Определение ВСУ об отказе ОТП банку в выселении заемщика из квартиры

[ANTIRAID]

УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

3 листопада 2010 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Гуменюка В.І.,
суддів: Балюка М.І., Данчука В.Г.,
Луспеника Д.Д., Мазурка В.А.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом закритого акціонерного товариства «ОТП Банк» (далі – ЗАТ «ОТП Банк») до ОСОБА_3, ОСОБА_4, які діють від свого імені та в інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_5 й ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа – служба у справах дітей Приморської районної адміністрації Маріупольської міської ради Донецької області, про виселення з жилого приміщення та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ЗАТ «ОТП Банк», Приморського відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції (далі – Приморського ВДВС Маріупольського МУЮ), філії «Донецький аукціонний центр державної акціонерної компанії «Національна мережа аукціонних центрів», приватного нотаріуса Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_8, приватного нотаріуса Маріупольського міського нотаріального округу ОСОБА_9, про визнання виконавчого напису, акта відділу державної виконавчої служби про реалізацію предмета іпотеки та свідоцтва про придбання нерухомого майна недійсними й за позовом ОСОБА_4 до ЗАТ «ОТП Банк», ОСОБА_3 про визнання договору іпотеки недійсним за касаційною скаргою ОСОБА_3, до якої приєдналася ОСОБА_4 , на рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 12 березня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 7 травня 2009 року,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2008 року ЗАТ «ОТП Банк» звернулось до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що 22 березня 2006 року між акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого є ЗАТ «ОТП Банк», і ОСОБА_3 був укладений кредитний договір у розмірі 150 400 грн. для купівлі нерухомого майна на строк до 23 березня 2026 року. З метою забезпечення виконання зобов’язання між ними також одночасно був укладений договір іпотеки, згідно з яким ОСОБА_3 передав банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1. ОСОБА_3 свої зобов?язання за кредитним договором своєчасно, належним чином та в повному обсязі не виконав, внески погашення заборгованості не здійснював і станом на 4 липня 2006 року виникла заборгованість за кредитом, у зв’язку із чим 4 липня 2006 року йому було надіслано письмове повідомлення про погашення заборгованості, а 21 серпня 2006 року – вимогу про дострокове виконання боргових зобов?язань у повному обсязі (150 400 грн. – сума кредиту, 7 708 грн. – відсотки за користування кредитом, 5 356 грн. 79 коп. - пеня). У зв?язку з невиконанням позичальником цієї вимоги банком як іпотекодержателем 15 листопада 2006 року було реалізовано право на здійснення виконавчого напису нотаріуса на договір іпотеки. У подальшому, після звернення стягнення на предмет іпотеки, відкриття виконавчого провадження та проведення прилюдних торгів, майно залишилось нереалізованим. Актом від 22 лютого 2008 року непродане майно боржника ОСОБА_3 передано у власність банку, а 17 березня 2008 року було видано свідоцтво про його придбання. На підставі ст. 109 ЖК України, ст. ст. 40, 49 Закону України «Про іпотеку» та умов договору про іпотеку позивач просив суд виселити відповідачів: ОСОБА_3, ОСОБА_4, їхніх неповнолітніх дітей і ОСОБА_7 з квартири АДРЕСА_1.

У грудні 2008 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом, посилаючись на те, що в установленому законом порядку його не було повідомлено про необхідність добровільного виконання виконавчого напису й акт про реалізацію предмета іпотеки був складений з грубим порушенням вимог ч. 2 ст. 47 Закону України «Про іпотеку»; при цьому була занижена оцінка іпотечної квартири, про час і місце проведення прилюдних торгів його не повідомляли, виконавчий напис не відповідає вимогам закону, відсутній договір на реалізацію арештованого майна та протоколи про проведення прилюдних торгів, акт про реалізацію предмета іпотеки не відповідає вимогам закону. На підставі ст. 215 ЦК України позивач просив суд визнати виконавчий напис № 6991 від 6 грудня 2006 року, вчинений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_8, акт Приморського ВДВС Маріупольського МУЮ про реалізацію предмета іпотеки від 22 лютого 2008 року та свідоцтво про придбання нерухомого майна від 17 березня 2008 року, видане приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу ОСОБА_9, недійсними.

