By
ANTIRAID
Справа № 357/9218/19
2/357/849/20
Категорія 38
РІШЕННЯ
іменем України
28 січня 2020 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Орєхова О. І. ,
за участі секретаря - Сокур О. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в загальному позовному провадженні в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Верестун Олексія Івановича про визнання протиправним та скасування рішення, -
В С Т А Н О В И В :
У серпні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Верестун Олексія Івановича про визнання протиправним та скасування рішення, посилаючись на наступні обставини.
10 червня 2008 року, між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» (надалі - «Банк») та ОСОБА_1 (надалі - «Позивач») було укладено Кредитний договір №2633/0608/45-002 (далі за текстом - «Кредитний договір»).
Відповідно до умов п. 1.1. Кредитного договору, банк зобов`язувався надати позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 45 000,00 доларів США на строк по 10 червня 2038 року включно та на умовах, передбачених у цьому Договорі, а позичальник зобов`язувався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов`язання у повному обсязі у терміни передбачені цим Договором.
Відповідно до п.1.3 Кредитного договору, відсоткова ставка встановлена у розмірі 11,90% річних.
Крім того, з метою виконання зобов`язань за кредитним договором 10 червня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» та ОСОБА_1 укладено Іпотечний договір N92633/0608/45-002-Z-1, згідно якого у якості забезпечення виконання умов Кредитного договору, в іпотеку Банку було передано квартиру АДРЕСА_1 (надалі - «Іпотечний договір»).
28 листопада 2012 року між Публічним акціонерним товариством «Сведбанк» (що є правонаступником Відкритого акціонерного товариства «Сведбанк») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (надалі - «ТОВ «ФК «Вектор Плюс») укладено Договір факторингу №15. Відповідно до п. п. 2.1, 2.2 Договору, Банк відступає Фактору свої права Вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з Боржниками, право на вимогу якої належить Банку на підставі Документації. З моменту відступлення Банком Фактору прав вимоги заборгованості від боржників, всі гарантії, надані боржниками щодо заборгованостей, стають дійсними для Фактора та вважаються наданими Фактору. Разом з правами вимоги до Фактора переходять всі пов`язані з ними права, зокрема права грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених Боржниками процентів, комісій, штрафних санкцій та інших обов`язкових платежів.
У той же день, 28 листопада 2012 року, між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» (надалі - «Відповідач 1») було укладено Договір факторингу. Відповідно до п. 2.1, 2.2 даного Договору, Клієнт (ТОВ «ФК «Вектор Плюс») відступає Фактору (ТОВ «Кредитні ініціативи») свої права Вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з Боржниками, право на вимогу якої належить Клієнту на підставі Документації. З моменту відступлення Клієнтом Фактору прав вимоги заборгованості від боржників, всі гарантії, надані боржниками щодо заборгованостей, стають дійсними для Фактора та вважаються наданими Фактору. Разом з правами вимоги до Фактора переходять всі пов`язані з ними права, зокрема, права грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених Боржниками процентів, комісій, штрафних санкцій та інших обов`язкових платежів.
Крім того 28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк» (що є правонаступником Відкритого акціонерного товариства «Сведбанк») та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» було укладено Договір про відступлення прав за іпотечними договорами.
В свою чергу, 28 листопада 2012 року між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» було укладено Договір про відступлення прав за іпотечними договорами.
Відповідно до п. 1.1. зазначеного договору, сторони домовились, що разом з відступленням Прав вимоги Заборгованостей по кредитних договорах від Боржників, що здійснюється на підставі Договору факторингу від 28 листопада 2012 року, укладеного між Сторонами, одночасно передаються права вимоги за іпотечними договорами, які визначені цим Договором.
Тобто, зазначеним договором ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» відступило ТОВ «Кредитні ініціативи» права за іпотечним договором, укладеними між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 .
Отже, внаслідок укладення вказаних договорів, на думку Відповідача 1, відбулася заміна кредитора та іпотекодержателя, а саме: ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло статусу нового кредитора та, відповідно, іпотекодержателя, за Кредитним договором та Іпотечним договором, позичальником та іпотекодавцем відповідно до яких є ОСОБА_1 .
Однак, жодних документів, які б підтверджували відступлення права вимоги ПАТ «Сведбанк» на користь інших осіб, ОСОБА_1 від Банку не отримував.
Про відступлення права вимоги на користь TOB «Кредитні ініціативи» ОСОБА_1 дізнався лише в результаті розгляду справи за позовом ТОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, поданої в травні 2013 року до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області.
Нещодавно Позивачу стало відомо з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованої станом на 12.08.2019 року, що власником квартири АДРЕСА_1 є не Позивач, а ТОВ «Кредитні ініціативи».
Відповідно до вищевказаної Довідки, підставою внесення запису є рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 47440183 від 20.06.2019 18:36:50 державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Верестуна Олексія Івановича.
ОСОБА_1 вважає, що перехід права власності на предмет іпотеки відбувся незаконно (за відсутності правових підстав), що призвело до порушення його прав, які підлягають захисту у судовому порядку, з огляду на наступне. 1.Реєстрація права власності на предмет іпотеки за ТОВ «Кредитні ініціативи» була здійснена державним реєстратором без достатніх правових підстав, з порушенням норм Закону України «Про іпотеку». 2. Право власності на квартиру було набуто ТОВ «Кредитні ініціативи» в порядку звернення стягнення на нерухоме майно в період дії мораторію на примусове відчуження житла. 3. Реєстратором було здійснено перереєстрацію права власності на предмет іпотеки без отримання дозволу на це від органів опіки та піклування, незважаючи на те, що право користування предметом іпотеки мають малолітні діти. 4. Відповідачем було вчинено реєстраційні дії щодо спірного майна всупереч вимогам ч. 3 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Більше того, варто зазначити, що 21 травня 2013 року ТОВ «Кредитні ініціативи» звернулося до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22.06.2015р. позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради Київської області про звернення стягнення на предмет іпотеки - задоволено. В рахунок погашення заборгованості Позивача перед Відповідачем за кредитним договором, яка станом на 10.04.2013р. складає 444 178,52 грн., звернуто стягнення на предмет іпотеки згідно з договором іпотеки від 10.06.2008р. у вигляді квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 36,3 кв.м., житловою площею 17,5 кв. м, яка зареєстрована за Відповідачем згідно з договором купівлі-продажу квартири від 10.06.2008р., посвідченого державним нотаріусом Другої Білоцерківської міської державної нотаріальної контори за реєстровим номером №1-3007, шляхом проведення прилюдних торгів на підставі Закону України «Про виконавче провадження», на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності на стадії оцінки нерухомого майна.
03 листопада 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області, розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 , постановила ухвалу, якою апеляційну скаргу Відповідача відхилила; рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22.06.2015р. залишила без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 березня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22.06.2015р. та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 03.11.2015р. залишено без змін.
З огляду на вищевикладене вбачається, що ТОВ «Кредитні ініціативи» вже реалізувало своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки товариством було подано позовну заяву до суду. За результатом розгляду даної справи було винесено рішення, яким звернуто стягнення на предмет іпотеки.
Проте, умовами договору іпотеки від 10 червня 2008 року, зокрема п. 12 зазначено: за вибором Іпотекодержателя застосовується один із наведених нижче способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог Іпотекодержателя: 12.1. За рішенням суду; 12.2. У безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса; 12.3. Згідно з Договором про задоволення вимог Іпотекодержателя.
