Постановление 6ААС о признании неправомерной и отмене постановления исполнителя о взыскании исполнительного сбора и возврата оплаченного сбора с ГИС
Считаете ли Вы решение законным и справедливым?
2 members have voted
-
Пользователи
-
Similar Content
-
By ANTIRAID
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 червня 2021 року
м. Київ
справа №640/12321/20
адміністративне провадження №К/9901/23723/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Кашпур О.В.,
суддів - Радишевської О.Р., Уханенка С.А.
розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції» про заміну сторони у виконавчому провадженні з примусового виконання напису про звернення стягнення на квартиру із боржника - ОСОБА_1 на користь стягувача - Приватного акціонерного товариства «Дельта Банк», провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою адвокатом Пушком Сергієм Володимировичем, на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2020 року, постановлену суддею Шевченко Н.М., і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2020 року, прийняту в складі колегії суддів: головуючого Горяйнова А.М., суддів Чаку Є.В., Черпіцької Л.Т.,
У С Т А Н О В И В :
І. Короткий зміст вимог заяви
1. У червні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції» (далі - ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції») звернулося до суду із заявою, у якій просило замінити сторону у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Паракуди І.В. від 03 липня 2013 року №1569 про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ), а саме: замінити стягувача - Приватне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») на його правонаступника - ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції».
ІІ. Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2020 року заяву ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції» задоволено. Замінено стягувача у виконавчому провадженні №52054471 із ПАТ «Дельта Банк» на правонаступника - ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції» (04112, м. Київ, вул. Жамбила Жабаєва, будинок №7, код ЄДРПОУ 37356981).
3. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2020 року - без змін.
ІІІ. Короткий зміст вимог касаційної скарги
4. Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, адвокат Пушок С.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2020 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції» про заміну сторони у виконавчому провадженні відмовити.
5. Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними та необґрунтованими, ухваленими судами першої та апеляційної інстанцій із порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
6. У касаційній скарзі зазначено про те, що ОСОБА_1 був позбавлений можливості приймати участь у судовому засіданні суду першої інстанції, відстоювати свої інтереси та висловлювати позицію щодо обставин справи, оскільки судове засідання з розгляду заяви про заміну сторони у виконавчому провадженні було призначене на 12 червня 2020 року ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 червня 2020 року і ОСОБА_1 не був повідомлений про дату, час і місце розгляду заяви, що є обов`язковою підставою для скасування судового рішення. Суди попередніх інстанцій розглянули справу без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 25 квітня 2018 року в справі №295/5011/15-ц та від 17 грудня 2019 року в справі №61-11618св19, якими справи були направлені на новий розгляд через неповідомлення належним чином про дату, час і місце їхнього розгляду учасників справ.
7. Скаржник також звертає увагу на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не перевірили і не надали належної уваги тій обставині, що ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції» вже зверталося до Окружного адміністративного суду міста Києва із аналогічною заявою про заміну сторони у виконавчому провадженні, яку ухвалою від 11 березня 2020 року (справа №640/5678/20) було повернуто без розгляду із посиланням на те, що вона не підлягає розгляду адміністративним судом. Проте заявник такий факт приховав, посилаючись на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 14 травня 2020 року в справі №754/3382/20, якою закрито провадження у справі.
8. Скаржник заперечує наявність правових підстав для задоволення заяви, вказуючи на те, що ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції» не надано належних документів, які підтверджують перехід права вимоги за кредитним договором від ПАТ «Дельта Банк». Наголошує на тому, що за умовами договору право вимоги переходить до нового кредитора після перерахування коштів, проте ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції» не надано доказів здійснення відповідної оплати.
IV. Позиція інших учасників справи
9. ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції» подано відзив на касаційну скаргу із проханням залишити її без задоволення, а оскаржувані ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2020 року - без змін, оскільки вони є законними та обґрунтованими.
V. Рух справи у суді касаційної інстанції
10. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Кашпур О.В., суддів Радишевської О.Р., Уханенка С.А. ухвалою від 18 вересня 2020 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
11. Ухвалою Верховного Суду у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Кашпур О.В. від 22 червня 2021 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження на 24 червня 2021 року.
VІ. Висновки Верховного Суду
12. Суд касаційної інстанції за правилами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
13. Касаційна скарга, з-поміж іншого, обґрунтована тим, що ОСОБА_1 був позбавлений можливості приймати участь у судовому засіданні суду першої інстанції, відстоювати свої інтереси та висловлювати позицію щодо обставин справи, оскільки судове засідання з розгляду заяви про заміну сторони у виконавчому провадженні було призначене на 12 червня 2020 року ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 червня 2020 року і ОСОБА_1 не був повідомлений про дату, час і місце розгляду заяви.
14. Відповідно до частини першої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
15. Як слідує із матеріалів справи, 04 червня 2020 року надійшла до Окружного адміністративного суду міста Києва заява ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції» про заміну сторони у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Паракуди І.В. від 03 липня 2013 року №1569 про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 , а саме: заміну стягувача - ПАТ «Дельта Банк» його правонаступником - ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції».
16. Судове засідання з розгляду вказаної заяви було призначене на 12 червня 2020 року о 09 год 40 хв ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 червня 2020 року. Цією ж ухвалою запропоновано учасникам справи надати письмові пояснення.
17. Приписами частин першої та другої статті 379 КАС України закріплено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником. Суд розглядає питання про заміну сторони виконавчого провадження в десятиденний строк у судовому засіданні з повідомленням державного виконавця або заінтересованої особи, які звернулися з поданням (заявою), та учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду.
18. Отже, суд розглядає питання про заміну сторони виконавчого провадження в десятиденний строк у судовому засіданні з повідомленням державного виконавця або заінтересованої особи, які звернулися з поданням (заявою), та учасників справи. Водночас неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду.
19. Згідно із довідкою Окружного адміністративного суду міста Києва, складеною 12 червня 2020 року, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось через неявку представників сторін.
20. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2020 року заяву ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції» задоволено і замінено стягувача у виконавчому провадженні №52054471 із ПАТ «Дельта Банк» на правонаступника - ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції».
21. У вказаній ухвалі зазначено, що у судове засідання представники учасників справи не з`явились, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце, що не перешкоджає розгляду заяви по суті.
22. Водночас будь-яких доказів на підтвердження факту обізнаності ОСОБА_1 про дату, час і місце розгляду заяви про заміну сторони виконавчого провадження, а також доказів направлення ОСОБА_1 копії ухвали суду першої інстанції від 11 червня 2020 року, судової повістки чи повідомлення про дату, час і місце судового засідання, матеріали справи не містять.
23. Таким чином, суд першої інстанції порушив право ОСОБА_1 на участь у судовому розгляді, не забезпечив йому можливості надати суду докази та навести доводи, чим порушив вимоги статті 129 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду.
24. Суд апеляційної інстанції погодився із доводами апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції повинен був повідомити ОСОБА_1 про дату, час і місце вирішення заяви про заміну сторони виконавчого провадження, проте визнав за можливе застосувати абзац другий частини другої статті 317 КАС України (порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи) та залишити без змін ухвалу суду першої інстанції. Водночас таке порушення норм процесуального права з огляду на вимоги пункту 3 частини третьої статті 317 КАС України є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду.
25. За приписами пункту 3 частини третьої статті 353 КАС України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто адміністративними судами за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.
26. Ураховуючи зазначене, Верховний Суд дійшов висновку про скасування оскаржуваних ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2020 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2020 року і направлення справи до суду першої інстанції на новий розгляд.
VІІ. Судові витрати
27. Ураховуючи результат касаційного розгляду і те, що ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг не сплачувався, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Пушком Сергієм Володимировичем, задовольнити частково.
2. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2020 року в справі №640/12321/20 скасувати.
3. Справу №640/12321/20 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції» про заміну сторони у виконавчому провадженні з примусового виконання напису про звернення стягнення на квартиру із боржника - ОСОБА_1 на користь стягувача - Приватного акціонерного товариства «Дельта Банк» направити до Окружного адміністративного суду міста Києва на новий розгляд.
4. Судові витрати не розподіляються.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий: О. В. Кашпур
Судді: О. Р. Радишевська
С. А. Уханенко
Джерело: ЄДРСР 97880993
-
By ANTIRAID
Постанова
Іменем України
16 червня 2021 року
м. Київ
справа № 361/1335/20
провадження № 61-15507св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),
суддів: Бурлакова С. Ю., Жданової В. С., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
суб`єкт оскарження - приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Кравець Вадим Валентинович,
заінтересована особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи»,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Назаренко Мар`яною Володимирівною, на постанову Київського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Мазурик О. Ф., Кравець В. А., Махлай Л. Д.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
21 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Кравця В. В.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що визначена приватним виконавцем у ході виконавчого провадження за результатами висновку про вартість об`єкта незалежної оцінки ринкова вартість об`єкта оцінки майна суттєво занижена та не відповідає реальним ринковим цінам.
Згідно звіту про оцінку нерухомого майна від 27 січня 2020 року вартість об`єкта оцінки становить 450 327,00 грн, а згідно оцінки, яка на його замовлення була проведена товариством з обмеженою відповідальністю «Канзас Ріал Естейт» у 2015 році, - 778 400 грн.
Вважає, що ціна, визначена у двох звітах про оцінку нерухомого майна, суттєво відрізняється, що суперечить положенням частин першої-четвертої статті 57 Закону України «Про виконавче провадження».
Враховуючи наведене, просив:
- визнати неправомірними дії приватного виконавця Кравця В. В., що полягали в передачі до державного підприємства «Сетам» (далі - ДП «Сетам») на реалізацію арештованого нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_1 ;
- визнати незаконним звіт про оцінку за 2020 рік, здійснений у ході виконавчого провадження № 61072714;
- зобов`язати приватного виконавця Кравця В. В. не використовувати зазначений звіт під час реалізації майна на ресурсі системи електронних торгів «Сетам».
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 02 червня 2020 року у складі судді Радзівіл А. Г. скаргу задоволено частково.
Визнано неправомірними дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Кравця В. В., пов`язані з оцінкою нерухомого майна про передачу на реалізацію ДП «Сетам» майна, а саме: двокімнатної квартири АДРЕСА_1 .
Визнано недійсним та скасовано звіт про оцінку за 2020 рік, виготовлений ТОВ «Оціночна компанія ВВК».
В іншій частині заявлених вимог відмовлено.
Суд першої інстанції виходив із того, що реалізацію арештованого майна здійснено за ціною нижчою ніж реальна ринкова вартість такого майна, у зв`язку з чим дійшов висновку про неправомірність дій приватного виконавця.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 02 червня 2020 року скасовано.
В задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Апеляційний суд виходив із того, що приватний виконавець при вчиненні виконавчих дій щодо передачі нерухомого майна на реалізацію, зокрема під час визначення суб`єкта оціночної діяльності, доручення йому подати звіт про оцінку майна та повідомлення сторін виконавчого провадження про вартість майна, діяв в межах наданих йому повноважень, у порядок та спосіб, визначені Законом України «Про виконавче провадження».
Крім того, суд зазначив, що оскільки реалізація арештованого майна вже відбулося, то ефективним способом захисту прав боржника могло б стати пред`явлення до суду позову про стягнення компенсації із залученням стягувача та приватного виконавця.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
20 жовтня 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Назаренко М. В. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати оскаржене судове рішення та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.
Підставами касаційного оскарження постанови Київського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а також суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справи № 308/12150/16-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 821/197/18/4440/16 (провадження № 11-1200апп18), постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 521/357/19.
Аналіз касаційної скарги свідчить про те, що оскаржене судове рішення в частині вимог про зобов`язання приватного виконавця не використовувати оспорюваний звіт під час реалізації майна на ресурсі системи електронних торгів «Сетам» не оскаржується, тому в касаційному порядку не переглядається частина перша статті 400 ЦПК України.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга аргументована тим, що суд не звернув увагу на те, що визначення ринкової вартості об`єкта оцінки за допомогою порівняльного підходу ґрунтується на інформації про ціни продажу (пропонування) подібного майна, достовірність якої не викликає сумнівів в оцінювача. У разі відсутності або недостатності зазначеної інформації у звіті про оцінку майна зазначається, якою мірою це вплинуло на достовірність висновку про ринкову вартість об`єкта оцінки.
За відсутності достовірної інформації про ціни продажу подібного майна ринкова вартість об`єкта оцінки може визначатися на основі інформації про ціни пропонування подібного майна з урахуванням відповідних поправок, які враховують тенденції зміни ціни продажу подібного майна порівняно з ціною їх пропонування.
Відзив/заперечення на касаційну скаргу
ТОВ «Кредитні ініціативи» подало відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін, яке ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 02 листопада 2020 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року
Відкрито касаційне провадження у даній справі.
Витребувано з Броварського міськрайонного суду Київської області справу № 361/1334/20 за скаргою ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Кравець Вадима Валентиновича, заінтересована особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - ТОВ «Кредитні ініціативи»), про визнання дій протиправними, визнання незаконним звіту, зобов`язання не вчиняти дій.
Ухвалою Верховного Суду від 09 червня 2021 року справу № 361/1334/20 призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Обставини справи
Суди встановили, що на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Кравця В. В. перебувало виконавче провадження № 61072714 з примусового виконання виконавчого листа № 361/2580/14-ц, виданого Броварським міськрайонним судом Київської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» заборгованості у розмірі 1 140 965,99 грн та судового збору у розмірі 3 654,00 грн.