У січні 2009 року ОСОБА_4 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що вона з 1996 року є дружиною ОСОБА_3, хоча в договорі іпотеки зазначено, що він не знаходиться в зареєстрованому шлюбі, і вона не давала згоди на укладення 22 березня 2006 року договору іпотеки між ОСОБА_10 та акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого є ЗАТ «ОТП Банк», тому просила суд на підставі ст. 65 СК України й ст. 215 ЦК України визнати його недійсним.

Рішенням Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 12 березня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 7 травня 2009 року, позов ЗАТ «ОТП Банк» задоволено: виселено ОСОБА_3, ОСОБА_4 та їхніх неповнолітніх дітей: ОСОБА_5 і ОСОБА_6 – з квартири АДРЕСА_1. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 та позову ОСОБА_4 відмовлено. Розподілено судові витрати.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, до якого приєдналася ОСОБА_4, просить ухвалені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ураховуючи положення п. 2 розд. ХІІІ “Перехідні положення” Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ “Про судоустрій і статус суддів”, справа розглядається за правилами ЦПК України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній до введення в дію Закону від 7 липня 2010 року.

Задовольняючи позовні вимоги ЗАТ «ОТП Банк», суд першої інстанції, виходив із того, що власником квартири, реалізованої з прилюдних торгів, в якій мешкають відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4, їхні неповнолітні діти та ОСОБА_7, є ЗАТ «ОТП Банк» і підстав для скасування цього права власності судом не встановлено, тому на підставі ст. 40 Закону України «Про іпотеку» вони підлягають виселенню.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 та позову ОСОБА_4, суд виходив із того, що ОСОБА_3 було порушено зобов?язання за кредитним договором, стягнення на заставлене майно проведено в установленому законом порядку, а під час укладення договору іпотеки, видачі виконавчого напису нотаріусом, проведення прилюдних торгів із реалізації предмета іпотеки, видачі свідоцтва про придбання нерухомого майна порушень чинного законодавства не встановлено.

Суд апеляційної інстанції погодився з такими висновками суду першої інстанції, уточнивши судове рішення тим, що посилання суду першої інстанції на те, що виконавчий напис нотаріуса, акт про реалізацію предмета іпотеки та свідоцтво про придбання нерухомого майна не є правочинами й на них не поширюються вимоги ст. 215 ЦК України, є помилковим.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судом установлено, що 22 березня 2006 року між ЗАТ «ОТП Банк» і ОСОБА_3 був укладений кредитний договір на придбання нерухомого майна на суму 150 400 грн. У цей же день ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу придбав у ОСОБА_11 квартиру АДРЕСА_2 та згідно з договором іпотеки передав її банку в іпотеку для забезпечення виконання кредитного договору. У зв’язку з невиконанням умов кредитного договору 6 грудня 2006 року приватним нотаріусом учинено виконавчий напис про звернення стягнення на спірну квартиру, після чого було відкрито виконавче провадження з примусового виконання цього напису. Оскільки двічі прилюдні торги не були проведені через відсутність покупців, за згодою іпотекодержателя – ЗАТ «ОТП Банк» - на підставі акта державного виконавця предмет іпотеки переданий стягувачеві у власність і 17 березня 2008 року приватним нотаріусом банку було видане свідоцтво про придбання майна, яке зареєстроване в бюро технічної інвентаризації м. Маріуполя. 13 травня 2008 року ЗАТ «ОТП Банк» надіслав ОСОБА_3 вимогу про добровільне виселення зі спірної квартири з усіма особами, які з ним проживають, а у зв’язку з невиконанням такої вимоги банк звернувся до суду з указаною вище позовною заявою.

Оспорюючи виконавчий напис, ОСОБА_3, зокрема, зазначав про порушення приватним нотаріусом вимог Закону України «Про нотаріат» щодо підстав для вчинення такого напису. У порушення вимог ст. ст. 212-214, 315 ЦПК України суди як першої, так і апеляційної інстанції обмежились лише загальною фразою про те, що дії приватного нотаріуса відповідають вимогам закону. Проте суди не дали належної оцінки доводам ОСОБА_3 про те, що він не отримував повідомлення приватного нотаріуса про вчинення виконавчого напису; не перевірили його доводів про те, що напис міг бути виданим лише в разі безспірності заборгованості. При цьому суд не звернув уваги на те, що у справі немає даних про його належне повідомлення та відсутнє обґрунтування суду правильності дій приватного нотаріуса відповідно до вимог ст. 88 Закону України «Про нотаріат» і Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172.

