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.
      128. У постановах Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 523/10225/15-ц (провадження № 14-159цс19) та від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3677/17 (провадження № 12-119гс19, пункт 6.37) наведено такий висновок щодо застосування вказаної норми права: «Позовна давність шляхом пред`явлення позову переривається саме на ту частину вимог (право на яку має позивач), що визначена ним у його позовній заяві. Що ж до вимог, які не охоплюються пред`явленим позовом, та до інших боржників, то позовна давність щодо них не переривається».
      129. Задля забезпечення правової визначеності та єдності судової практики щодо однакового застосування норми частини другої статті 264 ЦК України Велика Палата Верховного Суду відступає від зазначеного висновку, сформульованого у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 523/10225/15-ц (провадження № 14-159цс19) та від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3677/17 (провадження № 12-119гс19, пункт 6.37).
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      130. Частиною першою статті 308 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
      131. Згідно з положеннями статті 311 ГПК України суд змінює судове рішення, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
      132. З огляду на наведене касаційна скарга АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» підлягає частковому задоволенню, а судові рішення - зміні в їх мотивувальних частинах щодо висновків про застосування позовної давності до спірних правовідносин з викладенням їх в цій частині у редакції цієї постанови. В іншій частині судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін.
      Щодо судових витрат
      133. Відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      134. За змістом пункту 1 частини четвертої статті 129 ГПК України у разі задоволення позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.
      135. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про зміну мотивувальних частин судових рішень попередніх інстанцій із залишенням без змін їх резолютивних частин у частині задоволення позовних вимог, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
      Керуючись статтями 300-302, 308, 311, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А:
      1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства «ДТЕК Дніпровські електромережі» задовольнити частково.
      2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 04 березня 2020 року та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27 листопада 2019 року у справі № 904/3405/19 змінити в їх мотивувальних частинах, виклавши їх у редакції цієї постанови.
      3. В іншій частині постанову Центрального апеляційного господарського суду від 04 березня 2020 року та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27 листопада 2019 року у справі № 904/3405/19 залишити без змін.
      4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя
      В. С. Князєв
      Суддя-доповідач
      Ю. Л. Власов
      Судді:
      В. В. Британчук
      Л. М. Лобойко
      І. В. Григор`єва
      К. М. Пільков
      Д. А. Гудима
      О. Б. Прокопенко
      В. І. Данішевська
      В
      . В. Пророк
      Ж. М. Єленіна
      Л. І. Рогач
      Л. Й. Катеринчук
      В. М. Сімоненко
      Г. Р. Крет
      І. В. Ткач
      С. П. Штелик
      Джерело: ЄДРСР 98327543
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      24 червня 2021 року
      м. Київ
      справа №640/12321/20
      адміністративне провадження №К/9901/23723/20
      Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
      головуючого - Кашпур О.В.,
      суддів - Радишевської О.Р., Уханенка С.А.
      розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу
      за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції» про заміну сторони у виконавчому провадженні з примусового виконання напису про звернення стягнення на квартиру із боржника - ОСОБА_1 на користь стягувача - Приватного акціонерного товариства «Дельта Банк», провадження в якій відкрито
      за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою адвокатом Пушком Сергієм Володимировичем, на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2020 року, постановлену суддею Шевченко Н.М., і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2020 року, прийняту в складі колегії суддів: головуючого Горяйнова А.М., суддів Чаку Є.В., Черпіцької Л.Т.,
      У С Т А Н О В И В :
      І. Короткий зміст вимог заяви
      1. У червні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції» (далі - ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції») звернулося до суду із заявою, у якій просило замінити сторону у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Паракуди І.В. від 03 липня 2013 року №1569 про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ), а саме: замінити стягувача - Приватне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») на його правонаступника - ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції».
      ІІ. Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      2. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2020 року заяву ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції» задоволено. Замінено стягувача у виконавчому провадженні №52054471 із ПАТ «Дельта Банк» на правонаступника - ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції» (04112, м. Київ, вул. Жамбила Жабаєва, будинок №7, код ЄДРПОУ 37356981).
      3. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2020 року - без змін.
      ІІІ. Короткий зміст вимог касаційної скарги
      4. Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, адвокат Пушок С.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2020 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції» про заміну сторони у виконавчому провадженні відмовити.
