Постанова ВП-ВС про адміністративну юрисдикцію спору щодо отримання відповіді на запит про публічну інформацію від господарюючого суб'єкта

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2020 року

м. Київ

Справа № 520/12042/18

Провадження № 11-959апп19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді -доповідача Гриціва М. І.,

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

розглянула в порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 03 січня 2019 року (суддя Сліденко А. В.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2019 року (судді Присяжнюк О. В., Любчич Л. В., Спаскіна О. А.) у справі № 520/12042/18 за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Куряжський домобудівельний комплекс» (далі - ПрАТ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії та

ВСТАНОВИЛА:

1. У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправною бездіяльності відповідача та зобов`язати його надати відповідь на запит позивача від 29 листопада 2018 року.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що ПрАТ, який є генеральним підрядником будівництва багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_1 , порушив Закон України від 13 січня 2011 року № 2939-VІ «Про доступ до публічної інформації» (далі - Закон № 2939-VІ) з огляду на ненадання позивачу відповіді за його електронним запитом від 29 листопада 2018 року про надання належним чином завіреної копії Положення «Про комерційну таємницю та конфіденційну інформацію», затвердженого наказом генерального директора ПрАТ від 17 березня 2016 року.

Харківський окружний адміністративний суд ухвалою від 03 січня 2019 року на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відмовив у відкритті провадження.

Другий апеляційний адміністративний суд постановою від 03 квітня 2019 року ухвалу суду першої інстанції залишив без змін.

2. ОСОБА_1 не погодився з рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій і подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати судові рішення та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

У ній вказує на публічний, управлінський характер спірних відносин у зв`язку зі зверненням щодо надання відомостей, які містять ознаки публічної інформації.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 31 липня 2019 року відкрив касаційне провадження в цій справі і, оскільки учасник справи оскаржував судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції, відповідно до частини шостої статті 346 КАС України ухвалою від 12 вересня 2019 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 01 жовтня 2019 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи згідно з пунктом 3 частини першої статті 345 КАС України.

3. Велика Палата Верховного Суду заслухала суддю-доповідача, перевірила матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи і дійшла висновку про таке.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації та інформації, що становить суспільний інтерес визначаються Законом № 2939-VI.

Публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом (стаття 1 Закону № 2939-VI).

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 13 цього Закону розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб`єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.

Згідно із частиною другою цієї ж статті визначено, що до розпорядників інформації, зобов`язаних оприлюднювати та надавати за запитами інформацію, визначену в цій статті, у порядку, передбаченому цим Законом, прирівнюються суб`єкти господарювання, які володіють: 1) інформацією про стан довкілля; 2) інформацією про якість харчових продуктів і предметів побуту; 3) інформацією про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров`ю та безпеці громадян; 4) іншою інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією).

Відмова особі в доступі до інформації про неї, приховування, незаконне збирання, використання, зберігання чи поширення інформації можуть бути оскаржені (частина п`ята статті 10 Закону № 2939-VI).

За частинами першою - третьою статті 23 цього Закону рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду. Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до КАС України.

Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (частина перша статті 4 КАС України).

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ, наведеними у статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

4. Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом з вимогами отримати публічну інформацію від її розпорядника. Розпорядником запитуваної інформації позивач назвав ПрАТ. З погляду профільного закону, який регулює відносини доступу до публічної інформації, у розумінні статті 13 Закону № 2939-VI відповідачем визнаються, зокрема, особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб`єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов`язаної з виконанням їхніх обов`язків; суб`єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них, а також розпорядники інформації, зобов`язані оприлюднювати та надавати за запитами інформацію, визначену в цій статті, у порядку, передбаченому цим Законом, прирівнюються суб`єкти господарювання, які володіють: 1) інформацією про стан довкілля; 2) інформацією про якість харчових продуктів і предметів побуту; 3) інформацією про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров`ю та безпеці громадян; 4) іншою інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією).