Тобто, змістовна конструкція зазначеної умови договору дає підстави прийти до висновку, що Іпотекодержатель може задовольнити свої вимоги виключно на підставі одного способу, передбаченого договором іпотеки.
Звернення стягнення на предмет іпотеки двома або більше способами договором іпотеки не передбачено, а отже звертатись до державного реєстратора з заявою про вчинення реєстраційної дії щодо переоформлення права власності при наявності рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, яке набрало законної сили, у ТОВ «Кредитні ініціативи» не було законних підстав.
А тому, вважають, що дії Відповідачів щодо переоформлення права власності на предмет іпотеки за ТОВ «Кредитні ініціативи» носять цілком незаконний та протиправний характер, направлений на неправомірне заволодіння чужим майном.
Також, право власності на квартиру було набуто ТОВ «Кредитні ініціативи» в порядку звернення стягнення на нерухоме майно в період дії мораторію на примусове відчуження житла, що є порушенням закону. Отже, що дії Відповідачів з відчуження квартири, яка підпадає під дію мораторію є незаконними, протиправними та такими, що суперечать Закону про мораторій.
Реєстратором було здійснено перереєстрацію права власності на предмет іпотеки без отримання дозволу на це від органів опіки та піклування, незважаючи на те, що право користування предметом іпотеки мають малолітні Діти.
Крім зазначеного вище, важливим є те, що на даний час в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані та проживають дружина ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та їхні малолітні діти - ОСОБА_3 2005 р.н. та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 ..
Відповідно до норм ч. 1 та ч. 3 ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово; місцем проживання фізичної особи у віці до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає.
Квартира, яка була передана в іпотеку є єдиним місцем проживання малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Відповідачем було вчинено реєстраційні дії щодо спірного майна всупереч вимогам ч. 3 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» та ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Однак, заслуговує на увагу той Факт, що відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №177205731 від 12.08.2019 рішення про державну реєстрацію приймалось державним реєстратором 20.06.2019 року, в той час як державну реєстрацію було проведено 18.06.2019 року, що ще раз підтверджує незаконність дій державного реєстратора при реєстрації права власності на предмет іпотеки, адже було порушено порядок проведення державної реєстрації, встановлений статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Звертають увагу суду, що згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №177205731 від 12.08.2019, в розділі «Підстава виникнення права власності» у ТОВ «Кредитні ініціативи» не зазначено документ, який би посвідчував проведення оцінки предмета іпотеки у відповідності до вимог Закону України «Про іпотеку».
Таким чином, оскільки така оцінка не зазначена в переліку підстав виникнення права власності, вважаємо, що вона не була проведена, а відтак державним реєстратором не були дотримані положення статті 37 Закону України «Про іпотеку», відповідно до яких іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності.
Оскільки, Іпотечний договір без укладення окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя не є підставою для набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, а є лише передумовою для укладення сторонами договору про задоволення вимог іпотекодержателя, доказів, що на момент прийняття рішення про державну реєстрацію права власності проводилась оцінка предмета іпотеки немає, а відтак державним реєстратором не були дотримані положення статті 37 Закону України «Про іпотеку», відповідно до яких іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки, проведеного суб`єктом оціночної діяльності, у державного реєстратора були відсутні правові підстави для прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 47440183 від 20.06.2019 18:36:50.
В свою чергу Державний реєстратор Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Верестун Олексій Іванович здійснив перереєстрацію предмета іпотеки, перевищуючи свої повноваження та порушуючи зазначені норми Закону.
Тому просив суд визнати дії Державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Верестуна Олексія Івановича щодо проведення 18 червня 2019 року державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» - незаконними, визнати протиправним та скасувати рішення Державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Верестуна Олексія Івановича - індексний номер: 47440183 від 20.06.2019, згідно з яким внесено запис до Державного реєстру речових прав на квартиру АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1856104132103, за товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», судові витрати покласти на Відповідачів ( а. с. 3-12 ).
Разом з позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову ( а. с. 14-16 ).
Ухвалою судді від 21 серпня 2019 року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження. Постановлено провести розгляд справи за правилами загального позовного провадження ( а. с. 103-104 ).
Ухвалою судді від 21.08.2019 року задоволено заяву про забезпечення позову частково та вжити заходів по забезпеченню позову, шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 . В решті вимог, відмовлено ( а. с. 105-109 ).
10 вересня 2019 року за вх. № 32979 судом отримано відзив на позовну заяву, яка була надана представником ТОВ «Кредитні ініціативи», в якому просили відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі мотивуючи наступним.
10.06.2008 року ОСОБА_1 та ВАТ «Сведбанк» уклали кредитний договір № 2633/0608/45-002 (кредитний договір на купівлю житлової нерухомості) (далі - Кредитний договір) за умовами якого останній отримав кошти в сумі 45000 (Сорок п`ять тисяч доларів США 00 центів).
Також, 10.06.2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 було укладено Іпотечний договір № 2633/0608/45-002-Z-1 (далі - Іпотечний договір, Договір іпотеки) відповідно до якого, на забезпечення виконання основного зобов`язання, Іпотекодавець передав в іпотеку належне йому на праві власності майно, а саме: квартиру АДРЕСА_2 .
28.11.2012 року між публічним акціонерним товариством «Сведбанк», яке є правонаступником Відкритого акціонерного товариства «Сведбанк», та Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» було укладено Договір факторингу №15.
Відповідно до п.п. 2.1., 2.2. Договору, Банк відступає Факторові свої права Вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з Боржниками, право на вимогу якої належить Банку на підставі Документації. З моменту відступлення Банком Фактору прав вимоги заборгованості від боржників, всі гарантії, надані боржниками щодо заборгованостей, стають дійсними для Фактора та вважаються наданими Фактору. Разом з правами вимоги до Фактору переходять всі пов`язані з ними права, закрема права грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених Боржниками процентів, комісій, штрафних санкцій та інших обов`язкових платежів.
28.11.2012 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» було укладено Договір Факторингу. Відповідно до п.2.1., 2.2. даного Договору, Клієнт (ТОВ «ФК «Вектор Плюс») відступає Фактору (ТОВ «Кредитні ініціативи») свої права Вимоги Заборгованості по кредитних договорах, укладених з Боржниками, зазначених у Реєстрі Забргованості Боржників та у Переліку кредитних договорів та Договорів забезпечення, право на вимогу якої належить Клієнту на підставі Документації. З моменту відступлення Клієнтом Фактору Прав Вимоги Заборгованості від Боржників, всі гарантії, надані Боржниками щодо Заборгованостей, стають дійсними для Фактора та вважаються наданими Фактору. Разом з Правами вимоги до Фактора переходять всі пов`язані з ним права, закрема, права грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених Боржниками процентів, комісій, штрафних санкцій та інших обов`язкових платежів.
28.11.2012 року між публічним акціонерним товариством «Сведбанк», яке є правонаступником відкритого акціонерного товариства «Сведбанк», та Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» було укладено Договір про відступлення прав за іпотечними договорами.
В свою чергу, 28.11.2012 року між та товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» було укладено Договір про відступлення прав за іпотечними договорами.
Відповідно до п. 1.1. зазначеного договору, сторони домовились, що разом з відступленням Прав вимоги Заборгованостей по кредитних договорах від боржників, що здійснюється на підставі Договору факторингу від 28 листопада 2012 року, укладеного між Сторонами, одночасно передаються права вимоги за іпотечними договорами, які визначені цим Договором.
Отже, зазначеним договором ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» відступило ТОВ «Кредитні ініціативи» права за іпотечним договором, укладеним між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 .
