Решение Голосеевского райсуда установившее не заключенность договора с Укрсоцбанком

[ANTIRAID]

Справа № 2-3538/11

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ
Іменем України

20.06.2011 року

Голосіївський районний суд міста Києва в складі:

головуючого - судді Колдіної О.О.
при секретарі - Плющ Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання недійсним кредитного договору,-

в с т а н о в и в:

позивач звернулась до суду з позовом про визнання недійсним договору кредиту №910\06-034-257 від 27.04.2007 р., відповідно до якого їй надано кредит в розмірі 80000 доларів США зі сплатою 13% річних з кінцевим терміном погашення 26.04.2017 р.

У відповідності до угоди № 1 про внесення змін до кредитного договору від 17.02.2010 р. було продовжено термін користування кредитом до 26.04.2027 р. та збільшено процентну ставку за користування кредитом до 15% річних.

В забезпечення виконання зобов»язань за даним Кредитним договором було укладено Іпотечний договір № 1-1667 від 27.04.2007 р..

Кредитний договір, як зазначає позивач в обгрунтування своїх вимог, був укладений з порушенням законодавства, оскільки відповідачем при укладенні договору були порушені норми п.п.2,4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Крім того, позивач зазначає, що при підписанні Договору кредиту і Іпотечного договору, що укладений в забезпечення виконання умов кредитного договору, Банком були порушені норми Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», а саме не було оприлюднено у письмовій формі опис усіх грошових зборів і витрат, пов»язаних з установленням іпотеки, принципи визначення плати за договором про іпотечний борг, положення про інфляційне застереження, порядок дострокового виконання основного зобов»язання у разі неплатоспроможності боржника або невиконання боржником своїх зобов»язань за договором про іпотечний борг та юридичні наслідки цього невиконання, право боржника попереджати кредитодавця про можливе невиконання основного зобов»язання, реквізити ліцензії та \або свідоцтва про внесення кредитодавця до Державного реєстру фінансових установ чи Державного реєстру банків, інші умови за рішенням кредитодавця.

Ні до підписання сторонами Договору, ні після його підписання, відповідач не здійснював оприлюднення вказаної інформації.

На підтсаві викладеного, оскільки умови Кредитного договору суперечать положенням ч.1 ст.203 ЦК України, позивач просила визнати його недійсним.

Позивач в ході розгляду справи підтримала позовні вимоги і обгрунтування позову в повному обсязі та просила суд позов задовольнити, з підстав, зазначених у позовній заяві.

Представник відповідача у судове засідання не з»явився, відповідач про місце і час розгляду справи повідомлявся належним чином, з заявами про відкладення розгляду справи до суду не звертався.

На підставі ст.224 ЦПК України, за згодою позивача, суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи у відсутність відповідача.

Повно та всебічно зясувавши обставини справи і, перевіривши їх наявними у справі письмовими доказами, вислухавши позивача, суд вважає що позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

З матеріалів справи вбачається, що 27.04.2007 р. між сторонами у справі був укладений Кредитний договір №910\06-034-257, відповідно до умов якого ОСОБА_1 було надано кредит в розмірі 80000 доларів США зі сплатою 13% річних з кінцевим терміном погашення 26.04.2017 р.

У відповідності до угоди № 1 про внесення змін до кредитного договору від 17.02.2010 р. було продовжено термін користування кредитом до 26.04.2027 р. та збільшено процентну ставку за користування кредитом до 15% річних.

В забезпечення виконання зобов»язань за даним Кредитним договором було укладено Іпотечний договір № 1-1667 від 27.04.2007 р.

Відповідно до п.1.3 Договору кредиту та п.1.1 Договору іпотеки, в якості забезпечення Позичальником виконання своїх зобов»язань щодо погашення Кредиту, сплати процентів, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпеченої іпотекою вимоги, Кредитор укладає в день укладення Договору Кредиту з Позичальником іпотечний договір, за умовами якого Позичальник передає Кредитору в іпотеку земельну ділянку та житловий будинок АДРЕСА_1.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

В обгрунтування своїх вимог позивач зазначає, що при укладанні Договору кредиту відповідачем були порушені умови п.п.2,4 Закону Украъни «Про захист прав споживачів», а саме у письмовій формі не було повідомлено споживача про кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може буи витрачений, форми його забезпечення, наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між нпми, в тому числі між зобов»язаннями споживача; тип відсоткової ставки, суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов»язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо; строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомомсті про те, від кого споживач може одержати докладну інформацію; переваги та недоліки запропонованих схем кредитування.