24 січня 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Кравцем В. В. винесено постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника, а саме квартири АДРЕСА_1 . Накладено арешт на все майно, що належить боржнику, зокрема в межах звернення стягнення в сумі 1 259 381,99 грн.
Постановою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Кравця В. В. від 24 січня 2020 року призначено суб`єкта оціночної діяльності у виконавчому провадженні ВП № 61072714 - товариство з обмеженою відповідальністю «Оціночна компанія ВВК» (далі - ТОВ «Оціночна компанія ВВК») та зобов`язано провести оцінку майна боржника, описаного відповідно до постанови, надати письмовий висновок, звіт щодо ринкової вартості майна.
27 січня 2020 року ТОВ «Оціночна компанія ВВК» складено висновок про вартість об`єкта незалежної оцінки, відповідно до якого ринкова вартість об`єкта оцінки - двокімнатної квартири АДРЕСА_1 станом на 27 січня 2020 року (без ПДВ) становить 450 327,00 грн.
05 лютого 2020 року ОСОБА_1 отримав лист від приватного виконавця, в якому було повідомлено боржника про реалізацію предмета іпотеки шляхом проведення електронних торгів. Предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_1 з ціною, визначеною у висновку про вартість об`єкта незалежної оцінки від 27 січня 2020 року.
Окрім того, заявником надано звіт про оцінку двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , складений 08 грудня 2015 року ТОВ «Канзас Ріал Естейт», згідно якого ринкова вартість об`єкта оцінки станом на дату оцінки (08 грудня 2015 року) становить 778 400,00 грн.
Відповідно до протоколу про проведені електронні торги від 02 березня 2020 року щодо лоту № 405896, виданого ДП «Сетам», електронні торги з реалізації двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , відбулись. Квартиру реалізовано за ціною 450 327,00 грн.
Звертаючись до суду зі скаргою, заявник посилався на те, що дії державного виконавця з визначення вартості вищезазначеного нерухомого майна є неправомірними, а результати оцінки цього майна є незаконними, оскільки оцінювачем не проводився візуальний огляд об`єкта оцінки, а дані отримані зі слів замовника, який зацікавлений у результатах такої оцінки.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Так, підставами касаційного оскарження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою адвокатом Назаренко М. В., на постанову Київського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року є посилання на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а також суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справи № 308/12150/16-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 821/197/18/4440/16 (провадження № 11-1200апп18), постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 521/357/19.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції діє в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Статтею 449 ЦПК України встановлено строк для звернення зі скаргою, зокрема скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.
Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов`язані з перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 листопада 2020 року у справі № 466/948/19 (провадження № 61-16974св19) вказано, що строки на подання скарги є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається у скарзі у вигляді клопотання. При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби суд має виходити з того, що у відповідному законодавстві не міститься перелік таких поважних причин, їх з`ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. Якщо скаргу подано з пропуском строку, встановленого законом, та відсутнє клопотання про його поновлення, така скарга суддею одноособово залишається без розгляду при її прийнятті та повертається заявникові. При цьому заявникові може бути роз`яснено право на повторне звернення до суду на загальних підставах. З`ясування обставин дотримання заявником процесуального строку на звернення до суду зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, наявності клопотання про його поновлення зазначеного строку та поважних причин для його поновлення має першочергове значення, оскільки правовим наслідком недотримання встановленого законом строку звернення із скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, відсутності клопотання про поновлення зазначеного строку та поважності причин для його поновлення, є залишення скарги без розгляду та повернення її заявникові.
Відповідно до статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Відповідно до пункту 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» від 26 грудня 2003 року № 14, судам необхідно враховувати, що в тому разі, коли законом встановлено спеціальний порядок обчислення строків звернення заявника зі скаргою до суду, їх перебіг має визначатися за цими нормами, а не за загальними правилами. Скарга (заява), пропущений строк на подання якої не поновлено залишається без розгляду.
Частиною п`ятою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 920/149/18 (провадження № 12-297гс18) зроблено висновок про те, що стаття 74 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження» є загальною нормою по відношенню до статей 339-341 ГПК України, адже застосовується до більш широкого кола відносин: 1) відносин, які виникають при оскарженні дій щодо виконання будь-якого виконавчого документа, а не тільки рішення суду; 2) відносин, які виникають при оскарженні дій державного виконавця не тільки до суду, але й до органів ДВС.
Звернувшись до суду 21 лютого 2020 року, заявник просив визнати неправомірними дії державного виконавця щодо оцінки арештованого майна, проведеної 27 січня 2020 року та отриманої заявником 05 лютого 2020 року, проте у скарзі не наводив причин пропуску строку на оскарження дій (та/або бездіяльності) державного виконавця та не заявляв клопотання про поновлення строку.
Розглянувши скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця по суті, апеляційний суд не з`ясував, коли заявник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права, чи дотримано ним строк звернення до суду зі скаргою, встановлений статтею 449 ЦПК України.
Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України зазначені обставини є підставою для скасування оскарженого судового рішення та направлення справи на новий розгляд до апеляційного суду.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду постановлена без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає за необхідне частково задовольнити касаційну скаргу, постанову апеляційного суду в оскарженій частині скасувати та направити справу в цій частині на новий апеляційний розгляд.
Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Назаренко Мар`яною Володимирівною, задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року в частині вимог скарги ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Кравець Вадима Валентиновича, заінтересована особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», про визнання дій протиправними, визнання незаконним звіту, скасувати та направити справу в цій частині на новий розгляд до апеляційного суду.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: С. Ю. Бурлаков
В. С. Жданова
А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
Джерело: ЄДРСР 97903475
-
By ANTIRAID
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 травня 2021 року
м. Київ
Справа № 923/971/19
Провадження № 12-21гс21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Катеринчук Л. Й.,
суддів:Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,
за участю: секретаря судового засідання Лавринчук О. Ю.,
представника позивача - не з`явився,
представника відповідача-1 - Мазура Г. І., на засадах самопредставництва
представника відповідача-2 - не з`явився,
представника відповідача-3 - не з`явився,
представника третьої особи - не з`явився,
розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Амалтея» на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25 листопада 2020 року (головуючий суддя Головей В. М., судді Разюк Г. П., Савицький Я. Ф.) у справі № 923/971/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Амалтея» до Міністерства юстиції України в особі Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби, Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» та Державного підприємства «СЕТАМ» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ФІНГРУП ФАКТОР» про визнання незаконними та скасування результатів електронних торгів та актів державного виконавця та
В С Т А Н О В И Л А
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. 20 листопада 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Амалтея» (далі - ТОВ «Амалтея», позивач, іпотекодавець) звернулося до Господарського суду Херсонської області з позовом (з урахуванням заяв про збільшення позовних вимог та про зміну підстав позову від 19 грудня 2019 року) до Міністерства юстиції України в особі Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби (далі - Мін`юст в особі відділу, орган ДВС, відповідач-1), Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк», відповідач-2, іпотекодержатель), Державного підприємства «СЕТАМ» (далі - ДП «СЕТАМ», організатор торгів, відповідач-3) про:
1) визнання незаконними та скасування результатів електронних торгів від 19 серпня 2019 року з продажу майна, що належить на праві власності ТОВ «Амалтея» (протоколи проведення електронних торгів № 426264 та № 426265), які визнані такими, що не відбулися (далі - електронні торги 19 серпня 2019 року);
2) визнання незаконними та скасування актів державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки від 19 вересня 2019 року № 51422596 та № 51422596/1, від 05 листопада 2019 року № 51422596, від 12 листопада 2019 року № 51422596 та № 51422596/1 (далі - акти державного виконавця від 19 вересня 2019 року, від 05 листопада 2019 року, від 12 листопада 2019 року, оспорювані акти);
3) визнання незаконними та скасування інших актів державного виконавця про реалізацію на користь відповідача-2 предмета іпотеки, належного позивачу на праві власності, на підставі частини першої статті 49 Закону України «Про іпотеку» за початковою ціною шляхом заліку забезпечених вимог у рахунок часткового погашення боргу, складених за результатами електронних торгів 19 серпня 2019 року, призначених відповідачем-3 та визнаних такими, що не відбулися.
1.2.Позовну заяву мотивував так.
1.2.1. Щодо визнання незаконними та скасування результатів електронних торгів 19 серпня 2019 року:
- на виконання рішень суду від 21 жовтня 2014 року та від 14 травня 2015 року у господарських справах № 923/1312/14 і № 923/1311/14 державним виконавцем 15 лютого та 07 червня 2016 року відкрито виконавчі провадження № 50158022 і № 51340813, які 13 червня 2016 року об`єднано у зведене виконавче провадження № 51422596 (далі - ЗВП); боржником у ЗВП є ТОВ «Амалтея» (позивач), стягувачем - ПАТ «Дельта Банк» (іпотекодержатель, відповідач-2);
-18 вересня 2018 року державним виконавцем у ЗВП № 51422596 здійснено опис та арешт майна (коштів) боржника, вартість якого станом на 08 травня 2019 року визначено суб`єктом оціночної діяльності - Закритим акціонерним товариством «Консалтингюрсервіс» (далі - ЗАТ «Консалтингюрсервіс») зі складенням висновку;
-арештоване у ЗВП майно позивача виставлено на продаж з електронних торгів, призначених на 19 серпня 2019 року, які не відбулися у зв`язку з відсутністю допущених учасників торгів, про що складено протоколи № 426264 та № 426265;
-призначення торгів на 19 серпня 2019 року є незаконним, оскільки у складі майна, щодо якого ЗАТ «Консалтингюрсервіс» станом на 08 травня 2019 року здійснено оцінку, та у складі майна, щодо якого призначено спірні торги, наявні розбіжності;
-належне позивачу нерухоме майно, обтяжене іпотекою відповідача-2, безпідставно виставлено на продаж зі спірних електронних торгів, оскільки згідно з рішеннями судів у господарських справах № 923/1312/14 та № 923/1311/14 з боржника-іпотекодавця стягнено на користь банку-іпотекодержателя кредитну заборгованість з подальшим відкриттям виконавчого провадження (далі - ВП) щодо стягнення з боржника грошових коштів, тоді як судове рішення про звернення стягнення на нерухоме майно позивача як предмет іпотеки на погашення кредитного боргу не приймалося;
-за таких обставин позивач доводив незаконність результатів електронних торгів 19 серпня 2019 року, за наслідком яких спірне нерухоме майно іпотекодавця було залишено за іпотекодержателем шляхом заліку забезпечених вимог за кредитом на підставі частини першої статті 49 Закону України «Про іпотеку».
1.2.2. Щодо визнання незаконними та скасування актів державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки № 51422596 та № 51422596/1 від 19 вересня 2019 року та від 05 і 12 листопада 2019 року:
-28 серпня 2019 року іпотекодержателем-стягувачем надіслано на адресу органу ДВС заяву за вихідним № 02.2.3-993 про придбання предметів іпотеки в порядку частини першої статті 49 Закону України «Про іпотеку» за початковою ціною шляхом заліку забезпечених вимог у рахунок часткового погашення боргу;
-02 вересня 2019 року на вебсайті ДП «СЕТАМ» розміщено оголошення про проведення 02 жовтня 2019 року електронних торгів з продажу предмета іпотеки, які припинено 27 вересня 2019 року з огляду на реалізацію іпотекодержателем права, передбаченого частиною першою статті 49 Закону України «Про іпотеку», та зняття арешту з майна боржника державним виконавцем 23 вересня 2019 року;
-позивач зауважив, що за результатами електронних торгів 19 серпня 2019 року, оформлених протоколами № 426264 та № 426265, складено три акти: № 51422596 від 19 вересня 2019 року, № 51422596 від 05 листопада 2019 року та № 51422596 від 12 листопада 2019 року про реалізацію предмета іпотеки, що в місті Херсоні на вулиці Полтавській, 99 (лот № 364249), та два акти: № 51422596/1 від 19 вересня 2019 року та № 51422596/1 від 12 листопада 2019 року про реалізацію предмета іпотеки, що в місті Херсоні на провулку Учбовому, 28/50 (лот № 364240);
-позивач аргументував, що положеннями Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5 (далі - Порядок № 2831/5) не передбачено складення за результатами торгів у ВП декількох актів державного виконавця;
-позивач доводив, що в порушення вимог частини шостої статті 47 Закону України «Про іпотеку» та пункту 6 розділу XПорядку № 2831/5 державний виконавець не надіслав позивачу копії актів про реалізацію предмета іпотеки від 19 вересня 2019 року № 51422596 і № 51422596/1; також на адресу позивача не надіслано копію постанови від 23 вересня 2019 року ВП № 50158022 про зняття арешту з майна;
-оспорювані акти державного виконавця № 51422596 та № 51422596/1 підлягають визнанню незаконними та скасуванню в судовому порядку як такі, що суперечать вимогам частин шостої та дев`ятої статті 61 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки щодо належного позивачу нерухомого майна, яке є предметом іпотеки, треті електронні торги не проводилися, а відповідач-2 як іпотекодержатель передчасно повідомив державного виконавця про залишення за собою іпотечного майна за результатами перших електронних торгів.