Внаслідок укладення вищезазначених договорів відбулася заміна кредитора та іпотеко держателя, а саме: ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло статусу нового кредитора та іпотеко держателя за Кредитним та Іпотечним договором.
У зв`язку із неналежним виконанням обов`язків за Кредитним договором, ігноруванням вимог про усунення порушень, ТОВ «Кредитні ініціативи» скористалося своїм правом у порядку ст. 37 ЗУ «Про іпотеку» та задовольнило свої вимоги кредитора/іпотекодержателя в рахунок погашення заборгованості по Кредитному договору в позасудовому порядку через звернення стягнення на Предмет іпотеки шляхом набуття на нього права власності.
Відповідно до ч. 1 ст. 37 ЗУ «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.
Відповідно до Іпотечного договору: ТОВ «Кредитні ініціативи», як заставодавець (іпотекодержатель) за своїм вибором звертає стягнення на Предмет застави (іпотеки) в один із наступних способів, зокрема, шляхом переходу до заставодержателя права власності на предмет застави (Іпотеки) в рахунок виконання основного зобов`язання згідно з цим застереженням про задоволення вимог Іпотекодержателя.
Підписання цього Іпотечного договору ОСОБА_1 засвідчив, що він надає Банку згоду на прийняття норм одностороннього рішення про перехід права власності на Предмет застави (іпотеки) до Банку.
У відповідності до ст. 12 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до ч. З ст. 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Відповідно до ст. 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону.
З вищенаведеного вбачається, що застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, є одним, із визначених законодавством способів звернення стягнення на предмет іпотеки.
За правилами підпункту 1 частини першої статті 19 Закону України від 1 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав проводиться на підставі договорів, укладених у порядку, встановленому законом.
Частина перша статті 36 Закону N 898-ІV (у редакції, що діяла на час укладення договору іпотеки, до набрання чинності Законом N 800-VІ) передбачала право сторін іпотечного договору на позасудове вирішення питання про звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі договору іпотеки, що містить відповідне застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, або окремого договору про задоволення його вимог. Статтею 37 зазначеного Закону (в цій же редакції) визначено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, до якого згідно з частиною другою статті 36 прирівнюється відповідне застереження в договорі іпотеки, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
Стаття 33 цього Закону передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.
Законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання.
Згідно зі статтею 36 Закону України "Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя. що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі- продажу.
При цьому необхідно врахувати, що стаття 37 Закону України "Про іпотеку" не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.
Відповідно до цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання».
Обрання певного способу правового захисту, у тому числі й досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.
Так, Позивач підписуючи Іпотечний договір, погодив всі умови, які викладені в Іпотечному договорі; підтвердив свою згоду на передачу у власність Іпотекодержателю Предмета іпотеки відповідно до умов Іпотечного договору та вимог чинного законодавства.
У зв`язку з грубим порушенням Позивачем умов Кредитного договору у Іпотекодержателя ТОВ «Кредитні ініціативи» виникло право звернення стягнення на предмет іпотеки у досудовому порядку.
Отже, з огляду на викладене, застереження в Іпотечному договорі щодо позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки також є Договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
З урахуванням наведених положень законодавчих актів та умов Іпотечного договору ТОВ «Кредитні ініціативи» звернулося до Державного реєстратора КП «Агенція адміністративних послуг» Верестуна Олексія Івановича з метою набуття права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань.
Отже, на підставі положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор КП «Агенція адміністративних послуг» Верестун О.І. правомірно прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки має право реєструвати право власності та інші речові права незалежно від місцезнаходження нерухомого майна.
Звертають увагу суду на те, що при проведенні реєстраційних дій щодо реєстрації права власності на предмет іпотеки за Іпотекодержателем Державним реєстратором «Агенція адміністративних послуг» Верестун О. І . не порушено жодних норм чинного законодавства виходячи з наступного.
Просили суд врахувати те, що ТОВ «Кредитні ініціативи» з метою виконання вимог означених законодавчих актів надало Державному реєстратору КП «Агенція адміністративних послуг» Верестун О.І. копії повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням, надісланих 26.01.2019 року цінними листами з описом вкладення ОСОБА_1 (докази додаються) та Відправленнями № S002849018, № S002849019 від 18.05.2019 року, що здійснювала кур`єрська служба ТОВ «Служба Експрес-Доставки «Меркурій».
Так як право власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем було зареєстровано 18.06.2019 року, процедура та строки, визначені для цього законом, ТОВ «Кредитні ініціативи» та Державним реєстратором КП «Агенція адміністративних послуг» Верестун О.І., дотримані у повному обсязі.
Таким чином, ТОВ «Кредитні ініціативи» було у повній мірі дотримані положення Закону №1952, Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, ЗУ «Про іпотеку».
Щодо порядку звернення стягнення на нерухоме майно в період дії мораторію на примусове відчудження житла, то 07 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно з пунктом 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно: загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.
У даному випадку, звернення стягнення на квартиру Позивача як предмет іпотеки шляхом прийняття рішення про державну реєстрацію права власності за іпотекодержателем здійснено не и примусовому порядки, оскільки Позивач надав іпотекодержателю згоду на перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя за рішенням іпотекодержателя.
Підписанням Іпотечного договору іпотекодавець засвідчує, що він надає іпотекодержателю згоду на перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя за рішенням іпотекодержателя. Іпотекодавець засвідчує, що достатньою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки є цей договір та письмове рішення іпотекодержателя про прийняття у власність предмета іпотеки.
Тобто, реєстрація права власності на предмет іпотеки за ТОВ «Кредитні ініціативи» здійснена за згодою Позивача, а тому Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає застосуванню до них правовідносин.
На час укладення договору іпотеки діти не мали жодних майнових прав на іпотечну квартиру.
Позивачем не доведено та не надано доказів того, що предмет іпотеки на дату укладання Іпотечного договору знаходився в власності (частковій власності) малолітніх дітей, а так, іпотекодавець, як власник іпотечної квартири, мав право вчинювати без дозволу органів опіки та піклування будь-які правочини зі своєю власністю.
Зауважують, що дії Державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Верестуна Олексія Івановича щодо проведення 18.06.2019 року державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 , за товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» не суперечать нормам чинного законодавства та є правомірними ( а. с. 119-130 ).
20 вересня 2019 року за вх. № 34571 судом отримано відповідь на відзив, в якому представник позивача посилався на наступне.
У відзиві на позовну заяву Відповідач 1 зазначає, що застереження в Іпотечному договорі щодо позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття іпотскодержателем права власності на предмет іпотеки також є Договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
При цьому, у якості підтвердження вищевказаної думки, TOB «Kpeдитні ініціативи» посилається на правову позицію Верховного Суду України, викладену постанові від 18.09.2012 року по справі №21-236а12: позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 24.05.2017 року по справі №б-1388цс16: невідому яку позицію Великої Палати Верховного Суду України (без номера, дати'); позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 23.01.2018 року по справі №760/1691.
Проте, звертають увагу суду на те, що Велика Палата Верховного вже після винесення вищезазначених постанов прийшла до наступного висновку у своїй постанові від 12 грудня 2018 року по справі №199/1276/17«...оскільки іпотечний договір між сторонами було укладено 14 лютого 2007 року, застосуванню до спірних правовідносин підлягає Закон України "Про іпотеку, редакції від 12 травня 2006 року.
Відповідно до статті 36 цього Закону сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкод іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати в тому числі: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону.
При цьому згідно із частинами першою та другою статті 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.