Пункт 4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів висуває вимоги до форми і змісту договору про надання споживчого кредиту.

Вимоги щодо укладання договорів банками про надання споживчів кредитів регламентовані також Правилами надання банками України інформацію споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту.

Зокрема, п. 3.1 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту передбачено, що банки зобовязані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг.

Обовязок банку інформувати споживача про вартість додаткових послуг, повязаних з отриманням ним кредиту, кореспондується з правом споживача на необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про виробника.

Як вбачається з матеріалів справи позивачу був наданий детальний розпис сукупної вартості кредиту, значення реальної процентної ставки та абсолютне значення подорожчання кредиту, з яким вона ознайомилась та підписала.

Крім того, умови договору містять положення щодо усіх витрат, пов»язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, визначено строк, на який кредит може бути одержаний, варіанти повернення кредиту, погоджено графік погашення кредиту, передбачена можливість дострокового повернення кредиту та його умови.

При укладанні договору позивач ознайомилась з його умовами, а підписавши договір дала згоду на його укладання.

Згідно ч. 1 ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається в письмовій формі.

При укладанні Договору кредиту № 910/06-034-257 дана вимога закону була дотримана.

Не можуть бути прийняті до уваги судом посилання позивача на порушення відповідачем норм Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», як на підставу для недійсності правочину з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати»іпотечним боргом є основне зобовязання за будь-яким правочином, виконання якого забезпечене іпотекою. Договір про іпотечний борг вказаним Законом визначено як цивільно-правову угоду, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обовязків, які виникають у кредитодавця та боржника з приводу іпотечного боргу.

Згідно з ст. 2 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати»іпотечний борг виникає тільки при дотриманні сторонами договору про іпотечний борг умов, встановлених цим Законом.

Статтею 2 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати»передбачено, що основні економічні та правові вимоги виникнення іпотечного боргу мають бути розкриті до укладання договору про іпотечний борг. Така інформація повинна бути оприлюднена кредитодавцем у письмовій формі і містити опис грошових зборів і витрат, повязаних з установленням іпотеки; принципи визначення плати за договором про іпотечний борг; положення про інфляційне застереження; порядок дострокового виконання основного зобовязання у разі неплатоспроможності боржника або невиконання боржником своїх зобовязань за договором про іпотечний борг та юридичні наслідки цього невиконання; право боржника попереджати кредитодавця про можливе невиконання основного зобовязання; реквізити ліцензії та/або свідоцтва про внесення кредитодавця до Державного реєстру фінансових установ чи Державного реєстру банків; інші умови за рішенням кредитодавця.

На момент розгляду справи відповідач не надав доказів того, що вказана інформація була письмово оприлюднена та надана позивачу.

Інформація, яка повинна бути надана до моменту укладення однією з сторін є частиною пропозиції та істотною умовою договору, оскільки обовязковість її оприлюднення прямо передбачена законом (в даному випадку ст. 2 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати»).

Однак, не здійснення відповідачем письмового оприлюднення інформації відповідно до ст. 2 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», не може бути підставою для визнання кредитного договору недійсним, оскільки вказане порушення вимог закону свідчить про недотримання сторонами вимог щодо істотних умов договору, які є необхідними при укладенні Кредитного договору та Договорі іпотеки. Таким чином, кредитний договір є неукладеним.

Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. Зокрема, не є укладеним правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо).

Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним.

Крім того, законодавством України чітко врегульовані питання щодо недійсності правочинів (ст. 215-216 Цивільного кодексу України).

Зокрема, відповідно до ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п»ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Частинами 1 3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Позивач в судовому засіданні не вказала достатніх правових підстав необхідних для визнання кредитного договору недійсним.

Обставин, визначених частинами першою-третьою, п»ятою та шостою статті 203 ЦК України при розгляді даної справи судом не встановлено, а отже і відсутні підстави для визнання угоди недійсною.

Враховуючи викладені обставини, оцінюючи всі зібрані докази в їх сукупності, суд вважає, що позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, позивачем при зверненні до суду і при розгляді справи не були чітко визначені підстави для визнання Кредитного договору недійсним, зазначені обставини не були встановлені судом.

Керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 57, 60, 74, 88, 209, 212 215, 223, 224, 225 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

у задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання недійсним кредитного договору відмовити.

Заява про перегляд заочного рішення може бути подана відповідачем протягом 10 днів з дня отримання копії рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана позивачем протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/17523264