У запиті запитувач просив надати йому інформацію про Положення «Про комерційну таємницю та конфіденційну інформацію», затверджену наказом генерального директора ПрАТ від 17 березня 2016 року. Як можна побачити з матеріалів справи, затвердження цього наказу певним чином провадилося відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 09 серпня 1993 року № 611 «Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці», відповідно до якої до комерційної таємниці не відноситься установчі документи, документи, що дозволяють займатися підприємницькою чи господарською діяльністю та її окремими видами.

5. За частинами першою, другою, п`ятою, шостою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Ніхто не може бути позбавлений права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку. Відмова від права на звернення до суду є недійсною.

Згідно з частиною першою статті 77 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до пунктів 4, 5 частини п`ятої статті 160 КАС України у позовній заяві особа, яка стверджує про порушене її право, повинна навести зміст позовних вимог, викласти обставини, якими обґрунтовує свої вимоги, та зазначити докази, що підтверджують вказані обставини.

Із цих законодавчих положень випливає, що особа, яка вважає, що порушені її права, свободи чи інтереси, і яка у зв`язку з цим звертається за їх захистом до адміністративного суду, має зазначити в позовній заяві хто, котрий саме суб`єкт владних повноважень (а якщо відповідачем може бути суб`єкт господарювання, то який саме) порушив його права чи інтереси, яким чином, якими діями (рішенням, бездіяльністю) відбулося втручання в її права, які саме права були порушені, чи належать вони позивачу, які обставини про це свідчать.

Закон не передбачає вимог щодо обсягу, повноти чи слушності доводів позовної заяви, але приписує щонайменше сформулювати суть (зміст) порушення, яким чином воно негативно позначилось на правах особи, яка звертається з позовом, яким чином може бути відновлено порушене право.

Зміст та обсяг порушеного права та виклад обставини, якими воно підтверджується, у кожному конкретному випадку можуть бути різними, але поряд з цим принаймні на рівні формулювання викладу їх змісту мають бути достатніми, щоб визначити предмет спору, його юрисдикційну належність, характер вимог, часові рамки події порушення, нормативне регулювання спірних відносин, а також обставини, за яких можна ухвалити одне із обов`язкових процесуальних рішень, пов`язаних із визнанням позовної заяви прийнятною/неприйнятною.

6. Позивач ОСОБА_1 у своїй позовній заяві виклав зміст дій відповідача, описав, у чому полягало порушення його прав, сформулював наслідки, які, з його погляду, настали внаслідок дій відповідача, як зміг пояснив, яким чином і чому дії відповідача зачіпають його права.

Зміст позовної заяви викладений в обсязі, з якого можна визначити характер спірних правовідносин і з дотриманням встановленого процесуальним законом порядку ухвалити одне із рішень, продиктованих їхнім змістом.

Позивач на підставі положень Закону № 2939-VI вимагав від суб`єкта господарювання надати йому публічну інформацію у вигляді належним чином завіреної копії наказу генерального директора ПрАТ від 17 березня 2016 року про затвердження Положення «Про комерційну таємницю та конфіденційну інформацію». З цим запитом до ПрАТ звернувся тому, що це Товариство є генеральним підрядником будівництва багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

З погляду ОСОБА_1 , запитувана інформація має ознаки публічної, нею володіє саме відповідач, який за профільним закономяк суб`єкт господарювання може бути відповідачем у справах про оскарження бездіяльності розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію.

Позов про бездіяльність розпорядника інформації із розгляду запиту на інформацію позивач подав до адміністративного суду із посиланням на положення частини третьої статті 23 Закону № 2939-VI, оскільки відповідно до цих положень на сформовані ним позовні вимоги поширюється юрисдикція адміністративних судів.