Сторони договору досягли згоди про можливість позасудового врегулювання питання про задоволення вимог іпотекодержателя, що випливає з пунктів 4.2.1 та 4.5 договору іпотеки.
Разом із тим, відповідно до пункту 4.2.1 звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов`язання можливе у порядку, встановленому статтею 37 Закону.
Суд апеляційної інстанції встановив, що під час відчуження спірної квартири договору про її добровільну передачу у власність ТОВ "Вектор плюс" укладено не було, а ОСОБА_4 як іпотекодавець не надавала своєї згоди на передачу предмета іпотеки у власність іпотекодержателю.
За таких обставин, ураховуючи відсутність укладеного між сторонами договору про задоволення вимог іпотекодержателя, тобто у спосіб, визначений іпотечним договором, ненадання такого договору нотаріусу та залишення нею без перевірки наявності чи відсутності факту виконання відповідних умов правочину, з яким закон пов`язує можливість переходу права власності, дії приватного нотаріуса щодо реєстрації за ТОВ "ФК "Вектор плюс" права власності на спірну квартиру, власником якої залишалась позивачка, не можна вважати законними...».
Тобто, Верховний Суд вже в грудні 2018 року (після винесення постанов, на які посилається Відповідач 1), посилаючись на норми законодавства, що діяло на момент укладення Договору іпотеки, прийшов до висновку, що єдиною правовою підставою для набуття права власності на предмет іпотеки на підставі ст. 37 Закону України «Про іпотеку» є виключно договір про задоволення вимог іпотекодержателя.
Відповідно до ч. ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус судді» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, шо містить відповідну норму права.
Отже, враховуючи, що ст. 37 Закону України «Про іпотеку» (яка діяла на час укладення Договору іпотеки) визначено порядок звернення стягнення на предмет іпотеки, згідно з яким Договір про задоволення вимог іпотекодержателя. який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, шо є предметом іпотеки. Відповідачами незаконно та неправомірно було проведено операцію щодо набуття права власності на предмет іпотеки за ТОВ «Кредитні ініціативи», оскільки жодного Договору про задоволення вимог іпотекодержателя між Позивачем та Відповідачем 1 не було підписано.
Крім того, Відповідачем 1 не було надано Відповідачу 2 для проведення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за ТОВ «Кредитні ініціативи» належних та достатніх документів для проведення такої реєстрації. Тому, дії Відповідачів з переоформлення права власності на предмет іпотеки є незаконними та неправомірними.
Згідно ч. 3 ст. 37 Закону України «Про іпотеку», іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У раз набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.
Однак, звертають увагу суду на ту обставину, що оцінку було проведено 28 січня 2019 року, в той час як державну реєстрації - 18 червня 2019 року, тобто майже через 5 місяців з моменту проведення оцінку.
Проте, ч. 3 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» чітко встановлює, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття. Тобто і оцінка повинна була бути проведена 18 червня 2019 року. Проте, Відповідачем цього зроблено не було, чим було порушено вищезазначену норму чинного законодавства.
А тому, вважають, шо дії Відповідачів щодо переоформлення права власності на предмет іпотеки за ТОВ «Кредитні ініціативи» носять цілком незаконний та протиправний характер, направлений на неправомірне заволодіння чужим майном.
Звертають увагу суду на те, що усі можливі способи позбавлення іпотекодавця його майна відносяться до примусового стягнення, що підпадає під обмеження п. 1 Закону про мораторій, який забороняє примусове стягнення (відчуження без згоди власника) іпотечною майна.
Беззаперечне підтвердження цієї позиції дає правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року по справі №127/8068/15-ц. «...Аналіз наведених положень статей 17, 33, 36, 37 Закону Україні, «Про іпотеку» дає підстави робити висновок про те, що згода іпотекодавця на передачу належного йому нерухомого майна у власність іншої особи (іпотекодержателя), не є беззастережною, а залежить від ряду умов, а саме: чинності іпотеки, невиконання або неналежного виконання основного зобов`язання, визначення в установленому порядку вартості майна, наявності чинного рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на це майно. За таких обставин вказана згода не може вважатися волевиявленням власника на вибуття майна з його володіння в розумінні статті 388 ЦК України».
Однією з таких умов, яка впливає на згоду іпотекодавця на відчуження його майна саме і є мораторій, запроваджений до дня набрання чинності законом, який врегульовує питання особливостей погашення споживчих кредитів (п. З Закону про мораторій).
Враховуючи те, що при застосуванні ст. 37 Закону України «Про іпотеку» (реєстрація права власності на предмет іпотеки) перехід права власності на предмет іпотеки відбувається негайно, тобто в момент внесення відповідного запису до реєстру прав на нерухоме майно, то при застосуванні цього способу не може бути застосований механізм відстрочення як при виконанні судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки. Відповідно, застосування такого позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії мораторію є незаконним (протиправним) ( а. с. 163-165 ).
Ухвалою суду від 19.11.2019 року постановлено закрити підготовче провадження та у даній цивільній справі та призначено справу до судового розгляду по суті ( а. с. 213-214 ).
В судове засідання позивач та його представник не з`явилися, судом отримано заяву 28.01.2020 року за вх. № 3232, в якій представник позивача ОСОБА_6 просив розгляд справи здійснювати за відсутності позивача та його представника, підтримує позовні вимоги в повному обсязі та просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Представник відповідача ТОВ «Кредитні ініціативи» в судове засідання не з`явився, про час та місце слухання справи повідомлений належним чином, про що в матеріалах справи свідчить розписка ( а. с. 227 ).
28 січня 2020 року за вх. № 3118 судом отримано заяву про відкладення розгляду справи, яка подана представником ТОВ «Кредитні ініціативи» Павловським О.М., в заяві останнім зазначено, що представник Павловський О.М. буде приймати участь у судовому засіданні в Здолбунівському районному суді Рівненської області, іншого представника не має можливості направити в судове засідання Білоцерківського міськрайонного суду.
Дана заява представника ТОВ «Кредитні ініціативи» не може бути задоволена, оскільки не надано жодного належного доказу того, що усі представники товариства зайняті в інших судових засіданнях.
Крім того, в судовому засіданні, яке відбувалося 17.12.2019 року був присутній представник ТОВ «Кредитні ініціативи» Кулініч Олександр Володимирович та представник позивача ОСОБА_6 та оголошуючи перерву в судовому засіданні, дата судового засідання 28 січня 2020 року о 16 годині 30 хвилин влаштовувала усі сторони та заперечень не надходило ( а. с. 223-226 ).
Отже, доказів знаходження представника ТОВ «Кредитні ініціативи» Кулінич О.В. в іншому судовому засіданні, а також інших причин неможливості прибуття у погоджений час та день зазначеного представника суду не надано.
Тому, суд приходить до висновку, що заява про відкладення розгляду справи є такою, що не підлягає задоволенню та спрямована на затягування розгляду справи.
Окрім цього, доданий до заяви про відкладення розгляду справи Павловським О.М. ордер серії КВ № 833606 від 24 січня 2020 року не має відомостей про адвоката, який має право представляти ТОВ «Кредитні ініціативи» у Білоцерківському міськрайонному суді Київської області.
Відповідно до статті 210 ЦПК України суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження - не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку. Суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою у серпні 2019 року, ухвалою судді від 21 серпня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження. Постановлено провести розгляд справи за правилами загального позовного провадження. 19 листопада 2019 року закрито підготовче засідання у даній справі та призначено справу до судового розгляду.
Отже, дана цивільна справи перебуває на розгляді Білоцерківського міськрайонного суду тривалий час.