      5. Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними та необґрунтованими, ухваленими судами першої та апеляційної інстанцій із порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
      6. У касаційній скарзі зазначено про те, що ОСОБА_1 був позбавлений можливості приймати участь у судовому засіданні суду першої інстанції, відстоювати свої інтереси та висловлювати позицію щодо обставин справи, оскільки судове засідання з розгляду заяви про заміну сторони у виконавчому провадженні було призначене на 12 червня 2020 року ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 червня 2020 року і ОСОБА_1 не був повідомлений про дату, час і місце розгляду заяви, що є обов`язковою підставою для скасування судового рішення. Суди попередніх інстанцій розглянули справу без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 25 квітня 2018 року в справі №295/5011/15-ц та від 17 грудня 2019 року в справі №61-11618св19, якими справи були направлені на новий розгляд через неповідомлення належним чином про дату, час і місце їхнього розгляду учасників справ.
      7. Скаржник також звертає увагу на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не перевірили і не надали належної уваги тій обставині, що ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції» вже зверталося до Окружного адміністративного суду міста Києва із аналогічною заявою про заміну сторони у виконавчому провадженні, яку ухвалою від 11 березня 2020 року (справа №640/5678/20) було повернуто без розгляду із посиланням на те, що вона не підлягає розгляду адміністративним судом. Проте заявник такий факт приховав, посилаючись на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 14 травня 2020 року в справі №754/3382/20, якою закрито провадження у справі.
      8. Скаржник заперечує наявність правових підстав для задоволення заяви, вказуючи на те, що ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції» не надано належних документів, які підтверджують перехід права вимоги за кредитним договором від ПАТ «Дельта Банк». Наголошує на тому, що за умовами договору право вимоги переходить до нового кредитора після перерахування коштів, проте ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції» не надано доказів здійснення відповідної оплати.
      IV. Позиція інших учасників справи
      9. ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції» подано відзив на касаційну скаргу із проханням залишити її без задоволення, а оскаржувані ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2020 року - без змін, оскільки вони є законними та обґрунтованими.
      V. Рух справи у суді касаційної інстанції
      10. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Кашпур О.В., суддів Радишевської О.Р., Уханенка С.А. ухвалою від 18 вересня 2020 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
      11. Ухвалою Верховного Суду у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Кашпур О.В. від 22 червня 2021 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження на 24 червня 2021 року.
      VІ. Висновки Верховного Суду
      12. Суд касаційної інстанції за правилами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
      13. Касаційна скарга, з-поміж іншого, обґрунтована тим, що ОСОБА_1 був позбавлений можливості приймати участь у судовому засіданні суду першої інстанції, відстоювати свої інтереси та висловлювати позицію щодо обставин справи, оскільки судове засідання з розгляду заяви про заміну сторони у виконавчому провадженні було призначене на 12 червня 2020 року ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 червня 2020 року і ОСОБА_1 не був повідомлений про дату, час і місце розгляду заяви.
      14. Відповідно до частини першої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
      15. Як слідує із матеріалів справи, 04 червня 2020 року надійшла до Окружного адміністративного суду міста Києва заява ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції» про заміну сторони у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Паракуди І.В. від 03 липня 2013 року №1569 про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 , а саме: заміну стягувача - ПАТ «Дельта Банк» його правонаступником - ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції».
      16. Судове засідання з розгляду вказаної заяви було призначене на 12 червня 2020 року о 09 год 40 хв ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 червня 2020 року. Цією ж ухвалою запропоновано учасникам справи надати письмові пояснення.
      17. Приписами частин першої та другої статті 379 КАС України закріплено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником. Суд розглядає питання про заміну сторони виконавчого провадження в десятиденний строк у судовому засіданні з повідомленням державного виконавця або заінтересованої особи, які звернулися з поданням (заявою), та учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду.
      18. Отже, суд розглядає питання про заміну сторони виконавчого провадження в десятиденний строк у судовому засіданні з повідомленням державного виконавця або заінтересованої особи, які звернулися з поданням (заявою), та учасників справи. Водночас неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду.
      19. Згідно із довідкою Окружного адміністративного суду міста Києва, складеною 12 червня 2020 року, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось через неявку представників сторін.
      20. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2020 року заяву ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції» задоволено і замінено стягувача у виконавчому провадженні №52054471 із ПАТ «Дельта Банк» на правонаступника - ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції».
      21. У вказаній ухвалі зазначено, що у судове засідання представники учасників справи не з`явились, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце, що не перешкоджає розгляду заяви по суті.
      22. Водночас будь-яких доказів на підтвердження факту обізнаності ОСОБА_1 про дату, час і місце розгляду заяви про заміну сторони виконавчого провадження, а також доказів направлення ОСОБА_1 копії ухвали суду першої інстанції від 11 червня 2020 року, судової повістки чи повідомлення про дату, час і місце судового засідання, матеріали справи не містять.