1.2.3. Щодо визнання незаконними та скасування «інших актів державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки»:
-позивач зауважив, що надані 12 листопада 2019 року представнику позивача для ознайомлення матеріали ВП № 50158022, № 51340813, № 51422596 не були прошиті та пронумеровані, а також містили документи з інших ВП щодо інших боржників; зазначене не виключає існування поряд з актами державного виконавця № 51422596/1 від 19 вересня 2019 року та № 51422596 від 05 листопада 2019 року й інших актів державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки зі спірних електронних торгів 19 серпня 2019 року.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції
01 вересня 2020 року Господарський суд Херсонської області прийняв рішення, згідно з яким позов задовольнив частково; визнав незаконними та скасував результати електронних торгів від 19 серпня 2019 року (протоколи проведення електронних торгів № 426264 та № 426265), призначених ДП «СЕТАМ», які визнані такими, що не відбулися, з продажу такого майна, що належить на праві власності ТОВ «Амалтея»: 1). Іпотека. Виробничий корпус літ. А, загальною площею 2998,0 кв. м, виробничий корпус з прибудовами (літ. К1, К2, К), загальною площею 1397,4 кв. м, склад літ. Щ, загальною площею 925,0 кв. м: виробничий корпус літ. «А», загальною площею 2998,0 кв. м; склад літ. «Щ», загальною площею 925,0 кв. м; прохідна літ. «Б», загальною площею 157,8 кв. м; прохідна літ. «В», площею забудови 17,7 кв. м; навіс літ. «Д», площею забудови 36,0 кв. м; навіс з огорожею КТП-400 літ. «Л», площею забудови 32,5 кв. м; сарай-склад літ. «Е», площею забудови 13,2 кв. м; сарай-склад літ. «Ж», площею забудови 47,8 кв. м; сарай-склад літ. «З», площею забудови 72,0 кв. м; котельня літ. «О», площею 133,52 кв. м; огорожа № 1, 2; ворота № 3; мостіння № І; димова труба № 4; навіси «П», «Р», «С», «Т», «У», що знаходяться за адресою: м. Херсон, вул. Полтавська, 99, майно належить боржнику на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 17 серпня 2005 року; 2). Іпотека. Адміністративно-господарчий корпус та інші будівлі і споруди, загальною площею 2538 кв. м, а саме: адміністративно-господарчий корпус з прибудовою, літ. А, загальною площею 1286,6 кв. м; склад, літ. Ж, загальною площею 69,1 кв. м; склад, літ. З, загальною площею 21,3 кв. м; туалет, літ. М; будинок охорони, літ. Р; склад, літ. Т, загальною площею 18,9 кв. м; склад, літ. X, загальною площею 129,0 кв. м; склад з прибудовою, літ. Ц, загальною площею 72,5 кв. м; склад з прибудовою, літ. Ч, загальною площею 56,3 кв. м; підвал, літ. Щ; склад, літ. Є, загальною площею 16,0 кв. м; господарчий комплекс, літ. Ю, Ю1, Ю2, загальною площею 626,4 кв. м; гараж, літ. Е, загальною площею 65,0 кв. м; склад, літ. Д, загальною площею 176,9 кв. м; огорожа № 1, 2, 3; мостіння № І, що знаходяться за адресою: м. Херсон, провулок Учбовий, 28/50, майно належить боржнику на підставі свідоцтва про право власності від 22 травня 2005 року; визнав незаконними та скасував акти державного виконавця від 19 вересня 2019 року, від 05 листопада 2019 року, від 12 листопада 2019 року; у задоволенні іншої частини позову відмовив; здійснив розподіл судових витрат у справі. Мотивував рішення так.
2.1. Під час продажу спірного майна з електронних торгів 19 серпня 2019 року відповідачі безпідставно застосували положення частини першої статті 49 Закону України «Про іпотеку», що мало наслідком реалізацію нерухомого майна позивача-боржника як іпотечного всупереч вимогам статті 41 цього Закону, оскільки рішення суду та/або виконавчий напис нотаріуса про звернення стягнення на іпотечне майно на виконанні державного виконавця на момент проведення торгів не перебували; в обґрунтування таких висновків суд зіслався на правову позицію Верховного Суду в постанові від 04 червня 2019 року у справі № 908/2609/17.
2.2. Обтяжене іпотекою нерухоме майно позивача виставлено на продаж зі спірних торгів, що проводилися в межах ЗВП з примусового виконання наказів суду про стягнення на користь відповідача-2 кредитної заборгованості, тобто грошових коштів, і не стосувалося звернення стягнення на спірне майно як предмет іпотеки.
2.3. Дії іпотекодержателя (відповідача-2) щодо подання заяви про залишення за собою належного позивачу предмета іпотеки за початковою ціною перших електронних торгів 19 серпня 2019 року, які не відбулися за відсутності допущених учасників торгів, і дії органу ДВС (відповідача-1) щодо видачі 19 вересня 2019 року актів № 51422596 та № 51422596/1 про реалізацію предмета іпотеки на користь іпотекодержателя суперечать вимогам частин шостої та дев`ятої статті 61 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки треті електронні торги з продажу спірного нерухомого майна у виконавчому провадженні не проводилися.
2.4. Місцевим судом встановлено, що державним виконавцем виявлено помилки, допущені при складанні оспорюваних актів про реалізацію предмета іпотеки від 19 вересня 2019 року, що стало підставою для видачі 05 та 12 листопада 2019 року виправлених актів № 51422596 і № 51422596/1 у порядку частини третьої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження».
2.5. З огляду на допущені відповідачами порушення положень частин шостої, дев`ятої статті 61 Закону України «Про виконавче провадження», статей 41, 49 Закону України «Про іпотеку» в ході реалізації спірного майна позивача у виконавчому провадженні з виконання судових рішень про стягнення кредитної заборгованості на користь банку-іпотекодержателя, місцевий суд дійшов висновку про задоволення позову в частині вимог про визнання незаконними та скасування результатів електронних торгів, призначених на 19 серпня 2019 року, та похідних від них позовних вимог про визнання незаконними і скасування актів державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки № 51422596, № 51422596/1 від 19 вересня 2019 року та виправлених актів державного виконавця № 51422596 від 05 листопада 2019 року, № 51422596 та № 51422596/1 від 12 листопада 2019 року.
2.6. Місцевий суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання незаконними та скасування «інших актів державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки», оскільки в цій частині вимог позов не було обґрунтовано належними та допустимими доказами існування «інших» актів державного виконавця в розумінні статей 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
3. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
25 листопада 2020 року Південно-західний апеляційний господарський суд прийняв постанову, згідно з якою рішення Господарського суду Херсонської області від 01 вересня 2020 року скасував, у задоволенні позову відмовив. Мотивував постанову так.
3.1. Є помилковими доводи позивача про пропуск іпотекодержателем строку у десять днів з моменту визнання електронних торгів 19 серпня 2019 року такими, що не відбулися, для його звернення до органу ДВС із заявою про залишення за собою предмета іпотеки в рахунок часткового погашення заборгованості позивача за кредитом, так як відповідну заяву (за вихідним № 02.2.3-993) відповідачем-2 надіслано 28 серпня 2019 року на адресу органу ДВС поштовим відправленням (том 2, а. с. 13 - 16).
3.2. Висновки місцевого суду про порушення відповідачем-2 як іпотекодержателем приписів частин шостої та дев`ятої статті 61 Закону України «Про виконавче провадження», з огляду на звернення до органу ДВС із заявою про залишення за собою нереалізованого іпотечного майна після проведення перших, а не третіх електронних торгів, є наслідком помилкового тлумачення чинних правових норм.
3.3. Апеляційним судом встановлено, що відповідач-2 виявив недоліки в актах державного виконавця від 19 вересня та 05 листопада 2019 року (відсутні відомості про реквізити правовстановлюючих документів про право власності боржника на спірне майно) та звернувся до органу ДВС із заявою про внесення виправлень у такі акти; 12 листопада 2019 року державним виконавцем складено виправлені акти № 51422596 та № 51422596/1, які відповідають вимогам закону щодо їх змісту, оформлення та порядку видачі; інших актів державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки на спірних торгах матеріали справи не містять.
3.4. Позовні вимоги про скасування результатів електронних торгів та складених за їх наслідками спірних актів державного виконавця спрямовані не на поновлення порушених прав позивача, а на перешкоджання виконанню судових рішень у виконавчому провадженні, у ході якого проводилися електронні торги; процедура реалізації арештованого майна зі спірних торгів відповідає Порядку № 2831/5, а органом ДВС за результатами цих торгів правомірно видано акти про реалізацію предмета іпотеки від 12 листопада 2019 року № 51422596 та № 51422596/1.
3.5. Апеляційний суд зауважив, що дії державного виконавця є підготовчими діями щодо передачі майна на реалізацію та мають самостійний спосіб і строки оскарження, тому не можуть бути підставою для визнання недійсними прилюдних торгів, за наслідком яких таке майно було відчужено; у матеріалах справи відсутні докази оскарження позивачем до суду дій державного виконавця щодо передачі предмета іпотеки на реалізацію та судове рішення, яким дії державного виконавця з продажу спірного нерухомого майна позивача визнано неправомірними.
3.6. Доводи позивача про продаж нерухомого майна у виконавчому провадженні за наявності дійсного арешту, накладеного на спірне майно ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 06 вересня 2016 року у справі № 757/43241/16-к із встановленням заборони на його відчуження, є безпідставними, оскільки органом ДВС вживались заходи щодо примусового виконання судових рішень про стягнення кредитної заборгованості на користь відповідача-2, які в кінцевому не призвели до відчуження нерухомого майна позивача; він залишається власником цього майна дотепер.
3.7. Надавши власну оцінку доказам і доводам сторін, апеляційний суд дійшов висновку, що спірні електронні торги відбулися з дотриманням Порядку № 2831/5, а доказів на підтвердження доводів про наявність підстав для визнання їх результатів недійсними позивач суду не надав; акти державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки № 51422596 та № 51422596/1 від 12 листопада 2019 року відповідають вимогам закону щодо їх оформлення, відображають результати проведення у виконавчому провадженні спірних електронних торгів, тому відсутні підстави для визнання цих актів незаконними та їх скасування в судовому порядку.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги позивача
У грудні 2020 року позивач подав касаційну скаргу, у якій просив скасувати постанову апеляційного суду, рішення суду першої інстанції залишити в силі. Скарга мотивована так.
4.1. Відповідач-1 здійснював виконавчі провадження з виконання наказів суду про стягнення з позивача грошових коштів на погашення кредитної заборгованості перед відповідачем-2, однак виконавчі провадження щодо звернення стягнення на предмет іпотеки (нерухоме майно позивача, яким було забезпечено вимоги відповідача-2) не перебували на виконанні органу ДВС. Зазначені обставини виключали можливість застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про іпотеку» (статті 47, 49); нерухоме майно підлягало реалізації за загальними правилами проведення торгів згідно зі статтями 48, 56, 61 Закону України «Про виконавче провадження», тоді як спірне іпотечне майно виставлено на продаж з торгів усупереч вимогам статей 33, 41 Закону України «Про іпотеку».
4.2. Висновки суду апеляційної інстанції про правомірність дій органу ДВС щодо залишення предмета іпотеки за іпотекодержателем за наслідком проведення у виконавчому провадженні перших електронних торгів, які визнано такими, що не відбулися, не узгоджуються з правовими позиціями Верховного Суду в постанові від 04 червня 2019 року у справі № 908/2609/17 та Верховного Суду України в постанові від 26 листопада 2014 року у справі № 6-174цс14 щодо застосування положень статей 41, 49 Закону України «Про іпотеку» та статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» у подібних правовідносинах. Складені державним виконавцем за результатами спірних торгів, як перших у ЗВП, акти про реалізацію предмета іпотеки № 51422596, № 51422596/1 від 19 вересня та 05 і 12 листопада 2019 року обґрунтовано визнано незаконними та скасовано місцевим судом.
4.3. Апеляційний суд не надав оцінки наявності розбіжностей між описом предмета іпотеки, що знаходиться в місті Херсоні на вулиці Полтавській, 99, який наведено у висновку суб`єкта оціночної діяльності, складеному на виконання вимог статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» та пункту 1 розділу II Порядку № 2831/5, та описом цього ж майна, який зазначено в характеристиці лота № 364249, що її розміщено на вебсайті ДП «СЕТАМ» як організатора спірних торгів.
4.4. У постанові Верховного Суду від 29 травня 2018 року у справі № 14/197 викладено правову позицію про те, що підготовці та проведенню незалежної експертизи майна передує ознайомлення з об`єктом оцінки шляхом безпосереднього доступу до нього. Разом з тим за змістом звіту та висновку про вартість майна, складених ЗАТ «Консалтингюрсервіс» на 08 травня 2019 року, убачається, що огляд нерухомого майна, який є предметом іпотеки, на дату оцінки не проводився, стан об`єкта визначався на підставі інформації замовника; зазначене не узгоджується з вимогами статті 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», пунктів 50, 51, 53 Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року № 1440.4.5. За наслідком спірних електронних торгів у цій справі державним виконавцем у період з вересня по листопад 2019 року складено п`ять актів про реалізацію предмета іпотеки, що відчужувався з торгів 19 серпня 2019 року двома лотами (лот № 364249 - місто Херсон, вулиця Полтавська, 99 та лот № 364240 - місто Херсон, провулок Учбовий, 28/50); такі дії державного виконавця не відповідають вимогам статті 47 Закону України «Про іпотеку», пункту 2 розділу VII, пунктів 4, 6 розділу XПорядку № 2831/5, якими не передбачено складення за результатами одних торгів декількох актів державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки. Апеляційний суд не звернув увагу на те, що акти державного виконавця № 51422596 та № 51422596/1 від 19 вересня та 05 і 12 листопада 2019 року відрізняються складовими частинами об`єкта нерухомого майна, які є предметом іпотеки, відомостями про правовстановлюючі документи боржника на предмети іпотеки, даними щодо посадових осіб органу ДВС, які їх складали і затверджували.