За період перебування даної цивільної справи, остання неодноразово відкладалася з підстав неявки відповідачів.
Зі справи вбачається, що сторонами було надано доказів в обґрунтування правової позиції щодо даного спору.
Також, в судовому засіданні, яке відбувалося 17.12.2019 року сторони надавали пояснення щодо даного спору, представник ТОВ «Кредитні ініціативи» Кулінич О.В. заперечував проти позовних вимог позивача, надав з цього приводу свої пояснення та просив суд відмовити ОСОБА_1 в задоволенні вимог в повному обсязі.
Відповідач державний реєстратор Комунального підприємства «Аганція адміністративних послуг» Верестун Олексій Іванович в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце слухання справи повідомлявся в законному порядку.
На адресу суду було повернуто поштовий конверт, в якому представниками пошти було зазначено - не вірна адреса.
Судова повістка про виклик державного реєстратора Верестун О.І. направлялася на адресу: 08302, Київська область , м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 76А, каб. 5.
Згідно інформації з Міністерства юстиції України, єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місце знаходження КП «Агенція адміністративних послуг» за адресою: 08302, Київська область, м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 76А, каб. 5 ( а. с. 185-193 ).
Листом Міністерства юстиції України від 23.10.2019 року, яке спрямовано адвокату Гладкому Р.В. підтверджено місцезнаходження та місце проведення державної реєстрації КП «Агенція адміністративних послуг» за адресою: 08302, Київська область, м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 76А , каб. 5 . Зазначено, що станом на 11 жовтня 2019 року до Міністерства юстиції України не надходила інформація від комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» про зміну місцезнаходження підприємства та (або) адреси місця проведення державної реєстрації, а також про звільнення Верестуна О.І. з посади державного комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» ( а. с. 206-208 ).
Відповідно до ч. 5 ст. 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.
Частино 1 ст. 131 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що відповідач державний реєстратор Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Верестун Олексій Іванович у відповідності до вимог ЦПК України був належним чином повідомлений про дату, час та місце слухання справи.
Суд, дослідивши матеріали справи, враховуючи надані пояснення представником позивача ОСОБА_6 та представником відповідача ТОВ «Кредитні ініціативи» Кулінич О.В. в судовому засіданні 17.12.2019 року приходить до наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших
Судом встановлені наступні обставини та спірні їм правовідносини.
В судовому засіданні встановлено, що 10 червня 2008 року, між відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» (надалі - «Банк») та ОСОБА_1 (надалі - «Позивач») було укладено Кредитний договір №2633/0608/45-002 (далі за текстом - «Кредитний договір»).
Відповідно до умов п. 1.1. Кредитного договору, банк зобов`язувався надати позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 45 000,00 доларів США на строк по 10 червня 2038 року включно та на умовах, передбачених у цьому Договорі, а позичальник зобов`язувався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов`язання у повному обсязі у терміни передбачені цим Договором.
Відповідно до п.1.3 Кредитного договору, відсоткова ставка встановлена у розмірі 11,90% річних ( а. с. 20-27 ).
Крім того, з метою виконання зобов`язань за кредитним договором 10 червня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» та ОСОБА_1 укладено Іпотечний договір N92633/0608/45-002-Z-1, згідно якого у якості забезпечення виконання умов Кредитного договору, в іпотеку Банку було передано квартиру АДРЕСА_1 (надалі - «Іпотечний договір») ( а. с. 28-32 ).
28 листопада 2012 року між публічним акціонерним товариством «Сведбанк» (що є правонаступником відкритого акціонерного товариства «Сведбанк») та товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (надалі - «ТОВ «ФК «Вектор Плюс») укладено Договір факторингу №15. Відповідно до п. п. 2.1, 2.2 Договору, Банк відступає Фактору свої права Вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з Боржниками, право на вимогу якої належить Банку на підставі Документації. З моменту відступлення Банком Фактору прав вимоги заборгованості від боржників, всі гарантії, надані боржниками щодо заборгованостей, стають дійсними для Фактора та вважаються наданими Фактору. Разом з правами вимоги до Фактора переходять всі пов`язані з ними права, зокрема права грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених Боржниками процентів, комісій, штрафних санкцій та інших обов`язкових платежів ( а. с. 33-46 ).
У той же день, 28 листопада 2012 року, між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» було укладено Договір факторингу. Відповідно до п. 2.1, 2.2 даного Договору, Клієнт (ТОВ «ФК «Вектор Плюс») відступає Фактору (ТОВ «Кредитні ініціативи») свої права Вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з Боржниками, право на вимогу якої належить Клієнту на підставі Документації. З моменту відступлення Клієнтом Фактору прав вимоги заборгованості від боржників, всі гарантії, надані боржниками щодо заборгованостей, стають дійсними для Фактора та вважаються наданими Фактору. Разом з правами вимоги до Фактора переходять всі пов`язані з ними права, зокрема, права грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених Боржниками процентів, комісій, штрафних санкцій та інших обов`язкових платежів ( а. с. 47-55 ).
Крім того 28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк» (що є правонаступником відкритого акціонерного товариства «Сведбанк») та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» було укладено Договір про відступлення прав за іпотечними договорами.
В свою чергу, 28 листопада 2012 року між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» було укладено Договір про відступлення прав за іпотечними договорами.
Відповідно до п. 1.1. зазначеного договору, сторони домовились, що разом з відступленням Прав вимоги Заборгованостей по кредитних договорах від Боржників, що здійснюється на підставі Договору факторингу від 28 листопада 2012 року, укладеного між Сторонами, одночасно передаються права вимоги за іпотечними договорами, які визначені цим Договором ( а. с. 57-58 ).
Тобто, зазначеним договором ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» відступило ТОВ «Кредитні ініціативи» права за іпотечним договором, укладеними між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 .
Отже, внаслідок укладення вказаних договорів, відповідач ТОВ «Кредитні ініціативи» вважає, що відбулася заміна кредитора та іпотекодержателя, а саме: ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло статусу нового кредитора та, відповідно, іпотекодержателя, за Кредитним договором та Іпотечним договором, позичальником та іпотекодавцем відповідно до яких є ОСОБА_1 .
З Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованої станом на 12.08.2019 року, власником квартири АДРЕСА_1 є не позивач, а ТОВ «Кредитні ініціативи».
Відповідно до вищевказаної Довідки, підставою внесення запису є рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 47440183 від 20.06.2019 18:36:50 державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Верестуна Олексія Івановича ( а. с. 60-62 ).
Звертаючись до суду з вищевказаними позовними вимогами позивач ОСОБА_1 вважає, що перехід права власності на предмет іпотеки відбувся незаконно (за відсутності правових підстав), що призвело до порушення його прав, які підлягають захисту у судовому порядку, де реєстрація права власності на предмет іпотеки за ТОВ «Кредитні ініціативи» була здійснена державним реєстратором без достатніх правових підстав, з порушенням норм Закону України «Про іпотеку», право власності на квартиру було набуто ТОВ «Кредитні ініціативи» в порядку звернення стягнення на нерухоме майно в період дії мораторію на примусове відчуження житла, реєстратором було здійснено перереєстрацію права власності на предмет іпотеки без отримання дозволу на це від органів опіки та піклування, незважаючи на те, що право користування предметом іпотеки мають малолітні діти та відповідачем було вчинено реєстраційні дії щодо спірного майна всупереч вимогам ч. 3 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Відповідно ч.ч.1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин ( фактів ), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.