7. Із наведеного можна підсумувати, що якщо особа стверджує про порушення її права на доступ до публічної інформації, визначає вид інформації, її розпорядника та спосіб, яким останній порушує її право; чітко, ясно і однозначно формулює свої вимоги саме в аспекті забезпечення її права на отримання публічної інформації від суб`єкта господарювання; стверджує, що саме суб`єкт господарювання за законом, що регулює спірні відносини, є розпорядником запитуваної інформації; бажає захистити своє право і звертається за захистом до суду, виконує вимоги процесуального закону щодо форми та змісту подання позовної заяви (приміром сплачує судовий збір), то такий захист може надати тільки адміністративний суд, позаяк за законом на відносини із оскарження бездіяльності розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Якщо на стадії відкриття позовного провадження зі змісту позовних вимог, викладу обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і доказів, зазначених ним на підтвердження вказаних обставин, можна (попередньо, неофіційно, довільно тощо) визначити, що, наприклад, запитувана інформація не є публічною чи перебуває за межами будь-якої управлінської діяльності суб`єкта відносин у сфері доступу до публічної інформації, а розпорядник інформації не її володільцем чи носієм, то такі висновки чи судження не повинні робитись на момент постановлення чи ухвалення процесуальних рішень з питань, що стосуються підсудності чи юрисдикції спору, оскільки такого роду формулювання чи судження стосуються суті спору й мають використовуватися як мотиви тільки за результатами кінцевого розгляду спору по суті.

8. Аргументація судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі про непідсудність спору про оскарження бездіяльності розпорядника інформації щодо розгляду запиту на інформацію зводиться до того, що відомості, які запитував позивач, за своїм змістом та суттю не є публічною інформацією (немає публічного характеру) та перебувають за межами будь-якої управлінської діяльності суб`єкта відносин у сфері доступу до публічної інформації.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що наведене мотивування суду стосується вирішення справи по суті спору та не може бути вагомим та визначальним аргументом для ототожнення спору з цивільно-правовим та віднесення його до справ підсудних судам цивільної юрисдикції. У свою чергу це дає підстави визнати, що суд першої інстанції внаслідок неправильного застосування норм процесуального права дійшов помилкового висновку про наявність підстав для відмови у відкритті позовного провадження у зв`язку з тим, що позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

9. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково для продовження розгляду.

Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Оскільки суди попередніх інстанцій постановили рішення, які перешкоджають подальшому провадженню у справі, з порушенням норм процесуального права, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 03 січня 2019 року та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2019 року з направленням матеріалів позовної заяви до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 03 січня 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2019 року скасувати, а матеріали позовної заяви направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя -доповідач М. І. Гриців

Судді: Н. О. Антонюк Н. П. Лященко

Т . О. Анцупова О. Б. Прокопенко

С. В. Бакуліна В. В. Пророк

В. В. Британчук Л. І. Рогач

Д. А. Гудима О. М. Ситнік

Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук

О. С. Золотніков В. Ю. Уркевич

О. Р. Кібенко О. Г. Яновська

Л. М. Лобойко

Джерело: ЄДРСР 88187851

[ANTIRAID]

Чергова постанова Великої палати, яка свідчить про необхідність ліквідації господарської та адміністративної юрисдикції.

Суд зазначив, що якщо особа стверджує про порушення її права на доступ до публічної інформації, визначає вид інформації, її розпорядника та спосіб, яким останній порушує її право; чітко, ясно і однозначно формулює свої вимоги саме в аспекті забезпечення її права на отримання публічної інформації від суб`єкта господарювання; стверджує, що саме суб`єкт господарювання за законом, що регулює спірні відносини, є розпорядником запитуваної інформації; бажає захистити своє право і звертається за захистом до суду, виконує вимоги процесуального закону щодо форми та змісту подання позовної заяви (приміром сплачує судовий збір), то такий захист може надати тільки адміністративний суд, позаяк за законом на відносини із оскарження бездіяльності розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Якщо на стадії відкриття позовного провадження зі змісту позовних вимог, викладу обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і доказів, зазначених ним на підтвердження вказаних обставин, можна (попередньо, неофіційно, довільно тощо) визначити, що, наприклад, запитувана інформація не є публічною чи перебуває за межами будь-якої управлінської діяльності суб`єкта відносин у сфері доступу до публічної інформації, а розпорядник інформації не її володільцем чи носієм, то такі висновки чи судження не повинні робитись на момент постановлення чи ухвалення процесуальних рішень з питань, що стосуються підсудності чи юрисдикції спору, оскільки такого роду формулювання чи судження стосуються суті спору й мають використовуватися як мотиви тільки за результатами кінцевого розгляду спору по суті.

Докотились - суд під час відкриття провадження повинен неофіційно та довільно щось встановлювати. Навіщо цій розподіл за юрисдикцією взагалі.