Заявляючи вимоги про визнання недійсним договору іпотеки, ОСОБА_4, між іншим, зазначала про те, що не давала згоди на передачу спільного майна подружжя – спірної квартири – в іпотеку. При цьому відповідно до вимог ст. 578 ЦК України майно, що є у спільній власності, може бути передане в заставу лише за згодою всіх співвласників. Пославшись на те, що ОСОБА_4 надала таку згоду, яка нотаріально завірена, суди в порушення вимог ст. 212 ЦПК України щодо оцінки доказів у достатньому та взаємному зв’язку між собою не дали правової оцінки тому, що ОСОБА_3 придбав, знаходячись у шлюбі з нею, спірну квартиру 22 березня 2006 року, а згоду ОСОБА_4 надала 14 березня 2006 року (т.1, а.с. 165), коли ні її чоловік, ні вона ще не були співвласниками квартири та ще не було укладено кредитного договору й договору іпотеки.

Порядок реалізації арештованого майна передбачено Законом України «Про виконавче провадження», Інструкцією про проведення виконавчих дій, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 21 квітня 2005 року, Тимчасовим положенням про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5 (далі – Положення про проведення торгів).

Відповідно до ст. 48 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель, іпотекодавець, боржник та будь-який учасник прилюдних торгів вправі протягом трьох місяців з дня проведення торгів оскаржити їх результати в суді за місцезнаходженням нерухомого майна.

Відхиляючи доводи ОСОБА_3 щодо порушення процедури проведення прилюдних торгів, які вплинули на їх результат, суди послалися на те, що такі доводи є безпідставними, а боржник у ході вчинення виконавчих дій такі дії державного виконавця не оскаржував.

Разом з тим у порушення вимог ст. ст. ст. 212-214, 315 ЦПК України суди не спростували доводи ОСОБА_3 про те, що його не було повідомлено про оцінку та переоцінку майна – спірної квартири, що є обов’язком державного виконавця відповідно до п. 5.12.5 Інструкції про проведення виконавчих дій, і про проведення прилюдних торгів (дата, час, місце, стартова ціна реалізації майна), що передбачено п. 3.11 Положення про проведення торгів, а акт про реалізацію предмета іпотеки не відповідає вимогам ст. 47 Закону України «Про іпотеку».

Суди не звернули уваги на те, що наявні у справі повідомлення на адресу ОСОБА_3 надіслані за адресою: АДРЕСА_3 (т.1 а.с. 154, 156), у той час як згідно з актом опису й арешту квартири, підписаним ОСОБА_3, убачається, що він мешкає за адресою: АДРЕСА_4 (т.1 а.с. 152-153). Без правової оцінки залишились доводи ОСОБА_3 про значне заниження експертної оцінки нерухомого майна та надані ним докази, які свідчать про те, що спірна чотирикімнатна квартира продана за 185 524 грн. при її оцінці на момент купівлі в 230 547 грн.

Отже, суд не дав оцінки тому, що прилюдні торги проведено без відома боржника – позивача, що є порушенням його прав у виконавчому провадженні. Посилання апеляційного суду на те, що боржник не оскаржив такі дії державного виконавця до суду є безпідставними, оскільки ОСОБА_3 не знав про такі дії, а, дізнавшись про них, оскаржив їх до суду в цій справі, тому вони підлягають перевірці.

Ураховуючи те, що порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, судові рішення не можуть вважатись законними й обґрунтованими, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_3, до якої приєдналася ОСОБА_4, задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 12 березня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 7 травня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий В.І. Гуменюк
Судді: М.І. Балюк
В.Г. Данчук
Д.Д. Луспеник
В.А. Мазурок

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12252604

[у.zaporozhskiy]

и здесь Луспеник...

Вот если бы сейчас это взяли суд во внимание:

Проте суди не дали належної оцінки доводам ОСОБА_3 про те, що він не отримував повідомлення приватного нотаріуса про вчинення виконавчого напису; не перевірили його доводів про те, що напис міг бути виданим лише в разі безспірності заборгованості.