Частиною 5, 6 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно ч.1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частиною 2 ст.16 ЦК України встановлено способи здійснення захисту цивільних прав та інтересів судом. До них належать: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Отже, особа може скористатись не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права, який здатен захистити інтереси власника суб`єктивного права та припинити їх порушення на майбутнє або усунути загрозу його порушення.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про іпотеку», іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.
Як визначено в ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання, іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
Частиною 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Статтею 36 Закону України «Про іпотеку» передбачено можливість позасудового врегулювання, а саме: сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Договір іпотеки від 10 червня 2008 року був укладений під час дії Закону України «Про іпотеку» в редакції від 12.05.2006 року.
У частині 3 статті 36 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на момент укладення Договору іпотеки) вказано, що договір про задоволення вимог Іпотекодержателя може передбачати: передачу Іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право Іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь- якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
Згідно п. 12.3.1. Договору іпотеки, задоволення вимог здійснюється шляхом передачі Іпотекодержателю право власності на Предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку». Відповідно до статті 37 Закону України «Про іпотеку» у випадку задоволення вимог Іпотекодержателя шляхом використання процедури, передбаченої в цьому підпункті п. 12.3 Договору, договір про задоволення вимог Іпотекодержателя, укладений шляхом здійснення цього застереження є підставою для реєстрації права власності Іпотекодержателя на предмет іпотеки.
Отже, відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на момент укладення Договору іпотеки), договір про задоволення вимог Іпотекодержателя, який передбачає передачу Іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності Іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
Тому, відповідно до Закону України «Про іпотеку», передача права власності на предмет іпотеки від Іпотекодавця до Іпотекодержателя в рахунок виконання основного зобов`язання у позасудовому порядку можлива лише на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя.
Законодавство, яке діяло на момент виникнення спірних правовідносин, не передбачало передачу права власності на іпотечне майно від Іпотекодавця до Іпотекодержателя в рахунок виконання основного зобов`язання на підставі застереження в іпотечному договорі.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно- правові акти не мають зворотної дії в часі.
Встановлено, що у сторін відсутній договір про задоволення вимог Іпотекодержателя та такий договір не укладався між позивачем та ТОВ «Кредитні ініціативи».
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року по справі №199/1276/17, суд зазначив «...оскільки іпотечний договір між сторонами було укладено 14 лютого 2007 року, застосуванню до спірних правовідносин підлягає Закон України "Про іпотеку" в редакції від 12 травня 2006 року. Відповідно до статті 36 цього Закону сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати в тому числі: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону. При цьому згідно із частинами першою та другою статті 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді. Сторони договору досягли згоди про можливість позасудового врегулювання питання про задоволення вимог іпотекодержателя, що випливає з пунктів 4.2.1 та 4.5 договору іпотеки. Разом із тим, відповідно до пункту 4.2.1 звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов`язання можливе у порядку, встановленому статтею 37 Закону. Суд апеляційної інстанції встановив, що під час відчуження спірної квартири договору про її добровільну передачу у власність ТОВ "Вектор плюс" укладено не було, а ОСОБА_4 як іпотекодавець не надавала своєї згоди на передачу предмета іпотеки у власність іпотекодержателю. За таких обставин, ураховуючи відсутність укладеного між сторонами договору про задоволення вимог іпотекодержателя, тобто у спосіб, визначений іпотечним договором, ненадання такого договору нотаріусу та залишення нею без перевірки наявності чи відсутності факту виконання відповідних умов правочину, з яким закон пов`язує можливість переходу права власності, дії приватного нотаріуса щодо реєстрації за ТОВ "ФК "Вектор плюс" права власності на спірну квартиру, власником якої залишалась позивачка, не можна вважати законними...».
Тобто, Верховний Суд, посилаючись на норми законодавства, що діяло на момент укладення Договору іпотеки, прийшов до висновку, що єдиною правовою підставою для набуття права власності на предмет іпотеки на підставі ст. 37 Закону України «Про іпотеку» є виключно договір про задоволення вимог іпотекодержателя.
Підставою для виникнення права власності за ТОВ «Кредитні ініціативи» в реєстрі зазначено: іпотечний договір, серія та номер : 1-3010, виданий 10.06.2008, видавник: Державний нотаріус Другої Білоцерківської міської державної нотаріальної контори Магдич Т.І.; повідомлення, серія та номер КИ/11, виданий 23.01.2019, видавник: ТОВ «Кредитні ініціативи».
Однак, наведені положення Закону України «Про іпотеку» дають змогу дійти висновку, що зазначені документи не є підставою, що підтверджує виникнення, перехід або припинення права власності на нерухоме майно (такою підставою міг бути виключно договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений між позивачем та відповідачем, чого Державним реєстратором Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Верестуном Олексієм Івановичем не було враховано при прийнятті відповідного рішення.
Також, заслуговує на увагу та обставина, що необхідно розрізняти між собою застереження у іпотечному договорі та договір про задоволення вимог іпотекодержателя.
Застереження в іпотечному договорі встановлюється у момент укладення договору або шляхом внесення змін до нього, тоді як договір про задоволення вимог іпотекодержателя є самостійним договором, необхідність в укладенні якого виникає з моменту, коли постає питання про належне виконання зобов`язань боржником.
Окрім того, у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя можливо передбачити будь-які не заборонені Законом способи задоволення вимог за основним зобов`язанням, у тому числі і такий спосіб задоволення вимог іпотекодержателя, як перехід права власності на предмет іпотеки, тоді як у застереженні до іпотечного договору такий спосіб, як передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання застосований бути не може, оскільки Закон України «Про іпотеку», в редакції від 12.05.2006 року, не передбачав такої можливості.
Встановлено, що 21 травня 2013 року ТОВ «Кредитні ініціативи» зверталося до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки ( а. с. 72-76 ).
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22.06.2015 року позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради Київської області про звернення стягнення на предмет іпотеки - задоволено. В рахунок погашення заборгованості позивача перед відповідачем за кредитним договором, яка станом на 10.04.2013 року складає 444 178,52 грн., звернуто стягнення на предмет іпотеки згідно з договором іпотеки від 10.06.2008р. у вигляді квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 36,3 кв.м., житловою площею 17,5 кв. м, яка зареєстрована за відповідачем згідно з договором купівлі-продажу квартири від 10.06.2008 року, посвідченого державним нотаріусом Другої Білоцерківської міської державної нотаріальної контори за реєстровим номером № 1-3007, шляхом проведення прилюдних торгів на підставі Закону України «Про виконавче провадження», на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності на стадії оцінки нерухомого майна ( а. с. 77-84 ).
03 листопада 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області, розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 , постановила ухвалу, якою апеляційну скаргу відповідача відхилила, рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22.06.2015 року залишила без змін ( а. с. 85-92 ).
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 березня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22.06.2015 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 03.11.2015 року залишено без змін ( а. с. 93-96 ).
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
До того ж, рішенням суду борг позивача перед банком складав 444 178,52 гривень, а вартість квартири, на яку право власності було зареєстровано за ТОВ «Кредитні ініціативи» складає 509 325 гривень, що не спростовано представником ТОВ «Кредитні ініціативи» в судовому засіданні 17.12.2019 року.
Отже, з вищенаведеного вбачається, що ТОВ «Кредитні ініціативи» вже реалізувало своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки товариством було подано позовну заяву до суду. За результатом розгляду даної справи було винесено рішення, яким звернуто стягнення на предмет іпотеки.
Проте, умовами договору іпотеки від 10 червня 2008 року, зокрема п. 12 зазначено: за вибором Іпотекодержателя застосовується один із наведених нижче способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог Іпотекодержателя: 12.1. За рішенням суду; 12.2. У безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса; 12.3. Згідно з Договором про задоволення вимог Іпотекодержателя ( а. с. 28-32 ).