4.6. Суд апеляційної інстанції не врахував, що акти державного виконавця, складені 12 листопада 2019 року, не можуть вважатися процесуальними документами, якими виправлено помилки в актах № 51422596 та № 51422596/1 від 19 вересня та 05 листопада 2019 року, оскільки на виконання вимог частини третьої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» постанови про скасування актів державного виконавця або виправлення помилок в актах № 51422596 від 19 вересня 2019 року, № 51422596 від 05 листопада 2019 року, № 51422596/1 від 19 вересня 2019 року органом ДВС не виносилися. Отже, у державного виконавця були відсутні підстави для скасування або виправлення попередніх актів та видачі нових актів про реалізацію предмета іпотеки зі спірних електронних торгів.
4.7. У порушення приписів статті 33 Закону України «Про іпотеку», статей 48, 57 Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем видано акт про реалізацію предмета іпотеки № 51422596 від 12 листопада 2019 року на підставі протоколу № 426264 проведення електронних торгів 19 серпня 2019 року за лотом № 364249, зміст якого щодо складу майна суперечить інформації про іпотечне майно, яка розміщена на вебсайті організатора торгів. Апеляційним судом не взято до уваги зазначені порушення та зроблено помилковий висновок про правомірність і законність оспорюваних актів державного виконавця.
4.8. Складені за наслідком реалізації предмета іпотеки акти державного виконавця № 51422596 та № 51422596/1 від 19 вересня 2019 року, № 51422596 від 05 листопада 2019 року, № 51422596 та № 51422596/1 від 12 листопада 2019 року в порушення вимог статті 8 Закону України «Про виконавче провадження» не зареєстровані в Автоматизованій системі виконавчого провадження, тому є незаконними з огляду на недотримання порядку їх видачі, що встановлений законодавством про виконавче провадження.
5. Аргументи відповідачів
5.1. Відповідач-1у відзиві на касаційну скаргу просив її залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін. Відповідач-1 аргументував правильністю застосування апеляційним судом положень законодавства про виконавче провадження та іпотеку при наданні оцінки процедурі продажу спірного майна позивача як іпотечного у ЗВП на виконання рішень суду про стягнення коштів та зауважив, що в силу частини першої статті 49 Закону України «Про іпотеку», частини сьомої статті 51 Закону України «Про виконавче провадження» та абзацу шістнадцятого пункту 2 розділу VII Порядку № 2831/5 допускається реалізація права іпотекодержателя на залишення за собою предмета іпотеки шляхом проведення заліку своїх забезпечених вимог у рахунок ціни іпотечного майна за наслідком оголошення електронних торгів у ВП такими, що не відбулися, незалежно від черговості їх проведення як перших, других чи третіх електронних торгів.
5.2. Відповідач-1 зауважив, що примусова реалізація нерухомого майна зі спірних торгів не мала наслідком вибуття такого майна із власності позивача, зважаючи на те, що державну реєстрацію прав власника на спірне майно за відповідачем-2 проведено не було, а на даний час майно залишається у власності позивача.
5.3. Відповідач-1 зазначив, що державним виконавцем оформлено результати спірних електронних торгів складенням 19 вересня 2019 року актів № 51422596 та № 51422596/1 про реалізацію предмета іпотеки в порядку статті 47 Закону України «Про іпотеку» та за наслідком виявлених у цих актах помилок складено виправлені акти № 51422596 та № 51422596/1 від 05 і 12 листопада 2019 року, що відповідає приписам частини третьої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження».
5.4. Відповідач-3 у відзиві на касаційну скаргу заперечував обґрунтованість доводів позивача, просив відмовити в її задоволенні, постанову апеляційного суду залишити без змін. Відповідачем-3 висловлено аргументи щодо необхідності застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про іпотеку» як спеціальних при визначенні процедури продажу арештованого у ВП майна, яке є предметом іпотеки; за змістом частини першої статті 49 цього Закону передбачено право іпотекодержателя залишити за собою предмет іпотеки незалежно від того, на яких за черговістю торгах таке право ним реалізовано. На думку відповідача-3, жодних порушень вимог чинного законодавства при складенні оспорюваних актів про реалізацію предмета іпотеки з перших торгів органом ДВС допущено не було.
5.5. Відповідач-3 зауважив, що дії державного виконавця з підготовки проведення прилюдних торгів мають самостійний спосіб і строки оскарження, тому не можуть бути підставою для визнання торгів недійсними, якщо такі дії не оскаржено та не визнано незаконними в зазначений спосіб; відповідач-3 зіслався на правові позиції Верховного Суду, викладені в постановах від 02 травня 2018 року у справі № 910/10136/17 та від 14 лютого 2018 року у справі № 490/5475/15, Верховного Суду України згідно з постановою від 24 жовтня 2012 року у справі № 6-116цс12.
5.6.Відповідач-2 відзив на касаційну скаргу не подав.
6. Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
13 квітня 2021 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду постановив ухвалу, якою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 ГПК України. Обґрунтовував ухвалу так.
6.1. Убачаються підстави для відступу від висновку щодо застосування частин першої, другої статті 49 Закону України «Про іпотеку» та частин шостої, дев`ятої статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду. Так, Касаційний цивільний суд у постановах від 31 жовтня 2018 року у справі № 462/2138/15-ц, від 03 липня 2019 року у справі № 2-2170/11, від 12 лютого 2020 року у справі № 2-479/11 та від 08 квітня 2020 року у справі № 372/4353/13-ц виклав правову позицію про те, що норми Закону України «Про виконавче провадження» дозволяють державному виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов`язань, за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем; дотримання порядку реалізації майна, визначеного Законом України «Про іпотеку».
6.2. Зазначений правовий висновок Касаційного цивільного суду ґрунтується на пріоритетному, у порівнянні з приписами частин шостої та дев`ятої статті 61 Закону України «Про виконавче провадження», застосуванні загальних норм статті 49 Закону України «Про іпотеку» у правовідносинах щодо реалізації арештованого іпотечного майна у виконавчому провадженні з примусового виконання судового рішення про стягнення кредитної заборгованості на користь іпотекодержателя, якщо перші або другі електронні торги не відбулися. Разом з тим колегія суддів Касаційного господарського суду вважає, що на відміну від диспозитивних норм статті 49 Закону України «Про іпотеку», яка дозволяє іпотекодержателю залишити за собою предмет іпотеки у разі визнання перших або других прилюдних торгів такими, що не відбулися, імперативні норми частин шостої та дев`ятої статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» надають таке право стягувачу-іпотекодержателю виключно у разі нереалізації майна з третіх електронних торгів.
7. Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
7.1. Щодо конкуренції норм статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» та статті 49 Закону України «Про іпотеку» у правовідносинах щодо реалізації предмета іпотеки з електронних торгів у виконавчому провадженні
7.1.1. Положеннями пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість судового рішення. Частиною другою статті 129-1 Конституції України визначено позитивний обов`язок держави забезпечити виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
7.1.2. Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист та охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Контитуційного Суду України від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012).
7.1.3. Примусове виконання судових рішень здійснюється відповідно до умов та порядку, передбачених Законом України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII). Статтею 1 Закону № 1404-VIII (тут і надалі у редакції, чинній на дату проведення електронних торгів 19 серпня 2019 року) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання, зокрема, судових рішень, є сукупністю дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
7.1.4. Отже, під час виконання судових рішень поряд з нормами Закону № 1404-VIII застосовуються положення Конституції України, інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цього Закону. Разом з визначенням особливостей процедури виконавчого провадження Закон № 1404-VIII має бланкетні та відсильні норми, які передбачають застосування правових приписів інших нормативних актів при здійсненні виконавчого провадження.
7.1.5. Розділом VII Закону № 1404-VIII (статті 48 - 61) передбачено загальний порядок звернення стягнення на майно боржника під час примусового виконання судових рішень. Так, частинами першою, другою, п`ятою статті 48 цього Закону визначено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення.
7.1.6.Отже, законодавцем надано право виконавцю звертати стягнення за виконавчими документами як на кошти й інші цінності боржника (рухоме майно), так і на належне боржнику майно, у тому числі нерухоме майно, у разі відсутності в боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача.
7.1.7. Статтею 51 Закону № 1404-VIII передбачено особливості звернення стягнення на заставлене майно. Частиною сьомою цієї статті визначено, що примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».Отже, ця норма є відсильною та надає судовому виконавцю повноваження застосувати до реалізації предмета іпотеки у виконавчому провадженні за рішенням суду про стягнення боргу положення Закону України «Про іпотеку», які визначають особливості звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку за Законом України «Про іпотеку».
7.1.8. Розділом V Закону України «Про іпотеку» від 05 червня 2003 року № 898-IV (далі - Закон № 898-IV, тут і далі у редакції, чинній на дату проведення електронних торгів 19 серпня 2019 року) регламентовано порядок задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки, що передбачає підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки (стаття 33) та особливості реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах (статті 41 - 50).
7.1.9. За змістом частини першої статті 41 Закону № 898-IV убачається, що реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах, у тому числі у формі електронних торгів, у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.
7.1.10. Отже, норми Закону України «Про виконавче провадження» допускають звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 23 січня 2019 року у справі № 522/10127/14-ц (провадження № 14-428цс18).
7.1.11. Будь-яке арештоване у виконавчому провадженні майно реалізується відповідно до процедури, визначеної частинами першою, п`ятою, шостою статті 61 Закону № 1404-VIII, з урахуванням порядку проведення електронних торгів, визначеного відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року за № 2831/5 «Про затвердження Порядку реалізації арештованого майна».
7.1.12. Порядок № 2831/5 складається з розділів, які визначають процедуру організації та проведення електронних торгів; особливості реалізації арештованого майна за фіксованою ціною; процедуру оформлення результатів електронних торгів та розрахунків за придбане з торгів майно; підстави для проведення повторних торгів; порядок визнання електронних торгів (торгів за фіксованою ціною) такими, що не відбулися, зупинення електронних торгів та зняття майна з реалізації; процедуру проведення конкурсного відбору організатора; порядок залучення оператора і процедуру контролю за діяльністю організатора й оператора, порядок вирішення спорів (розділи I - VI, VIII - XV). Положення зазначених розділів Порядку № 2831/5 застосовуються під час організації та здійснення продажу всіх видів майна, арештованого у виконавчому провадженні, за винятком видів майна, особливості реалізації якого визначено розділом VIIцього Порядку.
7.1.13. Абзацом першим пункту 2 розділу VII Порядку № 2831/5 передбачено, що реалізація предмета іпотеки здійснюється відповідно до вимог цього Порядку з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом та Законом України «Про іпотеку».
7.1.14.Отже, затвердженим Міністерством юстиції України на виконання вимог частини другої статті 61 Закону № 1404-VIII підзаконним нормативно-правовим актом (Порядком № 2831/5) визначено процедуру організації і проведення електронних торгів з продажу арештованого виконавцем майна та конкретизовано, що в разі реалізації у виконавчому провадженні іпотечного майна, підлягають застосуванню положення пункту 2 розділу VIIПорядку № 2831/5 та Закону України «Про іпотеку».
7.1.15. Разом з тим як тіло Закону № 1404-VIII, так і його розділ XIII «Прикінцеві та перехідні положення» не містять приписів щодо особливостей реалізації у виконавчому провадженні нерухомого майна, обтяженого іпотекою. Водночас частина сьома статті 51 Закону № 1404-VIII є відсильною нормою і визначає обов`язок виконавця вчиняти дії з реалізації предмета іпотеки з урахуванням положень Закону № 898-IV, який прийнято раніше та який можна вважати спеціальним щодо унормування відчуження предметів іпотеки за судовим рішенням чи за домовленістю сторін.
7.1.16. Статтею 45 Закону № 898-IV визначено порядок проведення прилюдних торгів на засадах прозорості та з можливістю будь-якого учасника торгів, у тому числі іпотекодержателя, набути прав покупця предмета іпотеки за наслідком проведення прилюдних торгів (частини перша, друга цієї статті).
7.1.17. За змістом частини четвертої статті 45 Закону № 898-IV вбачаються два випадки, коли прилюдні торги визнаються такими, що не відбулися: 1) якщо жоден учасник не зареєструвався; 2) у разі якщо предмет іпотеки не був проданий. У випадку визнання прилюдних торгів такими, що не відбулися, в іпотекодержателя настають права й обов`язки, передбачені положеннями статті 49 Закону № 898-IV.
7.1.18. Так, частиною першою статті 49 Закону № 898-IV визначено право іпотекодержателя та інших кредиторів відповідно до пріоритету їх зареєстрованих вимог протягом десяти днів з дня оголошення прилюдних торгів такими, що не відбулися, залишити за собою предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог у рахунок ціни майна. Таке право іпотекодержателю гарантується законом щодо перших - третіх торгів з продажу предмета іпотеки, які проводяться організатором торгів з продажу предмета іпотеки в судовому порядку.
7.1.19. Реалізація цього права оформлюється протоколом, сформованим за результатами електронних торгів, що не відбулися, копія якого надсилається іпотекодержателю організатором торгів протягом трьох робочих днів (абзаци восьмий, шістнадцятий пункту 2 розділу VІІ Порядку реалізації арештованого майна). Такі дії організатора торгів можна вважати публічною офертою до укладення правочину з відчуження предмета іпотеки шляхом заліку забезпечених вимог іпотекодержателя в рахунок ціни продажу з публічних торгів предмета іпотеки. Надіслання іпотекодержателем державному (приватному) виконавцю упродовж десяти днів з дня оголошення прилюдних торгів такими, що не відбулися, заяви про залишення за собою предмета іпотеки із заліком забезпечених вимог іпотекодержателя в рахунок ціни продажу предмета іпотеки на відповідних торгах, що не відбулися, є прийняттям такої публічної оферти, а складання державним (приватним) виконавцем акта про реалізацію предмета іпотеки та підписання його іпотекодержателем підтверджує волевиявлення іпотекодержателя на перехід до нього права власності на предмет іпотеки за наслідком укладення такого правочину. Отже, таке правове регулювання є диспозитивним, воно залежить від волевиявлення іпотекодержателя на кожному з етапів проведення публічних торгів, які не відбулися внаслідок відсутності покупців. А продаж майна з публічних торгів має ознаки правочину з відчуження майна боржника у процедурі виконання судового рішення.