      23. Таким чином, суд першої інстанції порушив право ОСОБА_1 на участь у судовому розгляді, не забезпечив йому можливості надати суду докази та навести доводи, чим порушив вимоги статті 129 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду.
      24. Суд апеляційної інстанції погодився із доводами апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції повинен був повідомити ОСОБА_1 про дату, час і місце вирішення заяви про заміну сторони виконавчого провадження, проте визнав за можливе застосувати абзац другий частини другої статті 317 КАС України (порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи) та залишити без змін ухвалу суду першої інстанції. Водночас таке порушення норм процесуального права з огляду на вимоги пункту 3 частини третьої статті 317 КАС України є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду.
      25. За приписами пункту 3 частини третьої статті 353 КАС України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто адміністративними судами за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.
      26. Ураховуючи зазначене, Верховний Суд дійшов висновку про скасування оскаржуваних ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2020 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2020 року і направлення справи до суду першої інстанції на новий розгляд.
      VІІ. Судові витрати
      27. Ураховуючи результат касаційного розгляду і те, що ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг не сплачувався, розподіл судових витрат не здійснюється.
      Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
      П О С Т А Н О В И В :
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Пушком Сергієм Володимировичем, задовольнити частково.
      2. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2020 року в справі №640/12321/20 скасувати.
      3. Справу №640/12321/20 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції» про заміну сторони у виконавчому провадженні з примусового виконання напису про звернення стягнення на квартиру із боржника - ОСОБА_1 на користь стягувача - Приватного акціонерного товариства «Дельта Банк» направити до Окружного адміністративного суду міста Києва на новий розгляд.
      4. Судові витрати не розподіляються.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий: О. В. Кашпур
      Судді: О. Р. Радишевська
      С. А. Уханенко
      Джерело: ЄДРСР 97880993
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      16 червня 2021 року
      м. Київ
      справа № 361/1335/20
      провадження № 61-15507св20
      Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
      головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),
      суддів: Бурлакова С. Ю., Жданової В. С., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,
      учасники справи:
      заявник - ОСОБА_1 ,
      суб`єкт оскарження - приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Кравець Вадим Валентинович,
      заінтересована особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи»,
      розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Назаренко Мар`яною Володимирівною, на постанову Київського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Мазурик О. Ф., Кравець В. А., Махлай Л. Д.,
      ВСТАНОВИВ:
      Описова частина
      Короткий зміст позовних вимог
      21 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Кравця В. В.
      Свої вимоги обґрунтовував тим, що визначена приватним виконавцем у ході виконавчого провадження за результатами висновку про вартість об`єкта незалежної оцінки ринкова вартість об`єкта оцінки майна суттєво занижена та не відповідає реальним ринковим цінам.
      Згідно звіту про оцінку нерухомого майна від 27 січня 2020 року вартість об`єкта оцінки становить 450 327,00 грн, а згідно оцінки, яка на його замовлення була проведена товариством з обмеженою відповідальністю «Канзас Ріал Естейт» у 2015 році, - 778 400 грн.
      Вважає, що ціна, визначена у двох звітах про оцінку нерухомого майна, суттєво відрізняється, що суперечить положенням частин першої-четвертої статті 57 Закону України «Про виконавче провадження».
      Враховуючи наведене, просив:
      - визнати неправомірними дії приватного виконавця Кравця В. В., що полягали в передачі до державного підприємства «Сетам» (далі - ДП «Сетам») на реалізацію арештованого нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_1 ;
      - визнати незаконним звіт про оцінку за 2020 рік, здійснений у ході виконавчого провадження № 61072714;
      - зобов`язати приватного виконавця Кравця В. В. не використовувати зазначений звіт під час реалізації майна на ресурсі системи електронних торгів «Сетам».
      Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
      Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 02 червня 2020 року у складі судді Радзівіл А. Г. скаргу задоволено частково.
      Визнано неправомірними дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Кравця В. В., пов`язані з оцінкою нерухомого майна про передачу на реалізацію ДП «Сетам» майна, а саме: двокімнатної квартири АДРЕСА_1 .
      Визнано недійсним та скасовано звіт про оцінку за 2020 рік, виготовлений ТОВ «Оціночна компанія ВВК».
      В іншій частині заявлених вимог відмовлено.
      Суд першої інстанції виходив із того, що реалізацію арештованого майна здійснено за ціною нижчою ніж реальна ринкова вартість такого майна, у зв`язку з чим дійшов висновку про неправомірність дій приватного виконавця.
      Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
      Постановою Київського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 02 червня 2020 року скасовано.