Тобто, умови договору чітко передбачають, що Іпотекодержатель може задовольнити свої вимоги виключно на підставі одного способу, передбаченого договором іпотеки.
Звернення стягнення на предмет іпотеки двома або більше способами договором іпотеки не передбачено, а отже звертатись до державного реєстратора з заявою про вчинення реєстраційної дії щодо переоформлення права власності при наявності рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, яке набрало законної сили, у ТОВ «Кредитні ініціативи» не було законних підстав.
03 червня 2014 року Верховною Радою України було прийнято Закон «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (надалі - «Закон про мораторій»). Вищезазначена обставина підтверджується інформацією, розміщеною на офіційному сайті Верховної ради України, та є загальнодоступною для ознайомлення.
Відповідно до п. 4 Закону про мораторій - протягом його дії інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
Вказаний Закон є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні дії з відчуження нерухомого майна, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності.
Так, відповідно до п.п. 1 п. 1 даного Закону протягом дії цього Закону: не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно: загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.
З огляду на вищевикладене, незаконно відчужена квартира підпадає під дію зазначеного мораторію, оскільки: вона є предметом іпотеки по Договору іпотеки № 2633/0608/45-002-Z-l від 10 червня 2008 року, укладеного між відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» та ОСОБА_1 , згідно якого у якості забезпечення виконання умов Кредитного договору, наданого в іноземній валюті (долари США), в іпотеку Банку було передано квартиру АДРЕСА_1 ; використовується як місце постійного проживання ОСОБА_1 , а також ОСОБА_2 , та їх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується Довідкою про склад сім`ї № 4791 від 26.07.2019 року ( а. с. 97 ); у власності ОСОБА_1 не знаходиться іншого нерухомого житлового майна, що підтверджується відсутністю таких відомостей в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; загальна площа квартири не перевищує 140 кв. метрів.
Переоформлення права власності на квартиру за ТОВ «Кредитні ініціативи» відбулось 18 червня 2019 року, тобто під час дії вищевказаної заборони.
Таким чином, всупереч вимогам Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» відповідач державний реєстратор КП «Агенція адміністративних послуг» Верестун О.І . вчинив дії щодо переоформлення права власності на квартиру в порядку звернення стягнення на предмет іпотеки, переданого в якості забезпечення виконання зобов`язання за Кредитним договором, наданим в іноземній валюті в період дії заборони на вчинення таких дій.
З огляду на вищенаведене, дії відповідачів з відчуження квартири, яка підпадає під дію мораторію є незаконними, протиправними та такими, що суперечать Закону про мораторій.
Так, зокрема, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2019 року по справі №726/1538/16-ц, зазначила наступне: «...разом з тим 7 червня 2014 року набув чинності Закон № 1304-VII, згідно з пунктом 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку. Мораторій є відстроченням виконання зобов`язання, а не звільненням від його виконання. Відтак мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, установлений Законом, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) цей предмет іпотеки (застави). Крім того, згідно з пунктом 4 Закону № 1304-VII протягом його дії інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм. Вказаний Закон є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності. Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону не підлягає виконанню. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того що договір купівлі-продажу було укладено щодо майна, яке є предметом іпотеки та виступає як забезпечення виконання зобов`язань за споживчим кредитом, наданим в іноземні валюті у період дії Закону № 1304-VII, тому дії банку з відчуження без згоди власника предмета іпотеки не відповідає вимогам статті 203 ЦК України. Суди встановили та матеріалами справи підтверджується, що позивач ОСОБА_3 разом з донькою ОСОБА_8 постійно з 2005 року мешкає у спірному будинку, тобто використовує його як місце свого постійного проживання. Відповідно до витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно № 19595027 спірний будинок належить позивачу, а відомості про інше нерухоме майно, яке б перебувало у його власності, у реєстрі відсутні. Згідно з довідкою № 455 від 23 березня 2017 року, виданою Чернівецьким МК БТІ відповідно до інвентаризаційних справ право власності ОСОБА_3 на інше нерухоме майно не зареєстровано. Отже, позивач постійно проживає у спірному будинку, загальна площа якого не перевищує 250 кв. м, іншого нерухомого майна у власності позивача немає, згоди на відчуження спірного майна він не надавав. Тобто на момент укладення 18 лютого 2016 року оспорюваного правочину дії ПАТ «КБ «Приватбанк» з відчуження іпотечного майна за споживчим кредитом без згоди власника (іпотекодавця) суперечили Закону № 1304-VII. Так, договір купівлі-продажу не відповідав вимогам частини першої статті 203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Таким чином, рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 23 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 04 жовтня 2017 року ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують відповідності висновків судів обставинам справи...».
Крім того, усі можливі способи позбавлення іпотекодавця його майна відносяться до примусового стягнення, що підпадає під обмеження п. 1 Закону про мораторій, який забороняє примусове стягнення (відчуження без згоди власника) іпотечною майна.
Беззаперечне підтвердження цієї позиції дає також правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року по справі №127/8068/15-ц. «...Аналіз наведених положень статей 17, 33, 36, 37 Закону Україні, «Про іпотеку» дає підстави робити висновок про те, що згода іпотекодавця на передачу належного йому нерухомого майна у власність іншої особи (іпотекодержателя), не є беззастережною, а залежить від ряду умов, а саме: чинності іпотеки, невиконання або неналежного виконання основного зобов`язання, визначення в установленому порядку вартості майна, наявності чинного рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на це майно. За таких обставин вказана згода не може вважатися волевиявленням власника на вибуття майна з його володіння в розумінні статті 388 ЦК України».
Однією з таких умов, яка впливає на згоду іпотекодавця на відчуження його майна саме і є мораторій, запроваджений до дня набрання чинності законом, який врегульовує питання особливостей погашення споживчих кредитів (п. З Закону про мораторій).
Враховуючи те, що при застосуванні ст. 37 Закону України «Про іпотеку» (реєстрація права власності на предмет іпотеки) перехід права власності на предмет іпотеки відбувається негайно, тобто в момент внесення відповідного запису до реєстру прав на нерухоме майно, то при застосуванні цього способу не може бути застосований механізм відстрочення як при виконанні судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки. Відповідно, застосування такого позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії мораторію є незаконним (протиправним).
Стосовного того, що державним реєстратором було здійснено перереєстрацію права власності на предмет іпотеки без дотримання дозволу на це від органів опіки та піклування незважаючи на те, що право користування предметом іпотеки мають малолітні діти, то в цій частині доводи позивача не заслуговують на увагу, так як позивачем не доведено та не надано доказів того, що предмет іпотеки на дату укладання Іпотечного договору знаходився в власності (частковій власності) малолітніх дітей, а так, іпотекодавець, як власник іпотечної квартири, мав право вчинювати без дозволу органів опіки та піклування будь-які правочини зі своєю власністю.
Також відповідно до пункту 4. Іпотечного договору Іпотекодавець свідчить: предмет іпотеки не знаходиться у спільній власності; не є часткою, паєм (їх частинами) у статутному фонді третіх юридичних осіб; не є часткою у спільному майні за договором про сумісну діяльність; відносно Предмету іпотеки відсутні вимоги третіх осіб, в тому числі ті, що не зареєстровані у встановленому законом порядку; за адресою місцезнаходження Предмету іпотеки не проживають, та не зареєстровані малолітні та/чи неповнолітні діти, а також будь-які інші особи, яких за законом повинен утримувати Іпотекодавець, а також відсутні малолітні та/чи неповнолітні діти, що мають право користування Предметом іпотеки.