7.1.20. У частині другій статті 49 Закону № 898-IV законодавцем визначено правові наслідки нереалізації іпотекодержателем права, передбаченого частиною першою статті 49 цього Закону, після перших прилюдних торгів - виконавець виставляє предмет іпотеки на продаж на тих же умовах на другі прилюдні торги з початковою ціною іпотечного майна в розмірі 80 відсотків початкової вартості предмета іпотеки на перших прилюдних торгах. У разі оголошення других прилюдних торгів такими, що не відбулися, іпотекодержатель має право придбати предмет іпотеки за початковою ціною других прилюдних торгів. Якщо таким правом іпотекодержатель не скористався, виконавцем призначається проведення третіх прилюдних торгів у тому самому порядку зі зниженням початкової вартості предмета іпотеки до 70 відсотків його вартості на перших прилюдних торгах. Відтак подальша процедура продажу майна з публічних торгів за наслідком попереднього аукціону, який не відбувся, залежить від волевиявлення іпотекодержателя та інших кредиторів щодо придбання майна за ціною попередніх публічних торгів та її не можна вважати імперативно визначеною законодавцем.
7.1.21. Отже, законодавцем у статті 49 Закону № 898-IV передбачено продаж іпотечного майна з прилюдних торгів у три етапи з наданням іпротекодержателю права на залишення за собою предмета іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог у рахунок ціни майна за результатами кожних торгів, які оголошено такими, що не відбулися (перших, других, третіх). Така правова норма є диспозитивною за своєю правовою природою.
7.1.22. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що приймаючи нову редакцію Закону України «Про виконавче провадження» (Закон № 1404-VIII), яка набрала чинності з 05 жовтня 2016 року після набрання чинності Законом України «Про іпотеку», законодавець передбачив правове регулювання із застосуванням правових норм, які вже ефективно використовувалися в ході судової процедури звернення стягнення на предмет іпотеки, що підтверджує розумність та збалансованість такого правового регулювання, адже зустрічне зарахування грошових вимог іпотекодержателя за наслідком оголошення перших торгів такими, що не відбулися у зв`язку з відсутністю учасників торгів, не тільки спрощує для іпотекодержателя, який є єдиним стягувачем у виконавчому провадженні, звернення стягнення на майно, а також дозволяє зарахувати в погашення боргу грошові вимоги стягувача, що відповідають експертній вартості предмета іпотеки без їх зниження на других та третіх торгах. Зазначене відповідає інтересам іпотекодавця у виконавчому провадженні щодо якнайповнішого задоволення та погашення (припинення) вимог кредитора у виконавчому провадженні за рахунок вартості майна, на яке звертає стягнення державний (приватний) виконавець.
7.1.23. Вирішуючи питання щодо конкуренції правових норм Закону України «Про виконавче провадження» та Закону України «Про іпотеку» у правовідносинах, що склалися у виконавчому провадженні під час реалізації іпотечного майна боржника за судовим рішенням про стягнення грошової суми, Велика Палата Верховного Суду виснує, що у правовому регулюванні процедури продажу майна, на яке звернено стягнення державним (приватним) виконавцем, норми статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» є загальними відносно до норм статті 49 Закону України «Про іпотеку», якими визначено особливості реалізації іпотечного майна з публічних торгів, зважаючи на правовий режим майна, що відчужується, як обтяженого іпотекою стягувача-іпотекодержателя та з огляду на переважне право іпотекодержателя на задоволення вимог за рахунок предмета іпотеки.
7.1.24. Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 522/10127/14-ц (провадження № 14-428цс18) зроблено правовий висновок про те, що норми Закону України «Про виконавче провадження» допускають звернення стягнення на предмет іпотеки в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем; дотримання порядку реалізації майна, визначеного Законом України «Про іпотеку».
Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від зазначеної правової позиції та зазначає про те, що вона відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 28 вересня 2016 року у справі № 165/810/13-ц (провадження № 6-1680цс16).
7.1.25. Разом з тим правова позиція Верховного Суду України, викладена в постанові від 26 листопада 2014 року у справі № 6-174цс14, щодо правовідносин сторін, які мали місце у 2012 році, згідно з якою в разі, коли прилюдні торги проводились на виконання рішення про стягнення кредитної заборгованості, а судове рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки було відсутнє, то при вирішенні судом питання щодо наявності чи відсутності порушення встановлених законодавством правил проведення торгів норми Закону № 898-ІVдо спірних відносин не застосовуються, а застосовуються загальні норми, що регулюють правовідносини з реалізації нерухомого майна з прилюдних торгів, - норми Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XІV (далі - Закон № 606-XІV) та Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5, є нерелевантною до правовідносин у цій справі, оскільки реалізація предмета іпотеки мала місце у 2019 році за іншого правового регулювання спірних відносин.
7.1.26. Водночас Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що Законом № 606-XІV, положення якого, окрім статті 4, втратили чинність з дня набрання чинності 05 жовтня 2016 року Законом № 1404-VIII, було передбачено подібне правове регулювання порядку звернення стягнення на заставлене майно у виконавчому провадженні.
Так, частиною восьмою статті 54 Закону № 606-XІV, диспозиція якої відповідає законодавчій конструкції диспозиції частини сьомої статті 51 Закону № 1404-VIII, передбачено, що примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».
Отже, у редакції Закону № 606-XІV визначено правове регулювання, яке передбачає реалізацію предметів іпотеки у виконавчому провадженні із застосуванням Закону України «Про іпотеку», подібне до статті 51 Закону № 1404-VІІІ.
У постанові від 18 листопада 2015 року у справі № 6-28цс15 Верховний Суд України висловив правову позицію щодо застосування в подібних правовідносинах положень статей 52, 54 Закону № 606-XІV про те, що норми Закону № 606-XІV допускають звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без наявності відповідного рішення в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя, оскільки виконання рішення суду про стягнення заборгованості має виконуватися за рахунок усього майна, що належить боржнику.
Убачається фактичний відступ Верховного Суду України від його правової позиції, викладеної в постанові від 26 листопада 2014 року у справі № 6-174цс14, відповідно до висновків мотивувальної частини постанови Верховного Суду України в постанові від 18 листопада 2015 року у справі № 6-28цс15.
З огляду на таке Велика Палата Верховного Суду зазначає про відступ від висновків Верховного Суду в постанові від 04 червня 2019 року у справі № 908/2609/17, у якій касаційним судом було застосовано нерелевантні висновки постанови Верховного Суду України від 26 листопада 2014 року у справі № 6-174цс14.
7.2. Щодо відступу від правового висновку Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в подібних правовідносинах
7.2.1. Справу № 923/971/19 прийнято до провадження Великою Палатою Верховного Суду ухвалою від 27 квітня 2021 року на підставі частини третьої статті 302 ГПК України з огляду на обґрунтування Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду підстав для відступу від висновку щодо застосування статті 49 Закону України «Про іпотеку» та статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухвалених рішеннях Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справах № 372/4353/13-ц, № 2-479/11, № 462/2138/15-ц, № 2-2170/11.
7.2.2. Спір у справі № 372/4353/13-ц виник з приводу оскарження дій державного виконавця щодо реалізації предмета іпотеки на виконання судового рішення про стягнення боргу за результатами перших електронних торгів, які визнано такими, що не відбулися, шляхом передачі іпотечного майна стягувачу-іпотекодержателю на підставі частини першої статті 49 Закону України «Про іпотеку». За наслідком касаційного перегляду цієї справи Касаційний цивільний суд у постанові від 08 квітня 2020 року погодився з висновками суду апеляційної інстанції про правомірність дій виконавця щодо складення постанови та акта про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу після перших електронних торгів та відсутність підстав для проведення других та третіх торгів за таких обставин.
Правовідносини у справах № 372/4353/13-ц та № 923/971/19 є подібними.
У справі № 372/4353/13-ц Касаційний цивільний суд дійшов висновку, що норми Закону України «Про виконавче провадження» дозволяють державному виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов`язань, за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем; дотримання порядку реалізації майна, визначеного Законом України «Про іпотеку».
Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України в постанові від 28 вересня 2016 року у справі № 165/810/13-ц (провадження № 6-1680цс16) та частково підтверджені висновками Великої Палати Верховного Суду в постанові від 23 січня 2019 року у справі № 522/10127/14-ц про те, що норми Закону України «Про виконавче провадження» допускають звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконання судового рішення про стягнення грошової суми з іпотекодавця на користь іпотекодержателя.
Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 08 квітня 2020 року у справі № 372/4353/13-ц щодо застосування статті 49 Закону України «Про іпотеку» та статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» у правовідносинах щодо залишення іпотечного майна за іпотекодержателем за наслідком його реалізації з перших електронних торгів, які не відбулися, з огляду на висновки, викладені в пунктах 7.1.8 - 7.1.25 цієї постанови.
7.2.3.Також Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від висновку Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеного в постановах від 12 лютого 2020 року у справі № 2-479/11 та від 31 жовтня 2018 року у справі № 462/2138/15-ц, щодо можливості звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя. Правовідносини у справах № 923/971/19 та № 2-2170/11 не є подібними, тому Велика Палата Верховного Суду зазначає про те, що постанова від 03 липня 2019 року у справі № 2-2170/11 прийнята судами за встановлення інших обставин справи.
7.2.4. Велика Палата Верховного Суду вбачає підстави для відступу від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 04 червня 2019 року у справі № 908/2609/17 про неможливість у виконавчому провадженні з виконання рішення суду про стягнення грошової суми звернути стягнення на предмет іпотеки на задоволення вимог стягувача-іпотекодержателя як такого, що зроблений без застосування статті 51 Закону України «Про виконавче провадження», статті 49 Закону України «Про іпотеку» та з неправильним застосуванням статті 41 Закону України «Про іпотеку».
7.3. Висновки щодо застосування норм права з огляду на встановлені судами обставини
7.3.1. Як установлено судами, електронні торги з продажу предмета іпотеки відбулися 19 серпня 2019 року у ЗВП, відкритому у червні 2016 року на виконання вимог стягувача-іпотекодержателя за судовими рішеннями про стягнення грошових сум. Загальні вимоги стягувача становили понад 8,6 млн дол. США.
7.3.2. 08 травня 2019 року за постановою державного виконавця проведено експертну оцінку майнового комплексу боржника суб`єктом оціночної діяльності ЗАТ «Консалтингюрсервіс» та визначено його ринкову вартість на суму 23 786 360 грн, що еквівалентно на дату оцінки 903 050 дол. США, порівняльним підходом. При цьому експертний висновок містить висновок про ринкову вартість майна 99 712 386 грн, що еквівалентно 3 785 585 дол. США (том 1, а. с. 173 - 184). У матеріалах справи відсутні дані про те, що зазначена експертна оцінка майна оскаржувалася іпотекодавцем згідно із частинами четвертою, п`ятою статті 57 Закону № 1404-VIII.
7.3.3. Майно організатором торгів виставлено на продаж двома лотами № 364240 (стартова ціна 8 256 110 грн) та № 364249 (стартова ціна 15 530 250 грн), отже в цілому стартова ціна продажу відповідала його експертній оцінці за порівняльним підходом - 23 786 360 грн. Організатором торгів за результатами першого аукціону з продажу майна складено два протоколи від 19 серпня 2019 року про те, що торги не відбулися (за відсутності допущених учасників торгів) (том 1, а. с. 14 - 31).
7.3.4. Суди встановили, що заявою за № 02.2.3-993 від 28 серпня 2019 року ПАТ «Дельта Банк» у межах десятиденного строку шляхом надіслання поштового відправлення звернулося до державного виконавця про залишення за собою майна боржника, на яке зверталося стягнення за обома лотами (том 2, а. с. 13 - 17), що стало підставою для складення державним виконавцем актів про реалізацію предметів іпотеки від 19 вересня 2019 року за наслідком оголошення перших публічних торгів зі звернення стягнення на це майно у ВП такими, що не відбулися за відсутності учасників.
7.3.5. Отже, згідно з частиною другою статті 49 Закону № 898-ІV, іпотекодержатель, як єдиний стягувач у ЗВП з виконання судових рішень про стягнення на його користь грошових коштів, має право залишити за собою предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог у рахунок ціни майна, щодо якого звертається стягнення. При цьому Велика Палата Верховного Суду керується висновками про застосування норм права відповідно до пунктів 7.1.22 - 7.1.24 мотивувальної частини цієї постанови.
7.3.6. З огляду на зазначене апеляційним судом правильно застосовано норми законодавства про іпотеку як такі, що передбачають спеціальне регулювання як для процедури звернення стягнення на предмет іпотеки за судовим рішенням, так для процедури звернення стягнення на майно боржника за судовим рішенням про стягнення грошової суми, у випадку якщо єдиним стягувачем у ВП є іпотекодержатель та відсутні кошти на рахунках боржника на виконання вимог про стягнення грошової суми.