      В задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.
      Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      Апеляційний суд виходив із того, що приватний виконавець при вчиненні виконавчих дій щодо передачі нерухомого майна на реалізацію, зокрема під час визначення суб`єкта оціночної діяльності, доручення йому подати звіт про оцінку майна та повідомлення сторін виконавчого провадження про вартість майна, діяв в межах наданих йому повноважень, у порядок та спосіб, визначені Законом України «Про виконавче провадження».
      Крім того, суд зазначив, що оскільки реалізація арештованого майна вже відбулося, то ефективним способом захисту прав боржника могло б стати пред`явлення до суду позову про стягнення компенсації із залученням стягувача та приватного виконавця.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      20 жовтня 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Назаренко М. В. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати оскаржене судове рішення та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.
      Підставами касаційного оскарження постанови Київського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а також суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справи № 308/12150/16-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 821/197/18/4440/16 (провадження № 11-1200апп18), постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 521/357/19.
      Аналіз касаційної скарги свідчить про те, що оскаржене судове рішення в частині вимог про зобов`язання приватного виконавця не використовувати оспорюваний звіт під час реалізації майна на ресурсі системи електронних торгів «Сетам» не оскаржується, тому в касаційному порядку не переглядається частина перша статті 400 ЦПК України.
      Аргументи учасників справи
      Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      Касаційна скарга аргументована тим, що суд не звернув увагу на те, що визначення ринкової вартості об`єкта оцінки за допомогою порівняльного підходу ґрунтується на інформації про ціни продажу (пропонування) подібного майна, достовірність якої не викликає сумнівів в оцінювача. У разі відсутності або недостатності зазначеної інформації у звіті про оцінку майна зазначається, якою мірою це вплинуло на достовірність висновку про ринкову вартість об`єкта оцінки.
      За відсутності достовірної інформації про ціни продажу подібного майна ринкова вартість об`єкта оцінки може визначатися на основі інформації про ціни пропонування подібного майна з урахуванням відповідних поправок, які враховують тенденції зміни ціни продажу подібного майна порівняно з ціною їх пропонування.
      Відзив/заперечення на касаційну скаргу
      ТОВ «Кредитні ініціативи» подало відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін, яке ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
      Рух справи в суді касаційної інстанції
      Ухвалою Верховного Суду від 02 листопада 2020 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року
      Відкрито касаційне провадження у даній справі.
      Витребувано з Броварського міськрайонного суду Київської області справу № 361/1334/20 за скаргою ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Кравець Вадима Валентиновича, заінтересована особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - ТОВ «Кредитні ініціативи»), про визнання дій протиправними, визнання незаконним звіту, зобов`язання не вчиняти дій.
      Ухвалою Верховного Суду від 09 червня 2021 року справу № 361/1334/20 призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
      Обставини справи
      Суди встановили, що на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Кравця В. В. перебувало виконавче провадження № 61072714 з примусового виконання виконавчого листа № 361/2580/14-ц, виданого Броварським міськрайонним судом Київської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» заборгованості у розмірі 1 140 965,99 грн та судового збору у розмірі 3 654,00 грн.
      24 січня 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Кравцем В. В. винесено постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника, а саме квартири АДРЕСА_1 . Накладено арешт на все майно, що належить боржнику, зокрема в межах звернення стягнення в сумі 1 259 381,99 грн.
      Постановою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Кравця В. В. від 24 січня 2020 року призначено суб`єкта оціночної діяльності у виконавчому провадженні ВП № 61072714 - товариство з обмеженою відповідальністю «Оціночна компанія ВВК» (далі - ТОВ «Оціночна компанія ВВК») та зобов`язано провести оцінку майна боржника, описаного відповідно до постанови, надати письмовий висновок, звіт щодо ринкової вартості майна.
      27 січня 2020 року ТОВ «Оціночна компанія ВВК» складено висновок про вартість об`єкта незалежної оцінки, відповідно до якого ринкова вартість об`єкта оцінки - двокімнатної квартири АДРЕСА_1 станом на 27 січня 2020 року (без ПДВ) становить 450 327,00 грн.
      05 лютого 2020 року ОСОБА_1 отримав лист від приватного виконавця, в якому було повідомлено боржника про реалізацію предмета іпотеки шляхом проведення електронних торгів. Предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_1 з ціною, визначеною у висновку про вартість об`єкта незалежної оцінки від 27 січня 2020 року.
      Окрім того, заявником надано звіт про оцінку двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , складений 08 грудня 2015 року ТОВ «Канзас Ріал Естейт», згідно якого ринкова вартість об`єкта оцінки станом на дату оцінки (08 грудня 2015 року) становить 778 400,00 грн.