Окрім того, відповідно до п. 9.1 Іпотечного договору, Іпотекодавець зобов`язаний не відчужувати Предмет іпотеки, будь-яку його частину, не передавати його в оренду, найом, користування на будь-яких інших підставах іншим особам без попередньої письмової згоди Іпотекодержателя.
Згідно до п. 44 постанови № 5 Пленуму ВССУ від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» суди повинні виходити із того, чи мала дитина право власності на предмет іпотеки чи право користування предметом іпотеки на момент укладення договору іпотеки. Будь-які дії, вчинені без згоди іпотекодержателя після укладення договору іпотеки (наприклад, реєстрація неповнолітньої дитини в житловому будинку, народження дитини після укладення договору іпотеки) не є підставою для визнання такого договору недійсним із підстави невиконання вимог закону про отримання згоди органу опіки та піклування.
Крім того, статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», передбачено, в якому порядку проводиться державна реєстрація прав та їх обтяжень.
Однак, відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 177205731 від 12.08.2019 року ( а. с. 60 ) рішення про державну реєстрацію приймалось державним реєстратором 20.06.2019 року, в той час як державну реєстрацію було проведено 18.06.2019 року, що підтверджує незаконність дій державного реєстратора при реєстрації права власності на предмет іпотеки, адже було порушено порядок проведення державної реєстрації, встановлений статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Крім того, статтею 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», встановлено виключний перелік підстав для відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень.
Згідно п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; подані документи не дають змоги встановите набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.
Згідно ч. 3 ст. 37 Закону України «Про іпотеку», іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.
Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 177205731 від 12.08.2019 року, в розділі «Підстава виникнення права власності» у ТОВ «Кредитні ініціативи» не зазначено документ, який би посвідчував проведення оцінки предмета іпотеки у відповідності до вимог Закону України «Про іпотеку».
Таким чином, оскільки така оцінка не зазначена в переліку підстав виникнення права власності, суд приходить до підстав того, що така оцінка не була проведена, а відтак державним реєстратором не були дотримані положення статті 37 Закону України «Про іпотеку», відповідно до яких іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності.
Оскільки, Іпотечний договір без укладення окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя не є підставою для набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, а є лише передумовою для укладення сторонами договору про задоволення вимог іпотекодержателя, доказів, що на момент прийняття рішення про державну реєстрацію права власності проводилась оцінка предмета іпотеки немає, а відтак державним реєстратором не були дотримані положення статті 37 Закону України «Про іпотеку», відповідно до яких іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки, проведеного суб`єктом оціночної діяльності, у державного реєстратора були відсутні правові підстави для прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 47440183 від 20.06.2019 18:36:50.
У статті 1 Першого Протоколу, підписаного та ратифікованого Україною вказано, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Крім того, втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою (див. рішення у справі «Зехентнер проти Австрії» (Zehentner v. Austria), заява №20082/02, п. 56, ECHR 2009-...). Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві (див. рішення від 27 травня 2004 року у справі «Коннорс проти Сполученого Королівства» (Connors v. the United Kingdom), заява № 66746/01, п. 82). Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, суд має звернути особливу увагу процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення (див. рішення у справі «Зехентнер проти Австрії», зазначене вище, п. 60). Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 9 жовтня 2007 р. у справі «Станкова проти Словаччини» (Stankova v. Slovakia), заява № 7205/02, пункти 60-63; зазначене вище рішення в справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», п. 50; рішення від 15 січня 2009 року у справі «Косіч проти Хорватії» (Aosia v. Croatia), заява № 28261/06, пункти 21-23; та рішення від 22 жовтня 2009 року у справі «Пауліч проти Хорватії» (Paulia v. Croatia), заява № 3572/06, пункти 42-45). Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy) [ВП], заява №33202/96, п. 110, ECHR 2000-1).
Щодо визначення підвідомчості позовної заяви, то суд керувався Постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року (справа №802/1792/17-а1 встановлено: «Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
Враховуючи те, що у справі, яка розглядається, спірні правовідносини пов`язані із реєстрацією майнових прав, невиконанням умов цивільно-правової угоди, що випливають із договірних відносин, то за таких обставин спір у цій справі не є публічно-правовим і не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.»
Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року (справа №826/366/16), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 р. (справа №826/9417/161 ), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018 р. (справа №804/3509/171).
Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2018 р. (справа №826/19487/14) встановлено: «За правилами п. 1 ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин. Якщо порушення своїх прав особа вбачає в наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових чи особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів. З установлених судами обставин справи вбачається, що спірні правовідносини виникли між учасниками справи (здебільшого між позивачем та третьою особою) у зв`язку з невиконанням договірних зобов`язань і реалізацією прав іпотекодержателя на предмет іпотеки - квартири позивача, а отже, існує спір про право, що виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства. Такий спір суди мають вирішувати за правилами Цивільного процесуального кодексу України.».
Отже, під час розгляду даної цивільної справи знайшло своє підтвердження того, що перехід права власності на предмет іпотеки відбувся за відсутності правових підстав, що призвело до порушення прав позивача.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного суду враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
За таких обставин, суд дослідивши та проаналізувавши докази у справі, керуючись завданнями цивільного судочинства щодо справедливого розгляду і вирішення цивільних справ, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, приходить до висновку, що позовні вимоги позивача ОСОБА_1 є такими, що підлягають до задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Згідно із п. 1 ч.ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на - відповідача.
Тому, з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню судові витрати у розмірі 1 536,80 гривень, понесення яких документально підтверджено квитанцією № 4912 від 12.08.2019 року ( а с. 13 ).
На підставі вищевикладеного та керуючись ч. 2 ст. 16 ЦК України, ст. ст. 4, 5, 10, 12, 13, 19, 76-83, 89, 128, 131, 133, 141, 263-265, 273, 353, 354 ЦПК України, ч. 1 ст. 58 Конституції України, Законом України «Про іпотеку», Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Законом України «Про мораторій», суд, -
У Х В А Л И В :
Позовні вимоги ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Верестун Олексія Івановича про визнання протиправним та скасування рішення, - задовольнити.
Визнати дії Державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Верестуна Олексія Івановича щодо проведення 18 червня 2019 року державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», - незаконними.
Визнати протиправним та скасувати рішення Державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Верестуна Олексія Івановича - індексний номер: 47440183 від 20.06.2019, згідно з яким внесено запис до Державного реєстру речових прав на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1856104132103, за товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи».
Стягнути солідарно з відповідачів товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» та державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Верестун Олексія Івановича на користь позивача ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1 536,80 гривень ( одна тисяча п`ятсот тридцять шість гривень вісімдесят копійок ).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду через Білоцерківський міськрайонний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( адреса проживання: АДРЕСА_6 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса для листування: АДРЕСА_7 ;
Відповідач: товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (адреса місцезнаходження:04655, м. Київ, вул. Вікентія Хвойки, буд. 21, ЄДРПОУ: 35326253 );
Відповідач: державний реєстратор Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Верестун Олексій Іванович ( адреса місцезнаходження: 08302, Київська область, м. Бориспіль, вул. Київський шлях, буд. 76А, каб. 5, ЄДРПОУ: 42255333 ).
Повне судове рішення складено 28 січня 2020 року.
Рішення надруковано в нарадчій кімнаті в одному примірнику.
Суддя
О. І. Орєхов
Джерело: ЄДРСР 87253800
By ANTIRAID