7.3.7. Апеляційним судом спростовано доводи позивача про те, що до складу майнового комплексу боржника як під час його виставлення на торги відповідно до оголошення, так під час експертної оцінки не було включено такі споруди: мостіння № 1, димова труба № 4, прохідна літ. «Б», прохідна літ. «В», навіс літ. «Д», навіс з огорожею КТП-400 літ. «Л», сарай-склад літ. «Е», сарай-склад літ. «Ж», сарай-склад літ. «З», котельня літ. «О», огорожа № 1, 2, ворота № 3, навіси літ. «П», «Р», «С», «Т», «У» з посиланням на те, що згідно з пунктом 2.2. іпотечного договору майно передано в іпотеку з усіма його невід`ємними приналежностями та всіма поліпшеннями, зробленими іпотекодавцем у період дії договору. Апеляційний суд зазначив, що експертом було в цілому оцінено майновий комплекс боржника з усіма його приналежностями та поліпшеннями і в такому складі його було виставлено на продаж організатором торгів у складі двох лотів (том 1, а. с. 178 - зворот).
7.3.8. Апеляційний суд установив, що 19 вересня 2019 року державним виконавцем видано акти про реалізацію предметів іпотеки № 51422596 та № 51422596/1. До акта № 51422596 за власною ініціативою державного виконавця в порядку виправлень згідно із частиною третьою статті 74 Закону № 1404-VIII було внесено виправлення та видано виправлений акт № 51422596 05 листопада 2019 року. А до акта про реалізацію предмета іпотеки № 51422596/1 шляхом внесення виправлень із зазначенням реквізитів правовстановлюючих документів ТОВ «Амалтея» у такому ж порядку внесено виправлення 12 листопада 2019 року за заявою стягувача. З огляду на такі обставини внесення виправлень до складених актів 19 вересня 2019 року апеляційний суд дійшов висновку, що зазначені акти не суперечать вимогам чинного законодавства, у зв`язку із чим у суду відсутні підстави для визнання їх незаконними та скасування.
7.3.9. Велика Палата Верховного Суду погоджується з правильністю застосування в цьому випадку частини третьої статті 74 Закону № 1404-VIII, зазначає про відсутність повноважень у касаційного суду щодо оцінки (переоцінки) доказів та відсутність правових підстав для визнання незаконними та скасування актів державного виконавця від 19 вересня 2019 року № 51422596 та № 51422596/1 та відповідно виправлень, внесених до зазначених актів 05 листопада 2019 року (до акта № 51422596) та 12 листопада 2019 року (до акта № 51422596/1).
7.3.10. Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновками апеляційного суду про те, що заходи примусового виконання рішення суду у спосіб звернення стягнення на предмети іпотеки у виконавчому провадженні не мали наслідком відчуження майна, оскільки права на нерухоме майно у відповідача-2 ПАТ «Дельта Банк» згідно зі статтею 334 Цивільного кодексу України не виникли, їх державної реєстрації не відбулося, а тому арешт майна боржника за ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 06 вересня 2016 року в кримінальній справі № 757/43241/16-к не має юридичного значення (том 1, а. с. 34 - 35).
Позивачем надано до позовної заяви ухвалу суду про накладення арешту шляхом заборони відчуження майна позивача, яку прийнято в порядку статті 170 Кримінального процесуального кодексу України з метою забезпечення цивільного позову в кримінальній справі до ПАТ «Дельта Банк», яка внесена 13 вересня 2016 року до реєстру обтяжень нерухомого майна (том 1, а. с. 165).
Велика Палата Верховного Суду вважає, що продаж майна боржника з публічних торгів у виконавчому провадженні за наявності чинного його обтяження арештом у кримінальній справі може бути підставою недійсності правочину з відчуження такого майна чи визнання незаконними дій державного виконавця у виконавчому провадженні, якщо таке обтяження має вищий пріоритет, порівняно з пріоритетом іпотеки та арешту нерухомого майна, що накладений виконавцем у межах виконавчого провадження (пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19). У протилежному випадку судовий арешт майна може бути несправедливо використаний на шкоду іпотекодержателю та на користь іншого кредитора, чиї вимоги виникли пізніше.
Однак у цьому випадку дослідження такої підстави є необґрунтованим, оскільки заявою за вихідним № 181 від 19 грудня 2019 року позивач змінив підстави позову, зазначаючи про незаконне звернення стягнення на забезпечене іпотекою майно в ході виконання судових рішень про стягнення коштів з позивача в цій справі з посиланням на статтю 41 Закону № 898-ІV та статті 51, 61 Закону № 1404-VIII (том 2, а. с. 95 - 98). Зазначене унеможливлює дослідження судами в цій справі обставин обтяження предметів іпотеки ухвалою суду, постановленою в кримінальному провадженні, з огляду на положення статті 14 ГПК України щодо меж розгляду справи господарським судом, визначених позивачем у заяві про зміну підстав позову.
З огляду на зазначене висновки апеляційного суду про те, що заходи примусового виконання рішення суду у спосіб звернення стягнення на предмети іпотеки у виконавчому провадженні не мали наслідком відчуження майна необхідно виключити з мотивувальної частини постанови від 25 листопада 2020 року.
7.3.11. Доводи скаржника, зазначені в пунктах 4.1 - 4.8 описової частини цієї постанови спростовуються висновками про застосування норм процесуального права відповідно до пунктів 7.1.1 - 7.1.26 мотивувальної частини цієї постанови; частина доводів касаційної скарги є необґрунтованими, оскільки спрямовані на переоцінку доказів у справі, що виходить за межі повноважень касаційного суду відповідно до статті 300 ГПК України. Надавши оцінку допущеним порушенням державного виконавця щодо належного складення актів про реалізацію предметів іпотеки № 51422596 та № 51422596/1, внаслідок яких йому довелося вносити виправлення до зазначених актів, як таким, що не вплинули в цілому на законність проведення електронних торгів та законність передачі предметів іпотеки іпотекодержателю за наслідком перших торгів, які не відбулися, із застосуванням приписів статті 49 Закону № 898-ІV, апеляційний суд спростував доводи позивача у справі про наявність підстав для визнання незаконними і скасування таких актів.
8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
8.1. Щодо суті касаційної скарги
8.1.1. За змістом пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
8.1.2. Частиною першою статті 311 ГПК України встановлено, що суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
8.1.3. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25 листопада 2020 року у справі № 923/971/19 слід змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови, в іншій частині зазначену постанову апеляційного суду залишити без змін.
8.2. Щодо розподілу судових витрат
8.2.1. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про зміну мотивувальної частини постанови і залишення без змін її резолютивної частини судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 240, 308, 311, 314, 315, 317, 326 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
П О С Т А Н О В И Л А :
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Амалтея» задовольнити частково.
2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25 листопада 2020 року у справі № 923/971/19 змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25 листопада 2020 року у справі № 923/971/19 в іншій частині залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя доповідач
Л. Й. Катеринчук
Судді
Т. О. Анцупова
Г. Р. Крет
В. В. Британчук
Л. М. Лобойко
Ю. Л. Власов
К. М. Пільков
І. В. Григор'єва
О. Б. Прокопенко
М. І. Гриців
В. В. Пророк
Д. А. Гудима
Л. І. Рогач
В. І. Данішевська
В. М. Сімоненко
Ж. М. Єленіна
І. В. Ткач С. П. Штелик
Джерело: ЄДРСР 97628611
-
By ANTIRAID
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 березня 2021 року м. Київ № 640/16345/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Добрянської Я.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції
про визнання протиправною та скасування постанови, -
В С Т А Н О В И В:
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Когута Д.А. від 07.07.2020р. про відкриття виконавчого провадження № 62472578 щодо примусового виконання постанови №2218597 від 09.03.2020р.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що постанова про відкриття виконавчого провадження є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки постанова УПП у м. Києві від 09.03.2020р. № 2218597 про накладення на позивача штрафу, яка є виконавчим документом, пред`явлена до виконання поза межами встановлених у ній строків.
Відповідачем відзив на адміністративний позов не подано, водночас надано до суду копію матеріалів виконавчого провадження.
Розглянувши адміністративний позов та додані до нього матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, зазначає наступне.
09.03.2020р. УПП у м. Києві винесено постанову ЕАК № 2218597 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, якою на позивача за порушення ч. 1 ст. 126 КУпАП накладено штрафу розмірі 425, 00 грн. Водночас, зазначено, що на підставі ч. 2 ст. 308 КУпАП у порядку примусового виконання цієї постанови органами державної виконавчої служби стягнути з правопорушника подвійний розмір штрафу у розмірі 850, 00 грн.
Як вбачається з вищезазначеної постанови, остання набрала законної сили 20.03.2020р. та може бути пред`явлена до виконання протягом трьох місяців.
Вищезазначену постанову Департаментом патрульної поліції УПП у м. Києві направлено до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
07.07.2020р. державним виконавцем Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Когутом Д.А. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 62472578 з виконання постанови УПП у м. Києві від 09.03.2020р. № 2218597.
Позивач вважаючи вищезазначену постанову державного виконавця протиправною, оскільки виконавче провадження відкрито за виконавчим листом строк пред`явлення якого до виконання сплив станом на момент його надходження до відповідача, звернувся до суду для захисту своїх прав та законних інтересів.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з такого.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначені Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016р. № 1404-VІІІ (далі - Закон № 1404-VІІІ).
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону № 1404-VІІІ, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону № 1404-VIII визначено, що до виконавчих документів, які підлягають примусовому виконанню відповідно до цього Закону віднесено постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.
Таким чином, постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі УПП у м. Києві від 09.03.2020р. № 2218597 є виконавчим документом в розумінні пункту 6 частини 1 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження».
Так, згідно із статтею 4 Закону України «Про виконавче провадження», у виконавчому документі зазначаються:
1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала;
2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;
3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи;
4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності);
реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків);
5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень;
6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню);
7) строк пред`явлення рішення до виконання.
У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв`язку та адреси електронної пошти.
Судом встановлено, що постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі УПП у м. Києві від 09.03.2020р. № 2218597 оформлена відповідно до ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» та містить, зокрема, дату набрання законної сили - 20.03.2020р. із зазначенням строку пред`явлення до виконання - протягом 3 місяців.
Одночасно, відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
При цьому, п. 2 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо пропущено встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання.
Так, з матеріалів справи вбачається, що постанова УПП у м. Києві від 09.03.2020р. № 2218597 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, направлена Департаментом патрульної поліції УПП у м. Києві до відповідача є додатком до заяви стягувача про примусове виконання такої постанови.
Так само, як вбачається з такої заяви, така не містить дат її направлення до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ. Крім того, така заява не містить навіть дати та вихідного номера документа.
При цьому, відомості щодо дати надходження та вхідного номера заяви, додатком до якої була постанова, на штампі вхідної кореспонденції Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ відсутні, оскільки такі відомості на штампі не вказані.
Водночас, на титульній сторінці матеріалів виконавчого провадження № 62472578 зазначено, що постанову УПП у м. Києві від 09.03.2020р. № 2218597 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі передано до виконання 03.07.2020р.
Крім того, поштовий конверт, який міг бути доказом на підтвердження направлення постанови в межах строку для її пред`явлення до виконання в матеріалах виконавчого провадження відсутній.
Таким чином, на підставі вищезазначеного, суд наголошує, що жодних належних та допустимих доказів на підтвердження факту направлення стягувачем постанови УПП у м. Києві від 09.03.2020р. № 2218597 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, в межах строку для пред`явлення її до виконання до суду не надано.
З огляду на той факт, що відповідачем як суб`єктом владних повноважень не надано доказів на підтвердження факту відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого документа строк пред`явлення якого до виконання не сплив, суд приходить до висновку про те, що постанова від 07.07.2020р. про відкриття виконавчого провадження № 62472578 щодо примусового виконання постанови УПП у м. Києві від 09.03.2020р. № 2218597 прийнята відповідачем за наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання (пропуск встановленого законом строку пред`явлення виконавчого документа до виконання), а відтак суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову та скасування такої постанови.
Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Керуючись ст. 77, 122, 123, 139, 242, 243, 251, 255 КАС України, -
В И Р І Ш И В:
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.
2. Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Когута Д.А. від 07.07.2020р. про відкриття виконавчого провадження № 62472578 щодо примусового виконання постанови №2218597 від 09.03.2020р.
3. Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати за сплату судового збору в розмірі 840, 80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. 287, 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.
Суддя Я.І. Добрянська
Джерело: ЄДРСР 95610017
-
By ANTIRAID
ПОСТАНОВА
Іменем України
16 лютого 2021 року
м. Київ
Справа № 911/3411/14
Провадження № 12-39гс20
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді -доповідача Рогач Л. І.,
суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
розглянула в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Правнича консалтингова група» (далі - ТОВ «Правнича консалтингова група», ТОВ відповідно) та Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» (далі - ДП «Укрспирт») на постанову Північного апеляційного господарського суду від 17 березня 2020 року (головуючий Алданова С. О., судді Мартюк А. І., Зубець Л. П.) у справі № 911/3411/14 за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк»), заміненого ухвалою Господарського суду Київської області від 17 березня 2015 року на ТОВ «Правнича консалтингова група», яке замінено постановою Північного апеляційного господарського суду від 17 березня 2020 року на ТОВ «Фінансова компанія «Геліос» (далі - ТОВ «ФК «Геліос»), до ДП «Укрспирт» про стягнення боргу.
1. Узагальнені обставини справи та зміст клопотання про заміну сторони
1.1. У 2014 році ПАТ «Дельта Банк» звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до ДП «Укрспирт» про стягнення заборгованості.