      Відповідно до протоколу про проведені електронні торги від 02 березня 2020 року щодо лоту № 405896, виданого ДП «Сетам», електронні торги з реалізації двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , відбулись. Квартиру реалізовано за ціною 450 327,00 грн.
      Звертаючись до суду зі скаргою, заявник посилався на те, що дії державного виконавця з визначення вартості вищезазначеного нерухомого майна є неправомірними, а результати оцінки цього майна є незаконними, оскільки оцінювачем не проводився візуальний огляд об`єкта оцінки, а дані отримані зі слів замовника, який зацікавлений у результатах такої оцінки.
      Мотивувальна частина
      Позиція Верховного Суду
      Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Так, підставами касаційного оскарження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою адвокатом Назаренко М. В., на постанову Київського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року є посилання на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а також суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справи № 308/12150/16-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 821/197/18/4440/16 (провадження № 11-1200апп18), постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 521/357/19.
      Відповідно до статті 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції діє в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
      Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
      Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
      Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
      Статтею 449 ЦПК України встановлено строк для звернення зі скаргою, зокрема скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.
      Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов`язані з перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
      У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 листопада 2020 року у справі № 466/948/19 (провадження № 61-16974св19) вказано, що строки на подання скарги є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається у скарзі у вигляді клопотання. При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби суд має виходити з того, що у відповідному законодавстві не міститься перелік таких поважних причин, їх з`ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. Якщо скаргу подано з пропуском строку, встановленого законом, та відсутнє клопотання про його поновлення, така скарга суддею одноособово залишається без розгляду при її прийнятті та повертається заявникові. При цьому заявникові може бути роз`яснено право на повторне звернення до суду на загальних підставах. З`ясування обставин дотримання заявником процесуального строку на звернення до суду зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, наявності клопотання про його поновлення зазначеного строку та поважних причин для його поновлення має першочергове значення, оскільки правовим наслідком недотримання встановленого законом строку звернення із скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, відсутності клопотання про поновлення зазначеного строку та поважності причин для його поновлення, є залишення скарги без розгляду та повернення її заявникові.
      Відповідно до статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
      Згідно з частиною першою статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
      Відповідно до пункту 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» від 26 грудня 2003 року № 14, судам необхідно враховувати, що в тому разі, коли законом встановлено спеціальний порядок обчислення строків звернення заявника зі скаргою до суду, їх перебіг має визначатися за цими нормами, а не за загальними правилами. Скарга (заява), пропущений строк на подання якої не поновлено залишається без розгляду.
      Частиною п`ятою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.
      У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 920/149/18 (провадження № 12-297гс18) зроблено висновок про те, що стаття 74 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження» є загальною нормою по відношенню до статей 339-341 ГПК України, адже застосовується до більш широкого кола відносин: 1) відносин, які виникають при оскарженні дій щодо виконання будь-якого виконавчого документа, а не тільки рішення суду; 2) відносин, які виникають при оскарженні дій державного виконавця не тільки до суду, але й до органів ДВС.
      Звернувшись до суду 21 лютого 2020 року, заявник просив визнати неправомірними дії державного виконавця щодо оцінки арештованого майна, проведеної 27 січня 2020 року та отриманої заявником 05 лютого 2020 року, проте у скарзі не наводив причин пропуску строку на оскарження дій (та/або бездіяльності) державного виконавця та не заявляв клопотання про поновлення строку.
      Розглянувши скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця по суті, апеляційний суд не з`ясував, коли заявник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права, чи дотримано ним строк звернення до суду зі скаргою, встановлений статтею 449 ЦПК України.
      Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.
      Відповідно до частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України зазначені обставини є підставою для скасування оскарженого судового рішення та направлення справи на новий розгляд до апеляційного суду.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду постановлена без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає за необхідне частково задовольнити касаційну скаргу, постанову апеляційного суду в оскарженій частині скасувати та направити справу в цій частині на новий апеляційний розгляд.
      Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Назаренко Мар`яною Володимирівною, задовольнити частково.
      Постанову Київського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року в частині вимог скарги ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Кравець Вадима Валентиновича, заінтересована особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», про визнання дій протиправними, визнання незаконним звіту, скасувати та направити справу в цій частині на новий розгляд до апеляційного суду.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
      Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий М. Є. Червинська
      Судді: С. Ю. Бурлаков
      В. С. Жданова
      А. Ю. Зайцев
      Є. В. Коротенко
      Джерело: ЄДРСР 97903475