1.2. На обґрунтування позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» зазначило про неналежне виконання ДП «Укрспирт» своїх зобов`язань за договором кредитної лінії від 27 грудня 2013 року № ВКЛ-2007072/1.
1.3. Господарський суд Київської області рішенням від 30 вересня 2014 року позов задовольнив частково: стягнув з ДП «Укрспирт» на користь ПАТ «Дельта Банк» 54 156 500,00 грн заборгованості за кредитом, 2 198 902,26 грн заборгованості за процентами, 32 652,19 грн пені, 390 000,00 грн штрафу, а також 73 080,00 грн судового збору.
1.4. Київський апеляційний господарський суд постановою від 19 листопада 2014 року рішення Господарського суду Київської області від 30 вересня 2014 року змінив у частині стягнення суми штрафу та виклав його резолютивну частину в такій редакції: «Позов ПАТ «Дельта Банк» задовольнити частково. Стягнути з ДП «Укрспирт» на користь ПАТ «Дельта Банк» 54 156 500,00 грн заборгованості за кредитом, 2 198 902,26 грн заборгованості за процентами, 32 652,19 грн пені, 162 469,50 грн штрафу та 73 080,00 грн судового збору за подання позовної заяви. В іншій частині позову відмовити.».
1.5. 25 листопада 2014 року Господарський суд Київської області на виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 19 листопада 2014 року видав накази.
1.6. Господарський суд Київської області ухвалою від 17 березня 2015 року за заявою ТОВ «Правнича консалтингова група» замінив позивача (стягувача) у цій справі - ПАТ «Дельта Банк» на його процесуального правонаступника -ТОВ «Правнича консалтингова група» на підставі: договору від 12 вересня 2014 року б/н про відступлення права вимоги, укладеного ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Компанія з управління активами «Скай Кепітал Менеджмент», за яким останньому відступається право вимоги належного виконання зобов`язань ДП «Укрспирт» за договором кредитної лінії від 27 грудня 2013 року № ВКЛ-2007072/1 на загальну суму вимог у розмірі 58 129 854,99 грн; договору від 12 лютого 2015 року № 8/2-VP про відступлення права вимоги, укладеного ТОВ «Компанія з управління активами «Скай Кепітал Менеджмент» та ТОВ «Правнича консалтингова група», за яким перше товариство відступає другому право вимоги належного виконання зобов`язань ДП «Укрспирт» за договором кредитної лінії від 27 грудня 2013 року № ВКЛ-2007072/1 на загальну суму вимог у розмірі 53 741 706,99 грн.
1.7. Державний виконавець відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України постановою від 22 березня 2015 року за заявою ТОВ «Правнича консалтингова група» відкрив виконавче провадження з примусового виконання наказу Господарського суду Київської області № 911/3411/14, виданого 25 листопада 2014 року.
1.8. 22 червня 2015 року виконавче провадження з примусового виконання наказу Господарського суду Київської області № 911/3411/14, виданого 25 листопада 2014 року, було закрито на підставі пункту 8 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» (у зв`язку з виконанням рішення суду) відповідно до постанови державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 22 червня 2015 року.
1.9. 26 грудня 2019 року ТОВ «ФК «Геліос» подало до Господарського суду Київської області заяву № 261219/8 про заміну сторони позивача (стягувача) у справі № 911/3411/14, у якій просило:
- замінити позивача (стягувача) у справі № 911/3411/14 - ТОВ «Правнича консалтингова група» на ТОВ «ФК «Геліос»;
- замінити позивача - ПАТ «Дельта Банк» на його правонаступника - ТОВ «ФК «Геліос» у справі № 911/3411/14;
- замінити стягувача - ПАТ «Дельта Банк» на його правонаступника - ТОВ «ФК «Геліос» за виконавчим документом, виданим на виконання рішення Господарського суду Київської області від 30 вересня 2014 року та постанови Київського апеляційного господарського суду від 19 листопада 2014 року у справі № 911/3411/14.
1.10. У поданій заяві ТОВ «ФК «Геліос» зазначило, що Київський апеляційний господарський суд постановою від 9 серпня 2018 року у справі № 910/4123/16, яка була залишена без змін постановою Верховного Суду від 27 листопада 2018 року, визнав недійсним договір про відступлення права вимоги від 12 вересня 2014 року, укладений ПАТ «Дельта Банк» і ТОВ «Компанія з управління активами «Скай Кепітал Менеджмент». У зв`язку із цим первісний кредитор (ПАТ «Дельта Банк»), який вчинив правочин відступлення прав вимоги новому кредитору, що згодом визнаний недійсним, не міг обґрунтовувати процесуальну можливість переходу прав вимоги до нового кредитора з посиланням на недійсний правочин. Аналогічно - новий кредитор не міг відступити третій особі права, яких він не набув.
1.11. Також заявник зазначив, що за результатами відкритих електронних торгів, що були оформлені протоколом від 14 серпня 2019 року № UKR-2019-03, ТОВ «ФК «Геліос» стало переможцем та уклало з ПАТ «Дельта Банк» договір купівлі-продажу прав вимоги та майнових прав № 1962/К від 26 вересня 2019 року (договір відступлення), згідно з додатком № 1 до якого останній відступив ТОВ «ФК «Геліос» право вимоги за договором кредитної лінії від 27 грудня 2013 року № ВКЛ-2007072/1.
1.12. Враховуючи зазначені обставини, заявник стверджував, що єдиним законним кредитором і правонаступником ПАТ «Дельта Банк» у правовідносинах, які стосуються договору кредитної лінії від 27 грудня 2013 року № ВКЛ-2007072/1, є ТОВ «ФК «Геліос», тому просив суд замінити у справі та за виконавчим документом позивача (стягувача) з ТОВ «Правнича консалтингова група» та ПАТ «Дельта Банк» на правонаступника - ТОВ «ФК «Геліос».
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1. Господарський суд Київської області ухвалою від 21 січня 2020 року заяву ТОВ «ФК «Геліос» про заміну сторони позивача (стягувача) у справі № 911/3411/14 залишив без задоволення, зазначивши, що така заява є передчасною, адже на цей час єдиним повноважним позивачем (стягувачем) у справі є лише ТОВ «Правнича консалтингова група». Процесуальна заміна позивача (стягувача) у цій справі є неможливою за наявності ухвали від 17 березня 2015 року про заміну позивача (стягувача), яка є чинною. Відтак для задоволення заяви та заміни сторони позивача (стягувача) з ПАТ «Дельта Банк» і ТОВ «Правнича консалтингова група» на ТОВ «ФК «Геліос» господарському суду необхідно здійснити переоцінку обставин, які вже були досліджені при здійсненні правонаступництва за ухвалою від 17 березня 2015 року; переоцінка обставин, встановлених судовим рішенням, яке набуло законної сили, не належить до компетенції суду першої інстанції, за винятком випадків перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами.
2.2. Північний апеляційний господарський суд постановою від 17 березня 2020 року ухвалу Господарського суду Київської області від 21 січня 2020 року скасував; заяву ТОВ «ФК «Геліос» про заміну сторони позивача (стягувача) у цій справі задовольнив частково; замінив позивача (стягувача) - ТОВ «Правнича консалтингова група» на ТОВ «ФК «Геліос»; у частині заміни позивача (стягувача) - ПАТ «Дельта Банк» на його правонаступника - ТОВ «ФК «Геліос» відмовив. Апеляційний суд вказав на те, що ПАТ «Дельта Банк» вибув з правовідносин, у яких виник спір, шляхом укладення відповідного договору, водночас матеріалами справи підтверджено факт набуття ТОВ «ФК «Геліос» прав кредитора за кредитним договором від 27 грудня 2013 року № ВКЛ-2007072/1 згідно з договором купівлі-продажу прав вимоги та майнових прав, презумпція правомірності якого не спростована, а також вибуття сторони з матеріального правовідношення за наслідками недійсності договору відступлення права вимоги від 12 вересня 2014 року. Зазначив, що згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги, купівля-продаж права вимоги) є різновидом правонаступництва. При цьому заміна сторони виконавчого провадження її правонаступником може відбуватися як при відкритому виконавчому провадженні, так і за відсутності виконавчого провадження, тобто може бути проведена на будь-якій стадії процесу, незалежно від наслідків виконання рішення суду. Без заміни сторони виконавчого провадження правонаступник позбавлений процесуальної можливості ставити питання про відкриття виконавчого провадження та вчиняти інші дії згідно із Законом України «Про виконавче провадження». Така правова позиція викладена у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, зокрема у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 496/2685/13-ц.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводів інших учасників справи
3.1. Не погодившись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 17 березня 2020 року, ТОВ «Правнича консалтингова група» та ДП «Укрспирт» звернулися з касаційними скаргами до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, у яких просять скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі ухвалу Господарського суду Київської області від 21 січня 2020 року.
3.2. Касаційні скарги обґрунтовані тим, що апеляційний господарський суд неправильно застосував норми матеріального права, що регулюють правові наслідки недійсності правочину, та порушив норми процесуального права, що регулюють підстави процесуального правонаступництва, а також порядок заміни сторони у справі. Крім того, скаржники зазначають, що у цій справі завершені всі передбачені процесуальним законодавством стадії господарського процесу, а її учасники реалізували всі процесуальні права та виконали процесуальні обов`язки, передбачені процесуальним законодавством.
3.3. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «ФК «Геліос» просить залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного господарського суду - без змін. ТОВ «ФК «Геліос» зазначає, що ТОВ «Правнича консалтингова група» вибуло з правовідносин, що стосуються зобов`язань сторін за договором кредитної лінії від 27 грудня 2013 року № ВКЛ-2007072/1, оскільки правочин щодо відступлення права вимоги за вказаним договором був визнаний недійсним, а відтак не створив жодних правових наслідків для зазначеного товариства, натомість на місце останнього у спірних правовідносинах стало ТОВ «ФК «Геліос», яке придбало відповідне право вимоги в межах конкурентної процедури, передбаченої законом. Крім того, ТОВ «ФК «Геліос» указує, що заміна сторони виконавчого провадження її правонаступником може відбуватися як при відкритому виконавчому провадженні, так і після закриття виконавчого провадження у зв`язку з виконанням судового рішення.
4. Надходження справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
4.1. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 5 червня 2020 року справу разом з касаційною скаргою передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), вважаючи за необхідне відступити від правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 496/2685/13-ц.
4.2. Так, у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 496/2685/13-ц Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив, що по своїй суті заміна кредитора в зобов`язанні внаслідок відступлення права вимоги є різновидом правонаступництва та можлива на будь-якій стадії процесу. У зв`язку із заміною кредитора відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження, і її заміна новим кредитором проводиться відповідно до частини п`ятої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент постановлення оскаржуваних ухвал) за заявою заінтересованої особи. Такою заінтересованою особою є новий кредитор (правонаступник). Заміна сторони правонаступником може відбуватися як при відкритому виконавчому провадженні, так і за відсутності виконавчого провадження, тобто може бути проведена на будь-якій стадії процесу. З огляду на викладене заміна сторони можлива і після закриття виконавчого провадження у зв`язку з його виконанням.
4.3. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду висловив намір відступити від правового висновку щодо застосування норм права, викладеного Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 496/2685/13?ц, зазначивши, що виконання рішення суду та закриття у зв`язку із цим виконавчого провадження виключає можливість заміни сторони у справі та не відповідатиме принципу правової визначеності.
4.4. Оскільки колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду висловила намір відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів іншого касаційного суду, справа № 911/3411/14 була прийнята до розгляду Великою Палатою Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 ГПК України.
5. Клопотання, що надійшли на розгляд Великої Палати Верховного Суду, та результати їх розгляду
5.1. Від ТОВ «Правнича консалтингова група» надійшло клопотання, в якому товариство просить врахувати обставини розгляду Північним апеляційним господарським судом справи № 910/745/20 за позовом ДП «Укрспирт» до АТ «Дельта Банк» та ТОВ «ФК «Геліос» про визнання недійсним з моменту укладання договору купівлі-продажу права вимоги та майнових прав від 26 вересня 2019 року № 1962/К в частині відступлення права вимоги за договором кредитної лінії від 27 грудня 2013 року № ВКЛ-2007072/10, за наслідком укладання якого ТОВ «ФК «Геліос» обґрунтовує свою заяву про заміну сторони у цій справі, та зупинити провадження у справі № 911/3411/14 до завершення розгляду Північним апеляційним господарським судом справи № 910/745/20.
5.2.Велика Палата Верховного Суду відзначає, що, враховуючи межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлені статтею 300 ГПК України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
5.3. З огляду на наведене у задоволенні клопотання про врахування нових обставин або зупинення провадження у справі до вирішення питання про визнання правочину недійсним слід відмовити, позаяк ці обставини не можуть бути враховані судом касаційної інстанції на цій стадії розгляду.
5.4. Крім того, ТОВ «Правнича консалтингова група» просило здійснити розгляд клопотання та справи в цілому в судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
5.5. Згідно із частиною першою статті 301 ГПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження. Частиною п`ятою цієї ж статті встановлено, що перегляд ухвал суду першої та апеляційної інстанцій (крім ухвал, якими закінчено розгляд справи) здійснюється судом касаційної інстанції без повідомлення учасників справи.
5.6. За частиною шостою цієї ж статті з урахуванням конкретних обставин справи суд касаційної інстанції може розглянути касаційні скарги, зазначені у частинах четвертій і п`ятій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
5.7. Враховуючи те, що Верховний Суд відповідно до статті 306 ГПК України має обмежені процесуальні строки розгляду касаційної скарги, заявник оскаржує постанову суду апеляційної інстанції, яка прийнята внаслідок перегляду ухвали, яка не є ухвалою, якою закінчено розгляд справи, а також те, що у клопотанні відсутні доводи, що дають підстави для висновку про необхідність розгляду вказаної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, - у задоволенні клопотання також необхідно відмовити.
6. Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі
Щодо заміни сторони виконавчого провадження
6.1. Відповідно до частини першої статті 52 ГПК України у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу.
6.2. У виконавчому провадженні заміна сторони виконавчого провадження відбувається на підставі статті 334 ГПК України, а саме: у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець. Суд розглядає заяву про заміну сторони її правонаступником у десятиденний строк з дня її надходження до суду у судовому засіданні з повідомленням учасників справи та заінтересованих осіб. Неявка учасників справи та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження.
6.3. Положення про процесуальне правонаступництво та про заміну сторони виконавчого провадження, які наведені у Цивільному процесуальному кодексі України (статті 55 та 442 цього Кодексу відповідно) та застосовувалися Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 496/2685/13-ц, не відрізняються за своїм змістом від приписів ГПК України і передбачають підстави та умови заміни особи у правовідносинах, у яких виник спір, та наслідки вибуття однієї із сторін виконавчого провадження.
6.4. Також відповідно до частини п`ятої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.
6.5. Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження визначається як завершальна стадія судового провадження. Таке розуміння виконавчого провадження відповідає практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). Так у пункті 15 рішення ЄСПЛ у справі «Моргуненко проти України» від 6 вересня 2007 року (заява № 43382/02) вказується таке: «Суд зазначає, що провадження в суді та виконавче провадження є відповідно першою і другою стадією загального провадження (див. «Скордіно проти Італії» (Scordino v. Itali) (no. 1) [GC], no. 36813/97, п. 197). Таким чином, виконавче провадження не має бути відокремлене від судового і ці обидва провадження мають розглядатися як цілісний процес (див. «Естіма Джордж проти Португалії» (Estima Jorge v. Portugal), рішення від 21 квітня 1998 року, Report of Judgments and Decisions 1998-II, п. 35, та, з нових джерел, «Сіка проти Словаччини» (Sika v. Slovakia), N 2132/02, пп. 24-27, 13 червня 2006 року).».
6.6. Заміна сторони виконавчого провадження правонаступником, тобто здійснення процесуального правонаступництва після набрання судовим рішенням законної сили, полягає в поширенні на правонаступників законної сили судового рішення. При цьому на правонаступників законна сила судового рішення поширюється усіма своїми правовими наслідками - незмінністю, неспростовністю, виключністю, преюдиційністю, виконуваністю.
6.7. Пункт 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі, зокрема, фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
6.8. Постанова про закінчення виконавчого провадження виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини. У випадках, передбачених пунктами 1-3, 5-7, 9-12, 14, 15 частини першої цієї статті, виконавчий документ надсилається разом із постановою про закінчення виконавчого провадження до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав (частини друга та третя статті 39 Закону України «Про виконавче провадження»).
6.9. Наслідком закінчення виконавчого провадження є те, що виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом (абзац другий частини першої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження»).
6.10. Законом передбачена можливість відновлення виконавчого провадження. Так, згідно із частиною першою статті 41 Закону № 1404-VIII у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.
6.11. Водночас після закінчення виконавчого провадження не виключається можливість подальшого руху справи як в межах перегляду рішення суду (апеляційний, касаційний перегляд, перегляд за нововиявленими або виключними обставинами), так і в межах виконання рішення суду (поворот виконання, оскарження постанови про закінчення виконавчого провадження), а також у зв`язку із судовим контролем за виконанням рішення суду.
6.12. Тож навіть після закінчення виконавчого провадження у учасника справи може виникати ряд процесуальних питань, пов`язаних із захистом його прав та охоронюваних інтересів.
6.13. Правонаступництво як інститут цивільного процесуального права нерозривно пов`язане з правонаступництвом як інститутом цивільного права, адже зміни у матеріально-правових відносинах зумовлюють необхідність привести процесуальний стан осіб як учасників таких матеріально-правових відносин у відповідність з їх дійсною юридичною зацікавленістю у перебігу та результаті судового провадження, в тому числі у виконанні рішення суду.
6.14. Правонаступництво як інститут цивільного процесуального права має універсальний характер. У разі вибуття правопопередника з виконавчого провадження до правонаступника переходить весь комплекс процесуальних прав та обов`язків, притаманних для сторони виконавчого провадження, і, відповідно, комплекс процесуальних прав та обов`язків, притаманних стороні судового провадження, враховуючи стадію, на якій відбулося правонаступництво.
6.15. Закінчення виконавчого провадження, у тому числі й у випадку фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом, не виключає подальшого існування процесуальних правомочностей учасника справи в межах судового провадження, тож не має наслідком заборону здійснення процесуального правонаступництва щодо них. Питання процесуального правонаступництва у всіх випадках вирішується судом, який при його вирішенні повинен дослідити по суті обставини та підстави правонаступництва.
6.16. З огляду на викладене вище Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від висновку, викладеного Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 496/2685/13-ц про те, що заміна сторони правонаступником можлива і після закриття виконавчого провадження у зв`язку з його виконанням.
6.17. З аналізу наведеного можна зробити висновок про те, що оскільки виконавче провадження є самостійною стадією судового процесу, сторони виконавчого провадження належать до учасників справи, а отже, якщо процесуальне правонаступництво має місце на стадії виконавчого провадження, заміна сторони виконавчого провадження означає й заміну учасника справи. Відтак заміна у разі вибуття сторони виконавчого провадження правонаступником (стаття 334 ГПК України) має відбуватись з одночасною заміною правонаступником відповідного учасника справи (стаття 52 ГПК України). Відповідний висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду також у постанові від 3 листопада 2020 року у справі № 916/16/17 (пункт 73).
6.18. У постанові від 3 листопада 2020 року у справі № 916/16/17 Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи питання заміни сторони виконавчого провадження, також зазначила про те, що на стадії виконавчого провадження як на завершальній стадії судового провадження можлива заміна сторони виконавчого провадження правонаступником за наявності відкритого виконавчого провадження. Після відкриття виконавчого провадження та до його закінчення заміна сторони виконавчого провадження (з одночасною заміною відповідного учасника справи) правонаступником здійснюється у порядку, передбаченому статтею 334 цього Кодексу, з урахуванням підстав, визначених статтею 52 ГПК України. У цьому випадку приписи статті 334 ГПК України, що містить процесуальні особливості здійснення правонаступництва на стадії виконання судового рішення, застосовуються разом з положеннями статті 52 цього Кодексу. Натомість як до відкриття виконавчого провадження, так і після його закінчення заміна учасника справи правонаступником здійснюється виключно на підставі статті 52 Господарського процесуального кодексу України. У такому випадку з огляду на відсутність відкритого виконавчого провадження заміна відповідної сторони виконавчого провадження правонаступником є неможливою. Єдиним винятком є заміна боржника або стягувача у виконавчому документі до відкриття виконавчого провадження, що окремо обумовлено у частині п`ятій статті 334 ГПК України (пункти 74 та 75 зазначеної вище постанови).
6.19. При розгляді заяви ТОВ «ФК «Геліос» суди попередніх інстанцій з`ясували, що виконавче провадження у цій справі закрито у зв`язку з його виконанням. В такому випадку особа, яка вважає себе правонаступником позивача/стягувача та бажає набути та реалізувати існуючі процесуальні права, притаманні позивачу/стягувачу (на оскарження судового рішення та/або постанови державного виконавця, подати заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами), може заявити про заміну сторони у справі, ініціювавши відкриття відповідної стадії процесу. Саме після відкриття однієї зі стадій господарського процесу і можуть бути досліджені обставини та подані на їх обґрунтування докази щодо правонаступництва у спірних правовідносинах.
6.20. Якщо після відкриття провадження за скаргою/заявою на судове рішення, поданою особою, яка вважає себе правонаступником позивача у спірних правовідносинах, буде встановлено, що така особа не набула прав та обов`язків правопопередника, суд своєю ухвалою закриває відповідне провадження на підставі визначеної процесуальним законодавством норми.
6.21. У випадку коли ставиться питання про заміну стягувача у виконавчому провадженні та скасування постанови державного виконавця про закриття виконавчого провадження, встановлення судом обставин відсутності переходу прав від правопопередника до правонаступника буде мати процесуальним наслідком відмову в задоволенні відповідної заяви.
6.22.Питання процесуального правонаступництва у всіх випадках вирішується судом, який при вирішенні цього питання повинен дослідити по суті обставини правонаступництва та не може обмежитися встановленням формальних умов застосування відповідного припису.
6.23. Стаття 52 ГПК України визначає певний перелік підстав для здійснення процесуального правонаступництва, а саме: у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір.
6.24. Як уже зазначалось, у заяві сторони (стягувача) ТОВ «ФК «Геліос» просило:
- замінити позивача (стягувача) у справі № 911/3411/14 - ТОВ «Правнича консалтингова група» на ТОВ «ФК «Геліос»;
- замінити позивача - ПАТ «Дельта Банк» на його правонаступника - ТОВ «ФК «Геліос» у справі № 911/3411/14;
- замінити стягувача - ПАТ «Дельта Банк» на його правонаступника - ТОВ «ФК «Геліос» за виконавчим документом, виданим на виконання рішення Господарського суду Київської області від 30 вересня 2014 року та постанови Київського апеляційного господарського суду від 19 листопада 2014 року у справі № 911/3411/14.
6.25. Разом із тим, відповідно до змісту та наслідків процесуального правонаступництва, з моменту винесення Господарським судом Київської області ухвали від 17 березня 2015 року за заявою ТОВ «Правнича консалтингова група» про заміну позивача (стягувача) у цій справі - ПАТ «Дельта Банк» на його процесуального правонаступника - ТОВ «Правнича консалтингова група» ПАТ «Дельта Банк» не є стороною у цій справі та не наділене процесуальними правами та обов`язками, за якими може бути здійснено правонаступництво.
6.26. Що стосується вимог ТОВ «ФК «Геліос» про процесуальне правонаступництво за ТОВ «Правнича консалтингова група» (заміну позивача (стягувача) у справі), то ТОВ «ФК «Геліос» не навело доводів, а суди не встановили обставин, які б свідчили про правонаступництво ТОВ «ФК «Геліос» у відповідних матеріальних правовідносинах за ТОВ «Правнича консалтингова група», а відтак товариство не може стати процесуальним правонаступником.
6.27. Тому підстави для задоволення вимог про процесуальне правонаступництво, які ґрунтуються на приписах статей 52 та 334 ГПК України відсутні.
6.28. Втім неможливість здійснення заміни учасника справи та сторони виконавчого провадження за межами відкритої стадії господарського процесу та у наведений ним спосіб не була врахована судом апеляційної інстанції.
6.29. Виходячи з викладеного, постанову Північного апеляційного господарського суду слід скасувати, а ухвалу Господарського суду Київської області - змінити в її мотивувальній частині з підстав, викладених у цій постанові.
7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
7.1. За змістом пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
7.2. Частинами першою, третьою та четвертою статті 311 ГПК України встановлено, що суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
7.3. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що постанова Північного апеляційного господарського суду від 17 березня 2020 року у справі № 911/3411/14 слід скасувати, а ухвалу Господарського суду Київської області від 21 січня 2020 року у цій справі слід змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Щодо судових витрат
7.4. За змістом частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
7.5. У зв`язку зі скасуванням постанови суду апеляційної інстанції та зміною ухвали місцевого господарського суду відповідно до приписів статті 129 ГПК України Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне здійснити розподіл судових витрат, а саме покласти витрати зі сплати судового збору за подання і розгляд касаційних скарг на ТОВ «ФК «Геліос».
Керуючись статтями 306, 308, 311, 312, 314, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА:
1. Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Правнича консалтингова група» та Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» задовольнити частково.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 17 березня 2020 рокуу справі № 911/3411/14 скасувати.
3. Ухвалу Господарського суду Київської області від 21 січня 2020 року у справі № 911/3411/14 змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
4. В іншій частині ухвалу Господарського суду Київської області від 21 січня 2020 року у справі № 911/3411/14 залишити без змін.
5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Геліос» (04071, м. Київ, вул. Нижній Вал, буд. 7-9, код ЄДРПОУ 42322556) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Правнича консалтингова
група» (01024, м. Київ, вул. Круглоуніверситецька, буд 18/2, офіс 17, код ЄДРПОУ 38103717) 2102 (дві тисячі сто дві) гривні судового збору за подання Товариством з обмеженою відповідальністю «Правнича консалтингова група» касаційної скарги.
6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Геліос» (04071, м. Київ, вул. Нижній Вал, буд. 7-9, код ЄДРПОУ 42322556) на користь Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Гагаріна, буд. 16, код ЄДРПОУ 37199618) 2102 (дві тисячі сто дві) гривні судового збору за подання Державним підприємством спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» касаційної скарги.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Л. І. Рогач
Судді:
Т.О. Анцупова
В. С. Князєв
В. В. Британчук
Г. Р. Крет
Ю. Л. Власов
Л. М. Лобойко
І. В. Григор`єва
К. М. Пільков
М. І. Гриців
О. Б. Прокопенко
Д. А. Гудима
О. М. Ситнік
В. І. Данішевська
В. М. Сімоненко
Ж. М. Єленіна
І. В. Ткач
О. С. Золотніков
С. П. Штелик
Джерело: ЄДРСР 96208264
-
-
Темы
-
Recommended Posts
Join the conversation
You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.